ЦИВIЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Iз змiнами i доповненнями, внесеними
Законами України
вiд 19 червня 2003 року
N 980-IV,
вiд 18 листопада 2003 року N 1255-IV,
вiд 12 травня 2004 року N 1713-IV,
вiд 2 листопада 2004 року N 2135-IV,
вiд 3 листопада 2004 року N 2146-IV,
вiд 3 березня 2005 року N 2450-IV,
вiд 3 березня 2005 року N 2452-IV,
вiд 2 червня 2005 року N 2620-IV,
вiд 16 червня 2005 року N 2664-IV,
вiд 23 червня 2005 року N 2705-IV,
вiд 23 червня 2005 року N 2710-IV,
вiд 6 вересня 2005 року N 2798-IV,
вiд 1 грудня 2005 року N 3165-IV,
вiд 15 грудня 2005 року N 3201-IV,
вiд 22 грудня 2005 року N 3261-IV,
вiд 17 сiчня 2006 року N 3348-IV,
вiд 23 лютого 2006 року N 3480-IV,
вiд 22 лютого 2006 року N 3456-IV,
вiд 21 вересня 2006 року N 185-V,
вiд 20 грудня 2006 року N 501-V,
вiд 22 грудня 2006 року N 524-V,
вiд 31 травня 2007 року N 1111-V,
вiд 16 вересня 2008 року N 509-VI,
вiд 17 вересня 2008 року N 514-VI,
вiд 12 грудня 2008 року N 661-VI,
вiд 17 грудня 2008 року N 675-VI,
вiд 18 грудня 2008 року N 692-VI,
вiд 25 грудня 2008 року N 800-VI,
вiд 3 березня 2009 року N 1055-VI,
вiд 14 квiтня 2009 року N 1254-VI,
вiд 21 травня 2009 року N 1390-VI,
вiд 25 червня 2009 року N 1568-VI
вiд 24 липня 2009 року N 1617-VI,
вiд 5 листопада 2009 року N 1702-VI,
вiд 17 листопада 2009 року N 1559-VI,
вiд 21 сiчня 2010 року N 1822-VI,
вiд 11 лютого 2010 року N 1878-VI,
вiд 14 травня 2010 року N 2257-VI,
вiд 1 червня 2010 року N 2289-VI,
вiд 15 червня 2010 року N 2328-VI,
вiд 29 червня 2010 року N 2367-VI,
вiд 1 липня 2010 року N 2398-VI,
вiд 6 липня 2010 року N 2435-VI,
вiд 8 липня 2010 року N 2457-VI,
вiд 9 вересня 2010 року N 2510-VI,
вiд 9 вересня 2010 року N 2518-VI,
вiд 21 вересня 2010 року N 2527-VI,
вiд 23 вересня 2010 року N 2555-VI,
вiд 4 листопада 2010 року N 2677-VI,
вiд 2 грудня 2010 року N 2735-VI,
вiд 2 грудня 2010 року N 2741-VI,
вiд 2 грудня 2010 року N 2756-VI,
вiд 21 грудня 2010 року N 2825-VI,
вiд 22 грудня 2010 року N 2850-VI,
вiд 13 сiчня 2011 року N 2938-VI,
вiд 17 березня 2011 року N 3166-VI,
вiд 19 квiтня 2011 року N 3234-VI,
вiд 21 квiтня 2011 року N 3262-VI,
вiд 21 квiтня 2011 року N 3263-VI,
вiд 12 травня 2011 року N 3323-VI,
вiд 19 травня 2011 року N 3384-VI,
вiд 19 травня 2011 року N 3390-VI,
вiд 31 травня 2011 року N 3436-VI,
вiд 5 липня 2011 року N 3565-VI,
вiд 2 червня 2011 року N 3461-VI,
вiд 7 липня 2011 року N 3610-VI,
вiд 22 вересня 2011 року N 3795-VI,
вiд 20 грудня 2011 року N 4176-VI,
вiд 22 грудня 2011 року N 4212-VI,
вiд 22 грудня 2011 року N 4220-VI,
вiд 21 лютого 2012 року N 4416-VI,
вiд 13 квiтня 2012 року N 4652-VI,
вiд 17 травня 2012 року N 4765-VI,
вiд 4 липня 2012 року N 5042-VI,
вiд 5 липня 2012 року N 5080-VI,
вiд 6 липня 2012 року N 5178-VI,
вiд 18 вересня 2012 року N 5284-VI,
вiд 2 жовтня 2012 року N 5405-VI,
вiд 16 жовтня 2012 року N 5463-VI,
вiд 6 листопада 2012 року N 5477-VI,
вiд 20 листопада 2012 року N 5495-VI,
вiд 16 травня 2013 року N 245-VII,
вiд 4 липня 2013 року N 402-VII,
вiд 4 липня 2013 року N 406-VII,
вiд 10 жовтня 2013 року N 642-VII,
вiд 27 березня 2014 року N 1170-VII,
вiд 15 квiтня 2014 року N 1206-VII,
вiд 13 травня 2014 року N 1255-VII,
вiд 13 травня 2014 року N 1258-VII,
вiд 17 червня 2014 року N 1508-VII,
вiд 2 вересня 2014 року N 1673-VII,
вiд 14 жовтня 2014 року N 1702-VII,
вiд 20 жовтня 2014 року N 1709-VII,
вiд 12 лютого 2015 року N 189-VIII,
вiд 12 лютого 2015 року N 191-VIII,
вiд 7 квiтня 2015 року N 289-VIII,
вiд 14 травня 2015 року N 417-VIII,
вiд 14 травня 2015 року N 424-VIII,
вiд 16 липня 2015 року N 629-VIII,
вiд 3 вересня 2015 року N 675-VIII,
вiд 26 листопада 2015 року N 835-VIII,
вiд 23 грудня 2015 року N 901-VIII,
вiд 25 грудня 2015 року N 922-VIII,
вiд 18 лютого 2016 року N 1021-VIII
(змiни, внесенi Законом України
вiд 18 лютого 2016 року N 1021-VIII,
вводяться в дiю з 11 червня 2016 року),
вiд 2 червня 2016 року N 1404-VIII,
вiд 14 червня 2016 року N 1414-VIII,
вiд 20 вересня 2016 року N 1533-VIII,
вiд 6 жовтня 2016 року N 1666-VIII,
вiд 15 листопада 2016 року N 1734-VIII,
вiд 23 березня 2017 року N 1982-VIII,
вiд 23 березня 2017 року N 1983-VIII,
вiд 5 квiтня 2017 року N 1999-VIII,
вiд 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII,
вiд 14 листопада 2017 року N 2205-VIII
(змiни, внесенi Законом України вiд 14 листопада 2017 року N 2205-VIII,
вводяться в дiю з 10 червня 2018 року),
вiд 16 листопада 2017 року N 2210-VIII,
вiд 7 грудня 2017 року N 2234-VIII,
вiд 18 сiчня 2018 року N 2269-VIII,
вiд 6 лютого 2018 року N 2275-VIII,
вiд 3 липня 2018 року N 2478-VIII,
вiд 12 липня 2018 року N 2505-VIII,
вiд 2 жовтня 2018 року N 2581-VIII,
Кодексом України з процедур банкрутства
вiд 18 жовтня 2018 року N 2597-VIII,
Законами України
вiд 23 листопада 2018 року N 2628-VIII,
вiд 28 лютого 2019 року N 2694-VIII,
вiд 19 вересня 2019 року N 111-IX,
вiд 20 вересня 2019 року N 123-IX,
вiд 20 вересня 2019 року N 132-IX,
вiд 3 жовтня 2019 року N 157-IX,
вiд 3 жовтня 2019 року N 159-IX,
вiд 17 жовтня 2019 року N 198-IX,
вiд 31 жовтня 2019 року N 263-IX,
вiд 6 грудня 2019 року N 361-IX,
вiд 20 грудня 2019 року N 421-IX,
вiд 14 сiчня 2020 року N 440-IX,
вiд 30 березня 2020 року N 540-IX,
вiд 13 квiтня 2020 року N 553-IX

(У текстi Кодексу слова "орган державної податкової служби" в усiх вiдмiнках i числах замiнено словами "орган доходiв i зборiв" у вiдповiдному вiдмiнку i числi згiдно iз Законом України вiд 4 липня 2013 року N 406-VII)

КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДIЛ I
ОСНОВНI ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1
ЦИВIЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

     Стаття 1. Вiдносини, що регулюються цивiльним законодавством

     1. Цивiльним законодавством регулюються особистi немайновi та майновi вiдносини (цивiльнi вiдносини), заснованi на юридичнiй рiвностi, вiльному волевиявленнi, майновiй самостiйностi їх учасникiв.

     2. До майнових вiдносин, заснованих на адмiнiстративному або iншому владному пiдпорядкуваннi однiєї сторони другiй сторонi, а також до податкових, бюджетних вiдносин цивiльне законодавство не застосовується, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 2. Учасники цивiльних вiдносин

     1. Учасниками цивiльних вiдносин є фiзичнi особи та юридичнi особи (далi - особи).

     2. Учасниками цивiльних вiдносин є: держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади, iноземнi держави та iншi суб'єкти публiчного права.

     Стаття 3. Загальнi засади цивiльного законодавства

     1. Загальними засадами цивiльного законодавства є:

     1) неприпустимiсть свавiльного втручання у сферу особистого життя людини;

     2) неприпустимiсть позбавлення права власностi, крiм випадкiв, встановлених Конституцiєю України та законом;

     3) свобода договору;

     4) свобода пiдприємницької дiяльностi, яка не заборонена законом;

     5) судовий захист цивiльного права та iнтересу;

     6) справедливiсть, добросовiснiсть та розумнiсть.

     Стаття 4. Акти цивiльного законодавства України

     1. Основу цивiльного законодавства України становить Конституцiя України.

     2. Основним актом цивiльного законодавства України є Цивiльний кодекс України.

     Актами цивiльного законодавства є також iншi закони України, якi приймаються вiдповiдно до Конституцiї України та цього Кодексу (далi - закон).

     Якщо суб'єкт права законодавчої iнiцiативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивiльнi вiдносини iнакше, нiж цей Кодекс, вiн зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змiн до Цивiльного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з вiдповiдним проектом закону про внесення змiн до Цивiльного кодексу України.

     3. Цивiльнi вiдносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцiєю України.

     4. Актами цивiльного законодавства є також постанови Кабiнету Мiнiстрiв України.

     Якщо постанова Кабiнету Мiнiстрiв України суперечить положенням цього Кодексу або iншому закону, застосовуються вiдповiднi положення цього Кодексу або iншого закону.

     5. Iншi органи державної влади України, органи влади Автономної Республiки Крим можуть видавати нормативно-правовi акти, що регулюють цивiльнi вiдносини, лише у випадках i в межах, встановлених Конституцiєю України та законом.

     6. Цивiльнi вiдносини регулюються однаково на всiй територiї України.

     Стаття 5. Дiя актiв цивiльного законодавства у часi

     1. Акти цивiльного законодавства регулюють вiдносини, якi виникли з дня набрання ними чинностi.

     2. Акт цивiльного законодавства не має зворотної дiї у часi, крiм випадкiв, коли вiн пом'якшує або скасовує цивiльну вiдповiдальнiсть особи.

     3. Якщо цивiльнi вiдносини виникли ранiше i регулювалися актом цивiльного законодавства, який втратив чиннiсть, новий акт цивiльного законодавства застосовується до прав та обов'язкiв, що виникли з моменту набрання ним чинностi.

     Стаття 6. Акти цивiльного законодавства i договiр

     1. Сторони мають право укласти договiр, який не передбачений актами цивiльного законодавства, але вiдповiдає загальним засадам цивiльного законодавства.

     2. Сторони мають право врегулювати у договорi, який передбачений актами цивiльного законодавства, свої вiдносини, якi не врегульованi цими актами.

     3. Сторони в договорi можуть вiдступити вiд положень актiв цивiльного законодавства i врегулювати свої вiдносини на власний розсуд.

     Сторони в договорi не можуть вiдступити вiд положень актiв цивiльного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разi, якщо обов'язковiсть для сторiн положень актiв цивiльного законодавства випливає з їх змiсту або iз сутi вiдносин мiж сторонами.

     4. Положення частин першої, другої i третьої цiєї статтi застосовуються i до одностороннiх правочинiв.

     Стаття 7. Звичай

     1. Цивiльнi вiдносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм дiлового обороту.

     Звичаєм є правило поведiнки, яке не встановлене актами цивiльного законодавства, але є усталеним у певнiй сферi цивiльних вiдносин.

     Звичай може бути зафiксований у вiдповiдному документi.

     2. Звичай, що суперечить договору або актам цивiльного законодавства, у цивiльних вiдносинах не застосовується.

     Стаття 8. Аналогiя

     1. Якщо цивiльнi вiдносини не врегульованi цим Кодексом, iншими актами цивiльного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, що регулюють подiбнi за змiстом цивiльнi вiдносини (аналогiя закону).

     2. У разi неможливостi використати аналогiю закону для регулювання цивiльних вiдносин вони регулюються вiдповiдно до загальних засад цивiльного законодавства (аналогiя права).

     Стаття 9. Застосування Цивiльного кодексу України до врегулювання вiдносин у сферах господарювання, використання природних ресурсiв, охорони довкiлля, а також до трудових та сiмейних вiдносин

     1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання вiдносин, якi виникають у сферах використання природних ресурсiв та охорони довкiлля, а також до трудових та сiмейних вiдносин, якщо вони не врегульованi iншими актами законодавства.

     2. Законом можуть бути передбаченi особливостi регулювання майнових вiдносин у сферi господарювання.

     Стаття 10. Мiжнароднi договори

     1. Чинний мiжнародний договiр, який регулює цивiльнi вiдносини, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального цивiльного законодавства України.

     2. Якщо у чинному мiжнародному договорi України, укладеному у встановленому законом порядку, мiстяться iншi правила, нiж тi, що встановленi вiдповiдним актом цивiльного законодавства, застосовуються правила вiдповiдного мiжнародного договору України.

Глава 2
ПIДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ ТА ОБОВ'ЯЗКIВ. ЗДIЙСНЕННЯ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКIВ

     Стаття 11. Пiдстави виникнення цивiльних прав та обов'язкiв

     1. Цивiльнi права та обов'язки виникають iз дiй осiб, що передбаченi актами цивiльного законодавства, а також iз дiй осiб, що не передбаченi цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки.

     2. Пiдставами виникнення цивiльних прав та обов'язкiв, зокрема, є:

     1) договори та iншi правочини;

     2) створення лiтературних, художнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi;

     3) завдання майнової (матерiальної) та моральної шкоди iншiй особi;

     4) iншi юридичнi факти.

     3. Цивiльнi права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актiв цивiльного законодавства.

     4. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства, цивiльнi права та обов'язки виникають безпосередньо з актiв органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим або органiв мiсцевого самоврядування.

     5. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства, цивiльнi права та обов'язки можуть виникати з рiшення суду.

     6. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства або договором, пiдставою виникнення цивiльних прав та обов'язкiв може бути настання або ненастання певної подiї.

     Стаття 12. Здiйснення цивiльних прав

     1. Особа здiйснює свої цивiльнi права вiльно, на власний розсуд.

     2. Нездiйснення особою своїх цивiльних прав не є пiдставою для їх припинення, крiм випадкiв, встановлених законом.

     3. Особа може вiдмовитися вiд свого майнового права.

     Вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби, тварин, нерухомi речi здiйснюється у порядку, встановленому актами цивiльного законодавства.

     4. Особа може за вiдплатним або безвiдплатним договором передати своє майнове право iншiй особi, крiм випадкiв, встановлених законом.

     5. Якщо законом встановленi правовi наслiдки недобросовiсного або нерозумного здiйснення особою свого права, вважається, що поведiнка особи є добросовiсною та розумною, якщо iнше не встановлено судом.

     Стаття 13. Межi здiйснення цивiльних прав

     1. Цивiльнi права особа здiйснює у межах, наданих їй договором або актами цивiльного законодавства.

     2. При здiйсненнi своїх прав особа зобов'язана утримуватися вiд дiй, якi могли б порушити права iнших осiб, завдати шкоди довкiллю або культурнiй спадщинi.

     3. Не допускаються дiї особи, що вчиняються з намiром завдати шкоди iншiй особi, а також зловживання правом в iнших формах.

     4. При здiйсненнi цивiльних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспiльства.

     5. Не допускаються використання цивiльних прав з метою неправомiрного обмеження конкуренцiї, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовiсна конкуренцiя.

     6. У разi недодержання особою при здiйсненнi своїх прав вимог, якi встановленi частинами другою - п'ятою цiєї статтi, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати iншi наслiдки, встановленi законом.

     Стаття 14. Виконання цивiльних обов'язкiв

     1. Цивiльнi обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивiльного законодавства.

     2. Особа не може бути примушена до дiй, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

     3. Виконання цивiльних обов'язкiв забезпечується засобами заохочення та вiдповiдальнiстю, якi встановленi договором або актом цивiльного законодавства.

     4. Особа може бути звiльнена вiд цивiльного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивiльного законодавства.

Глава 3
ЗАХИСТ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ ТА IНТЕРЕСIВ

     Стаття 15. Право на захист цивiльних прав та iнтересiв

     1. Кожна особа має право на захист свого цивiльного права у разi його порушення, невизнання або оспорювання.

     2. Кожна особа має право на захист свого iнтересу, який не суперечить загальним засадам цивiльного законодавства.

     Стаття 16. Захист цивiльних прав та iнтересiв судом

     1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та iнтересу.

     2. Способами захисту цивiльних прав та iнтересiв можуть бути:

     1) визнання права;

     2) визнання правочину недiйсним;

     3) припинення дiї, яка порушує право;

     4) вiдновлення становища, яке iснувало до порушення;

     5) примусове виконання обов'язку в натурi;

     6) змiна правовiдношення;

     7) припинення правовiдношення;

     8) вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодування майнової шкоди;

     9) вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди;

     10) визнання незаконними рiшення, дiй чи бездiяльностi органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб.

     Суд може захистити цивiльне право або iнтерес iншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

     3. Суд може вiдмовити у захистi цивiльного права та iнтересу особи в разi порушення нею положень частин другої - п'ятої статтi 13 цього Кодексу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.10.2017р. N 2147-VIII)

     Стаття 17. Захист цивiльних прав та iнтересiв Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республiки Крим або органами мiсцевого самоврядування

     1. Президент України здiйснює захист цивiльних прав та iнтересiв у межах повноважень, визначених Конституцiєю України.

     2. У випадках, встановлених Конституцiєю України та законом, особа має право звернутися за захистом цивiльного права та iнтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування.

     3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республiки Крим або орган мiсцевого самоврядування здiйснюють захист цивiльних прав та iнтересiв у межах, на пiдставах та у спосiб, що встановленi Конституцiєю України та законом.

     Рiшення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивiльних прав та iнтересiв, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

     Стаття 18. Захист цивiльних прав нотарiусом

     1. Нотарiус здiйснює захист цивiльних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документi у випадках i в порядку, встановлених законом.

     Стаття 19. Самозахист цивiльних прав

     1. Особа має право на самозахист свого цивiльного права та права iншої особи вiд порушень i протиправних посягань.

     Самозахистом є застосування особою засобiв протидiї якi не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства.

     2. Способи самозахисту мають вiдповiдати змiсту права, що порушене, характеру дiй, якими воно порушене, а також наслiдкам, що спричиненi цим порушенням.

     Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивiльного законодавства.

     Стаття 20. Здiйснення права на захист

     1. Право на захист особа здiйснює на свiй розсуд.

     2. Нездiйснення особою права на захист не є пiдставою для припинення цивiльного права, що порушене, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування

     1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт iндивiдуальної дiї, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування, якщо вiн суперечить актам цивiльного законодавства i порушує цивiльнi права або iнтереси.

     2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, якщо вiн суперечить актам цивiльного законодавства i порушує цивiльнi права або iнтереси.

     Стаття 22. Вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодування майнової шкоди

     1. Особа, якiй завдано збиткiв у результатi порушення її цивiльного права, має право на їх вiдшкодування.

     2. Збитками є:

     1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зi знищенням або пошкодженням речi, а також витрати, якi особа зробила або мусить зробити для вiдновлення свого порушеного права (реальнi збитки);

     2) доходи, якi особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

     3. Збитки вiдшкодовуються у повному обсязi, якщо договором або законом не передбачено вiдшкодування у меншому або бiльшому розмiрi.

     Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмiр упущеної вигоди, що має вiдшкодовуватися особi, право якої порушено, не може бути меншим вiд доходiв, одержаних особою, яка порушила право.

     4. На вимогу особи, якiй завдано шкоди, та вiдповiдно до обставин справи майнова шкода може бути вiдшкодована i в iнший спосiб, зокрема, шкода, завдана майну, може вiдшкодовуватися в натурi (передання речi того ж роду та тiєї ж якостi, полагодження пошкодженої речi тощо).

     Стаття 23. Вiдшкодування моральної шкоди

     1. Особа має право на вiдшкодування моральної шкоди, завданої внаслiдок порушення її прав.

     2. Моральна шкода полягає:

     1) у фiзичному болю та стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я;

     2) у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведiнкою щодо неї самої, членiв її сiм'ї чи близьких родичiв;

     3) у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку iз знищенням чи пошкодженням її майна;

     4) у приниженнi честi та гiдностi фiзичної особи, а також дiлової репутацiї фiзичної або юридичної особи.

     3. Моральна шкода вiдшкодовується грiшми, iншим майном або в iнший спосiб.

     Розмiр грошового вiдшкодування моральної шкоди визначається судом залежно вiд характеру правопорушення, глибини фiзичних та душевних страждань, погiршення здiбностей потерпiлого або позбавлення його можливостi їх реалiзацiї, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є пiдставою для вiдшкодування, а також з урахуванням iнших обставин, якi мають iстотне значення. При визначеннi розмiру вiдшкодування враховуються вимоги розумностi i справедливостi.

     4. Моральна шкода вiдшкодовується незалежно вiд майнової шкоди, яка пiдлягає вiдшкодуванню, та не пов'язана з розмiром цього вiдшкодування.

     5. Моральна шкода вiдшкодовується одноразово, якщо iнше не встановлено договором або законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV)

РОЗДIЛ II
ОСОБИ

Пiдроздiл 1
ФIЗИЧНА ОСОБА

Глава 4
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФIЗИЧНУ ОСОБУ

     Стаття 24. Поняття фiзичної особи

     1. Людина як учасник цивiльних вiдносин вважається фiзичною особою.

     Стаття 25. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи

     1. Здатнiсть мати цивiльнi права та обов'язки (цивiльну правоздатнiсть) мають усi фiзичнi особи.

     2. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи виникає у момент її народження.

     У випадках, встановлених законом, охороняються iнтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

     3. У випадках, встановлених законом, здатнiсть мати окремi цивiльнi права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фiзичною особою вiдповiдного вiку.

     4. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи припиняється у момент її смертi.

     Стаття 26. Обсяг цивiльної правоздатностi фiзичної особи

     1. Усi фiзичнi особи є рiвними у здатностi мати цивiльнi права та обов'язки.

     2. Фiзична особа має усi особистi немайновi права, встановленi Конституцiєю України та цим Кодексом.

     3. Фiзична особа здатна мати усi майновi права, що встановленi цим Кодексом, iншим законом.

     4. Фiзична особа здатна мати iншi цивiльнi права, що не встановленi Конституцiєю України, цим Кодексом, iншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспiльства.

     5. Фiзична особа здатна мати обов'язки як учасник цивiльних вiдносин.

     Стаття 27. Запобiгання обмеженню можливостi фiзичної особи мати цивiльнi права та обов'язки

     1. Правочин, що обмежує можливiсть фiзичної особи мати не забороненi законом цивiльнi права та обов'язки, є нiкчемним.

     2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб не може обмежувати можливiсть фiзичної особи мати не забороненi законом цивiльнi права та обов'язки, крiм випадкiв, коли таке обмеження передбачено Конституцiєю України.

     Стаття 28. Iм'я фiзичної особи

     1. Фiзична особа набуває прав та обов'язкiв i здiйснює їх пiд своїм iм'ям.

     Iм'я фiзичної особи, яка є громадянином України, складається iз прiзвища, власного iменi та по батьковi, якщо iнше не випливає iз закону або звичаю нацiональної меншини, до якої вона належить.

     2. При здiйсненнi окремих цивiльних прав фiзична особа вiдповiдно до закону може використовувати псевдонiм (вигадане iм'я) або дiяти без зазначення iменi.

     3. Iм'я фiзичнiй особi надається вiдповiдно до закону.

     Стаття 29. Мiсце проживання фiзичної особи

     1. Мiсцем проживання фiзичної особи є житло, в якому вона проживає постiйно або тимчасово.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, вiльно обирає собi мiсце проживання, за винятком обмежень, якi встановлюються законом.

     3. Мiсцем проживання фiзичної особи у вiцi вiд десяти до чотирнадцяти рокiв є мiсце проживання її батькiв (усиновлювачiв) або одного з них, з ким вона проживає, опiкуна або мiсцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо iнше мiсце проживання не встановлено за згодою мiж дитиною та батьками (усиновлювачами, опiкуном) або органiзацiєю, яка виконує щодо неї функцiї опiкуна.

     У разi спору мiсце проживання фiзичної особи у вiцi вiд десяти до чотирнадцяти рокiв визначається органом опiки та пiклування або судом.

     4. Мiсцем проживання фiзичної особи, яка не досягла десяти рокiв, є мiсце проживання її батькiв (усиновлювачiв) або одного з них, з ким вона проживає, опiкуна або мiсцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

     5. Мiсцем проживання недiєздатної особи є мiсце проживання її опiкуна або мiсцезнаходження вiдповiдної органiзацiї, яка виконує щодо неї функцiї опiкуна.

     6. Фiзична особа може мати кiлька мiсць проживання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.09.2014р. N 1673-VII)

     Стаття 30. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи

     1. Цивiльну дiєздатнiсть має фiзична особа, яка усвiдомлює значення своїх дiй та може керувати ними.

     Цивiльною дiєздатнiстю фiзичної особи є її здатнiсть своїми дiями набувати для себе цивiльних прав i самостiйно їх здiйснювати, а також здатнiсть своїми дiями створювати для себе цивiльнi обов'язки, самостiйно їх виконувати та нести вiдповiдальнiсть у разi їх невиконання.

     2. Обсяг цивiльної дiєздатностi фiзичної особи встановлюється цим Кодексом i може бути обмежений виключно у випадках i в порядку, встановлених законом.

     Стаття 31. Часткова цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи, яка не досягла чотирнадцяти рокiв

     1. Фiзична особа, яка не досягла чотирнадцяти рокiв (малолiтня особа), має право:

     1) самостiйно вчиняти дрiбнi побутовi правочини.

     Правочин вважається дрiбним побутовим, якщо вiн задовольняє побутовi потреби особи, вiдповiдає її фiзичному, духовному чи соцiальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартiсть;

     2) здiйснювати особистi немайновi права на результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi, що охороняються законом.

     2. Малолiтня особа не несе вiдповiдальностi за завдану нею шкоду.

     Стаття 32. Неповна цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи у вiцi вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв

     1. Крiм правочинiв, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фiзична особа у вiцi вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв (неповнолiтня особа) має право:

     1) самостiйно розпоряджатися своїм заробiтком, стипендiєю або iншими доходами;

     2) самостiйно здiйснювати права на результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi, що охороняються законом;

     3) бути учасником (засновником) юридичних осiб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

     4) самостiйно укладати договiр банкiвського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє iм'я (грошовими коштами на рахунку).

     2. Неповнолiтня особа вчиняє iншi правочини за згодою батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальникiв.

     На вчинення неповнолiтньою особою правочину щодо транспортних засобiв або нерухомого майна повинна бути письмова нотарiально посвiдчена згода батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника i дозвiл органу опiки та пiклування.

     3. Неповнолiтня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесенi повнiстю або частково iншими особами у фiнансову установу на її iм'я, за згодою органу опiки та пiклування та батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника.

     4. Згода на вчинення неповнолiтньою особою правочину має бути одержана вiд батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника та органу опiки та пiклування вiдповiдно до закону.

     5. За наявностi достатнiх пiдстав суд за заявою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника, органу опiки та пiклування може обмежити право неповнолiтньої особи самостiйно розпоряджатися своїм заробiтком, стипендiєю чи iншими доходами або позбавити її цього права.

     Суд скасовує своє рiшення про обмеження або позбавлення цього права, якщо вiдпали обставини, якi були пiдставою для його прийняття.

     6. Порядок обмеження цивiльної дiєздатностi неповнолiтньої особи встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами України вiд 02.06.2005р. N 2620-IV, вiд 15.12.2005р. N 3201-IV, вiд 19.04.2011р. N 3234-VI)

     Стаття 33. Цивiльна вiдповiдальнiсть неповнолiтньої особи

     1. Неповнолiтня особа особисто несе вiдповiдальнiсть за порушення договору, укладеного нею самостiйно вiдповiдно до закону.

     2. Неповнолiтня особа особисто несе вiдповiдальнiсть за порушення договору, укладеного за згодою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника. Якщо у неповнолiтньої особи недостатньо майна для вiдшкодування збиткiв, додаткову вiдповiдальнiсть несуть її батьки (усиновлювачi) або пiклувальник.

     3. Неповнолiтня особа несе вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану нею iншiй особi, вiдповiдно до статтi 1179 цього Кодексу.

     Стаття 34. Повна цивiльна дiєздатнiсть

     1. Повну цивiльну дiєздатнiсть має фiзична особа, яка досягла вiсiмнадцяти рокiв (повнолiття).

     2. У разi реєстрацiї шлюбу фiзичної особи, яка не досягла повнолiття, вона набуває повної цивiльної дiєздатностi з моменту реєстрацiї шлюбу.

     У разi припинення шлюбу до досягнення фiзичною особою повнолiття набута нею повна цивiльна дiєздатнiсть зберiгається.

     У разi визнання шлюбу недiйсним з пiдстав, не пов'язаних з протиправною поведiнкою неповнолiтньої особи, набута нею повна цивiльна дiєздатнiсть зберiгається.

     Стаття 35. Надання повної цивiльної дiєздатностi

     1. Повна цивiльна дiєздатнiсть може бути надана фiзичнiй особi, яка досягла шiстнадцяти рокiв i працює за трудовим договором, а також неповнолiтнiй особi, яка записана матiр'ю або батьком дитини.

     2. Надання повної цивiльної дiєздатностi провадиться за рiшенням органу опiки та пiклування за заявою заiнтересованої особи за письмовою згодою батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника, а у разi вiдсутностi такої згоди повна цивiльна дiєздатнiсть може бути надана за рiшенням суду.

     3. Повна цивiльна дiєздатнiсть може бути надана фiзичнiй особi, яка досягла шiстнадцяти рокiв i яка бажає займатися пiдприємницькою дiяльнiстю.

     За наявностi письмової згоди на це батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника або органу опiки та пiклування така особа може бути зареєстрована як пiдприємець. У цьому разi фiзична особа набуває повної цивiльної дiєздатностi з моменту державної реєстрацiї її як пiдприємця.

     4. Повна цивiльна дiєздатнiсть, надана фiзичнiй особi, поширюється на усi цивiльнi права та обов'язки.

     5. У разi припинення трудового договору, припинення фiзичною особою пiдприємницької дiяльностi надана їй повна цивiльна дiєздатнiсть зберiгається.

     Стаття 36. Обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи

     1. Суд може обмежити цивiльну дiєздатнiсть фiзичної особи, якщо вона страждає на психiчний розлад, який iстотно впливає на її здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними.

     2. Суд може обмежити цивiльну дiєздатнiсть фiзичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними iграми тощо i тим ставить себе чи свою сiм'ю, а також iнших осiб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матерiальне становище.

     3. Порядок обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

     4. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рiшенням суду про це.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.02.2012р. N 4416-VI)

     Стаття 37. Правовi наслiдки обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи

     1. Над фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, встановлюється пiклування.

     2. Фiзична особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, може самостiйно вчиняти лише дрiбнi побутовi правочини.

     3. Правочини щодо розпорядження майном та iншi правочини, що виходять за межi дрiбних побутових, вчиняються особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, за згодою пiклувальника.

     Вiдмова пiклувальника дати згоду на вчинення правочинiв, що виходять за межi дрiбних побутових, може бути оскаржена особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, до органу опiки та пiклування або суду.

     4. Одержання заробiтку, пенсiї, стипендiї, iнших доходiв особи, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, та розпоряджання ними здiйснюються пiклувальником. Пiклувальник може письмово дозволити фiзичнiй особi, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, самостiйно одержувати заробiток, пенсiю, стипендiю, iншi доходи та розпоряджатися ними.

     5. Особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, самостiйно несе вiдповiдальнiсть за порушення нею договору, укладеного за згодою пiклувальника, та за шкоду, що завдана нею iншiй особi.

     Стаття 38. Поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена

     1. У разi видужання фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена, або такого полiпшення її психiчного стану, який вiдновив у повному обсязi її здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними, суд поновлює її цивiльну дiєздатнiсть.

     2. У разi припинення фiзичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними iграми тощо суд поновлює її цивiльну дiєздатнiсть.

     3. Пiклування, встановлене над фiзичною особою, припиняється на пiдставi рiшення суду про поновлення цивiльної дiєздатностi.

     4. Порядок поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена, встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.02.2012р. N 4416-VI)

     Стаття 39. Визнання фiзичної особи недiєздатною

     1. Фiзична особа може бути визнана судом недiєздатною, якщо вона внаслiдок хронiчного, стiйкого психiчного розладу не здатна усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними.

     2. Порядок визнання фiзичної особи недiєздатною встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

     3. Якщо суд вiдмовить у задоволеннi заяви про визнання особи недiєздатною i буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовiсно без достатньої для цього пiдстави, фiзична особа, якiй такими дiями було завдано моральної шкоди, має право вимагати вiд заявника її вiдшкодування.

     Стаття 40. Момент визнання фiзичної особи недiєздатною

     1. Фiзична особа визнається недiєздатною з моменту набрання законної сили рiшенням суду про це.

     2. Якщо вiд часу виникнення недiєздатностi залежить визнання недiйсним шлюбу, договору або iншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психiатричної експертизи та iнших доказiв щодо психiчного стану особи може визначити у своєму рiшеннi день, з якого вона визнається недiєздатною.

     Стаття 41. Правовi наслiдки визнання фiзичної особи недiєздатною

     1. Над недiєздатною фiзичною особою встановлюється опiка.

     2. Недiєздатна фiзична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

     3. Правочини вiд iменi недiєздатної фiзичної особи та в її iнтересах вчиняє її опiкун.

     4. Вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану недiєздатною фiзичною особою, несе її опiкун (стаття 1184 цього Кодексу).

     Стаття 42. Поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною

     1. За заявою опiкуна або органу опiки та пiклування суд поновлює цивiльну дiєздатнiсть фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною, i припиняє опiку, якщо буде встановлено, що внаслiдок видужання або значного полiпшення її психiчного стану у неї поновилася здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та керувати ними.

     2. Порядок поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною, встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.09.2005р. N 2798-IV)

     Стаття 43. Визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою

     1. Фiзична особа може бути визнана судом безвiсно вiдсутньою, якщо протягом одного року в мiсцi її постiйного проживання немає вiдомостей про мiсце її перебування.

     2. У разi неможливостi встановити день одержання останнiх вiдомостей про мiсце перебування особи початком її безвiсної вiдсутностi вважається перше число мiсяця, що йде за тим, у якому були одержанi такi вiдомостi, а в разi неможливостi встановити цей мiсяць - перше сiчня наступного року.

     3. Порядок визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

     Стаття 44. Опiка над майном фiзичної особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, а також особи, зниклої безвiсти

     1. На пiдставi рiшення суду про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою нотарiус за останнiм мiсцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опiку.

     2. За заявою заiнтересованої особи або органу опiки та пiклування над майном особи, зниклої безвiсти, опiка може бути встановлена нотарiусом до ухвалення судом рiшення про визнання її безвiсно вiдсутньою.

     3. Опiкун над майном фiзичної особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, або особи, зниклої безвiсти, приймає виконання цивiльних обов'язкiв на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її iнтересах.

     4. За заявою заiнтересованої особи опiкун над майном фiзичної особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, або особи, зниклої безвiсти, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язанi утримувати.

     5. Опiка над майном припиняється у разi скасування рiшення суду про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою, а також у разi появи особи, зниклої безвiсти.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.07.2018р. N 2505-VIII)

     Стаття 45. Скасування рiшення суду про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою

     1. Якщо фiзична особа, яка була визнана безвiсно вiдсутньою, з'явилася або якщо одержано вiдомостi про мiсце її перебування, суд за мiсцем її перебування або суд, що постановив рiшення про визнання цiєї особи безвiсно вiдсутньою, за заявою цiєї особи або iншої заiнтересованої особи скасовує рiшення про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою.

     Стаття 46. Оголошення фiзичної особи померлою

     1. Фiзична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у мiсцi її постiйного проживання немає вiдомостей про мiсце її перебування протягом трьох рокiв, а якщо вона пропала безвiсти за обставин, що загрожували їй смертю або дають пiдставу припускати її загибель вiд певного нещасного випадку, - протягом шести мiсяцiв, а за можливостi вважати фiзичну особу загиблою вiд певного нещасного випадку або iнших обставин внаслiдок надзвичайних ситуацiй техногенного та природного характеру - протягом одного мiсяця пiсля завершення роботи спецiальної комiсiї, утвореної внаслiдок надзвичайних ситуацiй техногенного та природного характеру.

     2. Фiзична особа, яка пропала безвiсти у зв'язку з воєнними дiями, збройним конфлiктом, може бути оголошена судом померлою пiсля спливу двох рокiв вiд дня закiнчення воєнних дiй. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фiзичну особу померлою i до спливу цього строку, але не ранiше спливу шести мiсяцiв.

     3. Фiзична особа оголошується померлою вiд дня набрання законної сили рiшенням суду про це. Фiзична особа, яка пропала безвiсти за обставин, що загрожували їй смертю або дають пiдстави припустити її загибель вiд певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними дiями, збройним конфлiктом, може бути оголошена померлою вiд дня її вiрогiдної смертi.

     4. Порядок оголошення фiзичної особи померлою встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 25.06.2009р. N 1568-VI, вiд 12.07.2018р. N 2505-VIII)

     Стаття 47. Правовi наслiдки оголошення фiзичної особи померлою

     1. Правовi наслiдки оголошення фiзичної особи померлою прирiвнюються до правових наслiдкiв, якi настають у разi смертi.

     2. Спадкоємцi фiзичної особи, яка оголошена померлою, не мають права вiдчужувати протягом п'яти рокiв нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з вiдкриттям спадщини.

     Нотарiус, який видав спадкоємцевi свiдоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону вiдчуження.

     Стаття 48. Правовi наслiдки появи фiзичної особи, яка була оголошена померлою

     1. Якщо фiзична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано вiдомостi про мiсце її перебування, суд за мiсцем перебування цiєї особи або суд, що постановив рiшення про оголошення її померлою, за заявою цiєї особи або iншої заiнтересованої особи скасовує рiшення суду про оголошення фiзичної особи померлою.

     2. Незалежно вiд часу своєї появи фiзична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати вiд особи, яка володiє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї пiсля оголошення фiзичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давнiстю, а також грошей та цiнних паперiв на пред'явника.

     3. Особа, до якої майно перейшло за вiдплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фiзична особа, яка була оголошена померлою, жива.

     У разi неможливостi повернути майно в натурi особi, яка була оголошена померлою, вiдшкодовується вартiсть цього майна.

     4. Якщо майно фiзичної особи, яка була оголошена померлою i з'явилася, перейшло у власнiсть держави, Автономної Республiки Крим або територiальної громади i було реалiзоване ними, цiй особi повертається сума, одержана вiд реалiзацiї цього майна.

     Стаття 481. Правовi наслiдки нездатностi фiзичної особи виконати свої майновi зобов'язання i погасити борги

     1. Стосовно фiзичної особи, яка є нездатною виконати свої майновi зобов'язання i погасити борги, може бути вiдкрито провадження у справi про неплатоспроможнiсть i введена процедура реструктуризацiї боргiв боржника або така особа може бути визнана банкрутом у справi про неплатоспроможнiсть iз застосуванням процедури задоволення вимог кредиторiв за правилами, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства.

(Доповнено статтею 481 згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 49. Акти цивiльного стану

     1. Актами цивiльного стану є подiї та дiї, якi нерозривно пов'язанi з фiзичною особою i започатковують, змiнюють, доповнюють або припиняють її можливiсть бути суб'єктом цивiльних прав та обов'язкiв.

     2. Актами цивiльного стану є народження фiзичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихiд з громадянства та його втрата, досягнення вiдповiдного вiку, надання повної цивiльної дiєздатностi, обмеження цивiльної дiєздатностi, визнання особи недiєздатною, шлюб, розiрвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батькiвських прав, змiна iменi, iнвалiднiсть, смерть тощо.

     3. Державнiй реєстрацiї пiдлягають народження фiзичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розiрвання шлюбу у випадках, передбачених законом, змiна iменi, смерть.

     4. Реєстрацiя актiв цивiльного стану провадиться вiдповiдно до закону.

     Народження фiзичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батькiвських прав, шлюб, розiрвання шлюбу, змiна iменi, смерть пiдлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актiв цивiльного стану громадян в органах юстицiї в порядку, визначеному Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законами України вiд 23.06.2005р. N 2710-IV, вiд 22.12.2006р. N 524-V, вiд 01.07.2010р. N 2398-VI)

Глава 5
ФIЗИЧНА ОСОБА-ПIДПРИЄМЕЦЬ

     Стаття 50. Право фiзичної особи на здiйснення пiдприємницької дiяльностi

     1. Право на здiйснення пiдприємницької дiяльностi, яку не заборонено законом, має фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю.

     Обмеження права фiзичної особи на здiйснення пiдприємницької дiяльностi встановлюються Конституцiєю України та законом.

     2. Фiзична особа здiйснює своє право на пiдприємницьку дiяльнiсть за умови її державної реєстрацiї в порядку, встановленому законом.

     Iнформацiя про державну реєстрацiю фiзичних осiб-пiдприємцiв є вiдкритою.

     3. Якщо особа розпочала пiдприємницьку дiяльнiсть без державної реєстрацiї, уклавши вiдповiднi договори, вона не має права оспорювати цi договори на тiй пiдставi, що вона не є пiдприємцем.

     Стаття 501. Виключена.

(Доповнено статтею 501 згiдно iз Законом України вiд 19.05.2011р. N 3384-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 13.05.2014р. N 1258-VII)

     Стаття 51. Обов'язки фiзичної особи - пiдприємця за зобов'язаннями, пов'язаними з припиненням її пiдприємницької дiяльностi

     1. До пiдприємницької дiяльностi фiзичних осiб застосовуються нормативно-правовi акти, що регулюють пiдприємницьку дiяльнiсть юридичних осiб, якщо iнше не встановлено законом або не випливає iз сутi вiдносин.

     Стаття 52. Цивiльно-правова вiдповiдальнiсть фiзичної особи-пiдприємця

     1. Фiзична особа-пiдприємець вiдповiдає за зобов'язаннями, пов'язаними з пiдприємницькою дiяльнiстю, усiм своїм майном, крiм майна, на яке згiдно iз законом не може бути звернено стягнення.

     2. Фiзична особа-пiдприємець, яка перебуває у шлюбi, вiдповiдає за зобов'язаннями, пов'язаними з пiдприємницькою дiяльнiстю, усiм своїм особистим майном i часткою у правi спiльної сумiсної власностi подружжя, яка належатиме їй при подiлi цього майна.

     Стаття 53. Банкрутство фiзичної особи-пiдприємця

     1. Фiзична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторiв, пов'язанi iз здiйсненням нею пiдприємницької дiяльностi, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

     Стаття 54. Управлiння майном, що використовується у пiдприємницькiй дiяльностi, органом опiки та пiклування

     1. Якщо фiзична особа-пiдприємець визнана безвiсно вiдсутньою, недiєздатною чи її цивiльна дiєздатнiсть обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у пiдприємницькiй дiяльностi, стала неповнолiтня чи малолiтня особа, орган опiки та пiклування може призначити управителя цього майна.

     Орган опiки та пiклування укладає з управителем договiр про управлiння цим майном.

     2. При здiйсненнi повноважень щодо управлiння майном управитель дiє вiд свого iменi в iнтересах особи, яка є власником майна.

     3. У договорi про управлiння майном встановлюються права та обов'язки управителя.

     Орган опiки та пiклування здiйснює контроль за дiяльнiстю управителя майном вiдповiдно до правил про контроль за дiяльнiстю опiкуна i пiклувальника.

     4. Договiр про управлiння майном припиняється, якщо вiдпали обставини, на пiдставi яких вiн був укладений.

Глава 6
ОПIКА ТА ПIКЛУВАННЯ

     Стаття 55. Завдання опiки та пiклування

     1. Опiка та пiклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових i майнових прав та iнтересiв малолiтнiх, неповнолiтнiх осiб, а також повнолiтнiх осiб, якi за станом здоров'я не можуть самостiйно здiйснювати свої права i виконувати обов'язки.

     Стаття 56. Орган опiки та пiклування

     1. Органами опiки та пiклування є районнi, районнi в мiстах Києвi та Севастополi державнi адмiнiстрацiї, виконавчi органи мiських, районних у мiстах, сiльських, селищних рад.

     2. Права та обов'язки органiв, на якi покладено здiйснення опiки та пiклування, щодо забезпечення прав та iнтересiв фiзичних осiб, якi потребують опiки та пiклування, встановлюються законом та iншими нормативно-правовими актами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.12.2010р. N 2825-VI)

     Стаття 57. Обов'язок повiдомляти про фiзичних осiб, якi потребують опiки або пiклування

     1. Особа, якiй стало вiдомо про фiзичну особу, яка потребує опiки або пiклування, зобов'язана негайно повiдомити про це орган опiки та пiклування.

     Стаття 58. Фiзичнi особи, над якими встановлюється опiка

     1. Опiка встановлюється над малолiтнiми особами, якi є сиротами або позбавленi батькiвського пiклування, та фiзичними особами, якi визнанi недiєздатними.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.12.2010р. N 2825-VI)

     Стаття 59. Фiзичнi особи, над якими встановлюється пiклування

     1. Пiклування встановлюється над неповнолiтнiми особами, якi є сиротами або позбавленi батькiвського пiклування, та фiзичними особами, цивiльна дiєздатнiсть яких обмежена.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.12.2010р. N 2825-VI)

     Стаття 60. Встановлення опiки та пiклування судом

     1. Суд встановлює опiку над фiзичною особою у разi визнання її недiєздатною i призначає опiкуна за поданням органу опiки та пiклування.

