ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Про вирiшення спорiв з питань митної оцiнки товарiв

     Вiдповiдно до пункту 9 Плану заходiв щодо забезпечення повного справляння митними органами податкiв та зборiв Державного бюджету України на 2002 рiк, затвердженого наказом Державної митної служби України вiд 13.02.2002 N 96, надсилаємо рекомендацiї щодо вирiшення спорiв з питань визначення митної вартостi товарiв, що перемiщуються через митний кордон України.

     Положеннями частини першої статтi 16 Закону України вiд 05.02.92 N 2097-ХII "Про Єдиний митний тариф" установлено, що митна вартiсть - це цiна товару, яка фактично сплачена або пiдлягає сплатi за нього на момент перетину митного кордону України й при визначеннi якої до неї включаються цiна товару, зазначена в рахунку-фактурi, а також фактичнi витрати, перелiченi в абзацах 2 - 4 цiєї частини, якщо їх не включено до рахунку-фактури.

     Iнформацiя регiональних митниць, яку вони надiслали на запит Правового управлiння вiд 14.03.2002 N 11/3-9-2298-ЕП, свiдчить, що дiї митних органiв при застосуваннi положення частини першої статтi 16 Закону України вiд 05.02.92 N 2097 "Про Єдиний митний тариф" у судовому порядку не оскаржуються.

     Проте застосування митними органами положень частини другої цiєї ж статтi, а також Порядку визначення митної вартостi товарiв та iнших предметiв у разi перемiщення їх через митний кордон України, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 05.10.98 N 1598, оскаржується суб'єктами ЗЕД i громадянами в судовому порядку. Апеляцiйнi скарги митниць на такi судовi рiшення, як правило, не задовольняються.

     З огляду на таку ситуацiю вважаємо, що головний акцент на даний час слiд перенести на судове провадження в судах першої iнстанцiї.

     Так, статтею 15 ЦПК України (ст. 43 ГПК України) встановлено, що обставини справи з'ясовуються судом на засадах змагальностi. Сторони та iншi особи, якi беруть участь у справi, користуються рiвними правами щодо надання доказiв, їх дослiдження й доведення перед судом їх переконливостi. Вiдповiдно до статтi 15-1 ЦПК України (ст. 101 ГПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог i на пiдставi доказiв, наданих сторонами.

     Основне мiсце за своєю доказовiстю серед iнших доказiв у цiй категорiї справ займають висновки експертних установ щодо встановлення правильностi визначення цiни ввезених товарiв. Однак, вiдповiдно до частини другої статтi 62 ЦПК України (ч. 2 ст. 43 ГПК України) надання будь-яких доказiв не має для суду наперед установленої сили. Але, й вiдсутнiсть таких доказових матерiалiв призводить до того, що апеляцiйнi скарги на рiшення судiв першої iнстанцiї, як правило, не пiдлягають задоволенню.

     З огляду на викладене пропонуємо.

     1. У разi явної невiдповiдностi заявленої митної вартостi товарiв митницям необхiдно залучати експертiв у порядку статтi 28 Митного кодексу України. У подальшому, при порушеннi судових справ за позовними вимогами власникiв цих товарiв висновки експертiв необхiдно залучати як докази по справах вiдповiдно до статтi 34 ЦПК України (ст. 36 ГПК України). При оспорюваннi сторонами по справах таких експертних висновкiв представники митниць у судовому засiданнi мають право просити суд забезпечити цi докази шляхом призначення додаткових експертиз.

     Таким чином митницi матимуть бiльше шансiв для отримання позитивних судових рiшень у судах першої iнстанцiї, а в разi винесення все ж таки судом рiшення не на користь митницi, остання матиме бiльше доказового матерiалу, отриманого в установленому процесуальними законами порядку, який будуть розглядати суди апеляцiйної та касацiйної iнстанцiй.

     2. Додатковi доказовi матерiали щодо чинностi договорiв купiвлi-продажу товарiв та пiдтвердження фактурної вартостi товару, зазначеної у вiдповiдних документах, виданих у країнi, де було здiйснене його вiдчуження, також можна отримати, якщо застосовувати положення укладених Україною:

     а) мiжнародних угод про спiвробiтництво та взаємодопомогу в митних справах;

     б) мiжнародних договорiв про правову допомогу в цивiльних справах. При цьому митницi також можуть згiдно з положеннями ЦПК України, в певних випадках у судових засiданнях iнiцiювати питання надання українськими судами в порядку, установленому частиною третьою статтi 426 ЦПК України, доручень iноземним судам (у країнi, де було здiйснене вiдчуження товару, фактурна вартiсть якого встановлюється) проводити окремi процесуальнi дiї, зокрема, проводити судову експертизу або огляд на мiсцi документiв, що пiдтверджують дiйсну цiну ввезеного товару.