МIНIСТЕРСТВО ЮСТИЦIЇ УКРАЇНИ

вiд 15.06.2017 р.	N 22533/К-14013/8

     Мiнiстерством юстицiї розглянуто звернення щодо спiввiдношення застосування термiнiв позовної давностi, визначених Цивiльним кодексом України та Конвенцiєю ООН про позовну давнiсть у мiжнароднiй купiвлi-продажу товарiв 1974 року, та в межах компетенцiї повiдомляється.

     Насамперед зазначаємо, що загальнi положення застосування позовної давностi мiстить гл. 19 Цивiльного кодексу України.

     Вiдповiдно до положень ст. 257 - 259 зазначеного Кодексу загальна позовна давнiсть встановлюється тривалiстю у три роки. Для окремих видiв вимог законом може встановлюватися спецiальна позовна давнiсть: скорочена або бiльш тривала порiвняно iз загальною позовною давнiстю. Позовна давнiсть, встановлена законом, може бути збiльшена за домовленiстю сторiн. Позовна давнiсть, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленiстю сторiн.

     У свою чергу, згiдно зi ст. 10 Цивiльного кодексу України чинний мiжнародний договiр, який регулює цивiльнi вiдносини, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального цивiльного законодавства України.

     Якщо у чинному мiжнародному договорi України, укладеному у встановленому законом порядку, мiстяться iншi правила, нiж тi, що встановленi вiдповiдним актом цивiльного законодавства, застосовуються правила вiдповiдного мiжнародного договору України.

     Так, стосовно порушеного Вами питання щодо застосування положень Конвенцiї ООН про позовну давнiсть у мiжнароднiй купiвлi-продажу товарiв 1974 року (далi - Конвенцiя) у разi, коли дебiтором пiдприємства виступає iноземний партнер i обидва партнери перебувають у Договiрних державах, зазначаємо таке.

     Зi змiсту вищенаведеного є незрозумiлим статус "iноземного партнера", що має ключове значення, оскiльки п. 1 ст. 3 Конвенцiї передбачено, що зазначена Конвенцiя застосовується лише в тих випадках, коли комерцiйнi пiдприємства сторiн договору мiжнародної купiвлi-продажу товарiв у момент його укладення перебувають у Договiрних державах. Отже, якщо вищенаведений "iноземний партнер" не є комерцiйним пiдприємством, зазначений заявником випадок не пiдпадає пiд дiю Конвенцiї. Слiд зауважити, що Конвенцiя поширюється лише на договори про мiжнародну купiвлю-продаж i не поширюється на вiдносини з виконання робiт i послуг (ст. 6 Конвенцiї).

     <...>

     Таким чином, враховуючи багатоманiття виняткiв та умов, передбачених Конвенцiєю, слiд уточнити правову природу укладеного мiжнародного договору купiвлi-продажу з метою з'ясування його вiдповiдностi умовам, передбаченим Конвенцiєю.

     Щодо можливостi незастосування положень Конвенцiї, зокрема визначеного строку позовної давностi, зазначаємо, що з огляду на ст. 9 Конституцiї України, Конвенцiя є частиною нацiонального законодавства України.

     Статтею 8 Конвенцiї передбачено, що для країн-учасниць, якi є сторонами зовнiшньоекономiчного договору (якщо укладенi ними мiжнароднi договори купiвлi-продажу не суперечать вимогам Конвенцiї), строк позовної давностi встановлюється у чотири роки.

     Тобто у разi якщо комерцiйнi пiдприємства сторiн договору мiжнародної купiвлi-продажу товарiв у момент його укладення перебувають у Договiрних державах, до таких договорiв буде застосовуватися чотирирiчний строк позовної давностi.

     При цьому Конвенцiя дає можливiсть не застосовувати її норми за умови, якщо сторони договору мiжнародної купiвлi-продажу в яснiй формi виключили її застосування (ч. 3 ст. 3 Конвенцiї).

     <...>

Перший заступник Мiнiстра

Н. Севостьянова