     2. Суд встановлює пiклування над фiзичною особою у разi обмеження її цивiльної дiєздатностi i призначає пiклувальника за поданням органу опiки та пiклування.

     3. Суд встановлює опiку над малолiтньою особою, якщо при розглядi справи буде встановлено, що вона позбавлена батькiвського пiклування, i призначає опiкуна за поданням органу опiки та пiклування.

     4. Суд встановлює пiклування над неповнолiтньою особою, якщо при розглядi справи буде встановлено, що вона позбавлена батькiвського пiклування, i призначає пiклувальника за поданням органу опiки та пiклування.

(У редакцiї Закону України вiд 03.03.2005р. N 2450-IV)

     Стаття 61. Встановлення опiки та пiклування органом опiки та пiклування

     1. Орган опiки та пiклування встановлює опiку над малолiтньою особою та пiклування над неповнолiтньою особою, крiм випадкiв, встановлених частинами першою та другою статтi 60 цього Кодексу.

     Стаття 62. Мiсце встановлення опiки або пiклування

     1. Опiка або пiклування встановлюються за мiсцем проживання фiзичної особи, яка потребує опiки чи пiклування, або за мiсцем проживання опiкуна чи пiклувальника.

     Стаття 63. Призначення опiкуна або пiклувальника

     1. Опiкуна або пiклувальника призначає орган опiки та пiклування, крiм випадкiв, встановлених статтею 60 цього Кодексу.

     2. Опiкуном або пiклувальником може бути лише фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю.

     3. Фiзична особа може бути призначена опiкуном або пiклувальником лише за її письмовою заявою.

     4. Опiкун або пiклувальник призначаються переважно з осiб, якi перебувають у сiмейних, родинних вiдносинах з пiдопiчним, з урахуванням особистих стосункiв мiж ними, можливостi особи виконувати обов'язки опiкуна чи пiклувальника.

     При призначеннi опiкуна для малолiтньої особи та при призначеннi пiклувальника для неповнолiтньої особи враховується бажання пiдопiчного.

     5. Фiзичнiй особi може бути призначено одного або кiлькох опiкунiв чи пiклувальникiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.03.2005р. N 2450-IV)

     Стаття 64. Фiзична особа, яка не може бути опiкуном або пiклувальником

     1. Опiкуном або пiклувальником не може бути фiзична особа:

     1) яка позбавлена батькiвських прав, якщо цi права не були поновленi;

     2) поведiнка та iнтереси якої суперечать iнтересам фiзичної особи, яка потребує опiки або пiклування.

     Стаття 65. Опiка або пiклування над фiзичною особою, щодо якої не призначено опiкуна або пiклувальника

     1. До встановлення опiки або пiклування i призначення опiкуна чи пiклувальника опiку або пiклування над фiзичною особою здiйснює вiдповiдний орган опiки та пiклування.

     Стаття 66. Опiка або пiклування над фiзичною особою, яка перебуває у спецiальному закладi

     1. Якщо над фiзичною особою, яка перебуває у навчальному закладi, закладi охорони здоров'я або закладi соцiального захисту населення, не встановлено опiку чи пiклування або не призначено опiкуна чи пiклувальника, опiку або пiклування над нею здiйснює цей заклад.

     Стаття 67. Права та обов'язки опiкуна

     1. Опiкун зобов'язаний дбати про пiдопiчного, про створення йому необхiдних побутових умов, забезпечення його доглядом та лiкуванням.

     Опiкун малолiтньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

     2. Опiкун має право вимагати повернення пiдопiчного вiд осiб, якi тримають його без законної пiдстави.

     3. Опiкун вчиняє правочини вiд iменi та в iнтересах пiдопiчного.

     4. Опiкун зобов'язаний вживати заходiв щодо захисту цивiльних прав та iнтересiв пiдопiчного.

     Стаття 68. Правочини, якi не може вчиняти опiкун

     1. Опiкун, його дружина, чоловiк та близькi родичi (батьки, дiти, брати, сестри) не можуть укладати з пiдопiчним договорiв, крiм передання майна пiдопiчному у власнiсть за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

     2. Опiкун не може здiйснювати дарування вiд iменi пiдопiчного, а також зобов'язуватися вiд його iменi порукою.

     Стаття 69. Права та обов'язки пiклувальника

     1. Пiклувальник над неповнолiтньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхiдних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

     Пiклувальник над фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лiкування, створення необхiдних побутових умов.

     2. Пiклувальник дає згоду на вчинення пiдопiчним правочинiв вiдповiдно до статей 32 та 37 цього Кодексу.

     3. Пiклувальник зобов'язаний вживати заходiв щодо захисту цивiльних прав та iнтересiв пiдопiчного.

     Стаття 70. Правочини, на вчинення яких пiклувальник не може давати згоду

     1. Пiклувальник не може давати згоду на укладення договорiв мiж пiдопiчним та своєю дружиною (своїм чоловiком) або своїми близькими родичами, крiм передання майна пiдопiчному у власнiсть за договором дарування або у безоплатне користування на пiдставi договору позички.

     Стаття 71. Правочини, якi вчиняються з дозволу органу опiки та пiклування

     1. Опiкун не має права без дозволу органу опiки та пiклування:

     1) вiдмовитися вiд майнових прав пiдопiчного;

     2) видавати письмовi зобов'язання вiд iменi пiдопiчного;

     3) укладати договори, якi пiдлягають нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, в тому числi договори щодо подiлу або обмiну житлового будинку, квартири;

     4) укладати договори щодо iншого цiнного майна.

     2. Пiклувальник має право дати згоду на вчинення правочинiв, передбачених частиною першою цiєї статтi, лише з дозволу органу опiки та пiклування.

     Стаття 72. Управлiння майном особи, над якою встановлено опiку

     1. Опiкун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна пiдопiчного в його iнтересах.

     2. Якщо малолiтня особа може самостiйно визначити свої потреби та iнтереси, опiкун, здiйснюючи управлiння її майном, повинен враховувати її бажання.

     3. Опiкун самостiйно здiйснює витрати, необхiднi для задоволення потреб пiдопiчного, за рахунок пенсiї, алiментiв, вiдшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, допомоги на пiдопiчну дитину та iнших соцiальних виплат, призначених на пiдопiчну дитину вiдповiдно до законiв України, доходiв вiд майна пiдопiчного тощо.

     4. Якщо пiдопiчний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постiйного управлiння, опiкун може з дозволу органу опiки та пiклування управляти цим майном або передати його за договором в управлiння iншiй особi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.05.2009р. N 1390-VI)

     Стаття 73. Право опiкуна та пiклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язкiв

     1. Пiдстави виникнення права на оплату послуг опiкуна та пiклувальника, її розмiр та порядок виплати встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Стаття 74. Опiка над майном

     1. Якщо у особи, над якою встановлено опiку чи пiклування, є майно, що знаходиться в iншiй мiсцевостi, опiка над цим майном встановлюється органом опiки та пiклування за мiсцезнаходженням майна.

     Опiка над майном встановлюється також в iнших випадках, встановлених законом.

     Стаття 75. Звiльнення опiкуна та пiклувальника

     1. Суд, якщо вiн призначив опiкуна чи пiклувальника, або орган опiки та пiклування за заявою особи звiльняє її вiд повноважень опiкуна або пiклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опiки та пiклування протягом одного мiсяця.

     Особа виконує повноваження опiкуна або пiклувальника до винесення рiшення про звiльнення її вiд повноважень опiкуна або пiклувальника чи до закiнчення мiсячного строку вiд дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

     2. Суд, якщо вiн призначив пiклувальника, або орган опiки та пiклування може звiльнити пiклувальника вiд його повноважень за заявою особи, над якою встановлено пiклування.

     3. За заявою органу опiки та пiклування суд може звiльнити особу вiд повноважень опiкуна або пiклувальника у разi невиконання нею своїх обов'язкiв, порушення прав пiдопiчного, а також у разi помiщення пiдопiчного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соцiального захисту.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 03.03.2005р. N 2450-IV, вiд 17.01.2006р. N 3348-IV)

     Стаття 76. Припинення опiки

     1. Опiка припиняється у разi передачi малолiтньої особи батькам (усиновлювачам).

     2. Опiка припиняється у разi досягнення пiдопiчним чотирнадцяти рокiв. У цьому разi особа, яка здiйснювала обов'язки опiкуна, стає пiклувальником без спецiального рiшення щодо цього.

     3. Опiка припиняється у разi поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною.

     Стаття 77. Припинення пiклування

     1. Пiклування припиняється у разi:

     1) досягнення фiзичною особою повнолiття;

     2) реєстрацiї шлюбу неповнолiтньої особи;

     3) надання неповнолiтнiй особi повної цивiльної дiєздатностi;

     4) поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена.

     Стаття 78. Надання дiєздатнiй фiзичнiй особi допомоги у здiйсненнi її прав та виконаннi обов'язкiв

     1. Дiєздатна фiзична особа, яка за станом здоров'я не може самостiйно здiйснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собi помiчника.

     Помiчником може бути дiєздатна фiзична особа.

     За заявою особи, яка потребує допомоги, iм'я її помiчника реєструється органом опiки та пiклування, що пiдтверджується вiдповiдним документом.

     2. Помiчник має право на одержання пенсiї, алiментiв, заробiтної плати, поштової кореспонденцiї, що належать фiзичнiй особi, яка потребує допомоги.

     3. Помiчник має право вчиняти дрiбнi побутовi правочини в iнтересах особи, яка потребує допомоги, вiдповiдно до наданих йому повноважень.

     4. Помiчник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республiки Крим, органах мiсцевого самоврядування та органiзацiях, дiяльнiсть яких пов'язана з обслуговуванням населення.

     Помiчник може представляти фiзичну особу в судi лише на пiдставi окремої довiреностi.

     5. Послуги помiчника є оплатними, якщо iнше не визначено за домовленiстю сторiн.

     6. Помiчник може бути у будь-який час вiдкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разi повноваження помiчника припиняються.

     Стаття 79. Оскарження дiй опiкуна, рiшень органу опiки та пiклування

     1. Дiї опiкуна можуть бути оскарженi заiнтересованою особою, в тому числi родичами пiдопiчного, до органу опiки та пiклування або до суду.

     2. Рiшення органу опiки та пiклування може бути оскаржено до вiдповiдного органу, якому пiдпорядкований орган опiки та пiклування, або до суду.

Пiдроздiл 2
ЮРИДИЧНА ОСОБА

Глава 7
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ

     Стаття 80. Поняття юридичної особи

     1. Юридичною особою є органiзацiя, створена i зареєстрована у встановленому законом порядку.

     Юридична особа надiляється цивiльною правоздатнiстю i дiєздатнiстю, може бути позивачем та вiдповiдачем у судi.

     Стаття 81. Види юридичних осiб

     1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осiб та (або) майна.

     2. Юридичнi особи, залежно вiд порядку їх створення, подiляються на юридичних осiб приватного права та юридичних осiб публiчного права.

     Юридична особа приватного права створюється на пiдставi установчих документiв вiдповiдно до статтi 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та дiяти на пiдставi модельного статуту в порядку, визначеному законом.

     Юридична особа публiчного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування.

     3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, органiзацiйно-правовi форми, правовий статус юридичних осiб приватного права.

     Порядок утворення та правовий статус юридичних осiб публiчного права встановлюються Конституцiєю України та законом.

     4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового подiлу (видiлу) у випадках, встановлених законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI)

     Стаття 82. Участь юридичних осiб публiчного права у цивiльних вiдносинах

     1. На юридичних осiб публiчного права у цивiльних вiдносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 83. Органiзацiйно-правовi форми юридичних осiб

     1. Юридичнi особи можуть створюватися у формi товариств, установ та в iнших формах, встановлених законом.

     2. Товариством є органiзацiя, створена шляхом об'єднання осiб (учасникiв), якi мають право участi у цьому товариствi. Товариство може бути створено однiєю особою, якщо iнше не встановлено законом.

     Товариства подiляються на пiдприємницькi та непiдприємницькi.

     3. Установою є органiзацiя, створена однiєю або кiлькома особами (засновниками), якi не беруть участi в управлiннi нею, шляхом об'єднання (видiлення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

     Особливостi правового статусу окремих видiв установ встановлюються законом.

     4. Положення цiєї глави застосовуються до всiх товариств та установ, якщо iншi правила для окремих видiв товариств або установ не встановленi законом.

     Стаття 84. Пiдприємницькi товариства

     1. Товариства, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть з метою одержання прибутку та наступного його розподiлу мiж учасниками (пiдприємницькi товариства), можуть бути створенi лише як господарськi товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, акцiонерне товариство) або виробничi кооперативи.

     Стаття 85. Непiдприємницькi товариства

     1. Непiдприємницькими товариствами є товариства, якi не мають на метi одержання прибутку для його наступного розподiлу мiж учасниками.

     2. Особливостi правового статусу окремих видiв непiдприємницьких товариств встановлюються законом.

     Стаття 86. Здiйснення пiдприємницької дiяльностi непiдприємницькими товариствами та установами

     1. Непiдприємницькi товариства (кооперативи, крiм виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зi своєю основною дiяльнiстю здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть, якщо iнше не встановлено законом i якщо ця дiяльнiсть вiдповiдає метi, для якої вони були створенi, та сприяє її досягненню.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.11.2012р. N 5495-VI)

     Стаття 87. Створення юридичної особи

     1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчi документи, якi викладаються письмово i пiдписуються всiма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений iнший порядок їх затвердження.

     Юридична особа приватного права може створюватися та дiяти на пiдставi модельного статуту, затвердженого Кабiнетом Мiнiстрiв України, що пiсля його прийняття учасниками стає установчим документом.

     Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на пiдставi модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити дiяльнiсть на його пiдставi.

     2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договiр мiж учасниками, якщо iнше не встановлено законом.

     Товариство, створене однiєю особою, дiє на пiдставi статуту, затвердженого цiєю особою.

     3. Установа створюється на пiдставi iндивiдуального або спiльного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може мiститися також i в заповiтi. До створення установи установчий акт, складений однiєю або кiлькома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

     4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрацiї.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI)

     Стаття 88. Вимоги до змiсту установчих документiв

     1. У статутi товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управлiння товариством, їх компетенцiя, порядок прийняття ними рiшень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додатковi вимоги щодо змiсту статуту не встановленi цим Кодексом або iншим законом.

     2. У засновницькому договорi товариства визначаються зобов'язання учасникiв створити товариство, порядок їх спiльної дiяльностi щодо його створення, умови передання товариству майна учасникiв, якщо додатковi вимоги щодо змiсту засновницького договору не встановленi цим Кодексом або iншим законом.

     3. В установчому актi установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установi, необхiдне для досягнення цiєї мети, структура управлiння установою. Якщо в установчому актi, який мiститься у заповiтi, вiдсутнi окремi iз зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здiйснює державну реєстрацiю.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.03.2005р. N 2452-IV)

     Стаття 89. Державна реєстрацiя юридичної особи

     1. Юридична особа пiдлягає державнiй реєстрацiї у порядку, встановленому законом. Данi державної реєстрацiї включаються до єдиного державного реєстру, вiдкритого для загального ознайомлення.

     2. Пiдстави для вiдмови у проведеннi державної реєстрацiї юридичної особи встановлюються законом. Вiдмова у проведеннi державної реєстрацiї юридичної особи з iнших пiдстав, нiж встановленi законом, не допускається.

     3. Вiдмова у державнiй реєстрацiї, а також зволiкання з її проведенням можуть бути оскарженi до суду.

     4. До єдиного державного реєстру вносяться вiдомостi про органiзацiйно-правову форму юридичної особи, її найменування, мiсцезнаходження, органи управлiння, фiлiї та представництва, мету установи, а також iншi вiдомостi, встановленi законом.

     5. Змiни до установчих документiв юридичної особи, якi стосуються вiдомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинностi для третiх осiб з дня їх державної реєстрацiї. Юридичнi особи та їх учасники не мають права посилатися на вiдсутнiсть державної реєстрацiї таких змiн у вiдносинах iз третiми особами, якi дiяли з урахуванням цих змiн.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.09.2010р. N 2555-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 90. Найменування юридичної особи

     1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке мiстить iнформацiю про її органiзацiйно-правову форму та назву.

     Найменування установи має мiстити iнформацiю про характер її дiяльностi.

     Юридична особа може мати крiм повного найменування скорочене найменування.

     2. Юридична особа, що є пiдприємницьким товариством, може мати комерцiйне (фiрмове) найменування.

     Комерцiйне (фiрмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.

     3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах i вноситься до єдиного державного реєстру.

     4. Частину четверту виключено.

     5. Юридична особа не має права використовувати найменування iншої юридичної особи.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 26.11.2015р. N 835-VIII)

     Стаття 91. Цивiльна правоздатнiсть юридичної особи

     1. Юридична особа здатна мати такi ж цивiльнi права та обов'язки (цивiльну правоздатнiсть), як i фiзична особа, крiм тих, якi за своєю природою можуть належати лише людинi.

     2. Цивiльна правоздатнiсть юридичної особи може бути обмежена лише за рiшенням суду.

     3. Юридична особа може здiйснювати окремi види дiяльностi, перелiк яких встановлюється законом, пiсля одержання нею спецiального дозволу (лiцензiї).

     4. Цивiльна правоздатнiсть юридичної особи виникає з моменту її створення i припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

     Стаття 92. Цивiльна дiєздатнiсть юридичної особи

     1. Юридична особа набуває цивiльних прав та обов'язкiв i здiйснює їх через свої органи, якi дiють вiдповiдно до установчих документiв та закону.

     Порядок створення органiв юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

     2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивiльних прав та обов'язкiв i здiйснювати їх через своїх учасникiв.

     3. Орган або особа, яка вiдповiдно до установчих документiв юридичної особи чи закону виступає вiд її iменi, зобов'язана дiяти в iнтересах юридичної особи, добросовiсно i розумно та не перевищувати своїх повноважень.

     У вiдносинах iз третiми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крiм випадкiв, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всiма обставинами не могла не знати про такi обмеження.

     4. Якщо члени органу юридичної особи та iншi особи, якi вiдповiдно до закону чи установчих документiв виступають вiд iменi юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за збитки, завданi ними юридичнiй особi.

     Стаття 93. Мiсцезнаходження юридичної особи

     1. Мiсцезнаходженням юридичної особи є фактичне мiсце ведення дiяльностi чи розташування офiсу, з якого проводиться щоденне керування дiяльнiстю юридичної особи (переважно знаходиться керiвництво) та здiйснення управлiння i облiку.

(У редакцiї законiв України вiд 03.03.2005р. N 2452-IV, вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 94. Особистi немайновi права юридичної особи

     1. Юридична особа має право на недоторканнiсть її дiлової репутацiї, на таємницю кореспонденцiї, на iнформацiю та iншi особистi немайновi права, якi можуть їй належати.

     Особистi немайновi права юридичної особи захищаються вiдповiдно до глави 3 цього Кодексу.

     2. Захист особистих немайнових прав юридичної особи у зв'язку iз завiдомо неправдивим повiдомленням або неумисним повiдомленням недостовiрної iнформацiї щодо її уповноваженої (посадової чи службової) особи про можливi факти корупцiйних або пов'язаних з корупцiєю правопорушень, iнших порушень Закону України "Про запобiгання корупцiї" у порядку, передбаченому цим Законом, здiйснюється у такому самому обсязi, що i особистих немайнових прав фiзичних осiб.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.10.2019р. N 198-IX)

     Стаття 95. Фiлiї та представництва

     1. Фiлiєю є вiдокремлений пiдроздiл юридичної особи, що розташований поза її мiсцезнаходженням та здiйснює всi або частину її функцiй.

     2. Представництвом є вiдокремлений пiдроздiл юридичної особи, що розташований поза її мiсцезнаходженням та здiйснює представництво i захист iнтересiв юридичної особи.

     3. Фiлiї та представництва не є юридичними особами. Вони надiляються майном юридичної особи, що їх створила, i дiють на пiдставi затвердженого нею положення.

     4. Керiвники фiлiй та представництв призначаються юридичною особою i дiють на пiдставi виданої нею довiреностi.

     5. Вiдомостi про фiлiї та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

     Стаття 96. Вiдповiдальнiсть юридичних осiб

     1. Юридична особа самостiйно вiдповiдає за своїми зобов'язаннями.

     2. Юридична особа вiдповiдає за своїми зобов'язаннями усiм належним їй майном.

     3. Учасник (засновник) юридичної особи не вiдповiдає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не вiдповiдає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крiм випадкiв, встановлених установчими документами та законом.

     4. Особи, якi створюють юридичну особу, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрацiї.

     Юридична особа вiдповiдає за зобов'язаннями її учасникiв (засновникiв), що пов'язанi з її створенням, тiльки у разi наступного схвалення їхнiх дiй вiдповiдним органом юридичної особи.

     Стаття 97. Управлiння товариством

     1. Управлiння товариством здiйснюють його органи.

     2. Органами управлiння товариством є загальнi збори його учасникiв i виконавчий орган, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 98. Загальнi збори учасникiв товариства

     1. Загальнi збори учасникiв товариства мають право приймати рiшення з усiх питань дiяльностi товариства, у тому числi i з тих, що належать до компетенцiї iнших органiв товариства.

     2. Рiшення загальних зборiв приймаються простою бiльшiстю вiд числа присутнiх учасникiв, якщо iнше не встановлено установчими документами або законом.

     Рiшення про внесення змiн до статуту товариства, вiдчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят i бiльше вiдсоткiв майна товариства, та про лiквiдацiю товариства приймаються бiльшiстю не менш як у 3/4 голосiв, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Учасник товариства не має права голосу при прийняттi загальними зборами товариства рiшень з питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору мiж ним i товариством, якщо iнше не встановлено законом. Це правило не застосовується у товариствi з одним учасником.

     4. Порядок скликання загальних зборiв визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володiють не менш як десятьма вiдсотками голосiв, можуть вимагати скликання загальних зборiв.

     Якщо вимога учасникiв про скликання загальних зборiв не виконана, цi учасники мають право самi скликати загальнi збори.

     5. Частину п'яту виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 99. Виконавчий орган товариства

     1. Загальнi збори товариства своїм рiшенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцiю i склад.

     2. Виконавчий орган товариства може складатися з однiєї або кiлькох осiб. Виконавчий орган, що складається з кiлькох осiб, приймає рiшення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статтi 98 цього Кодексу.

     3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припиненi або вiн може бути тимчасово вiдсторонений вiд виконання своїх повноважень.

     4. Назвою виконавчого органу товариства вiдповiдно до установчих документiв або закону може бути "правлiння", "дирекцiя" тощо.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.05.2014р. N 1255-VII)

     Стаття 100. Вихiд та виключення з товариства

     1. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо iнше не випливає iз закону.

     2. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI, у редакцiї Закону України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 101. Управлiння установою

     1. Засновники установи не беруть участi в управлiннi нею.

     В установi обов'язково створюється правлiння, до якого застосовуються положення статтi 99 цього Кодексу.

     Установчий акт може передбачати створення також iнших органiв, визначати порядок формування цих органiв та їх склад.

     2. Нагляд за дiяльнiстю установи здiйснює її наглядова рада.

     Наглядова рада здiйснює нагляд за управлiнням майном установи, додержанням мети установи та за її iншою дiяльнiстю вiдповiдно до установчого акта.

     Стаття 102. Передання майна установi

     1. В установчому актi визначається майно, яке засновник (а в разi його смертi - зобов'язана особа) повинен передати установi пiсля її державної реєстрацiї.

     Стаття 103. Змiна мети установи та структури управлiння

     1. Якщо здiйснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспiльним iнтересам, то вiдповiдний орган державної влади може звернутися до суду з заявою про визначення iншої мети установи за погодженням з органами управлiння установою.

     2. У разi змiни мети установи суд повинен враховувати намiри засновника та дбати про те, щоб вигоди вiд використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким цi вигоди призначалися за намiром засновника.

     3. Суд може змiнити структуру управлiння установи, якщо це необхiдно внаслiдок змiни мети установи або з iнших поважних причин.

     4. У разi змiни мети установи або змiни структури управлiння установи її правлiння зобов'язане повiдомити суд у письмовiй формi про свою думку з цього питання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 104. Припинення юридичної особи

     1. Юридична особа припиняється в результатi реорганiзацiї (злиття, приєднання, подiлу, перетворення) або лiквiдацiї. У разi реорганiзацiї юридичних осiб майно, права та обов'язки переходять до правонаступникiв.

     2. Юридична особа, яка не вправi розподiляти прибуток мiж учасниками, не може бути реорганiзована, якщо серед правонаступникiв є юридична особа, надiлена таким правом. Якщо серед правонаступникiв є юридична особа, яка не вправi розподiляти прибуток мiж учасниками, рiшення про реорганiзацiю товариства, надiленого таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасникiв, у яких взяли участь всi учасники товариства.

     3. Юридична особа, яка не вправi розподiляти майно мiж учасниками, зокрема у разi лiквiдацiї, не може бути реорганiзована, якщо серед правонаступникiв є юридична особа, надiлена таким правом. Якщо серед правонаступникiв є юридична особа, яка не вправi розподiляти майно мiж учасниками, рiшення про реорганiзацiю товариства, надiленого таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасникiв, у яких взяли участь всi учасники товариства.

     4. Установа не може бути перетворена, крiм випадкiв, передбачених законом.

     5. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

     6. Порядок припинення юридичної особи в процесi вiдновлення її платоспроможностi або банкрутства встановлюється законом.

     7. Особливостi припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII, вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII, вiд 20.12.2019р. N 421-IX)

     Стаття 105. Виконання рiшення про припинення юридичної особи

     1. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, зобов'язанi протягом трьох робочих днiв з дати прийняття рiшення письмово повiдомити орган, що здiйснює державну реєстрацiю.

     2. Частину другу виключено.

     3. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, вiдповiдно до цього Кодексу призначають комiсiю з припинення юридичної особи (комiсiю з реорганiзацiї, лiквiдацiйну комiсiю), голову комiсiї або лiквiдатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

     Виконання функцiй комiсiї з припинення юридичної особи (комiсiї з реорганiзацiї, лiквiдацiйної комiсiї) може бути покладено на орган управлiння юридичної особи.

     4. До комiсiї з припинення юридичної особи (комiсiї з реорганiзацiї, лiквiдацiйної комiсiї) або лiквiдатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управлiння справами юридичної особи. Голова комiсiї, її члени або лiквiдатор юридичної особи представляють її у вiдносинах з третiми особами та виступають у судi вiд iменi юридичної особи, яка припиняється.

     5. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох i бiльше шести мiсяцiв з дня оприлюднення повiдомлення про рiшення щодо припинення юридичної особи.

     6. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податкiв, зборiв, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування, страхових коштiв до Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування, розглядається, пiсля чого приймається вiдповiдне рiшення, яке надсилається кредитору не пiзнiше тридцяти днiв з дня отримання юридичною особою, що припиняється, вiдповiдної вимоги кредитора.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.02.2006р. N 3456-IV, вiд 19.05.2011р. N 3384-VI, вiд 12.02.2015р. N 191-VIII, вiд 26.11.2015р. N 835-VIII)

     Стаття 106. Злиття, приєднання, подiл та перетворення юридичної особи

     1. Злиття, приєднання, подiл та перетворення юридичної особи здiйснюються за рiшенням його учасникiв або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рiшенням суду або вiдповiдних органiв державної влади.

     2. Законом може бути передбачено одержання згоди вiдповiдних органiв державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

     Стаття 107. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, подiлу та перетворення

     1. Кредитор може вимагати вiд юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крiм випадкiв, передбачених законом.

     2. Пiсля закiнчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи вiдхилення цих вимог комiсiя з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разi злиття, приєднання або перетворення) або розподiльчий баланс (у разi подiлу), який має мiстити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язкiв юридичної особи, що припиняється шляхом подiлу, стосовно всiх її кредиторiв та боржникiв, включаючи зобов'язання, якi оспорюються сторонами.

     3. Передавальний акт та розподiльчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рiшення про її припинення, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Абзац другий виключено.

     4. Порушення положень частин другої та третьої цiєї статтi є пiдставою для вiдмови у внесеннi до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державнiй реєстрацiї створюваних юридичних осiб - правонаступникiв.

     5. Юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслiдок подiлу, несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, якi згiдно з розподiльчим балансом перейшли до iншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осiб - правонаступникiв, що утворилися внаслiдок подiлу, бiльше двох, таку субсидiарну вiдповiдальнiсть вони несуть солiдарно.

     6. Якщо правонаступниками юридичної особи є декiлька юридичних осiб i точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язкiв юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичнi особи - правонаступники несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, якi вiдповiдно до закону або установчих документiв вiдповiдали за її зобов'язаннями, вiдповiдають за зобов'язаннями правонаступникiв, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязi, якщо бiльший обсяг вiдповiдальностi учасникiв (засновникiв) за зобов'язаннями правонаступникiв не встановлено законом або їх установчими документами.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 24.07.2009р. N 1617-VI, вiд 17.03.2011р. N 3166-VI, вiд 21.04.2011р. N 3263-VI, вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 26.11.2015р. N 835-VIII)

     Стаття 108. Перетворення юридичної особи

     1. Перетворенням юридичної особи є змiна її органiзацiйно-правової форми.

     2. У разi перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усi права та обов'язки попередньої юридичної особи.

     Стаття 109. Видiл

     1. Видiлом є перехiд за розподiльчим балансом частини майна, прав та обов'язкiв юридичної особи до однiєї або кiлькох створюваних нових юридичних осiб.

     2. Пiсля прийняття рiшення про видiл учасники юридичної особи або орган, що прийняв рiшення про видiл, складають та затверджують розподiльчий баланс.

     Суд, що прийняв рiшення про видiл, у своєму рiшеннi визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов'язаний скласти та затвердити розподiльчий баланс.

     3. Юридична особа, що утворилася внаслiдок видiлу, несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здiйснений видiл, якi згiдно з розподiльчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслiдок видiлу. Юридична особа, з якої був здiйснений видiл, несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, якi згiдно з розподiльчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслiдок видiлу. Якщо юридичних осiб, що утворилися внаслiдок видiлу, двi або бiльше, субсидiарну вiдповiдальнiсть вони несуть спiльно з юридичною особою, з якої був здiйснений видiл, солiдарно.

     4. Якщо пiсля видiлу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що iснувало у юридичної особи до видiлу, юридична особа, з якої здiйснено видiл, та юридичнi особи, що були створенi внаслiдок видiлу, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед кредитором за таким зобов'язанням.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI)

     Стаття 110. Лiквiдацiя юридичної особи

     1. Юридична особа лiквiдується:

     1) за рiшенням її учасникiв або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числi у зв'язку iз закiнченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в iнших випадках, передбачених установчими документами;

     2) за рiшенням суду про лiквiдацiю юридичної особи через допущенi при її створеннi порушення, якi не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або вiдповiдного органу державної влади;

     3) за рiшенням суду про лiквiдацiю юридичної особи в iнших випадках, встановлених законом, - за позовом вiдповiдного органу державної влади.

     2. Якщо з позовом про лiквiдацiю юридичної особи звернувся орган державної влади, лiквiдатором може бути призначений цей орган, якщо вiн надiлений вiдповiдними повноваженнями.

     Абзац другий виключено.

     3. Якщо вартiсть майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторiв, юридична особа здiйснює всi необхiднi дiї, встановленi законом про вiдновлення платоспроможностi або визнання банкрутом.

     4. Особливостi лiквiдацiї банкiв встановлюються законом про банки i банкiвську дiяльнiсть.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, вiд 07.07.2011р. N 3610-VI, вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 04.07.2012р. N 5042-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 111. Порядок лiквiдацiї юридичної особи

     1. З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осiб, фiзичних осiб - пiдприємцiв та громадських формувань запису про рiшення засновникiв (учасникiв) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо лiквiдацiї юридичної особи лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) зобов'язана вжити всiх необхiдних заходiв щодо стягнення дебiторської заборгованостi юридичної особи, що лiквiдується, та письмово повiдомити кожного з боржникiв про припинення юридичної особи в установленi цим Кодексом строки.

     Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованостi з боржникiв юридичної особи.

     2. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) зобов'язана повiдомити учасникiв юридичної особи, суд або орган, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, про її участь в iнших юридичних особах та/або надати вiдомостi про створенi нею господарськi товариства, дочiрнi пiдприємства.

     3. Пiд час проведення заходiв щодо лiквiдацiї юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторiв лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) закриває рахунки, вiдкритi у фiнансових установах, крiм рахунка, який використовується для розрахункiв з кредиторами пiд час лiквiдацiї юридичної особи.

     4. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) вживає заходiв щодо iнвентаризацiї майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її фiлiй та представництв, дочiрнiх пiдприємств, господарських товариств, а також майна, що пiдтверджує її корпоративнi права в iнших юридичних особах, виявляє та вживає заходiв щодо повернення майна, яке перебуває у третiх осiб.

     У випадках, установлених законом, лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) забезпечує проведення незалежної оцiнки майна юридичної особи, що припиняється.

     5. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) вживає заходiв щодо закриття вiдокремлених пiдроздiлiв юридичної особи (фiлiй, представництв) та вiдповiдно до законодавства про працю здiйснює звiльнення працiвникiв юридичної особи, що припиняється.

     6. Лiцензiї, документи дозвiльного характеру та iншi документи, а також печатки та штампи, якi пiдлягають поверненню органам державної влади, органам мiсцевого самоврядування, повертаються їм лiквiдацiйною комiсiєю (лiквiдатором).

     7. Для проведення перевiрок та визначення наявностi або вiдсутностi заборгованостi iз сплати податкiв, зборiв, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування, страхових коштiв до Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування документiв юридичної особи (її фiлiй, представництв), у тому числi первинних документiв, регiстрiв бухгалтерського та податкового облiку.

     До моменту затвердження лiквiдацiйного балансу лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) складає та подає податковим органам, Пенсiйного фонду України та фондiв соцiального страхування звiтнiсть за останнiй звiтний перiод.

     8. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) пiсля закiнчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає промiжний лiквiдацiйний баланс, що включає вiдомостi про склад майна юридичної особи, що лiквiдується, перелiк пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

     Промiжний лiквiдацiйний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рiшення про лiквiдацiю юридичної особи.

     9. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що лiквiдується, у тому числi за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування та iншими коштами, що належить сплатити до державного або мiсцевого бюджету, Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування, провадиться у порядку черговостi, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

     У разi недостатностi в юридичної особи, що лiквiдується, коштiв для задоволення вимог кредиторiв лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) органiзовує реалiзацiю майна юридичної особи.

     10. До затвердження лiквiдацiйного балансу лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) складає та подає податковим органам, Пенсiйного фонду України та фондiв соцiального страхування звiтнiсть за останнiй звiтний перiод.

     11. Пiсля завершення розрахункiв з кредиторами лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) складає лiквiдацiйний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання податковим органам.

     12. Майно юридичної особи, що залишилося пiсля задоволення вимог кредиторiв (у тому числi за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування та iншими коштами, що належить сплатити до державного або мiсцевого бюджету, Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо iнше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

     13. Документи, що пiдлягають обов'язковому зберiганню, передаються в установленому законодавством порядку вiдповiдним архiвним установам.

     14. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) забезпечує подання державному реєстраторовi документiв, передбачених законом для проведення державної реєстрацiї припинення юридичної особи в установлений законом строк.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.03.2011 року N 3166-VI, 19.05.2011р. N 3384-VI, вiд 26.11.2015р. N 835-VIII, вiд 14.01.2020р. N 440-IX)

     Стаття 112. Задоволення вимог кредиторiв

     1. У разi лiквiдацiї платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторiв задовольняються у такiй черговостi:

     1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторiв, забезпеченi заставою чи iншим способом;

     2) у другу чергу задовольняються вимоги працiвникiв, пов'язанi з трудовими вiдносинами, вимоги автора про плату за використання результату його iнтелектуальної, творчої дiяльностi;

     3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв);

     4) у четверту чергу задовольняються всi iншi вимоги.

     Вимоги однiєї черги задовольняються пропорцiйно сумi вимог, що належать кожному кредитору цiєї черги.

     2. Черговiсть задоволення вимог кредиторiв за договорами страхування визначається законом.

     3. У разi вiдмови лiквiдацiйної комiсiї у задоволеннi вимог кредитора або ухилення вiд їх розгляду кредитор має право протягом мiсяця з дати, коли вiн дiзнався або мав дiзнатися про таку вiдмову звернутися до суду iз позовом до лiквiдацiйної комiсiї. За рiшенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволенi за рахунок майна, що залишилося пiсля лiквiдацiї юридичної особи.

     4. Вимоги кредитора, заявленi пiсля спливу строку, встановленого лiквiдацiйною комiсiєю для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку лiквiдовують, що залишилося пiсля задоволення вимог кредиторiв, заявлених своєчасно.

     5. Вимоги кредиторiв, якi не визнанi лiквiдацiйною комiсiєю, якщо кредитор у мiсячний строк пiсля одержання повiдомлення про повну або часткову вiдмову у визнаннi його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволеннi яких за рiшенням суду кредиторовi вiдмовлено, а також вимоги, якi не задоволенi через вiдсутнiсть майна юридичної особи, що лiквiдується, вважаються погашеними.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.12.2008р. N 675-VI, вiд 19.05.2011р. N 3384-VI)

Глава 8
ПIДПРИЄМНИЦЬКI ТОВАРИСТВА

     Параграф 1. Господарськi товариства

     1. Загальнi положення

     Стаття 113. Поняття та види господарських товариств

     1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капiтал якої подiлений на частки мiж учасниками.

     2. Господарськi товариства можуть бути створенi у формi повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, акцiонерного товариства.

     Стаття 114. Учасники господарського товариства

     1. Учасником господарського товариства може бути фiзична або юридична особа.

     Обмеження щодо участi у господарських товариствах може бути встановлено законом.

     2. Господарське товариство, крiм повного i командитного товариств, може бути створене однiєю особою, яка стає його єдиним учасником.

     Стаття 115. Майно господарського товариства

     1. Господарське товариство є власником:

     1) майна, переданого йому учасниками товариства у власнiсть як вклад до статутного (складеного) капiталу;

     2) продукцiї, виробленої товариством у результатi господарської дiяльностi;

     3) одержаних доходiв;

     4) iншого майна, набутого на пiдставах, що не забороненi законом.

     2. Вкладом до статутного (складеного) капiталу господарського товариства можуть бути грошi, цiннi папери, iншi речi або майновi чи iншi вiдчужуванi права, що мають грошову оцiнку, якщо iнше не встановлено законом.

     Грошова оцiнка вкладу учасника господарського товариства здiйснюється за згодою учасникiв товариства, а у випадках, встановлених законом, вона пiдлягає незалежнiй експертнiй перевiрцi.

     Стаття 116. Права учасникiв господарського товариства

     1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

     1) брати участь в управлiннi товариством у порядку, визначеному в установчому документi, крiм випадкiв, встановлених законом;

     2) брати участь у розподiлi прибутку товариства i одержувати його частину (дивiденди);

     3) вийти у встановленому порядку з товариства;

     4) здiйснити вiдчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капiталi товариства, цiнних паперiв, що засвiдчують участь у товариствi, у порядку, встановленому законом.

     Договiр вiдчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капiталi товариства, укладається у письмовiй формi;

     5) одержувати iнформацiю про дiяльнiсть товариства у порядку, встановленому установчим документом.

     2. Учасники господарського товариства можуть також мати iншi права, встановленi установчим документом товариства та законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.10.2019р. N 159-IX)

     Стаття 117. Обов'язки учасникiв господарського товариства

     1. Учасники господарського товариства зобов'язанi:

     1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рiшення загальних зборiв;

     2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числi тi, що пов'язанi з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акцiї) у розмiрi, в порядку та засобами, що передбаченi установчим документом;

     3) не розголошувати комерцiйну таємницю та конфiденцiйну iнформацiю про дiяльнiсть товариства.

     2. Учасники господарського товариства можуть також мати iншi обов'язки, встановленi установчим документом товариства та законом.

     Стаття 118. Залежне господарське товариство

     1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, акцiонерне товариство) є залежним, якщо iншому (головному) господарському товариству належать двадцять або бiльше вiдсоткiв статутного капiталу товариства з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю чи двадцять або бiльше вiдсоткiв простих акцiй акцiонерного товариства.

     2. Господарське товариство, яке придбало або iншим чином набуло двадцять або бiльше вiдсоткiв статутного капiталу товариства з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю чи двадцять або бiльше вiдсоткiв простих акцiй акцiонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю iнформацiю в порядку, встановленому законом.

     2. Повне товариство

     Стаття 119. Поняття повного товариства

     1. Повним є товариство, учасники якого вiдповiдно до укладеного мiж ними договору здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть вiд iменi товариства i солiдарно несуть додаткову (субсидiарну) вiдповiдальнiсть за його зобов'язаннями усiм майном, що їм належить.

     2. Особа може бути учасником тiльки одного повного товариства.

     3. Учасник повного товариства не має права без згоди iнших учасникiв вчиняти вiд свого iменi та у своїх iнтересах або в iнтересах третiх осiб правочини, що є однорiдними з тими, якi становлять предмет дiяльностi товариства.

     У разi порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати вiд такого учасника або вiдшкодування завданих товариству збиткiв, або передання товариству усiєї вигоди, набутої за такими правочинами.

     4. Найменування повного товариства має мiстити iмена (найменування) всiх його учасникiв, слова "повне товариство" або мiстити iм'я (найменування) одного чи кiлькох учасникiв з доданням слiв "i компанiя", а також слова "повне товариство".

     Стаття 120. Засновницький договiр повного товариства

     1. Повне товариство створюється i дiє на пiдставi засновницького договору. Засновницький договiр пiдписується всiма його учасниками.

     2. Засновницький договiр повного товариства крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має мiстити вiдомостi про: розмiр та склад складеного капiталу товариства; розмiр та порядок змiни часток кожного з учасникiв у складеному капiталi; розмiр, склад та строки внесення ними вкладiв.

     Стаття 121. Управлiння повним товариством

     1. Управлiння дiяльнiстю повного товариства здiйснюється за спiльною згодою всiх учасникiв. Засновницьким договором товариства можуть бути передбаченi випадки, коли рiшення приймається бiльшiстю голосiв учасникiв.

     2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений iнший порядок визначення кiлькостi голосiв.

     3. Кожний учасник повного товариства, незалежно вiд того, чи уповноважений вiн вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усiєю документацiєю щодо ведення справ товариства. Вiдмова вiд цього права чи його обмеження, зокрема за домовленiстю учасникiв товариства, є нiкчемною.

     Стаття 122. Ведення справ повного товариства

     1. Кожний учасник повного товариства має право дiяти вiд iменi товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всi учасники ведуть справи спiльно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

     У разi спiльного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхiдною згода всiх учасникiв товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, iншi учасники можуть вчиняти правочини вiд iменi товариства за наявностi у них довiреностi, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

     У вiдносинах з третiми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, якi обмежують повноваження учасникiв повного товариства щодо права дiяти вiд iменi товариства, крiм випадкiв, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про вiдсутнiсть в учасника товариства права дiяти вiд iменi товариства.

     2. Учасник повного товариства, що дiяв у спiльних iнтересах, але не мав на це повноважень, має право у разi, якщо його дiї не були схваленi iншими учасниками, вимагати вiд товариства вiдшкодування здiйснених ним витрат, якщо вiн доведе, що у зв'язку з його дiями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартiстю перевищує цi витрати.

     3. У разi спору мiж учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, наданi одному чи кiльком учасникам, можуть бути припиненi судом на вимогу одного чи кiлькох iнших учасникiв товариства за наявностi для цього достатнiх пiдстав, зокрема внаслiдок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язкiв чи виявлення його нездатностi до розумного ведення справ. На пiдставi рiшення суду до засновницького договору товариства вносяться необхiднi змiни.

     Стаття 123. Розподiл прибутку та збиткiв повного товариства

     1. Прибуток та збитки повного товариства розподiляються мiж його учасниками пропорцiйно до їхнiх часток у складеному капiталi, якщо iнше не передбачено засновницьким договором або домовленiстю учасникiв.

     2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподiлi прибутку чи збиткiв не допускається.

     Стаття 124. Вiдповiдальнiсть учасникiв повного товариства за його зобов'язаннями

     1. У разi недостатностi у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторiв у повному обсязi учасники повного товариства солiдарно вiдповiдають за зобов'язаннями товариства усiм своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

     2. Учасник повного товариства вiдповiдає за боргами товариства незалежно вiд того, виникли цi борги до чи пiсля його вступу в товариство.

     3. Учасник повного товариства, який вибув iз товариства, вiдповiдає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рiвною мiрою з учасниками, що залишилися, протягом трьох рокiв з дня затвердження звiту про дiяльнiсть товариства за рiк, у якому вiн вибув iз товариства.

     4. Учасник повного товариства, який сплатив повнiстю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у вiдповiднiй частинi до iнших учасникiв, якi несуть перед ним вiдповiдальнiсть пропорцiйно своїм часткам у складеному капiталi товариства.

     Стаття 125. Змiни у складi учасникiв повного товариства

     1. Змiни у складi учасникiв повного товариства можуть бути у зв'язку з:

     1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної iнiцiативи;

     2) виключенням iз складу учасникiв;

     3) вибуттям iз складу учасникiв з причин, що не залежать вiд учасника.

     2. Порядок i особливостi виходу, виключення та вибуття учасникiв зi складу повного товариства визначаються цим Кодексом, iншим законом та засновницьким договором.

     Стаття 126. Вихiд з повного товариства

     1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пiзнiше нiж за три мiсяцi до фактичного виходу iз товариства. Справжнiсть пiдпису на заявi про вихiд iз товариства пiдлягає нотарiальному засвiдченню.

     Достроковий вихiд учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

     2. Вiдмова вiд права вийти з повного товариства є нiкчемною.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.10.2016р. N 1666-VIII)

     Стаття 127. Передання учасником частки (її частини) у складеному капiталi повного товариства

     1. Учасник повного товариства має право за згодою iнших його учасникiв передати свою частку у складеному капiталi чи її частину iншому учасниковi товариства або третiй особi.

