КОНТРАКТ - ДЖЕРЕЛО РИЗИКІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

     Національне законодавство України зобов'язує суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності формалізовувати торговельні операції з іноземними партнерами шляхом укладення контрактів (договорів) виключно у письмовій формі [1], що є також підставою для здійснення митного, валютного та податкового видів контролю. Слід розуміти, що норми законодавства наголошують на виключне право укладення будь-яких договорів (контрактів) на розсуд резидента України з інопартнером, а визнання зовнішньоекономічної угоди недійсною може бути здійснено тільки за рішенням суду. Разом з цим нормами державного регулювання визначаються більш жорсткі правила до змісту та умов виконання угод, чим і потрібно керуватись при плануванні, узгодженні та здійсненні торговельних операцій.

     Існує у бізнесових колах думка стосовно того, що відсутність прямої законодавчої чи урядової заборони на здійснення деяких видів зовнішньоторговельних операцій, дія та зміст яких не визначені нормативними актами держави дає можливість їх планувати та здійснювати. Ця теза, нажаль, є хибною, бо виконати умови контракту, зміст якого не визначено національними актами, практично не можливо та породжує ризики невиконання узгоджених з інопартнером умов угоди.

     Аналіз контрактних ризиків та шляхів їх подолання буде здійснено за напрямками їх походження, тобто за джерелом їх виникнення. Усунення джерел походження та подолання їх негативних наслідків повинно здійснюватись шляхом розгляду та обрання одного з сукупності альтернативних варіантів, застосування якого повинно віддзеркалювати економічну доцільність його застосування при виконанні зовнішньоекономічної угоди.

     Визначення характеру угоди за контрактом

     В першу чергу, при укладенні контракту, прийдеться стикнутись з визначенням характеру угоди, під яким розуміється зміст зовнішньоторговельної операції з урахуванням виду і форми оплати за товар та переходу права власності на нього [2]. Зробимо обумовку, що під "товаром" буде розумітись об'єкт торговельної угоди, який материалізован та має фізичні параметри - обсяг, вагу, кількість тощо.

     Разом з цим необхідно зазначити, що процедура митного оформлення експорту та імпорту здійснюється виключно за визначеними характерами угод, які встановлюються шляхом проведення аналізу основних положень контракту. Податкові органи перевіряють вантажні митні декларації (ВМД) та контролюють своєчасність надходження валютної виручки чи дотримання термінів виконання товарообмінних (бартерних) та інших видів операцій, а банківські заклади, що входять до системи валютного контролю, перевіряють характер угоди та зміст контракту на відповідність чинному законодавству при здійсненні купівлі та переказі валюти на користь імпортера/ експортера.

     Виходячи з викладеного, необхідно обирати види характерів угод при укладенні контрактів тільки із законодавчо закріплених, до яких відносяться угоди купівлі - продажу [1,2,3,4], бартерні (товарообмінні) [1,2,5], переробки давальницької сировини [2,6] та оренди (міжнародного лізингу) [2,7].

     Таким чином першим ризиком при укладенні зовнішньоторговельної угоди є вибір її змісту. Обрання по змісту та характеру угоди, що має суттєві відмінності від розглянутих, стане джерелом ризиків невиконання контракту та призведе до витрат часу на приведення умов контракту у відповідність з чинним національним законодавством. Спроби здійснити митне оформлення товару за такими не вірно укладеними контрактами або надати доручення банку на купівлю / переказ валюти на користь інопартнера викличуть негативну реакцію зазначених контрольних структур, що у свою чергу призведе до невиконання зобов'язань по контракту та необхідністю відшкодовувати збитки контрагенту.

     Контрагент за контрактом

     Наступним ризиком є ризик маловідомого контрагента угоди, особливо коли ви починаєте виконання угоди першим, а саме - експорт товару, а оплата після його отримання; першим здійснюється відвантаження товару при бартерній угоді; експорт давальницької сировини не на адресу контрагента угоди, а третій стороні тощо. Разом з цим необхідно бути обережним і при виконанні посередницьких контрактів (перевезення, зберігання, комісії, доручення тощо), коли передбачаються розрахунки через агента чи експедитора. Доцільно до етапу проведення переговорів зробити запит до країни, де повинен бути зареєстровано майбутній партнер. Окрім того можна робити запити до іноземних торгово - промислових палат, торговельних представництв України за кордоном, союзів підприємств тощо. Додатковим джерелом інформації можуть бути чисельні довідники, де серед даних інших підприємств існують необхідні дані стосовно майбутнього торговельного партнера.

     Найбільш доцільним способом перевірки є виїзд за кордон з діловим візитом до свого майбутнього торговельного контрагента, але слід розуміти, що перевірку доцільно здійснювати низкою заходів, результатами яких буде отримана достовірна інформація відносно благодійності майбутнього іноземного партнера. Досить суттєвим та впливовим на ступень ризику за контрактом є політична та економічна стабільність у іноземній країні, де веде зовнішньоекономічну діяльність майбутній контрагент, що обов'язково повинно бути покладено у основу пошуку інопартнера.

     Визначення предмету контракту

     Укладення контракту передбачає визначення предмету угоди, тобто - об'єкту купівлі - продажу, міни, переробки чи оренди. Невизначеність або "розмитість" опису товару не дозволить визначитись з ціновою політикою угоди та вартісними показниками товару, конкретизувати його якісні показники, пред'явити вимоги до пакування та маркування тощо. Товар, по можливості, повинен бути зазначен у відповідному розділі контракту таким чином, щоб дозволило обом контрагентам та представникам контрольних державних служб відрізняти його від аналогічних чи подібних товарів та мати певні притаманні тільки йому ознаки, що виключить ризики придбати товари - замінники неналежної якості.

