АПЕЛЯЦIЙНИЙ СУД М. КИЄВА

УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики розгляду судами мiста Києва кримiнальних справ про контрабанду (ст. 201, 305 КК України 2001 р.) та адмiнiстративних справ про порушення митних правил за новим Митним кодексом України

     При проведеннi узагальнення, виходячи з матерiалiв, наданих районними судами, було розглянуто питання, визначенi програмами, надiсланими Верховним Судом України.

     Кримiнальна вiдповiдальнiсть за контрабанду передбачена ст. 201 Кримiнального кодексу України:

     1. Контрабанда, тобто перемiщення товарiв через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням вiд митного контролю, вчинене у великих розмiрах, а також незаконне перемiщення iсторичних та культурних цiнностей, отруйних, сильнодiючих, радiоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасiв (крiм гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасiв до неї), а так само контрабанда стратегiчно важливих сировинних товарiв, щодо яких законодавством встановлено вiдповiднi правила вивезення за межi України, карається позбавленням волi на строк вiд трьох до семи рокiв з конфiскацiєю предметiв контрабанди.

     2. Тi самi дiї, вчиненi за попередньою змовою групою осiб або особою, ранiше судимою за злочин, передбачений цiєю статтею, - караються позбавленням волi на строк вiд п'яти до дванадцяти рокiв з конфiскацiєю предметiв контрабанди та з конфiскацiєю майна.

     Примiтка. Контрабанда товарiв вважається вчиненою у великих розмiрах, якщо їх вартiсть у тисячу i бiльше разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян.

     Кримiнальна вiдповiдальнiсть за контрабанду наркотичних засобiв, психотропних речовин, їх аналогiв або прекурсорiв передбачена ст. 305 Кримiнального кодексу України:

     Першою частиною цiєї статтi визначена вiдповiдальнiсть за неквалiфiковану контрабанду наркотичних засобiв, психотропних речовин, їх аналогiв або прекурсорiв, тобто їх перемiщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням вiд митного контролю. Квалiфiкуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 305) є вчинення контрабанди наркотичних засобiв, психотропних речовин, їх аналогiв або прекурсорiв: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осiб; 3) якщо предметом цих дiй були особливо небезпечнi наркотичнi засоби чи психотропнi речовини; 4) якщо предметом цих дiй були наркотичнi засоби, психотропнi речовини, їх аналогiв чи прекурсорiв у великих розмiрах, а особливо квалiфiкуючими ознаками (ч. 3 ст. 305):

     1) органiзованою групою; 2) якщо предметом цих дiй були наркотичнi засоби, психотропнi речовини, їх аналоги чи прекурсори у особливо великих розмiрах.

     Згiдно з примiткою до ст. 305, великi i особливо великi розмiри наркотичних засобiв, психотропних речовин, їх аналогiв чи прекурсорiв визначаються спецiально уповноваженим органом виконавчої влади у галузi охорони здоров'я.

     За повiдомленнями Шевченкiвського та Днiпровського районних судiв мiста Києва, в цих судах розглянуто по 1-й кримiнальнiй справi за ст. 201 КК України.

     Шевченкiвським районним судом постановлено обвинувальний вирок за ч. 2 ст. 201 КК України щодо однiєї особи, Днiпровським районним судом постановлено виправдовувальний вирок за ст. 201 ч. 1 КК України щодо однiєї особи.

     Iншi суди мiста повiдомили, що справ даної категорiї та за ст. 305 КК України в 2003 роцi та в 1-му пiврiччi 2004 року не розглядали.

     Iнформацiя про вказанi кримiнальнi справи далi наводиться.

     Г. С. О. засуджений вироком Шевченкiвського районного суду 10 вересня 2003 року за сукупнiстю злочинiв, передбачених ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 15 i ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 358 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 5 рокiв позбавлення волi з конфiскацiєю предметiв контрабанди без конфiскацiї його майна i звiльнений вiд вiдбування покарання з випробуванням згiдно ст. 75 КК України з iспитовим строком 2 роки. На засудженого покладено обов'язок повiдомляти органи виконавчо-кримiнальної системи про змiну мiсця проживання (справа N 1-445/03).