     2. У разi передання частки (її частини) новому учасниковi до нього переходять повнiстю чи у вiдповiднiй частинi права, що належали учасниковi, який передав частку (її частину). Особа, якiй передано частку (її частину), вiдповiдає за зобов'язаннями товариства вiдповiдно до частини другої статтi 124 цього Кодексу.

     3. У разi передання учасником товариства усiєї частки iншiй особi участь цього учасника в повному товариствi припиняється i для нього настають наслiдки, передбаченi частиною третьою статтi 124 цього Кодексу.

     Стаття 128. Виключення зi складу учасникiв повного товариства

     1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладенi на нього товариством, або який перешкоджає своїми дiями (бездiяльнiстю) досягненню цiлей товариства, може бути виключений iз товариства у порядку, встановленому засновницьким договором.

     2. Рiшення про виключення зi складу учасникiв повного товариства може бути оскаржене до суду.

     Стаття 129. Вибуття з повного товариства

     1. Повне товариство може прийняти рiшення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув iз його складу, у разi:

     1) смертi учасника або оголошення його померлим - за вiдсутностi спадкоємцiв;

     2) лiквiдацiї юридичної особи - учасника товариства, в тому числi у зв'язку з визнанням її банкрутом;

     3) визнання учасника недiєздатним, обмеження його цивiльної дiєздатностi або визнання безвiсно вiдсутнiм;

     4) призначення за рiшенням суду примусової реорганiзацiї юридичної особи - учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможнiстю;

     5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що вiдповiдає частцi учасника у складеному капiталi товариства.

     2. Рiшення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув iз його складу, може бути оскаржене заiнтересованими особами до суду.

     3. У разi вибуття учасника з повного товариства з пiдстав, передбачених частиною першою цiєї статтi, товариство може продовжити свою дiяльнiсть, якщо iнше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленiстю мiж учасниками, що залишаються.

     Стаття 130. Розрахунки у разi виходу, виключення та вибуття з повного товариства

     1. Учасниковi, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з пiдстав, встановлених у статтях 126, 128 i 129 цього Кодексу, виплачується вартiсть частини майна товариства, пропорцiйна частцi цього учасника у складеному капiталi товариства, якщо iнше не встановлено засновницьким договором.

     2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства - фiзичної особи або правонаступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здiйснюються вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Порядок визначення вартостi частки учасника у майнi повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором i законом.

     Стаття 131. Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропорцiйну частцi учасника товариства у складеному капiталi

     1. Звернення стягнення на частку учасника у складеному капiталi повного товариства за його власними зобов'язаннями допускається тiльки у разi недостатностi iншого майна для задоволення вимог кредиторiв. У разi недостатностi майна учасника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку видiлу частини майна повного товариства, пропорцiйної частцi учасника-боржника у складеному капiталi товариства.

     2. Частина майна повного товариства, пропорцiйна частцi учасника-боржника у складеному капiталi, видiляється у грошовiй формi чи в натурi вiдповiдно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

     Стаття 132. Лiквiдацiя повного товариства

     1. Повне товариство лiквiдовується на пiдставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разi, якщо в товариствi залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести мiсяцiв з моменту, коли вiн став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в iнше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.

     2. У разi виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасникiв iз товариства, смертi учасника товариства, лiквiдацiї юридичної особи - учасника товариства або звернення кредитором одного з учасникiв стягнення на частину майна, пропорцiйну його частцi у складеному капiталi, товариство може продовжити свою дiяльнiсть, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовленiстю мiж учасниками, що залишаються.

     3. Командитне товариство

     Стаття 133. Основнi положення про командитне товариство

     1. Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, якi здiйснюють вiд iменi товариства пiдприємницьку дiяльнiсть i солiдарно несуть додаткову (субсидiарну) вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями товариства усiм своїм майном (повними учасниками), є один чи кiлька учасникiв (вкладникiв), якi несуть ризик збиткiв, пов'язаних iз дiяльнiстю товариства, у межах сум зроблених ними вкладiв та не беруть участi в дiяльностi товариства.

     2. Найменування командитного товариства має мiстити iмена (найменування) всiх повних учасникiв, слова "командитне товариство" або мiстити iм'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слiв "i компанiя", а також слова "командитне товариство".

     Якщо у найменування командитного товариства включене iм'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.

     3. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо iнше не встановлено цим Кодексом, iншим законом.

     Стаття 134. Засновницький договiр командитного товариства

     1. Командитне товариство створюється i дiє на пiдставi засновницького договору. Засновницький договiр пiдписується усiма повними учасниками.

     2. Засновницький договiр командитного товариства крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має мiстити вiдомостi про: розмiр та склад складеного капiталу товариства; розмiр та порядок змiни часток кожного з повних учасникiв у складеному капiталi; сукупний розмiр вкладiв вкладникiв.

     3. Якщо внаслiдок виходу, виключення чи вибуття у командитному товариствi залишився один повний учасник, засновницький договiр переоформляється в одноособову заяву, пiдписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка мiстить усi вiдомостi, встановленi цiєю статтею для командитного товариства.

     Стаття 135. Учасники командитного товариства

     1. Правовий статус повних учасникiв командитного товариства та їх вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями цього Кодексу про учасникiв повного товариства.

     2. Особа може бути повним учасником тiльки в одному командитному товариствi.

     Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства.

     Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

     3. Сукупний розмiр вкладiв вкладникiв не повинен перевищувати п'ятдесяти вiдсоткiв складеного капiталу повного товариства.

     Абзац другий частини третьої виключено

     4. Складений капiтал пiдлягає сплатi учасниками командитного товариства протягом першого року з дня державної реєстрацiї товариства.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3263-VI)

     Стаття 136. Управлiння командитним товариством

     1. Управлiння дiяльнiстю командитного товариства здiйснюється повними учасниками у порядку, встановленому цим Кодексом для повного товариства.

     2. Вкладники не мають права брати участi в управлiннi дiяльнiстю командитного товариства та заперечувати проти дiй повних учасникiв щодо управлiння дiяльнiстю товариства. Вкладники командитного товариства можуть дiяти вiд iменi товариства тiльки за довiренiстю.

     Стаття 137. Права та обов'язки вкладника командитного товариства

     1. Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капiталу. Внесення вкладiв посвiдчується свiдоцтвом про участь у командитному товариствi.

     2. Вкладник командитного товариства має право:

     1) одержувати частину прибутку товариства вiдповiдно до його частки у складеному капiталi товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

     2) дiяти вiд iменi товариства у разi видачi йому довiреностi та вiдповiдно до неї;

     3) переважно перед третiми особами набувати вiдчужувану частку (її частину) в складеному капiталi товариства вiдповiдно до положень статтi 147 цього Кодексу.

     Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декiлька вкладникiв, зазначена частка розподiляється мiж ними вiдповiдно до їхнiх часток у складеному капiталi товариства;

     4) вимагати першочергового повернення вкладу у разi лiквiдацiї товариства;

     5) ознайомлюватися з рiчними звiтами та балансами товариства;

     6) пiсля закiнчення фiнансового року вийти з товариства та одержати свiй вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

     7) передати свою частку (її частину) у складеному капiталi iншому вкладнику або третiй особi, повiдомивши про це товариство.

     Передання вкладником усiєї своєї частки iншiй особi припиняє його участь у командитному товариствi.

     3. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбаченi також iншi права вкладника.

     Стаття 138. Вiдповiдальнiсть вкладника командитного товариства

     1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин вiд iменi та в iнтересах товариства без вiдповiдних повноважень, то в разi схвалення його дiй командитним товариством вiн звiльняється вiд вiдповiдальностi перед кредиторами за вчинений правочин.

     Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вкладник вiдповiдає перед третiми особами за вчиненим ним правочином усiм своїм майном, на яке вiдповiдно до закону може бути звернене стягнення.

     2. Вкладник командитного товариства, який не внiс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе вiдповiдальнiсть перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).

     Стаття 139. Лiквiдацiя командитного товариства

     1. Командитне товариство лiквiдовується при вибуттi усiх вкладникiв. Повнi учасники мають право у разi вибуття всiх вкладникiв перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство лiквiдовується також на пiдставах, встановлених статтею 132 цього Кодексу.

     Командитне товариство не зобов'язане лiквiдовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник i один вкладник.

     2. У разi лiквiдацiї командитного товариства, пiсля розрахункiв з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладiв у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, iншим законом i засновницьким договором (меморандумом). За недостатностi коштiв товариства для повного повернення вкладникам їхнiх вкладiв наявнi кошти розподiляються мiж вкладниками пропорцiйно до їхнiх часток у складеному капiталi товариства.

     4. Назву пiдроздiлу 4 § 1 глави 8 виключено

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 140. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 141. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 142. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 143. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2010р. N 2850-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 144. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3263-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 145. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 146. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 147. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 148. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2010р. N 2850-VI, вiд 06.10.2016р. N 1666-VIII, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 149. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 150. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 151. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     5. Акцiонерне товариство

     Стаття 152. Поняття акцiонерного товариства

     1. Акцiонерне товариство - господарське товариство, статутний капiтал якого подiлено на визначену кiлькiсть часток однакової номiнальної вартостi, корпоративнi права за якими посвiдчуються акцiями.

     2. Акцiонерне товариство самостiйно вiдповiдає за своїми зобов'язаннями усiм своїм майном. Акцiонери не вiдповiдають за зобов'язаннями товариства i несуть ризик збиткiв, пов'язаних з дiяльнiстю товариства, у межах вартостi акцiй, що їм належать (крiм випадкiв, установлених законом).

     Акцiонери, якi не повнiстю оплатили акцiї, у випадках, встановлених статутом, вiдповiдають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартостi належних їм акцiй.

     Гарантiї захисту майнових прав акцiонерiв встановлюються законом.

     3. Найменування акцiонерного товариства має мiстити його найменування i зазначення того, що товариство є акцiонерним.

     4. Особливостi правового статусу акцiонерних товариств, створених у процесi приватизацiї державних пiдприємств, встановлюються законом.

     Порядок створення, дiяльностi та припинення корпоративних iнвестицiйних фондiв регулюється законодавством про iнститути спiльного iнвестування.

     5. Акцiонерне товариство, яке здiйснює публiчне розмiщення акцiй, зобов'язане щорiчно публiкувати для загального вiдома рiчний звiт, бухгалтерський баланс, вiдомостi про прибутки i збитки, а також iншу iнформацiю, передбачену законом.

     6. Акцiонернi товариства за типом подiляються на публiчнi товариства та приватнi товариства. Особливостi правового статусу публiчних та приватних акцiонерних товариств встановлюються законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, вiд 05.07.2012р. N 5080-VI, вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 153. Створення акцiонерного товариства

     1. Акцiонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фiзичними особами, а також державою в особi уповноваженого органу, територiальною громадою в особi уповноваженого органу.

     2. Якщо акцiонерне товариство створюється кiлькома особами, вони укладають мiж собою договiр, який визначає порядок здiйснення ними спiльної дiяльностi щодо створення товариства.

     Цей договiр не є установчим документом товариства.

     Договiр про створення акцiонерного товариства укладається в письмовiй формi, а якщо товариство створюється фiзичними особами, договiр пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     3. Особи, що створюють акцiонерне товариство, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрацiї товариства.

     Акцiонерне товариство вiдповiдає за зобов'язаннями учасникiв, пов'язаними з його створенням, лише у разi наступного схвалення їх дiй загальними зборами акцiонерiв.

     4. Акцiонерне товариство може бути створене однiєю особою чи може складатися з однiєї особи у разi придбання одним акцiонером усiх акцiй товариства. Вiдомостi про це пiдлягають реєстрацiї i опублiкуванню для загального вiдома.

     Акцiонерне товариство не може мати єдиним учасником iнше пiдприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

     5. Порядок i строки вчинення дiй щодо створення акцiонерного товариства, у тому числi порядок проведення установчих зборiв та їхня компетенцiя, встановлюються законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI)

     Стаття 154. Статут акцiонерного товариства

     1. Установчим документом акцiонерного товариства є його статут.

     2. Статут акцiонерного товариства крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має мiстити вiдомостi про: розмiр статутного капiталу; умови про категорiї акцiй, що випускаються товариством, та їхню номiнальну вартiсть i кiлькiсть; права акцiонерiв; склад i компетенцiю органiв управлiння товариством та про порядок ухвалення ними рiшень. У статутi акцiонерного товариства мають також мiститися iншi вiдомостi, передбаченi законом.

     Стаття 155. Статутний капiтал акцiонерного товариства

     1. Статутний капiтал акцiонерного товариства утворюється з вартостi вкладiв акцiонерiв, внесених внаслiдок придбання ними акцiй.

     Статутний капiтал товариства визначає мiнiмальний розмiр майна товариства, який гарантує iнтереси його кредиторiв. Вiн не може бути меншим розмiру, встановленого законом.

     2. У процесi створення акцiонерного товариства його акцiї пiдлягають розмiщенню виключно серед засновникiв шляхом приватного розмiщення. Публiчне розмiщення акцiй здiйснюється пiсля отримання свiдоцтва про реєстрацiю першого випуску акцiй.

     3. Якщо пiсля закiнчення другого та кожного наступного фiнансового року вартiсть чистих активiв акцiонерного товариства виявиться меншою вiд статутного капiталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капiталу та зареєструвати вiдповiднi змiни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартiсть чистих активiв товариства стає меншою вiд мiнiмального розмiру статутного капiталу, встановленого законом, товариство пiдлягає лiквiдацiї.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI)

     Стаття 156. Збiльшення статутного капiталу акцiонерного товариства

     1. Акцiонерне товариство має право за рiшенням загальних зборiв акцiонерiв збiльшити статутний капiтал шляхом збiльшення номiнальної вартостi акцiй або додаткового випуску акцiй.

     2. Збiльшення статутного капiталу акцiонерного товариства допускається пiсля його повної сплати. Збiльшення статутного капiталу товариства для покриття збиткiв не допускається, крiм випадкiв, встановлених законом.

     3. У випадках, встановлених статутом товариства i законом, може бути встановлене переважне право акцiонерiв на придбання акцiй, що додатково випускаються товариством.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2011р. N 4212-VI)

     Стаття 157. Зменшення статутного капiталу акцiонерного товариства

     1. Акцiонерне товариство має право за рiшенням загальних зборiв акцiонерiв зменшити статутний капiтал шляхом зменшення номiнальної вартостi акцiй або шляхом купiвлi товариством частини випущених акцiй з метою зменшення їх загальної кiлькостi.

     Зменшення статутного капiталу акцiонерного товариства допускається пiсля повiдомлення про це всiх його кредиторiв у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством вiдповiдних зобов'язань та вiдшкодування збиткiв.

     2. Зменшення статутного капiталу акцiонерного товариства шляхом купiвлi та погашення частини акцiй допускається, якщо така можливiсть передбачена у статутi товариства.

     3. Зменшення акцiонерним товариством статутного капiталу нижче вiд встановленого законом розмiру має наслiдком лiквiдацiю товариства.

     Стаття 158. Обмеження щодо випуску цiнних паперiв та щодо виплати дивiдендiв

     1. Частка привiлейованих акцiй у загальному обсязi статутного капiталу акцiонерного товариства не може перевищувати двадцяти п'яти вiдсоткiв.

     2. Частину другу виключено

     3. Акцiонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивiденди:

     1) до повної сплати всього статутного капiталу;

     2) при зменшеннi вартостi чистих активiв акцiонерного товариства до розмiру, меншого, нiж розмiр статутного капiталу i резервного фонду;

     3) в iнших випадках, встановлених законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV)

     Стаття 159. Загальнi збори акцiонерiв

     1. Вищим органом акцiонерного товариства є загальнi збори акцiонерiв. У загальних зборах мають право брати участь усi його акцiонери незалежно вiд кiлькостi i виду акцiй, що їм належать.

     Акцiонери (їхнi представники), якi беруть участь у загальних зборах, реєструються iз зазначенням кiлькостi голосiв, що їх має кожний акцiонер, який бере участь у зборах.

     2. До виключної компетенцiї загальних зборiв акцiонерiв належить:

     1) внесення змiн до статуту товариства, у тому числi змiна розмiру його статутного капiталу;

     2) утворення та лiквiдацiя наглядової ради та iнших органiв товариства, обрання та вiдкликання членiв наглядової ради;

     3) затвердження рiчного звiту товариства;

     4) рiшення про лiквiдацiю товариства.

     До виключної компетенцiї загальних зборiв статутом товариства i законом може бути також вiднесене вирiшення iнших питань.

     Питання, вiднесенi законом до виключної компетенцiї загальних зборiв акцiонерiв, не можуть бути переданi ними для вирiшення iншим органам товариства.

     3. Порядок голосування на загальних зборах акцiонерiв встановлюється законом.

     Акцiонер має право призначити свого представника для участi у зборах. Представник може бути постiйним чи призначеним на певний строк. Акцiонер має право у будь-який момент замiнити свого представника у вищому органi товариства, повiдомивши про це виконавчий орган акцiонерного товариства.

     4. Рiшення загальних зборiв акцiонерiв приймаються бiльшiстю не менш як у 3/4 голосiв акцiонерiв, якi беруть участь у зборах, щодо:

     1) внесення змiн до статуту товариства;

     2) лiквiдацiї товариства, крiм випадкiв, встановлених законом;

     3) питань, передбачених законом, що регулює питання створення, дiяльностi та припинення акцiонерних товариств.

     З iнших питань рiшення приймаються простою бiльшiстю голосiв акцiонерiв, якi беруть участь у зборах.

     5. Загальнi збори акцiонерiв скликаються не рiдше одного разу на рiк.

     Позачерговi збори акцiонерiв скликаються у разi неплатоспроможностi товариства, а також за наявностi обставин, визначених у статутi товариства, та в будь-якому iншому випадку, якщо цього вимагають iнтереси акцiонерного товариства в цiлому.

     Порядок скликання i проведення загальних зборiв, а також умови скликання i проведення позачергових зборiв та повiдомлення акцiонерiв встановлюються статутом товариства i законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI)

     Стаття 160. Наглядова рада акцiонерного товариства

     1. В акцiонерному товариствi може бути створена наглядова рада акцiонерного товариства, яка здiйснює контроль за дiяльнiстю його виконавчого органу та захист прав акцiонерiв товариства.

     Випадки обов'язкового створення в акцiонерному товариствi наглядової ради встановлюються законом.

     2. Статутом акцiонерного товариства i законом встановлюється виключна компетенцiя наглядової ради. Питання, вiднесенi статутом до виключної компетенцiї наглядової ради, не можуть бути переданi нею для вирiшення виконавчому органу товариства.

     3. Члени наглядової ради акцiонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

     4. Наглядова рада акцiонерного товариства визначає форми контролю за дiяльнiстю його виконавчого органу.

     Стаття 161. Виконавчий орган акцiонерного товариства

     1. Виконавчим органом акцiонерного товариства, який здiйснює керiвництво його поточною дiяльнiстю, є правлiння або iнший орган, визначений статутом.

     Виконавчий орган вирiшує всi питання дiяльностi акцiонерного товариства, крiм тих, що вiднесенi до компетенцiї загальних зборiв i наглядової ради товариства.

     Виконавчий орган є пiдзвiтним загальним зборам акцiонерiв i наглядовiй радi акцiонерного товариства та органiзовує виконання їхнiх рiшень. Виконавчий орган дiє вiд iменi акцiонерного товариства у межах, встановлених статутом акцiонерного товариства i законом.

     2. Виконавчий орган акцiонерного товариства може бути колегiальним (правлiння, дирекцiя) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

     Стаття 162. Аудиторська перевiрка

     1. Акцiонерне товариство, яке зобов'язане вiдповiдно до закону публiкувати для загального вiдома документи, передбаченi статтею 152 цього Кодексу, повинне для перевiрки та пiдтвердження правильностi рiчної фiнансової звiтностi щорiчно залучати аудитора, не пов'язаного майновими iнтересами з товариством чи з його учасниками.

     2. Аудиторська перевiрка дiяльностi акцiонерного товариства, у тому числi такого, що не зобов'язане публiкувати для загального вiдома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акцiонерiв, якi разом володiють не менш як десятьма вiдсотками акцiй.

     Порядок проведення аудиторських перевiрок дiяльностi акцiонерного товариства встановлюється статутом товариства i законом.

     Витрати, пов'язанi з проведенням такої перевiрки, покладаються на осiб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевiрка, якщо загальними зборами акцiонерiв не буде ухвалене рiшення про iнше.

     Параграф 2. Виробничий кооператив

     Стаття 163. Поняття виробничого кооперативу

     1. Виробничим кооперативом є добровiльне об'єднання громадян на засадах членства для спiльної виробничої або iншої господарської дiяльностi, яка базується на їхнiй особистiй трудовiй участi та об'єднаннi його членами майнових пайових внескiв. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у дiяльностi виробничого кооперативу на засадах членства також iнших осiб.

     2. Члени виробничого кооперативу несуть субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями кооперативу у розмiрах та порядку, встановлених статутом кооперативу i законом.

     3. Найменування кооперативу має мiстити його назву, а також слова "виробничий кооператив".

     4. Правовий статус виробничих кооперативiв, права та обов'язки їх членiв встановлюються цим Кодексом та iншим законом.

     5. Особливостi створення i дiяльностi сiльськогосподарських кооперативiв можуть встановлюватися законом.

     Стаття 164. Установчi документи виробничого кооперативу

     1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членiв.

     2. Статут виробничого кооперативу має мiстити крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, вiдомостi про: розмiр пайового внеску члена кооперативу; склад i порядок внесення пайових внескiв членами кооперативу та про їхню вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внескiв; характер i порядок трудової участi його членiв у дiяльностi кооперативу та їхньої вiдповiдальностi за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участi; порядок розподiлу прибутку i збиткiв кооперативу; розмiр i умови субсидiарної вiдповiдальностi його членiв за зобов'язаннями кооперативу; склад i компетенцiю органiв управлiння кооперативу та про порядок ухвалення ними рiшень.

     3. Кiлькiсть членiв кооперативу не може бути меншою, нiж встановлено законом.

     Стаття 165. Майно виробничого кооперативу

     1. Майно, що є у власностi виробничого кооперативу, подiляється на паї його членiв вiдповiдно до статуту кооперативу.

     2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрацiї кооперативу не менше десяти вiдсоткiв пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрацiї, якщо iнший строк не встановлений статутом кооперативу.

     Порядок внесення пайових внескiв членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу i законом.

     3. Виробничий кооператив не має права випускати акцiї.

     4. Прибуток виробничого кооперативу розподiляється мiж його членами вiдповiдно до їхньої трудової участi, якщо iнший порядок не встановлений статутом кооперативу.

     5. Майно, що залишилося пiсля лiквiдацiї виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторiв, розподiляється мiж його членами вiдповiдно до їхньої трудової участi, якщо iнший порядок не встановлений статутом кооперативу.

     Стаття 166. Припинення членства у виробничому кооперативi i перехiд паю

     1. Член виробничого кооперативу має право на вихiд iз кооперативу. У цьому разi йому виплачується вартiсть паю або видається майно, пропорцiйне розмiру його паю, а також здiйснюються виплати, встановленi статутом кооперативу.

     Видача паю, виплата вартостi паю та iншi виплати членовi кооперативу, що виходить з нього, здiйснюються у порядку, встановленому статутом кооперативу i законом.

     2. Член виробничого кооперативу може бути виключений iз кооперативу за рiшенням загальних зборiв у разi невиконання чи неналежного виконання обов'язкiв, покладених на нього статутом кооперативу, а також в iнших випадках, встановлених статутом кооперативу i законом.

     Член виробничого кооперативу, якого виключили iз кооперативу, має право на одержання паю та iнших виплат, встановлених статутом кооперативу, вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Член виробничого кооперативу має право передати свiй пай чи його частину iншому членовi кооперативу, якщо iнше не встановлено статутом кооперативу i законом.

     Передання паю (його частини) особi, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разi iншi члени кооперативу користуються переважним правом купiвлi такого паю (його частини). Порядок вiдчуження паю чи його частини iншому членовi кооперативу або третiй особi встановлюється статутом кооперативу i законом.

     4. У разi смертi члена виробничого кооперативу його спадкоємцi можуть бути прийнятi у члени кооперативу, якщо iнше не встановлено статутом кооперативу. За вiдмови прийняти спадкоємцiв у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартiсть паю померлого члена кооперативу.

     5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разi недостатностi у нього iншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу i законом.

     6. У разi звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини третьої цiєї статтi.

Пiдроздiл 3
УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛIКИ КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВIЛЬНИХ ВIДНОСИНАХ

Глава 9
ПРАВОВI ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛIКИ КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВIЛЬНИХ ВIДНОСИНАХ

     Стаття 167. Правовi форми участi держави у цивiльних вiдносинах

     1. Держава дiє у цивiльних вiдносинах на рiвних правах з iншими учасниками цих вiдносин.

     2. Держава може створювати юридичнi особи публiчного права (державнi пiдприємства, навчальнi заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцiєю України та законом.

     3. Держава може створювати юридичнi особи приватного права (пiдприємницькi товариства тощо), брати участь в їх дiяльностi на загальних пiдставах, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 168. Правовi форми участi Автономної Республiки Крим у цивiльних вiдносинах

     1. Автономна Республiка Крим дiє у цивiльних вiдносинах на рiвних правах з iншими учасниками цих вiдносин.

     2. Автономна Республiка Крим може створювати юридичнi особи публiчного права (навчальнi заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцiєю України та законом.

     3. Автономна Республiка Крим може створювати юридичнi особи приватного права (пiдприємницькi товариства тощо), брати участь в їх дiяльностi на загальних пiдставах, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 169. Правовi форми участi територiальних громад у цивiльних вiдносинах

     1. Територiальнi громади дiють у цивiльних вiдносинах на рiвних правах з iншими учасниками цих вiдносин.

     2. Територiальнi громади можуть створювати юридичнi особи публiчного права (комунальнi пiдприємства, спiльнi комунальнi пiдприємства, навчальнi заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцiєю України та законом.

     3. Територiальнi громади можуть створювати юридичнi особи приватного права (пiдприємницькi товариства тощо), брати участь в їх дiяльностi на загальних пiдставах, якщо iнше не встановлено законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.06.2014р. N 1508-VII)

Глава 10
ОРГАНИ ТА ПРЕДСТАВНИКИ, ЧЕРЕЗ ЯКИХ ДIЮТЬ ДЕРЖАВА, АВТОНОМНА РЕСПУБЛIКА КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНI ГРОМАДИ У ЦИВIЛЬНИХ ВIДНОСИНАХ

     Стаття 170. Органи, через якi дiє держава у цивiльних вiдносинах

     1. Держава набуває i здiйснює цивiльнi права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенцiї, встановленої законом.

     Стаття 171. Органи, через якi дiє Автономна Республiка Крим у цивiльних вiдносинах

     1. Автономна Республiка Крим набуває i здiйснює цивiльнi права та обов'язки через органи влади Автономної Республiки Крим у межах їхньої компетенцiї, встановленої законом.

     Стаття 172. Органи, через якi дiють територiальнi громади у цивiльних вiдносинах

     1. Територiальнi громади набувають i здiйснюють цивiльнi права та обов'язки через органи мiсцевого самоврядування у межах їхньої компетенцiї, встановленої законом.

     Стаття 173. Представники держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад

     1. У випадках i в порядку, встановлених законом, iншими нормативно-правовими актами, вiд iменi держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад за спецiальними дорученнями можуть виступати фiзичнi та юридичнi особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республiки Крим та органи мiсцевого самоврядування.

Глава 11
ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЗА ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛIКИ КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНИХ ГРОМАД

     Стаття 174. Вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями держави

     1. Держава вiдповiдає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крiм майна, на яке вiдповiдно до закону не може бути звернено стягнення.

     Стаття 175. Вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями територiальних громад

     1. Територiальнi громади вiдповiдають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крiм майна, на яке вiдповiдно до закону не може бути звернено стягнення.

     Стаття 176. Розмежування вiдповiдальностi за зобов'язаннями держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад та створених ними юридичних осiб

     1. Держава, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади не вiдповiдають за зобов'язаннями створених ними юридичних осiб, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. Юридичнi особи, створенi державою, Автономною Республiкою Крим, територiальними громадами, не вiдповiдають за зобов'язаннями вiдповiдно держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад.

     3. Держава не вiдповiдає за зобов'язаннями Автономної Республiки Крим i територiальних громад.

     4. Автономна Республiка Крим не вiдповiдає за зобов'язаннями держави i територiальних громад.

     5. Територiальна громада не вiдповiдає за зобов'язаннями держави, Автономної Республiки Крим та iнших територiальних громад.

РОЗДIЛ III
ОБ'ЄКТИ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ

Глава 12
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБ'ЄКТИ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ

     Стаття 177. Види об'єктiв цивiльних прав

     1. Об'єктами цивiльних прав є речi, у тому числi грошi та цiннi папери, iнше майно, майновi права, результати робiт, послуги, результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальнi i нематерiальнi блага.

     Стаття 178. Оборотоздатнiсть об'єктiв цивiльних прав

     1. Об'єкти цивiльних прав можуть вiльно вiдчужуватися або переходити вiд однiєї особи до iншої в порядку правонаступництва чи спадкування або iншим чином, якщо вони не вилученi з цивiльного обороту, або не обмеженi в оборотi, або не є невiд'ємними вiд фiзичної чи юридичної особи.

     2. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному оборотi не допускається (об'єкти, вилученi з цивiльного обороту), мають бути прямо встановленi у законi.

     Види об'єктiв цивiльних прав, якi можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивiльному оборотi допускається за спецiальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатнi), встановлюються законом.

Глава 13
РЕЧI. МАЙНО

     Стаття 179. Поняття речi

     1. Рiччю є предмет матерiального свiту, щодо якого можуть виникати цивiльнi права та обов'язки.

     Стаття 180. Тварини

     1. Тварини є особливим об'єктом цивiльних прав. На них поширюється правовий режим речi, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

     3. Тварини, занесенi до Червоної книги України, можуть бути предметом цивiльного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

     Стаття 181. Нерухомi та рухомi речi

     1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомiсть) належать земельнi дiлянки, а також об'єкти, розташованi на земельнiй дiлянцi, перемiщення яких є неможливим без їх знецiнення та змiни їх призначення.

     Режим нерухомої речi може бути поширений законом на повiтрянi та морськi судна, судна внутрiшнього плавання, космiчнi об'єкти, а також iншi речi, права на якi пiдлягають державнiй реєстрацiї.

     2. Рухомими речами є речi, якi можна вiльно перемiщувати у просторi.

     Стаття 182. Державна реєстрацiя прав на нерухомiсть

     1. Право власностi та iншi речовi права на нерухомi речi, обтяження цих прав, їх виникнення, перехiд i припинення пiдлягають державнiй реєстрацiї.

     2. Державна реєстрацiя прав на нерухомiсть є публiчною, здiйснюється вiдповiдним органом, який зобов'язаний надавати iнформацiю про реєстрацiю та зареєстрованi права в порядку, встановленому законом.

     3. Вiдмова у державнiй реєстрацiї права на нерухомiсть, ухилення вiд реєстрацiї, вiдмова вiд надання iнформацiї про реєстрацiю можуть бути оскарженi до суду.

     4. Порядок проведення державної реєстрацiї прав на нерухомiсть та пiдстави вiдмови в нiй встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 183. Речi подiльнi та неподiльнi

     1. Подiльною є рiч, яку можна подiлити без втрати її цiльового призначення.

     2. Неподiльною є рiч, яку не можна подiлити без втрати її цiльового призначення.

     Стаття 184. Речi, визначенi iндивiдуальними або родовими ознаками

     1. Рiч є визначеною iндивiдуальними ознаками, якщо вона надiлена тiльки їй властивими ознаками, що вирiзняють її з-помiж iнших однорiдних речей, iндивiдуалiзуючи її.

     Речi, визначенi iндивiдуальними ознаками, є незамiнними.

     2. Рiч є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властивi усiм речам того ж роду, та вимiрюється числом, вагою, мiрою.

     Рiч, що має лише родовi ознаки, є замiнною.

     Стаття 185. Речi споживнi та неспоживнi

     1. Споживною є рiч, яка внаслiдок одноразового її використання знищується або припиняє iснувати у первiсному виглядi.

     2. Неспоживною є рiч, призначена для неодноразового використання, яка зберiгає при цьому свiй первiсний вигляд протягом тривалого часу.

     Стаття 186. Головна рiч i приналежнiсть

     1. Рiч, призначена для обслуговування iншої (головної) речi i пов'язана з нею спiльним призначенням, є її приналежнiстю.

     2. Приналежнiсть слiдує за головною рiччю, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 187. Складовi частини речi

     1. Складовою частиною речi є все те, що не може бути вiдокремлене вiд речi без її пошкодження або iстотного знецiнення.

     2. При переходi права на рiч її складовi частини не пiдлягають вiдокремленню.

     Стаття 188. Складнi речi

     1. Якщо кiлька речей утворюють єдине цiле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однiєю рiччю (складна рiч).

     2. Правочин, вчинений щодо складної речi, поширюється на всi її складовi частини, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 189. Продукцiя, плоди та доходи

     1. Продукцiєю, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речi або приноситься рiччю.

     2. Продукцiя, плоди та доходи належать власниковi речi, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 190. Майно

     1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема рiч, сукупнiсть речей, а також майновi права та обов'язки.

     2. Майновi права є неспоживною рiччю. Майновi права визнаються речовими правами.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV)

     Стаття 191. Пiдприємство як єдиний майновий комплекс

     1. Пiдприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здiйснення пiдприємницької дiяльностi.

     2. До складу пiдприємства як єдиного майнового комплексу входять усi види майна, призначенi для його дiяльностi, включаючи земельнi дiлянки, будiвлi, споруди, устаткування, iнвентар, сировину, продукцiю, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або iнше позначення та iншi права, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Частину третю виключено.

     4. Пiдприємство або його частина можуть бути об'єктом купiвлi-продажу, застави, оренди та iнших правочинiв.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI, Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 192. Грошi (грошовi кошти)

     1. Законним платiжним засобом, обов'язковим до приймання за номiнальною вартiстю на всiй територiї України, є грошова одиниця України - гривня.

     2. Iноземна валюта може використовуватися в Українi у випадках i в порядку, встановлених законом.

     Стаття 193. Валютнi цiнностi

     1. Види майна, що вважаються валютними цiнностями, та порядок вчинення правочинiв з ними встановлюються законом.

Глава 14
ЦIННI ПАПЕРИ

     Стаття 194. Поняття цiнного паперу

     1. Цiнним папером є документ установленої форми з вiдповiдними реквiзитами, що посвiдчує грошове або iнше майнове право, визначає взаємовiдносини емiтента цiнного папера (особи, яка видала цiнний папiр) i особи, яка має права на цiнний папiр, та передбачає виконання зобов'язань за таким цiнним папером, а також можливiсть передачi прав на цiнний папiр та прав за цiнним папером iншим особам.

     2. Частину другу виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законамиУкраїни вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI)

     Стаття 195. Групи та види цiнних паперiв

     1. В Українi в цивiльному оборотi можуть бути такi групи цiнних паперiв:

     1) пайовi цiннi папери, якi засвiдчують участь власника таких цiнних паперiв (iнвестора) у статутному капiталi та/або активах емiтента (у тому числi активах, якi знаходяться в управлiннi емiтента) та надають власнику зазначених цiнних паперiв (iнвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у виглядi дивiдендiв, та iншi права, встановленi законодавством, а також проспектом цiнних паперiв або рiшенням про емiсiю цiнних паперiв;

     2) борговi цiннi папери, якi засвiдчують вiдносини позики i передбачають зобов'язання емiтента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги вiдповiдно до зобов'язання;

     3) похiднi цiннi папери, механiзм розмiщення та обiгу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цiнних паперiв, iнших фiнансових та (або) товарних ресурсiв;

     4) товаророзпорядчi цiннi папери, якi надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

     Законом можуть визначатися також iншi групи цiнних паперiв.

     2. Види цiнних паперiв та порядок їх обiгу встановлюються законом.

     3. Частину третю виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 02.06.2011р. N 3461-VI, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 16.11.2017р. N 2210-VIII)

     Стаття 196. Вимоги до цiнного паперу

     1. Обов'язковi реквiзити цiнних паперiв, вимоги щодо форми цiнного паперу та iншi необхiднi вимоги встановлюються законом.

     2. Документ, який не мiстить обов'язкових реквiзитiв цiнних паперiв i не вiдповiдає формi, встановленiй для цiнних паперiв, не є цiнним папером.

     Стаття 197. Права на цiнний папiр та права за цiнним папером

     1. До особи, яка набула право на цiнний папiр, одночасно переходять у сукупностi всi права, якi ним посвiдчуються (права за цiнним папером).

     2. Цiннi папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, iменнi або ордернi.

     Права на цiнний папiр та права за цiнним папером, що iснують у документарнiй формi, належать:

     1) пред'явниковi цiнного папера (цiнний папiр на пред'явника);

     2) особi, зазначенiй у цiнному паперi (iменний цiнний папiр);

     3) особi, зазначенiй у цiнному паперi, яка може сама реалiзувати такi права або призначити своїм наказом iншу уповноважену особу (ордерний цiнний папiр).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, у редакцiї Закону України вiд 06.07.2012р. N 5178-VI)

     Стаття 198. Виконання за цiнним папером

     1. Особа, яка розмiстила (видала) ордерний цiнний папiр, та iндосанти за ним вiдповiдають перед його законним володiльцем солiдарно, якщо iнше не встановлено законом. У разi задоволення вимоги законного володiльця ордерного цiнного паперу про виконання посвiдченого цим папером зобов'язання однiєю або кiлькома особами з числа тих, хто зобов'язався за цiнним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо iнших осiб, якi зобов'язалися за цiнним папером.

     2. Вiдмова вiд виконання зобов'язання, посвiдченого цiнним папером, з посиланням на вiдсутнiсть пiдстави зобов'язання або на його недiйснiсть не допускається.

     Володiлець незаконно виготовленого або пiдробленого цiнного паперу має право пред'явити особi, яка передала йому папiр, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвiдченого цим папером, та про вiдшкодування збиткiв.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 04.07.2012р. N 5042-VI)

Глава 15
НЕМАТЕРIАЛЬНI БЛАГА

     Стаття 199. Результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi

     1. Результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi та iншi об'єкти права iнтелектуальної власностi створюють цивiльнi права та обов'язки вiдповiдно до книги четвертої цього Кодексу та iнших законiв.

     Стаття 200. Iнформацiя

     1. Iнформацiєю є будь-якi вiдомостi та/або данi, якi можуть бути збереженi на матерiальних носiях або вiдображенi в електронному виглядi.

     2. Суб'єкт вiдносин у сферi iнформацiї може вимагати усунення порушень його права та вiдшкодування майнової i моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

     3. Порядок використання iнформацiї та захисту права на неї встановлюється законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.01.2011р. N 2938-VI)

     Стаття 201. Особистi немайновi блага

     1. Особистими немайновими благами, якi охороняються цивiльним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гiднiсть i дiлова репутацiя; iм'я (найменування); авторство; свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, а також iншi блага, якi охороняються цивiльним законодавством.

     2. Вiдповiдно до Конституцiї України життя i здоров'я людини, її честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю.

РОЗДIЛ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО

Глава 16
ПРАВОЧИНИ

     Параграф 1. Загальнi положення про правочини

     Стаття 202. Поняття та види правочинiв

     1. Правочином є дiя особи, спрямована на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обов'язкiв.

     2. Правочини можуть бути одностороннiми та дво- чи багатостороннiми (договори).

     3. Одностороннiм правочином є дiя однiєї сторони, яка може бути представлена однiєю або кiлькома особами.

     Одностороннiй правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

     Одностороннiй правочин може створювати обов'язки для iнших осiб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленiстю з цими особами.

     4. Дво- чи багатостороннiм правочином є погоджена дiя двох або бiльше сторiн.

     5. До правовiдносин, якi виникли з одностороннiх правочинiв, застосовуються загальнi положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивiльного законодавства або сутi одностороннього правочину.

     Стаття 203. Загальнi вимоги, додержання яких є необхiдним для чинностi правочину

     1. Змiст правочину не може суперечити цьому Кодексу, iншим актам цивiльного законодавства, а також iнтересам держави i суспiльства, його моральним засадам.

     2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхiдний обсяг цивiльної дiєздатностi.

     3. Волевиявлення учасника правочину має бути вiльним i вiдповiдати його внутрiшнiй волi.

     4. Правочин має вчинятися у формi, встановленiй законом.

     5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслiдкiв, що обумовленi ним.

     6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та iнтересам їхнiх малолiтнiх, неповнолiтнiх чи непрацездатних дiтей.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 204. Презумпцiя правомiрностi правочину

     1. Правочин є правомiрним, якщо його недiйснiсть прямо не встановлена законом або якщо вiн не визнаний судом недiйсним.

     Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення

     1. Правочин може вчинятися усно або в письмовiй (електроннiй) формi. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведiнка сторiн засвiдчує їхню волю до настання вiдповiдних правових наслiдкiв.

     3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.09.2015р. N 675-VIII)

     Стаття 206. Правочини, якi можуть вчинятися усно

     1. Усно можуть вчинятися правочини, якi повнiстю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинiв, якi пiдлягають нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, а також правочинiв, для яких недодержання письмової форми має наслiдком їх недiйснiсть.

     2. Юридичнiй особi, що сплатила за товари та послуги на пiдставi усного правочину з другою стороною, видається документ, що пiдтверджує пiдставу сплати та суму одержаних грошових коштiв.

     3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовiй формi, можуть за домовленiстю сторiн вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

     Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину

     1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо його змiст зафiксований в одному або кiлькох документах (у тому числi електронних), у листах, телеграмах, якими обмiнялися сторони.

     Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо воля сторiн виражена за допомогою телетайпного, електронного або iншого технiчного засобу зв'язку.

     2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо вiн пiдписаний його стороною (сторонами).

     Правочин, який вчиняє юридична особа, пiдписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довiренiстю, законом або iншими актами цивiльного законодавства.

     Абзац виключено

     3. Використання при вчиненнi правочинiв факсимiльного вiдтворення пiдпису за допомогою засобiв механiчного, електронного або iншого копiювання, електронного пiдпису або iншого аналога власноручного пiдпису допускається у випадках, встановлених законом, iншими актами цивiльного законодавства, або за письмовою згодою сторiн, у якiй мають мiститися зразки вiдповiдного аналога їхнiх власноручних пiдписiв.

     4. Якщо фiзична особа у зв'язку з хворобою або фiзичною вадою не може пiдписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутностi пiдписує iнша особа.

     Пiдпис iншої особи на текстi правочину, що посвiдчується нотарiально, засвiдчується нотарiусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотарiальної дiї, iз зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути пiдписаний особою, яка його вчиняє.

     Пiдпис iншої особи на текстi правочину, щодо якого не вимагається нотарiального посвiдчення, може бути засвiдчений вiдповiдною посадовою особою за мiсцем роботи, навчання, проживання або лiкування особи, яка його вчиняє.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.09.2012р. N 5284-VI, вiд 15.04.2014р. N 1206-VII, вiд 03.09.2015р. N 675-VIII, вiд 23.03.2017р. N 1982-VIII)

     Стаття 208. Правочини, якi належить вчиняти у письмовiй формi

     1. У письмовiй формi належить вчиняти:

     1) правочини мiж юридичними особами;

     2) правочини мiж фiзичною та юридичною особою, крiм правочинiв, передбачених частиною першою статтi 206 цього Кодексу;

     3) правочини фiзичних осiб мiж собою на суму, що перевищує у двадцять i бiльше разiв розмiр неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, крiм правочинiв, передбачених частиною першою статтi 206 цього Кодексу;

     4) iншi правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

     Стаття 209. Нотарiальне посвiдчення правочину

     1. Правочин, який вчинений у письмовiй формi, пiдлягає нотарiальному посвiдченню лише у випадках, встановлених законом або домовленiстю сторiн.

     2. Нотарiальне посвiдчення правочину здiйснюється нотарiусом або iншою посадовою особою, яка вiдповiдно до закону має право на вчинення такої нотарiальної дiї, шляхом вчинення на документi, в якому викладено текст правочину, посвiдчувального напису.

     3. Нотарiальне посвiдчення може бути вчинене на текстi лише такого правочину, який вiдповiдає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

     4. На вимогу фiзичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотарiально посвiдчений.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII)

     Стаття 210. Державна реєстрацiя правочину

     1. Правочин пiдлягає державнiй реєстрацiї лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрацiї.

     2. Перелiк органiв, якi здiйснюють державну реєстрацiю, порядок реєстрацiї, а також порядок ведення вiдповiдних реєстрiв встановлюються законом.

     Стаття 211. Мiсце вчинення правочину

     1. Якщо у правочинi не вказане мiсце його вчинення, то:

     1) мiсцем вчинення одностороннього правочину є мiсце вираження волi сторони;

     2) мiсце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється вiдповiдно до статтi 647 цього Кодексу.

     Стаття 212. Правочини, щодо яких правовi наслiдки пов'язуються з настанням певної обставини

     1. Особи, якi вчиняють правочин, мають право обумовити настання або змiну прав та обов'язкiв обставиною, щодо якої невiдомо, настане вона чи нi (вiдкладальна обставина).

     2. Особи, якi вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язкiв обставиною, щодо якої невiдомо, настане вона чи нi (скасувальна обставина).

     3. Якщо настанню обставини недобросовiсно перешкоджала сторона, якiй це невигiдно, обставина вважається такою, що настала.

     4. Якщо настанню обставини недобросовiсно сприяла сторона, якiй це вигiдно, обставина вважається такою, що не настала.

     Стаття 213. Тлумачення змiсту правочину

     1. Змiст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

     2. На вимогу однiєї або обох сторiн суд може постановити рiшення про тлумачення змiсту правочину.

     3. При тлумаченнi змiсту правочину беруться до уваги однакове для всього змiсту правочину значення слiв i понять, а також загальноприйняте у вiдповiднiй сферi вiдносин значення термiнiв.

     Якщо буквальне значення слiв i понять, а також загальноприйняте у вiдповiднiй сферi вiдносин значення термiнiв не дає змоги з'ясувати змiст окремих частин правочину, їхнiй змiст встановлюється порiвнянням вiдповiдної частини правочину зi змiстом iнших його частин, усiм його змiстом, намiрами сторiн.

     4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цiєї статтi, немає можливостi визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, змiст попереднiх переговорiв, усталена практика вiдносин мiж сторонами, звичаї дiлового обороту, подальша поведiнка сторiн, текст типового договору та iншi обставини, що мають iстотне значення.

