КОНСТИТУЦIЯ УКРАЇНИ

Iз змiнами i доповненнями, внесеними
Законами України
вiд 8 грудня 2004 року N 2222-IV,
вiд 1 лютого 2011 року N 2952-VI,
вiд 19 вересня 2013 року N 586-VII,
вiд 21 лютого 2014 року N 742-VII,
вiд 2 червня 2016 року N 1401-VIII,
вiд 7 лютого 2019 року N 2680-VIII,
вiд 3 вересня 2019 року N 27-IX

Закон України вiд 8 грудня 2004 року N 2222-IV
визнано таким, що не вiдповiдає Конституцiї України (є неконституцiйним),
у зв'язку з порушенням конституцiйної процедури його розгляду та прийняття
i втрачає чиннiсть з дня ухвалення Рiшення Конституцiйного Суду України
вiд 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010

(Положення Конституцiї України, прийнятої на п'ятiй сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996 року, iз змiнами i доповненнями, внесеними законами України вiд 8 грудня 2004 року N 2222-IV, вiд 1 лютого 2011 року N 2952-VI, вiд 19 вересня 2013 року N 586-VII, визнано такими, що є чинними на територiї України згiдно з Постановою Верховної Ради України вiд 22 лютого 2014 року N 750-VII)

     Верховна Рада України вiд iменi Українського народу - громадян України всiх нацiональностей,

     виражаючи суверенну волю народу,

     спираючись на багатовiкову iсторiю українського державотворення i на основi здiйсненого українською нацiєю, усiм Українським народом права на самовизначення,

     дбаючи про забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя,

     пiклуючись про змiцнення громадянської злагоди на землi України та пiдтверджуючи європейську iдентичнiсть Українського народу i незворотнiсть європейського та євроатлантичного курсу України,

(абзац п'ятий преамбули iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 07.02.2019р. N 2680-VIII)

     прагнучи розвивати i змiцнювати демократичну, соцiальну, правову державу,

     усвiдомлюючи вiдповiдальнiсть перед Богом, власною совiстю, попереднiми, нинiшнiм та прийдешнiми поколiннями,

     керуючись Актом проголошення незалежностi України вiд 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

     приймає цю Конституцiю - Основний Закон України.

Р о з д i л I
ЗАГАЛЬНI ЗАСАДИ

     Стаття 1. Україна є суверенна i незалежна, демократична, соцiальна, правова держава.

     Стаття 2. Суверенiтет України поширюється на всю її територiю.

     Україна є унiтарною державою.

     Територiя України в межах iснуючого кордону є цiлiсною i недоторканною.

     Стаття 3. Людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю.

     Права i свободи людини та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави.

     Стаття 4. В Українi iснує єдине громадянство. Пiдстави набуття i припинення громадянства України визначаються законом.

     Стаття 5. Україна є республiкою.

     Носiєм суверенiтету i єдиним джерелом влади в Українi є народ. Народ здiйснює владу безпосередньо i через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування.

     Право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Українi належить виключно народовi i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

     Нiхто не може узурпувати державну владу.

     Стаття 6. Державна влада в Українi здiйснюється на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу та судову.

     Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здiйснюють свої повноваження у встановлених цiєю Конституцiєю межах i вiдповiдно до законiв України.

     Стаття 7. В Українi визнається i гарантується мiсцеве самоврядування.

     Стаття 8. В Українi визнається i дiє принцип верховенства права.

     Конституцiя України має найвищу юридичну силу. Закони та iншi нормативно-правовi акти приймаються на основi Конституцiї України i повиннi вiдповiдати їй.

     Норми Конституцiї України є нормами прямої дiї. Звернення до суду для захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина безпосередньо на пiдставi Конституцiї України гарантується.

     Стаття 9. Чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України.

     Укладення мiжнародних договорiв, якi суперечать Конституцiї України, можливе лише пiсля внесення вiдповiдних змiн до Конституцiї України.

     Стаття 10. Державною мовою в Українi є українська мова.

     Держава забезпечує всебiчний розвиток i функцiонування української мови в усiх сферах суспiльного життя на всiй територiї України.

     В Українi гарантується вiльний розвиток, використання i захист росiйської, iнших мов нацiональних меншин України.

     Держава сприяє вивченню мов мiжнародного спiлкування.

     Застосування мов в Українi гарантується Конституцiєю України та визначається законом.

(Офiцiйне тлумачення положень статтi 10 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 10-рп/99 вiд 14.12.99)

     Стаття 11. Держава сприяє консолiдацiї та розвитковi української нацiї, її iсторичної свiдомостi, традицiй i культури, а також розвитковi етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi всiх корiнних народiв i нацiональних меншин України.

     Стаття 12. Україна дбає про задоволення нацiонально-культурних i мовних потреб українцiв, якi проживають за межами держави.

     Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об'єктами права власностi Українського народу. Вiд iменi Українського народу права власника здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, визначених цiєю Конституцiєю.

     Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власностi народу вiдповiдно до закону.

     Власнiсть зобов'язує. Власнiсть не повинна використовуватися на шкоду людинi i суспiльству.

     Держава забезпечує захист прав усiх суб'єктiв права власностi i господарювання, соцiальну спрямованiсть економiки. Усi суб'єкти права власностi рiвнi перед законом.

     Стаття 14. Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави.

     Право власностi на землю гарантується. Це право набувається i реалiзується громадянами, юридичними особами та державою виключно вiдповiдно до закону.

     Стаття 15. Суспiльне життя в Українi грунтується на засадах полiтичної, економiчної та iдеологiчної багатоманiтностi.

     Жодна iдеологiя не може визнаватися державою як обов'язкова.

     Цензура заборонена.

     Держава гарантує свободу полiтичної дiяльностi, не забороненої Конституцiєю i законами України.

     Стаття 16. Забезпечення екологiчної безпеки i пiдтримання екологiчної рiвноваги на територiї України, подолання наслiдкiв Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

     Стаття 17. Захист суверенiтету i територiальної цiлiсностi України, забезпечення її економiчної та iнформацiйної безпеки є найважливiшими функцiями держави, справою всього Українського народу.

     Оборона України, захист її суверенiтету, територiальної цiлiсностi i недоторканностi покладаються на Збройнi Сили України.

     Забезпечення державної безпеки i захист державного кордону України покладаються на вiдповiднi вiйськовi формування та правоохороннi органи держави, органiзацiя i порядок дiяльностi яких визначаються законом.

     Збройнi Сили України та iншi вiйськовi формування нiким не можуть бути використанi для обмеження прав i свобод громадян або з метою повалення конституцiйного ладу, усунення органiв влади чи перешкоджання їх дiяльностi.

     Держава забезпечує соцiальний захист громадян України, якi перебувають на службi у Збройних Силах України та в iнших вiйськових формуваннях, а також членiв їхнiх сiмей.

     На територiї України забороняється створення i функцiонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

     На територiї України не допускається розташування iноземних вiйськових баз.

     Стаття 18. Зовнiшньополiтична дiяльнiсть України спрямована на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права.

     Стаття 19. Правовий порядок в Українi грунтується на засадах, вiдповiдно до яких нiхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

     Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами України.

     Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України i Державний Гiмн України.

     Державний Прапор України - стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв.

     Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

     Державний Гiмн України - нацiональний гiмн на музику М. Вербицького iз словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Опис державних символiв України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Столицею України є мiсто Київ.

Р о з д i л II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ I ГРОМАДЯНИНА

     Стаття 21. Усi люди є вiльнi i рiвнi у своїй гiдностi та правах. Права i свободи людини є невiдчужуваними та непорушними.

     Стаття 22. Права i свободи людини i громадянина, закрiпленi цiєю Конституцiєю, не є вичерпними.

     Конституцiйнi права i свободи гарантуються i не можуть бути скасованi.

     При прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод.

     Стаття 23. Кожна людина має право на вiльний розвиток своєї особистостi, якщо при цьому не порушуються права i свободи iнших людей, та має обов'язки перед суспiльством, в якому забезпечується вiльний i всебiчний розвиток її особистостi.

     Стаття 24. Громадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та є рiвними перед законом.

     Не може бути привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними або iншими ознаками.

     Рiвнiсть прав жiнки i чоловiка забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй i культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти i професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї; спецiальними заходами щодо охорони працi i здоров'я жiнок, встановленням пенсiйних пiльг; створенням умов, якi дають жiнкам можливiсть поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матерiальною i моральною пiдтримкою материнства i дитинства, включаючи надання оплачуваних вiдпусток та iнших пiльг вагiтним жiнкам i матерям.

     Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства i права змiнити громадянство.

     Громадянин України не може бути вигнаний за межi України або виданий iншiй державi.

     Україна гарантує пiклування та захист своїм громадянам, якi перебувають за її межами.

     Стаття 26. Iноземцi та особи без громадянства, що перебувають в Українi на законних пiдставах, користуються тими самими правами i свободами, а також несуть такi самi обов'язки, як i громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцiєю, законами чи мiжнародними договорами України.

     Iноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

     Стаття 27. Кожна людина має невiд'ємне право на життя.

     Нiхто не може бути свавiльно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

     Кожен має право захищати своє життя i здоров'я, життя i здоров'я iнших людей вiд протиправних посягань.

     Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гiдностi.

     Нiхто не може бути пiдданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гiднiсть, поводженню чи покаранню.

     Жодна людина без її вiльної згоди не може бути пiддана медичним, науковим чи iншим дослiдам.

     Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканнiсть.

     Нiхто не може бути заарештований або триматися пiд вартою iнакше як за вмотивованим рiшенням суду i тiльки на пiдставах та в порядку, встановлених законом.

     У разi нагальної необхiдностi запобiгти злочиновi чи його перепинити уповноваженi на те законом органи можуть застосувати тримання особи пiд вартою як тимчасовий запобiжний захiд, обгрунтованiсть якого протягом сiмдесяти двох годин має бути перевiрена судом. Затримана особа негайно звiльняється, якщо протягом сiмдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рiшення суду про тримання пiд вартою.

     Кожному заарештованому чи затриманому має бути невiдкладно повiдомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливiсть з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.

(частина четверта статтi 29 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в судi своє затримання.

     Про арешт або затримання людини має бути негайно повiдомлено родичiв заарештованого чи затриманого.

     Стаття 30. Кожному гарантується недоторканнiсть житла.

     Не допускається проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду чи обшуку iнакше як за вмотивованим рiшенням суду.

     У невiдкладних випадках, пов'язаних iз врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, можливий iнший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду i обшуку.

     Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї. Винятки можуть бути встановленi лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобiгти злочиновi чи з'ясувати iстину пiд час розслiдування кримiнальної справи, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

     Стаття 32. Нiхто не може зазнавати втручання в його особисте i сiмейне життя, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

     Не допускається збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини.

     Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, установах i органiзацiях з вiдомостями про себе, якi не є державною або iншою захищеною законом таємницею.

     Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе i членiв своєї сiм'ї та права вимагати вилучення будь-якої iнформацiї, а також право на вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди, завданої збиранням, зберiганням, використанням та поширенням такої недостовiрної iнформацiї.

     Стаття 33. Кожному, хто на законних пiдставах перебуває на територiї України, гарантується свобода пересування, вiльний вибiр мiсця проживання, право вiльно залишати територiю України, за винятком обмежень, якi встановлюються законом.

     Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

     Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки i слова, на вiльне вираження своїх поглядiв i переконань.

     Кожен має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб - на свiй вибiр.

     Здiйснення цих прав може бути обмежене законом в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадського порядку з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутацiї або прав iнших людей, для запобiгання розголошенню iнформацiї, одержаної конфiденцiйно, або для пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя.

     Стаття 35. Кожен має право на свободу свiтогляду i вiросповiдання. Це право включає свободу сповiдувати будь-яку релiгiю або не сповiдувати нiякої, безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релiгiйнi культи i ритуальнi обряди, вести релiгiйну дiяльнiсть.

     Здiйснення цього права може бути обмежене законом лише в iнтересах охорони громадського порядку, здоров'я i моральностi населення або захисту прав i свобод iнших людей.

     Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вiдокремленi вiд держави, а школа - вiд церкви. Жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов'язкова.

     Нiхто не може бути увiльнений вiд своїх обов'язкiв перед державою або вiдмовитися вiд виконання законiв за мотивами релiгiйних переконань. У разi якщо виконання вiйськового обов'язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою.

     Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв, за винятком обмежень, встановлених законом в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

     Полiтичнi партiї в Українi сприяють формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, беруть участь у виборах. Членами полiтичних партiй можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у полiтичних партiях встановлюються виключно цiєю Конституцiєю i законами України.