     Особливу увагу доцільно звернути на складні вироби, як то технологічні лінії, верстати, промислове обладнання, що мають у своєму складі певну кількість елементів та складових частин. Укладення угод на такі специфічні товари повинно передбачати окремі додатки до контракту, де необхідно зазначити назви та ознаки складових частин, їх кількість та вартісні показники, при цьому доцільно зазначити у основному тексті контракту , що ці додатки є невід'ємною частиною контракту. Складні вироби, як правило, продаються з окремими запасними частинами та певною кількістю витратних матеріалів, що будуть використані при проведенні монтажу.

     Можна зазначити у контракті, що вартість зазначених елементів входить до загальної вартості складного виробу. Невизначеність цього аспекту призведе до ризику окремого митного оформлення даних складових товару з додатковою сплатою всіх необхідних митних платежів та складення протоколу про порушення митних правил. Наявність ризику такого виду призведе до необгрунтованого підвищення контрактної вартості товару.

     При описі товару, якщо його установка та наладка буде здійснюватись експортером та вартість цих послуг входить до загальної вартості складного виробу, доцільно зазначити окремо дві складові загальної суми контракту, а саме - вартість самого виробу та вартість послуг по його установці. Не визначеність такої особливості призведе до появи ризику підвищення фактурної та митної вартості товару на момент його декларування самого устаткування та, як наслідок, до сплати додаткових митних платежів за вантажною митною декларацією.

     Визначеність та конкретність опису товару у відповідному розділі контракту дозволить уникнути ризиків купити товар - замінник та сплати додаткових митних платежів на момент випуску товару у вільний обіг (оформлення імпорту), уникнути непорозумінь у банківському закладі при здійсненні оплати за товар.

     Всім контрольним службам держави доцільно звертати прискіпливу увагу на опис товару, бо "розмитість" опису породжує ризики не тільки для контрагентів угоди, але надає можливість не добропорядним контрагентам здійснювати експортно - імпортні операції з шахрайською метою.

     Кількісні показники товару

     Ризики зазначення у контракті неправильної кількості товару досить великі і це пов'язане, в першу чергу, з тим, що за українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) основною одиницею виміру є "кілограм", а за Законом України "Про єдиний митний тариф" по певним товарним позиціям стягнення мита на момент митного оформлення здійснюється з традиційної одиниці виміру певного товару (специфічне мито). Прикладом такого товару можуть бути "живі квіти", стосовно яких засоби масової інформації періодично сповіщають про виявлені спроби шахрайства, пов'язаного з невизначеністю їх кількості у товарній партії та спробами ухилитись від сплати відповідних митних платежів.

     Таким чином, наявність ризику неправильного визначення кількості товару у контракті збільшує ймовірність фінансових збитків та може призвести до адміністративного втручання відповідних державних контролюючих структур.

     Подолати цей ризик просто - у контракті необхідно зазначити у кілограмах та традиційних для даного товару одиницях виміру (штуки, пара, комплект, набір тощо).

     Існують певні особливості зазначення кількості сипучого товару, який перевозиться навалом у транспортних засобах. На шляху транспортування погодні умови можуть суттєво змінюватись, що призводить, при наявності підвищеної вологості, до збільшення ваги товару та навпаки - зменшення ваги при вологості меншої ніж вона була на моменти складування та навантаження. Подолати ризик невідповідності ваги даним зазначеним у супровідних на вантаж документам з реальною у місці розвантаження (оформленні імпорту) можна, зазначивши у контракті можливі межові відхилення ваги та визначивши додаткові показники вологості товару.

     Якісні показники товару

     Якісні показники товару, що є об'єктом зовнішньоекономічної угоди, потребують прискіпливого вивчення та внесення до умов контракту у вигляді конкретних показників, що дозволять здійснити їх перевірку у країні імпорту та уникнути ризику отримання товару невідповідної якості. Такі застереження особливо прискіпливо необхідно зазначати у контракті стосовно товару, що надходить на даний споживчий ринок вперше. Показники якості (вміст консервантів та барвників, біологічно активних добавок, вміст канцерогенних пластичних мас у дитячих іграшках та будівельних матеріалах, волого- та жаростійкість, ступень амортизації за певний період тощо) кожною країною використовуються як протекціоністські заходи стосовно аналогічних та подібних товарів вітчизняного виробництва, що знаходить своє відображення у вигляді певного переліку дозвільних документів на товар, як при ввезенні товару на митну територію та і при його митному оформленні. Слід зауважити, що на кордонах, де здійснюють контроль митні органи, необхідно , окрім документів, виданих у країні експорту та підтверджують якісні показники товару, у окремих випадках пред'явити національний документ, що підтверджує відповідність товару національним нормам та стандартам якості. Наприклад, при ввезенні товарів в Україну у пункті перетину митного кордону митні органи можуть вимагати на окремі партії товару дозвільні документи Держстандарту, Мінздраву або Міагропрму, при цьому, у залежності від самого товару, може виникнути необхідність подання певної сукупності дозвільних документів. Найголовне, що українське національне законодавче поле не визначає головуючий над іншими документ та не надає переваг ні одному дозвільному документу перед іншими, а сама система державного контролю за якістю товару передбачає наявність у імпортера, на момент митного оформлення, сукупності документів, кожний із яких може підтверджувати тільки один показник якості даного товару. Якісні показники товару надалі стануть однією з умов споживання його на ринку збуту та, окрім того, будуть суттєво впливати на його ціну.

