IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р I Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦIЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рiшення Конституцiйного Суду України
у справi за конституцiйним поданням Президента
України
щодо офiцiйного тлумачення частин другої i
третьої статтi 84 та частин другої i четвертої
статтi 94 Конституцiї України
(справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законiв Верховною Радою України)
м.Київ,
7 липня 1998 року
N 11-рп/98
Справа N 1-19/98
Конституцiйний Суд України у складi суддiв Конституцiйного Суду України:
Тимченка Iвана
Артемовича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Козюбри Миколи Iвановича,
Корнiєнка Миколи Iвановича,
Малинникової Людмили Федорiвни,
Мартиненка Петра Федоровича -
суддя-доповiдач,
Мироненка Олександра
Миколайовича,
Розенка Вiталiя Iвановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селiвона Миколи Федосовича,
Скоморохи Вiктора Єгоровича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантелiївни,
за участю представника Президента України, суб'єкта права на конституцiйне подання, Пiдпалова Леонiда Васильовича - заступника Глави Адмiнiстрацiї Президента України, а також залучених до участi в конституцiйному провадженнi представникiв Верховної Ради України Селiванова Анатолiя Олександровича - завiдувача Вiддiлу зв'язкiв з органами правосуддя Секретарiату Верховної Ради України, Зайця Анатолiя Павловича - першого заступника начальника Науково-експертного управлiння Секретарiату Верховної Ради України та Копиленка Олександра Любимовича - заступника керiвника Юридичного управлiння Секретарiату Верховної Ради України, розглянув на пленарному засiданнi справу за конституцiйним поданням Президента України щодо офiцiйного тлумачення положень частин другої i третьої статтi 84 та частин другої i четвертої статтi 94 Конституцiї України.
Приводом для розгляду справи згiдно зi статтями 39, 41 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" стало конституцiйне подання Президента України про необхiднiсть офiцiйного тлумачення положень частин другої i третьої статтi 84 та частин другої i четвертої статтi 94 Конституцiї України.
Пiдставою для розгляду справи згiдно зi статтею 93 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" є практична необхiднiсть в офiцiйному тлумаченнi положень частин другої i третьої статтi 84 Конституцiї України, якi передбачають, що рiшення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засiданнях шляхом голосування, яке здiйснюється народним депутатом України особисто, та положень частин другої i четвертої статтi 94 Конституцiї України, що визначають строки пiдписання та офiцiйного оприлюднення закону Президентом України та порядок повторного розгляду закону, повернутого Президентом України зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховної Ради України.
Заслухавши суддю-доповiдача Мартиненка П.Ф., пояснення Пiдпалова Л.В., Селiванова А.О., Зайця А.П., Копиленка О.Л. та дослiдивши матерiали справи, Конституцiйний Суд України установив:
1. Суб'єкт права на конституцiйне подання порушує питання про необхiднiсть тлумачення положення частини другої статтi 84 Конституцiї України, оскiльки окремi законопроекти або поправки до них ставляться головуючим на пленарних засiданнях Верховної Ради України на голосування по кiлька разiв пiдряд без будь-яких змiн, а це не випливає iз змiсту частини другої статтi 84 Конституцiї України i суперечить вимогам Регламенту Верховної Ради України.
У листi Голови Верховної Ради України до Конституцiйного Суду України з цього приводу зазначається, що частина друга статтi 84 Конституцiї України не визначає кiлькостi голосувань, шляхом яких приймаються рiшення Верховної Ради України, тому це питання потребує законодавчого врегулювання.
Конституцiйний Суд України в офiцiйному тлумаченнi положення частини другої статтi 84 Конституцiї України виходить з того, що Верховна Рада України є органом державної влади, дiяльнiсть якого передусiм спрямовано на забезпечення народного представництва та виявлення державної волi прийняттям законiв шляхом голосування народних депутатiв України.
Голосування у Верховнiй Радi України в контекстi частини другої статтi 84 Конституцiї України - це дiя, якою на пленарному засiданнi завершується обговорення проектiв законiв, постанов, iнших актiв та приймаються рiшення Верховної Ради України (стаття 91 Конституцiї України) i яка здiйснюється народними депутатами України особисто. Рiшеннями Верховна Рада України також вiдхиляє законопроекти, їх окремi частини та поправки до них пiсля їх обговорення.
Закони, постанови та iншi акти, якi пiд час голосування на пленарних засiданнях Верховної Ради України були пiдтриманi встановленою бiльшiстю голосiв вiд її конституцiйного складу, вважаються прийнятими. Конституцiя України встановлює певнi умови прийняття та оприлюднення законiв, якi набувають чинностi згiдно з частиною третьою статтi 57 та частиною п'ятою статтi 94 Конституцiї України.
