ВИЩИЙ АРБIТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

Про Закон України "Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi"

     У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi" вiд 01.06.2000 N 1775-III (далi - Закон) вважаємо за необхiдне звернути увагу на деякi приписи Закону, якими слiд керуватися у розглядi справ зi спорiв, пов'язаних з лiцензуванням господарської дiяльностi.

     1. Закон опублiковано 21.07.2000 в Офiцiйному вiснику України N 27. Вiдповiдно до пункту 1 статтi 24 Закону вiн набирає чинностi через три мiсяцi з дня опублiкування, тобто з 21.10.2000.

     Закон визначає види господарської дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню, порядок їх лiцензування, встановлює державний контроль у сферi лiцензування, вiдповiдальнiсть суб'єктiв господарювання та органiв лiцензування за порушення законодавства у сферi лiцензування.

     2. Дiя Закону поширюється на всiх суб'єктiв господарювання, якими є зареєстрованi в установленому законодавством порядку юридичнi особи незалежно вiд їх органiзацiйно-правової форми та форми власностi, що провадять господарську дiяльнiсть, крiм органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, а також фiзичнi особи - суб'єкти пiдприємницької дiяльностi.

     Частиною другою статтi 2 Закону передбачено, що лiцензування у названих цiєю нормою сферах повинно здiйснюватись згiдно з законами, якi регулюють вiдповiднi вiдносини.

     Господарською, у розумiннi Закону, є не лише пiдприємницька, а й будь-яка дiяльнiсть юридичних осiб i названих фiзичних осiб, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукцiї, торгiвлею, наданням послуг, виконанням робiт (статтi 1, 2 Закону).

     Перелiк видiв господарської дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню, викладений у статтi 9 та у частинi другiй статтi 2 Закону i є вичерпним.

     3. З огляду на вимоги частини третьої статтi 3 Закону, зайняття певним видом господарської дiяльностi, що вiдповiдно до законодавства пiдлягає обмеженню, без виданої у встановленому порядку лiцензiї є незаконним, а укладенi суб'єктами господарювання договори, спрямованi на здiйснення такої дiяльностi, повиннi визнаватись недiйсними на пiдставi статтi 48 Цивiльного кодексу України, у тому числi за iнiцiативою арбiтражного суду згiдно з частиною першою статтi 83 Арбiтражного процесуального кодексу України.

     4. Закон визначає (статтi 4 - 6) повноваження органiв державної влади у сферi лiцензування, у тому числi спецiально уповноваженого органу з питань лiцензування.

     Спецiально уповноваженим органом з питань лiцензування є Державний комiтет України з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва, на який згiдно з Положенням, затвердженим Указом Президента України "Питання Державного комiтету України з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва" N 721/2000 вiд 25.05.2000, покладено вiдповiднi завдання у сферi лiцензування.

     Перелiк органiв виконавчої влади, якi видають лiцензiї, затверджено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України "Про порядок лiцензування пiдприємницької дiяльностi" вiд 03.07.98 N 1020 (з подальшими змiнами i доповненнями).

     5. Частина п'ята статтi 5 Закону передбачає можливiсть оскарження розпоряджень спецiально уповноваженого органу з питань лiцензування до суду. У визначеннi пiдвiдомчостi вiдповiдних спорiв арбiтражному суду слiд виходити з суб'єктного складу учасникiв спору (статтi 1, 21 Арбiтражного процесуального кодексу України).

     Необхiдно також мати на увазi, що передбачений частиною третьою статтi 7 Закону розгляд заяв, претензiй та скарг суб'єктiв господарювання на рiшення органiв лiцензування, який здiйснюється експертно-апеляцiйною радою, не позбавляє заiнтересованих осiб права на звернення безпосередньо до суду.

