ЗАКОН УКРАЇНИ
Про нацiональну безпеку України
Iз змiнами i доповненнями, внесеними
Законами України
вiд 4 березня 2020 року N 522-IX,
вiд 17 липня 2020 року N 808-IX,
вiд 17 вересня 2020 року N 912-IX,
вiд 28 сiчня 2021 року N 1150-IX,
вiд 30 березня 2021 року N 1357-IX
Цей Закон вiдповiдно до статей 1, 2, 17, 18 i 92 Конституцiї України визначає основи та принципи нацiональної безпеки i оборони, цiлi та основнi засади державної полiтики, що гарантуватимуть суспiльству i кожному громадянину захист вiд загроз.
Цим Законом визначаються та розмежовуються повноваження державних органiв у сферах нацiональної безпеки i оборони, створюється основа для iнтеграцiї полiтики та процедур органiв державної влади, iнших державних органiв, функцiї яких стосуються нацiональної безпеки i оборони, сил безпеки i сил оборони, визначається система командування, контролю та координацiї операцiй сил безпеки i сил оборони, запроваджується всеосяжний пiдхiд до планування у сферах нацiональної безпеки i оборони, забезпечуючи у такий спосiб демократичний цивiльний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки i оборони.
Роздiл I
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термiнiв
1. Наведенi в цьому Законi термiни вживаються в такому значеннi:
1) воєнний конфлiкт - форма розв'язання мiждержавних або внутрiшньодержавних суперечностей iз двостороннiм застосуванням воєнної сили; основними видами воєнного конфлiкту є вiйна та збройний конфлiкт;
2) воєнна безпека - захищенiсть державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi i демократичного конституцiйного ладу та iнших життєво важливих нацiональних iнтересiв вiд воєнних загроз;
3) громадська безпека i порядок - захищенiсть життєво важливих для суспiльства та особи iнтересiв, прав i свобод людини i громадянина, забезпечення яких є прiоритетним завданням дiяльностi сил безпеки, iнших державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб та громадськостi, якi здiйснюють узгодженi заходи щодо реалiзацiї i захисту нацiональних iнтересiв вiд впливу загроз;
4) державна безпека - захищенiсть державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi i демократичного конституцiйного ладу та iнших життєво важливих нацiональних iнтересiв вiд реальних i потенцiйних загроз невоєнного характеру;
5) демократичний цивiльний контроль - комплекс здiйснюваних вiдповiдно до Конституцiї i законiв України правових, органiзацiйних, iнформацiйних, кадрових та iнших заходiв для забезпечення верховенства права, законностi, пiдзвiтностi, прозоростi органiв сектору безпеки i оборони та iнших органiв, дiяльнiсть яких пов'язана з обмеженням у визначених законом випадках прав i свобод людини, сприяння їх ефективнiй дiяльностi й виконанню покладених на них функцiй, змiцненню нацiональної безпеки України;
6) загрози нацiональнiй безпецi України - явища, тенденцiї i чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалiзацiю нацiональних iнтересiв та збереження нацiональних цiнностей України;
7) збройний конфлiкт - збройне зiткнення мiж державами (мiжнародний збройний конфлiкт, збройний конфлiкт на державному кордонi) або мiж ворогуючими сторонами в межах територiї однiєї держави, як правило, за пiдтримки ззовнi (внутрiшнiй збройний конфлiкт);
8) комплексний огляд сектору безпеки i оборони - процедура оцiнювання стану i готовностi складових сектору безпеки i оборони до виконання завдань за призначенням, за результатами якої розробляються та уточнюються концептуальнi документи розвитку складових сектору безпеки i оборони та визначаються заходи, спрямованi на досягнення ними необхiдних спроможностей до виконання завдань за призначенням у поточних i прогнозованих умовах безпекового середовища;
9) нацiональна безпека України - захищенiсть державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi, демократичного конституцiйного ладу та iнших нацiональних iнтересiв України вiд реальних та потенцiйних загроз;
10) нацiональнi iнтереси України - життєво важливi iнтереси людини, суспiльства i держави, реалiзацiя яких забезпечує державний суверенiтет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечнi умови життєдiяльностi i добробут її громадян;
11) оборонний огляд - процедура оцiнювання стану i готовностi сил оборони до виконання завдань з оборони України, стану їх кадрового, фiнансового, матерiально-технiчного та iнших видiв забезпечення;
12) оборонне планування - складова частина системи державного стратегiчного планування, що здiйснюється з метою забезпечення обороноздатностi держави шляхом визначення прiоритетiв i напрямiв розвитку сил оборони, їх спроможностей, озброєння та вiйськової технiки, iнфраструктури, пiдготовки вiйськ (сил), а також розроблення вiдповiдних концепцiй, програм i планiв з урахуванням реальних i потенцiйних загроз у воєннiй сферi та фiнансово-економiчних можливостей держави;
13) оборонно-промисловий комплекс України - сукупнiсть органiв державного управлiння, пiдприємств, установ i органiзацiй промисловостi та науки, що розробляють, виробляють, модернiзують i утилiзують продукцiю вiйськового призначення, надають послуги в iнтересах оборони для оснащення та матерiального забезпечення сил безпеки i сил оборони, а також здiйснюють постачання товарiв вiйськового призначення та подвiйного використання, надання послуг вiйськового призначення пiд час виконання заходiв вiйськово-технiчного спiвробiтництва України з iншими державами;
14) огляд оборонно-промислового комплексу України - процедура оцiнювання стану i готовностi оборонно-промислового комплексу стосовно задоволення потреби сектору безпеки i оборони в озброєннi, вiйськовiй та спецiальнiй технiцi;
15) планування у сферi нацiональної безпеки - функцiя державного управлiння з визначення прiоритетiв, завдань i заходiв iз забезпечення нацiональної безпеки України, збалансованого розвитку складових сектору безпеки i оборони на основi оцiнки безпекової обстановки та з урахуванням фiнансово-економiчних можливостей держави;
16) сектор безпеки i оборони - система органiв державної влади, Збройних Сил України, iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань, правоохоронних та розвiдувальних органiв, державних органiв спецiального призначення з правоохоронними функцiями, сил цивiльного захисту, оборонно-промислового комплексу України, дiяльнiсть яких перебуває пiд демократичним цивiльним контролем i вiдповiдно до Конституцiї та законiв України за функцiональним призначенням спрямована на захист нацiональних iнтересiв України вiд загроз, а також громадяни та громадськi об'єднання, якi добровiльно беруть участь у забезпеченнi нацiональної безпеки України;
17) сили безпеки - правоохороннi та розвiдувальнi органи, державнi органи спецiального призначення з правоохоронними функцiями, сили цивiльного захисту та iншi органи, на якi Конституцiєю та законами України покладено функцiї iз забезпечення нацiональної безпеки України;
18) сили оборони - Збройнi Сили України, а також iншi утворенi вiдповiдно до законiв України вiйськовi формування, правоохороннi та розвiдувальнi органи, органи спецiального призначення з правоохоронними функцiями, на якi Конституцiєю та законами України покладено функцiї iз забезпечення оборони держави;
19) Стратегiя нацiональної безпеки України - документ, що визначає актуальнi загрози нацiональнiй безпецi України та вiдповiднi цiлi, завдання, механiзми захисту нацiональних iнтересiв України та є основою для планування i реалiзацiї державної полiтики у сферi нацiональної безпеки;
20) Стратегiя воєнної безпеки України - документ, у якому викладається система поглядiв на причини виникнення, сутнiсть i характер сучасних воєнних конфлiктiв, принципи i шляхи запобiгання їх виникненню, пiдготовку держави до можливого воєнного конфлiкту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi, iнших життєво важливих нацiональних iнтересiв;
21) Стратегiя кiбербезпеки України - документ довгострокового планування, що визначає загрози кiбербезпецi України, прiоритети та напрями забезпечення кiбербезпеки України з метою створення умов для безпечного функцiонування кiберпростору, його використання в iнтересах особи, суспiльства i держави;
22) Стратегiчний оборонний бюлетень України - документ оборонного планування, що розробляється за результатами оборонного огляду та визначає основнi напрями реалiзацiї воєнної полiтики України, стратегiчнi цiлi розвитку та очiкуванi результати їх досягнення з урахуванням актуальних воєнно-полiтичних загроз i викликiв;
23) Стратегiя громадської безпеки та цивiльного захисту України - документ довгострокового планування, що розробляється на основi Стратегiї нацiональної безпеки України за результатами огляду громадської безпеки та цивiльного захисту i визначає напрями державної полiтики щодо гарантування захищеностi життєво важливих для держави, суспiльства та особи iнтересiв, прав i свобод людини i громадянина, цiлi та очiкуванi результати їх досягнення з урахуванням актуальних загроз;
24) Стратегiя розвитку оборонно-промислового комплексу України - документ, що розробляється за результатами огляду оборонно-промислового комплексу України та визначає прiоритетнi напрями державної вiйськово-промислової полiтики, цiлi реформи оборонно-промислового комплексу та очiкуванi результати їх досягнення з урахуванням актуальних воєнно-полiтичних загроз i викликiв.
2. Iншi термiни в цьому Законi вживаються у значеннi, наведеному в iнших законах України.
Роздiл II
ЗАСАДИ НАЦIОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Стаття 2. Правова основа державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони
1. Правову основу державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони становлять Конституцiя України, цей та iншi закони України, мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, а також виданi на виконання Конституцiї та законiв України iншi нормативно-правовi акти.