Разом з тим у частинi другiй статтi 84 Конституцiї України, як i в будь-якому iншому положеннi Конституцiї України, не встановлено вимог щодо порядку проведення голосування на пленарних засiданнях Верховної Ради України, в тому числi випадкiв i пiдстав визнання голосування таким, що не вiдбулося, та проведення переголосувань у разi необхiдностi. Цi питання пiдлягають врегулюванню вiдповiдно до частини п'ятої статтi 82 Конституцiї України в законi про регламент Верховної Ради України.
2. Суб'єкт права на конституцiйне подання посилається на те, що на пленарних засiданнях Верховної Ради України пiд час прийняття рiшень значна частина народних депутатiв України голосує за вiдсутнiх народних депутатiв України, що, на його погляд, суперечить вимогам частини третьої статтi 84 Конституцiї України, згiдно з якою голосування на засiданнях Верховної Ради України здiйснюється народним депутатом України особисто.
У листi Голови Верховної Ради України вiдзначається, що оскiльки голосування, як свiдчить iснуюча у Верховнiй Радi України практика, здiйснюється у рiзний спосiб - вiдкрите нефiксоване, вiдкрите фiксоване або поiменне за допомогою електронної системи пiдрахунку голосiв, таємне шляхом подання бюлетенiв тощо, то залежно вiд ситуацiй можна по-рiзному розумiти термiн "особисте голосування".
Аналiз положення частини третьої статтi 84 Конституцiї України дає пiдстави для висновку, що особисте голосування народного депутата України на засiданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно вiд способу голосування. В Конституцiї України вiдсутнi положення, якi надавали б право народному депутату України голосувати за iншого народного депутата України на засiданнях Верховної Ради України. Таке право суперечило б природi представницького мандата народного депутата України, закрiпленого в Конституцiї України.
Народний депутат України одержує депутатський мандат вiд виборцiв, котрим Основний Закон гарантує вiльне волевиявлення (частина друга статтi 71 Конституцiї України) i з якими народний депутат України як їх представник пiдтримує зв'язок. За допомогою механiзму цього представництва громадяни України реалiзують своє конституцiйне право брати участь в управлiннi державними справами (частина перша статтi 38 Конституцiї України) i здiйснюють народне волевиявлення (стаття 69 Конституцiї України).
Народний депутат України є повноважним представником Українського народу у Верховнiй Радi України, вiдповiдальним перед ним, i покликаний виражати i захищати його iнтереси. Виконання народним депутатом України своїх обов'язкiв в iнтересах усiх спiввiтчизникiв випливає iз змiсту присяги, яку складає народний депутат України перед Верховною Радою України (частина перша статтi 79 Конституцiї України).
Отже, повноваження народного депутата України делегованi йому народом як сувереном влади (частина друга статтi 5, частина перша статтi 38 Конституцiї України) i зобов'язують його брати участь у прийняттi рiшень Верховної Ради України шляхом голосування. Саме тому, що цi повноваження є делегованими i не пiдлягають подальшому делегуванню без згоди на це з боку суверена влади, народний депутат України не має права передавати свої повноваження щодо здiйснення голосування iншому народному депутату України. Практика голосування одного народного депутата України за iншого не має юридичних пiдстав. Вiдповiдно до частини першої статтi 152 Конституцiї України порушення встановленої Конституцiєю України процедури розгляду чи ухвалення законiв та iнших правових актiв є пiдставою для визнання їх неконституцiйними.
3. Згiдно з частиною другою статтi 94 Конституцiї України Президент України протягом п'ятнадцяти днiв пiсля отримання закону пiдписує його, беручи до виконання, та офiцiйно оприлюднює або повертає закон зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Вiдповiдно до частини четвертої статтi 94 Президент України зобов'язаний у десятиденний строк пiдписати та офiцiйно оприлюднити закон, якщо пiд час повторного розгляду вiн буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу.
Суб'єкт права на конституцiйне подання вважає, що в цих положеннях Конституцiї України не визначено, про якi саме днi йдеться - про календарнi чи робочi, а також, чи зараховуються до п'ятнадцятиденного строку святковi й iншi неробочi днi.
У листi Голови Верховної Ради України зазначено, що оскiльки застереження стосовно робочих днiв у частинi другiй статтi 94 Конституцiї України вiдсутнє, пiдстав для порушення питання щодо включення до зазначеного строку неробочих днiв немає.
У вирiшеннi цього питання Конституцiйний Суд України виходить з того, що в Конституцiї України закрiплено загальний порядок обчислення строкiв, єдиний для всiх органiв влади, - в календарних днях (частина друга статтi 77, частина третя статтi 82, пункт 31 частини першої статтi 85, частина друга статтi 90 та iн.).
