.png)
КОНВЕНЦIЯ
про корупцiю у контекстi кримiнального
права
(ETS 173)
Страсбург, 27 сiчня 1999 року
Преамбула
Держави-члени Ради Європи та iншi держави, якi пiдписали цю Конвенцiю,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення бiльшого єднання мiж її членами,
визнаючи важливiсть активiзацiї спiвробiтництва мiж iншими державами, що пiдписали цю Конвенцiю,
переконанi у необхiдностi здiйснювати у невiдкладному порядку спiльну кримiнальну полiтику, спрямовану на захист суспiльства вiд корупцiї, включаючи ухвалення вiдповiдних законодавчих актiв i вжиття превентивних заходiв,
наголошуючи, що корупцiя загрожує правопорядку, демократiї та правам людини, руйнує належне управлiння, чеснiсть та соцiальну справедливiсть, перешкоджає конкуренцiї та економiчному розвитковi i загрожує стабiльностi демократичних iнститутiв i моральним засадам суспiльства,
вважаючи, що ефективна боротьба iз корупцiєю вимагає розширення, активiзацiї та полiпшення мiжнародного спiвробiтництва у кримiнальних справах,
вiтаючи останнi подiї, якi ще бiльше поглиблюють на мiжнародному рiвнi розумiння та спiвробiтництво у справi боротьби iз корупцiєю, включаючи заходи Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, Свiтового банку, Мiжнародного валютного фонду, Всесвiтньої органiзацiї торгiвлi, Органiзацiї американських держав, ОЕСР i Європейського союзу,
беручи до уваги Програму дiй проти корупцiї, ухвалену Комiтетом мiнiстрiв Ради Європи у листопадi 1996 року на виконання рекомендацiй Дев'ятнадцятої Конференцiї мiнiстрiв юстицiї європейських країн (Валлетта, 1994 рiк),
вiдзначаючи у цьому зв'язку важливiсть участi держав, якi не є членами Ради Європи, у дiяльностi Ради, спрямованiй проти корупцiї, а також вiтаючи їхнiй цiнний внесок у здiйснення Програми дiй проти корупцiї,
вiдзначаючи також, що у резолюцiї N 1, ухваленiй на їхнiй Двадцять першiй Конференцiї (Прага, 1977 рiк), мiнiстри юстицiї європейських країн рекомендували якнайскорiше здiйснити Програму дiй проти корупцiї та запропоновували, зокрема, якнайскорiше укласти кримiнальну конвенцiю, яка передбачала б скоординоване визнання правопорушень, пов'язаних iз корупцiєю, злочинними, посилення спiвробiтництва у галузi кримiнального переслiдування таких правопорушень, а також ефективний механiзм для подальших дiй, вiдкритий для держав-членiв i держав, якi не є членами Ради, на рiвних засадах,
беручи до уваги, що глави держав i урядiв держав-членiв Ради Європи з нагоди їхньої другої зустрiчi, що вiдбулася у Страсбурзi 10-11 жовтня 1997 року, вирiшили шукати спiльнi шляхи подолання ризикiв, якi створює зростання корупцiї, та ухвалили План дiй, у якому Комiтетовi мiнiстрiв, крiм iншого, доручається забезпечити якнайскорiшу розробку мiжнародно-правових документiв вiдповiдно до Програми дiй проти корупцiї з метою розвитку спiвробiтництва у галузi боротьби iз корупцiєю, включаючи її зв'язки iз органiзованою злочиннiстю та вiдмиванням грошей,
враховуючи також, що у резолюцiї (97) 24, яка стосується 20 керiвних принципiв боротьби iз корупцiєю та яку Комiтет мiнiстрiв ухвалив 6 листопада 1997 року на своєму 101-му засiданнi, пiдкреслюється необхiднiсть якнайскорiшої розробки мiжнародно-правових документiв вiдповiдно до Програми дiй проти корупцiї,
з огляду на прийняття Комiтетом мiнiстрiв на своєму 102-му засiданнi 4 травня 1998 року резолюцiї (98) 7, що дозволяє укладення часткової та розширеної угоди про створення "Групи держав проти корупцiї (ГРЕКО)", яка спрямовуватиме свою дiяльнiсть на розширення можливостей її членiв у галузi боротьби iз корупцiєю шляхом здiйснення контролю за виконанням ними своїх зобов'язань у цiй галузi,
погодились про таке:
Глава I. Використання термiнiв
Стаття 1. Використання термiнiв
Для цiлей цiєї Конвенцiї:
a) вираз "державна посадова особа" тлумачиться за змiстом визначення "державного службовця", "публiчної посадової особи", "мера", "мiнiстра" чи "суддi" у нацiональному законодавствi та у кримiнальному правi держави, де вiдповiдна особа виконує такi функцiї;
b) термiн "суддя", наведений у пiдпунктi (а) вище, включає обвинувачiв i осiб, якi обiймають судовi посади;
c) у випадку судового переслiдування державної посадової особи iншої держави переслiдуюча держава може застосовувати визначення державної посадової особи тiльки у тiй мiрi, у якiй це визначення сполучне iз її нацiональним законодавством;
d) "юридична особа" означає будь-яке утворення, яке має такий статус за дiючим нацiональним законодавством, за винятком держав або iнших державних органiв, якi здiйснюють державнi повноваження, та мiждержавних мiжнародних органiзацiй.
