КОНСТИТУЦIЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рiшення
Конституцiйного Суду України у справi щодо офiцiйного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про iнформацiю" та статтi 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка)

м. Київ
30 жовтня 1997 року
N 5-зп

Справа N 18/203-97

     Конституцiйний Суд України у складi суддiв Конституцiйного Суду України:

     Тимченка Iвана Артемовича - головуючий,

     Вознюка Володимира Денисовича,

     Козюбри Миколи Iвановича,

     Костицького Михайла Васильовича,

     Малинникової Людмили Федорiвни,

     Мартиненка Петра Федоровича,

     Мироненка Олександра Миколайовича,

     Нiмченка Василя Iвановича,

     Розенка Вiталiя Iвановича,

     Савенка Миколи Дмитровича,

     Селiвона Миколи Федосовича,

     Скоморохи Вiктора Єгоровича,

     Тихого Володимира Павловича,

     Чубар Людмили Пантелiївни,

     Яценка Станiслава Сергiйовича,

керуючись статтею 150 Конституцiї України, статтями 43, 51 Закону України "Про Конституцiйний Суд України", розглянув на пленарному засiданнi у письмовому слуханнi справу про офiцiйне тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про iнформацiю" вiд 2 жовтня 1992 року (Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., N 48, ст.650) та статтi 12 Закону України "Про прокуратуру" вiд 5 листопада 1991 року (Вiдомостi Верховної Ради України, 1991 р., N 53, ст.793).

     Конституцiйне провадження вiдкрито ухвалою Колегiї суддiв Конституцiйного Суду України з конституцiйних звернень вiдповiдно до статей 46 та 49 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" у зв'язку з конституцiйним зверненням Устименка Костянтина Григоровича.

     Пiдставою для розгляду справи вiдповiдно до статтi 94 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" стала наявнiсть неоднозначного застосування зазначених норм Закону України "Про iнформацiю" та Закону України "Про прокуратуру" судами загальної юрисдикцiї, що призвело до порушення конституцiйних прав i свобод громадянина України.

     З документiв, надiсланих до Конституцiйного Суду України, та письмових тверджень К.Г.Устименка випливає, що в 1988-1990 роках за клопотанням адмiнiстрацiї Днiпропетровського залiзничного технiкуму вiн перебував на консультативному психiатричному облiку Днiпропетровського мiського психоневрологiчного диспансеру. Заявник, якому про такий факт стало вiдомо у липнi 1990 року, вважає, що це обмежувало можливостi його працевлаштування i завдало йому моральних та матерiальних збиткiв. З метою їх вiдшкодування у цивiльно-процесуальному порядку вiн звернувся до головного лiкаря диспансеру з вимогою надання iнформацiї з питань:

     - ким, коли i на яких пiдставах його було поставлено на облiк;

     - кому видавались довiдки про його перебування на такому облiку;

     - ким, коли i на яких пiдставах його було знято з облiку;

     - чи законними є дiї психiатрiв щодо обмеження його працевлаштування у 1988-1990 роках i хто несе вiдповiдальнiсть за заподiянi матерiальнi збитки.

     Головний лiкар, посилаючись на лiкарську таємницю, у наданнi такої iнформацiї вiдмовив. У зв'язку з цим протягом майже семи рокiв справа К.Г.Устименка неодноразово i неоднозначно розглядалась судами загальної юрисдикцiї рiзних ланок. Останнiми рiшеннями судiв вимоги заявника було задоволено частково: вiн отримав копiю своєї диспансерної картки i деяку iншу iнформацiю, яка, однак, його не задовольнила.

     27 листопада 1992 року на пiдставi статтi 37 Закону України "Про iнформацiю" заступник прокурора Днiпропетровської областi без уточнення мотивiв вiдмовив К.Г.Устименку у наданнi наявних у прокуратурi свiдчень про стан здоров'я заявника. Скарги К.Г.Устименка на зазначенi дiї посадової особи прокуратури судами загальної юрисдикцiї, включаючи i Верховний Суд України, протягом 1993-1996 рокiв вiдхилялися на пiдставi статтi 12 Закону України "Про прокуратуру".

     Зважаючи на зазначене вище, суб'єкт права на конституцiйне звернення просить дати офiцiйне тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про iнформацiю" та статтi 12 Закону України "Про прокуратуру".

