ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

вiд 27.06.2008 р.	N 01-8/383/1

 

Господарськi суди України

Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти iнтелектуальної власностi

     У порядку iнформацiї та для врахування у розглядi справ надсилається огляд вирiшених господарськими судами України спорiв у справах, пов'язаних iз захистом прав на об'єкти iнтелектуальної власностi, судовi рiшення в яких переглянуто в касацiйному порядку Вищим господарським судом України.

     1. Свiдоцтво на знак для товарiв i послуг може бути визнано недiйсним у разi невiдповiдностi знака умовам його реєстрацiї, визначеним законодавством, що дiяло на дату подання заявки.

     Компанiя звернулася до господарського суду з позовом про визнання недiйсною в Українi мiжнародної реєстрацiї торговельної марки у зв'язку з її невiдповiднiстю умовам наданої правової охорони - на дату подання заявки вiдповiдне позначення було схожим настiльки, що його можна сплутати, з фiрмовим найменуванням позивача, яке було вiдомим в Українi.

     Рiшенням господарського суду, залишеним без змiн постановою апеляцiйного господарського суду, у задоволеннi позову вiдмовлено за мотивом вiдсутностi законних пiдстав для визнання недiйсною мiжнародної реєстрацiї торговельної марки. Судовi iнстанцiї з посиланням на Цивiльний кодекс України (далi - ЦК України) та Закон України "Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг" дiйшли висновку про те, що торговельна марка вiдповiдає умовам надання правової охорони.

     За результатами розгляду касацiйної скарги у справi Вищий господарський суд України зазначив таке.

     Вiдповiдно до частини п'ятої пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дiю Закону України "Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг" свiдоцтво України може бути визнано недiйсним у разi невiдповiдностi знака умовам його реєстрацiї, визначеним законодавством, що дiяло на дату подання заявки.

     Попереднiми судовими iнстанцiями встановлено, що поширення торговельної марки на Україну було завершено у 1997 роцi. Отже, до спiрних правовiдносин не могло бути застосовано як вiдповiднi норми ЦК України, який набрав чинностi з 01.01.2004, так i норми названого Закону у редакцiї, чиннiй на час прийняття рiшення.

     Що ж Закону "Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг" в редакцiї вiд 23.12.93, то згiдно з пунктом 2 статтi 6 цього Закону не можуть одержати правову охорону позначення, якi є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу. Пунктом 3 цiєї статтi також передбачено, що не можуть бути зареєстрованi як знаки позначення, якi є тотожними або схожими настiльки, що їх можна сплутати з фiрмовими найменуваннями, що вiдомi в Українi i належать iншим особам, якi одержали право на них до дати подання до Вiдомства заявки щодо однорiдних товарiв i послуг.

     Апеляцiйний господарський суд у розглядi справи неправомiрно застосував також пункт 1 статтi 8 ЦК України (аналогiя закону), зазначивши, що вiдносини, пов'язанi з визначенням фiрмового найменування вiдомим в Українi, можуть регулюватися статтею 25 названого Закону, яка мiстить приписи щодо охорони прав на добре вiдомий знак. Проте зазначенi вiдносини не є подiбними за змiстом з огляду на те, що визнання знака добре вiдомим i вiдомiсть в Українi фiрмового найменування є рiзними за своєю суттю поняттями.

     Дослiджуючи суть спiрних вiдносин, суд першої iнстанцiї правомiрно призначив експертизу для роз'яснення питань, якi потребують спецiальних знань, а саме, - питань стосовно оманливостi торговельної марки та схожостi її до ступеню змiшування з фiрмовим найменуванням позивача, яке було вiдомим в Українi. Проте в ухвалi про призначення судової експертизи не зазначено, яке ж найменування позивача вiн на пiдставi наявних у справi доказiв вважає фiрмовим. Отже, експертом на власний розсуд було визначено фiрмове найменування позивача та здiйснено вiдповiдне порiвняння.