Стаття 3. Принципи державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони
1. Державна полiтика у сферах нацiональної безпеки i оборони спрямована на захист: людини i громадянина - їхнiх життя i гiдностi, конституцiйних прав i свобод, безпечних умов життєдiяльностi; суспiльства - його демократичних цiнностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституцiйного ладу, суверенiтету, територiальної цiлiсностi та недоторканностi; територiї, навколишнього природного середовища - вiд надзвичайних ситуацiй.
2. Основними принципами, що визначають порядок формування державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони, є:
1) верховенство права, пiдзвiтнiсть, законнiсть, прозорiсть та дотримання засад демократичного цивiльного контролю за функцiонуванням сектору безпеки i оборони та застосуванням сили;
2) дотримання норм мiжнародного права, участь в iнтересах України у мiжнародних зусиллях з пiдтримання миру i безпеки, мiждержавних системах та механiзмах мiжнародної колективної безпеки;
3) розвиток сектору безпеки i оборони як основного iнструменту реалiзацiї державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони.
3. Фундаментальними нацiональними iнтересами України є:
1) державний суверенiтет i територiальна цiлiснiсть, демократичний конституцiйний лад, недопущення втручання у внутрiшнi справи України;
2) сталий розвиток нацiональної економiки, громадянського суспiльства i держави для забезпечення зростання рiвня та якостi життя населення;
3) iнтеграцiя України в європейський полiтичний, економiчний, безпековий, правовий простiр, набуття членства в Європейському Союзi та в Органiзацiї Пiвнiчноатлантичного договору, розвиток рiвноправних взаємовигiдних вiдносин з iншими державами.
4. Державна полiтика у сферах нацiональної безпеки i оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнiшньополiтичної, державної, економiчної, iнформацiйної, екологiчної безпеки, кiбербезпеки України тощо.
5. Загрози нацiональнiй безпецi України та вiдповiднi прiоритети державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони визначаються у Стратегiї нацiональної безпеки України, Стратегiї воєнної безпеки України, Стратегiї кiбербезпеки України, iнших документах з питань нацiональної безпеки i оборони, якi схвалюються Радою нацiональної безпеки i оборони України i затверджуються указами Президента України.
Роздiл III
ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦИВIЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ
Стаття 4. Засади демократичного цивiльного контролю
1. У межах повноважень, наданих вiдповiдно до Конституцiї України, сектор безпеки i оборони пiдлягає демократичному цивiльному контролю (далi - цивiльний контроль).
Система цивiльного контролю складається з контролю, що здiйснюється Президентом України; контролю, що здiйснюється Верховною Радою України; контролю, що здiйснюється Радою нацiональної безпеки i оборони України; контролю, що здiйснюється Кабiнетом Мiнiстрiв України, органами виконавчої влади та органами мiсцевого самоврядування; судового контролю; громадського нагляду.
| (абзац другий частини першої статтi 4 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
2. Цивiльний контроль здiйснюється за принципами верховенства права, законностi, пiдзвiтностi, прозоростi, ефективностi та результативностi.
3. Прозорiсть передбачає повне розкриття фiнансової iнформацiї щодо функцiонування сектору безпеки та оборони з метою забезпечення ефективного використання фiнансових ресурсiв з урахуванням вимог Закону України "Про державну таємницю".
4. Предметом цивiльного контролю є:
1) дотримання вимог Конституцiї i законiв України у дiяльностi органiв сектору безпеки i оборони, недопущення їх використання для узурпацiї влади, порушення прав i свобод людини i громадянина;
2) змiст i стан реалiзацiї стратегiй, доктрин, концепцiй, державних програм та планiв у сферах нацiональної безпеки i оборони;
3) стан правопорядку в органах сектору безпеки i оборони, їх укомплектованiсть, оснащенiсть сучасним озброєнням, вiйськовою i спецiальною технiкою, забезпеченiсть необхiдними запасами матерiальних засобiв та готовнiсть до виконання завдань за призначенням у мирний час та в особливий перiод;
4) ефективнiсть використання ресурсiв, зокрема бюджетних коштiв, органами сектору безпеки i оборони.
Стаття 5. Контроль, що здiйснюється Президентом України
1. Вiдповiдно до статей 106 i 107 Конституцiї України Президент України здiйснює контроль за сектором безпеки i оборони як безпосередньо, так i через очолювану ним Раду нацiональної безпеки i оборони України та створюванi ним у разi необхiдностi консультативнi, дорадчi та iншi допомiжнi органи i служби.
2. Рада нацiональної безпеки i оборони України здiйснює контроль за сектором безпеки i оборони на пiдставi статтi 107 Конституцiї України у порядку i в межах компетенцiї, визначених Законом України "Про Раду нацiональної безпеки i оборони України".
Контроль за виконанням рiшень Ради нацiональної безпеки i оборони України здiйснює Секретар Ради нацiональної безпеки i оборони України.
3. Рада нацiональної безпеки i оборони України iнформує громадськiсть про свою дiяльнiсть через офiцiйний веб-сайт Ради нацiональної безпеки i оборони України та через засоби масової iнформацiї.
Стаття 6. Контроль, що здiйснюється Верховною Радою України
1. Верховна Рада України вiдповiдно до статтi 85 Конституцiї України здiйснює парламентський контроль та приймає закони України, якi визначають i регулюють дiяльнiсть органiв сектору безпеки i оборони та їхнi повноваження, а також затверджує вiдповiднi бюджетнi асигнування та приймає рiшення щодо звiту про їх використання.
2. Верховна Рада України вiдповiдно до статтi 89 Конституцiї України створює комiтети Верховної Ради України, до повноважень яких належить, зокрема, забезпечення контролю за дiяльнiстю органiв сектору безпеки i оборони.
З метою гарантування неухильного i безумовного дотримання державними органами спецiального призначення з правоохоронними функцiями, правоохоронними органами спецiального призначення та розвiдувальними органами вимог Конституцiї України щодо забезпечення нацiональної безпеки створюється комiтет Верховної Ради України, до повноважень якого належить забезпечення контрольних функцiй Верховної Ради України за дiяльнiстю цих органiв. Завдання та повноваження цього комiтету Верховної Ради України визначаються законом.
| (абзац другий частини другої статтi 6 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
3. Для вивчення, пiдготовки i попереднього розгляду окремих питань у сферах нацiональної безпеки i оборони, а також дiяльностi сектору безпеки i оборони Верховна Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасовi спецiальнi комiсiї, а для проведення розслiдування з питань, що становлять суспiльний iнтерес, - тимчасовi слiдчi комiсiї, якi дiють у порядку, встановленому законом.
4. Вiдповiдно до статтi 101 Конституцiї України парламентський контроль за додержанням конституцiйних прав i свобод людини i громадянина здiйснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, повноваження якого визначаються законом.
5. Кабiнетом Мiнiстрiв України, Службою безпеки України, Управлiнням державної охорони України подаються до Верховної Ради України щорiчнi письмовi звiти про дiяльнiсть складових сектору безпеки i оборони.
6. У разi необхiдностi Верховна Рада України може проводити вiдповiдно до Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України", парламентськi слухання з питань нацiональної безпеки i оборони, що становлять суспiльний iнтерес i потребують законодавчого врегулювання.
7. Верховна Рада України вiдповiдно до Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України", може офiцiйно запросити або вимагати присутностi на пленарному засiданнi Верховної Ради України для заслуховування посадових чи службових осiб органiв сектору безпеки i оборони.
Стаття 7. Контроль, що здiйснюється Кабiнетом Мiнiстрiв України
1. Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдно до статей 113, 116, 117 Конституцiї i законiв України здiйснює контроль за дотриманням законодавства та реалiзацiєю державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони, звiтує з цих питань перед Президентом України i Верховною Радою України.
2. Кабiнет Мiнiстрiв України забезпечує цивiльний контроль за дiяльнiстю Збройних Сил України, Державної спецiальної служби транспорту, Нацiональної полiцiї України, Нацiональної гвардiї України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацiй, Державної мiграцiйної служби України, Державної служби спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України, iнших органiв виконавчої влади, якi входять до сектору безпеки i оборони України.
3. Центральнi органи виконавчої влади, що мають у пiдпорядкуваннi утворенi вiдповiдно до законiв України вiйськовi формування, розвiдувальнi та правоохороннi органи:
1) забезпечують цивiльний контроль у межах своїх повноважень;
2) створюють необхiднi умови для здiйснення iншими суб'єктами цивiльного контролю передбачених законами повноважень;
3) забезпечують об'єктивне i своєчасне iнформування Президента України, Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, Ради нацiональної безпеки i оборони України про стан справ у пiдпорядкованих органах сектору безпеки i оборони;
4) iнформують iз цих питань громадськiсть у порядку, визначеному цим та iншими законами України.
Стаття 8. Контроль Верховної Ради Автономної Республiки Крим, Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, мiсцевих органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування
1. Верховна Рада Автономної Республiки Крим i Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим забезпечують на територiї Автономної Республiки Крим здiйснення цивiльного контролю за виконанням пiдприємствами, установами та органiзацiями всiх форм власностi, службовими (посадовими) особами i громадянами законiв України, iнших нормативно-правових актiв з питань нацiональної безпеки i оборони, iнформують iз цих питань громадськiсть у порядку, визначеному цим та iншими законами України.