     Заслухавши суддю-доповiдача Мироненка О. М. та вивчивши суть клопотання К.Г.Устименка, доданi до нього документи, матерiали, надiсланi Головою Верховної Ради України, Генеральним прокурором України, вiдповiдними мiнiстерствами, висновки спецiалiстiв-психiатрiв, мiжнароднi конвенцiї, декларацiї, положення щодо прав людини на iнформацiю, на звернення до суду взагалi та юридичний захист прав психiчно хворих зокрема, Конституцiйний Суд України установив:

     1. Конституцiйнi права людини i громадянина в Українi на iнформацiю, її вiльне отримання, використання, поширення та зберiгання в обсягах, необхiдних для реалiзацiї кожним своїх прав, свобод i законних iнтересiв, чинним законодавством держави закрiплюються i гарантуються. Нормативна основа iнформацiйних правовiдносин у державi визначена у статтях 32 i 34 Конституцiї України, законах вiд 2 жовтня 1992 року "Про iнформацiю", вiд 16 листопада 1992 року "Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi", вiд 21 грудня 1993 року "Про телебачення i радiомовлення", а також у статтях 7, 440 i 440-1 Цивiльного кодексу, статтях 125 i 126 Кримiнального кодексу України, спрямованих на захист честi, гiдностi та дiлової репутацiї особи внаслiдок поширення неправдивої iнформацiї, вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди, завданої збиранням, збереженням, використанням та розголошенням свiдчень про особу.

     2. Разом з тим аналiз правозастосовної практики, матерiалiв конституцiйного звернення дає пiдстави констатувати наявнiсть у нормативно-правовiй базi в частинi iнформацiйних правовiдносин нечiтко визначених, колiзiйних положень i прогалин, що негативно впливає на забезпечення конституцiйних прав i свобод людини i громадянина.

     Так, частина друга статтi 32 Конституцiї України не допускає збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини. Але вiтчизняним законодавством не повнiстю визначено режим збирання, зберiгання, використання та поширення iнформацiї, зокрема щодо психiчного стану людини, її примусового огляду та лiкування, не створено процедуру захисту прав особи вiд протизаконного втручання в її особисте життя психiатричних служб. Закон України "Про iнформацiю" закрiплює лише загальнi принципи доступу громадян до iнформацiї, що стосується їх особисто. Механiзм реалiзацiї зазначеного права належним чином не визначений. Вiдсутнє й регулювання використання конфiденцiйних даних у сферi психiатрiї.

     Законодавство України поки що не приведено у вiдповiднiсть з європейськими стандартами у галузi захисту персональних даних у зв'язку iз прийняттям України до Ради Європи. Правовiдносини, що виникають у цiй сферi, у т.ч. й iнформацiйного характеру, регулюються вiдомчими нормативними актами колишнього СРСР: наказом Мiнiстра охорони здоров'я СРСР вiд 29 грудня 1979 року N 1333 "Про порядок надання вiдомостей про психiчний стан громадян", наказом Мiнiстра охорони здоров'я СРСР вiд 21 березня 1988 року N 225 "Про заходи щодо подальшого удосконалення психiатричної допомоги" та низкою положень i тимчасових iнструкцiй, затверджених в СРСР згаданим мiнiстерством у 80-х роках.

     Через вiдсутнiсть власної нормативної бази вони i зараз застосовуються в Українi, незважаючи на те, що чимало норм таких наказiв, положень i iнструкцiй суперечать статтям 3, 23, 31, 47, 48, iншим нормам Закону України "Про iнформацiю", Основ законодавства України про охорону здоров'я, загальновизнаним мiжнародним принципам рекомендацiйного характеру, зафiксованим у Женевськiй декларацiї Всесвiтньої медичної асамблеї (вересень 1948 року, з поправками, внесеними у серпнi 1968 року, жовтнi 1983 року, вереснi 1994 року), у Мiжнародному кодексi медичної етики (жовтень 1949 року, з поправками, внесеними у серпнi 1968 року та жовтнi 1983 року), у Положеннi про захист прав i конфiденцiйностi пацiєнта (жовтень 1993 року), у Положеннi i поглядах Всесвiтньої психiатричної асоцiацiї про права i юридичний захист психiчно хворих (жовтень 1989 року), у Гавайськiй декларацiї Всесвiтньої психiатричної асоцiацiї (липень 1983 року), у Резолюцiї ООН "Захист осiб з психiчними захворюваннями та полiпшення психiатричної допомоги" (лютий 1992 року), у Рекомендацiях парламентської асамблеї Ради Європи "Про ситуацiю з психiчними захворюваннями" (жовтень 1977 року), у Рекомендацiях Комiтету мiнiстрiв держав-учасникiв стосовно правового захисту осiб, якi страждають психiчними захворюваннями та примусово утримуються як пацiєнти (лютий 1983 року), у численних декларацiях, хартiях i конвенцiях щодо прав людини тощо.

     3. З матерiалiв справи випливає, що клопотання К.Г.Устименка про офiцiйне тлумачення статей 3, 31, 47 Закону України "Про iнформацiю" зумовлено не наявнiстю неоднозначного застосування судами та iншими органами державної влади України зафiксованих в них положень, а практичним використанням медичними установами перелiчених вище вiдомчих нормативних актiв СРСР, якi суперечать вимогам норм зазначеного Закону. Статтi 3, 31, 47, як i частини перша, друга, третя, шоста статтi 23 Закону України "Про iнформацiю" невизначеностей у контекстi справи К.Г.Устименка не мiстять i офiцiйного тлумачення не потребують.

