ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

     Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складi:

     головуючого: - Барбари В.П.,

     суддiв: Карпечкiна П.Ф., Колесника П.I., Лилака Д.Д., Новiкової Т.О., Потильчака О.I., Черногуза Ф.Ф.,

     за участi представника

     вiдповiдача: - Наумчука В.А.,

     розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi касацiйну скаргу товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Континiум-Льон-Контракт-Мрiя" (далi - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України вiд 21 грудня 2005 року у справi N 4/56-49.1 за позовом акцiонерного комерцiйного банку "Мрiя" (далi - Банк) до виробничо-комерцiйної фiрми "Континiум-Льон-Контракт" (далi - Фiрма) про стягнення 509 459 грн. 92 коп. заборгованостi за простим векселем, встановила:

     З позовом у Господарський суд Волинської областi Банк звернувся 31 сiчня 2003 року, мотивувавши заявлену вимогу тим, що:

     - вiн є держателем простого векселя N 6330347356917, емiтованого вiдкритим акцiонерним товариством "Рожищенський райагропостач" (далi - ВАТ "Рожищенський райагропостач") на користь Фiрми 22 лютого 2002 року, номiнальною вартiстю 470 000 грн. з нарахуванням 32% рiчних iз строком погашення "за пред'явленням", який ним придбаний у Фiрми за договором N Т10-02 вiд 22 лютого 2002 року (далi - договiр N Т10-02), про що на векселi вчинено вiдповiдний iндосамент;

     - 16 сiчня 2003 року нотарiусом вчинено протест про неоплату ВАТ "Рожищенський райагропостач" зазначеного векселя;

     - згiдно зi статтею 47 Унiфiкованого Закону про переказнi векселi та простi векселi, запроваджений Женевською конвенцiєю 1930 року (далi - Унiфiкований закон), Фiрма, як iндосант, є солiдарно зобов'язаною перед держателем, а держатель має право пред'явити стягнення до кожного окремо iз зобов'язаних осiб та до усiх їх разом, при цьому необов'язково дотримуючись послiдовностi, у якiй вони зобов'язувались.

     Окрiм того, Банк зазначив, що оскiльки вiдповiдно до статтi 12 Унiфiкованого закону iндосамент є безумовним, а будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною, то, на його думку, iндосант не має права скласти з себе вiдповiдальнiсть за векселем, навiть при застосуваннi застереження "без обороту на мене".

     Сума позову складається iз суми номiнальної вартостi векселя, нарахованих на неї 32% рiчних, витрат, пов'язаних з опротестуванням векселя, та пенi в розмiрi облiкової ставки НБУ, нарахованих згiдно iз Законом України "Про обiг векселiв в Українi" за перiод з 16 сiчня 2003 року до 28 сiчня 2003 року.

     Фiрма позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що iндосамент на векселi був написаний iз застереженням - "без обороту на мене", що вiдповiдно до статтi 15 Унiфiкованого закону звiльняє її вiд вiдповiдальностi за векселем.

     Рiшенням Господарського суду Волинської областi вiд 20 лютого 2003 року, залишеним без змiн постановою Львiвського апеляцiйного господарського суду вiд 12 травня 2003 року, позов задоволено. Судовi рiшення та постанова обґрунтованi тим, що виходячи з положень статей 12, 47 Унiфiкованого закону, вчинений на векселi напис "без обороту на мене" не звiльняє Фiрму вiд вiдповiдальностi щодо сплати заборгованостi за ним.

     Вказанi судовi рiшення першої та апеляцiйної iнстанцiй постановою вiд 7 жовтня 2003 року Вищий господарський суд України скасував, а справу передав на новий розгляд, обґрунтувавши її тим, що судами першої й апеляцiйної iнстанцiй не дана належна правова оцiнка договору купiвлi-продажу векселя N Т10-02 вiд 22 лютого 2002 року щодо вiдповiдностi його положенням Закону України "Про цiннi папери та фондову бiржу".

     Заявою вiд 27 травня 2004 року Банк збiльшив розмiр позовних вимог до 556 181 грн. 31 коп., що склало суму заборгованостi за простим векселем станом на 25 травня 2004 року.

     За наслiдками нового розгляду справи рiшенням вiд 27 травня 2004 року Господарський суд Волинської областi замiнив Фiрму її правонаступником - Товариством, а в позовi вiдмовив, обґрунтувавши рiшення тим, що iндосант вiдповiдно до статтi 15 Унiфiкованого закону має право звiльнити себе вiд вiдповiдальностi у разi неоплати векселя зобов'язаною за ним особою, зробивши на векселi вiдповiдне застереження.

