ВИЩИЙ АРБIТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

вiд 11.12.2000 р. N 01-8/738

 

Арбiтражнi суди України


Про практику вирiшення окремих спорiв, пов'язаних з вексельним обiгом (за матерiалами судової колегiї Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов)

     Вищий арбiтражний суд України в порядку iнформацiї надсилає огляд практики вирiшення судовою колегiєю Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов спорiв, пов'язаних з вексельним обiгом.

     1. Векселедержатель має право на подання позову до усiх осiб, якi видали, акцептували, iндосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, оскiльки названi особи є солiдарно зобов'язаними перед векселедержателем.

     Рiшенням арбiтражного суду, залишеним без змiни наглядовою iнстанцiєю, задоволено позовнi вимоги пiдприємства до закритого акцiонерного товариства (далi - товариство) щодо стягнення суми заборгованостi за векселями. У задоволеннi зустрiчного позову товариства про визнання векселiв недiйсними вiдмовлено.

     Прийняте рiшення суд мотивував тим, що вiдповiдно до пункту 47 Положення про переказний i простий вексель, затвердженого Постановою ЦВК i РНК СРСР вiд 07.08.37 N 104/1341 (далi - Положення)1, векселедержатель мав право на подання позову до усiх осiб, якi видали, акцептували, iндосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, до кожної окремо i до всiх разом, не обов'язково додержуючись при цьому тiєї послiдовностi, у якiй вони зобов'язались, оскiльки названi особи є солiдарно зобов'язаними перед векселедержателем. Щодо зустрiчного позову про визнання векселiв недiйсними, то така вимога вiдповiдача не узгоджується iз законодавством України, яке регулює вексельний обiг, зокрема з названим Положенням.

____________
1 Верховною Радою України було прийнято Закони України "Про приєднання України до Женевської конвенцiї 1930 року, якою запроваджено Унiфiкований закон про переказнi векселi та простi векселi" вiд 06.07.99, "Про приєднання України до Женевської конвенцiї 1930 року про врегулювання деяких колiзiй законiв про переказнi векселi та простi векселi" вiд 06.07.99 i "Про приєднання України до Женевської конвенцiї 1930 року про гербовий збiр стосовно переказних векселiв i простих векселiв" вiд 06.07.99. Названi Женевськi конвенцiї 1930 року набрали чинностi для України 6 сiчня 2000 року.

     У заявi до Вищого арбiтражного суду України товариство просило визнати один з переданих векселiв недiйсним як такий, що не має вексельної сили.

     За результатами перевiрки матерiалiв справи судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов встановила таке.

     Згiдно з пунктом 16 Положення особа, в якої знаходиться переказний вексель, вважається законним векселедержателем, якщо її право базується на безперервному рядi iндосаментiв.

     Векселедержатель може обернути свiй позов проти iндосантiв, векселедавця та iнших зобов'язаних осiб (пункт 43 Положення).

     Усi, хто видали, акцептували, iндосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, є солiдарно зобов'язаними перед векселедержателем. Векселедержатель має право на звернення з позовом до усiх цих осiб, до кожної окремо i до всiх разом, не обов'язково додержуючись при цьому тiєї послiдовностi, в якiй вони зобов'язались (пункт 47 Положення).

     З огляду на викладене та виходячи з того, що товариством не було доведено той факт, що пiдприємство не є законним векселедержателем, пiдстав для вiдмови пiдприємству у задоволеннi позову не було.

     Подання товариством зустрiчного позову про визнання векселя недiйсним як такого, що не має вексельної сили, є безпiдставним, оскiльки названий вексель мiстить усi реквiзити, передбаченi статтею 21 Закону України "Про цiннi папери i фондову бiржу".

     За таких обставин судовою колегiєю Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов рiшення та постанову арбiтражного суду залишено без змiни.

     2. Бартернi (товарообмiннi) операцiї з використанням векселiв, у яких вексель виступає як товар, пiдлягають оподаткуванню податком на додану вартiсть на загальних пiдставах.