2. Мiсцевi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцiєю i законами України:
1) заслуховують, за потреби, доповiдi посадових осiб правоохоронних органiв, що знаходяться на вiдповiднiй територiї, про виконання вимог законодавства щодо забезпечення громадської безпеки та правопорядку;
2) контролюють стан допризовної пiдготовки i вiдбору громадян на вiйськову службу, правового i соцiального захисту громадян, якi мають бути призванi на вiйськову службу, перебувають на вiйськовiй службi, звiльнених у запас чи вiдставку, учасникiв бойових дiй та членiв їх сiмей;
3) взаємодiють з органами вiйськового управлiння пiд час планування та проведення (в умовах присутностi цивiльного населення) потенцiйно небезпечних заходiв за участю особового складу Збройних Сил України, iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань та правоохоронних органiв з використанням озброєння i вiйськової технiки з метою запобiгання i недопущення надзвичайних ситуацiй, а також лiквiдацiї їх наслiдкiв;
4) iнформують громадськiсть, зокрема через засоби масової iнформацiї, про свою дiяльнiсть у виконаннi завдань, пов'язаних iз забезпеченням нацiональної безпеки i оборони.
Для здiйснення цивiльного контролю органи мiсцевого самоврядування можуть утворювати депутатськi комiсiї, а в мiсцевих органах виконавчої влади можуть створюватися вiдповiднi пiдроздiли.
Стаття 9. Судовий контроль
1. Рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади, посадових i службових осiб можуть бути оскарженi в судi.
2. Контроль за виконанням судових рiшень здiйснюють суди.
Стаття 10. Громадський нагляд
| (назва статтi 10 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
1. Громадяни України беруть участь у здiйсненнi цивiльного контролю через громадськi об'єднання, членами яких вони є, через депутатiв мiсцевих рад, особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до державних органiв у порядку, встановленому Конституцiєю України, Законом України "Про громадськi об'єднання" та iншими законами України. Сфера громадського нагляду може бути обмежена виключно Законом України "Про державну таємницю".
| (частина перша статтi 10 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
2. Громадським об'єднанням, зареєстрованим у встановленому законом порядку, гарантується вiдповiдно до Конституцiї i законiв України, а також статутних положень можливiсть:
1) отримувати в установленому порядку вiд державних органiв, зокрема вiд керiвникiв складових сектору безпеки i оборони, iнформацiю з питань дiяльностi складових сектору безпеки i оборони, крiм iнформацiї з обмеженим доступом;
2) здiйснювати дослiдження з питань нацiональної безпеки i оборони, публiчно презентувати їх результати, створювати для цього громадськi фонди, центри, колективи експертiв тощо;
3) проводити громадську експертизу проектiв законiв, рiшень, програм, представляти свої висновки i пропозицiї для розгляду вiдповiдним державним органам;
4) брати участь у громадських дискусiях та вiдкритих парламентських слуханнях з питань дiяльностi i розвитку сектору безпеки i оборони, питань правового i соцiального захисту вiйськовослужбовцiв та працiвникiв розвiдувальних та правоохоронних органiв, зокрема звiльнених у запас чи вiдставку, учасникiв бойових дiй та членiв їх сiмей.
3. Засоби масової iнформацiї, висвiтлюючи питання нацiональної безпеки i оборони, iнформують суспiльство про стан захисту нацiональних iнтересiв України.
4. З метою систематичного iнформування суспiльства про дiяльнiсть сектору безпеки i оборони України, забезпечення обґрунтованостi рiшень державних органiв з питань нацiональної безпеки i оборони, про стан виконання заходiв розвитку сектору безпеки i оборони перiодично, але не рiдше нiж раз на три роки, органами сектору безпеки i оборони видаються "Бiлi книги" або iншi аналiтичнi документи (огляди, нацiональнi доповiдi тощо).
Стаття 11. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про нацiональну безпеку України
1. Посадовi особи, виннi у невиконаннi або порушеннi законодавства про нацiональну безпеку України, несуть вiдповiдальнiсть згiдно iз законом.
2. Громадяни, якi вважають, що їх права, свободи чи законнi iнтереси порушено рiшеннями, дiями, бездiяльнiстю складових сектору безпеки i оборони чи їх посадових осiб, мають право звертатися до суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, використовувати будь-якi iншi механiзми захисту прав i свобод, передбаченi законодавством України.
3. Контроль за дотриманням законодавства пiд час цивiльного контролю здiйснюється в порядку, визначеному Конституцiєю та законами України.
Роздiл IV
СЕКТОР БЕЗПЕКИ I ОБОРОНИ
Стаття 12. Склад сектору безпеки i оборони
1. Сектор безпеки i оборони України складається з чотирьох взаємопов'язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадськi об'єднання, якi добровiльно беруть участь у забезпеченнi нацiональної безпеки. Функцiї та повноваження складових сектору безпеки i оборони визначаються законодавством України.
2. До складу сектору безпеки i оборони входять: Мiнiстерство оборони України, Збройнi Сили України, Державна спецiальна служба транспорту, Мiнiстерство внутрiшнiх справ України, Нацiональна гвардiя України, Нацiональна полiцiя України, Державна прикордонна служба України, Державна мiграцiйна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацiй, Служба безпеки України, Управлiння державної охорони України, Державна служба спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України, Апарат Ради нацiональної безпеки i оборони України, розвiдувальнi органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну вiйськово-промислову полiтику.
Iншi державнi органи та органи мiсцевого самоврядування здiйснюють свої функцiї iз забезпечення нацiональної безпеки у взаємодiї з органами, якi входять до складу сектору безпеки i оборони.
Стаття 13. Керiвництво у сферах нацiональної безпеки i оборони
1. Керiвництво у сферах нацiональної безпеки i оборони вiдповiдно до Конституцiї України здiйснює Президент України, який:
1) забезпечує державну незалежнiсть та нацiональну безпеку;
2) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, як Верховний Головнокомандувач видає накази i директиви з питань оборони, у тому числi з питань оперативного доукомплектування в особливий перiод Збройних Сил України, iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань;
| (пункт 2 статтi 13 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 30.03.2021р. N 1357-IX) |
3) очолює Раду нацiональної безпеки i оборони України, вводить у встановленому порядку в дiю її рiшення;
4) видає укази i розпорядження з питань нацiональної безпеки i оборони, якi є обов'язковими до виконання на територiї України, зокрема указами Президента України затверджуються Стратегiя нацiональної безпеки України, Стратегiя воєнної безпеки України, iншi стратегiї, доктрини, концепцiї, якими визначаються актуальнi загрози нацiональнiй безпецi, основнi напрями i завдання державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони, розвитку сектору безпеки i оборони;
5) звертається з посланнями до народу та iз щорiчними i позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України;
6) реалiзує право законодавчої iнiцiативи у Верховнiй Радi України щодо законодавчого врегулювання питань нацiональної безпеки i оборони;
7) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Мiнiстра оборони України;
8) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звiльнення з посади Голови Служби безпеки України;
9) призначає на посади та звiльняє з посад Секретаря Ради нацiональної безпеки i оборони України та його заступникiв;
10) призначає на посади та звiльняє з посад вище командування Збройних Сил України за поданням Мiнiстра оборони України, а також вище командування iнших вiйськових формувань за поданням керiвникiв органiв центральної виконавчої влади, яким пiдпорядковуються вiдповiднi вiйськовi формування;
11) здiйснює загальне керiвництво розвiдувальними органами України;
12) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану вiйни та у разi збройної агресiї проти України приймає рiшення про застосування Збройних Сил України та iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань;
13) приймає вiдповiдно до закону рiшення про загальну або часткову мобiлiзацiю та введення воєнного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях у разi загрози нападу, небезпеки державнiй незалежностi України;
14) приймає у разi необхiдностi рiшення про введення в Українi або в окремих її мiсцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разi необхiдностi окремi мiсцевостi України зонами надзвичайної екологiчної ситуацiї з наступним затвердженням цих рiшень Верховною Радою України;
15) присвоює вищi вiйськовi звання та iншi вищi спецiальнi звання i класнi чини;
16) здiйснює iншi повноваження, визначенi Конституцiєю України.
Стаття 14. Координацiя у сферах нацiональної безпеки i оборони
1. Координацiю у сферах нацiональної безпеки i оборони здiйснює Рада нацiональної безпеки i оборони України вiдповiдно до статтi 107 Конституцiї України та Закону України "Про Раду нацiональної безпеки i оборони України".
2. В умовах воєнного або надзвичайного стану, в особливий перiод, а також у разi виникнення кризових ситуацiй, що загрожують нацiональнiй безпецi України, Рада нацiональної безпеки i оборони України координує дiяльнiсть органiв виконавчої влади, розглядає пропозицiї щодо застосування вiдповiдно до закону спецiальних економiчних та iнших обмежувальних заходiв.
3. У випадках, передбачених законом, Рада нацiональної безпеки i оборони України подає на розгляд Президентовi України пропозицiї щодо утворення вищого колегiального стратегiчного органу воєнного керiвництва обороною держави в особливий перiод. Пропозицiї про утворення цього органу та його персональний склад затверджуються рiшенням Ради нацiональної безпеки i оборони України та вводяться в дiю Указом Президента України.
Положення про вищий колегiальний стратегiчний орган воєнного керiвництва обороною держави в особливий перiод затверджує Президент України.
Стаття 15. Мiнiстерство оборони України
1. Мiнiстерство оборони України є головним органом у системi центральних органiв виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну полiтику з питань нацiональної безпеки у воєннiй сферi, сферах оборони i вiйськового будiвництва у мирний час та особливий перiод.
2. До повноважень Мiнiстерства оборони України належать органiзацiя в силах оборони заходiв оборонного планування, визначення засад воєнної, вiйськової кадрової та вiйськово-технiчної полiтики у сферi оборони, здiйснення в установленому порядку координацiї дiяльностi державних органiв та органiв мiсцевого самоврядування щодо пiдготовки держави до оборони.
3. Положення про Мiнiстерство оборони України затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.
4. Мiнiстерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та вiйськового управлiння, у пiдпорядкуваннi якого перебувають Збройнi Сили України та Державна спецiальна служба транспорту.
