ЦИВIЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Iз змiнами i доповненнями, внесеними
Законами України
вiд 19 червня 2003 року N 980-IV,
вiд 18 листопада 2003 року N 1255-IV,
вiд 12 травня 2004 року N 1713-IV,
вiд 2 листопада 2004 року N 2135-IV,
вiд 3 листопада 2004 року N 2146-IV,
вiд 3 березня 2005 року N 2450-IV,
вiд 3 березня 2005 року N 2452-IV,
вiд 2 червня 2005 року N 2620-IV,
вiд 16 червня 2005 року N 2664-IV,
вiд 23 червня 2005 року N 2705-IV,
вiд 23 червня 2005 року N 2710-IV,
вiд 6 вересня 2005 року N 2798-IV,
вiд 1 грудня 2005 року N 3165-IV,
вiд 15 грудня 2005 року N 3201-IV,
вiд 22 грудня 2005 року N 3261-IV,
вiд 17 сiчня 2006 року N 3348-IV,
вiд 23 лютого 2006 року N 3480-IV,
вiд 22 лютого 2006 року N 3456-IV,
вiд 21 вересня 2006 року N 185-V,
вiд 20 грудня 2006 року N 501-V,
вiд 22 грудня 2006 року N 524-V,
вiд 31 травня 2007 року N 1111-V,
вiд 16 вересня 2008 року N 509-VI,
вiд 17 вересня 2008 року N 514-VI,
вiд 12 грудня 2008 року N 661-VI,
вiд 17 грудня 2008 року N 675-VI,
вiд 18 грудня 2008 року N 692-VI,
вiд 25 грудня 2008 року N 800-VI,
вiд 3 березня 2009 року N 1055-VI,
вiд 14 квiтня 2009 року N 1254-VI,
вiд 21 травня 2009 року N 1390-VI,
вiд 25 червня 2009 року N 1568-VI
вiд 24 липня 2009 року N 1617-VI,
вiд 5 листопада 2009 року N 1702-VI,
вiд 17 листопада 2009 року N 1559-VI,
вiд 21 сiчня 2010 року N 1822-VI,
вiд 11 лютого 2010 року N 1878-VI,
вiд 14 травня 2010 року N 2257-VI,
вiд 1 червня 2010 року N 2289-VI,
вiд 15 червня 2010 року N 2328-VI,
вiд 29 червня 2010 року N 2367-VI,
вiд 1 липня 2010 року N 2398-VI,
вiд 6 липня 2010 року N 2435-VI,
вiд 8 липня 2010 року N 2457-VI,
вiд 9 вересня 2010 року N 2510-VI,
вiд 9 вересня 2010 року N 2518-VI,
вiд 21 вересня 2010 року N 2527-VI,
вiд 23 вересня 2010 року N 2555-VI,
вiд 4 листопада 2010 року N 2677-VI,
вiд 2 грудня 2010 року N 2735-VI,
вiд 2 грудня 2010 року N 2741-VI,
вiд 2 грудня 2010 року N 2756-VI,
вiд 21 грудня 2010 року N 2825-VI,
вiд 22 грудня 2010 року N 2850-VI,
вiд 13 сiчня 2011 року N 2938-VI,
вiд 17 березня 2011 року N 3166-VI,
вiд 19 квiтня 2011 року N 3234-VI,
вiд 21 квiтня 2011 року N 3262-VI,
вiд 21 квiтня 2011 року N 3263-VI,
вiд 12 травня 2011 року N 3323-VI,
вiд 19 травня 2011 року N 3384-VI,
вiд 19 травня 2011 року N 3390-VI,
вiд 31 травня 2011 року N 3436-VI,
вiд 5 липня 2011 року N 3565-VI,
вiд 2 червня 2011 року N 3461-VI,
вiд 7 липня 2011 року N 3610-VI,
вiд 22 вересня 2011 року N 3795-VI,
вiд 20 грудня 2011 року N 4176-VI,
вiд 22 грудня 2011 року N 4212-VI,
вiд 22 грудня 2011 року N 4220-VI,
вiд 21 лютого 2012 року N 4416-VI,
вiд 13 квiтня 2012 року N 4652-VI,
вiд 17 травня 2012 року N 4765-VI,
вiд 4 липня 2012 року N 5042-VI,
вiд 5 липня 2012 року N 5080-VI,
вiд 6 липня 2012 року N 5178-VI,
вiд 18 вересня 2012 року N 5284-VI,
вiд 2 жовтня 2012 року N 5405-VI,
вiд 16 жовтня 2012 року N 5463-VI,
вiд 6 листопада 2012 року N 5477-VI,
вiд 20 листопада 2012 року N 5495-VI,
вiд 16 травня 2013 року N 245-VII,
вiд 4 липня 2013 року N 402-VII,
вiд 4 липня 2013 року N 406-VII,
вiд 10 жовтня 2013 року N 642-VII,
вiд 27 березня 2014 року N 1170-VII,
вiд 15 квiтня 2014 року N 1206-VII,
вiд 13 травня 2014 року N 1255-VII,
вiд 13 травня 2014 року N 1258-VII,
вiд 17 червня 2014 року N 1508-VII,
вiд 2 вересня 2014 року N 1673-VII,
вiд 14 жовтня 2014 року N 1702-VII,
вiд 20 жовтня 2014 року N 1709-VII,
вiд 12 лютого 2015 року N 189-VIII,
вiд 12 лютого 2015 року N 191-VIII,
вiд 7 квiтня 2015 року N 289-VIII,
вiд 14 травня 2015 року N 417-VIII,
вiд 14 травня 2015 року N 424-VIII,
вiд 16 липня 2015 року N 629-VIII,
вiд 3 вересня 2015 року N 675-VIII,
вiд 26 листопада 2015 року N 835-VIII,
вiд 23 грудня 2015 року N 901-VIII,
вiд 25 грудня 2015 року N 922-VIII,
вiд 18 лютого 2016 року N 1021-VIII
(змiни, внесенi Законом України
вiд 18 лютого 2016 року N 1021-VIII,
вводяться в дiю з 11 червня 2016 року),
вiд 2 червня 2016 року N 1404-VIII,
вiд 14 червня 2016 року N 1414-VIII,
вiд 20 вересня 2016 року N 1533-VIII,
вiд 6 жовтня 2016 року N 1666-VIII,
вiд 15 листопада 2016 року N 1734-VIII,
вiд 23 березня 2017 року N 1982-VIII,
вiд 23 березня 2017 року N 1983-VIII,
вiд 5 квiтня 2017 року N 1999-VIII,
вiд 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII,
вiд 14 листопада 2017 року N 2205-VIII
(змiни, внесенi Законом України вiд 14 листопада 2017 року N 2205-VIII,
вводяться в дiю з 10 червня 2018 року),
вiд 16 листопада 2017 року N 2210-VIII,
вiд 7 грудня 2017 року N 2234-VIII,
вiд 18 сiчня 2018 року N 2269-VIII,
вiд 6 лютого 2018 року N 2275-VIII,
вiд 3 липня 2018 року N 2478-VIII,
вiд 12 липня 2018 року N 2505-VIII,
вiд 2 жовтня 2018 року N 2581-VIII,
Кодексом України з процедур банкрутства
вiд 18 жовтня 2018 року N 2597-VIII,
Законами України
вiд 23 листопада 2018 року N 2628-VIII,
вiд 28 лютого 2019 року N 2694-VIII,
вiд 19 вересня 2019 року N 111-IX,
вiд 20 вересня 2019 року N 123-IX,
вiд 20 вересня 2019 року N 124-IX,
вiд 20 вересня 2019 року N 132-IX,
вiд 3 жовтня 2019 року N 157-IX,
вiд 3 жовтня 2019 року N 159-IX,
вiд 17 жовтня 2019 року N 198-IX,
вiд 31 жовтня 2019 року N 263-IX,
вiд 5 грудня 2019 року N 340-IX,
вiд 6 грудня 2019 року N 361-IX,
вiд 20 грудня 2019 року N 421-IX,
вiд 14 сiчня 2020 року N 440-IX,
вiд 30 березня 2020 року N 540-IX,
вiд 31 березня 2020 року N 552-IX,
вiд 13 квiтня 2020 року N 553-IX,
вiд 13 травня 2020 року N 590-IX,
вiд 16 червня 2020 року N 691-IX,
вiд 16 червня 2020 року N 692-IX,
вiд 17 червня 2020 року N 720-IX,
вiд 19 червня 2020 року N 738-IX,
вiд 21 липня 2020 року N 815-IX,
вiд 21 липня 2020 року N 816-IX,
вiд 21 липня 2020 року N 819-IX,
вiд 3 листопада 2020 року N 942-IX,
вiд 16 грудня 2020 року N 1089-IX,
вiд 2 лютого 2021 року N 1174-IX,
вiд 4 лютого 2021 року N 1201-IX,
вiд 28 квiтня 2021 року N 1423-IX,
вiд 29 квiтня 2021 року N 1434-IX,
вiд 30 червня 2021 року N 1591-IX,
вiд 13 липня 2021 року N 1630-IX,
вiд 15 липня 2021 року N 1667-IX,
вiд 8 вересня 2021 року N 1720-IX,
вiд 17 листопада 2021 року N 1887-IX,
вiд 18 листопада 2021 року N 1909-IX,
вiд 14 грудня 2021 року N 1953-IX,
вiд 17 лютого 2022 року N 2079-IX,
вiд 15 березня 2022 року N 2120-IX,
вiд 14 квiтня 2022 року N 2191-IX,
вiд 1 липня 2022 року N 2347-IX,
вiд 27 липня 2022 року N 2465-IX,
вiд 15 серпня 2022 року N 2518-IX,
вiд 16 листопада 2022 року N 2763-IX,
вiд 1 грудня 2022 року N 2792-IX,
вiд 1 грудня 2022 року N 2801-IX,
вiд 1 грудня 2022 року N 2811-IX,
вiд 13 грудня 2022 року N 2849-IX,
вiд 12 сiчня 2023 року N 2888-IX,
вiд 23 лютого 2023 року N 2923-IX,
вiд 20 березня 2023 року N 2970-IX,
вiд 20 березня 2023 року N 2974-IX,
вiд 21 березня 2023 року N 2989-IX,
вiд 2 травня 2023 року N 3081-IX,
вiд 14 липня 2023 року N 3254-IX,
вiд 14 липня 2023 року N 3265-IX,
вiд 9 серпня 2023 року N 3310-IX,
вiд 10 серпня 2023 року N 3320-IX

(У текстi Кодексу слова "орган державної податкової служби" в усiх вiдмiнках i числах замiнено словами "орган доходiв i зборiв" у вiдповiдному вiдмiнку i числi згiдно iз Законом України вiд 4 липня 2013 року N 406-VII)

(У текстi Кодексу слова "засоби масової iнформацiї" в усiх вiдмiнках i числах замiнено словом "медiа" згiдно iз Законом України вiд 13 грудня 2022 року N 2849-IX)

КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДIЛ I
ОСНОВНI ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1
ЦИВIЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

     Стаття 1. Вiдносини, що регулюються цивiльним законодавством

     1. Цивiльним законодавством регулюються особистi немайновi та майновi вiдносини (цивiльнi вiдносини), заснованi на юридичнiй рiвностi, вiльному волевиявленнi, майновiй самостiйностi їх учасникiв.

     2. До майнових вiдносин, заснованих на адмiнiстративному або iншому владному пiдпорядкуваннi однiєї сторони другiй сторонi, а також до податкових, бюджетних вiдносин цивiльне законодавство не застосовується, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 2. Учасники цивiльних вiдносин

     1. Учасниками цивiльних вiдносин є фiзичнi особи та юридичнi особи (далi - особи).

     2. Учасниками цивiльних вiдносин є: держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади, iноземнi держави та iншi суб'єкти публiчного права.

     Стаття 3. Загальнi засади цивiльного законодавства

     1. Загальними засадами цивiльного законодавства є:

     1) неприпустимiсть свавiльного втручання у сферу особистого життя людини;

     2) неприпустимiсть позбавлення права власностi, крiм випадкiв, встановлених Конституцiєю України та законом;

     3) свобода договору;

     4) свобода пiдприємницької дiяльностi, яка не заборонена законом;

     5) судовий захист цивiльного права та iнтересу;

     6) справедливiсть, добросовiснiсть та розумнiсть.

     Стаття 4. Акти цивiльного законодавства України

     1. Основу цивiльного законодавства України становить Конституцiя України.

     2. Основним актом цивiльного законодавства України є Цивiльний кодекс України.

     Актами цивiльного законодавства є також iншi закони України, якi приймаються вiдповiдно до Конституцiї України та цього Кодексу (далi - закон).

     Якщо суб'єкт права законодавчої iнiцiативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивiльнi вiдносини iнакше, нiж цей Кодекс, вiн зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змiн до Цивiльного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з вiдповiдним проектом закону про внесення змiн до Цивiльного кодексу України.

     Змiни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змiн до Цивiльного кодексу України.

     3. Цивiльнi вiдносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцiєю України.

     4. Актами цивiльного законодавства є також постанови Кабiнету Мiнiстрiв України.

     Якщо постанова Кабiнету Мiнiстрiв України суперечить положенням цього Кодексу або iншому закону, застосовуються вiдповiднi положення цього Кодексу або iншого закону.

     5. Iншi органи державної влади України, органи влади Автономної Республiки Крим можуть видавати нормативно-правовi акти, що регулюють цивiльнi вiдносини, лише у випадках i в межах, встановлених Конституцiєю України та законом.

     6. Цивiльнi вiдносини регулюються однаково на всiй територiї України.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.09.2012р. N 5284-VI, вiд 15.04.2014р. N 1206-VII, вiд 03.09.2015р. N 675-VIII, вiд 23.03.2017р. N 1982-VIII, вiд 19.06.2020р. N 738-IX, вiд 01.12.2022р. N 2801-IX)

     Стаття 5. Дiя актiв цивiльного законодавства у часi

     1. Акти цивiльного законодавства регулюють вiдносини, якi виникли з дня набрання ними чинностi.

     2. Акт цивiльного законодавства не має зворотної дiї у часi, крiм випадкiв, коли вiн пом'якшує або скасовує цивiльну вiдповiдальнiсть особи.

     3. Якщо цивiльнi вiдносини виникли ранiше i регулювалися актом цивiльного законодавства, який втратив чиннiсть, новий акт цивiльного законодавства застосовується до прав та обов'язкiв, що виникли з моменту набрання ним чинностi.

     Стаття 6. Акти цивiльного законодавства i договiр

     1. Сторони мають право укласти договiр, який не передбачений актами цивiльного законодавства, але вiдповiдає загальним засадам цивiльного законодавства.

     2. Сторони мають право врегулювати у договорi, який передбачений актами цивiльного законодавства, свої вiдносини, якi не врегульованi цими актами.

     3. Сторони в договорi можуть вiдступити вiд положень актiв цивiльного законодавства i врегулювати свої вiдносини на власний розсуд.

     Сторони в договорi не можуть вiдступити вiд положень актiв цивiльного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разi, якщо обов'язковiсть для сторiн положень актiв цивiльного законодавства випливає з їх змiсту або iз сутi вiдносин мiж сторонами.

     4. Положення частин першої, другої i третьої цiєї статтi застосовуються i до одностороннiх правочинiв.

     Стаття 7. Звичай

     1. Цивiльнi вiдносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм дiлового обороту.

     Звичаєм є правило поведiнки, яке не встановлене актами цивiльного законодавства, але є усталеним у певнiй сферi цивiльних вiдносин.

     Звичай може бути зафiксований у вiдповiдному документi.

     2. Звичай, що суперечить договору або актам цивiльного законодавства, у цивiльних вiдносинах не застосовується.

     Стаття 8. Аналогiя

     1. Якщо цивiльнi вiдносини не врегульованi цим Кодексом, iншими актами цивiльного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, що регулюють подiбнi за змiстом цивiльнi вiдносини (аналогiя закону).

     2. У разi неможливостi використати аналогiю закону для регулювання цивiльних вiдносин вони регулюються вiдповiдно до загальних засад цивiльного законодавства (аналогiя права).

     Стаття 9. Застосування Цивiльного кодексу України до врегулювання вiдносин у сферах господарювання, використання природних ресурсiв, охорони довкiлля, а також до трудових та сiмейних вiдносин

     1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання вiдносин, якi виникають у сферах використання природних ресурсiв та охорони довкiлля, а також до трудових та сiмейних вiдносин, якщо вони не врегульованi iншими актами законодавства.

     2. Законом можуть бути передбаченi особливостi регулювання майнових вiдносин у сферi господарювання.

     Стаття 10. Мiжнароднi договори

     1. Чинний мiжнародний договiр, який регулює цивiльнi вiдносини, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального цивiльного законодавства України.

     2. Якщо у чинному мiжнародному договорi України, укладеному у встановленому законом порядку, мiстяться iншi правила, нiж тi, що встановленi вiдповiдним актом цивiльного законодавства, застосовуються правила вiдповiдного мiжнародного договору України.

Глава 2
ПIДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ ТА ОБОВ'ЯЗКIВ. ЗДIЙСНЕННЯ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКIВ

     Стаття 11. Пiдстави виникнення цивiльних прав та обов'язкiв

     1. Цивiльнi права та обов'язки виникають iз дiй осiб, що передбаченi актами цивiльного законодавства, а також iз дiй осiб, що не передбаченi цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки.

     2. Пiдставами виникнення цивiльних прав та обов'язкiв, зокрема, є:

     1) договори та iншi правочини;

     2) створення лiтературних, художнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi;

     3) завдання майнової (матерiальної) та моральної шкоди iншiй особi;

     4) iншi юридичнi факти.

     3. Цивiльнi права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актiв цивiльного законодавства.

     4. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства, цивiльнi права та обов'язки виникають безпосередньо з актiв органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим або органiв мiсцевого самоврядування.

     5. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства, цивiльнi права та обов'язки можуть виникати з рiшення суду.

     6. У випадках, встановлених актами цивiльного законодавства або договором, пiдставою виникнення цивiльних прав та обов'язкiв може бути настання або ненастання певної подiї.

     Стаття 12. Здiйснення цивiльних прав

     1. Особа здiйснює свої цивiльнi права вiльно, на власний розсуд.

     2. Нездiйснення особою своїх цивiльних прав не є пiдставою для їх припинення, крiм випадкiв, встановлених законом.

     3. Особа може вiдмовитися вiд свого майнового права.

     Вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби, тварин, нерухомi речi здiйснюється у порядку, встановленому актами цивiльного законодавства.

     4. Особа може за вiдплатним або безвiдплатним договором передати своє майнове право iншiй особi, крiм випадкiв, встановлених законом.

     5. Якщо законом встановленi правовi наслiдки недобросовiсного або нерозумного здiйснення особою свого права, вважається, що поведiнка особи є добросовiсною та розумною, якщо iнше не встановлено судом.

     Стаття 13. Межi здiйснення цивiльних прав

     1. Цивiльнi права особа здiйснює у межах, наданих їй договором або актами цивiльного законодавства.

     2. При здiйсненнi своїх прав особа зобов'язана утримуватися вiд дiй, якi могли б порушити права iнших осiб, завдати шкоди довкiллю або культурнiй спадщинi.

     3. Не допускаються дiї особи, що вчиняються з намiром завдати шкоди iншiй особi, а також зловживання правом в iнших формах.

     4. При здiйсненнi цивiльних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспiльства.

     5. Не допускаються використання цивiльних прав з метою неправомiрного обмеження конкуренцiї, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовiсна конкуренцiя.

     6. У разi недодержання особою при здiйсненнi своїх прав вимог, якi встановленi частинами другою - п'ятою цiєї статтi, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати iншi наслiдки, встановленi законом.

     Стаття 14. Виконання цивiльних обов'язкiв

     1. Цивiльнi обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивiльного законодавства.

     2. Особа не може бути примушена до дiй, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

     3. Виконання цивiльних обов'язкiв забезпечується засобами заохочення та вiдповiдальнiстю, якi встановленi договором або актом цивiльного законодавства.

     4. Особа може бути звiльнена вiд цивiльного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивiльного законодавства.

Глава 3
ЗАХИСТ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ ТА IНТЕРЕСIВ

     Стаття 15. Право на захист цивiльних прав та iнтересiв

     1. Кожна особа має право на захист свого цивiльного права у разi його порушення, невизнання або оспорювання.

     2. Кожна особа має право на захист свого iнтересу, який не суперечить загальним засадам цивiльного законодавства.

     Стаття 16. Захист цивiльних прав та iнтересiв судом

     1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та iнтересу.

     2. Способами захисту цивiльних прав та iнтересiв можуть бути:

     1) визнання права;

     2) визнання правочину недiйсним;

     3) припинення дiї, яка порушує право;

     4) вiдновлення становища, яке iснувало до порушення;

     5) примусове виконання обов'язку в натурi;

     6) змiна правовiдношення;

     7) припинення правовiдношення;

     8) вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодування майнової шкоди;

     9) вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди;

     10) визнання незаконними рiшення, дiй чи бездiяльностi органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб.

     Суд може захистити цивiльне право або iнтерес iншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

     3. Суд може вiдмовити у захистi цивiльного права та iнтересу особи в разi порушення нею положень частин другої - п'ятої статтi 13 цього Кодексу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.10.2017р. N 2147-VIII)

     Стаття 17. Захист цивiльних прав та iнтересiв Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республiки Крим або органами мiсцевого самоврядування

     1. Президент України здiйснює захист цивiльних прав та iнтересiв у межах повноважень, визначених Конституцiєю України.

     2. У випадках, встановлених Конституцiєю України та законом, особа має право звернутися за захистом цивiльного права та iнтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування.

     3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республiки Крим або орган мiсцевого самоврядування здiйснюють захист цивiльних прав та iнтересiв у межах, на пiдставах та у спосiб, що встановленi Конституцiєю України та законом.

     Рiшення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивiльних прав та iнтересiв, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

     Стаття 18. Захист цивiльних прав нотарiусом

     1. Нотарiус здiйснює захист цивiльних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документi у випадках i в порядку, встановлених законом.

     Стаття 19. Самозахист цивiльних прав

     1. Особа має право на самозахист свого цивiльного права та права iншої особи вiд порушень i протиправних посягань.

     Самозахистом є застосування особою засобiв протидiї якi не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства.

     2. Способи самозахисту мають вiдповiдати змiсту права, що порушене, характеру дiй, якими воно порушене, а також наслiдкам, що спричиненi цим порушенням.

     Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивiльного законодавства.

     Стаття 20. Здiйснення права на захист

     1. Право на захист особа здiйснює на свiй розсуд.

     2. Нездiйснення особою права на захист не є пiдставою для припинення цивiльного права, що порушене, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування

     1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт iндивiдуальної дiї, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування, якщо вiн суперечить актам цивiльного законодавства i порушує цивiльнi права або iнтереси.

     2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, якщо вiн суперечить актам цивiльного законодавства i порушує цивiльнi права або iнтереси.

     Стаття 22. Вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодування майнової шкоди

     1. Особа, якiй завдано збиткiв у результатi порушення її цивiльного права, має право на їх вiдшкодування.

     2. Збитками є:

     1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зi знищенням або пошкодженням речi, а також витрати, якi особа зробила або мусить зробити для вiдновлення свого порушеного права (реальнi збитки);

     2) доходи, якi особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

     3. Збитки вiдшкодовуються у повному обсязi, якщо договором або законом не передбачено вiдшкодування у меншому або бiльшому розмiрi.

     Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмiр упущеної вигоди, що має вiдшкодовуватися особi, право якої порушено, не може бути меншим вiд доходiв, одержаних особою, яка порушила право.

     4. На вимогу особи, якiй завдано шкоди, та вiдповiдно до обставин справи майнова шкода може бути вiдшкодована i в iнший спосiб, зокрема, шкода, завдана майну, може вiдшкодовуватися в натурi (передання речi того ж роду та тiєї ж якостi, полагодження пошкодженої речi тощо), якщо iнше не встановлено законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.05.2020р. N 590-IX)

     Стаття 23. Вiдшкодування моральної шкоди

     1. Особа має право на вiдшкодування моральної шкоди, завданої внаслiдок порушення її прав.

     2. Моральна шкода полягає:

     1) у фiзичному болю та стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я;

     2) у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведiнкою щодо неї самої, членiв її сiм'ї чи близьких родичiв;

     3) у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку iз знищенням чи пошкодженням її майна;

     4) у приниженнi честi та гiдностi фiзичної особи, а також дiлової репутацiї фiзичної або юридичної особи.

     3. Якщо iнше не встановлено законом, моральна шкода вiдшкодовується грошовими коштами, iншим майном або в iнший спосiб.

     Розмiр грошового вiдшкодування моральної шкоди визначається судом залежно вiд характеру правопорушення, глибини фiзичних та душевних страждань, погiршення здiбностей потерпiлого або позбавлення його можливостi їх реалiзацiї, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є пiдставою для вiдшкодування, а також з урахуванням iнших обставин, якi мають iстотне значення. При визначеннi розмiру вiдшкодування враховуються вимоги розумностi i справедливостi.

     4. Моральна шкода вiдшкодовується незалежно вiд майнової шкоди, яка пiдлягає вiдшкодуванню, та не пов'язана з розмiром цього вiдшкодування.

     5. Моральна шкода вiдшкодовується одноразово, якщо iнше не встановлено договором або законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV, вiд 13.05.2020р. N 590-IX)

РОЗДIЛ II
ОСОБИ

Пiдроздiл 1
ФIЗИЧНА ОСОБА

Глава 4
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФIЗИЧНУ ОСОБУ

     Стаття 24. Поняття фiзичної особи

     1. Людина як учасник цивiльних вiдносин вважається фiзичною особою.

     Стаття 25. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи

     1. Здатнiсть мати цивiльнi права та обов'язки (цивiльну правоздатнiсть) мають усi фiзичнi особи.

     2. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи виникає у момент її народження.

     У випадках, встановлених законом, охороняються iнтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

     3. У випадках, встановлених законом, здатнiсть мати окремi цивiльнi права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фiзичною особою вiдповiдного вiку.

     4. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи припиняється у момент її смертi.

     Стаття 26. Обсяг цивiльної правоздатностi фiзичної особи

     1. Усi фiзичнi особи є рiвними у здатностi мати цивiльнi права та обов'язки.

     2. Фiзична особа має усi особистi немайновi права, встановленi Конституцiєю України та цим Кодексом.

     3. Фiзична особа здатна мати усi майновi права, що встановленi цим Кодексом, iншим законом.

     4. Фiзична особа здатна мати iншi цивiльнi права, що не встановленi Конституцiєю України, цим Кодексом, iншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспiльства.

     5. Фiзична особа здатна мати обов'язки як учасник цивiльних вiдносин.

     Стаття 27. Запобiгання обмеженню можливостi фiзичної особи мати цивiльнi права та обов'язки

     1. Правочин, що обмежує можливiсть фiзичної особи мати не забороненi законом цивiльнi права та обов'язки, є нiкчемним.

     2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб не може обмежувати можливiсть фiзичної особи мати не забороненi законом цивiльнi права та обов'язки, крiм випадкiв, коли таке обмеження передбачено Конституцiєю України.

     Стаття 28. Iм'я фiзичної особи

     1. Фiзична особа набуває прав та обов'язкiв i здiйснює їх пiд своїм iм'ям.

     Iм'я фiзичної особи, яка є громадянином України, складається iз прiзвища, власного iменi та по батьковi, якщо iнше не випливає iз закону або звичаю нацiональної меншини, до якої вона належить.

     2. При здiйсненнi окремих цивiльних прав фiзична особа вiдповiдно до закону може використовувати псевдонiм (вигадане iм'я) або дiяти без зазначення iменi.

     3. Iм'я фiзичнiй особi надається вiдповiдно до закону.

     Стаття 29. Мiсце проживання фiзичної особи

     1. Мiсцем проживання фiзичної особи є житло, в якому вона проживає постiйно або тимчасово.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, вiльно обирає собi мiсце проживання, за винятком обмежень, якi встановлюються законом.

     3. Мiсцем проживання фiзичної особи у вiцi вiд десяти до чотирнадцяти рокiв є мiсце проживання її батькiв (усиновлювачiв) або одного з них, з ким вона проживає, опiкуна або мiсцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо iнше мiсце проживання не встановлено за згодою мiж дитиною та батьками (усиновлювачами, опiкуном) або органiзацiєю, яка виконує щодо неї функцiї опiкуна.

     У разi спору мiсце проживання фiзичної особи у вiцi вiд десяти до чотирнадцяти рокiв визначається органом опiки та пiклування або судом.

     4. Мiсцем проживання фiзичної особи, яка не досягла десяти рокiв, є мiсце проживання її батькiв (усиновлювачiв) або одного з них, з ким вона проживає, опiкуна або мiсцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

     5. Мiсцем проживання недiєздатної особи є мiсце проживання її опiкуна або мiсцезнаходження вiдповiдної органiзацiї, яка виконує щодо неї функцiї опiкуна.

     6. Фiзична особа може мати кiлька мiсць проживання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.09.2014р. N 1673-VII)

     Стаття 30. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи

     1. Цивiльну дiєздатнiсть має фiзична особа, яка усвiдомлює значення своїх дiй та може керувати ними.

     Цивiльною дiєздатнiстю фiзичної особи є її здатнiсть своїми дiями набувати для себе цивiльних прав i самостiйно їх здiйснювати, а також здатнiсть своїми дiями створювати для себе цивiльнi обов'язки, самостiйно їх виконувати та нести вiдповiдальнiсть у разi їх невиконання.

     2. Обсяг цивiльної дiєздатностi фiзичної особи встановлюється цим Кодексом i може бути обмежений виключно у випадках i в порядку, встановлених законом.

     Стаття 31. Часткова цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи, яка не досягла чотирнадцяти рокiв

     1. Фiзична особа, яка не досягла чотирнадцяти рокiв (малолiтня особа), має право:

     1) самостiйно вчиняти дрiбнi побутовi правочини.

     Правочин вважається дрiбним побутовим, якщо вiн задовольняє побутовi потреби особи, вiдповiдає її фiзичному, духовному чи соцiальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартiсть;

     2) здiйснювати особистi немайновi права на результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi, що охороняються законом.

     2. Малолiтня особа не несе вiдповiдальностi за завдану нею шкоду.

     Стаття 32. Неповна цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи у вiцi вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв

     1. Крiм правочинiв, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фiзична особа у вiцi вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв (неповнолiтня особа) має право:

     1) самостiйно розпоряджатися своїм заробiтком, стипендiєю або iншими доходами;

     2) самостiйно здiйснювати права на результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi, що охороняються законом;

     3) бути учасником (засновником) юридичних осiб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

     4) самостiйно укладати договiр банкiвського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє iм'я (грошовими коштами на рахунку);

     5) самостiйно укладати договiр про отримання електронних довiрчих послуг.

     2. Неповнолiтня особа вчиняє iншi правочини за згодою батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальникiв.

     На вчинення неповнолiтньою особою правочину щодо транспортних засобiв або нерухомого майна повинна бути письмова нотарiально посвiдчена згода батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника i дозвiл органу опiки та пiклування.

     3. Неповнолiтня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесенi повнiстю або частково iншими особами у фiнансову установу на її iм'я, за згодою органу опiки та пiклування та батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника.

     4. Згода на вчинення неповнолiтньою особою правочину має бути одержана вiд батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника та органу опiки та пiклування вiдповiдно до закону.

     5. За наявностi достатнiх пiдстав суд за заявою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника, органу опiки та пiклування може обмежити право неповнолiтньої особи самостiйно розпоряджатися своїм заробiтком, стипендiєю чи iншими доходами або позбавити її цього права.

     Суд скасовує своє рiшення про обмеження або позбавлення цього права, якщо вiдпали обставини, якi були пiдставою для його прийняття.

     6. Порядок обмеження цивiльної дiєздатностi неповнолiтньої особи встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законами України вiд 02.06.2005р. N 2620-IV, вiд 15.12.2005р. N 3201-IV, вiд 19.04.2011р. N 3234-VI, вiд 01.12.2022р. N 2801-IX)

     Стаття 33. Цивiльна вiдповiдальнiсть неповнолiтньої особи

     1. Неповнолiтня особа особисто несе вiдповiдальнiсть за порушення договору, укладеного нею самостiйно вiдповiдно до закону.

     2. Неповнолiтня особа особисто несе вiдповiдальнiсть за порушення договору, укладеного за згодою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника. Якщо у неповнолiтньої особи недостатньо майна для вiдшкодування збиткiв, додаткову вiдповiдальнiсть несуть її батьки (усиновлювачi) або пiклувальник.

     3. Неповнолiтня особа несе вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану нею iншiй особi, вiдповiдно до статтi 1179 цього Кодексу.

     Стаття 34. Повна цивiльна дiєздатнiсть

     1. Повну цивiльну дiєздатнiсть має фiзична особа, яка досягла вiсiмнадцяти рокiв (повнолiття).

     2. У разi реєстрацiї шлюбу фiзичної особи, яка не досягла повнолiття, вона набуває повної цивiльної дiєздатностi з моменту реєстрацiї шлюбу.

     У разi припинення шлюбу до досягнення фiзичною особою повнолiття набута нею повна цивiльна дiєздатнiсть зберiгається.

     У разi визнання шлюбу недiйсним з пiдстав, не пов'язаних з протиправною поведiнкою неповнолiтньої особи, набута нею повна цивiльна дiєздатнiсть зберiгається.

     Стаття 35. Надання повної цивiльної дiєздатностi

     1. Повна цивiльна дiєздатнiсть може бути надана фiзичнiй особi, яка досягла шiстнадцяти рокiв i працює за трудовим договором, а також неповнолiтнiй особi, яка записана матiр'ю або батьком дитини.

     2. Надання повної цивiльної дiєздатностi провадиться за рiшенням органу опiки та пiклування за заявою заiнтересованої особи за письмовою згодою батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника, а у разi вiдсутностi такої згоди повна цивiльна дiєздатнiсть може бути надана за рiшенням суду.

     3. Повна цивiльна дiєздатнiсть може бути надана фiзичнiй особi, яка досягла шiстнадцяти рокiв i яка бажає займатися пiдприємницькою дiяльнiстю.

     За наявностi письмової згоди на це батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника або органу опiки та пiклування така особа може бути зареєстрована як пiдприємець. У цьому разi фiзична особа набуває повної цивiльної дiєздатностi з моменту державної реєстрацiї її як пiдприємця.

     4. Повна цивiльна дiєздатнiсть, надана фiзичнiй особi, поширюється на усi цивiльнi права та обов'язки.

     5. У разi припинення трудового договору, припинення фiзичною особою пiдприємницької дiяльностi надана їй повна цивiльна дiєздатнiсть зберiгається.

     Стаття 36. Обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи

     1. Суд може обмежити цивiльну дiєздатнiсть фiзичної особи, якщо вона страждає на психiчний розлад, який iстотно впливає на її здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними.

     2. Суд може обмежити цивiльну дiєздатнiсть фiзичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними iграми тощо i тим ставить себе чи свою сiм'ю, а також iнших осiб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матерiальне становище.

     3. Порядок обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

     4. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рiшенням суду про це.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.02.2012р. N 4416-VI)

     Стаття 37. Правовi наслiдки обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи

     1. Над фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, встановлюється пiклування.

     2. Фiзична особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, може самостiйно вчиняти лише дрiбнi побутовi правочини.

     3. Правочини щодо розпорядження майном та iншi правочини, що виходять за межi дрiбних побутових, вчиняються особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, за згодою пiклувальника.

     Вiдмова пiклувальника дати згоду на вчинення правочинiв, що виходять за межi дрiбних побутових, може бути оскаржена особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, до органу опiки та пiклування або суду.

     4. Одержання заробiтку, пенсiї, стипендiї, iнших доходiв особи, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, та розпоряджання ними здiйснюються пiклувальником. Пiклувальник може письмово дозволити фiзичнiй особi, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, самостiйно одержувати заробiток, пенсiю, стипендiю, iншi доходи та розпоряджатися ними.

     5. Особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, самостiйно несе вiдповiдальнiсть за порушення нею договору, укладеного за згодою пiклувальника, та за шкоду, що завдана нею iншiй особi.

     Стаття 38. Поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена

     1. У разi видужання фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена, або такого полiпшення її психiчного стану, який вiдновив у повному обсязi її здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними, суд поновлює її цивiльну дiєздатнiсть.

     2. У разi припинення фiзичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними iграми тощо суд поновлює її цивiльну дiєздатнiсть.

     3. Пiклування, встановлене над фiзичною особою, припиняється на пiдставi рiшення суду про поновлення цивiльної дiєздатностi.

     4. Порядок поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена, встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.02.2012р. N 4416-VI)

     Стаття 39. Визнання фiзичної особи недiєздатною

     1. Фiзична особа може бути визнана судом недiєздатною, якщо вона внаслiдок хронiчного, стiйкого психiчного розладу не здатна усвiдомлювати значення своїх дiй та (або) керувати ними.

     2. Порядок визнання фiзичної особи недiєздатною встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

     3. Якщо суд вiдмовить у задоволеннi заяви про визнання особи недiєздатною i буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовiсно без достатньої для цього пiдстави, фiзична особа, якiй такими дiями було завдано моральної шкоди, має право вимагати вiд заявника її вiдшкодування.

     Стаття 40. Момент визнання фiзичної особи недiєздатною

     1. Фiзична особа визнається недiєздатною з моменту набрання законної сили рiшенням суду про це.

     2. Якщо вiд часу виникнення недiєздатностi залежить визнання недiйсним шлюбу, договору або iншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психiатричної експертизи та iнших доказiв щодо психiчного стану особи може визначити у своєму рiшеннi день, з якого вона визнається недiєздатною.

     Стаття 41. Правовi наслiдки визнання фiзичної особи недiєздатною

     1. Над недiєздатною фiзичною особою встановлюється опiка.

     2. Недiєздатна фiзична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

     3. Правочини вiд iменi недiєздатної фiзичної особи та в її iнтересах вчиняє її опiкун.

     4. Вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану недiєздатною фiзичною особою, несе її опiкун (стаття 1184 цього Кодексу).

     Стаття 42. Поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною

     1. За заявою опiкуна або органу опiки та пiклування суд поновлює цивiльну дiєздатнiсть фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною, i припиняє опiку, якщо буде встановлено, що внаслiдок видужання або значного полiпшення її психiчного стану у неї поновилася здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та керувати ними.

     2. Порядок поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною, встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.09.2005р. N 2798-IV)

     Стаття 43. Визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою

     1. Фiзична особа може бути визнана судом безвiсно вiдсутньою, якщо протягом одного року в мiсцi її постiйного проживання немає вiдомостей про мiсце її перебування.

     2. У разi неможливостi встановити день одержання останнiх вiдомостей про мiсце перебування особи початком її безвiсної вiдсутностi вважається перше число мiсяця, що йде за тим, у якому були одержанi такi вiдомостi, а в разi неможливостi встановити цей мiсяць - перше сiчня наступного року.

     3. Порядок визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

     Стаття 44. Опiка над майном фiзичної особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, а також особи, зниклої безвiсти за особливих обставин

     1. На пiдставi рiшення суду про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою нотарiус за останнiм мiсцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опiку.

     2. За заявою заiнтересованої особи або органу опiки та пiклування над майном особи, зниклої безвiсти за особливих обставин, опiка може бути встановлена нотарiусом до ухвалення судом рiшення про визнання її безвiсно вiдсутньою.

     3. Опiкун над майном фiзичної особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, або особи, зниклої безвiсти за особливих обставин, приймає виконання цивiльних обов'язкiв на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її iнтересах.

     4. За заявою заiнтересованої особи опiкун над майном фiзичної особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, або особи, зниклої безвiсти за особливих обставин, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язанi утримувати.

     5. Опiка над майном припиняється у разi скасування рiшення суду про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою, а також у разi появи особи, зниклої безвiсти за особливих обставин.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.07.2018р. N 2505-VIII, у редакцiї Закону України вiд 14.04.2022р. N 2191-IX)

     Стаття 45. Скасування рiшення суду про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою

     1. Якщо фiзична особа, яка була визнана безвiсно вiдсутньою, з'явилася або якщо одержано вiдомостi про мiсце її перебування, суд за мiсцем її перебування або суд, що постановив рiшення про визнання цiєї особи безвiсно вiдсутньою, за заявою цiєї особи або iншої заiнтересованої особи скасовує рiшення про визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою.

     Стаття 46. Оголошення фiзичної особи померлою

     1. Фiзична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у мiсцi її постiйного проживання немає вiдомостей про мiсце її перебування протягом трьох рокiв, а якщо вона пропала безвiсти за обставин, що загрожували їй смертю або дають пiдставу припускати її загибель вiд певного нещасного випадку, - протягом шести мiсяцiв, а за можливостi вважати фiзичну особу загиблою вiд певного нещасного випадку або iнших обставин внаслiдок надзвичайних ситуацiй техногенного та природного характеру - протягом одного мiсяця пiсля завершення роботи спецiальної комiсiї, утвореної внаслiдок надзвичайних ситуацiй техногенного та природного характеру.

     2. Фiзична особа, яка пропала безвiсти у зв'язку з воєнними дiями, збройним конфлiктом, може бути оголошена судом померлою пiсля спливу двох рокiв вiд дня закiнчення воєнних дiй. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фiзичну особу померлою i до спливу цього строку, але не ранiше спливу шести мiсяцiв.

     3. Фiзична особа оголошується померлою вiд дня набрання законної сили рiшенням суду про це. Фiзична особа, яка пропала безвiсти за обставин, що загрожували їй смертю або дають пiдстави припустити її загибель вiд певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними дiями, збройним конфлiктом, може бути оголошена померлою вiд дня її вiрогiдної смертi.

     4. Порядок оголошення фiзичної особи померлою встановлюється Цивiльним процесуальним кодексом України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 25.06.2009р. N 1568-VI, вiд 12.07.2018р. N 2505-VIII)

     Стаття 47. Правовi наслiдки оголошення фiзичної особи померлою

     1. Правовi наслiдки оголошення фiзичної особи померлою прирiвнюються до правових наслiдкiв, якi настають у разi смертi.

     2. Спадкоємцi фiзичної особи, яка оголошена померлою, не мають права вiдчужувати протягом п'яти рокiв нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з вiдкриттям спадщини.

     Нотарiус, який видав спадкоємцевi свiдоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону вiдчуження.

     Стаття 48. Правовi наслiдки появи фiзичної особи, яка була оголошена померлою

     1. Якщо фiзична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано вiдомостi про мiсце її перебування, суд за мiсцем перебування цiєї особи або суд, що постановив рiшення про оголошення її померлою, за заявою цiєї особи або iншої заiнтересованої особи скасовує рiшення суду про оголошення фiзичної особи померлою.

     2. Незалежно вiд часу своєї появи фiзична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати вiд особи, яка володiє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї пiсля оголошення фiзичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давнiстю, а також грошей та цiнних паперiв на пред'явника.

     3. Особа, до якої майно перейшло за вiдплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фiзична особа, яка була оголошена померлою, жива.

     У разi неможливостi повернути майно в натурi особi, яка була оголошена померлою, вiдшкодовується вартiсть цього майна.

     4. Якщо майно фiзичної особи, яка була оголошена померлою i з'явилася, перейшло у власнiсть держави, Автономної Республiки Крим або територiальної громади i було реалiзоване ними, цiй особi повертається сума, одержана вiд реалiзацiї цього майна.

     Стаття 48¹. Правовi наслiдки нездатностi фiзичної особи виконати свої майновi зобов'язання i погасити борги

     1. Стосовно фiзичної особи, яка є нездатною виконати свої майновi зобов'язання i погасити борги, може бути вiдкрито провадження у справi про неплатоспроможнiсть i введена процедура реструктуризацiї боргiв боржника або така особа може бути визнана банкрутом у справi про неплатоспроможнiсть iз застосуванням процедури задоволення вимог кредиторiв за правилами, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства.

(Доповнено статтею 481 згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 49. Акти цивiльного стану

     1. Актами цивiльного стану є подiї та дiї, якi нерозривно пов'язанi з фiзичною особою i започатковують, змiнюють, доповнюють або припиняють її можливiсть бути суб'єктом цивiльних прав та обов'язкiв.

     2. Актами цивiльного стану є народження фiзичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихiд з громадянства та його втрата, досягнення вiдповiдного вiку, надання повної цивiльної дiєздатностi, обмеження цивiльної дiєздатностi, визнання особи недiєздатною, шлюб, розiрвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батькiвських прав, змiна iменi, iнвалiднiсть, смерть тощо.

     3. Державнiй реєстрацiї пiдлягають народження фiзичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розiрвання шлюбу у випадках, передбачених законом, змiна iменi, смерть.

     4. Реєстрацiя актiв цивiльного стану провадиться вiдповiдно до закону.

     Народження фiзичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батькiвських прав, шлюб, розiрвання шлюбу, змiна iменi, смерть пiдлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актiв цивiльного стану громадян в органах юстицiї в порядку, визначеному Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законами України вiд 23.06.2005р. N 2710-IV, вiд 22.12.2006р. N 524-V, вiд 01.07.2010р. N 2398-VI)

Глава 5
ФIЗИЧНА ОСОБА-ПIДПРИЄМЕЦЬ

     Стаття 50. Право фiзичної особи на здiйснення пiдприємницької дiяльностi

     1. Право на здiйснення пiдприємницької дiяльностi, яку не заборонено законом, має фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю.

     Обмеження права фiзичної особи на здiйснення пiдприємницької дiяльностi встановлюються Конституцiєю України та законом.

     2. Фiзична особа здiйснює своє право на пiдприємницьку дiяльнiсть за умови її державної реєстрацiї в порядку, встановленому законом.

     Iнформацiя про державну реєстрацiю фiзичних осiб-пiдприємцiв є вiдкритою.

     3. Якщо особа розпочала пiдприємницьку дiяльнiсть без державної реєстрацiї, уклавши вiдповiднi договори, вона не має права оспорювати цi договори на тiй пiдставi, що вона не є пiдприємцем.

     Стаття 50¹. Виключена.

(Доповнено статтею 501 згiдно iз Законом України вiд 19.05.2011р. N 3384-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 13.05.2014р. N 1258-VII)

     Стаття 51. Обов'язки фiзичної особи - пiдприємця за зобов'язаннями, пов'язаними з припиненням її пiдприємницької дiяльностi

     1. До пiдприємницької дiяльностi фiзичних осiб застосовуються нормативно-правовi акти, що регулюють пiдприємницьку дiяльнiсть юридичних осiб, якщо iнше не встановлено законом або не випливає iз сутi вiдносин.

     Стаття 52. Цивiльно-правова вiдповiдальнiсть фiзичної особи-пiдприємця

     1. Фiзична особа-пiдприємець вiдповiдає за зобов'язаннями, пов'язаними з пiдприємницькою дiяльнiстю, усiм своїм майном, крiм майна, на яке згiдно iз законом не може бути звернено стягнення.

     2. Фiзична особа-пiдприємець, яка перебуває у шлюбi, вiдповiдає за зобов'язаннями, пов'язаними з пiдприємницькою дiяльнiстю, усiм своїм особистим майном i часткою у правi спiльної сумiсної власностi подружжя, яка належатиме їй при подiлi цього майна.

     Стаття 53. Банкрутство фiзичної особи-пiдприємця

     1. Фiзична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторiв, пов'язанi iз здiйсненням нею пiдприємницької дiяльностi, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

     Стаття 54. Управлiння майном, що використовується у пiдприємницькiй дiяльностi, органом опiки та пiклування

     1. Якщо фiзична особа-пiдприємець визнана безвiсно вiдсутньою, недiєздатною чи її цивiльна дiєздатнiсть обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у пiдприємницькiй дiяльностi, стала неповнолiтня чи малолiтня особа, орган опiки та пiклування може призначити управителя цього майна.

     Орган опiки та пiклування укладає з управителем договiр про управлiння цим майном.

     2. При здiйсненнi повноважень щодо управлiння майном управитель дiє вiд свого iменi в iнтересах особи, яка є власником майна.

     3. У договорi про управлiння майном встановлюються права та обов'язки управителя.

     Орган опiки та пiклування здiйснює контроль за дiяльнiстю управителя майном вiдповiдно до правил про контроль за дiяльнiстю опiкуна i пiклувальника.

     4. Договiр про управлiння майном припиняється, якщо вiдпали обставини, на пiдставi яких вiн був укладений.

Глава 6
ОПIКА ТА ПIКЛУВАННЯ

     Стаття 55. Завдання опiки та пiклування

     1. Опiка та пiклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових i майнових прав та iнтересiв малолiтнiх, неповнолiтнiх осiб, а також повнолiтнiх осiб, якi за станом здоров'я не можуть самостiйно здiйснювати свої права i виконувати обов'язки.

     Стаття 56. Орган опiки та пiклування

     1. Органами опiки та пiклування є районнi, районнi в мiстах Києвi та Севастополi державнi адмiнiстрацiї, виконавчi органи мiських, районних у мiстах, сiльських, селищних рад.

     2. Права та обов'язки органiв, на якi покладено здiйснення опiки та пiклування, щодо забезпечення прав та iнтересiв фiзичних осiб, якi потребують опiки та пiклування, встановлюються законом та iншими нормативно-правовими актами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.12.2010р. N 2825-VI)

     Стаття 57. Обов'язок повiдомляти про фiзичних осiб, якi потребують опiки або пiклування

     1. Особа, якiй стало вiдомо про фiзичну особу, яка потребує опiки або пiклування, зобов'язана негайно повiдомити про це орган опiки та пiклування.

     Стаття 58. Фiзичнi особи, над якими встановлюється опiка

     1. Опiка встановлюється над малолiтнiми особами, якi є сиротами або позбавленi батькiвського пiклування, та фiзичними особами, якi визнанi недiєздатними.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.12.2010р. N 2825-VI)

     Стаття 59. Фiзичнi особи, над якими встановлюється пiклування

     1. Пiклування встановлюється над неповнолiтнiми особами, якi є сиротами або позбавленi батькiвського пiклування, та фiзичними особами, цивiльна дiєздатнiсть яких обмежена.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.12.2010р. N 2825-VI)

     Стаття 60. Встановлення опiки та пiклування судом

     1. Суд встановлює опiку над фiзичною особою у разi визнання її недiєздатною i призначає опiкуна за поданням органу опiки та пiклування.

     2. Суд встановлює пiклування над фiзичною особою у разi обмеження її цивiльної дiєздатностi i призначає пiклувальника за поданням органу опiки та пiклування.

     3. Суд встановлює опiку над малолiтньою особою, якщо при розглядi справи буде встановлено, що вона позбавлена батькiвського пiклування, i призначає опiкуна за поданням органу опiки та пiклування.

     4. Суд встановлює пiклування над неповнолiтньою особою, якщо при розглядi справи буде встановлено, що вона позбавлена батькiвського пiклування, i призначає пiклувальника за поданням органу опiки та пiклування.

(У редакцiї Закону України вiд 03.03.2005р. N 2450-IV)

     Стаття 61. Встановлення опiки та пiклування органом опiки та пiклування

     1. Орган опiки та пiклування встановлює опiку над малолiтньою особою та пiклування над неповнолiтньою особою, крiм випадкiв, встановлених частинами першою та другою статтi 60 цього Кодексу.

     Стаття 62. Мiсце встановлення опiки або пiклування

     1. Опiка або пiклування встановлюються за мiсцем проживання фiзичної особи, яка потребує опiки чи пiклування, або за мiсцем проживання опiкуна чи пiклувальника.

     Стаття 63. Призначення опiкуна або пiклувальника

     1. Опiкуна або пiклувальника призначає орган опiки та пiклування, крiм випадкiв, встановлених статтею 60 цього Кодексу.

     2. Опiкуном або пiклувальником може бути лише фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю.

     3. Фiзична особа може бути призначена опiкуном або пiклувальником лише за її письмовою заявою.

     4. Опiкун або пiклувальник призначаються переважно з осiб, якi перебувають у сiмейних, родинних вiдносинах з пiдопiчним, з урахуванням особистих стосункiв мiж ними, можливостi особи виконувати обов'язки опiкуна чи пiклувальника.

     При призначеннi опiкуна для малолiтньої особи та при призначеннi пiклувальника для неповнолiтньої особи враховується бажання пiдопiчного.

     5. Фiзичнiй особi може бути призначено одного або кiлькох опiкунiв чи пiклувальникiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.03.2005р. N 2450-IV)

     Стаття 64. Фiзична особа, яка не може бути опiкуном або пiклувальником

     1. Опiкуном або пiклувальником не може бути фiзична особа:

     1) яка позбавлена батькiвських прав, якщо цi права не були поновленi;

     2) поведiнка та iнтереси якої суперечать iнтересам фiзичної особи, яка потребує опiки або пiклування.

     Стаття 65. Опiка або пiклування над фiзичною особою, щодо якої не призначено опiкуна або пiклувальника

     1. До встановлення опiки або пiклування i призначення опiкуна чи пiклувальника опiку або пiклування над фiзичною особою здiйснює вiдповiдний орган опiки та пiклування.

     Стаття 66. Опiка або пiклування над фiзичною особою, яка перебуває у спецiальному закладi

     1. Якщо над фiзичною особою, яка перебуває у навчальному закладi, закладi охорони здоров'я або закладi соцiального захисту населення, не встановлено опiку чи пiклування або не призначено опiкуна чи пiклувальника, опiку або пiклування над нею здiйснює цей заклад.

     Стаття 67. Права та обов'язки опiкуна

     1. Опiкун зобов'язаний дбати про пiдопiчного, про створення йому необхiдних побутових умов, забезпечення його доглядом та лiкуванням.

     Опiкун малолiтньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

     2. Опiкун має право вимагати повернення пiдопiчного вiд осiб, якi тримають його без законної пiдстави.

     3. Опiкун вчиняє правочини вiд iменi та в iнтересах пiдопiчного.

     4. Опiкун зобов'язаний вживати заходiв щодо захисту цивiльних прав та iнтересiв пiдопiчного.

     Стаття 68. Правочини, якi не може вчиняти опiкун

     1. Опiкун, його дружина, чоловiк та близькi родичi (батьки, дiти, брати, сестри) не можуть укладати з пiдопiчним договорiв, крiм передання майна пiдопiчному у власнiсть за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

     2. Опiкун не може здiйснювати дарування вiд iменi пiдопiчного, а також зобов'язуватися вiд його iменi порукою.

     Стаття 69. Права та обов'язки пiклувальника

     1. Пiклувальник над неповнолiтньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхiдних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

     Пiклувальник над фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лiкування, створення необхiдних побутових умов.

     2. Пiклувальник дає згоду на вчинення пiдопiчним правочинiв вiдповiдно до статей 32 та 37 цього Кодексу.

     3. Пiклувальник зобов'язаний вживати заходiв щодо захисту цивiльних прав та iнтересiв пiдопiчного.

     Стаття 70. Правочини, на вчинення яких пiклувальник не може давати згоду

     1. Пiклувальник не може давати згоду на укладення договорiв мiж пiдопiчним та своєю дружиною (своїм чоловiком) або своїми близькими родичами, крiм передання майна пiдопiчному у власнiсть за договором дарування або у безоплатне користування на пiдставi договору позички.

     Стаття 71. Правочини, якi вчиняються з дозволу органу опiки та пiклування

     1. Опiкун не має права без дозволу органу опiки та пiклування:

     1) вiдмовитися вiд прав на майно пiдопiчного, у тому числi речових прав на нерухоме майно, що пiдлягають державнiй реєстрацiї;

     2) видавати письмовi зобов'язання вiд iменi пiдопiчного;

     3) вчиняти правочини щодо:

     об'єкта житлової нерухомостi та/або земельної дiлянки, на якiй розмiщений такий об'єкт, власником або користувачем яких є пiдопiчний;

     вiдчуження (у тому числi шляхом мiни або внесення (передачi) до статутного (складеного) капiталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цiльового внеску члена кооперативу), подiлу, видiлу нерухомого майна, об'єкта незавершеного будiвництва, майбутнього об'єкта нерухомостi, iншого цiнного майна, зокрема транспортних засобiв, власником якого є пiдопiчний.

     2. Пiклувальник має право дати згоду на вчинення правочинiв, передбачених частиною першою цiєї статтi, лише з дозволу органу опiки та пiклування.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.07.2023р. N 3265-IX)

     Стаття 72. Управлiння майном особи, над якою встановлено опiку

     1. Опiкун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна пiдопiчного в його iнтересах.