Глава II. Заходи, яких необхiдно вжити на нацiональному рiвнi
Стаття 2. Дача хабара нацiональним державним посадовим особам
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями у разi їхнього умисного вчинення обiцяння, пропонування чи дачi будь-якою особою прямо чи опосередковано будь-якої неправомiрної вигоди будь-яким державним посадовим особам Сторони, для них особисто чи для iнших осiб, з метою заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повноважень.
Стаття 3. Одержання хабара нацiональними державними посадовими особами
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями у разi їхнього умисного вчинення вимагання чи одержання будь-якими державними посадовими особами Сторони прямо чи опосередковано будь-якої неправомiрної вигоди, для них особисто чи для iнших осiб, або прийняття пропозицiї чи обiцянки такої вигоди з метою виконання чи невиконання наданих їм повноважень.
Стаття 4. Хабарництво членiв нацiональних представницьких органiв
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiй, згаданих у статтях 2 i 3, якщо вони вчиняються будь-якою особою, що є членом будь-якого нацiонального представницького органу, який здiйснює законодавчi або виконавчi повноваження.
Стаття 5. Хабарництво iноземних державних посадових осiб
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiй, згаданих у статтях 2 i 3, якщо вони вчиняються державною посадовою особою будь-якої iншої держави.
Стаття 6. Хабарництво членiв iноземних представницьких органiв
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiй, згаданих у статтях 2 i 3, якщо вони вчиняються будь-якою особою, що є членом будь-якого представницького органу, який здiйснює законодавчi або виконавчi повноваження у будь-якiй iншiй державi.
Стаття 7. Дача хабара у приватному секторi
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями у разi їхнього умисного вчинення пiд час здiйснення пiдприємницької дiяльностi обiцяння, пропонування чи дачi прямо чи опосередковано будь-якої неправомiрної вигоди будь-яким особам, якi обiймають керiвнi посади у приватних пiдприємствах або працюють на них у будь-якiй якостi, для них особисто чи для iнших осiб, з метою заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повноважень на порушення їхнiх обов'язкiв.
Стаття 8. Одержання хабара у приватному секторi
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями у разi їхнього умисного вчинення пiд час здiйснення пiдприємницької дiяльностi вимагання чи одержання прямо чи опосередковано будь-якими особами, якi обiймають керiвнi посади у приватних пiдприємствах або працюють на них у будь-якiй якостi, будь-якої неправомiрної вигоди чи обiцянки такої вигоди для них особисто чи для iнших осiб або прийняття пропозицiї чи обiцянки такої вигоди з метою заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повноважень на порушення їхнiх обов'язкiв.
Стаття 9. Хабарництво посадових осiб мiжнародних органiзацiй
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiй, згаданих у статтях 2 i 3, якщо вони вчиняються будь-якою посадовою особою чи iншим контрактним спiвробiтником, за змiстом положень про персонал, будь-якої мiждержавної мiжнародної чи наднацiональної органiзацiї чи органу, членом якого є вiдповiдна Сторона, та будь-якою вiдрядженою чи невiдрядженою особою, яка здiйснює повноваження, що вiдповiдають повноваженням таких посадових осiб або спiвробiтникiв.
Стаття 10. Хабарництво членiв мiжнародних парламентських асамблей
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiй, згаданих у статтi 4, якщо вони вчиняються будь-якими членами парламентських асамблей мiжнародних або наднацiональних органiзацiй, членом яких є вiдповiдна Сторона.