     Згiдно з вироком Г. С. О. засуджений за контрабанду, вчинену у великих розмiрах за попередньою змовою групою осiб, за закiнчений замах на контрабанду, вчинений у великих розмiрах за попередньою змовою групою осiб та за пiдроблення документiв i виготовлення пiдроблених печаток та бланкiв за попередньою змовою групою осiб.

     Як встановив суд, Г. С. О. вступив у попередню змову з громадянкою Росiйської Федерацiї Л. О. В. та не встановленими слiдством особами - представниками iзраїльської фiрми для вчинення контрабанди кондицiонерiв.

     30 квiтня 2002 року Г. С. О., Л. О. В. та не встановленi слiдством особи - представники iзраїльської фiрми теплоходом контрабандно перемiстили через митний кордон України - митний пост "Iллiчiвськ" Чорноморської регiональної митницi (м. Iллiчiвськ, Одеська область) товари - 890 кондицiонерiв марки "Поларiс" сплiт системи настiнного типу комплексi, що мiстились у 4-х морських контейнерах, надавши митницi пiдробленi документи з неправдивими даними про їх митну вартiсть: вказано 919811 грн., а за висновком судово-товарознавчої експертизи - 1179234 грн., тобто вартiсть занижена на 259422 грн.; країну виробника вказано Англiю, а насправдi - Китай; фiрму одержувача вказано "В. к." за адресою в м. Москвi, але такої фiрми взагалi не iснує.

     Частину пiдроблених документiв для митного оформлення вантажу Г. С. О. отримав з Москви (iнвойси, морськi коносаменти, копiю облiкової картки учасника зовнiшньоекономiчної дiяльностi, копiю сертифiката походження щодо кондицiонерiв), за вказiвкою Л. О. В., частину пiдробив сам (договiр купiвлi-продажу, довiренiсть), використавши для оформлення вантажу в порту i на митницi iнших осiб, якi не були обiзнанi зi злочинним характером цих дiй, зокрема через жителя м. Одеси К. Д. В., передав пакет з цими документами для оформлення вантажу нiби-то для ТОВ "В. к." в брокерську контору ЗАТ "Т.", розташовану в м. Iллiчiвську Одеської областi.

     Працiвники ЗАТ "Т." 16, 17 травня 2002 року оформили i подали на митний пост "Iллiчiвськ" митнi декларацiї, на пiдставi яких одержали в Iллiчiвському морському порту 774 кондицiонери та провели їх митне оформлення для транзитного перевезення через митну територiю України до Росiйської Федерацiї.

     116 кондицiонерiв вартiстю 146160 грн. залишились у порту, тому що не помiстились в автомобiлях, якi прибули з Москви.

     18 травня 2002 року автомобiлi, якi рухались до Новгород-Сiверської митницi з 774 кондицiонерами, були затриманi у м. Києвi працiвниками Служби безпеки України.

     Вартiсть товарiв - предметiв контрабанди (кондицiонерiв) визначена судово-товарознавчою експертизою пiд час досудового слiдства.

     Експерти визначили загальну вартiсть кондицiонерiв, оптову i роздрiбну вартiсть як на час проведення експертизи (липень 2002 р.), так i на момент скоєння злочину (травень 2002 р.). При цьому вказали, що наданi на дослiдження кондицiонери втрачають свою первiсну вартiсть з настанням осiнньо-зимового перiоду. Тривале їх зберiгання призводить до зменшення первiсної вартостi.

     В даному випадку вартiсть предмета контрабанди не впливає на наявнiсть складу злочину, оскiльки значно перевищує встановлений законом розмiр - тисячу неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, але така особливiсть визначення вартостi товарiв може мати значення для наявностi складу злочину, передбаченого ст. 201 КК України, в разi граничної суми вартостi предмета i це необхiдно враховувати при розглядi справ про контрабанду.

     Не безспiрними є висновки досудового слiдства, з якими погодився суд щодо квалiфiкацiї дiй Г. С. О., якi розцiненi як закiнчений склад злочину стосовно кондицiонерiв пiд час транспортування в автомобiлях (ч. 2 ст. 201 КК) i як закiнчений замах на злочин стосовно тих 116 кондицiонерiв, що не помiстились в автомобiлi i залишились на митницi (ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201 КК).

