ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

     Рiшенням Ради нацiональної безпеки i оборони України "Про заходи щодо вдосконалення дiяльностi органiв державної влади пiд час здiйснення операцiй з конфiскованим i безхазяйним майном" вiд 17 листопада 2006 р. у пунктi 4 було запропоновано Верховному Суду України розглянути питання конфiскацiї майна та передачi речових доказiв у доход держави, додержання закону при прийняттi рiшень стосовно вилученого майна i надати судам вiдповiдне роз'яснення.

     У зв'язку з цим дорученням повiдомляємо, що Верховним Судом України в II пiврiччi 2006 р. проведено узагальнення судової практики застосування конфiскацiї майна у кримiнальних справах i справах про адмiнiстративнi правопорушення, а також вирiшення цивiльних справ про передачу безхазяйного майна у комунальну власнiсть та визнання спадщини вiдумерлою. Попередня iнформацiя з наведених питань надана Верховним Судом України у листi вiд 17 травня 2006 р. N 9-52.

     За даними Державної судової адмiнiстрацiї України (далi - ДСА України), судами України у I пiврiччi 2006 р. було застосовано додаткове покарання у видi конфiскацiї майна до 2,5 тис. засуджених осiб за вчинення тяжких та особливо тяжких корисливих злочинiв, що становить 33,8 % вiд кiлькостi засуджених осiб за статтями Кримiнального кодексу України (далi - КК), якi передбачають це покарання.

     У 2005 р. конфiскацiю майна застосовано до 5,3 тис. засуджених осiб, або 37,8 % вiд кiлькостi засуджених за статтями КК, якi передбачають конфiскацiю (2000 р. - 51,4 тис. засуджених осiб, або 39,8 %).

     Зменшення кiлькостi засуджених осiб, до яких суди застосували конфiскацiю майна, пояснюється в основному новими пiдходами законодавця до цього виду додаткового покарання у прийнятому КК України (2001 р.)

     Вiдповiдно до положень ст. 59 КК (2001 р.) законодавством передбачено, що конфiскацiя майна встановлюється тiльки за тяжкi та особливо тяжкi корисливi злочини i може бути призначена лише у випадках, спецiально передбачених в Особливiй частинi цього Кодексу, та Апарат Ради нацiональної оборони України полягає в примусовому безоплатному вилученнi у власнiсть держави всього або частини майна, яке є власнiстю засудженого.

     У санкцiях статей Особливої частини КК конфiскацiя майна може бути передбачена як обов'язкове або як факультативне додаткове покарання.

     Суди, призначаючи конфiскацiю майна, в основному дотримуються вимог положень ст. 65 КК i в кожному конкретному випадку враховують ступiнь тяжкостi, розмiр заподiяної шкоди та її вiдшкодування, данi про особу, яка вчинила злочин, та всi обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

     Конфiскацiя майна як додаткове покарання не може бути призначена судом у випадку, коли особа звiльняється вiд вiдбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). Вiдповiдно до вимог ст. 77 КК конфiскацiя майна не призначається навiть у разi, коли в санкцiї статтi Особливої частини КК, за якою засуджується винний, вона передбачена як обов'язкове додаткове покарання. Тодi як згiдно з положеннями ст. 46¹ КК (1960 р.), що був чинним до 1 вересня 2001 р., при вiдстрочцi виконання вироку суд мiг призначити додаткове покарання у видi конфiскацiї майна i були певнi обмеження щодо незастосування конфiскацiї.

     Вирiшуючи питання про необхiднiсть застосування до винної особи основного покарання бiльш м'якого, нiж передбачено законом, вiдповiдно до положень ст. 69 КК суди враховують, що воно автоматично не поширюється на додаткове покарання у видi конфiскацiї майна.

     У бiльшостi випадкiв, як свiдчить практика, суди не призначають конфiскацiю майна засудженим за вчинення злочинiв, вiдповiдальнiсть за якi передбачає її застосування, у зв'язку зi звiльненням засуджених осiб вiд вiдбування покарання з випробуванням (ст.75 КК), оскiльки в цьому випадку конфiскацiя вiдповiдно до вимог закону не може бути застосована.

