ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

     Розглянувши за касацiйною скаргою Вiдкритого акцiонерного товариства "Гемопласт" (далi - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України вiд 15 жовтня 2001 року справу за позовом Товариства до Бiлгород-Днiстровської об'єднаної державної податкової iнспекцiї (далi - Iнспекцiя) про визнання недiйсним рiшення N 80-22-00480922-954/22 вiд 7 лютого 2001 року "Про застосування та стягнення фiнансових санкцiй за порушення вимог валютного законодавства", встановив:

     Iз зазначеним позовом Товариство звернулося до арбiтражного суду Одеської областi 16 лютого 2001 року.

     Заявлена позовна вимога обгрунтовувалася тим, що вiдповiдно до пункту шостого Указу президента України N 724/99 вiд 27 червня 1999 року "Про заходи щодо недопущення вiдпливу з України валютних та iнших майнових цiнностей" (далi - Указ N 724/99), статтi 4 Закону України "Про розрахунки в iноземнiй валютi" (далi - Закон про розрахунки в iноземнiй валютi), статтi 209 Цивiльного кодексу (далi - ЦК) та статтi 79 Конвенцiї Органiзацiї Об'єднаних Нацiй (1980 року) "Про договори мiжнародної купiвлi-продажу товарiв" (далi - Конвенцiя ООН) при застосуваннi до Товариства санкцiй за порушення строку, передбаченого Законом про розрахунки в iноземнiй валютi надходження в Україну валютної виручки, Iнспекцiя зобов'язана була врахувати форс-мажорнi обставини, що пiдтвердженi у встановленому порядку Одеською регiональною торгово-промисловою палатою. Крiм того, Товариство вважало, що оспорюване рiшення не мав права пiдписувати виконувач обов'язкiв начальника Iнспекцiї, оскiльки таке право має тiльки начальник.

     Рiшенням вiд 26 березня 2001 року в позовi вiдмовлено з тих пiдстав, що цивiльне законодавство до податкових вiдносин не застосовується (стаття 2 ЦК), а Закон про розрахунки в iноземнiй валютi не ставить стягнення пенi за порушення строкiв зарахування виручки резидентiв на їх валютнi рахунки в залежнiсть вiд причин, з яких цi строки порушенi. Крiм того, суду не була надана лiцензiя Нацiонального банку України про продовження термiнiв надходження валютної виручки, що передбачено статтею 6 названого Закону.

     Постановою арбiтражного суду Одеської областi вiд 25 червня 2001 року вказане судове рiшення залишено без змiн.

     Постановою Одеського апеляцiйного господарського суду вiд 29 серпня 2001 року рiшення вiд 26 березня 2001 року та постанова вiд 25 червня 2001 року арбiтражного суду Одеської областi залишенi без змiн.

     Вищий господарський суд України оскаржуваною постановою вiд 25 жовтня 2001 року постанову апеляцiйного суду залишив без змiн.

     В касацiйнiй скарзi ставиться вимога про скасування постанови Вищого господарського суду України i передачу справи на новий розгляд у зв'язку з виявленням факту рiзного застосування Вищим господарським судом України розпорядження Головної податкової адмiнiстрацiї України вiд 20 травня 1997 року N 89-р "Про посвiдчення на перевiрку" (далi - розпорядження N 89-р) в аналогiчних справах. При цьому робиться посилання на постанову Вищого арбiтражного суду України вiд 15 березня 2000 року N 04-1/11-16/186 та постанову вiд 22 лютого 2000 року N 04-1/12-4/142, якими рiшення Державної податкової iнспекцiї у Шевченкiвському районi м. Києва та Бориспiльської об'єднаної державної податкової iнспекцiї у Київськiй областi визнано недiйсними, оскiльки вони приймалися на пiдставi актiв перевiрки, складених працiвниками, якi не мали спецiальних посвiдчень на перевiрку. В данiй справi Вищий господарський суд України послався на те, що порушення вимог зазначеного розпорядження не є пiдставою для визнання рiшення Iнспекцiї недiйсним.