     Громадяни мають право на участь у професiйних спiлках з метою захисту своїх трудових i соцiально-економiчних прав та iнтересiв. Професiйнi спiлки є громадськими органiзацiями, що об'єднують громадян, пов'язаних спiльними iнтересами за родом їх професiйної дiяльностi. Професiйнi спiлки утворюються без попереднього дозволу на основi вiльного вибору їх членiв. Усi професiйнi спiлки мають рiвнi права. Обмеження щодо членства у професiйних спiлках встановлюються виключно цiєю Конституцiєю i законами України.

     Нiхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належнiсть чи неналежнiсть до полiтичних партiй або громадських органiзацiй.

     Усi об'єднання громадян рiвнi перед законом.

     Стаття 37. Утворення i дiяльнiсть полiтичних партiй та громадських органiзацiй, програмнi цiлi або дiї яких спрямованi на лiквiдацiю незалежностi України, змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави, пiдрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду вiйни, насильства, на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi, посягання на права i свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

     Полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї не можуть мати воєнiзованих формувань.

     Не допускається створення i дiяльнiсть органiзацiйних структур полiтичних партiй в органах виконавчої та судової влади i виконавчих органах мiсцевого самоврядування, вiйськових формуваннях, а також на державних пiдприємствах, у навчальних закладах та iнших державних установах i органiзацiях.

     Заборона дiяльностi об'єднань громадян здiйснюється лише в судовому порядку.

     Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлiннi державними справами, у всеукраїнському та мiсцевих референдумах, вiльно обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.

     Громадяни користуються рiвним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах мiсцевого самоврядування.

(Офiцiйне тлумачення положень статтi 38 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 7-рп/99 вiд 06.07.99)

     Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї, про проведення яких завчасно сповiщаються органи виконавчої влади чи органи мiсцевого самоврядування.

(Офiцiйне тлумачення положень частини першої статтi 39 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 4-рп/2001 вiд 19.04.2001)

     Обмеження щодо реалiзацiї цього права може встановлюватися судом вiдповiдно до закону i лише в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку - з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

     Стаття 40. Усi мають право направляти iндивiдуальнi чи колективнi письмовi звернення або особисто звертатися до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та посадових i службових осiб цих органiв, що зобов'язанi розглянути звернення i дати обгрунтовану вiдповiдь у встановлений законом строк.

     Стаття 41. Кожен має право володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi.

     Право приватної власностi набувається в порядку, визначеному законом.

     Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власностi вiдповiдно до закону.

     Нiхто не може бути протиправно позбавлений права власностi. Право приватної власностi є непорушним.

     Примусове вiдчуження об'єктiв права приватної власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi, на пiдставi i в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього i повного вiдшкодування їх вартостi. Примусове вiдчуження таких об'єктiв з наступним повним вiдшкодуванням їх вартостi допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

     Конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням суду у випадках, обсязi та порядку, встановлених законом.

     Використання власностi не може завдавати шкоди правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю i природнi якостi землi.

     Стаття 42. Кожен має право на пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом.

     Пiдприємницька дiяльнiсть депутатiв, посадових i службових осiб органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування обмежується законом.

     Держава забезпечує захист конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiрне обмеження конкуренцiї та недобросовiсна конкуренцiя. Види i межi монополiї визначаються законом.

     Держава захищає права споживачiв, здiйснює контроль за якiстю i безпечнiстю продукцiї та усiх видiв послуг i робiт, сприяє дiяльностi громадських органiзацiй споживачiв.

     Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.

     Держава створює умови для повного здiйснення громадянами права на працю, гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду трудової дiяльностi, реалiзовує програми професiйно-технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб.

     Використання примусової працi забороняється. Не вважається примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншим рiшенням суду або вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

     Кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом.

     Використання працi жiнок i неповнолiтнiх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

     Громадянам гарантується захист вiд незаконного звiльнення.

     Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

     Стаття 44. Тi, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економiчних i соцiальних iнтересiв.

     Порядок здiйснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхiдностi забезпечення нацiональної безпеки, охорони здоров'я, прав i свобод iнших людей.

     Нiхто не може бути примушений до участi або до неучастi у страйку.

     Заборона страйку можлива лише на пiдставi закону.

     Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на вiдпочинок.

     Це право забезпечується наданням днiв щотижневого вiдпочинку, а також оплачуваної щорiчної вiдпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв, скороченої тривалостi роботи у нiчний час.

     Максимальна тривалiсть робочого часу, мiнiмальна тривалiсть вiдпочинку та оплачуваної щорiчної вiдпустки, вихiднi та святковi днi, а також iншi умови здiйснення цього права визначаються законом.

     Стаття 46. Громадяни мають право на соцiальний захист, що включає право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у старостi та в iнших випадках, передбачених законом.

     Це право гарантується загальнообов'язковим державним соцiальним страхуванням за рахунок страхових внескiв громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй, а також бюджетних та iнших джерел соцiального забезпечення; створенням мережi державних, комунальних, приватних закладiв для догляду за непрацездатними.

     Пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, мають забезпечувати рiвень життя, не нижчий вiд прожиткового мiнiмуму, встановленого законом.

     Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власнiсть або взяти в оренду.

     Громадянам, якi потребують соцiального захисту, житло надається державою та органами мiсцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату вiдповiдно до закону.

     Нiхто не може бути примусово позбавлений житла iнакше як на пiдставi закону за рiшенням суду.

     Стаття 48. Кожен має право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

     Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

     Охорона здоров'я забезпечується державним фiнансуванням вiдповiдних соцiально-економiчних, медико-санiтарних i оздоровчо-профiлактичних програм.

     Держава створює умови для ефективного i доступного для всiх громадян медичного обслуговування. У державних i комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; iснуюча мережа таких закладiв не може бути скорочена. Держава сприяє розвитковi лiкувальних закладiв усiх форм власностi.

     Держава дбає про розвиток фiзичної культури i спорту, забезпечує санiтарно-епiдемiчне благополуччя.

     Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

     Кожному гарантується право вiльного доступу до iнформацiї про стан довкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту, а також право на її поширення. Така iнформацiя нiким не може бути засекречена.

     Стаття 51. Шлюб грунтується на вiльнiй згодi жiнки i чоловiка. Кожен iз подружжя має рiвнi права i обов'язки у шлюбi та сiм'ї.

     Батьки зобов'язанi утримувати дiтей до їх повнолiття. Повнолiтнi дiти зобов'язанi пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

     Сiм'я, дитинство, материнство i батькiвство охороняються державою.

     Стаття 52. Дiти рiвнi у своїх правах незалежно вiд походження, а також вiд того, народженi вони у шлюбi чи поза ним.

     Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатацiя переслiдуються за законом.

     Утримання та виховання дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, покладається на державу. Держава заохочує i пiдтримує благодiйницьку дiяльнiсть щодо дiтей.

     Стаття 53. Кожен має право на освiту.

     Повна загальна середня освiта є обов'язковою.

     Держава забезпечує доступнiсть i безоплатнiсть дошкiльної, повної загальної середньої, професiйно-технiчної, вищої освiти в державних i комунальних навчальних закладах; розвиток дошкiльної, повної загальної середньої, позашкiльної, професiйно-технiчної, вищої i пiслядипломної освiти, рiзних форм навчання; надання державних стипендiй та пiльг учням i студентам.

     Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освiту в державних i комунальних навчальних закладах на конкурснiй основi.

     Громадянам, якi належать до нацiональних меншин, вiдповiдно до закону гарантується право на навчання рiдною мовою чи на вивчення рiдної мови у державних i комунальних навчальних закладах або через нацiональнi культурнi товариства.

     Стаття 54. Громадянам гарантується свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, захист iнтелектуальної власностi, їхнiх авторських прав, моральних i матерiальних iнтересiв, що виникають у зв'язку з рiзними видами iнтелектуальної дiяльностi.

     Кожний громадянин має право на результати своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi; нiхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

     Держава сприяє розвитковi науки, встановленню наукових зв'язкiв України зi свiтовим спiвтовариством.

     Культурна спадщина охороняється законом.

     Держава забезпечує збереження iсторичних пам'яток та iнших об'єктiв, що становлять культурну цiннiсть, вживає заходiв для повернення в Україну культурних цiнностей народу, якi знаходяться за її межами.

     Стаття 55. Права i свободи людини i громадянина захищаються судом.

     Кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб.

     Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

     Кожному гарантується право звернутись iз конституцiйною скаргою до Конституцiйного Суду України з пiдстав, установлених цiєю Конституцiєю, та у порядку, визначеному законом.

(статтю 55 доповнено новою частиною четвертою згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII, у зв'язку з цим частини четверту, п'яту вважати вiдповiдно частинами п'ятою, шостою)

     Кожен має право пiсля використання всiх нацiональних засобiв юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних органiв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких є Україна.

(частина п'ята статтi 55 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права i свободи вiд порушень i протиправних посягань.

     Стаття 56. Кожен має право на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсцевого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.

     Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права i обов'язки.

     Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, мають бути доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом.

     Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, не доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

     Стаття 58. Закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи.

     Нiхто не може вiдповiдати за дiяння, якi на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

(Офiцiйне тлумачення статтi 58 див. в Рiшеннях Конституцiйного Суду N 1-зп вiд 13.05.97, N 1-рп/99 вiд 09.02.99, N 6-рп/2000 вiд 19.04.2000)

     Стаття 59. Кожен має право на професiйну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вiльним у виборi захисника своїх прав.

(частина перша статтi 59 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Частину другу статтi 59 виключено

(частина друга статтi 59 з офiцiйними тлумаченнями Рiшень Конституцiйного Суду України вiд 16.11.2000р. N 13-рп/2000, вiд 30.09.2009р. N 23-рп/2009, виключено згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 60. Нiхто не зобов'язаний виконувати явно злочиннi розпорядження чи накази.

     За вiддання i виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична вiдповiдальнiсть.

     Стаття 61. Нiхто не може бути двiчi притягнений до юридичної вiдповiдальностi одного виду за одне й те саме правопорушення.

     Юридична вiдповiдальнiсть особи має iндивiдуальний характер.

     Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину i не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним вироком суду.

     Нiхто не зобов'язаний доводити свою невинуватiсть у вчиненнi злочину.

     Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усi сумнiви щодо доведеностi вини особи тлумачаться на її користь.

     У разi скасування вироку суду як неправосудного держава вiдшкодовує матерiальну i моральну шкоду, завдану безпiдставним засудженням.

     Стаття 63. Особа не несе вiдповiдальностi за вiдмову давати показання або пояснення щодо себе, членiв сiм'ї чи близьких родичiв, коло яких визначається законом.

     Пiдозрюваний, обвинувачений чи пiдсудний має право на захист.

     Засуджений користується всiма правами людини i громадянина, за винятком обмежень, якi визначенi законом i встановленi вироком суду.

     Стаття 64. Конституцiйнi права i свободи людини i громадянина не можуть бути обмеженi, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

     В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремi обмеження прав i свобод iз зазначенням строку дiї цих обмежень. Не можуть бути обмеженi права i свободи, передбаченi статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цiєї Конституцiї.

(Офiцiйне тлумачення статтi 64 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 9-зп вiд 25.12.97)

     Стаття 65. Захист Вiтчизни, незалежностi та територiальної цiлiсностi України, шанування її державних символiв є обов'язком громадян України.

     Громадяни вiдбувають вiйськову службу вiдповiдно до закону.

     Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi ним збитки.

     Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки i збори в порядку i розмiрах, встановлених законом.

     Усi громадяни щорiчно подають до податкових iнспекцiй за мiсцем проживання декларацiї про свiй майновий стан та доходи за минулий рiк у порядку, встановленому законом.

     Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституцiї України та законiв України, не посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей.

     Незнання законiв не звiльняє вiд юридичної вiдповiдальностi.

Р о з д i л III
ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

     Стаття 69. Народне волевиявлення здiйснюється через вибори, референдум та iншi форми безпосередньої демократiї.

     Стаття 70. Право голосу на виборах i референдумах мають громадяни України, якi досягли на день їх проведення вiсiмнадцяти рокiв.

     Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недiєздатними.

     Стаття 71. Вибори до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування є вiльними i вiдбуваються на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

     Виборцям гарантується вiльне волевиявлення.

     Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України вiдповiдно до їхнiх повноважень, встановлених цiєю Конституцiєю.

     Всеукраїнський референдум проголошується за народною iнiцiативою на вимогу не менш як трьох мiльйонiв громадян України, якi мають право голосу, за умови, що пiдписи щодо призначення референдуму зiбрано не менш як у двох третинах областей i не менш як по сто тисяч пiдписiв у кожнiй областi.

     Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирiшуються питання про змiну територiї України.

     Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектiв з питань податкiв, бюджету та амнiстiї.

Р о з д i л IV
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

     Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Українi є парламент - Верховна Рада України.

     Стаття 76. Конституцiйний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатiв України, якi обираються на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять рокiв.

     Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборiв досяг двадцяти одного року, має право голосу i проживає в Українi протягом останнiх п'яти рокiв.

     Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимiсть за вчинення умисного злочину, якщо ця судимiсть не погашена i не знята у встановленому законом порядку.