     Разом з тим питання визначення фiрмового найменування має вирiшуватися судом вiдповiдно до чинного законодавства (в даному випадку - чинного на час проведення реєстрацiї спiрної торговельної марки) та на пiдставi наявних у справi доказiв. Проте судом не зазначено в оскаржуваному рiшеннi, на пiдставi яких доказiв ним було визначено фiрмове найменування позивача та ототожнено його з повним найменуванням.

     Суд, перебравши на себе не притаманнi йому функцiї експерта, сам дiйшов висновку про те, що оскiльки фiрмовим найменуванням позивача та його вирiзняльною частиною є певне словосполучення (а фактично це є повна назва фiрми), спiрна торговельна марка не схожа до ступеня змiшування з фiрмовим найменуванням позивача.

     Оскiльки зазначенi порушення призвели до неповного з'ясування обставин справи та прийняття неправильного рiшення, суд касацiйної iнстанцiї скасував судовi рiшення у справi i передав її на новий розгляд.

     2. Для задоволення вимог щодо виплати компенсацiї достатньо наявностi доказiв вчинення особою дiй, якi визнаються порушенням авторського права i (або) сумiжних прав.

     Товариство звернулося до господарського суду з позовом про визнання дiй вiдповiдача з публiчного сповiщення телесерiалу шляхом його ретрансляцiї (трансляцiї) у власнiй мережi кабельного телебачення неправомiрними; стягнення компенсацiї за порушення виключних майнових авторських прав на зазначений телесерiал.

     Ухвалою господарського суду позов залишено без розгляду з посиланням на пункт 5 частини першої статтi 81 Господарського процесуального кодексу України, оскiльки позивачем не виконано вимоги суду щодо надання розгорнутого та обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми компенсацiї за порушення виключних майнових авторських прав.

     Апеляцiйний господарський суд, з яким погодився Вищий господарський суд України, скасував зазначену ухвалу господарського суду першої iнстанцiї з огляду на таке.

     Вiдповiдно до абзацу другого частини першої статтi 52 Закону України "Про авторське право i сумiжнi права" при порушеннях будь-якою особою авторського права i (або) сумiжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманнi передбачених договором умов використання творiв i (або) об'єктiв сумiжних прав, використаннi творiв i об'єктiв сумiжних прав з обходом технiчних засобiв захисту чи з пiдробленням iнформацiї i (або) документiв про управлiння правами чи створеннi загрози неправомiрного використання об'єктiв авторського права i (або) сумiжних прав та iнших порушеннях особистих немайнових прав i майнових прав суб'єктiв авторського права i (або) сумiжних прав суб'єкти авторського права i (або) сумiжних прав мають право подавати позови про вiдшкодування збиткiв (матерiальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслiдок порушення ним авторського права i (або) сумiжних прав, або виплату компенсацiй.

     За приписами частини другої цiєї ж статтi замiсть вiдшкодування збиткiв чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цiєї частини межах (у розмiрi вiд 10 до 50000 мiнiмальних заробiтних плат) визначити розмiр компенсацiї, враховуючи обсяг порушення та (або) намiри вiдповiдача.

     В абзацi другому пункту 33 рекомендацiй президiї Вищого господарського суду України вiд 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов'язаних iз захистом прав iнтелектуальної власностi" зазначено, що у вирiшеннi вiдповiдних спорiв господарським судам слiд мати на увазi, що компенсацiя пiдлягає виплатi у разi доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права i (або) сумiжних прав, а не розмiру заподiяних збиткiв; таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсацiї достатньо наявностi доказiв вчинення особою дiй, якi визнаються порушенням авторського права i (або) сумiжних прав.

