ВИЩИЙ АРБIТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
РIШЕННЯ IМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 1999 року Справа N 1/12

     Суддя Гусак М.Б., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Зовнiшекономсервiс" до Державної митної служби України про визнання недiйсним акту в присутностi представникiв:

     позивача: Стригунової Г.I. -директор;

     вiдповiдача: Купрейчук Н.В.- гол. юриск., Деулiна О.Л. - нач. вiддiлу ,

ВСТАНОВИВ:

     ТОВ "Зовнiшекономсервiс" спецiалiзується по наданню послуг в митному оформленнi вантажiв (декларуванню) для суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Рiшенням ДМС України N 000272 вiд 19.06.1996 року товариство було Занесено до Державного реєстру митних брокерiв (як суб'єкт брокерської дiяльностi) пiд N 10400/042БМ-02064 i йому видана лiцензiя за тим же номером.

     Товариство мало право декларувати зовнiшньоторговельнi вантажi суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi на пiдставi договорiв, починаючи з 19.06.1996 року.

     В поданому позовi позивач просив визначити недiйсним роздiл 4 "Положення про дiяльнисть пiдприємств, що здiйснюють декларування на пiдставi договору", затвердженого наказом Державної митної служби N 340 вiд 22.07.1997 року зареєстрованого в Мiнiстерствi юстицiї України 23.10.1997 року за N 4952299.

     В обгрунтування позову позивач посилался на те, що передбачена наведеним Положенням необхiднiсть щорiчно перереєструвати свiдоцтво про визначення пiдприємств декларантами, за що стягується (справляється) збiр в розмiрi, еквiвалентному 1000 доларiв США, суперечить закону.

     В судовому засiданнi позивач заявлений позов отримав.

     Представники вiдповiдача пiдтримали заперечення проти позову, викладенi у вiдзивi.

     Заслухавши представникiв сторiн, дослiдивши матерiали справi, суд знаходить позов обгрунтованим.

     Вiдповiдно до ст.47 Митного кодексу України допущення митницею пiдприємства до декларування на пiдставi договору здiйснюється шляхом видачi такому пiдприємству свiдоцтва про визнання його як декларанта.

     Свiдоцтво в разi неприйняття його заявником протягом шести мiсяцiв з дня винесення рiшення про визнання, а також у разi невиконання функцiй декларанта протягом одного року з дня прийняття свiдоцтва втрачає силу.

     Свiдоцтво може бути скасовано митницею, яка його видала, у випадках указаних в цiй статтi.

     Повторну заяву про допущення до декларування може бути розглянуто через рiк з дня скасування свiдоцтва за умови усунення причин порушення або з дня, коли свiдоцтво втратило силу.

     За видачу свiдоцтва митницею справляється збiр у розмiрi, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Таким чином, данна стаття не передбачає обов'язку декларанта щорiчно одержувати нове свiдоцтво або перереєстровувати ранiше видане, сплачуючи за це кошти, в розмiрi збору, установленого КМ України.

     Митний кодекс України, iншi закони не надiлили Державну митну службу України, повноваженнями установлювати щорiчну перереєстрацiю свiдоцтв, зi стягненням за це коштiв, як це передбачено в оскаржуваному позивачем роздiлi 4 Положення про дiяльнiсть пiдприємств, що здiйснюють декларування на пiдставi договору, затвердженого Наказом Державної митної служби України N 340 вiд 22.07.1997 року, зареєстрованому в Мiнiстерствi юстицiї України за N 495/2299 вiд 23.10.97 року.

     Наведенi законодавчi акти не надавали i Кабiнету Мiнiстрiв України повноважень установлювати збiр за перереєстрацiю свiдоцтв.

     В силу ч.2 ст. 19 Конституцiї України, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами України.

     Дана вимога Конституцiї України вiдповiдачем - Державною митною службою України та Кабiнетом Мiнiстрiв України не виконана. Оскаржуваний роздiл 4 та перше речення п.3.5 роздiлу З Положення ДМСУ, п. 12 в частинi (слова "на термiн до одного року") та п. 13 додатку до Постанови КМ України N 65 вiд 27.01.1997 року, яким передбачено щорiчний збiр за продовження термiну дiї (перереєстрацiю) свiдоцтва про визнання пiдприємства декларантом, прийнятi згаданими державними органами з перевищенням власних повноважень. З самого початку вони суперечили вимогам законiв, зокрема ст. 47 Митного кодексу Українi.