     Повноваження народних депутатiв України визначаються Конституцiєю та законами України.

     Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять рокiв.

(стаття 76 в редакцiї Закону України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, у редакцiї Закону України вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 77. Черговi вибори до Верховної Ради України вiдбуваються в останню недiлю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України.

(частина перша статтi 77 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Позачерговi вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України i проводяться в перiод шiстдесяти днiв з дня опублiкування рiшення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

     Порядок проведення виборiв народних депутатiв України встановлюється законом.

     Стаття 78. Народнi депутати України здiйснюють свої повноваження на постiйнiй основi.

     Народнi депутати України не можуть мати iншого представницького мандата, бути на державнiй службi, обiймати iншi оплачуванi посади, займатися iншою оплачуваною або пiдприємницькою дiяльнiстю (крiм викладацької, наукової та творчої дiяльностi), входити до складу керiвного органу чи наглядової ради пiдприємства або органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

     Вимоги щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi встановлюються законом.

     У разi виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку дiяльнiсть або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

(стаття 78 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 79. Перед вступом на посаду народнi депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

     "Присягаю на вiрнiсть Українi. Зобов'язуюсь усiма своїми дiями боронити суверенiтет i незалежнiсть України, дбати про благо Вiтчизни i добробут Українського народу.

     Присягаю додержуватися Конституцiї України та законiв України, виконувати свої обов'язки в iнтересах усiх спiввiтчизникiв".

     Присягу зачитує найстарший за вiком народний депутат України перед вiдкриттям першої сесiї новообраної Верховної Ради України, пiсля чого депутати скрiплюють присягу своїми пiдписами пiд її текстом.

     Вiдмова скласти присягу має наслiдком втрату депутатського мандата.

     Повноваження народних депутатiв України починаються з моменту складення присяги.

(Офiцiйне тлумачення статтi 79 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 1-зп вiд 13.05.97)

     Стаття 80. Народнi депутати України не несуть юридичної вiдповiдальностi за результати голосування або висловлювання у парламентi та його органах, за винятком вiдповiдальностi за образу чи наклеп.

(Офiцiйне тлумачення положень частини третьої статтi 80 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 9-рп/99 вiд 27.10.99, у редакцiї Закону України вiд 03.09.2019р. N 27-IX)

     Стаття 81. Повноваження народних депутатiв України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

     Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разi:

     1) складення повноважень за його особистою заявою;

     2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

     3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;

     4) припинення його громадянства або його виїзду на постiйне проживання за межi України;

     5) якщо протягом двадцяти днiв з дня виникнення обставин, якi призводять до порушення вимог щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi, цi обставини ним не усунуто;

     6) невходження народного депутата України, обраного вiд полiтичної партiї (виборчого блоку полiтичних партiй), до складу депутатської фракцiї цiєї полiтичної партiї (виборчого блоку полiтичних партiй) або виходу народного депутата України iз складу такої фракцiї;

     7) його смертi.

     Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разi дострокового припинення вiдповiдно до Конституцiї України повноважень Верховної Ради України - в день вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.

     Рiшення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої цiєї статтi, приймається Верховною Радою України, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цiєї статтi, - судом.

     У разi набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рiшенням суду, а в разi смертi народного депутата України - з дня смертi, засвiдченої свiдоцтвом про смерть.

     У разi невходження народного депутата України, обраного вiд полiтичної партiї (виборчого блоку полiтичних партiй), до складу депутатської фракцiї цiєї полiтичної партiї (виборчого блоку полiтичних партiй) або виходу народного депутата України iз складу такої фракцiї його повноваження припиняються достроково на пiдставi закону за рiшенням вищого керiвного органу вiдповiдної полiтичної партiї (виборчого блоку полiтичних партiй) з дня прийняття такого рiшення.

(стаття 81 в редакцiї Закону України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, з офiцiйним тлумаченням Рiшення Конституцiйного Суду України вiд 25.06.2008р. N 12-рп/2008, у редакцiї Закону України вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 82. Верховна Рада України працює сесiйно.

     Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин вiд її конституцiйного складу.

     Верховна Рада України збирається на першу сесiю не пiзнiше нiж на тридцятий день пiсля офiцiйного оголошення результатiв виборiв.

     Перше засiдання новообраної Верховної Ради України вiдкриває найстарший за вiком народний депутат України.

(стаття 82 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 83. Черговi сесiї Верховної Ради України починаються першого вiвторка лютого i першого вiвторка вересня кожного року.

     Позачерговi сесiї Верховної Ради України, iз зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     У разi оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Українi або окремих її мiсцевостях Верховна Рада України збирається на засiдання у дводенний строк без скликання.

     У разi закiнчення строку повноважень Верховної Ради України пiд час дiї воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засiдання першої сесiї Верховної Ради України, обраної пiсля скасування воєнного чи надзвичайного стану.

     Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцiєю України та Регламентом Верховної Ради України.

     У Верховнiй Радi України за результатами виборiв i на основi узгодження полiтичних позицiй формується коалiцiя депутатських фракцiй, до складу якої входить бiльшiсть народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Коалiцiя депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України формується протягом одного мiсяця з дня вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України, що проводиться пiсля чергових або позачергових виборiв Верховної Ради України, або протягом мiсяця з дня припинення дiяльностi коалiцiї депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України.

     Коалiцiя депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України вiдповiдно до цiєї Конституцiї вносить пропозицiї Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-мiнiстра України, а також вiдповiдно до цiєї Конституцiї вносить пропозицiї щодо кандидатур до складу Кабiнету Мiнiстрiв України.

     Засади формування, органiзацiї дiяльностi та припинення дiяльностi коалiцiї депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України встановлюються Конституцiєю України та Регламентом Верховної Ради України.

     Депутатська фракцiя у Верховнiй Радi України, до складу якої входить бiльшiсть народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України, має права коалiцiї депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України, передбаченi цiєю Конституцiєю.

(стаття 83 в редакцiї Закону України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, з офiцiйними тлумаченнями Рiшень Конституцiйного Суду України вiд 28.04.2009р. N 8-рп/2009, вiд 06.04.2010р. N 11-рп/2010, у редакцiї Закону України вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 84. Засiдання Верховної Ради України проводяться вiдкрито. Закрите засiдання проводиться за рiшенням бiльшостi вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Рiшення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засiданнях шляхом голосування.

     Голосування на засiданнях Верховної Ради України здiйснюється народним депутатом України особисто.

(Офiцiйне тлумачення частин другої i третьої статтi 84 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 11-рп/98 вiд 07.07.98)

     Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

     1) внесення змiн до Конституцiї України в межах i порядку, передбачених роздiлом XIII цiєї Конституцiї;

     2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цiєї Конституцiї;

     3) прийняття законiв;

     4) затвердження Державного бюджету України та внесення змiн до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рiшення щодо звiту про його виконання;

     5) визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, реалiзацiї стратегiчного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзi та в Органiзацiї Пiвнiчноатлантичного договору;

(пункт 5 частини першої статтi 85 у редакцiї Закону України вiд 07.02.2019р. N 2680-VIII)

     6) затвердження загальнодержавних програм економiчного, науково-технiчного, соцiального, нацiонально-культурного розвитку, охорони довкiлля;

     7) призначення виборiв Президента України у строки, передбаченi цiєю Конституцiєю;

     8) заслуховування щорiчних та позачергових послань Президента України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України;

     9) оголошення за поданням Президента України стану вiйни i укладення миру, схвалення рiшення Президента України про використання Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань у разi збройної агресiї проти України;

     10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (iмпiчменту), встановленому статтею 111 цiєї Конституцiї;

     11) розгляд i прийняття рiшення щодо схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України;

     12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-мiнiстра України, Мiнiстра оборони України, Мiнiстра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-мiнiстра України iнших членiв Кабiнету Мiнiстрiв України, Голови Антимонопольного комiтету України, Голови Державного комiтету телебачення i радiомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звiльнення зазначених осiб з посад, вирiшення питання про вiдставку Прем'єр-мiнiстра України, членiв Кабiнету Мiнiстрiв України;

     12¹) призначення на посаду та звiльнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

     13) здiйснення контролю за дiяльнiстю Кабiнету Мiнiстрiв України вiдповiдно до цiєї Конституцiї та закону;

     14) затвердження рiшень про надання Україною позик i економiчної допомоги iноземним державам та мiжнародним органiзацiям, а також про одержання Україною вiд iноземних держав, банкiв i мiжнародних фiнансових органiзацiй позик, не передбачених Державним бюджетом України, здiйснення контролю за їх використанням;

     15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

     16) призначення на посади та звiльнення з посад Голови та iнших членiв Рахункової палати;

     17) призначення на посаду та звiльнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорiчних доповiдей про стан дотримання та захисту прав i свобод людини в Українi;

     18) призначення на посаду та звiльнення з посади Голови Нацiонального банку України за поданням Президента України;

     19) призначення на посади та звiльнення з посад половини складу Ради Нацiонального банку України;

     20) призначення на посади та звiльнення з посад половини складу Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення;

     21) призначення на посади та звiльнення з посад членiв Центральної виборчої комiсiї за поданням Президента України;

     22) затвердження загальної структури, чисельностi, визначення функцiй Служби безпеки України, Збройних Сил України, iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань, а також Мiнiстерства внутрiшнiх справ України;

     23) схвалення рiшення про надання вiйськової допомоги iншим державам, про направлення пiдроздiлiв Збройних Сил України до iншої держави чи про допуск пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiю України;

     24) встановлення державних символiв України;

     25) надання згоди на призначення на посаду та звiльнення з посади Президентом України Генерального прокурора; висловлення недовiри Генеральному прокуроровi, що має наслiдком його вiдставку з посади;

(пункт 25 частини першої статтi 85 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     26) призначення на посади третини складу Конституцiйного Суду України;

(пункт 26 частини першої статтi 85 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     27) пункт 27 частини першої статтi 85 виключено

(згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республiки Крим за наявностi висновку Конституцiйного Суду України про порушення нею Конституцiї України або законiв України; призначення позачергових виборiв до Верховної Ради Автономної Республiки Крим;

     29) утворення i лiквiдацiя районiв, встановлення i змiна меж районiв i мiст, вiднесення населених пунктiв до категорiї мiст, найменування i перейменування населених пунктiв i районiв;

     30) призначення чергових та позачергових виборiв до органiв мiсцевого самоврядування;

     31) затвердження протягом двох днiв з моменту звернення Президента України указiв про введення воєнного чи надзвичайного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях, про загальну або часткову мобiлiзацiю, про оголошення окремих мiсцевостей зонами надзвичайної екологiчної ситуацiї;

     32) надання законом згоди на обов'язковiсть мiжнародних договорiв України та денонсацiя мiжнародних договорiв України;

     33) здiйснення парламентського контролю у межах, визначених цiєю Конституцiєю та законом;

     34) прийняття рiшення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатiв України чи комiтету Верховної Ради України, попередньо пiдтриману не менш як однiєю третиною вiд конституцiйного складу Верховної Ради України;

     35) призначення на посаду та звiльнення з посади керiвника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

     36) затвердження перелiку об'єктiв права державної власностi, що не пiдлягають приватизацiї, визначення правових засад вилучення об'єктiв права приватної власностi;

     37) затвердження законом Конституцiї Автономної Республiки Крим, змiн до неї.

     Верховна Рада України здiйснює також iншi повноваження, якi вiдповiдно до Конституцiї України вiднесенi до її вiдання.

(стаття 85 в редакцiї Закону України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, з офiцiйними тлумаченнями Рiшень Конституцiйного Суду України вiд 11.12.2007р. N 12-рп/2007, вiд 26.02.2009р. N 6-рп/2009, у редакцiї Закону України вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 86. Народний депутат України має право на сесiї Верховної Ради України звернутися iз запитом до органiв Верховної Ради України, до Кабiнету Мiнiстрiв України, до керiвникiв iнших органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, а також до керiвникiв пiдприємств, установ i органiзацiй, розташованих на територiї України, незалежно вiд їх пiдпорядкування i форм власностi.

     Керiвники органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ i органiзацiй зобов'язанi повiдомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

(Офiцiйне тлумачення статтi 86 див. в Рiшеннях Конституцiйного Суду N 4-рп/99 вiд 19.05.99, N 4-рп/2000 вiд 11.04.2000)

     Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицiєю Президента України або не менш як однiєї третини народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв України та прийняти резолюцiю недовiри Кабiнету Мiнiстрiв України бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв України не може розглядатися Верховною Радою України бiльше одного разу протягом однiєї чергової сесiї, а також протягом року пiсля схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України або протягом останньої сесiї Верховної Ради України.

(стаття 87 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 88. Верховна Рада України обирає iз свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника i заступника Голови Верховної Ради України та вiдкликає їх з цих посад.