Стаття 11. Хабарництво суддiв й посадових осiб мiжнародних судiв
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiй, згаданих у статтях 2 i 3, якщо вони вчиняються будь-якими особами, що обiймають судовi посади, або посадовими особами будь-якого мiжнародного суду, юрисдикцiю якого визнала вiдповiдна Сторона.
Стаття 12. Посередництво
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями у разi їхнього умисного вчинення обiцяння, пропонування чи дачi прямо або опосередковано будь-якої неправомiрної вигоди будь-якiй особi, яка заявляє чи пiдтверджує, що вона може за винагороду зловживати впливом на прийняття рiшень будь-якою особою, згаданою у статтях 2, 4-6 i 9-11, незалежно вiд того, що така неправомiрна вигода призначена для неї особисто чи для iншої особи, а також вимагання, одержання або прийняття пропозицiї чи обiцянки такої вигоди у винагороду за такий вплив незалежно вiд того, чи такий вплив дiйсно здiйснюється, чи призводить до бажаного результату.
Стаття 13. Вiдмивання доходiв, отриманих вiд правопорушень, пов'язаних iз корупцiєю
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiй, що згадуються у пунктах 1 i 2 статтi 6 Конвенцiї Ради Європи про вiдмивання, пошук, арешт та конфiскацiю доходiв, одержаних злочинним шляхом (ETS 141), на умовах, наведених у цих пунктах, якщо головне правопорушення охоплює будь-яке iз кримiнальних правопорушень, передбачених у статтях 2-12 цiєї Конвенцiї, при тому розумiннi, що вiдповiдна Сторона не зробила застереження чи заяви стосовно цих правопорушень або не вважає такi правопорушення тяжкими для цiлей свого законодавства, що стосується вiдмивання грошей.
Стаття 14. Правопорушення, пов'язанi iз бухгалтерським облiком
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi такими, що пiдлягають кримiнальному чи iншому покаранню, нижченаведенi умиснi дiї чи бездiяльнiсть з метою вчинення, приховування чи маскування правопорушень, згаданих у статтях 2-12, якщо Сторона не зробила вiдповiдного застереження чи вiдповiдної заяви:
a) виписування чи використання рахунку або будь-якого iншого облiкового документа чи запису, що мiстить недостовiрну чи неповну iнформацiю;
b) незаконне неоформлення запису про сплату.
Стаття 15. Спiвучасть
Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями допомогу у вчиненнi чи пiдбурювання до вчинення будь-якого iз кримiнальних правопорушень, передбачених цiєю Конвенцiєю.
Стаття 16. Iмунiтет
Положення цiєї Конвенцiї не зашкоджують положенням будь-якого договору, протоколу чи статуту, а також їхнiм правоустановчим нормам у тому, що стосується позбавлення iмунiтету.
Стаття 17. Пiдсуднiсть
1. Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для визнання у своєму нацiональному законодавствi пiдсудними кримiнальнi правопорушення, передбаченi статтями 2-14 цiєї Конвенцiї, якщо:
a) правопорушення вчиняється повнiстю або частково на її територiї;
b) правопорушник є її громадянином, державною посадовою особою чи членом одного iз її нацiональних представницьких органiв;
c) правопорушення вчиняється однiєю iз її посадових осiб чи одним iз членiв її нацiональних представницьких органiв або будь-якою особою, згаданою у статтях 9-11, яка одночасно є її громадянином.
2. Кожна держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження або приєднання може у заявi на iм'я Генерального секретаря Ради Європи повiдомити про те, що вона залишає за собою право не застосовувати чи застосовувати лише в особливих випадках або за особливих умов правила пiдсудностi, визначенi у пунктах 1b та c цiєї статтi чи будь-якiй її частинi.
3. Якщо Сторона використовує можливiсть застереження, передбачену у пунктi 2 цiєї статтi, вона вживає таких заходiв, якi можуть бути необхiдними для встановлення пiдсудностi кримiнальних правопорушень, що розглядаються у цiй Конвенцiї, у випадках, коли правопорушник знаходиться на її територiї i вона його не видає iншiй Сторонi виключно на пiдставi його громадянства пiсля отримання прохання про видачу.
4. Ця Конвенцiя не перешкоджає здiйсненню Стороною будь-якої кримiнальної юрисдикцiї вiдповiдно до нацiонального законодавства.