     Ризик купівлі неякісного товару можна суттєво зменшити шляхом визначення для нього двох - трьох головуючих чинників, про що доцільно попередньо домовитись з майбутнім інопартнером та внести до особливих умов виконання контракту. Додаткові рекомендації будуть надані при розгляді ризиків у разі необхідності укладення рекламації на неякісний товар.

     Пакування товару

     Вимоги до пакування товару також є одним із можливих джерел виникнення контрактних ризиків. Відомо [2], що споживчі властивості товару суттєво залежать від упаковки товару, яка призначена захистити товар від пошкодження під час транспортування, зберігання, продажу та використання. Виходячи з цих чотирьох основних призначень упаковки необхідно, у залежності від характеристик товару та його призначення, обумовити вимоги до упаковки у тексті контракту. До характеристик товару, що визначають певні вимоги до пакування, можна віднести вартісні показники, його призначення, чутливість до вологи та температури, споживчі властивості тощо. Окрім того упаковка повинна враховувати вид транспорту або його можливу заміну, маршрути руху, національні особливості пакування товару країни - виробника та країни споживання (імпорту). Доцільно також пред'явити та узгодити у контракті особливі вимоги до упаковки товару у випадку його зберігання на складах. Законом України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" визначені вимоги щодо пакувального матеріалу (супутні матеріали) та його якісних показниках при пакуванні харчових продуктів.

     Ризик невизначення вимог до пакування товару може призвести до суттєвого підвищення вартості одиниці товару, особливо коли кількість товару та його вагові показники не визначені контрактом. Доцільно визначитись у відповідному розділі угоди стосовно ціни одиниці товару та зазначити, що ціна включає або не включає до себе вартість пакування та пакувального матеріалу, при цьому у останньому випадку доцільно зазначити вартість пакування одиниці товару та вартість пакування всієї партії товару.

     Ризики пакування можуть сформуватись, коли товар повинен мати зовнішню (транспортну або тару) та внутрішню упаковки, при цьому остання є невід'ємною частиною одиниці товару та повинна відповідати вимогам країни імпорту щодо застосування специфічного мита на одиницю ввезеного товару з урахуванням його ваги брутто (з урахуванням ваги пакувального матеріалу).

     Ризики пакування, що можуть впливати на вартісні показники товару, закладаються контрагентами контракту, коли не визначені дії з зовнішньою упаковкою (тарою). Для уникнення ризику такого виду необхідно у тексті контракту узгодити один із можливих варіантів розпорядження тарою, а саме:

     - тара (наприклад, контейнер) стає власністю покупця, бо його зворотне транспортування до експортера є недоцільним з економічної точки зору;
     - тара підлягає обов'язковому поверненню до продавця;
     - тара є власністю покупця та надається продавцю для здійснення транспортування товару до складу продавця тощо.

     Подолання зазначених ризиків зовнішньоекономічної угоди, пов'язаних з пакуванням товару, доцільно, в першу чергу, вирішувати шляхом визначення цінових показників зовнішньої та внутрішньої упаковки у відповідному розділі контракту. У цьому випадку доцільно зазначати вартість товару з урахуванням або без урахування вартості упаковки товару.

     Митним та податковим органам доцільно звертати увагу на визначені умови пакування товару у контракті, особливо у разі звернення отримувача товару - імпортера стосовно пошкодження товару при його транспортуванні, бо ризики невірного пакування товару можна, у певних випадках, розглядати як умисні шахрайські дії контрагентів угоди.

     Маркування товару

     Наявність або відсутність необхідного маркування на внутрішній упаковці товару, що відповідає вимогам національних норм країни імпорту, також є джерелом підвищеного ризику зовнішньоекономічного контракту. На упаковці певних видів товарів законодавство країн імпорту забов'язує мати визначені надписи та позначки, а саме - назву товару, виробника, дату виготовлення, кінцеву дату зберігання, склад тощо. Особливо це стосується продуктів харчування та побутової хімії, де окрім того повинні бути зазначені застереження стосовно безпеки зберігання та використання.

     Низка Європейських країн акцентує досить прискіпливу увагу на маркування внутрішньої упаковки товару на предмет можливості її наступної переробки або використання. Це є проблемою екологічної безпеки держави - імпортера, але необізнаність з такими національними нормами може створити певний рівень ризику для експортера.

     Доцільно акцентувати увагу, що надписи на упаковці стосовно лікувальних властивостей товару заборонено здійснювати без відповідного дозволу визначених державних структур країни імпорту, про що, у разі необхідності, можна зробити відповідні застереження у тексті контракту.

     Державні контрольні органи країн Євросоюзу, а саме - митні та податкові, здійснюють досить прискіпливий аналіз товару на предмет його маркування товарними знаками, особливо провідних підприємств - виробників. Контрольні органи звертають увагу на можливі шахрайські дії по виготовленню підроблених товарів та безпідставного використання торгових знаків та марок. Дані перевірки здійснюються за рахунок зацікавлених виробників товару або їх офіційних представництв у країні імпорту.

