ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
Iменем України

     Верховний Суд України на спiльному засiданнi колегiй суддiв у складi: <...>

     за участi представникiв

     позивача: Драпової А.О., Захарчука Ю.В.,

     вiдповiдача: Ковалєнка В.В., Миколенка Р.Л.,

     розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi за касацiйною скаргою Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Пневматик" (далi - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України вiд 17 жовтня 2002 року справу за позовом Товариства до Державної податкової iнспекцiї у м. Вiнницi (далi - Iнспекцiя) про визнання недiйсними податкових повiдомлень-рiшень Iнспекцiї N 0001022350/0 вiд 23 квiтня 2002 року i N 0001022350а/0/5158 вiд 21 травня 2002 року та стягнення 7700 грн. витрат, пов'язаних iз розглядом справи, встановив:

     З позовом до Господарського суду Вiнницької областi Товариство звернулося 30 квiтня 2002 року.

     Заявленi позовнi вимоги мотивованi невiдповiднiстю оспорюваних повiдомлень-рiшень законодавству України.

     Позивач вважає, що Iнспекцiя неправомiрно застосувала до нього передбачену Законом України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" (далi - Закон про розрахунки в iноземнiй валютi) неустойку, оскiльки його зобов'язання щодо надходження валютної виручки за зовнiшньоекономiчними контрактами на банкiвськi рахунки припинилися шляхом залiку зустрiчних вимог з контрагентом. Зазначений спосiб припинення цивiльних зобов'язань в сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi, на його думку, не суперечить положенням статей 6, 14 Закону України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть" (далi - Закон про ЗЕД); статтi 381 Цивiльного Кодексу Республiки Бєларусь, який сторони погодились застосовувати на пiдставi роздiлу 10 контракту; статтi 77 Конвенцiї ООН про договори мiжнародної купiвлi-продажу товарiв (далi - Конвенцiя), до якої Україна приєдналася 23 серпня 1989 року i яка набула для неї чинностi 1 лютого 1991 року.

     Обгрунтування Iнспекцiєю оспорюваних актiв Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платникiв податкiв перед бюджетами та державними цiльовими фондами" (далi - Закон про погашення зобов'язань платникiв податкiв) Товариство вважає помилковим, оскiльки названий Закон не пiдлягає застосуванню до правовiдносин щодо розрахункiв мiж суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi, а передбачена Законом про розрахунки в iноземнiй валютi неустойка не є податковим зобов'язанням. На думку Товариства Iнспекцiя також неправомiрно обгрунтувала оспорюванi акти пунктом 17 Указу Президента України вiд 21 сiчня 1998 року N 41/98 "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видаткiв та iнших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходiв до бюджету i запобiгання фiнансовiй кризi" (далi - Указ N 41/98), оскiльки публiчно-правова вiдповiдальнiсть юридичних осiб не може встановлюватися будь-якими пiдзаконними актами чи iншими актами, крiм законiв України. При цьому робиться посилання на рiшення Конституцiйного Суду України вiд 30 травня 2001 року N 7-рп/2001 (справа про вiдповiдальнiсть юридичних осiб). Крiм того, воно вважає, що до його вiдносин за зовнiшньоекономiчними контрактами не повинен застосуватися Закон про розрахунки в iноземнiй валютi, бо валютою платежу в цих контрактах є валюта України, а не iноземна валюта.

     Рiшенням вiд 26 червня 2002 року Господарський суд Вiнницької областi позов задовольнив частково: визнав недiйсним повiдомлення-рiшення вiд 21 травня 2001 року (цей акт Iнспекцiя прийняла пiсля порушення провадження у данiй справi; ним змiнено законодавчi пiдстави притягнення до вiдповiдальностi Товариства, якi були вказанi в повiдомленнi-рiшеннi вiд 23 квiтня 2002 року i зазначено таку пiдставу: пеня за порушення у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi в розмiрi 267394 грн); у визнаннi недiйсним повiдомлення-рiшення вiд 23 квiтня 2002 року та у стягненнi 7700 грн. витрат на оплату консультацiй з економiко-правових питань та участi представника вiд аудиторської фiрми в судовому процесi (далi - судовi витрати) вiдмовлено.