     Iз обвинувального висновку вбачається, що Г. С. О. пред'явлене обвинувачення у контрабандi i у замаху на контрабанду, тобто перемiщеннi товарiв загальною вартiстю 1179234 грн. через митний кордон України з приховуванням вiд митного контролю шляхом подання як пiдстави для їх перемiщення документiв, що мiстили неправдивi данi про країну походження, митну вартiсть, а також одержувача цих товарiв, вчиненi у великих розмiрах за попередньою змовою групою осiб. Причому досудовим слiдством не було роздiлено вартiсть предметiв контрабанди i вмiнено саме таку вартiсть товарiв - 1179234 грн. як за закiнченим складом злочину, так i за закiнченим замахом на злочин.

     Заслуговує на увагу думка про те, що в даному разi суду належало бiльш детально дослiдити дiї злочинцiв i обставини справи та, враховуючи умисел злочинцiв, якi мали намiр вчинити контрабанду i незаконно перемiстити через митний кордон з приховуванням вiд митного контролю всi 890 кондицiонерiв загальною вартiстю 1179234 грн., квалiфiкувати дiї Г. С. О. як замах на контрабанду з вказаними ознаками.

     По справi допущено тяганину. Зокрема, справа направлена до суду 19.11.2002 року, визначена конкретному суддi 22.11.2002 року. 27.12.2002 року призначена до розгляду на 19.02.2003 року.

     19.02.2003 р. судове засiдання не вiдбулось, оскiльки не отримав обвинувального висновку Г. С. О. i засiдання з рiзних пiдстав вiдкладалось ще чотири рази - в березнi, травнi, липнi, серпнi. Лише 04.09.2003 року вiдбулось судове засiдання i 10.09.2003 року по справi постановлено вирок.

     Як вбачається з протоколу судового засiдання, Г. С. О. визнав себе винуватим i тому суд обмежився тiльки допитом пiдсудного, не дослiдив i не розглянув нi одного доказу, що є в справi. При цьому суд не роз'яснив пiдсудному наслiдки, передбаченi ч. 3 ст. 299 КПК України, не з'ясував чи правильно розумiв вiн змiст таких обставин.

     Призначаючи засудженому покарання, суд послався на те, що Г. С. О. вперше притягається до кримiнальної вiдповiдальностi, щиро розкаявся у вчиненому, має на утриманнi неповнолiтню дитину та батькiв похилого вiку, те, що злочинами не спричинено шкоди iнтересам держави i з урахуванням його особи застосував ст. 69 КК України, призначивши покарання за ст. 201 ч. 2, ст. 15 ч. 2, ст. 201 ч. 2 КК України нижче вiд найнижчої межi, встановленої в санкцiї вказаного закону i звiльнив засудженого вiд покарання з випробуванням.

     Неправильним є посилання суду на те, що iнтересам держави не було завдано шкоди, оскiльки контрабанда як злочин у сферi господарської дiяльностi загрожує економiчнiй безпецi суспiльства i держави в цiлому.

     Судом постановлено повернути вiдшкодування збиткiв ТОВ "Р." в сумi 117186,17 грн. на залишок нереалiзованих кондицiонерiв, якому слiдчi органи СБУ передали на зберiгання 890 кондицiонерiв у травнi 2002 року, попередивши про кримiнальну вiдповiдальнiсть за ст. 182 КК України за приховування чи розтрату майна, на яке накладено арешт. Це товариство зберiгало кондицiонери за рахунок власних коштiв i звернулось до Шевченкiвського районного суду м. Києва про визнання його цивiльним позивачем у кримiнальнiй справi.

     На нашу думку, безпiдставним є вказiвка суду про звернення вiдшкодування в рахунок заподiяних матерiальних збиткiв в сумi 117186,17 грн. товариству з обмеженою вiдповiдальнiстю "Р." на залишок не реалiзованих кондицiонерiв, оскiльки кондицiонери є предметом контрабанди i вони пiдлягають обов'язковiй конфiскацiї згiдно санкцiї ч. 2 ст. 201 КК України.