     Ціна одиниці товару

     Суттєвими та впливовими контрактними ризиками є невизначеність одиниці ціни товару та відсутність захисних застережень у тексті контракту стосовно обраного виду ціни. Слід розуміти, що є певна сукупність цін, існування яких можливо у зовнішньоекономічному контракті [2]. До таких цін можна віднести: базисну, фактурну, оптову, біржову, середню експортну чи імпортну, пропозиції, змінну, довідкову, тверду, рухому, розрахункову, з подальшою фіксацією тощо. Кожна з зазначених цін, перелік яких наведено далеко неповний, має певне визначення та механізм застосування на етапах укладення та виконання контракту. Разом з цим доцільно розуміти, що запис у контракті фрази "ціна одиниці товару складає …" передбачає тверду, незмінну ціну на весь час виконання контракту. Це є першим, необачливо внесеним, ризиком зазначення ціни у контракті, який можна подолати указавши вид ціни одиниці товару та механізм її застосування. Наявність ціни одиниці товару, що немає певних додаткових ознак може дати підстави контрольним органам, при наявності певних обставин, вважати про шахрайські наміри контрагентів угоди.

     Наступним ризиком є зазначення у контракті загальної суми (вартості) контракту без зазначення кількості товару. У даному випадку вартість одиниці товару кожний з контрагентів угоди може розуміти на свій розсуд, при цьому у кращому положенні лишається експортер, бо він виставляє вимогу до оплати поставленої партії товару імпортеру. Подолати цей ризику дуже просто - зазначити у контракті кількість товару та вартість одиниці товару у традиційних одиницях виміру. Разом з цим доцільно акцентувати увагу, що у даному випадку експортер може мати за мету отримати більшу суму відшкодування податку на додану вартість від держави у національному полі, а з боку імпортера виникає можливість перерахування за кордон суму коштів, що суттєво перевищує реальну вартість товару. У обох розглянутих випадках можна вбачати шахрайські дії контрагентів угоди, які у світовій практиці мають визначену назву "подвійний контракт - подвійний інвойс".

     Ризики заниження або завищення ціни одиниці товару у контракті досить великі. У підгрунті цього виду ризику лежить недбале ставлення контрагентів до обрання ціни товару, що пов'язане з відсутністю досвіду аналізу цін на даний товар у країні експорту та країні імпорту. Доцільно здійснити оцінку динаміки зміни рівня світових цін на даний товар за результатами торгів провідних товарних бірж світу. Дана сукупність ризиків має особливості, як у попередньо розглянутому випадку. Митні органи особливу увагу звертають на ціну одиниці товару, бо вона визначає фактурну вартість партії товару, яка при митному оформленні імпорту є основою для визначення митної вартості та нарахуванні митних платежів (зборів, мита, податку на додану вартість тощо). Спроби заниження митної вартості при імпорті товару повинні розглядатись державними контрольними службами як спроби ухилитись від сплати податків по зовнішньоекономічним операціям, а спроби завищення ціни товару при його експорті - як шахрайські дії, що спрямовані на відшкодування податку на додану вартість з бюджету держави.

     Суттєвою особливістю цінової політики контракту є зазначення у його умовах можливості зменшення ціни одиниці товару у залежності від обсягів купівлі - продажу та термінів виконання контракту. Світова торговельна практика зазначає можливість зменшення ціни продажу у кожній наступній партії експортованого товару, при цьому основою такого рішення, разом з прибутком від кожної окремої партії, є загальний прибуток від всього обсягу за контрактом. Контрагенти повинні бути обізнані з переліком можливих знижок та механізмом їх застосування у контрактній практиці. До загальноприйнятих знижок можна віднести наступні: за платіж готівкою, сервісну, проста (загальна), пільгова, за оборот (бонусна), функціональна, прогресивна, дилерська, спеціальна, експортна, сезонна, прихована, за якість тощо. Кожна з зазначених знижок має певні механізми застосування, тому сторонам контракту доцільно обрати та узгодити механізм впровадження знижок під час виконання контракту, при цьому виникає можливість для експортера мати постійне виробництво та збут товару на іноземний ринок, а імпортеру - стабільне надходження товару для перепродажу та, у залежності від насиченості ринку товарами даного виду, виникає можливість зниження оптової та роздрібної (продажної) ціни одиниці товару. Ризик такого цінового рішення полягає у фіксації сталої ціни товару, що не дозволяє здійснити її відповідне коригування у бік зменшення.

     Цінові ризики мають додаткове джерело свого походження, що пов'язане з обранням валюти ціни, яка у загальному плані може не збігатись з валютою платежів. Коливання курсів валют може, протягом терміну виконанні контракту, порушити співвідношення між валютою ціни та валютою платежів, а ризик збитків, у цьому випадку, можуть мати як експортер так і імпортер. Нажаль, ймовірність такого ризику досить велика, а шлях його подолання є дуже простим. Контрагенти угоди можуть обрати, на свій розсуд, один із варіантів зниження та усунення ризиків даного виду, а саме: обрати один вид валюти для ціни та платежів або зафіксувати співвідношення валют на час виконання контракту, у разі зазначення у контракті двох видів валют. Доцільно також "закласти" до умов контракту можливість перегляду цінової політики контракту у залежності від коливань основних світових валют, що дозволить контрагентам, у разі необхідності, прийняти рішення стосовно виконання забов'язань за контрактом.

     Для контрольних органів - митних, на момент митного оформлення товару, та податкових, при перевірці повноти сплати податків експортерами чи імпортерами, може виникнути необхідність перевірки заявленої фактурної вартості товару для усунення можливих шахрайських дій, пов'язаних з заниженням або завищенням ціни одиниці товару. Підтвердженням реальної ціни конкретної партії товару може бути надання контрольним органам (при імпорті) копії вантажної митної декларації країни експорту, що не є досить коректним, бо даний документ є суто національним, виконує функції документу контролю доставки та можливого відшкодування податку на додану вартість у країні експорту. Найбільш коректним шляхом, але більш тривалим по часу, є підтвердження контрактної (фактурної) ціни при купівлі товару у підприємства - виробника шляхом надання контрольним органам прайс-листів чи фактур, завірених торговими представництвами дипломатичних установ або консульствами країни експорту, акредитованих у країні імпорту.

