МIНIСТЕРСТВО ДОХОДIВ I ЗБОРIВ УКРАЇНИ

Щодо судової практики з питань визначення митної вартостi товарiв

     Аналiз прийнятих Верховним Судом України рiшень у справах, що стосуються визначення митної вартостi товарiв свiдчить, що висловленi в них правовi позицiї ґрунтуються на нормах Митного кодексу України 2002 року (iз змiнами).

     Разом з тим, такi правовi позицiї можуть бути корисними i для розумiння правильного застосування норм Митного кодексу України 2012 року.

     У своїх рiшеннях Верховний Суд України пiдтверджуючи виключну компетенцiю митних органiв в питаннях перевiрки та контролю правильностi обчислення декларантом митної вартостi товарiв, констатує, що їх повноваження мають здiйснюватися у спосiб, визначений законом.

     Наприклад, в постановi вiд 22.10.2013 у справi N 21-326а13 Верховний Суд України на пiдставi аналiзу норм Митного кодексу України 2002 року вказує, що обов'язковою умовою правомiрностi дiй митницi щодо застосування резервного методу визначення митної вартостi товарiв є дотримання встановленої законом процедури, зокрема, проведення консультацiй, в ходi яких може бути здiйснено обмiн наявною у митницi та декларанта iнформацiєю, та обґрунтування неможливостi застосування попереднiх п'яти методiв визначення митної вартостi товарiв.

     Статтею 57 Митного кодексу України 2012 року встановлено, що першим (основним) методом визначення митної вартостi товарiв, якi iмпортуються, є метод за цiною договору (вартiсть операцiї). Кожний наступний (другорядний) метод застосовується лише у разi, якщо митна вартiсть товарiв не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Застосуванню другорядних методiв передує процедура консультацiй мiж митним органом та декларантом з метою визначення основи вартостi згiдно з положеннями статей 59 i 60 Кодексу. Пiд час таких консультацiй митний орган та декларант можуть здiйснити обмiн наявною у кожного з них iнформацiєю за умови додержання вимог щодо її конфiденцiйностi.

     Отже, наведена вище позицiя Верховного Суду України є актуальною i на сьогоднi.

     Вiдповiдно до частини 6 статтi 54 Митного кодексу України 2012 року пiдставою для вiдмови у митному оформленнi товарiв за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартiстю є виключно наявнiсть обґрунтованих пiдстав вважати, що заявлено неповнi та/або недостовiрнi вiдомостi про митну вартiсть товарiв.

     Правильному застосуванню вказаної норми може сприяти розумiння логiки правової позицiї Верховного Суду України, висловленої ним в постановi вiд 01.10.2013 у справi N 21-354а13.

     У вказанiй постановi Верховний Суд України дiйшов висновкiв, що сумнiви у достовiрностi поданих декларантом вiдомостей можуть бути зумовленi неповнотою поданих документiв для пiдтвердження заявленої митної вартостi товарiв, невiдповiднiстю характеристик товарiв, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарiв, порiвнянням рiвня заявленої митної вартостi товарiв з рiвнем митної вартостi iдентичних або подiбних товарiв, митне оформлення яких уже здiйснено, i таке iнше.

     Про наявнiсть обґрунтованого сумнiву у правильностi визначення митної вартостi, вказує далi Верховний Суд України, митниця зобов'язана доводити в судi, оскiльки з цiєю обставиною закон пов'язує можливiсть витребовування додаткових документiв у декларанта та надає митницi право вчиняти наступнi дiї, спрямованi на визначення дiйсної митної вартостi товарiв.

     В постановах вiд 15.10.2013 у справi N 21-270а13 та вiд 22.10.2013 у справi N 21-342а13 Верховний Суд України за результатами аналiзу Митного кодексу України 2002 року зазначає, що пiдставою для витребовування у декларанта додаткових документiв для пiдтвердження митної вартостi, може бути наявнiсть в спецiалiзованих програмно-iнформацiйних комплексах Єдиної автоматизованої системи Держмитслужби (далi - ЄАС) iнформацiї про iншу митну вартiсть iдентичних або аналогiчних товарiв.

     Аналогiчної позицiї дотримується на сьогоднi i Вищий адмiнiстративний суд України пiд час перегляду справ про скасування рiшень про коригування митної вартостi, прийнятих вже на пiдставi норм Митного кодексу України 2012 року.

     Наприклад, в ухвалах вiд 30.01.2014 у справi N К/800/41272/13 та вiд 17.12.2013 у справi N К/800/28635/13 Вищий адмiнiстративний суд України зазначає, що аналiз норм Митного кодексу України 2012 року дає пiдстави вважати, що контроль правильностi обчислення декларантом митної вартостi може здiйснюватися в тому числi шляхом порiвняння рiвня заявленої митної вартостi товарiв з рiвнем митної вартостi iдентичних або подiбних (аналогiчних) товарiв, митне оформлення яких вже здiйснено, тобто з використанням ЄАС, яка мiстить вiдповiдну iнформацiю.

     При цьому, суд вважає, що розбiжнiсть мiж рiвнем заявленої декларантом митної вартостi товару та рiвнем митної вартостi iдентичних або подiбних товарiв, митне оформлення яких вже здiйснено, може бути лише пiдставою для сумнiву у правильностi визначення митної вартостi, проте не є достатньою пiдставою для висновку про недостовiрнiсть даних щодо заявленої декларантом митної вартостi товару. В цьому випадку митниця повинна здiйснити дослiдження документiв щодо поставки товару з метою встановлення доказiв, якi пiдтверджують або спростовують цей сумнiв.

     Слiд зазначити, що у переважнiй бiльшостi випадкiв позовнi вимоги платникiв податкiв про скасування рiшень митниць про коригування митної вартостi товарiв поєднанi з вимогами про стягнення з державного бюджету сум податкiв, сплачених пiд час митного оформлення товарiв, що вiдповiдають рiзницi мiж податками, нарахованими на митну вартiсть товару, заявлену декларантом, та податками, нарахованими на таку вартiсть, визначену митницею.

     У зв'язку з цим, окремої уваги заслуговує наступна правова позицiя Верховного Суду України, висловлена ним в постановi вiд 17.12.2013 у справi N 21-439а13.

     Питання контролю правильностi обчислення декларантом митної вартостi, як i визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку в разi виникнення обґрунтованого сумнiву, вiдносяться до виключної компетенцiї митних органiв.

     Постановляючи рiшення про стягнення з державного бюджету на користь платника суму податкiв, що дорiвнює рiзницi мiж сумою, розрахованою за митною вартiстю, заявленою декларантом, та сумою, розрахованою за митною вартiстю, визначеною митницею, суди фактично визначають митну вартiсть товарiв за першим методом, чим пiдмiняють митний орган.

     У вказанiй вище справi зазначене стало пiдставою для скасування рiшення Вищого адмiнiстративного суду України та направлення справи на касацiйний розгляд.

     Враховуючи викладене, зобов'язую органiзувати вивчення даного листа фахiвцями пiдроздiлiв правової роботи з метою використання при супроводженнi судових справ.