     Вироком Днiпровського районного суду мiста Києва 17 червня 2004 року виправдано В. В. I. за ч. 1 ст. 201 КК України за вiдсутнiстю в його дiях складу злочину (справа N 1-149/04).

     В. В. I. звинувачувався у контрабандi, тобто в перемiщеннi товарiв через митний кордон України з приховуванням вiд митного контролю, вчиненому у великих розмiрах.

     Як встановив суд, вiн, з метою вчинення контрабанди, в Нiмеччинi придбав автомобiль марки "Тойота Лексус", вартiстю 50000 євро, що становило станом на 15 березня 2003 року 289770 грн., перемiстив його через митний кордон України, маючи намiр продати його та приховати вiд митного контролю.

     1 березня 2003 року В. В. I. прибув в Україну на цьому автомобiлi, на митницi пiдписав зобов'язання про зворотне вивезення автомобiля до 1 травня 2003 року, але в мiстi Києвi реалiзував автомобiль за готiвку. Щоб приховати протиправнiсть своїх дiй, вiн 25 квiтня 2003 року здiйснив завiдомо неправдиве повiдомлення про вчинення злочину, офiцiйно заявивши в органи мiлiцiї про викрадення у нього автомобiля.

     В. В. I. засуджений за ч. 1 ст. 383 КК України за завiдомо неправдиве повiдомлення про вчинення злочину.

     За ч. 1 ст. 201 КК України В. В. I. виправдано за вiдсутнiстю в його дiях складу злочину.

     Мотивуючи таке рiшення, суд вказав, що автомобiлем, на якому В. В. I. прибув в Україну, вiн користувався в Нiмеччинi, легально перемiстив цей автомобiль, пiдписавши на митницi зобов'язання про його зворотне вивезення, i про наслiдки, передбаченi ст. 113 Митного кодексу України (далi - МК), був повiдомлений.

     Досудовим слiдством не було зiбрано доказiв про те, що В. В. I. перемiстив автомобiль поза митним контролем або з приховуванням вiд митного контролю, тобто з вчиненням незаконних дiй, передбачених ст. ст. 351, 352 МК України. Тому суд виправдав його за ч. 1 ст. 201 КК України i вказав на наявнiсть у дiях В. В. I. адмiнiстративного правопорушення, передбаченого ст. 348 МК України.

     З матерiалiв справи вбачається, що в даний час автомобiль, ввезений В. В. I., втрачено (вiн був переданий на зберiгання особi, яка його придбала, зберiгався на автостоянцi i зник).

     Будь-яких наслiдкiв для правопорушника не настало, хоча з його вини не виконано зобов'язання про зворотне вивезення автомобiля, яким вiн розпорядився на свiй розсуд.

     На нашу думку, в даному разi митним органам слiд звернутись до суду з адмiнiстративним провадженням щодо В. В. I. про порушення зобов'язання про зворотне вивезення автомобiля, i суд прийме рiшення вiдповiдно з Митним кодексом України.

     За порушення митних правил, а також контрабанду, якщо в дiях осiб, якi допустили такi порушення, вiдсутнiй склад злочину, встановлена адмiнiстративна вiдповiдальнiсть.

     В роздiлi 18 в главi 57 МК України визначено види порушень митних правил i вiдповiдальнiсть за такi правопорушення (статтi 329 - 355).

     Слiд погодитись з думкою, що критерiєм розмежування адмiнiстративного правопорушення i злочину - контрабанди - є незаконне перемiщення вказаних в ст. 201 КК України предметiв лише поза митним контролем або з приховуванням вiд нього з врахуванням вартостi товарiв, а також, незалежно вiд їх вартостi, предметами контрабанди можуть бути iсторичнi i культурнi цiнностi, отруйнi, сильнодiючi, радiоактивнi або вибуховi речовини, зброя та боєприпаси (крiм гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасiв до неї), а так само стратегiчно важливi сировиннi товари, щодо яких законодавством встановлено вiдповiднi правила вивезення за межi України.

     Статтею 386 МК визначено органи, уповноваженi розглядати справи про порушення митних правил.