     При експорті товару ризик невірно зазначених цін, що закладаються до умов контракту, можна усунути шляхом порівняння контрактних цін з цінами інформаційної бази експортних товарів митних органів або отримати попередню інформацію спеціалізованих установ, які здійснюють моніторинг цін зовнішніх та внутрішніх товарних ринків. На підставі порівняння цін можна обрати найбільш вірну та прибуткову контрактну ціну.

     Умови здійснення платежів

     Ризики умов здійснення платежів за контрактом породжуються контрагентами у разі невизначення валюти платежів та термінів їх здійснення. Національне валютне законодавство різних країн може забов'язувати контрагентів зовнішньоекономічного контракту здійснювати платежі, що не перевищують певні терміни (за українським законодавством термін повернення валютної виручки повинен складати не більше 90 календарних днів). Зазначення термінів та умов проведення платежів повинно базуватись на постулатах світової торгівлі - вся торгівля здійснюється у кредит, при цьому, у залежності від умов контракту, необхідно розрізнять товарний (спочатку надходить товар, а потім здійснюються платежі) та фінансовий (надходження коштів на рахунок експортера є умовою відвантаження товару на користь імпортера) види кредитування за контрактом. Разом з тим доцільно визначати пільгові умови проведення попередньої оплати за товар, про що необхідно зробити відповідні посилки у тексті контракту. Нормальною світовою практикою розрахунків вважається зменшення суми платежів за достроковий, від зазначеної у контракті дати, платіж. Подолання ризиків даного виду не складне, але потребує проведення попередніх узгоджувальних переговорів з контрагентом до моменту укладення контракту по визначенню валюти платежів та термінів їх здійснення, узгодження можливості зменшення суми платежу за поставлену партію товару при проведенні дострокової оплати тощо.

     Форми розрахунків за товар

     Світова торгівля здійснюється, в основному, шляхом надання кредиту однією з сторін угоди іншій.

     При кредитуванні (товарному чи фінансовому) необхідно узгодити контрагентам контракту термін поставки товару відносно дати надання авансу. Такий спосіб є засобом страхування ризику неприйняття товару покупцем - імпортером, оскільки експортер має у своєму розпорядженні авансовий платіж грошима чи товаром. Такий авансовий платіж має передбачатись умовами контракту з зазначенням терміну авансування та визначення захисних застережень імпортера щодо можливого невиконання експортером забов'язань по поставці товару, а також забезпечити страхування ризику неприйняття товару імпортером. Одним із можливих напрямків усунення ризику втрати авансового платежу імпортером, в разі непоставки товару експортером, може бути використана банківська гарантія на його повернення або, окрім того, застерегти у контракті умови грошового переказу, які будуть передбачати перерахування авансу банком експортера на рахунок відправника (експортера) тільки після надання документів, що засвідчують митне оформлення та здійснення експорту.

     Форми розрахунку, що закладаються у контракт також є джерелом ризиків та можуть поставити під сумнів доцільність проведення зовнішньоторговельної операції. До форм розрахунку, що рекомендовано застосовувати суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності за "товарними" контрактами з інопартнерами належать - банківський переказ (розглянуто вище), документарного акредитива та інкасо.

     Однією з складових ризику є відсутність у контракті визначеної валюти платежів, тобто валюти, у якій будуть здійснюватись розрахунки між контрагентами шляхом використання зазначених форм. Державна система валютного контролю, до яких входять митні і податкові органи та банківські установи, керуються у своїй діяльності положенням, що один контракт повинен мати одну валюту платежів. Таке положення дозволяє стороні контракту, при наявності великої кількості партій товару, здійснити контроль за відповідністю сум платежів по окремим партіям з загальною вартістю контракту та кількістю купленого - проданого товару. Контрольним органам буде досить легко здійснити процедури валютного контролю та не буде необхідності приведення вартостей окремих партій товару, оплачених різними видами валют, до однієї та порівнювати з загальною вартістю контракту. Можна, з метою страхування від ризиків коливання курсів валют платежів та ціни (загальної вартості контракту) зафіксувати їх співвідношення на весь час дії контракту, або обрати одну валюту для визначення ціни одиниці товару, загальної вартості контракту та валюти платежів. Слід розуміти що у даному випадку цією валютою повинна бути обрана найбільш стабільна валюта, яка менше всього залежить від коливань на світових валютних біржах.

     Оплата шляхом відкриття акредитива може, шляхом внесення різноманітних застережень, знижувати ризики обох сторін угоди. Гарантією сплати для експортера є надання йому покупцем - імпортером авансу у формі акредитиву, про що він буде мати повідомлення від "свого" обслуговуючого банку. У такому разі зменшуються витрати експортера на збереження підготовленого до експорту товару. Доцільно також визначити контрагентам термін дії акредитиву у залежності від характеру та кількості товару у товарній партії, при цьому дана форму розрахунку забезпечує експортеру надійність розрахунку (гарантія банку щодо оплати), швидкість здійснення розрахунку (отримання коштів після відвантаження товару) та можливість додаткового фінансування у разі відкриття акредитива певного виду (з підтвердженням або відкритого).

     Імпортер зменшує ризики тим, що відкриття акредитиву на користь експортера здійснюється банком після надання йому експортером відповідних документів, які підтверджують митне оформлення експорту товару та його відвантаження.