     2. Якщо малолiтня особа може самостiйно визначити свої потреби та iнтереси, опiкун, здiйснюючи управлiння її майном, повинен враховувати її бажання.

     3. Опiкун самостiйно здiйснює витрати, необхiднi для задоволення потреб пiдопiчного, за рахунок пенсiї, алiментiв, вiдшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, допомоги на пiдопiчну дитину та iнших соцiальних виплат, призначених на пiдопiчну дитину вiдповiдно до законiв України, доходiв вiд майна пiдопiчного тощо.

     4. Якщо пiдопiчний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постiйного управлiння, опiкун може з дозволу органу опiки та пiклування управляти цим майном або передати його за договором в управлiння iншiй особi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.05.2009р. N 1390-VI)

     Стаття 73. Право опiкуна та пiклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язкiв

     1. Пiдстави виникнення права на оплату послуг опiкуна та пiклувальника, її розмiр та порядок виплати встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Стаття 74. Опiка над майном

     1. Якщо у особи, над якою встановлено опiку чи пiклування, є майно, що знаходиться в iншiй мiсцевостi, опiка над цим майном встановлюється органом опiки та пiклування за мiсцезнаходженням майна.

     Опiка над майном встановлюється також в iнших випадках, встановлених законом.

     Стаття 75. Звiльнення опiкуна та пiклувальника

     1. Суд, якщо вiн призначив опiкуна чи пiклувальника, або орган опiки та пiклування за заявою особи звiльняє її вiд повноважень опiкуна або пiклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опiки та пiклування протягом одного мiсяця.

     Особа виконує повноваження опiкуна або пiклувальника до винесення рiшення про звiльнення її вiд повноважень опiкуна або пiклувальника чи до закiнчення мiсячного строку вiд дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

     2. Суд, якщо вiн призначив пiклувальника, або орган опiки та пiклування може звiльнити пiклувальника вiд його повноважень за заявою особи, над якою встановлено пiклування.

     3. За заявою органу опiки та пiклування суд може звiльнити особу вiд повноважень опiкуна або пiклувальника у разi невиконання нею своїх обов'язкiв, порушення прав пiдопiчного, а також у разi помiщення пiдопiчного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соцiального захисту.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 03.03.2005р. N 2450-IV, вiд 17.01.2006р. N 3348-IV)

     Стаття 76. Припинення опiки

     1. Опiка припиняється у разi передачi малолiтньої особи батькам (усиновлювачам).

     2. Опiка припиняється у разi досягнення пiдопiчним чотирнадцяти рокiв. У цьому разi особа, яка здiйснювала обов'язки опiкуна, стає пiклувальником без спецiального рiшення щодо цього.

     3. Опiка припиняється у разi поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, яка була визнана недiєздатною.

     Стаття 77. Припинення пiклування

     1. Пiклування припиняється у разi:

     1) досягнення фiзичною особою повнолiття;

     2) реєстрацiї шлюбу неповнолiтньої особи;

     3) надання неповнолiтнiй особi повної цивiльної дiєздатностi;

     4) поновлення цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, цивiльна дiєздатнiсть якої була обмежена.

     Стаття 78. Надання дiєздатнiй фiзичнiй особi допомоги у здiйсненнi її прав та виконаннi обов'язкiв

     1. Дiєздатна фiзична особа, яка за станом здоров'я не може самостiйно здiйснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собi помiчника.

     Помiчником може бути дiєздатна фiзична особа.

     За заявою особи, яка потребує допомоги, iм'я її помiчника реєструється органом опiки та пiклування, що пiдтверджується вiдповiдним документом.

     2. Помiчник має право на одержання пенсiї, алiментiв, заробiтної плати, поштової кореспонденцiї, що належать фiзичнiй особi, яка потребує допомоги.

     3. Помiчник має право вчиняти дрiбнi побутовi правочини в iнтересах особи, яка потребує допомоги, вiдповiдно до наданих йому повноважень.

     4. Помiчник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республiки Крим, органах мiсцевого самоврядування та органiзацiях, дiяльнiсть яких пов'язана з обслуговуванням населення.

     Помiчник може представляти фiзичну особу в судi лише на пiдставi окремої довiреностi.

     5. Послуги помiчника є оплатними, якщо iнше не визначено за домовленiстю сторiн.

     6. Помiчник може бути у будь-який час вiдкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разi повноваження помiчника припиняються.

     Стаття 79. Оскарження дiй опiкуна, рiшень органу опiки та пiклування

     1. Дiї опiкуна можуть бути оскарженi заiнтересованою особою, в тому числi родичами пiдопiчного, до органу опiки та пiклування або до суду.

     2. Рiшення органу опiки та пiклування може бути оскаржено до вiдповiдного органу, якому пiдпорядкований орган опiки та пiклування, або до суду.

Пiдроздiл 2
ЮРИДИЧНА ОСОБА

Глава 7
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ

     Стаття 80. Поняття юридичної особи

     1. Юридичною особою є органiзацiя, створена i зареєстрована у встановленому законом порядку.

     Юридична особа надiляється цивiльною правоздатнiстю i дiєздатнiстю, може бути позивачем та вiдповiдачем у судi.

     Стаття 81. Види юридичних осiб

     1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осiб та (або) майна.

     2. Юридичнi особи, залежно вiд порядку їх створення, подiляються на юридичних осiб приватного права та юридичних осiб публiчного права.

     Юридична особа приватного права створюється на пiдставi установчих документiв вiдповiдно до статтi 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та дiяти на пiдставi модельного статуту в порядку, визначеному законом.

     Юридична особа публiчного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування.

     3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, органiзацiйно-правовi форми, правовий статус юридичних осiб приватного права.

     Порядок утворення та правовий статус юридичних осiб публiчного права встановлюються Конституцiєю України та законом.

     4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового подiлу (видiлу) у випадках, встановлених законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI)

     Стаття 82. Участь юридичних осiб публiчного права у цивiльних вiдносинах

     1. На юридичних осiб публiчного права у цивiльних вiдносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 83. Органiзацiйно-правовi форми юридичних осiб

     1. Юридичнi особи можуть створюватися у формi товариств, установ та в iнших формах, встановлених законом.

     2. Товариством є органiзацiя, створена шляхом об'єднання осiб (учасникiв), якi мають право участi у цьому товариствi. Товариство може бути створено однiєю особою, якщо iнше не встановлено законом.

     Товариства подiляються на пiдприємницькi та непiдприємницькi.

     3. Установою є органiзацiя, створена однiєю або кiлькома особами (засновниками), якi не беруть участi в управлiннi нею, шляхом об'єднання (видiлення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

     Особливостi правового статусу окремих видiв установ встановлюються законом.

     4. Положення цiєї глави застосовуються до всiх товариств та установ, якщо iншi правила для окремих видiв товариств або установ не встановленi законом.

     Стаття 84. Пiдприємницькi товариства

     1. Товариства, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть з метою одержання прибутку та наступного його розподiлу мiж учасниками (пiдприємницькi товариства), можуть бути створенi лише як господарськi товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, акцiонерне товариство) або виробничi кооперативи чи сiльськогосподарськi кооперативи, сiльськогосподарськi кооперативнi об'єднання, що дiють з метою одержання прибутку.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.07.2020р. N 819-IX)

     Стаття 85. Непiдприємницькi товариства

     1. Непiдприємницькими товариствами є товариства, якi не мають на метi одержання прибутку для його наступного розподiлу мiж учасниками.

     2. Особливостi правового статусу окремих видiв непiдприємницьких товариств встановлюються законом.

     Стаття 86. Здiйснення пiдприємницької дiяльностi непiдприємницькими товариствами та установами

     1. Непiдприємницькi товариства (сiльськогосподарськi кооперативи та сiльськогосподарськi кооперативнi об'єднання, що дiють без мети одержання прибутку, iншi кооперативи, крiм виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зi своєю основною дiяльнiстю здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть, якщо iнше не встановлено законом i якщо ця дiяльнiсть вiдповiдає метi, для якої вони були створенi, та сприяє її досягненню.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 20.11.2012р. N 5495-VI, вiд 21.07.2020р. N 819-IX)

     Стаття 87. Створення юридичної особи

     1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчi документи, якi викладаються письмово i пiдписуються всiма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений iнший порядок їх затвердження.

     Юридична особа приватного права може створюватися та здiйснювати дiяльнiсть на пiдставi модельного статуту, затвердженого Кабiнетом Мiнiстрiв України, а у випадках, передбачених законом, - Нацiональним банком України, що пiсля його прийняття учасниками стає установчим документом.

     Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на пiдставi модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити дiяльнiсть на його пiдставi.

     2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договiр мiж учасниками, якщо iнше не встановлено законом.

     Товариство, створене однiєю особою, дiє на пiдставi статуту, затвердженого цiєю особою.

     3. Установа створюється на пiдставi iндивiдуального або спiльного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може мiститися також i в заповiтi. До створення установи установчий акт, складений однiєю або кiлькома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

     4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрацiї.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI, вiд 14.07.2023р. N 3254-IX)

     Стаття 88. Вимоги до змiсту установчих документiв

     1. У статутi товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управлiння товариством, їх компетенцiя, порядок прийняття ними рiшень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додатковi вимоги щодо змiсту статуту не встановленi цим Кодексом або iншим законом.

     2. У засновницькому договорi товариства визначаються зобов'язання учасникiв створити товариство, порядок їх спiльної дiяльностi щодо його створення, умови передання товариству майна учасникiв, якщо додатковi вимоги щодо змiсту засновницького договору не встановленi цим Кодексом або iншим законом.

     3. В установчому актi установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установi, необхiдне для досягнення цiєї мети, структура управлiння установою. Якщо в установчому актi, який мiститься у заповiтi, вiдсутнi окремi iз зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здiйснює державну реєстрацiю.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.03.2005р. N 2452-IV)

     Стаття 89. Державна реєстрацiя юридичної особи

     1. Юридична особа пiдлягає державнiй реєстрацiї у порядку, встановленому законом. Данi державної реєстрацiї включаються до єдиного державного реєстру, вiдкритого для загального ознайомлення.

     2. Пiдстави для вiдмови у проведеннi державної реєстрацiї юридичної особи встановлюються законом. Вiдмова у проведеннi державної реєстрацiї юридичної особи з iнших пiдстав, нiж встановленi законом, не допускається.

     3. Вiдмова у державнiй реєстрацiї, а також зволiкання з її проведенням можуть бути оскарженi до суду.

     4. До єдиного державного реєстру вносяться вiдомостi про органiзацiйно-правову форму юридичної особи, її найменування, мiсцезнаходження, органи управлiння, фiлiї та представництва, мету установи, а також iншi вiдомостi, встановленi законом.

     5. Змiни до установчих документiв юридичної особи, якi стосуються вiдомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинностi для третiх осiб з дня їх державної реєстрацiї. Юридичнi особи та їх учасники не мають права посилатися на вiдсутнiсть державної реєстрацiї таких змiн у вiдносинах iз третiми особами, якi дiяли з урахуванням цих змiн.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.09.2010р. N 2555-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 90. Найменування юридичної особи

     1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке мiстить iнформацiю про її органiзацiйно-правову форму та назву.

     Найменування установи має мiстити iнформацiю про характер її дiяльностi.

     Юридична особа може мати крiм повного найменування скорочене найменування.

     2. Юридична особа, що є пiдприємницьким товариством, може мати комерцiйне (фiрмове) найменування.

     Комерцiйне (фiрмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.

     3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах i вноситься до єдиного державного реєстру.

     4. Частину четверту виключено.

     5. Юридична особа не має права використовувати найменування iншої юридичної особи.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 26.11.2015р. N 835-VIII)

     Стаття 91. Цивiльна правоздатнiсть юридичної особи

     1. Юридична особа здатна мати такi ж цивiльнi права та обов'язки (цивiльну правоздатнiсть), як i фiзична особа, крiм тих, якi за своєю природою можуть належати лише людинi.

     2. Цивiльна правоздатнiсть юридичної особи може бути обмежена лише за рiшенням суду.

     3. Юридична особа може здiйснювати окремi види дiяльностi, перелiк яких встановлюється законом, пiсля одержання нею спецiального дозволу (лiцензiї).

     4. Цивiльна правоздатнiсть юридичної особи виникає з моменту її створення i припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

     Стаття 92. Цивiльна дiєздатнiсть юридичної особи

     1. Юридична особа набуває цивiльних прав та обов'язкiв i здiйснює їх через свої органи, якi дiють вiдповiдно до установчих документiв та закону.

     Порядок створення органiв юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

     2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивiльних прав та обов'язкiв i здiйснювати їх через своїх учасникiв.

     3. Орган або особа, яка вiдповiдно до установчих документiв юридичної особи чи закону виступає вiд її iменi, зобов'язана дiяти в iнтересах юридичної особи, добросовiсно i розумно та не перевищувати своїх повноважень.

     У вiдносинах iз третiми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крiм випадкiв, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всiма обставинами не могла не знати про такi обмеження.

     4. Якщо члени органу юридичної особи та iншi особи, якi вiдповiдно до закону чи установчих документiв виступають вiд iменi юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за збитки, завданi ними юридичнiй особi.

     Стаття 93. Мiсцезнаходження юридичної особи

     1. Мiсцезнаходженням юридичної особи є фактичне мiсце ведення дiяльностi чи розташування офiсу, з якого проводиться щоденне керування дiяльнiстю юридичної особи (переважно знаходиться керiвництво) та здiйснення управлiння i облiку.

(У редакцiї законiв України вiд 03.03.2005р. N 2452-IV, вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 94. Особистi немайновi права юридичної особи

     1. Юридична особа має право на недоторканнiсть її дiлової репутацiї, на таємницю кореспонденцiї, на iнформацiю та iншi особистi немайновi права, якi можуть їй належати.

     Особистi немайновi права юридичної особи захищаються вiдповiдно до глави 3 цього Кодексу.

     2. Захист особистих немайнових прав юридичної особи у зв'язку iз завiдомо неправдивим повiдомленням або неумисним повiдомленням недостовiрної iнформацiї щодо її уповноваженої (посадової чи службової) особи про можливi факти корупцiйних або пов'язаних з корупцiєю правопорушень, iнших порушень Закону України "Про запобiгання корупцiї" у порядку, передбаченому цим Законом, здiйснюється у такому самому обсязi, що i особистих немайнових прав фiзичних осiб.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.10.2019р. N 198-IX)

     Стаття 95. Фiлiї та представництва

     1. Фiлiєю є вiдокремлений пiдроздiл юридичної особи, що розташований поза її мiсцезнаходженням та здiйснює всi або частину її функцiй.

     2. Представництвом є вiдокремлений пiдроздiл юридичної особи, що розташований поза її мiсцезнаходженням та здiйснює представництво i захист iнтересiв юридичної особи.

     3. Фiлiї та представництва не є юридичними особами. Вони надiляються майном юридичної особи, що їх створила, i дiють на пiдставi затвердженого нею положення.

     Законом можуть бути встановленi вимоги до створення в Українi фiлiї iноземної юридичної особи.

     4. Керiвники фiлiй та представництв призначаються юридичною особою i дiють на пiдставi виданої нею довiреностi.

     5. Вiдомостi про фiлiї та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.12.2021р. N 1953-IX)

     Стаття 96. Вiдповiдальнiсть юридичних осiб

     1. Юридична особа самостiйно вiдповiдає за своїми зобов'язаннями.

     2. Юридична особа вiдповiдає за своїми зобов'язаннями усiм належним їй майном.

     3. Учасник (засновник) юридичної особи не вiдповiдає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не вiдповiдає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крiм випадкiв, встановлених установчими документами та законом.

     4. Особи, якi створюють юридичну особу, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрацiї.

     Юридична особа вiдповiдає за зобов'язаннями її учасникiв (засновникiв), що пов'язанi з її створенням, тiльки у разi наступного схвалення їхнiх дiй вiдповiдним органом юридичної особи.

     Стаття 96¹. Права учасникiв (засновникiв, акцiонерiв, пайовикiв) юридичних осiб (корпоративнi права)

     1. Права учасникiв юридичних осiб (корпоративнi права) - це сукупнiсть правомочностей, що належать особi як учаснику (засновнику, акцiонеру, пайовику) юридичної особи вiдповiдно до закону та статуту товариства.

     2. Корпоративнi права набуваються особою з моменту набуття права власностi на частку (акцiю, пай або iнший об'єкт цивiльних прав, що засвiдчує участь особи в юридичнiй особi) у статутному капiталi юридичної особи.

     3. Учасники (засновники, акцiонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

     1) брати участь в управлiннi юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крiм випадкiв, встановлених законом;

     2) брати участь у розподiлi прибутку юридичної особи i одержувати його частину (дивiденди), якщо така юридична особа має на метi одержання прибутку;

     3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;

     4) здiйснити вiдчуження часток у статутному (складеному) капiталi товариства, цiнних паперiв, паїв та iнших об'єктiв цивiльних прав, що засвiдчують участь у юридичнiй особi, у порядку, встановленому законом;

     5) одержувати iнформацiю про дiяльнiсть юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;

     6) одержати частину майна юридичної особи у разi її лiквiдацiї в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на лiквiдацiйну квоту).

     4. Учасники юридичних осiб можуть також мати iншi права, встановленi статутом та законом.

     5. Законом можуть бути встановленi для певних осiб обмеження щодо володiння корпоративними правами. Законом можуть бути встановленi умови та/або обмеження щодо реалiзацiї окремих корпоративних прав певними особами.

     6. Корпоративними вiдносинами є вiдносини мiж учасниками (засновниками, акцiонерами, пайовиками) юридичних осiб, у тому числi якi виникають мiж ними до державної реєстрацiї юридичної особи, а також вiдносини мiж юридичною особою та її учасниками (засновниками, акцiонерами, пайовиками) щодо виникнення, здiйснення, змiни i припинення корпоративних прав.

(Доповнено статтею 961 згiдно iз Законом України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 97. Управлiння товариством

     1. Управлiння товариством здiйснюють його органи.

     2. Органами управлiння товариством є загальнi збори його учасникiв i виконавчий орган, якщо iнше не встановлено законом.

     3. До складу органiв управлiння товариства не можуть бути обранi особи, визнанi за рiшенням суду винними у заподiянi збиткiв товариству своїми дiями (бездiяльнiстю), якщо такi збитки виникли внаслiдок порушення такою особою своїх обов'язкiв. Таке обмеження застосовується протягом трьох рокiв з дати виконання такого рiшення суду.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 98. Загальнi збори учасникiв товариства

     1. Загальнi збори учасникiв товариства мають право приймати рiшення з усiх питань дiяльностi товариства, у тому числi i з тих, що належать до компетенцiї iнших органiв товариства, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Рiшення загальних зборiв приймаються простою бiльшiстю вiд числа присутнiх учасникiв, якщо iнше не встановлено установчими документами або законом.

     Рiшення про внесення змiн до статуту товариства, вiдчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят i бiльше вiдсоткiв майна товариства, та про лiквiдацiю товариства приймаються бiльшiстю не менш як у 3/4 голосiв, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Учасник товариства не має права голосу при прийняттi загальними зборами товариства рiшень з питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору мiж ним i товариством, якщо iнше не встановлено законом. Це правило не застосовується у товариствi з одним учасником.

     4. Порядок скликання загальних зборiв визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володiють не менш як десятьма вiдсотками голосiв, можуть вимагати скликання загальних зборiв.

     Якщо вимога учасникiв про скликання загальних зборiв не виконана, цi учасники мають право самi скликати загальнi збори.

     5. Частину п'яту виключено.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII, вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 99. Виконавчий орган товариства

     1. Загальнi збори товариства своїм рiшенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцiю i склад.

     2. Виконавчий орган товариства може складатися з однiєї або кiлькох осiб. Виконавчий орган, що складається з кiлькох осiб, приймає рiшення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статтi 98 цього Кодексу.

     3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припиненi або вiн може бути тимчасово вiдсторонений вiд виконання своїх повноважень.

     4. Назвою виконавчого органу товариства вiдповiдно до установчих документiв або закону може бути "правлiння", "дирекцiя" тощо.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.05.2014р. N 1255-VII)

     Стаття 100. Вихiд та виключення з товариства

     1. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо iнше не випливає iз закону.

     2. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI, у редакцiї Закону України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 101. Управлiння установою

     1. Засновники установи не беруть участi в управлiннi нею.

     В установi обов'язково створюється правлiння, до якого застосовуються положення статтi 99 цього Кодексу.

     Установчий акт може передбачати створення також iнших органiв, визначати порядок формування цих органiв та їх склад.

     2. Нагляд за дiяльнiстю установи здiйснює її наглядова рада.

     Наглядова рада здiйснює нагляд за управлiнням майном установи, додержанням мети установи та за її iншою дiяльнiстю вiдповiдно до установчого акта.

     Стаття 102. Передання майна установi

     1. В установчому актi визначається майно, яке засновник (а в разi його смертi - зобов'язана особа) повинен передати установi пiсля її державної реєстрацiї.

     Стаття 103. Змiна мети установи та структури управлiння

     1. Якщо здiйснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспiльним iнтересам, то вiдповiдний орган державної влади може звернутися до суду з заявою про визначення iншої мети установи за погодженням з органами управлiння установою.

     2. У разi змiни мети установи суд повинен враховувати намiри засновника та дбати про те, щоб вигоди вiд використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким цi вигоди призначалися за намiром засновника.

     3. Суд може змiнити структуру управлiння установи, якщо це необхiдно внаслiдок змiни мети установи або з iнших поважних причин.

     4. У разi змiни мети установи або змiни структури управлiння установи її правлiння зобов'язане повiдомити суд у письмовiй формi про свою думку з цього питання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 104. Припинення юридичної особи

     1. Юридична особа припиняється в результатi реорганiзацiї (злиття, приєднання, подiлу, перетворення) або лiквiдацiї. У разi реорганiзацiї юридичних осiб майно, права та обов'язки переходять до правонаступникiв.

     2. Юридична особа, яка не вправi розподiляти прибуток мiж учасниками, не може бути реорганiзована, якщо серед правонаступникiв є юридична особа, надiлена таким правом. Якщо серед правонаступникiв є юридична особа, яка не вправi розподiляти прибуток мiж учасниками, рiшення про реорганiзацiю товариства, надiленого таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасникiв, у яких взяли участь всi учасники товариства.

     Положення цiєї частини не застосовуються до державних установ.

     3. Юридична особа, яка не вправi розподiляти майно мiж учасниками, зокрема у разi лiквiдацiї, не може бути реорганiзована, якщо серед правонаступникiв є юридична особа, надiлена таким правом. Якщо серед правонаступникiв є юридична особа, яка не вправi розподiляти майно мiж учасниками, рiшення про реорганiзацiю товариства, надiленого таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасникiв, у яких взяли участь всi учасники товариства.

     Положення цiєї частини не застосовуються до державних установ.

     4. Установа не може бути перетворена, крiм випадкiв, передбачених законом.

     Державна установа може бути перетворена в акцiонерне товариство, товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю або товариство з додатковою вiдповiдальнiстю.

     5. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

     6. Порядок припинення юридичної особи в процесi вiдновлення її платоспроможностi або банкрутства встановлюється законом.

     7. Особливостi припинення банку, страховика, кредитної спiлки як юридичної особи встановлюються законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII, вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII, вiд 20.12.2019р. N 421-IX, вiд 27.07.2022р. N 2465-IX, вiд 18.11.2021р. N 1909-IX, вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 105. Виконання рiшення про припинення юридичної особи

     1. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, зобов'язанi протягом трьох робочих днiв з дати прийняття рiшення письмово повiдомити орган, що здiйснює державну реєстрацiю.

     2. Частину другу виключено.

     3. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, вiдповiдно до цього Кодексу призначають комiсiю з припинення юридичної особи (комiсiю з реорганiзацiї, лiквiдацiйну комiсiю), голову комiсiї або лiквiдатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

     Виконання функцiй комiсiї з припинення юридичної особи (комiсiї з реорганiзацiї, лiквiдацiйної комiсiї) може бути покладено на орган управлiння юридичної особи.

     4. До комiсiї з припинення юридичної особи (комiсiї з реорганiзацiї, лiквiдацiйної комiсiї) або лiквiдатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управлiння справами юридичної особи. Голова комiсiї, її члени або лiквiдатор юридичної особи представляють її у вiдносинах з третiми особами та виступають у судi вiд iменi юридичної особи, яка припиняється.

     5. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох i бiльше шести мiсяцiв з дня оприлюднення повiдомлення про рiшення щодо припинення юридичної особи.

     6. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податкiв, зборiв, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування, страхових коштiв до Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування, розглядається, пiсля чого приймається вiдповiдне рiшення, яке надсилається кредитору не пiзнiше тридцяти днiв з дня отримання юридичною особою, що припиняється, вiдповiдної вимоги кредитора.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.02.2006р. N 3456-IV, вiд 19.05.2011р. N 3384-VI, вiд 12.02.2015р. N 191-VIII, вiд 26.11.2015р. N 835-VIII)

     Стаття 106. Злиття, приєднання, подiл та перетворення юридичної особи

     1. Злиття, приєднання, подiл та перетворення юридичної особи здiйснюються за рiшенням його учасникiв або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рiшенням суду або вiдповiдних органiв державної влади.

     2. Законом може бути передбачено одержання згоди вiдповiдних органiв державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

     Стаття 107. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, подiлу та перетворення

     1. Кредитор може вимагати вiд юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крiм випадкiв, передбачених законом.

     2. Пiсля закiнчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи вiдхилення цих вимог комiсiя з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разi злиття, приєднання або перетворення) або розподiльчий баланс (у разi подiлу), який має мiстити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язкiв юридичної особи, що припиняється шляхом подiлу, стосовно всiх її кредиторiв та боржникiв, включаючи зобов'язання, якi оспорюються сторонами.

     3. Передавальний акт та розподiльчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рiшення про її припинення, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Абзац другий виключено.

     4. Порушення положень частин другої та третьої цiєї статтi є пiдставою для вiдмови у внесеннi до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державнiй реєстрацiї створюваних юридичних осiб - правонаступникiв.

     5. Юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслiдок подiлу, несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, якi згiдно з розподiльчим балансом перейшли до iншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осiб - правонаступникiв, що утворилися внаслiдок подiлу, бiльше двох, таку субсидiарну вiдповiдальнiсть вони несуть солiдарно.

     6. Якщо правонаступниками юридичної особи є декiлька юридичних осiб i точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язкiв юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичнi особи - правонаступники несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, якi вiдповiдно до закону або установчих документiв вiдповiдали за її зобов'язаннями, вiдповiдають за зобов'язаннями правонаступникiв, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязi, якщо бiльший обсяг вiдповiдальностi учасникiв (засновникiв) за зобов'язаннями правонаступникiв не встановлено законом або їх установчими документами.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 24.07.2009р. N 1617-VI, вiд 17.03.2011р. N 3166-VI, вiд 21.04.2011р. N 3263-VI, вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 26.11.2015р. N 835-VIII)

     Стаття 108. Перетворення юридичної особи

     1. Перетворенням юридичної особи є змiна її органiзацiйно-правової форми.

     2. У разi перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усi права та обов'язки попередньої юридичної особи.

     Стаття 109. Видiл

     1. Видiлом є перехiд за розподiльчим балансом частини майна, прав та обов'язкiв юридичної особи до однiєї або кiлькох створюваних нових юридичних осiб.

     2. Пiсля прийняття рiшення про видiл учасники юридичної особи або орган, що прийняв рiшення про видiл, складають та затверджують розподiльчий баланс.

     Суд, що прийняв рiшення про видiл, у своєму рiшеннi визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов'язаний скласти та затвердити розподiльчий баланс.

     3. Юридична особа, що утворилася внаслiдок видiлу, несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здiйснений видiл, якi згiдно з розподiльчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслiдок видiлу. Юридична особа, з якої був здiйснений видiл, несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, якi згiдно з розподiльчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслiдок видiлу. Якщо юридичних осiб, що утворилися внаслiдок видiлу, двi або бiльше, субсидiарну вiдповiдальнiсть вони несуть спiльно з юридичною особою, з якої був здiйснений видiл, солiдарно.

     4. Якщо пiсля видiлу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що iснувало у юридичної особи до видiлу, юридична особа, з якої здiйснено видiл, та юридичнi особи, що були створенi внаслiдок видiлу, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед кредитором за таким зобов'язанням.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI)

     Стаття 110. Лiквiдацiя юридичної особи

     1. Юридична особа лiквiдується:

     1) за рiшенням її учасникiв, суб'єкта управлiння державної або комунальної власностi або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числi у зв'язку iз закiнченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в iнших випадках, передбачених установчими документами;

     2) за рiшенням суду про лiквiдацiю юридичної особи через допущенi при її створеннi порушення, якi не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або вiдповiдного органу державної влади;

     3) за рiшенням суду про лiквiдацiю юридичної особи в iнших випадках, встановлених законом, - за позовом вiдповiдного органу державної влади.

     2. Орган (особа), який прийняв рiшення про лiквiдацiю юридичної особи вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, призначає лiквiдацiйну комiсiю (лiквiдатора) такої юридичної особи. У справi про банкрутство небанкiвської фiнансової установи за клопотанням органу державної влади лiквiдатором може бути призначена особа з числа арбiтражних керуючих у такiй справi.

     3. Якщо вартiсть майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторiв, юридична особа здiйснює всi необхiднi дiї, передбаченi Кодексом України з процедур банкрутства.

     4. Особливостi лiквiдацiї банкiв встановлюються законом про банки i банкiвську дiяльнiсть.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, вiд 07.07.2011р. N 3610-VI, вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 04.07.2012р. N 5042-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII, вiд 27.07.2022р. N 2465-IX, вiд 14.07.2023р. N 3254-IX)

     Стаття 111. Порядок лiквiдацiї юридичної особи

     1. З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осiб, фiзичних осiб - пiдприємцiв та громадських формувань запису про рiшення засновникiв (учасникiв) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо лiквiдацiї юридичної особи лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) зобов'язана вжити всiх необхiдних заходiв щодо стягнення дебiторської заборгованостi юридичної особи, що лiквiдується, та письмово повiдомити кожного з боржникiв про припинення юридичної особи в установленi цим Кодексом строки.

     Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованостi з боржникiв юридичної особи.

     2. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) зобов'язана повiдомити учасникiв юридичної особи, суд або орган, що прийняв рiшення про припинення юридичної особи, про її участь в iнших юридичних особах та/або надати вiдомостi про створенi нею господарськi товариства, дочiрнi пiдприємства.

     3. Пiд час проведення заходiв щодо лiквiдацiї юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторiв лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) закриває рахунки, вiдкритi у фiнансових установах, крiм рахунка, який використовується для розрахункiв з кредиторами пiд час лiквiдацiї юридичної особи.

     4. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) вживає заходiв щодо iнвентаризацiї майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її фiлiй та представництв, дочiрнiх пiдприємств, господарських товариств, а також майна, що пiдтверджує її корпоративнi права в iнших юридичних особах, виявляє та вживає заходiв щодо повернення майна, яке перебуває у третiх осiб.

     У випадках, установлених законом, лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) забезпечує проведення незалежної оцiнки майна юридичної особи, що припиняється.

     5. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) вживає заходiв щодо закриття вiдокремлених пiдроздiлiв юридичної особи (фiлiй, представництв) та вiдповiдно до законодавства про працю здiйснює звiльнення працiвникiв юридичної особи, що припиняється.

     6. Лiцензiї, документи дозвiльного характеру та iншi документи, а також печатки та штампи, якi пiдлягають поверненню органам державної влади, органам мiсцевого самоврядування, повертаються їм лiквiдацiйною комiсiєю (лiквiдатором).

     7. Для проведення перевiрок та визначення наявностi або вiдсутностi заборгованостi iз сплати податкiв, зборiв, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування, страхових коштiв до Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування документiв юридичної особи (її фiлiй, представництв), у тому числi первинних документiв, регiстрiв бухгалтерського та податкового облiку.

     До моменту затвердження лiквiдацiйного балансу лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) складає та подає податковим органам, Пенсiйного фонду України та фондiв соцiального страхування звiтнiсть за останнiй звiтний перiод.

     8. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) пiсля закiнчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає промiжний лiквiдацiйний баланс, що включає вiдомостi про склад майна юридичної особи, що лiквiдується, перелiк пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

     Промiжний лiквiдацiйний баланс затверджується лiквiдацiйною комiсiєю (лiквiдатором) юридичної особи.

     9. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що лiквiдується, у тому числi за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування та iншими коштами, що належить сплатити до державного або мiсцевого бюджету, Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування, провадиться у порядку черговостi, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

     У разi недостатностi в юридичної особи, що лiквiдується, коштiв для задоволення вимог кредиторiв лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) органiзовує реалiзацiю майна юридичної особи.

     10. До затвердження лiквiдацiйного балансу лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) складає та подає податковим органам, Пенсiйного фонду України та фондiв соцiального страхування звiтнiсть за останнiй звiтний перiод.

     11. Пiсля завершення розрахункiв з кредиторами лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) затверджує лiквiдацiйний баланс та забезпечує його подання до податкового органу.

     12. Майно юридичної особи, що залишилося пiсля задоволення вимог кредиторiв (у тому числi за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування та iншими коштами, що належить сплатити до державного або мiсцевого бюджету, Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо iнше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

     13. Документи, що пiдлягають обов'язковому зберiганню, передаються в установленому законодавством порядку вiдповiдним архiвним установам.

     14. Лiквiдацiйна комiсiя (лiквiдатор) забезпечує подання державному реєстраторовi документiв, передбачених законом для проведення державної реєстрацiї припинення юридичної особи в установлений законом строк.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.03.2011 року N 3166-VI, 19.05.2011р. N 3384-VI, вiд 26.11.2015р. N 835-VIII, вiд 14.01.2020р. N 440-IX, вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 112. Задоволення вимог кредиторiв

     1. У разi лiквiдацiї платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторiв задовольняються у такiй черговостi:

     1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторiв, забезпеченi заставою чи iншим способом;

     2) у другу чергу задовольняються вимоги працiвникiв, пов'язанi з трудовими вiдносинами, вимоги автора про плату за використання результату його iнтелектуальної, творчої дiяльностi;

     3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв);

     4) у четверту чергу задовольняються всi iншi вимоги.

     Вимоги однiєї черги задовольняються пропорцiйно сумi вимог, що належать кожному кредитору цiєї черги.

     2. Черговiсть задоволення вимог кредиторiв за договорами страхування визначається законом.

     3. У разi вiдмови лiквiдацiйної комiсiї у задоволеннi вимог кредитора або ухилення вiд їх розгляду кредитор має право протягом мiсяця з дати, коли вiн дiзнався або мав дiзнатися про таку вiдмову звернутися до суду iз позовом до лiквiдацiйної комiсiї. За рiшенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволенi за рахунок майна, що залишилося пiсля лiквiдацiї юридичної особи.

     4. Вимоги кредитора, заявленi пiсля спливу строку, встановленого лiквiдацiйною комiсiєю для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку лiквiдовують, що залишилося пiсля задоволення вимог кредиторiв, заявлених своєчасно.

     5. Вимоги кредиторiв, якi не визнанi лiквiдацiйною комiсiєю, якщо кредитор у мiсячний строк пiсля одержання повiдомлення про повну або часткову вiдмову у визнаннi його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволеннi яких за рiшенням суду кредиторовi вiдмовлено, а також вимоги, якi не задоволенi через вiдсутнiсть майна юридичної особи, що лiквiдується, вважаються погашеними.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.12.2008р. N 675-VI, вiд 19.05.2011р. N 3384-VI)

Глава 8
ПIДПРИЄМНИЦЬКI ТОВАРИСТВА

     Параграф 1. Господарськi товариства

     1. Загальнi положення

     Стаття 113. Поняття та види господарських товариств

     1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капiтал якої подiлений на частки мiж учасниками.

     2. Господарськi товариства можуть бути створенi у формi повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, акцiонерного товариства.

     Стаття 114. Учасники господарського товариства

     1. Учасником господарського товариства може бути фiзична або юридична особа.

     Обмеження щодо участi у господарських товариствах може бути встановлено законом.

     2. Господарське товариство, крiм повного i командитного товариств, може бути створене однiєю особою, яка стає його єдиним учасником.

     Стаття 115. Майно господарського товариства

     1. Господарське товариство є власником:

     1) майна, переданого йому учасниками товариства у власнiсть як вклад до статутного (складеного) капiталу;

     2) продукцiї, виробленої товариством у результатi господарської дiяльностi;

     3) одержаних доходiв;

     4) iншого майна, набутого на пiдставах, що не забороненi законом.

     2. Вкладом до статутного (складеного) капiталу господарського товариства можуть бути грошi, цiннi папери, iншi речi або майновi чи iншi вiдчужуванi права, що мають грошову оцiнку, якщо iнше не встановлено законом.

     Грошова оцiнка вкладу учасника господарського товариства здiйснюється за згодою учасникiв товариства, а у випадках, встановлених законом, вона пiдлягає незалежнiй експертнiй перевiрцi.

     Стаття 116. Права учасникiв господарського товариства

     1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

     1) брати участь в управлiннi товариством у порядку, визначеному в установчому документi, крiм випадкiв, встановлених законом;

     2) брати участь у розподiлi прибутку товариства i одержувати його частину (дивiденди);

     3) вийти у встановленому порядку з товариства;

     4) здiйснити вiдчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капiталi товариства, цiнних паперiв, що засвiдчують участь у товариствi, у порядку, встановленому законом.

     Договiр вiдчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капiталi товариства, укладається у письмовiй формi;

     5) одержувати iнформацiю про дiяльнiсть товариства у порядку, встановленому установчим документом.

     2. Учасники господарського товариства можуть також мати iншi права, встановленi установчим документом товариства та законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.10.2019р. N 159-IX)

     Стаття 117. Обов'язки учасникiв господарського товариства

     1. Учасники господарського товариства зобов'язанi:

     1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рiшення загальних зборiв;

     2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числi тi, що пов'язанi з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акцiї) у розмiрi, в порядку та засобами, що передбаченi установчим документом;

     3) не розголошувати комерцiйну таємницю та конфiденцiйну iнформацiю про дiяльнiсть товариства.

     2. Учасники господарського товариства можуть також мати iншi обов'язки, встановленi установчим документом товариства та законом.

     Стаття 118. Залежне господарське товариство

     1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, акцiонерне товариство) є залежним, якщо iншому (головному) господарському товариству належать двадцять або бiльше вiдсоткiв статутного капiталу товариства з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю чи двадцять або бiльше вiдсоткiв простих акцiй акцiонерного товариства.

     2. Господарське товариство, яке придбало або iншим чином набуло двадцять або бiльше вiдсоткiв статутного капiталу товариства з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю чи двадцять або бiльше вiдсоткiв простих акцiй акцiонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю iнформацiю в порядку, встановленому законом.

     2. Повне товариство

     Стаття 119. Поняття повного товариства

     1. Повним є товариство, учасники якого вiдповiдно до укладеного мiж ними договору здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть вiд iменi товариства i солiдарно несуть додаткову (субсидiарну) вiдповiдальнiсть за його зобов'язаннями усiм майном, що їм належить.

     2. Особа може бути учасником тiльки одного повного товариства.

     3. Учасник повного товариства не має права без згоди iнших учасникiв вчиняти вiд свого iменi та у своїх iнтересах або в iнтересах третiх осiб правочини, що є однорiдними з тими, якi становлять предмет дiяльностi товариства.

     У разi порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати вiд такого учасника або вiдшкодування завданих товариству збиткiв, або передання товариству усiєї вигоди, набутої за такими правочинами.

     4. Найменування повного товариства має мiстити iмена (найменування) всiх його учасникiв, слова "повне товариство" або мiстити iм'я (найменування) одного чи кiлькох учасникiв з доданням слiв "i компанiя", а також слова "повне товариство".

     Стаття 120. Засновницький договiр повного товариства

     1. Повне товариство створюється i дiє на пiдставi засновницького договору. Засновницький договiр пiдписується всiма його учасниками.

     2. Засновницький договiр повного товариства крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має мiстити вiдомостi про: розмiр та склад складеного капiталу товариства; розмiр та порядок змiни часток кожного з учасникiв у складеному капiталi; розмiр, склад та строки внесення ними вкладiв.

     Стаття 121. Управлiння повним товариством

     1. Управлiння дiяльнiстю повного товариства здiйснюється за спiльною згодою всiх учасникiв. Засновницьким договором товариства можуть бути передбаченi випадки, коли рiшення приймається бiльшiстю голосiв учасникiв.

     2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений iнший порядок визначення кiлькостi голосiв.

     3. Кожний учасник повного товариства, незалежно вiд того, чи уповноважений вiн вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усiєю документацiєю щодо ведення справ товариства. Вiдмова вiд цього права чи його обмеження, зокрема за домовленiстю учасникiв товариства, є нiкчемною.

     Стаття 122. Ведення справ повного товариства

     1. Кожний учасник повного товариства має право дiяти вiд iменi товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всi учасники ведуть справи спiльно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

     У разi спiльного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхiдною згода всiх учасникiв товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, iншi учасники можуть вчиняти правочини вiд iменi товариства за наявностi у них довiреностi, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

     У вiдносинах з третiми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, якi обмежують повноваження учасникiв повного товариства щодо права дiяти вiд iменi товариства, крiм випадкiв, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про вiдсутнiсть в учасника товариства права дiяти вiд iменi товариства.

     2. Учасник повного товариства, що дiяв у спiльних iнтересах, але не мав на це повноважень, має право у разi, якщо його дiї не були схваленi iншими учасниками, вимагати вiд товариства вiдшкодування здiйснених ним витрат, якщо вiн доведе, що у зв'язку з його дiями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартiстю перевищує цi витрати.

     3. У разi спору мiж учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, наданi одному чи кiльком учасникам, можуть бути припиненi судом на вимогу одного чи кiлькох iнших учасникiв товариства за наявностi для цього достатнiх пiдстав, зокрема внаслiдок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язкiв чи виявлення його нездатностi до розумного ведення справ. На пiдставi рiшення суду до засновницького договору товариства вносяться необхiднi змiни.

     Стаття 123. Розподiл прибутку та збиткiв повного товариства

     1. Прибуток та збитки повного товариства розподiляються мiж його учасниками пропорцiйно до їхнiх часток у складеному капiталi, якщо iнше не передбачено засновницьким договором або домовленiстю учасникiв.

     2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподiлi прибутку чи збиткiв не допускається.

     Стаття 124. Вiдповiдальнiсть учасникiв повного товариства за його зобов'язаннями

     1. У разi недостатностi у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторiв у повному обсязi учасники повного товариства солiдарно вiдповiдають за зобов'язаннями товариства усiм своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

     2. Учасник повного товариства вiдповiдає за боргами товариства незалежно вiд того, виникли цi борги до чи пiсля його вступу в товариство.

     3. Учасник повного товариства, який вибув iз товариства, вiдповiдає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рiвною мiрою з учасниками, що залишилися, протягом трьох рокiв з дня затвердження звiту про дiяльнiсть товариства за рiк, у якому вiн вибув iз товариства.

     4. Учасник повного товариства, який сплатив повнiстю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у вiдповiднiй частинi до iнших учасникiв, якi несуть перед ним вiдповiдальнiсть пропорцiйно своїм часткам у складеному капiталi товариства.

     Стаття 125. Змiни у складi учасникiв повного товариства

     1. Змiни у складi учасникiв повного товариства можуть бути у зв'язку з:

     1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної iнiцiативи;

     2) виключенням iз складу учасникiв;

     3) вибуттям iз складу учасникiв з причин, що не залежать вiд учасника.

     2. Порядок i особливостi виходу, виключення та вибуття учасникiв зi складу повного товариства визначаються цим Кодексом, iншим законом та засновницьким договором.

     Стаття 126. Вихiд з повного товариства

     1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пiзнiше нiж за три мiсяцi до фактичного виходу iз товариства. Справжнiсть пiдпису на заявi про вихiд iз товариства пiдлягає нотарiальному засвiдченню.

     Достроковий вихiд учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

     2. Вiдмова вiд права вийти з повного товариства є нiкчемною.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.10.2016р. N 1666-VIII)

     Стаття 127. Передання учасником частки (її частини) у складеному капiталi повного товариства

     1. Учасник повного товариства має право за згодою iнших його учасникiв передати свою частку у складеному капiталi чи її частину iншому учасниковi товариства або третiй особi.

     2. У разi передання частки (її частини) новому учасниковi до нього переходять повнiстю чи у вiдповiднiй частинi права, що належали учасниковi, який передав частку (її частину). Особа, якiй передано частку (її частину), вiдповiдає за зобов'язаннями товариства вiдповiдно до частини другої статтi 124 цього Кодексу.

     3. У разi передання учасником товариства усiєї частки iншiй особi участь цього учасника в повному товариствi припиняється i для нього настають наслiдки, передбаченi частиною третьою статтi 124 цього Кодексу.

     Стаття 128. Виключення зi складу учасникiв повного товариства

     1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладенi на нього товариством, або який перешкоджає своїми дiями (бездiяльнiстю) досягненню цiлей товариства, може бути виключений iз товариства у порядку, встановленому засновницьким договором.

     2. Рiшення про виключення зi складу учасникiв повного товариства може бути оскаржене до суду.

     Стаття 129. Вибуття з повного товариства

     1. Повне товариство може прийняти рiшення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув iз його складу, у разi:

     1) смертi учасника або оголошення його померлим - за вiдсутностi спадкоємцiв;

     2) лiквiдацiї юридичної особи - учасника товариства, в тому числi у зв'язку з визнанням її банкрутом;

     3) визнання учасника недiєздатним, обмеження його цивiльної дiєздатностi або визнання безвiсно вiдсутнiм;

     4) призначення за рiшенням суду примусової реорганiзацiї юридичної особи - учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможнiстю;

     5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що вiдповiдає частцi учасника у складеному капiталi товариства.

     2. Рiшення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув iз його складу, може бути оскаржене заiнтересованими особами до суду.

     3. У разi вибуття учасника з повного товариства з пiдстав, передбачених частиною першою цiєї статтi, товариство може продовжити свою дiяльнiсть, якщо iнше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленiстю мiж учасниками, що залишаються.

     Стаття 130. Розрахунки у разi виходу, виключення та вибуття з повного товариства

     1. Учасниковi, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з пiдстав, встановлених у статтях 126, 128 i 129 цього Кодексу, виплачується вартiсть частини майна товариства, пропорцiйна частцi цього учасника у складеному капiталi товариства, якщо iнше не встановлено засновницьким договором.

     2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства - фiзичної особи або правонаступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здiйснюються вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Порядок визначення вартостi частки учасника у майнi повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором i законом.

     Стаття 131. Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропорцiйну частцi учасника товариства у складеному капiталi

     1. Звернення стягнення на частку учасника у складеному капiталi повного товариства за його власними зобов'язаннями допускається тiльки у разi недостатностi iншого майна для задоволення вимог кредиторiв. У разi недостатностi майна учасника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку видiлу частини майна повного товариства, пропорцiйної частцi учасника-боржника у складеному капiталi товариства.

     2. Частина майна повного товариства, пропорцiйна частцi учасника-боржника у складеному капiталi, видiляється у грошовiй формi чи в натурi вiдповiдно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

     Стаття 132. Лiквiдацiя повного товариства

     1. Повне товариство лiквiдовується на пiдставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разi, якщо в товариствi залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести мiсяцiв з моменту, коли вiн став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в iнше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.

     2. У разi виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасникiв iз товариства, смертi учасника товариства, лiквiдацiї юридичної особи - учасника товариства або звернення кредитором одного з учасникiв стягнення на частину майна, пропорцiйну його частцi у складеному капiталi, товариство може продовжити свою дiяльнiсть, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовленiстю мiж учасниками, що залишаються.

     3. Командитне товариство

     Стаття 133. Основнi положення про командитне товариство

     1. Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, якi здiйснюють вiд iменi товариства пiдприємницьку дiяльнiсть i солiдарно несуть додаткову (субсидiарну) вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями товариства усiм своїм майном (повними учасниками), є один чи кiлька учасникiв (вкладникiв), якi несуть ризик збиткiв, пов'язаних iз дiяльнiстю товариства, у межах сум зроблених ними вкладiв та не беруть участi в дiяльностi товариства.

     2. Найменування командитного товариства має мiстити iмена (найменування) всiх повних учасникiв, слова "командитне товариство" або мiстити iм'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слiв "i компанiя", а також слова "командитне товариство".

     Якщо у найменування командитного товариства включене iм'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.

     3. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо iнше не встановлено цим Кодексом, iншим законом.

     Стаття 134. Засновницький договiр командитного товариства

     1. Командитне товариство створюється i дiє на пiдставi засновницького договору. Засновницький договiр пiдписується усiма повними учасниками.

     2. Засновницький договiр командитного товариства крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має мiстити вiдомостi про: розмiр та склад складеного капiталу товариства; розмiр та порядок змiни часток кожного з повних учасникiв у складеному капiталi; сукупний розмiр вкладiв вкладникiв.

     3. Якщо внаслiдок виходу, виключення чи вибуття у командитному товариствi залишився один повний учасник, засновницький договiр переоформляється в одноособову заяву, пiдписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка мiстить усi вiдомостi, встановленi цiєю статтею для командитного товариства.

     Стаття 135. Учасники командитного товариства

     1. Правовий статус повних учасникiв командитного товариства та їх вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями цього Кодексу про учасникiв повного товариства.

     2. Особа може бути повним учасником тiльки в одному командитному товариствi.

     Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства.

     Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

     3. Сукупний розмiр вкладiв вкладникiв не повинен перевищувати п'ятдесяти вiдсоткiв складеного капiталу повного товариства.

     Абзац другий частини третьої виключено

     4. Складений капiтал пiдлягає сплатi учасниками командитного товариства протягом першого року з дня державної реєстрацiї товариства.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3263-VI)

     Стаття 136. Управлiння командитним товариством

     1. Управлiння дiяльнiстю командитного товариства здiйснюється повними учасниками у порядку, встановленому цим Кодексом для повного товариства.

     2. Вкладники не мають права брати участi в управлiннi дiяльнiстю командитного товариства та заперечувати проти дiй повних учасникiв щодо управлiння дiяльнiстю товариства. Вкладники командитного товариства можуть дiяти вiд iменi товариства тiльки за довiренiстю.

     Стаття 137. Права та обов'язки вкладника командитного товариства

     1. Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капiталу. Внесення вкладiв посвiдчується свiдоцтвом про участь у командитному товариствi.

     2. Вкладник командитного товариства має право:

     1) одержувати частину прибутку товариства вiдповiдно до його частки у складеному капiталi товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

     2) дiяти вiд iменi товариства у разi видачi йому довiреностi та вiдповiдно до неї;

     3) переважно перед третiми особами набувати вiдчужувану частку (її частину) в складеному капiталi товариства вiдповiдно до положень статтi 147 цього Кодексу.

     Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декiлька вкладникiв, зазначена частка розподiляється мiж ними вiдповiдно до їхнiх часток у складеному капiталi товариства;

     4) вимагати першочергового повернення вкладу у разi лiквiдацiї товариства;

     5) ознайомлюватися з рiчними звiтами та балансами товариства;

     6) пiсля закiнчення фiнансового року вийти з товариства та одержати свiй вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

     7) передати свою частку (її частину) у складеному капiталi iншому вкладнику або третiй особi, повiдомивши про це товариство.

     Передання вкладником усiєї своєї частки iншiй особi припиняє його участь у командитному товариствi.

     3. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбаченi також iншi права вкладника.

     Стаття 138. Вiдповiдальнiсть вкладника командитного товариства

     1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин вiд iменi та в iнтересах товариства без вiдповiдних повноважень, то в разi схвалення його дiй командитним товариством вiн звiльняється вiд вiдповiдальностi перед кредиторами за вчинений правочин.

     Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вкладник вiдповiдає перед третiми особами за вчиненим ним правочином усiм своїм майном, на яке вiдповiдно до закону може бути звернене стягнення.

     2. Вкладник командитного товариства, який не внiс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе вiдповiдальнiсть перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).

     Стаття 139. Лiквiдацiя командитного товариства

     1. Командитне товариство лiквiдовується при вибуттi усiх вкладникiв. Повнi учасники мають право у разi вибуття всiх вкладникiв перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство лiквiдовується також на пiдставах, встановлених статтею 132 цього Кодексу.

     Командитне товариство не зобов'язане лiквiдовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник i один вкладник.

     2. У разi лiквiдацiї командитного товариства, пiсля розрахункiв з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладiв у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, iншим законом i засновницьким договором (меморандумом). За недостатностi коштiв товариства для повного повернення вкладникам їхнiх вкладiв наявнi кошти розподiляються мiж вкладниками пропорцiйно до їхнiх часток у складеному капiталi товариства.

     4. Назву пiдроздiлу 4 § 1 глави 8 виключено

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 140. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 141. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 142. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 143. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2010р. N 2850-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 144. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3263-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 145. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 146. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 147. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 148. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2010р. N 2850-VI, вiд 06.10.2016р. N 1666-VIII, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 149. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 150. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 151. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     4. Товариства з обмеженою та додатковою вiдповiдальнiстю

(Включено пiдроздiл 4 згiдно iз Законом України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 140. Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю

     1. Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю є засноване однiєю або кiлькома особами товариство, статутний капiтал якого подiлено на частки.

     2. Особливостi дiяльностi товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою вiдповiдальнiстю".

(Включено статтю 140 згiдно iз Законом України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 141. Товариство з додатковою вiдповiдальнiстю

     1. Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю є засноване однiєю або кiлькома особами товариство, статутний капiтал якого подiлено на частки, учасники якого солiдарно несуть додаткову (субсидiарну) вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями товариства своїм майном пропорцiйно до вартостi внесеного вкладу.

     2. Особливостi дiяльностi товариств з додатковою вiдповiдальнiстю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою вiдповiдальнiстю".

(Включено статтю 141 згiдно iз Законом України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     5. Акцiонерне товариство

     Стаття 152. Акцiонерне товариство

     1. Акцiонерне товариство є господарським товариством, статутний капiтал якого подiлено на визначену кiлькiсть часток однакової номiнальної вартостi, корпоративнi права за якими посвiдчуються акцiями.

     2. Особливостi дiяльностi акцiонерних товариств встановлюються Законом України "Про акцiонернi товариства".

     3. Особливостi правового статусу акцiонерних товариств, створених у процесi приватизацiї державних пiдприємств, встановлюються законом.

     Порядок створення, дiяльностi та припинення корпоративних iнвестицiйних фондiв регулюється законодавством про iнститути спiльного iнвестування.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, вiд 05.07.2012р. N 5080-VI, вiд 16.07.2015р. N 629-VIII, вiд 19.06.2020р. N 738-IX, у редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 153. Заснування акцiонерного товариства

     1. Акцiонерне товариство може бути засновано юридичними та/або фiзичними особами, а також державою в особi органу, уповноваженого управляти державним майном, територiальною громадою в особi уповноваженого органу.

     2. Якщо акцiонерне товариство засновується кiлькома особами, вони можуть укласти мiж собою договiр, який визначає порядок здiйснення ними спiльної дiяльностi щодо заснування товариства. Такий договiр не є установчим документом товариства.

     Договiр про заснування акцiонерного товариства укладається в письмовiй формi. Якщо акцiонерне товариство засновується за участю фiзичних осiб, справжнiсть пiдписiв на засновницькому договорi пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     3. Засновники акцiонерного товариства несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрацiї акцiонерного товариства.

     Акцiонерне товариство несе вiдповiдальнiсть за передбаченими частиною першою цiєї статтi зобов'язаннями засновникiв лише у разi схвалення їхнiх дiй загальними зборами акцiонерiв.

     4. Акцiонерне товариство може бути засновано однiєю особою чи може складатися з однiєї особи у разi придбання одним акцiонером усiх акцiй товариства. Вiдомостi про це пiдлягають опублiкуванню у встановленому законом порядку.

     5. Порядок i строки вчинення дiй щодо створення акцiонерного товариства, у тому числi порядок проведення установчих зборiв та їхня компетенцiя, встановлюються законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, у редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 154. Статут акцiонерного товариства

     1. Установчим документом акцiонерного товариства є його статут.

     2. Статут акцiонерного товариства, крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має мiстити вiдомостi про права акцiонерiв, структуру управлiння акцiонерним товариством, компетенцiю органiв управлiння акцiонерним товариством i порядок ухвалення ними рiшень та iншi вiдомостi, передбаченi законом.