     Заслухавши суддю-доповiдача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касацiйної скарги i перевiривши матерiали справи, Верховний Суд України вважає, що касацiйна скарга не пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

     Ухвалюючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд України виходив з того, що вiдповiдно до статтi 11 Закону України "Про державну податкову службу в Українi" (далi - Закон про податкову службу) на час вiдсутностi начальника Iнспекцiї та його заступникiв може призначатися виконувач обов'язкiв, який користується правами начальника, а тому пiдписання такою особою рiшення Iнспекцiї не суперечить закону.

     Суд також визнав необгрунтованим посилання позивача на Указ N 724/99, який не вступив у дiю у зв'язку з вiдхиленням поданого Президентом України вiдповiдно до пункту четвертого "Перехiдних положень" Конституцiї України проекту Закону України "Про недопущення вiдпливу з України валютних та iнших майнових цiнностей" (Постанова Верховної Ради України N 1054-XIV вiд 16 вересня 1999 року).

     З цих пiдстав суд дiйшов висновку про законнiсть постанови Одеського апеляцiйного господарського суду.

     Зазначений висновок вiдповiдає встановленим судами фактичним обставин справи та вимогам чинного законодавства, що регулює спiрнi правовiдносини сторiн.

     Обгрунтування в касацiйнiй скарзi недiйсностi рiшення Iнспекцiї посиланням на розпорядження N 89-р безпiдставне, оскiльки цей акт не пройшов державну реєстрацiю вiдповiдно до вимог статтi 117 Конституцiї України, тому вiн не має юридичної сили нормативно-правового акта i у зв'язку з цим не може регулювати правовiдносини мiж пiдприємцями i органами державної податкової служби України. Зокрема, недотримання вимог цього розпорядження не може бути пiдставою для визнання недiйсним рiшення Iнспекцiї про застосування встановленої законом вiдповiдальностi за порушення розрахункiв у iноземнiй валютi.

     Судами встановлено факт порушення Товариством вимоги Закону про розрахунки в iноземнiй валютi щодо надходження валютної виручки протягом 90 календарних днiв з дати митного оформлення товару, експортованого за договором N 177 вiд 9 червня 2000 року Фiрмi "Фарм-ГАФУР" (м. Баку).

     На пiдставi договору N 177, укладеного на територiї України, сторони вступили в цивiльно-правовi вiдносини, що регулюються нормами ЦК та ратифiкованими Верховною Радою України мiжнародними договорами (стаття 9 Конституцiї України).

     Вiдповiдно до статтi 209 ЦК особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову вiдповiдальнiсть лише при наявностi вини. Вiдсутнiсть вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

     Як вбачається з матерiалiв справи, Товариство свої зобов'язання щодо вiдправлення продукцiї на умовах "CIP" згiдно Iнкотермс-1990 виконало, а тому факт затримання вiдправленого вантажу на транзитнiй територiї (Росiйська Федерацiя) не може вважатися для нього форс-мажорною обставиною. У зв'язку з цим видана йому Одеською регiональною торгово-промисловою палатою довiдка N 2018-2/20 вiд 31 сiчня 2001 року про форс-мажорнi обставини, якi звiльняють його вiд вiдповiдальностi на пiдставi статтi 79 Конвенцiї ООН i статтi 209 ЦК, не має юридичного значення для визначення його вiдповiдальностi вiдповiдно до Закону про розрахунки в iноземнiй валютi за несвоєчасне надходження валютної виручки за експортною операцiєю.

     Вiдповiдно до пункту десять-два договору N 177 пiдтвердження форс-мажорних обставин повинно засвiдчуватись торгово-промисловою палатою вiдповiдної країни продавця чи покупця.

     Фiрма "Фарм-ГАФУР" - покупець за договором наявнiсть зазначених обставин, що стали причиною несвоєчасної оплати продукцiї, у встановленому порядку не пiдтвердив.

     Отже, Товариство повинно нести вiдповiдальнiсть за порушення строкiв надходження валютної виручки за договором N 177, що передбачена Законом про розрахунки в iноземнiй валютi.

     У зв'язку з цим пiдстави для скасування оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України вiдсутнi.

     Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ - 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

     Касацiйну скаргу Вiдкритого акцiонерного товариства "Гемопласт" залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України вiд 25 жовтня 2001 року у данiй справi залишити без змiн.

     Постанова є обов'язковою до виконання, остаточною i оскарженню не пiдлягає.