ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

вiд 27.11.2001 р.	N 01-8/1289

Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов'язаних iз застосуванням валютного законодавства

Вищий господарський суд України надсилає огляд практики вирiшення спорiв, пов'язаних iз застосуванням валютного законодавства.

1. Передбаченi частиною першою статтi 38 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення строки притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi не пiдлягають застосуванню до правовiдносин, пов'язаних iз стягненням штрафних санкцiй з суб'єктiв господарювання - юридичних осiб за порушення ними валютного законодавства.

Рiшенням арбiтражного суду задоволено позов акцiонерного комерцiйного банку (далi - банк) до Нацiонального банку України про визнання недiйсною постанови про застосування до банку штрафних санкцiй за порушення валютного законодавства.

Це рiшення мотивовано тим, що передбачений частиною першою статтi 38 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (далi - КпАП України) двомiсячний строк для накладення стягнення закiнчився, до того ж у дiях банку вiдсутнi порушення правил здiйснення операцiй на мiжбанкiвському валютному ринку України.

Нацiональний банк України просив скасувати рiшення зi справи та вiдмовити у позовi з тих мотивiв, що положення КпАП України не пiдлягають застосуванню до юридичних осiб, а також з огляду на порушення банком правил здiйснення безготiвкових операцiй з купiвлi-продажу iноземної валюти на мiжбанкiвському валютному ринку України, яке полягало в отриманнi комiсiйної винагороди в iноземнiй валютi.

Розглянувши доводи заявника, перевiривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцiнку, Вищий господарський суд України дiйшов висновку про неправильне застосування арбiтражним судом норм законодавства, виходячи з такого.

Постановою Нацiонального банку України до банку застосовано штрафнi санкцiї за порушення пункту 1 статтi 6 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" i пiдпункту 2.19 Правил здiйснення операцiй на мiжбанкiвському валютному ринку України, затверджених постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 18.03.99 р. N 127, у частинi отримання комiсiйної винагороди вiд клiєнта у гривнях пiд час проведення безготiвкових операцiй з купiвлi-продажу iноземної валюти на мiжбанкiвському валютному ринку України. На порушення згаданих норм банком отримано комiсiйну винагороду в iноземнiй валютi¹.

____________
1 Постановою Нацiонального банку України вiд 24.01.2001 р. N 28 до пiдпункту 2.19 Правил здiйснення операцiй на мiжбанкiвському валютному ринку України внесено змiни, за якими уповноваженому банку та уповноваженiй фiнансовiй установi згiдно з їхнiми власними тарифами дозволяється отримувати комiсiйну винагороду в iноземнiй валютi за рахунок коштiв клiєнтiв, якщо операцiї, якi вони виконують за дорученням клiєнтiв, пов'язанi зi сплатою комiсiйної винагороди в iноземнiй валютi iноземному банку - кореспонденту (здiйснення переказу, документарнi операцiї, операцiї з чеками, що прийнятi на iнкасо, операцiї за пластиковими картками мiжнародних платiжних систем тощо) та зi сплатою коштiв мiжнародним платiжним системам i мiжнародним системам зв'язку за користування їхнiми послугами.

КпАП України, зокрема глава 2 цього Кодексу, визначає суб'єктом вiдповiдальностi за адмiнiстративне правопорушення лише фiзичну особу. Як вбачається зi змiсту статтi 16 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю", можливiсть стягнення штрафних санкцiй iз суб'єктiв господарювання - юридичних осiб за порушення ними валютного законодавства не обмежується якимись певними строками.

Висновок про те, що передбаченi частиною першою статтi 38 КпАП України строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осiб до вiдповiдальностi за порушення валютного законодавства, вмiщено у пiдпунктi 1.3 пункту 1 резолютивної частини рiшення Конституцiйного Суду України вiд 30.05.2001 р. N 7-рп/2001 зi справи N 1-22/2001.