     Акредитивна форма оплати суттєво зменшує ризики невиконання умов поставки товару на користь імпортера, але менш фінансово вигідна для нього, бо він додатково сплачує кошти на користь банку за відкриття акредитиву та залишає свої кошти без руху до моменту митного оформлення та відвантаження товару.

     Інкасова форма розрахунку за зовнішньоекономічними операціями передбачає перехід права власності на товар від експортера до імпортера на момент передачі банком імпортерові комерційних документів на поставлену партію товару. Сама процедура проведення розрахунків вже є ризиковою для експортера, бо оплата за товар здійснюється виключно після митного оформлення та відвантаження товару. Джерелом ризику виступає платіжоспроможність імпортера, що потребує від експортера впевненості про обов'язкове здійснення оплати за відвантажений товар. Подолання цього ризику обох сторін контракту може бути здійснено виключно обговоренням пакету документів, що стануть підставою для проведення розрахунків між імпортером та експортером.

     Як зауваження можна додати, що світова спільнота визначила уніфіковані правила здійснення розрахунків у акредитивній та інкасовій формах, яки лягли у підгрунтя спільної Постанови Кабінету міністрів України і Національного банку України від 21.06.95 року за № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті". Виконання рекомендацій даної Постанови суттєво зменшить ризики застосування обраної форми оплати, незалежно від того ким виступає українська сторона контракту - експортером чи імпортером.

     Умови поставки товару

     З метою уніфікації порядку та правил перевезення товару від продавця до покупця Міжнародною торговельною палатою розроблені міжнародні правила. Дані правила мають назву "Інкотермс" (інтерпретація комерційних термінів) та мають версії у відповідності з роком введення в дію. Правила містять 13 термінів, зміст та порядок застосування яких наведені у пояснені до кожного. Контрагенти угоди не завжди розуміють спрямованість даних правил та застосовують їх не тільки до "товарних" угод, а також до посередницьких - перевезення та страхування, що формує ризики вільного трактування міжнародних норм. Слід розуміти, що кожне з правил "Ікотермс" застосовуються виключно до договорів купівлі - продажу та впливають на визначення митної вартості партії товару. Всі ризики та розподіл витрат при просуванні товару від продавця до покупця визначені у кожному з правил. Окрім того, при прискіпливому аналізі можна відокремити у кожному з правил наступні основні положення:

     - момент виконання продавцем своїх обов'язків щодо поставки товару;
     - відповідального за ризики загибелі або пошкодження товару на шляху транспортування;
     - сторону контракту відповідальну за організацію перевезення;
     - відповідального за митне оформлення товару при експорті та імпорті;
     - тощо.

     На перший погляд все порозуміло, але контрагенти угоди інколи закладають у контракт умови, що мають суттєві відмінності від правил "Інкотермс". Окрім того, є можливість конкретизувати певні положення правил і тоді головуючими умовами починають виступати умови контрагентів, а не умови міжнародних правил. З метою уникнення можливого ризику непорозуміння з контрагентом та контрольними державними службами доцільно більш детально визначити всі концептуальні положення, введених у контракт умов поставки та визначити сторону контракту відповідальну за їх здійснення. При укладенні контракту, особливо обравши умови відмінні від міжнародних правил, повинні визначити головне - коли та за яких умов переходять ризики відповідальності за товар від продавця до покупця. Подоланням ризику цього виду можна здійснити шляхом введення певних конкретних обмовок стосовно можливого звільнення від відповідальності.

     Форс - мажорні обставини

     Визначення обставин непереборної сили контрагентами угоди також є джерелом ризиків виконання зобов'язань по контракту. Першим непорозумінням може стати невизначення переліку обставин, що повинні прийматись до уваги контрагентами в якості форс - мажорних. Шляхом подолання таких ризиків є визначення у контракті чітко сформульованих обставин з урахуванням специфічних особливостей товару та маршруту його доставки, при цьому перелік обставин непереборної сили має бути вичерпним та цілком зрозумілим для обох сторін угоди. Визначення переліку обставин не в змозі урегулювати можливі непорозуміння та усунути ризики невиконання умов контракту, бо необхідно зазначити порядок сповіщення партнера про виникнення таких обставин та визначити шляхи їх врегулювання. З метою підтвердження інформації про виникнення форс -мажорних обставин доцільно обумовити у контракті обов'язкове надання відповідного акту торгово - промислової палати, що буде дійсно незалежним підтвердженням виникнення непередбачених обставин. Одним із шляхів зменшення ризиків невиконання контракту, при виникненні форс - мажорних обставин, є закладення контрагентами способів та методів можливого урегулювання виниклих проблем. Можна закласти у умови контракту необхідність зміни характеру угоди, наприклад. з купівлі - продажу на бартерну або зворотно, або визначити можливість розриву контракту без висунення взаємних претензій. Разом з цим, доцільно, у залежності від обставин зазначити низку дій, які будуть вжиті для урегулювання проблем виконання контракту. Можна також внести до цього розділу контракту основні положення статті 79 Конвенції ООН 1980 року про договори купівлі - продажу товарів, які вміщено у розділ 4 "Звільнення від відповідальності" та визначають умови невідповідальності контрагентів за повне або часткове невиконання положень зовнішньоторговельної угоди. Такі застереження суттєво зменшують ризики застосування фінансових санкцій з боку контрагента за невиконання умов контракту. Разом з цим, існує ще один ризик - це несповіщення про закінчення дії обставин непереборканої сили, про що необхідно обов'язково зробити застереження та визначити яким чином буде надано повідомлення про закінчення дії форс - мажорних обставин.