(частина перша статтi 88 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Голова Верховної Ради України:

     1) веде засiдання Верховної Ради України;

     2) органiзовує роботу Верховної Ради України, координує дiяльнiсть її органiв;

(пункт 2 частини другої статтi 88 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     3) пiдписує акти, прийнятi Верховною Радою України;

     4) представляє Верховну Раду України у зносинах з iншими органами державної влади України та органами влади iнших держав;

     5) органiзовує роботу апарату Верховної Ради України.

     Голова Верховної Ради України здiйснює повноваження, передбаченi цiєю Конституцiєю, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

(частина третя статтi 88 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 89. Верховна Рада України для здiйснення законопроектної роботи, пiдготовки i попереднього розгляду питань, вiднесених до її повноважень, виконання контрольних функцiй вiдповiдно до Конституцiї України створює з числа народних депутатiв України комiтети Верховної Ради України та обирає голiв, перших заступникiв, заступникiв голiв та секретарiв цих комiтетiв.

     Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасовi спецiальнi комiсiї для пiдготовки i попереднього розгляду питань.

     Верховна Рада України для проведення розслiдування з питань, що становлять суспiльний iнтерес, утворює тимчасовi слiдчi комiсiї, якщо за це проголосувала не менш як одна третина вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Висновки i пропозицiї тимчасових слiдчих комiсiй не є вирiшальними для слiдства i суду.

     Органiзацiя i порядок дiяльностi комiтетiв Верховної Ради України, її тимчасових спецiальних i тимчасових слiдчих комiсiй встановлюються законом.

(стаття 89 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.

     Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

     1) протягом одного мiсяця у Верховнiй Радi України не сформовано коалiцiю депутатських фракцiй вiдповiдно до статтi 83 цiєї Конституцiї;

     2) протягом шiстдесяти днiв пiсля вiдставки Кабiнету Мiнiстрiв України не сформовано персональний склад Кабiнету Мiнiстрiв України;

     3) протягом тридцяти днiв однiєї чергової сесiї пленарнi засiдання не можуть розпочатися.

     Рiшення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України пiсля консультацiй з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України.

     Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених пiсля дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припиненi протягом одного року з дня її обрання.

     Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припиненi Президентом України в останнi шiсть мiсяцiв строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

(стаття 90 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та iншi акти бiльшiстю вiд її конституцiйного складу, крiм випадкiв, передбачених цiєю Конституцiєю.

     Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

     1) права i свободи людини i громадянина, гарантiї цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина;

     2) громадянство, правосуб'єктнiсть громадян, статус iноземцiв та осiб без громадянства;

     3) права корiнних народiв i нацiональних меншин;

     4) порядок застосування мов;

     5) засади використання природних ресурсiв, виключної (морської) економiчної зони, континентального шельфу, освоєння космiчного простору, органiзацiї та експлуатацiї енергосистем, транспорту i зв'язку;

     6) основи соцiального захисту, форми i види пенсiйного забезпечення; засади регулювання працi i зайнятостi, шлюбу, сiм'ї, охорони дитинства, материнства, батькiвства; виховання, освiти, культури i охорони здоров'я; екологiчної безпеки;

     7) правовий режим власностi;

     8) правовi засади i гарантiї пiдприємництва; правила конкуренцiї та норми антимонопольного регулювання;

     9) засади зовнiшнiх зносин, зовнiшньоекономiчної дiяльностi, митної справи;

     10) засади регулювання демографiчних та мiграцiйних процесiв;

     11) засади утворення i дiяльностi полiтичних партiй, iнших об'єднань громадян, засобiв масової iнформацiї;

     12) органiзацiя i дiяльнiсть органiв виконавчої влади, основи державної служби, органiзацiї державної статистики та iнформатики;

     13) територiальний устрiй України;

(Офiцiйне тлумачення пункту 13 частини першої статтi 92 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 11-рп/2001 вiд 13.07.2001)

     14) судоустрiй, судочинство, статус суддiв; засади судової експертизи; органiзацiя i дiяльнiсть прокуратури, нотарiату, органiв досудового розслiдування, органiв i установ виконання покарань; порядок виконання судових рiшень; засади органiзацiї та дiяльностi адвокатури;

(пункт 14 частини першої статтi 92 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     15) засади мiсцевого самоврядування;

     16) статус столицi України; спецiальний статус iнших мiст;

     17) основи нацiональної безпеки, органiзацiї Збройних Сил України i забезпечення громадського порядку;

     18) правовий режим державного кордону;

     19) правовий режим воєнного i надзвичайного стану, зон надзвичайної екологiчної ситуацiї;

     20) органiзацiя i порядок проведення виборiв i референдумiв;

     21) органiзацiя i порядок дiяльностi Верховної Ради України, статус народних депутатiв України;

     22) засади цивiльно-правової вiдповiдальностi; дiяння, якi є злочинами, адмiнiстративними або дисциплiнарними правопорушеннями, та вiдповiдальнiсть за них.

     Виключно законами України встановлюються:

     1) Державний бюджет України i бюджетна система України; система оподаткування, податки i збори; засади створення i функцiонування фiнансового, грошового, кредитного та iнвестицiйного ринкiв; статус нацiональної валюти, а також статус iноземних валют на територiї України; порядок утворення i погашення державного внутрiшнього i зовнiшнього боргу; порядок випуску та обiгу державних цiнних паперiв, їх види i типи;

     2) порядок направлення пiдроздiлiв Збройних Сил України до iнших держав; порядок допуску та умови перебування пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiї України;

     3) одиницi ваги, мiри i часу; порядок встановлення державних стандартiв;

     4) порядок використання i захисту державних символiв;

     5) державнi нагороди;

     6) вiйськовi звання, дипломатичнi ранги та iншi спецiальнi звання;

     7) державнi свята;

     8) порядок утворення i функцiонування вiльних та iнших спецiальних зон, що мають економiчний чи мiграцiйний режим, вiдмiнний вiд загального.

     Законом України оголошується амнiстiя.

     Стаття 93. Право законодавчої iнiцiативи у Верховнiй Радi України належить Президентовi України, народним депутатам України та Кабiнету Мiнiстрiв України.

     Законопроекти, визначенi Президентом України як невiдкладнi, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

(стаття 93 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 94. Закон пiдписує Голова Верховної Ради України i невiдкладно направляє його Президентовi України.

     Президент України протягом п'ятнадцяти днiв пiсля отримання закону пiдписує його, беручи до виконання, та офiцiйно оприлюднює його або повертає закон зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

     У разi якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України i має бути пiдписаний та офiцiйно оприлюднений.

     Якщо пiд час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу, Президент України зобов'язаний його пiдписати та офiцiйно оприлюднити протягом десяти днiв. У разi якщо Президент України не пiдписав такий закон, вiн невiдкладно офiцiйно оприлюднюється Головою Верховної Ради України i опублiковується за його пiдписом.

(частина четверта статтi 94 в редакцiї Закону України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, з офiцiйним тлумаченням Рiшення Конституцiйного Суду України вiд 09.10.2007р. N 7-рп/2007, у редакцiї Закону України вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Закон набирає чинностi через десять днiв з дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом, але не ранiше дня його опублiкування.

     Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах справедливого i неупередженого розподiлу суспiльного багатства мiж громадянами i територiальними громадами.

     Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв.

     Держава прагне до збалансованостi бюджету України.

     Регулярнi звiти про доходи i видатки Державного бюджету України мають бути оприлюдненi.

     Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорiчно Верховною Радою України на перiод з 1 сiчня по 31 грудня, а за особливих обставин - на iнший перiод.

     Кабiнет Мiнiстрiв України не пiзнiше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рiк. Разом iз проектом закону подається доповiдь про хiд виконання Державного бюджету України поточного року.

     Стаття 97. Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону подає до Верховної Ради України звiт про виконання Державного бюджету України.

     Поданий звiт має бути оприлюднений.

     Стаття 98. Контроль вiд iменi Верховної Ради України за надходженням коштiв до Державного бюджету України та їх використанням здiйснює Рахункова палата.

     Органiзацiя, повноваження i порядок дiяльностi Рахункової палати визначаються законом.

(стаття 98 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 19.09.2013р. N 586-VII, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня.

     Забезпечення стабiльностi грошової одиницi є основною функцiєю центрального банку держави - Нацiонального банку України.

     Стаття 100. Рада Нацiонального банку України розробляє основнi засади грошово-кредитної полiтики та здiйснює контроль за її проведенням.

     Правовий статус Ради Нацiонального банку України визначається законом.

     Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституцiйних прав i свобод людини i громадянина здiйснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Р о з д i л V
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

     Стаття 102. Президент України є главою держави i виступає вiд її iменi.

     Президент України є гарантом державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi України, додержання Конституцiї України, прав i свобод людини i громадянина.

     Президент України є гарантом реалiзацiї стратегiчного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзi та в Органiзацiї Пiвнiчноатлантичного договору.

(статтю 102 доповнено частиною третьою згiдно iз Законом України вiд 07.02.2019р. N 2680-VIII)

     Стаття 103. Президент України обирається громадянами України на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять рокiв.

     Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти рокiв, має право голосу, проживає в Українi протягом десяти останнiх перед днем виборiв рокiв та володiє державною мовою.

     Одна й та сама особа не може бути Президентом України бiльше нiж два строки пiдряд.

     Президент України не може мати iншого представницького мандата, обiймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися iншою оплачуваною або пiдприємницькою дiяльнiстю чи входити до складу керiвного органу або наглядової ради пiдприємства, що має на метi одержання прибутку.

     Черговi вибори Президента України проводяться в останню недiлю березня п'ятого року повноважень Президента України. У разi дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в перiод дев'яноста днiв з дня припинення повноважень.

(частина п'ята статтi 103 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Порядок проведення виборiв Президента України встановлюється законом.

     Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не пiзнiше нiж через тридцять днiв пiсля офiцiйного оголошення результатiв виборiв, з моменту складення присяги народовi на урочистому засiданнi Верховної Ради України.

     Приведення Президента України до присяги здiйснює Голова Конституцiйного Суду України.

     Президент України складає таку присягу:

     "Я, (iм'я та прiзвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вiрнiсть Українi. Зобов'язуюсь усiма своїми справами боронити суверенiтет i незалежнiсть України, дбати про благо Вiтчизни i добробут Українського народу, обстоювати права i свободи громадян, додержуватися Конституцiї України i законiв України, виконувати свої обов'язки в iнтересах усiх спiввiтчизникiв, пiдносити авторитет України у свiтi".

     Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк пiсля офiцiйного оголошення результатiв виборiв.

     Стаття 105. Президент України користується правом недоторканностi на час виконання повноважень.

     За посягання на честь i гiднiсть Президента України виннi особи притягаються до вiдповiдальностi на пiдставi закону.

     Звання Президента України охороняється законом i зберiгається за ним довiчно, якщо тiльки Президент України не був усунений з поста в порядку iмпiчменту.

     Стаття 106. Президент України:

     1) забезпечує державну незалежнiсть, нацiональну безпеку i правонаступництво держави;

     2) звертається з посланнями до народу та iз щорiчними i позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України;

     3) представляє державу в мiжнародних вiдносинах, здiйснює керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави, веде переговори та укладає мiжнароднi договори України;

     4) приймає рiшення про визнання iноземних держав;

     5) призначає та звiльняє глав дипломатичних представництв України в iнших державах i при мiжнародних органiзацiях; приймає вiрчi i вiдкличнi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав;

     6) призначає всеукраїнський референдум щодо змiн Конституцiї України вiдповiдно до статтi 156 цiєї Конституцiї, проголошує всеукраїнський референдум за народною iнiцiативою;

     7) призначає позачерговi вибори до Верховної Ради України у строки, встановленi цiєю Конституцiєю;

     8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цiєю Конституцiєю;

(пункт 8 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     9) вносить за пропозицiєю коалiцiї депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України, сформованої вiдповiдно до статтi 83 Конституцiї України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-мiнiстра України в строк не пiзнiше нiж на п'ятнадцятий день пiсля одержання такої пропозицiї;

(пункт 9 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Мiнiстра оборони України, Мiнiстра закордонних справ України;

(пункт 10 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     11) призначає на посаду та звiльняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;

(пункт 11 частини першої статтi 106 у редакцiї Законiв України вiд 21.02.2014р. N 742-VII, вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     12) призначає на посади та звiльняє з посад половину складу Ради Нацiонального банку України;

(пункт 12 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     13) призначає на посади та звiльняє з посад половину складу Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення;

(пункт 13 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звiльнення з посади Голови Служби безпеки України;

(пункт 14 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     15) зупиняє дiю актiв Кабiнету Мiнiстрiв України з мотивiв невiдповiдностi цiй Конституцiї з одночасним зверненням до Конституцiйного Суду України щодо їх конституцiйностi;

(пункт 15 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     16) скасовує акти Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим;

(пункт 16 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звiльняє з посад вище командування Збройних Сил України, iнших вiйськових формувань; здiйснює керiвництво у сферах нацiональної безпеки та оборони держави;

     18) очолює Раду нацiональної безпеки i оборони України;

     19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану вiйни та у разi збройної агресiї проти України приймає рiшення про використання Збройних Сил України та iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань;

(пункт 19 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     20) приймає вiдповiдно до закону рiшення про загальну або часткову мобiлiзацiю та введення воєнного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях у разi загрози нападу, небезпеки державнiй незалежностi України;

     21) приймає у разi необхiдностi рiшення про введення в Українi або в окремих її мiсцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разi необхiдностi окремi мiсцевостi України зонами надзвичайної екологiчної ситуацiї - з наступним затвердженням цих рiшень Верховною Радою України;

     22) призначає на посади третину складу Конституцiйного Суду України;

(пункт 22 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII, вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     23) пункт 23 частини першої статтi 106 виключено

(згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     24) присвоює вищi вiйськовi звання, вищi дипломатичнi ранги та iншi вищi спецiальнi звання i класнi чини;

     25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентськi вiдзнаки та нагороджує ними;

     26) приймає рiшення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Українi;

     27) здiйснює помилування;

     28) створює у межах коштiв, передбачених у Державному бюджетi України, для здiйснення своїх повноважень консультативнi, дорадчi та iншi допомiжнi органи i служби;

     29) пiдписує закони, прийнятi Верховною Радою України;

     30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законiв (крiм законiв про внесення змiн до Конституцiї України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

(пункт 30 частини першої статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     31) здiйснює iншi повноваження, визначенi Конституцiєю України.

