ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

     Вищий господарський суд України у складi колегiї суддiв, розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi касацiйну скаргу на постанову Київського апеляцiйного господарського суду у справi N 25/144 за позовом корпорацiї до КМУ про визнання недiйсною постанови, встановив:

     Рiшенням господарського суду м. Києва вiд 22.03.2002 р. позов задоволено - визнано недiйсним п. 9 постанови КМУ вiд 10.01.2002 р. N 21 "Про заходи щодо забезпечення виконання Державного бюджету України у I кварталi 2002 року". Суд дiйшов висновку, що спiрний пункт вказаної постанови КМУ не вiдповiдає вимогам п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартiсть" i обмежує права позивача в частинi прав, передбачених Законом. Постанова КМУ в спiрнiй її частинi (п. 9) не вiдповiдає його компетенцiї.

     Постановою Київського апеляцiйного господарського суду вiд 21.05.2002 р. рiшення мiсцевого суду скасовано, в позовi вiдмовлено. Апеляцiйна iнстанцiя вважає, що КМУ не була перевищена компетенцiя, яка визначена ст. 116 Конституцiї України, щодо забезпечення виконання затвердженого ВРУ Держбюджету України на I квартал 2002 р.

     Поданою касацiйною скаргою позивач просить ВГСУ скасувати постанову апеляцiйного суду i залишити в силi рiшення мiсцевого суду. Скаржник стверджує, що при прийняттi постанови Київський апеляцiйний господарський суд неправильно застосував норми матерiального права, зокрема частину третю ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" i частину десяту п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартiсть".

     Вiдповiдач вiдзив на касацiйну скаргу ВГСУ не надав.

     Колегiя суддiв, перевiривши наявнi матерiали (фактичнi обставини) справи на предмет правильностi їх юридичної оцiнки апеляцiйним судом при прийняттi оскарженої постанови, дiйшла висновку, що вона пiдлягає скасуванню, а касацiйна скарга - задоволенню з таких пiдстав.

     Пунктом 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартiсть" передбачено, що з моменту набрання чинностi цим Законом платники ПДВ при ввезеннi (пересиланнi) товарiв на митну територiю України можуть за власним бажанням надати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання, тобто цим Законом визначено умови для використання iмпортером податкового векселя пiд час митного оформлення: iмпортер повинен бути платником ПДВ та мати бажання надавати податковий вексель органам митного контролю.

     Аналогiчний механiзм сплати ПДВ передбачено i в п. 4 Порядку випуску, обiгу та погашення векселiв, якi видаються на суму ПДВ при ввезеннi (пересиланнi) товарiв на митну територiю України (далi - Порядок), затвердженого постановою КМУ вiд 01.10.97 р. N 1104.

     Вiдповiдач п. 9 постанови вiд 10.01.2002 р. N 21 "Про заходи щодо забезпечення виконання Державного бюджету України у I кварталi 2002 року" до вказаного Порядку внiс такi змiни:

     "У Порядку випуску, обiгу та погашення векселiв, якi видаються на суму податку на додану вартiсть при ввезеннi (пересиланнi) товарiв на митну територiю України, затвердженому постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 1 жовтня 1997 р. N 1104, доповнити пункт 4 новими абзацами п'ятим i шостим такого змiсту:

     "має право на вiдшкодування податку на додану вартiсть з бюджету за результатами попереднього звiтного перiоду, якщо така заборгованiсть з вiдшкодування податку на додану вартiсть на день видачi податкового векселя не погашена;

     здiйснює ввезення товарiв за прямими договорами для власних виробничих потреб".

     Наведений спiрний пункт постанови КМУ вiд 10.01.2002 р. N 21 свiдчить про прийняття вiдповiдачем нових додаткових умов для застосування податкового векселя пiд час митного оформлення, що є обмеженням прав платникiв податку на видачу податкових векселiв i суперечить вимогам п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартiсть".

     Вiдповiдно до ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" ставки, механiзм справляння податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв) не можуть встановлюватися або змiнюватися iншими законами України, крiм законiв про оподаткування. Застосування податкових векселiв є складовою частиною механiзму сплати податку на додану вартiсть. Конституцiя України (ст. 92) цi повноваження вiднесла до компетенцiї ВРУ.

     Зазначенi закони не надiляють КМУ повноваженнями визначати коло платникiв податкiв та зменшувати об'єм їх прав, якi вони мають згiдно з Законом.

     Частиною першою ст. 1117 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касацiйному порядку судовi рiшення, касацiйна iнстанцiя на пiдставi встановлених фактичних обставин справи перевiряє застосування судом першої чи апеляцiйної iнстанцiї норм матерiального i процесуального права.

     З урахуванням викладеного касацiйна iнстанцiя вважає оскаржену позивачем постанову апеляцiйного суду м. Києва такою, що прийнята з неправильним застосуванням чинного законодавства, а тому пiдлягає скасуванню.

     Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд постановив:

     1. Касацiйну скаргу корпорацiї задовольнити.

     2. Постанову Київського апеляцiйного господарського суду вiд 21.05.2002 р. у справi N 25/144 скасувати.

     Рiшення господарського суду м. Києва вiд 22.03.2002 р. у цiй справi залишити без змiн.