     Санкції за неналежне виконання умов контракту

     Під санкціями за неналежне виконання умов контракту слід розуміти певний матеріальний вплив на контрагента, бо це повинно стати підгрунтям та поштовхом добропорядного виконання зобов'язань за угодою. Ризики всіх складових частин контракту можна зазначити у цьому розділі та визначити механізм застосування фінансового впливу на некоректного контрагента. В першу чергу, сторонам контракту доцільно узгодити перелік умов, невиконання яких може призвести до застосування санкцій. До такого переліку можна включати наступні ризики:

     - невиконання терміну поставки товару;
     - несвоєчасної оплати поставленого товару;
     - поставки товару неналежної якості або кількості;
     - неналежного маркування або пакування;
     - тощо.

     Узгоджений у контракті перелік повинен мати визначений та узгоджений механізм застосування санкцій у кожному окремому випадку. Наприклад, за несвоєчасну оплату або поставку партії товару може бути нарахована фінансова санкція у визначених відсотках від суми, що підлягала оплаті або від вартості партії. Ризик неправильного визначення відсотку фінансової санкції може бути усунено шляхом обрання розміру відсотку, що дорівнює або більше державних санкцій за даний вид порушень. Мета повинна бути одна - подолати ризик шляхом нанесення непорядному контрагенту відчутних матеріальних збитків, а механізм відшкодування, для сторони що постраждала, повинен бути прозорим та неускладнений зайвими формальностями.

     Найбільш суворими санкціями є розрив контракту, укладення нового з іншим контрагентом, а відшкодування всіх зазначених фінансових витрат покласти на непорядного партнера першої угоди.

     Розглянуті ризики та шляхи їх подолання надають можливість контрагентам угоди узгодити та записати у умови контракту певні застереження по застосуванню санкцій до свого партнера.

     Митним, банківським, а особливо податковим контрольним органам доцільно звертати увагу на розміри санкцій та порядок їх застосування контрагентами один до одного, бо можливо на первинних етапах виконання контракту виявити спроби шахрайських дій сторін угоди, а саме - перерахування коштів за кордон з наступним не надходженням товару та розривом контракту; експортування товару за кордон без відповідного фінансового забезпечення з боку імпортера та відсутності фінансових санкцій за несвоєчасне проведення оплати; відсутності механізму відшкодування збитків за експорт неякісного товару тощо.

     Рекламація товару

     Нажаль, контрагенти угоди закладають ризики пред'явлення претензій (рекламацій) по кількості та якості товару до умов контракту самостійно, на момент обговорення основних його положень. Даний ризик виникає при записі до контракту можливості укладення рекламацій на імпортований товар без зазначення порядку урегулювання претензій. Слід зазначити, що світова практика укладення рекламацій передбачає зазначення у контракті обов'язки сторін по укладенню самої претензії, а саме:

     - одноосібно, тобто імпортером товару;
     - представниками обох сторін контракту.

     Таким чином, у контракті необхідно узгодити повноваження сторін по укладенню рекламацій, обравши один із зазначених варіантів.

     Доцільно, з метою виключення шахрайських дій при укладенні рекламації, зазначити у контракті необхідність залучення сторонньої організації для складення незалежного документа, що буде додатковим підтвердженням експортеру товару про неналежну якість або невідповідну документам кількість у імпортованій партії. Такою організацією може виступати торгово- промислова палата країни імпорту, яка може видати акт про надходження товару невідповідної кількості. При укладені рекламації на неналежну якість доцільно залучати підприємства або організації, що мають державні повноваження на визначення показників якості товару.

     Визначаючи процедуру укладення претензії, вкрай необхідно зазначити у контракті часовий момент можливості укладення претензії.

     Найбільш доцільно здійснювати укладення рекламації на момент знаходження товару під митним контролем, тобто до моменту завершення митного оформлення імпорту. Разом з цим існують певні категорії товарів, якісні показники яких можуть бути виявлені тільки після митного оформлення та випуску товару у вільний обіг. По таким товарам необхідно зазначити межовий термін пред'явлення рекламації з урахуванням терміну використання товару та особливих його характеристик і властивостей.

     Невключення такого терміну до особливих умов контракту створює додаткове джерело ризиків для імпортера чи експортера, подолати які можливо виключно у судовому порядку за умови коли контрагенти не знайдуть компромісне рішення.

     Наступною особливістю даного розділу контракту є необхідність визначення способів врегулювання претензії, при цьому необхідно керуватись виключно особливими характеристиками товару, які є основою для обрання того чи іншого варіанту вирішення проблеми з урахуванням його економічної доцільності. Доцільно розподіляти претензії окремо по кількості та окремо по якості.

     Так, кількісні претензії доцільно врегульовувати фінансовим шляхом - переказом коштів, наприклад, за недопоставлений товар або зазначити можливість для експортера додатково поставити товар до обумовленої контрактом кількості.

