ПРЕЗИДIЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

РЕКОМЕНДАЦIЇ

Про деякi питання практики застосування Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi"

     З метою однакового i правильного застосування норм Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" (далi - Закон) президiя Вищого господарського суду України вважає за необхiдне дати такi рекомендацiї.

     1. Вiдповiдно до ст. 1 Закону виручка резидентiв у iноземнiй валютi пiдлягає зарахуванню на їх валютнi рахунки в уповноважених банках у термiни виплати заборгованостей, зазначенi в контрактах, але не пiзнiше 90 календарних днiв з дати митного оформлення (виписки вивiзної вантажної митної декларацiї) продукцiї, що експортується, а в разi експорту робiт (послуг), прав iнтелектуальної власностi - з моменту пiдписання акта або iншого документа, що засвiдчує виконання робiт, надання послуг, експорт прав iнтелектуальної власностi.

     Порушення встановлених термiнiв тягне за собою стягнення пенi за кожен день прострочення у розмiрi 0,3 вiдсотка суми неодержаної виручки (митної вартостi недопоставленої продукцiї) в iноземнiй валютi, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Нацiонального банку України на день виникнення заборгованостi.

     Законодавство України не дає правового визначення термiна "валютна виручка", проте мiстить визначення спорiднених понять. Зокрема, в абз. 3 пп. "ґ" п. 1.7 Iнструкцiї з органiзацiї перевезення валютних цiнностей та iнкасацiї коштiв в установах банкiв України, затвердженої постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 03.12.2003 р. N 520 та зареєстрованої в Мiнiстерствi юстицiї України 13.01.2004 р. за N 33/8632, мiститься визначення цього поняття, згiдно з яким "готiвкова виручка (виручка)" - це сума фактично одержаних готiвкових коштiв вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, виконаних робiт, наданих послуг) та позареалiзацiйнi надходження. А вiдповiдно до абз. 5 ст. 1 Указу Президента України вiд 28.06.99 р. N 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi суб'єктiв малого пiдприємництва" виручкою вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом пiдприємницької дiяльностi на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здiйснення операцiй з продажу продукцiї (товарiв, робiт, послуг).

     Виходячи iз наведених визначень понять "готiвкова виручка" та "виручка вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг)", виручкою резидента у iноземнiй валютi слiд вважати суму грошових коштiв, яка пiдлягала отриманню на рахунок за фактично реалiзовану суб'єктом господарювання - резидентом продукцiю (роботи, послуги).

     При визначеннi суми виручки, що повинна бути зарахована на рахунок резидента, господарським судам слiд виходити з вартостi фактично реалiзованої резидентом продукцiї (робiт, послуг).

     Пiдставою для застосування передбачених Законом санкцiй є незарахування виручки у iноземнiй валютi за фактично реалiзовану резидентом продукцiю (роботи, послуги).

     Органом, уповноваженим за наслiдками документальних перевiрок безпосередньо стягувати з резидентiв пеню за порушення термiнiв зарахування виручки у iноземнiй валютi на їхнi рахунки, вiдповiдно до ч. 5 ст. 4 Закону є державнi податковi iнспекцiї. Таким чином, органи державної податкової служби вправi за наслiдками документальних перевiрок безпосередньо приймати рiшення про стягнення з резидентiв пенi за порушення термiнiв зарахування виручки у iноземнiй валютi на їхнi рахунки.

     2. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 216 Цивiльного кодексу УРСР (далi - ЦК УРСР) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

     Можливiсть припинення зобов'язання зарахуванням передбачена нормою ч. 1 ст. 217 ЦК УРСР, вiдповiдно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

     Стаття 218 ЦК УРСР передбачає випадки, в яких зарахування не допускається.

     Спецiальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть", Законом України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" та ЦК УРСР, не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги за зовнiшньоекономiчними договорами.

     Тому господарським судам при застосуваннi вiдповiдних норм законодавства слiд враховувати, що припинення дебiторської та кредиторської заборгованостi мiж суб'єктами експортно-iмпортного договору (контракту) шляхом зарахування зустрiчної однорiдної вимоги не суперечить чинному законодавству України.

     3. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 4 Закону у разi прийняття судом, Мiжнародним комерцiйним арбiтражним судом чи Морською арбiтражною комiсiєю при Торгово-промисловiй палатi України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованостi, що виникла внаслiдок недотримання нерезидентом термiнiв, передбачених експортно-iмпортними контрактами, термiни, передбаченi статтями 1 i 2 цього Закону, зупиняються, i пеня за їх порушення у цей перiод не сплачується.

