Следующая >>
Стаття 36. Необхiдна оборона
1. Необхiдною обороною визнаються дiї, вчиненi з метою захисту охоронюваних законом прав та iнтересiв особи, яка захищається, або iншої особи, а також суспiльних iнтересiв та iнтересiв держави вiд суспiльно небезпечного посягання шляхом заподiяння тому, хто посягає, шкоди, необхiдної i достатньої в данiй обстановцi для негайного вiдвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхiдної оборони.
2. Кожна особа має право на необхiдну оборону незалежно вiд можливостi уникнути суспiльно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до iнших осiб чи органiв влади.
3. Перевищенням меж необхiдної оборони визнається умисне заподiяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не вiдповiдає небезпечностi посягання або обстановцi захисту. Перевищення меж необхiдної оборони тягне кримiнальну вiдповiдальнiсть лише у випадках, спецiально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
4. Особа не пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспiльно небезпечним посяганням, вона не могла оцiнити вiдповiднiсть заподiяної нею шкоди небезпечностi посягання чи обстановцi захисту.
5. Не є перевищенням меж необхiдної оборони i не має наслiдком кримiнальну вiдповiдальнiсть застосування зброї або будь-яких iнших засобiв чи предметiв для захисту вiд нападу озброєної особи або нападу групи осiб, а також для вiдвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи iнше примiщення, незалежно вiд тяжкостi шкоди, яку заподiяно тому, хто посягає.