З огляду на викладене, посилання у рiшеннi арбiтражного суду на те, що постанова Нацiонального банку України прийнята на порушення статтi 38 КпАП України, є безпiдставним.

За таких обставин рiшення зi справи скасовано, у позовi вiдмовлено.

2. Здiйснення резидентами iмпортних операцiй на умовах вiдстрочення поставки у разi, коли таке вiдстрочення перевищує 90 календарних днiв з моменту здiйснення авансового платежу постачальниковi iмпортованої продукцiї, потребує iндивiдуальної лiцензiї Нацiонального банку України.

Рiшенням арбiтражного суду, залишеним без змiни наглядовою iнстанцiєю, задоволено позовнi вимоги пiдприємства до державної податкової iнспекцiї щодо визнання недiйсним рiшення про застосування до пiдприємства штрафних санкцiй за порушення вимог Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" (далi - Закон) з посиланням на те, що сторонами за договором погоджено перехiд права власностi на товар лише пiсля отримання пiдтвердження про надходження коштiв на його оплату.

У заявi до Вищого арбiтражного суду України державна податкова iнспекцiя просила скасувати рiшення i постанову зi справи та вiдмовити у позовi з огляду на здiйснення пiдприємством iмпортних операцiй на умовах вiдстрочення поставки з порушенням вимог Закону.

Перевiривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцiнку, Вищий господарський суд України дiйшов висновку про неправильне застосування арбiтражним судом норм законодавства, виходячи з такого.

Рiшенням державної податкової iнспекцiї пiдприємству нараховано пеню за порушення вимог частини першої статтi 2 Закону, вiдповiдно до якої iмпортнi операцiї резидентiв, що здiйснюються на умовах вiдстрочення поставки, у разi, коли таке вiдстрочення перевищує 90 календарних днiв з моменту здiйснення авансового платежу на користь постачальника продукцiї (робiт, послуг), що iмпортується, потребують iндивiдуальної лiцензiї Нацiонального банку України. Як вбачається з матерiалiв справи, пiдприємством вiдповiдної лiцензiї не отримано.

Вiдповiдно до частини першої статтi 4 Закону (у редакцiї Закону України вiд 07.05.96 р. N 184/96-ВР), порушення резидентом термiну, передбаченого частиною першою статтi 2 Закону, тягне за собою стягнення пенi за кожний день прострочення у розмiрi 0,3 вiдсотка вiд суми митної вартостi недопоставленої продукцiї в iноземнiй валютi, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Нацiонального банку України на день виникнення заборгованостi.

Згадана норма Закону є iмперативною та не ставить факт надходження товару в Україну в залежнiсть вiд переходу права власностi на товар.

За таких обставин рiшення i постанову арбiтражного суду скасовано та вiдмовлено у позовi.

3. Вимоги Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" щодо термiну зарахування на валютний рахунок виручки в iноземнiй валютi пiд час здiйснення експортних операцiй поширюються також на вексельну форму розрахункiв.

Рiшенням арбiтражного суду товариству з обмеженою вiдповiдальнiстю (далi - товариство) вiдмовлено в позовi про визнання недiйсним рiшення державної податкової iнспекцiї про застосування штрафних санкцiй з огляду на порушення товариством вимог Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" (далi - Закон) у частинi термiну зарахування резидентом на валютний рахунок виручки в iноземнiй валютi пiд час здiйснення експортних операцiй.

У заявi до Вищого арбiтражного суду України товариство просило скасувати рiшення зi справи та задовольнити позовнi вимоги з посиланням на те, що чинне законодавство не мiстить обмежень щодо застосування вексельної форми розрахункiв.

Розглянувши матерiали справи, Вищий господарський суд України дiйшов висновку про вiдсутнiсть пiдстав для визнання недiйсним оспорюваного рiшення з огляду на таке.

