ДОГОВIР

про основи мiждержавних вiдносин України i Республiки Узбекистан

     Україна i Республiка Узбекистан, якi надалi iменуються Високi Договiрнi Сторони,

     пiдтверджуючи право народiв розпоряджатися своєю долею,

     виходячи з Декларацiї про державний суверенiтет України вiд 16 липня 1990 року, Акта проголошення незалежностi України вiд 24 серпня 1991 року та Декларацiї про суверенiтет, прийнятої на другiй сесiї Верховної Ради Узбецької РСР 20 червня 1990 року, Закону Республiки Узбекистан "Про основи державної незалежностi Республiки Узбекистан" вiд 31 серпня 1991 року,

     прагнучи побудувати демократичнi правовi держави України i Узбекистану та увiйти у свiтове спiвтовариство як повноправнi суб'єкти мiжнародного права,

     маючи намiр розвивати свої мiждержавнi вiдносини на основi принципiв суверенної рiвностi, невтручання у внутрiшнi справи, вiдмови вiд застосування сили або економiчних методiв тиску, врегулювання спiрних проблем погоджувальними засобами, а також iнших загальновизнаних принципiв i норм мiжнародного права,

     вважаючи, що подальший розвиток i змiцнення традицiйних вiдносин дружби, добросусiдства та взаємовигiдного спiвробiтництва мiж ними вiдповiдають корiнним нацiональним iнтересам народiв обох держав i служать справi миру та безпеки,

     керуючись прагненням змiцнювати договiрно-правовi основи взаємовiдносин суверенних держав,

     пiдтверджуючи свою вiдданiсть цiлям i принципам Статуту Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, хельсiнкського Заключного акта, Паризької хартiї для нової Європи та iнших основоположних документiв щодо безпеки i спiвробiтництва в Європi та Азiї,

     зобов'язуючись додержувати загальновизнаних мiжнародних норм про права людини,

     домовились про таке:

     Стаття 1

     Високi Договiрнi Сторони визнають одна одну суверенними державами i зобов'язуються утримуватись вiд дiй, що можуть завдати шкоди державному суверенiтету iншої Сторони.

     Стаття 2

     Високi Договiрнi Сторони гарантують своїм громадянам незалежно вiд їх нацiональностi, вiросповiдання або iнших вiдмiнностей рiвнi права i свободи.

     Сторони гарантують усiм громадянам СРСР, якi проживають на територiях України i Республiки Узбекистан, право набути громадянство тiєї Сторони, на територiї якої вони проживають, вiдповiдно до її законодавства про громадянство.

     Питання набуття громадянства однiєї iз Сторiн особами, якi проживають на територiї iншої Сторони, будуть урегульованi вiдповiдними угодами з урахуванням законодавства Сторiн про громадянство.

     Стаття 3

     Кожна з Високих Договiрних Сторiн гарантує громадянам iншої Сторони, якi проживають на її територiї, незалежно вiд їх нацiональної належностi, вiросповiдання або iнших вiдмiнностей громадянськi, полiтичнi, соцiальнi, економiчнi та культурнi права i свободи вiдповiдно до загальновизнаних мiжнародних норм про права людини.

     Кожна iз Сторiн захищає права своїх громадян, якi проживають на територiї iншої Сторони, подає їм всебiчну допомогу i пiдтримку вiдповiдно до загальновизнаних норм мiжнародного права.

     Стаття 4

     Високi Договiрнi Сторони сприяють вираженню, збереженню i розвитку етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi нацiональних меншостей, якi проживають на їх територiях.

     Україна i Республiка Узбекистан проявляють турботу про задоволення мовних та iнших нацiонально-культурних i духовних потреб вiдповiдно українцiв, якi проживають в Узбекистанi, та узбекiв, якi проживають в Українi. Сторони в рамках чинних законiв спiвробiтничатимуть у задоволеннi цих потреб.

     Сторони вважають за необхiдне провести консультацiї та переговори про укладення мiжурядової угоди з проблеми повернення кримських татар, якi проживають в Узбекистанi, на iсторичну батькiвщину - Крим.

     Стаття 5

     Високi Договiрнi Сторони розвиватимуть рiвноправне i взаємовигiдне спiвробiтництво своїх народiв i держав у галузi полiтики, економiки, культури, освiти, охорони здоров'я, екологiї, науки, технiки, торгiвлi, в гуманiтарнiй та iнших галузях, сприятимуть широкому iнформацiйному обмiну, сумлiнно й неухильно дотримуватимуть взаємних зобов'язань.

     Сторони вважають за необхiдне укласти вiдповiднi угоди про спiвробiтництво.

     Стаття 6

     Високi Договiрнi Сторони визнають i поважають територiальну цiлiснiсть України i Республiки Узбекистан в нинi iснуючих кордонах.

     Стаття 7

     Високi Договiрнi Сторони, прагнучи до подальшого змiцнення мiжнародного миру, визнають необхiднiсть спiвробiтництва обох держав

     у галузi оборони i забезпечення безпеки на основi Декларацiй про суверенiтет Сторiн та вiдповiдно до Статуту ООН.

     Стаття 8

     Високi Договiрнi Сторони визнають, що до сфери їх спiльної дiяльностi, яка реалiзується на рiвноправнiй основi через спiльнi координуючi iнститути Сторiн, належать питання:

     - забезпечення i захисту прав людини;

     - взаємодiї у зовнiшнiй полiтицi та зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi;

     - спiвробiтництва у формуваннi i розвитку спiльного економiчного простору, євразiйського ринку, в галузi митної полiтики;

     - управлiння системами транспорту i зв'язку, включаючи супутниковий зв'язок i телекомунiкацiї;

     - спiвробiтництва у галузi охорони навколишнього середовища на своїх територiях, участi у створеннi всеохоплюючої мiжнародної системи екологiчної безпеки;

     - мiграцiйної полiтики;

     - боротьби iз злочиннiстю.