     Стаття 214. Вiдмова вiд правочину

     1. Особа, яка вчинила одностороннiй правочин, має право вiдмовитися вiд нього, якщо iнше не встановлено законом. Якщо такою вiдмовою вiд правочину порушено права iншої особи, цi права пiдлягають захисту.

     2. Особи, якi вчинили дво- або багатостороннiй правочин, мають право за взаємною згодою сторiн, а також у випадках, передбачених законом, вiдмовитися вiд нього, навiть i в тому разi, якщо його умови повнiстю ними виконанi.

     3. Вiдмова вiд правочину вчиняється у такiй самiй формi, в якiй було вчинено правочин.

     4. Правовi наслiдки вiдмови вiд правочину встановлюються законом або домовленiстю сторiн.

     Параграф 2. Правовi наслiдки недодержання сторонами при вчиненнi правочину вимог закону

     Стаття 215. Недiйснiсть правочину

     1. Пiдставою недiйсностi правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, якi встановленi частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статтi 203 цього Кодексу.

     2. Недiйсним є правочин, якщо його недiйснiсть встановлена законом (нiкчемний правочин). У цьому разi визнання такого правочину недiйсним судом не вимагається.

     У випадках, встановлених цим Кодексом, нiкчемний правочин може бути визнаний судом дiйсним.

     3. Якщо недiйснiсть правочину прямо не встановлена законом, але одна iз сторiн або iнша заiнтересована особа заперечує його дiйснiсть на пiдставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недiйсним (оспорюваний правочин).

     Стаття 216. Правовi наслiдки недiйсностi правочину

     1. Недiйсний правочин не створює юридичних наслiдкiв, крiм тих, що пов'язанi з його недiйснiстю.

     У разi недiйсностi правочину кожна iз сторiн зобов'язана повернути другiй сторонi у натурi все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разi неможливостi такого повернення, зокрема тодi, коли одержане полягає у користуваннi майном, виконанiй роботi, наданiй послузi, - вiдшкодувати вартiсть того, що одержано, за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     2. Якщо у зв'язку iз вчиненням недiйсного правочину другiй сторонi або третiй особi завдано збиткiв та моральної шкоди, вони пiдлягають вiдшкодуванню винною стороною.

     3. Правовi наслiдки, передбаченi частинами першою та другою цiєї статтi, застосовуються, якщо законом не встановленi особливi умови їх застосування або особливi правовi наслiдки окремих видiв недiйсних правочинiв.

     4. Правовi наслiдки недiйсностi нiкчемного правочину, якi встановленi законом, не можуть змiнюватися за домовленiстю сторiн.

     5. Вимога про застосування наслiдкiв недiйсностi нiкчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заiнтересованою особою.

     Суд може застосувати наслiдки недiйсностi нiкчемного правочину з власної iнiцiативи.

     Стаття 217. Правовi наслiдки недiйсностi окремих частин правочину

     1. Недiйснiсть окремої частини правочину не має наслiдком недiйсностi iнших його частин i правочину в цiлому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений i без включення до нього недiйсної частини.

     Стаття 218. Правовi наслiдки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину

     1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслiдком його недiйснiсть, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Заперечення однiєю iз сторiн факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудiо-, вiдеозапису та iншими доказами. Рiшення суду не може грунтуватися на свiдченнях свiдкiв.

     2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недiйснiсть у разi недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно i одна iз сторiн вчинила дiю, а друга сторона пiдтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разi спору може бути визнаний судом дiйсним.

     Стаття 219. Правовi наслiдки недодержання вимоги закону про нотарiальне посвiдчення одностороннього правочину

     1. У разi недодержання вимоги закону про нотарiальне посвiдчення одностороннього правочину такий правочин є нiкчемним.

     2. Суд може визнати такий правочин дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вiдповiдав справжнiй волi особи, яка його вчинила, а нотарiальному посвiдченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала вiд її волi.

     Стаття 220. Правовi наслiдки недодержання вимоги закону про нотарiальне посвiдчення договору

     1. У разi недодержання сторонами вимоги закону про нотарiальне посвiдчення договору такий договiр є нiкчемним.

     2. Якщо сторони домовилися щодо усiх iстотних умов договору, що пiдтверджується письмовими доказами, i вiдбулося повне або часткове виконання договору, але одна iз сторiн ухилилася вiд його нотарiального посвiдчення, суд може визнати такий договiр дiйсним. У цьому разi наступне нотарiальне посвiдчення договору не вимагається.

     Стаття 221. Правовi наслiдки вчинення правочину малолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi

     1. Правочин, який вчинено малолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опiкуном.

     Правочин вважається схваленим, якщо цi особи, дiзнавшись про його вчинення, протягом одного мiсяця не заявили претензiї другiй сторонi.

     2. У разi вiдсутностi схвалення правочину вiн є нiкчемним.

     На вимогу заiнтересованої особи суд може визнати такий правочин дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вчинений на користь малолiтньої особи.

     3. Якщо правочин з малолiтньою особою вчинила фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частинi першiй цiєї статтi, все те, що вона одержала за таким правочином вiд малолiтньої особи.

     4. Дiєздатна сторона зобов'язана також вiдшкодувати збитки, завданi укладенням недiйсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вiк другої сторони. Батьки (усиновлювачi) або опiкун малолiтньої особи зобов'язанi повернути дiєздатнiй сторонi все одержане нею за цим правочином у натурi, а за неможливостi повернути одержане в натурi - вiдшкодувати його вартiсть за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     5. Якщо обома сторонами правочину є малолiтнi особи, то кожна з них зобов'язана повернути другiй сторонi все, що одержала за цим правочином, у натурi. У разi неможливостi повернення майна вiдшкодування його вартостi провадиться батьками (усиновлювачами) або опiкуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втратi майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведiнка.

     6. У разi вчинення неповнолiтньою особою правочину з малолiтньою особою настають наслiдки, встановленi частиною третьою статтi 222 цього Кодексу.

     Стаття 222. Правовi наслiдки вчинення правочину неповнолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi

     1. Правочин, який неповнолiтня особа вчинила за межами її цивiльної дiєздатностi без згоди батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

     2. Правочин, вчинений неповнолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi без згоди батькiв (усиновлювачiв), пiклувальникiв, може бути визнаний судом недiйсним за позовом заiнтересованої особи.

     3. Якщо обома сторонами недiйсного правочину є неповнолiтнi особи, то кожна з них зобов'язана повернути другiй сторонi усе одержане нею за цим правочином у натурi. У разi неможливостi повернення одержаного в натурi вiдшкодовується його вартiсть за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     Якщо у неповнолiтньої особи вiдсутнi кошти, достатнi для вiдшкодування, батьки (усиновлювачi) або пiклувальник зобов'язанi вiдшкодувати завданi збитки, якщо вони своєю винною поведiнкою сприяли вчиненню правочину або втратi майна, яке було предметом правочину.

     Стаття 223. Правовi наслiдки вчинення правочину фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, за межами її цивiльної дiєздатностi

     1. Правочин, який вчинила фiзична особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, за межами її цивiльної дiєздатностi без згоди пiклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

     2. У разi вiдсутностi такого схвалення правочин за позовом пiклувальника може бути визнаний судом недiйсним, якщо буде встановлено, що вiн суперечить iнтересам самого пiдопiчного, членiв його сiм'ї або осiб, яких вiн вiдповiдно до закону зобов'язаний утримувати.

     Стаття 224. Правовi наслiдки вчинення правочину без дозволу органу опiки та пiклування

     1. Правочин, вчинений без дозволу органу опiки та пiклування (стаття 71 цього Кодексу), є нiкчемним.

     2. На вимогу заiнтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вiдповiдає iнтересам фiзичної особи, над якою встановлено опiку або пiклування.

     Стаття 225. Правовi наслiдки вчинення правочину дiєздатною фiзичною особою, яка у момент його вчинення не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними

     1. Правочин, який дiєздатна фiзична особа вчинила у момент, коли вона не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недiйсним за позовом цiєї особи, а в разi її смертi - за позовом iнших осiб, чиї цивiльнi права або iнтереси порушенi.

     2. У разi наступного визнання фiзичної особи, яка вчинила правочин, недiєздатною позов про визнання правочину недiйсним може пред'явити її опiкун.

     3. Сторона, яка знала про стан фiзичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана вiдшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку iз вчиненням такого правочину.

     Стаття 226. Правовi наслiдки вчинення правочину недiєздатною фiзичною особою

     1. Опiкун може схвалити дрiбний побутовий правочин, вчинений недiєздатною фiзичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

     У разi вiдсутностi такого схвалення цей правочин та iншi правочини, якi вчиненi недiєздатною фiзичною особою, є нiкчемними.

     2. На вимогу опiкуна правочин, вчинений недiєздатною фiзичною особою, може бути визнаний судом дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вчинений на користь недiєздатної фiзичної особи.

     3. Дiєздатна сторона зобов'язана повернути опiкуновi недiєздатної фiзичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разi неможливостi такого повернення - вiдшкодувати вартiсть майна за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     Опiкун зобов'язаний повернути дiєздатнiй сторонi все одержане недiєздатною фiзичною особою за нiкчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опiкун зобов'язаний вiдшкодувати його вартiсть, якщо вчиненню правочину або втратi майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведiнка опiкуна.

     4. Дiєздатна сторона зобов'язана вiдшкодувати опiкуновi недiєздатної фiзичної особи або членам її сiм'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психiчний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан.

     Стаття 227. Правовi наслiдки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти

     1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без вiдповiдного дозволу (лiцензiї), може бути визнаний судом недiйсним.

     2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана вiдшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

     Стаття 228. Правовi наслiдки вчинення правочину, який порушує публiчний порядок

     1. Правочин вважається таким, що порушує публiчний порядок, якщо вiн був спрямований на порушення конституцiйних прав i свобод людини i громадянина, знищення, пошкодження майна фiзичної або юридичної особи, держави, Автономної Республiки Крим, територiальної громади, незаконне заволодiння ним.

     2. Правочин, який порушує публiчний порядок, є нiкчемним.

     3. У разi недодержання вимоги щодо вiдповiдностi правочину iнтересам держави i суспiльства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недiйсним. Якщо визнаний судом недiйсний правочин було вчинено з метою, що завiдомо суперечить iнтересам держави i суспiльства, то при наявностi умислу у обох сторiн - в разi виконання правочину обома сторонами - в дохiд держави за рiшенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разi виконання правочину однiєю стороною з iншої сторони за рiшенням суду стягується в дохiд держави все одержане нею i все належне - з неї першiй сторонi на вiдшкодування одержаного. При наявностi умислу лише у однiєї iз сторiн все одержане нею за правочином повинно бути повернуто iншiй сторонi, а одержане останньою або належне їй на вiдшкодування виконаного за рiшенням суду стягується в дохiд держави.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 229. Правовi наслiдки правочину, який вчинено пiд впливом помилки

     1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, якi мають iстотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недiйсним.

     Iстотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язкiв сторiн, таких властивостей i якостей речi, якi значно знижують її цiннiсть або можливiсть використання за цiльовим призначенням. Помилка щодо мотивiв правочину не має iстотного значення, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. У разi визнання правочину недiйсним особа, яка помилилася в результатi її власного недбальства, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi завданi їй збитки.

     Сторона, яка своєю необережною поведiнкою сприяла помилцi, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi завданi їй збитки.

     Стаття 230. Правовi наслiдки вчинення правочину пiд впливом обману

     1. Якщо одна iз сторiн правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, якi мають iстотне значення (частина перша статтi 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недiйсним.

     Обман має мiсце, якщо сторона заперечує наявнiсть обставин, якi можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх iснування.

     2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi збитки у подвiйному розмiрi та моральну шкоду, що завданi у зв'язку з вчиненням цього правочину.

     Стаття 231. Правовi наслiдки правочину, який вчинено пiд впливом насильства

     1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волi внаслiдок застосування до неї фiзичного чи психiчного тиску з боку другої сторони або з боку iншої особи, визнається судом недiйсним.

     2. Винна сторона (iнша особа), яка застосувала фiзичний або психiчний тиск до другої сторони, зобов'язана вiдшкодувати їй збитки у подвiйному розмiрi та моральну шкоду, що завданi у зв'язку з вчиненням цього правочину.

     Стаття 232. Правовi наслiдки правочину, який вчинено у результатi зловмисної домовленостi представника однiєї сторони з другою стороною

     1. Правочин, який вчинено внаслiдок зловмисної домовленостi представника однiєї сторони з другою стороною, визнається судом недiйсним.

     2. Довiритель має право вимагати вiд свого представника та другої сторони солiдарного вiдшкодування збиткiв та моральної шкоди, що завданi йому у зв'язку iз вчиненням правочину внаслiдок зловмисної домовленостi мiж ними.

     Стаття 233. Правовi наслiдки правочину, який вчинено пiд впливом тяжкої обставини

     1. Правочин, який вчинено особою пiд впливом тяжкої для неї обставини i на вкрай невигiдних умовах, може бути визнаний судом недiйсним незалежно вiд того, хто був iнiцiатором такого правочину.

     2. При визнаннi такого правочину недiйсним застосовуються наслiдки, встановленi статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi збитки i моральну шкоду, що завданi їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

     Стаття 234. Правовi наслiдки фiктивного правочину

     1. Фiктивним є правочин, який вчинено без намiру створення правових наслiдкiв, якi обумовлювалися цим правочином.

     2. Фiктивний правочин визнається судом недiйсним.

     3. Правовi наслiдки визнання фiктивного правочину недiйсним встановлюються законами.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 235. Правовi наслiдки удаваного правочину

     1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання iншого правочину, який вони насправдi вчинили.

     2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання iншого правочину, який вони насправдi вчинили, вiдносини сторiн регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправдi вчинили.

     Стаття 236. Момент недiйсностi правочину

     1. Нiкчемний правочин або правочин, визнаний судом недiйсним, є недiйсним з моменту його вчинення.

     2. Якщо за недiйсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливiсть настання їх у майбутньому припиняється.

Глава 17
ПРЕДСТАВНИЦТВО

     Стаття 237. Поняття та пiдстави представництва

     1. Представництвом є правовiдношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин вiд iменi другої сторони, яку вона представляє.

     2. Не є представником особа, яка хоч i дiє в чужих iнтересах, але вiд власного iменi, а також особа, уповноважена на ведення переговорiв щодо можливих у майбутньому правочинiв.

     3. Представництво виникає на пiдставi договору, закону, акта органу юридичної особи та з iнших пiдстав, встановлених актами цивiльного законодавства.

     Стаття 238. Правочини, якi може вчиняти представник

     1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинiв, право на вчинення яких має особа, яку вiн представляє.

     2. Представник не може вчиняти правочин, який вiдповiдно до його змiсту може бути вчинений лише особисто тiєю особою, яку вiн представляє.

     3. Представник не може вчиняти правочин вiд iменi особи, яку вiн представляє, у своїх iнтересах або в iнтересах iншої особи, представником якої вiн одночасно є, за винятком комерцiйного представництва, а також щодо iнших осiб, встановлених законом.

     Стаття 239. Правовi наслiдки вчинення правочину представником

     1. Правочин, вчинений представником, створює, змiнює, припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє.

     Стаття 240. Передоручення

     1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Вiн може передати своє повноваження частково або в повному обсязi iншiй особi, якщо це встановлено договором або законом мiж особою, яку представляють, i представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони iнтересiв особи, яку вiн представляє.

     2. Представник, який передав своє повноваження iншiй особi, повинен повiдомити про це особу, яку вiн представляє, та надати їй необхiднi вiдомостi про особу, якiй переданi вiдповiднi повноваження (замiсника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, вiдповiдальнiсть за дiї замiсника як за свої власнi.

     3. Правочин, вчинений замiсником, створює, змiнює, припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє.

     Стаття 241. Вчинення правочинiв з перевищенням повноважень

     1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змiнює, припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє, лише у разi наступного схвалення правочину цiєю особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разi, якщо особа, яку вiн представляє, вчинила дiї, що свiдчать про прийняття його до виконання.

     2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змiнює i припиняє цивiльнi права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

     Стаття 242. Представництво за законом

     1. Батьки (усиновлювачi) є законними представниками своїх малолiтнiх та неповнолiтнiх дiтей.

     2. Опiкун є законним представником малолiтньої особи та фiзичної особи, визнаної недiєздатною.

     3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути iнша особа.

     Стаття 243. Комерцiйне представництво

     1. Комерцiйним представником є особа, яка постiйно та самостiйно виступає представником пiдприємцiв при укладеннi ними договорiв у сферi пiдприємницької дiяльностi.

     2. Комерцiйне представництво одночасно кiлькох сторiн правочину допускається за згодою цих сторiн та в iнших випадках, встановлених законом.

     3. Повноваження комерцiйного представника можуть бути пiдтвердженi письмовим договором мiж ним та особою, яку вiн представляє, або довiренiстю.

     4. Особливостi комерцiйного представництва в окремих сферах пiдприємницької дiяльностi встановлюються законом.

     Стаття 244. Представництво за довiренiстю

     1. Представництво, яке грунтується на договорi, може здiйснюватися за довiренiстю.

     2. Представництво за довiренiстю може грунтуватися на актi органу юридичної особи.

     3. Довiренiстю є письмовий документ, що видається однiєю особою iншiй особi для представництва перед третiми особами. Довiренiсть на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довiрителем), безпосередньо третiй особi.

     Стаття 245. Форма довiреностi

     1. Форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин.

     2. Довiренiсть, що видається у порядку передоручення, пiдлягає нотарiальному посвiдченню, крiм випадкiв, встановлених частиною четвертою цiєї статтi.

     3. Довiренiсть вiйськовослужбовця або iншої особи, яка перебуває на лiкуваннi у госпiталi, санаторiї та iншому вiйськово-лiкувальному закладi, може бути посвiдчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лiкарем.

     Довiренiсть вiйськовослужбовця, а в пунктах дислокацiї вiйськової частини, з'єднання, установи, вiйськово-навчального закладу, де немає нотарiуса чи органу, що вчиняє нотарiальнi дiї, також довiренiсть працiвника, члена його сiм'ї i члена сiм'ї вiйськовослужбовця може бути посвiдчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

     Довiренiсть особи, яка тримається в установi виконання покарань чи слiдчому iзоляторi, може бути посвiдчена начальником установи виконання покарань чи слiдчого iзолятора.

     Довiренiсть особи, яка проживає у населеному пунктi, де немає нотарiусiв, може бути посвiдчена уповноваженою на це посадовою особою органу мiсцевого самоврядування, крiм довiреностей на право розпорядження нерухомим майном, довiреностей на управлiння i розпорядження корпоративними правами та довiреностей на користування i розпорядження транспортними засобами.

     Довiренiсть суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рiшення про надання такої допомоги, може бути посвiдчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

     Довiреностi, посвiдченi зазначеними посадовими особами, прирiвнюються до нотарiально посвiдчених.

     4. Довiренiсть на одержання заробiтної плати, стипендiї, пенсiї, алiментiв, iнших платежiв та поштової кореспонденцiї (поштових переказiв, посилок тощо) може бути посвiдчена посадовою особою органiзацiї, в якiй довiритель працює, навчається, перебуває на стацiонарному лiкуваннi, або за мiсцем його проживання.

     5. Довiренiсть на право участi та голосування на загальних зборах, видана фiзичною особою, посвiдчується у порядку, визначеному законодавством.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, вiд 03.03.2009р. N 1055-VI, вiд 14.04.2009р. N 1254-VI, вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 06.11.2012р. N 5477-VI, вiд 12.02.2015р. N 191-VIII, вiд 07.04.2015р. N 289-VIII)

     Стаття 246. Довiренiсть юридичної особи

     1. Довiренiсть вiд iменi юридичної особи видається її органом або iншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.04.2014р. N 1206-VII)

     Стаття 247. Строк довiреностi

     1. Строк довiреностi встановлюється у довiреностi. Якщо строк довiреностi не встановлений, вона зберiгає чиннiсть до припинення її дiї.

     2. Строк довiреностi, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довiреностi, на пiдставi якої вона видана.

     3. Довiренiсть, у якiй не вказана дата її вчинення, є нiкчемною.

     Стаття 248. Припинення представництва за довiренiстю

     1. Представництво за довiренiстю припиняється у разi:

     1) закiнчення строку довiреностi;

     2) скасування довiреностi особою, яка її видала;

     3) вiдмови представника вiд вчинення дiй, що були визначенi довiренiстю;

     4) припинення юридичної особи, яка видала довiренiсть;

     5) припинення юридичної особи, якiй видана довiренiсть;

     6) смертi особи, яка видала довiренiсть, оголошення її померлою, визнання її недiєздатною або безвiсно вiдсутньою, обмеження її цивiльної дiєздатностi.

     У разi смертi особи, яка видала довiренiсть, представник зберiгає своє повноваження за довiренiстю для ведення невiдкладних справ або таких дiй, невиконання яких може призвести до виникнення збиткiв;

     7) смертi особи, якiй видана довiренiсть, оголошення її померлою, визнання її недiєздатною або безвiсно вiдсутньою, обмеження її цивiльної дiєздатностi.

     2. З припиненням представництва за довiренiстю втрачає чиннiсть передоручення.

     3. У разi припинення представництва за довiренiстю представник зобов'язаний негайно повернути довiренiсть.

     Стаття 249. Скасування довiреностi

     1. Особа, яка видала довiренiсть, за винятком безвiдкличної довiреностi, може в будь-який час скасувати довiренiсть або передоручення. Вiдмова вiд цього права є нiкчемною.

     2. Особа, яка видала довiренiсть i згодом скасувала її, повинна негайно повiдомити про це представника, а також вiдомих їй третiх осiб, для представництва перед якими була видана довiренiсть.

     3. Права та обов'язки щодо третiх осiб, що виникли внаслiдок вчинення правочину представником до того, як вiн довiдався або мiг довiдатися про скасування довiреностi, зберiгають чиннiсть для особи, яка видала довiренiсть, та її правонаступникiв. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дiя довiреностi припинилася.

     4. Законом може бути встановлено право особи видавати безвiдкличнi довiреностi на певний час.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2003р. N 980-IV)

     Стаття 250. Вiдмова представника вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю

     1. Представник має право вiдмовитися вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю.

     2. Представник зобов'язаний негайно повiдомити особу, яку вiн представляє, про вiдмову вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю.

     3. Представник не може вiдмовитися вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю, якщо цi дiї були невiдкладними або такими, що спрямованi на запобiгання завданню збиткiв особi, яку вiн представляє, чи iншим особам.

     4. Представник вiдповiдає перед особою, яка видала довiренiсть, за завданi їй збитки у разi недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цiєї статтi.

РОЗДIЛ V
СТРОКИ ТА ТЕРМIНИ. ПОЗОВНА ДАВНIСТЬ

Глава 18
ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКIВ

     Стаття 251. Поняття строку та термiну

     1. Строком є певний перiод у часi, зi спливом якого пов'язана дiя чи подiя, яка має юридичне значення.

     2. Термiном є певний момент у часi, з настанням якого пов'язана дiя чи подiя, яка має юридичне значення.

     3. Строк та термiн можуть бути визначенi актами цивiльного законодавства, правочином або рiшенням суду.

     Стаття 252. Визначення строку та термiну

     1. Строк визначається роками, мiсяцями, тижнями, днями або годинами.

     2. Термiн визначається календарною датою або вказiвкою на подiю, яка має неминуче настати.

     Стаття 253. Початок перебiгу строку

     1. Перебiг строку починається з наступного дня пiсля вiдповiдної календарної дати або настання подiї, з якою пов'язано його початок.

     Стаття 254. Закiнчення строку

     1. Строк, що визначений роками, спливає у вiдповiднi мiсяць та число останнього року строку.

     2. До строку, що визначений пiвроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, якi визначенi мiсяцями. При цьому вiдлiк кварталiв ведеться з початку року.

     3. Строк, що визначений мiсяцями, спливає у вiдповiдне число останнього мiсяця строку.

     Строк, що визначений у пiвмiсяця, дорiвнює п'ятнадцяти дням.

     Якщо закiнчення строку, визначеного мiсяцем, припадає на такий мiсяць, у якому немає вiдповiдного числа, строк спливає в останнiй день цього мiсяця.

     4. Строк, що визначений тижнями, спливає у вiдповiдний день останнього тижня строку.

     5. Якщо останнiй день строку припадає на вихiдний, святковий або iнший неробочий день, що визначений вiдповiдно до закону у мiсцi вчинення певної дiї, днем закiнчення строку є перший за ним робочий день.

     Стаття 255. Порядок вчинення дiй в останнiй день строку

     1. Якщо строк встановлено для вчинення дiї, вона може бути вчинена до закiнчення останнього дня строку. У разi, якщо ця дiя має бути вчинена в установi, то строк спливає тодi, коли у цiй установi за встановленими правилами припиняються вiдповiднi операцiї.

     2. Письмовi заяви та повiдомлення, зданi до установи зв'язку до закiнчення останнього дня строку, вважаються такими, що зданi своєчасно.

Глава 19
ПОЗОВНА ДАВНIСТЬ

     Стаття 256. Поняття позовної давностi

     1. Позовна давнiсть - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивiльного права або iнтересу.

     Стаття 257. Загальна позовна давнiсть

     1. Загальна позовна давнiсть встановлюється тривалiстю у три роки.

     Стаття 258. Спецiальна позовна давнiсть

     1. Для окремих видiв вимог законом може встановлюватися спецiальна позовна давнiсть: скорочена або бiльш тривала порiвняно iз загальною позовною давнiстю.

     2. Позовна давнiсть в один рiк застосовується, зокрема, до вимог:

     1) про стягнення неустойки (штрафу, пенi);

     2) про спростування недостовiрної iнформацiї, помiщеної у засобах масової iнформацiї.

     У цьому разi позовна давнiсть обчислюється вiд дня помiщення цих вiдомостей у засобах масової iнформацiї або вiд дня, коли особа довiдалася чи могла довiдатися про цi вiдомостi;

     3) про переведення на спiввласника прав та обов'язкiв покупця у разi порушення переважного права купiвлi частки у правi спiльної часткової власностi (стаття 362 цього Кодексу);

     4) у зв'язку з недолiками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

     5) про розiрвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

     6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

     7) про оскарження дiй виконавця заповiту (стаття 1293 цього Кодексу);

     8) про визнання недiйсним рiшення загальних зборiв товариства.

     3. Частину третю виключено.

     4. Частину четверту виключено.

     5. Позовна давнiсть у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активiв та їх стягнення в дохiд держави.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 20.12.2011р. N 4176-VI, вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII, вiд 31.10.2019р. N 263-IX)

     Стаття 259. Змiна тривалостi позовної давностi

     1. Позовна давнiсть, встановлена законом, може бути збiльшена за домовленiстю сторiн.

     Договiр про збiльшення позовної давностi укладається у письмовiй формi.

     2. Позовна давнiсть, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленiстю сторiн.

     Стаття 260. Обчислення позовної давностi

     1. Позовна давнiсть обчислюється за загальними правилами визначення строкiв, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

     2. Порядок обчислення позовної давностi не може бути змiнений за домовленiстю сторiн.

     Стаття 261. Початок перебiгу позовної давностi

     1. Перебiг позовної давностi починається вiд дня, коли особа довiдалася або могла довiдатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

     2. Перебiг позовної давностi за вимогами про визнання недiйсним правочину, вчиненого пiд впливом насильства, починається вiд дня припинення насильства.

     3. Перебiг позовної давностi за вимогами про застосування наслiдкiв нiкчемного правочину починається вiд дня, коли почалося його виконання.

     4. У разi порушення цивiльного права або iнтересу неповнолiтньої особи позовна давнiсть починається вiд дня досягнення нею повнолiття.

     5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебiг позовної давностi починається зi спливом строку виконання.

     За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебiг позовної давностi починається вiд дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржниковi надається пiльговий строк для виконання такої вимоги, перебiг позовної давностi починається зi спливом цього строку.

     6. За регресними зобов'язаннями перебiг позовної давностi починається вiд дня виконання основного зобов'язання.

     7. Перебiг позовної давностi за вимогами про визнання необґрунтованими активiв та їх стягнення в дохiд держави починається вiд дня набуття оспорюваних активiв вiдповiдачем.

     8. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цiєї статтi, можуть бути встановленi законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 31.10.2019р. N 263-IX)

     Стаття 262. Позовна давнiсть у разi замiн сторiн у зобов'язаннi

     1. Замiна сторiн у зобов'язаннi не змiнює порядку обчислення та перебiгу позовної давностi.

     Стаття 263. Зупинення перебiгу позовної давностi

     1. Перебiг позовної давностi зупиняється:

     1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невiдворотна за даних умов подiя (непереборна сила);

     2) у разi вiдстрочення виконання зобов'язання (мораторiй) на пiдставах, встановлених законом;

     3) у разi зупинення дiї закону або iншого нормативно-правового акта, який регулює вiдповiднi вiдносини;

     4) якщо позивач або вiдповiдач перебуває у складi Збройних Сил України або в iнших створених вiдповiдно до закону вiйськових формуваннях, що переведенi на воєнний стан.

     2. У разi виникнення обставин, встановлених частиною першою цiєї статтi, перебiг позовної давностi зупиняється на весь час iснування цих обставин.

     3. Вiд дня припинення обставин, що були пiдставою для зупинення перебiгу позовної давностi, перебiг позовної давностi продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

     Стаття 264. Переривання перебiгу позовної давностi

     1. Перебiг позовної давностi переривається вчиненням особою дiї, що свiдчить про визнання нею свого боргу або iншого обов'язку.

     2. Позовна давнiсть переривається у разi пред'явлення особою позову до одного iз кiлькох боржникiв, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

     3. Пiсля переривання перебiг позовної давностi починається заново.

     Час, що минув до переривання перебiгу позовної давностi, до нового строку не зараховується.

     Стаття 265. Перебiг позовної давностi у разi залишення позову без розгляду

     1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебiгу позовної давностi.

     2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримiнальному провадженнi, час вiд дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рiшенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давностi.

     Якщо частина строку, що залишилася, є меншою нiж шiсть мiсяцiв, вона подовжується до шести мiсяцiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.04.2012р. N 4652-VI)

     Стаття 266. Застосування позовної давностi до додаткових вимог

     1. Зi спливом позовної давностi до основної вимоги вважається, що позовна давнiсть спливла i до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

     Стаття 267. Наслiдки спливу позовної давностi

     1. Особа, яка виконала зобов'язання пiсля спливу позовної давностi, не має права вимагати повернення виконаного, навiть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давностi.

     2. Заява про захист цивiльного права або iнтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно вiд спливу позовної давностi.

     3. Позовна давнiсть застосовується судом лише за заявою сторони у спорi, зробленою до винесення ним рiшення.

     4. Сплив позовної давностi, про застосування якої заявлено стороною у спорi, є пiдставою для вiдмови у позовi.

     5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давностi, порушене право пiдлягає захисту.

     Стаття 268. Вимоги, на якi позовна давнiсть не поширюється

     1. Позовна давнiсть не поширюється:

     1) на вимогу, що випливає iз порушення особистих немайнових прав, крiм випадкiв, встановлених законом;

     2) на вимогу вкладника до банку (фiнансової установи) про видачу вкладу;

     3) на вимогу про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, крiм випадкiв завдання такої шкоди внаслiдок недолiкiв товару, що є рухомим майном, у тому числi таким, що є складовою частиною iншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергiю;

     4) пункт 4 виключено;

     5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здiйснення страхової виплати (страхового вiдшкодування);

     6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi державного матерiального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають iз Закону України "Про державний матерiальний резерв";

     7) на вимогу про визнання недiйсним правочину, предметом якого є вiдчуження гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дiя Закону України "Про забезпечення реалiзацiї житлових прав мешканцiв гуртожиткiв", про визнання недiйсним свiдоцтва про право власностi на такий гуртожиток як об'єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недiйсним акта передачi такого гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капiталу (фонду) товариства (органiзацiї), створеного у процесi приватизацiї (корпоратизацiї) колишнiх державних (комунальних) пiдприємств.

     2. Законом можуть бути встановленi також iншi вимоги, на якi не поширюється позовна давнiсть.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 12.05.2004р. N 1713-IV, вiд 19.05.2011р. N 3390-VI, вiд 20.12.2011р. N 4176-VI, вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 05.04.2017р. N 1999-VIII)

     2. Законом можуть бути встановленi також iншi вимоги, на якi не поширюється позовна давнiсть.

КНИГА ДРУГА
ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

Глава 20
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 269. Поняття особистого немайнового права

     1. Особистi немайновi права належать кожнiй фiзичнiй особi вiд народження або за законом.

     2. Особистi немайновi права фiзичної особи не мають економiчного змiсту.

     3. Особистi немайновi права тiсно пов'язанi з фiзичною особою. Фiзична особа не може вiдмовитися вiд особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

     4. Особистими немайновими правами фiзична особа володiє довiчно.

     Стаття 270. Види особистих немайнових прав

     1. Вiдповiдно до Конституцiї України фiзична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, право на свободу та особисту недоторканнiсть, право на недоторканнiсть особистого i сiмейного життя, право на повагу до гiдностi та честi, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї, право на недоторканнiсть житла, право на вiльний вибiр мiсця проживання та на свободу пересування, право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi.

     2. Цим Кодексом та iншим законом можуть бути передбаченi й iншi особистi немайновi права фiзичної особи.

     3. Перелiк особистих немайнових прав, якi встановленi Конституцiєю України, цим Кодексом та iншим законом, не є вичерпним.

     Стаття 271. Змiст особистого немайнового права

     1. Змiст особистого немайнового права становить можливiсть фiзичної особи вiльно, на власний розсуд визначати свою поведiнку у сферi свого приватного життя.

     Стаття 272. Здiйснення особистих немайнових прав

     1. Фiзична особа здiйснює особистi немайновi права самостiйно. В iнтересах малолiтнiх, неповнолiтнiх, а також повнолiтнiх фiзичних осiб, якi за вiком або за станом здоров'я не можуть самостiйно здiйснювати свої особистi немайновi права, їхнi права здiйснюють батьки (усиновлювачi), опiкуни, пiклувальники.

     2. Фiзична особа має право вимагати вiд посадових i службових осiб вчинення вiдповiдних дiй, спрямованих на забезпечення здiйснення нею особистих немайнових прав.

     Стаття 273. Забезпечення здiйснення особистих немайнових прав

     1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республiки Крим, органи мiсцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здiйснення фiзичною особою особистих немайнових прав.

     2. Юридичнi особи, їх працiвники, окремi фiзичнi особи, професiйнi обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фiзичної особи, зобов'язанi утримуватися вiд дiй, якими цi права можуть бути порушенi.

     3. Дiяльнiсть фiзичних та юридичних осiб не може порушувати особистi немайновi права.

     Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав

     1. Обмеження особистих немайнових прав фiзичної особи, встановлених Конституцiєю України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

     2. Обмеження особистих немайнових прав фiзичної особи, встановлених цим Кодексом та iншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

     Стаття 275. Захист особистого немайнового права

     1. Фiзична особа має право на захист свого особистого немайнового права вiд протиправних посягань iнших осiб. Захист особистого немайнового права здiйснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

     2. Захист особистого немайнового права може здiйснюватися також iншим способом вiдповiдно до змiсту цього права, способу його порушення та наслiдкiв, що їх спричинило це порушення.

     Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового права

     1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республiки Крим, орган мiсцевого самоврядування, фiзична особа або юридична особа, рiшеннями, дiями або бездiяльнiстю яких порушено особисте немайнове право фiзичної особи, зобов'язанi вчинити необхiднi дiї для його негайного поновлення.

     2. Якщо дiї, необхiднi для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фiзичної особи, не вчиняються, суд може постановити рiшення щодо поновлення порушеного права, а також вiдшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

     Стаття 277. Спростування недостовiрної iнформацiї

     1. Фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено внаслiдок поширення про неї та (або) членiв її сiм'ї недостовiрної iнформацiї, має право на вiдповiдь, а також на спростування цiєї iнформацiї.

     2. Право на вiдповiдь, а також на спростування недостовiрної iнформацiї щодо особи, яка померла, належить членам її сiм'ї, близьким родичам та iншим заiнтересованим особам.

     3. Частину третю виключено.

     4. Спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється особою, яка поширила iнформацiю.

     Поширювачем iнформацiї, яку подає посадова чи службова особа при виконаннi своїх посадових (службових) обов'язкiв, вважається юридична особа, у якiй вона працює.

     Якщо особа, яка поширила недостовiрну iнформацiю, невiдома, фiзична особа, право якої порушено, може звернутися до суду iз заявою про встановлення факту недостовiрностi цiєї iнформацiї та її спростування.

     5. Якщо недостовiрна iнформацiя мiститься у документi, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути вiдкликаний.

     6. Фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено у друкованих або iнших засобах масової iнформацiї, має право на вiдповiдь, а також на спростування недостовiрної iнформацiї у тому ж засобi масової iнформацiї в порядку, встановленому законом.

     Якщо вiдповiдь та спростування у тому ж засобi масової iнформацiї є неможливими у зв'язку з його припиненням, така вiдповiдь та спростування мають бути оприлюдненi в iншому засобi масової iнформацiї, за рахунок особи, яка поширила недостовiрну iнформацiю.

     Спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється незалежно вiд вини особи, яка її поширила.

     Фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено внаслiдок повiдомлення викривачем iнформацiї про можливi факти корупцiйних або пов'язаних з корупцiєю правопорушень, iнших порушень Закону України "Про запобiгання корупцiї" через зовнiшнi канали повiдомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобiгання корупцiї", має право на вiдповiдь.

     7. Спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється у такий же спосiб, у який вона була поширена.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV, вiд 27.03.2014р. N 1170-VII, вiд 17.10.2019р. N 198-IX)

     Стаття 278. Заборона поширення iнформацiї, якою порушуються особистi немайновi права

     1. Якщо особисте немайнове право фiзичної особи порушене у газетi, книзi, кiнофiльмi, теле-, радiопередачi тощо, якi готуються до випуску у свiт, суд може заборонити розповсюдження вiдповiдної iнформацiї.

     2. Якщо особисте немайнове право фiзичної особи порушене в номерi (випуску) газети, книзi, кiнофiльмi, теле-, радiопередачi тощо, якi випущенi у свiт, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

(У редакцiї Закону України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV)

     Стаття 279. Правовi наслiдки невиконання рiшення суду про захист особистого немайнового права

     1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити вiдповiднi дiї для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється вiд виконання судового рiшення, на неї може бути накладено штраф вiдповiдно до Цивiльного процесуального кодексу України.

     2. Сплата штрафу не звiльняє особу вiд обов'язку виконати рiшення суду.

     Стаття 280. Право фiзичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на вiдшкодування шкоди

     1. Якщо фiзичнiй особi внаслiдок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода пiдлягає вiдшкодуванню, крiм випадку неумисного повiдомлення викривачем недостовiрної iнформацiї про можливi факти корупцiйних або пов'язаних з корупцiєю правопорушень, iнших порушень Закону України "Про запобiгання корупцiї" в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка пiдлягає спростуванню.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.10.2019р. N 198-IX)

Глава 21
ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ IСНУВАННЯ ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 281. Право на життя

     1. Фiзична особа має невiд'ємне право на життя.

     2. Фiзична особа не може бути позбавлена життя.

     Фiзична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я iншої фiзичної особи вiд протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

     3. Медичнi, науковi та iншi дослiди можуть провадитися лише щодо повнолiтньої дiєздатної фiзичної особи за її вiльною згодою.

     Клiнiчнi випробування лiкарських засобiв проводяться вiдповiдно до закону.

     4. Забороняється задоволення прохання фiзичної особи про припинення її життя.

     5. Стерилiзацiя може вiдбутися лише за бажанням повнолiтньої фiзичної особи.

     Абзац другий виключено.

     6. Штучне переривання вагiтностi, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнiв, може здiйснюватися за бажанням жiнки.

     У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагiтностi може бути проведене при вагiтностi вiд дванадцяти до двадцяти двох тижнiв.

     Перелiк обставин, що дозволяють переривання вагiтностi пiсля дванадцяти тижнiв вагiтностi, встановлюється законодавством.

     7. Повнолiтнi жiнка або чоловiк мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лiкувальних програм допомiжних репродуктивних технологiй згiдно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.11.2004р. N 2135-IV, вiд 12.05.2011р. N 3323-VI, вiд 14.11.2017р. N 2205-VIII, який вводиться в дiю з 10.06.2018р.)

     Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю

     1. Фiзична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслiдок пiдприємницької або iншої дiяльностi, яка загрожує життю та здоров'ю.

     Стаття 283. Право на охорону здоров'я

     1. Фiзична особа має право на охорону її здоров'я.

     2. Охорона здоров'я забезпечується системною дiяльнiстю державних та iнших органiзацiй, передбаченою Конституцiєю України та законом.

     Стаття 284. Право на медичну допомогу

     1. Фiзична особа має право на надання їй медичної допомоги.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв i яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибiр лiкаря та вибiр методiв лiкування вiдповiдно до його рекомендацiй.

     3. Надання медичної допомоги фiзичнiй особi, яка досягла чотирнадцяти рокiв, провадиться за її згодою.

     4. Повнолiтня дiєздатна фiзична особа, яка усвiдомлює значення своїх дiй i може керувати ними, має право вiдмовитися вiд лiкування.

     5. У невiдкладних випадках, за наявностi реальної загрози життю фiзичної особи, медична допомога надається без згоди фiзичної особи або її батькiв (усиновлювачiв), опiкуна, пiклувальника.

     6. Надання фiзичнiй особi психiатричної допомоги здiйснюється вiдповiдно до закону.

     Стаття 285. Право на iнформацiю про стан свого здоров'я

     1. Повнолiтня фiзична особа має право на достовiрну i повну iнформацiю про стан свого здоров'я, у тому числi на ознайомлення з вiдповiдними медичними документами, що стосуються її здоров'я.

     2. Батьки (усиновлювачi), опiкун, пiклувальник мають право на iнформацiю про стан здоров'я дитини або пiдопiчного.

     3. Якщо iнформацiя про хворобу фiзичної особи може погiршити стан її здоров'я або погiршити стан здоров'я фiзичних осiб, визначених частиною другою цiєї статтi, зашкодити процесовi лiкування, медичнi працiвники мають право дати неповну iнформацiю про стан здоров'я фiзичної особи, обмежити можливiсть їх ознайомлення з окремими медичними документами.

     4. У разi смертi фiзичної особи члени її сiм'ї або iншi фiзичнi особи, уповноваженi ними, мають право бути присутнiми при дослiдженнi причин її смертi та ознайомитись iз висновками щодо причин смертi, а також право на оскарження цих висновкiв до суду.

     Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

     1. Фiзична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, дiагноз, а також про вiдомостi, одержанi при її медичному обстеженнi.

     2. Забороняється вимагати та подавати за мiсцем роботи або навчання iнформацiю про дiагноз та методи лiкування фiзичної особи.

     3. Фiзична особа зобов'язана утримуватися вiд поширення iнформацiї, зазначеної у частинi першiй цiєї статтi, яка стала їй вiдома у зв'язку з виконанням службових обов'язкiв або з iнших джерел.

     4. Фiзична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

     Стаття 287. Права фiзичної особи, яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров'я

     1. Фiзична особа, яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров'я, має право на допуск до неї iнших медичних працiвникiв, членiв сiм'ї, опiкуна, пiклувальника, нотарiуса та адвоката.

     2. Фiзична особа, яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров'я, має право на допуск до неї священнослужителя для вiдправлення богослужiння та релiгiйного обряду.

     Стаття 288. Право на свободу

     1. Фiзична особа має право на свободу.

     2. Забороняються будь-якi форми фiзичного чи психiчного тиску на фiзичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобiв, вчинення iнших дiй, що порушують право на свободу.

     Стаття 289. Право на особисту недоторканнiсть

     1. Фiзична особа має право на особисту недоторканнiсть.

     2. Фiзична особа не може бути пiддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гiднiсть, поводженню чи покаранню.

     3. Фiзичне покарання батьками (усиновлювачами), опiкунами, пiклувальниками, вихователями малолiтнiх, неповнолiтнiх дiтей та пiдопiчних не допускається.

     У разi жорстокої, аморальної поведiнки фiзичної особи щодо iншої особи, яка є в безпорадному станi, застосовуються заходи, встановленi цим Кодексом та iншим законом.

     4. Фiзична особа має право розпорядитися щодо передачi пiсля її смертi органiв та iнших анатомiчних матерiалiв її тiла науковим, медичним або навчальним закладам.

     Стаття 290. Право на донорство

     1. Повнолiтня дiєздатна фiзична особа має право бути донором кровi, її компонентiв, а також органiв та iнших анатомiчних матерiалiв та репродуктивних клiтин. Особа вiком до 18 рокiв може бути живим донором гемопоетичних стовбурових клiтин вiдповiдно до закону.

     Донорство кровi, її компонентiв, органiв та iнших анатомiчних матерiалiв, репродуктивних клiтин здiйснюється вiдповiдно до закону.

     2. Взяття органiв та iнших анатомiчних матерiалiв з тiла фiзичної особи, яка померла, не допускається, крiм випадкiв i в порядку, встановлених законом.

     3. Фiзична особа може дати письмову згоду на донорство її органiв та iнших анатомiчних матерiалiв на випадок своєї смертi або заборонити його.

     Особа донора не повинна бути вiдомою реципiєнту, а особа реципiєнта - родинi донора, крiм випадкiв, коли реципiєнт i донор перебувають у шлюбi або є близькими родичами.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 31.05.2011р. N 3436-VI, вiд 28.02.2019р. N 2694-VIII)

     Стаття 291. Право на сiм'ю

     1. Фiзична особа незалежно вiд вiку та стану здоров'я має право на сiм'ю.

     2. Фiзична особа не може бути проти її волi розлучена з сiм'єю, крiм випадкiв, встановлених законом.

     3. Фiзична особа має право на пiдтримання зв'язкiв з членами своєї сiм'ї та родичами незалежно вiд того, де вона перебуває.

     4. Нiхто не має права втручатися у сiмейне життя фiзичної особи, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

     Стаття 292. Право на опiку або пiклування

     1. Малолiтня, неповнолiтня особа, а також фiзична особа, яка визнана недiєздатною або цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, має право на опiку або пiклування.

     Стаття 293. Право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля

     1. Фiзична особа має право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, право на достовiрну iнформацiю про стан довкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту, а також право на її збирання та поширення.

     2. Дiяльнiсть фiзичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкiлля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої дiяльностi.

     Дiяльнiсть фiзичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкiллю, може бути припинена за рiшенням суду.