     Президент України не може передавати свої повноваження iншим особам або органам.

     Президент України на основi та на виконання Конституцiї i законiв України видає укази i розпорядження, якi є обов'язковими до виконання на територiї України.

     Акти Президента України, виданi в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 цiєї статтi, скрiплюють пiдписами Прем'єр-мiнiстр України i мiнiстр, вiдповiдальний за акт та його виконання.

(частина четверта статтi 106 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII, вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 107. Рада нацiональної безпеки i оборони України є координацiйним органом з питань нацiональної безпеки i оборони при Президентовi України.

     Рада нацiональної безпеки i оборони України координує i контролює дiяльнiсть органiв виконавчої влади у сферi нацiональної безпеки i оборони.

     Головою Ради нацiональної безпеки i оборони України є Президент України.

     Персональний склад Ради нацiональної безпеки i оборони України формує Президент України.

     До складу Ради нацiональної безпеки i оборони України за посадою входять Прем'єр-мiнiстр України, Мiнiстр оборони України, Голова Служби безпеки України, Мiнiстр внутрiшнiх справ України, Мiнiстр закордонних справ України.

     У засiданнях Ради нацiональної безпеки i оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

     Рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вводяться в дiю указами Президента України.

     Компетенцiя та функцiї Ради нацiональної безпеки i оборони України визначаються законом.

     Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

     Повноваження Президента України припиняються достроково у разi:

     1) вiдставки;

     2) неспроможностi виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

(пункт 2 частини другої статтi 108 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     3) усунення з поста в порядку iмпiчменту;

     4) смертi.

     Стаття 109. Вiдставка Президента України набуває чинностi з моменту проголошення ним особисто заяви про вiдставку на засiданнi Верховної Ради України.

     Стаття 110. Неспроможнiсть виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засiданнi Верховної Ради України i пiдтверджена рiшенням, прийнятим бiльшiстю вiд її конституцiйного складу на пiдставi письмового подання Верховного Суду - за зверненням Верховної Ради України, i медичного висновку.

(стаття 110 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку iмпiчменту у разi вчинення ним державної зради або iншого злочину.

     Питання про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту iнiцiюється бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Для проведення розслiдування Верховна Рада України створює спецiальну тимчасову слiдчу комiсiю, до складу якої включаються спецiальний прокурор i спецiальнi слiдчi.

     Висновки i пропозицiї тимчасової слiдчої комiсiї розглядаються на засiданнi Верховної Ради України.

     За наявностi пiдстав Верховна Рада України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу приймає рiшення про звинувачення Президента України.

     Рiшення про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими вiд її конституцiйного складу пiсля перевiрки справи Конституцiйним Судом України i отримання його висновку щодо додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про iмпiчмент та отримання висновку Верховного Суду про те, що дiяння, в яких звинувачується Президент України, мiстять ознаки державної зради або iншого злочину.

(частина шоста статтi 111 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 112. У разi дострокового припинення повноважень Президента України вiдповiдно до статей 108, 109, 110, 111 цiєї Конституцiї виконання обов'язкiв Президента України на перiод до обрання i вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в перiод виконання ним обов'язкiв Президента України не може здiйснювати повноваження, передбаченi пунктами 2, 6 - 8, 10 - 13, 22, 24, 25, 27, 28 статтi 106 Конституцiї України.

(стаття 112 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

Р о з д i л VI
КАБIНЕТ МIНIСТРIВ УКРАЇНИ. IНШI ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

     Стаття 113. Кабiнет Мiнiстрiв України є вищим органом у системi органiв виконавчої влади.

     Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдальний перед Президентом України i Верховною Радою України, пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi України у межах, передбачених цiєю Конституцiєю.

     Кабiнет Мiнiстрiв України у своїй дiяльностi керується цiєю Конституцiєю та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими вiдповiдно до Конституцiї та законiв України.

(стаття 113 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 114. До складу Кабiнету Мiнiстрiв України входять Прем'єр-мiнiстр України, Перший вiце-прем'єр-мiнiстр, вiце-прем'єр-мiнiстри, мiнiстри.

     Прем'єр-мiнiстр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

     Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-мiнiстра України вносить Президент України за пропозицiєю коалiцiї депутатських фракцiй у Верховнiй Радi України, сформованої вiдповiдно до статтi 83 Конституцiї України, або депутатської фракцiї, до складу якої входить бiльшiсть народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Мiнiстр оборони України, Мiнiстр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, iншi члени Кабiнету Мiнiстрiв України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-мiнiстра України.

     Прем'єр-мiнiстр України керує роботою Кабiнету Мiнiстрiв України, спрямовує її на виконання Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, схваленої Верховною Радою України.

(стаття 114 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 115. Кабiнет Мiнiстрiв України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

     Прем'єр-мiнiстр України, iншi члени Кабiнету Мiнiстрiв України мають право заявити Верховнiй Радi України про свою вiдставку.

     Вiдставка Прем'єр-мiнiстра України, прийняття Верховною Радою України резолюцiї недовiри Кабiнету Мiнiстрiв України мають наслiдком вiдставку всього складу Кабiнету Мiнiстрiв України. У цих випадках Верховна Рада України здiйснює формування нового складу Кабiнету Мiнiстрiв України у строки i в порядку, що визначенi цiєю Конституцiєю.

     Кабiнет Мiнiстрiв України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або вiдставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабiнету Мiнiстрiв України.

(стаття 115 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 116. Кабiнет Мiнiстрiв України:

     1) забезпечує державний суверенiтет i економiчну самостiйнiсть України, здiйснення внутрiшньої i зовнiшньої полiтики держави, виконання Конституцiї i законiв України, актiв Президента України;

     1¹) забезпечує реалiзацiю стратегiчного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзi та в Органiзацiї Пiвнiчноатлантичного договору;

(статтю 116 доповнено пунктом 11 згiдно iз Законом України вiд 07.02.2019р. N 2680-VIII)

     2) вживає заходiв щодо забезпечення прав i свобод людини i громадянина;

     3) забезпечує проведення фiнансової, цiнової, iнвестицiйної та податкової полiтики; полiтики у сферах працi й зайнятостi населення, соцiального захисту, освiти, науки i культури, охорони природи, екологiчної безпеки i природокористування;

     4) розробляє i здiйснює загальнодержавнi програми економiчного, науково-технiчного, соцiального i культурного розвитку України;

     5) забезпечує рiвнi умови розвитку всiх форм власностi; здiйснює управлiння об'єктами державної власностi вiдповiдно до закону;

     6) розробляє проект закону про Державний бюджет України i забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховнiй Радi України звiт про його виконання;

     7) здiйснює заходи щодо забезпечення обороноздатностi i нацiональної безпеки України, громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю;

     8) органiзовує i забезпечує здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, митної справи;

     9) спрямовує i координує роботу мiнiстерств, iнших органiв виконавчої влади;

     9¹) утворює, реорганiзовує та лiквiдовує вiдповiдно до закону мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчої влади, дiючи в межах коштiв, передбачених на утримання органiв виконавчої влади;

(статтю 116 доповнено пунктом 91 згiдно iз Законами України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     9²) призначає на посади та звiльняє з посад за поданням Прем'єр-мiнiстра України керiвникiв центральних органiв виконавчої влади, якi не входять до складу Кабiнету Мiнiстрiв України;

(статтю 116 доповнено пунктом 92 згiдно iз Законами України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     10) здiйснює iншi повноваження, визначенi Конституцiєю та законами України.

(пункт 10 статтi 116 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Стаття 117. Кабiнет Мiнiстрiв України в межах своєї компетенцiї видає постанови i розпорядження, якi є обов'язковими до виконання.

     Акти Кабiнету Мiнiстрiв України пiдписує Прем'єр-мiнiстр України.

     Нормативно-правовi акти Кабiнету Мiнiстрiв України, мiнiстерств та iнших центральних органiв виконавчої влади пiдлягають реєстрацiї в порядку, встановленому законом.

     Стаття 118. Виконавчу владу в областях i районах, мiстах Києвi та Севастополi здiйснюють мiсцевi державнi адмiнiстрацiї.

     Особливостi здiйснення виконавчої влади у мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України.

     Склад мiсцевих державних адмiнiстрацiй формують голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй.

     Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй призначаються на посаду i звiльняються з посади Президентом України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України.

     Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй при здiйсненнi своїх повноважень вiдповiдальнi перед Президентом України i Кабiнетом Мiнiстрiв України, пiдзвiтнi та пiдконтрольнi органам виконавчої влади вищого рiвня.

     Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї пiдзвiтнi i пiдконтрольнi радам у частинi повноважень, делегованих їм вiдповiдними районними чи обласними радами.

     Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї пiдзвiтнi i пiдконтрольнi органам виконавчої влади вищого рiвня.

     Рiшення голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй, що суперечать Конституцiї та законам України, iншим актам законодавства України, можуть бути вiдповiдно до закону скасованi Президентом України, або головою мiсцевої державної адмiнiстрацiї вищого рiвня.

     Обласна чи районна рада може висловити недовiру головi вiдповiдної мiсцевої державної адмiнiстрацiї, на пiдставi чого Президент України приймає рiшення i дає обгрунтовану вiдповiдь.

     Якщо недовiру головi районної чи обласної державної адмiнiстрацiї висловили двi третини депутатiв вiд складу вiдповiдної ради, Президент України приймає рiшення про вiдставку голови мiсцевої державної адмiнiстрацiї.

     Стаття 119. Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї на вiдповiднiй територiї забезпечують:

     1) виконання Конституцiї та законiв України, актiв Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, iнших органiв виконавчої влади;

     2) законнiсть i правопорядок; додержання прав i свобод громадян;

     3) виконання державних i регiональних програм соцiально-економiчного та культурного розвитку, програм охорони довкiлля, а в мiсцях компактного проживання корiнних народiв i нацiональних меншин - також програм їх нацiонально-культурного розвитку;

     4) пiдготовку та виконання вiдповiдних обласних i районних бюджетiв;

     5) звiт про виконання вiдповiдних бюджетiв та програм;

     6) взаємодiю з органами мiсцевого самоврядування;

     7) реалiзацiю iнших наданих державою, а також делегованих вiдповiдними радами повноважень.

     Стаття 120. Члени Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвники центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади не мають права сумiщати свою службову дiяльнiсть з iншою роботою (крiм викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керiвного органу чи наглядової ради пiдприємства або органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

(частина перша статтi 120 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Органiзацiя, повноваження i порядок дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, iнших центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади визначаються Конституцiєю i законами України.

Р о з д i л VII
Виключено

(iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.02.2014р. N 742-VII, виключено згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

Р о з д i л VIII
ПРАВОСУДДЯ

     Стаття 124. Правосуддя в Українi здiйснюють виключно суди.

     Делегування функцiй судiв, а також привласнення цих функцiй iншими органами чи посадовими особами не допускаються.

     Юрисдикцiя судiв поширюється на будь-який юридичний спiр та будь-яке кримiнальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також iншi справи.

     Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.

     Народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi правосуддя через присяжних.

     Україна може визнати юрисдикцiю Мiжнародного кримiнального суду на умовах, визначених Римським статутом Мiжнародного кримiнального суду.

(Офiцiйне тлумачення статтi 124 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 9-зп вiд 25.12.97, у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 125. Судоустрiй в Українi будується за принципами територiальностi та спецiалiзацiї i визначається законом.