     Рiшенням арбiтражного суду задоволено позовнi вимоги вiдкритого акцiонерного товариства (далi - товариство) щодо визнання недiйсним рiшення контрольно-ревiзiйного управлiння про донарахування i стягнення з товариства суми податку на додану вартiсть за фiнансово-господарською операцiєю з використанням векселiв, та про застосування фiнансових санкцiй.

     Постановою голови арбiтражного суду назване рiшення скасовано, у задоволеннi позову вiдмовлено з тих пiдстав, що, оскiльки пiд час здiйснення фiнансово-господарської операцiї поряд з використанням векселя як засобу платежу вiн використовувався як товар, а розрахунок у вiдповiднiй частинi згiдно з умовами договору здiйснювався не у грошовiй формi, на частину вартостi векселiв, не оплачену грошовими коштами, повинен нараховуватися податок на додану вартiсть.

     У заявi до Вищого арбiтражного суду України товариство просило скасувати постанову суду з посиланням на недоведенiсть обставин, на якi посилався вiдповiдач, та невiдповiднiсть висновкiв, викладених у постановi, обставинам справи.

     Перевiривши матерiали справи, судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов встановила таке.

     Вiдповiдно до укладеного договору товариство зобов'язувалося передати, а закрите акцiонерне товариство прийняти i оплатити 2 векселi.

     Додатковою угодою до названого договору сторони визначили, що закрите акцiонерне товариство має сплатити частину вартостi векселiв грошовими коштами, а в iншiй частинi - погасити заборгованiсть товариства перед третьою особою - компанiєю.

     Матерiалами справи пiдтверджується факт передачi векселiв, а також оплата вiдповiдної частини вартостi векселiв грошовими коштами.

     Вiдповiдно до пiдпункту 3.1.1 пункту 3.1 статтi 3 Закону України "Про податок на додану вартiсть" (далi - Закон) об'єктом оподаткування податком на додану вартiсть є операцiї платникiв податку з продажу товарiв (робiт, послуг) на митнiй територiї України.

     Згiдно з пiдпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статтi 3 Закону (у редакцiї вiд 15.07.99) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартiсть операцiї з: випуску (емiсiї), розмiщення та продажу за кошти цiнних паперiв, що випущенi в обiг (емiтованi) суб'єктами пiдприємницької дiяльностi; обмiну одних цiнних паперiв на iншi цiннi папери; розрахунково-клiрингової, реєстраторської та депозитарної дiяльностi на ринку цiнних паперiв.

     Виходячи зi змiсту наведених норм, частина вартостi векселiв, оплачена грошовими коштами, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартiсть, тому вiдповiдач обгрунтовано не нараховував на цю суму податок.

     Разом з тим, оскiльки оплата вiдповiдної частини вартостi векселiв здiйснювалася не у грошовiй формi, а вексель виступав як товар, а не засiб платежу, вiдповiдна операцiя є бартерною (товарообмiнною), а тому з частини вартостi згаданих векселiв повинен сплачуватися податок на додану вартiсть.

     Пiдпунктом 7.3.4 пункту 7.3 статтi 7 Закону визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань пiд час здiйснення бартерних (товарообмiнних) операцiй вважається будь-яка з подiй, що настала ранiше:

     або дата вiдвантаження платником податку товарiв, а для робiт послуг) - дата оформлення документа, що засвiдчує факт виконання робiт (послуг) платником податку;

     або дата оприбуткування платником податку товарiв, а для робiт послуг) - дата оформлення документа, що засвiдчує факт отримання платником податку результатiв робiт (послуг).

     За результатами розгляду матерiалiв справи судова колегiя дiйшла висновку про те, що постанова суду вiдповiдає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а отже, вiдсутнi пiдстави для її скасування.

     З огляду на викладене, судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов залишила заяву товариства без задоволення, а постанову арбiтражного суду - без змiни.

     3. Операцiї, вексель у яких виступає як розрахунковий документ, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартiсть.