5. Мiнiстерство оборони України очолює Мiнiстр оборони України, який є членом Кабiнету Мiнiстрiв України.
Мiнiстр оборони України пiдпорядковується Президентовi України як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України.
Мiнiстр оборони України пiдзвiтний Верховнiй Радi України.
6. Мiнiстр оборони України за посадою входить до складу Ради нацiональної безпеки i оборони України i вiдповiдає за формування державної полiтики у сферi оборони, оборонне планування, програмний та ресурсний менеджмент, вiйськову кадрову полiтику, ефективне та належне використання оборонних ресурсiв, всебiчне забезпечення життєдiяльностi, функцiонування, розвиток та застосування Збройних Сил України.
7. Мiнiстр оборони України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України з числа цивiльних осiб.
8. Мiнiстр оборони України здiйснює керiвництво Мiнiстерством оборони України, вiйськово-полiтичне i адмiнiстративне керiвництво Збройними Силами України безпосередньо та через першого заступника Мiнiстра оборони України, заступникiв Мiнiстра оборони України, а також через Головнокомандувача Збройних Сил України.
Перший заступник Мiнiстра оборони України та заступники Мiнiстра оборони України призначаються на посади з числа цивiльних осiб.
Стаття 16. Збройнi Сили України
1. Збройнi Сили України є вiйськовим формуванням, на яке вiдповiдно до Конституцiї України покладаються оборона України, захист її суверенiтету, територiальної цiлiсностi та недоторканностi.
2. Збройнi Сили України забезпечують стримування та вiдсiч збройної агресiї проти України, охорону повiтряного простору держави та пiдводного простору у межах територiального моря України, у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
3. Головнокомандувач Збройних Сил України призначається на посаду за поданням Мiнiстра оборони України та звiльняється з посади Президентом України. Головнокомандувач Збройних Сил України пiдпорядковується Президентовi України та Мiнiстру оборони України.
Головнокомандувач Збройних Сил України вiдповiдає за готовнiсть до виконання покладених завдань i за безпосереднє вiйськове керiвництво та управлiння застосуванням Збройних Сил України, а також переданих в його пiдпорядкування сил i засобiв iнших складових сил оборони. Головнокомандувач Збройних Сил України пiдзвiтний Президенту України та Мiнiстру оборони України з питань досягнення воєнно-стратегiчних цiлей у сферi оборони вiйськовими силами i засобами, а також пiдтримання спроможностей цих сил i засобiв до застосування.
Повноваження Головнокомандувача Збройних Сил України затверджуються Президентом України.
4. Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом вiйськового управлiння з планування оборони держави, стратегiчного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил i засобiв iнших складових сил оборони, координацiї i контролю за виконанням завдань у сферi оборони органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабiнету Мiнiстрiв України.
Генеральний штаб Збройних Сил України в особливий перiод виконує функцiї стратегiчного керiвництва Збройними Силами України, iншими складовими сил оборони.
Генеральний штаб Збройних Сил України з урахуванням пропозицiй Командувача об'єднаних сил здiйснює планування, координацiю та контроль за пiдготовкою всiх складових сил оборони з метою набуття ними необхiдних об'єднаних спроможностей.
Генеральний штаб Збройних Сил України очолює начальник Генерального штабу Збройних Сил України, який призначається на посаду i звiльняється з посади Президентом України за поданням Мiнiстра оборони України.
Начальник Генерального штабу Збройних Сил України пiдпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України та вiдповiдає за виконання завдань i функцiй, покладених на Генеральний штаб Збройних Сил України, зокрема щодо визначення вимог до спроможностей сил оборони, потреб у ресурсах, необхiдних для належного виконання завдань Збройними Силами України та iншими складовими сил оборони, стратегiчного планування застосування та розвитку Збройних Сил України, їх технiчного оснащення, пiдготовки та всебiчного забезпечення.
Повноваження начальника Генерального штабу Збройних Сил України, основнi завдання та порядок функцiонування Генерального штабу Збройних Сил України визначаються в положеннi, яке затверджується Президентом України.
5. До складу Збройних Сил України входять види та окремi роди вiйськ (сил).
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України пiдпорядковуються Головнокомандувачу Збройних Сил України та вiдповiдають за розвиток пiдпорядкованих їм вiйськ (сил), їх технiчне оснащення та всебiчне забезпечення, пiдготовку та готовнiсть до виконання покладених завдань.
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України здiйснюють передачу визначеного Головнокомандувачем Збройних Сил України комплекту боєздатних сил i засобiв Командувачу об'єднаних сил, який здiйснює оперативний контроль за набуттям ними оперативних (бойових) спроможностей та управлiння їх застосуванням.
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України можуть проводити операцiї iз залученням сил i засобiв вiдповiдного виду або окремого роду вiйськ (сил) та здiйснювати управлiння силами i засобами в операцiях, що проводяться в мирний час поза затвердженими Головнокомандувачем Збройних Сил України межами вiдповiдальностi Командувача об'єднаних сил.
У процесi органiзацiї пiдготовки пiдпорядкованих вiйськ (сил) та забезпечення їх озброєнням, вiйськовою технiкою, iншими матерiально-технiчними засобами командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України розробляють вiдповiднi доктрини, настанови, бойовi статути, оперативнi i тактичнi стандарти пiдготовки до застосування та ведення операцiй (бойових дiй).
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України призначаються на посаду i звiльняються з посади Президентом України за поданням Мiнiстра оборони України.
Повноваження командувачiв видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України, основнi завдання та порядок функцiонування командувань видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України визначаються в положеннях, якi затверджуються Головнокомандувачем Збройних Сил України.
6. Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України є органом управлiння мiжвидовими та мiжвiдомчими угрупованнями вiйськ (сил).
Органiзацiя, пiдготовка та всебiчне забезпечення Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України мають забезпечувати управлiння вiйськами (силами) в операцiях протягом тривалого часу.
Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України пiдпорядковується Командувачу об'єднаних сил, який призначається на посаду i звiльняється з посади Президентом України за поданням Мiнiстра оборони України. Президент України може призначати командувача (командувачiв) об'єднаних сил для здiйснення управлiння операцiями на окремих напрямах.
Командувач об'єднаних сил пiдпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України та здiйснює через Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України оперативний контроль за набуттям ними оперативних (бойових) спроможностей, планування застосування та безпосереднє управлiння об'єднаними силами i засобами Збройних Сил України, iнших складових сил оборони, якi переданi у його пiдпорядкування, а також нацiональним контингентом i нацiональним персоналом, якi беруть участь у мiжнародних операцiях з пiдтримання миру i безпеки.
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України, командувачi (керiвники) iнших вiйськових формувань, вiд яких визначений комплект сил i засобiв переданий до складу об'єднаних сил, продовжують здiйснювати їх укомплектування особовим складом, озброєнням, боєприпасами, вiйськовою та спецiальною технiкою, iншими матерiально-технiчними засобами.
Командувач об'єднаних сил вiдповiдає за набуття Об'єднаним оперативним штабом спроможностей з управлiння вiйськами (силами), що необхiднi для ефективного виконання об'єднаними силами завдань в операцiях (бойових дiях).
Командувач об'єднаних сил у межах наданих йому повноважень бере участь у стратегiчному плануваннi застосування Збройних Сил України та iнших складових сил оборони.
Командувач об'єднаних сил за погодженням з Мiнiстром оборони України i Головнокомандувачем Збройних Сил України має право доповiдати безпосередньо Президентовi України про готовнiсть та хiд виконання завдань об'єднаними силами.
Замисел застосування об'єднаних сил в операцiях затверджується Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Повноваження Командувача об'єднаних сил, основнi завдання та порядок функцiонування Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України визначаються в положеннi, яке затверджується Президентом України.
7. Функцiї Збройних Сил України, склад та правовi засади органiзацiї їх дiяльностi, керiвництва та управлiння ними визначаються законом.
Стаття 17. Державна спецiальна служба транспорту
1. Державна спецiальна служба транспорту є спецiалiзованим вiйськовим формуванням, що входить до системи Мiнiстерства оборони України, призначеним для забезпечення стiйкого функцiонування транспорту в мирний час та в особливий перiод, зокрема виконання завдань з технiчного прикриття, вiдбудови, встановлення загороджень на об'єктах нацiональної транспортної системи України з метою забезпечення дiяльностi Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань, утворених вiдповiдно до законiв України.
2. Iз введенням воєнного стану Державна спецiальна служба транспорту приводиться в готовнiсть до виконання завдань за призначенням в умовах дiї правового режиму воєнного стану i пiдпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, про що зазначається в указi Президента України про введення воєнного стану, який затверджується Верховною Радою України.
3. Керiвництво Державною спецiальною службою транспорту здiйснює керiвник органу управлiння Державною спецiальною службою транспорту.
Керiвник органу управлiння Державною спецiальною службою транспорту та його заступники призначаються на посаду та звiльняються з посади Президентом України за поданням Мiнiстра оборони України.
4. Повноваження Державної спецiальної служби транспорту визначаються законодавством України.
Стаття 18. Мiнiстерство внутрiшнiх справ України
1. Мiнiстерство внутрiшнiх справ України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну полiтику у сферах:
1) забезпечення охорони прав i свобод людини, iнтересiв суспiльства i держави, протидiї злочинностi, пiдтримання громадської безпеки i правопорядку, а також надання полiцейських послуг;
2) захисту державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключнiй (морськiй) економiчнiй зонi;
3) цивiльного захисту, захисту населення i територiй вiд надзвичайних ситуацiй та запобiгання їх виникненню, лiквiдацiї надзвичайних ситуацiй, рятувальної справи, гасiння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, дiяльностi аварiйно-рятувальних служб, а також гiдрометеорологiчної дiяльностi;
4) мiграцiї (iммiграцiї та емiграцiї), зокрема протидiї нелегальнiй (незаконнiй) мiграцiї, громадянства, реєстрацiї фiзичних осiб, зокрема бiженцiв та iнших визначених законодавством категорiй мiгрантiв.