     Для визначення суми такої компенсацiї господарський суд має дослiдити об'єктивнi критерiї, що можуть свiдчити про орiєнтовний розмiр шкоди, завданої неправомiрним використанням об'єкта авторського права, та в даному випадку з'ясувати: суму можливої винагороди за аналогiчне використання спiрного твору на умовах лiцензiйного договору, яка встановлювалася суб'єктом авторських прав за попереднiми угодами або вiдповiдає усталенiй практицi в данiй сферi; обсяг порушення (одноразове чи багаторазове використання спiрних об'єктiв) тощо.

     З урахуванням наведеного витребуванi мiсцевим господарським судом розгорнутi розрахунки суми компенсацiї за порушення авторських прав не є єдиною обставиною, на якiй може ґрунтуватися рiшення зi справи, а вiдтак вiдсутнiми були пiдстави для залишення позову без розгляду.

     3. У розглядi справи про стягнення компенсацiї за порушення майнових авторських прав господарському суду слiд встановити та дослiдити фактичнi обставини, пов'язанi з необхiднiстю визначення адекватного порушенню розмiру компенсацiї (за умови наявностi порушення). Вiдповiднi мотиви визначення розмiру компенсацiї мають бути наведенi в судовому рiшеннi.

     Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з вiдповiдача (телекомпанiї) суми компенсацiї за порушення майнових авторських прав на твори (слова та музику до пiсень) шляхом публiчного сповiщення вiдповiдних творiв без дозволу уповноваженої особи та без сплати авторської винагороди.

     Вiдповiдно до статтi 440 Цивiльного кодексу України (далi - ЦК України) майновими правами iнтелектуальної власностi на твiр є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомiрному використанню твору, в тому числi забороняти таке використання; iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом. Майновi права на твiр належать його авторовi, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Згiдно з статтею 443 ЦК України використання твору здiйснюється лише за згодою автора, крiм випадкiв правомiрного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та iншим законом.

     Статтею 445 ЦК України встановлено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо iнше не встановлено цим Кодексом та iншим законом.

     Вiдповiдно до частини першої статтi 47 Закону України "Про авторське право i сумiжнi права" (далi - Закон) суб'єкти авторського права i (або) сумiжних прав можуть доручати управлiння своїми майновими правами органiзацiям колективного управлiння.

     За приписами частин другої i третьої статтi 15 та пункту "а" статтi 50 Закону використання твору без дозволу особи, яка має авторське право, є порушенням авторського права.

     Згiдно з пiдпунктом "г" частини першої статтi 52 Закону при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про виплату компенсацiй, тодi як пiдпунктом "г" частини другої цiєї статтi встановлено, що суд має право постановити рiшення про виплату компенсацiї, що визначається судом, у розмiрi вiд 10 до 50000 мiнiмальних заробiтних плат, замiсть вiдшкодування збиткiв або стягнення доходу.

     З огляду на наведене для правильного вирiшення даного судового спору попереднiм судовим iнстанцiям на пiдставi ретельної оцiнки усiх поданих сторонами доказiв належало:

     - iдентифiкувати усi спiрнi твори та їх авторiв;

     - встановити обсяг повноважень позивача з управлiння майновими авторськими правами щодо кожного зi спiрних творiв;

     - з'ясувати правовi пiдстави фактичного використання вiдповiдачем спiрних творiв;

     - встановити та дослiдити фактичнi обставини, пов'язанi з необхiднiстю визначення адекватного порушенню розмiру компенсацiї (за умови наявностi порушення).

     Частиною першою статтi 38 Господарського процесуального кодексу України встановлено таке: якщо поданi сторонами докази є недостатнiми, господарський суд зобов'язаний витребувати вiд пiдприємств та органiзацiй незалежно вiд їх участi у справi документи i матерiали, необхiднi для вирiшення спору.

     Водночас розмiр компенсацiї входить до предмету доказування у справi.

     Стягнення компенсацiї є одним з видiв вiдповiдальностi за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захiд у випадку неможливостi точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збиткiв та розмiру отриманого порушником доходу. У визначеннi розмiру такої компенсацiї господарським судам необхiдно виходити з конкретних обставин справи i загальних засад цивiльного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливостi, добросовiсностi та розумностi.