Товариством порушено вимоги частини першої статтi 1 Закону, згiдно з якою виручка резидентiв у iноземнiй валютi пiдлягає зарахуванню на їх валютнi рахунки в уповноважених банках у термiни виплати заборгованостi, зазначенi в контрактах, але не пiзнiше 90 календарних днiв з дати митного оформлення (виписки вивiзної вантажної митної декларацiї) продукцiї, що експортується.

Законодавством України не передбачено обмежень щодо застосування векселя, вираженого в iноземнiй валютi, пiд час здiйснення розрахункiв за експортними операцiями.

Водночас дiя норм Закону поширюється i на вексельну форму розрахункiв пiд час здiйснення експортних операцiй, а тому результатом застосування такої форми розрахункiв має бути зарахування виручки на валютнi рахунки резидента-експортера в уповноваженому банку в термiн, визначений частиною першою статтi 1 Закону.

З огляду на викладене, рiшення зi справи залишено без змiни.

4. Невиконання вимог закону щодо отримання iндивiдуальної лiцензiї Нацiонального банку України на здiйснення розрахункiв мiж резидентом та нерезидентом у нацiональнiй валютi України є пiдставою для притягнення резидента до вiдповiдальностi за порушення валютного законодавства.

Рiшенням арбiтражного суду вiдмовлено в задоволеннi позовних вимог пiдприємства до Нацiонального банку України щодо визнання недiйсною постанови про притягнення пiдприємства до вiдповiдальностi за здiйснення розрахункiв з нерезидентом у нацiональнiй валютi України без одержання iндивiдуальної лiцензiї Нацiонального банку України.

У заявi до Вищого арбiтражного суду України пiдприємство просило скасувати рiшення зi справи та задовольнити позов з посиланням на те, що розрахунки з нерезидентом у нацiональнiй валютi України без участi уповноваженого банку безпiдставно визнано порушенням валютного законодавства, оскiльки, на думку заявника, такi розрахунки можуть здiйснюватися через касу пiдприємства, а вимоги Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" (далi - Декрет) є дискримiнацiйними щодо позивача.

Перевiривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцiнку, Вищий господарський суд України дiйшов висновку про правильнiсть застосування арбiтражним судом норм законодавства з огляду на таке.

Постанову Нацiонального банку України про притягнення пiдприємства до вiдповiдальностi прийнято за фактом порушення ним вимог статтi 7 названого Декрету, вiдповiдно до якої здiйснення розрахункiв мiж резидентами i нерезидентами в межах торговельного обороту у валютi України допускається за умови одержання iндивiдуальної лiцензiї Нацiонального банку України. Вимоги цiєї норми мають iмперативний характер щодо господарюючих суб'єктiв, проте, як вбачається з матерiалiв справи, названа лiцензiя пiдприємству не надавалася.

З огляду на викладене, рiшення зi справи залишено без змiни.

5. Курсовi рiзницi, що виникли в результатi перерахунку кредитних коштiв в iноземнiй валютi у нацiональну валюту України, обґрунтовано вiднесено платником податку на прибуток до складу валових витрат.

Рiшенням арбiтражного суду, залишеним без змiни наглядовою iнстанцiєю, задоволено позов товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (далi - товариство) до державної податкової iнспекцiї про визнання недiйсним її рiшення про донарахування суми податку на прибуток та застосування фiнансових санкцiй з огляду на вiдсутнiсть у дiях товариства порушень законодавства про оподаткування прибутку пiдприємств.

У заявi до Вищого арбiтражного суду України державна податкова iнспекцiя просила скасувати судовi акти зi справи з посиланням Не неправомiрне вiднесення товариством курсових рiзниць за валютними кредитами до валових витрат.

Рiшення державної податкової iнспекцiї прийнято на пiдставi акта перевiрки, згiдно з яким курсовi рiзницi, що виникли в результатi перерахунку у нацiональну валюту кредитних коштiв в iноземнiй валютi, товариством було вiднесено до складу валових витрат, у зв'язку з чим занижено суми податку на прибуток.