     Суд утворюється, реорганiзовується i лiквiдовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України пiсля консультацiй з Вищою радою правосуддя.

     Верховний Суд є найвищим судом у системi судоустрою України.

     Вiдповiдно до закону можуть дiяти вищi спецiалiзованi суди.

     З метою захисту прав, свобод та iнтересiв особи у сферi публiчно-правових вiдносин дiють адмiнiстративнi суди.

     Створення надзвичайних та особливих судiв не допускається.

(стаття 125 з офiцiйним тлумаченням Рiшення Конституцiйного Суду України вiд 11.03.2010р. N 8-рп/2010, у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 126. Незалежнiсть i недоторканнiсть суддi гарантуються Конституцiєю i законами України.

     Вплив на суддю у будь-який спосiб забороняється.

     Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано пiд вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання суддi пiд час або вiдразу ж пiсля вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

     Суддю не може бути притягнуто до вiдповiдальностi за ухвалене ним судове рiшення, за винятком вчинення злочину або дисциплiнарного проступку.

     Суддя обiймає посаду безстроково.

     Пiдставами для звiльнення суддi є:

     1) неспроможнiсть виконувати повноваження за станом здоров'я;

     2) порушення суддею вимог щодо несумiсностi;

     3) вчинення iстотного дисциплiнарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумiсним зi статусом суддi або виявило його невiдповiднiсть займанiй посадi;

     4) подання заяви про вiдставку або про звiльнення з посади за власним бажанням;

     5) незгода на переведення до iншого суду у разi лiквiдацiї чи реорганiзацiї суду, в якому суддя обiймає посаду;

     6) порушення обов'язку пiдтвердити законнiсть джерела походження майна.

     Повноваження суддi припиняються у разi:

     1) досягнення суддею шiстдесяти п'яти рокiв;

     2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства iншої держави;

     3) набрання законної сили рiшенням суду про визнання суддi безвiсно вiдсутнiм або оголошення померлим, визнання недiєздатним або обмежено дiєздатним;

     4) смертi суддi;

     5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо суддi за вчинення ним злочину.

     Держава забезпечує особисту безпеку суддi та членiв його сiм'ї.

(стаття 126 з офiцiйним тлумаченням Рiшення Конституцiйного Суду України вiд 01.12.2004р. N 19-рп/2004, у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 127. Правосуддя здiйснюють суддi. У визначених законом випадках правосуддя здiйснюється за участю присяжних.

     Суддя не може належати до полiтичних партiй, профспiлок, брати участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi, мати представницький мандат, обiймати будь-якi iншi оплачуванi посади, виконувати iншу оплачувану роботу, крiм наукової, викладацької чи творчої.

     На посаду суддi може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шiстдесяти п'яти рокiв, який має вищу юридичну освiту i стаж професiйної дiяльностi у сферi права щонайменше п'ять рокiв, є компетентним, доброчесним та володiє державною мовою. Законом можуть бути передбаченi додатковi вимоги для призначення на посаду суддi.

     Для суддiв спецiалiзованих судiв вiдповiдно до закону можуть бути встановленi iншi вимоги щодо освiти та стажу професiйної дiяльностi.

(стаття 127 з офiцiйним тлумаченням Рiшення Конституцiйного Суду України вiд 12.06.2013р. N 4-рп/2013, у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 128. Призначення на посаду суддi здiйснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

     Призначення на посаду суддi здiйснюється за конкурсом, крiм випадкiв, визначених законом.

     Голову Верховного Суду обирає на посаду та звiльняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду в порядку, встановленому законом.

(у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 129. Суддя, здiйснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

     Основними засадами судочинства є:

     1) рiвнiсть усiх учасникiв судового процесу перед законом i судом;

     2) забезпечення доведеностi вини;

     3) змагальнiсть сторiн та свобода в наданнi ними суду своїх доказiв i у доведеннi перед судом їх переконливостi;

     4) пiдтримання публiчного обвинувачення в судi прокурором;

     5) забезпечення обвинуваченому права на захист;

     6) гласнiсть судового процесу та його повне фiксування технiчними засобами;

     7) розумнi строки розгляду справи судом;

     8) забезпечення права на апеляцiйний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касацiйне оскарження судового рiшення;

     9) обов'язковiсть судового рiшення.

     Законом можуть бути визначенi також iншi засади судочинства.

     Судочинство провадиться суддею одноособово, колегiєю суддiв чи судом присяжних.

     За неповагу до суду чи суддi виннi особи притягаються до юридичної вiдповiдальностi.

(у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 129¹. Суд ухвалює рiшення iменем України. Судове рiшення є обов'язковим до виконання.

     Держава забезпечує виконання судового рiшення у визначеному законом порядку.

     Контроль за виконанням судового рiшення здiйснює суд.

(Конституцiю доповнено статтею 1291 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 130. Держава забезпечує фiнансування та належнi умови для функцiонування судiв i дiяльностi суддiв. У Державному бюджетi України окремо визначаються видатки на утримання судiв з урахуванням пропозицiй Вищої ради правосуддя.

     Розмiр винагороди суддi встановлюється законом про судоустрiй.

(у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 130¹. Для захисту професiйних iнтересiв суддiв та вирiшення питань внутрiшньої дiяльностi судiв вiдповiдно до закону дiє суддiвське самоврядування.

(Конституцiю доповнено статтею 1301 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 131. В Українi дiє Вища рада правосуддя, яка:

     1) вносить подання про призначення суддi на посаду;

     2) ухвалює рiшення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумiсностi;

     3) розглядає скарги на рiшення вiдповiдного органу про притягнення до дисциплiнарної вiдповiдальностi суддi чи прокурора;

     4) ухвалює рiшення про звiльнення суддi з посади;

     5) надає згоду на затримання суддi чи утримання його пiд вартою;

     6) ухвалює рiшення про тимчасове вiдсторонення суддi вiд здiйснення правосуддя;

     7) вживає заходiв щодо забезпечення незалежностi суддiв;

     8) ухвалює рiшення про переведення суддi з одного суду до iншого;

     9) здiйснює iншi повноваження, визначенi цiєю Конституцiєю та законами України.

     Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з'їзд суддiв України з числа суддiв чи суддiв у вiдставцi, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з'їзд адвокатiв України, двох - обирає всеукраїнська конференцiя прокурорiв, двох - обирає з'їзд представникiв юридичних вищих навчальних закладiв та наукових установ.

     Порядок обрання (призначення) на посади членiв Вищої ради правосуддя визначається законом.

     Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.

     Строк повноважень обраних (призначених) членiв Вищої ради правосуддя становить чотири роки. Одна й та ж особа не може обiймати посаду члена Вищої ради правосуддя два строки поспiль.

     Член Вищої ради правосуддя не може належати до полiтичних партiй, профспiлок, брати участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi, мати представницький мандат, обiймати будь-якi iншi оплачуванi посади (крiм посади Голови Верховного Суду), виконувати iншу оплачувану роботу, крiм наукової, викладацької чи творчої.

     Член Вищої ради правосуддя має належати до правничої професiї та вiдповiдати критерiю полiтичної нейтральностi.

     Законом можуть бути передбаченi додатковi вимоги до члена Вищої ради правосуддя.

     Вища рада правосуддя набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше п'ятнадцяти її членiв, серед яких бiльшiсть становлять суддi.

     Вiдповiдно до закону в системi правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддiв, прокурорiв, їх професiйної пiдготовки, оцiнювання, розгляду справ щодо їх дисциплiнарної вiдповiдальностi, фiнансового та органiзацiйного забезпечення судiв.

(у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 131¹. В Українi дiє прокуратура, яка здiйснює:

     1) пiдтримання публiчного обвинувачення в судi;

     2) органiзацiю i процесуальне керiвництво досудовим розслiдуванням, вирiшення вiдповiдно до закону iнших питань пiд час кримiнального провадження, нагляд за негласними та iншими слiдчими i розшуковими дiями органiв правопорядку;

     3) представництво iнтересiв держави в судi у виключних випадках i в порядку, що визначенi законом.

     Органiзацiя та порядок дiяльностi прокуратури визначаються законом.

     Прокуратуру в Українi очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звiльняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

     Строк повноважень Генерального прокурора становить шiсть рокiв. Одна й та ж особа не може обiймати посаду Генерального прокурора два строки поспiль.

     Дострокове звiльнення з посади Генерального прокурора здiйснюється виключно у випадках i з пiдстав, визначених цiєю Конституцiєю та законом.

(Конституцiю доповнено статтею 1311 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 131². Для надання професiйної правничої допомоги в Українi дiє адвокатура.

     Незалежнiсть адвокатури гарантується.

     Засади органiзацiї i дiяльностi адвокатури та здiйснення адвокатської дiяльностi в Українi визначаються законом.

     Виключно адвокат здiйснює представництво iншої особи в судi, а також захист вiд кримiнального обвинувачення.

     Законом можуть бути визначенi винятки щодо представництва в судi у трудових спорах, спорах щодо захисту соцiальних прав, щодо виборiв та референдумiв, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолiтнiх чи неповнолiтнiх осiб та осiб, якi визнанi судом недiєздатними чи дiєздатнiсть яких обмежена.

(Конституцiю доповнено статтею 1312 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

Р о з д i л IX
ТЕРИТОРIАЛЬНИЙ УСТРIЙ УКРАЇНИ

     Стаття 132. Територiальний устрiй України грунтується на засадах єдностi та цiлiсностi державної територiї, поєднання централiзацiї i децентралiзацiї у здiйсненнi державної влади, збалансованостi i соцiально-економiчного розвитку регiонiв, з урахуванням їх iсторичних, економiчних, екологiчних, географiчних i демографiчних особливостей, етнiчних i культурних традицiй.

     Стаття 133. Систему адмiнiстративно-територiального устрою України складають: Автономна Республiка Крим, областi, райони, мiста, райони в мiстах, селища i села.

(Офiцiйне тлумачення частини першої статтi 133 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 11-рп/2001 вiд 13.07.2001)

     До складу України входять: Автономна Республiка Крим, Вiнницька, Волинська, Днiпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорiзька, Iвано-Франкiвська, Київська, Кiровоградська, Луганська, Львiвська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рiвненська, Сумська, Тернопiльська, Харкiвська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернiвецька, Чернiгiвська областi, мiста Київ та Севастополь.

     Мiста Київ та Севастополь мають спецiальний статус, який визначається законами України.

Р о з д i л X
АВТОНОМНА РЕСПУБЛIКА КРИМ

     Стаття 134. Автономна Республiка Крим є невiд'ємною складовою частиною України i в межах повноважень, визначених Конституцiєю України, вирiшує питання, вiднесенi до її вiдання.

     Стаття 135. Автономна Республiка Крим має Конституцiю Автономної Республiки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республiки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Нормативно-правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим та рiшення Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим не можуть суперечити Конституцiї i законам України та приймаються вiдповiдно до Конституцiї України, законiв України, актiв Президента України i Кабiнету Мiнiстрiв України та на їх виконання.

     Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республiки Крим є Верховна Рада Автономної Республiки Крим, депутати якої обираються на основi загального, рiвного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень Верховної Ради Автономної Республiки Крим, депутати якої обранi на чергових виборах, становить п'ять рокiв. Припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республiки Крим має наслiдком припинення повноважень її депутатiв.

(частина перша статтi 136 у редакцiї Законiв України вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Черговi вибори до Верховної Ради Автономної Республiки Крим вiдбуваються в останню недiлю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради Автономної Республiки Крим, обраної на чергових виборах.

(статтю 136 доповнено новою частиною другою згiдно iз Законами України вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, вiд 21.02.2014р. N 742-VII, у зв'язку з цим частини другу - п'яту вважати вiдповiдно частинами третьою - шостою)

     Верховна Рада Автономної Республiки Крим у межах своїх повноважень приймає рiшення та постанови, якi є обов'язковими до виконання в Автономнiй Республiцi Крим.

     Урядом Автономної Республiки Крим є Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим. Голова Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим призначається на посаду та звiльняється з посади Верховною Радою Автономної Республiки Крим за погодженням iз Президентом України.

     Повноваження, порядок формування i дiяльностi Верховної Ради Автономної Республiки Крим i Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим визначаються Конституцiєю України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республiки Крим з питань, вiднесених до її компетенцiї.

     Правосуддя в Автономнiй Республiцi Крим здiйснюється судами України.

(частина шоста статтi 136 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 137. Автономна Республiка Крим здiйснює нормативне регулювання з питань:

     1) сiльського господарства i лiсiв;

     2) мелiорацiї i кар'єрiв;

     3) громадських робiт, ремесел та промислiв; благодiйництва;

     4) мiстобудування i житлового господарства;

     5) туризму, готельної справи, ярмаркiв;

     6) музеїв, бiблiотек, театрiв, iнших закладiв культури, iсторико-культурних заповiдникiв;

     7) транспорту загального користування, автошляхiв, водопроводiв;

     8) мисливства, рибальства;

     9) санiтарної i лiкарняної служб.