     Зазначене рiшення суд обгрунтував висновками про те, що: Закон про розрахунки в iноземнiй валютi не ставить право органiв податкової служби нараховувати пеню за порушення термiнiв надходження валютної виручки i обов'язок резидента сплатити її в залежностi вiд будь-яких причин, з яких валюта не надiйшла до України; на правовiдносини, що виникають внаслiдок застосування податковими органами до суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi санкцiй за порушення термiнiв зарахування виручки в iноземнiй валютi, норми цивiльного та приватного права не розповсюджуються; Закон про ЗЕД дiючу на територiї України валюту вiдносить до iноземної валюти, а тому Iнспекцiя правильно застосувала Закон про розрахунки в iноземнiй валютi, незалежно вiд того, що валютою контрактiв значиться гривня; якщо оспорюванi акти Iнспекцiї є вiрним по сутi, то окремi порушення встановленої процедури прийняття рiшення та недолiки в його оформленнi не можуть бути пiдставою для визнання його недiйсним; повiдомлення-рiшення вiд 23 травня 2002 року не вiдповiдає вимогам пiдпункту 6.4.1 пункту 6.4 статтi 6 Закону про погашення зобов'язань платникiв податкiв (мiстить перелiк обставин, за наявностi яких податкове повiдомлення або податковi вимоги вважаються вiдкликаними), а тому воно недiйсне; позовна вимога, про стягнення судових витрат безпiдставна, оскiльки вiдповiдно до статтi 44 Господарського процесуального кодексу України (далi - ГПК України) до таких витрат вiдносяться, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, а не консультацiйнi послуги.

     Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України рiшення господарського суду першої iнстанцiї залишив без змiн, обгрунтувавши її такими ж висновками.

     В касацiйнiй скарзi ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України та передачу справи на новий розгляд з пiдстав неправильного застосування судами першої i касацiйної iнстанцiй норм матерiального права та застосування пункту 17 Указу N 41/98, яким встановлена вiдповiдальнiсть юридичних осiб, що суперечить Конституцiї України.

     Заслухавши суддю-доповiдача та пояснення представникiв сторiн, розглянувши та обговоривши доводи касацiйної скарги, перевiривши матерiали справи, Верховний Суд України вважає, що касацiйна скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

     Господарський суд першої iнстанцiї встановив, що мiж Товариством (резидент України) та Виробничим об'єднанням "Мiнський тракторний завод" (нерезидент України) (далi - Завод) 14 листопада 2000 року був укладений контракт N 245/5-83, згiдно з умовами якого Товариство продало Заводу продукцiю, оплата якої покупцем мала здiйснюватися у гривнях. 27 листопада 2000 року мiж ними був укладений контракт N 112/00236091/20342-05 вiдповiдно до якого Товариство купило у Заводу трактори i зобов'язалося оплатити їх також у гривнях. Взаємнi грошовi зобов'язання за цими контрактами сторони припинили шляхом взаємного залiку. Незважаючи на зазначений факт, Iнспекцiя нарахувала Товариству передбачену Законом про розрахунки в iноземнiй валютi пеню в розмiрi 0,3% суми неодержаної виручки в iноземнiй валютi, яка вiдповiдно до статтi 1 цього Закону має зараховуватися на його валютнi рахунки в уповноважених банках у передбаченi в контрактi термiни, але не пiзнiше 90 календарних днiв з дати митного оформлення (виписки вивiзної митної декларацiї) продукцiї, що експортується.

     Встановивши пiд час розгляду справи i вирiшення спору по сутi вказанi факти, суди виходили з того, що мiж Товариством i Заводом на пiдставi контракту N 245/5-83 виникли зовнiшньоекономiчнi торговельнi вiдносини, але не з'ясували, законодавство якої країни повинно застосовуватися для їх регулювання. Це обумовлено мiсцем укладання названого контракту та протоколiв взаємозалiкiв (м. Мiнськ, Республiка Бєларусь).