     Розмiр компенсацiї має визначатися судом у межах заявлених вимог у залежностi вiд характеру порушення, ступеню вини вiдповiдача та iнших обставин. Зокрема, враховується: тривалiсть порушення та його обсяг (одно - або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмiр збиткiв потерпiлої особи; розмiр доходу, отриманого внаслiдок правопорушення; кiлькiсть потерпiлих осiб; намiри вiдповiдача; можливiсть вiдновлення попереднього стану та необхiднi для цього зусилля тощо. Вiдповiднi мотиви визначення розмiру компенсацiї мають бути наведенi в судовому рiшеннi.

     Таку ж правову позицiю викладено i в пунктi 33 рекомендацiй президiї Вищого господарського суду України вiд 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов'язаних iз захистом прав iнтелектуальної власностi" (iз змiнами, внесеними згiдно з рекомендацiями президiї Вищого господарського суду України вiд 16.01.2008 N 04-5/5).

     Не з'ясувавши обставин, пов'язаних з визначенням розмiру названої компенсацiї, та не навiвши мотивiв обґрунтування такого розмiру, попереднi судовi iнстанцiї припустилися порушення норм процесуального права, що стало пiдставою для скасування судових рiшень, прийнятих по сутi справи, та передачi останньої на новий розгляд до суду першої iнстанцiї.

     4. У справi за позовом про заборону використання корисної моделi господарському суду належало з'ясувати усi ознаки кожної зi спiрних запатентованих корисних моделей, включенi до незалежних пунктiв їх формул та перевiрити факт використання кожної з цих ознак, призначивши судову експертизу.

     Пiдприємство звернулося до господарського суду з позовом про заборону користуватися корисними моделями, в тому числi тими, що розташованi на автомобiлях вiдповiдача.

     Рiшенням мiсцевого господарського суду, з яким погодився апеляцiйний господарський суд:

     - вирiшено позбавити належнi вiдповiдачевi автомобiлi ознак корисних моделей, захищених належними позивачевi патентами, шляхом демонтажу;

     - заборонено вiдповiдачевi використовувати транспортнi засоби, якi вiдповiдають корисним моделям, захищеним патентами позивача.

     Судовi рiшення у справi було скасовано, а справу передано на новий розгляд виходячи з такого.

     Вiдповiдно до частини другої статтi 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi" патент надає його власнику виключне право використовувати винахiд (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав iнших власникiв патентiв. Використанням винаходу (корисної моделi) визнається: виготовлення продукту iз застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделi), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числi через Iнтернет, продаж, iмпорт (ввезення) та iнше введення його в цивiльний оборот або зберiгання такого продукту в зазначених цiлях; застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Українi, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це i так є очевидним. Продукт визнається виготовленим iз застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделi), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделi), або ознаку, еквiвалентну їй. Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквiвалентну їй.

     Згiдно з частиною п'ятою цiєї статтi патент надає його власнику виключне право забороняти iншим особам використовувати винахiд (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадкiв, коли таке використання не визнається згiдно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом.

     Таким чином, для правильного вирiшення спору попереднiм судовим iнстанцiям належало з'ясувати усi ознаки кожної зi спiрних запатентованих корисних моделей, включенi до незалежних пунктiв їх формул, та перевiрити факт використання кожної з цих ознак.

     Проте нi рiшення мiсцевого, анi постанова апеляцiйного господарських судiв зi справи не мiстили як аналiзу ознак запатентованих корисних моделей, так i посилання на використання кожної з них (або еквiвалентної ознаки) в автомобiлях вiдповiдача.

     Попереднiм судовим iнстанцiям належало, не переймаючи на себе не притаманнi суду функцiї експерта та дiючи вiдповiдно до статтi 41 Господарського процесуального кодексу України, призначати судову експертизу з метою квалiфiкованого дослiдження спiрних об'єктiв iнтелектуальної власностi.