     Вiдповiдно до ст. 68 Конституцiї України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України. Вивчення питання щодо правового статусу свiдоцтва, яке повинно видаватися пiдприємству на право займатися декларуванням на пiдставi договору, дає суду пiдстави зробити висновок про те, що це свiдоцтво є нiчим iншим, як лiцензiєю на право займатися вiдповiдною дiяльнiстю. Наданий суду документ, виданий позивачу Держмитслужбою України, навiть має таку назву. Окрiм того, вiн пiдпадає пiд визначення термiну "лiцензiя", яке дане в ст.4 Закону України "Про пiдприємництво". Цим законом передбачено стягнення плати, встановленої Кабiнетом Мiнiстрiв України, за видачу та переоформлення лiцензiї. Переоформлення лiцензiї, про що йде мова в законi, не є перереєстрацiєю, про яку йде мова в оспорюваному Положеннi та в п.13 додатку до Постанови КМУ вiд 27 сiчня 1997 року "Про ставки митних зборiв", яким передбачено за продовження термiну дiї (перереєстрацiю) cвiдоцтва про визнання пiдприємства декларантом (щорiчно) - справляння плати в розмiрi, еквiвалентному 1 тисячi доларiв США.

     Фактично постановою КМУ, а не законом, всупереч вимогам ст.92 Конституцiї України, ст.1 ЗУ "Про систему оподаткування" було встановлено новий вид податку (збiр).

     Термiн дiї лiцензiї, як указано в наведеному законi, встановлюється органом, що її видає, але не може бути меншим нiж три роки.

     Частини актiв, що визнаються судом недiйсними, на час їх прийняття вже суперечили як Закону України "Про пiдприємництво", так i ст. 47 Митного кодексу України, на виконання якої вони були прийнятi.

     Пiсля прийняття ЗУ вiд 23 грудня 1997 року "Про внесення змiн до Закону України "Про пiдприємництво" останнiй не тiльки не передбачає лiцензування даного виду дiяльностi, але й установлює, що обмеженню (лiцензуванню) пiдприємницької дiяльностi пiдлягають тiльки тi види пiдприємницької дiяльностi, якi безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави; що тiльки цим законом можуть бути визначенi види дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню; таке визначення в других Законах, крiм наведеного Закону не допускається.

     Ст. 4 цього закону не вимагає лiцензiї на здiйснення пiдприємницької дiяльностi щодо декларування вантажiв за договором.

     Пунктом 3 Прикiнцевих положень до Закону встановлено, що види пiдприємницької дiяльностi, не передбаченi статтею 4 Закону України "Про пiдприємництво", для здiйснення яких вiдповiдно до законодавства України вимагалася лiцензiя, пiсля набрання чинностi пунктом 1 роздiлу 1 цього Закону здiйснюються без лiцензiї.

     Таким чином, ч. 1 ст. 47 Митного Кодексу України, в якiй сказано, що допущення митницею пiдприємства до декларування на пiдставi договору здiйснюється шляхом видачi такому пiдприємстiву свiдоцтва про визнання його як декларанта, є нечинною i застосовуватися не може. Здiйснення даного виду дiяльностi не потребує лiцензiї.

     Суд знаходить за необхiдне, керуючись правом, наданим суду п. 1 ст.83 АПК України, вийти за межi заявлених позовних вимог, визнавши недiйсними повнiстю Положення про дiяльнiсть пiдприємств, що здiйснюють декларування на пiдставi договору та Наказ Державної митної служби України вiд 22 липня 1997 року про його затвердження, а також п.1 Постанови КМУ N 65 в частинi посилання на ст.47 Митного кодексу України та п.,п.12,13 додатку до цiєї постанови, оскiльки їх залишення в силi пiсля того, як суд прийшов до висновку, що дiяльнiсть пiдприємств, що здiйснюють декларування на пiдставi договору не потребує лiцензiї, позбавлено будь-якого сенсу. Враховуючи наведене, керуючись ст.,ст.82-84 АПК України, суд

     ВИРIШИВ:

     Позов задовiльнити.

     Визнати недiйсним Наказ Державної митної служби України вiд 22.07.1997 року N 340, яким затверджено Положення про дiяльнiсть пiдприємств, що здiйснюють декларування на пiдставi договору, зареєстроване в Мiнiстерствi Юстицiї України 23 жовтня 1997 року на N495/2299.

     Зобов'язати Державну Митну службу України опублiкувати повiдомлення про це в тому ж порядку, в той же спосiб, в який було опублiковане (оприлюднене) визнане недiйсним Положення.

     Видати наказ, направивши його на виконання в державну виконавчу службу того району, в якому знаходиться Державна митна служба України.

     Стягнути з Державної митної служби України на користь ТОВ "Зовнiшекономсервiс" 85 грiвень в рахунок вiдшкодування витрат по сплатi державного мита.

     Видати наказ.

     Копiю рiшення направити в Мiнiстерство юстицiї України.

     Визнати недiйсними: пункт 1 Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 27 сiчня 1997 року N 65 "Про ставки митних зборiв" в частинi посилання на ст. 47 Митного кодексу України та п.,п.12,13 додатку до цiєї Постанови.

     Зобов'язати Кабiнет Мiнiстрiв України внести вiдповiднi змiни в зазначену Постанову.

     Видати наказ, направивши його на виконання в державну виконавчу службу того району, на територiї якого знаходиться Кабiнет Мiнiстрiв України.

Суддя Гусак М.Б.
Ст. iнспектор Зозуля Н.М.
Copyright © 2020 НТФ «Інтес»
Всі права захищені.