(У редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 155. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 155. Статутний капiтал акцiонерного товариства

     1. Статутний капiтал акцiонерного товариства формується за рахунок коштiв та iншого майна, що вносяться як оплата акцiй у процесi їх емiсiї.

     Мiнiмальний розмiр статутного капiталу акцiонерного товариства встановлюється законом.

     2. У процесi заснування акцiонерного товариства його акцiї пiдлягають розмiщенню виключно серед його засновникiв. Публiчна пропозицiя акцiй акцiонерного товариства може здiйснюватися пiсля отримання свiдоцтва про реєстрацiю першого випуску акцiй.

(Включено статтю 155 згiдно iз Законом України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 156. Збiльшення статутного капiталу акцiонерного товариства

     1. Розмiр статутного капiталу акцiонерного товариства збiльшується шляхом пiдвищення номiнальної вартостi акцiй або додаткової емiсiї акцiй iснуючої номiнальної вартостi.

     2. У випадках, визначених статутом акцiонерного товариства i законом, може встановлюватися переважне право акцiонерiв на придбання акцiй, що додатково випускаються акцiонерним товариством.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2011р. N 4212-VI, у редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 157. Зменшення статутного капiталу акцiонерного товариства

     1. Розмiр статутного капiталу акцiонерного товариства зменшується шляхом зменшення номiнальної вартостi акцiй або шляхом анулювання ранiше викуплених товариством акцiй та зменшення їх загальної кiлькостi, якщо це передбачено статутом акцiонерного товариства.

     Зменшення статутного капiталу акцiонерного товариства допускається пiсля повiдомлення про це всiх його кредиторiв у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання акцiонерним товариством вiдповiдних зобов'язань та вiдшкодування збиткiв.

     2. Зменшення акцiонерним товариством статутного капiталу нижче встановленого законом розмiру має наслiдком лiквiдацiю товариства.

(У редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 158. Дивiденди акцiонерного товариства

     1. Акцiонерне товариство може виплачувати акцiонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцiю певного типу та/або класу. Порядок виплати дивiдендiв визначається законом та статутом акцiонерного товариства.

     2. Законом можуть встановлюватися випадки, у яких акцiонерне товариство не має права приймати рiшення про виплату дивiдендiв та/або здiйснювати їх виплату.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, у редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 159. Загальнi збори акцiонерiв

     1. Вищим органом акцiонерного товариства є загальнi збори акцiонерiв (далi - загальнi збори). На загальних зборах мають право бути присутнiми всi акцiонери незалежно вiд кiлькостi i виду акцiй, що їм належать. Законом можуть встановлюватися обмеження права на участь у загальних зборах акцiонерiв.

     Акцiонери (їхнi представники), якi беруть участь у загальних зборах, реєструються iз зазначенням кiлькостi голосiв, що їх має кожний акцiонер, який бере участь у загальних зборах акцiонерiв.

     2. До виключної компетенцiї загальних зборiв акцiонерiв належить:

     1) внесення змiн до статуту акцiонерного товариства, крiм випадкiв, встановлених законом;

     2) прийняття рiшення про змiну структури управлiння акцiонерним товариством;

     3) утворення та лiквiдацiя наглядової ради або ради директорiв товариства, обрання та припинення повноважень членiв наглядової ради або ради директорiв;

     4) затвердження рiчної звiтностi акцiонерного товариства;

     5) рiшення про припинення акцiонерного товариства.

     До виключної компетенцiї загальних зборiв акцiонерiв статутом акцiонерного товариства i законом може бути також вiднесено вирiшення iнших питань.

     Питання, вiднесенi цiєю частиною до виключної компетенцiї загальних зборiв акцiонерiв, не можуть передаватися для вирiшення iншими органами акцiонерного товариства.

     3. Порядок голосування на загальних зборах акцiонерiв встановлюється законом.

     Акцiонер має право призначити свого представника для участi у загальних зборах акцiонерiв. Представник може бути постiйним чи призначеним на певний строк. Акцiонер має право у будь-який момент замiнити свого представника у вищому органi акцiонерного товариства, повiдомивши про це акцiонерне товариство.

     4. Рiшення загальних зборiв акцiонерiв приймається простою бiльшiстю голосiв акцiонерiв, якi зареєструвалися для участi у загальних зборах та є власниками голосуючих з вiдповiдного питання порядку денного акцiй. Законом та/або статутом акцiонерного товариства може встановлюватися бiльша кiлькiсть голосiв, необхiдна для прийняття рiшення загальними зборами акцiонерiв.

     5. Порядок скликання, способи i порядок проведення загальних зборiв встановлюються законом i статутом акцiонерного товариства.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, у редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 160. Структура управлiння акцiонерним товариством

     1. Структура управлiння акцiонерним товариством може бути однорiвневою або дворiвневою.

     2. За однорiвневої структури управлiння органами управлiння акцiонерним товариством є загальнi збори акцiонерiв та рада директорiв.

     Однорiвнева структура управлiння передбачає здiйснення функцiй контролю та управлiння дiяльнiстю акцiонерного товариства єдиним колегiальним органом - радою директорiв.

     3. За дворiвневої структури управлiння органами управлiння акцiонерним товариством є загальнi збори акцiонерiв, орган, вiдповiдальний за здiйснення нагляду (наглядова рада), i виконавчий орган (колегiальний або одноосiбний).

     Дворiвнева структура управлiння передбачає чiткий розподiл функцiй з безпосереднього управлiння поточною (операцiйною) дiяльнiстю акцiонерного товариства, якi здiйснює виконавчий орган, та функцiй контролю за роботою виконавчого органу, а також iнших керiвникiв акцiонерного товариства (у тому числi керiвникiв пiдроздiлiв контролю та внутрiшнього аудиту), якi здiйснює наглядова рада.

     4. Положення цiєї статтi за аналогiєю застосовуються до товариств з обмеженою та додатковою вiдповiдальнiстю.

(У редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 161. Посадовi особи акцiонерного товариства

     1. Голова та члени наглядової ради, голова та члени ради директорiв, виконавчого органу, корпоративний секретар акцiонерного товариства, а також голова та члени iншого органу товариства (крiм консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акцiонерного товариства, є посадовими особами акцiонерного товариства.

     2. Права та обов'язки посадових осiб акцiонерного товариства визначаються законом, статутом акцiонерного товариства та укладеним мiж посадовою особою i акцiонерним товариством договором (контрактом).

     3. У випадках, встановлених законом, посадовi особи акцiонерного товариства несуть вiдповiдають за збитки, заподiянi акцiонерному товариству своїми дiями або бездiяльнiстю.

(У редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Стаття 162. Аудиторська перевiрка фiнансової звiтностi акцiонерного товариства

     1. Акцiонерне товариство у встановлених законом випадках для перевiрки та пiдтвердження правильностi рiчної фiнансової звiтностi щороку залучає незалежного аудитора.

     2. Аудиторська перевiрка фiнансової звiтностi акцiонерного товариства має бути проведена у будь-який час на вимогу акцiонерiв, якi сукупно володiють не менш як 5 вiдсотками акцiй.

     Порядок проведення аудиторської перевiрки фiнансової звiтностi акцiонерного товариства встановлюється законом.

(У редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

     Параграф 2. Виробничий кооператив

     Стаття 163. Поняття виробничого кооперативу

     1. Виробничим кооперативом є добровiльне об'єднання громадян на засадах членства для спiльної виробничої або iншої господарської дiяльностi, яка базується на їхнiй особистiй трудовiй участi та об'єднаннi його членами майнових пайових внескiв. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у дiяльностi виробничого кооперативу на засадах членства також iнших осiб.

     2. Члени виробничого кооперативу несуть субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями кооперативу у розмiрах та порядку, встановлених статутом кооперативу i законом.

     3. Найменування кооперативу має мiстити його назву, а також слова "виробничий кооператив".

     4. Правовий статус виробничих кооперативiв, права та обов'язки їх членiв встановлюються цим Кодексом та iншим законом.

     5. Особливостi створення i дiяльностi сiльськогосподарських кооперативiв можуть встановлюватися законом.

     Стаття 164. Установчi документи виробничого кооперативу

     1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членiв.

     2. Статут виробничого кооперативу має мiстити крiм вiдомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, вiдомостi про: розмiр пайового внеску члена кооперативу; склад i порядок внесення пайових внескiв членами кооперативу та про їхню вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внескiв; характер i порядок трудової участi його членiв у дiяльностi кооперативу та їхньої вiдповiдальностi за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участi; порядок розподiлу прибутку i збиткiв кооперативу; розмiр i умови субсидiарної вiдповiдальностi його членiв за зобов'язаннями кооперативу; склад i компетенцiю органiв управлiння кооперативу та про порядок ухвалення ними рiшень.

     3. Кiлькiсть членiв кооперативу не може бути меншою, нiж встановлено законом.

     Стаття 165. Майно виробничого кооперативу

     1. Майно, що є у власностi виробничого кооперативу, подiляється на паї його членiв вiдповiдно до статуту кооперативу.

     2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрацiї кооперативу не менше десяти вiдсоткiв пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрацiї, якщо iнший строк не встановлений статутом кооперативу.

     Порядок внесення пайових внескiв членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу i законом.

     3. Виробничий кооператив не має права випускати акцiї.

     4. Прибуток виробничого кооперативу розподiляється мiж його членами вiдповiдно до їхньої трудової участi, якщо iнший порядок не встановлений статутом кооперативу.

     5. Майно, що залишилося пiсля лiквiдацiї виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторiв, розподiляється мiж його членами вiдповiдно до їхньої трудової участi, якщо iнший порядок не встановлений статутом кооперативу.

     Стаття 166. Припинення членства у виробничому кооперативi i перехiд паю

     1. Член виробничого кооперативу має право на вихiд iз кооперативу. У цьому разi йому виплачується вартiсть паю або видається майно, пропорцiйне розмiру його паю, а також здiйснюються виплати, встановленi статутом кооперативу.

     Видача паю, виплата вартостi паю та iншi виплати членовi кооперативу, що виходить з нього, здiйснюються у порядку, встановленому статутом кооперативу i законом.

     2. Член виробничого кооперативу може бути виключений iз кооперативу за рiшенням загальних зборiв у разi невиконання чи неналежного виконання обов'язкiв, покладених на нього статутом кооперативу, а також в iнших випадках, встановлених статутом кооперативу i законом.

     Член виробничого кооперативу, якого виключили iз кооперативу, має право на одержання паю та iнших виплат, встановлених статутом кооперативу, вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Член виробничого кооперативу має право передати свiй пай чи його частину iншому членовi кооперативу, якщо iнше не встановлено статутом кооперативу i законом.

     Передання паю (його частини) особi, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разi iншi члени кооперативу користуються переважним правом купiвлi такого паю (його частини). Порядок вiдчуження паю чи його частини iншому членовi кооперативу або третiй особi встановлюється статутом кооперативу i законом.

     4. У разi смертi члена виробничого кооперативу його спадкоємцi можуть бути прийнятi у члени кооперативу, якщо iнше не встановлено статутом кооперативу. За вiдмови прийняти спадкоємцiв у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартiсть паю померлого члена кооперативу.

     5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разi недостатностi у нього iншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу i законом.

     6. У разi звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини третьої цiєї статтi.

Пiдроздiл 3
УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛIКИ КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВIЛЬНИХ ВIДНОСИНАХ

Глава 9
ПРАВОВI ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛIКИ КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВIЛЬНИХ ВIДНОСИНАХ

     Стаття 167. Правовi форми участi держави у цивiльних вiдносинах

     1. Держава дiє у цивiльних вiдносинах на рiвних правах з iншими учасниками цих вiдносин.

     2. Держава може створювати юридичнi особи публiчного права (державнi пiдприємства, навчальнi заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцiєю України та законом.

     3. Держава може створювати юридичнi особи приватного права (пiдприємницькi товариства тощо), брати участь в їх дiяльностi на загальних пiдставах, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 168. Правовi форми участi Автономної Республiки Крим у цивiльних вiдносинах

     1. Автономна Республiка Крим дiє у цивiльних вiдносинах на рiвних правах з iншими учасниками цих вiдносин.

     2. Автономна Республiка Крим може створювати юридичнi особи публiчного права (навчальнi заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцiєю України та законом.

     3. Автономна Республiка Крим може створювати юридичнi особи приватного права (пiдприємницькi товариства тощо), брати участь в їх дiяльностi на загальних пiдставах, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 169. Правовi форми участi територiальних громад у цивiльних вiдносинах

     1. Територiальнi громади дiють у цивiльних вiдносинах на рiвних правах з iншими учасниками цих вiдносин.

     2. Територiальнi громади можуть створювати юридичнi особи публiчного права (комунальнi пiдприємства, спiльнi комунальнi пiдприємства, навчальнi заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцiєю України та законом.

     3. Територiальнi громади можуть створювати юридичнi особи приватного права (пiдприємницькi товариства тощо), брати участь в їх дiяльностi на загальних пiдставах, якщо iнше не встановлено законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.06.2014р. N 1508-VII)

Глава 10
ОРГАНИ ТА ПРЕДСТАВНИКИ, ЧЕРЕЗ ЯКИХ ДIЮТЬ ДЕРЖАВА, АВТОНОМНА РЕСПУБЛIКА КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНI ГРОМАДИ У ЦИВIЛЬНИХ ВIДНОСИНАХ

     Стаття 170. Органи, через якi дiє держава у цивiльних вiдносинах

     1. Держава набуває i здiйснює цивiльнi права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенцiї, встановленої законом.

     Стаття 171. Органи, через якi дiє Автономна Республiка Крим у цивiльних вiдносинах

     1. Автономна Республiка Крим набуває i здiйснює цивiльнi права та обов'язки через органи влади Автономної Республiки Крим у межах їхньої компетенцiї, встановленої законом.

     Стаття 172. Органи, через якi дiють територiальнi громади у цивiльних вiдносинах

     1. Територiальнi громади набувають i здiйснюють цивiльнi права та обов'язки через органи мiсцевого самоврядування у межах їхньої компетенцiї, встановленої законом.

     Стаття 173. Представники держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад

     1. У випадках i в порядку, встановлених законом, iншими нормативно-правовими актами, вiд iменi держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад за спецiальними дорученнями можуть виступати фiзичнi та юридичнi особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республiки Крим та органи мiсцевого самоврядування.

Глава 11
ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЗА ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛIКИ КРИМ, ТЕРИТОРIАЛЬНИХ ГРОМАД

     Стаття 174. Вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями держави

     1. Держава вiдповiдає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крiм майна, на яке вiдповiдно до закону не може бути звернено стягнення.

     Стаття 175. Вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями територiальних громад

     1. Територiальнi громади вiдповiдають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крiм майна, на яке вiдповiдно до закону не може бути звернено стягнення.

     Стаття 176. Розмежування вiдповiдальностi за зобов'язаннями держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад та створених ними юридичних осiб

     1. Держава, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади не вiдповiдають за зобов'язаннями створених ними юридичних осiб, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. Юридичнi особи, створенi державою, Автономною Республiкою Крим, територiальними громадами, не вiдповiдають за зобов'язаннями вiдповiдно держави, Автономної Республiки Крим, територiальних громад.

     3. Держава не вiдповiдає за зобов'язаннями Автономної Республiки Крим i територiальних громад.

     4. Автономна Республiка Крим не вiдповiдає за зобов'язаннями держави i територiальних громад.

     5. Територiальна громада не вiдповiдає за зобов'язаннями держави, Автономної Республiки Крим та iнших територiальних громад.

РОЗДIЛ III
ОБ'ЄКТИ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ

Глава 12
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБ'ЄКТИ ЦИВIЛЬНИХ ПРАВ

     Стаття 177. Види об'єктiв цивiльних прав

     1. Об'єктами цивiльних прав є речi, грошi, цiннi папери, цифровi речi, майновi права, роботи та послуги, результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальнi та нематерiальнi блага.

     2. Об'єкти цивiльних прав можуть iснувати у матерiальному свiтi та/або цифровому середовищi, що обумовлює форму об'єктiв, особливостi набуття, здiйснення та припинення цивiльних прав i обов'язкiв щодо них.

(у редакцiї Закону України вiд 10.08.2023р. N 3320-IX)

     Стаття 178. Оборотоздатнiсть об'єктiв цивiльних прав

     1. Об'єкти цивiльних прав можуть вiльно вiдчужуватися або переходити вiд однiєї особи до iншої в порядку правонаступництва чи спадкування або iншим чином, якщо вони не вилученi з цивiльного обороту, або не обмеженi в оборотi, або не є невiд'ємними вiд фiзичної чи юридичної особи.

     2. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному оборотi не допускається (об'єкти, вилученi з цивiльного обороту) або перебування яких у цивiльному оборотi допускається за спецiальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатнi), а також види об'єктiв цивiльних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.

     3. Особливостi оборотоздатностi об'єктiв незавершеного будiвництва, майбутнiх об'єктiв нерухомостi встановлюються законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX, вiд 10.08.2023р. N 3320-IX)

Глава 13
РЕЧI. МАЙНО

     Стаття 179. Поняття речi

     1. Рiччю є предмет матерiального свiту, щодо якого можуть виникати цивiльнi права та обов'язки.

     Стаття 179¹. Поняття цифрової речi

     1. Цифровою рiччю є благо, що створюється та iснує виключно у цифровому середовищi та має майнову цiннiсть.

     Цифровою рiччю є вiртуальнi активи, цифровий контент та iншi блага, щодо яких застосовуються положення частини першої цiєї статтi.

     2. Особливостi правового режиму цифрових речей визначаються законом. До цифрових речей застосовуються положення цього Кодексу про речi, якщо iнше не встановлено цим Кодексом, законом або не випливає iз сутностi цифрової речi.

(Доповнено статтею 1791 згiдно iз Законом України вiд 10.08.2023р. N 3320-IX)

     Стаття 180. Тварини

     1. Тварини є особливим об'єктом цивiльних прав. На них поширюється правовий режим речi, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

     3. Тварини, занесенi до Червоної книги України, можуть бути предметом цивiльного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

     Стаття 181. Нерухомi та рухомi речi

     1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомiсть) належать земельнi дiлянки, а також об'єкти, розташованi на земельнiй дiлянцi, перемiщення яких є неможливим без їх знецiнення та змiни їх призначення.

     Режим нерухомої речi може бути поширений законом на повiтрянi та морськi судна, судна внутрiшнього плавання, космiчнi об'єкти, а також iншi речi, права на якi пiдлягають державнiй реєстрацiї.

     2. Рухомими речами є речi, якi можна вiльно перемiщувати у просторi.

     Стаття 182. Державна реєстрацiя прав на нерухомiсть

     1. Право власностi та iншi речовi права на нерухомi речi, обтяження цих прав, їх виникнення, перехiд i припинення пiдлягають державнiй реєстрацiї.

     2. Державна реєстрацiя прав на нерухомiсть є публiчною, здiйснюється вiдповiдним органом, який зобов'язаний надавати iнформацiю про реєстрацiю та зареєстрованi права в порядку, встановленому законом.

     3. Вiдмова у державнiй реєстрацiї права на нерухомiсть, ухилення вiд реєстрацiї, вiдмова вiд надання iнформацiї про реєстрацiю можуть бути оскарженi до суду.

     4. Порядок проведення державної реєстрацiї прав на нерухомiсть та пiдстави вiдмови в нiй встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 183. Речi подiльнi та неподiльнi

     1. Подiльною є рiч, яку можна подiлити без втрати її цiльового призначення.

     2. Неподiльною є рiч, яку не можна подiлити без втрати її цiльового призначення.

     Стаття 184. Речi, визначенi iндивiдуальними або родовими ознаками

     1. Рiч є визначеною iндивiдуальними ознаками, якщо вона надiлена тiльки їй властивими ознаками, що вирiзняють її з-помiж iнших однорiдних речей, iндивiдуалiзуючи її.

     Речi, визначенi iндивiдуальними ознаками, є незамiнними.

     2. Рiч є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властивi усiм речам того ж роду, та вимiрюється числом, вагою, мiрою.

     Рiч, що має лише родовi ознаки, є замiнною.

     Стаття 185. Речi споживнi та неспоживнi

     1. Споживною є рiч, яка внаслiдок одноразового її використання знищується або припиняє iснувати у первiсному виглядi.

     2. Неспоживною є рiч, призначена для неодноразового використання, яка зберiгає при цьому свiй первiсний вигляд протягом тривалого часу.

     Стаття 186. Головна рiч i приналежнiсть

     1. Рiч, призначена для обслуговування iншої (головної) речi i пов'язана з нею спiльним призначенням, є її приналежнiстю.

     2. Приналежнiсть слiдує за головною рiччю, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 187. Складовi частини речi

     1. Складовою частиною речi є все те, що не може бути вiдокремлене вiд речi без її пошкодження або iстотного знецiнення.

     2. При переходi права на рiч її складовi частини не пiдлягають вiдокремленню.

     Стаття 188. Складнi речi

     1. Якщо кiлька речей утворюють єдине цiле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однiєю рiччю (складна рiч).

     2. Правочин, вчинений щодо складної речi, поширюється на всi її складовi частини, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 189. Продукцiя, плоди та доходи

     1. Продукцiєю, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речi або приноситься рiччю.

     2. Продукцiя, плоди та доходи належать власниковi речi, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 190. Майно

     1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема рiч, сукупнiсть речей, а також майновi права та обов'язки.

     2. Майновi права є неспоживною рiччю. Майновi права визнаються речовими правами.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV)

     Стаття 191. Пiдприємство як єдиний майновий комплекс

     1. Пiдприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здiйснення пiдприємницької дiяльностi.

     2. До складу пiдприємства як єдиного майнового комплексу входять усi види майна, призначенi для його дiяльностi, включаючи земельнi дiлянки, будiвлi, споруди, устаткування, iнвентар, сировину, продукцiю, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або iнше позначення та iншi права, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Частину третю виключено.

     4. Пiдприємство або його частина можуть бути об'єктом купiвлi-продажу, застави, оренди та iнших правочинiв.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI, Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 192. Грошi (грошовi кошти)

     1. Законним платiжним засобом, обов'язковим до приймання за номiнальною вартiстю на всiй територiї України, є грошова одиниця України - гривня.

     2. Iноземна валюта може використовуватися в Українi у випадках i в порядку, встановлених законом.

     Стаття 193. Валютнi цiнностi

     1. Види майна, що вважаються валютними цiнностями, та порядок вчинення правочинiв з ними встановлюються законом.

Глава 14
ЦIННI ПАПЕРИ

     Стаття 194. Поняття цiнного паперу

     1. Цiнним папером є документ установленої форми з вiдповiдними реквiзитами, що посвiдчує грошове або iнше майнове право, визначає взаємовiдносини емiтента цiнного папера (особи, яка видала цiнний папiр) i особи, яка має права на цiнний папiр, та передбачає виконання зобов'язань за таким цiнним папером, а також можливiсть передачi прав на цiнний папiр та прав за цiнним папером iншим особам.

     2. Частину другу виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законамиУкраїни вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI)

     Стаття 195. Групи та види цiнних паперiв

     1. В Українi в цивiльному оборотi можуть бути такi групи цiнних паперiв:

     1) пайовi цiннi папери, якi засвiдчують участь власника таких цiнних паперiв (iнвестора) у статутному капiталi та/або активах емiтента (у тому числi активах, якi знаходяться в управлiннi емiтента) та надають власнику зазначених цiнних паперiв (iнвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у виглядi дивiдендiв, та iншi права, встановленi законодавством, а також проспектом цiнних паперiв або рiшенням про емiсiю цiнних паперiв;

     2) борговi цiннi папери, якi засвiдчують вiдносини позики i передбачають зобов'язання емiтента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги вiдповiдно до зобов'язання;

     3) деривативнi цiннi папери - цiннi папери, що посвiдчують право власника у визначених проспектом (рiшенням про емiсiю цiнних паперiв) випадках та порядку вимагати вiд емiтента придбання або продажу базового активу та/або реалiзацiї встановлених проспектом (рiшенням про емiсiю цiнних паперiв) прав щодо базового активу та/або здiйснення платежу (платежiв) залежно вiд значення базового показника;

     4) товаророзпорядчi цiннi папери, якi надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

     Законом можуть визначатися також iншi групи цiнних паперiв.

     2. Види цiнних паперiв та порядок їх обiгу встановлюються законом.

     3. Частину третю виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 02.06.2011р. N 3461-VI, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 16.11.2017р. N 2210-VIII, вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 196. Вимоги до цiнного паперу

     1. Обов'язковi реквiзити цiнних паперiв, вимоги щодо форми цiнного паперу та iншi необхiднi вимоги встановлюються законом.

     2. Документ, який не мiстить обов'язкових реквiзитiв цiнних паперiв i не вiдповiдає формi, встановленiй для цiнних паперiв, не є цiнним папером.

     Стаття 197. Права на цiнний папiр та права за цiнним папером

     1. До особи, яка набула право на цiнний папiр, одночасно переходять у сукупностi всi права, якi ним посвiдчуються (права за цiнним папером).

     2. Цiннi папери за формою випуску (видачi) можуть бути на пред'явника, iменнi або ордернi.

     Права на цiнний папiр та права за цiнним папером, що iснують у паперовiй формi, належать:

     1) пред'явниковi цiнного папера (цiнний папiр на пред'явника);

     2) особi, зазначенiй у цiнному паперi (iменний цiнний папiр);

     3) особi, зазначенiй у цiнному паперi, яка може сама реалiзувати такi права або призначити своїм наказом iншу уповноважену особу (ордерний цiнний папiр).

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 198. Виконання за цiнним папером

     1. Особа, яка розмiстила (видала) ордерний цiнний папiр, та iндосанти за ним вiдповiдають перед його законним володiльцем солiдарно, якщо iнше не встановлено законом. У разi задоволення вимоги законного володiльця ордерного цiнного паперу про виконання посвiдченого цим папером зобов'язання однiєю або кiлькома особами з числа тих, хто зобов'язався за цiнним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо iнших осiб, якi зобов'язалися за цiнним папером.

     2. Вiдмова вiд виконання зобов'язання, посвiдченого цiнним папером, з посиланням на вiдсутнiсть пiдстави зобов'язання або на його недiйснiсть не допускається.

     Володiлець незаконно виготовленого або пiдробленого цiнного паперу має право пред'явити особi, яка передала йому папiр, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвiдченого цим папером, та про вiдшкодування збиткiв.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 04.07.2012р. N 5042-VI)

Глава 15
НЕМАТЕРIАЛЬНI БЛАГА

     Стаття 199. Результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi

     1. Результати iнтелектуальної, творчої дiяльностi та iншi об'єкти права iнтелектуальної власностi створюють цивiльнi права та обов'язки вiдповiдно до книги четвертої цього Кодексу та iнших законiв.

     Стаття 200. Iнформацiя

     1. Iнформацiєю є будь-якi вiдомостi та/або данi, якi можуть бути збереженi на матерiальних носiях або вiдображенi в електронному виглядi.

     2. Суб'єкт вiдносин у сферi iнформацiї може вимагати усунення порушень його права та вiдшкодування майнової i моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

     3. Порядок використання iнформацiї та захисту права на неї встановлюється законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.01.2011р. N 2938-VI)

     Стаття 201. Особистi немайновi блага

     1. Особистими немайновими благами, якi охороняються цивiльним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гiднiсть i дiлова репутацiя; iм'я (найменування); авторство; свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, а також iншi блага, якi охороняються цивiльним законодавством.

     2. Вiдповiдно до Конституцiї України життя i здоров'я людини, її честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю.

РОЗДIЛ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО

Глава 16
ПРАВОЧИНИ

     Параграф 1. Загальнi положення про правочини

     Стаття 202. Поняття та види правочинiв

     1. Правочином є дiя особи, спрямована на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обов'язкiв.

     2. Правочини можуть бути одностороннiми та дво- чи багатостороннiми (договори).

     3. Одностороннiм правочином є дiя однiєї сторони, яка може бути представлена однiєю або кiлькома особами.

     Одностороннiй правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

     Одностороннiй правочин може створювати обов'язки для iнших осiб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленiстю з цими особами.

     4. Дво- чи багатостороннiм правочином є погоджена дiя двох або бiльше сторiн.

     5. До правовiдносин, якi виникли з одностороннiх правочинiв, застосовуються загальнi положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивiльного законодавства або сутi одностороннього правочину.

     Стаття 203. Загальнi вимоги, додержання яких є необхiдним для чинностi правочину

     1. Змiст правочину не може суперечити цьому Кодексу, iншим актам цивiльного законодавства, а також iнтересам держави i суспiльства, його моральним засадам.

     2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхiдний обсяг цивiльної дiєздатностi.

     3. Волевиявлення учасника правочину має бути вiльним i вiдповiдати його внутрiшнiй волi.

     4. Правочин має вчинятися у формi, встановленiй законом.

     5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслiдкiв, що обумовленi ним.

     6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та iнтересам їхнiх малолiтнiх, неповнолiтнiх чи непрацездатних дiтей.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 204. Презумпцiя правомiрностi правочину

     1. Правочин є правомiрним, якщо його недiйснiсть прямо не встановлена законом або якщо вiн не визнаний судом недiйсним.

     Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення

     1. Правочин може вчинятися усно або в письмовiй (електроннiй) формi. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведiнка сторiн засвiдчує їхню волю до настання вiдповiдних правових наслiдкiв.

     3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.09.2015р. N 675-VIII)

     Стаття 206. Правочини, якi можуть вчинятися усно

     1. Усно можуть вчинятися правочини, якi повнiстю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинiв, якi пiдлягають нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, а також правочинiв, для яких недодержання письмової форми має наслiдком їх недiйснiсть.

     2. Юридичнiй особi, що сплатила за товари та послуги на пiдставi усного правочину з другою стороною, видається документ, що пiдтверджує пiдставу сплати та суму одержаних грошових коштiв.

     3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовiй формi, можуть за домовленiстю сторiн вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

     Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину

     1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо його змiст зафiксований в одному або кiлькох документах (у тому числi електронних), у листах, телеграмах, якими обмiнялися сторони, або надсилалися ними до iнформацiйно-комунiкацiйної системи, що використовується сторонами. У разi якщо змiст правочину зафiксований у кiлькох документах, змiст такого правочину також може бути зафiксовано шляхом посилання в одному з цих документiв на iншi документи, якщо iнше не передбачено законом.

     Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо воля сторiн виражена за допомогою телетайпного, електронного або iншого технiчного засобу зв'язку.

     2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовiй формi, якщо вiн пiдписаний його стороною (сторонами).

     Правочин, який вчиняє юридична особа, пiдписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довiренiстю, законом або iншими актами цивiльного законодавства.

     Абзац виключено

     3. Використання при вчиненнi правочинiв факсимiльного вiдтворення пiдпису за допомогою засобiв механiчного, електронного або iншого копiювання, електронного пiдпису або iншого аналога власноручного пiдпису допускається у випадках, встановлених законом, iншими актами цивiльного законодавства, або за письмовою згодою сторiн, у якiй мають мiститися зразки вiдповiдного аналога їхнiх власноручних пiдписiв, або iншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

     4. Якщо фiзична особа у зв'язку з хворобою або фiзичною вадою не може пiдписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутностi пiдписує iнша особа.

     Пiдпис iншої особи на текстi правочину, що посвiдчується нотарiально, засвiдчується нотарiусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотарiальної дiї, iз зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути пiдписаний особою, яка його вчиняє.

     Пiдпис iншої особи на текстi правочину, щодо якого не вимагається нотарiального посвiдчення, може бути засвiдчений вiдповiдною посадовою особою за мiсцем роботи, навчання, проживання або лiкування особи, яка його вчиняє.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.09.2012р. N 5284-VI, вiд 15.04.2014р. N 1206-VII, вiд 03.09.2015р. N 675-VIII, вiд 23.03.2017р. N 1982-VIII, вiд 19.06.2020р. N 738-IX, вiд 01.12.2022р. N 2801-IX)

     Стаття 208. Правочини, якi належить вчиняти у письмовiй формi

     1. У письмовiй формi належить вчиняти:

     1) правочини мiж юридичними особами;

     2) правочини мiж фiзичною та юридичною особою, крiм правочинiв, передбачених частиною першою статтi 206 цього Кодексу;

     3) правочини фiзичних осiб мiж собою на суму, що перевищує у двадцять i бiльше разiв розмiр неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, крiм правочинiв, передбачених частиною першою статтi 206 цього Кодексу;

     4) iншi правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

     Стаття 209. Нотарiальне посвiдчення правочину

     1. Правочин, який вчинений у письмовiй формi, пiдлягає нотарiальному посвiдченню лише у випадках, встановлених законом або домовленiстю сторiн.

     Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотарiального посвiдчення договору (внесення змiн до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крiм випадкiв, якщо вiдповiдно до закону такий договiр пiдлягає нотарiальному посвiдченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннiм правочином, що пiдлягає нотарiальному посвiдченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та пiдлягає державнiй реєстрацiї в порядку, визначеному законом.

     2. Нотарiальне посвiдчення правочину здiйснюється нотарiусом або iншою посадовою особою, яка вiдповiдно до закону має право на вчинення такої нотарiальної дiї, шляхом вчинення на документi, в якому викладено текст правочину, посвiдчувального напису.

     3. Нотарiальне посвiдчення може бути вчинене на текстi лише такого правочину, який вiдповiдає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

     4. За бажанням фiзичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотарiально посвiдчений.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII, вiд 05.12.2019р. N 340-IX)

     Стаття 210. Державна реєстрацiя правочину

     1. Правочин пiдлягає державнiй реєстрацiї лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрацiї.

     2. Перелiк органiв, якi здiйснюють державну реєстрацiю, порядок реєстрацiї, а також порядок ведення вiдповiдних реєстрiв встановлюються законом.

     Стаття 211. Мiсце вчинення правочину

     1. Якщо у правочинi не вказане мiсце його вчинення, то:

     1) мiсцем вчинення одностороннього правочину є мiсце вираження волi сторони;

     2) мiсце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється вiдповiдно до статтi 647 цього Кодексу.

     Стаття 212. Правочини, щодо яких правовi наслiдки пов'язуються з настанням певної обставини

     1. Особи, якi вчиняють правочин, мають право обумовити настання або змiну прав та обов'язкiв обставиною, щодо якої невiдомо, настане вона чи нi (вiдкладальна обставина).

     2. Особи, якi вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язкiв обставиною, щодо якої невiдомо, настане вона чи нi (скасувальна обставина).

     3. Якщо настанню обставини недобросовiсно перешкоджала сторона, якiй це невигiдно, обставина вважається такою, що настала.

     4. Якщо настанню обставини недобросовiсно сприяла сторона, якiй це вигiдно, обставина вважається такою, що не настала.

     5. Законом можуть встановлюватися особливостi вчинення та виконання окремих правочинiв, за якими настання, змiна або припинення прав та обов'язкiв обумовленi настанням вiдкладальних чи скасувальних обставин.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 213. Тлумачення змiсту правочину

     1. Змiст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

     2. На вимогу однiєї або обох сторiн суд може постановити рiшення про тлумачення змiсту правочину.

     3. При тлумаченнi змiсту правочину беруться до уваги однакове для всього змiсту правочину значення слiв i понять, а також загальноприйняте у вiдповiднiй сферi вiдносин значення термiнiв.

     Якщо буквальне значення слiв i понять, а також загальноприйняте у вiдповiднiй сферi вiдносин значення термiнiв не дає змоги з'ясувати змiст окремих частин правочину, їхнiй змiст встановлюється порiвнянням вiдповiдної частини правочину зi змiстом iнших його частин, усiм його змiстом, намiрами сторiн.

     4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цiєї статтi, немає можливостi визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, змiст попереднiх переговорiв, усталена практика вiдносин мiж сторонами, звичаї дiлового обороту, подальша поведiнка сторiн, текст типового договору та iншi обставини, що мають iстотне значення.

     Стаття 214. Вiдмова вiд правочину

     1. Особа, яка вчинила одностороннiй правочин, має право вiдмовитися вiд нього, якщо iнше не встановлено законом. Якщо такою вiдмовою вiд правочину порушено права iншої особи, цi права пiдлягають захисту.

     2. Особи, якi вчинили дво- або багатостороннiй правочин, мають право за взаємною згодою сторiн, а також у випадках, передбачених законом, вiдмовитися вiд нього, навiть i в тому разi, якщо його умови повнiстю ними виконанi.

     3. Вiдмова вiд правочину вчиняється у такiй самiй формi, в якiй було вчинено правочин.

     4. Правовi наслiдки вiдмови вiд правочину встановлюються законом або домовленiстю сторiн.

     Параграф 2. Правовi наслiдки недодержання сторонами при вчиненнi правочину вимог закону

     Стаття 215. Недiйснiсть правочину

     1. Пiдставою недiйсностi правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, якi встановленi частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статтi 203 цього Кодексу.

     2. Недiйсним є правочин, якщо його недiйснiсть встановлена законом (нiкчемний правочин). У цьому разi визнання такого правочину недiйсним судом не вимагається.

     У випадках, встановлених цим Кодексом, нiкчемний правочин може бути визнаний судом дiйсним.

     3. Якщо недiйснiсть правочину прямо не встановлена законом, але одна iз сторiн або iнша заiнтересована особа заперечує його дiйснiсть на пiдставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недiйсним (оспорюваний правочин).

     Стаття 216. Правовi наслiдки недiйсностi правочину

     1. Недiйсний правочин не створює юридичних наслiдкiв, крiм тих, що пов'язанi з його недiйснiстю.

     У разi недiйсностi правочину кожна iз сторiн зобов'язана повернути другiй сторонi у натурi все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разi неможливостi такого повернення, зокрема тодi, коли одержане полягає у користуваннi майном, виконанiй роботi, наданiй послузi, - вiдшкодувати вартiсть того, що одержано, за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     2. Якщо у зв'язку iз вчиненням недiйсного правочину другiй сторонi або третiй особi завдано збиткiв та моральної шкоди, вони пiдлягають вiдшкодуванню винною стороною.

     3. Правовi наслiдки, передбаченi частинами першою та другою цiєї статтi, застосовуються, якщо законом не встановленi особливi умови їх застосування або особливi правовi наслiдки окремих видiв недiйсних правочинiв.

     4. Правовi наслiдки недiйсностi нiкчемного правочину, якi встановленi законом, не можуть змiнюватися за домовленiстю сторiн.

     5. Вимога про застосування наслiдкiв недiйсностi нiкчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заiнтересованою особою.

     Суд може застосувати наслiдки недiйсностi нiкчемного правочину з власної iнiцiативи.

     Стаття 217. Правовi наслiдки недiйсностi окремих частин правочину

     1. Недiйснiсть окремої частини правочину не має наслiдком недiйсностi iнших його частин i правочину в цiлому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений i без включення до нього недiйсної частини.

     Стаття 218. Правовi наслiдки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину

     1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслiдком його недiйснiсть, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Заперечення однiєю iз сторiн факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудiо-, вiдеозапису та iншими доказами. Рiшення суду не може грунтуватися на свiдченнях свiдкiв.

     2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недiйснiсть у разi недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно i одна iз сторiн вчинила дiю, а друга сторона пiдтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разi спору може бути визнаний судом дiйсним.

     Стаття 219. Правовi наслiдки недодержання вимоги закону про нотарiальне посвiдчення одностороннього правочину

     1. У разi недодержання вимоги закону про нотарiальне посвiдчення одностороннього правочину такий правочин є нiкчемним.

     2. Суд може визнати такий правочин дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вiдповiдав справжнiй волi особи, яка його вчинила, а нотарiальному посвiдченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала вiд її волi.

     Стаття 220. Правовi наслiдки недодержання вимоги закону про нотарiальне посвiдчення договору

     1. У разi недодержання сторонами вимоги закону про нотарiальне посвiдчення договору такий договiр є нiкчемним.

     2. Якщо сторони домовилися щодо усiх iстотних умов договору, що пiдтверджується письмовими доказами, i вiдбулося повне або часткове виконання договору, але одна iз сторiн ухилилася вiд його нотарiального посвiдчення, суд може визнати такий договiр дiйсним. У цьому разi наступне нотарiальне посвiдчення договору не вимагається.

     Стаття 221. Правовi наслiдки вчинення правочину малолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi

     1. Правочин, який вчинено малолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опiкуном.

     Правочин вважається схваленим, якщо цi особи, дiзнавшись про його вчинення, протягом одного мiсяця не заявили претензiї другiй сторонi.

     2. У разi вiдсутностi схвалення правочину вiн є нiкчемним.

     На вимогу заiнтересованої особи суд може визнати такий правочин дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вчинений на користь малолiтньої особи.

     3. Якщо правочин з малолiтньою особою вчинила фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частинi першiй цiєї статтi, все те, що вона одержала за таким правочином вiд малолiтньої особи.

     4. Дiєздатна сторона зобов'язана також вiдшкодувати збитки, завданi укладенням недiйсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вiк другої сторони. Батьки (усиновлювачi) або опiкун малолiтньої особи зобов'язанi повернути дiєздатнiй сторонi все одержане нею за цим правочином у натурi, а за неможливостi повернути одержане в натурi - вiдшкодувати його вартiсть за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     5. Якщо обома сторонами правочину є малолiтнi особи, то кожна з них зобов'язана повернути другiй сторонi все, що одержала за цим правочином, у натурi. У разi неможливостi повернення майна вiдшкодування його вартостi провадиться батьками (усиновлювачами) або опiкуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втратi майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведiнка.

     6. У разi вчинення неповнолiтньою особою правочину з малолiтньою особою настають наслiдки, встановленi частиною третьою статтi 222 цього Кодексу.

     Стаття 222. Правовi наслiдки вчинення правочину неповнолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi

     1. Правочин, який неповнолiтня особа вчинила за межами її цивiльної дiєздатностi без згоди батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

     2. Правочин, вчинений неповнолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi без згоди батькiв (усиновлювачiв), пiклувальникiв, може бути визнаний судом недiйсним за позовом заiнтересованої особи.

     3. Якщо обома сторонами недiйсного правочину є неповнолiтнi особи, то кожна з них зобов'язана повернути другiй сторонi усе одержане нею за цим правочином у натурi. У разi неможливостi повернення одержаного в натурi вiдшкодовується його вартiсть за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     Якщо у неповнолiтньої особи вiдсутнi кошти, достатнi для вiдшкодування, батьки (усиновлювачi) або пiклувальник зобов'язанi вiдшкодувати завданi збитки, якщо вони своєю винною поведiнкою сприяли вчиненню правочину або втратi майна, яке було предметом правочину.

     Стаття 223. Правовi наслiдки вчинення правочину фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, за межами її цивiльної дiєздатностi

     1. Правочин, який вчинила фiзична особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, за межами її цивiльної дiєздатностi без згоди пiклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

     2. У разi вiдсутностi такого схвалення правочин за позовом пiклувальника може бути визнаний судом недiйсним, якщо буде встановлено, що вiн суперечить iнтересам самого пiдопiчного, членiв його сiм'ї або осiб, яких вiн вiдповiдно до закону зобов'язаний утримувати.

     Стаття 224. Правовi наслiдки вчинення правочину без дозволу органу опiки та пiклування

     1. Правочин, вчинений без дозволу органу опiки та пiклування (стаття 71 цього Кодексу), є нiкчемним.

     2. На вимогу заiнтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вiдповiдає iнтересам фiзичної особи, над якою встановлено опiку або пiклування.

     Стаття 225. Правовi наслiдки вчинення правочину дiєздатною фiзичною особою, яка у момент його вчинення не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними

     1. Правочин, який дiєздатна фiзична особа вчинила у момент, коли вона не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недiйсним за позовом цiєї особи, а в разi її смертi - за позовом iнших осiб, чиї цивiльнi права або iнтереси порушенi.

     2. У разi наступного визнання фiзичної особи, яка вчинила правочин, недiєздатною позов про визнання правочину недiйсним може пред'явити її опiкун.

     3. Сторона, яка знала про стан фiзичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана вiдшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку iз вчиненням такого правочину.

     Стаття 226. Правовi наслiдки вчинення правочину недiєздатною фiзичною особою

     1. Опiкун може схвалити дрiбний побутовий правочин, вчинений недiєздатною фiзичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

     У разi вiдсутностi такого схвалення цей правочин та iншi правочини, якi вчиненi недiєздатною фiзичною особою, є нiкчемними.

     2. На вимогу опiкуна правочин, вчинений недiєздатною фiзичною особою, може бути визнаний судом дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вчинений на користь недiєздатної фiзичної особи.

     3. Дiєздатна сторона зобов'язана повернути опiкуновi недiєздатної фiзичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разi неможливостi такого повернення - вiдшкодувати вартiсть майна за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

     Опiкун зобов'язаний повернути дiєздатнiй сторонi все одержане недiєздатною фiзичною особою за нiкчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опiкун зобов'язаний вiдшкодувати його вартiсть, якщо вчиненню правочину або втратi майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведiнка опiкуна.

     4. Дiєздатна сторона зобов'язана вiдшкодувати опiкуновi недiєздатної фiзичної особи або членам її сiм'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психiчний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан.

     Стаття 227. Правовi наслiдки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти

     1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без вiдповiдного дозволу (лiцензiї), може бути визнаний судом недiйсним.

     2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана вiдшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

     Стаття 228. Правовi наслiдки вчинення правочину, який порушує публiчний порядок

     1. Правочин вважається таким, що порушує публiчний порядок, якщо вiн був спрямований на порушення конституцiйних прав i свобод людини i громадянина, знищення, пошкодження майна фiзичної або юридичної особи, держави, Автономної Республiки Крим, територiальної громади, незаконне заволодiння ним.

     2. Правочин, який порушує публiчний порядок, є нiкчемним.

     3. У разi недодержання вимоги щодо вiдповiдностi правочину iнтересам держави i суспiльства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недiйсним. Якщо визнаний судом недiйсний правочин було вчинено з метою, що завiдомо суперечить iнтересам держави i суспiльства, то при наявностi умислу у обох сторiн - в разi виконання правочину обома сторонами - в дохiд держави за рiшенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разi виконання правочину однiєю стороною з iншої сторони за рiшенням суду стягується в дохiд держави все одержане нею i все належне - з неї першiй сторонi на вiдшкодування одержаного. При наявностi умислу лише у однiєї iз сторiн все одержане нею за правочином повинно бути повернуто iншiй сторонi, а одержане останньою або належне їй на вiдшкодування виконаного за рiшенням суду стягується в дохiд держави.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 229. Правовi наслiдки правочину, який вчинено пiд впливом помилки

     1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, якi мають iстотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недiйсним.

     Iстотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язкiв сторiн, таких властивостей i якостей майна, якi значно знижують його цiннiсть або можливiсть використання за цiльовим призначенням. Помилка щодо мотивiв правочину не має iстотного значення, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. У разi визнання правочину недiйсним особа, яка помилилася в результатi її власного недбальства, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi завданi їй збитки.

     Сторона, яка своєю необережною поведiнкою сприяла помилцi, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi завданi їй збитки.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 230. Правовi наслiдки вчинення правочину пiд впливом обману

     1. Якщо одна iз сторiн правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, якi мають iстотне значення (частина перша статтi 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недiйсним.

     Обман має мiсце, якщо сторона заперечує наявнiсть обставин, якi можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх iснування.

     2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi збитки у подвiйному розмiрi та моральну шкоду, що завданi у зв'язку з вчиненням цього правочину.

     Стаття 231. Правовi наслiдки правочину, який вчинено пiд впливом насильства

     1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волi внаслiдок застосування до неї фiзичного чи психiчного тиску з боку другої сторони або з боку iншої особи, визнається судом недiйсним.

     2. Винна сторона (iнша особа), яка застосувала фiзичний або психiчний тиск до другої сторони, зобов'язана вiдшкодувати їй збитки у подвiйному розмiрi та моральну шкоду, що завданi у зв'язку з вчиненням цього правочину.

     Стаття 232. Правовi наслiдки правочину, який вчинено у результатi зловмисної домовленостi представника однiєї сторони з другою стороною

     1. Правочин, який вчинено внаслiдок зловмисної домовленостi представника однiєї сторони з другою стороною, визнається судом недiйсним.

     2. Довiритель має право вимагати вiд свого представника та другої сторони солiдарного вiдшкодування збиткiв та моральної шкоди, що завданi йому у зв'язку iз вчиненням правочину внаслiдок зловмисної домовленостi мiж ними.

     Стаття 233. Правовi наслiдки правочину, який вчинено пiд впливом тяжкої обставини

     1. Правочин, який вчинено особою пiд впливом тяжкої для неї обставини i на вкрай невигiдних умовах, може бути визнаний судом недiйсним незалежно вiд того, хто був iнiцiатором такого правочину.

     2. При визнаннi такого правочину недiйсним застосовуються наслiдки, встановленi статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi збитки i моральну шкоду, що завданi їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

     Стаття 234. Правовi наслiдки фiктивного правочину

     1. Фiктивним є правочин, який вчинено без намiру створення правових наслiдкiв, якi обумовлювалися цим правочином.

     2. Фiктивний правочин визнається судом недiйсним.

     3. Правовi наслiдки визнання фiктивного правочину недiйсним встановлюються законами.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 235. Правовi наслiдки удаваного правочину

     1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання iншого правочину, який вони насправдi вчинили.

     2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання iншого правочину, який вони насправдi вчинили, вiдносини сторiн регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправдi вчинили.

     Стаття 236. Момент недiйсностi правочину

     1. Нiкчемний правочин або правочин, визнаний судом недiйсним, є недiйсним з моменту його вчинення.

     2. Якщо за недiйсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливiсть настання їх у майбутньому припиняється.

Глава 17
ПРЕДСТАВНИЦТВО

     Стаття 237. Поняття та пiдстави представництва

     1. Представництвом є правовiдношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин вiд iменi другої сторони, яку вона представляє.

     2. Не є представником особа, яка хоч i дiє в чужих iнтересах, але вiд власного iменi, а також особа, уповноважена на ведення переговорiв щодо можливих у майбутньому правочинiв.

     3. Представництво виникає на пiдставi договору, закону, акта органу юридичної особи та з iнших пiдстав, встановлених актами цивiльного законодавства.

     Стаття 238. Правочини, якi може вчиняти представник

     1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинiв, право на вчинення яких має особа, яку вiн представляє.

     2. Представник не може вчиняти правочин, який вiдповiдно до його змiсту може бути вчинений лише особисто тiєю особою, яку вiн представляє.

     3. Представник не може вчиняти правочин вiд iменi особи, яку вiн представляє, у своїх iнтересах або в iнтересах iншої особи, представником якої вiн одночасно є, за винятком комерцiйного представництва, а також щодо iнших осiб, встановлених законом.

     Стаття 239. Правовi наслiдки вчинення правочину представником

     1. Правочин, вчинений представником, створює, змiнює, припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє.

     Стаття 240. Передоручення

     1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Вiн може передати своє повноваження частково або в повному обсязi iншiй особi, якщо це встановлено договором або законом мiж особою, яку представляють, i представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони iнтересiв особи, яку вiн представляє.

     2. Представник, який передав своє повноваження iншiй особi, повинен повiдомити про це особу, яку вiн представляє, та надати їй необхiднi вiдомостi про особу, якiй переданi вiдповiднi повноваження (замiсника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, вiдповiдальнiсть за дiї замiсника як за свої власнi.

     3. Правочин, вчинений замiсником, створює, змiнює, припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє.

     Стаття 241. Вчинення правочинiв з перевищенням повноважень

     1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змiнює, припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє, лише у разi наступного схвалення правочину цiєю особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разi, якщо особа, яку вiн представляє, вчинила дiї, що свiдчать про прийняття його до виконання.

     2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змiнює i припиняє цивiльнi права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

     Стаття 242. Представництво за законом

     1. Батьки (усиновлювачi) є законними представниками своїх малолiтнiх та неповнолiтнiх дiтей.

     2. Опiкун є законним представником малолiтньої особи та фiзичної особи, визнаної недiєздатною.

     3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути iнша особа.

     Стаття 243. Комерцiйне представництво

     1. Комерцiйним представником є особа, яка постiйно та самостiйно виступає представником пiдприємцiв при укладеннi ними договорiв у сферi пiдприємницької дiяльностi.

     2. Комерцiйне представництво одночасно кiлькох сторiн правочину допускається за згодою цих сторiн та в iнших випадках, встановлених законом.

     3. Повноваження комерцiйного представника можуть бути пiдтвердженi письмовим договором мiж ним та особою, яку вiн представляє, або довiренiстю.

     4. Особливостi комерцiйного представництва в окремих сферах пiдприємницької дiяльностi встановлюються законом.

     Стаття 244. Представництво за довiренiстю

     1. Представництво, яке грунтується на договорi, може здiйснюватися за довiренiстю.

     2. Представництво за довiренiстю може грунтуватися на актi органу юридичної особи.

     3. Довiренiстю є письмовий документ, що видається однiєю особою iншiй особi для представництва перед третiми особами. Довiренiсть на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довiрителем), безпосередньо третiй особi.

     Стаття 245. Форма довiреностi

     1. Форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин.

     2. Довiренiсть, що видається у порядку передоручення, пiдлягає нотарiальному посвiдченню, крiм випадкiв, встановлених частиною четвертою цiєї статтi.

     3. Довiренiсть вiйськовослужбовця або iншої особи, яка перебуває на лiкуваннi у госпiталi, санаторiї та iншому вiйськово-лiкувальному закладi, може бути посвiдчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лiкарем.

     Довiренiсть вiйськовослужбовця, а в пунктах дислокацiї вiйськової частини, з'єднання, установи, вiйськово-навчального закладу, де немає нотарiуса чи органу, що вчиняє нотарiальнi дiї, також довiренiсть працiвника, члена його сiм'ї i члена сiм'ї вiйськовослужбовця може бути посвiдчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

     Довiренiсть особи, яка тримається в установi виконання покарань чи слiдчому iзоляторi, може бути посвiдчена начальником установи виконання покарань чи слiдчого iзолятора.

     Довiренiсть особи, яка проживає у населеному пунктi, де немає нотарiусiв, може бути посвiдчена уповноваженою на це посадовою особою органу мiсцевого самоврядування, крiм довiреностей на право розпорядження нерухомим майном, довiреностей на управлiння i розпорядження корпоративними правами та довiреностей на користування i розпорядження транспортними засобами.

     Довiренiсть суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рiшення про надання такої допомоги, може бути посвiдчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

     Довiреностi, посвiдченi зазначеними посадовими особами, прирiвнюються до нотарiально посвiдчених.

     4. Довiренiсть на одержання заробiтної плати, стипендiї, пенсiї, алiментiв, iнших платежiв та поштової кореспонденцiї (поштових переказiв, посилок тощо) може бути посвiдчена посадовою особою органiзацiї, в якiй довiритель працює, навчається, перебуває на стацiонарному лiкуваннi, або за мiсцем його проживання.

     5. Довiренiсть на право участi та голосування на загальних зборах, видана фiзичною особою, посвiдчується у порядку, визначеному законодавством.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, вiд 03.03.2009р. N 1055-VI, вiд 14.04.2009р. N 1254-VI, вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 06.11.2012р. N 5477-VI, вiд 12.02.2015р. N 191-VIII, вiд 07.04.2015р. N 289-VIII)

     Стаття 246. Довiренiсть юридичної особи

     1. Довiренiсть вiд iменi юридичної особи видається її органом або iншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.04.2014р. N 1206-VII)

     Стаття 247. Строк довiреностi

     1. Строк довiреностi встановлюється у довiреностi. Якщо строк довiреностi не встановлений, вона зберiгає чиннiсть до припинення її дiї.

     2. Строк довiреностi, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довiреностi, на пiдставi якої вона видана.

     3. Довiренiсть, у якiй не вказана дата її вчинення, є нiкчемною.

     Стаття 248. Припинення представництва за довiренiстю

     1. Представництво за довiренiстю припиняється у разi:

     1) закiнчення строку довiреностi;

     2) скасування довiреностi особою, яка її видала;

     3) вiдмови представника вiд вчинення дiй, що були визначенi довiренiстю;

     4) припинення юридичної особи, яка видала довiренiсть;

     5) припинення юридичної особи, якiй видана довiренiсть;

     6) смертi особи, яка видала довiренiсть, оголошення її померлою, визнання її недiєздатною або безвiсно вiдсутньою, обмеження її цивiльної дiєздатностi.