     3. Фiзична особа має право на безпечнi для неї продукти споживання (харчовi продукти та предмети побуту).

     4. Фiзична особа має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, проживання, навчання тощо.

Глава 22
ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦIАЛЬНЕ БУТТЯ ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 294. Право на iм'я

     1. Фiзична особа має право на iм'я.

     2. Фiзична особа має право на транскрибований запис її прiзвища та iменi вiдповiдно до своєї нацiональної традицiї.

     3. У разi перекручення iменi фiзичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення iменi було здiйснене у документi, такий документ пiдлягає замiнi. Якщо перекручення iменi здiйснене у засобi масової iнформацiї, воно має бути виправлене у тому ж засобi масової iнформацiї.

     Стаття 295. Право на змiну iменi

     1. Фiзична особа, яка досягла шiстнадцяти рокiв, має право на власний розсуд змiнити своє прiзвище та (або) власне iм'я.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право змiнити своє прiзвище та (або) власне iм'я за згодою батькiв або одного з них у разi, якщо другий з батькiв помер, визнаний безвiсно вiдсутнiм, оголошений померлим, визнаний обмежено дiєздатним, недiєздатним, позбавлений батькiвських прав щодо цiєї дитини, а також якщо вiдомостi про батька (матiр) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо вiдомостi про чоловiка як батька дитини внесенi до актового запису про її народження за заявою матерi.

     У разi якщо над фiзичною особою, яка досягла чотирнадцяти рокiв, встановлено пiклування, змiна прiзвища та (або) власного iменi такої особи здiйснюється за згодою пiклувальника.

     3. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право на змiну по батьковi у разi змiни її батьком свого власного iменi або виключення вiдомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.

     4. Прiзвище, власне iм'я та по батьковi фiзичної особи можуть бути змiненi у разi її усиновлення, визнання усиновлення недiйсним або його скасування вiдповiдно до закону.

     5. Прiзвище фiзичної особи може бути змiнене у разi реєстрацiї шлюбу, розiрвання шлюбу або визнання його недiйсним.

     6. Пiдставами для вiдмови у змiнi iменi є:

     здiйснення стосовно заявника кримiнального провадження або його перебування пiд адмiнiстративним наглядом;

     наявнiсть у заявника судимостi, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

     офiцiйне звернення правоохоронних органiв iноземних держав про оголошення розшуку заявника;

     подання заявником неправдивих вiдомостей про себе.

     7. Порядок розгляду заяв про змiну iменi (прiзвища, власного iменi, по батьковi) фiзичної особи встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(У редакцiї Закону України вiд 22.12.2006р. N 524-V, iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.05.2013р. N 245-VII)

     Стаття 296. Право на використання iменi

     1. Фiзична особа має право використовувати своє iм'я у всiх сферах своєї дiяльностi.

     2. Використання iменi фiзичної особи в лiтературних та iнших творах, крiм творiв документального характеру, як персонажа (дiйової особи) допускається лише за її згодою, а пiсля її смертi - за згодою її дiтей, вдови (вдiвця), а якщо їх немає, - батькiв, братiв та сестер.

     3. Використання iменi фiзичної особи з метою висвiтлення її дiяльностi або дiяльностi органiзацiї, в якiй вона працює чи навчається, що грунтується на вiдповiдних документах (звiти, стенограми, протоколи, аудiо-, вiдеозаписи, архiвнi матерiали тощо), допускається без її згоди.

     4. Iм'я фiзичної особи, яка затримана, пiдозрюється чи обвинувачується у вчиненнi кримiнального правопорушення, або особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разi набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справi про адмiнiстративне правопорушення та в iнших випадках, передбачених законом.

     5. Iм'я потерпiлого вiд правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.

     6. Iм'я учасника цивiльного спору, який стосується особистого життя сторiн, може бути використане iншими особами лише за його згодою.

     7. Використання початкової лiтери прiзвища фiзичної особи у засобах масової iнформацiї, лiтературних творах не є порушенням її права.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV, вiд 16.05.2013р. N 245-VII)

     Стаття 297. Право на повагу до гiдностi та честi

     1. Кожен має право на повагу до його гiдностi та честi.

     2. Гiднiсть та честь фiзичної особи є недоторканними.

     3. Фiзична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гiдностi та честi.

     Стаття 298. Повага до людини, яка померла

     1. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тiла людини, яка померла.

     2. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до мiсця поховання людини.

     3. У разi глуму над тiлом людини, яка померла, або над мiсцем її поховання члени її сiм'ї, близькi родичi мають право на вiдшкодування майнової та моральної шкоди.

     Стаття 299. Право на недоторканнiсть дiлової репутацiї

     1. Фiзична особа має право на недоторканнiсть своєї дiлової репутацiї.

     2. Фiзична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї дiлової репутацiї.

     Стаття 300. Право на iндивiдуальнiсть

     1. Фiзична особа має право на iндивiдуальнiсть.

     2. Фiзична особа має право на збереження своєї нацiональної, культурної, релiгiйної, мовної самобутностi, а також право на вiльний вибiр форм та способiв прояву своєї iндивiдуальностi, якщо вони не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства.

     Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю

     1. Фiзична особа має право на особисте життя.

     2. Фiзична особа сама визначає своє особисте життя i можливiсть ознайомлення з ним iнших осiб.

     3. Фiзична особа має право на збереження у таємницi обставин свого особистого життя.

     4. Обставини особистого життя фiзичної особи можуть бути розголошенi iншими особами лише за умови, що вони мiстять ознаки правопорушення, що пiдтверджено рiшенням суду, а також за її згодою.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV)

     Стаття 302. Право на iнформацiю

     1. Фiзична особа має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю.

     Збирання, зберiгання, використання i поширення iнформацiї про особисте життя фiзичної особи без її згоди не допускаються, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини.

     2. Фiзична особа, яка поширює iнформацiю, зобов'язана переконатися в її достовiрностi.

     Фiзична особа, яка поширює iнформацiю, отриману з офiцiйних джерел (iнформацiя органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, звiти, стенограми тощо), не зобов'язана перевiряти її достовiрнiсть та не несе вiдповiдальностi в разi її спростування.

     Фiзична особа, яка поширює iнформацiю, отриману з офiцiйних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

(У редакцiї Закону України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV)

     Стаття 303. Право на особистi папери

     1. Особистi папери (документи, фотографiї, щоденники, iншi записи, особистi архiвнi матерiали тощо) фiзичної особи є її власнiстю.

     2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублiкування, допускаються лише за згодою фiзичної особи, якiй вони належать.

     3. Якщо особистi папери фiзичної особи стосуються особистого життя iншої особи, для їх використання, у тому числi шляхом опублiкування, потрiбна згода цiєї особи.

     4. У разi смертi фiзичних осiб, визначених частинами другою i третьою цiєї статтi, особистi папери можуть бути використанi, у тому числi шляхом опублiкування, лише за згодою їхнiх дiтей, вдови (вдiвця), а якщо їх немає, - батькiв, братiв та сестер.

     Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами

     1. Фiзична особа, якiй належать особистi папери, може усно або у письмовiй формi розпорядитися ними, у тому числi i на випадок своєї смертi.

     Стаття 305. Право на ознайомлення з особистими паперами, якi переданi до фонду бiблiотек або архiвiв

     1. Фiзична особа має право вiльно ознайомлюватися i використовувати, зокрема шляхом опублiкування, будь-якi особистi папери, переданi до фонду бiблiотек або архiвiв, з додержанням прав фiзичних осiб, визначених частинами третьою та четвертою статтi 303 цього Кодексу, якщо iнше не встановлено договором, на пiдставi якого були переданi особистi папери.

     Стаття 306. Право на таємницю кореспонденцiї

     1. Фiзична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повiдомлень та iнших видiв кореспонденцiї.

     Листи, телеграми тощо є власнiстю адресата.

     2. Листи, телеграми та iншi види кореспонденцiї можуть використовуватися, зокрема шляхом опублiкування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

     Якщо кореспонденцiя стосується особистого життя iншої фiзичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублiкування, потрiбна згода цiєї особи.

     3. У разi смертi фiзичної особи, яка направила кореспонденцiю, i адресата використання кореспонденцiї, зокрема шляхом її опублiкування, можливе лише за згодою фiзичних осiб, визначених частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу.

     У разi смертi фiзичної особи, яка направила кореспонденцiю, i адресата, а також у разi смертi фiзичних осiб, визначених частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу, кореспонденцiя, яка має наукову, художню, iсторичну цiннiсть, може бути опублiкована в порядку, встановленому законом.

     4. Кореспонденцiя, яка стосується фiзичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разi, якщо в нiй мiстяться докази, що мають значення для вирiшення справи. Iнформацiя, яка мiститься в такiй кореспонденцiї, не пiдлягає розголошенню.

     5. Порушення таємницi кореспонденцiї може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобiгання злочиновi чи пiд час кримiнального провадження, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.04.2012р. N 4652-VI)

     Стаття 307. Захист iнтересiв фiзичної особи при проведеннi фото-, кiно-, теле- та вiдеозйомок

     1. Фiзична особа може бути знята на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку лише за її згодою. Згода особи на знiмання її на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку припускається, якщо зйомки проводяться вiдкрито на вулицi, на зборах, конференцiях, мiтингах та iнших заходах публiчного характеру.

     2. Фiзична особа, яка погодилася на знiмання її на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку, може вимагати припинення їх публiчного показу в тiй частинi, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язанi з демонтажем виставки чи запису, вiдшкодовуються цiєю фiзичною особою.

     3. Знiмання фiзичної особи на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку, в тому числi таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

     Стаття 308. Охорона iнтересiв фiзичної особи, яка зображена на фотографiях та в iнших художнiх творах

     1. Фотографiя, iншi художнi твори, на яких зображено фiзичну особу, можуть бути публiчно показанi, вiдтворенi, розповсюдженi лише за згодою цiєї особи, а в разi її смертi - за згодою осiб, визначених частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу.

     Згода, яку дала фiзична особа, зображена на фотографiї, iншому художньому творi, може бути пiсля її смертi вiдкликана особами, визначеними частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу. Витрати особи, яка здiйснювала публiчний показ, вiдтворення чи розповсюдження фотографiї, iншого художнього твору, вiдшкодовуються цими особами.

     2. Якщо фiзична особа позувала авторовi за плату, фотографiя, iнший художнiй твiр може бути публiчно показаний, вiдтворений або розповсюджений без її згоди.

     Фiзична особа, яка позувала авторовi фотографiї, iншого художнього твору за плату, а пiсля її смертi - її дiти та вдова (вдiвець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публiчного показу, вiдтворення чи розповсюдження фотографiї, iншого художнього твору за умови вiдшкодування автору або iншiй особi пов'язаних iз цим збиткiв.

     3. Фотографiя може бути розповсюджена без дозволу фiзичної особи, яка зображена на нiй, якщо це викликано необхiднiстю захисту її iнтересiв або iнтересiв iнших осiб.

     Стаття 309. Право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi

     1. Фiзична особа має право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi.

     2. Фiзична особа має право на вiльний вибiр сфер, змiсту та форм (способiв, прийомiв) творчостi.

     Цензура процесу творчостi та результатiв творчої дiяльностi не допускається.

     Стаття 310. Право на мiсце проживання

     1. Фiзична особа має право на мiсце проживання.

     2. Фiзична особа має право на вiльний вибiр мiсця проживання та його змiну, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Стаття 311. Право на недоторканнiсть житла

     1. Житло фiзичної особи є недоторканним.

     2. Проникнення до житла чи до iншого володiння фiзичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може вiдбутися лише за вмотивованим рiшенням суду.

     3. У невiдкладних випадках, пов'язаних iз рятуванням життя людей та майна або з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, законом може бути встановлено iнший порядок проникнення до житла чи до iншого володiння фiзичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

     4. Фiзична особа не може бути виселена або iншим чином примусово позбавлена житла, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Стаття 312. Право на вибiр роду занять

     1. Фiзична особа має право на вибiр та змiну роду занять.

     2. Фiзичнiй особi може бути заборонено виконувати певну роботу або обiймати певнi посади у випадках i в порядку, встановлених законом.

     3. Використання примусової працi забороняється.

     Не вважаються примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншими рiшеннями суду, а також робота чи служба вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

     Стаття 313. Право на свободу пересування

     1. Фiзична особа має право на свободу пересування.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право на вiльне самостiйне пересування по територiї України i на вибiр мiсця перебування.

     Фiзична особа, яка не досягла чотирнадцяти рокiв, має право пересуватися по територiї України лише за згодою батькiв (усиновлювачiв), опiкунiв та в їхньому супроводi або в супроводi осiб, якi уповноваженi ними.

     3. Фiзична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.

     Фiзична особа, яка досягла шiстнадцяти рокiв, має право на вiльний самостiйний виїзд за межi України.

     Фiзична особа, яка не досягла шiстнадцяти рокiв, має право на виїзд за межi України лише за згодою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальникiв та в їхньому супроводi або в супроводi осiб, якi уповноваженi ними, крiм випадкiв, передбачених законом.

     4. Фiзична особа може бути обмежена у здiйсненнi права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

     5. Фiзична особа не може бути видворена з обраного нею мiсця перебування, доступ до якого не заборонений законом.

     6. Законом можуть бути встановленi особливi правила доступу на окремi територiї, якщо цього потребують iнтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 07.12.2017р. N 2234-VIII)

     Стаття 314. Право на свободу об'єднання

     1. Фiзичнi особи мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї.

     2. Належнiсть чи неналежнiсть фiзичної особи до полiтичної партiї або громадської органiзацiї не є пiдставою для обмеження її прав, надання їй пiльг чи переваг.

     Стаття 315. Право на мирнi зiбрання

     1. Фiзичнi особи мають право вiльно збиратися на мирнi збори, конференцiї, засiдання, фестивалi тощо.

     2. Обмеження щодо реалiзацiї права на мирнi зiбрання може встановлюватися судом вiдповiдно до закону.

КНИГА ТРЕТЯ
ПРАВО ВЛАСНОСТI ТА IНШI РЕЧОВI ПРАВА

РОЗДIЛ I
ПРАВО ВЛАСНОСТI

Глава 23
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТI

     Стаття 316. Поняття права власностi

     1. Правом власностi є право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, незалежно вiд волi iнших осiб.

     2. Особливим видом права власностi є право довiрчої власностi, яке виникає внаслiдок закону або договору.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2003р. N 980-IV, вiд 20.09.2019р. N 132-IX)

     Стаття 317. Змiст права власностi

     1. Власниковi належать права володiння, користування та розпоряджання своїм майном.

     2. На змiст права власностi не впливають мiсце проживання власника та мiсцезнаходження майна.

     Стаття 318. Суб'єкти права власностi

     1. Суб'єктами права власностi є Український народ та iншi учасники цивiльних вiдносин, визначенi статтею 2 цього Кодексу.

     2. Усi суб'єкти права власностi є рiвними перед законом.

     Стаття 319. Здiйснення права власностi

     1. Власник володiє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

     2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-якi дiї, якi не суперечать закону.

     При здiйсненнi своїх прав та виконаннi обов'язкiв власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспiльства.

     3. Усiм власникам забезпечуються рiвнi умови здiйснення своїх прав.

     4. Власнiсть зобов'язує.

     5. Власник не може використовувати право власностi на шкоду правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю та природнi якостi землi.

     6. Держава не втручається у здiйснення власником права власностi.

     7. Дiяльнiсть власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном iнших осiб лише у випадках i в порядку, встановлених законом.

     8. Особливостi здiйснення права власностi на культурнi цiнностi встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI)

     Стаття 320. Використання власником свого майна для здiйснення пiдприємницької дiяльностi

     1. Власник має право використовувати своє майно для здiйснення пiдприємницької дiяльностi, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. Законом можуть бути встановленi умови використання власником свого майна для здiйснення пiдприємницької дiяльностi.

     Стаття 321. Непорушнiсть права власностi

     1. Право власностi є непорушним. Нiхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здiйсненнi.

     2. Особа може бути позбавлена права власностi або обмежена у його здiйсненнi лише у випадках i в порядку, встановлених законом.

     3. Примусове вiдчуження об'єктiв права власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi на пiдставi i в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного вiдшкодування їх вартостi, крiм випадкiв, встановлених частиною другою статтi 353 цього Кодексу.

     Стаття 322. Тягар утримання майна

     1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

     1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 324. Право власностi Українського народу

     1. Земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об'єктами права власностi Українського народу.

     2. Вiд iменi Українського народу права власника здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцiєю України.

     3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власностi Українського народу вiдповiдно до закону.

     Стаття 325. Право приватної власностi

     1. Суб'єктами права приватної власностi є фiзичнi та юридичнi особи.

     2. Фiзичнi та юридичнi особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видiв майна, якi вiдповiдно до закону не можуть їм належати.

     3. Склад, кiлькiсть та вартiсть майна, яке може бути у власностi фiзичних та юридичних осiб, не є обмеженими.

     Законом може бути встановлено обмеження розмiру земельної дiлянки, яка може бути у власностi фiзичної та юридичної особи.

     Стаття 326. Право державної власностi

     1. У державнiй власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить державi Україна.

     2. Вiд iменi та в iнтересах держави Україна право власностi здiйснюють вiдповiдно органи державної влади.

     3. Управлiння майном, що є у державнiй власностi, здiйснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здiйснюватися iншими суб'єктами.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.09.2006р. N 185-V)

     Стаття 327. Право комунальної власностi

     1. У комунальнiй власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить територiальнiй громадi.

     2. Управлiння майном, що є у комунальнiй власностi, здiйснюють безпосередньо територiальна громада та утворенi нею органи мiсцевого самоврядування.

Глава 24
НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТI

     Стаття 328. Пiдстави набуття права власностi

     1. Право власностi набувається на пiдставах, що не забороненi законом, зокрема iз правочинiв.

     2. Право власностi вважається набутим правомiрно, якщо iнше прямо не випливає iз закону або незаконнiсть набуття права власностi чи необґрунтованiсть активiв, якi перебувають у власностi, не встановленi судом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 31.10.2019р. N 263-IX)

     Стаття 329. Набуття права власностi юридичною особою публiчного права

     1. Юридична особа публiчного права набуває право власностi на майно, передане їй у власнiсть, та на майно, набуте нею у власнiсть на пiдставах, не заборонених законом.

     Стаття 330. Набуття добросовiсним набувачем права власностi на майно, вiдчужене особою, яка не мала на це права

     1. Якщо майно вiдчужене особою, яка не мала на це права, добросовiсний набувач набуває право власностi на нього, якщо вiдповiдно до статтi 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2003р. N 1255-IV)

     Стаття 331. Набуття права власностi на новостворене майно та об'єкти незавершеного будiвництва

     1. Право власностi на нову рiч, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Особа, яка виготовила (створила) рiч зi своїх матерiалiв на пiдставi договору, є власником цiєї речi.

     2. Право власностi на новостворене нерухоме майно (житловi будинки, будiвлi, споруди тощо) виникає з моменту завершення будiвництва (створення майна).

     Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатацiї, право власностi виникає з моменту його прийняття до експлуатацiї.

     Якщо право власностi на нерухоме майно вiдповiдно до закону пiдлягає державнiй реєстрацiї, право власностi виникає з моменту державної реєстрацiї.

     3. До завершення будiвництва (створення майна) особа вважається власником матерiалiв, обладнання тощо, якi були використанi в процесi цього будiвництва (створення майна).

     У разi необхiдностi особа, зазначена в абзацi першому цiєї частини, може укласти договiр щодо об'єкта незавершеного будiвництва пiсля проведення державної реєстрацiї права власностi на нього вiдповiдно до закону.

     4. Частину четверту виключено

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV, вiд 11.02.2010р. N 1878-VI, вiд 18.01.2018р. N 2269-VIII)

     Стаття 332. Набуття права власностi на перероблену рiч

     1. Переробкою є використання однiєї речi (матерiалу), в результатi чого створюється нова рiч.

     2. Особа, яка самочинно переробила чужу рiч, не набуває право власностi на нову рiч i зобов'язана вiдшкодувати власниковi матерiалу його вартiсть.

     3. Право власностi на рухому рiч, створену особою шляхом переробки з матерiалу, що їй не належить, набувається власником матерiалу за його бажанням, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Якщо вартiсть переробки i створеної нової речi iстотно перевищує вартiсть матерiалу, право власностi на нову рiч набуває за її бажанням особа, яка здiйснила таку переробку. У цьому разi особа, яка здiйснила переробку, зобов'язана вiдшкодувати власниковi матерiалу моральну шкоду.

     5. Власник матерiалу, який набув право власностi на виготовлену з нього рiч, зобов'язаний вiдшкодувати вартiсть переробки особi, яка її здiйснила, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарiв природи

     1. Особа, яка зiбрала ягоди, лiкарськi рослини, зловила рибу або здобула iншу рiч у лiсi, водоймi тощо, є їхнiм власником, якщо вона дiяла вiдповiдно до закону, мiсцевого звичаю або загального дозволу власника вiдповiдної земельної дiлянки.

     Стаття 334. Момент набуття права власностi за договором

     1. Право власностi у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Переданням майна вважається вручення його набувачевi або перевiзниковi, органiзацiї зв'язку тощо для вiдправлення, пересилання набувачевi майна, вiдчуженого без зобов'язання доставки.

     До передання майна прирiвнюється вручення коносамента або iншого товарно-розпорядчого документа на майно.

     3. Право власностi на майно за договором, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню, виникає у набувача з моменту такого посвiдчення або з моменту набрання законної сили рiшенням суду про визнання договору, не посвiдченого нотарiально, дiйсним.

     4. Права на нерухоме майно, якi пiдлягають державнiй реєстрацiї, виникають з дня такої реєстрацiї вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 335. Набуття права власностi на безхазяйну рiч

     1. Безхазяйною є рiч, яка не має власника або власник якої невiдомий.

     2. Безхазяйнi нерухомi речi беруться на облiк органом, що здiйснює державну реєстрацiю прав на нерухоме майно, за заявою органу мiсцевого самоврядування, на територiї якого вони розмiщенi. Про взяття безхазяйної нерухомої речi на облiк робиться оголошення у друкованих засобах масової iнформацiї.

     Пiсля спливу одного року з дня взяття на облiк безхазяйної нерухомої речi вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном вiдповiдної територiальної громади, може бути передана за рiшенням суду у комунальну власнiсть.

     3. Безхазяйнi рухомi речi можуть набуватися у власнiсть за набувальною давнiстю, крiм випадкiв, встановлених статтями 336, 338, 341 i 343 цього Кодексу.

     Стаття 336. Набуття права власностi на рухому рiч, вiд якої власник вiдмовився

     1. Особа, яка заволодiла рухомою рiччю, вiд якої власник вiдмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власностi на цю рiч з моменту заволодiння нею.

     Стаття 337. Знахiдка

     1. Особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана негайно повiдомити про це особу, яка її загубила, або власника речi i повернути знайдену рiч цiй особi.

     Особа, яка знайшла загублену рiч у примiщеннi або транспортному засобi, зобов'язана передати її особi, яка представляє володiльця цього примiщення чи транспортного засобу. Особа, якiй передана знахiдка, набуває прав та обов'язкiв особи, яка знайшла загублену рiч.

     2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речi, або мiсце її перебування невiдомi, особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана заявити про знахiдку Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування.

     3. Особа, яка знайшла загублену рiч, має право зберiгати її у себе або здати на зберiгання Нацiональнiй полiцiї, або органовi мiсцевого самоврядування, або передати знахiдку особi, яку вони вказали.

     Рiч, що швидко псується, або рiч, витрати на зберiгання якої є непропорцiйно великими порiвняно з її вартiстю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказiв, що пiдтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана вiд продажу знайденої речi, пiдлягає поверненню особi, яка має право вимагати її повернення.

     4. Особа, яка знайшла загублену рiч, вiдповiдає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартостi лише в разi свого умислу або грубої необережностi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 338. Набуття права власностi на знахiдку

     1. Особа, яка знайшла загублену рiч, набуває право власностi на неї пiсля спливу шести мiсяцiв з моменту заявлення про знахiдку Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування, якщо:

     1) не буде встановлено власника або iншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речi;

     2) власник або iнша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речi, не заявить про свої права на рiч особi, яка її знайшла, Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування.

     2. Якщо особа, яка знайшла загублену рiч, подасть органовi мiсцевого самоврядування письмову заяву про вiдмову вiд набуття права власностi на неї, ця рiч переходить у власнiсть територiальної громади.

     3. Знайденi транспортнi засоби передаються на зберiгання Нацiональнiй полiцiї, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової iнформацiї.

     Якщо протягом шести мiсяцiв вiд дня опублiкування цього оголошення власник або iнша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявленi або вони не заявлять про свої права на транспортний засiб, Нацiональна полiцiя має право продати його, а суму виторгу внести на спецiальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох рокiв колишнiй власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власнiсть територiальної громади, на територiї якої було знайдено транспортний засiб.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену рiч, на винагороду та вiдшкодування витрат, пов'язаних iз знахiдкою

     1. Особа, яка знайшла загублену рiч, має право вимагати вiд особи, якiй вона повернута, або особи, яка набула право власностi на неї, вiдшкодування необхiдних витрат, пов'язаних iз знахiдкою (зберiгання, розшук власника, продаж речi тощо).

     2. Особа, яка знайшла загублену рiч, має право вимагати вiд її власника (володiльця) винагороду за знахiдку в розмiрi до двадцяти вiдсоткiв вартостi речi.

     3. Якщо власник (володiлець) публiчно обiцяв винагороду за знахiдку, винагорода виплачується на умовах публiчної обiцянки.

     4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену рiч, не заявила про знахiдку або вчинила спробу приховати її.

     Стаття 340. Бездоглядна домашня тварина

     1. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повiдомити про це власника i повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або мiсце його перебування невiдомi, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днiв заявити про це органовi мiсцевого самоврядування, який вживає заходiв щодо розшуку власника.

     2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманнi та в користуваннi або передати iншiй особi, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її органовi мiсцевого самоврядування.

     3. Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, вiдповiдає за її загибель або пошкодження у межах її вартостi лише у разi свого умислу або грубої необережностi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 341. Набуття права власностi на бездоглядну домашню тварину

     1. Якщо протягом шести мiсяцiв з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби i протягом двох мiсяцiв - щодо iнших домашнiх тварин не буде виявлено їхнього власника або вiн не заявить про свої право на них, право власностi на цi тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманнi та в користуваннi.

     2. У разi вiдмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманнi та в користуваннi, вiд набуття права власностi на неї ця тварина переходить у власнiсть територiальної громади, на територiї якої її було виявлено.

     Стаття 342. Вiдшкодування витрат на утримання бездоглядної домашньої тварини та виплата винагороди

     1. У разi повернення бездоглядної домашньої тварини власниковi особа, яка затримала тварину, та особа, якiй вона була передана на утримання та в користування, мають право на вiдшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих вiд користування нею.

     2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право на винагороду вiдповiдно до статтi 339 цього Кодексу.

     Стаття 343. Набуття права власностi на скарб

     1. Скарбом є закопанi у землi чи прихованi iншим способом грошi, валютнi цiнностi, iншi цiннi речi, власник яких невiдомий або за законом втратив на них право власностi.

     2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власностi на нього.

     Якщо скарб був прихований у майнi, що належить на правi власностi iншiй особi, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рiвних частках право спiльної часткової власностi на нього.

     3. У разi виявлення скарбу особою, яка здiйснювала розкопки чи пошук цiнностей без згоди на це власника майна, в якому вiн був прихований, право власностi на скарб набуває власник цього майна.

     4. У разi виявлення скарбу, що становить культурну цiннiсть вiдповiдно до закону, право власностi на нього набуває держава.

     Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання вiд держави винагороди у розмiрi до двадцяти вiдсоткiв вiд його вартостi на момент виявлення, якщо вона негайно повiдомила Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування про скарб i передала його вiдповiдному державному органовi або органовi мiсцевого самоврядування.

     Якщо скарб, що становить культурну цiннiсть, був виявлений у майнi, що належить iншiй особi, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмiрi до десяти вiдсоткiв вiд вартостi скарбу кожна.

     5. Положення цiєї статтi не поширюються на осiб, якi виявили скарб пiд час розкопок, пошукiв, що проводилися вiдповiдно до їхнiх трудових або договiрних обов'язкiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI, вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 344. Набувальна давнiсть

     1. Особа, яка добросовiсно заволодiла чужим майном i продовжує вiдкрито, безперервно володiти нерухомим майном протягом десяти рокiв або рухомим майном - протягом п'яти рокiв, набуває право власностi на це майно (набувальна давнiсть), якщо iнше не встановлено цим Кодексом.

     Набуття права власностi на земельну дiлянку за набувальною давнiстю регулюється законом.

     Право власностi на нерухоме майно, що пiдлягає державнiй реєстрацiї, виникає за набувальною давнiстю з моменту державної реєстрацiї.

     2. Особа, яка заявляє про давнiсть володiння, може приєднати до часу свого володiння увесь час, протягом якого цим майном володiла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

     3. Якщо особа заволодiла майном на пiдставi договору з його власником, який пiсля закiнчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власностi за набувальною давнiстю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять рокiв з часу спливу позовної давностi.

     Втрата не з своєї волi майна його володiльцем не перериває набувальної давностi у разi повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

     4. Право власностi за набувальною давнiстю на нерухоме майно, транспортнi засоби, цiннi папери набувається за рiшенням суду.

     Стаття 345. Набуття права власностi у разi приватизацiї державного майна та майна, що є в комунальнiй власностi

     1. Фiзична або юридична особа може набути право власностi у разi приватизацiї державного майна та майна, що є в комунальнiй власностi.

     У результатi придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) пiдприємства у процесi приватизацiї до покупця переходять всi його права та обов'язки.

     2. Приватизацiя здiйснюється у порядку, встановленому законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.01.2018р. N 2269-VIII)

Глава 25
ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТI

     Стаття 346. Пiдстави припинення права власностi

     1. Право власностi припиняється у разi:

     1) вiдчуження власником свого майна;

     2) вiдмови власника вiд права власностi;

     3) припинення права власностi на майно, яке за законом не може належати цiй особi;

     4) знищення майна;

     5) викупу пам'яток культурної спадщини;

     6) примусового вiдчуження земельних дiлянок приватної власностi, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на них розмiщенi, з мотивiв суспiльної необхiдностi вiдповiдно до закону;

     7) виключено

     8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

     9) реквiзицiї;

     10) конфiскацiї;

     11) припинення юридичної особи чи смертi власника;

     12) визнання необґрунтованими активiв та їх стягнення в дохiд держави.

     2. Право власностi може бути припинене в iнших випадках, встановлених законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.11.2009р. N 1559-VI, вiд 09.09.2010р. N 2518-VI, вiд 31.10.2019р. N 263-IX)

     Стаття 347. Вiдмова вiд права власностi

     1. Особа може вiдмовитися вiд права власностi на майно, заявивши про це або вчинивши iншi дiї, якi свiдчать про її вiдмову вiд права власностi.

     2. У разi вiдмови вiд права власностi на майно, права на яке не пiдлягають державнiй реєстрацiї, право власностi на нього припиняється з моменту вчинення дiї, яка свiдчить про таку вiдмову.

     3. У разi вiдмови вiд права власностi на майно, права на яке пiдлягають державнiй реєстрацiї, право власностi на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника вiдповiдного запису до державного реєстру.

     Стаття 348. Припинення права власностi особи на майно, яке не може їй належати

     1. Якщо з пiдстав, що не були забороненi законом, особа набула право власностi на майно, яке за законом, який був прийнятий пiзнiше, не може їй належати, це майно має бути вiдчужене власником протягом строку, встановленого законом.

     Якщо майно не вiдчужене власником у встановленi законом строки, це майно з урахуванням його характеру i призначення за рiшенням суду на пiдставi заяви вiдповiдного органу державної влади пiдлягає примусовому продажу. У разi примусового продажу майна його колишньому власниковi передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з вiдчуженням майна.

     Якщо майно не було продане, воно за рiшенням суду передається у власнiсть держави. У цьому разi колишньому власниковi майна виплачується сума, визначена за рiшенням суду.

     2. Якщо з пiдстав, що не були забороненi законом, особа набула право власностi на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пiзнiше, потрiбен особливий дозвiл, а в його видачi цiй особi було вiдмовлено, це майно пiдлягає вiдчуженню у порядку, встановленому частиною першою цiєї статтi.

     Стаття 349. Припинення права власностi внаслiдок знищення майна

     1. Право власностi на майно припиняється в разi його знищення.

     2. Частину другу виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 350. Викуп земельних дiлянок, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на них розмiщенi, приватної власностi для суспiльних потреб чи їх примусове вiдчуження з мотивiв суспiльної необхiдностi

     Викуп земельних дiлянок, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на них розмiщенi, приватної власностi для суспiльних потреб чи їх примусове вiдчуження з мотивiв суспiльної необхiдностi здiйснюються в порядку, встановленому законом.

(У редакцiї Закону України вiд 17.11.2009р. N 1559-VI)

     Стаття 351. Припинення права власностi на нерухоме майно у зв'язку з викупом для суспiльних потреб чи примусовим вiдчуженням з мотивiв суспiльної необхiдностi земельної дiлянки, на якiй воно розмiщене

     1. Право власностi на житловий будинок, iншi будiвлi, споруди, багаторiчнi насадження може бути припинене за згодою власника у разi викупу земельної дiлянки, на якiй вони розмiщенi, для суспiльних потреб чи за рiшенням суду в разi її примусового вiдчуження з мотивiв суспiльної необхiдностi з обов'язковим попереднiм i повним вiдшкодуванням їх вартостi.

     2. Особа, право власностi якої пiдлягає припиненню, має право вимагати надання їй в межах територiї, на яку поширюються повноваження вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування або органу виконавчої влади, iншої земельної дiлянки, вартiсть якої враховується при визначеннi викупної цiни.

     3. У разi якщо власник земельної дiлянки, що пiдлягає примусовому вiдчуженню з мотивiв суспiльної необхiдностi, є власником житлового будинку, iнших будiвель, споруд, багаторiчних насаджень, що на нiй розмiщенi, вимога про примусове вiдчуження земельної дiлянки з мотивiв суспiльної необхiдностi розглядається разом iз вимогою про припинення права власностi на такi об'єкти.

     4. У разi якщо власник земельної дiлянки, що пiдлягає примусовому вiдчуженню з мотивiв суспiльної необхiдностi, не є власником житлового будинку, iнших будiвель, споруд, багаторiчних насаджень, що на нiй розмiщенi, питання про вiдчуження розглядається з кожним власником окремо.

     5. До набрання законної сили рiшенням суду про примусове вiдчуження земельної дiлянки з мотивiв суспiльної необхiдностi власник має право на власний розсуд розпоряджатися житловим будинком, iншими будiвлями, спорудами, багаторiчними насадженнями, що розмiщенi на такiй земельнiй дiлянцi.

     6. Власник земельної дiлянки в разi її вiдчуження на користь iншої особи зобов'язаний попередити таку особу про рiшення, прийняте органом виконавчої влади чи органом мiсцевого самоврядування про викуп земельної дiлянки, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на нiй розмiщенi, для суспiльних потреб, та в десятиденний строк повiдомити орган, що прийняв таке рiшення, про вiдчуження земельної дiлянки на користь iншої особи. Рiшення про викуп земельної дiлянки для суспiльних потреб зберiгає свою чиннiсть для нового власника земельної дiлянки.

(У редакцiї Закону України вiд 17.11.2009р. N 1559-VI)

     Стаття 352. Викуп пам'ятки культурної спадщини

     1. Якщо в результатi дiй або бездiяльностi власника пам'ятки культурної спадщини їй загрожує пошкодження або знищення, вiдповiдний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки вiдповiдне попередження.

     2. Якщо власник пам'ятки культурної спадщини не вживе заходiв щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливiстю створення необхiдних для цього умов, суд за позовом вiдповiдного органу охорони культурної спадщини може постановити рiшення про її викуп.

     3. У разi невiдкладної необхiдностi забезпечення умов для збереження пам'ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.

     4. Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власнiсть держави.

     5. Викупна цiна пам'ятки культурної спадщини визначається за згодою сторiн, а в разi спору - судом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI)

     Стаття 353. Реквiзицiя

     1. У разi стихiйного лиха, аварiї, епiдемiї, епiзоотiї та за iнших надзвичайних обставин, з метою суспiльної необхiдностi майно може бути примусово вiдчужене у власника на пiдставi та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього i повного вiдшкодування його вартостi (реквiзицiя).

     2. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово вiдчужене у власника з наступним повним вiдшкодуванням його вартостi.

     3. Реквiзоване майно переходить у власнiсть держави або знищується.

     4. Оцiнка, за якою попередньому власниковi була вiдшкодована вартiсть реквiзованого майна, може бути оскаржена до суду.

     5. У разi реквiзицiї майна його попереднiй власник може вимагати взамiн надання йому iншого майна, якщо це можливо.

     6. Якщо пiсля припинення надзвичайної обставини реквiзоване майно збереглося, особа, якiй воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку.

     У разi повернення майна особi у неї поновлюється право власностi на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або рiч, яка була нею одержана у зв'язку з реквiзицiєю, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

(Iз змiнами, внесеними згiдно i законом України вiд 17.05.2012р. N 4765-VI)

     Стаття 354. Конфiскацiя

     1. До особи може бути застосовано позбавлення права власностi на майно за рiшенням суду як санкцiя за вчинення правопорушення (конфiскацiя) у випадках, встановлених законом.

     Конфiсковане майно переходить у власнiсть держави безоплатно.

     2. Обсяг та порядок конфiскацiї майна встановлюються законом.

Глава 26
ПРАВО СПIЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

     Стаття 355. Поняття i види права спiльної власностi

     1. Майно, що є у власностi двох або бiльше осiб (спiввласникiв), належить їм на правi спiльної власностi (спiльне майно).

     2. Майно може належати особам на правi спiльної часткової або на правi спiльної сумiсної власностi.

     3. Право спiльної власностi виникає з пiдстав, не заборонених законом.

     4. Спiльна власнiсть вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спiльна сумiсна власнiсть на майно.

     Стаття 356. Право спiльної часткової власностi

     1. Власнiсть двох чи бiльше осiб iз визначенням часток кожного з них у правi власностi ї спiльною частковою власнiстю.

     2. Суб'єктами права спiльної часткової власностi можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава, територiальнi громади.

     Стаття 357. Визначення часток у правi спiльної часткової власностi

     1. Частки у правi спiльної часткової власностi вважаються рiвними, якщо iнше не встановлено за домовленiстю спiввласникiв або законом.

     2. Якщо розмiр часток у правi спiльної часткової власностi не встановлений за домовленiстю спiввласникiв або законом, вiн визначається з урахуванням вкладу кожного з спiввласникiв у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

     3. Спiввласник має право на вiдповiдне збiльшення своєї частки у правi спiльної часткової власностi, якщо полiпшення спiльного майна, якi не можна вiдокремити, зробленi ним своїм коштом за згодою всiх спiввласникiв, з додержанням встановленого порядку використання спiльного майна.

     4. Спiввласник житлового будинку, iншої будiвлi, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свiй рахунок добудову (прибудову) без згоди iнших спiввласникiв, якщо це не порушує їхнiх прав. Така добудова (прибудова) є власнiстю спiввласника, який її зробив, i не змiнює розмiру часток спiввласникiв у правi спiльної часткової власностi.

     5. Полiпшення спiльного майна, якi можна вiдокремити, є власнiстю того з спiввласникiв, який їх зробив, якщо iнше не встановлено домовленiстю спiввласникiв.

     Стаття 358. Здiйснення права спiльної часткової власностi

     1. Право спiльної часткової власностi здiйснюється спiввласниками за їхньою згодою.

     2. Спiввласники можуть домовитися про порядок володiння та користування майном, що є їхньою спiльною частковою власнiстю.

     3. Кожен iз спiввласникiв має право на надання йому у володiння та користування тiєї частини спiльного майна в натурi, яка вiдповiдає його частцi у правi спiльної часткової власностi. У разi неможливостi цього вiн має право вимагати вiд iнших спiввласникiв, якi володiють i користуються спiльним майном, вiдповiдної матерiальної компенсацiї.

     4. Якщо договiр мiж спiввласниками про порядок володiння та користування спiльним майном вiдповiдно до їхнiх часток у правi спiльної часткової власностi посвiдчений нотарiально, вiн є обов'язковим i для особи, яка придбає згодом частку в правi спiльної часткової власностi на це майно.

     Стаття 359. Плоди, продукцiя та доходи вiд використання майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Плоди, продукцiя та доходи вiд використання майна, що є у спiльнiй частковiй власностi, надходять до складу спiльного майна i розподiляються мiж спiввласниками вiдповiдно до їхнiх часток у правi спiльної часткової власностi, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними.

     Стаття 360. Утримання майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Спiввласник вiдповiдно до своєї частки у правi спiльної часткової власностi зобов'язаний брати участь у витратах на управлiння, утримання та збереження спiльного майна, у сплатi податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв), а також нести вiдповiдальнiсть перед третiми особами за зобов'язаннями, пов'язаними iз спiльним майном.

     Стаття 361. Право спiввласника розпорядитися своєю часткою у правi спiльної часткової власностi

     1. Спiввласник має право самостiйно розпорядитися своєю часткою у правi спiльної часткової власностi.

     Стаття 362. Переважне право купiвлi частки у правi спiльної часткової власностi

     1. У разi продажу частки у правi спiльної часткової власностi спiввласник має переважне право перед iншими особами на її купiвлю за цiною, оголошеною для продажу, та на iнших рiвних умовах, крiм випадку продажу з публiчних торгiв.

     2. Продавець частки у правi спiльної часткової власностi зобов'язаний письмово повiдомити iнших спiввласникiв про намiр продати свою частку, вказавши цiну та iншi умови, на яких вiн її продає.

     Якщо iншi спiввласники вiдмовилися вiд здiйснення переважного права купiвлi чи не здiйснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного мiсяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днiв вiд дня отримання ними повiдомлення, продавець має право продати свою частку iншiй особi.

     3. Якщо бажання придбати частку у правi спiльної часткової власностi виявили кiлька спiввласникiв, продавець має право вибору покупця.

     4. У разi продажу частки у правi спiльної часткової власностi з порушенням переважного права купiвлi спiввласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язкiв покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

     До таких вимог застосовується позовна давнiсть в один рiк.

     5. Передача спiввласником свого переважного права купiвлi частки у правi спiльної часткової власностi iншiй особi не допускається.

     Стаття 363. Момент переходу частки у правi спiльної часткової власностi до набувача за договором

     1. Частка у правi спiльної часткової власностi переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо iнше не встановлено домовленiстю сторiн.

     2. Частка у правi спiльної часткової власностi за договором, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, переходить до набувача вiдповiдно до статтi 334 цього Кодексу.

     Стаття 364. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Спiввласник має право на видiл у натурi частки iз майна, що є у спiльнiй частковiй власностi.

     2. Якщо видiл у натурi частки iз спiльного майна не допускається згiдно iз законом або є неможливим (частина друга статтi 183 цього Кодексу), спiввласник, який бажає видiлу, має право на одержання вiд iнших спiввласникiв грошової або iншої матерiальної компенсацiї вартостi його частки.

     Компенсацiя спiввласниковi може бути надана лише за його згодою.

     Право на частку у правi спiльної часткової власностi у спiввласника, який отримав таку компенсацiю, припиняється з дня її отримання.

     3. У разi видiлу спiввласником у натурi частки iз спiльного майна для спiввласника, який здiйснив такий видiл, право спiльної часткової власностi на це майно припиняється. Така особа набуває право власностi на видiлене майно, i у випадку, встановленому законом, таке право пiдлягає державнiй реєстрацiї.

     4. Договiр про видiл у натурi частки з нерухомого спiльного майна укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 365. Припинення права на частку у спiльному майнi за вимогою iнших спiввласникiв

     1. Право особи на частку у спiльному майнi може бути припинене за рiшенням суду на пiдставi позову iнших спiввласникiв, якщо:

     1) частка є незначною i не може бути видiлена в натурi;

     2) рiч є неподiльною;

     3) спiльне володiння i користування майном є неможливим;

     4) таке припинення не завдасть iстотної шкоди iнтересам спiввласника та членам його сiм'ї.

     2. Суд постановляє рiшення про припинення права особи на частку у спiльному майнi за умови попереднього внесення позивачем вартостi цiєї частки на депозитний рахунок суду.

     Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майнi, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Кредитор спiввласника майна, що є у спiльнiй частковiй власностi, у разi недостатностi у нього iншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про видiл частки iз спiльного майна в натурi для звернення стягнення на неї.

     Якщо видiл в натурi частки iз спiльного майна має наслiдком змiну його призначення або проти цього заперечують iншi спiввласники, спiр вирiшується судом.

     2. У разi неможливостi видiлу в натурi частки iз спiльного майна або заперечення iнших спiввласникiв проти такого видiлу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у правi спiльної часткової власностi з направленням суми виторгу на погашення боргу.

     У разi вiдмови боржника вiд продажу своєї частки у правi спiльної часткової власностi або вiдмови iнших спiввласникiв вiд придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цiєї частки з публiчних торгiв або переведення на нього прав та обов'язкiв спiввласника-боржника, з проведенням вiдповiдного перерахунку.

     Стаття 367. Подiл майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Майно, що є у спiльнiй частковiй власностi, може бути подiлене в натурi мiж спiввласниками за домовленiстю мiж ними.

     2. У разi подiлу спiльного майна мiж спiввласниками право спiльної часткової власностi на нього припиняється.

     3. Договiр про подiл нерухомого майна, що є у спiльнiй частковiй власностi, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     Стаття 368. Право спiльної сумiсної власностi

     1. Спiльна власнiсть двох або бiльше осiб без визначення часток кожного з них у правi власностi є спiльною сумiсною власнiстю.

     2. Суб'єктами права спiльної сумiсної власностi можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, а також держава, територiальнi громади, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Майно, набуте в результатi спiльної працi та за спiльнi грошовi кошти членiв сiм'ї, є їхньою спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором, укладеним у письмовiй формi.

     Стаття 369. Здiйснення права спiльної сумiсної власностi

     1. Спiввласники майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, володiють i користуються ним спiльно, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними.

     2. Розпоряджання майном, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється за згодою всiх спiввласникiв, якщо iнше не встановлено законом.

     У разi вчинення одним iз спiввласникiв правочину щодо розпорядження спiльним майном вважається, що вiн вчинений за згодою всiх спiввласникiв, якщо iнше не встановлено законом.