     Рiшенням арбiтражного суду, залишеним без змiни наглядовою iнстанцiєю, задоволено позовнi вимоги шахти щодо визнання недiйсним рiшення державної податкової iнспекцiї про донарахування податку на додану вартiсть та застосування фiнансових санкцiй, оскiльки за результатами розгляду та перевiрки матерiалiв справи суд дiйшов висновку про вiдсутнiсть порушення податкового законодавства з боку позивача.

     У заявi до Вищого арбiтражного суду України державна податкова iнспекцiя просила скасувати постанову та рiшення суду, посилаючись на невiдповiднiсть висновкiв суду обставинам справи. На думку заявника, операцiї з використанням векселiв були за своєю природою бартерними (товарообмiнними), векселi в них виступали як товар, а тому вони повиннi оподатковуватися податком на додану вартiсть за ставкою 20 вiдсоткiв.

     Перевiривши матерiали справи, судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов встановила таке.

     Рiшення державної податкової iнспекцiї про донарахування податку на додану вартiсть та застосування фiнансових санкцiй прийнято на пiдставi акта перевiрки, якою встановлено факт здiйснення пiдприємством розрахункiв з шахтою шляхом передачi векселiв. Шахта не пред'явила векселi до оплати, а передала їх шляхом iндосаменту третiм особам як розрахунок за поставленi товари та наданi послуги.

     Пунктом 11.6 статтi 11 Закону України "Про податок на додану вартiсть" iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом вiд 25.12.98 N 368-XIV, встановлено, що до 1 сiчня 2000 року дiють положення цього Закону, якi стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартiсть з продажу вугiлля та продуктiв його збагачення, вугiльних i торфових брикетiв.

     Вiдповiдно до пункту 1.19 статтi 1 Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" бартер (товарний обмiн) є господарською операцiєю, яка передбачає проведення розрахункiв за товари (роботи, послуги) у будь-якiй формi, iншiй, нiж грошова, включаючи будь-якi види залiку та погашення взаємної заборгованостi, в результатi яких не передбачається зарахування коштiв на рахунки продавця для компенсацiї вартостi таких товарiв (робiт, послуг). Враховуючи те, що кошти на розрахунковий рахунок шахти у результатi операцiй з використанням векселiв не надiйшли, вiдповiдачем зроблено висновок про те, що названi операцiї є бартерними та пiдлягають оподаткуванню податком на додану вартiсть за ставкою 20 вiдсоткiв.

     Вiдповiдно до частини першої статтi 21 Закону України "Про цiннi папери i фондову бiржу" вексель - це цiнний папiр, який засвiдчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити пiсля настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

     Вiдповiдно до пункту 6 Iнструкцiї N 7 Нацiонального банку України "Про безготiвковi розрахунки в господарському оборотi України", затвердженої постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 02.08.96 N 204 (iз подальшими змiнами i доповненнями), вексель є розрахунковим документом, за яким здiйснюються безготiвковi розрахунки.

     Матерiалами справи встановлено, що у названих операцiях вексель виконував функцiю розрахункового документа: позивач одержав вiд пiдприємства векселi в оплату за поставлене вугiлля i в свою чергу передав їх в розрахунок за продукцiю та наданi послуги.

     За таких обставин нарахування державною податковою iнспекцiєю податку на додану вартiсть та застосування фiнансових санкцiй є необгрунтованим.

     З огляду на викладене, судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов залишила заяву державної податкової iнспекцiї без задоволення, а рiшення арбiтражного суду - без змiни.

     4. Передача векселiв, отриманих як страховi внески за договорами страхування, третiм особам не є операцiєю з торгiвлi цiнними паперами та не пiдлягає оподаткуванню податком на прибуток.

     Рiшенням арбiтражного суду, залишеним без змiни наглядовою iнстанцiєю, задоволено позовнi вимоги страхової компанiї (далi - компанiя) щодо визнання недiйсним рiшення державної податкової iнспекцiї про донарахування податку на прибуток та застосування фiнансових санкцiй з посиланням на те, що вiдповiдачем неправильно визначено об'єкт оподаткування, оскiльки позивач не здiйснював операцiй з торгiвлi цiнними паперами.

     У заявi до Вищого арбiтражного суду України державна податкова iнспекцiя просила скасувати постанову та рiшення суду зi справи та вiдмовити у задоволеннi позову з посиланням на таке.