     Постановою Львiвського апеляцiйного господарського суду вiд 29 вересня 2004 року, залишеною без змiн оскарженою постановою Вищого господарського суду України вiд 21 грудня 2005 року, рiшення Господарського суду Волинської областi вiд 27 травня 2004 року скасовано, а позов задоволено з тих пiдстав, що Унiфiкований закон не визначає такого поняття, як безоборотний iндосамент, а тому застереження "без обороту на мене" є неможливим з огляду Унiфiкованого закону, а згiдно зi статтею 12 цього Закону вказаний напис слiд вважати ненаписаним.

     Вiдмовляючи у задоволеннi заяви Фiрми про здiйснення процесуального правонаступництва та припиняючи провадження у справi щодо Товариства суди апеляцiйної та касацiйної iнстанцiй зазначили, що факт реорганiзацiї та переходу прав та обов'язкiв за векселем N 6330347356917 вiд Фiрми до Товариства не пiдтверджено належними доказами.

     Товариство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касацiйну скаргу неправильним застосуванням судом норм матерiального i процесуального права, а також невiдповiднiстю оскарженої постанови рiшенням Верховного Суду України i мiжнародному договору, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України.

     Заслухавши суддю-доповiдача та пояснення представника Товариства, розглянувши та обговоривши доводи касацiйної скарги, перевiривши матерiали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касацiйна скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

     Господарськi суди встановили, що вексель N 6330347356917 Банк купив у Фiрми на пiдставi договору N Т10-02, але передача цього векселя повинна була здiйснюватися покупцю по iменному оборотному iндосаменту на пiдставi взаємного акта приймання-передачi i пiдписаного сторонами реєстру (пункт 3.2 договору).

     Проте, вирiшуючи спiр по сутi, суди виходили з того, що зазначений вексель перейшов до Банку на пiдставi iндосаменту Фiрми з написом "Без обороту на мене".

     Заявляючи позов, Банк посилався на те, що вiн став держателем векселя саме на пiдставi договору N Т10-02, i, вiдповiдно, цей договiр визначався в якостi пiдстави позову.

     Тому пiд час розгляду справи судам слiд було дати належну юридичну оцiнку як договору N Т10-02, так i зазначеним в пунктi 3.2. додатках до нього, а саме: "реєстру проданих векселiв N 10 вiд 22 лютого 2002 року" та акта прийому-передачi векселiв вiд 22 лютого 2002 року, i, вiдповiдно, встановити правовий характер переходу векселя до Банку: за iменним оборотним iндосаментом, що передбачено договором, чи за iндосаментом без обороту на Фiрму, що вказано в текстi векселя.

     Але зазначенi обставини судами не дослiджувалися.

     Вирiшуючи питання про процесуальне правонаступництво Товариства щодо Фiрми суди помилково застосували норми Цивiльного кодексу України, позаяк на дату прийняття рiшення про реорганiзацiю Фiрми шляхом видiлення з її складу Товариства (14 травня 2003 року) чинними були Цивiльний кодекс УРСР та Закон України "Про пiдприємства в Українi", якими регулювались питання припинення дiяльностi юридичних осiб (пiдприємств), в т.ч. шляхом реорганiзацiї.

     Вiдтак, господарськi суди всiх iнстанцiй пiд час розгляду справи i вирiшення спору по сутi неправильно застосували норми матерiального i процесуального права, якi регулюють спiрнi правовiдносини, що призвело до ухвалення незаконних рiшення i постанов, а тому вони пiдлягають скасуванню, а справа - передачi на новий розгляд.

     Пiд час нового розгляду справи господарському суду першої iнстанцiї необхiдно врахувати викладене, всебiчно i повно встановити всi фактичнi обставини справи на пiдставi об'єктивної оцiнки наявних у нiй доказiв, з'ясувати дiйснi права та обов'язки сторiн i, залежно вiд встановленого, правильно застосувати норми матерiального права, що регулюють спiрнi правовiдносини, та ухвалити законне i обґрунтоване рiшення.

     Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ - 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

     Касацiйну скаргу Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Континiум-Льон-Контракт-Мрiя" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України вiд 21 грудня 2005 року, постанову Львiвського апеляцiйного господарського суду вiд 29 вересня 2004 року та рiшення Господарського суду Волинської областi вiд 27 травня 2004 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої iнстанцiї.

     Постанова остаточна i оскарженню не пiдлягає.