2. Мiнiстерство внутрiшнiх справ України очолює Мiнiстр внутрiшнiх справ України, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-мiнiстра України.
Мiнiстр внутрiшнiх справ України за посадою входить до складу Ради нацiональної безпеки i оборони України.
Мiнiстр внутрiшнiх справ України вiдповiдає за формування державної полiтики у сферах, що належать до компетенцiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, здiйснює повноваження, визначенi законодавством України.
3. Дiяльнiсть Нацiональної полiцiї України, Нацiональної гвардiї України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацiй та Державної мiграцiйної служби України спрямовується i координується Кабiнетом Мiнiстрiв України через Мiнiстра внутрiшнiх справ України.
4. Нацiональна полiцiя України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку i порядок, охорону прав i свобод людини, iнтересiв суспiльства i держави, протидiю злочинностi, а також надає визначенi законом послуги з допомоги особам, якi з особистих, економiчних, соцiальних причин або внаслiдок надзвичайних ситуацiй потребують такої допомоги.
5. Нацiональна гвардiя України є вiйськовим формуванням з правоохоронними функцiями, призначеним для виконання завдань iз захисту та охорони життя, прав, свобод i законних iнтересiв громадян, суспiльства i держави вiд злочинних та iнших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодiї з iншими органами - iз забезпечення державної безпеки i захисту державного кордону України, припинення терористичної дiяльностi, дiяльностi незаконних воєнiзованих або збройних формувань, органiзованих злочинних груп та органiзацiй.
У мирний час Нацiональна гвардiя України входить до складу сил безпеки i виконує правоохороннi функцiї, а також розвиває спроможностi, необхiднi для виконання завдань у складi сил оборони.
Iз введенням воєнного стану Нацiональна гвардiя України приводиться в готовнiсть до виконання завдань за призначенням в умовах дiї правового режиму воєнного стану, входить до сил оборони, виконує завдання та пiдпорядковується вiдповiдно до положень Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про Нацiональну гвардiю України".
6. Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спецiального призначення, що реалiзує державну полiтику у сферi безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключнiй (морськiй) економiчнiй зонi.
7. Державна служба України з надзвичайних ситуацiй є центральним органом виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферах цивiльного захисту, захисту населення i територiй вiд надзвичайних ситуацiй, запобiгання їх виникненню, лiквiдацiї наслiдкiв надзвичайних ситуацiй, проведення аварiйно-рятувальних робiт, пожежогасiння, пожежної та техногенної безпеки, роботи рятувальних служб пiд час аварiй, а також гiдрометеорологiчної дiяльностi.
8. Державна мiграцiйна служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферах мiграцiї (iммiграцiї та емiграцiї), зокрема протидiї нелегальнiй (незаконнiй) мiграцiї, громадянства, реєстрацiї фiзичних осiб, зокрема бiженцiв та iнших визначених законодавством категорiй мiгрантiв.
9. Повноваження Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Нацiональної полiцiї України, Нацiональної гвардiї України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацiй та Державної мiграцiйної служби України визначаються законодавством України.
Стаття 19. Служба безпеки України
1. Служба безпеки України є державним органом спецiального призначення з правоохоронними функцiями, що забезпечує державну безпеку, здiйснюючи з неухильним дотриманням прав i свобод людини i громадянина:
1) протидiю розвiдувально-пiдривнiй дiяльностi проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвiдувальний захист державного суверенiтету, конституцiйного ладу i територiальної цiлiсностi, оборонного i науково-технiчного потенцiалу, кiбербезпеки, iнформацiйної безпеки держави, об'єктiв критичної iнфраструктури;
| (пункт 3 частини першої статтi 19 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 28.01.2021р. N 1150-IX) |
4) охорону державної таємницi.
2. Служба безпеки України пiдпорядковується Президентовi України та пiдконтрольна Верховнiй Радi України.
3. Службу безпеки України очолює Голова Служби безпеки України, який призначається на посаду та звiльняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України.
Голова Служби безпеки України за посадою входить до складу Ради нацiональної безпеки i оборони України.
Голова Служби безпеки України щорiчно подає Верховнiй Радi України звiт про дiяльнiсть Служби безпеки України.
4. Повноваження Служби безпеки України визначаються законодавством України.
Стаття 20. Розвiдувальнi органи України
1. Розвiдувальнi органи України - державнi органи або структурнi пiдроздiли у їх складi, уповноваженi законом здiйснювати розвiдувальну дiяльнiсть з метою захисту нацiональних iнтересiв України вiд зовнiшнiх загроз.
| (частина перша статтi 10 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
Розвiдувальнi органи як суб'єкти забезпечення нацiональної безпеки i оборони України беруть участь у формуваннi i реалiзацiї державної полiтики з питань нацiональної безпеки i оборони у визначених законодавством сферах. Повноваження розвiдувальних органiв визначаються законодавством України.
2. Прiоритетнi завдання розвiдувальним органам визначаються Президентом України.
3. Президент України може створювати координацiйний орган з питань розвiдки вiдповiдно до статтi 106 Конституцiї України.
| (частина перша статтi 10 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
Стаття 21. Управлiння державної охорони України
1. Управлiння державної охорони України вiдповiдно до закону здiйснює державну охорону органiв державної влади України, забезпечення безпеки посадових осiб та охорони об'єктiв, визначених законом.
2. Управлiння державної охорони України пiдпорядковане Президентовi України та пiдконтрольне Верховнiй Радi України.
Начальник Управлiння державної охорони України призначається на посаду та звiльняється з посади Президентом України.
Начальник Управлiння державної охорони України щорiчно подає Верховнiй Радi України та Президентовi України письмовий звiт про дiяльнiсть Управлiння державної охорони України.
3. Повноваження Управлiння державної охорони України визначаються законодавством України.
Стаття 22. Державна служба спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України
1. Державна служба спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України є державним органом, призначеним для забезпечення функцiонування i розвитку державної системи урядового зв'язку, Нацiональної системи конфiденцiйного зв'язку, формування та реалiзацiї державної полiтики у сферах кiберзахисту критичної iнформацiйної iнфраструктури, державних iнформацiйних ресурсiв та iнформацiї, вимога щодо захисту якої встановлена законом, криптографiчного та технiчного захисту iнформацiї, телекомунiкацiй, користування радiочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спецiального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також iнших завдань вiдповiдно до закону.
2. Керiвництво Державною службою спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України здiйснює Голова Державної служби спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України, який призначається на посаду та звiльняється з посади Кабiнетом Мiнiстрiв України за поданням Прем'єр-мiнiстра України.
3. Повноваження Державної служби спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України визначаються законодавством України.
Стаття 23. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну вiйськово-промислову полiтику
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну вiйськово-промислову полiтику, разом з iншими органами сектору безпеки i оборони визначає прiоритетнi напрями розвитку оборонно-промислового комплексу, забезпечує нормативно-правове регулювання у цiй сферi, аналiзує стан та тенденцiї розвитку оборонно-промислового комплексу України, розробляє та органiзовує виконання державних програм розвитку оборонно-промислового комплексу.
2. Головним завданням оборонно-промислового комплексу України є забезпечення оперативних спроможностей сил та засобiв сектору безпеки i оборони шляхом постачання нових i модернiзацiї наявних зразкiв озброєння, вiйськової та спецiальної технiки.
Стаття 24. Мiжнародне спiвробiтництво з питань нацiональної безпеки
1. Мiжнародне спiвробiтництво з питань нацiональної безпеки є однiєю з форм реалiзацiї державної полiтики у сферi нацiональної безпеки i спрямовується на захист нацiональних iнтересiв України.
2. Засади мiжнародного вiйськово-технiчного спiвробiтництва визначаються законодавством України.
3. Мiжнародне спiвробiтництво з питань нацiональної безпеки здiйснюється пiд загальним керiвництвом Президента України.
Роздiл V
ПЛАНУВАННЯ У СФЕРАХ НАЦIОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ I
ОБОРОНИ
Стаття 25. Мета, принципи i види планування у сферах нацiональної безпеки i оборони
1. Метою планування у сферах нацiональної безпеки i оборони є забезпечення реалiзацiї державної полiтики у цих сферах шляхом розроблення стратегiй, концепцiй, програм, планiв розвитку органiв сектору безпеки i оборони, управлiння ресурсами та ефективного їх розподiлу.
2. Планування у сферах нацiональної безпеки i оборони здiйснюється вiдповiдно до таких принципiв:
1) дотримання нацiонального законодавства i мiжнародних зобов'язань України;
2) демократичний цивiльний контроль за сектором безпеки i оборони, вiдкритiсть iнформацiї про державну полiтику, стратегiчнi документи, цiлi, прiоритети i завдання планування, прозорiсть та пiдзвiтнiсть використання ресурсiв;
3) цiлiснiсть, узгодженiсть, системнiсть планування у секторi безпеки i оборони, врахування прiоритетiв i обмежень, встановлених державними програмами, планами та прогнозними документами;
4) своєчаснiсть та вiдповiднiсть прийнятим рiшенням щодо захисту нацiональних iнтересiв України.
3. Планування у сферах нацiональної безпеки i оборони подiляється на довгострокове (понад п'ять рокiв), середньострокове (до п'яти рокiв) та короткострокове (до трьох рокiв).