     Згода спiввласникiв на вчинення правочину щодо розпорядження спiльним майном, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, має бути висловлена письмово i нотарiально посвiдчена.

     3. Спiввласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинiв щодо розпорядження спiльним майном.

     4. Правочин щодо розпорядження спiльним майном, вчинений одним iз спiввласникiв, може бути визнаний судом недiйсним за позовом iншого спiввласника у разi вiдсутностi у спiввласника, який вчинив правочин, необхiдних повноважень.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 370. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi

     1. Спiввласники мають право на видiл у натурi частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. У разi видiлу частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки кожного iз спiввласникiв у правi спiльної сумiсної власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними, законом або рiшенням суду.

     3. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi

     1. Кредитор спiввласника майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, у разi недостатностi у нього iншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про видiл частки iз спiльного майна в натурi для звернення стягнення на неї, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, для звернення стягнення на неї здiйснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 372. Подiл майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi

     1. Майно, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, може бути подiлене мiж спiввласниками за домовленiстю мiж ними, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. У разi подiлу майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки спiввласникiв у правi спiльної сумiсної власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними або законом.

     За рiшенням суду частка спiввласника може бути збiльшена або зменшена з урахуванням обставин, якi мають iстотне значення.

     3. У разi подiлу майна мiж спiввласниками право спiльної сумiсної власностi на нього припиняється.

     4. Договiр про подiл нерухомого майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

Глава 27
ПРАВО ВЛАСНОСТI НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДIЛЯНКУ)

     Стаття 373. Земля (земельна дiлянка) як об'єкт права власностi

     1. Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави.

     2. Право власностi на землю гарантується Конституцiєю України.

     Право власностi на землю (земельну дiлянку) набувається i здiйснюється вiдповiдно до закону.

     3. Право власностi на земельну дiлянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цiєї дiлянки, на воднi об'єкти, лiси, багаторiчнi насадження, якi на нiй знаходяться, а також на простiр, що є над i пiд поверхнею дiлянки, висотою та глибиною, якi необхiднi для зведення житлових, виробничих та iнших будiвель i споруд.

     4. Власник земельної дiлянки має право використовувати її на свiй розсуд вiдповiдно до її цiльового призначення.

     5. Власник земельної дiлянки може використовувати на свiй розсуд все, що знаходиться над i пiд поверхнею цiєї дiлянки, якщо iнше не встановлено законом та якщо це не порушує прав iнших осiб.

     Стаття 374. Суб'єкти права власностi на землю (земельну дiлянку)

     1. Суб'єктами права власностi на землю (земельну дiлянку) є фiзичнi особи, юридичнi особи, держава, територiальнi громади.

     2. Iноземцi, особи без громадянства можуть набувати право власностi на землю (земельнi дiлянки) вiдповiдно до закону.

     3. Iноземнi юридичнi особи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї можуть бути суб'єктами права власностi на землю (земельну дiлянку) у випадках, встановлених законом.

     4. Права та обов'язки суб'єктiв права власностi на землю (земельну дiлянку) встановлюються законом.

     Стаття 375. Право власника на забудову земельної дiлянки

     1. Власник земельної дiлянки має право зводити на нiй будiвлi та споруди, створювати закритi водойми, здiйснювати перебудову, а також дозволяти будiвництво на своїй дiлянцi iншим особам.

     2. Власник земельної дiлянки набуває право власностi на зведенi ним будiвлi, споруди та iнше нерухоме майно.

     3. Право власника на забудову здiйснюється ним за умови додержання архiтектурних, будiвельних, санiтарних, екологiчних та iнших норм i правил, а також за умови використання земельної дiлянки за її цiльовим призначенням.

     4. Правовi наслiдки самочинної забудови, здiйсненої власником на його земельнiй дiлянцi, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

     Стаття 376. Самочинне будiвництво

     1. Житловий будинок, будiвля, споруда, iнше нерухоме майно вважаються самочинним будiвництвом, якщо вони збудованi або будуються на земельнiй дiлянцi, що не була вiдведена для цiєї мети, або без вiдповiдного документа, який дає право виконувати будiвельнi роботи, чи належно затвердженого проекту, або з iстотними порушеннями будiвельних норм i правил.

     2. Особа, яка здiйснила або здiйснює самочинне будiвництво нерухомого майна, не набуває права власностi на нього.

     3. Право власностi на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рiшенням суду визнане за особою, яка здiйснила самочинне будiвництво на земельнiй дiлянцi, що не була їй вiдведена для цiєї мети, за умови надання земельної дiлянки у встановленому порядку особi пiд уже збудоване нерухоме майно.

     4. Якщо власник (користувач) земельної дiлянки заперечує проти визнання права власностi на нерухоме майно за особою, яка здiйснила (здiйснює) самочинне будiвництво на його земельнiй дiлянцi, або якщо це порушує права iнших осiб, майно пiдлягає знесенню особою, яка здiйснила (здiйснює) самочинне будiвництво, або за її рахунок.

     5. На вимогу власника (користувача) земельної дiлянки суд може визнати за ним право власностi на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на нiй, якщо це не порушує права iнших осiб.

     6. Особа, яка здiйснила самочинне будiвництво, має право на вiдшкодування витрат на будiвництво, якщо право власностi на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної дiлянки, на якiй воно розмiщене.

     7. У разi iстотного вiдхилення вiд проекту, що суперечить суспiльним iнтересам або порушує права iнших осiб, iстотного порушення будiвельних норм i правил суд за позовом вiдповiдного органу державної влади або органу мiсцевого самоврядування може постановити рiшення, яким зобов'язати особу, яка здiйснила (здiйснює) будiвництво, провести вiдповiдну перебудову.

     Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здiйснила (здiйснює) будiвництво, вiдмовляється вiд її проведення, таке нерухоме майно за рiшенням суду пiдлягає знесенню за рахунок особи, яка здiйснила (здiйснює) будiвництво. Особа, яка здiйснила (здiйснює) самочинне будiвництво, зобов'язана вiдшкодувати витрати, пов'язанi з приведенням земельної дiлянки до попереднього стану.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2011р. N 4220-VI)

     Стаття 377. Право на земельну дiлянку у разi набуття права власностi на житловий будинок, будiвлю або споруду, що розмiщенi на нiй

     1. До особи, яка набула право власностi на житловий будинок (крiм багатоквартирного), будiвлю або споруду, переходить право власностi, право користування на земельну дiлянку, на якiй вони розмiщенi, без змiни її цiльового призначення в обсязi та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

     2. Розмiр та кадастровий номер земельної дiлянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власностi на житловий будинок, будiвлю або споруду, є iстотними умовами договору, який передбачає набуття права власностi на цi об'єкти (крiм багатоквартирних будинкiв та об'єктiв державної власностi, що пiдлягають продажу шляхом приватизацiї).

(У редакцiї законами України вiд 05.11.2009р. N 1702-VI, вiд 18.01.2018р. N 2269-VIII)

     Стаття 378. Припинення права власностi на земельну дiлянку

     1. Право власностi особи на земельну дiлянку може бути припинене за рiшенням суду у випадках, встановлених законом.

Глава 28
ПРАВО ВЛАСНОСТI НА ЖИТЛО

     Стаття 379. Поняття житла

     1. Житлом фiзичної особи є житловий будинок, квартира, iнше жиле примiщення, призначенi та придатнi для постiйного або тимчасового проживання в них.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.09.2014р. N 1673-VII)

     Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власностi

     1. Житловим будинком є будiвля капiтального типу, споруджена

     з дотриманням вимог, встановлених законом, iншими нормативно-правовими актами, i призначена для постiйного у нiй проживання.

     Стаття 381. Садиба як об'єкт права власностi

     1. Садибою є земельна дiлянка разом з розташованими на нiй житловим будинком, господарсько-побутовими будiвлями, наземними i пiдземними комунiкацiями, багаторiчними насадженнями.

     2. У разi вiдчуження житлового будинку вважається, що вiдчужується вся садиба, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 382. Квартира як об'єкт права власностi

     1. Квартирою є iзольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постiйного у ньому проживання.

     2. Усi власники квартир та нежитлових примiщень у багатоквартирному будинку є спiввласниками на правi спiльної сумiсної власностi спiльного майна багатоквартирного будинку. Спiльним майном багатоквартирного будинку є примiщення загального користування (у тому числi допомiжнi), несучi, огороджувальнi та несуче-огороджувальнi конструкцiї будинку, механiчне, електричне, сантехнiчне та iнше обладнання всерединi або за межами будинку, яке обслуговує бiльше одного житлового або нежитлового примiщення, а також будiвлi i споруди, якi призначенi для задоволення потреб усiх спiввласникiв багатоквартирного будинку та розташованi на прибудинковiй територiї, а також права на земельну дiлянку, на якiй розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територiя, у разi державної реєстрацiї таких прав.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 383. Права власника житлового будинку, квартири

     1. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членiв своєї сiм'ї, iнших осiб i не має права використовувати його для промислового виробництва.

     2. Власник квартири може на свiй розсуд здiйснювати ремонт i змiни у квартирi, наданiй йому для використання як єдиного цiлого, - за умови, що цi змiни не призведуть до порушень прав власникiв iнших квартир та нежитлових примiщень у багатоквартирному будинку та не порушать санiтарно-технiчних вимог i правил експлуатацiї будинку.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 384. Права житлово-будiвельного (житлового) кооперативу та їх членiв на квартиру в будинку кооперативу

     1. Будинок, споруджений або придбаний житлово-будiвельним (житловим) кооперативом, є його власнiстю.

     2. Член житлово-будiвельного (житлового) кооперативу має право володiння i користування, а за згодою кооперативу - i розпоряджання квартирою, яку вiн займає в будинку кооперативу, якщо вiн не викупив її.

     3. У разi викупу квартири член житлово-будiвельного (житлового) кооперативу стає її власником.

     Стаття 385. Об'єднання спiввласникiв багатоквартирного будинку

     1. Власники квартир та нежитлових примiщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатацiї такого будинку (будинкiв), користування квартирами та нежитловими примiщеннями та управлiння, утримання i використання спiльного майна багатоквартирного будинку (будинкiв) можуть створювати об'єднання спiввласникiв багатоквартирного будинку (будинкiв).

     Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та дiє вiдповiдно до закону та статуту.

(У редакцiї Закону України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

Глава 29
ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТI

     Стаття 386. Засади захисту права власностi

     1. Держава забезпечує рiвний захист прав усiх суб'єктiв права власностi.

     2. Власник, який має пiдстави передбачати можливiсть порушення свого права власностi iншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дiй, якi можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дiй для запобiгання такому порушенню.

     3. Власник, права якого порушенi, має право на вiдшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

     Стаття 387. Право власника на витребування майна iз чужого незаконного володiння

     1. Власник має право витребувати своє майно вiд особи, яка незаконно, без вiдповiдної правової пiдстави заволодiла ним.

     Стаття 388. Право власника на витребування майна вiд добросовiсного набувача

     1. Якщо майно за вiдплатним договором придбане в особи, яка не мала права його вiдчужувати, про що набувач не знав i не мiг знати (добросовiсний набувач), власник має право витребувати це майно вiд набувача лише у разi, якщо майно:

     1) було загублене власником або особою, якiй вiн передав майно у володiння;

     2) було викрадене у власника або особи, якiй вiн передав майно у володiння;

     3) вибуло з володiння власника або особи, якiй вiн передав майно у володiння, не з їхньої волi iншим шляхом.

     2. Майно не може бути витребувано вiд добросовiсного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рiшень.

     3. Якщо майно було набуте безвiдплатно в особи, яка не мала права його вiдчужувати, власник має право витребувати його вiд добросовiсного набувача у всiх випадках.

     Стаття 389. Витребування грошей та цiнних паперiв

     1. Грошi, а також цiннi папери на пред'явника, що iснують у документарнiй формi, не можуть бути витребуванi вiд добросовiсного набувача.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.07.2012р. N 5178-VI)

     Стаття 390. Розрахунки при витребуваннi майна iз чужого незаконного володiння

     1. Власник майна має право вимагати вiд особи, яка знала або могла знати, що вона володiє майном незаконно (недобросовiсного набувача), передання усiх доходiв вiд майна, якi вона одержала або могла одержати за весь час володiння ним.

     2. Власник майна має право вимагати вiд добросовiсного набувача передання усiх доходiв вiд майна, якi вiн одержав або мiг одержати з моменту, коли дiзнався чи мiг дiзнатися про незаконнiсть володiння ним, або з моменту, коли йому було вручено повiстку до суду у справi за позовом власника про витребування майна.

     3. Добросовiсний або недобросовiсний набувач (володiлець) має право вимагати вiд власника майна вiдшкодування необхiдних витрат на утримання, збереження майна, здiйснених ним з часу, з якого власниковi належить право на повернення майна або передання доходiв.

     4. Добросовiсний набувач (володiлець) має право залишити собi здiйсненi ним полiпшення майна, якщо вони можуть бути вiдокремленi вiд майна без завдання йому шкоди. Якщо полiпшення не можуть бути вiдокремленi вiд майна, добросовiсний набувач (володiлець) має право на вiдшкодування здiйснених витрат у сумi, на яку збiльшилася його вартiсть.

     Стаття 391. Захист права власностi вiд порушень, не пов'язаних iз позбавленням володiння

     1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здiйсненнi ним права користування та розпоряджання своїм майном.

     Стаття 392. Визнання права власностi

     1. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власностi, якщо це право оспорюється або не визнається iншою особою, а також у разi втрати ним документа, який засвiдчує його право власностi.

     Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власностi

     1. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, який не вiдповiдає законовi i порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

     2. Власник майна, права якого порушенi внаслiдок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування, має право вимагати вiдновлення того становища, яке iснувало до видання цього акта. У разi неможливостi вiдновлення попереднього становища власник має право на вiдшкодування майнової та моральної шкоди.

     Стаття 394. Вiдшкодування шкоди, завданої власниковi земельної дiлянки, житлового будинку, iнших будiвель у зв'язку iз зниженням їх цiнностi

     1. Власник земельної дiлянки, житлового будинку, iнших будiвель має право на компенсацiю у зв'язку iз зниженням цiнностi цих об'єктiв у результатi дiяльностi, що призвела до зниження рiвня екологiчної, шумової захищеностi територiї, погiршення природних властивостей землi.

РОЗДIЛ II
РЕЧОВI ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Глава 30
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО РЕЧОВI ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

     Стаття 395. Види речових прав на чуже майно

     1. Речовими правами на чуже майно є:

     1) право володiння;

     2) право користування (сервiтут);

     3) право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб (емфiтевзис);

     4) право забудови земельної дiлянки (суперфiцiй).

     2. Законом можуть бути встановленi iншi речовi права на чуже майно.

     Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно

     1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числi i вiд власника майна, вiдповiдно до положень глави 29 цього Кодексу.

Глава 31
ПРАВО ВОЛОДIННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ

     Стаття 397. Суб'єкти права володiння чужим майном

     1. Володiльцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

     2. Право володiння чужим майном може належати одночасно двом або бiльше особам.

     3. Фактичне володiння майном вважається правомiрним, якщо iнше не випливає iз закону або не встановлено рiшенням суду.

     Стаття 398. Виникнення права володiння

     1. Право володiння виникає на пiдставi договору з власником або особою, якiй майно було передане власником, а також на iнших пiдставах, встановлених законом.

     Стаття 399. Припинення права володiння

     1. Право володiння припиняється у разi:

     1) вiдмови володiльця вiд володiння майном;

     2) витребування майна вiд володiльця власником майна або iншою особою;

     3) знищення майна.

     2. Право володiння припиняється також в iнших випадках, встановлених законом.

     Стаття 400. Обов'язок недобросовiсного володiльця негайно повернути майно особi, яка має на нього право власностi чи iнше право або яка є добросовiсним володiльцем

     1. Недобросовiсний володiлець зобов'язаний негайно повернути майно особi, яка має на нього право власностi або iнше право вiдповiдно до договору або закону, або яка є добросовiсним володiльцем цього майна. У разi невиконання недобросовiсним володiльцем цього обов'язку заiнтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Глава 32
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ

     Стаття 401. Поняття користування чужим майном

     1. Право користування чужим майном (сервiтут) може бути встановлене щодо земельної дiлянки, iнших природних ресурсiв (земельний сервiтут) або iншого нерухомого майна для задоволення потреб iнших осiб, якi не можуть бути задоволенi iншим способом.

     2. Сервiтут може належати власниковi (володiльцевi) сусiдньої земельної дiлянки, а також iншiй, конкретно визначенiй особi (особистий сервiтут).

     Стаття 402. Встановлення сервiтуту

     1. Сервiтут може бути встановлений договором, законом, заповiтом або рiшенням суду.

     2. Земельний сервiтут може бути встановлений договором мiж особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володiльцем) земельної дiлянки.

     Земельний сервiтут пiдлягає державнiй реєстрацiї в порядку, встановленому для державної реєстрацiї прав на нерухоме майно.

     3. У разi недосягнення домовленостi про встановлення сервiтуту та про його умови спiр вирiшується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервiтуту.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.07.2013р. N 402-VII)

     Стаття 403. Змiст сервiтуту

     1. Сервiтут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

     2. Сервiтут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

     3. Особа, яка користується сервiтутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо iнше не встановлено договором, законом, заповiтом або рiшенням суду.

     4. Сервiтут не пiдлягає вiдчуженню.

     5. Сервiтут не позбавляє власника майна, щодо якого вiн встановлений, права володiння, користування та розпоряджання цим майном.

     6. Сервiтут зберiгає чиннiсть у разi переходу до iнших осiб права власностi на майно, щодо якого вiн встановлений.

     7. Збитки, завданi власниковi (володiльцевi) земельної дiлянки або iншого нерухомого майна, особою, яка користується сервiтутом, пiдлягають вiдшкодуванню на загальних пiдставах.

     Стаття 404. Право користування чужою земельною дiлянкою або iншим нерухомим майном

     1. Право користування чужою земельною дiлянкою або iншим нерухомим майном полягає у можливостi проходу, проїзду через чужу земельну дiлянку, прокладання та експлуатацiї лiнiй електропередачi, зв'язку i трубопроводiв, забезпечення водопостачання, мелiорацiї тощо.

     2. Особа має право вимагати вiд власника (володiльця) сусiдньої земельної дiлянки, а в разi необхiдностi - вiд власника (володiльця) iншої земельної дiлянки надання земельного сервiтуту.

     3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо iншого нерухомого майна (будiвлi, споруди тощо).

     Стаття 405. Право членiв сiм'ї власника житла на користування цим житлом

     1. Члени сiм'ї власника житла, якi проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом вiдповiдно до закону.

     Житлове примiщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

     2. Член сiм'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разi вiдсутностi члена сiм'ї без поважних причин понад один рiк, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ним i власником житла або законом.

     Стаття 406. Припинення сервiтуту

     1. Сервiтут припиняється у разi:

     1) поєднання в однiй особi особи, в iнтересах якої встановлений сервiтут, i власника майна, обтяженого сервiтутом;

     2) вiдмови вiд нього особи, в iнтересах якої встановлений сервiтут;

     3) спливу строку, на який було встановлено сервiтут;

     4) припинення обставини, яка була пiдставою для встановлення сервiтуту;

     5) невикористання сервiтуту протягом трьох рокiв пiдряд;

     6) смертi особи, на користь якої було встановлено особистий сервiтут.

     2. Сервiтут може бути припинений за рiшенням суду на вимогу власника майна за наявностi обставин, якi мають iстотне значення.

     3. Власник земельної дiлянки має право вимагати припинення сервiтуту, якщо вiн перешкоджає використанню цiєї земельної дiлянки за її цiльовим призначенням.

     4. Сервiтут може бути припинений в iнших випадках, встановлених законом.

Глава 33
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДIЛЯНКОЮ ДЛЯ СIЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПОТРЕБ

     Стаття 407. Пiдстави виникнення права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб

     1. Право користування чужою земельною дiлянкою встановлюється договором мiж власником земельної дiлянки i особою, яка виявила бажання користуватися цiєю земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб (далi - землекористувач).

     2. Право користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб (емфiтевзис) може вiдчужуватися i передаватися у порядку спадкування, крiм випадкiв, передбачених частиною третьою цiєї статтi.

     3. Право користування земельною дiлянкою державної або комунальної власностi для сiльськогосподарських потреб не може бути вiдчужено її землекористувачем iншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.09.2008р. N 509-VI)

     Стаття 408. Строк договору про надання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб

     1. Строк договору про надання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб встановлюється договором i для земельних дiлянок державної або комунальної власностi не може перевищувати 50 рокiв.

     2. Якщо договiр про надання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна iз сторiн може вiдмовитися вiд договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рiк.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.09.2008р. N 509-VI)

     Стаття 409. Права та обов'язки власника земельної дiлянки, наданої у користування для сiльськогосподарських потреб

     1. Власник земельної дiлянки має право вимагати вiд землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорi.

     2. Власник земельної дiлянки має право на одержання плати за користування нею. Розмiр плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

     3. Власник земельної дiлянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачевi у здiйсненнi його прав.

     Стаття 410. Права та обов'язки землекористувача

     1. Землекористувач має право користуватися земельною дiлянкою в повному обсязi, вiдповiдно до договору.

     2. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною дiлянкою, а також iншi платежi, встановленi законом.

     3. Землекористувач зобов'язаний ефективно використовувати земельну дiлянку вiдповiдно до її цiльового призначення, пiдвищувати її родючiсть, застосовувати природоохороннi технологiї виробництва, утримуватися вiд дiй, якi можуть призвести до погiршення екологiчної ситуацiї.

     Стаття 411. Право землекористувача на вiдчуження права користування земельною дiлянкою

     1. Землекористувач має право на вiдчуження права користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб, якщо iнше не встановлено законом.

     2. У разi продажу права користування земельною дiлянкою власник цiєї земельної дiлянки має переважне перед iншими особами право на його придбання, за цiною, що оголошена для продажу, та на iнших рiвних умовах.

     3. Землекористувач зобов'язаний письмово повiдомити власника земельної дiлянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного мiсяця власник не надiшле письмової згоди на купiвлю, право користування земельною дiлянкою може бути продане iншiй особi.

     4. У разi порушення права переважної купiвлi настають наслiдки, передбаченi статтею 362 цього Кодексу.

     5. У разi продажу землекористувачем права користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб iншiй особi власник земельної дiлянки має право на одержання вiдсоткiв вiд цiни продажу (вартостi права), встановлених договором.

     Стаття 412. Припинення права користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб

     1. Право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб припиняється у разi:

     1) поєднання в однiй особi власника земельної дiлянки та землекористувача;

     2) спливу строку, на який було надано право користування;

     3) викупу земельної дiлянки у зв'язку iз суспiльною необхiднiстю.

     2. Право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб може бути припинене за рiшенням суду в iнших випадках, встановлених законом.

Глава 34
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДIЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ

     Стаття 413. Пiдстави виникнення права користування чужою земельною дiлянкою для забудови

     1. Власник земельної дiлянки має право надати її в користування iншiй особi для будiвництва промислових, побутових, соцiально-культурних, житлових та iнших споруд i будiвель (суперфiцiй). Таке право виникає на пiдставi договору або заповiту.

     2. Право користування земельною дiлянкою, наданою для забудови, може вiдчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крiм випадкiв, передбачених частиною третьою цiєї статтi.

     3. Право користування земельною дiлянкою державної або комунальної власностi для забудови не може бути вiдчужено її землекористувачем iншим особам (крiм випадкiв переходу права власностi на будiвлi та споруди, що розмiщенi на такiй земельнiй дiлянцi), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

     4. Право користування чужою земельною дiлянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крiм випадкiв, передбачених частиною п'ятою цiєї статтi.

     5. Строк користування земельною дiлянкою державної чи комунальної власностi для забудови не може перевищувати 50 рокiв.

(У редакцiї Закону України вiд 16.09.2008р. N 509-VI)

     Стаття 414. Права та обов'язки власника земельної дiлянки, наданої для забудови

     Власник земельної дiлянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.

     Якщо на земельнiй дiлянцi збудованi промисловi об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної дiлянки на одержання частки вiд доходу землекористувача.

     2. Власник земельної дiлянки має право володiти, користуватися нею в обсязi, встановленому договором iз землекористувачем.

     Перехiд права власностi на земельну дiлянку до iншої особи не впливає на обсяг права власника будiвлi (споруди) щодо користування земельною дiлянкою.

     Стаття 415. Права та обов'язки землекористувача

     1. Землекористувач має право користуватися земельною дiлянкою в обсязi, встановленому договором.

     2. Землекористувач має право власностi на будiвлi (споруди), спорудженi на земельнiй дiлянцi, переданiй йому для забудови.

     3. Особа, до якої перейшло право власностi на будiвлi (споруди), набуває право користування земельною дiлянкою на тих же умовах i в тому ж обсязi, що й попереднiй власник будiвлi (споруди).

     4. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною дiлянкою, наданою йому для забудови, а також iншi платежi, встановленi законом.

     5. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну дiлянку вiдповiдно до її цiльового призначення.

     Стаття 416. Припинення права користування земельною дiлянкою для забудови

     1. Право користування земельною дiлянкою для забудови припиняється у разi:

     1) поєднання в однiй особi власника земельної дiлянки та землекористувача;

     2) спливу строку права користування;

     3) вiдмови землекористувача вiд права користування;

     4) невикористання земельної дiлянки для забудови протягом трьох рокiв пiдряд.

     2. Право користування земельною дiлянкою для забудови може бути припинене за рiшенням суду в iнших випадках, встановлених законом.

     Стаття 417. Правовi наслiдки припинення права користування земельною дiлянкою

     1. У разi припинення права користування земельною дiлянкою, на якiй була споруджена будiвля (споруда), власник земельної дiлянки та власник цiєї будiвлi (споруди) визначають правовi наслiдки такого припинення.

     У разi недосягнення домовленостi мiж ними власник земельної дiлянки має право вимагати вiд власника будiвлi (споруди) її знесення та приведення земельної дiлянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.

     2. Якщо знесення будiвлi (споруди), що розмiщена на земельнiй дiлянцi, заборонено законом (житловi будинки, пам'ятки культурної спадщини тощо) або є недоцiльним у зв'язку з явним перевищенням вартостi будiвлi (споруди) порiвняно з вартiстю земельної дiлянки, суд може з урахуванням пiдстав припинення права користування земельною дiлянкою постановити рiшення про викуп власником будiвлi (споруди) земельної дiлянки, на якiй вона розмiщена, або про викуп власником земельної дiлянки будiвлi (споруди), або визначити умови користування земельною дiлянкою власником будiвлi (споруди) на новий строк.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI)

КНИГА ЧЕТВЕРТА
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

Глава 35
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

     Стаття 418. Поняття права iнтелектуальної власностi

     1. Право iнтелектуальної власностi - це право особи на результат iнтелектуальної, творчої дiяльностi або на iнший об'єкт права iнтелектуальної власностi, визначений цим Кодексом та iншим законом.

     2. Право iнтелектуальної власностi становлять особистi немайновi права iнтелектуальної власностi та (або) майновi права iнтелектуальної власностi, змiст яких щодо певних об'єктiв права iнтелектуальної власностi визначається цим Кодексом та iншим законом.

     3. Право iнтелектуальної власностi є непорушним. Нiхто не може бути позбавлений права iнтелектуальної власностi чи обмежений у його здiйсненнi, крiм випадкiв, передбачених законом.

     Стаття 419. Спiввiдношення права iнтелектуальної власностi та права власностi

     1. Право iнтелектуальної власностi та право власностi на рiч не залежать одне вiд одного.

     2. Перехiд права на об'єкт права iнтелектуальної власностi не означає переходу права власностi на рiч.

     3. Перехiд права власностi на рiч не означає переходу права на об'єкт права iнтелектуальної власностi.

     Стаття 420. Об'єкти права iнтелектуальної власностi

     1. До об'єктiв права iнтелектуальної власностi, зокрема, належать:

     лiтературнi та художнi твори;

     комп'ютернi програми;

     компiляцiї даних (бази даних);

     виконання;

     фонограми, вiдеограми, передачi (програми) органiзацiй мовлення;

     науковi вiдкриття;

     винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки;

     компонування напiвпровiдникових виробiв;

     рацiоналiзаторськi пропозицiї;

     сорти рослин, породи тварин;

     комерцiйнi (фiрмовi) найменування, торговельнi марки (знаки для товарiв i послуг), географiчнi зазначення;

     комерцiйнi таємницi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.09.2019р. N 111-IX)

     Стаття 421. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi є: творець (творцi) об'єкта права iнтелектуальної власностi (автор, виконавець, винахiдник тощо) та iншi особи, яким належать особистi немайновi та (або) майновi права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до цього Кодексу, iншого закону чи договору.

     Стаття 422. Пiдстави виникнення (набуття) права iнтелектуальної власностi

     1. Право iнтелектуальної власностi виникає (набувається) з пiдстав, встановлених цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     Стаття 423. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi

     1. Особистими немайновими правами iнтелектуальної власностi є:

     1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахiдником тощо) об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право iнтелектуальної власностi, здатному завдати шкоди честi чи репутацiї творця об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     3) iншi особистi немайновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi належать творцевi об'єкта права iнтелектуальної власностi. У випадках, передбачених законом, особистi немайновi права iнтелектуальної власностi можуть належати iншим особам.

     3. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi не залежать вiд майнових прав iнтелектуальної власностi.

     4. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi не можуть вiдчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

     Стаття 424. Майновi права iнтелектуальної власностi

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi є:

     1) право на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     2) виключне право дозволяти використання об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню об'єкта права iнтелектуальної власностi, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Законом можуть бути встановленi винятки та обмеження в майнових правах iнтелектуальної власностi за умови, що такi обмеження та винятки не створюють iстотних перешкод для нормальної реалiзацiї майнових прав iнтелектуальної власностi та здiйснення законних iнтересiв суб'єктiв цих прав.

     3. Майновi права iнтелектуальної власностi можуть вiдповiдно до закону бути вкладом до статутного капiталу юридичної особи, предметом договору застави та iнших зобов'язань, а також використовуватися в iнших цивiльних вiдносинах.

     Стаття 425. Строк чинностi прав iнтелектуальної власностi

     1. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi є чинними безстроково, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi є чинними протягом строкiв, встановлених цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     3. Майновi права iнтелектуальної власностi можуть бути припиненi достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     Стаття 426. Використання об'єкта права iнтелектуальної власностi

     1. Способи використання об'єкта права iнтелектуальної власностi визначаються цим Кодексом та iншим законом.

     2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав iнших осiб.

     3. Використання об'єкта права iнтелектуальної власностi iншою особою здiйснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, крiм випадкiв правомiрного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та iншим законом.

     4. Умови надання дозволу (видачi лiцензiї) на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi можуть бути визначенi лiцензiйним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та iншого закону.

     Стаття 427. Передання майнових прав iнтелектуальної власностi

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi можуть бути переданi вiдповiдно до закону повнiстю або частково iншiй особi.

     2. Умови передання майнових прав iнтелектуальної власностi можуть бути визначенi договором, який укладається вiдповiдно до цього Кодексу та iншого закону.

     Стаття 428. Здiйснення права iнтелектуальної власностi, яке належить кiльком особам

     1. Право iнтелектуальної власностi, яке належить кiльком особам спiльно, може здiйснюватися за договором мiж ними. У разi вiдсутностi такого договору право iнтелектуальної власностi, яке належить кiльком особам, здiйснюється спiльно.

     Стаття 429. Права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору

     1. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працiвниковi, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремi особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на такий об'єкт можуть належати юридичнiй або фiзичнiй особi, де або у якої працює працiвник.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працiвниковi, який створив цей об'єкт, та юридичнiй або фiзичнiй особi, де або у якої вiн працює, спiльно, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Особливостi здiйснення майнових прав iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановленi законом.

     Стаття 430. Права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений за замовленням

     1. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений за замовленням, належать творцевi цього об'єкта.

     У випадках, передбачених законом, окремi особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на такий об'єкт можуть належати замовниковi.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений за замовленням, належать творцевi цього об'єкта та замовниковi спiльно, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 431. Наслiдки порушення права iнтелектуальної власностi

     1. Порушення права iнтелектуальної власностi, в тому числi невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою вiдповiдальнiсть, встановлену цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     Стаття 432. Захист права iнтелектуальної власностi судом

     1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до статтi 16 цього Кодексу.

     2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рiшення, зокрема, про:

     1) застосування негайних заходiв щодо запобiгання порушенню права iнтелектуальної власностi та збереження вiдповiдних доказiв;

     2) зупинення пропуску через митний кордон України товарiв, iмпорт чи експорт яких здiйснюється з порушенням права iнтелектуальної власностi;

     3) вилучення з цивiльного обороту товарiв, виготовлених або введених у цивiльний оборот з порушенням права iнтелектуальної власностi, та знищення таких товарiв;

     4) вилучення з цивiльного обороту матерiалiв та знарядь, якi використовувалися переважно для виготовлення товарiв з порушенням права iнтелектуальної власностi, або вилучення та знищення таких матерiалiв та знарядь;

     5) застосування разового грошового стягнення замiсть вiдшкодування збиткiв за неправомiрне використання об'єкта права iнтелектуальної власностi. Розмiр стягнення визначається вiдповiдно до закону з урахуванням вини особи та iнших обставин, що мають iстотне значення;

     6) опублiкування в засобах масової iнформацiї вiдомостей про порушення права iнтелектуальної власностi та змiст судового рiшення щодо такого порушення.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 31.05.2007р. N 1111-V)

Глава 36
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ЛIТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНIЙ ТА IНШИЙ ТВIР (АВТОРСЬКЕ ПРАВО)

     Стаття 433. Об'єкти авторського права

     1. Об'єктами авторського права є твори, а саме:

     1) лiтературнi та художнi твори, зокрема:

     романи, поеми, статтi та iншi письмовi твори;

     лекцiї, промови, проповiдi та iншi уснi твори;

     драматичнi, музично-драматичнi твори, пантомiми, хореографiчнi, iншi сценiчнi твори;

     музичнi твори (з текстом або без тексту);

     аудiовiзуальнi твори;

     твори живопису, архiтектури, скульптури та графiки;

     фотографiчнi твори;

     твори ужиткового мистецтва;

     iлюстрацiї, карти, плани, ескiзи i пластичнi твори, що стосуються географiї, топографiї, архiтектури або науки;

     переклади, адаптацiї, аранжування та iншi переробки лiтературних або художнiх творiв;

     збiрники творiв, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом iнтелектуальної дiяльностi;

     2) комп'ютернi програми;

     3) компiляцiї даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом iнтелектуальної дiяльностi;

     4) iншi твори.

     2. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно вiд їх завершеностi, призначення, цiнностi тощо, а також способу чи форми їх вираження.

     3. Авторське право не поширюється на iдеї, процеси, методи дiяльностi або математичнi концепцiї як такi.

     4. Комп'ютернi програми охороняються як лiтературнi твори.

     5. Компiляцiї даних (бази даних) або iншого матерiалу охороняються як такi. Ця охорона не поширюється на данi або матерiал як такi та не зачiпає авторське право на данi або матерiал, що є складовими компiляцiї.

     Стаття 434. Твори, якi не є об'єктами авторського права

     1. Не є об'єктами авторського права:

     1) акти органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рiшення тощо), а також їх офiцiйнi переклади;

     2) державнi символи України, грошовi знаки, емблеми тощо, затвердженi органами державної влади;

     3) повiдомлення про новини дня або iншi факти, що мають характер звичайної прес-iнформацiї;

     4) iншi твори, встановленi законом.

     Стаття 435. Суб'єкти авторського права

     1. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За вiдсутностi доказiв iншого автором твору вважається фiзична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригiналi або примiрнику твору (презумпцiя авторства).

     2. Суб'єктами авторського права є також iншi фiзичнi та юридичнi особи, якi набули прав на твори вiдповiдно до договору або закону.

     Стаття 436. Спiвавторство

     1. Авторське право на твiр, створений у спiвавторствi, належить спiвавторам спiльно, незалежно вiд того, становить такий твiр одне нерозривне цiле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостiйне значення. Частина твору, створеного у спiвавторствi, визнається такою, що має самостiйне значення, якщо вона може бути використана незалежно вiд iнших частин цього твору.

     2. Кожен iз спiвавторiв зберiгає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостiйне значення.

     3. Вiдносини мiж спiвавторами можуть бути визначенi договором. У разi вiдсутностi такого договору авторське право на твiр здiйснюється всiма спiвавторами спiльно.

     Стаття 437. Виникнення авторського права

     1. Авторське право виникає з моменту створення твору.

     2. Особа, яка має авторське право, для сповiщення про свої права може використовувати спецiальний знак, встановлений законом.

     Стаття 438. Особистi немайновi права автора

     1. Автору твору належать особистi немайновi права, встановленi статтею 423 цього Кодексу, а також право:

     1) вимагати зазначення свого iменi у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

     2) забороняти зазначення свого iменi у зв'язку з використанням твору;

     3) обирати псевдонiм у зв'язку з використанням твору;

     4) на недоторканнiсть твору.

     Стаття 439. Забезпечення недоторканностi твору

     1. Автор має право протидiяти будь-якому перекрученню, спотворенню або iншiй змiнi твору чи будь-якому iншому посяганню на твiр, що може зашкодити честi та репутацiї автора, а також супроводженню твору без його згоди iлюстрацiями, передмовами, пiслямовами, коментарями тощо.

     2. У разi смертi автора недоторканнiсть твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За вiдсутностi такого уповноваження недоторканнiсть твору охороняється спадкоємцями автора, а також iншими заiнтересованими особами.

     Стаття 440. Майновi права iнтелектуальної власностi на твiр

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на твiр є:

     1) право на використання твору;

     2) виключне право дозволяти використання твору;

     3) право перешкоджати неправомiрному використанню твору, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права на твiр належать його авторовi, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 441. Використання твору

     1. Використанням твору є його:

     1) опублiкування (випуск у свiт);

     2) вiдтворення будь-яким способом та у будь-якiй формi;

     3) переклад;

     4) переробка, адаптацiя, аранжування та iншi подiбнi змiни;

     5) включення складовою частиною до збiрникiв, баз даних, антологiй, енциклопедiй тощо;

     6) публiчне виконання;

     7) продаж, передання в найм (оренду) тощо;

     8) iмпорт його примiрникiв, примiрникiв його перекладiв, переробок тощо.

     2. Використанням твору є також iншi дiї, встановленi законом.

     Стаття 442. Опублiкування твору (випуск твору у свiт)

     1. Твiр вважається опублiкованим (випущеним у свiт), якщо вiн будь-яким способом повiдомлений невизначеному колу осiб, у тому числi виданий, публiчно виконаний, публiчно показаний, переданий по радiо чи телебаченню, вiдображений у загальнодоступних електронних системах iнформацiї.

     2. Твiр не може бути опублiкований, якщо вiн порушує права людини на таємницю її особистого i сiмейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральностi населення.

     3. Нiхто не має права опублiкувати твiр без згоди автора, крiм випадкiв, встановлених цим Кодексом та iншим законом.

     4. У разi смертi автора його правонаступники мають право на опублiкування твору, якщо це не суперечить волi автора.

     Стаття 443. Використання твору за згодою автора

     1. Використання твору здiйснюється лише за згодою автора, крiм випадкiв правомiрного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та iншим законом.

     Стаття 444. Випадки правомiрного використання твору без згоди автора

     1. Твiр може бути вiльно, без згоди автора та iнших осiб, та безоплатно використаний будь-якою особою:

     1) як цитата з правомiрно опублiкованого твору або як iлюстрацiя у виданнях, радiо- i телепередачах, фонограмах та вiдеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та iменi автора, якщо воно вказане в такому джерелi, та в обсязi, виправданому поставленою метою;

     2) для вiдтворення у судовому та адмiнiстративному провадженнi в обсязi, виправданому цiєю метою;

     3) в iнших випадках, передбачених законом.

     2. Особа, яка використовує твiр, зобов'язана зазначити iм'я автора твору та джерело запозичення.

     Стаття 445. Право автора на плату за використання його твору

     1. Автор має право на плату за використання його твору, якщо iнше не встановлено цим Кодексом та iншим законом.

     Стаття 446. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр

     1. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр спливає через сiмдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком смертi автора чи останнього iз спiвавторiв, який пережив iнших спiвавторiв, крiм випадкiв, передбачених законом.

     Стаття 447. Правовi наслiдки закiнчення строку чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр

     1. Пiсля закiнчення строку чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр вiн може вiльно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

     Стаття 448. Право автора на частку вiд суми продажу оригiналу твору

     1. Автор має невiдчужуване право на одержання грошової суми у розмiрi п'яти вiдсоткiв вiд суми кожного продажу оригiналу художнього твору чи оригiналу рукопису лiтературного твору, наступного за вiдчуженням оригiналу, здiйсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригiналу твору.

     2. Право, встановлене частиною першою цiєї статтi, переходить до спадкоємцiв автора твору та спадкоємцiв цих спадкоємцiв i дiє до спливу строку чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр, установленого статтею 446 цього Кодексу.

Глава 37
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ВИКОНАННЯ, ФОНОГРАМУ, ВIДЕОГРАМУ ТА ПРОГРАМУ (ПЕРЕДАЧУ) ОРГАНIЗАЦIЇ МОВЛЕННЯ (СУМIЖНI ПРАВА)

     Стаття 449. Об'єкти сумiжних прав

     1. Об'єктами сумiжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктiв та незалежно вiд їх призначення, змiсту, цiнностi тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

     а) виконання;

     б) фонограми;

     в) вiдеограми;

     г) програми (передачi) органiзацiй мовлення.

     Стаття 450. Суб'єкти сумiжних прав

     1. Первинними суб'єктами сумiжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник вiдеограми, органiзацiя мовлення. За вiдсутностi доказiв iншого виконавцем, виробником фонограми, вiдеограми, програми (передачi) органiзацiї мовлення вважається особа, iм'я (найменування) якої зазначено вiдповiдно у фонограмi, вiдеограмi, їх примiрниках чи на упаковцi, а також пiд час передачi органiзацiї мовлення.

     2. Суб'єктами сумiжних прав є також iншi особи, якi набули таких прав вiдповiдно до договору чи закону.

     Стаття 451. Виникнення сумiжних прав

     1. Право iнтелектуальної власностi на виконання виникає з моменту першого його здiйснення.

     2. Право iнтелектуальної власностi на фонограму чи вiдеограму виникає з моменту її вироблення.

     3. Право iнтелектуальної власностi на передачу (програму) органiзацiї мовлення виникає з моменту її першого здiйснення.

     4. Особа, яка має сумiжне право, для сповiщення про свої права може використовувати спецiальний знак, встановлений законом.

     Стаття 452. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт сумiжних прав

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на об'єкт сумiжних прав є:

     1) право на використання об'єкта сумiжних прав;

     2) виключне право дозволяти використання об'єкта сумiжних прав;

     3) право перешкоджати неправомiрному використанню об'єкта сумiжних прав, у тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт сумiжних прав належать вiдповiдно виконавцевi, виробнику фонограми, виробнику вiдеограми чи органiзацiї мовлення, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 453. Використання виконання

     1. Використанням виконання є:

     1) доведення виконання до вiдома публiки пiд час його здiйснення;

     2) записування (фiксування) виконання пiд час його здiйснення, якщо таке записування дає можливiсть сприйняття, вiдтворення та передачi виконання за допомогою технiчних засобiв;

     3) пряме чи опосередковане вiдтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якiй формi;

     4) продаж та iнше вiдчуження оригiналу чи примiрника запису виконання;

     5) оренда оригiналу чи примiрника запису виконання;

     6) забезпечення засобами зв'язку можливостi доступу будь-якої особи до записаного виконання з мiсця та в час, обраних нею.

     2. Використанням виконання є також iншi дiї, встановленi законом.

     Стаття 454. Використання фонограми, вiдеограми

     1. Використанням фонограми, вiдеограми є:

     1) пряме або опосередковане вiдтворення будь-яким способом та у будь-якiй формi вiдеограми, фонограми;

     2) продаж та iнше вiдчуження оригiналу чи примiрника фонограми, вiдеограми;

     3) оренда оригiналу чи примiрника фонограми, вiдеограми;

     4) забезпечення засобами зв'язку можливостi доступу будь-якої особи до фонограми, вiдеограми з мiсця та в час, обраних нею.

     2. Використанням фонограми, вiдеограми є також iншi дiї, встановленi законом.

     Стаття 455. Використання передачi (програми) органiзацiї мовлення

     1. Використанням передачi (програми) органiзацiї мовлення є:

     1) здiйснення (трансляцiя, ретрансляцiя) передачi (програми) органiзацiї мовлення;

     2) записування (фiксування) передачi (програми) органiзацiї мовлення, якщо таке записування дає можливiсть сприйняття, вiдтворення та здiйснення її за допомогою технiчних засобiв;

     3) вiдтворення запису передачi (програми) органiзацiї мовлення;

     4) представлення передачi (програми) органiзацiї мовлення публiцi у мiсцi, де встановлено вхiдну плату.

     2. Використанням передачi (програми) органiзацiї мовлення є також iншi дiї, встановленi законом.

     Стаття 456. Строки чинностi сумiжних майнових прав

     1. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на виконання спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення першого запису виконання, а за вiдсутностi такого запису - з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення виконання.

     2. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на фонограму, вiдеограму спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком її опублiкування, а за вiдсутностi такого опублiкування протягом п'ятдесяти рокiв вiд дати її вироблення - з 1 сiчня року, наступного за роком вироблення фонограми, вiдеограми.

     3. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на передачу (програму) органiзацiї мовлення спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком її першого здiйснення.

     4. Законом в окремих випадках можуть встановлюватися iншi строки чинностi сумiжних прав.

Глава 38
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА НАУКОВЕ ВIДКРИТТЯ

     Стаття 457. Поняття наукового вiдкриття

     1. Науковим вiдкриттям є встановлення невiдомих ранiше, але об'єктивно iснуючих закономiрностей, властивостей та явищ матерiального свiту, якi вносять докорiннi змiни у рiвень наукового пiзнання.

     Стаття 458. Право на наукове вiдкриття

     1. Автор наукового вiдкриття має право надати науковому вiдкриттю своє iм'я або спецiальну назву.

     2. Право на наукове вiдкриття засвiдчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.

Глава 39
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ВИНАХIД, КОРИСНУ МОДЕЛЬ, ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК

     Стаття 459. Придатнiсть винаходу для набуття права iнтелектуальної власностi на нього

     1. Винахiд вважається придатним для набуття права iнтелектуальної власностi на нього, якщо вiн, вiдповiдно до закону, є новим, має винахiдницький рiвень i придатний для промислового використання.