     Векселi, отриманi позивачем вiд виробничого об'єднання (далi - об'єднання) як страховi внески, були в подальшому переданi ним ряду пiдприємств згiдно з договорами, укладеними вже пiсля закiнчення строку дiї договорiв страхування; отже, кошти, одержанi вiд реалiзацiї векселiв, що надiйшли на рахунок позивача, пiдлягають оподаткуванню у визначеному пунктом 7.6 статтi 7 Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" (далi - Закон) порядку як отриманi в результатi здiйснення операцiй з торгiвлi цiнними паперами.

     Розглянувши матерiали справи, судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов встановила таке.

     На виконання договорiв страхування, за якими компанiя зобов'язувалася у разi настання страхового випадку здiйснювати страховi виплати, а об'єднання - сплачувати страховi внески грошовими коштами, об'єднання у зв'язку з неможливiстю через фiнансово-економiчнi труднощi сплатити страховi внески грошовими коштами передало компанiї векселi третьої особи - центру.

     У подальшому векселi були переданi компанiєю iншим пiдприємствам за договорами передачi вексельних зобов'язань.

     Рiшення державної податкової iнспекцiї про донарахування податку на прибуток та застосування фiнансових санкцiй прийнято на пiдставi акта перевiрки, згiдно з яким отримання компанiєю векселiв центру та їх наступна передача iншим пiдприємствам є операцiями з торгiвлi цiнними паперами (пiдпункт 7.6.2 пункту 7.6 статтi 7 Закону), у зв'язку з чим названi операцiї повиннi оподатковуватися за ставкою 30 вiдсоткiв (пункт 10.1 статтi 10 Закону), тодi як компанiєю платежi, що надiйшли за договорами передачi вексельних зобов'язань, були вiдображенi у бухгалтерському облiку як платежi за договорами страхування та вiдповiдно оподаткованi.

     У заявi до Вищого арбiтражного суду України державна податкова iнспекцiя посилалася на те, що векселi були переданi компанiї пiсля закiнчення строкiв дiї договорiв страхування, отже, вони не могли виступати як страховi внески за цими договорами.

     Вiдповiдно до частини першої статтi 216 Цивiльного кодексу України (далi - Цивiльний кодекс) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Залишок заборгованостi не може бути анульований з пiдстави закiнчення строку дiї договору. Жодних документiв, якi свiдчили б про припинення за погодженням сторiн зобов'язання об'єднання сплатити частину страхового внеску, що залишилась на момент закiнчення строкiв дiї договорiв страхування несплаченою, немає.

     Згiдно з пiдпунктом 7.6.2 пункту 7.6 статтi 7 Закону пiд "торгiвлею цiнними паперами" слiд розумiти будь-якi операцiї з купiвлi та продажу цiнних паперiв особами, якi не мають статусу торгiвцiв цiнними паперами. Виходячи з того, що у вiдносинах мiж компанiєю та об'єднанням вiдсутнiй факт купiвлi-продажу векселiв, оскiльки векселi були переданi компанiї як страховi внески за договорами страхування, висновок державної податкової iнспекцiї щодо здiйснення компанiєю операцiй з торгiвлi цiнними паперами та необхiдностi оподаткування одержаних вiд реалiзацiї векселiв коштiв вiдповiдно до пункту 7.6 статтi 7 Закону є безпiдставним.

     Пунктом 22.14 Закону визначено, що датою збiльшення валових доходiв платника податку для послуг, наданих до набрання чинностi цим Законом (до 01.07.97), по яких не проведена оплата їх вартостi покупцями, є дата зарахування коштiв на розрахунковий рахунок платника податку в оплату таких послуг.

     З огляду на викладене, компанiєю не було порушено вимоги Закону щодо строкiв сплати та розмiру податку на прибуток.

     За таких обставин судовою колегiєю Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов постанову та рiшення зi справи залишено без змiни.