     Згiдно з положеннями ст. 98 КК України конфiскацiя майна не може бути призначена неповнолiтнiй особi, засудженiй за вчинення злочину, за який конфiскацiя майна є обов'язковим додатковим покаранням, навiть у тому разi, коли особа на час розгляду справи судом досягла повнолiття.

     Матерiали проведеного узагальнення свiдчать, що у справах про злочини, за вчинення яких передбачено конфiскацiю майна, всупереч вимогам ч. 2 ст. 125 Кримiнально-процесуального кодексу України (далi - КПК) органами досудового слiдства не завжди своєчасно вживалися всi необхiднi заходи для забезпечення виконання вироку в частинi можливої конфiскацiї майна. На недолiки роботи органiв досудового слiдства, на нашу думку, впливає нечiткiсть положень статей 125, 126 КПК, оскiльки в них не вказано строк накладення арешту на майно пiдозрюваного чи обвинуваченого.

     Iнодi протоколи опису майна та постанови про накладення на нього арешту складалися недбало, без зазначення iндивiдуальних ознак та оцiнки майна, що негативно впливало на вирiшення вказаних питань.

     Iншим чинником низької ефективностi виконання вирокiв щодо конфiскацiї майна засуджених є те, що в переважнiй бiльшостi до судiв надходять такi справи з протоколами про вiдсутнiсть у засуджених майна.

     Усупереч вимогам п. 9 ст. 228 КПК України прокурори не в усiх справах звертали увагу на несвоєчасне або неналежне виконання органами досудового слiдства вимог закону щодо обов'язкового забезпечення вироку в частинi конфiскацiї майна та не вживали вiдповiдних заходiв для усунення таких порушень.

     Суди не завжди реагували на такi факти винесенням iз цього приводу окремих ухвал.

     Зазначенi недолiки в роботi органiв досудового слiдства та неналежний прокурорський нагляд за розслiдуванням кримiнальних справ iстотно ускладнювали виконання судових вирокiв у частинi конфiскацiї майна.

     При застосуваннi конфiскацiї в адмiнiстративних справах суди в цiлому дотримуються вимог статей 24, 25 та 29 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (далi - КпАП). Згiдно з положеннями цих статей конфiскацiя може застосовуватись як основне, так i додаткове адмiнiстративне стягнення й полягає у примусовiй безоплатнiй передачi вилучених предметiв та грошей, якi були знаряддям вчинення або безпосереднiм об'єктом адмiнiстративного правопорушення, у власнiсть держави за рiшенням суду.

     Вiдповiдно до вимог ст. 326 Митного кодексу України (далi - МК) конфiскацiя як стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученнi товарiв - безпосереднiх предметiв порушення митних правил, товарiв зi спецiально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосереднiх предметiв порушення митних правил вiд митного контролю, та транспортних засобiв, що використовувались для перемiщення безпосереднiх предметiв порушення митних правил через митний кордон України.

     Суди, як правило, вiдповiдно до вимог положень КпАП та МК застосовували конфiскацiю майна, предметiв контрабанди та транспортних засобiв, що використовувались для їх перемiщення. У разi неможливостi здiйснення конфiскацiї майна та предметiв вирiшувалося питання про стягнення їх грошового еквiваленту.

     За даними ДСА України, адмiнiстративне стягнення у видi конфiскацiї предмета (як основне, так i додаткове) у I пiврiччi 2006 р. накладено на 19,3 тис. осiб. Суди прийняли рiшення про конфiскацiю: товарiв та цiнностей - на суму 2 млн 996 тис. грн, валюти - еквiвалентно сумi 2 млн 19 тис. грн.

     Матерiали вивчення свiдчать, що в протоколах посадових осiб органiв адмiнiстративного розслiдування, складених за ст. 265 КпАП, та митних органiв вiдсутнi данi про перебування (мiсце зберiгання) вилучених речей, документiв, предметiв контрабанди та транспортних засобiв, через що неможливо в подальшому встановити їх мiсцезнаходження. Також не завжди складається акт опису вилучених речей i не зазначається вартiсть майна. Таким чином, суд при винесеннi постанови про притягнення особи до вiдповiдальностi позбавлений можливостi навести такi данi, що не сприяло своєчасному виконанню судового рiшення.