     2. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрiй, речовина тощо) або процес у будь-якiй сферi технологiї.

     3. Законом можуть бути встановленi продукти та процеси, якi не є придатними для набуття права iнтелектуальної власностi на них вiдповiдно до цiєї статтi.

     Стаття 460. Придатнiсть корисної моделi для набуття права iнтелектуальної власностi на неї

     1. Корисна модель вважається придатною для набуття права iнтелектуальної власностi на неї, якщо вона, вiдповiдно до закону, є новою i придатною для промислового використання.

     2. Об'єктом корисної моделi може бути продукт (пристрiй, речовина тощо) або процес у будь-якiй сферi технологiї.

     3. Законом можуть бути встановленi продукти та процеси, якi не є придатними для набуття права iнтелектуальної власностi на них вiдповiдно до цiєї статтi.

     Стаття 461. Придатнiсть промислового зразка для набуття права iнтелектуальної власностi на нього

     1. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права iнтелектуальної власностi на нього, якщо вiн, вiдповiдно до закону, є новим.

     2. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнiшнiй вигляд промислового виробу.

     Стаття 462. Засвiдчення набуття права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Набуття права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок засвiдчується патентом.

     2. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделi, сукупнiстю суттєвих ознак промислового зразка.

     3. Умови та порядок видачi патенту встановлюються законом.

     Стаття 463. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель та промисловий зразок є:

     1) винахiдник, автор промислового зразка;

     2) iншi особи, якi набули прав на винахiд, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

     Стаття 464. Майновi права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок є:

     1) право на використання винаходу, корисної моделi, промислового зразка;

     2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделi, промислового зразка (видавати лiцензiї);

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню винаходу, корисної моделi, промислового зразка, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок належать володiльцю вiдповiдного патенту, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 465. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрацiї, за умови пiдтримання чинностi цих прав вiдповiдно до закону.

     2. Законом можуть бути встановленi умови тимчасової чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд до набрання ними чинностi вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд спливає через двадцять рокiв, що вiдлiковуються вiд дати подання заявки на винахiд в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спецiальних випробувань та офiцiйного дозволу.

     4. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на корисну модель спливає через десять рокiв вiд дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку.

     5. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на промисловий зразок спливає через п'ятнадцять рокiв вiд дати подання заявки на промисловий зразок в установленому законом порядку.

     Стаття 466. Дострокове припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якiй вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     Стаття 467. Правовi наслiдки припинення чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. У разi припинення чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок цi об'єкти можуть вiльно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

     2. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок завдано збиткiв особi, якiй було надано дозвiл на використання цих об'єктiв, такi збитки вiдшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвiл, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 468. Вiдновлення чинностi достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Чиннiсть достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок може бути вiдновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якiй цi права належали у момент їх припинення.

     Стаття 469. Визнання прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок недiйсними

     1. Права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок визнаються недiйсними з пiдстав та в порядку, встановлених законом.

     Стаття 470. Право попереднього користувача на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахiд, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено прiоритет, до дати прiоритету заявки в iнтересах своєї дiяльностi добросовiсно використала винахiд, корисну модель, промисловий зразок в Українi або здiйснила значну i серйозну пiдготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною пiдготовкою (право попереднього користувача).

     2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до iншої особи тiльки разом iз пiдприємством чи дiловою практикою або з тiєю частиною пiдприємства чи дiлової практики, в яких було використано винахiд, корисну модель, промисловий зразок або здiйснено значну i серйозну пiдготовку для такого використання.

Глава 40
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА КОМПОНУВАННЯ IНТЕГРАЛЬНОЇ МIКРОСХЕМИ

(У назвi та текстi глави 40 слова "iнтегральної мiкросхеми" замiнено словами "напiвпровiдникового виробу" згiдно iз Законом України вiд 19 вересня 2019 року N 111-IX)

     Стаття 471. Придатнiсть компонування напiвпровiдникового виробу для набуття права iнтелектуальної власностi на нього

     1. Компонування напiвпровiдникового виробу вважається придатним для набуття права iнтелектуальної власностi на нього, якщо воно є оригiнальним.

     Стаття 472. Засвiдчення набуття права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Набуття права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу засвiдчується свiдоцтвом.

     2. Обсяг правової охорони компонування напiвпровiдникового виробу визначається сукупнiстю пов'язаних зображень цього компонування на матерiальному носiї.

     3. Умови та порядок видачi свiдоцтва встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.09.2019р. N 111-IX)

     Стаття 473. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу є:

     1) автор компонування напiвпровiдникового виробу;

     2) iншi особи, якi набули прав на компонування напiвпровiдникового виробу за договором чи законом.

     Стаття 474. Майновi права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу є:

     1) право на використання компонування напiвпровiдникового виробу;

     2) виключне право дозволяти використання компонування напiвпровiдникового виробу;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню компонування напiвпровiдникового виробу, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу належать володiльцю вiдповiдного свiдоцтва, якщо iнше не встановлено законом чи договором.

     Стаття 475. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрацiї за умови пiдтримання чинностi цих прав вiдповiдно до закону.

     2. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу спливає через десять рокiв, що вiдлiковуються вiд найбiльш ранньої з таких дат:

     закiнчення календарного року, в якому компонування було вперше використане на комерцiйнiй основi будь-де у свiтi;

     закiнчення календарного року, в якому була подана належним чином оформлена заявка на державну реєстрацiю.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.09.2019р. N 111-IX)

     Стаття 476. Дострокове припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якiй вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     Стаття 477. Правовi наслiдки спливу строку чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. У разi припинення чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу воно може вiльно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

     2. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу завдано збиткiв особi, якiй було надано дозвiл на його використання, такi збитки вiдшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвiл, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 478. Вiдновлення чинностi достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Чиннiсть достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу може бути вiдновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якiй цi права належали у момент їх припинення.

     Стаття 479. Визнання прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу недiйсними

     1. Права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу визнаються недiйсними з пiдстав та в порядку, встановлених законом.

     Стаття 480. Право попереднього користувача на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування напiвпровiдникового виробу або, якщо було заявлено прiоритет, до дати прiоритету заявки в iнтересах своєї дiяльностi добросовiсно використала компонування напiвпровiдникового виробу в Українi або здiйснила значну i серйозну пiдготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною пiдготовкою (право попереднього користувача).

     2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до iншої особи тiльки разом iз пiдприємством чи дiловою практикою або з тiєю частиною пiдприємства чи дiлової практики, в яких було використано компонування напiвпровiдникового виробу або здiйснено значну i серйозну пiдготовку для такого використання.

Глава 41
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА РАЦIОНАЛIЗАТОРСЬКУ ПРОПОЗИЦIЮ

     Стаття 481. Поняття та об'єкти рацiоналiзаторської пропозицiї

     1. Рацiоналiзаторською пропозицiєю є визнана юридичною особою пропозицiя, яка мiстить технологiчне (технiчне) або органiзацiйне рiшення у будь-якiй сферi її дiяльностi.

     2. Об'єктом рацiоналiзаторської пропозицiї може бути матерiальний об'єкт або процес.

     Стаття 482. Обсяг правової охорони рацiоналiзаторської пропозицiї

     1. Обсяг правової охорони рацiоналiзаторської пропозицiї визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони поданi.

     Стаття 483. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю є її автор та юридична особа, якiй ця пропозицiя подана.

     Стаття 484. Права суб'єктiв права iнтелектуальної власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю

     1. Автор рацiоналiзаторської пропозицiї має право на добросовiсне заохочення вiд юридичної особи, якiй ця пропозицiя подана.

     2. Юридична особа, яка визнала пропозицiю рацiоналiзаторською, має право на використання цiєї пропозицiї у будь-якому обсязi.

Глава 42
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА СОРТ РОСЛИН, ПОРОДУ ТВАРИН

     Стаття 485. Види прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин

     1. Право iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин становлять:

     1) особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi державною реєстрацiєю;

     2) майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi патентом;

     3) майнове право iнтелектуальної власностi на поширення сорту рослин, породи тварин, засвiдчене державною реєстрацiєю.

     Стаття 486. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин є:

     1) автор сорту рослин, породи тварин;

     2) iншi особи, якi набули майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

     Стаття 487. Майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi патентом

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченими патентом, є:

     1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Українi;

     2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин належать володiльцю патенту, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 488. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрацiї, за умови пiдтримання чинностi цих прав вiдповiдно до закону.

     2. Законом можуть бути встановленi умови тимчасової чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин до набрання ними чинностi вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять рокiв, а щодо дерев та винограду - через тридцять п'ять рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком державної реєстрацiї цих прав.

     4. Чиннiсть виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.

     5. Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним з дати, наступної за датою його державної реєстрацiї, та дiє безстроково за умови пiдтримання чинностi цього права вiдповiдно до закону.

     6. Чиннiсть виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.

Глава 43
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА КОМЕРЦIЙНЕ НАЙМЕНУВАННЯ

     Стаття 489. Правова охорона комерцiйного найменування

     1. Правова охорона надається комерцiйному найменуванню, якщо воно дає можливiсть вирiзнити одну особу з-помiж iнших та не вводить в оману споживачiв щодо справжньої її дiяльностi.

     2. Право iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрацiї i незалежно вiд того, є чи не є комерцiйне найменування частиною торговельної марки.

     3. Вiдомостi про комерцiйне найменування можуть вноситися до реєстрiв, порядок ведення яких встановлюється законом.

     4. Особи можуть мати однаковi комерцiйнi найменування, якщо це не вводить в оману споживачiв щодо товарiв, якi вони виробляють та (або) реалiзовують, та послуг, якi ними надаються.

     Стаття 490. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування є:

     1) право на використання комерцiйного найменування;

     2) право перешкоджати iншим особам неправомiрно використовувати комерцiйне найменування, в тому числi забороняти таке використання;

     3) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування передаються iншiй особi лише разом з цiлiсним майновим комплексом особи, якiй цi права належать, або його вiдповiдною частиною.

     Стаття 491. Припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування припиняється у разi лiквiдацiї юридичної особи та з iнших пiдстав, встановлених законом.

Глава 44
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

     Стаття 492. Торговельна марка

     1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбiнацiя позначень, якi придатнi для вирiзнення товарiв (послуг), що виробляються (надаються) однiєю особою, вiд товарiв (послуг), що виробляються (надаються) iншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, лiтери, цифри, зображувальнi елементи, комбiнацiї кольорiв.

     Стаття 493. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на торговельну марку є фiзичнi та юридичнi особи.

     2. Право iнтелектуальної власностi на певну торговельну марку може належати одночасно кiльком фiзичним та (або) юридичним особам.

     Стаття 494. Засвiдчення набуття права iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Набуття права iнтелектуальної власностi на торговельну марку засвiдчується свiдоцтвом. Умови та порядок видачi свiдоцтва встановлюються законом.

     2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свiдоцтвi її зображенням та перелiком товарiв i послуг, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Набуття права iнтелектуальної власностi на торговельну марку, яка має мiжнародну реєстрацiю або визнана в установленому законом порядку добре вiдомою, не вимагає засвiдчення свiдоцтвом.

     Стаття 495. Майновi права iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на торговельну марку є:

     1) право на використання торговельної марки;

     2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню торговельної марки, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на торговельну марку належать володiльцю вiдповiдного свiдоцтва, володiльцю мiжнародної реєстрацiї, особi, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре вiдомою, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 496. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на торговельну марку є чинними протягом десяти рокiв з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо iнше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять рокiв у порядку, встановленому законом.

     Стаття 497. Дострокове припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарiв чи послуг.

     2. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якiй вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     3. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку завдано збиткiв особi, якiй було надано дозвiл на її використання, такi збитки вiдшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвiл, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 498. Вiдновлення чинностi достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Чиннiсть достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку може бути вiдновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якiй цi права належали у момент їх припинення.

     Стаття 499. Визнання прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку недiйсними

     1. Права iнтелектуальної власностi на торговельну марку визнаються недiйсними з пiдстав та в порядку, встановлених законом.

     Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку

     1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено прiоритет, до дати прiоритету заявки в iнтересах своєї дiяльностi добросовiсно використала торговельну марку в Українi або здiйснила значну i серйозну пiдготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною пiдготовкою (право попереднього користувача).

     2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до iншої особи тiльки разом iз пiдприємством чи дiловою практикою або з тiєю частиною пiдприємства чи дiлової практики, в яких було використано торговельну марку або здiйснено значну i серйозну пiдготовку для такого використання.

Глава 45
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ГЕОГРАФIЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

     Стаття 501. Набуття права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Право iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення виникає з дати державної реєстрацiї цього права, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Обсяг правової охорони географiчного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) i межами географiчного мiсця його (її) походження, зафiксованими державною реєстрацiєю права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення.

     Стаття 502. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення є виробники товарiв, об'єднання виробникiв, iншi особи, визначенi законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 123-IX)

     Стаття 503. Права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Правами iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення є:

     1) право на визнання позначення товару (послуги) географiчним зазначенням;

     2) право на використання географiчного зазначення;

     3) право перешкоджати неправомiрному використанню географiчного зазначення, в тому числi забороняти таке використання.

     2. Права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення, що належать окремим суб'єктам права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення, встановлюються законом.

     Стаття 504. Строк чинностi права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Право iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрацiї, i охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Глава 46
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА КОМЕРЦIЙНУ ТАЄМНИЦЮ

     Стаття 505. Поняття комерцiйної таємницi

     1. Комерцiйною таємницею є iнформацiя, яка є секретною в тому розумiннi, що вона в цiлому чи в певнiй формi та сукупностi її складових є невiдомою та не є легкодоступною для осiб, якi звичайно мають справу з видом iнформацiї, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерцiйну цiннiсть та була предметом адекватних iснуючим обставинам заходiв щодо збереження її секретностi, вжитих особою, яка законно контролює цю iнформацiю.

     2. Комерцiйною таємницею можуть бути вiдомостi технiчного, органiзацiйного, комерцiйного, виробничого та iншого характеру, за винятком тих, якi вiдповiдно до закону не можуть бути вiднесенi до комерцiйної таємницi.

     Стаття 506. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю є:

     1) право на використання комерцiйної таємницi;

     2) виключне право дозволяти використання комерцiйної таємницi;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному розголошенню, збиранню або використанню комерцiйної таємницi;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю належать особi, яка правомiрно визначила iнформацiю комерцiйною таємницею, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 507. Охорона комерцiйної таємницi органами державної влади

     1. Органи державної влади зобов'язанi охороняти вiд недобросовiсного комерцiйного використання iнформацiю, яка є комерцiйною таємницею та створення якої потребує значних зусиль i яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на дiяльнiсть, пов'язану з фармацевтичними, сiльськогосподарськими, хiмiчними продуктами, що мiстять новi хiмiчнi сполуки. Ця iнформацiя охороняється органами державної влади також вiд розголошення, крiм випадкiв, коли розголошення необхiдне для забезпечення захисту населення або не вжито заходiв щодо її охорони вiд недобросовiсного комерцiйного використання.

     2. Органи державної влади зобов'язанi охороняти комерцiйну таємницю також в iнших випадках, передбачених законом.

     Стаття 508. Строк чинностi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю

     1. Строк чинностi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю обмежується строком iснування сукупностi ознак комерцiйної таємницi, встановлених частиною першою статтi 505 цього Кодексу.

КНИГА П'ЯТА
ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

РОЗДIЛ I
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 47
ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. СТОРОНИ У ЗОБОВ'ЯЗАННI

     Стаття 509. Поняття зобов'язання та пiдстави його виникнення

     1. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дiю (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошi тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати вiд боржника виконання його обов'язку.

     2. Зобов'язання виникають з пiдстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

     3. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовiсностi, розумностi та справедливостi.

     Стаття 510. Сторони у зобов'язаннi

     1. Сторонами у зобов'язаннi є боржник i кредитор.

     2. У зобов'язаннi на сторонi боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кiлька осiб.

     3. Якщо кожна iз сторiн у зобов'язаннi має одночасно i права, i обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, i одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати вiд неї.

     Стаття 511. Третя особа у зобов'язаннi

     1. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

     Стаття 512. Пiдстави замiни кредитора у зобов'язаннi

     1. Кредитор у зобов'язаннi може бути замiнений iншою особою внаслiдок:

     1) передання ним своїх прав iншiй особi за правочином (вiдступлення права вимоги);

     2) правонаступництва;

     3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

     4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

     2. Кредитор у зобов'язаннi може бути замiнений також в iнших випадках, встановлених законом.

     3. Кредитор у зобов'язаннi не може бути замiнений, якщо це встановлено договором або законом.

     Стаття 513. Форма правочину щодо замiни кредитора у зобов'язаннi

     1. Правочин щодо замiни кредитора у зобов'язаннi вчиняється у такiй самiй формi, що i правочин, на пiдставi якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторовi.

     2. Правочин щодо замiни кредитора у зобов'язаннi, яке виникло на пiдставi правочину, що пiдлягає державнiй реєстрацiї, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрацiї цього правочину, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язаннi

     1. До нового кредитора переходять права первiсного кредитора у зобов'язаннi в обсязi i на умовах, що iснували на момент переходу цих прав, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 515. Зобов'язання, в яких замiна кредитора не допускається

     1. Замiна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю.

     Стаття 516. Порядок замiни кредитора у зобов'язаннi

     1. Замiна кредитора у зобов'язаннi здiйснюється без згоди боржника, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Якщо боржник не був письмово повiдомлений про замiну кредитора у зобов'язаннi, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслiдкiв. У цьому разi виконання боржником свого обов'язку первiсному кредиторовi є належним виконанням.

     Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов'язаннi

     1. Первiсний кредитор у зобов'язаннi повинен передати новому кредиторовi документи, якi засвiдчують права, що передаються, та iнформацiю, яка є важливою для їх здiйснення.

     2. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторовi до надання боржниковi доказiв переходу до нового кредитора прав у зобов'язаннi.

     Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов'язаннi

     1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язаннi заперечення, якi вiн мав проти первiсного кредитора на момент одержання письмового повiдомлення про замiну кредитора.

     2. Якщо боржник не був письмово повiдомлений про замiну кредитора у зобов'язаннi, вiн має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, якi вiн мав проти первiсного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свiй обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

     Стаття 519. Вiдповiдальнiсть первiсного кредитора у зобов'язаннi

     1. Первiсний кредитор у зобов'язаннi вiдповiдає перед новим кредитором за недiйснiсть переданої йому вимоги, але не вiдповiдає за невиконання боржником свого обов'язку, крiм випадкiв, коли первiсний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

     Стаття 520. Замiна боржника у зобов'язаннi

     1. Боржник у зобов'язаннi може бути замiнений iншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо iнше не передбачено законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 24.07.2009р. N 1617-VI)

     Стаття 521. Форма правочину щодо замiни боржника у зобов'язаннi

     1. Форма правочину щодо замiни боржника у зобов'язаннi визначається вiдповiдно до положень статтi 513 цього Кодексу.

     Стаття 522. Заперечення нового боржника у зобов'язаннi проти вимоги кредитора

     1. Новий боржник у зобов'язаннi має право висунути проти вимоги кредитора всi заперечення, що грунтуються на вiдносинах мiж кредитором i первiсним боржником.

     Стаття 523. Правовi наслiдки замiни боржника у зобов'язаннi, забезпеченому порукою або заставою

     1. Порука або застава, встановлена iншою особою, припиняється пiсля замiни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

     2. Застава, встановлена первiсним боржником, зберiгається пiсля замiни боржника, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 524. Валюта зобов'язання

     1. Зобов'язання має бути виражене у грошовiй одиницi України - гривнi.

     2. Сторони можуть визначити грошовий еквiвалент зобов'язання в iноземнiй валютi.

     Стаття 525. Недопустимiсть односторонньої вiдмови вiд зобов'язання

     1. Одностороння вiдмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Глава 48
ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Стаття 526. Загальнi умови виконання зобов'язання

     1. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, а за вiдсутностi таких умов та вимог - вiдповiдно до звичаїв дiлового обороту або iнших вимог, що звичайно ставляться.

     Стаття 527. Виконання зобов'язання належними сторонами

     1. Боржник зобов'язаний виконати свiй обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо iнше не встановлено договором або законом, не випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     2. Кожна iз сторiн у зобов'язаннi має право вимагати доказiв того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, i несе ризик наслiдкiв непред'явлення такої вимоги.

     Стаття 528. Виконання обов'язку боржника iншою особою

     1. Виконання обов'язку може бути покладено боржником на iншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства або сутi зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разi кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника iншою особою.

     2. У разi невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника iншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

     3. Iнша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разi небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслiдок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разi до iншої особи переходять права кредитора у зобов'язаннi i застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

     Стаття 529. Виконання зобов'язання частинами

     1. Кредитор має право не приймати вiд боржника виконання його обов'язку частинами, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 530. Строк (термiн) виконання зобов'язання

     1. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).

     Зобов'язання, строк (термiн) виконання якого визначений вказiвкою на подiю, яка неминуче має настати, пiдлягає виконанню з настанням цiєї подiї.

     2. Якщо строк (термiн) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк вiд дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає iз договору або актiв цивiльного законодавства.

     Стаття 531. Дострокове виконання зобов'язання

     1. Боржник має право виконати свiй обов'язок достроково, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 532. Мiсце виконання зобов'язання

     1. Мiсце виконання зобов'язання встановлюється у договорi.

     Якщо мiсце виконання зобов'язання не встановлено у договорi, виконання провадиться:

     1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за мiсцезнаходженням цього майна;

     2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на пiдставi договору перевезення, - за мiсцем здавання товару (майна) перевiзниковi;

     3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на пiдставi iнших правочинiв, - за мiсцем виготовлення або зберiгання товару (майна), якщо це мiсце було вiдоме кредиторовi на момент виникнення зобов'язання;

     4) за грошовим зобов'язанням - за мiсцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її мiсцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змiнив мiсце проживання (мiсцезнаходження) i сповiстив про це боржника, зобов'язання виконується за новим мiсцем проживання (мiсцезнаходженням) кредитора з вiднесенням на кредитора всiх витрат, пов'язаних iз змiною мiсця виконання;

     5) за iншим зобов'язанням - за мiсцем проживання (мiсцезнаходженням) боржника.

     2. Зобов'язання може бути виконане в iншому мiсцi, якщо це встановлено актами цивiльного законодавства або випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання

     1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

     2. Якщо у зобов'язаннi визначено грошовий еквiвалент в iноземнiй валютi, сума, що пiдлягає сплатi у гривнях, визначається за офiцiйним курсом вiдповiдної валюти на день платежу, якщо iнший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи iншим нормативно-правовим актом.

     3. Використання iноземної валюти, а також платiжних документiв в iноземнiй валютi при здiйсненнi розрахункiв на територiї України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

     Стаття 534. Черговiсть погашення вимог за грошовим зобов'язанням

     1. У разi недостатностi суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязi ця сума погашає вимоги кредитора у такiй черговостi, якщо iнше не встановлено договором або законом:

     1) у першу чергу вiдшкодовуються витрати кредитора, пов'язанi з одержанням виконання;

     2) у другу чергу сплачуються проценти i неустойка;

     3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.11.2016р. N 1734-VIII)

     Стаття 535. Збiльшення суми, що виплачується фiзичнiй особi за грошовим зобов'язанням

     1. У разi збiльшення встановленого законом неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фiзичнiй особi (на вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довiчного утримання (догляду) та в iнших випадках, встановлених договором або законом), пропорцiйно збiльшується.

     2. Якщо внаслiдок виплати збiльшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити цi виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладеннi договору, на вимогу цiєї сторони договiр може бути розiрваний за рiшенням суду.

     Стаття 536. Проценти

     1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо iнше не встановлено договором мiж фiзичними особами.

     2. Розмiр процентiв за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або iншим актом цивiльного законодавства.

     Стаття 537. Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотарiуса, нотарiальної контори

     1. Боржник має право виконати свiй обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторовi грошей або цiнних паперiв у депозит нотарiуса, нотарiальної контори в разi:

     1) вiдсутностi кредитора або уповноваженої ним особи у мiсцi виконання зобов'язання;

     2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи вiд прийняття виконання або в разi iншого прострочення з їхнього боку;

     3) вiдсутностi представника недiєздатного кредитора.

     2. Нотарiус повiдомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

     3. Порядок внесення цiнних паперiв, що iснують у бездокументарнiй формi, в депозит нотарiуса (нотарiальної контори) встановлюється законодавством про депозитарну систему України.

     Внесення на депозит нотарiуса цiнних паперiв, що iснують в документарнiй формi, здiйснюється шляхом вручення нотарiусу сертифiката таких цiнних паперiв.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI)

     Стаття 538. Зустрiчне виконання зобов'язання

     1. Виконання свого обов'язку однiєю iз сторiн, яке вiдповiдно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрiчним виконанням зобов'язання.

     2. При зустрiчному виконаннi зобов'язання сторони повиннi виконувати свої обов'язки одночасно, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства, не випливає iз сутi зобов'язання або звичаїв дiлового обороту.

     Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повiдомити про це другу сторону.

     3. У разi невиконання однiєю iз сторiн у зобов'язаннi свого обов'язку або за наявностi очевидних пiдстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термiн) або виконає його не в повному обсязi, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, вiдмовитися вiд його виконання частково або в повному обсязi.

     4. Якщо зустрiчне виконання обов'язку здiйснено однiєю iз сторiн, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свiй обов'язок.

     Стаття 539. Виконання альтернативного зобов'язання

     1. Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кiлькох дiй. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства, не випливає iз сутi зобов'язання або звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 540. Виконання зобов'язання, в якому беруть участь кiлька кредиторiв або кiлька боржникiв

     1. Якщо у зобов'язаннi беруть участь кiлька кредиторiв або кiлька боржникiв, кожний iз кредиторiв має право вимагати виконання, а кожний iз боржникiв повинен виконати обов'язок у рiвнiй частцi, якщо iнше не встановлено договором або актами цивiльного законодавства.

     Стаття 541. Солiдарне зобов'язання

     1. Солiдарний обов'язок або солiдарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разi неподiльностi предмета зобов'язання.

     Стаття 542. Солiдарна вимога кредиторiв

     1. У разi солiдарної вимоги кредиторiв (солiдарних кредиторiв) кожний iз кредиторiв має право пред'явити боржниковi вимогу у повному обсязi.

     До пред'явлення вимоги одним iз солiдарних кредиторiв боржник має право виконати свiй обов'язок будь-кому iз них на свiй розсуд.

     2. Боржник не має права висувати проти вимоги одного iз солiдарних кредиторiв заперечення, що грунтуються на таких вiдносинах боржника з iншими солiдарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участi.

     3. Виконання боржником свого обов'язку одному iз солiдарних кредиторiв у повному обсязi звiльняє боржника вiд виконання рештi солiдарних кредиторiв.

     4. Солiдарний кредитор, який одержав виконання вiд боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солiдарних кредиторiв у рiвнiй частцi, якщо iнше не встановлено договором мiж ними.

     Стаття 543. Солiдарний обов'язок боржникiв

     1. У разi солiдарного обов'язку боржникiв (солiдарних боржникiв) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязi як вiд усiх боржникiв разом, так i вiд будь-кого з них окремо.

     2. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязi вiд одного iз солiдарних боржникiв, має право вимагати недоодержане вiд решти солiдарних боржникiв.

     Солiдарнi боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхнiй обов'язок не буде виконаний у повному обсязi.

     3. Солiдарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких вiдносинах решти солiдарних боржникiв з кредитором, у яких цей боржник не бере участi.

     4. Виконання солiдарного обов'язку у повному обсязi одним iз боржникiв припиняє обов'язок решти солiдарних боржникiв перед кредитором.

     5. Лiквiдацiя солiдарного боржника - юридичної особи, смерть солiдарного боржника - фiзичної особи не припиняють обов'язку решти солiдарних боржникiв перед кредитором та не змiнюють його обсягу та умов виконання.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 544. Право боржника, який виконав солiдарний обов'язок, на зворотну вимогу

     1. Боржник, який виконав солiдарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солiдарних боржникiв у рiвнiй частцi, якщо iнше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

     2. Якщо один iз солiдарних боржникiв не сплатив частку, належну солiдарному боржниковi, який у повному обсязi виконав солiдарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солiдарних боржникiв у рiвнiй частцi.

     Стаття 545. Пiдтвердження виконання зобов'язання

     1. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязi.

     2. Якщо боржник видав кредиторовi борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржниковi. У разi неможливостi повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписцi, яку вiн видає.

     3. Наявнiсть боргового документа у боржника пiдтверджує виконання ним свого обов'язку.

     4. У разi вiдмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разi настає прострочення кредитора.

Глава 49
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Параграф 1. Загальнi положення про забезпечення виконання зобов'язання

     Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання

     1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком, правом довiрчої власностi.

     2. Договором або законом можуть бути встановленi iншi види забезпечення виконання зобов'язання.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 132-IX)

     Стаття 547. Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання

     1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовiй формi.

     2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений iз недодержанням письмової форми, є нiкчемним.

     Стаття 548. Загальнi умови забезпечення виконання зобов'язання

     1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

     2. Недiйсне зобов'язання не пiдлягає забезпеченню. Недiйснiсть основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недiйснiсть правочину щодо його забезпечення, якщо iнше не встановлено цим Кодексом.

     3. Недiйснiсть правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недiйснiсть основного зобов'язання.

     Параграф 2. Неустойка

     Стаття 549. Поняття неустойки

     1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання.

     2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

     3. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

     Стаття 550. Пiдстави виникнення права на неустойку

     1. Право на неустойку виникає незалежно вiд наявностi у кредитора збиткiв, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

     2. Проценти на неустойку не нараховуються.

     3. Кредитор не має права на неустойку в разi, якщо боржник не вiдповiдає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

     Стаття 551. Предмет неустойки

     1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно.

     2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.

     Розмiр неустойки, встановлений законом, може бути збiльшений у договорi, якщо таке збiльшення не заборонено законом.

     Сторони можуть домовитися про зменшення розмiру неустойки, встановленого актом цивiльного законодавства, крiм випадкiв, передбачених законом.

     3. Розмiр неустойки може бути зменшений за рiшенням суду, якщо вiн значно перевищує розмiр збиткiв, та за наявностi iнших обставин, якi мають iстотне значення.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.11.2016р. N 1734-VIII)

     Стаття 552. Правовi наслiдки сплати (передання) неустойки

     1. Сплата (передання) неустойки не звiльняє боржника вiд виконання свого обов'язку в натурi.

     2. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на вiдшкодування збиткiв, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

     Параграф 3. Порука

     Стаття 553. Договiр поруки

     1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

     Поручитель вiдповiдає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

     2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязi.

     3. Поручителем може бути одна особа або кiлька осiб.

     Стаття 554. Правовi наслiдки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою

     1. У разi порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник i поручитель вiдповiдають перед кредитором як солiдарнi боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидiарну) вiдповiдальнiсть поручителя.

     2. Поручитель вiдповiдає перед кредитором у тому ж обсязi, що i боржник, включаючи сплату основного боргу, процентiв, неустойки, вiдшкодування збиткiв, якщо iнше не встановлено договором поруки.

     3. Особи, якi за одним чи за декiлькома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного i того самого зобов'язання, є солiдарними боржниками i вiдповiдають перед кредитором солiдарно, якщо iнше не встановлено договором поруки.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 555. Права та обов'язки поручителя у разi пред'явлення до нього вимоги

     1. У разi одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повiдомити про це боржника, а в разi пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участi у справi.

     Якщо поручитель не повiдомить боржника про вимогу кредитора i сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всi заперечення, якi вiн мав проти вимоги кредитора.

     2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, якi мiг би висунути сам боржник, за умови, що цi заперечення не пов'язанi з особою боржника. Поручитель має право висунути цi заперечення також у разi, якщо боржник вiдмовився вiд них або визнав свiй борг.

     Стаття 556. Права поручителя, який виконав зобов'язання

     1. Пiсля виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, якi пiдтверджують цей обов'язок боржника.

     2. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усi права кредитора у цьому зобов'язаннi, в тому числi й тi, що забезпечували його виконання.

     3. До кожного з кiлькох поручителiв, якi виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмiрi частини обов'язку, що виконана ним.

     Стаття 557. Повiдомлення поручителя про виконання зобов'язання боржником

     1. Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повiдомити про це поручителя.

     2. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повiдомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпiдставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника.

     Стаття 558. Оплата послуг поручителя

     1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржниковi.

     Стаття 559. Припинення поруки

     1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разi змiни зобов'язання без згоди поручителя, внаслiдок чого збiльшився обсяг вiдповiдальностi боржника, такий поручитель несе вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язання боржником в обсязi, що iснував до такої змiни зобов'язання.

     2. Порука припиняється, якщо пiсля настання строку виконання зобов'язання кредитор вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

     3. Порука припиняється у разi переведення боргу на iншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання iншим боржником у договорi поруки чи при переведеннi боргу.

     4. Порука припиняється пiсля закiнчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разi виконання основного зобов'язання у повному обсязi або якщо кредитор протягом трьох рокiв з дня настання строку (термiну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термiн) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох рокiв з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здiйснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закiнчення строку або настання термiну виконання вiдповiдної частини такого зобов'язання.

     5. Лiквiдацiя боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осiб, фiзичних осiб - пiдприємцiв та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв'язку з порушенням таким боржником зобов'язання.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 14.06.2016р. N 1414-VIIIб вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Параграф 4. Гарантiя

     Стаття 560. Поняття гарантiї

     1. За гарантiєю банк, iнша фiнансова установа, страхова органiзацiя (гарант) гарантує перед кредитором (бенефiцiаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

     Гарант вiдповiдає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

     Стаття 561. Строк дiї гарантiї

     1. Гарантiя дiє протягом строку, на який вона видана.

     2. Гарантiя є чинною вiд дня її видачi, якщо в нiй не встановлено iнше.

     3. Гарантiя не може бути вiдкликана гарантом, якщо в нiй не встановлено iнше.

     Стаття 562. Незалежнiсть гарантiї вiд основного зобов'язання

     1. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить вiд основного зобов'язання (його припинення або недiйсностi), зокрема i тодi, коли в гарантiї мiститься посилання на основне зобов'язання.

     Стаття 563. Правовi наслiдки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантiєю

     1. У разi порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантiєю, гарант зобов'язаний сплатити кредиторовi грошову суму вiдповiдно до умов гарантiї.

     2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми вiдповiдно до виданої ним гарантiї пред'являється у письмовiй формi. До вимоги додаються документи, вказанi в гарантiї.

     3. У вимозi до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантiєю.

     4. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантiї, на який її видано.

     5. Кредитор не може передавати iншiй особi право вимоги до гаранта, якщо iнше не встановлено гарантiєю.

     Стаття 564. Обов'язки гаранта пiд час розгляду вимоги кредитора

     1. Пiсля одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повiдомити про це боржника i передати йому копiї вимоги разом з доданими до неї документами.

     2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантiї строк, а у разi його вiдсутностi - в розумний строк i встановити вiдповiднiсть вимоги та доданих до неї документiв умовам гарантiї.

     Стаття 565. Право гаранта на вiдмову в задоволеннi вимоги кредитора

     1. Гарант має право вiдмовитися вiд задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або доданi до неї документи не вiдповiдають умовам гарантiї або якщо вони поданi гарантовi пiсля закiнчення строку дiї гарантiї.

     2. Гарант повинен негайно повiдомити кредитора про вiдмову вiд задоволення його вимоги.

     3. Якщо гарант пiсля пред'явлення до нього вимоги кредитора дiзнався про недiйснiсть основного зобов'язання або про його припинення, вiн повинен негайно повiдомити про це кредитора i боржника.

     Повторна вимога кредитора, одержана гарантом пiсля такого повiдомлення, пiдлягає задоволенню.

     Стаття 566. Обов'язок гаранта

     1. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантiю.

     У разi порушення гарантом свого обов'язку його вiдповiдальнiсть перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантiю, якщо iнше не встановлено у гарантiї.

     Стаття 567. Оплата послуг гаранта

     1. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржниковi.

     Стаття 568. Припинення гарантiї

     1. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разi:

     1) сплати кредиторовi суми, на яку видано гарантiю;

     2) закiнчення строку дiї гарантiї;

     3) вiдмови кредитора вiд своїх прав за гарантiєю шляхом повернення її гарантовi або шляхом подання гаранту письмової заяви про звiльнення його вiд обов'язкiв за гарантiєю.

     2. Гарант, якому стало вiдомо про припинення гарантiї, повинен негайно повiдомити про це боржника.

     Стаття 569. Право гаранта на зворотну вимогу до боржника

     1. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантiєю кредиторовi, якщо iнше не встановлено договором мiж гарантом i боржником.

     2. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разi, якщо сума, сплачена гарантом кредиторовi, не вiдповiдає умовам гарантiї, якщо iнше не встановлено договором мiж гарантом i боржником.

     Параграф 5. Завдаток

     Стаття 570. Поняття завдатку

     1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторовi боржником у рахунок належних з нього за договором платежiв, на пiдтвердження зобов'язання i на забезпечення його виконання.

     2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежiв, є завдатком, вона вважається авансом.

     Стаття 571. Правовi наслiдки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком

     1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

     Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, вiн зобов'язаний повернути боржниковi завдаток та додатково сплатити суму у розмiрi завдатку або його вартостi.

     2. Сторона, винна у порушеннi зобов'язання, має вiдшкодувати другiй сторонi збитки в сумi, на яку вони перевищують розмiр (вартiсть) завдатку, якщо iнше не встановлено договором.

     3. У разi припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслiдок неможливостi його виконання завдаток пiдлягає поверненню.

     Параграф 6. Застава

     Стаття 572. Поняття застави

     1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разi невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед iншими кредиторами цього боржника, якщо iнше не встановлено законом (право застави).

     Стаття 573. Забезпечення майбутньої вимоги

     1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

     Стаття 574. Пiдстави виникнення застави

     1. Застава виникає на пiдставi договору, закону або рiшення суду.

     2. До застави, яка виникає на пiдставi закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на пiдставi договору, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 575. Окремi види застав

     1. Iпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володiннi заставодавця або третьої особи.

     2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володiння заставодержателя або за його наказом - у володiння третiй особi.

     3. Правила про iпотеку землi та iншi окремi види застав встановлюються законом.

     Стаття 576. Предмет застави

     1. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема рiч, цiннi папери, майновi права), що може бути вiдчужене заставодавцем i на яке може бути звернене стягнення.

     2. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде пiсля виникнення застави (майбутнiй урожай, приплiд худоби тощо).

     3. Права заставодержателя (право застави) на рiч, яка є предметом застави, поширюються на її приналежностi, якщо iнше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцiю та доходи, одержанi вiд використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

     4. Предметом застави не можуть бути:

     культурнi цiнностi, що є об'єктами права державної чи комунальної власностi i занесенi або пiдлягають занесенню до Державного реєстру нацiонального культурного надбання;

     пам'ятки культурної спадщини, занесенi до Перелiку пам'яток культурної спадщини, що не пiдлягають приватизацiї.

     5. Предметом застави не можуть бути вимоги, якi мають особистий характер, а також iншi вимоги, застава яких заборонена законом.

     6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     7. Застава окремих видiв майна може бути заборонена або обмежена законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI)

     Стаття 577. Нотарiальне посвiдчення договору застави та реєстрацiя застави

     1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в iнших випадках, встановлених законом, договiр застави пiдлягає нотарiальному посвiдченню, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. Застава нерухомого майна пiдлягає державнiй реєстрацiї у випадках та в порядку, встановлених законом.

     3. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на пiдставi заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

     4. Моментом реєстрацiї застави є дата та час внесення вiдповiдного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.11.2003р. N 1255-IV, вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 578. Застава майна, що є у спiльнiй власностi

     1. Майно, що є у спiльнiй власностi, може бути передане у заставу лише за згодою усiх спiввласникiв.

     Стаття 579. Замiна предмета застави

     1. Предмет застави може бути замiнений лише за згодою заставодержателя, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 580. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави

     1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. У разi випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рiвноцiнний предмет або, якщо це можливо, вiдновити знищений або пошкоджений предмет застави.

     Стаття 581. Страхування предмета застави

     1. Якщо предмет застави не пiдлягає обов'язковому страхуванню, вiн може бути застрахований за згодою сторiн на погоджену суму.

     У разi настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

     Стаття 582. Оцiнка предмета застави

     1. Оцiнка предмета застави здiйснюється у випадках, встановлених договором або законом.

     2. Оцiнка предмета застави здiйснюється заставодавцем разом iз заставодержателем вiдповiдно до звичайних цiн, що склалися на момент виникнення права застави, якщо iнший порядок оцiнки предмета застави не встановлений договором або законом.

     Стаття 583. Сторони у договорi застави

     1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

     2. Заставодавцем може бути власник речi або особа, якiй належить майнове право, а також особа, якiй власник речi або особа, якiй належить майнове право, передали рiч або майнове право з правом їх застави.

     3. Застава права на чужу рiч здiйснюється за згодою власника цiєї речi, якщо для вiдчуження цього права вiдповiдно до договору або закону потрiбна згода власника.

     Стаття 584. Змiст договору застави

     1. У договорi застави визначаються суть, розмiр i строк (термiн) виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, та (або) посилання на договiр чи iнший правочин, яким встановлено основне зобов'язання, подається опис предмета застави, а також визначаються iншi умови, погодженi сторонами договору.

     2. Опис предмета застави у договорi застави може бути поданий у загальнiй формi (вказiвка на вид заставленого майна тощо).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 585. Момент виникнення права застави

     1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договiр пiдлягає нотарiальному посвiдченню, - з моменту його нотарiального посвiдчення, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. Якщо предмет застави вiдповiдно до договору або закону повинен перебувати у володiннi заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здiйснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 586. Користування та розпоряджання предметом застави

     1. Заставодавець має право користуватися предметом застави вiдповiдно до його призначення, у тому числi здобувати з нього плоди та доходи, якщо iнше не встановлено договором i якщо це випливає iз сутi застави.

     2. Заставодавець має право вiдчужувати предмет застави, передавати його в користування iншiй особi або iншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Заставодавець має право заповiдати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповiдати заставлене майно, є нiкчемним.

     4. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII)

     Стаття 587. Обов'язки володiльця предмета застави

     1. Особа, яка володiє предметом застави, зобов'язана, якщо iнше не встановлено договором:

     1) вживати заходiв, необхiдних для збереження предмета застави;

     2) утримувати предмет застави належним чином;

     3) негайно повiдомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

     2. Заставодавець, який володiє предметом застави, у разi втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замiнити або вiдновити це майно, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Заставодержатель, який володiє предметом застави, у разi втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний вiдшкодувати заставодавцю завданi збитки.

     Стаття 588. Наступна застава

     1. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо iнше не встановлено попереднiм договором застави або законом.

     2. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

     3. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателiв задовольняються в порядку черговостi виникнення права застави, крiм випадку, передбаченого частиною четвертою цiєї статтi.

     4. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог iз заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, якi зареєстрованi пiзнiше.

     5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному iз заставодержателiв iнформацiю про всi попереднi застави майна в обсязi, встановленому статтею 584 цього Кодексу. Заставодавець зобов'язаний вiдшкодувати збитки, що виникли у будь-кого iз заставодержателiв внаслiдок невиконання ним цього обов'язку.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2003р. N 1255-IV)

     Стаття 589. Правовi наслiдки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою

     1. У разi невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

     2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязi свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентiв, неустойки, вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, необхiдних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку iз пред'явленням вимоги, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави

     1. Звернення стягнення на предмет застави здiйснюється за рiшенням суду, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разi, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термiн), якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. У разi лiквiдацiї юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно вiд настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

     4. У разi схвалення судом вiдповiдно до законодавства про банкрутство плану санацiї чи реструктуризацiї боргiв боржника за основним зобов'язанням, якщо вiн вiдмiнний вiд заставодавця, заставодержатель, який голосував проти схвалення плану санацiї юридичної особи чи плану реструктуризацiї боргiв боржника - фiзичної особи, набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно вiд настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

     5. У разi часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберiгається в первiсному обсязi.

     6. Якщо предметом застави є двi або бiльше речей (два або бiльше прав), стягнення може бути звернене на всi цi речi (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибiр заставодержателя.

     Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну рiч (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязi, вiн зберiгає право застави на iншi речi (права), якi є предметом застави.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 591. Реалiзацiя предмета застави

     1. Реалiзацiя предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публiчних торгiв, якщо iнше не встановлено договором або законом. Порядок реалiзацiї предмета застави з публiчних торгiв встановлюється законом.

     2. Початкова цiна предмета застави для його продажу з публiчних торгiв визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здiйснюється за рiшенням суду, суд у своєму рiшеннi може визначити початкову цiну предмета застави.

     3. Якщо публiчнi торги оголошено такими, що не вiдбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власнiсть заставодержателя за початковою цiною, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Якщо сума, одержана вiд реалiзацiї предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, вiн має право отримати суму, якої не вистачає, з iншого майна боржника в порядку черговостi вiдповiдно до статтi 112 цього Кодексу, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 592. Дострокове виконання зобов'язання, забезпеченого заставою

     1. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разi:

     1) передання заставодавцем предмета застави iншiй особi без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхiдним;

     2) порушення заставодавцем правил про замiну предмета застави;

     3) втрати предмета застави за обставин, за якi заставодержатель не вiдповiдає, якщо заставодавець не замiнив або не вiдновив предмет застави.

     2. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави:

     1) у разi порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

     2) у разi порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;

     3) в iнших випадках, встановлених договором.

     Стаття 593. Припинення права застави

     1. Право застави припиняється у разi:

     1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

     2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замiнив предмет застави;

     3) реалiзацiї предмета застави;

     4) набуття заставодержателем права власностi на предмет застави.

     Право застави припиняється також в iнших випадках, встановлених законом.

     2. У разi припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться вiдповiднi данi.

     3. У разi припинення права застави внаслiдок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володiннi якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцевi.