     5. У справi зi спору про припинення порушення прав власника на торговельнi марки господарському суду слiд з'ясувати перелiк товарiв i послуг, для яких спiрнi торговельнi марки зареєстровано; встановити фактичнi обставини використання спiрних позначень вiдповiдачем у частинi їх фактичного зображення та перелiку товарiв i послуг, для яких вони використовувалися.

     Розглянувши позов про:

     - визнання порушеними вiдповiдачем прав iнтелектуальної власностi на знаки для товарiв i послуг (торговельнi марки), що належать позивачевi;

     - визнання протиправними дiй вiдповiдача щодо привласнення iнтелектуальної власностi позивача;

     - зобов'язання вiдповiдача припинити порушення прав власника свiдоцтва України;

     - заборону вiдповiдачевi використовувати без дозволу позивача спiрне позначення, яке є схожим настiльки, що його можна сплутати з торговельною маркою за свiдоцтвом України;

     - зобов'язання вiдповiдача знищити виготовленi зображення позначення, яке є схожим з торговельною маркою вiдповiдача за свiдоцтвом України настiльки, що їх можна сплутати, -

     господарський суд рiшенням, залишеним без змiн апеляцiйною iнстанцiєю, задовольнив позовнi вимоги.

     Вищий господарський суд України дiйшов висновку про необхiднiсть скасування судових рiшень зi справи та передачi останньої на новий розгляд до мiсцевого господарського суду з урахуванням такого.

     За приписами статтi 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг" (далi - Закон) знак - це позначення, за яким товари i послуги одних осiб вiдрiзняються вiд товарiв i послуг iнших осiб.

     Вiдповiдно до пунктiв 3, 4 статтi 5 Закону право власностi на знак засвiдчується свiдоцтвом; обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та перелiком товарiв i послуг, внесеними до Реєстру, i засвiдчується свiдоцтвом з наведеними у ньому копiєю внесеного до Реєстру зображення знака та перелiком товарiв i послуг.

     Згiдно з пунктами 1 та 2 статтi 16 Закону права, що випливають iз свiдоцтва, дiють вiд дати подання заявки; свiдоцтво надає його власнику право використовувати знак та iншi права, визначенi цим Законом.

     Пунктом 5 цiєї статтi встановлено, що свiдоцтво надає його власнику виключне право забороняти iншим особам використовувати без його згоди, якщо iнше не передбачено цим Законом:

     - зареєстрований знак стосовно наведених у свiдоцтвi товарiв i послуг;

     - зареєстрований знак стосовно товарiв i послуг, спорiднених з наведеними у свiдоцтвi, якщо внаслiдок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

     - позначення, схоже iз зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свiдоцтвi товарiв i послуг, якщо внаслiдок такого використання цi позначення i знак можна сплутати;

     - позначення, схоже iз зареєстрованим знаком, стосовно товарiв i послуг, спорiднених з наведеними у свiдоцтвi, якщо внаслiдок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або цi позначення i знак можна сплутати.

     Частиною першою статтi 15 Цивiльного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивiльного права у разi його порушення, невизнання або оспорювання.

     Вiдповiдно до частини першої статтi 500 цього Кодексу будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено прiоритет, до дати прiоритету заявки в iнтересах своєї дiяльностi добросовiсно використала торговельну марку в Українi або здiйснила значну i серйозну пiдготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною пiдготовкою (право попереднього користувача).

     Водночас на пiдтвердження наявностi у позивача необхiдних прав як власника зареєстрованої торговельної марки до матерiалiв справи додано лише копiю свiдоцтва України, яка не мiстить нi вiдомостей щодо особи власника свiдоцтва, нi зображення торговельної марки, анi належного перелiку товарiв i послуг.