     Частиною 1 ст. 386 МК встановлено, що справи про порушення митних правил, передбаченi статтями 329 - 335, 337 - 338, 342 - 344, 346 - 347, 354 - 355 цього Кодексу, розглядаються митними органами.

     Згiдно з частиною другою цiєї статтi, справи про порушення митних правил, передбаченi статтями 336, 339 - 341, 345, 348 - 353 цього Кодексу, а також усi справи про порушення митних правил, вчиненi особами вiком вiд шiстнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв, розглядаються судами (суддями) за мiсцем розташування митних органiв, посадовi особи яких здiйснювали провадження у цих справах.

     Справа про порушення митних правил вважається розпочатою з моменту складення протоколу про порушення митних правил (ст. 358 МК).

     Згiдно з вимогами ст. ст. 363, 377 МК, про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена особа митного органу, яка виявила таке правопорушення, складає протокол за встановленою формою.

     Вилученi товари, транспортнi засоби та документи повиннi бути перелiченi у протоколi, що складається в передбачених цим Кодексом випадках, або в доданому до нього описi з точним зазначенням кiлькостi, мiри, ваги та особливих ознак цих товарiв, транспортних засобiв та документiв, а також вартостi товарiв, транспортних засобiв.

     Проте цi вимоги закону не завжди виконують митнi органи, що викликає певнi складнощi при розглядi справ.

     Багато порушень митних правил вчиняється при ввезеннi iз-за кордону транспортних засобiв на територiю України пiд зобов'язання зворотного їх вивезення за межi держави.

     Ст. 348 МК визначена вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарiв.

     Законом передбачено, що у разi, коли неможливо конфiскувати товари, що є безпосереднiми предметами порушення митних правил, з осiб, якi вчинили порушення митних правил, стягується вартiсть зазначених товарiв, транспортних засобiв у порядку, встановленому законодавством України (ст. 405 МК).

     У переважнiй бiльшостi розглянутих справ цiєї категорiї судами виносяться постанови, в яких порушникiв зобов'язано сплатити вартiсть невивезеного предмета, найчастiше це автомобiлi, у зв'язку з вiдсутнiстю на час слухання справи цих автомобiлiв та даних про їх мiсцеперебування. Але, як вiдмiчалось ранiше, не завжди вартiсть їх визначається митницею належним чином.

     Так, постановою Солом'янського районного суду вiд 28.04.2004 року гр. Т. Е. Г. визнана винуватою за ст. ст. 331, 348 МК та притягнута до адмiнiстративної вiдповiдальностi за порушення зобов'язання про зворотне вивезення з митної територiї України автомашини, яку вона втратила (справа N 3-3388-1/04). Судом постановлено конфiскувати автомобiль "Форд Скорпiо", 1988 року виготовлення, а в разi вiдсутностi автомобiля - стягнути в доход держави його вартiсть 16283,15 грн. Суд за основу прийняв вартiсть авто, яка визначена на пiдставi довiдки експерта вiд 20.02.2004 року Центральної митної лабораторiї, згiдно якої "дiйсна залишкова (ринкова) вартiсть автомобiля" становить 16283,15 грн.

     Однак у матерiалах справи є службова записка начальника вiддiлу тарифiв i митної вартостi вiд 04.06.2003 року, згiдно з якою митна вартiсть цього автомобiля станом на 18.10.2000 року визначена в сумi 2310,3 грн.

     Наявнiсть у справi двох суперечливих документiв про вартiсть автомашини i та обставина, що суд фактично не з'ясував цю вартiсть, були пiдставою для скасування постанови районного суду головою Апеляцiйного суду i направлення справи на новий судовий розгляд.

     У такiй ситуацiї проблемним є з'ясування питання про дiйсну митну вартiсть автомобiля, оскiльки його було втрачено i в наявностi автомобiля не було, а при ввезеннi автомобiля митниця не займалась з'ясуванням його вартостi i iнформацiя про вартiсть автомобiля в митнiй декларацiї вiдсутня.

     Правильним слiд визнати вказiвку в постановах судiв при вiдсутностi предметiв митного правопорушення про стягнення їх вартостi - конкретної грошової суми в разi, коли неможливо їх конфiскувати.