     У зв'язку з цим, вбачається, що обгрунтування рiшення суду першої iнстанцiї, що залишене без змiн оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України, нормами Закону про ЗЕД є проблематичним, виходячи з положень статтi 8 ЦК УРСР. Це стосується i посилання касацiйного суду на статтю 2 ЦК УРСР в обгрунтування того, що ЦК УРСР до даних спiрних вiдносин мiж Товариством i Iнспекцiєю не повинен застосовуватися, оскiльки цi вiдносини є податковими.

     Вiдповiдно до статтi 1 Закону про ЗЕД та статтi 1 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" iноземною валютою є валюта готiвкою, грошовi знаки, що знаходяться в обiгу i є законним платiжним засобом на територiї вiдповiдної iноземної держави.

     Отже, валюта України для резидентiв не є iноземною.

     Закон про розрахунки в iноземнiй валютi регулює вiдносини, що виникають мiж резидентами i нерезидентами щодо розрахункiв виключно в iноземнiй валютi.

     Посилання на пункт 17 Указу N 41/98, згiдно з яким розрахунки у валютi України за експортно-iмпортними операцiями здiйснюються резидентами України в порядку, передбаченому названим Законом для розрахункiв у iноземнiй валютi, суди не обгрунтували з позицiї спiввiдношення Указу i Закону.

     Зi змiсту зазначеної норми вбачається, що Указ фактично розширює сферу дiї Закону, що не допускається, оскiльки пiдзаконний акт не може нi змiнювати, нi доповнювати, нi скасовувати Закон.

     Оскаржувана постанова, як i судове рiшення, обгрунтованi висновком про те, що Закон про розрахунки в iноземнiй валютi не визначає умов, за яких нестримана виручка не вважатиметься порушенням вимог цього Закону, i не ставить стягнення пенi за порушення термiнiв її зарахування на валютнi рахунки резидентiв у залежнiсть вiд причин, з яких термiни порушено. Вiдтак, суди вважають, що припинення зобов'язань шляхом зарахування (взаємного залiку) не є пiдставою звiльнення резидента вiд передбаченої цим Законом вiдповiдальностi за порушення термiнiв надходження в Україну виручки за зовнiшньоекономiчними контрактами.

     Тобто, на думку судiв першої та касацiйної iнстанцiй, виручка в Україну повинна надiйти, незалежно вiд того, чи iснує право резидента на її отримання i чи iснує його обов'язок забезпечити її надходження.

     Вiдносини Товариства i Заводу основанi на взаємнiй угодi мiж ними, а тому вони є цивiльно-правовими. В цих вiдносинах допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування однорiдних вимог, а тому судам необхiдно було з'ясувати чи законодавство країни, яким повиннi регулюватися договiрнi вiдносини, не мiстить заборони припиняти такi зобов'язання шляхом залiку.

     З огляду на викладене при ухваленi судових рiшень у данiй справi господарськi суди неправильно застосували норми матерiального права, а тому вони пiдлягають скасуванню як незаконнi та необгрунтованi.

     Пiд час нового розгляду справи господарському суду першої iнстанцiї необхiдно врахувати викладене, всебiчно i повно з'ясувати та перевiрити всi фактичнi обставини справи, об'єктивно оцiнити докази, що мають юридичне значення для її розгляду i вирiшення спору по сутi, встановити дiйснi права i обов'язки сторiн, i в залежностi вiд встановленого правильно застосувати норми матерiального права, що регулюють спiрнi правовiдносини, та ухвалити законне i обгрунтоване рiшення.

     Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹¹ - 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

     Касацiйну скаргу Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Пневматик" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України вiд 17 жовтня 2002 року та рiшенням Господарського суду Вiнницької областi вiд 26 червня 2002 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої iнстанцiї.

     Постанова остаточна i оскарженню не пiдлягає.