     У разi смертi особи, яка видала довiренiсть, представник зберiгає своє повноваження за довiренiстю для ведення невiдкладних справ або таких дiй, невиконання яких може призвести до виникнення збиткiв;

     7) смертi особи, якiй видана довiренiсть, оголошення її померлою, визнання її недiєздатною або безвiсно вiдсутньою, обмеження її цивiльної дiєздатностi.

     2. З припиненням представництва за довiренiстю втрачає чиннiсть передоручення.

     3. У разi припинення представництва за довiренiстю представник зобов'язаний негайно повернути довiренiсть.

     Стаття 249. Скасування довiреностi

     1. Особа, яка видала довiренiсть, за винятком безвiдкличної довiреностi, може в будь-який час скасувати довiренiсть або передоручення. Вiдмова вiд цього права є нiкчемною.

     2. Особа, яка видала довiренiсть i згодом скасувала її, повинна негайно повiдомити про це представника, а також вiдомих їй третiх осiб, для представництва перед якими була видана довiренiсть.

     3. Права та обов'язки щодо третiх осiб, що виникли внаслiдок вчинення правочину представником до того, як вiн довiдався або мiг довiдатися про скасування довiреностi, зберiгають чиннiсть для особи, яка видала довiренiсть, та її правонаступникiв. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дiя довiреностi припинилася.

     4. Законом може бути встановлено право особи видавати безвiдкличнi довiреностi на певний час.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2003р. N 980-IV)

     Стаття 250. Вiдмова представника вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю

     1. Представник має право вiдмовитися вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю.

     2. Представник зобов'язаний негайно повiдомити особу, яку вiн представляє, про вiдмову вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю.

     3. Представник не може вiдмовитися вiд вчинення дiй, якi були визначенi довiренiстю, якщо цi дiї були невiдкладними або такими, що спрямованi на запобiгання завданню збиткiв особi, яку вiн представляє, чи iншим особам.

     4. Представник вiдповiдає перед особою, яка видала довiренiсть, за завданi їй збитки у разi недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цiєї статтi.

     Представник також несе вiдповiдальнiсть перед особою, яка видала довiренiсть, за заподiянi їй збитки у разi недодержання ним вимог статтi 48 Закону України "Про акцiонернi товариства".

(У редакцiї Закону України вiд 27.07.2022р. N 2465-IX)

РОЗДIЛ V
СТРОКИ ТА ТЕРМIНИ. ПОЗОВНА ДАВНIСТЬ

Глава 18
ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКIВ

     Стаття 251. Поняття строку та термiну

     1. Строком є певний перiод у часi, зi спливом якого пов'язана дiя чи подiя, яка має юридичне значення.

     2. Термiном є певний момент у часi, з настанням якого пов'язана дiя чи подiя, яка має юридичне значення.

     3. Строк та термiн можуть бути визначенi актами цивiльного законодавства, правочином або рiшенням суду.

     Стаття 252. Визначення строку та термiну

     1. Строк визначається роками, мiсяцями, тижнями, днями або годинами.

     2. Термiн визначається календарною датою або вказiвкою на подiю, яка має неминуче настати.

     Стаття 253. Початок перебiгу строку

     1. Перебiг строку починається з наступного дня пiсля вiдповiдної календарної дати або настання подiї, з якою пов'язано його початок.

     Стаття 254. Закiнчення строку

     1. Строк, що визначений роками, спливає у вiдповiднi мiсяць та число останнього року строку.

     2. До строку, що визначений пiвроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, якi визначенi мiсяцями. При цьому вiдлiк кварталiв ведеться з початку року.

     3. Строк, що визначений мiсяцями, спливає у вiдповiдне число останнього мiсяця строку.

     Строк, що визначений у пiвмiсяця, дорiвнює п'ятнадцяти дням.

     Якщо закiнчення строку, визначеного мiсяцем, припадає на такий мiсяць, у якому немає вiдповiдного числа, строк спливає в останнiй день цього мiсяця.

     4. Строк, що визначений тижнями, спливає у вiдповiдний день останнього тижня строку.

     5. Якщо останнiй день строку припадає на вихiдний, святковий або iнший неробочий день, що визначений вiдповiдно до закону у мiсцi вчинення певної дiї, днем закiнчення строку є перший за ним робочий день.

     Стаття 255. Порядок вчинення дiй в останнiй день строку

     1. Якщо строк встановлено для вчинення дiї, вона може бути вчинена до закiнчення останнього дня строку. У разi, якщо ця дiя має бути вчинена в установi, то строк спливає тодi, коли у цiй установi за встановленими правилами припиняються вiдповiднi операцiї.

     2. Письмовi заяви та повiдомлення, зданi до установи зв'язку до закiнчення останнього дня строку, вважаються такими, що зданi своєчасно.

Глава 19
ПОЗОВНА ДАВНIСТЬ

     Стаття 256. Поняття позовної давностi

     1. Позовна давнiсть - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивiльного права або iнтересу.

     Стаття 257. Загальна позовна давнiсть

     1. Загальна позовна давнiсть встановлюється тривалiстю у три роки.

(строк, визначений статтею 257, продовжується на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Стаття 258. Спецiальна позовна давнiсть

     1. Для окремих видiв вимог законом може встановлюватися спецiальна позовна давнiсть: скорочена або бiльш тривала порiвняно iз загальною позовною давнiстю.

     2. Позовна давнiсть в один рiк застосовується, зокрема, до вимог:

     1) про стягнення неустойки (штрафу, пенi);

     2) про спростування недостовiрної iнформацiї, помiщеної у медiа.

     У цьому разi позовна давнiсть обчислюється вiд дня помiщення цих вiдомостей у медiа або вiд дня, коли особа довiдалася чи могла довiдатися про цi вiдомостi;

     3) про переведення на спiввласника прав та обов'язкiв покупця у разi порушення переважного права купiвлi частки у правi спiльної часткової власностi (стаття 362 цього Кодексу);

     4) у зв'язку з недолiками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

     5) про розiрвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

     6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

     7) про оскарження дiй виконавця заповiту (стаття 1293 цього Кодексу);

     8) про визнання недiйсним рiшення загальних зборiв товариства.

     3. Частину третю виключено.

     4. Частину четверту виключено.

     5. Позовна давнiсть у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активiв та їх стягнення в дохiд держави.

	(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 20.12.2011р. N 4176-VI, вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII, вiд 31.10.2019р. N 263-IX)
	(строк, визначений статтею 258, продовжується на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Стаття 259. Змiна тривалостi позовної давностi

     1. Позовна давнiсть, встановлена законом, може бути збiльшена за домовленiстю сторiн.

     Договiр про збiльшення позовної давностi укладається у письмовiй формi.

     2. Позовна давнiсть, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленiстю сторiн.

(строк, визначений статтею 259, продовжується на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Стаття 260. Обчислення позовної давностi

     1. Позовна давнiсть обчислюється за загальними правилами визначення строкiв, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

     2. Порядок обчислення позовної давностi не може бути змiнений за домовленiстю сторiн.

     Стаття 261. Початок перебiгу позовної давностi

     1. Перебiг позовної давностi починається вiд дня, коли особа довiдалася або могла довiдатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

     2. Перебiг позовної давностi за вимогами про визнання недiйсним правочину, вчиненого пiд впливом насильства, починається вiд дня припинення насильства.

     3. Перебiг позовної давностi за вимогами про застосування наслiдкiв нiкчемного правочину починається вiд дня, коли почалося його виконання.

     4. У разi порушення цивiльного права або iнтересу неповнолiтньої особи позовна давнiсть починається вiд дня досягнення нею повнолiття.

     5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебiг позовної давностi починається зi спливом строку виконання.

     За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебiг позовної давностi починається вiд дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржниковi надається пiльговий строк для виконання такої вимоги, перебiг позовної давностi починається зi спливом цього строку.

     6. За регресними зобов'язаннями перебiг позовної давностi починається вiд дня виконання основного зобов'язання.

     7. Перебiг позовної давностi за вимогами про визнання необґрунтованими активiв та їх стягнення в дохiд держави починається вiд дня набуття оспорюваних активiв вiдповiдачем.

     8. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цiєї статтi, можуть бути встановленi законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 31.10.2019р. N 263-IX)

     Стаття 262. Позовна давнiсть у разi замiн сторiн у зобов'язаннi

     1. Замiна сторiн у зобов'язаннi не змiнює порядку обчислення та перебiгу позовної давностi.

     Стаття 263. Зупинення перебiгу позовної давностi

     1. Перебiг позовної давностi зупиняється:

     1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невiдворотна за даних умов подiя (непереборна сила);

     2) у разi вiдстрочення виконання зобов'язання (мораторiй) на пiдставах, встановлених законом;

     3) у разi зупинення дiї закону або iншого нормативно-правового акта, який регулює вiдповiднi вiдносини;

     4) якщо позивач або вiдповiдач перебуває у складi Збройних Сил України або в iнших створених вiдповiдно до закону вiйськових формуваннях, що переведенi на воєнний стан.

     2. У разi виникнення обставин, встановлених частиною першою цiєї статтi, перебiг позовної давностi зупиняється на весь час iснування цих обставин.

     3. Вiд дня припинення обставин, що були пiдставою для зупинення перебiгу позовної давностi, перебiг позовної давностi продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

     Стаття 264. Переривання перебiгу позовної давностi

     1. Перебiг позовної давностi переривається вчиненням особою дiї, що свiдчить про визнання нею свого боргу або iншого обов'язку.

     2. Позовна давнiсть переривається у разi пред'явлення особою позову до одного iз кiлькох боржникiв, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

     3. Пiсля переривання перебiг позовної давностi починається заново.

     Час, що минув до переривання перебiгу позовної давностi, до нового строку не зараховується.

     Стаття 265. Перебiг позовної давностi у разi залишення позову без розгляду

     1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебiгу позовної давностi.

     2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримiнальному провадженнi, час вiд дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рiшенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давностi.

     Якщо частина строку, що залишилася, є меншою нiж шiсть мiсяцiв, вона подовжується до шести мiсяцiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.04.2012р. N 4652-VI)

     Стаття 266. Застосування позовної давностi до додаткових вимог

     1. Зi спливом позовної давностi до основної вимоги вважається, що позовна давнiсть спливла i до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

     Стаття 267. Наслiдки спливу позовної давностi

     1. Особа, яка виконала зобов'язання пiсля спливу позовної давностi, не має права вимагати повернення виконаного, навiть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давностi.

     2. Заява про захист цивiльного права або iнтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно вiд спливу позовної давностi.

     3. Позовна давнiсть застосовується судом лише за заявою сторони у спорi, зробленою до винесення ним рiшення.

     4. Сплив позовної давностi, про застосування якої заявлено стороною у спорi, є пiдставою для вiдмови у позовi.

     5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давностi, порушене право пiдлягає захисту.

     Стаття 268. Вимоги, на якi позовна давнiсть не поширюється

     1. Позовна давнiсть не поширюється:

     1) на вимогу, що випливає iз порушення особистих немайнових прав, крiм випадкiв, встановлених законом;

     2) на вимогу вкладника до банку (фiнансової установи) про видачу вкладу;

     3) на вимогу про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, крiм випадкiв завдання такої шкоди внаслiдок недолiкiв товару, що є рухомим майном, у тому числi таким, що є складовою частиною iншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергiю;

     4) пункт 4 виключено;

     5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здiйснення страхової виплати (страхового вiдшкодування);

     6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi державних резервiв, стосовно виконання зобов'язань, що випливають iз Закону України "Про державнi резерви";

     7) на вимогу про визнання недiйсним правочину, предметом якого є вiдчуження гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дiя Закону України "Про забезпечення реалiзацiї житлових прав мешканцiв гуртожиткiв", про визнання недiйсним свiдоцтва про право власностi на такий гуртожиток як об'єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недiйсним акта передачi такого гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капiталу (фонду) товариства (органiзацiї), створеного у процесi приватизацiї (корпоратизацiї) колишнiх державних (комунальних) пiдприємств.

     2. Законом можуть бути встановленi також iншi вимоги, на якi не поширюється позовна давнiсть.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 12.05.2004р. N 1713-IV, вiд 19.05.2011р. N 3390-VI, вiд 20.12.2011р. N 4176-VI, вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 05.04.2017р. N 1999-VIII, вiд 09.08.2023р. N 3310-IX)

     2. Законом можуть бути встановленi також iншi вимоги, на якi не поширюється позовна давнiсть.

КНИГА ДРУГА
ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

Глава 20
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 269. Поняття особистого немайнового права

     1. Особистi немайновi права належать кожнiй фiзичнiй особi вiд народження або за законом.

     2. Особистi немайновi права фiзичної особи не мають економiчного змiсту.

     3. Особистi немайновi права тiсно пов'язанi з фiзичною особою. Фiзична особа не може вiдмовитися вiд особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

     4. Особистими немайновими правами фiзична особа володiє довiчно.

     Стаття 270. Види особистих немайнових прав

     1. Вiдповiдно до Конституцiї України фiзична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, право на свободу та особисту недоторканнiсть, право на недоторканнiсть особистого i сiмейного життя, право на повагу до гiдностi та честi, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї, право на недоторканнiсть житла, право на вiльний вибiр мiсця проживання та на свободу пересування, право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi.

     2. Цим Кодексом та iншим законом можуть бути передбаченi й iншi особистi немайновi права фiзичної особи.

     3. Перелiк особистих немайнових прав, якi встановленi Конституцiєю України, цим Кодексом та iншим законом, не є вичерпним.

     Стаття 271. Змiст особистого немайнового права

     1. Змiст особистого немайнового права становить можливiсть фiзичної особи вiльно, на власний розсуд визначати свою поведiнку у сферi свого приватного життя.

     Стаття 272. Здiйснення особистих немайнових прав

     1. Фiзична особа здiйснює особистi немайновi права самостiйно. В iнтересах малолiтнiх, неповнолiтнiх, а також повнолiтнiх фiзичних осiб, якi за вiком або за станом здоров'я не можуть самостiйно здiйснювати свої особистi немайновi права, їхнi права здiйснюють батьки (усиновлювачi), опiкуни, пiклувальники.

     2. Фiзична особа має право вимагати вiд посадових i службових осiб вчинення вiдповiдних дiй, спрямованих на забезпечення здiйснення нею особистих немайнових прав.

     Стаття 273. Забезпечення здiйснення особистих немайнових прав

     1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республiки Крим, органи мiсцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здiйснення фiзичною особою особистих немайнових прав.

     2. Юридичнi особи, їх працiвники, окремi фiзичнi особи, професiйнi обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фiзичної особи, зобов'язанi утримуватися вiд дiй, якими цi права можуть бути порушенi.

     3. Дiяльнiсть фiзичних та юридичних осiб не може порушувати особистi немайновi права.

     Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав

     1. Обмеження особистих немайнових прав фiзичної особи, встановлених Конституцiєю України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

     2. Обмеження особистих немайнових прав фiзичної особи, встановлених цим Кодексом та iншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

     Стаття 275. Захист особистого немайнового права

     1. Фiзична особа має право на захист свого особистого немайнового права вiд протиправних посягань iнших осiб. Захист особистого немайнового права здiйснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

     2. Захист особистого немайнового права може здiйснюватися також iншим способом вiдповiдно до змiсту цього права, способу його порушення та наслiдкiв, що їх спричинило це порушення.

     Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового права

     1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республiки Крим, орган мiсцевого самоврядування, фiзична особа або юридична особа, рiшеннями, дiями або бездiяльнiстю яких порушено особисте немайнове право фiзичної особи, зобов'язанi вчинити необхiднi дiї для його негайного поновлення.

     2. Якщо дiї, необхiднi для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фiзичної особи, не вчиняються, суд може постановити рiшення щодо поновлення порушеного права, а також вiдшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

     Стаття 277. Спростування недостовiрної iнформацiї

     1. Фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено внаслiдок поширення про неї та (або) членiв її сiм'ї недостовiрної iнформацiї, має право на вiдповiдь, а також на спростування цiєї iнформацiї.

     2. Право на вiдповiдь, а також на спростування недостовiрної iнформацiї щодо особи, яка померла, належить членам її сiм'ї, близьким родичам та iншим заiнтересованим особам.

     3. Частину третю виключено.

     4. Спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється особою, яка поширила iнформацiю.

     Поширювачем iнформацiї, яку подає посадова чи службова особа при виконаннi своїх посадових (службових) обов'язкiв, вважається юридична особа, у якiй вона працює.

     Якщо особа, яка поширила недостовiрну iнформацiю, невiдома, фiзична особа, право якої порушено, може звернутися до суду iз заявою про встановлення факту недостовiрностi цiєї iнформацiї та її спростування.

     5. Якщо недостовiрна iнформацiя мiститься у документi, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути вiдкликаний.

     6. Фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено у друкованих або iнших медiа, має право на вiдповiдь, а також на спростування недостовiрної iнформацiї у тому ж медiа в порядку, встановленому законом.

     Якщо вiдповiдь та спростування у тому ж медiа є неможливими у зв'язку з його припиненням, така вiдповiдь та спростування мають бути оприлюдненi в iншому медiа, за рахунок особи, яка поширила недостовiрну iнформацiю.

     Спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється незалежно вiд вини особи, яка її поширила.

     Фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено внаслiдок повiдомлення викривачем iнформацiї про можливi факти корупцiйних або пов'язаних з корупцiєю правопорушень, iнших порушень Закону України "Про запобiгання корупцiї" через зовнiшнi канали повiдомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобiгання корупцiї", має право на вiдповiдь.

     7. Спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється у такий же спосiб, у який вона була поширена.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV, вiд 27.03.2014р. N 1170-VII, вiд 17.10.2019р. N 198-IX)

     Стаття 278. Заборона поширення iнформацiї, якою порушуються особистi немайновi права

     1. Якщо особисте немайнове право фiзичної особи порушене у газетi, книзi, кiнофiльмi, теле-, радiопередачi тощо, якi готуються до випуску у свiт, суд може заборонити розповсюдження вiдповiдної iнформацiї.

     2. Якщо особисте немайнове право фiзичної особи порушене в номерi (випуску) газети, книзi, кiнофiльмi, теле-, радiопередачi тощо, якi випущенi у свiт, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

(У редакцiї Закону України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV)

     Стаття 279. Правовi наслiдки невиконання рiшення суду про захист особистого немайнового права

     1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити вiдповiднi дiї для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється вiд виконання судового рiшення, на неї може бути накладено штраф вiдповiдно до Цивiльного процесуального кодексу України.

     2. Сплата штрафу не звiльняє особу вiд обов'язку виконати рiшення суду.

     Стаття 280. Право фiзичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на вiдшкодування шкоди

     1. Якщо фiзичнiй особi внаслiдок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода пiдлягає вiдшкодуванню, крiм випадку неумисного повiдомлення викривачем недостовiрної iнформацiї про можливi факти корупцiйних або пов'язаних з корупцiєю правопорушень, iнших порушень Закону України "Про запобiгання корупцiї" в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка пiдлягає спростуванню.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.10.2019р. N 198-IX)

Глава 21
ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ IСНУВАННЯ ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 281. Право на життя

     1. Фiзична особа має невiд'ємне право на життя.

     2. Фiзична особа не може бути позбавлена життя.

     Фiзична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я iншої фiзичної особи вiд протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

     3. Медичнi, науковi та iншi дослiди можуть провадитися лише щодо повнолiтньої дiєздатної фiзичної особи за її вiльною згодою.

     Клiнiчнi випробування лiкарських засобiв проводяться вiдповiдно до закону.

     4. Забороняється задоволення прохання фiзичної особи про припинення її життя.

     5. Стерилiзацiя може вiдбутися лише за бажанням повнолiтньої фiзичної особи.

     Абзац другий виключено.

     6. Штучне переривання вагiтностi, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнiв, може здiйснюватися за бажанням жiнки.

     У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагiтностi може бути проведене при вагiтностi вiд дванадцяти до двадцяти двох тижнiв.

     Перелiк обставин, що дозволяють переривання вагiтностi пiсля дванадцяти тижнiв вагiтностi, встановлюється законодавством.

     7. Повнолiтнi жiнка або чоловiк мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лiкувальних програм допомiжних репродуктивних технологiй згiдно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.11.2004р. N 2135-IV, вiд 12.05.2011р. N 3323-VI, вiд 14.11.2017р. N 2205-VIII, який вводиться в дiю з 10.06.2018р.)

     Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю

     1. Фiзична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслiдок пiдприємницької або iншої дiяльностi, яка загрожує життю та здоров'ю.

     Стаття 283. Право на охорону здоров'я

     1. Фiзична особа має право на охорону її здоров'я.

     2. Охорона здоров'я забезпечується системною дiяльнiстю державних та iнших органiзацiй, передбаченою Конституцiєю України та законом.

     Стаття 284. Право на медичну допомогу

     1. Фiзична особа має право на надання їй медичної допомоги.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв i яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибiр лiкаря та вибiр методiв лiкування вiдповiдно до його рекомендацiй.

     3. Надання медичної допомоги фiзичнiй особi, яка досягла чотирнадцяти рокiв, провадиться за її згодою.

     4. Повнолiтня дiєздатна фiзична особа, яка усвiдомлює значення своїх дiй i може керувати ними, має право вiдмовитися вiд лiкування.

     5. У невiдкладних випадках, за наявностi реальної загрози життю фiзичної особи, медична допомога надається без згоди фiзичної особи або її батькiв (усиновлювачiв), опiкуна, пiклувальника.

     6. Надання фiзичнiй особi психiатричної допомоги здiйснюється вiдповiдно до закону.

     Стаття 285. Право на iнформацiю про стан свого здоров'я

     1. Повнолiтня фiзична особа має право на достовiрну i повну iнформацiю про стан свого здоров'я, у тому числi на ознайомлення з вiдповiдними медичними документами, що стосуються її здоров'я.

     2. Батьки (усиновлювачi), опiкун, пiклувальник мають право на iнформацiю про стан здоров'я дитини або пiдопiчного.

     3. Якщо iнформацiя про хворобу фiзичної особи може погiршити стан її здоров'я або погiршити стан здоров'я фiзичних осiб, визначених частиною другою цiєї статтi, зашкодити процесовi лiкування, медичнi працiвники мають право дати неповну iнформацiю про стан здоров'я фiзичної особи, обмежити можливiсть їх ознайомлення з окремими медичними документами.

     4. У разi смертi фiзичної особи члени її сiм'ї або iншi фiзичнi особи, уповноваженi ними, мають право бути присутнiми при дослiдженнi причин її смертi та ознайомитись iз висновками щодо причин смертi, а також право на оскарження цих висновкiв до суду.

     Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

     1. Фiзична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, дiагноз, а також про вiдомостi, одержанi при її медичному обстеженнi.

     2. Забороняється вимагати та подавати за мiсцем роботи або навчання iнформацiю про дiагноз та методи лiкування фiзичної особи.

     3. Фiзична особа зобов'язана утримуватися вiд поширення iнформацiї, зазначеної у частинi першiй цiєї статтi, яка стала їй вiдома у зв'язку з виконанням службових обов'язкiв або з iнших джерел.

     4. Фiзична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

     Стаття 287. Права фiзичної особи, яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров'я

     1. Фiзична особа, яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров'я, має право на допуск до неї iнших медичних працiвникiв, членiв сiм'ї, опiкуна, пiклувальника, нотарiуса та адвоката.

     2. Фiзична особа, яка перебуває на стацiонарному лiкуваннi у закладi охорони здоров'я, має право на допуск до неї священнослужителя для вiдправлення богослужiння та релiгiйного обряду.

     Стаття 288. Право на свободу

     1. Фiзична особа має право на свободу.

     2. Забороняються будь-якi форми фiзичного чи психiчного тиску на фiзичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобiв, вчинення iнших дiй, що порушують право на свободу.

     Стаття 289. Право на особисту недоторканнiсть

     1. Фiзична особа має право на особисту недоторканнiсть.

     2. Фiзична особа не може бути пiддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гiднiсть, поводженню чи покаранню.

     3. Фiзичне покарання батьками (усиновлювачами), опiкунами, пiклувальниками, вихователями малолiтнiх, неповнолiтнiх дiтей та пiдопiчних не допускається.

     У разi жорстокої, аморальної поведiнки фiзичної особи щодо iншої особи, яка є в безпорадному станi, застосовуються заходи, встановленi цим Кодексом та iншим законом.

     4. Фiзична особа має право розпорядитися щодо передачi пiсля її смертi органiв та iнших анатомiчних матерiалiв її тiла науковим, медичним або навчальним закладам.

     Стаття 290. Право на донорство

     1. Повнолiтня дiєздатна фiзична особа має право бути донором кровi, її компонентiв, а також органiв та iнших анатомiчних матерiалiв та репродуктивних клiтин. Особа вiком до 18 рокiв може бути живим донором гемопоетичних стовбурових клiтин вiдповiдно до закону.

     Донорство кровi, її компонентiв, органiв та iнших анатомiчних матерiалiв, репродуктивних клiтин здiйснюється вiдповiдно до закону.

     2. Взяття органiв та iнших анатомiчних матерiалiв з тiла фiзичної особи, яка померла, не допускається, крiм випадкiв i в порядку, встановлених законом.

     3. Фiзична особа може дати письмову згоду на донорство її органiв та iнших анатомiчних матерiалiв на випадок своєї смертi або заборонити його.

     Особа донора не повинна бути вiдомою реципiєнту, а особа реципiєнта - родинi донора, крiм випадкiв, коли реципiєнт i донор перебувають у шлюбi або є близькими родичами.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 31.05.2011р. N 3436-VI, вiд 28.02.2019р. N 2694-VIII)

     Стаття 291. Право на сiм'ю

     1. Фiзична особа незалежно вiд вiку та стану здоров'я має право на сiм'ю.

     2. Фiзична особа не може бути проти її волi розлучена з сiм'єю, крiм випадкiв, встановлених законом.

     3. Фiзична особа має право на пiдтримання зв'язкiв з членами своєї сiм'ї та родичами незалежно вiд того, де вона перебуває.

     4. Нiхто не має права втручатися у сiмейне життя фiзичної особи, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

     Стаття 292. Право на опiку або пiклування

     1. Малолiтня, неповнолiтня особа, а також фiзична особа, яка визнана недiєздатною або цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, має право на опiку або пiклування.

     Стаття 293. Право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля

     1. Фiзична особа має право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, право на достовiрну iнформацiю про стан довкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту, а також право на її збирання та поширення.

     2. Дiяльнiсть фiзичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкiлля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої дiяльностi.

     Дiяльнiсть фiзичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкiллю, може бути припинена за рiшенням суду.

     3. Фiзична особа має право на безпечнi для неї продукти споживання (харчовi продукти та предмети побуту).

     4. Фiзична особа має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, проживання, навчання тощо.

Глава 22
ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦIАЛЬНЕ БУТТЯ ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 294. Право на iм'я

     1. Фiзична особа має право на iм'я.

     2. Фiзична особа має право на транскрибований запис її прiзвища та iменi вiдповiдно до своєї нацiональної традицiї.

     3. У разi перекручення iменi фiзичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення iменi було здiйснене у документi, такий документ пiдлягає замiнi. Якщо перекручення iменi здiйснене у медiа, воно має бути виправлене у тому ж медiа.

     Стаття 295. Право на змiну iменi

     1. Фiзична особа, яка досягла шiстнадцяти рокiв, має право на власний розсуд змiнити своє прiзвище та (або) власне iм'я, та (або) по батьковi.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право змiнити своє прiзвище та (або) власне iм'я, та (або) по батьковi за згодою батькiв.

     У разi якщо над фiзичною особою, яка досягла чотирнадцяти рокiв, встановлено пiклування, змiна прiзвища та (або) власного iменi, та (або) по батьковi такої особи здiйснюється за згодою пiклувальника.

     3. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право змiнити своє прiзвище та (або) власне iм'я, та (або) по батьковi за згодою одного з батькiв, якщо другий з батькiв помер, визнаний безвiсно вiдсутнiм, оголошений померлим, визнаний обмежено дiєздатним, недiєздатним, позбавлений батькiвських прав стосовно цiєї дитини або якщо вiдомостi про батька (матiр) дитини виключено з актового запису про її народження, або якщо вiдомостi про чоловiка як батька дитини внесенi до актового запису про її народження за заявою матерi.

     У разi заперечення одного з батькiв щодо змiни по батьковi дитини спiр щодо такої змiни може вирiшуватися органом опiки та пiклування або судом. При вирiшеннi спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язкiв стосовно дитини та iншi обставини, що засвiдчують вiдповiднiсть змiни по батьковi iнтересам дитини.

     4. Прiзвище, власне iм'я та по батьковi фiзичної особи можуть бути змiненi у разi її усиновлення, визнання усиновлення недiйсним або його скасування вiдповiдно до закону.

     5. Прiзвище фiзичної особи може бути змiнене у разi реєстрацiї шлюбу, розiрвання шлюбу або визнання його недiйсним.

     6. Пiдставами для вiдмови у змiнi iменi є:

     здiйснення стосовно заявника кримiнального провадження або його перебування пiд адмiнiстративним наглядом;

     наявнiсть у заявника судимостi, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

     офiцiйне звернення правоохоронних органiв iноземних держав про оголошення розшуку заявника;

     подання заявником неправдивих вiдомостей про себе.

     7. Порядок розгляду заяв про змiну iменi (прiзвища, власного iменi, по батьковi) фiзичної особи встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(У редакцiї Закону України вiд 22.12.2006р. N 524-V, iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.05.2013р. N 245-VII, вiд 03.11.2020р. N 942-IX)

     Стаття 296. Право на використання iменi

     1. Фiзична особа має право використовувати своє iм'я у всiх сферах своєї дiяльностi.

     2. Використання iменi фiзичної особи в лiтературних та iнших творах, крiм творiв документального характеру, як персонажа (дiйової особи) допускається лише за її згодою, а пiсля її смертi - за згодою її дiтей, вдови (вдiвця), а якщо їх немає, - батькiв, братiв та сестер.

     3. Використання iменi фiзичної особи з метою висвiтлення її дiяльностi або дiяльностi органiзацiї, в якiй вона працює чи навчається, що грунтується на вiдповiдних документах (звiти, стенограми, протоколи, аудiо-, вiдеозаписи, архiвнi матерiали тощо), допускається без її згоди.

     4. Iм'я фiзичної особи, яка затримана, пiдозрюється чи обвинувачується у вчиненнi кримiнального правопорушення, або особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разi набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справi про адмiнiстративне правопорушення та в iнших випадках, передбачених законом.

     5. Iм'я потерпiлого вiд правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.

     6. Iм'я учасника цивiльного спору, який стосується особистого життя сторiн, може бути використане iншими особами лише за його згодою.

     7. Використання початкової лiтери прiзвища фiзичної особи у медiа, лiтературних творах не є порушенням її права.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV, вiд 16.05.2013р. N 245-VII)

     Стаття 297. Право на повагу до гiдностi та честi

     1. Кожен має право на повагу до його гiдностi та честi.

     2. Гiднiсть та честь фiзичної особи є недоторканними.

     3. Фiзична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гiдностi та честi.

     Стаття 298. Повага до людини, яка померла

     1. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тiла людини, яка померла.

     2. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до мiсця поховання людини.

     3. У разi глуму над тiлом людини, яка померла, або над мiсцем її поховання члени її сiм'ї, близькi родичi мають право на вiдшкодування майнової та моральної шкоди.

     Стаття 299. Право на недоторканнiсть дiлової репутацiї

     1. Фiзична особа має право на недоторканнiсть своєї дiлової репутацiї.

     2. Фiзична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї дiлової репутацiї.

     Стаття 300. Право на iндивiдуальнiсть

     1. Фiзична особа має право на iндивiдуальнiсть.

     2. Фiзична особа має право на збереження своєї нацiональної, культурної, релiгiйної, мовної самобутностi, а також право на вiльний вибiр форм та способiв прояву своєї iндивiдуальностi, якщо вони не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства.

     Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю

     1. Фiзична особа має право на особисте життя.

     2. Фiзична особа сама визначає своє особисте життя i можливiсть ознайомлення з ним iнших осiб.

     3. Фiзична особа має право на збереження у таємницi обставин свого особистого життя.

     4. Обставини особистого життя фiзичної особи можуть бути розголошенi iншими особами лише за умови, що вони мiстять ознаки правопорушення, що пiдтверджено рiшенням суду, а також за її згодою.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV)

     Стаття 302. Право на iнформацiю

     1. Фiзична особа має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю.

     Збирання, зберiгання, використання i поширення iнформацiї про особисте життя фiзичної особи без її згоди не допускаються, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини.

     2. Фiзична особа, яка поширює iнформацiю, зобов'язана переконатися в її достовiрностi.

     Фiзична особа, яка поширює iнформацiю, отриману з офiцiйних джерел (iнформацiя органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, звiти, стенограми тощо), не зобов'язана перевiряти її достовiрнiсть та не несе вiдповiдальностi в разi її спростування.

     Фiзична особа, яка поширює iнформацiю, отриману з офiцiйних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

(У редакцiї Закону України вiд 22.12.2005р. N 3261-IV)

     Стаття 303. Право на особистi папери

     1. Особистi папери (документи, фотографiї, щоденники, iншi записи, особистi архiвнi матерiали тощо) фiзичної особи є її власнiстю.

     2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублiкування, допускаються лише за згодою фiзичної особи, якiй вони належать.

     3. Якщо особистi папери фiзичної особи стосуються особистого життя iншої особи, для їх використання, у тому числi шляхом опублiкування, потрiбна згода цiєї особи.

     4. У разi смертi фiзичних осiб, визначених частинами другою i третьою цiєї статтi, особистi папери можуть бути використанi, у тому числi шляхом опублiкування, лише за згодою їхнiх дiтей, вдови (вдiвця), а якщо їх немає, - батькiв, братiв та сестер.

     Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами

     1. Фiзична особа, якiй належать особистi папери, може усно або у письмовiй формi розпорядитися ними, у тому числi i на випадок своєї смертi.

     Стаття 305. Право на ознайомлення з особистими паперами, якi переданi до фонду бiблiотек або архiвiв

     1. Фiзична особа має право вiльно ознайомлюватися i використовувати, зокрема шляхом опублiкування, будь-якi особистi папери, переданi до фонду бiблiотек або архiвiв, з додержанням прав фiзичних осiб, визначених частинами третьою та четвертою статтi 303 цього Кодексу, якщо iнше не встановлено договором, на пiдставi якого були переданi особистi папери.

     Стаття 306. Право на таємницю кореспонденцiї

     1. Фiзична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повiдомлень та iнших видiв кореспонденцiї.

     Листи, телеграми тощо є власнiстю адресата.

     2. Листи, телеграми та iншi види кореспонденцiї можуть використовуватися, зокрема шляхом опублiкування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

     Якщо кореспонденцiя стосується особистого життя iншої фiзичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублiкування, потрiбна згода цiєї особи.

     3. У разi смертi фiзичної особи, яка направила кореспонденцiю, i адресата використання кореспонденцiї, зокрема шляхом її опублiкування, можливе лише за згодою фiзичних осiб, визначених частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу.

     У разi смертi фiзичної особи, яка направила кореспонденцiю, i адресата, а також у разi смертi фiзичних осiб, визначених частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу, кореспонденцiя, яка має наукову, художню, iсторичну цiннiсть, може бути опублiкована в порядку, встановленому законом.

     4. Кореспонденцiя, яка стосується фiзичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разi, якщо в нiй мiстяться докази, що мають значення для вирiшення справи. Iнформацiя, яка мiститься в такiй кореспонденцiї, не пiдлягає розголошенню.

     5. Порушення таємницi кореспонденцiї може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобiгання кримiнальному правопорушенню чи пiд час кримiнального провадження, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 13.04.2012р. N 4652-VI, вiд 17.06.2020р. N 720-IX)

     Стаття 307. Захист iнтересiв фiзичної особи при проведеннi фото-, кiно-, теле- та вiдеозйомок

     1. Фiзична особа може бути знята на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку лише за її згодою. Згода особи на знiмання її на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку припускається, якщо зйомки проводяться вiдкрито на вулицi, на зборах, конференцiях, мiтингах та iнших заходах публiчного характеру.

     2. Фiзична особа, яка погодилася на знiмання її на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку, може вимагати припинення їх публiчного показу в тiй частинi, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язанi з демонтажем виставки чи запису, вiдшкодовуються цiєю фiзичною особою.

     3. Знiмання фiзичної особи на фото-, кiно-, теле- чи вiдеоплiвку, в тому числi таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

     Стаття 308. Охорона iнтересiв фiзичної особи, яка зображена на фотографiях та в iнших художнiх творах

     1. Фотографiя, iншi художнi твори, на яких зображено фiзичну особу, можуть бути публiчно показанi, вiдтворенi, розповсюдженi лише за згодою цiєї особи, а в разi її смертi - за згодою осiб, визначених частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу.

     Згода, яку дала фiзична особа, зображена на фотографiї, iншому художньому творi, може бути пiсля її смертi вiдкликана особами, визначеними частиною четвертою статтi 303 цього Кодексу. Витрати особи, яка здiйснювала публiчний показ, вiдтворення чи розповсюдження фотографiї, iншого художнього твору, вiдшкодовуються цими особами.

     2. Якщо фiзична особа позувала авторовi за плату, фотографiя, iнший художнiй твiр може бути публiчно показаний, вiдтворений або розповсюджений без її згоди.

     Фiзична особа, яка позувала авторовi фотографiї, iншого художнього твору за плату, а пiсля її смертi - її дiти та вдова (вдiвець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публiчного показу, вiдтворення чи розповсюдження фотографiї, iншого художнього твору за умови вiдшкодування автору або iншiй особi пов'язаних iз цим збиткiв.

     3. Фотографiя може бути розповсюджена без дозволу фiзичної особи, яка зображена на нiй, якщо це викликано необхiднiстю захисту її iнтересiв або iнтересiв iнших осiб.

     Стаття 309. Право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi

     1. Фiзична особа має право на свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi.

     2. Фiзична особа має право на вiльний вибiр сфер, змiсту та форм (способiв, прийомiв) творчостi.

     Цензура процесу творчостi та результатiв творчої дiяльностi не допускається.

     Стаття 310. Право на мiсце проживання

     1. Фiзична особа має право на мiсце проживання.

     2. Фiзична особа має право на вiльний вибiр мiсця проживання та його змiну, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Стаття 311. Право на недоторканнiсть житла

     1. Житло фiзичної особи є недоторканним.

     2. Проникнення до житла чи до iншого володiння фiзичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може вiдбутися лише за вмотивованим рiшенням суду.

     3. У невiдкладних випадках, пов'язаних iз рятуванням життя людей та майна або з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, законом може бути встановлено iнший порядок проникнення до житла чи до iншого володiння фiзичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

     4. Фiзична особа не може бути виселена або iншим чином примусово позбавлена житла, крiм випадкiв, встановлених законом.

     Стаття 312. Право на вибiр роду занять

     1. Фiзична особа має право на вибiр та змiну роду занять.

     2. Фiзичнiй особi може бути заборонено виконувати певну роботу або обiймати певнi посади у випадках i в порядку, встановлених законом.

     3. Використання примусової працi забороняється.

     Не вважаються примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншими рiшеннями суду, а також робота чи служба вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

     Стаття 313. Право на свободу пересування

     1. Фiзична особа має право на свободу пересування.

     2. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право на вiльне самостiйне пересування по територiї України i на вибiр мiсця перебування.

     Фiзична особа, яка не досягла чотирнадцяти рокiв, має право пересуватися по територiї України лише за згодою батькiв (усиновлювачiв), опiкунiв та в їхньому супроводi або в супроводi осiб, якi уповноваженi ними.

     3. Фiзична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.

     Фiзична особа, яка досягла шiстнадцяти рокiв, має право на вiльний самостiйний виїзд за межi України.

     Фiзична особа, яка не досягла шiстнадцяти рокiв, має право на виїзд за межi України лише за згодою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальникiв та в їхньому супроводi або в супроводi осiб, якi уповноваженi ними, крiм випадкiв, передбачених законом.

     4. Фiзична особа може бути обмежена у здiйсненнi права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

     5. Фiзична особа не може бути видворена з обраного нею мiсця перебування, доступ до якого не заборонений законом.

     6. Законом можуть бути встановленi особливi правила доступу на окремi територiї, якщо цього потребують iнтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 07.12.2017р. N 2234-VIII)

     Стаття 314. Право на свободу об'єднання

     1. Фiзичнi особи мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї.

     2. Належнiсть чи неналежнiсть фiзичної особи до полiтичної партiї або громадської органiзацiї не є пiдставою для обмеження її прав, надання їй пiльг чи переваг.

     Стаття 315. Право на мирнi зiбрання

     1. Фiзичнi особи мають право вiльно збиратися на мирнi збори, конференцiї, засiдання, фестивалi тощо.

     2. Обмеження щодо реалiзацiї права на мирнi зiбрання може встановлюватися судом вiдповiдно до закону.

КНИГА ТРЕТЯ
ПРАВО ВЛАСНОСТI ТА IНШI РЕЧОВI ПРАВА

РОЗДIЛ I
ПРАВО ВЛАСНОСТI

Глава 23
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТI

     Стаття 316. Поняття права власностi

     1. Правом власностi є право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, незалежно вiд волi iнших осiб.

     2. Особливим видом права власностi є право довiрчої власностi, яке виникає внаслiдок закону або договору.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2003р. N 980-IV, вiд 20.09.2019р. N 132-IX)

     Стаття 317. Змiст права власностi

     1. Власниковi належать права володiння, користування та розпоряджання своїм майном.

     2. На змiст права власностi не впливають мiсце проживання власника та мiсцезнаходження майна.

     Стаття 318. Суб'єкти права власностi

     1. Суб'єктами права власностi є Український народ та iншi учасники цивiльних вiдносин, визначенi статтею 2 цього Кодексу.

     2. Усi суб'єкти права власностi є рiвними перед законом.

     Стаття 319. Здiйснення права власностi

     1. Власник володiє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

     2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-якi дiї, якi не суперечать закону.

     При здiйсненнi своїх прав та виконаннi обов'язкiв власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспiльства.

     3. Усiм власникам забезпечуються рiвнi умови здiйснення своїх прав.

     4. Власнiсть зобов'язує.

     5. Власник не може використовувати право власностi на шкоду правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю та природнi якостi землi.

     6. Держава не втручається у здiйснення власником права власностi.

     7. Дiяльнiсть власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном iнших осiб лише у випадках i в порядку, встановлених законом.

     8. Особливостi здiйснення права власностi на культурнi цiнностi встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI)

     Стаття 320. Використання власником свого майна для здiйснення пiдприємницької дiяльностi

     1. Власник має право використовувати своє майно для здiйснення пiдприємницької дiяльностi, крiм випадкiв, встановлених законом.

     2. Законом можуть бути встановленi умови використання власником свого майна для здiйснення пiдприємницької дiяльностi.

     Стаття 321. Непорушнiсть права власностi

     1. Право власностi є непорушним. Нiхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здiйсненнi.

     2. Особа може бути позбавлена права власностi або обмежена у його здiйсненнi лише у випадках i в порядку, встановлених законом.

     3. Примусове вiдчуження об'єктiв права власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi на пiдставi i в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного вiдшкодування їх вартостi, крiм випадкiв, встановлених частиною другою статтi 353 цього Кодексу.

     Стаття 322. Тягар утримання майна

     1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

     1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 324. Право власностi Українського народу

     1. Земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об'єктами права власностi Українського народу.

     2. Вiд iменi Українського народу права власника здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцiєю України.

     3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власностi Українського народу вiдповiдно до закону.

     Стаття 325. Право приватної власностi

     1. Суб'єктами права приватної власностi є фiзичнi та юридичнi особи.

     2. Фiзичнi та юридичнi особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видiв майна, якi вiдповiдно до закону не можуть їм належати.

     3. Склад, кiлькiсть та вартiсть майна, яке може бути у власностi фiзичних та юридичних осiб, не є обмеженими.

     Законом може бути встановлено обмеження розмiру земельної дiлянки, яка може бути у власностi фiзичної та юридичної особи.

     Стаття 326. Право державної власностi

     1. У державнiй власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить державi Україна.

     2. Вiд iменi та в iнтересах держави Україна право власностi здiйснюють вiдповiдно органи державної влади.

     3. Управлiння майном, що є у державнiй власностi, здiйснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здiйснюватися iншими суб'єктами.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.09.2006р. N 185-V)

     Стаття 327. Право комунальної власностi

     1. У комунальнiй власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить територiальнiй громадi.

     2. Управлiння майном, що є у комунальнiй власностi, здiйснюють безпосередньо територiальна громада та утворенi нею органи мiсцевого самоврядування.

Глава 24
НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТI

     Стаття 328. Пiдстави набуття права власностi

     1. Право власностi набувається на пiдставах, що не забороненi законом, зокрема iз правочинiв.

     2. Право власностi вважається набутим правомiрно, якщо iнше прямо не випливає iз закону або незаконнiсть набуття права власностi чи необґрунтованiсть активiв, якi перебувають у власностi, не встановленi судом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 31.10.2019р. N 263-IX)

     Стаття 329. Набуття права власностi юридичною особою публiчного права

     1. Юридична особа публiчного права набуває право власностi на майно, передане їй у власнiсть, та на майно, набуте нею у власнiсть на пiдставах, не заборонених законом.

     Стаття 330. Набуття добросовiсним набувачем права власностi на майно, вiдчужене особою, яка не мала на це права

     1. Якщо майно вiдчужене особою, яка не мала на це права, добросовiсний набувач набуває право власностi на нього, якщо вiдповiдно до статтi 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2003р. N 1255-IV)

     Стаття 331. Набуття права власностi на новостворене майно та об'єкти незавершеного будiвництва

     1. Право власностi на нову рiч, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Особа, яка виготовила (створила) рiч зi своїх матерiалiв на пiдставi договору, є власником цiєї речi.

     2. Право власностi на новостворене нерухоме майно (житловi будинки, будiвлi, споруди тощо) виникає з моменту завершення будiвництва (створення майна).

     Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатацiї, право власностi виникає з моменту його прийняття до експлуатацiї.

     Якщо право власностi на нерухоме майно вiдповiдно до закону пiдлягає державнiй реєстрацiї, право власностi виникає з моменту державної реєстрацiї.

     3. До завершення будiвництва (створення майна) особа вважається власником матерiалiв, обладнання тощо, якi були використанi в процесi цього будiвництва (створення майна).

     У разi необхiдностi особа, зазначена в абзацi першому цiєї частини, може укласти договiр щодо об'єкта незавершеного будiвництва пiсля проведення державної реєстрацiї права власностi або спецiального майнового права на нього вiдповiдно до закону.

     4. Частину четверту виключено

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV, вiд 11.02.2010р. N 1878-VI, вiд 18.01.2018р. N 2269-VIII, вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 332. Набуття права власностi на перероблену рiч

     1. Переробкою є використання однiєї речi (матерiалу), в результатi чого створюється нова рiч.

     2. Особа, яка самочинно переробила чужу рiч, не набуває право власностi на нову рiч i зобов'язана вiдшкодувати власниковi матерiалу його вартiсть.

     3. Право власностi на рухому рiч, створену особою шляхом переробки з матерiалу, що їй не належить, набувається власником матерiалу за його бажанням, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Якщо вартiсть переробки i створеної нової речi iстотно перевищує вартiсть матерiалу, право власностi на нову рiч набуває за її бажанням особа, яка здiйснила таку переробку. У цьому разi особа, яка здiйснила переробку, зобов'язана вiдшкодувати власниковi матерiалу моральну шкоду.

     5. Власник матерiалу, який набув право власностi на виготовлену з нього рiч, зобов'язаний вiдшкодувати вартiсть переробки особi, яка її здiйснила, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарiв природи

     1. Особа, яка зiбрала ягоди, лiкарськi рослини, зловила рибу або здобула iншу рiч у лiсi, водоймi тощо, є їхнiм власником, якщо вона дiяла вiдповiдно до закону, мiсцевого звичаю або загального дозволу власника вiдповiдної земельної дiлянки.

     Стаття 334. Момент набуття права власностi за договором

     1. Право власностi у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Переданням майна вважається вручення його набувачевi або перевiзниковi, органiзацiї зв'язку тощо для вiдправлення, пересилання набувачевi майна, вiдчуженого без зобов'язання доставки.

     До передання майна прирiвнюється вручення коносамента або iншого товарно-розпорядчого документа на майно.

     3. Право власностi на майно за договором, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню, виникає у набувача з моменту такого посвiдчення або з моменту набрання законної сили рiшенням суду про визнання договору, не посвiдченого нотарiально, дiйсним.

     4. Права на нерухоме майно, якi пiдлягають державнiй реєстрацiї, виникають з дня такої реєстрацiї вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 335. Набуття права власностi на безхазяйну рiч

     1. Безхазяйною є рiч, яка не має власника або власник якої невiдомий.

     2. Безхазяйнi нерухомi речi беруться на облiк органом, що здiйснює державну реєстрацiю прав на нерухоме майно, за заявою органу мiсцевого самоврядування, на територiї якого вони розмiщенi. Про взяття безхазяйної нерухомої речi на облiк робиться оголошення у друкованих медiа.

     Пiсля спливу одного року з дня взяття на облiк безхазяйної нерухомої речi вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном вiдповiдної територiальної громади, може бути передана за рiшенням суду у комунальну власнiсть.

     3. Безхазяйнi рухомi речi можуть набуватися у власнiсть за набувальною давнiстю, крiм випадкiв, встановлених статтями 336, 338, 341 i 343 цього Кодексу.

     4. Особливостi набуття органiзацiєю водокористувачiв права власностi на безхазяйнi об'єкти мелiоративних систем визначаються законом.

     5. Особливостi набуття права власностi на безхазяйнi гiдротехнiчнi споруди для цiлей аквакультури визначаються законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.02.2022р. N 2079-IX, вiд 21.03.2023р. N 2989-IX)

     Стаття 336. Набуття права власностi на рухому рiч, вiд якої власник вiдмовився

     1. Особа, яка заволодiла рухомою рiччю, вiд якої власник вiдмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власностi на цю рiч з моменту заволодiння нею.

     Стаття 337. Знахiдка

     1. Особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана негайно повiдомити про це особу, яка її загубила, або власника речi i повернути знайдену рiч цiй особi.

     Особа, яка знайшла загублену рiч у примiщеннi або транспортному засобi, зобов'язана передати її особi, яка представляє володiльця цього примiщення чи транспортного засобу. Особа, якiй передана знахiдка, набуває прав та обов'язкiв особи, яка знайшла загублену рiч.

     2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речi, або мiсце її перебування невiдомi, особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана заявити про знахiдку Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування.

     3. Особа, яка знайшла загублену рiч, має право зберiгати її у себе або здати на зберiгання Нацiональнiй полiцiї, або органовi мiсцевого самоврядування, або передати знахiдку особi, яку вони вказали.

     Рiч, що швидко псується, або рiч, витрати на зберiгання якої є непропорцiйно великими порiвняно з її вартiстю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказiв, що пiдтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана вiд продажу знайденої речi, пiдлягає поверненню особi, яка має право вимагати її повернення.

     4. Особа, яка знайшла загублену рiч, вiдповiдає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартостi лише в разi свого умислу або грубої необережностi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 338. Набуття права власностi на знахiдку

     1. Особа, яка знайшла загублену рiч, набуває право власностi на неї пiсля спливу шести мiсяцiв з моменту заявлення про знахiдку Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування, якщо:

     1) не буде встановлено власника або iншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речi;

     2) власник або iнша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речi, не заявить про свої права на рiч особi, яка її знайшла, Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування.

     2. Якщо особа, яка знайшла загублену рiч, подасть органовi мiсцевого самоврядування письмову заяву про вiдмову вiд набуття права власностi на неї, ця рiч переходить у власнiсть територiальної громади.

     3. Знайденi транспортнi засоби передаються на зберiгання Нацiональнiй полiцiї, про що робиться оголошення в друкованих медiа.

     Якщо протягом шести мiсяцiв вiд дня опублiкування цього оголошення власник або iнша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявленi або вони не заявлять про свої права на транспортний засiб, Нацiональна полiцiя має право продати його, а суму виторгу внести на спецiальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох рокiв колишнiй власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власнiсть територiальної громади, на територiї якої було знайдено транспортний засiб.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену рiч, на винагороду та вiдшкодування витрат, пов'язаних iз знахiдкою

     1. Особа, яка знайшла загублену рiч, має право вимагати вiд особи, якiй вона повернута, або особи, яка набула право власностi на неї, вiдшкодування необхiдних витрат, пов'язаних iз знахiдкою (зберiгання, розшук власника, продаж речi тощо).

     2. Особа, яка знайшла загублену рiч, має право вимагати вiд її власника (володiльця) винагороду за знахiдку в розмiрi до двадцяти вiдсоткiв вартостi речi.

     3. Якщо власник (володiлець) публiчно обiцяв винагороду за знахiдку, винагорода виплачується на умовах публiчної обiцянки.

     4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену рiч, не заявила про знахiдку або вчинила спробу приховати її.

     Стаття 340. Бездоглядна домашня тварина

     1. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повiдомити про це власника i повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або мiсце його перебування невiдомi, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днiв заявити про це органовi мiсцевого самоврядування, який вживає заходiв щодо розшуку власника.

     2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманнi та в користуваннi або передати iншiй особi, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її органовi мiсцевого самоврядування.

     3. Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, вiдповiдає за її загибель або пошкодження у межах її вартостi лише у разi свого умислу або грубої необережностi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 341. Набуття права власностi на бездоглядну домашню тварину

     1. Якщо протягом шести мiсяцiв з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби i протягом двох мiсяцiв - щодо iнших домашнiх тварин не буде виявлено їхнього власника або вiн не заявить про свої право на них, право власностi на цi тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманнi та в користуваннi.

     2. У разi вiдмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманнi та в користуваннi, вiд набуття права власностi на неї ця тварина переходить у власнiсть територiальної громади, на територiї якої її було виявлено.

     Стаття 342. Вiдшкодування витрат на утримання бездоглядної домашньої тварини та виплата винагороди

     1. У разi повернення бездоглядної домашньої тварини власниковi особа, яка затримала тварину, та особа, якiй вона була передана на утримання та в користування, мають право на вiдшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих вiд користування нею.

     2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право на винагороду вiдповiдно до статтi 339 цього Кодексу.

     Стаття 343. Набуття права власностi на скарб

     1. Скарбом є закопанi у землi чи прихованi iншим способом грошi, валютнi цiнностi, iншi цiннi речi, власник яких невiдомий або за законом втратив на них право власностi.

     2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власностi на нього.

     Якщо скарб був прихований у майнi, що належить на правi власностi iншiй особi, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рiвних частках право спiльної часткової власностi на нього.

     3. У разi виявлення скарбу особою, яка здiйснювала розкопки чи пошук цiнностей без згоди на це власника майна, в якому вiн був прихований, право власностi на скарб набуває власник цього майна.

     4. У разi виявлення скарбу, що становить культурну цiннiсть вiдповiдно до закону, право власностi на нього набуває держава.

     Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання вiд держави винагороди у розмiрi до двадцяти вiдсоткiв вiд його вартостi на момент виявлення, якщо вона негайно повiдомила Нацiональнiй полiцiї або органовi мiсцевого самоврядування про скарб i передала його вiдповiдному державному органовi або органовi мiсцевого самоврядування.

     Якщо скарб, що становить культурну цiннiсть, був виявлений у майнi, що належить iншiй особi, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмiрi до десяти вiдсоткiв вiд вартостi скарбу кожна.

     5. Положення цiєї статтi не поширюються на осiб, якi виявили скарб пiд час розкопок, пошукiв, що проводилися вiдповiдно до їхнiх трудових або договiрних обов'язкiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI, вiд 23.12.2015р. N 901-VIII)

     Стаття 344. Набувальна давнiсть

     1. Особа, яка добросовiсно заволодiла чужим майном i продовжує вiдкрито, безперервно володiти нерухомим майном протягом десяти рокiв або рухомим майном - протягом п'яти рокiв, набуває право власностi на це майно (набувальна давнiсть), якщо iнше не встановлено цим Кодексом.

     Набуття права власностi на земельну дiлянку за набувальною давнiстю регулюється законом.

     Право власностi на нерухоме майно, що пiдлягає державнiй реєстрацiї, виникає за набувальною давнiстю з моменту державної реєстрацiї.

     2. Особа, яка заявляє про давнiсть володiння, може приєднати до часу свого володiння увесь час, протягом якого цим майном володiла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

     3. Якщо особа заволодiла майном на пiдставi договору з його власником, який пiсля закiнчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власностi за набувальною давнiстю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять рокiв з часу спливу позовної давностi.