     Стаття 9

     Високi Договiрнi Сторони, усвiдомлюючи планетарний характер Чорнобильської та Аральської катастроф, укладуть спецiальну угоду про спiвробiтництво та обмiн iнформацiєю з усiх аспектiв пов'язаних з цим лихом проблем, а також об'єднуватимуть i координуватимуть зусилля, в тому числi i на мiжнародному рiвнi, щодо подолання їх наслiдкiв.

     Стаття 10

     Високi Договiрнi Сторони визнають за кожною з них право самостiйно визначати види i форми власностi та регулювати вiдносини власностi на своїй територiї.

     Правовий режим державного майна, майна юридичних осiб i громадян однiєї Сторони, що знаходиться на територiї iншої Сторони, регулюється законодавством останньої.

     Сторони погоджуються в тому, що всi питання щодо майна, яке квалiфiкується як союзна власнiсть, будуть урегульованi вiдповiдними угодами з урахуванням законодавства Сторiн.

     Стаття 11

     Високi Договiрнi Сторони заохочують розвиток взаємовигiдних економiчних, торговельних, науково-технiчних вiдносин на рiвнях:

     - органiв державної влади та управлiння;

     - банкiв i фiнансової системи;

     - Академiй наук;

     - органiв територiального (мунiципального) самоврядування;

     - пiдприємств, об'єднань, органiзацiй i установ;

     - спiльних українсько-узбецьких i узбецько-українських пiдприємств та органiзацiй;

     - iндивiдуальних пiдприємцiв.

     Сторони погодились в тому, що конкретнi механiзми мiжгосподарських вiдносин, торговельного обмiну, всiх видiв зв'язку i перевезень, а також питання економiчного та iнформацiйного спiвробiтництва будуть урегульованi мiжурядовими угодами.

     Сторони не застосовуватимуть в односторонньому порядку дестабiлiзуючих економiчних заходiв, якi завдають шкоди одна однiй.

     Стаття 12

     Високi Договiрнi Сторони укладуть мiжурядовi угоди про взаємнi поставки i послуги, платежi, цiни i рух цiнних паперiв, а також про строки переходу на взаємнi розрахунки за свiтовими цiнами. Даний перелiк угод не є вичерпним.

     Сторони зобов'язуються вживати заходiв щодо координацiї полiтики цiн.

     Стаття 13

     Високi Договiрнi Сторони забезпечують транзитнi транспортнi операцiї через морськi, рiчковi та повiтрянi порти, залiзницi, автодорожню мережу i трубопроводи, розташованi на їх територiях.

     Умови i порядок здiйснення транзитних транспортних операцiй визначаються спецiальними угодами Сторiн.

     Стаття 14

     Високi Договiрнi Сторони залишають за собою право укладати додатковi договори або угоди про спiвробiтництво в усiх iнших сферах мiждержавних вiдносин.

     Стаття 15

     Високi Договiрнi Сторони вважають за доцiльне найближчим часом здiйснити обмiн дипломатичними та iншими повноважними представництвами.

     Порядок обмiну представництвами та їх статус буде врегульовано спецiальною угодою.

     Стаття 16

     Високi Договiрнi Сторони погодились в тому, що до прийняття Республiки Узбекистан в Органiзацiю Об'єднаних Нацiй Україна за iнiцiативою Республiки Узбекистан представлятиме її iнтереси у цiй мiжнароднiй органiзацiї.

     Стаття 17

     Спори щодо тлумачення i застосування норм цього Договору пiдлягають розв'язанню шляхом переговорiв.

     Стаття 18

     Цей Договiр не зачiпає зобов'язань Високих Договiрних Сторiн щодо третiх держав i права на укладення договорiв з третiми сторонами про їх участь у визначенiй Договором сферi спiльної дiяльностi Сторiн i в системi колективної безпеки.

     Стаття 19

     Високi Договiрнi Сторони проводитимуть регулярнi двостороннi консультацiї i переговори з питань виконання цього Договору.

     Стаття 20

     Кожна з Високих Договiрних Сторiн залишає за собою право iнiцiювати в рамках консультацiй переговори щодо доцiльностi продовження дiї цього Договору або окремих його статей.

     Положення цього Договору можуть бути доповненi або змiненi за взаємною згодою Сторiн.

     Стаття 21

     Цей Договiр пiдлягає ратифiкацiї.

     Обмiн ратифiкацiйними грамотами вiдбудеться в мiстi Києвi. Цей Договiр набирає чинностi в день обмiну ратифiкацiйними грамотами.

     Стаття 22

     Цей Договiр укладається строком на десять рокiв.

     Чиннiсть Договору продовжується на наступний десятирiчний строк, якщо жодна з Сторiн не заявить про своє бажання денонсувати його шляхом письмового повiдомлення не пiзнiш як за шiсть мiсяцiв до закiнчення строку дiї Договору.

     Складено в мiстi Ташкентi 28 жовтня 1991 року у двох примiрниках, кожний українською i узбецькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу.

За Україну Голова Верховної Ради України Л. КРАВЧУК

За Республiку Узбекистан Президент Республiки Узбекистан I. КАРIМОВ