     Проте певнi труднощi викликає встановлення дiйсної митної вартостi таких предметiв та правильностi найменування заявленого вантажу.

     Судам треба перевiряти доводи особи, яку притягують до адмiнiстративної вiдповiдальностi у разi наявних у справi суперечностей з метою їх усунення. Зокрема це стосується найменування вантажу, визначення коду товару.

     Наприклад, Шевченкiвським районним судом розглянута адмiнiстративна справа щодо Б. Ю. М., стосовно якого митницею було складено протокол про порушення митних правил за ст. ст. 340, 355 МК у зв'язку з заявленням ним вантажу не з своїм найменуванням.

     Б. Ю. М. звинуватили в тому, що вiн, оформляючи у вiльне використання автомобiль марки "Форд", вказав його найменування - "вантажний автомобiль". На запит митницi, де проводилось оформлення, про остаточне визначення коду товару, заявленого Б. Ю. М., вiддiл номенклатури та класифiкацiї товарiв Пiвнiчної регiональної митницi винiс рiшення, за яким заявлений вантаж класифiкується як вантажопасажирський автомобiль за вiдповiдним кодом - Української класифiкацiї товарiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi (УКТЗЕД). Визнавши, що декларант заявив неправдивi вiдомостi щодо дiйсного найменування вантажу, якi таким чином є пiдставою для зменшення сплати митних платежiв, митницею було складено протокол за ознаками правопорушень, передбачених ст. ст. 340, 355 МК.

     Оцiнюючи докази, суд послався на довiдку спецiалiста автотоварознавця Київського науково-дослiдного iнституту судових експертиз Мiнiстерства юстицiї України, який оглянув автомобiль i прийшов до мотивованого висновку, що автомобiль слiд вважати вантажним з кузовом типу "фургон".

     У судовому засiданнi прокурор висловився про закриття справи за вiдсутнiстю складу правопорушень i постановою суддi вiд 04.06.2004 року справа була закрита з цих пiдстав.

     Якщо в ходi розгляду адмiнiстративної справи про контрабанду встановлюються ознаки злочину про контрабанду, матерiали направляються прокуроровi для вирiшення питання про порушення кримiнальної справи.

     Адмiнiстративних справ про вчинення дiй, спрямованих на перемiщення товарiв, транспортних засобiв через митний кордон України поза митним контролем внаслiдок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу (ст. 351 МК), не встановлено.

     Певну проблему для судiв становить застосування положень ст. 328 МК України щодо строкiв накладення стягнень у справах про порушення митних правил.

     Статтею 328 МК України встановлено двомiсячний строк для накладення стягнень у видi попередження та штрафу, а частиною 3 цiєї ж статтi передбачено, що конфiскацiя предметiв застосовується незалежно вiд часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

     Враховуючи, що конфiскацiя предметiв визначена як основний вид стягнень за порушення митних правил (причому альтернативне в бiльшостi статей чинного Митного кодексу), виникають непорозумiння при закриттi провадження по справах, де пройшов двомiсячний строк, коли суддя приходить до висновку, що слiд було б застосувати штраф як основний вид покарання.

     Тому неоднаково вирiшуються питання конфiскацiї товарiв, зазначених у п. 3 ст. 322 МК.

     Так, 23.06.2004 року, Солом'янським районним судом гр. К. З. В. визнана винуватою в порушеннi зобов'язання про зворотне вивезення до березня 2001 року автомобiля марки "БМВ 325", 1985 року виготовлення вартiстю 6420,38 грн. На час розгляду справи минув строк накладення адмiнiстративного стягнення.

     Суддя в постановi вказав про звiльнення гр. К. З. В. вiд сплати на користь держави штрафу, передбаченого ст. ст. 348, 331 МК України, за чинним законом i постановив конфiскувати автомобiль, а в разi неможливостi конфiскацiї - стягнути з К. З. В. його митну вартiсть.

     Застосування закону (в даному разi ст. 348 МК), санкцiєю якого передбачено два основнi стягнення - штраф або конфiскацiя, саме в такiй ситуацiї неоднозначно розумiється суддями, зокрема:

     у випадку, коли суд визнав за необхiдне накласти на правопорушника штраф, але минули строки накладення адмiнiстративного стягнення, не всi суди застосовують ще i конфiскацiю предмета митного правопорушення, визнаючи, що застосування конфiскацiї - основного стягнення, вказаного в санкцiї, в такому разi неможливе.