     Втрата не з своєї волi майна його володiльцем не перериває набувальної давностi у разi повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

     4. Право власностi за набувальною давнiстю на нерухоме майно, транспортнi засоби, цiннi папери набувається за рiшенням суду.

     Стаття 345. Набуття права власностi у разi приватизацiї державного майна та майна, що є в комунальнiй власностi

     1. Фiзична або юридична особа може набути право власностi у разi приватизацiї державного майна та майна, що є в комунальнiй власностi.

     У результатi придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) пiдприємства у процесi приватизацiї до покупця переходять всi його права та обов'язки.

     2. Приватизацiя здiйснюється у порядку, встановленому законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.01.2018р. N 2269-VIII)

Глава 25
ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТI

     Стаття 346. Пiдстави припинення права власностi

     1. Право власностi припиняється у разi:

     1) вiдчуження власником свого майна;

     2) вiдмови власника вiд права власностi;

     3) припинення права власностi на майно, яке за законом не може належати цiй особi;

     4) знищення майна;

     5) викупу пам'яток культурної спадщини;

     6) примусового вiдчуження земельних дiлянок приватної власностi, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на них розмiщенi, з мотивiв суспiльної необхiдностi вiдповiдно до закону;

     7) виключено

     8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

     9) реквiзицiї;

     10) конфiскацiї;

     11) припинення юридичної особи чи смертi власника;

     12) визнання необґрунтованими активiв та їх стягнення в дохiд держави.

     2. Право власностi може бути припинене в iнших випадках, встановлених законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.11.2009р. N 1559-VI, вiд 09.09.2010р. N 2518-VI, вiд 31.10.2019р. N 263-IX)

     Стаття 347. Вiдмова вiд права власностi

     1. Особа може вiдмовитися вiд права власностi на майно, заявивши про це або вчинивши iншi дiї, якi свiдчать про її вiдмову вiд права власностi.

     2. У разi вiдмови вiд права власностi на майно, права на яке не пiдлягають державнiй реєстрацiї, право власностi на нього припиняється з моменту вчинення дiї, яка свiдчить про таку вiдмову.

     3. У разi вiдмови вiд права власностi на майно, права на яке пiдлягають державнiй реєстрацiї, право власностi на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника вiдповiдного запису до державного реєстру.

     Стаття 348. Припинення права власностi особи на майно, яке не може їй належати

     1. Якщо з пiдстав, що не були забороненi законом, особа набула право власностi на майно, яке за законом, який був прийнятий пiзнiше, не може їй належати, це майно має бути вiдчужене власником протягом строку, встановленого законом.

     Якщо майно не вiдчужене власником у встановленi законом строки, це майно з урахуванням його характеру i призначення за рiшенням суду на пiдставi заяви вiдповiдного органу державної влади пiдлягає примусовому продажу. У разi примусового продажу майна його колишньому власниковi передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з вiдчуженням майна.

     Якщо майно не було продане, воно за рiшенням суду передається у власнiсть держави. У цьому разi колишньому власниковi майна виплачується сума, визначена за рiшенням суду.

     2. Якщо з пiдстав, що не були забороненi законом, особа набула право власностi на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пiзнiше, потрiбен особливий дозвiл, а в його видачi цiй особi було вiдмовлено, це майно пiдлягає вiдчуженню у порядку, встановленому частиною першою цiєї статтi.

     Стаття 349. Припинення права власностi внаслiдок знищення майна

     1. Право власностi на майно припиняється в разi його знищення.

     2. Частину другу виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 350. Викуп земельних дiлянок, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на них розмiщенi, приватної власностi для суспiльних потреб чи їх примусове вiдчуження з мотивiв суспiльної необхiдностi

     Викуп земельних дiлянок, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на них розмiщенi, приватної власностi для суспiльних потреб чи їх примусове вiдчуження з мотивiв суспiльної необхiдностi здiйснюються в порядку, встановленому законом.

(У редакцiї Закону України вiд 17.11.2009р. N 1559-VI)

     Стаття 351. Припинення права власностi на нерухоме майно у зв'язку з викупом для суспiльних потреб чи примусовим вiдчуженням з мотивiв суспiльної необхiдностi земельної дiлянки, на якiй воно розмiщене

     1. Право власностi на житловий будинок, iншi будiвлi, споруди, багаторiчнi насадження може бути припинене за згодою власника у разi викупу земельної дiлянки, на якiй вони розмiщенi, для суспiльних потреб чи за рiшенням суду в разi її примусового вiдчуження з мотивiв суспiльної необхiдностi з обов'язковим попереднiм i повним вiдшкодуванням їх вартостi.

     2. Особа, право власностi якої пiдлягає припиненню, має право вимагати надання їй в межах територiї, на яку поширюються повноваження вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування або органу виконавчої влади, iншої земельної дiлянки, вартiсть якої враховується при визначеннi викупної цiни.

     3. У разi якщо власник земельної дiлянки, що пiдлягає примусовому вiдчуженню з мотивiв суспiльної необхiдностi, є власником житлового будинку, iнших будiвель, споруд, багаторiчних насаджень, що на нiй розмiщенi, вимога про примусове вiдчуження земельної дiлянки з мотивiв суспiльної необхiдностi розглядається разом iз вимогою про припинення права власностi на такi об'єкти.

     4. У разi якщо власник земельної дiлянки, що пiдлягає примусовому вiдчуженню з мотивiв суспiльної необхiдностi, не є власником житлового будинку, iнших будiвель, споруд, багаторiчних насаджень, що на нiй розмiщенi, питання про вiдчуження розглядається з кожним власником окремо.

     5. До набрання законної сили рiшенням суду про примусове вiдчуження земельної дiлянки з мотивiв суспiльної необхiдностi власник має право на власний розсуд розпоряджатися житловим будинком, iншими будiвлями, спорудами, багаторiчними насадженнями, що розмiщенi на такiй земельнiй дiлянцi.

     6. Власник земельної дiлянки в разi її вiдчуження на користь iншої особи зобов'язаний попередити таку особу про рiшення, прийняте органом виконавчої влади чи органом мiсцевого самоврядування про викуп земельної дiлянки, iнших об'єктiв нерухомого майна, що на нiй розмiщенi, для суспiльних потреб, та в десятиденний строк повiдомити орган, що прийняв таке рiшення, про вiдчуження земельної дiлянки на користь iншої особи. Рiшення про викуп земельної дiлянки для суспiльних потреб зберiгає свою чиннiсть для нового власника земельної дiлянки.

(У редакцiї Закону України вiд 17.11.2009р. N 1559-VI)

     Стаття 352. Викуп пам'ятки культурної спадщини

     1. Якщо в результатi дiй або бездiяльностi власника пам'ятки культурної спадщини їй загрожує пошкодження або знищення, вiдповiдний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки вiдповiдне попередження.

     2. Якщо власник пам'ятки культурної спадщини не вживе заходiв щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливiстю створення необхiдних для цього умов, суд за позовом вiдповiдного органу охорони культурної спадщини може постановити рiшення про її викуп.

     3. У разi невiдкладної необхiдностi забезпечення умов для збереження пам'ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.

     4. Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власнiсть держави.

     5. Викупна цiна пам'ятки культурної спадщини визначається за згодою сторiн, а в разi спору - судом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI)

     Стаття 353. Реквiзицiя

     1. У разi стихiйного лиха, аварiї, епiдемiї, епiзоотiї та за iнших надзвичайних обставин, з метою суспiльної необхiдностi майно може бути примусово вiдчужене у власника на пiдставi та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього i повного вiдшкодування його вартостi (реквiзицiя).

     2. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово вiдчужене у власника з наступним повним вiдшкодуванням його вартостi.

     3. Реквiзоване майно переходить у власнiсть держави або знищується.

     4. Оцiнка, за якою попередньому власниковi була вiдшкодована вартiсть реквiзованого майна, може бути оскаржена до суду.

     5. У разi реквiзицiї майна його попереднiй власник може вимагати взамiн надання йому iншого майна, якщо це можливо.

     6. Якщо пiсля припинення надзвичайної обставини реквiзоване майно збереглося, особа, якiй воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку.

     У разi повернення майна особi у неї поновлюється право власностi на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або рiч, яка була нею одержана у зв'язку з реквiзицiєю, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

(Iз змiнами, внесеними згiдно i законом України вiд 17.05.2012р. N 4765-VI)

     Стаття 354. Конфiскацiя

     1. До особи може бути застосовано позбавлення права власностi на майно за рiшенням суду як санкцiя за вчинення правопорушення (конфiскацiя) у випадках, встановлених законом.

     Конфiсковане майно переходить у власнiсть держави безоплатно, крiм випадкiв, визначених законом.

     2. Обсяг та порядок конфiскацiї майна встановлюються законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 31.03.2020р. N 552-IX)

Глава 26
ПРАВО СПIЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

     Стаття 355. Поняття i види права спiльної власностi

     1. Майно, що є у власностi двох або бiльше осiб (спiввласникiв), належить їм на правi спiльної власностi (спiльне майно).

     2. Майно може належати особам на правi спiльної часткової або на правi спiльної сумiсної власностi.

     3. Право спiльної власностi виникає з пiдстав, не заборонених законом.

     4. Спiльна власнiсть вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спiльна сумiсна власнiсть на майно.

     Стаття 356. Право спiльної часткової власностi

     1. Власнiсть двох чи бiльше осiб iз визначенням часток кожного з них у правi власностi ї спiльною частковою власнiстю.

     2. Суб'єктами права спiльної часткової власностi можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава, територiальнi громади.

     Стаття 357. Визначення часток у правi спiльної часткової власностi

     1. Частки у правi спiльної часткової власностi вважаються рiвними, якщо iнше не встановлено за домовленiстю спiввласникiв або законом.

     2. Якщо розмiр часток у правi спiльної часткової власностi не встановлений за домовленiстю спiввласникiв або законом, вiн визначається з урахуванням вкладу кожного з спiввласникiв у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

     3. Спiввласник має право на вiдповiдне збiльшення своєї частки у правi спiльної часткової власностi, якщо полiпшення спiльного майна, якi не можна вiдокремити, зробленi ним своїм коштом за згодою всiх спiввласникiв, з додержанням встановленого порядку використання спiльного майна.

     4. Спiввласник житлового будинку, iншої будiвлi, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свiй рахунок добудову (прибудову) без згоди iнших спiввласникiв, якщо це не порушує їхнiх прав. Така добудова (прибудова) є власнiстю спiввласника, який її зробив, i не змiнює розмiру часток спiввласникiв у правi спiльної часткової власностi.

     5. Полiпшення спiльного майна, якi можна вiдокремити, є власнiстю того з спiввласникiв, який їх зробив, якщо iнше не встановлено домовленiстю спiввласникiв.

     Стаття 358. Здiйснення права спiльної часткової власностi

     1. Право спiльної часткової власностi здiйснюється спiввласниками за їхньою згодою.

     2. Спiввласники можуть домовитися про порядок володiння та користування майном, що є їхньою спiльною частковою власнiстю.

     3. Кожен iз спiввласникiв має право на надання йому у володiння та користування тiєї частини спiльного майна в натурi, яка вiдповiдає його частцi у правi спiльної часткової власностi. У разi неможливостi цього вiн має право вимагати вiд iнших спiввласникiв, якi володiють i користуються спiльним майном, вiдповiдної матерiальної компенсацiї.

     4. Якщо договiр мiж спiввласниками про порядок володiння та користування спiльним майном вiдповiдно до їхнiх часток у правi спiльної часткової власностi посвiдчений нотарiально, вiн є обов'язковим i для особи, яка придбає згодом частку в правi спiльної часткової власностi на це майно.

     Стаття 359. Плоди, продукцiя та доходи вiд використання майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Плоди, продукцiя та доходи вiд використання майна, що є у спiльнiй частковiй власностi, надходять до складу спiльного майна i розподiляються мiж спiввласниками вiдповiдно до їхнiх часток у правi спiльної часткової власностi, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними.

     Стаття 360. Утримання майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Спiввласник вiдповiдно до своєї частки у правi спiльної часткової власностi зобов'язаний брати участь у витратах на управлiння, утримання та збереження спiльного майна, у сплатi податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв), а також нести вiдповiдальнiсть перед третiми особами за зобов'язаннями, пов'язаними iз спiльним майном.

     Стаття 361. Право спiввласника розпорядитися своєю часткою у правi спiльної часткової власностi

     1. Спiввласник має право самостiйно розпорядитися своєю часткою у правi спiльної часткової власностi.

     Стаття 362. Переважне право купiвлi частки у правi спiльної часткової власностi

     1. У разi продажу частки у правi спiльної часткової власностi спiввласник має переважне право перед iншими особами на її купiвлю за цiною, оголошеною для продажу, та на iнших рiвних умовах, крiм випадку продажу з публiчних торгiв.

     2. Продавець частки у правi спiльної часткової власностi зобов'язаний письмово повiдомити iнших спiввласникiв про намiр продати свою частку, вказавши цiну та iншi умови, на яких вiн її продає.

     Якщо iншi спiввласники вiдмовилися вiд здiйснення переважного права купiвлi чи не здiйснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного мiсяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днiв вiд дня отримання ними повiдомлення, продавець має право продати свою частку iншiй особi.

     3. Якщо бажання придбати частку у правi спiльної часткової власностi виявили кiлька спiввласникiв, продавець має право вибору покупця.

     4. У разi продажу частки у правi спiльної часткової власностi з порушенням переважного права купiвлi спiввласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язкiв покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

     До таких вимог застосовується позовна давнiсть в один рiк.

     5. Передача спiввласником свого переважного права купiвлi частки у правi спiльної часткової власностi iншiй особi не допускається.

(строк, визначений статтею 362, продовжується на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Стаття 363. Момент переходу частки у правi спiльної часткової власностi до набувача за договором

     1. Частка у правi спiльної часткової власностi переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо iнше не встановлено домовленiстю сторiн.

     2. Частка у правi спiльної часткової власностi за договором, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, переходить до набувача вiдповiдно до статтi 334 цього Кодексу.

     Стаття 364. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Спiввласник має право на видiл у натурi частки iз майна, що є у спiльнiй частковiй власностi.

     2. Якщо видiл у натурi частки iз спiльного майна не допускається згiдно iз законом або є неможливим (частина друга статтi 183 цього Кодексу), спiввласник, який бажає видiлу, має право на одержання вiд iнших спiввласникiв грошової або iншої матерiальної компенсацiї вартостi його частки.

     Компенсацiя спiввласниковi може бути надана лише за його згодою.

     Право на частку у правi спiльної часткової власностi у спiввласника, який отримав таку компенсацiю, припиняється з дня її отримання.

     3. У разi видiлу спiввласником у натурi частки iз спiльного майна для спiввласника, який здiйснив такий видiл, право спiльної часткової власностi на це майно припиняється. Така особа набуває право власностi на видiлене майно, i у випадку, встановленому законом, таке право пiдлягає державнiй реєстрацiї.

     4. Договiр про видiл у натурi частки з нерухомого спiльного майна укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 365. Припинення права на частку у спiльному майнi за вимогою iнших спiввласникiв

     1. Право особи на частку у спiльному майнi може бути припинене за рiшенням суду на пiдставi позову iнших спiввласникiв, якщо:

     1) частка є незначною i не може бути видiлена в натурi;

     2) рiч є неподiльною;

     3) спiльне володiння i користування майном є неможливим;

     4) таке припинення не завдасть iстотної шкоди iнтересам спiввласника та членам його сiм'ї.

     2. Суд постановляє рiшення про припинення права особи на частку у спiльному майнi за умови попереднього внесення позивачем вартостi цiєї частки на депозитний рахунок суду.

     Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майнi, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Кредитор спiввласника майна, що є у спiльнiй частковiй власностi, у разi недостатностi у нього iншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про видiл частки iз спiльного майна в натурi для звернення стягнення на неї.

     Якщо видiл в натурi частки iз спiльного майна має наслiдком змiну його призначення або проти цього заперечують iншi спiввласники, спiр вирiшується судом.

     2. У разi неможливостi видiлу в натурi частки iз спiльного майна або заперечення iнших спiввласникiв проти такого видiлу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у правi спiльної часткової власностi з направленням суми виторгу на погашення боргу.

     У разi вiдмови боржника вiд продажу своєї частки у правi спiльної часткової власностi або вiдмови iнших спiввласникiв вiд придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цiєї частки з публiчних торгiв або переведення на нього прав та обов'язкiв спiввласника-боржника, з проведенням вiдповiдного перерахунку.

     Стаття 367. Подiл майна, що є у спiльнiй частковiй власностi

     1. Майно, що є у спiльнiй частковiй власностi, може бути подiлене в натурi мiж спiввласниками за домовленiстю мiж ними.

     2. У разi подiлу спiльного майна мiж спiввласниками право спiльної часткової власностi на нього припиняється.

     3. Договiр про подiл нерухомого майна, що є у спiльнiй частковiй власностi, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     Стаття 368. Право спiльної сумiсної власностi

     1. Спiльна власнiсть двох або бiльше осiб без визначення часток кожного з них у правi власностi є спiльною сумiсною власнiстю.

     2. Суб'єктами права спiльної сумiсної власностi можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, а також держава, територiальнi громади, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Майно, набуте в результатi спiльної працi та за спiльнi грошовi кошти членiв сiм'ї, є їхньою спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором, укладеним у письмовiй формi.

     Стаття 369. Здiйснення права спiльної сумiсної власностi

     1. Спiввласники майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, володiють i користуються ним спiльно, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними.

     2. Розпоряджання майном, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється за згодою всiх спiввласникiв, якщо iнше не встановлено законом.

     У разi вчинення одним iз спiввласникiв правочину щодо розпорядження спiльним майном вважається, що вiн вчинений за згодою всiх спiввласникiв, якщо iнше не встановлено законом.

     Згода спiввласникiв на вчинення правочину щодо розпорядження спiльним майном, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацiї, має бути висловлена письмово i нотарiально посвiдчена.

     3. Спiввласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинiв щодо розпорядження спiльним майном.

     4. Правочин щодо розпорядження спiльним майном, вчинений одним iз спiввласникiв, може бути визнаний судом недiйсним за позовом iншого спiввласника у разi вiдсутностi у спiввласника, який вчинив правочин, необхiдних повноважень.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 370. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi

     1. Спiввласники мають право на видiл у натурi частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. У разi видiлу частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки кожного iз спiввласникiв у правi спiльної сумiсної власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними, законом або рiшенням суду.

     3. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi

     1. Кредитор спiввласника майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, у разi недостатностi у нього iншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про видiл частки iз спiльного майна в натурi для звернення стягнення на неї, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. Видiл частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, для звернення стягнення на неї здiйснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 372. Подiл майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi

     1. Майно, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, може бути подiлене мiж спiввласниками за домовленiстю мiж ними, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. У разi подiлу майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки спiввласникiв у правi спiльної сумiсної власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними або законом.

     За рiшенням суду частка спiввласника може бути збiльшена або зменшена з урахуванням обставин, якi мають iстотне значення.

     3. У разi подiлу майна мiж спiввласниками право спiльної сумiсної власностi на нього припиняється.

     4. Договiр про подiл нерухомого майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

Глава 27
ПРАВО ВЛАСНОСТI НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДIЛЯНКУ)

     Стаття 373. Земля (земельна дiлянка) як об'єкт права власностi

     1. Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави.

     2. Право власностi на землю гарантується Конституцiєю України.

     Право власностi на землю (земельну дiлянку) набувається i здiйснюється вiдповiдно до закону.

     3. Право власностi на земельну дiлянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цiєї дiлянки, на воднi об'єкти, лiси, багаторiчнi насадження, якi на нiй знаходяться, а також на простiр, що є над i пiд поверхнею дiлянки, висотою та глибиною, якi необхiднi для зведення житлових, виробничих та iнших будiвель i споруд.

     4. Власник земельної дiлянки має право використовувати її на свiй розсуд вiдповiдно до її цiльового призначення.

     5. Власник земельної дiлянки може використовувати на свiй розсуд все, що знаходиться над i пiд поверхнею цiєї дiлянки, якщо iнше не встановлено законом та якщо це не порушує прав iнших осiб.

     Стаття 374. Суб'єкти права власностi на землю (земельну дiлянку)

     1. Суб'єктами права власностi на землю (земельну дiлянку) є фiзичнi особи, юридичнi особи, держава, територiальнi громади.

     2. Iноземцi, особи без громадянства можуть набувати право власностi на землю (земельнi дiлянки) вiдповiдно до закону.

     3. Iноземнi юридичнi особи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї можуть бути суб'єктами права власностi на землю (земельну дiлянку) у випадках, встановлених законом.

     4. Права та обов'язки суб'єктiв права власностi на землю (земельну дiлянку) встановлюються законом.

     Стаття 375. Право власника на забудову земельної дiлянки

     1. Власник земельної дiлянки має право зводити на нiй будiвлi та споруди, створювати закритi водойми, здiйснювати перебудову, а також дозволяти будiвництво на своїй дiлянцi iншим особам.

     2. Власник земельної дiлянки набуває право власностi на зведенi ним будiвлi, споруди та iнше нерухоме майно.

     3. Право власника на забудову здiйснюється ним за умови додержання архiтектурних, будiвельних, санiтарних, екологiчних та iнших норм i правил, а також за умови використання земельної дiлянки за її цiльовим призначенням.

     4. Правовi наслiдки самочинної забудови, здiйсненої власником на його земельнiй дiлянцi, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

     Стаття 376. Самочинне будiвництво

     1. Житловий будинок, будiвля, споруда, iнше нерухоме майно вважаються самочинним будiвництвом, якщо вони збудованi або будуються на земельнiй дiлянцi, що не була вiдведена для цiєї мети, або без вiдповiдного документа, який дає право виконувати будiвельнi роботи, чи належно затвердженого проекту, або з iстотними порушеннями будiвельних норм i правил.

     2. Особа, яка здiйснила або здiйснює самочинне будiвництво нерухомого майна, не набуває права власностi на нього.

     3. Право власностi на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рiшенням суду визнане за особою, яка здiйснила самочинне будiвництво на земельнiй дiлянцi, що не була їй вiдведена для цiєї мети, за умови надання земельної дiлянки у встановленому порядку особi пiд уже збудоване нерухоме майно.

     4. Якщо власник (користувач) земельної дiлянки заперечує проти визнання права власностi на нерухоме майно за особою, яка здiйснила (здiйснює) самочинне будiвництво на його земельнiй дiлянцi, або якщо це порушує права iнших осiб, майно пiдлягає знесенню особою, яка здiйснила (здiйснює) самочинне будiвництво, або за її рахунок.

     5. На вимогу власника (користувача) земельної дiлянки суд може визнати за ним право власностi на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на нiй, якщо це не порушує права iнших осiб.

     6. Особа, яка здiйснила самочинне будiвництво, має право на вiдшкодування витрат на будiвництво, якщо право власностi на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної дiлянки, на якiй воно розмiщене.

     7. У разi iстотного вiдхилення вiд проекту, що суперечить суспiльним iнтересам або порушує права iнших осiб, iстотного порушення будiвельних норм i правил суд за позовом вiдповiдного органу державної влади або органу мiсцевого самоврядування може постановити рiшення, яким зобов'язати особу, яка здiйснила (здiйснює) будiвництво, провести вiдповiдну перебудову.

     Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здiйснила (здiйснює) будiвництво, вiдмовляється вiд її проведення, таке нерухоме майно за рiшенням суду пiдлягає знесенню за рахунок особи, яка здiйснила (здiйснює) будiвництво. Особа, яка здiйснила (здiйснює) самочинне будiвництво, зобов'язана вiдшкодувати витрати, пов'язанi з приведенням земельної дiлянки до попереднього стану.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2011р. N 4220-VI)

     Стаття 377. Перехiд права на земельну дiлянку у разi набуття права власностi на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крiм багатоквартирного), iншу будiвлю або споруду), об'єкт незавершеного будiвництва, що розмiщенi на нiй

     1. До особи, яка набула право власностi на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крiм багатоквартирного), iншу будiвлю або споруду), об'єкт незавершеного будiвництва, право власностi на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у правi спiльної власностi на такий об'єкт, одночасно переходить право власностi (частка у правi спiльної власностi) або право користування земельною дiлянкою, на якiй розмiщений такий об'єкт, без змiни її цiльового призначення в обсязi та на умовах, встановлених для вiдчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Iстотною умовою договору, який передбачає перехiд права власностi на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крiм багатоквартирного), iншу будiвлю або споруду), об'єкт незавершеного будiвництва, який розмiщений на земельнiй дiлянцi i перебуває у власностi вiдчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власностi на таку земельну дiлянку (частку у правi спiльної власностi на неї) вiд вiдчужувача (попереднього власника) вiдповiдного об'єкта до набувача такого об'єкта.

(У редакцiї законами України вiд 05.11.2009р. N 1702-VI, вiд 18.01.2018р. N 2269-VIII, у редакцiї законiв України вiд 02.02.2021р. N 1174-IX, вiд 08.09.2021р. N 1720-IX)

     Стаття 378. Припинення права власностi на земельну дiлянку

     1. Право власностi особи на земельну дiлянку може бути припинене за рiшенням суду у випадках, встановлених законом.

Глава 28
ПРАВО ВЛАСНОСТI НА ЖИТЛО

     Стаття 379. Поняття житла

     1. Житлом фiзичної особи є житловий будинок, квартира, iнше жиле примiщення, призначенi та придатнi для постiйного або тимчасового проживання в них.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.09.2014р. N 1673-VII)

     Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власностi

     1. Житловим будинком є будiвля капiтального типу, споруджена

     з дотриманням вимог, встановлених законом, iншими нормативно-правовими актами, i призначена для постiйного у нiй проживання.

     Стаття 381. Садиба як об'єкт права власностi

     1. Садибою є земельна дiлянка разом з розташованими на нiй житловим будинком, господарсько-побутовими будiвлями, наземними i пiдземними комунiкацiями, багаторiчними насадженнями.

     2. У разi вiдчуження житлового будинку вважається, що вiдчужується вся садиба, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 382. Квартира як об'єкт права власностi

     1. Квартирою є iзольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постiйного у ньому проживання.

     2. Усi власники квартир та нежитлових примiщень у багатоквартирному будинку є спiввласниками на правi спiльної сумiсної власностi спiльного майна багатоквартирного будинку. Спiльним майном багатоквартирного будинку є примiщення загального користування (у тому числi допомiжнi), несучi, огороджувальнi та несуче-огороджувальнi конструкцiї будинку, механiчне, електричне, сантехнiчне та iнше обладнання всерединi або за межами будинку, яке обслуговує бiльше одного житлового або нежитлового примiщення, а також будiвлi i споруди, якi призначенi для задоволення потреб усiх спiввласникiв багатоквартирного будинку та розташованi на прибудинковiй територiї, а також права на земельну дiлянку, на якiй розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територiя, у разi державної реєстрацiї таких прав.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 383. Права власника житлового будинку, квартири

     1. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членiв своєї сiм'ї, iнших осiб i не має права використовувати його для промислового виробництва.

     2. Власник квартири може на свiй розсуд здiйснювати ремонт i змiни у квартирi, наданiй йому для використання як єдиного цiлого, - за умови, що цi змiни не призведуть до порушень прав власникiв iнших квартир та нежитлових примiщень у багатоквартирному будинку та не порушать санiтарно-технiчних вимог i правил експлуатацiї будинку.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 384. Права житлово-будiвельного (житлового) кооперативу та їх членiв на квартиру в будинку кооперативу

     1. Усi власники (спiввласники) квартир та нежитлових примiщень у будинку, спорудженому або придбаному житлово-будiвельним (житловим) кооперативом, є спiввласниками на правi спiльної сумiсної власностi спiльного майна такого будинку.

     Спiльним майном будинку кооперативу є примiщення загального користування (у тому числi допомiжнi), несучi, огороджувальнi та несуче-огороджувальнi конструкцiї будинку, механiчне, електричне, сантехнiчне та iнше обладнання всерединi або за межами будинку кооперативу, яке обслуговує бiльше одного житлового або нежитлового примiщення, будiвлi i споруди, якi призначенi для задоволення потреб усiх спiввласникiв будинку кооперативу та розташованi на прибудинковiй територiї, а також права на земельну дiлянку, на якiй розташований будинок кооперативу та його прибудинкова територiя, з моменту державної реєстрацiї таких прав вiдповiдно до закону.

     2. Член житлово-будiвельного (житлового) кооперативу має право володiння i користування, а за згодою кооперативу - i розпоряджання квартирою, яку вiн займає в будинку кооперативу, якщо вiн не викупив її.

     3. У разi викупу квартири член житлово-будiвельного (житлового) кооперативу стає її власником.

     4. Управлiння спiльним майном будинку кооперативу здiйснюється його спiввласниками (незалежно вiд членства в кооперативi) вiдповiдно до закону.

     Установчi документи кооперативу не можуть включати норми, якi обмежують визначенi законом права спiввласникiв будинку кооперативу. Положення установчих документiв кооперативу, що обмежують визначенi законом права спiввласникiв будинку кооперативу, є нiкчемними.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 385. Об'єднання спiввласникiв багатоквартирного будинку

     1. Власники квартир та нежитлових примiщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатацiї такого будинку (будинкiв), користування квартирами та нежитловими примiщеннями та управлiння, утримання i використання спiльного майна багатоквартирного будинку (будинкiв) можуть створювати об'єднання спiввласникiв багатоквартирного будинку (будинкiв).

     Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та дiє вiдповiдно до закону та статуту.

(У редакцiї Закону України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

Глава 29
ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТI

     Стаття 386. Засади захисту права власностi

     1. Держава забезпечує рiвний захист прав усiх суб'єктiв права власностi.

     2. Власник, який має пiдстави передбачати можливiсть порушення свого права власностi iншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дiй, якi можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дiй для запобiгання такому порушенню.

     3. Власник, права якого порушенi, має право на вiдшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

     Стаття 387. Право власника на витребування майна iз чужого незаконного володiння

     1. Власник має право витребувати своє майно вiд особи, яка незаконно, без вiдповiдної правової пiдстави заволодiла ним.

     Стаття 388. Право власника на витребування майна вiд добросовiсного набувача

     1. Якщо майно за вiдплатним договором придбане в особи, яка не мала права його вiдчужувати, про що набувач не знав i не мiг знати (добросовiсний набувач), власник має право витребувати це майно вiд набувача лише у разi, якщо майно:

     1) було загублене власником або особою, якiй вiн передав майно у володiння;

     2) було викрадене у власника або особи, якiй вiн передав майно у володiння;

     3) вибуло з володiння власника або особи, якiй вiн передав майно у володiння, не з їхньої волi iншим шляхом.

     2. Майно не може бути витребувано вiд добросовiсного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рiшень.

     Майно не може бути витребувано вiд добросовiсного набувача, якщо воно було продане такому набувачевi на електронному аукцiонi у порядку, встановленому для приватизацiї державного та комунального майна.

     3. Якщо майно було набуте безвiдплатно в особи, яка не мала права його вiдчужувати, власник має право витребувати його вiд добросовiсного набувача у всiх випадках.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2792-IX)

     Стаття 389. Витребування грошей та цiнних паперiв

     1. Грошi, а також цiннi папери на пред'явника, що iснують у паперовiй формi, не можуть бути витребуванi вiд добросовiсного набувача.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 390. Розрахунки при витребуваннi майна iз чужого незаконного володiння

     1. Власник майна має право вимагати вiд особи, яка знала або могла знати, що вона володiє майном незаконно (недобросовiсного набувача), передання усiх доходiв вiд майна, якi вона одержала або могла одержати за весь час володiння ним.

     2. Власник майна має право вимагати вiд добросовiсного набувача передання усiх доходiв вiд майна, якi вiн одержав або мiг одержати з моменту, коли дiзнався чи мiг дiзнатися про незаконнiсть володiння ним, або з моменту, коли йому було вручено повiстку до суду у справi за позовом власника про витребування майна.

     3. Добросовiсний або недобросовiсний набувач (володiлець) має право вимагати вiд власника майна вiдшкодування необхiдних витрат на утримання, збереження майна, здiйснених ним з часу, з якого власниковi належить право на повернення майна або передання доходiв.

     4. Добросовiсний набувач (володiлець) має право залишити собi здiйсненi ним полiпшення майна, якщо вони можуть бути вiдокремленi вiд майна без завдання йому шкоди. Якщо полiпшення не можуть бути вiдокремленi вiд майна, добросовiсний набувач (володiлець) має право на вiдшкодування здiйснених витрат у сумi, на яку збiльшилася його вартiсть.

     Стаття 391. Захист права власностi вiд порушень, не пов'язаних iз позбавленням володiння

     1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здiйсненнi ним права користування та розпоряджання своїм майном.

     Стаття 392. Визнання права власностi

     1. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власностi, якщо це право оспорюється або не визнається iншою особою, а також у разi втрати ним документа, який засвiдчує його право власностi.

     Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власностi

     1. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, який не вiдповiдає законовi i порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

     2. Якщо iнше не встановлено законом, власник майна, права якого порушенi внаслiдок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування, має право вимагати вiдновлення того становища, яке iснувало до видання цього акта. У разi неможливостi вiдновлення попереднього становища власник має право на вiдшкодування майнової та моральної шкоди.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.05.2020р. N 590-IX)

     Стаття 394. Вiдшкодування шкоди, завданої власниковi земельної дiлянки, житлового будинку, iнших будiвель у зв'язку iз зниженням їх цiнностi

     1. Власник земельної дiлянки, житлового будинку, iнших будiвель має право на компенсацiю у зв'язку iз зниженням цiнностi цих об'єктiв у результатi дiяльностi, що призвела до зниження рiвня екологiчної, шумової захищеностi територiї, погiршення природних властивостей землi.

РОЗДIЛ II
РЕЧОВI ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Глава 30
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО РЕЧОВI ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

     Стаття 395. Види речових прав на чуже майно

     1. Речовими правами на чуже майно є:

     1) право володiння;

     2) право користування (сервiтут);

     3) право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб (емфiтевзис);

     4) право забудови земельної дiлянки (суперфiцiй).

     2. Законом можуть бути встановленi iншi речовi права на чуже майно.

     Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно

     1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числi i вiд власника майна, вiдповiдно до положень глави 29 цього Кодексу.

Глава 31
ПРАВО ВОЛОДIННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ

     Стаття 397. Суб'єкти права володiння чужим майном

     1. Володiльцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

     2. Право володiння чужим майном може належати одночасно двом або бiльше особам.

     3. Фактичне володiння майном вважається правомiрним, якщо iнше не випливає iз закону або не встановлено рiшенням суду.

     Стаття 398. Виникнення права володiння

     1. Право володiння виникає на пiдставi договору з власником або особою, якiй майно було передане власником, а також на iнших пiдставах, встановлених законом.

     Стаття 399. Припинення права володiння

     1. Право володiння припиняється у разi:

     1) вiдмови володiльця вiд володiння майном;

     2) витребування майна вiд володiльця власником майна або iншою особою;

     3) знищення майна.

     2. Право володiння припиняється також в iнших випадках, встановлених законом.

     Стаття 400. Обов'язок недобросовiсного володiльця негайно повернути майно особi, яка має на нього право власностi чи iнше право або яка є добросовiсним володiльцем

     1. Недобросовiсний володiлець зобов'язаний негайно повернути майно особi, яка має на нього право власностi або iнше право вiдповiдно до договору або закону, або яка є добросовiсним володiльцем цього майна. У разi невиконання недобросовiсним володiльцем цього обов'язку заiнтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Глава 32
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ

     Стаття 401. Поняття користування чужим майном

     1. Право користування чужим майном (сервiтут) може бути встановлене щодо земельної дiлянки, iнших природних ресурсiв (земельний сервiтут) або iншого нерухомого майна для задоволення потреб iнших осiб, якi не можуть бути задоволенi iншим способом.

     2. Сервiтут може належати власниковi (володiльцевi) сусiдньої земельної дiлянки, а також iншiй, конкретно визначенiй особi (особистий сервiтут).

     Стаття 402. Встановлення сервiтуту

     1. Сервiтут може бути встановлений договором, законом, заповiтом або рiшенням суду.

     2. Земельний сервiтут може бути встановлений договором мiж особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володiльцем) земельної дiлянки або особою, яка використовує земельну дiлянку на правi емфiтевзису, суперфiцiю.

     Земельний сервiтут пiдлягає державнiй реєстрацiї в порядку, встановленому для державної реєстрацiї прав на нерухоме майно.

     3. У разi недосягнення домовленостi про встановлення сервiтуту та про його умови спiр вирiшується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервiтуту.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 04.07.2013р. N 402-VII, вiд 28.04.2021р. N 1423-IX)

     Стаття 403. Змiст сервiтуту

     1. Сервiтут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

     2. Сервiтут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

     3. Особа, яка користується сервiтутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо iнше не встановлено договором, законом, заповiтом або рiшенням суду.

     4. Сервiтут не пiдлягає вiдчуженню.

     У разi встановлення земельного сервiтуту для спорудження лiнiйного об'єкта енергетичної iнфраструктури, iншого об'єкта законом або договором про встановлення земельного сервiтуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервiтуту до нового власника такого об'єкта при переходi права власностi на нього.

     5. Сервiтут не позбавляє власника майна, щодо якого вiн встановлений, права володiння, користування та розпоряджання цим майном.

     6. Сервiтут зберiгає чиннiсть у разi переходу до iнших осiб права власностi на майно, щодо якого вiн встановлений.

     7. Збитки, завданi власниковi (володiльцевi) земельної дiлянки або iншого нерухомого майна, особою, яка користується сервiтутом, пiдлягають вiдшкодуванню на загальних пiдставах.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 28.04.2021р. N 1423-IX)

     Стаття 404. Право користування чужою земельною дiлянкою або iншим нерухомим майном

     1. Право користування чужою земельною дiлянкою або iншим нерухомим майном полягає у можливостi проходу, проїзду через чужу земельну дiлянку, прокладання та експлуатацiї лiнiй електропередачi, зв'язку i трубопроводiв, забезпечення водопостачання, мелiорацiї тощо.

     2. Особа має право вимагати вiд власника (володiльця) сусiдньої земельної дiлянки, а в разi необхiдностi - вiд власника (володiльця) iншої земельної дiлянки надання земельного сервiтуту.

     3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо iншого нерухомого майна (будiвлi, споруди тощо).

     Стаття 405. Право членiв сiм'ї власника житла на користування цим житлом

     1. Члени сiм'ї власника житла, якi проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом вiдповiдно до закону.

     Житлове примiщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

     2. Член сiм'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разi вiдсутностi члена сiм'ї без поважних причин понад один рiк, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ним i власником житла або законом.

     Стаття 406. Припинення сервiтуту

     1. Сервiтут припиняється у разi:

     1) поєднання в однiй особi особи, в iнтересах якої встановлений сервiтут, i власника майна, обтяженого сервiтутом;

     2) вiдмови вiд нього особи, в iнтересах якої встановлений сервiтут;

     3) спливу строку, на який було встановлено сервiтут;

     4) припинення обставини, яка була пiдставою для встановлення сервiтуту;

     5) невикористання сервiтуту протягом трьох рокiв пiдряд;

     6) смертi особи, на користь якої було встановлено особистий сервiтут.

     2. Сервiтут може бути припинений за рiшенням суду на вимогу власника майна за наявностi обставин, якi мають iстотне значення.

     3. Власник земельної дiлянки має право вимагати припинення сервiтуту, якщо вiн перешкоджає використанню цiєї земельної дiлянки за її цiльовим призначенням.

     4. Сервiтут може бути припинений в iнших випадках, встановлених законом.

Глава 33
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДIЛЯНКОЮ ДЛЯ СIЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПОТРЕБ

     Стаття 407. Пiдстави виникнення права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб

     1. Право користування чужою земельною дiлянкою встановлюється договором мiж власником земельної дiлянки i фiзичною особою, юридичною особою (далi - землекористувач).

     2. Право користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб (емфiтевзис) може вiдчужуватися i передаватися у порядку спадкування, крiм випадкiв, передбачених частиною п'ятою статтi 102¹ Земельного кодексу України.

     3. Частину третю виключено.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.09.2008р. N 509-VI, вiд 28.04.2021р. N 1423-IX)

     Стаття 408. Строк договору про надання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб

     1. Строк договору про надання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб встановлюється договором i не може перевищувати 50 рокiв.

     2. Частину другу виключено.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.09.2008р. N 509-VI, вiд 28.04.2021р. N 1423-IX)

     Стаття 409. Права та обов'язки власника земельної дiлянки, наданої у користування для сiльськогосподарських потреб

     1. Власник земельної дiлянки має право вимагати вiд землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорi.

     2. Власник земельної дiлянки має право на одержання плати за користування нею. Розмiр плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

     3. Власник земельної дiлянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачевi у здiйсненнi його прав.

     Стаття 410. Права та обов'язки землекористувача

     1. Землекористувач має право володiти та користуватися земельною дiлянкою в повному обсязi вiдповiдно до умов договору.

     Землекористувач має право передавати земельну дiлянку в оренду.

     2. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною дiлянкою, а також iншi платежi, встановленi законом.

     3. Землекористувач зобов'язаний ефективно використовувати земельну дiлянку вiдповiдно до її цiльового призначення, пiдвищувати її родючiсть, застосовувати природоохороннi технологiї виробництва, утримуватися вiд дiй, якi можуть призвести до погiршення екологiчної ситуацiї.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 28.04.2021р. N 1423-IX)

     Стаття 411. Вiдчуження права користування земельною дiлянкою

     1. Землекористувач має право на вiдчуження права користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб, якщо iнше не встановлено законом.

     2. У разi продажу права користування земельною дiлянкою власник цiєї земельної дiлянки має переважне перед iншими особами право на його придбання, за цiною, що оголошена для продажу, та на iнших рiвних умовах.

     3. Особа, яка здiйснює вiдчуження права користування земельною дiлянкою, зобов'язана письмово повiдомити власника земельної дiлянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного мiсяця власник не надiшле письмової згоди на купiвлю, право користування земельною дiлянкою може бути продане iншiй особi.

     4. У разi порушення права переважної купiвлi настають наслiдки, передбаченi статтею 362 цього Кодексу.

     5. У разi продажу права користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб iншiй особi власник земельної дiлянки має право на одержання вiдсоткiв вiд цiни продажу (вартостi права), встановлених договором про надання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб. Розмiр та порядок сплати вiдсоткiв є iстотною умовою договору про надання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб.

     6. У разi вiдчуження права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб iншiй особi до неї переходять усi права та обов'язки землекористувача з дня державної реєстрацiї переходу права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 28.04.2021р. N 1423-IX)

     Стаття 412. Припинення права користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб

     1. Право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб припиняється у разi:

     1) поєднання в однiй особi власника земельної дiлянки та землекористувача;

     2) спливу строку, на який було надано право користування;

     3) викупу земельної дiлянки у зв'язку iз суспiльною необхiднiстю.

     2. Право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб може бути припинене за рiшенням суду в iнших випадках, встановлених законом.

Глава 34
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДIЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ

     Стаття 413. Пiдстави виникнення права користування чужою земельною дiлянкою для забудови

     1. Власник земельної дiлянки має право надати її в користування iншiй особi для будiвництва промислових, побутових, соцiально-культурних, житлових та iнших споруд i будiвель (суперфiцiй). Таке право виникає на пiдставi договору або заповiту.

     2. Право користування земельною дiлянкою, наданою для забудови, може вiдчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крiм випадкiв, передбачених частиною третьою цiєї статтi.

     3. Право користування земельною дiлянкою державної або комунальної власностi для забудови не може бути вiдчужено її землекористувачем iншим особам (крiм випадкiв переходу права власностi на будiвлi та споруди, що розмiщенi на такiй земельнiй дiлянцi), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

     4. Право користування чужою земельною дiлянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крiм випадкiв, передбачених частиною п'ятою цiєї статтi.

     5. Строк користування земельною дiлянкою державної чи комунальної власностi для забудови не може перевищувати 50 рокiв.

(У редакцiї Закону України вiд 16.09.2008р. N 509-VI)

     Стаття 414. Права та обов'язки власника земельної дiлянки, наданої для забудови

     Власник земельної дiлянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.

     Якщо на земельнiй дiлянцi збудованi промисловi об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної дiлянки на одержання частки вiд доходу землекористувача.

     2. Власник земельної дiлянки має право володiти, користуватися нею в обсязi, встановленому договором iз землекористувачем.

     Перехiд права власностi на земельну дiлянку до iншої особи не впливає на обсяг права власника будiвлi (споруди) щодо користування земельною дiлянкою.

     Стаття 415. Права та обов'язки землекористувача

     1. Землекористувач має право користуватися земельною дiлянкою в обсязi, встановленому договором.

     2. Землекористувач має право власностi на будiвлi (споруди), спорудженi на земельнiй дiлянцi, переданiй йому для забудови.

     3. Особа, до якої перейшло право власностi на будiвлi (споруди), набуває право користування земельною дiлянкою на тих же умовах i в тому ж обсязi, що й попереднiй власник будiвлi (споруди).

     4. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною дiлянкою, наданою йому для забудови, а також iншi платежi, встановленi законом.

     5. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну дiлянку вiдповiдно до її цiльового призначення.

     Стаття 416. Припинення права користування земельною дiлянкою для забудови

     1. Право користування земельною дiлянкою для забудови припиняється у разi:

     1) поєднання в однiй особi власника земельної дiлянки та землекористувача;

     2) спливу строку права користування;

     3) вiдмови землекористувача вiд права користування;

     4) невикористання земельної дiлянки для забудови протягом трьох рокiв пiдряд.

     2. Право користування земельною дiлянкою для забудови може бути припинене за рiшенням суду в iнших випадках, встановлених законом.

     Стаття 417. Правовi наслiдки припинення права користування земельною дiлянкою

     1. У разi припинення права користування земельною дiлянкою, на якiй була споруджена будiвля (споруда), власник земельної дiлянки та власник цiєї будiвлi (споруди) визначають правовi наслiдки такого припинення.

     У разi недосягнення домовленостi мiж ними власник земельної дiлянки має право вимагати вiд власника будiвлi (споруди) її знесення та приведення земельної дiлянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.

     2. Якщо знесення будiвлi (споруди), що розмiщена на земельнiй дiлянцi, заборонено законом (житловi будинки, пам'ятки культурної спадщини тощо) або є недоцiльним у зв'язку з явним перевищенням вартостi будiвлi (споруди) порiвняно з вартiстю земельної дiлянки, суд може з урахуванням пiдстав припинення права користування земельною дiлянкою постановити рiшення про викуп власником будiвлi (споруди) земельної дiлянки, на якiй вона розмiщена, або про викуп власником земельної дiлянки будiвлi (споруди), або визначити умови користування земельною дiлянкою власником будiвлi (споруди) на новий строк.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI)

КНИГА ЧЕТВЕРТА
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

Глава 35
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

     Стаття 418. Поняття права iнтелектуальної власностi

     1. Право iнтелектуальної власностi - це право особи на результат iнтелектуальної, творчої дiяльностi або на iнший об'єкт права iнтелектуальної власностi, визначений цим Кодексом та iншим законом.

     2. Право iнтелектуальної власностi становлять особистi немайновi права iнтелектуальної власностi та (або) майновi права iнтелектуальної власностi, змiст яких щодо певних об'єктiв права iнтелектуальної власностi визначається цим Кодексом та iншим законом.

     3. Право iнтелектуальної власностi є непорушним. Нiхто не може бути позбавлений права iнтелектуальної власностi чи обмежений у його здiйсненнi, крiм випадкiв, передбачених законом.

     Стаття 419. Спiввiдношення права iнтелектуальної власностi та права власностi

     1. Право iнтелектуальної власностi та право власностi на рiч не залежать одне вiд одного.

     2. Перехiд права на об'єкт права iнтелектуальної власностi не означає переходу права власностi на рiч.

     3. Перехiд права власностi на рiч не означає переходу права на об'єкт права iнтелектуальної власностi.

     Стаття 420. Об'єкти права iнтелектуальної власностi

     1. До об'єктiв права iнтелектуальної власностi, зокрема, належать:

     лiтературнi та художнi твори;

     комп'ютернi програми;

     компiляцiї даних (бази даних);

     виконання;

     фонограми, вiдеограми, програми органiзацiй мовлення;

     науковi вiдкриття;

     винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки;

     компонування напiвпровiдникових виробiв;

     рацiоналiзаторськi пропозицiї;

     сорти рослин, породи тварин;

     комерцiйнi (фiрмовi) найменування, торговельнi марки (знаки для товарiв i послуг), географiчнi зазначення;

     комерцiйнi таємницi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.09.2019р. N 111-IX, вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 421. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi є: творець (творцi) об'єкта права iнтелектуальної власностi (автор, виконавець, винахiдник тощо) та iншi особи, яким належать особистi немайновi та (або) майновi права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до цього Кодексу, iншого закону чи договору.

     Стаття 422. Пiдстави виникнення (набуття) права iнтелектуальної власностi

     1. Право iнтелектуальної власностi виникає (набувається) з пiдстав, встановлених цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     Стаття 423. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi

     1. Особистими немайновими правами iнтелектуальної власностi є:

     1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахiдником тощо) об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право iнтелектуальної власностi, здатному завдати шкоди честi чи репутацiї творця об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     3) iншi особистi немайновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi належать творцевi об'єкта права iнтелектуальної власностi. У випадках, передбачених законом, особистi немайновi права iнтелектуальної власностi можуть належати iншим особам.

     3. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi не залежать вiд майнових прав iнтелектуальної власностi.

     4. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi не можуть вiдчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

     Стаття 424. Майновi права iнтелектуальної власностi

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi є:

     1) право на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     2) виключне право дозволяти використання об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню об'єкта права iнтелектуальної власностi, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Законом можуть бути встановленi винятки та обмеження в майнових правах iнтелектуальної власностi за умови, що такi обмеження та винятки не створюють iстотних перешкод для нормальної реалiзацiї майнових прав iнтелектуальної власностi та здiйснення законних iнтересiв суб'єктiв цих прав.

     3. Майновi права iнтелектуальної власностi можуть вiдповiдно до закону бути вкладом до статутного капiталу юридичної особи, предметом договору застави та iнших зобов'язань, а також використовуватися в iнших цивiльних вiдносинах.

     Стаття 425. Строк чинностi прав iнтелектуальної власностi

     1. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi є чинними безстроково, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi є чинними протягом строкiв, встановлених цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     3. Майновi права iнтелектуальної власностi можуть бути припиненi достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     Стаття 426. Використання об'єкта права iнтелектуальної власностi

     1. Способи використання об'єкта права iнтелектуальної власностi визначаються цим Кодексом та iншим законом.

     2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав iнших осiб.

     3. Використання об'єкта права iнтелектуальної власностi iншою особою здiйснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, крiм випадкiв правомiрного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та iншим законом.

     4. Умови надання дозволу (видачi лiцензiї) на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi можуть бути визначенi лiцензiйним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та iншого закону.

     Стаття 427. Передання майнових прав iнтелектуальної власностi

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi можуть бути переданi вiдповiдно до закону повнiстю або частково iншiй особi.

     2. Умови передання майнових прав iнтелектуальної власностi можуть бути визначенi договором, який укладається вiдповiдно до цього Кодексу та iншого закону.

     Стаття 428. Здiйснення права iнтелектуальної власностi, яке належить кiльком особам

     1. Право iнтелектуальної власностi, яке належить кiльком особам спiльно, може здiйснюватися за договором мiж ними. У разi вiдсутностi такого договору право iнтелектуальної власностi, яке належить кiльком особам, здiйснюється спiльно.

     Стаття 429. Права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (контракту)

     1. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працiвниковi, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремi особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на такий об'єкт можуть належати юридичнiй або фiзичнiй особi, де або у якої працює працiвник.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працiвниковi, який створив цей об'єкт, та юридичнiй або фiзичнiй особi, де або у якої вiн працює, спiльно, якщо iнше не встановлено цим Кодексом або договором.

     3. Особливостi здiйснення майнових прав iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановленi законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 430. Права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений за замовленням

     1. Особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений за замовленням, належать творцевi цього об'єкта.

     У випадках, передбачених законом, окремi особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на такий об'єкт можуть належати замовниковi.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт, створений за замовленням, належать творцевi цього об'єкта та замовниковi спiльно, якщо iнше не встановлено договором або законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 431. Наслiдки порушення права iнтелектуальної власностi

     1. Порушення права iнтелектуальної власностi, в тому числi невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою вiдповiдальнiсть, встановлену цим Кодексом, iншим законом чи договором.

     Стаття 432. Захист права iнтелектуальної власностi судом

     1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до статтi 16 цього Кодексу.

     2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рiшення, зокрема, про:

     1) застосування негайних заходiв щодо запобiгання порушенню права iнтелектуальної власностi та збереження вiдповiдних доказiв;

     2) зупинення пропуску через митний кордон України товарiв, iмпорт чи експорт яких здiйснюється з порушенням права iнтелектуальної власностi;

     3) вилучення з цивiльного обороту товарiв, виготовлених або введених у цивiльний оборот з порушенням права iнтелектуальної власностi, та знищення таких товарiв за рахунок особи, яка вчинила порушення;

     4) вилучення з цивiльного обороту матерiалiв та знарядь, якi використовувалися переважно для виготовлення товарiв з порушенням права iнтелектуальної власностi, або вилучення та знищення таких матерiалiв та знарядь за рахунок особи, яка вчинила порушення;

     4¹) застосування разової грошової виплати замiсть застосування способiв захисту права iнтелектуальної власностi, встановлених пунктами 3 та/або 4 цiєї частини. Застосування разової грошової виплати здiйснюється за заявою вiдповiдача, за умови що право iнтелектуальної власностi порушено вiдповiдачем ненавмисно i без недбалостi та що застосування способiв захисту, встановлених пунктами 3 i 4 цiєї частини, є неспiвмiрним шкодi, заподiянiй позивачевi. Розмiр разової грошової виплати визначається судом як розмiр винагороди, яка була б сплачена за надання позивачем дозволу на використання права iнтелектуальної власностi, щодо якого виник спiр, i обґрунтовано задовольняє позивача;

     5) застосування компенсацiї замiсть вiдшкодування збиткiв за неправомiрне використання об'єкта права iнтелектуальної власностi. Розмiр компенсацiї визначається вiдповiдно до закону з урахуванням вини особи та iнших обставин, що мають iстотне значення;

     6) опублiкування за заявою позивача в засобах масової iнформацiї або доведення до загального вiдома iншим визначеним судом шляхом вiдомостей про порушення права iнтелектуальної власностi та змiст судового рiшення щодо такого порушення за рахунок особи, яка вчинила правопорушення.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 31.05.2007р. N 1111-V, вiд 20.03.2023р. N 2974-IX)

Глава 36
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ЛIТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНIЙ ТА IНШИЙ ТВIР (АВТОРСЬКЕ ПРАВО)

     Стаття 433. Об'єкти авторського права

     1. Об'єктами авторського права є твори, а саме:

     1) лiтературнi та художнi твори, зокрема:

     романи, поеми, статтi та iншi письмовi твори;

     лекцiї, промови, проповiдi та iншi уснi твори;

     драматичнi, музично-драматичнi твори, пантомiми, хореографiчнi, iншi сценiчнi твори;

     музичнi твори (з текстом або без тексту);

     аудiовiзуальнi твори;

     твори живопису, архiтектури, скульптури та графiки;

     фотографiчнi твори;

     твори ужиткового мистецтва;

     iлюстрацiї, карти, плани, ескiзи i пластичнi твори, що стосуються географiї, топографiї, архiтектури або науки;

     переклади, адаптацiї, аранжування та iншi переробки лiтературних або художнiх творiв;

     збiрники творiв, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом iнтелектуальної дiяльностi;

     2) комп'ютернi програми;

     3) компiляцiї даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом iнтелектуальної дiяльностi;

     4) iншi твори.

     2. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно вiд їх завершеностi, призначення, цiнностi тощо, а також способу чи форми їх вираження.

     3. Авторське право не поширюється на iдеї, процеси, методи дiяльностi або математичнi концепцiї як такi.

     4. Комп'ютернi програми охороняються як лiтературнi твори.

     5. Компiляцiї даних (бази даних) або iншого матерiалу охороняються як такi. Ця охорона не поширюється на данi або матерiал як такi та не зачiпає авторське право на данi або матерiал, що є складовими компiляцiї.