     Виходячи з викладеного та керуючись статтями 3, 8, 32, 34, 55, 147 та 150 Конституцiї України, загальновизнаними принципами права, статтями 43, 51, 61, 63, 67, 69 та 95 Закону України "Про Конституцiйний Суд України", Конституцiйний Суд України вирiшив:

     1. Частину четверту статтi 23 Закону України "Про iнформацiю" треба розумiти так, що забороняється не лише збирання, а й зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її попередньої згоди, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту, прав та свобод людини. До конфiденцiйної iнформацiї, зокрема, належать свiдчення про особу (освiта, сiмейний стан, релiгiйнiсть, стан здоров'я, дата i мiсце народження, майновий стан та iншi персональнi данi).

     Згода на збирання, зберiгання, використання i поширення вiдомостей щодо недiєздатної особи надається членом її сiм'ї або законним представником. У перiод збирання iнформацiї про нього кожний дiєздатний, члени сiм'ї або законнi представники недiєздатного мають право знати, якi вiдомостi i з якою метою збираються, як, ким i з якою метою вони використовуються. У перiод зберiгання i поширення персональних даних цi ж особи мають право доступу до такого роду iнформацiї, заперечувати її правильнiсть, повноту тощо.

     2. Частину п'яту статтi 23 Закону України "Про iнформацiю" треба розумiти так, що кожна особа має право знайомитись з зiбраною про неї iнформацiєю в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, установах i органiзацiях, якщо цi вiдомостi не є державною або iншою захищеною законом таємницею.

     Медична iнформацiя, тобто свiдчення про стан здоров'я людини, iсторiю її хвороби, про мету запропонованих дослiджень i лiкувальних заходiв, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числi i про наявнiсть ризику для життя i здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфiденцiйної, тобто iнформацiї з обмеженим доступом. Лiкар зобов'язаний на вимогу пацiєнта, членiв його сiм'ї або законних представникiв надати їм таку iнформацiю повнiстю i в доступнiй формi.

     В особливих випадках, як i передбачає частина третя статтi 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, коли повна iнформацiя може завдати шкоди здоров'ю пацiєнта, лiкар може її обмежити. У цьому разi вiн iнформує членiв сiм'ї або законного представника пацiєнта, враховуючи особистi iнтереси хворого. Таким же чином лiкар дiє, коли пацiєнт перебуває у непритомному станi.

     У випадках вiдмови у наданнi або навмисного приховування медичної iнформацiї вiд пацiєнта, членiв його сiм'ї або законного представника вони можуть оскаржити дiї чи бездiяльнiсть лiкаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного закладу чи органу охорони здоров'я.

     Правила використання вiдомостей, що стосуються лiкарської таємницi - iнформацiї про пацiєнта, на вiдмiну вiд медичної iнформацiї - iнформацiї для пацiєнта, встановлюються статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я та частиною третьою статтi 46 Закону України "Про iнформацiю".

     3. У статтi 48 Закону України "Про iнформацiю" визначальними є норми, сформульованi у частинi першiй цiєї статтi, якi передбачають оскарження встановлених Законом України "Про iнформацiю" протиправних дiянь, вчинених органами державної влади, органами мiсцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також полiтичними партiями, iншими об'єднаннями громадян, засобами масової iнформацiї, державними органiзацiями, якi є юридичними особами, та окремими громадянами, або до органiв вищого рiвня, або до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу. Частина друга статтi 48 Закону України "Про iнформацiю" лише встановлює порядок оскарження протиправних дiй посадових осiб у разi звернення до органiв вищого рiвня, а частина третя цiєї статтi акцентує на тому, що й оскарження, подане до органiв вищого рiвня, не є перепоною для подальшого звернення громадянина чи юридичної особи до суду. Частину третю у контекстi всiєї статтi 48 Закону України "Про iнформацiю" не можна розумiти як вимогу обов'язкового оскарження протиправних дiй посадових осiб спочатку до органiв вищого рiвня, а потiм - до суду. Безпосереднє звернення до суду є конституцiйним правом кожного.

     4. Визнати неконституцiйним положення частини четвертої статтi 12 Закону України "Про прокуратуру" щодо можливостi оскарження прийнятого прокурором рiшення до суду лише у передбачених законом випадках, оскiльки винятки з конституцiйних норм встановлюються самою Конституцiєю, а не iншими нормативними актами.

     5. Прийняття рiшення Генеральним прокурором України по скарзi (частина п'ята статтi 12 Закону України "Про прокуратуру") припиняє провадження по таких скаргах в органах прокуратури, але не може стати перешкодою для подальшого звернення до суду.

     6. Рiшення Конституцiйного Суду України є обов'язковим до виконання на територiї України, остаточним i не може бути оскарженим.

     Рiшення Конституцiйного Суду України пiдлягає опублiкуванню у "Вiснику Конституцiйного Суду України" та в iнших офiцiйних виданнях України.

КОНСТИТУЦIЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Copyright © 2021 НТФ «Інтес»
Всі права захищені.