     Постановою Подiльського районного суду вiд 18 лютого 2004 року закрито адмiнiстративну справу за ст. ст. 112, 120 МК України (1991) щодо керiвника Ренiйської фiлiї ВАТ "О.", де було втрачено 15318 кг бензину експортного технологiчного, який зберiгався пiд митним контролем.

     Суддя в постановi вказав про наявнiсть у дiях цього керiвника складу адмiнiстративного правопорушення, передбаченого ст. ст. 112, 120 МК України, але послався на ст. 139 МК України, якою передбачений двомiсячний строк накладання адмiнiстративних стягнень i закрив справу, не застосувавши конфiскацiю.

     При цьому в постановi не вказана пiдстава закриття справи, хоча зi змiсту вбачається, що справа закрита через сплив строку накладання адмiнiстративного стягнення, нiяк не мотивоване незастосування конфiскацiї (а санкцiя ст. 112 МК України передбачала конфiскацiю), не зроблено посилання на рiк прийняття закону, за яким квалiфiковано правопорушення (справа розглянута в 2004 роцi, коли дiяв новий Митний кодекс, а суддя керувався статтями попереднього МК), застосовано термiн "справу припинити", а у ст. 247 КпАП йдеться про "закриття провадження по справi про адмiнiстративне правопорушення".

     Iснують проблеми належної вартiсної оцiнки предметiв митних правопорушень, зокрема автомобiлiв, стосовно яких мають враховуватись марка i стан автомобiля. Розмаїття вартостей свiдчить про вiдсутнiсть єдиних методик i пiдходiв при їх визначеннi, що може призвести до навмисного її заниження i зменшення платежiв, якi пiдлягають сплатi в доход держави.

     Наприклад, автомобiль марки "М 21412", 1989 року виготовлення оцiнено в 1087,72 грн., а вартiсть автомобiля марки "Опель Омега", 1987 року виготовлення, визначена в сумi 815 грн. (справи, розглянутi Солом'янським районним судом у березнi 2004 року щодо Д. А. В. та П. С. В. за ст. 348 МК).

     При цьому суд взяв до уваги вартiсть предметiв митних правопорушень - автомобiлiв, iз службових записок вiддiлу контролю митної вартостi митницi, в яких вказано таку вартiсть орiєнтовно.

     Хоча в цих службових записках вiддiлом контролю митної вартостi звертається увага на те, що залишкову вартiсть автомобiля може визначити тiльки експерт - спецiалiст, який має лiцензiю Мiнiстерства юстицiї на проведення автотоварознавчих експертиз, як митницi при складаннi протоколу, так i суду при розглядi справи вистачило вказаної службової записки для визначення сум, що пiдлягають стягненню в доход держави з правопорушникiв у разi неможливостi конфiскацiї автомобiлiв.

     Особливу складнiсть становить визначення вартостi предметiв митного правопорушення, якi на момент складання протоколу та розгляду справи в судi втраченi.

     Непоодинокi випадки безпiдставного звiльнення осiб вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi за спливом строку притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi без застосування конфiскацiї предмета митного правопорушення. В чинному Митному кодексi України за порушення зобов'язання про зворотне вивезення чи ввезення товарiв передбачено альтернативне покарання - штраф або конфiскацiя предмета митного правопорушення. За попереднiм МК такої альтернативи не було.

     Наприклад, постановою вiд 25 березня 2004 року голови апеляцiйного суду мiста Києва скасовано постанову Солом'янського районного суду вiд 13 серпня 2003 року стосовно директора пiдприємства ДП "З." К. А. П., притягнутого да адмiнiстративної вiдповiдальностi за невиконання зобов'язання про зворотне вивезення лiтака за ст. 113 МК України (1991).

     Пiдставами для скасування були недотримання судом вимог ст. 245 КпАП України щодо всебiчного, повного i об'єктивного з'ясування обставин справи.