     6. Згiдно iз статтею 11 Закону рiшення про видачу або про вiдмову у видачi лiцензiї приймається органом лiцензування у строк не пiзнiше нiж десять робочих днiв з дати надходження вiдповiдної заяви та доданих до неї документiв. Повiдомлення про прийняття рiшення щодо видачi лiцензiї або про вiдмову у її видачi надсилається (видається) заявниковi в письмовiй формi протягом трьох робочих днiв з дня прийняття вiдповiдного рiшення.

     У видачi лiцензiї може бути вiдмовлено лише з пiдстав, зазначених у частинi третiй статтi 11 Закону. Суб'єкт господарювання, щодо якого прийнято рiшення про вiдмову у видачi лiцензiї, вправi звернутися до арбiтражного суду iз заявою про визнання такого рiшення недiйсним та/або про спонукання органу лiцензування видати лiцензiю. Предметом спору в арбiтражному судi може бути також i залишення заяви про видачу лiцензiї без розгляду (частини восьма, дев'ята статтi 10 Закону).

     Якщо протягом зазначених у статтi 11 Закону строкiв органом лiцензування не буде надiслано (не буде видано) суб'єкту господарювання рiшення про видачу або про вiдмову у видачi лiцензiї, останнiй так само не позбавлений права на звернення до арбiтражного суду з позовом про спонукання цього органу видати лiцензiю.

     7. Закон (частина сьома статтi 12) передбачає також можливiсть оскарження у судовому порядку, тобто шляхом подання вiдповiдного позову, рiшення про результати конкурсу на отримання лiцензiй для здiйснення господарської дiяльностi, пов'язаної з використанням обмежених ресурсiв. Перелiк таких видiв господарської дiяльностi наведений у частинi десятiй згаданої статтi Закону.

     8. Рiшення арбiтражного суду про визнання недiйсним рiшення про вiдмову у видачi лiцензiї та/або щодо спонукання органу лiцензування видати лiцензiю не замiнює самої лiцензiї, оскiльки здiйснення лiцензування не вiднесено до повноважень судового органу. У разi ухилення органу лiцензування вiд виконання рiшення арбiтражного суду про зобов'язання видати лiцензiю до цього органу може бути застосовано санкцiї, встановленi статтею 119 Арбiтражного процесуального кодексу України.

     9. Стаття 19 Закону мiстить вимоги щодо ведення лiцензiйних справ, журналу облiку заяв i виданих лiцензiй та лiцензiйного реєстру. Вiдповiднi документи в оригiналi або належним чином завiренi витяги з них можуть прийматись арбiтражними судами як докази у справах зi спорiв, пов'язаних з видачею лiцензiй, зокрема, у визначеннi строкiв такої видачi тощо.

    10. Вичерпний перелiк пiдстав, для анулювання лiцензiй органом лiцензування наведено у частинi першiй статтi 21 Закону. У разi незгоди з вiдповiдним рiшенням лiцензiат вправi на власний вибiр вирiшувати питання про звернення зi скаргою до експертно-апеляцiйної ради або безпосередньо до арбiтражного суду iз заявою про визнання недiйсним рiшення про анулювання лiцензiї. Предметом спору у такому разi має бути саме рiшення про анулювання лiцензiї, але не акти, що зазначенi у частинах першiй i третiй статтi 21 Закону. Викладенi у цих актах обставини можуть бути лише пiдставою для прийняття згаданого рiшення.

     11. Згiдно з пунктом 2 статтi 24 Закону до приведення законодавства у вiдповiднiсть iз Законом України "Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi" закони та iншi нормативно-правовi акти застосовуються в частинi, що не суперечить цьому Закону.

     З моменту набрання Законом чинностi роз'яснення президiї Вищого арбiтражного суду України вiд 06.08.97 N 02-5/276 "Про деякi питання практики застосування Закону України "Про пiдприємництво" (у редакцiї роз'яснення президiї Вищого арбiтражного суду України вiд 03.06.98 N 02-5/202) до внесення до нього вiдповiдних змiн має застосовуватись у частинi, що узгоджується iз Законом.