Конституцiйний Суд України при цьому бере до уваги i загальноприйнятий у законодавствi України порядок обчислення строкiв на вчинення вiдповiдних процесуальних дiй органами влади. Так, у Цивiльному процесуальному кодексi України передбачено, що коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного пiсля того дня, з якого починається строк. Якщо закiнчення строку припадає на неробочий день, то за останнiй день строку вважається перший пiсля нього робочий день (частина третя статтi 87). Аналогiчнi положення мiстяться в частинi третiй статтi 51 Арбiтражного процесуального кодексу України, а також у Регламентi Верховної Ради України (частини третя та четверта статтi 11.0.1.).
Термiн "днi", якщо вiн вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарнi днi. Саме в такому значеннi цей термiн вживається i в текстi Конституцiї України, зокрема у статтi 94.
Враховуючи наведене, Конституцiйний Суд України дiйшов висновку, що положення частини другої статтi 94 Конституцiї України щодо п'ятнадцятиденного строку, а також положення частини четвертої статтi 94 Конституцiї України щодо десятиденного строку треба тлумачити так, що перебiг цих строкiв має здiйснюватися в календарних днях. Строки пiдписання та офiцiйного оприлюднення Президентом України законiв України, визначенi частинами третьою та четвертою статтi 94 Конституцiї України, потрiбно розумiти так, що вони починаються з наступного дня пiсля отримання законiв Президентом України, а якщо їх завершення припадає на вихiдний або святковий день, то днем закiнчення цих строкiв є наступний робочий день.
4. Суб'єкт права на конституцiйне подання просить дати офiцiйне тлумачення положень частин другої та четвертої статтi 94 Конституцiї України, за якими Президент України має право протягом п'ятнадцяти днiв пiсля отримання закону повернути його зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо пiд час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу, Президент України зобов'язаний пiдписати його та офiцiйно оприлюднити протягом десяти днiв.
У конституцiйному поданнi наголошується на тому, що за логiкою положення частини четвертої цiєї статтi Верховна Рада України має розглянути i проголосувати пропозицiї Президента України, а в разi незгоди з ними - поставити на голосування вiдповiднi положення закону, проти яких заперечує Президент України. Такi положення закону можуть бути знову прийнятi лише за умови, якщо за них проголосують не менш як двi третини конституцiйного складу Верховної Ради України. Але на практицi, пiдкреслює суб'єкт права на конституцiйне подання, Верховна Рада України, вiдхиляючи пiд час повторного розгляду сформульованi Президентом України пропозицiї до конкретного закону, не приймає вiдповiднi його положення, проти яких заперечував Президент України, двома третинами голосiв народних депутатiв України, а подає цей закон знову для пiдписання та оприлюднення.
У листi Голови Верховної Ради України стверджується, що частина четверта статтi 94 Конституцiї України не визначає процедуру повторного розгляду Верховною Радою України закону, повернутого Президентом України з вмотивованими i сформульованими пропозицiями. Положення цiєї статтi передбачають лише необхiднiсть пiд час повторного розгляду прийняття закону Верховною Радою України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу.
Конституцiйний Суд України виходить з того, що термiн "закон" вживається в частинi четвертiй статтi 94 Конституцiї України у значеннi юридично цiлiсного i структурно завершеного нормативно-правового акта, який приймається Верховною Радою України вiдповiдно до її конституцiйних повноважень (пункт 3 частини першої статтi 85, стаття 92 Конституцiї України), i не означає за змiстом окрему частину закону чи поправку до нього.
Президент України вiдповiдно до пункту 30 частини першої статтi 106 Конституцiї України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законiв iз наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, додавши до них, згiдно з частиною другою статтi 94 Конституцiї України, свої вмотивованi i сформульованi пропозицiї. Застосоване Президентом України вето щодо прийнятого закону своїм юридичним наслiдком має скасування останнiх результатiв голосування за нього i вiдкриття процедури його повторного розгляду у Верховнiй Радi України, яка має право враховувати або не враховувати пропозицiї Президента України до закону i прийняти його знову. Врахування цих пропозицiй Верховною Радою України виступає як конституцiйна передумова пiдписання та офiцiйного оприлюднення закону Президентом України (частина четверта статтi 94 Конституцiї України).
З викладеного випливає, що дiя частини четвертої статтi 94 Конституцiї України поширюється лише на випадки, коли Верховна Рада України, згiдно з частиною четвертою статтi 94 Конституцiї України, пiд час повторного розгляду повнiстю чи частково вiдхиляє пропозицiї Президента України. У таких випадках вона має прийняти цей закон у цiлому не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу, i Президент України, вiдповiдно до частини четвертої статтi 94 Конституцiї України, зобов'язаний пiдписати та офiцiйно оприлюднити його протягом десяти днiв.