Документами довгострокового планування є Стратегiя нацiональної безпеки України, Стратегiя воєнної безпеки України, Стратегiя громадської безпеки та цивiльного захисту України, Стратегiя розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегiя кiбербезпеки України, Нацiональна розвiдувальна програма.
Документами середньострокового планування є iншi стратегiчнi документи, програми щодо розвитку складових сектору безпеки i оборони, зокрема оснащення їх сучасним озброєнням i вiйськовою технiкою, створення необхiдних запасiв матерiально-технiчних засобiв та необхiдних для цього потужностей оборонно-промислового комплексу, реалiзацiя iнших заходiв з посилення обороноздатностi держави.
Короткострокове планування передбачає щорiчне розроблення планiв утримання та розвитку (дiяльностi) складових сектору безпеки i оборони, основних показникiв здiйснення закупiвель товарiв, робiт i послуг оборонного призначення за закритими закупiвлями (на трирiчний перiод), у яких визначаються завдання щодо реалiзацiї документiв довгострокового i середньострокового планування.
| (абзац четвертий частини третьої статтi 25 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.07.2020р. N 808-IX) |
Рада нацiональної безпеки i оборони України з урахуванням змiн у безпековому середовищi визначає концептуальнi пiдходи, напрями, заходи iз забезпечення нацiональної безпеки i оборони, схвалює проекти стратегiй, концепцiй, державних програм та iнших стратегiчних документiв, якими визначаються основнi напрями i завдання державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони, здiйснює координацiю i контроль за їх виконанням.
Стаття 26. Стратегiя нацiональної безпеки України
1. Стратегiя нацiональної безпеки України є основним документом довгострокового планування, яким визначаються основнi напрями державної полiтики у сферi нацiональної безпеки.
Стратегiя нацiональної безпеки України розробляється за дорученням Президента України протягом шести мiсяцiв пiсля його вступу на пост.
Стратегiя нацiональної безпеки України схвалюється рiшенням Ради нацiональної безпеки i оборони України i затверджується указом Президента України.
Президент України у разi необхiдностi може вносити змiни до Стратегiї нацiональної безпеки України в установленому порядку.
До пiдготовки проекту Стратегiї нацiональної безпеки України залучаються Апарат Ради нацiональної безпеки i оборони України, Нацiональний iнститут стратегiчних дослiджень, державнi органи, iнституцiї громадянського суспiльства, а також можуть залучатися iноземнi експерти.
2. Стратегiя нацiональної безпеки України визначає:
1) прiоритети нацiональних iнтересiв України та забезпечення нацiональної безпеки, цiлi, основнi напрями державної полiтики у сферi нацiональної безпеки;
2) поточнi та прогнозованi загрози нацiональнiй безпецi та нацiональним iнтересам України з урахуванням зовнiшньополiтичних та внутрiшнiх умов;
3) основнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi держави для забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки;
4) напрями та завдання реформування й розвитку сектору безпеки i оборони;
5) ресурси, необхiднi для її реалiзацiї.
3. Стратегiя нацiональної безпеки України є основою для пiдготовки всiх iнших документiв щодо планування у сферах нацiональної безпеки i оборони.
Реалiзацiя Стратегiї нацiональної безпеки України здiйснюється на основi нацiонального оборонного, безпекового, економiчного, iнтелектуального потенцiалу з використанням механiзмiв державно-приватного партнерства, а також iз залученням мiжнародної консультативної, фiнансової, матерiально-технiчної допомоги.
4. Стратегiя нацiональної безпеки України оприлюднюється в установленому законодавством порядку (крiм положень, що мiстять iнформацiю з обмеженим доступом).
Стаття 27. Комплексний огляд сектору безпеки i оборони
1. Комплексний огляд сектору безпеки i оборони проводиться за рiшенням Ради нацiональної безпеки i оборони України, яке вводиться в дiю указом Президента України.
Комплексний огляд сектору безпеки i оборони включає проведення: оборонного огляду, огляду громадської безпеки та цивiльного захисту, огляду оборонно-промислового комплексу, огляду розвiдувальних органiв України, огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, огляду стану кiберзахисту державних iнформацiйних ресурсiв та критичної iнформацiйної iнфраструктури.
У разi необхiдностi Радою нацiональної безпеки i оборони України може бути прийнято рiшення про проведення окремих оглядiв, що включенi до комплексного огляду сектору безпеки i оборони, яке вводиться в дiю указом Президента України.
Проведення комплексного огляду сектору безпеки i оборони здiйснюється вiдповiдно до Стратегiї нацiональної безпеки України та iнших документiв довгострокового планування.
2. Науково-методичне забезпечення проведення комплексного огляду сектору безпеки i оборони здiйснює Нацiональний iнститут стратегiчних дослiджень.
3. Кабiнет Мiнiстрiв України визначає порядок проведення:
1) оборонного огляду - Мiнiстерством оборони України;
2) огляду громадської безпеки та цивiльного захисту - Мiнiстерством внутрiшнiх справ України;
3) огляду оборонно-промислового комплексу - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну вiйськово-промислову полiтику;
4) огляду стану кiберзахисту критичної iнформацiйної iнфраструктури, державних iнформацiйних ресурсiв та iнформацiї, вимога щодо захисту якої встановлена законом, - Державною службою спецiального зв'язку та захисту iнформацiї України.
Кабiнет Мiнiстрiв України органiзовує, контролює та попередньо схвалює результати проведення зазначених оглядiв.
4. Порядок проведення огляду розвiдувальних органiв України визначається Президентом України.
5. Порядок проведення огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом визначається Президентом України. Органiзацiя та контроль проведення такого огляду здiйснюється Службою безпеки України.
6. За результатами оглядiв формується перспективна модель сектору безпеки i оборони шляхом послiдовного нарощування спроможностей його складових до виконання завдань за призначенням та формування на цiй основi боєздатних, мобiльних, пiдготовлених на належному рiвнi, всебiчно забезпечених сил безпеки i сил оборони, здатних захистити нацiональнi iнтереси України та брати активну участь у мiжнародних заходах iз пiдтримання миру i безпеки.
Основними критерiями для змiни чисельностi складових сектору безпеки i оборони є змiни безпекового середовища та реальнi економiчнi i фiнансовi можливостi держави.
7. Звiти про результати проведення комплексного огляду сектору безпеки i оборони та окремих оглядiв надаються органами, зазначеними в пунктах 1 - 4 частини третьої, частинах четвертiй та п'ятiй цiєї статтi, у встановленому порядку на розгляд i затвердження Радою нацiональної безпеки i оборони України.
Стаття 28. Стратегiя воєнної безпеки України
1. Стратегiя воєнної безпеки України розробляється Мiнiстерством оборони України вiдповiдно до рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України, введеного в дiю указом Президента України, пiсля затвердження Стратегiї нацiональної безпеки України та за результатами оборонного огляду.
Мiнiстр оборони України вносить узгоджену в установленому порядку Стратегiю воєнної безпеки України на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України.
Кабiнет Мiнiстрiв України за результатами розгляду вносить Стратегiю воєнної безпеки України до Ради нацiональної безпеки i оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
Змiни до Стратегiї воєнної безпеки України розробляються Мiнiстерством оборони України вiдповiдно до рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України, введеного в дiю указом Президента України, пiсля затвердження змiн до Стратегiї нацiональної безпеки України.
2. Стратегiя воєнної безпеки України визначає шляхи досягнення цiлей i реалiзацiї прiоритетiв державної полiтики у воєннiй сферi, сферах оборони i вiйськового будiвництва, зокрема:
1) безпекове середовище (глобальнi, регiональнi та нацiональнi аспекти) у контекстi воєнної безпеки;
2) цiлi, прiоритети та завдання державної полiтики у воєннiй сферi, сферах оборони i вiйськового будiвництва;
3) соцiально-полiтичнi, економiчнi та iншi умови реалiзацiї державної полiтики у воєннiй сферi, сферах оборони i вiйськового будiвництва, а також воєнно-полiтичнi та воєнно-стратегiчнi обмеження;
4) шляхи досягнення цiлей державної полiтики у воєннiй сферi, сферах оборони i вiйськового будiвництва;
5) ресурсне забезпечення потреб оборони;
6) перспективну модель органiзацiї оборони, Збройних Сил України та iнших складових сил оборони в частинi визначених завдань з оборони держави, стратегiю та критерiї досягнення спiльних оборонних спроможностей;
7) iмовiрнi сценарiї застосування сил безпеки i сил оборони до виконання завдань з оборони держави iз розподiлом вiдповiдальностi складових сектору безпеки i оборони за органiзацiю оборони України, захист її суверенiтету, територiальної цiлiсностi i недоторканностi;
8) управлiння ризиками у сферi воєнної безпеки.
3. Стратегiя воєнної безпеки України є основою для розроблення Стратегiчного оборонного бюлетеня України, програмних документiв з питань оборони та розвитку сил оборони, розвитку озброєння та вiйськової технiки, оперативних планiв i планiв застосування сил та засобiв оборони.
4. Стратегiчний оборонний бюлетень України розробляється Мiнiстерством оборони України пiсля затвердження Стратегiї воєнної безпеки України та за результатами оборонного огляду.
Мiнiстр оборони України вносить узгоджений в установленому порядку Стратегiчний оборонний бюлетень України на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України.
Кабiнет Мiнiстрiв України за результатами розгляду вносить Стратегiчний оборонний бюлетень України до Ради нацiональної безпеки i оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
Стаття 29. Стратегiя громадської безпеки та цивiльного захисту України
1. Стратегiя громадської безпеки та цивiльного захисту України розробляється Мiнiстерством внутрiшнiх справ України за рiшенням Мiнiстра внутрiшнiх справ України пiсля затвердження Стратегiї нацiональної безпеки України та вноситься на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України.