     Згiдно з даними Державної виконавчої служби України (звiт форми N1), у I пiврiччi 2006 р. примусовому виконанню пiдлягало 46354 виконавчих документи про конфiскацiю майна, виданих на пiдставi судових рiшень загальних судiв, за якими фактично пiдлягала стягненню сума коштiв (за винятком суми вартостi майна, що пiдлягало конфiскацiї) 98 млн 499 тис. грн; iз них фактично стягнено 96 млн 762 тис. грн. Залишилися не виконаними 25400 виконавчих документiв, або 54,8 % вiд числа тих, що пiдлягали примусовому виконанню.

     Вiдповiдно до положень ст. 335 Цивiльного кодексу України (далi - ЦК) безхазяйною є рiч, яка не має власника або власник якої невiдомий. Безхазяйна рiч ставиться на облiк органом, що здiйснює державну реєстрацiю прав на нерухоме майно, за заявою органу мiсцевого самоврядування, на територiї якого вона розмiщена; про це робиться оголошення в друкованих засобах масової iнформацiї, i тiльки пiсля закiнчення одного року з дня взяття на облiк безхазяйної нерухомої речi вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном вiдповiдної територiальної громади, може бути передана за рiшенням суду в комунальну власнiсть. Iнколи до суду зверталися неналежнi заявники, недотримувалась процедура переходу безхазяйної речi у комунальну власнiсть. Вiдповiдно до вимог статтi 271 Цивiльного процесуального кодексу України (далi - ЦПК) суд вiдмовляв у прийняттi заяви про передачу безхазяйної нерухомої речi у власнiсть територiальної громади, якщо така рiч не взята на облiк органом, який здiйснює державну реєстрацiю права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закiнчення одного року з дня прийняття такої речi на облiк.

     У I пiврiччi 2006 р. в провадженнi судiв перебувало 96 справ про передачу безхазяйної нерухомої речi в комунальну власнiсть. Закiнчено провадження у 78 справах, що становить 81,2 % вiд тих, що перебували на розглядi. З ухваленням рiшення розглянуто 64 справи, в тому числi про передачу нерухомої речi у власнiсть територiальної громади - 60 справ.

     За заявами про визнання спадщини вiдумерлою та передання її у власнiсть територiальнiй громадi за мiсцем вiдкриття спадщини (ст. 1277 ЦК) в провадженнi судiв у I пiврiччi 2006 р. перебувала 731 справа. Розглянуто 554 справи, або 75,8 % вiд тих, що перебували на розглядi. З ухваленням рiшення - 487 справ, у тому числi про визнання спадщини вiдумерлою та про передачу її територiальнiй громадi - 450 справ.

     У цiлому, як свiдчать матерiали вивчення, суди правильно застосовують норми закону при вирiшеннi вказаних питань, однак у поодиноких випадках ще допускали помилки. У зв'язку з цим Верховним Судом України надавалися роз'яснення щодо однакового застосування мiсцевими та апеляцiйними судами законодавства, зокрема: кримiнального та кримiнально-процесуального - постановою Пленуму Верховного Суду України вiд 24 жовтня 2003 р. N 7 "Про практику призначення судами кримiнального покарання" щодо конфiскацiї майна засуджених; адмiнiстративного та митного - постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" вiд 3 червня 2005 р. N 8.

     Питання про речовi докази в кримiнальних справах вирiшувалися судами в основному з дотриманням вимог ст. 81 КПК. Зокрема, судами ухвалювалися рiшення про передачу в дохiд держави грошей, цiнностей та iнших речей, нажитих злочинним шляхом, повернення грошей, цiнностей та iнших речей, якi були об'єктом злочинних дiй, законним володiльцям, а якщо їх не встановлено, передачу їх у власнiсть держави.

     Питання передачi речових доказiв у дохiд держави, додержання судами закону про обов'язковiсть прийняття рiшення стосовно вилученого пiд час досудового слiдства майна Верховним Судом України буде опрацьовано у I пiврiччi 2007 р., про що додатково буде надано iнформацiю.