     5. Якщо договором купiвлi-продажу передбачено альтернативну форму розрахункiв: у грошовiй формi або шляхом передачi векселiв, i покупцем на виконання договору здiйснено передачу векселiв продавцю, зобов'язання покупця щодо оплати вважається виконаним належним чином.

     Рiшенням арбiтражного суду задоволено позов товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (далi - ТОВ) до закритого акцiонерного товариства (далi - ЗАТ) про стягнення боргу та пенi.

     Рiшення суду мотивовано тим, що вiдповiдач має заборгованiсть перед позивачем за генеральним договором купiвлi-продажу нафтопродуктiв (далi - генеральний договiр), а передача ним позивачу простих векселiв не тягне за собою припинення договiрних зобов'язань на пiдставi частини першої статтi 216 Цивiльного кодексу.

     Постановою голови арбiтражного суду судове рiшення скасовано, у задоволеннi позовних вимог вiдмовлено з посиланням на те, що акт прийому-передачi векселiв є, по сутi, угодою сторiн про змiну способу виконання зобов'язань за договорами купiвлi-продажу нафтопродуктiв, а саме замiну грошової форми оплати на оплату шляхом передачi векселiв,

     у зв'язку з чим заборгованiсть вiдповiдача перед позивачем погашено з моменту передачi позивачу простих векселiв за актом прийому-передачi.

     У заявi до Вищого арбiтражного суду України про перегляд постанови арбiтражного суду ТОВ просило постанову скасувати, а рiшення суду залишити в силi, посилаючись на таке. Мiж сторонами не було укладено угоди про припинення попереднього зобов'язання та замiну його новим, а акт прийому-передачi векселiв не може вважатися такою угодою. Право вимоги позивача за договором купiвлi-продажу не припинилося, i позивач має право вимагати вiд вiдповiдача як оплати поставленого товару, так i оплати векселiв.

     Розглянувши матерiали справи, судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов встановила таке.

     На виконання укладеного мiж сторонами генерального договору та додаткових угод до нього ТОВ поставило ЗАТ нафтопродукти, що пiдтверджується актами прийому-передачi i проти чого вiдповiдач не заперечує.

     Додатковою угодою до генерального договору визначено, що в пiдтвердження зобов'язання сплатити за даною додатковою угодою грошову суму покупець може за згодою продавця передати останньому простий або переказний вексель, як свiй, так i iндосований.

     Вiдповiдно до пiдписаного сторонами акта прийому-передачi векселiв в пiдтвердження оплати за поставленi за додатковими угодами нафтопродукти вiдповiдачем було передано позивачу 4 векселi, емiтованi вiдкритим акцiонерним товариством, що вiдповiдало загальному розмiру заборгованостi вiдповiдача за отриманi нафтопродукти, у тому числi з урахуванням пенi на момент передачi векселiв.

     Оскiльки у додатковiй угодi до генерального договору сторони передбачили альтернативну форму розрахункiв (у грошовiй формi або шляхом передачi векселiв) та на виконання угоди вiдповiдачем було передано позивачу векселi, зобов'язання ЗАТ перед ТОВ з оплати отриманих нафтопродуктiв припинено виконанням, проведеним належним чином (частина перша статтi 216 Цивiльного кодексу).

     Сприймання позивачем переданих йому векселiв як боргових документiв в посвiдчення зобов'язання є помилковим (частина друга статтi 216 Цивiльного кодексу). Виходячи зi змiсту акта прийому-передачi векселiв та з огляду на те, що в текстi переданих векселiв не мiститься посилань на посвiдчення ними зобов'язання, векселi були переданi вiдповiдачем позивачу не в посвiдчення зобов'язання, а в пiдтвердження оплати за отриманi нафтопродукти.

     За таких обставин судовою колегiєю Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов постанову арбiтражного суду залишено без змiни як таку, що вiдповiдає матерiалам справи та чинному законодавству.

     6. Призначення судової експертизи для вирiшення питання щодо дiйсностi пiдпису та вiдбитка печатки на векселi є прерогативою суду. Висновок спецiалiста, наданий без вiдповiдного доручення суду, не може оцiнюватись як висновок експерта у розумiннi статей 41, 42 Арбiтражного процесуального кодексу України.