     Отже, для правильного вирiшення даного судового спору попереднiм судовим iнстанцiям належало:

     - з'ясувати фактичне зображення зареєстрованої позивачем торговельної марки, зокрема, за свiдоцтвом України;

     - з'ясувати перелiк товарiв i послуг, для яких спiрнi торговельнi марки зареєстровано;

     - встановити фактичнi обставини, пов'язанi з використанням вiдповiдачем спiрних позначень у частинi їх фактичного зображення (яке також пiдлягає дослiдженню на предмет схожостi чи тотожностi з зареєстрованими торговельними марками позивача) та перелiку товарiв i послуг, для яких вони використовувалися (беручи до уваги необхiднiсть їх порiвняння з товарами i послугами, для яких торговельну марку (торговельнi марки) зареєстровано позивачем);

     - з'ясувати дату подання позивачем заявки на реєстрацiю кожної зi спiрних торговельних марок;

     - з огляду на змiст заперечень вiдповiдача щодо наявностi у нього права попереднього користувача - дослiдити фактичнi обставини, з якими частина перша статтi 500 Цивiльного кодексу України пов'язує таке право (факт добросовiсного використання спiрних позначень або здiйснення вiдповiдної пiдготовки до цього вже на момент подання заявки; порiвняльний аналiз зображень спiрних позначень та товарiв i послуг, для яких вони використовувалися, iз зареєстрованими позивачем);

     - встановити факт використання вiдповiдачем спiрних позначень пiсля одержання позивачем вiдповiдного свiдоцтва України на знак для товарiв i послуг, а також на час вирiшення судом даного спору (з огляду на необхiднiсть перевiрки вiдповiдностi обраних позивачем заходiв судового захисту метi захисту та/або вiдновлення порушеного чи оспорюваного права.

     6. Позовнi вимоги про вiдшкодування моральної шкоди та виплату компенсацiї у зв'язку з порушенням авторського права безпосередньо випливають з авторського права, а вiдтак державне мито за подання цих позовiв не сплачується.

     Ухвалою мiсцевого господарського суду, залишеною без змiн постановою апеляцiйного господарського суду, було повернуто позовну заяву про захист авторського права та стягнення сум компенсацiї за порушення такого права i моральної шкоди. Названi судовi iнстанцiї виходили з того, що позовнi вимоги в частинi стягнення суми моральної шкоди є окремою вимогою майнового характеру, яка пiдлягає оплатi державним митом у встановленому порядку та розмiрi, та, крiм того, позивачем мають бути оплаченi витрати на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу.

     Скасовуючи вiдповiднi судовi рiшення, Вищий господарський суд України зазначив, зокрема, таке.

     Вiдповiдно до пункту 2 частини першої статтi 4 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України "Про державне мито" вiд сплати державного мита звiльняються позивачi - за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на вiдкриття, винахiд, винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки, топографiї iнтегральних мiкросхем, сорти рослин та рацiоналiзаторськi пропозицiї.

     Позовнi вимоги про вiдшкодування моральної шкоди та виплату компенсацiї у зв'язку з порушенням авторського права безпосередньо випливають з авторського права, а вiдтак державне мито за подання цих позовiв не сплачується.

     Згiдно з приписами Порядку оплати витрат з iнформацiйно-технiчного забезпечення судових процесiв, пов'язаних з розглядом цивiльних та господарських справ, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 21.12.2005 N 1258, для позивачiв, у встановленому порядку звiльнених вiд сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з iнформацiйно-технiчного забезпечення судових процесiв, пов'язаних з розглядом цивiльних та господарських справ.

     7. У разi передачi одним з авторiв створеного у спiвавторствi твору майнових авторських прав на цей твiр органiзацiї колективного управлiння авторське право на твiр, створений у спiвавторствi, належить всiм спiвавторам, а тому у вирiшеннi пов'язаних з цим спорiв господарському суду належить з'ясовувати, чи визначено вiдносини мiж спiвавторами укладеною ними угодою.