Стаття 18. Корпоративна вiдповiдальнiсть
1. Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для забезпечення вiдповiдальностi юридичних осiб за передбаченi цiєю Конвенцiєю кримiнальнi правопорушення - дача хабара, посередництво та вiдмивання грошей, - вчиненi у їхнiх iнтересах будь-якою фiзичною особою, яка дiяла в особистiй якостi чи як представник того чи iншого органу юридичної особи та яка обiймає керiвну посаду у цiй юридичнiй особi, iз використанням:
- представницьких повноважень юридичної особи; чи
- повноважень приймати рiшення вiд iменi юридичної особи; чи
- повноважень здiйснювати контроль за дiяльнiстю юридичної особи;
а також за залучення такої фiзичної особи до вищезазначених правопорушень у якостi спiвучасника чи пiдбурювача.
2. Крiм випадкiв, передбачених у пунктi 1, кожна Сторона вживає необхiдних заходiв для забезпечення вiдповiдальностi юридичної особи, коли неналежний контроль з боку фiзичної особи, згаданої у пунктi 1, призводить до вчинення в iнтересах цiєї юридичної особи кримiнальних правопорушень, наведених у пунктi 1, фiзичною особою, що їй пiдпорядковується.
3. Вiдповiдальнiсть юридичної особи за пунктами 1 i 2 не виключає кримiнального переслiдування фiзичних осiб, якi вчиняють кримiнальнi правопорушення, згаданi у пунктi 1, пiдбурюють до них або беруть у них участь.
Стаття 19. Санкцiї та заходи
1. З огляду на серйозний характер кримiнальних правопорушень, передбачених цiєю Конвенцiєю, кожна Сторона запроваджує стосовно кримiнальних правопорушень, визначених у статтях 2-14, ефективнi, домiрнi та стримуючi санкцiї i заходи, включаючи, у разi вчинення таких правопорушень фiзичними особами, позбавлення волi iз подальшою можливiстю видачi правопорушника.
2. Кожна Сторона забезпечує, щоб юридичним особам, притягнутим до вiдповiдальностi вiдповiдно до пунктiв 1 i 2 статтi 18, призначалися ефективнi, домiрнi та стримуючi кримiнальнi та некримiнальнi санкцiї i заходи, включаючи штрафи.
3. Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для забезпечення можливостi конфiскацiї чи в iнший спосiб вилучення засобiв вчинення кримiнальних правопорушень i доходiв, отриманих вiд кримiнальних правопорушень, визначених цiєю Конвенцiєю, чи вiдчуження власностi, вартiсть якої вiдповiдає таким доходам.
Стаття 20. Спецiалiзованi органи
Кожна Сторона вживає таких заходiв, якi можуть бути необхiдними для забезпечення спецiалiзацiї персоналу та органiв на боротьбi iз корупцiєю. Для того щоб вони могли здiйснювати свої функцiї ефективно та без будь-якого невиправданого тиску, вони повиннi мати необхiдну самостiйнiсть вiдповiдно до основоположних принципiв правової системи Сторони. Сторони забезпечують персоналу таких органiв пiдготовку та фiнансовi ресурси, достатнi для виконання його завдань.
Стаття 21. Спiвробiтництво iз нацiональними органами та мiж ними
Кожна Сторона вживає таких заходiв, якi можуть бути необхiдними для того, щоб органи державної влади та будь-яка державна посадова особа iз дотриманням нацiонального законодавства спiвробiтничали iз тими її органами, якi вiдповiдають за розслiдування та переслiдування кримiнальних правопорушень:
a) шляхом iнформування таких органiв на свою власну iнiцiативу у тих випадках, коли є достатнi пiдстави вважати вчиненим будь-яке iз кримiнальних правопорушень, визначених у статтях 2-14; або
b) шляхом надання таким органам на їхнiй запит будь-якої необхiдної iнформацiї.
Стаття 22. Захист помiчникiв правосуддя та свiдкiв
Кожна Сторона вживає таких заходiв, якi можуть бути необхiдними для забезпечення ефективного й належного захисту:
a) тих, хто повiдомляє про кримiнальнi правопорушення, визначенi у статтях 2-14, або в iнший спосiб спiвробiтничає iз органами слiдства та переслiдування;
b) свiдкiв, якi дають показання стосовно цих правопорушень.
Стаття 23. Заходи по сприянню збиранню доказiв i конфiскацiї доходiв
1. Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, -включаючи заходи, що дозволяють застосування спецiальних слiдчих методiв iз дотриманням нацiонального законодавства, - якi можуть бути необхiдними для забезпечення їй можливостi сприяти збиранню доказiв у зв'язку iз кримiнальними правопорушеннями, визначеними у статтях 2-14 цiєї Конвенцiї, та iдентифiкувати, вистежувати, заморожувати i заарештовувати засоби та доходи, отриманi вiд корупцiї, чи власнiсть, вартiсть якої вiдповiдає таким доходам, до яких можуть застосовуватися заходи, передбаченi у пунктi 3 статтi 19 цiєї Конвенцiї.