     Стаття 434. Твори, якi не є об'єктами авторського права

     1. Не є об'єктами авторського права:

     1) акти органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рiшення тощо), а також їх офiцiйнi переклади;

     2) державнi символи України, грошовi знаки, емблеми тощо, затвердженi органами державної влади;

     3) повiдомлення про новини дня або iншi факти, що мають характер звичайної прес-iнформацiї;

     4) iншi твори, встановленi законом.

     Стаття 435. Суб'єкти авторського права

     1. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За вiдсутностi доказiв iншого автором твору вважається фiзична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригiналi або примiрнику твору (презумпцiя авторства).

     2. Суб'єктами авторського права є також iншi фiзичнi та юридичнi особи, якi набули прав на твори вiдповiдно до договору або закону.

     Стаття 436. Спiвавторство

     1. Авторське право на твiр, створений у спiвавторствi, належить спiвавторам спiльно, незалежно вiд того, становить такий твiр одне нерозривне цiле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостiйне значення. Частина твору, створеного у спiвавторствi, визнається такою, що має самостiйне значення, якщо вона може бути використана незалежно вiд iнших частин цього твору.

     2. Суб'єкти авторського права для повiдомлення про свої майновi права можуть використовувати спецiальний знак, встановлений законом.

     3. Вiдносини мiж спiвавторами можуть бути визначенi договором. У разi вiдсутностi такого договору авторське право на твiр здiйснюється всiма спiвавторами спiльно.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 437. Виникнення авторського права

     1. Авторське право виникає у його автора в момент створення твору.

     2. Особа, яка має авторське право, для сповiщення про свої права може використовувати спецiальний знак, встановлений законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 438. Особистi немайновi права автора

     1. Автору твору належать особистi немайновi права, встановленi статтею 423 цього Кодексу та iншими законами.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 439. Забезпечення недоторканностi твору

     1. Автор має право вимагати збереження цiлiсностi твору, протидiяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору, включаючи супроводження твору iлюстрацiями, передмовами, пiслямовами, коментарями тощо без згоди автора.

     2. У разi смертi автора недоторканнiсть твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За вiдсутностi такого уповноваження недоторканнiсть твору охороняється спадкоємцями автора, а також iншими заiнтересованими особами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 440. Майновi права iнтелектуальної власностi на твiр

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на твiр є:

     1) право на використання твору;

     2) виключне право дозволяти використання твору;

     3) право перешкоджати неправомiрному використанню твору, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права на твiр належать його авторовi, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     3. Майновi права iнтелектуальної власностi на твiр, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (контракту), переходять до юридичної або фiзичної особи, де або у якої працює автор, з моменту створення службового твору у повному складi, якщо iнше не передбачено договором чи законом.

     4. Майновi права iнтелектуальної власностi на твiр, створений за замовленням, переходять до замовника з моменту створення твору у повному складi, якщо iнше не передбачено договором чи законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX, вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 441. Здiйснення майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр

     1. Суб'єкти авторського права можуть здiйснювати свої майновi права особисто, через представника чи iншу уповноважену особу або через органiзацiю колективного управлiння вiдповiдно до закону.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 442. Оприлюднення твору

     1. Оприлюдненням твору вважається будь-яка дiя, що вперше робить твiр доступним для необмеженого кола осiб.

     2. Твiр не може бути оприлюднений, якщо це порушує права людини на таємницю її особистого i сiмейного життя, завдає шкоди громадському порядку, фiзичному i моральному здоров'ю населення.

     3. Частину третю виключено.

     4. Частину четверту виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 443. Використання твору з дозволу суб'єкта авторського права

     1. Використання твору здiйснюється виключно з дозволу суб'єкта авторського права або iншої уповноваженої на надання такого дозволу особи, крiм випадкiв правомiрного використання твору без такого дозволу, встановлених законом.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 444. Публiчна лiцензiя на використання твору

     1. Суб'єкт авторського права може надати дозвiл на використання твору будь-якою особою на визначених ним умовах (публiчна лiцензiя).

     2. Особа, яка використовує твiр на основi публiчної лiцензiї, зобов'язана дотримуватися визначених суб'єктом авторського права умов, на яких її було видано.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 445. Право на справедливу винагороду за використання твору

     1. Автор має невiдчужуване право на справедливу винагороду за використання його твору у випадках, в розмiрах i на умовах, передбачених законом. Право на справедливу винагороду належить автору твору, а пiсля його смертi переходить до спадкоємцiв автора.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 446. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр

     1. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр спливає через сiмдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком смертi автора чи останнього iз спiвавторiв, який пережив iнших спiвавторiв, крiм випадкiв, передбачених законом.

     Стаття 447. Правовi наслiдки закiнчення строку чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр

     1. Пiсля закiнчення строку чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр вiн може вiльно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

     Стаття 448. Право слiдування

     1. Автор має невiдчужуване право на одержання справедливої винагороди як частки вiдрахувань вiд кожного продажу оригiналу художнього твору, оригiналу рукопису лiтературного або музичного твору, наступного за продажом оригiналу, здiйсненим автором (право слiдування).

     Для цiлей цiєї статтi до оригiналiв творiв, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, прирiвнюються їх примiрники, виготовленi в обмеженiй кiлькостi самим автором або пiд його керiвництвом, якi пронумерованi, пiдписанi автором або мiстять iншi позначення, що засвiдчують його авторство.

     2. Право слiдування належить автору, а пiсля його смертi переходить до спадкоємцiв автора та спадкоємцiв цих спадкоємцiв i дiє до спливу строкiв чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр.

     3. Умови здiйснення права слiдування визначаються законом.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

Глава 37
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ВИКОНАННЯ, ФОНОГРАМУ, ВIДЕОГРАМУ ТА ПРОГРАМУ (ПЕРЕДАЧУ) ОРГАНIЗАЦIЇ МОВЛЕННЯ (СУМIЖНI ПРАВА)

     Стаття 449. Об'єкти сумiжних прав

     1. Об'єктами сумiжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктiв та незалежно вiд їх призначення, змiсту, цiнностi тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

     а) виконання;

     б) фонограми;

     в) вiдеограми;

     г) програми (передачi) органiзацiй мовлення.

     Стаття 450. Суб'єкти сумiжних прав

     1. Первинними суб'єктами сумiжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник вiдеограми, органiзацiя мовлення. За вiдсутностi доказiв iншого, виконавцем, виробником фонограми, виробником вiдеограми вважаються особи, iмена (найменування) яких зазначенi у фонограмi, вiдеограмi та їх копiях або на упаковцi, що мiстить примiрники фонограми, вiдеограми.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 451. Виникнення сумiжних прав

     1. Сумiжнi права виникають внаслiдок факту:

     1) здiйснення виконання;

     2) вироблення фонограми;

     3) вироблення вiдеограми;

     4) першої трансляцiї програми органiзацiї мовлення.

     2. Частину другу виключено.

     3. Частину третю виключено.

     4. Частину четверту виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 452. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт сумiжних прав

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на об'єкт сумiжних прав є:

     1) право на використання об'єкта сумiжних прав;

     2) виключне право дозволяти використання об'єкта сумiжних прав;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню об'єкта сумiжних прав, у тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт сумiжних прав належать вiдповiдно виконавцевi, виробнику фонограми, виробнику вiдеограми чи органiзацiї мовлення, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 453. Здiйснення майнових прав iнтелектуальної власностi на виконання, фонограму, вiдеограму, програму органiзацiї мовлення

     1. Суб'єкти сумiжних прав можуть здiйснювати свої майновi права особисто, через представника чи iншу уповноважену особу або через органiзацiю колективного управлiння вiдповiдно до закону.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 454. Використання виконання, фонограми, вiдеограми, програми органiзацiї мовлення з дозволу суб'єкта сумiжних прав

     1. Використання виконання, фонограми, вiдеограми, програми органiзацiї мовлення здiйснюється виключно з дозволу вiдповiдного суб'єкта сумiжних прав або iншої уповноваженої на надання такого дозволу особи, крiм випадкiв правомiрного використання, встановлених законом.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 455. Публiчна лiцензiя на використання об'єкта сумiжних прав

     1. Суб'єкт сумiжних прав може надати дозвiл на використання вiдповiдного об'єкта будь-якою особою на визначених ним умовах (публiчна лiцензiя).

     2. Особа, яка використовує об'єкт сумiжних прав на основi публiчної лiцензiї, зобов'язана дотримуватися визначених суб'єктом сумiжних прав умов, на яких її було видано.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 456. Строки чинностi сумiжних майнових прав

     1. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на виконання спливає через 50 рокiв, що обчислюються з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення виконання. Якщо запис виконання протягом цього строку правомiрно оприлюднено, строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на виконання спливає через 50 рокiв, що обчислюються з 1 сiчня року, наступного за роком такого оприлюднення.

     2. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на фонограму, вiдеограму спливає через 50 рокiв, що обчислюються з 1 сiчня року, наступного за роком вироблення фонограми, вiдеограми. Якщо фонограму, вiдеограму протягом цього строку правомiрно оприлюднено, строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на фонограму, вiдеограму спливає через 50 рокiв, що обчислюються з 1 сiчня року, наступного за роком такого оприлюднення.

     3. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на програму органiзацiї мовлення спливає через 50 рокiв, що обчислюються з 1 сiчня року, наступного за роком першої трансляцiї програми органiзацiї мовлення незалежно вiд використаних технiчних засобiв.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

Глава 38
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА НАУКОВЕ ВIДКРИТТЯ

     Стаття 457. Поняття наукового вiдкриття

     1. Науковим вiдкриттям є встановлення невiдомих ранiше, але об'єктивно iснуючих закономiрностей, властивостей та явищ матерiального свiту, якi вносять докорiннi змiни у рiвень наукового пiзнання.

     Стаття 458. Право на наукове вiдкриття

     1. Автор наукового вiдкриття має право надати науковому вiдкриттю своє iм'я або спецiальну назву.

     2. Право на наукове вiдкриття засвiдчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.

Глава 39
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ВИНАХIД, КОРИСНУ МОДЕЛЬ, ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК

     Стаття 459. Придатнiсть винаходу для набуття права iнтелектуальної власностi на нього

     1. Винахiд вважається придатним для набуття права iнтелектуальної власностi на нього, якщо вiн, вiдповiдно до закону, є новим, має винахiдницький рiвень i придатний для промислового використання.

     2. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрiй, речовина тощо) або процес у будь-якiй сферi технологiї.

     3. Законом можуть бути встановленi продукти та процеси, якi не є придатними для набуття права iнтелектуальної власностi на них вiдповiдно до цiєї статтi.

     Стаття 460. Придатнiсть корисної моделi для набуття права iнтелектуальної власностi на неї

     1. Корисна модель вважається придатною для набуття права iнтелектуальної власностi на неї, якщо вона, вiдповiдно до закону, є новою i придатною для промислового використання.

     2. Об'єктом корисної моделi може бути пристрiй або процес у будь-якiй сферi технологiї.

     3. Законом можуть бути встановленi продукти та процеси, якi не є придатними для набуття права iнтелектуальної власностi на них вiдповiдно до цiєї статтi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.07.2020р. N 816-IX)

     Стаття 461. Придатнiсть промислового зразка для набуття права iнтелектуальної власностi на нього

     1. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права iнтелектуальної власностi на нього, якщо вiн, вiдповiдно до закону, є новим i має iндивiдуальний характер.

     2. Промисловим зразком може бути зовнiшнiй вигляд виробу або його частини, що визначається, зокрема, лiнiями, контурами, кольором, формою, текстурою та/або матерiалом виробу, та/або його оздобленням.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.07.2020р. N 815-IX)

     Стаття 462. Засвiдчення набуття права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Право iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок пiдлягає державнiй реєстрацiї, якщо iнше не встановлено законом або мiжнародним договором, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України. Набуття права iнтелектуальної власностi на винахiд i корисну модель засвiдчується патентом, на промисловий зразок - свiдоцтвом.

     2. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделi, зображенням промислового зразка.

     3. Умови та порядок державної реєстрацiї права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, а також умови та порядок видачi патенту, свiдоцтва встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.07.2020р. N 815-IX)

     Стаття 463. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель та промисловий зразок є:

     1) винахiдник, автор промислового зразка;

     2) iншi особи, якi набули прав на винахiд, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

     Стаття 464. Майновi права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок є:

     1) право на використання винаходу, корисної моделi, промислового зразка;

     2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделi, промислового зразка (видавати лiцензiї);

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню винаходу, корисної моделi, промислового зразка, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок належать володiльцю вiдповiдного патенту (свiдоцтва), якщо iнше не встановлено договором чи законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.07.2020р. N 815-IX)

     Стаття 465. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрацiї, за умови пiдтримання чинностi цих прав вiдповiдно до закону.

     2. Законом можуть бути встановленi умови тимчасової чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд до набрання ними чинностi вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд спливає через двадцять рокiв, що вiдлiковуються вiд дати подання заявки на винахiд в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спецiальних випробувань та офiцiйного дозволу.

     4. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на корисну модель спливає через десять рокiв вiд дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку.

     5. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на промисловий зразок становить п'ять рокiв вiд дати подання заявки на промисловий зразок в установленому законом порядку i подовжується за клопотанням власника промислового зразка на один або бiльше п'ятирiчних строкiв. Загальний строк чинностi зазначених прав не може перевищувати двадцяти п'яти рокiв вiд дати подання заявки.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.07.2020р. N 815-IX)

     Стаття 466. Дострокове припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якiй вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     Стаття 467. Правовi наслiдки припинення чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. У разi припинення чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок цi об'єкти можуть вiльно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

     2. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок завдано збиткiв особi, якiй було надано дозвiл на використання цих об'єктiв, такi збитки вiдшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвiл, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 468. Вiдновлення чинностi достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Чиннiсть достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок може бути вiдновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якiй цi права належали у момент їх припинення.

     Стаття 469. Визнання прав iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок недiйсними

     1. Права iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок визнаються недiйсними з пiдстав та в порядку, встановлених законом.

     Стаття 470. Право попереднього користувача на винахiд, корисну модель, промисловий зразок

     1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахiд, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено прiоритет, до дати прiоритету заявки в iнтересах своєї дiяльностi добросовiсно використала винахiд, корисну модель, промисловий зразок в Українi або здiйснила значну i серйозну пiдготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною пiдготовкою (право попереднього користувача).

     2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до iншої особи тiльки разом iз пiдприємством чи дiловою практикою або з тiєю частиною пiдприємства чи дiлової практики, в яких було використано винахiд, корисну модель, промисловий зразок або здiйснено значну i серйозну пiдготовку для такого використання.

Глава 40
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА КОМПОНУВАННЯ IНТЕГРАЛЬНОЇ МIКРОСХЕМИ

(У назвi та текстi глави 40 слова "iнтегральної мiкросхеми" замiнено словами "напiвпровiдникового виробу" згiдно iз Законом України вiд 19 вересня 2019 року N 111-IX)

     Стаття 471. Придатнiсть компонування напiвпровiдникового виробу для набуття права iнтелектуальної власностi на нього

     1. Компонування напiвпровiдникового виробу вважається придатним для набуття права iнтелектуальної власностi на нього, якщо воно є оригiнальним.

     Стаття 472. Засвiдчення набуття права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Набуття права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу засвiдчується свiдоцтвом.

     2. Обсяг правової охорони компонування напiвпровiдникового виробу визначається сукупнiстю пов'язаних зображень цього компонування на матерiальному носiї.

     3. Умови та порядок видачi свiдоцтва встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.09.2019р. N 111-IX)

     Стаття 473. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу є:

     1) автор компонування напiвпровiдникового виробу;

     2) iншi особи, якi набули прав на компонування напiвпровiдникового виробу за договором чи законом.

     Стаття 474. Майновi права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу є:

     1) право на використання компонування напiвпровiдникового виробу;

     2) виключне право дозволяти використання компонування напiвпровiдникового виробу;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню компонування напiвпровiдникового виробу, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу належать володiльцю вiдповiдного свiдоцтва, якщо iнше не встановлено законом чи договором.

     Стаття 475. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрацiї за умови пiдтримання чинностi цих прав вiдповiдно до закону.

     2. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу спливає через десять рокiв, що вiдлiковуються вiд найбiльш ранньої з таких дат:

     закiнчення календарного року, в якому компонування було вперше використане на комерцiйнiй основi будь-де у свiтi;

     закiнчення календарного року, в якому була подана належним чином оформлена заявка на державну реєстрацiю.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.09.2019р. N 111-IX)

     Стаття 476. Дострокове припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якiй вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     Стаття 477. Правовi наслiдки спливу строку чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. У разi припинення чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу воно може вiльно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

     2. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу завдано збиткiв особi, якiй було надано дозвiл на його використання, такi збитки вiдшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвiл, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 478. Вiдновлення чинностi достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Чиннiсть достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу може бути вiдновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якiй цi права належали у момент їх припинення.

     Стаття 479. Визнання прав iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу недiйсними

     1. Права iнтелектуальної власностi на компонування напiвпровiдникового виробу визнаються недiйсними з пiдстав та в порядку, встановлених законом.

     Стаття 480. Право попереднього користувача на компонування напiвпровiдникового виробу

     1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування напiвпровiдникового виробу або, якщо було заявлено прiоритет, до дати прiоритету заявки в iнтересах своєї дiяльностi добросовiсно використала компонування напiвпровiдникового виробу в Українi або здiйснила значну i серйозну пiдготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною пiдготовкою (право попереднього користувача).

     2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до iншої особи тiльки разом iз пiдприємством чи дiловою практикою або з тiєю частиною пiдприємства чи дiлової практики, в яких було використано компонування напiвпровiдникового виробу або здiйснено значну i серйозну пiдготовку для такого використання.

Глава 41
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА РАЦIОНАЛIЗАТОРСЬКУ ПРОПОЗИЦIЮ

     Стаття 481. Поняття та об'єкти рацiоналiзаторської пропозицiї

     1. Рацiоналiзаторською пропозицiєю є визнана юридичною особою пропозицiя, яка мiстить технологiчне (технiчне) або органiзацiйне рiшення у будь-якiй сферi її дiяльностi.

     2. Об'єктом рацiоналiзаторської пропозицiї може бути матерiальний об'єкт або процес.

     Стаття 482. Обсяг правової охорони рацiоналiзаторської пропозицiї

     1. Обсяг правової охорони рацiоналiзаторської пропозицiї визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони поданi.

     Стаття 483. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю є її автор та юридична особа, якiй ця пропозицiя подана.

     Стаття 484. Права суб'єктiв права iнтелектуальної власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю

     1. Автор рацiоналiзаторської пропозицiї має право на добросовiсне заохочення вiд юридичної особи, якiй ця пропозицiя подана.

     2. Юридична особа, яка визнала пропозицiю рацiоналiзаторською, має право на використання цiєї пропозицiї у будь-якому обсязi.

Глава 42
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА СОРТ РОСЛИН, ПОРОДУ ТВАРИН

     Стаття 485. Види прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин

     1. Право iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин становлять:

     1) особистi немайновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi державною реєстрацiєю;

     2) майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi патентом.

     3) виключено.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.11.2022р. N 2763-IX)

     Стаття 486. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин є:

     1) автор сорту рослин, породи тварин;

     2) iншi особи, якi набули майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

     Стаття 487. Майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi патентом

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченими патентом, є:

     1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Українi;

     2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин належать володiльцю патенту, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 488. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдченi патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрацiї, за умови пiдтримання чинностi таких прав вiдповiдно до закону.

     2. Законом можуть бути встановленi умови тимчасової чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин, породу тварин до набрання ними чинностi вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на породу тварин закiнчується в останнiй день тридцятого року, що вiдлiковується пiсля року державної реєстрацiї таких прав.

     4. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на сорт рослин встановлюється законом.

(У редакцiї Закону України вiд 16.11.2022р. N 2763-IX)

Глава 43
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА КОМЕРЦIЙНЕ НАЙМЕНУВАННЯ

     Стаття 489. Правова охорона комерцiйного найменування

     1. Правова охорона надається комерцiйному найменуванню, якщо воно дає можливiсть вирiзнити одну особу з-помiж iнших та не вводить в оману споживачiв щодо справжньої її дiяльностi.

     2. Право iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрацiї i незалежно вiд того, є чи не є комерцiйне найменування частиною торговельної марки.

     3. Вiдомостi про комерцiйне найменування можуть вноситися до реєстрiв, порядок ведення яких встановлюється законом.

     4. Особи можуть мати однаковi комерцiйнi найменування, якщо це не вводить в оману споживачiв щодо товарiв, якi вони виробляють та (або) реалiзовують, та послуг, якi ними надаються.

     Стаття 490. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування є:

     1) право на використання комерцiйного найменування;

     2) право перешкоджати iншим особам неправомiрно використовувати комерцiйне найменування, в тому числi забороняти таке використання;

     3) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування передаються iншiй особi лише разом з цiлiсним майновим комплексом особи, якiй цi права належать, або його вiдповiдною частиною.

     Стаття 491. Припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на комерцiйне найменування припиняється у разi лiквiдацiї юридичної особи та з iнших пiдстав, встановлених законом.

Глава 44
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

     Стаття 492. Торговельна марка

     1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбiнацiя позначень, якi придатнi для вирiзнення товарiв (послуг), що виробляються (надаються) однiєю особою, вiд товарiв (послуг), що виробляються (надаються) iншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, лiтери, цифри, зображувальнi елементи, комбiнацiї кольорiв.

     Стаття 493. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на торговельну марку є фiзичнi та юридичнi особи.

     2. Право iнтелектуальної власностi на певну торговельну марку може належати одночасно кiльком фiзичним та (або) юридичним особам.

     Стаття 494. Засвiдчення набуття права iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Набуття права iнтелектуальної власностi на торговельну марку засвiдчується свiдоцтвом. Умови та порядок видачi свiдоцтва встановлюються законом.

     2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свiдоцтвi її зображенням та перелiком товарiв i послуг, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Набуття права iнтелектуальної власностi на торговельну марку, яка має мiжнародну реєстрацiю або визнана в установленому законом порядку добре вiдомою, не вимагає засвiдчення свiдоцтвом.

     Стаття 495. Майновi права iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на торговельну марку є:

     1) право на використання торговельної марки;

     2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному використанню торговельної марки, в тому числi забороняти таке використання;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на торговельну марку належать володiльцю вiдповiдного свiдоцтва, володiльцю мiжнародної реєстрацiї, особi, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре вiдомою, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 496. Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Майновi права iнтелектуальної власностi на торговельну марку є чинними протягом десяти рокiв з дати подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо iнше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять рокiв у порядку, встановленому законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.07.2020р. N 815-IX)

     Стаття 497. Дострокове припинення чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарiв чи послуг.

     2. Чиннiсть майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якiй вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     3. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинностi виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку завдано збиткiв особi, якiй було надано дозвiл на її використання, такi збитки вiдшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвiл, якщо iнше не встановлено договором чи законом.

     Стаття 498. Вiдновлення чинностi достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку

     1. Чиннiсть достроково припинених виключних майнових прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку може бути вiдновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якiй цi права належали у момент їх припинення.

     Стаття 499. Визнання прав iнтелектуальної власностi на торговельну марку недiйсними

     1. Права iнтелектуальної власностi на торговельну марку визнаються недiйсними з пiдстав та в порядку, встановлених законом.

     Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку

     1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено прiоритет, до дати прiоритету заявки в iнтересах своєї дiяльностi добросовiсно використала торговельну марку в Українi або здiйснила значну i серйозну пiдготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною пiдготовкою (право попереднього користувача).

     2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до iншої особи тiльки разом iз пiдприємством чи дiловою практикою або з тiєю частиною пiдприємства чи дiлової практики, в яких було використано торговельну марку або здiйснено значну i серйозну пiдготовку для такого використання.

Глава 45
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА ГЕОГРАФIЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

     Стаття 501. Набуття права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Право iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення виникає з дати державної реєстрацiї цього права, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Обсяг правової охорони географiчного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) i межами географiчного мiсця його (її) походження, зафiксованими державною реєстрацiєю права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення.

     Стаття 502. Суб'єкти права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Суб'єктами права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення є виробники товарiв, об'єднання виробникiв, iншi особи, визначенi законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 123-IX)

     Стаття 503. Права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Правами iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення є:

     1) право на визнання позначення товару (послуги) географiчним зазначенням;

     2) право на використання географiчного зазначення;

     3) право перешкоджати неправомiрному використанню географiчного зазначення, в тому числi забороняти таке використання.

     2. Права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення, що належать окремим суб'єктам права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення, встановлюються законом.

     Стаття 504. Строк чинностi права iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення

     1. Право iнтелектуальної власностi на географiчне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрацiї, i охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Глава 46
ПРАВО IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI НА КОМЕРЦIЙНУ ТАЄМНИЦЮ

     Стаття 505. Поняття комерцiйної таємницi

     1. Комерцiйною таємницею є iнформацiя, яка є секретною в тому розумiннi, що вона в цiлому чи в певнiй формi та сукупностi її складових є невiдомою та не є легкодоступною для осiб, якi звичайно мають справу з видом iнформацiї, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерцiйну цiннiсть та була предметом адекватних iснуючим обставинам заходiв щодо збереження її секретностi, вжитих особою, яка законно контролює цю iнформацiю.

     2. Комерцiйною таємницею можуть бути вiдомостi технiчного, органiзацiйного, комерцiйного, виробничого та iншого характеру, за винятком тих, якi вiдповiдно до закону не можуть бути вiднесенi до комерцiйної таємницi.

     Стаття 506. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю

     1. Майновими правами iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю є:

     1) право на використання комерцiйної таємницi;

     2) виключне право дозволяти використання комерцiйної таємницi;

     3) виключне право перешкоджати неправомiрному розголошенню, збиранню або використанню комерцiйної таємницi;

     4) iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.

     2. Майновi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю належать особi, яка правомiрно визначила iнформацiю комерцiйною таємницею, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 507. Охорона комерцiйної таємницi органами державної влади

     1. Органи державної влади зобов'язанi охороняти вiд недобросовiсного комерцiйного використання iнформацiю, яка є комерцiйною таємницею та створення якої потребує значних зусиль i яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на дiяльнiсть, пов'язану з фармацевтичними, сiльськогосподарськими, хiмiчними продуктами, що мiстять новi хiмiчнi сполуки. Ця iнформацiя охороняється органами державної влади також вiд розголошення, крiм випадкiв, коли розголошення необхiдне для забезпечення захисту населення або не вжито заходiв щодо її охорони вiд недобросовiсного комерцiйного використання.

     2. Органи державної влади зобов'язанi охороняти комерцiйну таємницю також в iнших випадках, передбачених законом.

     Стаття 508. Строк чинностi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю

     1. Строк чинностi права iнтелектуальної власностi на комерцiйну таємницю обмежується строком iснування сукупностi ознак комерцiйної таємницi, встановлених частиною першою статтi 505 цього Кодексу.

КНИГА П'ЯТА
ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

РОЗДIЛ I
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 47
ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. СТОРОНИ У ЗОБОВ'ЯЗАННI

     Стаття 509. Поняття зобов'язання та пiдстави його виникнення

     1. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дiю (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошi тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати вiд боржника виконання його обов'язку.

     2. Зобов'язання виникають з пiдстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

     3. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовiсностi, розумностi та справедливостi.

     Стаття 510. Сторони у зобов'язаннi

     1. Сторонами у зобов'язаннi є боржник i кредитор.

     2. У зобов'язаннi на сторонi боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кiлька осiб.

     3. Якщо кожна iз сторiн у зобов'язаннi має одночасно i права, i обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, i одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати вiд неї.

     Стаття 511. Третя особа у зобов'язаннi

     1. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

     Стаття 512. Пiдстави замiни кредитора у зобов'язаннi

     1. Кредитор у зобов'язаннi може бути замiнений iншою особою внаслiдок:

     1) передання ним своїх прав iншiй особi за правочином (вiдступлення права вимоги);

     2) правонаступництва;

     3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

     4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

     2. Кредитор у зобов'язаннi може бути замiнений також в iнших випадках, встановлених законом.

     3. Кредитор у зобов'язаннi не може бути замiнений, якщо це встановлено договором або законом.

     Стаття 513. Форма правочину щодо замiни кредитора у зобов'язаннi

     1. Правочин щодо замiни кредитора у зобов'язаннi вчиняється у такiй самiй формi, що i правочин, на пiдставi якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторовi.

     2. Правочин щодо замiни кредитора у зобов'язаннi, яке виникло на пiдставi правочину, що пiдлягає державнiй реєстрацiї, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрацiї цього правочину, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язаннi

     1. До нового кредитора переходять права первiсного кредитора у зобов'язаннi в обсязi i на умовах, що iснували на момент переходу цих прав, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 515. Зобов'язання, в яких замiна кредитора не допускається

     1. Замiна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю.

     Стаття 516. Порядок замiни кредитора у зобов'язаннi

     1. Замiна кредитора у зобов'язаннi здiйснюється без згоди боржника, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Якщо боржник не був письмово повiдомлений про замiну кредитора у зобов'язаннi, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслiдкiв. У цьому разi виконання боржником свого обов'язку первiсному кредиторовi є належним виконанням.

     Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов'язаннi

     1. Первiсний кредитор у зобов'язаннi повинен передати новому кредиторовi документи, якi засвiдчують права, що передаються, та iнформацiю, яка є важливою для їх здiйснення.

     2. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторовi до надання боржниковi доказiв переходу до нового кредитора прав у зобов'язаннi.

     Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов'язаннi

     1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язаннi заперечення, якi вiн мав проти первiсного кредитора на момент одержання письмового повiдомлення про замiну кредитора.

     2. Якщо боржник не був письмово повiдомлений про замiну кредитора у зобов'язаннi, вiн має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, якi вiн мав проти первiсного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свiй обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

     Стаття 519. Вiдповiдальнiсть первiсного кредитора у зобов'язаннi

     1. Первiсний кредитор у зобов'язаннi вiдповiдає перед новим кредитором за недiйснiсть переданої йому вимоги, але не вiдповiдає за невиконання боржником свого обов'язку, крiм випадкiв, коли первiсний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

     Стаття 520. Замiна боржника у зобов'язаннi

     1. Боржник у зобов'язаннi може бути замiнений iншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо iнше не передбачено законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 24.07.2009р. N 1617-VI)

     Стаття 521. Форма правочину щодо замiни боржника у зобов'язаннi

     1. Форма правочину щодо замiни боржника у зобов'язаннi визначається вiдповiдно до положень статтi 513 цього Кодексу.

     Стаття 522. Заперечення нового боржника у зобов'язаннi проти вимоги кредитора

     1. Новий боржник у зобов'язаннi має право висунути проти вимоги кредитора всi заперечення, що грунтуються на вiдносинах мiж кредитором i первiсним боржником.

     Стаття 523. Правовi наслiдки замiни боржника у зобов'язаннi, забезпеченому порукою або заставою

     1. Порука або застава, встановлена iншою особою, припиняється пiсля замiни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

     2. Застава, встановлена первiсним боржником, зберiгається пiсля замiни боржника, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 524. Валюта зобов'язання

     1. Зобов'язання має бути виражене у грошовiй одиницi України - гривнi.

     2. Сторони можуть визначити грошовий еквiвалент зобов'язання в iноземнiй валютi.

     Стаття 525. Недопустимiсть односторонньої вiдмови вiд зобов'язання

     1. Одностороння вiдмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Глава 48
ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Стаття 526. Загальнi умови виконання зобов'язання

     1. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, а за вiдсутностi таких умов та вимог - вiдповiдно до звичаїв дiлового обороту або iнших вимог, що звичайно ставляться.

     Стаття 527. Виконання зобов'язання належними сторонами

     1. Боржник зобов'язаний виконати свiй обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо iнше не встановлено договором або законом, не випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     2. Кожна iз сторiн у зобов'язаннi має право вимагати доказiв того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, i несе ризик наслiдкiв непред'явлення такої вимоги.

     Стаття 528. Виконання обов'язку боржника iншою особою

     1. Виконання обов'язку може бути покладено боржником на iншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства або сутi зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разi кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника iншою особою.

     2. У разi невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника iншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

     3. Iнша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разi небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслiдок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разi до iншої особи переходять права кредитора у зобов'язаннi i застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

     Стаття 529. Виконання зобов'язання частинами

     1. Кредитор має право не приймати вiд боржника виконання його обов'язку частинами, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 530. Строк (термiн) виконання зобов'язання

     1. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).

     Зобов'язання, строк (термiн) виконання якого визначений вказiвкою на подiю, яка неминуче має настати, пiдлягає виконанню з настанням цiєї подiї.

     2. Якщо строк (термiн) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк вiд дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає iз договору або актiв цивiльного законодавства.

     Стаття 531. Дострокове виконання зобов'язання

     1. Боржник має право виконати свiй обов'язок достроково, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 532. Мiсце виконання зобов'язання

     1. Мiсце виконання зобов'язання встановлюється у договорi.

     Якщо мiсце виконання зобов'язання не встановлено у договорi, виконання провадиться:

     1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за мiсцезнаходженням цього майна;

     2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на пiдставi договору перевезення, - за мiсцем здавання товару (майна) перевiзниковi;

     3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на пiдставi iнших правочинiв, - за мiсцем виготовлення або зберiгання товару (майна), якщо це мiсце було вiдоме кредиторовi на момент виникнення зобов'язання;

     4) за грошовим зобов'язанням - за мiсцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її мiсцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змiнив мiсце проживання (мiсцезнаходження) i сповiстив про це боржника, зобов'язання виконується за новим мiсцем проживання (мiсцезнаходженням) кредитора з вiднесенням на кредитора всiх витрат, пов'язаних iз змiною мiсця виконання;

     5) за iншим зобов'язанням - за мiсцем проживання (мiсцезнаходженням) боржника.

     2. Зобов'язання може бути виконане в iншому мiсцi, якщо це встановлено актами цивiльного законодавства або випливає iз сутi зобов'язання чи звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання

     1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

     2. Якщо у зобов'язаннi визначено грошовий еквiвалент в iноземнiй валютi, сума, що пiдлягає сплатi у гривнях, визначається за офiцiйним курсом вiдповiдної валюти на день платежу, якщо iнший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи iншим нормативно-правовим актом.

     3. Використання iноземної валюти, а також платiжних документiв в iноземнiй валютi при здiйсненнi розрахункiв на територiї України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

     Стаття 534. Черговiсть погашення вимог за грошовим зобов'язанням

     1. У разi недостатностi суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязi ця сума погашає вимоги кредитора у такiй черговостi, якщо iнше не встановлено договором або законом:

     1) у першу чергу вiдшкодовуються витрати кредитора, пов'язанi з одержанням виконання;

     2) у другу чергу сплачуються проценти i неустойка;

     3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.11.2016р. N 1734-VIII)

     Стаття 535. Збiльшення суми, що виплачується фiзичнiй особi за грошовим зобов'язанням

     1. У разi збiльшення встановленого законом неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фiзичнiй особi (на вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довiчного утримання (догляду) та в iнших випадках, встановлених договором або законом), пропорцiйно збiльшується.

     2. Якщо внаслiдок виплати збiльшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити цi виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладеннi договору, на вимогу цiєї сторони договiр може бути розiрваний за рiшенням суду.

     Стаття 536. Проценти

     1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо iнше не встановлено договором мiж фiзичними особами.

     2. Розмiр процентiв за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або iншим актом цивiльного законодавства.

     Стаття 537. Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотарiуса, нотарiальної контори або на рахунок ескроу

     1. Боржник має право виконати свiй обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторовi грошей або цiнних паперiв у депозит нотарiуса, нотарiальної контори або на рахунок ескроу в разi:

     1) вiдсутностi кредитора або уповноваженої ним особи у мiсцi виконання зобов'язання;

     2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи вiд прийняття виконання або в разi iншого прострочення з їхнього боку;

     3) вiдсутностi представника недiєздатного кредитора.

     2. Нотарiус повiдомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

     3. Порядок внесення цiнних паперiв, що iснують в електроннiй формi, в депозит нотарiуса (нотарiальної контори) або на вiдповiдний рахунок ескроу в цiнних паперах встановлюється законодавством про депозитарну систему України.

     Внесення на депозит нотарiуса цiнних паперiв, що iснують в паперовiй формi, здiйснюється шляхом вручення нотарiусу сертифiката таких цiнних паперiв.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 538. Зустрiчне виконання зобов'язання

     1. Виконання свого обов'язку однiєю iз сторiн, яке вiдповiдно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрiчним виконанням зобов'язання.

     2. При зустрiчному виконаннi зобов'язання сторони повиннi виконувати свої обов'язки одночасно, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства, не випливає iз сутi зобов'язання або звичаїв дiлового обороту.

     Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повiдомити про це другу сторону.

     3. У разi невиконання однiєю iз сторiн у зобов'язаннi свого обов'язку або за наявностi очевидних пiдстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термiн) або виконає його не в повному обсязi, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, вiдмовитися вiд його виконання частково або в повному обсязi.

     4. Якщо зустрiчне виконання обов'язку здiйснено однiєю iз сторiн, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свiй обов'язок.

     Стаття 539. Виконання альтернативного зобов'язання

     1. Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кiлькох дiй. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства, не випливає iз сутi зобов'язання або звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 540. Виконання зобов'язання, в якому беруть участь кiлька кредиторiв або кiлька боржникiв

     1. Якщо у зобов'язаннi беруть участь кiлька кредиторiв або кiлька боржникiв, кожний iз кредиторiв має право вимагати виконання, а кожний iз боржникiв повинен виконати обов'язок у рiвнiй частцi, якщо iнше не встановлено договором або актами цивiльного законодавства.

     Стаття 541. Солiдарне зобов'язання

     1. Солiдарний обов'язок або солiдарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разi неподiльностi предмета зобов'язання.

     Стаття 542. Солiдарна вимога кредиторiв

     1. У разi солiдарної вимоги кредиторiв (солiдарних кредиторiв) кожний iз кредиторiв має право пред'явити боржниковi вимогу у повному обсязi.

     До пред'явлення вимоги одним iз солiдарних кредиторiв боржник має право виконати свiй обов'язок будь-кому iз них на свiй розсуд.

     2. Боржник не має права висувати проти вимоги одного iз солiдарних кредиторiв заперечення, що грунтуються на таких вiдносинах боржника з iншими солiдарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участi.

     3. Виконання боржником свого обов'язку одному iз солiдарних кредиторiв у повному обсязi звiльняє боржника вiд виконання рештi солiдарних кредиторiв.

     4. Солiдарний кредитор, який одержав виконання вiд боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солiдарних кредиторiв у рiвнiй частцi, якщо iнше не встановлено договором мiж ними.

     Стаття 543. Солiдарний обов'язок боржникiв

     1. У разi солiдарного обов'язку боржникiв (солiдарних боржникiв) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязi як вiд усiх боржникiв разом, так i вiд будь-кого з них окремо.

     2. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязi вiд одного iз солiдарних боржникiв, має право вимагати недоодержане вiд решти солiдарних боржникiв.

     Солiдарнi боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхнiй обов'язок не буде виконаний у повному обсязi.

     3. Солiдарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких вiдносинах решти солiдарних боржникiв з кредитором, у яких цей боржник не бере участi.

     4. Виконання солiдарного обов'язку у повному обсязi одним iз боржникiв припиняє обов'язок решти солiдарних боржникiв перед кредитором.

     5. Лiквiдацiя солiдарного боржника - юридичної особи, смерть солiдарного боржника - фiзичної особи не припиняють обов'язку решти солiдарних боржникiв перед кредитором та не змiнюють його обсягу та умов виконання.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 544. Право боржника, який виконав солiдарний обов'язок, на зворотну вимогу

     1. Боржник, який виконав солiдарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солiдарних боржникiв у рiвнiй частцi, якщо iнше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

     2. Якщо один iз солiдарних боржникiв не сплатив частку, належну солiдарному боржниковi, який у повному обсязi виконав солiдарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солiдарних боржникiв у рiвнiй частцi.

     Стаття 545. Пiдтвердження виконання зобов'язання

     1. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязi.

     2. Якщо боржник видав кредиторовi борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржниковi. У разi неможливостi повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписцi, яку вiн видає.

     3. Наявнiсть боргового документа у боржника пiдтверджує виконання ним свого обов'язку.

     4. У разi вiдмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разi настає прострочення кредитора.

Глава 49
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Параграф 1. Загальнi положення про забезпечення виконання зобов'язання

     Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання

     1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком, правом довiрчої власностi.

     2. Договором або законом можуть бути встановленi iншi види забезпечення виконання зобов'язання.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 132-IX)

     Стаття 547. Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання

     1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовiй формi.

     2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений iз недодержанням письмової форми, є нiкчемним.

     Стаття 548. Загальнi умови забезпечення виконання зобов'язання

     1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

     2. Недiйсне зобов'язання не пiдлягає забезпеченню. Недiйснiсть основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недiйснiсть правочину щодо його забезпечення, якщо iнше не встановлено цим Кодексом.

     3. Недiйснiсть правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недiйснiсть основного зобов'язання.

     Параграф 2. Неустойка

     Стаття 549. Поняття неустойки

     1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання.

     2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

     3. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

     Стаття 550. Пiдстави виникнення права на неустойку

     1. Право на неустойку виникає незалежно вiд наявностi у кредитора збиткiв, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

     2. Проценти на неустойку не нараховуються.

     3. Кредитор не має права на неустойку в разi, якщо боржник не вiдповiдає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

     Стаття 551. Предмет неустойки

     1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно.

     2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.

     Розмiр неустойки, встановлений законом, може бути збiльшений у договорi, якщо таке збiльшення не заборонено законом.

     Сторони можуть домовитися про зменшення розмiру неустойки, встановленого актом цивiльного законодавства, крiм випадкiв, передбачених законом.

     3. Розмiр неустойки може бути зменшений за рiшенням суду, якщо вiн значно перевищує розмiр збиткiв, та за наявностi iнших обставин, якi мають iстотне значення.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.11.2016р. N 1734-VIII)

     Стаття 552. Правовi наслiдки сплати (передання) неустойки

     1. Сплата (передання) неустойки не звiльняє боржника вiд виконання свого обов'язку в натурi.

     2. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на вiдшкодування збиткiв, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

     Параграф 3. Порука

     Стаття 553. Договiр поруки

     1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

     Поручитель вiдповiдає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

     2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязi.

     3. Поручителем може бути одна особа або кiлька осiб.

     Стаття 554. Правовi наслiдки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою

     1. У разi порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник i поручитель вiдповiдають перед кредитором як солiдарнi боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидiарну) вiдповiдальнiсть поручителя.

     2. Поручитель вiдповiдає перед кредитором у тому ж обсязi, що i боржник, включаючи сплату основного боргу, процентiв, неустойки, вiдшкодування збиткiв, якщо iнше не встановлено договором поруки.

     3. Особи, якi за одним чи за декiлькома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного i того самого зобов'язання, є солiдарними боржниками i вiдповiдають перед кредитором солiдарно, якщо iнше не встановлено договором поруки.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 555. Права та обов'язки поручителя у разi пред'явлення до нього вимоги

     1. У разi одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повiдомити про це боржника, а в разi пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участi у справi.

     Якщо поручитель не повiдомить боржника про вимогу кредитора i сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всi заперечення, якi вiн мав проти вимоги кредитора.

     2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, якi мiг би висунути сам боржник, за умови, що цi заперечення не пов'язанi з особою боржника. Поручитель має право висунути цi заперечення також у разi, якщо боржник вiдмовився вiд них або визнав свiй борг.

     Стаття 556. Права поручителя, який виконав зобов'язання

     1. Пiсля виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, якi пiдтверджують цей обов'язок боржника.

     2. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усi права кредитора у цьому зобов'язаннi, в тому числi й тi, що забезпечували його виконання.

     3. До кожного з кiлькох поручителiв, якi виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмiрi частини обов'язку, що виконана ним.

     Стаття 557. Повiдомлення поручителя про виконання зобов'язання боржником

     1. Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повiдомити про це поручителя.

     2. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повiдомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпiдставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника.

     Стаття 558. Оплата послуг поручителя

     1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржниковi.

     Стаття 559. Припинення поруки

     1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разi змiни зобов'язання без згоди поручителя, внаслiдок чого збiльшився обсяг вiдповiдальностi боржника, такий поручитель несе вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язання боржником в обсязi, що iснував до такої змiни зобов'язання.

     2. Порука припиняється, якщо пiсля настання строку виконання зобов'язання кредитор вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

     3. Порука припиняється у разi переведення боргу на iншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання iншим боржником у договорi поруки чи при переведеннi боргу.

     4. Порука припиняється пiсля закiнчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разi виконання основного зобов'язання у повному обсязi або якщо кредитор протягом трьох рокiв з дня настання строку (термiну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термiн) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох рокiв з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здiйснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закiнчення строку або настання термiну виконання вiдповiдної частини такого зобов'язання.

     5. Лiквiдацiя боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осiб, фiзичних осiб - пiдприємцiв та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв'язку з порушенням таким боржником зобов'язання.

	(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 14.06.2016р. N 1414-VIIIб вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)
	(строк, визначений статтею 559, продовжується на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Параграф 4. Гарантiя

     Стаття 560. Поняття гарантiї

     1. За гарантiєю банк, iнша фiнансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефiцiаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

     Гарант вiдповiдає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 561. Строк дiї гарантiї

     1. Гарантiя дiє протягом строку, на який вона видана.

     2. Гарантiя є чинною вiд дня її видачi, якщо в нiй не встановлено iнше.

     3. Гарантiя не може бути вiдкликана гарантом, якщо в нiй не встановлено iнше.

     Стаття 562. Незалежнiсть гарантiї вiд основного зобов'язання

     1. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить вiд основного зобов'язання (його припинення або недiйсностi), зокрема i тодi, коли в гарантiї мiститься посилання на основне зобов'язання.

     Стаття 563. Правовi наслiдки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантiєю

     1. У разi порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантiєю, гарант зобов'язаний сплатити кредиторовi грошову суму вiдповiдно до умов гарантiї.

     2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми вiдповiдно до виданої ним гарантiї пред'являється у письмовiй формi. До вимоги додаються документи, вказанi в гарантiї.

     3. У вимозi до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантiєю.

     4. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантiї, на який її видано.

     5. Кредитор не може передавати iншiй особi право вимоги до гаранта, якщо iнше не встановлено гарантiєю.

     Стаття 564. Обов'язки гаранта пiд час розгляду вимоги кредитора

     1. Пiсля одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повiдомити про це боржника i передати йому копiї вимоги разом з доданими до неї документами.

     2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантiї строк, а у разi його вiдсутностi - в розумний строк i встановити вiдповiднiсть вимоги та доданих до неї документiв умовам гарантiї.

     Стаття 565. Право гаранта на вiдмову в задоволеннi вимоги кредитора

     1. Гарант має право вiдмовитися вiд задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або доданi до неї документи не вiдповiдають умовам гарантiї або якщо вони поданi гарантовi пiсля закiнчення строку дiї гарантiї.

     2. Гарант повинен негайно повiдомити кредитора про вiдмову вiд задоволення його вимоги.

     3. Якщо гарант пiсля пред'явлення до нього вимоги кредитора дiзнався про недiйснiсть основного зобов'язання або про його припинення, вiн повинен негайно повiдомити про це кредитора i боржника.

     Повторна вимога кредитора, одержана гарантом пiсля такого повiдомлення, пiдлягає задоволенню.

     Стаття 566. Обов'язок гаранта

     1. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантiю.

     У разi порушення гарантом свого обов'язку його вiдповiдальнiсть перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантiю, якщо iнше не встановлено у гарантiї.

     Стаття 567. Оплата послуг гаранта

     1. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржниковi.

     Стаття 568. Припинення гарантiї

     1. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разi:

     1) сплати кредиторовi суми, на яку видано гарантiю;

     2) закiнчення строку дiї гарантiї;

     3) вiдмови кредитора вiд своїх прав за гарантiєю шляхом повернення її гарантовi або шляхом подання гаранту письмової заяви про звiльнення його вiд обов'язкiв за гарантiєю.

     2. Гарант, якому стало вiдомо про припинення гарантiї, повинен негайно повiдомити про це боржника.

     Стаття 569. Право гаранта на зворотну вимогу до боржника

     1. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантiєю кредиторовi, якщо iнше не встановлено договором мiж гарантом i боржником.

     2. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разi, якщо сума, сплачена гарантом кредиторовi, не вiдповiдає умовам гарантiї, якщо iнше не встановлено договором мiж гарантом i боржником.

     Параграф 5. Завдаток

     Стаття 570. Поняття завдатку

     1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторовi боржником у рахунок належних з нього за договором платежiв, на пiдтвердження зобов'язання i на забезпечення його виконання.

     2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежiв, є завдатком, вона вважається авансом.

     Стаття 571. Правовi наслiдки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком

     1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

     Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, вiн зобов'язаний повернути боржниковi завдаток та додатково сплатити суму у розмiрi завдатку або його вартостi.

     2. Сторона, винна у порушеннi зобов'язання, має вiдшкодувати другiй сторонi збитки в сумi, на яку вони перевищують розмiр (вартiсть) завдатку, якщо iнше не встановлено договором.

     3. У разi припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслiдок неможливостi його виконання завдаток пiдлягає поверненню.

     Параграф 6. Застава

     Стаття 572. Поняття застави

     1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разi невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в iнших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед iншими кредиторами цього боржника, якщо iнше не встановлено законом (право застави).

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 573. Забезпечення майбутньої вимоги

     1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

     Стаття 574. Пiдстави виникнення застави

     1. Застава виникає на пiдставi договору, закону або рiшення суду.

     2. До застави, яка виникає на пiдставi закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на пiдставi договору, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 575. Окремi види застав

     1. Iпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володiннi заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будiвництва, майбутнього об'єкта нерухомостi. Подiльний об'єкт незавершеного будiвництва може бути переданий в iпотеку лише у випадках, визначених законом.

     2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володiння заставодержателя або за його наказом - у володiння третiй особi.

     3. Правила про iпотеку землi та iншi окремi види застав встановлюються законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 576. Предмет застави

     1. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема рiч, цiннi папери, майновi права), що може бути вiдчужене заставодавцем i на яке може бути звернене стягнення.

     2. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде та/або може набути пiсля виникнення застави (майбутнiй урожай, приплiд худоби тощо).

     3. Права заставодержателя (право застави) на рiч, яка є предметом застави, поширюються на її приналежностi, якщо iнше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцiю та доходи, одержанi вiд використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

     4. Предметом застави не можуть бути:

     культурнi цiнностi, що є об'єктами права державної чи комунальної власностi i занесенi або пiдлягають занесенню до Державного реєстру нацiонального культурного надбання;

     пам'ятки культурної спадщини, занесенi до Перелiку пам'яток культурної спадщини, що не пiдлягають приватизацiї.

     5. Предметом застави не можуть бути вимоги, якi мають особистий характер, а також iншi вимоги, застава яких заборонена законом.

     6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     7. Застава окремих видiв майна може бути заборонена або обмежена законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI, вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 577. Нотарiальне посвiдчення договору застави та реєстрацiя застави

     1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будiвництва, майбутнiй об'єкт нерухомостi, а також в iнших випадках, встановлених законом, договiр застави пiдлягає нотарiальному посвiдченню, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. Застава нерухомого майна, об'єкта незавершеного будiвництва, майбутнього об'єкта нерухомостi пiдлягає державнiй реєстрацiї у випадках та в порядку, встановлених законом.

     3. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на пiдставi заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

     4. Моментом реєстрацiї застави рухомого майна є дата та час внесення вiдповiдного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.11.2003р. N 1255-IV, вiд 16.07.2015р. N 629-VIII, вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 578. Застава майна, що є у спiльнiй власностi

     1. Майно, що є у спiльнiй власностi, може бути передане у заставу лише за згодою усiх спiввласникiв.

     Стаття 579. Замiна предмета застави

     1. Предмет застави може бути замiнений лише за згодою заставодержателя, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 580. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави

     1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. У разi випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рiвноцiнний предмет або, якщо це можливо, вiдновити знищений або пошкоджений предмет застави.

     Стаття 581. Страхування предмета застави

     1. Якщо предмет застави не пiдлягає страхуванню, вiн може бути застрахований за згодою сторiн на погоджену суму, якщо iнше не передбачено законом.

     У разi настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 582. Оцiнка предмета застави

     1. Оцiнка предмета застави здiйснюється у випадках, встановлених договором або законом.

     2. Оцiнка предмета застави здiйснюється заставодавцем разом iз заставодержателем вiдповiдно до звичайних цiн, що склалися на момент виникнення права застави, якщо iнший порядок оцiнки предмета застави не встановлений договором або законом.

     Стаття 583. Сторони у договорi застави

     1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

     2. Заставодавцем може бути власник речi або особа, якiй належить майнове право, а також особа, якiй власник речi або особа, якiй належить майнове право, передали рiч або майнове право з правом їх застави.

     3. Застава права на чужу рiч здiйснюється за згодою власника цiєї речi, якщо для вiдчуження цього права вiдповiдно до договору або закону потрiбна згода власника.

     Стаття 584. Змiст договору застави

     1. У договорi застави визначаються суть, розмiр i строк (термiн) виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, та (або) посилання на договiр чи iнший правочин, яким встановлено основне зобов'язання, подається опис предмета застави, а також визначаються iншi умови, погодженi сторонами договору.

     2. Опис предмета застави у договорi застави може бути поданий у загальнiй формi (вказiвка на вид заставленого майна тощо).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 585. Момент виникнення права застави

     1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договiр пiдлягає нотарiальному посвiдченню, - з моменту його нотарiального посвiдчення, крiм випадкiв, установлених законом.

     2. Якщо предмет застави вiдповiдно до договору або закону повинен перебувати у володiннi заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здiйснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 586. Користування та розпоряджання предметом застави

     1. Заставодавець має право користуватися предметом застави вiдповiдно до його призначення, у тому числi здобувати з нього плоди та доходи, якщо iнше не встановлено договором i якщо це випливає iз сутi застави.

     2. Заставодавець має право вiдчужувати предмет застави, передавати його в користування iншiй особi або iншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Заставодавець має право заповiдати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповiдати заставлене майно, є нiкчемним.

     4. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII)

     Стаття 587. Обов'язки володiльця предмета застави

     1. Особа, яка володiє предметом застави, зобов'язана, якщо iнше не встановлено договором:

     1) вживати заходiв, необхiдних для збереження предмета застави;

     2) утримувати предмет застави належним чином;

     3) негайно повiдомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

     2. Заставодавець, який володiє предметом застави, у разi втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замiнити або вiдновити це майно, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Заставодержатель, який володiє предметом застави, у разi втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний вiдшкодувати заставодавцю завданi збитки.

     Стаття 588. Наступна застава

     1. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо iнше не встановлено попереднiм договором застави або законом.

     2. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

     3. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателiв задовольняються в порядку черговостi виникнення права застави, крiм випадку, передбаченого частиною четвертою цiєї статтi.

     4. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог iз заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, якi зареєстрованi пiзнiше.

     5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному iз заставодержателiв iнформацiю про всi попереднi застави майна в обсязi, встановленому статтею 584 цього Кодексу. Заставодавець зобов'язаний вiдшкодувати збитки, що виникли у будь-кого iз заставодержателiв внаслiдок невиконання ним цього обов'язку.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2003р. N 1255-IV)

     Стаття 589. Правовi наслiдки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою

     1. У разi невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в iнших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

     2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязi свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентiв, неустойки, вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, необхiдних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку iз пред'явленням вимоги, якщо iнше не встановлено договором.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави

     1. Звернення стягнення на предмет застави здiйснюється за рiшенням суду, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разi, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термiн), якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. У разi лiквiдацiї юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно вiд настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

     4. У разi схвалення судом вiдповiдно до законодавства про банкрутство плану санацiї чи реструктуризацiї боргiв боржника за основним зобов'язанням, якщо вiн вiдмiнний вiд заставодавця, заставодержатель, який голосував проти схвалення плану санацiї юридичної особи чи плану реструктуризацiї боргiв боржника - фiзичної особи, набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно вiд настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

     5. У разi часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберiгається в первiсному обсязi.

     6. Якщо предметом застави є двi або бiльше речей (два або бiльше прав), стягнення може бути звернене на всi цi речi (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибiр заставодержателя.

     Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну рiч (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязi, вiн зберiгає право застави на iншi речi (права), якi є предметом застави.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 591. Реалiзацiя предмета застави

     1. Реалiзацiя предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публiчних торгiв, якщо iнше не встановлено договором або законом. Порядок реалiзацiї предмета застави з публiчних торгiв встановлюється законом.

     2. Початкова цiна предмета застави для його продажу з публiчних торгiв визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здiйснюється за рiшенням суду, суд у своєму рiшеннi може визначити початкову цiну предмета застави.

     3. Якщо публiчнi торги оголошено такими, що не вiдбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власнiсть заставодержателя за початковою цiною, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Якщо сума, одержана вiд реалiзацiї предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, вiн має право отримати суму, якої не вистачає, з iншого майна боржника в порядку черговостi вiдповiдно до статтi 112 цього Кодексу, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 592. Дострокове виконання зобов'язання, забезпеченого заставою

     1. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разi:

     1) передання заставодавцем предмета застави iншiй особi без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхiдним;

     2) порушення заставодавцем правил про замiну предмета застави;

     3) втрати предмета застави за обставин, за якi заставодержатель не вiдповiдає, якщо заставодавець не замiнив або не вiдновив предмет застави.

     2. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави:

     1) у разi порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

     2) у разi порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;

     3) в iнших випадках, встановлених законом або договором.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 593. Припинення права застави

     1. Право застави припиняється у разi:

     1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

     2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замiнив предмет застави;

     3) реалiзацiї предмета застави;

     4) набуття заставодержателем права власностi на предмет застави.

     Право застави припиняється також в iнших випадках, встановлених законом.

     2. У разi припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться вiдповiднi данi.

     3. У разi припинення права застави внаслiдок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володiннi якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцевi.

     4. Припинення основного зобов'язання внаслiдок лiквiдацiї боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов'язаннi, не припиняє права застави (iпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до лiквiдацiї боржника - юридичної особи реалiзував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (iпотеки) шляхом подання позову або пред'явлення вимоги.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Параграф 7. Притримання

     Стаття 594. Право притримання

     1. Кредитор, який правомiрно володiє рiччю, що пiдлягає передачi боржниковi або особi, вказанiй боржником, у разi невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цiєї речi або вiдшкодування кредиторовi пов'язаних з нею витрат та iнших збиткiв має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

     2. Притриманням речi можуть забезпечуватись iншi вимоги кредитора, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Кредитор має право притримати рiч у себе також у разi, якщо права на неї, якi виникли пiсля передачi речi у володiння кредитора, набула третя особа.

     4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речi несе кредитор, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 595. Обов'язки кредитора, який притримує рiч у себе

     1. Кредитор, який притримує рiч у себе, зобов'язаний негайно повiдомити про це боржника.

     2. Кредитор вiдповiдає за втрату, псування або пошкодження речi, яку вiн притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.

     3. Кредитор не має права користуватися рiччю, яку вiн притримує у себе.

     Стаття 596. Розпорядження рiччю, яку притримує кредитор

     1. До кредитора, який притримує у себе рiч боржника, не переходить право власностi на неї.

     2. Боржник, рiч якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повiдомивши набувача про притримання речi i права кредитора.

     Стаття 597. Задоволення вимог за рахунок речi, яку притримує кредитор

     1. Вимоги кредитора, який притримує рiч у себе, задовольняються з її вартостi вiдповiдно до статтi 591 цього Кодексу.

     Параграф 8. Довiрча власнiсть

     Стаття 597¹. Право довiрчої власностi як спосiб забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором

     1. За договором про встановлення довiрчої власностi одна сторона (довiрчий засновник) передає майно другiй сторонi (довiрчому власнику) на правi довiрчої власностi для забезпечення зобов'язання боржника за кредитним договором, договором позики.

     2. Право довiрчої власностi як спосiб забезпечення виконання зобов'язань (далi - довiрча власнiсть) є рiзновидом права власностi на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довiрчу власнiсть (довiрчий власник), не має права самостiйно вiдчужувати таке майно, крiм як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспiльних потреб у порядку, встановленому законом.

     3. З моменту встановлення довiрчої власностi право власностi особи, яка передала своє майно у довiрчу власнiсть, припиняється.

     4. До надання кредиту або позики, що забезпечується переданням нерухомого майна, об'єкта незавершеного будiвництва та майбутнього об'єкта нерухомостi у довiрчу власнiсть, кредитор зобов'язаний запропонувати боржнику надання такого кредиту, позики, можливiсть забезпечити виконання цих зобов'язань в iнший спосiб. Умови кредитного договору, договору позики, що забезпечується переданням майна у довiрчу власнiсть, можуть вiдрiзнятися вiд умов кредитного договору, договору позики, що забезпечується в iнший спосiб.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 597². Об'єкт довiрчої власностi

     1. Об'єктом довiрчої власностi може бути майно, яке може бути вiдчужено i на яке може бути звернено стягнення.

     2. Якщо законом не встановлено iнше, об'єктом довiрчої власностi не можуть бути корпоративнi права. Об'єктом довiрчої власностi не можуть бути подiльнi об'єкти незавершеного будiвництва.

     3. Режим довiрчої власностi не поширюється на плоди, продукцiю та доходи, одержанi вiд використання об'єкта довiрчої власностi, якщо iнше не зазначено у договорi про встановлення довiрчої власностi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2020р. N 738-IX, вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 597³. Виникнення довiрчої власностi

     1. Довiрча власнiсть виникає на пiдставi договору, укладеного у письмовiй формi.

     2. Довiрчим засновником може бути боржник за основним зобов'язанням та/або iнша особа, яка передає своє майно у довiрчу власнiсть з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника.

     3. Довiрчим власником є кредитор за основним зобов'язанням.

     4. Договiр про встановлення довiрчої власностi на нерухоме майно, неподiльний об'єкт незавершеного будiвництва, майбутнiй об'єкт нерухомостi укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     5. Довiрча власнiсть на нерухоме майно, неподiльний об'єкт незавершеного будiвництва, майбутнiй об'єкт нерухомостi виникає з моменту її реєстрацiї у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

     6. Довiрча власнiсть на рухоме майно виникає з моменту укладення договору про встановлення довiрчої власностi, якщо таким договором не встановлено iнше.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 597⁴. Користування об'єктом довiрчої власностi

     1. Об'єктом довiрчої власностi має право користуватися довiрчий засновник (далi - користувач). Користувачем також може бути iнша особа, визначена договором про встановлення довiрчої власностi. Якщо об'єктом довiрчої власностi є земельна дiлянка, передача її в користування iншим особам здiйснюється в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

     2. Договiр про встановлення довiрчої власностi може передбачати право користувача передавати об'єкт довiрчої власностi у тимчасове користування третiм особам.

     3. Користувач, який не є довiрчим власником, втрачає право користування об'єктом довiрчої власностi з дня отримання ним повiдомлення про прийняття довiрчим власником рiшення про звернення стягнення на такий об'єкт. Право користування об'єктом довiрчої власностi, який є житловим примiщенням, втрачається у порядку, встановленому статтею 597⁹ цього Кодексу.

     4. Довiрчий власник має право у будь-який час протягом строку дiї довiрчої власностi та за умови попереднього повiдомлення користувача перевiряти наявнiсть, стан, умови збереження та використання об'єкта довiрчої власностi. Договором може бути передбачено перiодичнiсть таких перевiрок, їх тривалiсть, обов'язковiсть попередження користувача про перевiрку, а також iншi умови здiйснення перевiрки об'єкта довiрчої власностi.

     5. Перiодичнiсть перевiрок об'єкта довiрчої власностi, що є житловим примiщенням, не може перевищувати одного разу на мiсяць, а тривалiсть однiєї перевiрки - двох годин.

     Стаття 597⁵. Обов'язки користувача

     1. Користувач зобов'язаний утримуватися вiд дiй, якi виходять за межi нормального зносу об'єкта довiрчої власностi та можуть iстотно знизити його вартiсть або завдати iншої шкоди.

     2. Користувач несе витрати на утримання об'єкта довiрчої власностi, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Договором можуть бути встановленi iншi обов'язки користувача.

     Стаття 597⁶. Правовi наслiдки порушення зобов'язання боржником

     1. У разi прострочення виконання боржником основного зобов'язання довiрчий власник має право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi за умови, що строк прострочення перевищує 20 календарних днiв. У разi прострочення боржником виконання частини основного зобов'язання довiрчий власник має право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi, якщо прострочення виконання боржником основного зобов'язання триває бiльше 30 календарних днiв.

     2. Договором, яким встановлена довiрча власнiсть або на пiдставi якого виникло основне зобов'язання, можуть бути встановленi iншi пiдстави, з настанням яких у довiрчого власника виникає право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi.

     3. У разi порушення боржником зобов'язань, зазначених у договорi про встановлення довiрчої власностi (крiм основного зобов'язання), довiрчий власник має право прийняти рiшення про необхiднiсть дострокового виконання основного зобов'язання та повiдомити про таке рiшення боржника. Якщо боржник не виконує рiшення довiрчого власника про дострокове виконання основного зобов'язання протягом 30 календарних днiв з моменту отримання такого повiдомлення (якщо iнший строк не встановлено договором), довiрчий власник має право звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi.

     4. У разi порушення користувачем обов'язкiв щодо збереження чи користування об'єктом довiрчої власностi довiрчий власник може скористатися правами, визначеними частиною другою цiєї статтi, та/або вжити заходiв для збереження чи страхування об'єкта довiрчої власностi у своїх iнтересах та за власний рахунок. Користувач зобов'язаний на вимогу довiрчого власника негайно вiдшкодувати останньому всi витрати, понесенi у зв'язку iз вжиттям заходiв щодо збереження та страхування об'єкта довiрчої власностi.

     Стаття 597⁷. Обов'язкове звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi

     1. Якщо iнше не передбачено договором про встановлення довiрчої власностi, довiрчий власник зобов'язаний звернути стягнення на об'єкт довiрчої власностi у разi настання однiєї з таких обставин:

     1) державної реєстрацiї рiшення про припинення юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням або довiрчого власника;

     2) прийняття судом постанови про визнання боржника за основним зобов'язанням або довiрчого власника банкрутом та вiдкриття лiквiдацiйної процедури;

     3) смертi боржника за основним зобов'язанням, визнання його недiєздатним або померлим.

     2. Пiд час звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цiєї статтi, усi повiдомлення, якi вiдповiдно до цього Кодексу повиннi бути надiсланi довiрчому засновнику, надсилаються вiдповiдно опiкуну, спадкоємцям довiрчого засновника, виконавцю заповiту або особi, яка управляє спадщиною.

     Стаття 597⁸. Порядок звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi

     1. Якщо iнше не визначено договором про встановлення довiрчої власностi, звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi вiдбувається шляхом його продажу довiрчим власником будь-якiй особi-покупцевi. Довiрчий власник зобов'язаний не пiзнiше нiж за 30 днiв до укладення договору купiвлi-продажу письмово повiдомити боржника, користувача та довiрчого засновника про свiй намiр укласти цей договiр та мiнiмальну цiну продажу. У разi невиконання зазначеної вимоги довiрчий власник зобов'язаний вiдшкодувати таким особам завданi збитки.

     2. Протягом п'ятиденного строку з дня отримання повiдомлення, зазначеного у частинi першiй цiєї статтi, боржник (користувач, довiрчий засновник) має право письмово повiдомити довiрчого власника про свiй намiр придбати об'єкт довiрчої власностi та внести грошову суму в розмiрi мiнiмальної цiни продажу об'єкта довiрчої власностi, повiдомленої довiрчим власником, на депозит нотарiуса.

     З дня отримання довiрчим власником зазначеного повiдомлення та внесення вiдповiдної грошової суми на депозит нотарiуса боржник (користувач, довiрчий засновник) набуває переважне право на придбання об'єкта довiрчої власностi у довiрчого власника.

     3. Цiна продажу об'єкта довiрчої власностi встановлюється довiрчим власником одноособово та не може бути меншою за мiнiмальну цiну, повiдомлену боржниковi (користувачевi, довiрчому засновниковi).

     4. Сума перевищення цiни продажу об'єкта довiрчої власностi над розмiром заборгованостi боржника перед довiрчим власником сплачується довiрчим власником довiрчому засновнику, якщо iнше не передбачено договором про встановлення права довiрчої власностi.

     5. Довiрчий власник, який звернув стягнення на об'єкт довiрчої власностi, надсилає довiрчому засновнику та боржнику, якщо вiн не є довiрчим засновником, звiт про розподiл коштiв вiд продажу об'єкта довiрчої власностi.

     6. Договором про встановлення довiрчої власностi може бути передбачено iнший порядок звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi, мiнiмальна цiна продажу такого об'єкта довiрчим власником або ж право довiрчого власника отримати об'єкт довiрчої власностi у свою власнiсть (без обмежень на користування та розпорядження) у рахунок виконання зобов'язань боржника.

     7. За рахунок об'єкта довiрчої власностi довiрчий власник має право задовольнити у повному обсязi свою вимогу, розмiр якої визначається на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентiв, неустойки, вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, та необхiдних витрат на утримання об'єкта довiрчої власностi, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 597⁹. Особливостi звернення стягнення на житловi примiщення

     1. Пiсля прийняття рiшення про звернення стягнення на житлове примiщення, що є об'єктом довiрчої власностi, всi мешканцi такого примiщення зобов'язанi на письмову вимогу довiрчого власника або особи, яка отримала право власностi на примiщення вiд довiрчого власника, звiльнити житлове примiщення протягом десяти днiв з дня отримання такої вимоги. Якщо мешканцi не звiльняють житлове примiщення у встановлений цим Кодексом або iнший погоджений сторонами строк, їх примусове виселення здiйснюється на пiдставi рiшення суду.

     Стаття 597¹⁰. Звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi на вимогу третiх осiб

     1. Звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi за зобов'язаннями довiрчого власника не допускається.

     2. Кредитор боржника, який повнiстю виконав основне зобов'язання боржника перед довiрчим власником, може вимагати звернення стягнення на об'єкт довiрчої власностi за зобов'язаннями довiрчого засновника.

     Стаття 597¹¹. Припинення довiрчої власностi

     1. Протягом п'яти робочих днiв з дня припинення (у тому числi у зв'язку з його повним виконанням) основного зобов'язання довiрчий власник зобов'язаний передати право власностi на об'єкт довiрчої власностi довiрчому засновнику, якщо iнше не визначено договором про встановлення довiрчої власностi.

     2. Передача права власностi на об'єкт довiрчої власностi у випадку, встановленому частиною першою цiєї статтi, здiйснюється згiдно з актом приймання-передачi, який пiдписується довiрчим власником та особою, якiй передається об'єкт довiрчої власностi. Акт приймання-передачi нерухомого об'єкта довiрчої власностi пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     3. Якщо незважаючи на повне виконання боржником свого зобов'язання, довiрчий власник ухиляється вiд укладення та нотарiального посвiдчення акта приймання-передачi, боржник або iнша особа, яка має право на отримання права власностi на об'єкт довiрчої власностi, має право звернутися до суду з позовом про визнання свого права власностi на об'єкт довiрчої власностi або до нотарiуса за вчиненням виконавчого напису про витребування об'єкта довiрчої власностi у довiрчого власника.

     4. За результатами вiдчуження довiрчим власником об'єкта довiрчої власностi (внаслiдок звернення стягнення на такий об'єкт або внаслiдок його передачi за актом приймання-передачi довiрчому засновниковi чи iншiй особi) у набувача виникає право власностi на такий об'єкт, якщо iнше не встановлено законом або договором. Право власностi нового власника на нерухоме майно виникає з моменту реєстрацiї такого права у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

     За результатами вiдчуження довiрчим власником об'єкта довiрчої власностi - неподiльного об'єкта незавершеного будiвництва, майбутнього об'єкта нерухомостi, щодо яких за довiрчим власником зареєстровано спецiальне майнове право (внаслiдок звернення стягнення на такий об'єкт або внаслiдок його передачi за актом приймання-передачi довiрчому засновниковi чи iншiй особi), у набувача виникає спецiальне майнове право на такий об'єкт, якщо iнше не встановлено законом або договором. Спецiальне майнове право набувача на неподiльний об'єкт незавершеного будiвництва, майбутнiй об'єкт нерухомостi виникає з моменту реєстрацiї такого права у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 597¹². Вiдступлення прав довiрчого власника

     1. У випадку вiдступлення довiрчим власником своїх прав за основним зобов'язанням третiй особi до такої третьої особи переходять права та обов'язки довiрчого власника за договором про встановлення довiрчої власностi, якщо довiрчий засновник надав згоду на такий перехiд та iнше не зазначено у договорi про встановлення довiрчої власностi. Пiдпис довiрчого засновника на заявi про надання згоди на перехiд права довiрчої власностi пiдлягає нотарiальному засвiдченню.

     2. Довiрча власнiсть у третьої особи (нового кредитора за основним зобов'язанням) на нерухоме майно, неподiльний об'єкт незавершеного будiвництва, майбутнiй об'єкт нерухомостi виникає з моменту державної реєстрацiї у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 597¹³. Придбання майна у довiрчу власнiсть в iнтересах iншої особи

     1. Довiрча власнiсть може виникнути на пiдставi договору, вiдповiдно до якого одна сторона за власний рахунок, але в iнтересах та за рекомендацiєю iншої сторони придбаває у третьої особи майно у довiрчу власнiсть. При цьому сторона, яка придбала майно у довiрчу власнiсть, отримує право вимоги до особи, за рекомендацiєю якої вiдбулося придбання, щодо сплати компенсацiї вартостi такого майна та/або процентiв за користування чужими грошовими коштами.

     2. У випадку, зазначеному в частинi першiй цiєї статтi, особа, яка придбала майно, набуває прав та обов'язкiв довiрчого власника, а особа, в iнтересах та за рекомендацiєю якої було придбане майно, - довiрчого засновника.

(Доповнено параграфом 8 згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 132-IX)

Глава 50
ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Стаття 598. Пiдстави припинення зобов'язання

     1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязi на пiдставах, встановлених договором або законом.

     2. Припинення зобов'язання на вимогу однiєї iз сторiн допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

     3. Особливостi припинення зобов'язань за правочинами щодо фiнансових iнструментiв, вчиненими на органiзованому ринку капiталу та поза ним, встановлюються законодавством.

     4. Законом можуть бути встановленi випадки, коли припинення зобов'язань на певних пiдставах не допускається.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 16.07.2015р. N 629-VIII, вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 599. Припинення зобов'язання виконанням

     1. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

     Стаття 600. Припинення зобов'язання переданням вiдступного

     1. Зобов'язання припиняється за згодою сторiн внаслiдок передання боржником кредиторовi вiдступного (грошей, iншого майна тощо). Розмiр, строки й порядок передання вiдступного встановлюються сторонами.

     Стаття 601. Припинення зобов'язання зарахуванням

     1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрiчних однорiдних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

     2. Зарахування зустрiчних вимог може здiйснюватися за заявою однiєї iз сторiн.

     Стаття 602. Недопустимiсть зарахування зустрiчних вимог

     1. Не допускається зарахування зустрiчних вимог:

     1) про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю;

     2) про стягнення алiментiв;

     3) щодо довiчного утримання (догляду);

     4) у разi спливу позовної давностi;

     4¹) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крiм випадкiв, установлених законом;

     5) в iнших випадках, встановлених договором або законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 603. Зарахування у разi замiни кредитора

     1. У разi замiни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрiчну вимогу до первiсного кредитора.

     2. У разi замiни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на пiдставi, що iснувала на момент одержання боржником письмового повiдомлення про замiну кредитора, i строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

     Якщо боржник не був письмово повiдомлений про замiну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на пiдставi, що iснувала на момент пред'явлення боржниковi вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свiй обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

     Стаття 604. Припинення зобов'язання за домовленiстю сторiн

     1. Зобов'язання припиняється за домовленiстю сторiн.

     2. Зобов'язання припиняється за домовленiстю сторiн про замiну первiсного зобов'язання новим зобов'язанням мiж тими ж сторонами (новацiя).

     У випадках, передбачених законом або договором, новацiя може здiйснюватися щодо декiлькох первiсних зобов'язань.

     3. Новацiя не допускається щодо зобов'язань про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату алiментiв та в iнших випадках, встановлених законом.

     4. Новацiя припиняє додатковi зобов'язання, пов'язанi з первiсним зобов'язанням, якщо iнше не встановлено договором, крiм випадкiв, коли первiсне зобов'язання змiнене планом санацiї або реструктуризацiї згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства i заставодержатель проголосував проти такого плану.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII, iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 605. Припинення зобов'язання прощенням боргу

     1. Зобов'язання припиняється внаслiдок звiльнення (прощення боргу) кредитором боржника вiд його обов'язкiв, якщо це не порушує прав третiх осiб щодо майна кредитора.

     Стаття 606. Припинення зобов'язання поєднанням боржника i кредитора в однiй особi

     1. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника i кредитора в однiй особi.

     Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливiстю його виконання

     1. Зобов'язання припиняється неможливiстю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна iз сторiн не вiдповiдає.

     Стаття 608. Припинення зобов'язання смертю фiзичної особи

     1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою i у зв'язку з цим не може бути виконане iншою особою.

     2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

     Стаття 609. Припинення зобов'язання лiквiдацiєю юридичної особи

     1. Зобов'язання припиняється лiквiдацiєю юридичної особи (боржника або кредитора), крiм випадкiв, коли законом або iншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання лiквiдованої юридичної особи покладається на iншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Глава 51
ПРАВОВI НАСЛIДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Стаття 610. Порушення зобов'язання

     1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змiстом зобов'язання (неналежне виконання).

     Стаття 611. Правовi наслiдки порушення зобов'язання

     1. У разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема:

     1) припинення зобов'язання внаслiдок односторонньої вiдмови вiд зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розiрвання договору;

     2) змiна умов зобов'язання;

     3) сплата неустойки;

     4) вiдшкодування збиткiв та моральної шкоди.

     Стаття 612. Прострочення боржника

     1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо вiн не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

     2. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, вiдповiдає перед кредитором за завданi простроченням збитки i за неможливiсть виконання, що випадково настала пiсля прострочення.

     3. Якщо внаслiдок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило iнтерес для кредитора, вiн може вiдмовитися вiд прийняття виконання i вимагати вiдшкодування збиткiв.

     4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслiдок прострочення кредитора.

     Стаття 613. Прострочення кредитора

     1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо вiн вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дiй, що встановленi договором, актами цивiльного законодавства чи випливають iз сутi зобов'язання або звичаїв дiлового обороту, до вчинення яких боржник не мiг виконати свого обов'язку.

     Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статтi 545 цього Кодексу.

     2. Якщо кредитор не вчинив дiї, до вчинення яких боржник не мiг виконати свiй обов'язок, виконання зобов'язання може бути вiдстрочене на час прострочення кредитора.

     3. Боржник не має права на вiдшкодування збиткiв, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслiдком його вини або осiб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

     4. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

     Стаття 614. Вина як пiдстава вiдповiдальностi за порушення зобов'язання

     1. Особа, яка порушила зобов'язання, несе вiдповiдальнiсть за наявностi її вини (умислу або необережностi), якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всiх залежних вiд неї заходiв щодо належного виконання зобов'язання.

     2. Вiдсутнiсть своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

     3. Правочин, яким скасовується чи обмежується вiдповiдальнiсть за умисне порушення зобов'язання, є нiкчемним.

     Стаття 615. Одностороння вiдмова вiд зобов'язання

     1. У разi порушення зобов'язання однiєю стороною друга сторона має право частково або в повному обсязi вiдмовитися вiд зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

     2. Одностороння вiдмова вiд зобов'язання не звiльняє винну сторону вiд вiдповiдальностi за порушення зобов'язання.

     3. Внаслiдок односторонньої вiдмови вiд зобов'язання частково або у повному обсязi вiдповiдно змiнюються умови зобов'язання або воно припиняється.

     Стаття 616. Правовi наслiдки порушення зобов'язання з вини кредитора

     1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд вiдповiдно зменшує розмiр збиткiв та неустойки, якi стягуються з боржника.

     2. Суд має право зменшити розмiр збиткiв та неустойки, якi стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережностi сприяв збiльшенню розмiру збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходiв щодо їх зменшення.

     Стаття 617. Пiдстави звiльнення вiд вiдповiдальностi за порушення зобов'язання

     1. Особа, яка порушила зобов'язання, звiльняється вiд вiдповiдальностi за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслiдок випадку або непереборної сили.

     Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язкiв контрагентом боржника, вiдсутнiсть на ринку товарiв, потрiбних для виконання зобов'язання, вiдсутнiсть у боржника необхiдних коштiв.

     Стаття 618. Вiдповiдальнiсть боржника за дiї iнших осiб

     1. Боржник вiдповiдає за порушення зобов'язання iншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено вiдповiдальнiсть безпосереднього виконавця.

     Стаття 619. Субсидiарна вiдповiдальнiсть

     1. Договором або законом може бути передбачена поряд iз вiдповiдальнiстю боржника додаткова (субсидiарна) вiдповiдальнiсть iншої особи.

     2. До пред'явлення вимоги особi, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника.

     Якщо основний боржник вiдмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав вiд нього в розумний строк вiдповiдi на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязi до особи, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть.

     3. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги вiд особи, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрiчної вимоги до основного боржника.

     4. Особа, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повiдомити про це основного боржника, а у разi пред'явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участi у справi.

     У разi недотримання цих вимог особою, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, заперечення, якi вiн мав проти кредитора.

     Стаття 620. Правовi наслiдки невиконання обов'язку передати рiч, визначену iндивiдуальними ознаками

     1. У разi невиконання боржником обов'язку передати кредиторовi у власнiсть або у користування рiч, визначену iндивiдуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю рiч у боржника та вимагати її передання вiдповiдно до умов зобов'язання.

     2. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речi, визначеної iндивiдуальними ознаками, у разi, якщо ця рiч вже передана третiй особi у власнiсть або в користування.

     Якщо рiч, визначену iндивiдуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторiв, зобов'язання на користь якого виникло ранiше, а коли це неможливо визначити, - кредитор, який першим пред'явив позов.

     Стаття 621. Виконання зобов'язання за рахунок боржника

     1. У разi невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третiй особi i вимагати вiд боржника вiдшкодування збиткiв, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Стаття 622. Вiдповiдальнiсть i виконання зобов'язання в натурi

     1. Боржник, який сплатив неустойку i вiдшкодував збитки, завданi порушенням зобов'язання, не звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. У разi вiдмови кредитора вiд прийняття виконання, яке внаслiдок прострочення втратило для нього iнтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання вiдступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi.

     3. У разi вiдмови кредитора вiд договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi.

     Стаття 623. Вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням зобов'язання

     1. Боржник, який порушив зобов'язання, має вiдшкодувати кредиторовi завданi цим збитки.

     2. Розмiр збиткiв, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

     3. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цiн, що iснували на день добровiльного задоволення боржником вимоги кредитора у мiсцi, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровiльно, - у день пред'явлення позову, якщо iнше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про вiдшкодування збиткiв, беручи до уваги ринковi цiни, що iснували на день ухвалення рiшення.

     4. При визначеннi неодержаних доходiв (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжитi кредитором щодо їх одержання.

     Стаття 624. Збитки i неустойка

     1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона пiдлягає стягненню у повному розмiрi, незалежно вiд вiдшкодування збиткiв.

     2. Договором може бути встановлено обов'язок вiдшкодувати збитки лише в тiй частинi, в якiй вони не покритi неустойкою.

     3. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на вiдшкодування збиткiв або можливiсть за вибором кредитора стягнення неустойки чи вiдшкодування збиткiв.

     Стаття 625. Вiдповiдальнiсть за порушення грошового зобов'язання

     1. Боржник не звiльняється вiд вiдповiдальностi за неможливiсть виконання ним грошового зобов'язання.

     2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого iндексу iнфляцiї за весь час прострочення, а також три проценти рiчних вiд простроченої суми, якщо iнший розмiр процентiв не встановлений договором або законом.

(у перiод дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк пiсля його припинення або скасування у разi прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, вiдповiдно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або iншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звiльняється вiд вiдповiдальностi, визначеної статтею 625, а також вiд обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пенi) за таке прострочення вiдповiдно до пункту 18 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

РОЗДIЛ II
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВIР

Глава 52
ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ДОГОВОРУ

     Стаття 626. Поняття та види договору

     1. Договором є домовленiсть двох або бiльше сторiн, спрямована на встановлення, змiну або припинення цивiльних прав та обов'язкiв.

     2. Договiр є одностороннiм, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певнi дiї або утриматися вiд них, а друга сторона надiляється лише правом вимоги, без виникнення зустрiчного обов'язку щодо першої сторони.

     3. Договiр є двостороннiм, якщо правами та обов'язками надiленi обидвi сторони договору.

     4. До договорiв, що укладаються бiльш як двома сторонами (багатостороннi договори), застосовуються загальнi положення про договiр, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорiв.

     5. Договiр є вiдплатним, якщо iнше не встановлено договором, законом або не випливає iз сутi договору.

     Стаття 627. Свобода договору

     1. Вiдповiдно до статтi 6 цього Кодексу сторони є вiльними в укладеннi договору, виборi контрагента та визначеннi умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства, звичаїв дiлового обороту, вимог розумностi та справедливостi.

     2. У договорах за участю фiзичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачiв.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI)

     Стаття 628. Змiст договору

     1. Змiст договору становлять умови (пункти), визначенi на розсуд сторiн i погодженi ними, та умови, якi є обов'язковими вiдповiдно до актiв цивiльного законодавства.

     2. Сторони мають право укласти договiр, в якому мiстяться елементи рiзних договорiв (змiшаний договiр). До вiдносин сторiн у змiшаному договорi застосовуються у вiдповiдних частинах положення актiв цивiльного законодавства про договори, елементи яких мiстяться у змiшаному договорi, якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi змiшаного договору.

     Стаття 629. Обов'язковiсть договору

     1. Договiр є обов'язковим для виконання сторонами.

     Стаття 630. Типовi умови договору

     1. Договором може бути встановлено, що його окремi умови визначаються вiдповiдно до типових умов договорiв певного виду.

     2. Якщо у договорi не мiститься посилання на типовi умови, такi типовi умови можуть застосовуватись як звичай дiлового обороту, якщо вони вiдповiдають вимогам статтi 7 цього Кодексу.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 631. Строк договору

     1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здiйснити свої права i виконати свої обов'язки вiдповiдно до договору.

     2. Договiр набирає чинностi з моменту його укладення, якщо iнше не визначено законом або договором.

     3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до вiдносин мiж ними, якi виникли до його укладення.

     4. Закiнчення строку договору не звiльняє сторони вiд вiдповiдальностi за його порушення, яке мало мiсце пiд час дiї договору.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 632. Цiна

     1. Цiна в договорi встановлюється за домовленiстю сторiн.

     У випадках, встановлених законом, застосовуються цiни (тарифи, ставки тощо), якi встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами мiсцевого самоврядування.

     2. Змiна цiни пiсля укладення договору допускається лише у випадках i на умовах, встановлених договором або законом.

     3. Змiна цiни в договорi пiсля його виконання не допускається.

     4. Якщо цiна у договорi не встановлена i не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи iз звичайних цiн, що склалися на аналогiчнi товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

     Стаття 633. Публiчний договiр

     1. Публiчним є договiр, в якому одна сторона - пiдприємець взяла на себе обов'язок здiйснювати продаж товарiв, виконання робiт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банкiвське обслуговування тощо).

     2. Умови публiчного договору встановлюються однаковими для всiх споживачiв, крiм тих, кому за законом наданi вiдповiднi пiльги.

     3. Пiдприємець не має права надавати переваги одному споживачевi перед iншим щодо укладення публiчного договору, якщо iнше не встановлено законом.

     4. Пiдприємець не має права вiдмовитися вiд укладення публiчного договору за наявностi у нього можливостей надання споживачевi вiдповiдних товарiв (робiт, послуг).

     У разi необгрунтованої вiдмови пiдприємця вiд укладення публiчного договору вiн має вiдшкодувати збитки, завданi споживачевi такою вiдмовою.

     5. Актами цивiльного законодавства можуть бути встановленi правила, обов'язковi для сторiн при укладеннi i виконаннi публiчного договору.

     6. Умови публiчного договору, якi суперечать частинi другiй цiєї статтi та правилам, обов'язковим для сторiн при укладеннi i виконаннi публiчного договору, є нiкчемними.

     Стаття 634. Договiр приєднання

     1. Договором приєднання є договiр, умови якого встановленi однiєю iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цiлому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

     2. Договiр приєднання може бути змiнений або розiрваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, якi звичайно мала, а також якщо договiр виключає чи обмежує вiдповiдальнiсть другої сторони за порушення зобов'язання або мiстить iншi умови, явно обтяжливi для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зi своїх iнтересiв, не прийняла б цих умов за наявностi у неї можливостi брати участь у визначеннi умов договору.

     3. Якщо вимога про змiну або розiрвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зi здiйсненням нею пiдприємницької дiяльностi, сторона, що надала договiр для приєднання, може вiдмовити у задоволеннi цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

     Стаття 635. Попереднiй договiр

     1. Попереднiм є договiр, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термiн) укласти договiр в майбутньому (основний договiр) на умовах, встановлених попереднiм договором.

     Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (термiну), в який має бути укладений основний договiр на пiдставi попереднього договору.

     Iстотнi умови основного договору, що не встановленi попереднiм договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорi, якщо такий порядок не встановлений актами цивiльного законодавства.

     Попереднiй договiр укладається у формi, встановленiй для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовiй формi.

     Попереднiй договiр щодо купiвлi-продажу об'єкта незавершеного будiвництва або майбутнього об'єкта нерухомостi пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     2. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється вiд укладення договору, передбаченого попереднiм договором, повинна вiдшкодувати другiй сторонi збитки, завданi простроченням, якщо iнше не встановлено попереднiм договором або актами цивiльного законодавства.

     3. Зобов'язання, встановлене попереднiм договором, припиняється, якщо основний договiр не укладений протягом строку (у термiн), встановленого попереднiм договором, або якщо жодна iз сторiн не направить другiй сторонi пропозицiю про його укладення.

     4. Договiр про намiри (протокол про намiри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторiн щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднiм договором.

     5. Будь-якi платежi на пiдтвердження зобов'язання за попереднiм договором щодо купiвлi-продажу об'єкта незавершеного будiвництва або майбутнього об'єкта нерухомостi, а також встановлення iнших фiнансових зобов'язань сторiн, крiм штрафних санкцiй, за попереднiм договором купiвлi-продажу об'єкта незавершеного будiвництва або майбутнього об'єкта нерухомостi не допускаються.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 636. Договiр на користь третьої особи

     1. Договором на користь третьої особи є договiр, в якому боржник зобов'язаний виконати свiй обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорi.

     2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договiр, так i третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо iнше не встановлено договором або законом чи не випливає iз сутi договору.

     3. З моменту вираження третьою особою намiру скористатися своїм правом сторони не можуть розiрвати або змiнити договiр без згоди третьої особи, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Якщо третя особа вiдмовилася вiд права, наданого їй на пiдставi договору, сторона, яка уклала договiр на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо iнше не випливає iз сутi договору.

     Стаття 637. Тлумачення умов договору

     1. Тлумачення умов договору здiйснюється вiдповiдно до статтi 213 цього Кодексу.

     2. У разi тлумачення умов договору можуть враховуватися також типовi умови (типовi договори), навiть якщо в договорi немає посилання на цi умови.

Глава 53
УКЛАДЕННЯ, ЗМIНА I РОЗIРВАННЯ ДОГОВОРУ

     Стаття 638. Укладення договору

     1. Договiр є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усiх iстотних умов договору.

     Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенi законом як iстотнi або є необхiдними для договорiв даного виду, а також усi тi умови, щодо яких за заявою хоча б однiєї iз сторiн має бути досягнуто згоди.

     2. Договiр укладається шляхом пропозицiї однiєї сторони укласти договiр (оферти) i прийняття пропозицiї (акцепту) другою стороною.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 639. Форма договору

     1. Договiр може бути укладений у будь-якiй формi, якщо вимоги щодо форми договору не встановленi законом.

     2. Якщо сторони домовилися укласти договiр у певнiй формi, вiн вважається укладеним з моменту надання йому цiєї форми, навiть якщо законом ця форма для даного виду договорiв не вимагалася.

     Якщо сторони домовилися укласти договiр за допомогою iнформацiйно-комунiкацiйних систем, вiн вважається укладеним у письмовiй формi.

     3. Якщо сторони домовились укласти у письмовiй формi договiр, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договiр є укладеним з моменту його пiдписання сторонами.

     4. Якщо сторони домовилися про нотарiальне посвiдчення договору, щодо якого законом не вимагається нотарiальне посвiдчення, такий договiр є укладеним з моменту його нотарiального посвiдчення.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 03.09.2015р. N 675-VIII, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII, вiд 16.12.2020р. N 1089-IX)

     Стаття 640. Момент укладення договору

     1. Договiр є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицiю укласти договiр, вiдповiдi про прийняття цiєї пропозицiї.

     2. Якщо вiдповiдно до акта цивiльного законодавства для укладення договору необхiднi також передання майна або вчинення iншої дiї, договiр є укладеним з моменту передання вiдповiдного майна або вчинення певної дiї.

     3. Договiр, що пiдлягає нотарiальному посвiдченню, є укладеним з дня такого посвiдчення.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 641. Пропозицiя укласти договiр

     1. Пропозицiю укласти договiр (оферту) може зробити кожна iз сторiн майбутнього договору.

     Пропозицiя укласти договiр має мiстити iстотнi умови договору i виражати намiр особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разi її прийняття.

     Пропозицiєю укласти договiр є, зокрема, документи (iнформацiя), розмiщенi у вiдкритому доступi в мережi Iнтернет, якi мiстять iстотнi умови договору i пропозицiю укласти договiр на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно вiд наявностi в таких документах (iнформацiї) електронного пiдпису.

     2. Реклама або iншi пропозицiї, адресованi невизначеному колу осiб, є запрошенням робити пропозицiї укласти договiр, якщо iнше не вказано у рекламi або iнших пропозицiях.

     3. Пропозицiя укласти договiр може бути вiдкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозицiя укласти договiр, одержана адресатом, не може бути вiдкликана протягом строку для вiдповiдi, якщо iнше не вказане у пропозицiї або не випливає з її сутi чи обставин, за яких вона була зроблена.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 642. Прийняття пропозицiї

     1. Вiдповiдь особи, якiй адресована пропозицiя укласти договiр, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною i безумовною.

     2. Якщо особа, яка одержала пропозицiю укласти договiр, у межах строку для вiдповiдi вчинила дiю вiдповiдно до вказаних у пропозицiї умов договору (вiдвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила вiдповiдну суму грошей тощо), яка засвiдчує її бажання укласти договiр, ця дiя є прийняттям пропозицiї, якщо iнше не вказане в пропозицiї укласти договiр або не встановлено законом.

     3. Особа, яка прийняла пропозицiю, може вiдкликати свою вiдповiдь про її прийняття, повiдомивши про це особу, яка зробила пропозицiю укласти договiр, до моменту або в момент одержання нею вiдповiдi про прийняття пропозицiї.

     Стаття 643. Укладення договору за пропозицiєю, в якiй вказаний строк для вiдповiдi

     1. Якщо у пропозицiї укласти договiр вказаний строк для вiдповiдi, договiр є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицiю, одержала вiдповiдь про прийняття пропозицiї протягом цього строку.

     Стаття 644. Укладення договору за пропозицiєю, в якiй не вказаний строк для вiдповiдi

     1. Якщо пропозицiю укласти договiр зроблено усно i в нiй не вказаний строк для вiдповiдi, договiр є укладеним, коли особа, якiй було зроблено пропозицiю, негайно заявила про її прийняття.

     2. Якщо пропозицiю укласти договiр, в якiй не вказаний строк для вiдповiдi, зроблено у письмовiй формi, договiр є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицiю, одержала вiдповiдь протягом строку, встановленого актом цивiльного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхiдного для цього часу.

     Стаття 645. Вiдповiдь про прийняття пропозицiї, яка одержана iз запiзненням

     1. Якщо вiдповiдь про прийняття пропозицiї укласти договiр одержано iз запiзненням, особа, яка зробила пропозицiю, звiльняється вiд вiдповiдних зобов'язань.

     2. Якщо вiдповiдь про прийняття пропозицiї укласти договiр було вiдправлено своєчасно, але одержано iз запiзненням, особа, яка зробила пропозицiю укласти договiр, звiльняється вiд вiдповiдних зобов'язань, якщо вона негайно повiдомила особу, якiй було направлено пропозицiю, про одержання вiдповiдi iз запiзненням.

     Вiдповiдь, одержана iз запiзненням, є новою пропозицiєю.

     3. За згодою особи, яка зробила пропозицiю, договiр може вважатись укладеним незалежно вiд того, що вiдповiдь про прийняття пропозицiї укласти договiр було вiдправлено та (або) одержано iз запiзненням.

     Стаття 646. Вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших умовах

     1. Вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших, нiж було запропоновано, умовах є вiдмовою вiд одержаної пропозицiї i водночас новою пропозицiєю особi, яка зробила попередню пропозицiю.

     Стаття 647. Мiсце укладення договору

     1. Договiр є укладеним у мiсцi проживання фiзичної особи або за мiсцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицiю укласти договiр, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 648. Договiр та правовi акти органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування

     1. Змiст договору, укладеного на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування, обов'язкового для сторiн (сторони) договору, має вiдповiдати цьому акту.

     2. Особливостi укладення договору на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування встановлюються актами цивiльного законодавства.

     Стаття 649. Вирiшення переддоговiрних спорiв

     1. Розбiжностi, що виникли мiж сторонами при укладеннi договору на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування та в iнших випадках, встановлених законом, вирiшуються судом.

     2. Розбiжностi, що виникли мiж сторонами при укладеннi договору не на пiдставi правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування, можуть бути вирiшенi судом у випадках, встановлених за домовленiстю сторiн або законом.

     Стаття 650. Укладення договорiв на органiзованих ринках капiталу та органiзованих товарних ринках, аукцiонах (публiчних торгах), конкурсах

     1. Особливостi укладення договорiв на органiзованих ринках капiталу, органiзованих товарних ринках, аукцiонах (публiчних торгах), конкурсах тощо встановлюються вiдповiдними актами законодавства.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2020р. N 738-IX, вiд 01.12.2022р. N 2792-IX)

     Стаття 650¹. Запевнення щодо договору

     1. Сторони договору можуть погодити перелiк запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, якi мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору.

     2. Сторона, яка умисно або з необережностi надала iншiй сторонi неправдивi запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов'язана вiдшкодувати сторонi, яка покладалася на такi запевнення, збитки, завданi у зв'язку з неправдивiстю таких запевнень, якщо iнше не передбачено договором.

(Доповнено статтею 6501 згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 651. Пiдстави для змiни або розiрвання договору

     1. Змiна або розiрвання договору допускається лише за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Договiр може бути змiнено або розiрвано за рiшенням суду на вимогу однiєї iз сторiн у разi iстотного порушення договору другою стороною та в iнших випадках, встановлених договором або законом.

     Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслiдок завданої цим шкоди друга сторона значною мiрою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладеннi договору.

     3. У разi односторонньої вiдмови вiд договору у повному обсязi або частково, якщо право на таку вiдмову встановлено договором або законом, договiр є вiдповiдно розiрваним або змiненим.

     Стаття 652. Змiна або розiрвання договору у зв'язку з iстотною змiною обставин

     1. У разi iстотної змiни обставин, якими сторони керувалися при укладеннi договору, договiр може бути змiнений або розiрваний за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Змiна обставин є iстотною, якщо вони змiнилися настiльки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договiр або уклали б його на iнших умовах.

     2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у вiдповiднiсть з обставинами, якi iстотно змiнились, або щодо його розiрвання, договiр може бути розiрваний, а з пiдстав, встановлених частиною четвертою цiєї статтi, - змiнений за рiшенням суду на вимогу заiнтересованої сторони за наявностi одночасно таких умов:

     1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така змiна обставин не настане;

     2) змiна обставин зумовлена причинами, якi заiнтересована сторона не могла усунути пiсля їх виникнення при всiй турботливостi та обачностi, якi вiд неї вимагалися;

     3) виконання договору порушило б спiввiдношення майнових iнтересiв сторiн i позбавило б заiнтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладеннi договору;

     4) iз сутi договору або звичаїв дiлового обороту не випливає, що ризик змiни обставин несе заiнтересована сторона.

     3. У разi розiрвання договору внаслiдок iстотної змiни обставин суд, на вимогу будь-якої iз сторiн, визначає наслiдки розiрвання договору виходячи з необхiдностi справедливого розподiлу мiж сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

     4. Змiна договору у зв'язку з iстотною змiною обставин допускається за рiшенням суду у виняткових випадках, коли розiрвання договору суперечить суспiльним iнтересам або потягне для сторiн шкоду, яка значно перевищує затрати, необхiднi для виконання договору на умовах, змiнених судом.

     Стаття 653. Правовi наслiдки змiни або розiрвання договору

     1. У разi змiни договору зобов'язання сторiн змiнюються вiдповiдно до змiнених умов щодо предмета, мiсця, строкiв виконання тощо.

     2. У разi розiрвання договору зобов'язання сторiн припиняються.

     3. У разi змiни або розiрвання договору зобов'язання змiнюється або припиняється з моменту досягнення домовленостi про змiну або розiрвання договору, якщо iнше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змiни. Якщо договiр змiнюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змiнюється або припиняється з моменту набрання рiшенням суду про змiну або розiрвання договору законної сили.

     4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту змiни або розiрвання договору, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     5. Якщо договiр змiнений або розiрваний у зв'язку з iстотним порушенням договору однiєю iз сторiн, друга сторона може вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих змiною або розiрванням договору.

     Стаття 654. Форма змiни або розiрвання договору

     1. Змiна або розiрвання договору вчиняється в такiй самiй формi, що й договiр, що змiнюється або розривається, якщо iнше не встановлено договором або законом чи не випливає iз звичаїв дiлового обороту.

РОЗДIЛ III
ОКРЕМI ВИДИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Пiдроздiл 1
ДОГОВIРНI ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 54
КУПIВЛЯ-ПРОДАЖ

     Параграф 1. Загальнi положення про купiвлю-продаж

     Стаття 655. Договiр купiвлi-продажу

     1. За договором купiвлi-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власнiсть другiй сторонi (покупцевi), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) i сплатити за нього певну грошову суму.

     Стаття 656. Предмет договору купiвлi-продажу

     1. Предметом договору купiвлi-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

     Особливостi купiвлi-продажу об'єктiв незавершеного будiвництва та майбутнiх об'єктiв нерухомостi визначаються законом.

     2. Предметом договору купiвлi-продажу можуть бути майновi права. До договору купiвлi-продажу майнових прав застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, якщо iнше не випливає iз змiсту або характеру цих прав.

     3. Предметом договору купiвлi-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купiвлi-продажу права вимоги застосовуються положення про вiдступлення права вимоги, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. До договору купiвлi-продажу, що укладається на органiзованих ринках капiталу та органiзованих товарних ринках, конкурсах, аукцiонах (публiчних торгах), договору купiвлi-продажу валютних цiнностей i договорiв купiвлi-продажу фiнансових iнструментiв, укладених поза органiзованим ринком, застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, якщо iнше не встановлено законом про цi види договорiв купiвлi-продажу або не випливає з їхньої сутi.

     5. Особливостi договору купiвлi-продажу окремих видiв майна можуть встановлюватися законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2020р. N 738-IX, вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 657. Форма окремих видiв договорiв купiвлi-продажу

     1. Договiр купiвлi-продажу земельної дiлянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або iншого нерухомого майна укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню та державнiй реєстрацiї, крiм договорiв купiвлi-продажу майна, що перебуває в податковiй заставi.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI, вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 658. Право продажу товару

     1. Право продажу товару, крiм випадкiв примусового продажу та iнших випадкiв, встановлених законом, належить власниковi товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власностi лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

     Стаття 659. Обов'язок продавця попередити покупця про права третiх осiб на товар

     1. Продавець зобов'язаний попередити покупця про всi права третiх осiб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довiчного користування тощо). У разi невиконання цiєї вимоги покупець має право вимагати зниження цiни або розiрвання договору купiвлi-продажу, якщо вiн не знав i не мiг знати про права третiх осiб на товар.

     Стаття 660. Обов'язки покупця i продавця у разi пред'явлення третьою особою позову про витребування товару

     1. Якщо третя особа на пiдставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повiдомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участi у справi. Продавець повинен вступити у справу на сторонi покупця.

     2. Якщо покупець не повiдомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участi у справi, продавець не вiдповiдає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справi, вiн мiг би вiдвернути вiдiбрання проданого товару у покупця.

     3. Якщо продавець був залучений до участi у справi, але ухилився вiд участi в її розглядi, вiн не має права доводити неправильнiсть ведення справи покупцем.

     Стаття 661. Вiдповiдальнiсть продавця у разi вiдсудження товару у покупця

     1. У разi вилучення за рiшенням суду товару у покупця на користь третьої особи на пiдставах, що виникли до продажу товару, продавець має вiдшкодувати покупцевi завданi йому збитки, якщо покупець не знав або не мiг знати про наявнiсть цих пiдстав.

     2. Правочин щодо звiльнення продавця вiд вiдповiдальностi або щодо її обмеження у разi витребування товару у покупця третьою особою є нiкчемним.

     Стаття 662. Обов'язок продавця передати товар покупцевi

     1. Продавець зобов'язаний передати покупцевi товар, визначений договором купiвлi-продажу.

     2. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцевi його приналежностi та документи (технiчний паспорт, сертифiкат якостi тощо), що стосуються товару та пiдлягають переданню разом iз товаром вiдповiдно до договору або актiв цивiльного законодавства.

     Стаття 663. Строк виконання обов'язку передати товар

     1. Продавець зобов'язаний передати товар покупцевi у строк, встановлений договором купiвлi-продажу, а якщо змiст договору не дає змоги визначити цей строк, - вiдповiдно до положень статтi 530 цього Кодексу.

     Стаття 664. Момент виконання обов'язку продавця передати товар

     1. Обов'язок продавця передати товар покупцевi вважається виконаним у момент:

     1) вручення товару покупцевi, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

     2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцевi за мiсцезнаходженням товару.

     Договором купiвлi-продажу може бути встановлений iнший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

     Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, вiн готовий до передання покупцевi у належному мiсцi i покупець поiнформований про це. Готовий до передання товар повинен бути вiдповiдним чином iдентифiкований для цiлей цього договору, зокрема шляхом маркування.

     2. Якщо з договору купiвлi-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його мiсцезнаходженнi, обов'язок продавця передати товар покупцевi вважається виконаним у момент здачi товару перевiзниковi або органiзацiї зв'язку для доставки покупцевi.

     Стаття 665. Правовi наслiдки вiдмови продавця передати товар

     1. У разi вiдмови продавця передати проданий товар покупець має право вiдмовитися вiд договору купiвлi-продажу.

     2. Якщо продавець вiдмовився передати рiч, визначену iндивiдуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцевi вимоги вiдповiдно до статтi 620 цього Кодексу.

     Стаття 666. Правовi наслiдки невиконання продавцем обов'язку передати приналежностi товару та документи, що стосуються товару

     1. Якщо продавець не передає покупцевi приналежностi товару та документи, що стосуються товару та пiдлягають переданню разом з товаром вiдповiдно до договору купiвлi-продажу або актiв цивiльного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

     2. Якщо приналежностi товару або документи, що стосуються товару, не переданi продавцем у встановлений строк, покупець має право вiдмовитися вiд договору купiвлi-продажу та повернути товар продавцевi.

     Стаття 667. Обов'язок продавця зберiгати проданий товар

     1. Якщо право власностi переходить до покупця ранiше вiд передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберiгати товар, не допускаючи його погiршення. Необхiднi для цього витрати покупець зобов'язаний вiдшкодувати продавцевi, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 668. Перехiд ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару

     1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого пiд час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору купiвлi-продажу, якщо iнше не встановлено договором або звичаями дiлового обороту.

     3. Умова договору купiвлi-продажу про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачi товару першому перевiзниковi, на вимогу покупця може бути визнана судом недiйсною, якщо в момент укладення договору продавець знав або мiг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повiдомив про це покупця.

     Стаття 669. Кiлькiсть товару

     1. Кiлькiсть товару, що продається, встановлюється у договорi купiвлi-продажу у вiдповiдних одиницях вимiру або грошовому вираженнi.

     2. Умова щодо кiлькостi товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорi купiвлi-продажу порядку визначення цiєї кiлькостi.

     Стаття 670. Правовi наслiдки порушення умови договору щодо кiлькостi товару

     1. Якщо продавець передав покупцевi меншу кiлькiсть товару, нiж це встановлено договором купiвлi-продажу, покупець має право вимагати передання кiлькостi товару, якої не вистачає, або вiдмовитися вiд переданого товару та його оплати, а якщо вiн оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

     2. Якщо продавець передав покупцевi бiльшу кiлькiсть товару, нiж це встановлено договором купiвлi-продажу, покупець зобов'язаний повiдомити про це продавця. Якщо в розумний строк пiсля одержання такого повiдомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Якщо покупець прийняв бiльшу кiлькiсть товару, нiж це встановлено договором купiвлi-продажу, вiн зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за цiною, встановленою для товару, прийнятого вiдповiдно до договору, якщо iнша цiна не встановлена за домовленiстю сторiн.

     Стаття 671. Асортимент товару

     1. Якщо за договором купiвлi-продажу переданню пiдлягає товар у певному спiввiдношеннi за видами, моделями, розмiрами, кольорами або iншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцевi товар в асортиментi, погодженому сторонами.

     2. Якщо договором купiвлi-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але iз сутi зобов'язання випливає, що товар пiдлягає переданню покупцевi в асортиментi, продавець має право передати покупцевi товар в асортиментi виходячи з потреб покупця, якi були вiдомi продавцевi на момент укладення договору, або вiдмовитися вiд договору.

     Стаття 672. Правовi наслiдки порушення умови договору щодо асортименту товару

     1. Якщо продавець передав товар в асортиментi, що не вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу, покупець має право вiдмовитися вiд його прийняття та оплати, а якщо вiн вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

     2. Якщо продавець передав покупцевi частину товару, асортимент якого вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу, i частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свiй вибiр:

     1) прийняти частину товару, що вiдповiдає умовам договору, i вiдмовитися вiд решти товару;

     2) вiдмовитися вiд усього товару;

     3) вимагати замiни частини товару, що не вiдповiдає асортименту, товаром в асортиментi, який встановлено договором;

     4) прийняти весь товар.

     3. У разi вiдмови вiд товару, асортимент якого не вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу, або пред'явлення вимоги про замiну цього товару покупець має право вiдмовитися вiд оплати цього товару, а якщо вiн вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

     4. Товар, асортимент якого не вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк пiсля його одержання не повiдомив продавця про свою вiдмову вiд нього.

     5. Якщо покупець не вiдмовився вiд товару, асортимент якого не вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу, вiн зобов'язаний оплатити його за цiною, погодженою з продавцем.

     Якщо продавець не вжив необхiдних заходiв щодо погодження цiни в розумний строк, покупець оплачує товар за цiною, яка на момент укладення договору купiвлi-продажу застосовувалася щодо аналогiчного товару.

     Стаття 673. Якiсть товару

     1. Продавець повинен передати покупцевi товар, якiсть якого вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу.

     2. У разi вiдсутностi в договорi купiвлi-продажу умов щодо якостi товару продавець зобов'язаний передати покупцевi товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

     Якщо продавець при укладеннi договору купiвлi-продажу був повiдомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцевi товар, придатний для використання вiдповiдно до цiєї мети.

     3. У разi продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцевi товар, який вiдповiдає зразку та (або) опису.

     4. Якщо законом встановлено вимоги щодо якостi товару, продавець зобов'язаний передати покупцевi товар, який вiдповiдає цим вимогам.

     Продавець i покупець можуть домовитися про передання товару пiдвищеної якостi порiвняно з вимогами, встановленими законом.

     Стаття 674. Пiдтвердження вiдповiдностi товару вимогам законодавства

     1. Вiдповiднiсть товару вимогам законодавства пiдтверджується способом та в порядку, встановленими законом та iншими нормативно-правовими актами.

     Стаття 675. Гарантiї якостi товару

     1. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцевi, має вiдповiдати вимогам щодо його якостi в момент його передання покупцевi, якщо iнший момент визначення вiдповiдностi товару цим вимогам не встановлено договором купiвлi-продажу.