Кабiнет Мiнiстрiв України за результатами розгляду вносить Стратегiю громадської безпеки та цивiльного захисту України до Ради нацiональної безпеки i оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
Для забезпечення пiдготовки проекту Стратегiї громадської безпеки та цивiльного захисту України залучаються державнi органи, якi входять до системи Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Апарат Ради нацiональної безпеки i оборони України, науковi, аналiтичнi та експертнi установи України, iнститути громадянського суспiльства, а також можуть бути залученi iноземнi експерти.
2. Стратегiя громадської безпеки та цивiльного захисту України визначає загрози нацiональнiй безпецi у сферах громадської безпеки та цивiльного захисту та шляхи досягнення цiлей i реалiзацiї прiоритетiв державної полiтики у цих сферах, зокрема:
1) готовнiсть сил та засобiв виконувати завдання за призначенням, iнфраструктуру, напрями розвитку, iншi показники, необхiднi для планування дiяльностi Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Нацiональної гвардiї України, Нацiональної полiцiї України, Державної прикордонної служби України, Державної мiграцiйної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацiй;
2) потреби бюджетного фiнансування, достатнi для досягнення визначених цiлей i виконання передбачених завдань, та основнi напрями використання фiнансових ресурсiв;
3) державнi програми, галузевi стратегiї та програми, якi мають бути спрямованi на реалiзацiю Стратегiї громадської безпеки та цивiльного захисту України, їхнi цiлi, вiдповiдальних за розроблення документiв, монiторинг їх виконання та оцiнки.
3. Стратегiя громадської безпеки та цивiльного захисту України є основою для розроблення галузевих стратегiй i концепцiй, державних цiльових програм у сферах громадської безпеки, захисту та охорони державного кордону України, цивiльного захисту та мiграцiйної полiтики, а також для розроблення оперативних планiв та планiв застосування сил i засобiв у кризових ситуацiях.
4. Стратегiя громадської безпеки та цивiльного захисту України оприлюднюється в установленому законодавством порядку (крiм положень, якi мiстять iнформацiю з обмеженим доступом).
5. Мiнiстерство внутрiшнiх справ України готує щорiчний звiт про стан виконання Стратегiї громадської безпеки та цивiльного захисту України, який пiдлягає оприлюдненню.
Стаття 30. Стратегiя розвитку оборонно-промислового комплексу України
1. Стратегiя розвитку оборонно-промислового комплексу України розробляється за дорученням Кабiнету Мiнiстрiв України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну вiйськово-промислову полiтику, пiсля затвердження Стратегiї нацiональної безпеки України.
Кабiнет Мiнiстрiв України за результатами розгляду вносить Стратегiю розвитку оборонно-промислового комплексу України до Ради нацiональної безпеки i оборони України для її схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
2. Стратегiя розвитку оборонно-промислового комплексу України визначає:
1) цiлi, основнi напрями, завдання державної вiйськово-промислової полiтики;
2) поточнi та прогнозованi чинники, що впливають на розвиток оборонно-промислового комплексу, з урахуванням зовнiшньополiтичних та внутрiшнiх умов;
3) прiоритети розвитку оборонно-промислового комплексу на довгостроковий перiод;
4) основнi напрями дiяльностi державних органiв щодо пiдтримки розвитку оборонно-промислового комплексу;
5) напрями та завдання реформування й розвитку оборонно-промислового комплексу.
3. Стратегiя розвитку оборонно-промислового комплексу України є основою для пiдготовки державних програм, що стосуються оборонно-промислового комплексу України.
Реалiзацiя Стратегiї розвитку оборонно-промислового комплексу України здiйснюється на основi нацiонального економiчного, iнтелектуального потенцiалу з використанням механiзмiв державно-приватного партнерства, а також iз залученням мiжнародної консультативної, фiнансової, матерiально-технiчної допомоги.
Стаття 31. Стратегiя кiбербезпеки України
1. Стратегiя кiбербезпеки України є документом довгострокового планування, в якому визначаються прiоритети нацiональних iнтересiв України у сферi кiбербезпеки, наявнi та потенцiйно можливi кiберзагрози життєво важливим iнтересам людини i громадянина, суспiльства та держави в кiберпросторi, прiоритетнi напрями, концептуальнi пiдходи до формування та реалiзацiї державної полiтики щодо безпечного функцiонування кiберпростору, його використання в iнтересах особи, суспiльства i держави, пiдвищення ефективностi основних суб'єктiв забезпечення кiбербезпеки, насамперед суб'єктiв сектору безпеки i оборони, щодо виконання завдань у кiберпросторi, а також потреби бюджетного фiнансування, достатнi для досягнення визначених цiлей i виконання передбачених завдань, та основнi напрями використання фiнансових ресурсiв.
2. Органiзацiя пiдготовки Стратегiї кiбербезпеки України здiйснюється за дорученням Президента України Нацiональним координацiйним центром кiбербезпеки пiсля затвердження Стратегiї нацiональної безпеки України.
Стратегiя кiбербезпеки України схвалюється рiшенням Ради нацiональної безпеки i оборони України та затверджується указом Президента України.
3. Стратегiя кiбербезпеки України є основою для пiдготовки державних програм та нормативно-правових актiв, що стосуються забезпечення кiбербезпеки України.
Реалiзацiя Стратегiї кiбербезпеки України здiйснюється на основi нацiонального оборонного, безпекового, економiчного, iнтелектуального потенцiалу з використанням механiзмiв державно-приватного партнерства, а також iз залученням мiжнародної консультативної, фiнансової, матерiально-технiчної допомоги.
Стаття 32. Нацiональна розвiдувальна програма
1. Нацiональна розвiдувальна програма є документом довгострокового планування, в якому визначаються основнi напрями розвiдувальної дiяльностi, прiоритети реформування та розвитку зовнiшньої розвiдки, комплекс завдань i заходiв, спрямованих на пiдвищення ефективностi розвiдувальних органiв та iнших суб'єктiв, що можуть залучатися до виконання окремих розвiдувальних завдань, посилення розвiдувальних спроможностей держави, а також потреби бюджетного фiнансування, достатнi для досягнення визначених цiлей i виконання передбачених завдань, та основнi напрями використання фiнансових ресурсiв.
2. Нацiональна розвiдувальна програма розробляється за дорученням Президента України визначеним ним координацiйним органом з питань розвiдувальної дiяльностi пiсля затвердження Стратегiї нацiональної безпеки України.
Нацiональна розвiдувальна програма схвалюється рiшенням Ради нацiональної безпеки i оборони України та затверджується указом Президента України.
3. Нацiональна розвiдувальна програма є основою для розроблення державних програм та нормативно-правових актiв з питань розвiдувальної дiяльностi, визначення чисельностi i структури сил та засобiв розвiдувальних органiв вiдповiдно до прiоритетних завдань, а також для визначення потреб щорiчного фiнансового та iншого ресурсного забезпечення розвiдувальних органiв.
Стаття 33. Державнi програми у сферах нацiональної безпеки i оборони
1. Мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчої влади розробляють державнi цiльовi програми та iншi програми на основi галузевих стратегiй реалiзацiї державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони у встановленому законом порядку.
2. Мiнiстр оборони України несе вiдповiдальнiсть за пiдготовку та подання програм, спрямованих на забезпечення реалiзацiї державної полiтики у сферi оборони, якi розробляються на основi документiв довгострокового планування у сферах нацiональної безпеки i оборони з метою посилення обороноздатностi держави.
3. Мiнiстр внутрiшнiх справ України несе вiдповiдальнiсть за пiдготовку та подання державних цiльових програм, iнших програм, спрямованих на забезпечення реалiзацiї державної полiтики у сферах громадської безпеки та цивiльного захисту, пiдтримання постiйної готовностi сил i засобiв до виконання завдань за призначенням.
4. Керiвник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалiзує державну вiйськово-промислову полiтику, вiдповiдає за пiдготовку i подання державної цiльової програми розвитку оборонно-промислового комплексу України.
5. Державнi органи, вiдповiдальнi за формування i реалiзацiю державної полiтики у сферах нацiональної безпеки i оборони:
1) вносять у встановленому порядку на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України та Ради нацiональної безпеки i оборони України пропозицiї щодо стратегiчних документiв у сферах нацiональної безпеки i оборони, а також iз коригування державних цiльових оборонних (правоохоронних, розвiдувальних та iнших) програм;
2) розробляють плани утримання та розвитку вiдповiдних органiв сектору безпеки i оборони, бюджетнi запити та сукупнiсть документiв для здiйснення закупiвель товарiв, робiт i послуг оборонного призначення за закритими закупiвлями на плановий бюджетний перiод, а також пропозицiї до прогнозних показникiв видаткiв Державного бюджету України та проекту основних показникiв здiйснення закупiвель товарiв, робiт i послуг оборонного призначення за закритими закупiвлями на наступнi за плановим два бюджетнi перiоди;
| (пункт 2 частини п'ятої статтi 33 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.07.2020р. N 808-IX) |
3) забезпечують в установленому порядку оприлюднення вiдповiдних проектiв документiв у сферах нацiональної безпеки i оборони на офiцiйних веб-сайтах державних органiв та проведення їх обговорення з iнституцiями громадянського суспiльства.
Стаття 34. Виключена
| (згiдно iз Законом України вiд 17.07.2020р. N 808-IX) |
Стаття 35. Фiнансове забезпечення сектору безпеки i оборони
1. Фiнансування складових сектору безпеки i оборони здiйснюється за рахунок i в межах коштiв, визначених у Законi України про Державний бюджет України на вiдповiдний рiк, а також з iнших не заборонених законодавством джерел.