     Найбільш складні шляхи врегулювання претензій по якості товару, бо врегулювання ризиків повинно грунтуватись на вартості одиниці товару, країни його походження, умов транспортування тощо. Можливими варіантами врегулювання претензій по якості можуть бути зазначено у контракті:

     - повернення неякісного товару експортеру - відправнику, з застосуванням фінансових санкцій за неякісний товар. У випадку здійснення попередньої оплати необхідно визначитись з необхідністю обов'язкового повернення коштів імпортеру або необхідністю зарахувати їх у рахунок наступних експортних партій товару.;

     - часткове повернення експортеру виключно неякісного товару з наступною його заміною на якісний. Додатково необхідно обов'язково зазначити сторону контракту, що понесе фінансові витрати, які пов'язані з заміною товару. Окрім того, контрагенти можуть узгодити порядок застосування санкцій за експорт товару невідповідної якості.;

     - надання експортером запасних частин та комплектуючих для здійснення ремонту неякісного товару у країні імпорту з наступним вивезенням несправних елементів у країну експорту. У даному випадку також необхідно зазначити сторону відповідальну за врегулювання фінансових питань.;

     - знищення неякісного товару у країні імпорту є найбільш тривалим по часу ризиком. Це пов'язане з необхідністю отримання дозволів від державних контролюючих структур, обрання методу та місці знищення, узгодження між контрагентами порядку відшкодування витрат тощо.

     Наведено орієнтовний перелік можливих альтернативних шляхів урегулювання претензій стосовно експорту неякісного товару. Доцільно, при урегулюванні претензій, контрагентам угоди керуватись головуючим чинником ризику - товаром, якісні та кількісні показники якого можуть підлягати рекламації, а при обранні механізму усунення - його економічною доцільністю.

     Арбітраж

     Контрагенти угоди завжди повинні розуміти один головуючий принцип зовнішньоторговельних відносин - узгодження умов виконання закладались шляхом домовленостей та внесенням їх до відповідних розділів контракту. Виходячи з цього принципу доцільно та легше всього вирішувати всі суперечки сторонами контракту самостійно, без втручання третіх осіб. Разом з тим, слід розуміти що торговельні стосунки передбачають певний прибуток учасників і не завжди можна вирішити всі фінансові проблеми шляхом проведення консультацій, переговорів та внесенням додаткових положень до основної угоди. Тому сторонам контракту вкрай необхідно зазначити можливість звернення до арбітражного суду кожній з сторін угоди. Обираючи місцезнаходження суду, необхідно керуватись одним з положень контракту, яке визначає верховенство права на умови виконання контракту. Доцільно обирати місце арбітражного суду у країні чиє право головує над даним контрактом, при цьому сторони угоди уникають ризику виникнення додаткових фінансових витрат у разі різної національної юрисдикції регулюючих умови виконання договору та арбітражного суду.

     Контрактом повинно бути передбачено за яких умов та обставин кожний з контрагентів має право звертатись до визначеного арбітражного суду. "Джентльменською" домовленістю для сторони, що буде звертатись до суду, може бути зазначено у контракті зобов'язання стосовно обов'язкового сповіщення про цю подію інопартнера.

     Вкрай необхідно визначитись контрагентам, у разі звернення однієї з сторін до суду, стосовно долі самого контракту, а саме - призупинити його виконання чи розірвати остаточно.

     Слід розуміти, що процедура арбітражного суду досить довготривала по часу, тому партнерам доцільно не доводити суперечки до суду, а здійснити все можливе для врегулювання виниклих протиріч шляхом проведення переговорів та внесення додаткових положень до тексту контракту.

     Розглянувши основні джерела виникнення ризиків, що можуть сформуватись при укладенні та виконанні зовнішньоторговельного контракту, можна зробити наступні висновки:

     1. Всі контрактні ризики можна розподілити на суб'єктивні, що формуються контрагентами угоди, та суб'єктивні, що не залежать від волі сторін угоди.

     2. Об'єктивні ризики мають джерела походження у обставинах непереборної сили та не залежать від волі торговельних партнерів. Подолання ризиків такого виду може бути здійснено шляхом узгодження переліку таких обставин та дій контрагентів щодо їх усунення або зменшення їх впливу на виконання взаємних обов'язків унесених до зовнішньоторговельного контракту.

     3. Джерелом виникнення суб'єктивних ризики зовнішньоторговельного контракту є неналежне визначення контрагентами своїх взаємних обов'язків для всіх етапів існування угоди. Детальний аналіз можливих ризиків повинно бути пов'язане з пошуком та визначенням шляхів їх подолання з метою зазначення їх у відповідних розділах контракту.

     4. Суб'єктивні ризики впливають на прибутковість контракту, тому контрагентам необхідно мати декілька альтернативних шляхів їх подолання, що дозволить кожній з сторін угоди бути впевненим у добропорядних намірах партнера та не втратити розрахованого прибутку.

     5. Контракт, як джерело ризиків зовнішньоекономічної діяльності, повинен стати головним об'єктом контролю митних і податкових органів з метою виявлення та усунення можливих шахрайських дій та забезпечувати повноту надходжень податків до бюджету держави.

     Література

     1. Закон України від 16.04.91, "Про зовнішньоекономічну діяльність".

     2. С.Терещенко, Основи митного законодавства України, Питання теорії та практика зовнішньоекономічної діяльності, навчальний посібник - К., АТ "Август", 2001.

     3. Декрет КМУ від 19.02.93, "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

     4. Закон України від 23.09.94, "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

     5. Закон України від 23.12.98, "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

     6. Закон України від 04.10.01, "Про внесення змін до Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності".

     7. Закон України від 16.12.97, "Про лізинг".

     8. Фомичёв В.И. , Международная торговля: Учебник. - М., ИНФРА - М, 1998.

С. Терещенко
Начальник департаменту юридичного
супроводження конвенції МДП АсМАП України

Опублiковано в журналi “Митний брокер” № 1 (68). Розміщено у програмі QD Professional за згодою автора.

Copyright © 2024 НТФ «Интес»
Все права сохранены.