ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.12.2002

(Витяг)

<...>

     Вiдповiдно до частини четвертої ст. 6 Закону України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть" суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають право укладати будь-якi види зовнiшньоекономiчних договорiв, крiм тих, якi прямо та у виключнiй формi забороненi законами України.

     Вiдповiдно до абзацу другого частини першої ст. 14 вищезазначеного Закону всi суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають право самостiйно визначати форму розрахункiв за зовнiшньоекономiчними операцiями з-помiж тихi що не суперечать законам України та вiдповiдають мiжнародним правилам.

     В основу правових висновкiв суду касацiйної та апеляцiйної iнстанцiй покладено доводи ДПI про те, що припинення зобов'язання зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги суперечить чинному законодавству України, зокрема ст. 1 Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", у якiй говориться, що виручка резидентiв в iноземнiй валютi пiдлягає зарахуванню на їх валютнi рахунки в уповноважених банках у термiни виплати заборгованостей, зазначенi в контрактах, але не пiзнiше 90 календарних днiв з дати митного оформлення продукцiї, що експортується, а у разi експорту робiт (послуг) - з моменту пiдписання акта або iншого документа, що засвiдчує виконання робiт, надання послуг.

     Разом з тим дана стаття не передбачає неприпустимiсть припинення зобов'язань за зовнiшньоекономiчними договорами шляхом зарахування зустрiчної однорiдної вимоги. Тобто твердження суду про незаконнiсть зарахування зустрiчної однорiдної вимоги на пiдставi даної статтi є необгрунтованим.

     У цивiльно-правових вiдносинах допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрiчної однорiдної вимоги вiдповiдно до ст. 217 Цивiльного кодексу.

     Стаття 218 Кодексу мiстить положення про неприпустимiсть зарахування у випадках, передбачених даною нормою, та в iнших випадках, передбачених законом.

     Спецiальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть", Законом України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" та Цивiльним кодексом не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги за зовнiшньоекономiчними договорами.

     Посилання судiв на неможливiсть застосування iнших форм розрахункiв у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi не грунтується на вимогах чинного законодавства.

     Так, Iнструкцiєю НБУ про порядок здiйснення контролю i отримання лiцензiй за експортними, iмпортними та лiзинговими операцiями (п. 2.5) передбачено, що у разi змiни умов договору, що перебуває у банку на контролi, внаслiдок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцiєю резидента повнiстю здiйснюється шляхом поставки товару, пiсля отримання банком вiд резидента копiї документа, згiдно з яким внесенi змiни до цього договору, банк знiмає цю експортну операцiю з контролю.

     Тобто ця норма дозволяє виконання зобов'язання за зовнiшньоекономiчними договорами не тiльки у грошовiй формi, а й iншим способом, зокрема шляхом поставки товару.

     Як видно зi змiсту Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", предметом його регулювання є лише випадки застосування грошової форми розрахункiв у вiдносинах, що виникають мiж резидентами та нерезидентами у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi.

     Так, режим, строки здiйснення товарообмiнних (бартерних) операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi, вiдповiдальнiсть за порушення режиму та строкiв, повноваження i функцiї державних органiв пiд час здiйснення контролю за проведенням таких операцiй встановлює iнший закон - Закон України "Про регулювання товарообмiнних (бартерних) операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi".

     На пiдставi вищезазначеного можна зробити висновок, що припинення дебiторської та кредиторської заборгованостi мiж резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрiчної однорiдної вимоги не суперечить чинному законодавству України.

     Таким чином, постанова Вищого господарського суду України та постанова апеляцiйного суду по справi, в яких зазначено, що вiдповiдальнiсть за Законом України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" наступає незалежно вiд обраного сторонами порядку проведення розрахункiв, в тому числi i основаних на залiку взаємної заборгованостi резидента i нерезидента, винесенi з порушенням вимог чинного законодавства.

     Разом з тим не можна погодитися й з висновком суду першої iнстанцiї стосовно розмiру неправомiрно нарахованих вiдповiдачем штрафних санкцiй за порушення строкiв декларування валютi них цiнностей. Рiшення суду в цiй частинi не вiдповiдає вимогам закону, є необгрунтованим.

     Порушення вимог матерiального права, допущенi судом при розглядi справи, є пiдставою для скасування винесених судових рiшень та направлення справи на новий розгляд до суду першої iнстанцiї.

     При новому розглядi справи суду слiд врахувати наведене та вирiшити, спiр з дотриманням вимог закону.

     Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України, судова палата постановила:

     Касацiйну скаргу АТЗТ задовольнити частково.

     Постанову Вищого господарського суду України вiд 15 жовтня 2002 р., постанову Севастопольського апеляцiйного господарського суду вiд 15 - 17.07.2002 р. та рiшення господарського суду АР Крим вiд 19.03 - 22.04.2002 р. скасувати.

     Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої iнстанцiї.

     Постанова є остаточною i оскарженню не пiдлягає.

Головуючий <...>