ДЕРЖАВНА ФIСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

IНДИВIДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦIЯ

29.05.2018	N 2362/6/99-99-14-03-03-15/IПК

     Державна фiскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далi - Кодекс), розглянула запит ПАТ вiд <...> про надання iндивiдуальної податкової консультацiї з питань застосування окремих положень Кодексу та повiдомляє.

     Щодо застосування термiну позовної давностi до заборгованостi, яка виникла за зовнiшньоекономiчним договором купiвлi-продажу товарiв, з метою визнання її безнадiйною

     Пiдпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статтi 14 Кодексу визначено, що безнадiйна заборгованiсть - це заборгованiсть, що вiдповiдає однiй з перелiчених пiдпунктом ознак. Зокрема, вiдповiдно до пiдпункту "а" пiдпункту 14.1.11 пункту 14.1 статтi 14 Кодексу пiд безнадiйною заборгованiстю розумiється заборгованiсть за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давностi.

     Згiдно зi статтею 256 Цивiльного кодексу України вiд 16 сiчня 2003 року N 435-IV, зi змiнами та доповненнями (далi - ЦКУ), позовна давнiсть - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивiльного права або iнтересу. Загальна позовна давнiсть встановлюється тривалiстю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видiв вимог законом може встановлюватися спецiальна позовна давнiсть: скорочена або бiльш тривала порiвняно iз загальною позовною давнiстю (ст. 258 ЦКУ).

     Зокрема, статтею 8 Конвенцiї про позовну давнiсть у мiжнароднiй купiвлi-продажу товарiв 1974 року (далi - Конвенцiя), яку ратифiковано Постановою Верховної Ради України вiд 14 липня 1993 року N 3382-ХII, встановлено строк позовної давностi чотири роки.

     Разом з тим у будь-якому випадку строк позовної давностi минає не пiзнiше, нiж через 10 рокiв з дня, коли цей строк розпочався (ст. 23 Конвенцiї).

     Ця Конвенцiя застосовується лише в тих випадках, коли комерцiйнi пiдприємства сторiн договору мiжнародної купiвлi-продажу товарiв у момент його укладення перебувають у Договiрних державах. Оскiльки ця Конвенцiя не передбачає iнше, вона застосовується незалежно вiд права, яке могло б пiдлягати застосуванню на пiдставi норм мiжнародного приватного права. Ця Конвенцiя не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купiвлi-продажу в яснiй формi виключили її застосування (ст. 3 Конвенцiї).

     До сфери дiї Конвенцiї входять лише договори мiжнародної купiвлi-продажу, за винятком тих, перелiк яких наведено у ст. 4 - 6 Конвенцiї.

     Тобто платник податку на прибуток може застосовувати до заборгованостi, що виникла за зовнiшньоекономiчним договором купiвлi-продажу товарiв, термiн позовної давностi 4 роки за умови, що сторони договору належать до країн-учасниць Конвенцiї та умови договору передбачають застосування норм Конвенцiї.

     Щодо необхiдностi вiдображення в Декларацiї про валютнi цiнностi, доходи та майно, що належать резиденту України i знаходяться за її межами, заборгованостi за зовнiшньоекономiчним договором купiвлi-продажу товарiв у разi визнання її безнадiйною

     Обов'язковiсть декларування резидентами валютних цiнностей та iншого майна, яке їм належить та перебуває за межами України, встановлена статтею 9 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю".

     Статтею 1 Указу Президента України 18 червня 1994 року N 319/94 "Про невiдкладнi заходи щодо повернення в Україну валютних цiнностей, що незаконно знаходяться за її межами" визначено, що таке декларування здiйснюється суб'єктами пiдприємницької дiяльностi щоквартально.

     Декларування валютних цiнностей, доходiв i майна здiйснюється суб'єктами пiдприємницької дiяльностi за формою, затвердженою наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 25.12.95 N 207.

     При цьому нi зазначеним Декретом, нi Указом не передбачено можливостi недекларування наявностi валютних цiнностей, зокрема заборгованостi, яка визнана безнадiйною.

     Отже, декларуванню пiдлягає в тому числi майно резидента, що знаходиться за кордоном. До майна вiдносяться не тiльки речi, але й майновi права та обов'язки (ст. 190 ЦКУ). Майнове право пiдприємство не втрачає навiть у разi списання заборгованостi з балансу. Таким чином, припинити декларування можна тiльки пiсля припинення майнових прав, яке пiдтверджено документально.

     Крiм того, вiдповiдно до пункту 52.2 статтi 52 Кодексу податкова консультацiя має iндивiдуальний характер i може використовуватися виключно платником податкiв, якому надано таку консультацiю.