     При визначеннi суду, звернення до якого зупиняє термiни, передбаченi статтями 1 i 2 Закону, господарським судам слiд враховувати, що передбачений статтею перелiк спецiальних юрисдикцiйних органiв не є вичерпним.

     Вiдповiдно до ст. 9 Конституцiї України чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України.

     Частиною 2 ст. 3 Угоди про порядок вирiшення спорiв, пов'язаних iз здiйсненням господарської дiяльностi, пiдписаної у Києвi 20 березня 1992 року Урядами держав - учасниць Спiвдружностi Незалежних Держав та ратифiкованої Верховною Радою України 19 грудня 1992 року (далi - Угода), передбачено право господарюючих суб'єктiв кожної держави - учасницi Спiвдружностi Незалежних Держав на територiї iнших держав - учасниць Спiвдружностi Незалежних Держав безперешкодно звертатися до судiв, арбiтражних судiв, третейських судiв та iнших органiв, до компетенцiї яких належить вирiшення справ, що, зокрема, випливають iз договiрних та iнших цивiльно-правових вiдносин мiж господарюючими суб'єктами.

     Згiдно зi ст. 4 Угоди компетентнi суди держав - учасниць Спiвдружностi Незалежних Держав розглядають справи i в iнших випадках, якщо про це є письмова угода сторiн про передачу спору цьому суду.

     Вiдповiдно до змiсту ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далi - ГПК) пiдвiдомчий господарським судам спiр може бути передано сторонами на вирiшення третейського суду (арбiтражу), крiм спорiв про визнання недiйсними актiв, а також спорiв, що виникають при укладаннi, змiнi, розiрваннi та виконаннi господарських договорiв, пов'язаних iз задоволенням державних потреб.

     Таким чином, законодавство України не робить винятку щодо можливостi передачi майнового спору, що випливає з зовнiшньоекономiчної угоди, на вирiшення третейського суду (арбiтражу).

     Звернення резидента до суду, який спецiально уповноважений законодавством вiдповiдної країни, мiжнародними договорами чи умовами зовнiшньоекономiчного договору (контракту) вирiшувати спори, що випливають iз договiрних та iнших цивiльно-правових вiдносин мiж господарюючими суб'єктами, зупиняє термiни, передбаченi статтями 1 та 2 Закону, i пеня за їх порушення у цей перiод не сплачується.

     4. Вiдповiдно до ч. 3 ст. 4 Закону у разi прийняття судом рiшення про вiдмову в позовi повнiстю чи частково або припинення (закриття) провадження у справi, або залишення позову без розгляду термiни, передбаченi статтями 1 i 2 цього Закону, поновлюються, i пеня за їх порушення сплачується за кожен день прострочення, включаючи перiод, на який цi термiни було зупинено.

     У разi прийняття судом рiшення про задоволення позову, пеня за порушення термiнiв, передбачених статтями 1 i 2 Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбiтражним судом.

     Господарським судам слiд мати на увазi, що для позивача припинення провадження у справi, зокрема у зв'язку з добровiльним задоволенням позовних вимог, є позитивним вирiшенням спору на його користь.

     Тому у кожному випадку господарським судам необхiдно дослiджувати обставини, що зумовили припинення провадження у справi.

     При цьому для визначення можливостi застосування санкцiй слiд виходити не з формальної обставини - припинення провадження у справi, а з факту погашення заборгованостi.

     5. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 4 Закону у разi прийняття судом, Мiжнародним комерцiйним арбiтражним судом чи Морською арбiтражною комiсiєю при Торгово-промисловiй палатi України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованостi, що виникла внаслiдок недотримання нерезидентом термiнiв, передбачених експортно-iмпортними контрактами, термiни, передбаченi статтями 1 i 2 цього Закону, зупиняються, i пеня за їх порушення у цей перiод не сплачується.

     Для з'ясування дати (моменту) прийняття судом позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованостi за зовнiшньоекономiчним договором (контрактом) господарським судам необхiдно враховувати таке.

     Вiдповiдно до ч. 4 ст. 62 ГПК у разi скасування ухвали про вiдмову у прийняттi позовної заяви, вона вважається поданою в день первiсного звернення до господарського суду.

     Таким чином, юридичним фактом, який встановлює процесуальнi вiдносини мiж сторонами спору i судом, є насамперед факт звернення позивача до суду, а не факт порушення провадження у справi.

     Тому датою прийняття судом позовної заяви, з якої термiни, передбаченi статтями 1 i 2 Закону, зупиняються, слiд вважати саме дату звернення резидента до господарського суду з позовом про стягнення з нерезидента заборгованостi за експортно-iмпортним договором (контрактом).

"Вiсник господарського судочинства", N 4, 2005 р.