Вищим господарським судом України визнано безпiдставними посилання державної податкової iнспекцiї на пункт 7.9 статтi 7 Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" (далi - Закон), яким урегульовано порядок оподаткування операцiй з борговими вимогами та зобов'язаннями. Ця норма визначає порядок вiднесення до валових доходiв чи валових витрат основних сум фiнансових кредитiв незалежно вiд валюти, в якiй вони надаються. У той же час порядок облiку будь-якої заборгованостi в iноземнiй валютi та вiднесення до валових витрат чи валових доходiв курсових рiзниць за будь-якою заборгованiстю в iноземнiй валютi регулюється спецiальними нормами, вмiщеними у пiдпунктах 7.3.3 та 7.3.6 статтi 7 Закону.

Вiдповiдно до пiдпункту 7.3.3 статтi 7 Закону, будь-яка заборгованiсть платника податку або перед платником податку, основна сума якої виражена в iноземнiй валютi, вiдображається в податковому облiку дебiтора або кредитора шляхом перерахунку суми такої заборгованостi в гривнi за офiцiйним валютним (обмiнним) курсом Нацiонального банку України, що дiяв на дату її виникнення (балансова вартiсть заборгованостi).

Пiдпунктом 7.3.6 статтi 7 Закону визначено, що з метою оподаткування будь-яка iноземна валюта або заборгованiсть в iноземнiй валютi, що перебували на облiку платника податку на кiнець звiтного перiоду (тобто i заборгованiсть в iноземнiй валютi за кредитним договором), перераховуються в гривнi за офiцiйним валютним (обмiнним) курсом Нацiонального банку України, що дiяв на останнiй робочий день звiтного перiоду. Позитивна або вiд'ємна рiзниця мiж результатом такого перерахунку та балансовою вартiстю iноземної валюти або заборгованостi включається вiдповiдно до валових доходiв або валових витрат платника податку - кредитора чи до валових витрат чи валових доходiв платника податку - дебiтора за наслiдками звiтного перiоду.

З огляду на викладене судовi акти зi справи залишено без змiни.

6. Встановлення у договорi цiни товару в iноземнiй валютi не суперечить закону.

Рiшенням арбiтражного суду, залишеним без змiни наглядовою iнстанцiєю, задоволено позовнi вимоги товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (далi - товариство) до пiдприємства про визнання недiйсним договору поставки.

У прийняттi судових актiв арбiтражний суд виходив з того, що в договорi вiдсутнє вираження вартостi продукцiї у нацiональнiй валютi, що суперечить вимогам Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю".

У заявi до Вищого арбiтражного суду України товариство просило скасувати судовi акти зi справи з посиланням на статтю 169 Цивiльного кодексу України, вiдповiдно до якої допускається вираження i оплата грошових зобов'язань в iноземнiй валютi у випадках i в порядку, встановлених законодавством.

Умовами укладеного мiж товариством i пiдприємством договору поставки передбачено проведення розрахункiв у нацiональнiй валютi України за цiною, встановленою в iноземнiй валютi i перерахованою за офiцiйним курсом Нацiонального банку України на день зарахування коштiв на рахунок постачальника.

Статтею 3 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на територiї України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Вiдповiдно до статтi 35 Закону України "Про Нацiональний банк України", гривня (банкноти i монети) як нацiональна валюта є єдиним законним платiжним засобом на територiї України.

Названi законодавчi акти хоча i визначають нацiональну валюту України як єдиний законний платiжний засiб на територiї України, однак не мiстять заборони на вираження грошового зобов'язання в iноземнiй валютi.

Вiдповiдно до статтi 21 Закону України "Про пiдприємства в Українi", пiдприємства вiльнi у виборi предмета договору, визначеннi зобов'язань, будь-яких iнших умов господарських взаємовiдносин, що не суперечать законодавству України.

З огляду на викладене оспорюваний договiр, в якому цiну товару встановлено в iноземнiй валютi, не суперечить законодавству України.

За таких обставин судовi акти зi справи залишено без змiни.