2. Кожна Сторона вживає таких законодавчих й iнших заходiв, якi можуть бути необхiдними для надання її судам або iншим компетентним органам права виносити постанови про подання банкiвської, фiнансової або комерцiйної iнформацiї чи про вилучення такої iнформацiї для здiйснення заходiв, передбачених у пунктi 1 цiєї статтi.
3. Таємнiсть банкiвських операцiй не може перешкоджати здiйсненню заходiв, передбачених у пунктах 1 i 2 цiєї статтi.
Глава III. Контроль за виконанням
Стаття 24. Контроль
Контроль за виконанням цiєї Конвенцiї Сторонами здiйснює Група держав проти корупцiї (ГРЕКО).
Глава IV. Мiжнародне спiвробiтництво
Стаття 25. Загальнi принципи та заходи мiжнародного спiвробiтництва
1. Сторони якнайширше спiвробiтничають мiж собою згiдно iз положеннями вiдповiдних мiжнародних договорiв про мiжнародне спiвробiтництво у кримiнальних справах чи домовленостей, досягнутих на основi однакового законодавства чи законодавчої взаємностi, а також iз дотриманням їхнього нацiонального законодавства з метою розслiдування та переслiдування кримiнальних правопорушень, визначених у цiй Конвенцiї.
2. Якщо Сторони не є учасниками мiжнародних договорiв або домовленостей, наведених у пунктi 1, застосовуються статтi 26-31 цiєї глави.
3. Статтi 26-31 цiєї глави застосовуються також у випадках, коли вони є бiльш сприятливими, нiж положення мiжнародних договорiв або домовленостей, наведених у пунктi 1.
Стаття 26. Взаємна допомога
1. Сторони надають одна однiй якнайширшу взаємну допомогу, швидко обробляючи запити, що надходять вiд органiв, якi вiдповiдно до нацiонального законодавства мають право розслiдувати чи переслiдувати кримiнальнi правопорушення, визначенi цiєю Конвенцiєю.
2. У наданнi взаємної правової допомоги за пунктом 1 цiєї статтi може бути вiдмовлено, якщо, на думку запитуваної Сторони, задоволення запиту може зашкодити її основоположним iнтересам, нацiональному суверенiтету, нацiональнiй безпецi чи громадському порядку.
3. Сторони не можуть застосовувати правило таємностi банкiвських операцiй як пiдставу для вiдмови у будь-якому спiвробiтництвi за цiєю главою. Якщо це передбачає її нацiональне законодавство, Сторона може вимагати, щоб запит про спiвробiтництво, який передбачає зняття таємницi банкiвських операцiй, скрiплювався дозволом суддi чи iншого судового органу, включаючи державних обвинувачiв, що займається кримiнальними справами.
Стаття 27. Видача правопорушникiв
1. Кримiнальнi правопорушення, визначенi цiєю Конвенцiєю, вважаються такими, що включенi до будь-якого договору про видачу правопорушникiв, чинного мiж Сторонами, як правопорушення, що тягнуть видачу.
2. Якщо Сторона, яка зумовлює видачу правопорушника наявнiстю вiдповiдного договору, отримує запит про видачу правопорушника iншiй Сторонi, з якою вона не має чинного договору про видачу правопорушникiв, вона може вважати цю Конвенцiю правовою основою для видачi, коли йдеться про будь-яке правопорушення, визначене цiєю Конвенцiєю.
3. Сторони, якi не зумовлюють видачу правопорушника наявнiстю вiдповiдного договору, у стосунках мiж собою визнають кримiнальнi правопорушення, визначенi цiєю Конвенцiєю, такими, що тягнуть видачу правопорушника.
4. Видача правопорушникiв здiйснюється вiдповiдно до умов, передбачених у законодавствi запитуваної Сторони або чинних договорах про видачу правопорушникiв, включаючи пiдстави, на яких запитувана Сторона може вiдмовити у видачi правопорушника.
5. Якщо у видачi за кримiнальне правопорушення, передбачене цiєю Конвенцiєю, вiдмовляється виключно на пiдставi громадянства правопорушника, або якщо запитувана Сторона вважає, що вона має юрисдикцiю над таким правопорушенням, запитувана Сторона передає справу до своїх компетентних органiв для кримiнального переслiдування, якщо вона не домовилася про iнше iз запитуючою Стороною, й iнформує належним чином останню про остаточнi результати справи.