Цей висновок не поширюється на випадки, коли Верховна Рада України пiд час повторного розгляду закону врахувала пропозицiї Президента України повнiстю (у пропонованiй ним редакцiї). У цьому разi при прийняттi закону пiд час повторного розгляду Верховна Рада України не може бути пов'язана вимогою двох третин вiд її конституцiйного складу, а Президент України, вiдповiдно до частини четвертої статтi 94 Конституцiї України, повинен пiдписати та офiцiйно оприлюднити повторно прийнятий закон протягом десяти днiв.
Однак якщо Верховна Рада України, вiдхиливши пропозицiї Президента України або повнiстю врахувавши їх, вносить за своєю iнiцiативою додатковi змiни до закону, не передбаченi пропозицiями Президента України, то змiнений у такий спосiб закон пiдпадає пiд дiю частини другої статтi 94 Конституцiї України: Президент України має право повернути цей закон зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями для нового розгляду Верховною Радою України або пiдписати його, взяти до виконання та офiцiйно оприлюднити.
На основi викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституцiї України, статтями 51, 63, 70, 77, 95 Закону України "Про Конституцiйний Суд України", Конституцiйний Суд України вирiшив:
1. Положення частини другої статтi 84 Конституцiї України треба розумiти так, що рiшення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, iншi акти, а також рiшення Верховної Ради України щодо прийняття (вiдхилення) постатейно законопроектiв, поправок до них приймаються лише на пленарному засiданнi Верховної Ради України за умови особистої участi народних депутатiв України
в голосуваннi та набрання встановленої Конституцiєю України, законом про регламент Верховної Ради України кiлькостi голосiв на їх пiдтримку.
Порядок проведення голосування на пленарних засiданнях Верховної Ради України, в тому числi випадки та пiдстави переголосування, пiдлягають врегулюванню вiдповiдно до частини п'ятої статтi 82 Конституцiї України в законi про регламент Верховної Ради України.
2. Положення частини третьої статтi 84 Конституцiї України щодо здiйснення народним депутатом України голосування на засiданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно вiд способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за iнших народних депутатiв України на засiданнях Верховної Ради України.
Порушення встановленої Конституцiєю України процедури ухвалення законiв та iнших правових актiв Верховною Радою України є пiдставою для визнання їх неконституцiйними (частина перша статтi 152 Конституцiї України).
3. Перебiг п'ятнадцятиденного строку, передбаченого частиною другою статтi 94 Конституцiї України, а також десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статтi 94 Конституцiї України, треба обчислювати в календарних днях.
Строки пiдписання та офiцiйного оприлюднення Президентом України законiв України, визначенi частинами третьою та четвертою статтi 94 Конституцiї України, починаються з наступного дня пiсля їх отримання Президентом України. Якщо закiнчення п'ятнадцятиденного строку, передбаченого частиною другою статтi 94 Конституцiї України, а також десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статтi 94 Конституцiї України, припадає на вихiдний або святковий день, то днем закiнчення цього строку є наступний робочий день.
4. Встановлена в частинi четвертiй статтi 94 Конституцiї України вимога щодо повторного прийняття закону Верховною Радою України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу поширюється лише на закони, пропозицiї Президента України до яких повнiстю або частково вiдхиленi. Ця вимога стосується прийняття закону в цiлому.
Якщо пропозицiї Президента України до закону у пропонованiй ним редакцiї враховано повнiстю, повторного прийняття закону не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України не вимагається.
У разi прийняття Верховною Радою України закону пiсля повторного розгляду з урахуванням пропозицiй Президента України глава держави зобов'язаний пiдписати його та офiцiйно оприлюднити у десятиденний строк.
Якщо пiд час розгляду пропозицiй Президента України до закону будуть внесенi змiни, не передбаченi цими пропозицiями, Президент України дiє вiдповiдно до частини другої статтi 94 Конституцiї України.
5. Верховнiй Радi України, Президентовi України забезпечити вiдповiдно до їх повноважень виконання цього Рiшення.
6. Рiшення Конституцiйного Суду України є обов'язковим до виконання на територiї України, остаточним i не може бути оскарженим.
Рiшення Конституцiйного Суду України пiдлягає опублiкуванню у "Вiснику Конституцiйного Суду України" та в iнших офiцiйних виданнях України.
Конституцiйний Суд України
 | Copyright © 2024 НТФ «Интес» Все права сохранены. |