     4. Припинення основного зобов'язання внаслiдок лiквiдацiї боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов'язаннi, не припиняє права застави (iпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до лiквiдацiї боржника - юридичної особи реалiзував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (iпотеки) шляхом подання позову або пред'явлення вимоги.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Параграф 7. Притримання

     Стаття 594. Право притримання

     1. Кредитор, який правомiрно володiє рiччю, що пiдлягає передачi боржниковi або особi, вказанiй боржником, у разi невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цiєї речi або вiдшкодування кредиторовi пов'язаних з нею витрат та iнших збиткiв має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

     2. Притриманням речi можуть забезпечуватись iншi вимоги кредитора, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Кредитор має право притримати рiч у себе також у разi, якщо права на неї, якi виникли пiсля передачi речi у володiння кредитора, набула третя особа.

     4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речi несе кредитор, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 595. Обов'язки кредитора, який притримує рiч у себе

     1. Кредитор, який притримує рiч у себе, зобов'язаний негайно повiдомити про це боржника.

     2. Кредитор вiдповiдає за втрату, псування або пошкодження речi, яку вiн притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.

     3. Кредитор не має права користуватися рiччю, яку вiн притримує у себе.

     Стаття 596. Розпорядження рiччю, яку притримує кредитор

     1. До кредитора, який притримує у себе рiч боржника, не переходить право власностi на неї.

     2. Боржник, рiч якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повiдомивши набувача про притримання речi i права кредитора.

     Стаття 597. Задоволення вимог за рахунок речi, яку притримує кредитор

     1. Вимоги кредитора, який притримує рiч у себе, задовольняються з її вартостi вiдповiдно до статтi 591 цього Кодексу.

     Параграф 8. Довiрча власнiсть

     Стаття 5971. Право довiрчої власностi як спосiб забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором

     1. За договором про встановлення довiрчої власностi одна сторона (довiрчий засновник) передає майно другiй сторонi (довiрчому власнику) на правi довiрчої власностi для забезпечення зобов'язання боржника за кредитним договором, договором позики.

     2. Право довiрчої власностi як спосiб забезпечення виконання зобов'язань (далi - довiрча власнiсть) є рiзновидом права власностi на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довiрчу власнiсть (довiрчий власник), не має права самостiйно вiдчужувати таке майно, крiм як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспiльних потреб у порядку, встановленому законом.

     3. З моменту встановлення довiрчої власностi право власностi особи, яка передала своє майно у довiрчу власнiсть, припиняється.

     4. До надання кредиту або позики, що забезпечується переданням нерухомого майна у довiрчу власнiсть, кредитор зобов'язаний запропонувати боржнику надання такого кредиту, позики, можливiсть забезпечити виконання цих зобов'язань iншим способом. Умови кредитного договору, договору позики, що забезпечується переданням майна у довiрчу власнiсть, можуть вiдрiзнятися вiд умов кредитного договору, договору позики, що забезпечується в iнший спосiб.

     Стаття 5972. Об'єкт довiрчої власностi

     1. Об'єктом довiрчої власностi може бути майно, яке може бути вiдчужено i на яке може бути звернено стягнення.

     2. Якщо законом не встановлено iнше, об'єктом довiрчої власностi не можуть бути цiннi папери та корпоративнi права.

     3. Режим довiрчої власностi не поширюється на плоди, продукцiю та доходи, одержанi вiд використання об'єкта довiрчої власностi, якщо iнше не зазначено у договорi про встановлення довiрчої власностi.

     Стаття 5973. Виникнення довiрчої власностi

     1. Довiрча власнiсть виникає на пiдставi договору, укладеного у письмовiй формi.

     2. Довiрчим засновником може бути боржник за основним зобов'язанням та/або iнша особа, яка передає своє майно у довiрчу власнiсть з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника.

     3. Довiрчим власником є кредитор за основним зобов'язанням.

     4. Договiр про встановлення довiрчої власностi на нерухоме майно укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     5. Довiрча власнiсть на нерухоме майно виникає з моменту її реєстрацiї у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

     6. Довiрча власнiсть на рухоме майно виникає з моменту укладення договору про встановлення довiрчої власностi, якщо таким договором не встановлено iнше.

     Стаття 5974. Користування об'єктом довiрчої власностi

     1. Об'єктом довiрчої власностi має право користуватися довiрчий засновник (далi - користувач). Користувачем також може бути iнша особа, визначена договором про встановлення довiрчої власностi. Якщо об'єктом довiрчої власностi є земельна дiлянка, передача її в користування iншим особам здiйснюється в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

     2. Договiр про встановлення довiрчої власностi може передбачати право користувача передавати об'єкт довiрчої власностi у тимчасове користування третiм особам.

     3. Користувач, який не є довiрчим власником, втрачає право користування об'єктом довiрчої власностi з дня отримання ним повiдомлення про прийняття довiрчим власником рiшення про звернення стягнення на такий об'єкт. Право користування об'єктом довiрчої власностi, який є житловим примiщенням, втрачається у порядку, встановленому статтею 5979 цього Кодексу.

     4. Довiрчий власник має право у будь-який час протягом строку дiї довiрчої власностi та за умови попереднього повiдомлення користувача перевiряти наявнiсть, стан, умови збереження та використання об'єкта довiрчої власностi. Договором може бути передбачено перiодичнiсть таких перевiрок, їх тривалiсть, обов'язковiсть попередження користувача про перевiрку, а також iншi умови здiйснення перевiрки об'єкта довiрчої власностi.

     5. Перiодичнiсть перевiрок об'єкта довiрчої власностi, що є житловим примiщенням, не може перевищувати одного разу на мiсяць, а тривалiсть однiєї перевiрки - двох годин.

     Стаття 5975. Обов'язки користувача

     1. Користувач зобов'язаний утримуватися вiд дiй, якi виходять за межi нормального зносу об'єкта довiрчої власностi та можуть iстотно знизити його вартiсть або завдати iншої шкоди.

     2. Користувач несе витрати на утримання об'єкта довiрчої власностi, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Договором можуть бути встановленi iншi обов'язки користувача.

     Стаття 5976. Правовi наслiдки порушення зобов'язання боржником

     1. У разi прострочення виконання боржником основного зобов'язання довiрчий власник має право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi за умови, що строк прострочення перевищує 20 календарних днiв. У разi прострочення боржником виконання частини основного зобов'язання довiрчий власник має право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi, якщо прострочення виконання боржником основного зобов'язання триває бiльше 30 календарних днiв.

     2. Договором, яким встановлена довiрча власнiсть або на пiдставi якого виникло основне зобов'язання, можуть бути встановленi iншi пiдстави, з настанням яких у довiрчого власника виникає право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi.

     3. У разi порушення боржником зобов'язань, зазначених у договорi про встановлення довiрчої власностi (крiм основного зобов'язання), довiрчий власник має право прийняти рiшення про необхiднiсть дострокового виконання основного зобов'язання та повiдомити про таке рiшення боржника. Якщо боржник не виконує рiшення довiрчого власника про дострокове виконання основного зобов'язання протягом 30 календарних днiв з моменту отримання такого повiдомлення (якщо iнший строк не встановлено договором), довiрчий власник має право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi.

     4. У разi порушення користувачем обов'язкiв щодо збереження чи користування об'єктом довiрчої власностi довiрчий власник може скористатися правами, визначеними частиною другою цiєї статтi, та/або вжити заходiв для збереження чи страхування об'єкта довiрчої власностi у своїх iнтересах та за власний рахунок. Користувач зобов'язаний на вимогу довiрчого власника негайно вiдшкодувати останньому всi витрати, понесенi у зв'язку iз вжиттям заходiв щодо збереження та страхування об'єкта довiрчої власностi.

     Стаття 5977. Обов'язкове звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi

     1. Якщо iнше не передбачено договором про встановлення довiрчої власностi, довiрчий власник зобов'язаний звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi у разi настання однiєї з таких обставин:

     1) державної реєстрацiї рiшення про припинення юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням або довiрчого власника;

     2) прийняття судом постанови про визнання боржника за основним зобов'язанням або довiрчого власника банкрутом та вiдкриття лiквiдацiйної процедури;

     3) смертi боржника за основним зобов'язанням, визнання його недiєздатним або померлим.

     2. Пiд час звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цiєї статтi, усi повiдомлення, якi вiдповiдно до цього Кодексу повиннi бути надiсланi довiрчому засновнику, надсилаються вiдповiдно опiкуну, спадкоємцям довiрчого засновника, виконавцю заповiту або особi, яка управляє спадщиною.

     Стаття 5978. Порядок звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi

     1. Якщо iнше не визначено договором про встановлення довiрчої власностi, звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi вiдбувається шляхом його продажу довiрчим власником будь-якiй особi-покупцевi. Довiрчий власник зобов'язаний не пiзнiше нiж за 30 днiв до укладення договору купiвлi-продажу письмово повiдомити боржника, користувача та довiрчого засновника про свiй намiр укласти цей договiр та мiнiмальну цiну продажу. У разi невиконання зазначеної вимоги довiрчий власник зобов'язаний вiдшкодувати таким особам завданi збитки.

     2. Протягом п'ятиденного строку з дня отримання повiдомлення, зазначеного у частинi першiй цiєї статтi, боржник (користувач, довiрчий засновник) має право письмово повiдомити довiрчого власника про свiй намiр придбати об'єкт довiрчої власностi та внести грошову суму в розмiрi мiнiмальної цiни продажу об'єкта довiрчої власностi, повiдомленої довiрчим власником, на депозит нотарiуса.

     З дня отримання довiрчим власником зазначеного повiдомлення та внесення вiдповiдної грошової суми на депозит нотарiуса боржник (користувач, довiрчий засновник) набуває переважне право на придбання об'єкта довiрчої власностi у довiрчого власника.

     3. Цiна продажу об'єкта довiрчої власностi встановлюється довiрчим власником одноособово та не може бути меншою за мiнiмальну цiну, повiдомлену боржниковi (користувачевi, довiрчому засновниковi).

     4. Сума перевищення цiни продажу об'єкта довiрчої власностi над розмiром заборгованостi боржника перед довiрчим власником сплачується довiрчим власником довiрчому засновнику, якщо iнше не передбачено договором про встановлення права довiрчої власностi.

     5. Довiрчий власник, який звернув стягнення на об'єкт довiрчої власностi, надсилає довiрчому засновнику та боржнику, якщо вiн не є довiрчим засновником, звiт про розподiл коштiв вiд продажу об'єкта довiрчої власностi.

     6. Договором про встановлення довiрчої власностi може бути передбачено iнший порядок звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi, мiнiмальна цiна продажу такого об'єкта довiрчим власником або ж право довiрчого власника отримати об'єкт довiрчої власностi у свою власнiсть (без обмежень на користування та розпорядження) у рахунок виконання зобов'язань боржника.

     7. За рахунок об'єкта довiрчої власностi довiрчий власник має право задовольнити у повному обсязi свою вимогу, розмiр якої визначається на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентiв, неустойки, вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, та необхiдних витрат на утримання об'єкта довiрчої власностi, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 5979. Особливостi звернення стягнення на житловi примiщення

     1. Пiсля прийняття рiшення про звернення стягнення на житлове примiщення, що є об'єктом довiрчої власностi, всi мешканцi такого примiщення зобов'язанi на письмову вимогу довiрчого власника або особи, яка отримала право власностi на примiщення вiд довiрчого власника, звiльнити житлове примiщення протягом десяти днiв з дня отримання такої вимоги. Якщо мешканцi не звiльняють житлове примiщення у встановлений цим Кодексом або iнший погоджений сторонами строк, їх примусове виселення здiйснюється на пiдставi рiшення суду.

     Стаття 59710. Звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi на вимогу третiх осiб

     1. Звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi за зобов'язаннями довiрчого власника не допускається.

     2. Кредитор боржника, який повнiстю виконав основне зобов'язання боржника перед довiрчим власником, може вимагати звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi за зобов'язаннями довiрчого засновника.

     Стаття 59711. Припинення довiрчої власностi

     1. Протягом п'яти робочих днiв з дня припинення (у тому числi у зв'язку з його повним виконанням) основного зобов'язання довiрчий власник зобов'язаний передати право власностi на об'єкт довiрчої власностi довiрчому засновнику, якщо iнше не визначено договором про встановлення довiрчої власностi.

     2. Передача права власностi на об'єкт довiрчої власностi у випадку, встановленому частиною першою цiєї статтi, здiйснюється згiдно з актом приймання-передачi, який пiдписується довiрчим власником та особою, якiй передається об'єкт довiрчої власностi. Акт приймання-передачi нерухомого об'єкта довiрчої власностi пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     3. Якщо незважаючи на повне виконання боржником свого зобов'язання, довiрчий власник ухиляється вiд укладення та нотарiального посвiдчення акта приймання-передачi, боржник або iнша особа, яка має право на отримання права власностi на об'єкт довiрчої власностi, має право звернутися до суду з позовом про визнання свого права власностi на об'єкт довiрчої власностi або до нотарiуса за вчиненням виконавчого напису про витребування об'єкта довiрчої власностi у довiрчого власника.

     4. За результатами вiдчуження довiрчим власником об'єкта довiрчої власностi (внаслiдок звернення стягнення на такий об'єкт або внаслiдок його передачi за актом приймання-передачi довiрчому засновниковi чи iншiй особi) у набувача виникає право власностi на такий об'єкт, якщо iнше не встановлено законом або договором. Право власностi нового власника на нерухоме майно виникає з моменту реєстрацiї такого права у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

     Стаття 59712. Вiдступлення прав довiрчого власника

     1. У випадку вiдступлення довiрчим власником своїх прав за основним зобов'язанням третiй особi до такої третьої особи переходять права та обов'язки довiрчого власника за договором про встановлення довiрчої власностi, якщо довiрчий засновник надав згоду на такий перехiд та iнше не зазначено у договорi про встановлення довiрчої власностi. Пiдпис довiрчого засновника на заявi про надання згоди на перехiд права довiрчої власностi пiдлягає нотарiальному засвiдченню.

     2. Довiрча власнiсть у третьої особи (нового кредитора за основним зобов'язанням) виникає з моменту її реєстрацiї у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

     Стаття 59713. Придбання майна у довiрчу власнiсть в iнтересах iншої особи

     1. Довiрча власнiсть може виникнути на пiдставi договору, вiдповiдно до якого одна сторона за власний рахунок, але в iнтересах та за рекомендацiєю iншої сторони придбаває у третьої особи майно у довiрчу власнiсть. При цьому сторона, яка придбала майно у довiрчу власнiсть, отримує право вимоги до особи, за рекомендацiєю якої вiдбулося придбання, щодо сплати компенсацiї вартостi такого майна та/або процентiв за користування чужими грошовими коштами.

     2. У випадку, зазначеному в частинi першiй цiєї статтi, особа, яка придбала майно, набуває прав та обов'язкiв довiрчого власника, а особа, в iнтересах та за рекомендацiєю якої було придбане майно, - довiрчого засновника.

(Доповнено параграфом 8 згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 132-IX)

Глава 50
ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Стаття 598. Пiдстави припинення зобов'язання

     1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязi на пiдставах, встановлених договором або законом.

     2. Припинення зобов'язання на вимогу однiєї iз сторiн допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

     3. Особливостi припинення зобов'язань за договорами купiвлi-продажу цiнних паперiв, укладених на фондовiй бiржi, встановлюються законодавством.

     4. Законом можуть бути встановленi випадки, коли припинення зобов'язань на певних пiдставах не допускається.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 599. Припинення зобов'язання виконанням

     1. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

     Стаття 600. Припинення зобов'язання переданням вiдступного

     1. Зобов'язання припиняється за згодою сторiн внаслiдок передання боржником кредиторовi вiдступного (грошей, iншого майна тощо). Розмiр, строки й порядок передання вiдступного встановлюються сторонами.

     Стаття 601. Припинення зобов'язання зарахуванням

     1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрiчних однорiдних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

     2. Зарахування зустрiчних вимог може здiйснюватися за заявою однiєї iз сторiн.

     Стаття 602. Недопустимiсть зарахування зустрiчних вимог

     1. Не допускається зарахування зустрiчних вимог:

     1) про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю;

     2) про стягнення алiментiв;

     3) щодо довiчного утримання (догляду);

     4) у разi спливу позовної давностi;

     41) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крiм випадкiв, установлених законом;

     5) в iнших випадках, встановлених договором або законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 603. Зарахування у разi замiни кредитора

     1. У разi замiни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрiчну вимогу до первiсного кредитора.

     2. У разi замiни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на пiдставi, що iснувала на момент одержання боржником письмового повiдомлення про замiну кредитора, i строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

     Якщо боржник не був письмово повiдомлений про замiну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на пiдставi, що iснувала на момент пред'явлення боржниковi вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свiй обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

     Стаття 604. Припинення зобов'язання за домовленiстю сторiн

     1. Зобов'язання припиняється за домовленiстю сторiн.

     2. Зобов'язання припиняється за домовленiстю сторiн про замiну первiсного зобов'язання новим зобов'язанням мiж тими ж сторонами (новацiя).

     3. Новацiя не допускається щодо зобов'язань про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату алiментiв та в iнших випадках, встановлених законом.

     4. Новацiя припиняє додатковi зобов'язання, пов'язанi з первiсним зобов'язанням, якщо iнше не встановлено договором, крiм випадкiв, коли первiсне зобов'язання змiнене планом санацiї або реструктуризацiї згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства i заставодержатель проголосував проти такого плану.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 605. Припинення зобов'язання прощенням боргу

     1. Зобов'язання припиняється внаслiдок звiльнення (прощення боргу) кредитором боржника вiд його обов'язкiв, якщо це не порушує прав третiх осiб щодо майна кредитора.

     Стаття 606. Припинення зобов'язання поєднанням боржника i кредитора в однiй особi

     1. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника i кредитора в однiй особi.

     Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливiстю його виконання

     1. Зобов'язання припиняється неможливiстю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна iз сторiн не вiдповiдає.

     Стаття 608. Припинення зобов'язання смертю фiзичної особи

     1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою i у зв'язку з цим не може бути виконане iншою особою.

     2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

     Стаття 609. Припинення зобов'язання лiквiдацiєю юридичної особи

     1. Зобов'язання припиняється лiквiдацiєю юридичної особи (боржника або кредитора), крiм випадкiв, коли законом або iншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання лiквiдованої юридичної особи покладається на iншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Глава 51
ПРАВОВI НАСЛIДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Стаття 610. Порушення зобов'язання

     1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змiстом зобов'язання (неналежне виконання).

     Стаття 611. Правовi наслiдки порушення зобов'язання

     1. У разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема:

     1) припинення зобов'язання внаслiдок односторонньої вiдмови вiд зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розiрвання договору;

     2) змiна умов зобов'язання;

     3) сплата неустойки;

     4) вiдшкодування збиткiв та моральної шкоди.

     Стаття 612. Прострочення боржника

     1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо вiн не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

     2. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, вiдповiдає перед кредитором за завданi простроченням збитки i за неможливiсть виконання, що випадково настала пiсля прострочення.

     3. Якщо внаслiдок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило iнтерес для кредитора, вiн може вiдмовитися вiд прийняття виконання i вимагати вiдшкодування збиткiв.

     4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслiдок прострочення кредитора.

     Стаття 613. Прострочення кредитора

     1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо вiн вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дiй, що встановленi договором, актами цивiльного законодавства чи випливають iз сутi зобов'язання або звичаїв дiлового обороту, до вчинення яких боржник не мiг виконати свого обов'язку.

     Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статтi 545 цього Кодексу.

     2. Якщо кредитор не вчинив дiї, до вчинення яких боржник не мiг виконати свiй обов'язок, виконання зобов'язання може бути вiдстрочене на час прострочення кредитора.

     3. Боржник не має права на вiдшкодування збиткiв, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслiдком його вини або осiб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

     4. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

     Стаття 614. Вина як пiдстава вiдповiдальностi за порушення зобов'язання

     1. Особа, яка порушила зобов'язання, несе вiдповiдальнiсть за наявностi її вини (умислу або необережностi), якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всiх залежних вiд неї заходiв щодо належного виконання зобов'язання.

     2. Вiдсутнiсть своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

     3. Правочин, яким скасовується чи обмежується вiдповiдальнiсть за умисне порушення зобов'язання, є нiкчемним.

     Стаття 615. Одностороння вiдмова вiд зобов'язання

     1. У разi порушення зобов'язання однiєю стороною друга сторона має право частково або в повному обсязi вiдмовитися вiд зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

     2. Одностороння вiдмова вiд зобов'язання не звiльняє винну сторону вiд вiдповiдальностi за порушення зобов'язання.

     3. Внаслiдок односторонньої вiдмови вiд зобов'язання частково або у повному обсязi вiдповiдно змiнюються умови зобов'язання або воно припиняється.

     Стаття 616. Правовi наслiдки порушення зобов'язання з вини кредитора

     1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд вiдповiдно зменшує розмiр збиткiв та неустойки, якi стягуються з боржника.

     2. Суд має право зменшити розмiр збиткiв та неустойки, якi стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережностi сприяв збiльшенню розмiру збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходiв щодо їх зменшення.

     Стаття 617. Пiдстави звiльнення вiд вiдповiдальностi за порушення зобов'язання

     1. Особа, яка порушила зобов'язання, звiльняється вiд вiдповiдальностi за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслiдок випадку або непереборної сили.

     Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язкiв контрагентом боржника, вiдсутнiсть на ринку товарiв, потрiбних для виконання зобов'язання, вiдсутнiсть у боржника необхiдних коштiв.

     Стаття 618. Вiдповiдальнiсть боржника за дiї iнших осiб

     1. Боржник вiдповiдає за порушення зобов'язання iншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено вiдповiдальнiсть безпосереднього виконавця.

     Стаття 619. Субсидiарна вiдповiдальнiсть

     1. Договором або законом може бути передбачена поряд iз вiдповiдальнiстю боржника додаткова (субсидiарна) вiдповiдальнiсть iншої особи.

     2. До пред'явлення вимоги особi, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника.

     Якщо основний боржник вiдмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав вiд нього в розумний строк вiдповiдi на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязi до особи, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть.

     3. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги вiд особи, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрiчної вимоги до основного боржника.

     4. Особа, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повiдомити про це основного боржника, а у разi пред'явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участi у справi.

     У разi недотримання цих вимог особою, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, заперечення, якi вiн мав проти кредитора.

     Стаття 620. Правовi наслiдки невиконання обов'язку передати рiч, визначену iндивiдуальними ознаками

     1. У разi невиконання боржником обов'язку передати кредиторовi у власнiсть або у користування рiч, визначену iндивiдуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю рiч у боржника та вимагати її передання вiдповiдно до умов зобов'язання.

     2. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речi, визначеної iндивiдуальними ознаками, у разi, якщо ця рiч вже передана третiй особi у власнiсть або в користування.

     Якщо рiч, визначену iндивiдуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторiв, зобов'язання на користь якого виникло ранiше, а коли це неможливо визначити, - кредитор, який першим пред'явив позов.

     Стаття 621. Виконання зобов'язання за рахунок боржника

     1. У разi невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третiй особi i вимагати вiд боржника вiдшкодування збиткiв, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Стаття 622. Вiдповiдальнiсть i виконання зобов'язання в натурi

     1. Боржник, який сплатив неустойку i вiдшкодував збитки, завданi порушенням зобов'язання, не звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. У разi вiдмови кредитора вiд прийняття виконання, яке внаслiдок прострочення втратило для нього iнтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання вiдступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi.

     3. У разi вiдмови кредитора вiд договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi.

     Стаття 623. Вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням зобов'язання

     1. Боржник, який порушив зобов'язання, має вiдшкодувати кредиторовi завданi цим збитки.

     2. Розмiр збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

     3. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цiн, що iснували на день добровiльного задоволення боржником вимоги кредитора у мiсцi, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровiльно, - у день пред'явлення позову, якщо iнше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про вiдшкодування збиткiв, беручи до уваги ринковi цiни, що iснували на день ухвалення рiшення.

     4. При визначеннi неодержаних доходiв (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжитi кредитором щодо їх одержання.

     Стаття 624. Збитки i неустойка

     1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона пiдлягає стягненню у повному розмiрi, незалежно вiд вiдшкодування збиткiв.

     2. Договором може бути встановлено обов'язок вiдшкодувати збитки лише в тiй частинi, в якiй вони не покритi неустойкою.

     3. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на вiдшкодування збиткiв або можливiсть за вибором кредитора стягнення неустойки чи вiдшкодування збиткiв.

     Стаття 625. Вiдповiдальнiсть за порушення грошового зобов'язання

     1. Боржник не звiльняється вiд вiдповiдальностi за неможливiсть виконання ним грошового зобов'язання.

     2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого iндексу iнфляцiї за весь час прострочення, а також три проценти рiчних вiд простроченої суми, якщо iнший розмiр процентiв не встановлений договором або законом.

РОЗДIЛ II
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВIР

Глава 52
ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ДОГОВОРУ

     Стаття 626. Поняття та види договору

     1. Договором є домовленiсть двох або бiльше сторiн, спрямована на встановлення, змiну або припинення цивiльних прав та обов'язкiв.

     2. Договiр є одностороннiм, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певнi дiї або утриматися вiд них, а друга сторона надiляється лише правом вимоги, без виникнення зустрiчного обов'язку щодо першої сторони.

     3. Договiр є двостороннiм, якщо правами та обов'язками надiленi обидвi сторони договору.

     4. До договорiв, що укладаються бiльш як двома сторонами (багатостороннi договори), застосовуються загальнi положення про договiр, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорiв.

     5. Договiр є вiдплатним, якщо iнше не встановлено договором, законом або не випливає iз сутi договору.

     Стаття 627. Свобода договору

     1. Вiдповiдно до статтi 6 цього Кодексу сторони є вiльними в укладеннi договору, виборi контрагента та визначеннi умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, звичаїв дiлового обороту, вимог розумностi та справедливостi.

     2. У договорах за участю фiзичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачiв.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI)

     Стаття 628. Змiст договору

     1. Змiст договору становлять умови (пункти), визначенi на розсуд сторiн i погодженi ними, та умови, якi є обов'язковими вiдповiдно до актiв цивiльного законодавства.

     2. Сторони мають право укласти договiр, в якому мiстяться елементи рiзних договорiв (змiшаний договiр). До вiдносин сторiн у змiшаному договорi застосовуються у вiдповiдних частинах положення актiв цивiльного законодавства про договори, елементи яких мiстяться у змiшаному договорi, якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi змiшаного договору.

     Стаття 629. Обов'язковiсть договору

     1. Договiр є обов'язковим для виконання сторонами.

     Стаття 630. Типовi умови договору

     1. Договором може бути встановлено, що його окремi умови визначаються вiдповiдно до типових умов договорiв певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

     2. Якщо у договорi не мiститься посилання на типовi умови, такi типовi умови можуть застосовуватись як звичай дiлового обороту, якщо вони вiдповiдають вимогам статтi 7 цього Кодексу.

     Стаття 631. Строк договору

     1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здiйснити свої права i виконати свої обов'язки вiдповiдно до договору.

     2. Договiр набирає чинностi з моменту його укладення.

     3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до вiдносин мiж ними, якi виникли до його укладення.

     4. Закiнчення строку договору не звiльняє сторони вiд вiдповiдальностi за його порушення, яке мало мiсце пiд час дiї договору.

     Стаття 632. Цiна

     1. Цiна в договорi встановлюється за домовленiстю сторiн.

     У випадках, встановлених законом, застосовуються цiни (тарифи, ставки тощо), якi встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами мiсцевого самоврядування.

     2. Змiна цiни пiсля укладення договору допускається лише у випадках i на умовах, встановлених договором або законом.

     3. Змiна цiни в договорi пiсля його виконання не допускається.

     4. Якщо цiна у договорi не встановлена i не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи iз звичайних цiн, що склалися на аналогiчнi товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

     Стаття 633. Публiчний договiр

     1. Публiчним є договiр, в якому одна сторона - пiдприємець взяла на себе обов'язок здiйснювати продаж товарiв, виконання робiт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банкiвське обслуговування тощо).

     2. Умови публiчного договору встановлюються однаковими для всiх споживачiв, крiм тих, кому за законом наданi вiдповiднi пiльги.

     3. Пiдприємець не має права надавати переваги одному споживачевi перед iншим щодо укладення публiчного договору, якщо iнше не встановлено законом.

     4. Пiдприємець не має права вiдмовитися вiд укладення публiчного договору за наявностi у нього можливостей надання споживачевi вiдповiдних товарiв (робiт, послуг).

     У разi необгрунтованої вiдмови пiдприємця вiд укладення публiчного договору вiн має вiдшкодувати збитки, завданi споживачевi такою вiдмовою.

     5. Актами цивiльного законодавства можуть бути встановленi правила, обов'язковi для сторiн при укладеннi i виконаннi публiчного договору.

     6. Умови публiчного договору, якi суперечать частинi другiй цiєї статтi та правилам, обов'язковим для сторiн при укладеннi i виконаннi публiчного договору, є нiкчемними.

     Стаття 634. Договiр приєднання

     1. Договором приєднання є договiр, умови якого встановленi однiєю iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цiлому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

     2. Договiр приєднання може бути змiнений або розiрваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, якi звичайно мала, а також якщо договiр виключає чи обмежує вiдповiдальнiсть другої сторони за порушення зобов'язання або мiстить iншi умови, явно обтяжливi для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зi своїх iнтересiв, не прийняла б цих умов за наявностi у неї можливостi брати участь у визначеннi умов договору.

     3. Якщо вимога про змiну або розiрвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зi здiйсненням нею пiдприємницької дiяльностi, сторона, що надала договiр для приєднання, може вiдмовити у задоволеннi цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

     Стаття 635. Попереднiй договiр

     1. Попереднiм є договiр, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термiн) укласти договiр в майбутньому (основний договiр) на умовах, встановлених попереднiм договором.

     Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (термiну), в який має бути укладений основний договiр на пiдставi попереднього договору.

     Iстотнi умови основного договору, що не встановленi попереднiм договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорi, якщо такий порядок не встановлений актами цивiльного законодавства.

     Попереднiй договiр укладається у формi, встановленiй для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовiй формi.

     2. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється вiд укладення договору, передбаченого попереднiм договором, повинна вiдшкодувати другiй сторонi збитки, завданi простроченням, якщо iнше не встановлено попереднiм договором або актами цивiльного законодавства.

     3. Зобов'язання, встановлене попереднiм договором, припиняється, якщо основний договiр не укладений протягом строку (у термiн), встановленого попереднiм договором, або якщо жодна iз сторiн не направить другiй сторонi пропозицiю про його укладення.

     4. Договiр про намiри (протокол про намiри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторiн щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднiм договором.

     Стаття 636. Договiр на користь третьої особи

     1. Договором на користь третьої особи є договiр, в якому боржник зобов'язаний виконати свiй обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорi.

     2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договiр, так i третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо iнше не встановлено договором або законом чи не випливає iз сутi договору.

     3. З моменту вираження третьою особою намiру скористатися своїм правом сторони не можуть розiрвати або змiнити договiр без згоди третьої особи, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Якщо третя особа вiдмовилася вiд права, наданого їй на пiдставi договору, сторона, яка уклала договiр на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо iнше не випливає iз сутi договору.

     Стаття 637. Тлумачення умов договору

     1. Тлумачення умов договору здiйснюється вiдповiдно до статтi 213 цього Кодексу.

     2. У разi тлумачення умов договору можуть враховуватися також типовi умови (типовi договори), навiть якщо в договорi немає посилання на цi умови.

Глава 53
УКЛАДЕННЯ, ЗМIНА I РОЗIРВАННЯ ДОГОВОРУ

     Стаття 638. Укладення договору

     1. Договiр є укладеним, якщо сторони в належнiй формi досягли згоди з усiх iстотних умов договору.

     Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенi законом як iстотнi або є необхiдними для договорiв даного виду, а також усi тi умови, щодо яких за заявою хоча б однiєї iз сторiн має бути досягнуто згоди.

     2. Договiр укладається шляхом пропозицiї однiєї сторони укласти договiр (оферти) i прийняття пропозицiї (акцепту) другою стороною.

     Стаття 639. Форма договору

     1. Договiр може бути укладений у будь-якiй формi, якщо вимоги щодо форми договору не встановленi законом.

     2. Якщо сторони домовилися укласти договiр у певнiй формi, вiн вважається укладеним з моменту надання йому цiєї форми, навiть якщо законом ця форма для даного виду договорiв не вимагалася.

     Якщо сторони домовилися укласти договiр за допомогою iнформацiйно-телекомунiкацiйних систем, вiн вважається укладеним у письмовiй формi.

     3. Якщо сторони домовились укласти у письмовiй формi договiр, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договiр є укладеним з моменту його пiдписання сторонами.

     4. Якщо сторони домовилися про нотарiальне посвiдчення договору, щодо якого законом не вимагається нотарiальне посвiдчення, такий договiр є укладеним з моменту його нотарiального посвiдчення.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 03.09.2015р. N 675-VIII, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII)

     Стаття 640. Момент укладення договору

     1. Договiр є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицiю укласти договiр, вiдповiдi про прийняття цiєї пропозицiї.

     2. Якщо вiдповiдно до акта цивiльного законодавства для укладення договору необхiднi також передання майна або вчинення iншої дiї, договiр є укладеним з моменту передання вiдповiдного майна або вчинення певної дiї.

     3. Договiр, що пiдлягає нотарiальному посвiдченню, є укладеним з дня такого посвiдчення.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 641. Пропозицiя укласти договiр

     1. Пропозицiю укласти договiр (оферту) може зробити кожна iз сторiн майбутнього договору.

     Пропозицiя укласти договiр має мiстити iстотнi умови договору i виражати намiр особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разi її прийняття.

     2. Реклама або iншi пропозицiї, адресованi невизначеному колу осiб, є запрошенням робити пропозицiї укласти договiр, якщо iнше не вказано у рекламi або iнших пропозицiях.

     3. Пропозицiя укласти договiр може бути вiдкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозицiя укласти договiр, одержана адресатом, не може бути вiдкликана протягом строку для вiдповiдi, якщо iнше не вказане у пропозицiї або не випливає з її сутi чи обставин, за яких вона була зроблена.

     Стаття 642. Прийняття пропозицiї

     1. Вiдповiдь особи, якiй адресована пропозицiя укласти договiр, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною i безумовною.

     2. Якщо особа, яка одержала пропозицiю укласти договiр, у межах строку для вiдповiдi вчинила дiю вiдповiдно до вказаних у пропозицiї умов договору (вiдвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила вiдповiдну суму грошей тощо), яка засвiдчує її бажання укласти договiр, ця дiя є прийняттям пропозицiї, якщо iнше не вказане в пропозицiї укласти договiр або не встановлено законом.

     3. Особа, яка прийняла пропозицiю, може вiдкликати свою вiдповiдь про її прийняття, повiдомивши про це особу, яка зробила пропозицiю укласти договiр, до моменту або в момент одержання нею вiдповiдi про прийняття пропозицiї.

     Стаття 643. Укладення договору за пропозицiєю, в якiй вказаний строк для вiдповiдi

     1. Якщо у пропозицiї укласти договiр вказаний строк для вiдповiдi, договiр є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицiю, одержала вiдповiдь про прийняття пропозицiї протягом цього строку.

     Стаття 644. Укладення договору за пропозицiєю, в якiй не вказаний строк для вiдповiдi

     1. Якщо пропозицiю укласти договiр зроблено усно i в нiй не вказаний строк для вiдповiдi, договiр є укладеним, коли особа, якiй було зроблено пропозицiю, негайно заявила про її прийняття.

     2. Якщо пропозицiю укласти договiр, в якiй не вказаний строк для вiдповiдi, зроблено у письмовiй формi, договiр є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицiю, одержала вiдповiдь протягом строку, встановленого актом цивiльного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхiдного для цього часу.

     Стаття 645. Вiдповiдь про прийняття пропозицiї, яка одержана iз запiзненням

     1. Якщо вiдповiдь про прийняття пропозицiї укласти договiр одержано iз запiзненням, особа, яка зробила пропозицiю, звiльняється вiд вiдповiдних зобов'язань.

     2. Якщо вiдповiдь про прийняття пропозицiї укласти договiр було вiдправлено своєчасно, але одержано iз запiзненням, особа, яка зробила пропозицiю укласти договiр, звiльняється вiд вiдповiдних зобов'язань, якщо вона негайно повiдомила особу, якiй було направлено пропозицiю, про одержання вiдповiдi iз запiзненням.

     Вiдповiдь, одержана iз запiзненням, є новою пропозицiєю.

     3. За згодою особи, яка зробила пропозицiю, договiр може вважатись укладеним незалежно вiд того, що вiдповiдь про прийняття пропозицiї укласти договiр було вiдправлено та (або) одержано iз запiзненням.

     Стаття 646. Вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших умовах

     1. Вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших, нiж було запропоновано, умовах є вiдмовою вiд одержаної пропозицiї i водночас новою пропозицiєю особi, яка зробила попередню пропозицiю.

     Стаття 647. Мiсце укладення договору

     1. Договiр є укладеним у мiсцi проживання фiзичної особи або за мiсцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицiю укласти договiр, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 648. Договiр та правовi акти органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування

     1. Змiст договору, укладеного на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування, обов'язкового для сторiн (сторони) договору, має вiдповiдати цьому акту.

     2. Особливостi укладення договору на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування встановлюються актами цивiльного законодавства.

     Стаття 649. Вирiшення переддоговiрних спорiв

     1. Розбiжностi, що виникли мiж сторонами при укладеннi договору на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування та в iнших випадках, встановлених законом, вирiшуються судом.

     2. Розбiжностi, що виникли мiж сторонами при укладеннi договору не на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування, можуть бути вирiшенi судом у випадках, встановлених за домовленiстю сторiн або законом.

     Стаття 650. Укладення договорiв на бiржах, аукцiонах, конкурсах

     1. Особливостi укладення договорiв на бiржах, аукцiонах, конкурсах тощо встановлюються вiдповiдними актами цивiльного законодавства.

     Стаття 651. Пiдстави для змiни або розiрвання договору

     1. Змiна або розiрвання договору допускається лише за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Договiр може бути змiнено або розiрвано за рiшенням суду на вимогу однiєї iз сторiн у разi iстотного порушення договору другою стороною та в iнших випадках, встановлених договором або законом.

     Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслiдок завданої цим шкоди друга сторона значною мiрою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладеннi договору.

     3. У разi односторонньої вiдмови вiд договору у повному обсязi або частково, якщо право на таку вiдмову встановлено договором або законом, договiр є вiдповiдно розiрваним або змiненим.

     Стаття 652. Змiна або розiрвання договору у зв'язку з iстотною змiною обставин

     1. У разi iстотної змiни обставин, якими сторони керувалися при укладеннi договору, договiр може бути змiнений або розiрваний за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Змiна обставин є iстотною, якщо вони змiнилися настiльки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договiр або уклали б його на iнших умовах.

     2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у вiдповiднiсть з обставинами, якi iстотно змiнились, або щодо його розiрвання, договiр може бути розiрваний, а з пiдстав, встановлених частиною четвертою цiєї статтi, - змiнений за рiшенням суду на вимогу заiнтересованої сторони за наявностi одночасно таких умов:

     1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така змiна обставин не настане;

     2) змiна обставин зумовлена причинами, якi заiнтересована сторона не могла усунути пiсля їх виникнення при всiй турботливостi та обачностi, якi вiд неї вимагалися;

     3) виконання договору порушило б спiввiдношення майнових iнтересiв сторiн i позбавило б заiнтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладеннi договору;

     4) iз сутi договору або звичаїв дiлового обороту не випливає, що ризик змiни обставин несе заiнтересована сторона.

     3. У разi розiрвання договору внаслiдок iстотної змiни обставин суд, на вимогу будь-якої iз сторiн, визначає наслiдки розiрвання договору виходячи з необхiдностi справедливого розподiлу мiж сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

     4. Змiна договору у зв'язку з iстотною змiною обставин допускається за рiшенням суду у виняткових випадках, коли розiрвання договору суперечить суспiльним iнтересам або потягне для сторiн шкоду, яка значно перевищує затрати, необхiднi для виконання договору на умовах, змiнених судом.

     Стаття 653. Правовi наслiдки змiни або розiрвання договору

     1. У разi змiни договору зобов'язання сторiн змiнюються вiдповiдно до змiнених умов щодо предмета, мiсця, строкiв виконання тощо.

     2. У разi розiрвання договору зобов'язання сторiн припиняються.

     3. У разi змiни або розiрвання договору зобов'язання змiнюється або припиняється з моменту досягнення домовленостi про змiну або розiрвання договору, якщо iнше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змiни. Якщо договiр змiнюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змiнюється або припиняється з моменту набрання рiшенням суду про змiну або розiрвання договору законної сили.

     4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту змiни або розiрвання договору, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     5. Якщо договiр змiнений або розiрваний у зв'язку з iстотним порушенням договору однiєю iз сторiн, друга сторона може вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих змiною або розiрванням договору.

     Стаття 654. Форма змiни або розiрвання договору

     1. Змiна або розiрвання договору вчиняється в такiй самiй формi, що й договiр, що змiнюється або розривається, якщо iнше не встановлено договором або законом чи не випливає iз звичаїв дiлового обороту.

РОЗДIЛ III
ОКРЕМI ВИДИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Пiдроздiл 1
ДОГОВIРНI ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 54
КУПIВЛЯ-ПРОДАЖ

     Параграф 1. Загальнi положення про купiвлю-продаж

     Стаття 655. Договiр купiвлi-продажу

     1. За договором купiвлi-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власнiсть другiй сторонi (покупцевi), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) i сплатити за нього певну грошову суму.

     Стаття 656. Предмет договору купiвлi-продажу

     1. Предметом договору купiвлi-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

     2. Предметом договору купiвлi-продажу можуть бути майновi права. До договору купiвлi-продажу майнових прав застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, якщо iнше не випливає iз змiсту або характеру цих прав.

     3. Предметом договору купiвлi-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купiвлi-продажу права вимоги застосовуються положення про вiдступлення права вимоги, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. До договору купiвлi-продажу на бiржах, конкурсах, аукцiонах (публiчних торгах), договору купiвлi-продажу валютних цiнностей i цiнних паперiв застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, якщо iнше не встановлено законом про цi види договорiв купiвлi-продажу або не випливає з їхньої сутi.

     5. Особливостi договору купiвлi-продажу окремих видiв майна можуть встановлюватися законом.

     Стаття 657. Форма окремих видiв договорiв купiвлi-продажу

     1. Договiр купiвлi-продажу земельної дiлянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або iншого нерухомого майна укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню та державнiй реєстрацiї, крiм договорiв купiвлi-продажу майна, що перебуває в податковiй заставi.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI, вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 658. Право продажу товару

     1. Право продажу товару, крiм випадкiв примусового продажу та iнших випадкiв, встановлених законом, належить власниковi товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власностi лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

     Стаття 659. Обов'язок продавця попередити покупця про права третiх осiб на товар

     1. Продавець зобов'язаний попередити покупця про всi права третiх осiб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довiчного користування тощо). У разi невиконання цiєї вимоги покупець має право вимагати зниження цiни або розiрвання договору купiвлi-продажу, якщо вiн не знав i не мiг знати про права третiх осiб на товар.

     Стаття 660. Обов'язки покупця i продавця у разi пред'явлення третьою особою позову про витребування товару

     1. Якщо третя особа на пiдставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повiдомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участi у справi. Продавець повинен вступити у справу на сторонi покупця.

     2. Якщо покупець не повiдомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участi у справi, продавець не вiдповiдає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справi, вiн мiг би вiдвернути вiдiбрання проданого товару у покупця.

     3. Якщо продавець був залучений до участi у справi, але ухилився вiд участi в її розглядi, вiн не має права доводити неправильнiсть ведення справи покупцем.

     Стаття 661. Вiдповiдальнiсть продавця у разi вiдсудження товару у покупця

     1. У разi вилучення за рiшенням суду товару у покупця на користь третьої особи на пiдставах, що виникли до продажу товару, продавець має вiдшкодувати покупцевi завданi йому збитки, якщо покупець не знав або не мiг знати про наявнiсть цих пiдстав.

     2. Правочин щодо звiльнення продавця вiд вiдповiдальностi або щодо її обмеження у разi витребування товару у покупця третьою особою є нiкчемним.

     Стаття 662. Обов'язок продавця передати товар покупцевi

     1. Продавець зобов'язаний передати покупцевi товар, визначений договором купiвлi-продажу.

     2. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцевi його приналежностi та документи (технiчний паспорт, сертифiкат якостi тощо), що стосуються товару та пiдлягають переданню разом iз товаром вiдповiдно до договору або актiв цивiльного законодавства.

     Стаття 663. Строк виконання обов'язку передати товар

     1. Продавець зобов'язаний передати товар покупцевi у строк, встановлений договором купiвлi-продажу, а якщо змiст договору не дає змоги визначити цей строк, - вiдповiдно до положень статтi 530 цього Кодексу.

     Стаття 664. Момент виконання обов'язку продавця передати товар

     1. Обов'язок продавця передати товар покупцевi вважається виконаним у момент:

     1) вручення товару покупцевi, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

     2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцевi за мiсцезнаходженням товару.

     Договором купiвлi-продажу може бути встановлений iнший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

     Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, вiн готовий до передання покупцевi у належному мiсцi i покупець поiнформований про це. Готовий до передання товар повинен бути вiдповiдним чином iдентифiкований для цiлей цього договору, зокрема шляхом маркування.

     2. Якщо з договору купiвлi-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його мiсцезнаходженнi, обов'язок продавця передати товар покупцевi вважається виконаним у момент здачi товару перевiзниковi або органiзацiї зв'язку для доставки покупцевi.

     Стаття 665. Правовi наслiдки вiдмови продавця передати товар

     1. У разi вiдмови продавця передати проданий товар покупець має право вiдмовитися вiд договору купiвлi-продажу.

     2. Якщо продавець вiдмовився передати рiч, визначену iндивiдуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцевi вимоги вiдповiдно до статтi 620 цього Кодексу.

     Стаття 666. Правовi наслiдки невиконання продавцем обов'язку передати приналежностi товару та документи, що стосуються товару

     1. Якщо продавець не передає покупцевi приналежностi товару та документи, що стосуються товару та пiдлягають переданню разом з товаром вiдповiдно до договору купiвлi-продажу або актiв цивiльного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

     2. Якщо приналежностi товару або документи, що стосуються товару, не переданi продавцем у встановлений строк, покупець має право вiдмовитися вiд договору купiвлi-продажу та повернути товар продавцевi.

     Стаття 667. Обов'язок продавця зберiгати проданий товар

     1. Якщо право власностi переходить до покупця ранiше вiд передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберiгати товар, не допускаючи його погiршення. Необхiднi для цього витрати покупець зобов'язаний вiдшкодувати продавцевi, якщо iнше не встановлено договором.