Стаття 28. Оперативна iнформацiя
Без шкоди для свого розслiдування чи провадження у справi Сторона може без попереднього запиту надiслати iншiй Сторонi iнформацiю про виявленi факти, якщо вона вважає, що повiдомлення такої iнформацiї може допомогти отримуючiй Сторонi у порушеннi чи проведеннi розслiдування або провадження стосовно кримiнальних правопорушень, визначених цiєю Конвенцiєю, або може сприяти поданню такою Стороною запиту згiдно iз цiєю главою.
Стаття 29. Центральний орган
1. Сторони призначають центральний орган або у разi необхiдностi декiлька центральних органiв, якi вiдповiдають за подання запитiв та вiдповiдi на запити, зробленi за цiєю главою, виконання таких запитiв або передачу їх до вiдповiдних органiв для виконання.
2. Кожна Сторона пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження або приєднання повiдомляє Генеральному секретарю Ради Європи назви та адреси органiв, призначених на виконання пункту 1 цiєї статтi.
Стаття 30. Безпосереднiй зв'язок
1. Центральнi органи пiдтримують мiж собою безпосереднiй зв'язок.
2. У термiнових випадках запити про надання взаємної допомоги та повiдомлення, що стосуються такої допомоги, можуть надсилатися безпосередньо судовими органами, включаючи державних обвинувачiв, запитуючої Сторони таким самим органам запитуваної Сторони. У таких випадках копiя подання надсилається одночасно центральному органу запитуваної Сторони через центральний орган запитуючої Сторони.
3. Будь-який запит або будь-яке повiдомлення за пунктами 1 i 2 цiєї статтi може робитися через Мiжнародну органiзацiю кримiнальної полiцiї (Iнтерпол).
4. Якщо запит надсилається вiдповiдно до пункту 2 цiєї статтi, а отримуючий орган не має повноважень розглядати такий запит, отримуючий орган передає запит до компетентного нацiонального органу i самостiйно iнформує про це запитуючу Сторону.
5. Запити чи повiдомлення за пунктом 2 цiєї статтi, якi не стосуються примусових заходiв, можуть безпосередньо надсилатися компетентними органами запитуючої Сторони компетентним органам запитуваної Сторони.
6. Кожна держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження або приєднання може повiдомити Генеральному секретарю Ради Європи про те, що заради ефективностi запити, зробленi за цiєю главою, мають надсилатися до її центрального органу.
Стаття 31. Iнформацiя
Запитувана Сторона невiдкладно iнформує запитуючу Сторону про заходи, вжитi щодо запиту, зробленого за цiєю главою, та про остаточнi результати таких заходiв. Запитувана Сторона також невiдкладно iнформує запитуючу Сторону про будь-якi обставини, що унеможливлюють виконання запланованих заходiв або можуть суттєво його затримати.
Глава V. Прикiнцевi положення
Стаття 32. Пiдписання та набрання чинностi
1. Цю Конвенцiю вiдкрито для пiдписання державами-членами Ради Європи, та державами, якi не є членами Ради, але якi брали участь у її розробцi. Такi держави можуть висловити свою згоду на обов'язковiсть для них цiєї Конвенцiї шляхом:
а) пiдписання без застереження щодо ратифiкацiї, прийняття чи затвердження; або
b) пiдписання за умови ратифiкацiї, прийняття чи затвердження з подальшою ратифiкацiєю, прийняттям чи затвердженням.
2. Ратифiкацiйнi грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
3. Ця Конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати, на яку чотирнадцять держав висловили свою згоду на обов'язковiсть для них Конвенцiї вiдповiдно до положень пункту 1. Будь-яка така держава, що не є членом Групи держав проти корупцiї (ГРЕКО) на час ратифiкацiї, автоматично стає членом Групи у день набрання цiєю Конвенцiєю чинностi.
4. Стосовно будь-якої держави, що пiдписала Конвенцiю та що висловлюватиме свою згоду на обов'язковiсть для неї Конвенцiї пiсля набрання нею чинностi, ця Конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати висловлення нею своєї згоди про обов'язковiсть для неї Конвенцiї вiдповiдно до положень пункту 1. Будь-яка держава, що пiдписала Конвенцiю i що не є членом Групи держав проти корупцiї (ГРЕКО) на час ратифiкацiї, автоматично стає членом Групи у день набрання цiєю Конвенцiєю чинностi стосовно такої держави.