     З мотивiв невiдповiдностi нормативно-правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим Конституцiї України та законам України Президент України може зупинити дiю цих нормативно-правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим з одночасним зверненням до Конституцiйного Суду України щодо їх конституцiйностi.

     Стаття 138. До вiдання Автономної Республiки Крим належить:

     1) призначення виборiв депутатiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим, затвердження складу виборчої комiсiї Автономної Республiки Крим;

     2) органiзацiя та проведення мiсцевих референдумiв;

     3) управлiння майном, що належить Автономнiй Республiцi Крим;

     4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республiки Крим на основi єдиної податкової i бюджетної полiтики України;

     5) розроблення, затвердження та реалiзацiя програм Автономної Республiки Крим з питань соцiально-економiчного та культурного розвитку, рацiонального природокористування, охорони довкiлля - вiдповiдно до загальнодержавних програм;

     6) визнання статусу мiсцевостей як курортiв; встановлення зон санiтарної охорони курортiв;

     7) участь у забезпеченнi прав i свобод громадян, нацiональної злагоди, сприяння охоронi правопорядку та громадської безпеки;

     8) забезпечення функцiонування i розвитку державної та нацiональних мов i культур в Автономнiй Республiцi Крим; охорона i використання пам'яток iсторiї;

     9) участь у розробленнi та реалiзацiї державних програм повернення депортованих народiв;

     10) iнiцiювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологiчної ситуацiї в Автономнiй Республiцi Крим або в окремих її мiсцевостях.

     Законами України Автономнiй Республiцi Крим можуть бути делегованi також iншi повноваження.

     Стаття 139. В Автономнiй Республiцi Крим дiє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

Р о з д i л XI
МIСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

     Стаття 140. Мiсцеве самоврядування є правом територiальної громади - жителiв села чи добровiльного об'єднання у сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища та мiста - самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України.

     Особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України.

     Мiсцеве самоврядування здiйснюється територiальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так i через органи мiсцевого самоврядування: сiльськi, селищнi, мiськi ради та їх виконавчi органи.

     Органами мiсцевого самоврядування, що представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ та мiст, є районнi та обласнi ради.

     Питання органiзацiї управлiння районами в мiстах належить до компетенцiї мiських рад.

(Офiцiйне тлумачення частини п'ятої статтi 140 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 11-рп/2001 вiд 13.07.2001)

     Сiльськi, селищнi, мiськi ради можуть дозволяти за iнiцiативою жителiв створювати будинковi, вуличнi, квартальнi та iншi органи самоорганiзацiї населення i надiляти їх частиною власної компетенцiї, фiнансiв, майна.

     Стаття 141. До складу сiльської, селищної, мiської, районної, обласної ради входять депутати, якi обираються жителями села, селища, мiста, району, областi на основi загального, рiвного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сiльської, селищної, мiської, районної, обласної ради, депутати якої обранi на чергових виборах, становить п'ять рокiв. Припинення повноважень сiльської, селищної, мiської, районної, обласної ради має наслiдком припинення повноважень депутатiв вiдповiдної ради.

(частина перша статтi 141 в редакцiї Законiв України вiд 08.12.2004р. N 2222-IV, вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Територiальнi громади на основi загального, рiвного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування вiдповiдно сiльського, селищного, мiського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засiданнях. Строк повноважень сiльського, селищного, мiського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять рокiв.

(частина друга статтi 141 у редакцiї Законiв України вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, вiд 21.02.2014р. N 742-VII)

     Черговi вибори сiльських, селищних, мiських, районних, обласних рад, сiльських, селищних, мiських голiв вiдбуваються в останню недiлю жовтня п'ятого року повноважень вiдповiдної ради чи вiдповiдного голови, обраних на чергових виборах.

(статтю 141 доповнено новою частиною третьою згiдно iз Законами України вiд 01.02.2011р. N 2952-VI, вiд 21.02.2014р. N 742-VII, у зв'язку з цим частини третю та четверту вважати вiдповiдно частинами четвертою та п'ятою)

     Статус голiв, депутатiв i виконавчих органiв ради та їхнi повноваження, порядок утворення, реорганiзацiї, лiквiдацiї визначаються законом.

     Голова районної та голова обласної ради обираються вiдповiдною радою i очолюють виконавчий апарат ради.

     Стаття 142. Матерiальною i фiнансовою основою мiсцевого самоврядування є рухоме i нерухоме майно, доходи мiсцевих бюджетiв, iншi кошти, земля, природнi ресурси, що є у власностi територiальних громад сiл, селищ, мiст, районiв у мiстах, а також об'єкти їхньої спiльної власностi, що перебувають в управлiннi районних i обласних рад.

(Офiцiйне тлумачення частини першої статтi 142 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 11-рп/2001 вiд 13.07.2001)

     Територiальнi громади сiл, селищ i мiст можуть об'єднувати на договiрних засадах об'єкти комунальної власностi, а також кошти бюджетiв для виконання спiльних проектiв або для спiльного фiнансування (утримання) комунальних пiдприємств, органiзацiй i установ, створювати для цього вiдповiднi органи i служби.

     Держава бере участь у формуваннi доходiв бюджетiв мiсцевого самоврядування, фiнансово пiдтримує мiсцеве самоврядування. Витрати органiв мiсцевого самоврядування, що виникли внаслiдок рiшень органiв державної влади, компенсуються державою.

     Стаття 143. Територiальнi громади села, селища, мiста безпосередньо або через утворенi ними органи мiсцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальнiй власностi; затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку i контролюють їх виконання; затверджують бюджети вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць i контролюють їх виконання; встановлюють мiсцевi податки i збори вiдповiдно до закону; забезпечують проведення мiсцевих референдумiв та реалiзацiю їх результатiв; утворюють, реорганiзовують та лiквiдовують комунальнi пiдприємства, органiзацiї i установи, а також здiйснюють контроль за їх дiяльнiстю; вирiшують iншi питання мiсцевого значення, вiднесенi законом до їхньої компетенцiї.

     Обласнi та районнi ради затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних областей i районiв та контролюють їх виконання; затверджують районнi i обласнi бюджети, якi формуються з коштiв державного бюджету для їх вiдповiдного розподiлу мiж територiальними громадами або для виконання спiльних проектiв та з коштiв, залучених на договiрних засадах з мiсцевих бюджетiв для реалiзацiї спiльних соцiально-економiчних i культурних програм, та контролюють їх виконання; вирiшують iншi питання, вiднесенi законом до їхньої компетенцiї.

     Органам мiсцевого самоврядування можуть надаватися законом окремi повноваження органiв виконавчої влади. Держава фiнансує здiйснення цих повноважень у повному обсязi за рахунок коштiв Державного бюджету України або шляхом вiднесення до мiсцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податкiв, передає органам мiсцевого самоврядування вiдповiднi об'єкти державної власностi.

     Органи мiсцевого самоврядування з питань здiйснення ними повноважень органiв виконавчої влади пiдконтрольнi вiдповiдним органам виконавчої влади.

     Стаття 144. Органи мiсцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рiшення, якi є обов'язковими до виконання на вiдповiднiй територiї.

     Рiшення органiв мiсцевого самоврядування з мотивiв їх невiдповiдностi Конституцiї чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

     Стаття 145. Права мiсцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

     Стаття 146. Iншi питання органiзацiї мiсцевого самоврядування, формування, дiяльностi та вiдповiдальностi органiв мiсцевого самоврядування визначаються законом.

Р о з д i л XII
КОНСТИТУЦIЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

     Стаття 147. Конституцiйний Суд України вирiшує питання про вiдповiднiсть Конституцiї України законiв України та у передбачених цiєю Конституцiєю випадках iнших актiв, здiйснює офiцiйне тлумачення Конституцiї України, а також iншi повноваження вiдповiдно до цiєї Конституцiї.

     Дiяльнiсть Конституцiйного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежностi, колегiальностi, гласностi, обґрунтованостi та обов'язковостi ухвалених ним рiшень i висновкiв.

(стаття 147 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 148. До складу Конституцiйного Суду України входять вiсiмнадцять суддiв Конституцiйного Суду України.

     Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддiв України призначають по шiсть суддiв Конституцiйного Суду України.

     Вiдбiр кандидатур на посаду суддi Конституцiйного Суду України здiйснюється на конкурсних засадах у визначеному законом порядку.

     Суддею Конституцiйного Суду України може бути громадянин України, який володiє державною мовою, на день призначення досяг сорока рокiв, має вищу юридичну освiту i стаж професiйної дiяльностi у сферi права щонайменше п'ятнадцять рокiв, високi моральнi якостi та є правником iз визнаним рiвнем компетентностi.

     Суддя Конституцiйного Суду України не може належати до полiтичних партiй, профспiлок, брати участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi, мати представницький мандат, обiймати будь-якi iншi оплачуванi посади, виконувати iншу оплачувану роботу, крiм наукової, викладацької чи творчої.

     Суддя Конституцiйного Суду України призначається на дев'ять рокiв без права бути призначеним повторно.

     Суддя Конституцiйного Суду України набуває повноважень з дня складення ним присяги на спецiальному пленарному засiданнi Суду.

     Конституцiйний Суд України на спецiальному пленарному засiданнi Суду обирає зi свого складу Голову шляхом таємного голосування лише на один трирiчний строк.

(стаття 148 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 148¹. Держава забезпечує фiнансування та належнi умови для дiяльностi Конституцiйного Суду України. У Державному бюджетi України окремо визначаються видатки на дiяльнiсть Суду з урахуванням пропозицiй його Голови.

     Розмiр винагороди суддi Конституцiйного Суду України встановлюється законом про Конституцiйний Суд України.

(Конституцiю доповнено статтею 1481 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 149. Незалежнiсть i недоторканнiсть суддi Конституцiйного Суду України гарантуються Конституцiєю i законами України.

     Вплив на суддю Конституцiйного Суду України у будь-який спосiб забороняється.

     Без згоди Конституцiйного Суду України суддю Конституцiйного Суду України не може бути затримано або утримувано пiд вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання суддi пiд час або вiдразу ж пiсля вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

     Суддю Конституцiйного Суду України не може бути притягнуто до вiдповiдальностi за голосування у зв'язку з ухваленням Судом рiшень та надання ним висновкiв, за винятком вчинення злочину або дисциплiнарного проступку.

     Держава забезпечує особисту безпеку суддi Конституцiйного Суду України та членiв його сiм'ї.

(стаття 148 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 149¹. Повноваження суддi Конституцiйного Суду України припиняються у разi:

     1) закiнчення строку його повноважень;

     2) досягнення ним сiмдесяти рокiв;

     3) припинення громадянства України або набуття ним громадянства iншої держави;

     4) набрання законної сили рiшенням суду про визнання його безвiсно вiдсутнiм або оголошення померлим, визнання недiєздатним або обмежено дiєздатним;

     5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину;

     6) смертi суддi Конституцiйного Суду України.

     Пiдставами для звiльнення суддi Конституцiйного Суду України з посади є:

     1) неспроможнiсть виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

     2) порушення ним вимог щодо несумiсностi;

     3) вчинення ним iстотного дисциплiнарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов'язками, що є несумiсним зi статусом суддi Суду або виявило його невiдповiднiсть займанiй посадi;

     4) подання ним заяви про вiдставку або про звiльнення з посади за власним бажанням.

     Рiшення про звiльнення з посади суддi Конституцiйного Суду України Суд ухвалює щонайменше двома третинами вiд його конституцiйного складу.

(Конституцiю доповнено статтею 1491 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 150. До повноважень Конституцiйного Суду України належить:

     1) вирiшення питань про вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть):

     законiв та iнших правових актiв Верховної Ради України;

     актiв Президента України;

     актiв Кабiнету Мiнiстрiв України;

     правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим.

     Абзац шостий пункту 1 частини першої статтi 150 виключено

(згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     2) офiцiйне тлумачення Конституцiї України;

(пункт 2 частини першої статтi 150 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     3) здiйснення iнших повноважень, передбачених Конституцiєю України.

(частину першу статтi 150 доповнено пунктом 3 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Питання, передбаченi пунктами 1, 2 частини першої цiєї статтi, розглядаються за конституцiйними поданнями: Президента України; щонайменше сорока п'яти народних депутатiв України; Верховного Суду; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республiки Крим.

	(частина друга статтi 150 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)
	(Офiцiйне тлумачення положень частини другої статтi 150 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 15-рп/2000 вiд 14.12.2000)

     Стаття 151. Конституцiйний Суд України за зверненням Президента України, або щонайменше сорока п'яти народних депутатiв України, або Кабiнету Мiнiстрiв України надає висновки про вiдповiднiсть Конституцiї України чинних мiжнародних договорiв України або тих мiжнародних договорiв, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковiсть.