     Позивач, звернувшись до господарського суду, просив: заборонити вiдповiдачевi використовувати музичний твiр, виключнi майновi авторськi права на який належать позивачевi, без виплати авторської винагороди асоцiацiї органiзацiї колективного управлiння; стягнути з вiдповiдача суму компенсацiї за порушення виключних майнових авторських прав позивача.

     Судовими iнстанцiями у розглядi справи встановлено, що на пiдставi укладеного з громадянином Т. договору про передачу виключних авторських прав (видавничий договiр) позивач одержав виключнi майновi авторськi права, зокрема, на музичний твiр.

     Судом апеляцiйної iнстанцiї додатково встановлено, що авторами тексту спiрного твору є громадяни Т., Ш., П. i Б., а договору, який визначав би вiдносини мiж спiвавторами, позивачем господарському суду не подано.

     За результатами перегляду судових рiшень з цiєї справи Вищий господарський суд України зазначив таке.

     Вiдповiдно до статi 443 Цивiльного кодексу України (далi - ЦК України) використання твору здiйснюється лише за згодою автора, крiм випадкiв правомiрного використання твору без такої згоди. Частиною першою статтi 32 Закону України "Про авторське право i сумiжнi права" (далi - Закон) передбачено виключне право автора та iншої особи, яка має авторське право, надавати iншим особам дозвiл на використання твору будь-яким одним або всiма вiдомими способами на пiдставi авторського договору.

     Вiдповiдно до частин першої - третьої статтi 440 ЦК України та частини першої статтi 15 Закону автору чи iншiй особi, яка має авторське право, належить виключне право на дозвiл або заборону використання твору iншими особами.

     Згiдно з частиною першою статтi 13 Закону спiвавторами є особи, спiльною творчою працею яких створено твiр. Авторське право на твiр, створений у спiвавторствi, належить всiм спiвавторам незалежно вiд того, чи утворює такий твiр одне нерозривне цiле або складається iз частин, кожна з яких має самостiйне значення. Вiдносини мiж спiвавторами визначаються угодою, укладеною мiж ними. Право опублiкування та iншого використання твору в цiлому належить всiм спiвавторам. Якщо твiр, створений у спiвавторствi, утворює одне нерозривне цiле, то жоден iз спiвавторiв не може без достатнiх пiдстав вiдмовити iншим у дозволi на опублiкування, iнше використання або змiну твору.

     За приписами статтi 436 ЦК України авторське право на твiр, створений у спiвавторствi, належить спiвавторам спiльно, незалежно вiд того, становить такий твiр одне нерозривне цiле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостiйне значення. Частина твору, створеного у спiвавторствi, визнається такою, що має самостiйне значення, якщо вона може бути використана незалежно вiд iнших частин цього твору. Кожен iз спiвавторiв зберiгає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостiйне значення. Вiдносини мiж спiвавторами можуть бути визначенi договором. У разi вiдсутностi такого договору авторське право на твiр здiйснюється всiма спiвавторами спiльно.

     Частиною першою статтi 31 Закону передбачено, що автор (чи iнша особа, яка має авторське право) може передати свої майновi права, зазначенi у статтi 15 цього Закону, будь-якiй iншiй особi повнiстю чи частково. Передача майнових прав автора (чи iншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майновi права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначенi. Майновi права, не зазначенi в авторському договорi як вiдчужуванi, вважаються такими, що не переданi.

     Згiдно зi статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести тi обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень.

     Оскiльки позивачем не було подано господарському суду договору, який визначав би вiдносини мiж авторами музичного твору, суд апеляцiйної iнстанцiї дiйшов правильного висновку про те, що за укладеним громадянином Т. i позивачем договором про передачу виключних авторських прав (видавничий договiр) позивач не одержав виключнi майновi авторськi права на зазначений твiр. З огляду ж на вiдсутнiсть у позивача виключних майнових авторських прав на музичний твiр здiйснення судового захисту таких прав неможливе.

Заступник Голови Вищого господарського суду України

В. Москаленко