Стаття 33. Приєднання до Конвенцiї
1. Пiсля набрання цiєю Конвенцiєю чинностi Комiтет мiнiстрiв Ради Європи пiсля консультацiй iз Договiрними Державами-учасниками Конвенцiї може запропонувати Європейському спiвтовариству, а також будь-якiй державi, яка не є членом Ради i яка не брала участi у розробцi Конвенцiї, приєднатися до цiєї Конвенцiї у рiшеннi, що приймається бiльшiстю голосiв, передбаченою у статтi 20d Статуту Ради Європи, i одностайним голосуванням представникiв Договiрних Держав, якi мають право засiдати в Комiтетi мiнiстрiв.
2. Стосовно Європейського спiвтовариства та будь-якої держави, що приєдналася до цiєї Конвенцiї вiдповiдно до пункту 1 вище, Конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати здачi на зберiгання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи. Європейське спiвтовариство та будь-яка держава, що приєдналася до цiєї Конвенцiї, автоматично стають членами ГРЕКО, якщо вони на час приєднання ще не є такими членами, у день набрання цiєю Конвенцiєю чинностi стосовно них.
Стаття 34. Територiальне застосування
1. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територiю (територiї), до якої застосовуватиметься ця Конвенцiя.
2. Будь-яка Сторона може в будь-який iнший час пiсля цього заявою на iм'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дiю цiєї Конвенцiї на будь-яку iншу територiю, визначену в цiй заявi. Щодо такої територiї Конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.
3. Будь-яка заява, зроблена вiдповiдно до двох попереднiх пунктiв, може стосовно будь-якої територiї, визначеної в цiй заявi, бути вiдкликана шляхом подання вiдповiдного повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи. Вiдкликання набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати отримання такого повiдомлення Генеральним секретарем.
Стаття 35. Вiдношення до iнших конвенцiй та угод
1. Ця Конвенцiя не зашкоджує правам та зобов'язанням, що випливають iз мiжнародних багатостороннiх конвенцiй, якi стосуються спецiальних питань.
2. Сторони цiєї Конвенцiї можуть укладати мiж собою двостороннi чи багатостороннi угоди з питань, що розглядаються у Конвенцiї, з метою доповнення чи посилення її положень або сприяння застосуванню принципiв, закрiплених у нiй.
3. Якщо двi чи бiльше Сторiн вже уклали угоду чи договiр стосовно якогось iз питань, що розглядаються у цiй Конвенцiї, або в iнший спосiб встановили свої стосунки щодо цього питання, вони мають право застосовувати таку угоду чи такий договiр або вiдповiдним чином регулювати такi стосунки замiсть цiєї Конвенцiї, якщо це сприяє мiжнародному спiвробiтництву.
Стаття 36. Заяви
Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити, що вона визнаватиме кримiнальними правопорушеннями дачу та одержання хабара iноземними державними посадовими особами за статтею 5, посадовими особами мiжнародних органiзацiй за статтею 9 або суддями та посадовими особами мiжнародних судiв за статтею 11, тiльки якщо державна посадова особа чи суддя дiють або утримуються вiд дiй на порушення своїх обов'язкiв.
Стаття 37. Застереження
1. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може залишити за собою право не визнавати повнiстю або частково у своєму нацiональному законодавствi кримiнальними правопорушеннями дiї, згаданi у статтях 4, 6-8, 10 i 12, або правопорушення, що пов'язанi iз одержанням хабара та визначенi у статтi 5.
2. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити, що вона користуватиметься застереженням, передбаченим у пунктi 2 статтi 17.
3. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити, що вона може вiдмовити у наданнi правової взаємної допомоги за пунктом 1 статтi 26, якщо запит стосується правопорушення, яке, на думку запитуваної Сторони, є полiтичним правопорушенням.
4. Жодна держава не може на застосування пунктiв 1, 2 i 3 цiєї статтi заявляти застереження до бiльше п'яти положень, згаданих у цих пунктах. Жоднi iншi застереження не дозволяються. Застереження однакового характеру до статей 4, 6 i 10 вважаються одним застереженням.
Стаття 38. Строк дiї та перегляд заяв i застережень
1. Заяви, згаданi у статтi 36, та застереження, згаданi у статтi 37, дiють упродовж трьох рокiв вiд дати набрання цiєю Конвенцiєю чинностi стосовно вiдповiдної держави. Проте такi заяви та застереження можуть поновлюватися на перiоди такої самої тривалостi.