     Згiдно з матерiалами справи, завод ввiз на митну територiю України лiтак для ремонту за контрактом з iноземною фiрмою, зобов'язавшись його вивезти в певний строк. Оскiльки iноземна фiрма не виконала умови контракту i не оплатила витрати заводу на ремонт, завод не змiг вивезти цей лiтак за межi митної територiї України, хоча ДМСУ неодноразово продовжувала термiн вивезення.

     Закриваючи справу, суд послався на те, що завод не отримав коштiв за ремонт вiд iноземної фiрми, має матерiальнi збитки i тому є потерпiлою стороною.

     Скасовуючи таке рiшення суддi, голова апеляцiйного суду мiста Києва вказав, що саме заводом було порушено зобов'язання про зворотне вивезення лiтака, митницею неодноразово пропонувалось заводу, вiдповiдно до ст. 71 МК України, використати iнший митний режим, який не призвiв би до порушення митних правил, або передати митницi для збереження лiтак, проте завод не скористався такою можливiстю, а висновки суду стосовно заводу, як потерпiлої сторони, виходять за межi провадження по данiй справi. Суд не дав оцiнки всiм обставинам справи згiдно з вимогами ст. 245 КпАП України, що призвело до скасування постанови.

     Не викликає складнощiв у застосуваннi судами положень ч. 2 ст. 326 МК щодо конфiскацiї товарiв, транспортних засобiв, зазначених у п. 3 ст. 322 цього Кодексу, незалежно вiд того, чи є цi товари, транспортнi засоби власнiстю особи, яка вчинила правопорушення.

     Певнi ускладнення можуть викликати адмiнiстративнi справи про порушення митних правил особами, яким довiрено митне оформлення вантажу вiд iменi вантажоотримувача чи власника. В такому випадку можуть бути iстотно порушенi права цих осiб.

     При встановленнi порушення митних правил суди застосовують конфiскацiю лише тiєї кiлькостi товару, що перевищує заявлену в декларацiї чи яка не була вказана в нiй.

     Наприклад, постановою Шевченкiвського районного суду вiд 26 травня 2004 року конфiсковано вантаж - три мiшки з новим спецодягом вартiстю 22128,5 грн., що надiйшов на адресу ПП "А." на пiдставi контракту з Нiдерландами. Директор ПП "Д" Д. О. Б. пiдданий стягненню за ст. ст. 340, 355 МК України i вантаж, який не був вказаний в вантажнiй митнiй декларацiї i надiйшов разом з одягом, що був у використаннi, конфiсковано.

     В поясненнях Д. О. Б. вказав, що при заповненнi декларацiї вiн не знав про наявнi 3 мiшки з новим спецодягом, що надiйшли за контрактом з Нiдерландiв.

     В даному разi можуть бути рiзнi висновки щодо наявностi у дiях особи, яка отримує вантаж, складу адмiнiстративного правопорушення.

     В бiльшостi випадкiв особа, яка отримує вантаж (чи поштове вiдправлення), стверджує, що вона не обiзнана про перевищення кiлькостi мiсць понад встановленi контрактом чи вказанi в супровiдних документах або про iншi предмети серед вантажу (чи в поштових вiдправленнях).

     На нашу думку, якщо такi доводи не спростовуються доказами в справi, немає пiдстав для притягнення таких осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi за порушення митних правил, що не позбавляє митницю права скласти протокол про факт виявлення порушення митних правил, а суд - застосувати вiдповiднi санкцiї закону про порушення митних правил у частинi конфiскацiї предметiв митних правопорушень.

     Висновки та пропозицiї:

     Довести до вiдома судiв мiста Києва про виявленi недолiки при розглядi справ даної категорiї.

     Застосування на практицi положень нового Митного кодексу України та ст. 201 Кримiнального кодексу України свiдчать про наявнiсть проблемних питань, якi мають бути вирiшенi з метою правильного i однакового застосування законодавства.

     Обговорення чинного законодавства i практики його застосування за вказаною категорiєю справ може бути здiйснено на семiнарi з суддями мiста Києва.

Суддя апеляцiйного суду м. Києва

В. Н. Рогозянський

"Адвокат", N 4, 2005 р.