     Конституцiйний Суд України за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатiв України надає висновки про вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть) питань, якi пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною iнiцiативою.

     За зверненням Верховної Ради України Конституцiйний Суд України надає висновок щодо додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту.

(стаття 151 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 151¹. Конституцiйний Суд України вирiшує питання про вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть) закону України за конституцiйною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рiшеннi в її справi закон України суперечить Конституцiї України. Конституцiйна скарга може бути подана в разi, якщо всi iншi нацiональнi засоби юридичного захисту вичерпано.

(Конституцiю доповнено статтею 1511 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 151². Рiшення та висновки, ухваленi Конституцiйним Судом України, є обов'язковими, остаточними i не можуть бути оскарженi.

(Конституцiю доповнено статтею 1512 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Стаття 152. Закони та iншi акти за рiшенням Конституцiйного Суду України визнаються неконституцiйними повнiстю чи в окремiй частинi, якщо вони не вiдповiдають Конституцiї України або якщо була порушена встановлена Конституцiєю України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинностi.

(частина перша статтi 152 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Закони, iншi акти або їх окремi положення, що визнанi неконституцiйними, втрачають чиннiсть з дня ухвалення Конституцiйним Судом України рiшення про їх неконституцiйнiсть, якщо iнше не встановлено самим рiшенням, але не ранiше дня його ухвалення.

(частина друга статтi 152 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     Матерiальна чи моральна шкода, завдана фiзичним або юридичним особам актами i дiями, що визнанi неконституцiйними, вiдшкодовується державою у встановленому законом порядку.

     Стаття 153. Порядок органiзацiї та дiяльностi Конституцiйного Суду України, статус суддiв Суду, пiдстави i порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ i виконання рiшень Суду визначаються Конституцiєю України та законом.

(стаття 153 у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

Р о з д i л XIII
ВНЕСЕННЯ ЗМIН ДО КОНСТИТУЦIЇ УКРАЇНИ

     Стаття 154. Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Стаття 155. Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України, крiм роздiлу I "Загальнi засади", роздiлу III "Вибори. Референдум" i роздiлу XIII "Внесення змiн до Конституцiї України", попередньо схвалений бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступнiй черговiй сесiї Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як двi третини вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

     Стаття 156. Законопроект про внесення змiн до роздiлу I "Загальнi засади", роздiлу III "Вибори. Референдум" i роздiлу XIII "Внесення змiн до Конституцiї України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України i, за умови його прийняття не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

     Повторне подання законопроекту про внесення змiн до роздiлiв I, III i XIII цiєї Конституцiї з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

     Стаття 157. Конституцiя України не може бути змiнена, якщо змiни передбачають скасування чи обмеження прав i свобод людини i громадянина або якщо вони спрямованi на лiквiдацiю незалежностi чи на порушення територiальної цiлiсностi України.

     Конституцiя України не може бути змiнена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

     Стаття 158. Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України, який розглядався Верховною Радою України, i закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не ранiше нiж через рiк з дня прийняття рiшення щодо цього законопроекту.

     Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двiчi змiнювати однi й тi самi положення Конституцiї України.

(Офiцiйне тлумачення положень частини другої статтi 158 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 8-рп/98 вiд 09.06.98)

     Стаття 159. Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України розглядається Верховною Радою України за наявностi висновку Конституцiйного Суду України щодо вiдповiдностi законопроекту вимогам статей 157 i 158 цiєї Конституцiї.

(Офiцiйне тлумачення статтi 159 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 8-рп/98 вiд 09.06.98)

Р о з д i л XIV
ПРИКIНЦЕВI ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 160. Конституцiя України набуває чинностi з дня її прийняття.

(Офiцiйне тлумачення статтi 160 див. в Рiшеннi Конституцiйного Суду N 4-зп вiд 03.10.97)

     Стаття 161. День прийняття Конституцiї України є державним святом - Днем Конституцiї України.

Р о з д i л XV
ПЕРЕХIДНI ПОЛОЖЕННЯ

     1. Закони та iншi нормативнi акти, прийнятi до набуття чинностi цiєю Конституцiєю, є чинними у частинi, що не суперечить Конституцiї України.

     2. Верховна Рада України пiсля прийняття Конституцiї України здiйснює повноваження, передбаченi цiєю Конституцiєю.

     Черговi вибори до Верховної Ради України проводяться у березнi 1998 року.

     3. Черговi вибори Президента України проводяться в останню недiлю жовтня 1999 року.

     4. Президент України протягом трьох рокiв пiсля набуття чинностi Конституцiєю України має право видавати схваленi Кабiнетом Мiнiстрiв України i скрiпленi пiдписом Прем'єр-мiнiстра України укази з економiчних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням вiдповiдного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цiєї Конституцiї.

     Такий указ Президента України вступає в дiю, якщо протягом тридцяти календарних днiв з дня подання законопроекту (за винятком днiв мiжсесiйного перiоду) Верховна Рада України не прийме закон або не вiдхилить поданий законопроект бiльшiстю вiд її конституцiйного складу, i дiє до набрання чинностi законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

     5. Кабiнет Мiнiстрiв України формується вiдповiдно до цiєї Конституцiї протягом трьох мiсяцiв пiсля набуття нею чинностi.

     6. Конституцiйний Суд України формується вiдповiдно до цiєї Конституцiї протягом трьох мiсяцiв пiсля набуття нею чинностi. До створення Конституцiйного Суду України тлумачення законiв здiйснює Верховна Рада України.

     7. Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй пiсля набуття чинностi цiєю Конституцiєю набувають статусу голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй згiдно зi статтею 118 цiєї Конституцiї, а пiсля обрання голiв вiдповiдних рад складають повноваження голiв цих рад.

     8. Сiльськi, селищнi, мiськi ради та голови цих рад пiсля набуття чинностi Конституцiєю України здiйснюють визначенi нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березнi 1998 року.

     Районнi та обласнi ради, обранi до набуття чинностi цiєю Конституцiєю, здiйснюють визначенi нею повноваження до сформування нового складу цих рад вiдповiдно до Конституцiї України.

     Районнi в мiстах ради та голови цих рад пiсля набуття чинностi цiєю Конституцiєю здiйснюють свої повноваження вiдповiдно до закону.

     9. Прокуратура продовжує виконувати вiдповiдно до чинних законiв функцiю досудового розслiдування до початку функцiонування органiв, яким законом будуть переданi вiдповiднi функцiї, а також функцiю нагляду за додержанням законiв при виконаннi судових рiшень у кримiнальних справах, при застосуваннi iнших заходiв примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинностi законом про створення подвiйної системи регулярних пенiтенцiарних iнспекцiй.

(пункт 9 роздiлу XV у редакцiї Закону України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

     10. До прийняття законiв, що визначають особливостi здiйснення виконавчої влади в мiстах Києвi та Севастополi вiдповiдно до статтi 118 цiєї Конституцiї, виконавчу владу в цих мiстах здiйснюють вiдповiднi державнi адмiнiстрацiї.

     11. Частина перша статтi 99 цiєї Конституцiї вводиться в дiю пiсля введення нацiональної грошової одиницi - гривнi.

     12. Верховний Суд України i Вищий арбiтражний суд України здiйснюють свої повноваження вiдповiдно до чинного законодавства України до сформування системи судiв загальної юрисдикцiї в Українi вiдповiдно до статтi 125 цiєї Конституцiї, але не довше нiж п'ять рокiв.

     Суддi всiх судiв в Українi, обранi чи призначенi до дня набуття чинностi цiєю Конституцiєю, продовжують здiйснювати свої повноваження згiдно з чинним законодавством до закiнчення строку, на який вони обранi чи призначенi.

     Суддi, повноваження яких закiнчилися в день набуття чинностi цiєю Конституцiєю, продовжують здiйснювати свої повноваження протягом одного року.

     13. Протягом п'яти рокiв пiсля набуття чинностi цiєю Конституцiєю зберiгається iснуючий порядок арешту, тримання пiд вартою i затримання осiб, пiдозрюваних у вчиненнi злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або iншого володiння особи.

     14. Пункт 14 роздiлу XV виключено

(згiдно iз Законом України вiд 07.02.2019р. N 2680-VIII)

     15. Черговi вибори до Верховної Ради України пiсля вiдновлення положень Конституцiї України в редакцiї вiд 28 червня 1996 року за Рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 у справi про додержання процедури внесення змiн до Конституцiї України проводяться в останню недiлю жовтня 2012 року.

(роздiл XV доповнено пунктом 15 згiдно iз Законом України вiд 01.02.2011р. N 2952-VI)

     16. Черговi вибори Президента України пiсля вiдновлення положень Конституцiї України в редакцiї вiд 28 червня 1996 року за Рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 у справi про додержання процедури внесення змiн до Конституцiї України проводяться в останню недiлю березня 2015 року.

(роздiл XV доповнено пунктом 16 згiдно iз Законом України вiд 01.02.2011р. N 2952-VI)

     16¹. З дня набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)":

     1) до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здiйснює Вища рада юстицiї. Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганiзацiї Вищої ради юстицiї. До обрання (призначення) членiв Вищої ради правосуддя цей орган дiє у складi членiв Вищої ради юстицiї протягом строку їх повноважень, але якi не можуть тривати довше, нiж до 30 квiтня 2019 року. Обрання (призначення) членiв Вищої ради правосуддя здiйснюється не пiзнiше 30 квiтня 2019 року;

     2) повноваження суддiв, призначених на посаду строком на п'ять рокiв, припиняються iз закiнченням строку, на який їх було призначено. Такi суддi можуть бути призначенi на посаду суддi в порядку, визначеному законом;

     3) суддi, якi обранi суддями безстроково, продовжують здiйснювати свої повноваження до звiльнення або до припинення їх повноважень з пiдстав, визначених Конституцiєю України;

     4) вiдповiднiсть займанiй посадi суддi, якого призначено на посаду строком на п'ять рокiв або обрано суддею безстроково до набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)", має бути оцiнена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцiнювання невiдповiдностi суддi займанiй посадi за критерiями компетентностi, професiйної етики або доброчесностi чи вiдмова суддi вiд такого оцiнювання є пiдставою для звiльнення суддi з посади. Порядок та вичерпнi пiдстави оскарження рiшення про звiльнення суддi за результатами оцiнювання встановлюються законом;

     5) у випадках реорганiзацiї чи лiквiдацiї окремих судiв, утворених до набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)", суддi таких судiв мають право подати заяву про вiдставку або заяву про участь у конкурсi на iншу посаду суддi в порядку, визначеному законом. Особливостi переведення суддi на посаду в iншому судi можуть бути визначенi законом;

     6) до впровадження нового адмiнiстративно-територiального устрою України вiдповiдно до змiн до Конституцiї України щодо децентралiзацiї влади, але не довше нiж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганiзацiю та лiквiдацiю судiв здiйснює Президент України на пiдставi та у порядку, що визначенi законом;

     7) упродовж двох рокiв переведення суддi з одного суду до iншого здiйснює Президент України на пiдставi вiдповiдного подання Вищої ради правосуддя;

     8) суддi Конституцiйного Суду України, призначенi до набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)", продовжують здiйснювати свої повноваження до припинення повноважень або звiльнення в порядку, передбаченому статтею 149¹ Конституцiї України, без права призначення повторно. Повноваження суддi Конституцiйного Суду України, який на день набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)" досяг шiстдесяти п'яти рокiв, але рiшення щодо звiльнення такого суддi з посади не ухвалено, припиняються;

     9) представництво вiдповiдно до закону прокуратурою громадян в судах у справах, провадження в яких було розпочато до набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)", здiйснюється за правилами, якi дiяли до набрання ним чинностi, - до ухвалення у вiдповiдних справах остаточних судових рiшень, якi не пiдлягають оскарженню;

     10) Генеральний прокурор України, призначений на посаду до набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)", здiйснює повноваження Генерального прокурора до звiльнення в установленому порядку, але не довше строку, на який його було призначено, та не може обiймати посаду два строки поспiль;

     11) представництво вiдповiдно до пункту 3 частини першої статтi 131¹ та статтi 131² цiєї Конституцiї виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Судi та судах касацiйної iнстанцiї здiйснюється з 1 сiчня 2017 року; у судах апеляцiйної iнстанцiї - з 1 сiчня 2018 року; у судах першої iнстанцiї - з 1 сiчня 2019 року.

     Представництво органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здiйснюється з 1 сiчня 2020 року.

     Представництво в судi у провадженнях, розпочатих до набрання чинностi Законом України "Про внесення змiн до Конституцiї України (щодо правосуддя)", здiйснюється за правилами, якi дiяли до набрання ним чинностi, - до ухвалення у вiдповiдних справах остаточних судових рiшень, якi не пiдлягають оскарженню.

(роздiл XV доповнено пунктом 161 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1401-VIII)

***

Конституцiя України
прийнята на п'ятiй сесiї Верховної Ради України
28 червня 1996 року