2. За дванадцять мiсяцiв до закiнчення строку дiї заяви чи застереження Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє вiдповiдну державу про закiнчення такого строку. Ця держава не пiзнiше нiж за три мiсяцi до закiнчення строку дiї заяви чи застереження має повiдомити Генерального секретаря про те, що вона залишає таку заяву чи таке застереження в силi, вносить до заяви чи застереження змiни або доповнення або вiдкликає заяву чи застереження. Якщо вiдповiдна держава не надсилає такого повiдомлення, Генеральний секретар iнформує цю державу про те, що строк дiї її заяви чи застереження вважається автоматично подовженим на шестимiсячний перiод. Якщо до спливу цього шестимiсячного перiоду вiдповiдна держава не повiдомляє про свiй намiр залишити заяву чи застереження в силi або внести до заяви чи застереження змiни та доповнення, така заява чи застереження втрачає чиннiсть.
3. Якщо Сторона робить заяву чи застереження вiдповiдно до статей 36 i 37, до поновлення дiї такої заяви чи такого застереження або на запит вона надає ГРЕКО пояснення щодо пiдстав подовження строку дiї.
Стаття 39. Поправки
1. Поправки до цiєї Конвенцiї можуть пропонуватися будь-якою Стороною, i вони надсилаються Генеральним секретарем Ради Європи державам-членам Ради Європи, кожнiй державi, яка не є членом Ради, але яка приєдналася до Конвенцiї або якiй було запропоновано приєднатися до неї вiдповiдно положень статтi 33.
2. Будь-яка поправка, що її запропонувала та чи iнша Сторона, надсилається Європейському комiтетовi iз проблем злочинностi (ЄКПЗ), який подає Комiтетовi мiнiстрiв свiй висновок щодо запропонованої поправки.
3. Комiтет мiнiстрiв розглядає запропоновану поправку та висновок, поданий ЄКПЗ, i пiсля консультацiй iз державами-учасниками Конвенцiї, якi не є членами Ради Європи, може прийняти таку поправку.
4. Текст будь-якої поправки, прийнятої Комiтетом мiнiстрiв вiдповiдно до пункту 3 цiєї статтi, надсилається Сторонам для прийняття.
5. Будь-яка поправка, прийнята вiдповiдно до пункту 3 цiєї статтi, набирає чинностi на тридцятий день вiд дати, на яку всi Сторони поiнформували Генерального секретаря про її прийняття ними.
Стаття 40. Врегулювання спорiв
1. Європейський комiтет Ради Європи iз проблем злочинностi постiйно iнформується про тлумачення та застосування цiєї Конвенцiї.
2. У разi виникнення мiж Сторонами спору щодо тлумачення чи застосування цiєї Конвенцiї такi Сторони намагаються врегулювати спiр шляхом переговорiв або будь-яким iншим мирним шляхом на їхнiй вибiр, включаючи подання спору на розгляд Європейського комiтету iз проблем злочинностi, арбiтражного суду, рiшення якого є обов'язковими для Сторiн, або Мiжнародного Суду за згодою вiдповiдних Сторiн.
Стаття 41. Денонсацiя
1. Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю Конвенцiю шляхом подання вiдповiдного повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи.
2. Така денонсацiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати отримання такого повiдомлення Генеральним секретарем.
Стаття 42. Повiдомлення
Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє держави-члени Ради Європи та будь-яку державу, що приєдналася до Конвенцiї про:
a) будь-яке пiдписання;
b) здачу на зберiгання будь-якої ратифiкацiйної грамоти або будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання;
c) будь-яку дату набрання чинностi цiєю Конвенцiєю вiдповiдно до статей 32 та 33;
d) будь-яку заяву чи будь-яке застереження, зроблене вiдповiдно до статей 36 та 37;
e) будь-яку iншу дiю, будь-яке повiдомлення або сповiщення, якi стосуються цiєї Конвенцiї.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi належним чином на те уповноваженi представники пiдписали цю Конвенцiю.
Вчинено у Страсбурзi двадцять сьомого дня сiчня мiсяця 1999 року англiйською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примiрнику, який зберiгатиметься в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвiдченi копiї цiєї Конвенцiї кожнiй державi члену Ради Європи, державам, якi не є членами Ради, але якi брали участь у розробцi цiєї Конвенцiї та будь-якiй державi, якiй було запропоновано приєднатися до Конвенцiї.