Обсяг видаткiв на фiнансування сектору безпеки i оборони має становити не менше 5 вiдсоткiв запланованого обсягу внутрiшнього валового продукту, з яких не менше 3 вiдсоткiв - на фiнансування сил оборони.
2. Рада нацiональної безпеки i оборони України розглядає проект закону про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних iз забезпеченням нацiональної безпеки i оборони України, та вносить вiдповiднi пропозицiї.
3. Кабiнет Мiнiстрiв України вносить на розгляд Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України, розроблений на плановий бюджетний перiод, з урахуванням вiдповiдного рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України.
4. Рахункова палата вiд iменi Верховної Ради України здiйснює контроль за надходженням коштiв до Державного бюджету України та їх використанням, а центральний орган виконавчої влади, який реалiзує державну полiтику у сферi державного фiнансового контролю, здiйснює контроль за використанням коштiв Державного бюджету України, що видiляються на потреби сектору безпеки i оборони, якщо iнше не передбачено законом.
| (частина четверта статтi 35 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
Роздiл VI
ПРИКIНЦЕВI ТА ПЕРЕХIДНI ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинностi з дня, наступного за днем його опублiкування, крiм:
1) положень частини сьомої та абзацу другого частини восьмої статтi 15 цього Закону (щодо призначення Мiнiстра оборони України, першого заступника Мiнiстра оборони України, заступникiв Мiнiстра оборони України на посади з числа цивiльних осiб), якi набирають чинностi з 1 сiчня 2019 року;
2) положень частин третьої - шостої статтi 16 цього Закону (щодо Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видiв i окремих родiв вiйськ (сил), якi набирають чинностi з 27 березня 2020 року;
| (пiдпункт 2 пункту 1 роздiлу VI iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.03.2020р. N 522-IX) |
3) пiдпункту 3, пiдпунктiв "б" та "в" пiдпункту 4, пiдпункту 5 пункту 4 роздiлу VI "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Закону, якi набирають чинностi з 27 березня 2020 року.
| (пiдпункт 3 пункту 1 роздiлу VI iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.03.2020р. N 522-IX) |
2. Визначити, що до затвердження вiдповiдно до цього Закону Стратегiї воєнної безпеки України дiє Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України вiд 24 вересня 2015 року N 555 "Про рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вiд 2 вересня 2015 року "Про нову редакцiю Воєнної доктрини України".
3. Визнати такими, що втратили чиннiсть:
1) Закон України "Про основи нацiональної безпеки України" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2003 р., N 39, ст. 351 iз наступними змiнами);
2) Закон України "Про демократичний цивiльний контроль над Воєнною органiзацiєю i правоохоронними органами держави" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2003 р., N 46, ст. 366 iз наступними змiнами);
3) Закон України "Про органiзацiю оборонного планування" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2005 р., N 4, ст. 97).
4. Внести змiни до таких законiв України:
1) частину першу статтi 1 Закону України "Про Службу безпеки України" (Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., N 27, ст. 382) викласти в такiй редакцiї:
"Служба безпеки України - державний орган спецiального призначення з правоохоронними функцiями, який забезпечує державну безпеку України";
2) пункт 8 частини першої статтi 13 Закону України "Про Раду нацiональної безпеки i оборони України" (Вiдомостi Верховної Ради України, 1998 р., N 35, ст. 237; 2015 р., N 4, ст. 14) викласти в такiй редакцiї:
"8) здiйснює у перiод мiж засiданнями Ради нацiональної безпеки i оборони України координацiю i контроль за виконанням центральними та мiсцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами, вiйськовими формуваннями рiшень Ради нацiональної безпеки i оборони України, введених в дiю указами Президента України";
3) статтю 8 Закону України "Про Збройнi Сили України" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2000 р., N 48, ст. 410; 2009 р., N 19, ст. 258) викласти в такiй редакцiї:
"Стаття 8. Керiвництво Збройними Силами України
Мiнiстр оборони України здiйснює вiйськово-полiтичне та адмiнiстративне керiвництво Збройними Силами України, а також iншi повноваження, передбаченi законодавством.
Вiйськово-полiтичне керiвництво Збройними Силами України - дiяльнiсть, спрямована на забезпечення реалiзацiї полiтики держави у Збройних Силах України, полiтичних та стратегiчних цiлей у сферi оборони, принципiв i напрямiв розвитку Збройних Сил України.
Адмiнiстративне керiвництво Збройними Силами України - дiяльнiсть, спрямована на всебiчне забезпечення життєдiяльностi Збройних Сил України, їх функцiонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної полiтики у сферi оборони.
Головнокомандувач Збройних Сил України є найвищою вiйськовою посадовою особою у Збройних Силах України.
Головнокомандувач Збройних Сил України здiйснює через Генеральний штаб Збройних Сил України безпосереднє вiйськове керiвництво Збройними Силами України.
Безпосереднє вiйськове керiвництво - дiяльнiсть, спрямована на здiйснення заходiв щодо розвитку Збройних Сил України, їх технiчного оснащення, пiдготовки та всебiчного забезпечення, визначення основ їх застосування, а також управлiння ними.
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України пiдпорядковуються Головнокомандувачу Збройних Сил України та вiдповiдають за розвиток пiдпорядкованих їм вiйськ (сил), їх технiчне оснащення та всебiчне забезпечення, пiдготовку та готовнiсть до виконання покладених завдань.
У процесi органiзацiї пiдготовки пiдпорядкованих вiйськ (сил) та забезпечення їх озброєнням, вiйськовою технiкою, iншими матерiально-технiчними засобами командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України розробляють вiдповiднi доктрини, настанови, бойовi статути, оперативнi i тактичнi стандарти пiдготовки до застосування та ведення операцiй (бойових дiй).
Повноваження командувачiв видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України, основнi завдання та порядок функцiонування командувань видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України визначаються в положеннях, якi затверджуються Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Командувач об'єднаних сил пiдпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України та здiйснює через Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України оперативний контроль за набуттям ними оперативних (бойових) спроможностей, планування застосування та безпосереднє управлiння об'єднаними силами i засобами Збройних Сил України, iнших складових сил оборони, якi переданi у його пiдпорядкування, а також нацiональним контингентом i нацiональним персоналом, якi беруть участь у мiжнародних операцiях з пiдтримання миру i безпеки.
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України здiйснюють передачу визначеного Головнокомандувачем Збройних Сил України комплекту боєздатних сил i засобiв Командувачу об'єднаних сил, який здiйснює оперативний контроль за набуттям ними оперативних (бойових) спроможностей та управлiння їх застосуванням.
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України, командувачi (керiвники) iнших вiйськових формувань, вiд яких визначений комплект сил i засобiв переданий до складу об'єднаних сил, продовжують здiйснювати їх укомплектування особовим складом, озброєнням, боєприпасами, вiйськовою та спецiальною технiкою, iншими матерiально-технiчними засобами.
Командувачi видiв, окремих родiв вiйськ (сил) Збройних Сил України можуть проводити операцiї iз залученням сил i засобiв вiдповiдного виду або окремого роду вiйськ (сил) та здiйснювати управлiння силами i засобами в операцiях, що проводяться в мирний час поза затвердженими Головнокомандувачем Збройних Сил України межами вiдповiдальностi Командувача об'єднаних сил";
4) у Законi України "Про оборону України" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2000 р., N 49, ст. 420; 2009 р., N 19, ст. 258):
а) у частинi першiй статтi 2 слова "ланок воєнної органiзацiї України" замiнити словами "складових сектору безпеки i оборони України";
б) частину першу статтi 11 викласти в такiй редакцiї:
"Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом вiйськового управлiння з планування оборони держави, стратегiчного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил i засобiв iнших складових сил оборони, координацiї i контролю за виконанням завдань у сферi оборони органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабiнету Мiнiстрiв України";
в) у частинi третiй статтi 18 слова "начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України" замiнити словами "Головнокомандувач Збройних Сил України";
5) частину другу статтi 10 Закону України "Про Державну спецiальну службу транспорту" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2004 р., N 19, ст. 269; 2018 р., N 6 - 7, ст. 39) викласти в такiй редакцiї:
"Iз введенням воєнного стану Державна спецiальна служба транспорту приводиться в готовнiсть до виконання завдань за призначенням в умовах дiї правового режиму воєнного стану i пiдпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, про що зазначається в указi Президента України про введення воєнного стану, який затверджується Верховною Радою України";
6) частину другу статтi 1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2010 р., NN 14 - 17, ст. 133) доповнити реченням такого змiсту: "Особливостi здiйснення контрольних функцiй Верховної Ради у сферах нацiональної безпеки i оборони визначаються Законом України "Про нацiональну безпеку України".
5. Кабiнету Мiнiстрiв України:
1) привести свої нормативно-правовi акти у вiдповiднiсть iз цим Законом;
2) забезпечити приведення у вiдповiднiсть iз цим Законом нормативно-правових актiв мiнiстерств та iнших центральних органiв виконавчої влади;
3) пiдпункт 3 пункту 5 роздiлу VI виключено
| (згiдно iз Законом України вiд 17.09.2020р. N 912-IX) |
6. Службi безпеки України розробити у шестимiсячний строк iз дня набрання чинностi цим Законом законопроект про внесення змiн до Закону України "Про Службу безпеки України" та подати його Президентовi України для внесення в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України.
| Президент України | П. ПОРОШЕНКО |
м. Київ
21 червня 2018 року
N 2469-VIII
 | Copyright © 2024 НТФ «Интес» Все права сохранены. |