     Рiшенням арбiтражного суду вiдмовлено у задоволеннi позову акцiонерного товариства (далi - товариство) до акцiонерного комерцiйного банку (далi - банк) про визнання недiйсним авалю (вексельного поручительства) з посиланням на недоведенiсть обставин, на яких грунтуються вимоги позивача, а також на висновок спецiалiста Київського науково-дослiдного iнституту судових експертиз (далi - КНДIСЕ), згiдно з яким пiдпис на простому векселi вiд iменi виконуючого обов'язки президента товариства виконаний ним власноручно.

     Постановою першого заступника голови арбiтражного суду назване рiшення скасовано, справу направлено на новий розгляд для з'ясування всiх обставин справи i належної оцiнки доводiв сторiн, зокрема, призначення судової експертизи з метою встановлення дiйсностi пiдпису на векселi.

     Ухвалою арбiтражного суду зi справи було призначено судово-почеркознавчу експертизу та експертизу технiчного дослiдження документа, виконання якої було доручено оперативно-технiчному управлiнню Служби безпеки України.

     За результатами розгляду заяви позивача про перевiрку названої ухвали в порядку нагляду постановою першого заступника голови арбiтражного суду ухвалу частково змiнено, виконання експертизи доручено Науково-дослiдному експертно-кримiналiстичному центру Мiнiстерства внутрiшнiх справ України.

     У заявi до Вищого арбiтражного суду України вiдповiдач просив скасувати постанови суду з тих пiдстав, що, оскiльки у справi є висновок спецiалiста КНДIСЕ, названi постанови суперечать статтям 42, 43 Арбiтражного процесуального кодексу України (далi - АПК України), а також посилаючись на те, що судом не обгрунтовано мотиви вибору органу, якому доручено провести експертизу, та не розглянуто викладенi у клопотаннi вiдповiдача доводи щодо дiйсностi авалю на векселi.

     Розглянувши матерiали справи, судова колегiя Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов встановила таке.

     Позивачу було пред'явлено платiжну вимогу вiдповiдача про безспiрне стягнення суми заборгованостi на пiдставi векселя, опротестованого нотарiусом. Пiдставою для цього стала наявнiсть на векселi авалю, вчиненого вiд iменi позивача. Позивач просив визнати аваль недiйсним, стверджуючи, що не виступав авалiстом за цим векселем, вчинений на векселi пiдпис не є пiдписом посадової особи товариства, а вiдбиток печатки не вiдповiдає печатцi товариства.

     Заперечуючи проти позову, вiдповiдач посилався на висновок спецiалiста КНДIСЕ, згiдно з яким пiдпис на векселi виконаний власноручно виконуючим обов'язки президента товариства.

     Крiм того, вiдповiдач звернувся до арбiтражного суду з клопотанням розглянути також iншi докази дiйсностi авалю на векселi.

     Вiдповiдно до частини першої статтi 41 АПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирiшеннi господарського спору i потребують спецiальних знань, арбiтражний суд призначає судову експертизу. Оскiльки у даному випадку вирiшення питання щодо дiйсностi пiдпису i вiдбитка печатки на векселi потребує спецiальних знань, судом обгрунтовано призначено судову експертизу.

     Висновок спецiалiста КНДIСЕ не є висновком судового експерта в розумiннi статей 41, 42 АПК України, оскiльки призначення судової експертизи є прерогативою суду.

     Крiм того, висновок судового експерта виступає лише як один з доказiв у справi, який не має для суду заздалегiдь встановленої сили i оцiнюється судом у сукупностi з iншими доказами з метою встановлення наявностi чи вiдсутностi обставин, на яких грунтуються вимоги i заперечення сторiн, а також iнших обставин, якi мають значення для правильного вирiшення спору.

     З огляду на викладене, судовою колегiєю Вищого арбiтражного суду України по перегляду рiшень, ухвал, постанов постанови арбiтражного суду залишено без змiни.

Заступник Голови Вищого арбiтражного суду України А. Осетинський
Copyright © 2020 НТФ «Інтес»
Всі права захищені.