     2. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якiсть товару (гарантiйний строк).

     3. Гарантiя якостi товару поширюється на всi комплектуючi вироби, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 676. Обчислення гарантiйного строку

     1. Гарантiйний строк починається з моменту передання товару покупцевi, якщо iнше не встановлено договором купiвлi-продажу.

     2. Гарантiйний строк, встановлений договором купiвлi-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не мiг використовувати товар у зв'язку з обставинами, що залежать вiд продавця, до усунення їх продавцем.

     Гарантiйний строк продовжується на час, протягом якого товар не мiг використовуватися у зв'язку з виявленими в ньому недолiками, за умови повiдомлення про це продавця в порядку, встановленому статтею 688 цього Кодексу.

     3. Гарантiйний строк на комплектуючий вирiб дорiвнює гарантiйному строку на основний вирiб i починає спливати одночасно з ним.

     4. У разi замiни товару (комплектуючого виробу) неналежної якостi на товар (комплектуючий вирiб), що вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу, гарантiйний строк на нього починає спливати з моменту замiни.

     Стаття 677. Строк придатностi товару

     1. Законом або iншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зi спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатностi).

     2. Строк придатностi товару визначається перiодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення i протягом якого товар є придатним для використання, або термiном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

     3. Продавець зобов'язаний передати покупцевi товар, на який встановлено строк придатностi, з таким розрахунком, щоб вiн мiг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

     Стаття 678. Правовi наслiдки передання товару неналежної якостi

     1. Покупець, якому переданий товар неналежної якостi, має право, незалежно вiд можливостi використання товару за призначенням, вимагати вiд продавця за своїм вибором:

     1) пропорцiйного зменшення цiни;

     2) безоплатного усунення недолiкiв товару в розумний строк;

     3) вiдшкодування витрат на усунення недолiкiв товару.

     2. У разi iстотного порушення вимог щодо якостi товару (виявлення недолiкiв, якi не можна усунути, недолiкiв, усунення яких пов'язане з непропорцiйними витратами або затратами часу, недолiкiв, якi виявилися неодноразово чи з'явилися знову пiсля їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

     1) вiдмовитися вiд договору i вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

     2) вимагати замiни товару.

     3. Якщо продавець товару неналежної якостi не є його виготовлювачем, вимоги щодо замiни, безоплатного усунення недолiкiв товару i вiдшкодування збиткiв можуть бути пред'явленi до продавця або виготовлювача товару.

     4. Положення цiєї статтi застосовуються, якщо iнше не встановлено цим Кодексом або iншим законом.

     Стаття 679. Недолiки товару, за якi вiдповiдає продавець

     1. Продавець вiдповiдає за недолiки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцевi або з причин, якi iснували до цього моменту.

     2. Якщо продавцем наданi гарантiї щодо якостi товару, продавець вiдповiдає за його недолiки, якщо вiн не доведе, що вони виникли пiсля його передання покупцевi внаслiдок порушення покупцем правил користування чи зберiгання товару, дiй третiх осiб, випадку або непереборної сили.

     Стаття 680. Строки виявлення недолiкiв i пред'явлення вимоги у зв'язку з недолiками проданого товару

     1. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недолiками товару за умови, що недолiки виявленi в строки, встановленi цiєю статтею, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Якщо на товар не встановлений гарантiйний строк або строк придатностi, вимога у зв'язку з його недолiками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недолiки були виявленi протягом розумного строку, але в межах двох рокiв, а щодо нерухомого майна - в межах трьох рокiв вiд дня передання товару покупцевi, якщо договором або законом не встановлений бiльший строк.

     Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володiв нерухомим майном до укладення договору, зазначенi строки обчислюються вiд дня укладення договору.

     Строк для виявлення недолiкiв товару, що перевозився або був вiдправлений поштою, обчислюється вiд дня одержання товару в мiсцi призначення.

     3. Якщо на товар встановлено гарантiйний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недолiками товару, якi були виявленi протягом цього строку.

     Якщо на комплектуючий вирiб встановлено гарантiйний строк меншої тривалостi, нiж на основний вирiб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недолiками комплектуючого виробу, якщо цi недолiки були виявленi протягом гарантiйного строку на основний вирiб.

     Якщо на комплектуючий вирiб встановлено гарантiйний строк бiльшої тривалостi, нiж гарантiйний строк на основний вирiб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недолiками товару, якщо недолiки у комплектуючому виробi виявленi протягом гарантiйного строку на нього, незалежно вiд спливу гарантiйного строку на основний вирiб.

     4. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недолiками товару, на який встановлений строк придатностi, якщо вони виявленi протягом строку придатностi товару.

     5. Якщо недолiки товару виявленi покупцем пiсля спливу гарантiйного строку або строку придатностi, продавець несе вiдповiдальнiсть, якщо покупець доведе, що недолiки товару виникли до передання йому товару або з причин, якi iснували до цього моменту.

     Стаття 681. Позовна давнiсть, що застосовується до вимог у зв'язку з недолiками проданого товару

     1. До вимог у зв'язку з недолiками проданого товару застосовується позовна давнiсть в один рiк, яка обчислюється вiд дня виявлення недолiкiв у межах строкiв, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантiйний строк (строк придатностi), - вiд дня виявлення недолiкiв у межах гарантiйного строку (строку придатностi).

(строки, визначенi статтею 681, продовжуються на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Стаття 681¹. Правовi наслiдки вiдкликання товару у покупця

     1. У разi якщо виготовлювач товару вiдповiдно до закону вiдкликає його у покупця, покупець має право вимагати вiд продавця або виготовлювача за своїм вибором:

     1) безоплатного усунення недолiкiв товару в розумний строк;

     2) повернення сплаченої за товар грошової суми;

     3) замiни товару на такий самий товар або на аналогiчний товар з числа наявних у продавця (виготовлювача).

     2. Сплачена за товар грошова сума, що пiдлягає поверненню покупцевi у разi вiдкликання товару, визначається виходячи з цiни такого товару на час вiдкликання, а в разi зниження цiни - виходячи з цiни товару на час його придбання покупцем.

     3. Виготовлювач повертає покупцевi грошову суму, сплачену ним за товар, у момент фактичного повернення покупцем такого товару виготовлювачу чи iншiй особi, уповноваженiй виготовлювачем, або в iнший строк за домовленiстю з покупцем.

     4. До вiдносин, пов'язаних з правовими наслiдками вiдкликання товару у покупця, не врегульованих цiєю статтею, застосовуються положення цього параграфа та законодавства про захист прав споживачiв.

(Доповнено статтею 6811 згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2735-VI)

     Стаття 682. Комплектнiсть товару

     1. Продавець зобов'язаний передати покупцевi товар, що вiдповiдає умовi договору купiвлi-продажу щодо комплектностi.

     2. Якщо договором купiвлi-продажу не встановлено умов щодо комплектностi товару, продавець зобов'язаний передати покупцевi товар, комплектнiсть якого визначається звичаями дiлового обороту або iншими вимогами, що звичайно ставляться.

     Стаття 683. Комплект товару

     1. Якщо договором купiвлi-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцевi певний набiр товару у комплектi (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

     2. Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Стаття 684. Правовi наслiдки передання некомплектного товару

     1. У разi передання некомплектного товару покупець має право вимагати вiд продавця за своїм вибором:

     1) пропорцiйного зменшення цiни;

     2) доукомплектування товару в розумний строк.

     2. Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором:

     1) вимагати замiни некомплектного товару на комплектний;

     2) вiдмовитися вiд договору i вимагати повернення сплаченої грошової суми.

     3. Наслiдки, передбаченi частинами першою та другою цiєї статтi, застосовуються також у разi порушення продавцем обов'язку передати покупцевi комплект товару (стаття 683 цього Кодексу), якщо iнше не встановлено договором або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Стаття 685. Тара та упаковка за договором купiвлi-продажу

     1. Продавець зобов'язаний передати покупцевi товар у тарi та (або) в упаковцi, якщо iнше не встановлено договором купiвлi-продажу або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Обов'язок передання товару у тарi та (або) в упаковцi не поширюється на товари, якi за своїм характером не потребують застосування тари та (або) упакування.

     2. Товар повинен бути переданий у тарi та (або) упакований звичайним для нього способом в упаковку, а за їх вiдсутностi - способом, який забезпечує схороннiсть товару цього роду за звичайних умов зберiгання i транспортування, якщо договором купiвлi-продажу не встановлено вимог щодо тари та (або) упаковки.

     3. Продавець, який здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть, зобов'язаний передати покупцевi товар у тарi та (або) в упаковцi, якi вiдповiдають вимогам, встановленим актами цивiльного законодавства.

     Стаття 686. Правовi наслiдки передання товару з порушенням вимоги про тару та (або) упаковку

     1. Якщо продавець передав покупцевi товар без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарi та (або) упаковцi, покупець має право вимагати вiд продавця передання товару у належних тарi та (або) упаковцi або замiни неналежних тари та (або) упаковки, якщо iнше не випливає iз сутi зобов'язання чи характеру товару, або пред'явити до нього iншi вимоги, що випливають iз передання товару неналежної якостi (стаття 678 цього Кодексу).

     Стаття 687. Перевiрка додержання продавцем умов договору купiвлi-продажу

     1. Перевiрка додержання продавцем умов договору купiвлi-продажу щодо кiлькостi, асортименту, якостi, комплектностi, тари та (або) упаковки товару та iнших умов здiйснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивiльного законодавства.

     Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевiрки кiлькостi, асортименту, якостi, комплектностi, тари та (або) упаковки товару, порядок перевiрки, визначений договором, має вiдповiдати цим вимогам.

     2. Якщо порядок перевiрки додержання продавцем умов договору купiвлi-продажу не встановлений вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, перевiрка здiйснюється вiдповiдно до звичаїв дiлового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках.

     3. Обов'язок перевiряти кiлькiсть, асортимент, якiсть, комплектнiсть, тару та (або) упаковку товару (випробовування, аналiз, огляд тощо) може бути покладений на продавця вiдповiдно до договору купiвлi-продажу, актiв цивiльного законодавства та нормативно-правових актiв. У цьому разi продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевiрки.

     4. Перевiрка додержання умов договору купiвлi-продажу щодо предмета договору продавцем i покупцем має здiйснюватися на одних i тих самих умовах.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 124-IX)

     Стаття 688. Повiдомлення продавця про порушення умов договору купiвлi-продажу

     1. Покупець зобов'язаний повiдомити продавця про порушення умов договору купiвлi-продажу щодо кiлькостi, асортименту, якостi, комплектностi, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивiльного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк пiсля того, як порушення могло бути виявлене вiдповiдно до характеру i призначення товару.

     У разi невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязi вiдмовитися вiд задоволення вiдповiдних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повiдомити продавця про порушення умов договору купiвлi-продажу спричинило неможливiсть задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разi своєчасного повiдомлення про порушення умов договору.

     2. Якщо продавець знав або мiг знати про те, що переданий покупцевi товар не вiдповiдає умовам договору купiвлi-продажу, вiн не має права посилатися на те, що не одержав вiд покупця повiдомлення про порушення умов договору, та на наслiдки невиконання покупцем цього обов'язку, встановленi частиною першою цiєї статтi.

     Стаття 689. Обов'язок покупця прийняти товар

     1. Покупець зобов'язаний прийняти товар, крiм випадкiв, коли вiн має право вимагати замiни товару або має право вiдмовитися вiд договору купiвлi-продажу.

     2. Покупець зобов'язаний вчинити дiї, якi вiдповiдно до вимог, що звичайно ставляться, необхiднi з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо iнше не встановлено договором або актами цивiльного законодавства.

     Стаття 690. Зберiгання товару, не прийнятого покупцем

     1. Якщо покупець (одержувач) вiдмовився вiд прийняття товару, переданого продавцем, вiн зобов'язаний забезпечити схороннiсть цього товару, негайно повiдомивши про це продавця.

     2. Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк.

     Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалiзувати товар або повернути його продавцевi.

     3. Витрати покупця у зв'язку iз зберiганням товару, його реалiзацiєю або поверненням продавцевi пiдлягають вiдшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержанi вiд реалiзацiї товару, передаються продавцевi за вирахуванням сум, що належать покупцевi.

     4. Якщо покупець без достатнiх пiдстав зволiкає з прийняттям товару або вiдмовився його прийняти, продавець має право вимагати вiд нього прийняти та оплатити товар або має право вiдмовитися вiд договору купiвлi-продажу.

     Стаття 691. Цiна товару

     1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за цiною, встановленою у договорi купiвлi-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорi i не може бути визначена виходячи з його умов, - за цiною, що визначається вiдповiдно до статтi 632 цього Кодексу, а також вчинити за свiй рахунок дiї, якi вiдповiдно до договору, актiв цивiльного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхiднi для здiйснення платежу.

     2. Якщо цiну встановлено залежно вiд ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо iнше не встановлено договором купiвлi-продажу.

     3. Якщо договором купiвлi-продажу встановлено, що цiна товару пiдлягає змiнi залежно вiд показникiв, що зумовлюють цiну товару (собiвартiсть, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, цiна визначається виходячи iз спiввiдношення цих показникiв на момент укладення договору i на момент передання товару.

     Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, цiна визначається виходячи iз спiввiдношення цих показникiв на момент укладення договору i на день передання товару, встановлений у договорi, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений вiдповiдно до статтi 530 цього Кодексу.

     Положення цiєї частини про визначення цiни товару застосовуються, якщо iнше не встановлено актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Стаття 692. Оплата товару

     1. Покупець зобов'язаний оплатити товар пiсля його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документiв на нього, якщо договором або актами цивiльного законодавства не встановлений iнший строк оплати товару.

     2. Покупець зобов'язаний сплатити продавцевi повну цiну переданого товару. Договором купiвлi-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

     3. У разi прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентiв за користування чужими грошовими коштами.

     4. Якщо покупець вiдмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або вiдмовитися вiд договору купiвлi-продажу.

     5. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцевi крiм неоплаченого також iнший товар, вiн має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього ранiше переданого товару, якщо iнше не встановлено договором або актами цивiльного законодавства.

     Стаття 693. Попередня оплата товару

     1. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повнiстю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здiйснити оплату в строк, встановлений договором купiвлi-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений вiдповiдно до статтi 530 цього Кодексу.

     У разi невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статтi 538 цього Кодексу.

     2. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

     3. На суму попередньої оплати нараховуються проценти вiдповiдно до статтi 536 цього Кодексу вiд дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцевi або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати вiд дня одержання цiєї суми вiд покупця.

     Стаття 694. Продаж товару в кредит

     1. Договором купiвлi-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з вiдстроченням або з розстроченням платежу.

     2. Товар продається в кредит за цiнами, що дiють на день продажу. Змiна цiни на товар, проданий в кредит, не є пiдставою для проведення перерахунку, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. У разi невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статтi 665 цього Кодексу.

     4. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

     5. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти вiдповiдно до статтi 536 цього Кодексу вiд дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

     Договором купiвлi-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що вiдповiдає цiнi товару, проданого в кредит, починаючи вiд дня передання товару продавцем.

     6. З моменту передання товару, проданого в кредит, i до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

     Стаття 695. Особливостi оплати товару з розстроченням платежу

     1. Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

     Iстотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є цiна товару, порядок, строки i розмiри платежiв.

     2. Якщо покупець не здiйснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу i переданий йому товар, продавець має право вiдмовитися вiд договору i вимагати повернення проданого товару.

     3. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статтi 694 цього Кодексу.

     Стаття 696. Страхування товару

     1. Договором може бути встановлений обов'язок продавця або покупця страхувати товар.

     2. Якщо сторона, яка зобов'язана страхувати товар, не застрахувала його, друга сторона має право застрахувати товар i вимагати вiдшкодування витрат на страхування або вiдмовитися вiд договору.

     Стаття 697. Збереження права власностi за продавцем

     1. Договором може бути встановлено, що право власностi на переданий покупцевi товар зберiгається за продавцем до оплати товару або настання iнших обставин. У цьому разi покупець не має права до переходу до нього права власностi розпоряджатися товаром, якщо iнше не встановлено договором, законом або не випливає iз призначення та властивостей товару.

     2. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати вiд нього повернення товару.

     Продавець має право вимагати вiд покупця повернення товару також у разi ненастання обставин, за яких право власностi на товар мало перейти до покупця.

     Параграф 2. Роздрiбна купiвля-продаж

     Стаття 698. Договiр роздрiбної купiвлi-продажу

     1. За договором роздрiбної купiвлi-продажу продавець, який здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть з продажу товару, зобов'язується передати покупцевi товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або iншого використання, не пов'язаного з пiдприємницькою дiяльнiстю, а покупець зобов'язується прийняти товар i оплатити його.

     2. Договiр роздрiбної купiвлi-продажу є публiчним.

     3. До вiдносин за договором роздрiбної купiвлi-продажу з участю покупця-фiзичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачiв.

     4. Умови договору, що обмежують права покупця-фiзичної особи порiвняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачiв, є нiкчемними.

     5. Покупець має право на вiдшкодування збиткiв, завданих йому продавцем внаслiдок використання ним переваг свого становища у виробничiй або торговельнiй дiяльностi.

     Стаття 699. Публiчна пропозицiя укласти договiр купiвлi-продажу

     1. Пропозицiя товару в рекламi, каталогах, а також iнших описах товару, звернених до еевизначеного кола осiб, є публiчною пропозицiєю укласти договiр, якщо вона мiстить усi iстотнi умови договору.

     2. Виставлення товару, демонстрацiя його зразкiв або надання вiдомостей про товар (описiв, каталогiв, фотознiмкiв тощо) у мiсцях його продажу є публiчною пропозицiєю укласти договiр незалежно вiд того чи вказана цiна та iншi iстотнi умови договору купiвлi-продажу, крiм випадкiв, коли продавець явно визначив, що вiдповiдний товар не призначений для продажу.

     Стаття 700. Надання покупцевi iнформацiї про товар

     1. Продавець зобов'язаний надати покупцевi необхiдну i достовiрну iнформацiю про товар, що пропонується до продажу. Iнформацiя має вiдповiдати вимогам закону та правилам роздрiбної торгiвлi щодо її змiсту i способiв надання.

     2. Покупець має право до укладання договору купiвлi-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутностi перевiрки властивостей товару або демонстрацiї користування товаром, якщо це не виключено характером товару i не суперечить правилам роздрiбної торгiвлi.

     3. Якщо покупцевi не надано можливостi негайно одержати повну i достовiрну iнформацiю про товар у мiсцi його продажу, вiн має право вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих необґрунтованим ухиленням вiд укладення договору, а якщо договiр укладено, - в розумний строк вiдмовитися вiд договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми i вiдшкодування збиткiв, а також моральної шкоди.

     4. Продавець, який не надав покупцевi можливостi одержати повну i достовiрну iнформацiю про товар, несе вiдповiдальнiсть за недолiки товару, якi виникли пiсля передання його покупцевi, якщо покупець доведе, що вони виникли у зв'язку з вiдсутнiстю у нього такої iнформацiї.

     Стаття 701. Договiр з умовою про прийняття покупцем товару у встановлений строк

     1. Сторони можуть укласти договiр купiвлi-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у строк, встановлений договором, i протягом цього строку товар не може бути проданий продавцем iншому покупцевi.

     2. Якщо покупець не з'явився або не вчинив iнших необхiдних дiй для прийняття товару у встановлений строк, вважається, що покупець вiдмовився вiд договору, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Додатковi витрати продавця на забезпечення передання товару покупцевi у встановлений строк включаються в цiну товару, якщо iнше не встановлено договором або актами цивiльного законодавства.

     Стаття 702. Продаж товару за зразками

     1. Сторони можуть укласти договiр купiвлi-продажу товару на пiдставi ознайомлення покупця iз зразком товару (за описом, каталогом тощо).

     2. Договiр купiвлi-продажу товару за зразком є виконаним з моменту доставки товару у мiсце, встановлене договором, а якщо мiсце передання товару не встановлене договором, - з моменту доставки товару за мiсцем проживання фiзичної особи-покупця або мiсцезнаходженням юридичної особи-покупця, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Покупець до передання товару має право вiдмовитися вiд договору за умови вiдшкодування продавцевi витрат, пов'язаних iз вчиненням дiй щодо виконання договору.

     Стаття 703. Продаж товарiв з використанням автоматiв

     1. Якщо продаж товару здiйснюється з використанням автоматiв, володiлець автоматiв зобов'язаний довести до покупцiв iнформацiю про продавця товару шляхом розмiщення на автоматi або надання покупцям iншим чином вiдомостей про найменування продавця, його мiсцезнаходження, режим роботи, а також про дiї, якi необхiдно вчинити покупцевi для одержання товару.

     2. Договiр роздрiбної купiвлi-продажу з використанням автоматiв є укладеним з моменту вчинення покупцем дiй, необхiдних для одержання товару.

     3. Якщо покупцевi не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцевi товар або повернути сплачену ним грошову суму.

     4. Якщо автомат використовується для розмiну грошей, придбання платiжних засобiв або обмiну валюти, застосовуються положення про роздрiбну купiвлю-продаж, якщо iнше не випливає iз сутi зобов'язання.

     Стаття 704. Договiр з умовою про доставку товару покупцевi

     1. Якщо договiр роздрiбної купiвлi-продажу укладено з умовою про доставку товару покупцевi, продавець зобов'язаний у встановлений договором строк доставити товар за мiсцем, указаним покупцем, а якщо мiсце передання товару покупцем не вказане, - за мiсцем проживання фiзичної особи-покупця або мiсцезнаходженням юридичної особи-покупця.

     2. Договiр роздрiбної купiвлi-продажу з умовою про доставку товару покупцевi є виконаним з моменту вручення товару покупцевi, а у разi його вiдсутностi - особi, яка пред'явила квитанцiю або iнший документ, що засвiдчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо iнше не встановлено договором, актами цивiльного законодавства або не випливає iз сутi зобов'язання.

     3. Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вручення його покупцевi, товар має бути доставлений у розумний строк пiсля одержання вимоги покупця.

     Стаття 705. Договiр найму-продажу

     1. За договором найму-продажу до переходу до покупця права власностi на переданий йому продавцем товар покупець є наймачем (орендарем) цього товару.

     2. Покупець стає власником товару, переданого йому за договором найму-продажу, з моменту оплати товару, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 706. Цiна та оплата товару

     1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за цiною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо iнше не встановлено законом або не випливає iз сутi зобов'язання.

     2. Якщо договором встановлено попередню оплату товару (стаття 693 цього Кодексу), прострочення покупцем оплати товару є вiдмовою покупця вiд договору, якщо iнше не встановлено договором.

     3. До договору роздрiбної купiвлi-продажу товару в кредит, у тому числi з розстроченням платежу, не застосовуються положення абзацу першого частини п'ятої статтi 694 цього Кодексу.

     4. Покупець має право повнiстю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором перiоду розстрочення його оплати.

     Стаття 707. Обмiн товару

     1. Покупець має право протягом чотирнадцяти днiв не рахуючи дня купiвлi непродовольчого товару належної якостi, якщо тривалiший строк не оголошений продавцем, обмiняти його у мiсцi купiвлi або iнших мiсцях, оголошених продавцем, на аналогiчний товар iнших розмiру, форми, габариту, фасону, комплектацiї тощо. У разi виявлення рiзницi в цiнi покупець проводить необхiдний перерахунок з продавцем.

     Якщо у продавця немає необхiдного для обмiну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцевi та одержати сплачену за нього грошову суму.

     Вимога покупця про обмiн або повернення товару пiдлягає задоволенню, якщо товар не був у споживаннi, збережено його товарний вид, споживчi властивостi та за наявностi доказiв придбання товару у цього продавця.

     2. Перелiк товарiв, якi не пiдлягають обмiну або поверненню на пiдставах, передбачених цiєю статтею, встановлюється нормативно-правовими актами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 14.05.2010р. N 2257-VI, вiд 02.12.2010р. N 2741-VI)

     Стаття 708. Права покупця у разi продажу йому товару неналежної якостi

     1. У разi виявлення покупцем протягом гарантiйного або iнших строкiв, встановлених обов'язковими для сторiн правилами чи договором, недолiкiв, не застережених продавцем, або фальсифiкацiї товару покупець має право за своїм вибором:

     1) вимагати вiд продавця або виготовлювача безоплатного усунення недолiкiв товару або вiдшкодування витрат, здiйснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

     2) вимагати вiд продавця або виготовлювача замiни товару на аналогiчний товар належної якостi або на такий самий товар iншої моделi з вiдповiдним перерахунком у разi рiзницi в цiнi;

     3) вимагати вiд продавця або виготовлювача вiдповiдного зменшення цiни;

     4) вiдмовитися вiд договору i вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

     2. Покупець, який придбав непродовольчi товари, що вже були в користуваннi i реалiзованi через роздрiбнi комiсiйнi торговельнi пiдприємства, про що вiн був поiнформований продавцем, має право пред'явити вимоги, передбаченi частиною першою цiєї статтi, якщо придбанi товари мiстили iстотнi недолiки, не застереженi продавцем.

     Стаття 709. Порядок i строки задоволення вимог покупця про замiну товару або усунення недолiкiв

     1. Продавець або виготовлювач (чи уповноваженi ними представники) зобов'язанi прийняти товар неналежної якостi вiд покупця i задовольнити його вимоги про замiну товару або усунення недолiкiв. Доставка товару продавцевi та його повернення покупцевi здiйснюються продавцем або виготовлювачем, а в разi невиконання ними цього обов'язку або вiдсутностi продавця чи виготовлювача в мiсцезнаходженнi покупця повернення товару може бути здiйснене покупцем за їхнiй рахунок.

     2. Вимога покупця про замiну товару пiдлягає негайному задоволенню, а в разi необхiдностi перевiрки якостi товару - протягом чотирнадцяти днiв або, за домовленiстю сторiн, в iнший строк.

     У разi вiдсутностi необхiдного товару вимога покупця про замiну товару пiдлягає задоволенню у двомiсячний строк з моменту подання вiдповiдної заяви.

     Якщо задовольнити вимогу покупця про замiну товару у встановленi строки неможливо, покупець на свiй вибiр має право пред'явити продавцевi або виготовлювачу iншi вимоги вiдповiдно до статтi 708 цього Кодексу.

     3. Вимога покупця про безоплатне усунення недолiкiв товару пiдлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом чотирнадцяти днiв або, за домовленiстю сторiн, в iнший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування аналогiчний товар, незалежно вiд моделi, з доставкою.

     4. У разi усунення недолiкiв товару шляхом замiни комплектуючого виробу або складової частини товару, на якi встановлено гарантiйнi строки, гарантiйний строк на новий комплектуючий вирiб або складову частину обчислюється вiд дня видачi покупцевi товару пiсля усунення недолiкiв.

     5. За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недолiкiв товару i невиконання вимоги про надання в користування аналогiчного товару на час усунення недолiкiв продавець сплачує покупцевi неустойку в розмiрi одного вiдсотка вартостi товару.

     Стаття 710. Вiдшкодування рiзницi в цiнi у разi замiни товару, зменшення цiни i повернення товару неналежної якостi

     1. У разi замiни товару з недолiками на товар належної якостi продавець не має права вимагати вiдшкодування рiзницi мiж цiною товару, встановленою договором купiвлi-продажу, i цiною товару, яка iснує на момент замiни товару або постановлення судом рiшення про замiну товару.

     2. У разi замiни товару неналежної якостi на аналогiчний, але iнший за розмiром, фасоном, сортом тощо товар належної якостi вiдшкодуванню пiдлягає рiзниця мiж цiною замiненого товару i цiною товару належної якостi, що дiють на момент замiни товару або постановлення судом рiшення про замiну товару.

     3. У разi пред'явлення вимоги про вiдповiдне зменшення цiни товару для розрахунку береться цiна товару на момент пред'явлення вимоги про зменшення цiни, а якщо вимогу покупця добровiльно не задоволено продавцем, - на момент постановлення судом рiшення про вiдповiдне зменшення цiни товару.

     4. У разi вiдмови покупця вiд договору та повернення продавцю товару неналежної якостi покупець має право вимагати вiдшкодування рiзницi мiж цiною товару, встановленою договором, i цiною вiдповiдного товару на момент добровiльного задоволення його вимоги, а якщо вимогу добровiльно не задоволено продавцем, - на момент постановлення судом рiшення.

     5. Якщо на час виконання рiшення суду про вiдшкодування рiзницi в цiнi у разi замiни товару, зменшення цiни або повернення товару неналежної якостi пiдвищилися цiни на цей товар, покупець iз цих пiдстав може заявити додатковi вимоги до продавця.

     Стаття 711. Вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану внаслiдок недолiкiв товар

     1. Шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недолiк, вiдшкодовується вiдповiдно до положень глави 82 цього Кодексу.

(У редакцiї Закону України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI)

     Параграф 3. Поставка

     Стаття 712. Договiр поставки

     1. За договором поставки продавець (постачальник), який здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власнiсть покупця для використання його у пiдприємницькiй дiяльностi або в iнших цiлях, не пов'язаних з особистим, сiмейним, домашнiм або iншим подiбним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар i сплатити за нього певну грошову суму.

     2. До договору поставки застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, якщо iнше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру вiдносин сторiн.

     3. Законом можуть бути передбаченi особливостi регулювання укладення та виконання договорiв поставки, у тому числi договору поставки товару для державних потреб.

     Параграф 4. Контрактацiя сiльськогосподарської продукцiї

     Стаття 713. Договiр контрактацiї сiльськогосподарської продукцiї

     1. За договором контрактацiї сiльськогосподарської продукцiї виробник сiльськогосподарської продукцiї зобов'язується виробити визначену договором сiльськогосподарську продукцiю i передати її у власнiсть заготiвельниковi (контрактанту) або визначеному ним одержувачевi, а заготiвельник зобов'язується прийняти цю продукцiю та оплатити її за встановленими цiнами вiдповiдно до умов договору.

     2. До договору контрактацiї застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж та положення про договiр поставки, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Законом можуть бути передбаченi особливостi укладення та виконання договорiв контрактацiї сiльськогосподарської продукцiї.

     Параграф 5. Постачання енергетичними та iншими ресурсами через приєднану мережу

     Стаття 714. Договiр постачання енергетичними та iншими ресурсами через приєднану мережу

     1. За договором постачання енергетичними та iншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другiй сторонi (споживачевi, абонентовi) енергетичнi та iншi ресурси, передбаченi договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартiсть прийнятих ресурсiв та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацiю енергетичного та iншого обладнання.

     2. До договору постачання енергетичними та iншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, положення про договiр поставки, якщо iнше не встановлено законом або не випливає iз сутi вiдносин сторiн.

     3. Законом можуть бути передбаченi особливостi укладення та виконання договору постачання енергетичними та iншими ресурсами.

     Параграф 6. Мiна

     Стаття 715. Договiр мiни

     1. За договором мiни (бартеру) кожна iз сторiн зобов'язується передати другiй сторонi у власнiсть один товар в обмiн на iнший товар.

     2. Кожна iз сторiн договору мiни є продавцем того товару, який вiн передає в обмiн, i покупцем товару, який вiн одержує взамiн.

     3. Договором може бути встановлена доплата за товар бiльшої вартостi, що обмiнюється на товар меншої вартостi.

     4. Право власностi на обмiнюванi товари переходить до сторiн одночасно пiсля виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     5. Договором може бути встановлений обмiн майна на роботи (послуги).

     6. Законом можуть бути передбаченi особливостi укладення та виконання договору мiни.

     Стаття 716. Правове регулювання мiни

     1. До договору мiни застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, положення про договiр поставки, договiр контрактацiї або iншi договори, елементи яких мiстяться в договорi мiни, якщо це не суперечить сутi зобов'язання.

Глава 55
ДАРУВАННЯ

     Стаття 717. Договiр дарування

     1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другiй сторонi (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власнiсть.

     2. Договiр, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дiю майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

     Стаття 718. Предмет договору дарування

     1. Дарунком можуть бути рухомi речi, в тому числi грошi та цiннi папери, а також нерухомi речi.

     2. Дарунком можуть бути майновi права, якими дарувальник володiє або якi можуть виникнути у нього в майбутньому.

     Стаття 719. Форма договору дарування

     1. Договiр дарування предметiв особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.

     2. Договiр дарування нерухомої речi укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     3. Договiр дарування майнового права та договiр дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовiй формi. У разi недодержання письмової форми цей договiр є нiкчемним.

     4. Договiр дарування рухомих речей, якi мають особливу цiннiсть, укладається у письмовiй формi. Передання такої речi за усним договором є правомiрним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодiв нею незаконно.

     5. Договiр дарування валютних цiнностей фiзичних осiб мiж собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмiр неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.11.2018р. N 2628-VIII)

     Стаття 720. Сторони у договорi дарування

     1. Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальна громада.

     2. Батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей, пiдопiчних.

     3. Пiдприємницькi товариства можуть укладати договiр дарування мiж собою, якщо право здiйснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договiр пожертви.

     4. Договiр дарування вiд iменi дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено iменi обдаровуваного, є нiкчемним.

     Стаття 721. Обов'язки дарувальника

     1. Якщо дарувальниковi вiдомо про недолiки речi, що є дарунком, або її особливi властивостi, якi можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або iнших осiб, вiн зобов'язаний повiдомити про них обдаровуваного.

     2. Дарувальник, якому було вiдомо про недолiки або особливi властивостi подарованої речi i який не повiдомив про них обдаровуваного, зобов'язаний вiдшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю в результатi володiння чи користування дарунком.

     Стаття 722. Прийняття дарунка

     1. Право власностi обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

     2. Дарувальник, який передав рiч пiдприємству, органiзацiї транспорту, зв'язку або iншiй особi для вручення її обдаровуваному, має право вiдмовитися вiд договору дарування до вручення речi обдаровуваному.

     3. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про вiдмову вiд його прийняття.

     4. Прийняття обдаровуваним документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв, якi посвiдчують належнiсть дарувальниковi предмета договору, або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) є прийняттям дарунка.

     Стаття 723. Договiр дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

     1. Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термiн) або у разi настання вiдкладальної обставини.

     2. У разi настання строку (термiну) або вiдкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати вiд дарувальника передання дарунка або вiдшкодування його вартостi.

     3. Якщо до настання строку (термiну) або вiдкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договiр дарування припиняється.

     Стаття 724. Одностороння вiдмова вiд договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

     1. Дарувальник має право вiдмовитися вiд передання дарунка у майбутньому, якщо пiсля укладення договору його майновий стан iстотно погiршився.

     2. Обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на пiдставi договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому вiдмовитися вiд нього.

     Стаття 725. Обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи

     1. Договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дiю майнового характеру на користь третьої особи або утриматися вiд її вчинення (передати грошову суму чи iнше майно у власнiсть, виплачувати грошову ренту, надати право довiчного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

     2. Дарувальник має право вимагати вiд обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи.

     У разi смертi дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвiсно вiдсутнiм чи недiєздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати вiд обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

     Стаття 726. Правовi наслiдки порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи

     1. У разi порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розiрвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - вiдшкодування його вартостi.

     Стаття 727. Розiрвання договору дарування на вимогу дарувальника

     1. Дарувальник має право вимагати розiрвання договору дарування нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив кримiнальне правопорушення проти життя, здоров'я, власностi дарувальника, його батькiв, дружини (чоловiка) або дiтей.

     Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємцi дарувальника мають право вимагати розiрвання договору дарування.

     2. Дарувальник має право вимагати розiрвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цiннiсть.

     3. Дарувальник має право вимагати розiрвання договору дарування, якщо внаслiдок недбалого ставлення обдаровуваного до речi, що становить культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена.

     4. Дарувальник має право вимагати розiрвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

     5. У разi розiрвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 09.09.2010р. N 2518-VI, вiд 17.06.2020р. N 720-IX)

     Стаття 728. Позовна давнiсть, що застосовується до вимог про розiрвання договору дарування

     1. До вимог про розiрвання договору дарування застосовується позовна давнiсть в один рiк.

(строки, визначенi статтею 728, продовжуються на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Стаття 729. Пожертва

     1. Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цiнних паперiв, особам, встановленим частиною першою статтi 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

     2. Договiр про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви.

     3. До договору про пожертву застосовуються положення про договiр дарування, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 730. Права пожертвувача

     1. Пожертвувач має право здiйснювати контроль за використанням пожертви вiдповiдно до мети, встановленої договором про пожертву.

     2. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за iншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разi його смертi чи лiквiдацiї юридичної особи - за рiшенням суду.

     3. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розiрвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Глава 56
РЕНТА

     Стаття 731. Договiр ренти

     1. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другiй сторонi (платниковi ренти) у власнiсть майно, а платник ренти взамiн цього зобов'язується перiодично виплачувати одержувачевi ренту у формi певної грошової суми або в iншiй формi.

     2. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку.

     Стаття 732. Форма договору ренти

     1. Договiр ренти укладається у письмовiй формi.

     2. Договiр ренти та договiр про передачу нерухомого майна пiд виплату ренти пiдлягають нотарiальному посвiдченню.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 733. Сторони у договорi ренти

     1. Сторонами у договорi ренти можуть бути фiзичнi або юридичнi особи.

     Стаття 734. Передання майна пiд виплату ренти

     1. Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власнiсть платника ренти за плату або безоплатно.

     2. Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власнiсть платника ренти за плату, до вiдносин сторiн щодо передання майна застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, - положення про договiр дарування, якщо це не суперечить сутi договору ренти.

     Стаття 735. Забезпечення виплати ренти

     1. У разi передання пiд виплату ренти земельної дiлянки або iншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.

     2. Платник ренти має право вiдчужувати майно, передане йому пiд виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти.

     У разi вiдчуження нерухомого майна iншiй особi до неї переходять обов'язки платника ренти.

     3. Виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язкiв за договором ренти.

     Стаття 736. Вiдповiдальнiсть за прострочення виплати ренти

     1. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачевi ренти проценти.

     Стаття 737. Форма i розмiр ренти

     1. Рента може виплачуватися у грошовiй формi або шляхом передання речей, виконання робiт або надання послуг. Форма виплати ренти встановлюється договором ренти.

     2. Розмiр ренти встановлюється договором.

     Якщо одержувач ренти передав у власнiсть платника ренти грошову суму, розмiр ренти встановлюється у розмiрi облiкової ставки Нацiонального банку України, якщо бiльший розмiр не встановлений договором ренти.

     Розмiр ренти змiнюється вiдповiдно до змiни розмiру облiкової ставки Нацiонального банку України, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 738. Строк виплати ренти

     1. Рента виплачується пiсля закiнчення кожного календарного кварталу, якщо iнше не встановлено договором ренти.

     Стаття 739. Право платника безстрокової ренти на вiдмову вiд договору ренти

     1. Платник безстрокової ренти має право вiдмовитися вiд договору ренти.

     Умова договору, вiдповiдно до якої платник безстрокової ренти не може вiдмовитися вiд договору ренти, є нiкчемною.

     2. Договором ренти можуть бути встановленi умови здiйснення платником безстрокової ренти вiдмови вiд договору ренти.

     3. Договiр ренти припиняється пiсля спливу трьох мiсяцiв вiд дня одержання одержувачем ренти письмової вiдмови платника безстрокової ренти вiд договору за умови повного розрахунку мiж ними.

     Стаття 740. Право одержувача безстрокової ренти на розiрвання договору ренти

     1. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розiрвання договору ренти у разi, якщо:

     1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату бiльш як на один рiк;

     2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

     3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли iншi обставини, якi явно свiдчать про неможливiсть виплати ним ренти у розмiрi i в строки, що встановленi договором.

     2. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розiрвання договору ренти також в iнших випадках, встановлених договором ренти.

     Стаття 741. Розрахунки мiж сторонами у разi розiрвання договору ренти

     1. Якщо договором ренти не встановленi правовi наслiдки розiрвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно вiд того, чи майно було передано у власнiсть платника ренти за плату чи безоплатно.

     2. Якщо майно було передано у власнiсть платника ренти безоплатно, у разi розiрвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати вiд платника ренти виплати рiчної суми ренти.

     3. Якщо майно було передано у власнiсть платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати вiд платника ренти виплати рiчної суми ренти та вартостi переданого майна.

     Стаття 742. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого пiд виплату безстрокової ренти

     1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно пiд виплату безстрокової ренти, несе платник ренти.

     2. У разi випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату пiд виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати вiдповiдно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або змiни умов її виплати.

     Стаття 743. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого пiд виплату ренти на певний строк

     1. У разi випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого пiд виплату ренти на певний строк, платник ренти не звiльняється вiд обов'язку виплачувати її до закiнчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

Глава 57
ДОВIЧНЕ УТРИМАННЯ (ДОГЛЯД)

     Стаття 744. Поняття договору довiчного утримання (догляду)

     1. За договором довiчного утримання (догляду) одна сторона (вiдчужувач) передає другiй сторонi (набувачевi) у власнiсть житловий будинок, квартиру або їх частину, iнше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цiннiсть, взамiн чого набувач зобов'язується забезпечувати вiдчужувача утриманням та (або) доглядом довiчно.

     Стаття 745. Форма договору довiчного утримання (догляду)

     1. Договiр довiчного утримання (догляду) укладається у письмовiй формi та пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     2. Частину другу виключено

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI)

     Стаття 746. Сторони в договорi довiчного утримання (догляду)

     1. Вiдчужувачем у договорi довiчного утримання (догляду) може бути фiзична особа незалежно вiд її вiку та стану здоров'я.

     2. Набувачем у договорi довiчного утримання (догляду) може бути повнолiтня дiєздатна фiзична особа або юридична особа.

     3. Якщо набувачами є кiлька фiзичних осiб, вони стають спiввласниками майна, переданого їм за договором довiчного утримання (догляду), на правi спiльної сумiсної власностi.

     Якщо набувачами є кiлька фiзичних осiб, їх обов'язок перед вiдчужувачем є солiдарним.

     4. Договiр довiчного утримання (догляду) може бути укладений вiдчужувачем на користь третьої особи.

     Стаття 747. Особливостi укладення договору довiчного утримання (догляду) щодо майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi

     1. Майно, що належить спiввласникам на правi спiльної сумiсної власностi, зокрема майно, що належить подружжю, може бути вiдчужене ними на пiдставi договору довiчного утримання (догляду).

     У разi смертi одного iз спiввласникiв майна, що було вiдчужене ними на пiдставi договору довiчного утримання (догляду), обсяг зобов'язання набувача вiдповiдно зменшується.

     2. Якщо вiдчужувачем є один iз спiввласникiв майна, що належить їм на правi спiльної сумiсної власностi, договiр довiчного утримання (догляду) може бути укладений пiсля визначення частки цього спiввласника у спiльному майнi або визначення мiж спiввласниками порядку користування цим майном.

     Стаття 748. Момент виникнення у набувача права власностi на майно, передане за договором довiчного утримання (догляду)

     1. Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довiчного утримання (догляду), вiдповiдно до статтi 334 цього Кодексу.

     Стаття 749. Обов'язки набувача за договором довiчного утримання (догляду)

     1. У договорi довiчного утримання (догляду) можуть бути визначенi всi види матерiального забезпечення, а також усi види догляду (опiкування), якими набувач має забезпечувати вiдчужувача.

     2. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначенi або у разi виникнення потреби забезпечити вiдчужувача iншими видами матерiального забезпечення та догляду спiр має вирiшуватися вiдповiдно до засад справедливостi та розумностi.

     3. Набувач зобов'язаний у разi смертi вiдчужувача поховати його, навiть якщо це не було передбачено договором довiчного утримання (догляду).

     Якщо частина майна вiдчужувача перейшла до його спадкоємцiв, витрати на його поховання мають бути справедливо розподiленi мiж ними та набувачем.

     Стаття 750. Обов'язок набувача забезпечити вiдчужувача житлом

     1. Набувач може бути зобов'язаний забезпечити вiдчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирi), який йому переданий за договором довiчного утримання (догляду).

     У цьому разi в договорi має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якiй вiдчужувач має право проживати.

     Стаття 751. Грошова оцiнка матерiального забезпечення вiдчужувача

     1. Матерiальне забезпечення, яке щомiсячно має надаватися вiдчужувачу, пiдлягає грошовiй оцiнцi. Така оцiнка пiдлягає iндексацiї у порядку, встановленому законом.

     Стаття 752. Замiна набувача за договором довiчного утримання (догляду)

     1. У разi неможливостi подальшого виконання фiзичною особою обов'язкiв набувача за договором довiчного утримання (догляду) з пiдстав, що мають iстотне значення, обов'язки набувача можуть бути переданi за згодою вiдчужувача члену сiм'ї набувача або iншiй особi за їхньою згодою.

     2. Вiдмова вiдчужувача у наданнi згоди на передання обов'язкiв набувача за договором довiчного утримання (догляду) iншiй особi може бути оскаржена до суду. У цьому разi суд бере до уваги тривалiсть виконання договору та iншi обставини, якi мають iстотне значення.

     Стаття 753. Замiна майна, яке було передане набувачевi за договором довiчного утримання (догляду)

     1. Набувач та вiдчужувач можуть домовитися про замiну речi, яка була передана за договором довiчного утримання (догляду), на iншу рiч.

     У цьому разi обсяг обов'язкiв набувача може бути за домовленiстю сторiн змiнений або залишений незмiнним.

     Стаття 754. Забезпечення виконання договору довiчного утримання (догляду)

     1. Набувач не має права до смертi вiдчужувача продавати, дарувати, мiняти майно, передане за договором довiчного утримання (догляду), укладати щодо нього договiр застави, передавати його у власнiсть iншiй особi на пiдставi iншого правочину.

     2. На майно, передане набувачу за договором довiчного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя вiдчужувача.

     3. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачевi, не є пiдставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язкiв перед вiдчужувачем.

     Стаття 755. Припинення договору довiчного утримання (догляду)

     1. Договiр довiчного утримання (догляду) може бути розiрваний за рiшенням суду:

     1) на вимогу вiдчужувача або третьої особи, на користь якої вiн був укладений, у разi невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язкiв, незалежно вiд його вини;

     2) на вимогу набувача.

     2. Договiр довiчного утримання (догляду) припиняється зi смертю вiдчужувача.

     Стаття 756. Правовi наслiдки розiрвання договору довiчного утримання (догляду)

     1. У разi розiрвання договору довiчного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язкiв за договором, вiдчужувач набуває право власностi на майно, яке було ним передане, i має право вимагати його повернення.

     У цьому разi витрати, зробленi набувачем на утримання та (або) догляд вiдчужувача, не пiдлягають поверненню.

     2. У разi розiрвання договору у зв'язку з неможливiстю його подальшого виконання набувачем з пiдстав, що мають iстотне значення, суд може залишити за набувачем право власностi на частину майна, з урахуванням тривалостi часу, протягом якого вiн належно виконував свої обов'язки за договором.

     Стаття 757. Правовi наслiдки смертi набувача

     1. Обов'язки набувача за договором довiчного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємцiв, до яких перейшло право власностi на майно, що було передане вiдчужувачем.

     Якщо спадкоємець за заповiтом вiдмовився вiд прийняття майна, що було передане вiдчужувачем, право власностi на це майно може перейти до спадкоємця за законом.

     2. Якщо у набувача немає спадкоємцiв або вони вiдмовилися вiд прийняття майна, переданого вiдчужувачем, вiдчужувач набуває право власностi на це майно. У цьому разi договiр довiчного утримання (догляду) припиняється.

     Стаття 758. Правовi наслiдки припинення юридичної особи-набувача

     1. У разi припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступникiв до них переходять права та обов'язки за договором довiчного утримання (догляду).

     2. У разi лiквiдацiї юридичної особи-набувача право власностi на майно, передане за договором довiчного утримання (догляду), переходить до вiдчужувача.

     Якщо в результатi лiквiдацiї юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довiчного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довiчного утримання (догляду).

Глава 58
НАЙМ (ОРЕНДА)

     Параграф 1. Загальнi положення про найм (оренду)

     Стаття 759. Договiр найму

     1. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачевi майно у володiння та користування за плату на певний строк.

     2. Законом можуть бути передбаченi особливостi укладення та виконання договору найму (оренди).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 760. Предмет договору найму

     1. Предметом договору найму може бути рiч, яка визначена iндивiдуальними ознаками i яка зберiгає свiй первiсний вигляд при неодноразовому використаннi (неспоживна рiч).

     Законом можуть бути встановленi види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

     2. Предметом договору найму можуть бути майновi права.

     3. Особливостi найму окремих видiв майна встановлюються цим Кодексом та iншим законом.

     Стаття 761. Право передання майна у найм

     1. Право передання майна у найм має власник речi або особа, якiй належать майновi права.

     2. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

     Стаття 762. Плата за найм (оренду) майна

     1. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмiр якої встановлюється договором найму.

     Якщо розмiр плати не встановлений договором, вiн визначається з урахуванням споживчої якостi речi та iнших обставин, якi мають iстотне значення.

     2. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторiн у грошовiй або натуральнiй формi. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

     3. Договором або законом може бути встановлено перiодичний перегляд, змiну (iндексацiю) розмiру плати за найм (оренду) майна.

     4. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за якi вiн не вiдповiдає, можливiсть користування майном iстотно зменшилася.

     5. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомiсячно, якщо iнше не встановлено договором.

     6. Наймач звiльняється вiд плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за якi вiн не вiдповiдає.

(У редакцiї Закону України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 763. Строк договору найму

     1. Договiр найму укладається на строк, встановлений договором.

     2. Якщо строк найму не встановлений, договiр найму вважається укладеним на невизначений строк.

     Кожна iз сторiн договору найму, укладеного на невизначений строк, може вiдмовитися вiд договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один мiсяць, а у разi найму нерухомого майна - за три мiсяцi. Договором або законом може бути встановлений iнший строк для попередження про вiдмову вiд договору найму, укладеного на невизначений строк.

     3. Законом можуть бути встановленi максимальнi (граничнi) строки договору найму окремих видiв майна.

     Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна iз сторiн не вiдмовилася вiд договору, укладеного на невизначений строк, вiн припиняється зi спливом максимального строку договору.

     Договiр найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що вiдповiдає максимальному строку.

     Стаття 764. Правовi наслiдки продовження володiння та/або користування майном пiсля закiнчення строку договору найму

     1. Якщо наймач продовжує володiти та/або користуватися майном пiсля закiнчення строку договору найму, то, за вiдсутностi заперечень наймодавця протягом одного мiсяця, договiр вважається поновленим на строк, який був ранiше встановлений договором.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 765. Передання майна наймачевi

     1. Наймодавець зобов'язаний передати наймачевi майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 766. Правовi наслiдки непередання майна наймачевi

     1. Якщо наймодавець не передає наймачевi майно, наймач має право за своїм вибором:

     1) вимагати вiд наймодавця передання майна i вiдшкодування збиткiв, завданих затримкою;

     2) вiдмовитися вiд договору найму i вимагати вiдшкодування завданих йому збиткiв.

     Стаття 767. Якiсть речi, переданої у найм

     1. Наймодавець зобов'язаний передати наймачевi рiч у комплектi i у станi, що вiдповiдають умовам договору найму та її призначенню.

     2. Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливi властивостi та недолiки речi, якi йому вiдомi i якi можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або iнших осiб або призвести до пошкодження самої речi пiд час володiння та/або користування нею.

     3. Наймач зобов'язаний у присутностi наймодавця перевiрити справнiсть речi. Якщо наймач у момент передання речi в його володiння не переконається у її справностi, рiч вважається такою, що передана йому в належному станi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 768. Гарантiя якостi речi, переданої у найм

     1. Наймодавець може гарантувати якiсть речi протягом всього строку найму.

     2. Якщо у речi, яка була передана наймачевi з гарантiєю якостi, виявляться недолiки, що перешкоджають її використанню вiдповiдно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати:

     1) замiни речi, якщо це можливо;

     2) вiдповiдного зменшення розмiру плати за найм речi;

     3) безоплатного усунення недолiкiв речi або вiдшкодування витрат на їх усунення;

     4) розiрвання договору i вiдшкодування збиткiв, якi були йому завданi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 769. Права третiх осiб на рiч, передану у найм

     1. Передання речi у найм не припиняє та не змiнює прав на неї третiх осiб, зокрема права застави.

     2. При укладеннi договору найму наймодавець зобов'язаний повiдомити наймача про всi права третiх осiб на рiч, що передається у найм. Якщо наймодавець не повiдомив наймача про всi права третiх осiб на рiч, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розмiру плати за найм речi або розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 770. Правонаступництво у разi змiни власника речi, переданої у найм

     1. У разi змiни власника речi, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

     2. Сторони можуть встановити у договорi найму, що у разi вiдчуження наймодавцем речi договiр найму припиняється.

     Стаття 771. Страхування речi, переданої у найм

     1. Передання у найм речi, що була застрахована наймодавцем, не припиняє чинностi договору страхування.

     2. Договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договiр страхування речi, що передана у найм.

     Стаття 772. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження речi

     1. Наймач, який затримав повернення речi наймодавцевi, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.

     Стаття 773. Володiння та/або користування рiччю, переданою у найм

     1. Наймач зобов'язаний володiти та/або користуватися рiччю вiдповiдно до її призначення та умов договору.

     2. Якщо наймач володiє та/або користується рiччю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв.

     3. Наймач має право змiнювати стан речi, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 774. Пiднайм

     1. Передання наймачем речi у володiння та користування iншiй особi (пiднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Строк договору пiднайму не може перевищувати строку договору найму.

     3. До договору пiднайму застосовуються положення про договiр найму.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 775. Право власностi на плоди, продукцiю, доходи, одержанi вiд користування рiччю, переданою у найм

     1. Наймачевi належить право власностi на плоди, продукцiю, доходи, одержанi ним у результатi користування рiччю, переданою у найм.

     Стаття 776. Ремонт речi, переданої у найм

     1. Поточний ремонт речi, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Капiтальний ремонт речi, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Капiтальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невiдкладною потребою, капiтальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

     3. Якщо наймодавець не провiв капiтального ремонту речi, що перешкоджає її використанню вiдповiдно до призначення та умов договору, наймач має право:

     1) вiдремонтувати рiч, зарахувавши вартiсть ремонту в рахунок плати за найм речi, або вимагати вiдшкодування вартостi ремонту;

     2) вимагати розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 777. Переважнi права наймача

     1. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, пiсля спливу строку договору має переважне право перед iншими особами на укладення договору найму на новий строк.

     Наймач, який має намiр скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повiдомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо вiн не встановлений договором, - в розумний строк.

     Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленiстю сторiн. У разi недосягнення домовленостi щодо плати та iнших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

     2. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разi продажу речi, переданої у найм, має переважне право перед iншими особами на її придбання.

     Стаття 778. Полiпшення наймачем речi, переданої у найм

     1. Наймач може полiпшити рiч, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

     2. Якщо полiпшення можуть бути вiдокремленi вiд речi без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

     3. Якщо полiпшення речi зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на вiдшкодування вартостi необхiдних витрат або на зарахування їх вартостi в рахунок плати за найм речi.

     4. Якщо в результатi полiпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова рiч, наймач стає її спiввласником. Частка наймача у правi власностi вiдповiдає вартостi його витрат на полiпшення речi, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     5. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив полiпшення, якi не можна вiдокремити без шкоди для речi, вiн не має права на вiдшкодування їх вартостi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 779. Наслiдки погiршення речi, переданої у найм

     1. Наймач зобов'язаний усунути погiршення речi, якi сталися з його вини.

     2. У разi неможливостi вiдновлення речi наймодавець має право вимагати вiдшкодування завданих йому збиткiв.

     3. Наймач не вiдповiдає за погiршення речi, якщо це сталося внаслiдок нормального її зношення або упущень наймодавця.

     Стаття 780. Вiдповiдальнiсть за шкоду, що завдана у зв'язку з володiнням та/або користуванням рiччю, переданою у найм

     1. Шкода, завдана третiм особам у зв'язку з володiнням та/або користуванням рiччю, переданою у найм, вiдшкодовується наймачем на загальних пiдставах.

     2. Шкода, завдана у зв'язку з володiнням та/або користуванням рiччю, вiдшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслiдок особливих властивостей або недолiкiв речi, про наявнiсть яких наймач не був попереджений наймодавцем i про якi вiн не знав i не мiг знати.

     Умова договору найму про звiльнення наймодавця вiд вiдповiдальностi за шкоду, завдану внаслiдок особливих властивостей чи недолiкiв речi, про наявнiсть яких наймач не був попереджений наймодавцем i про якi вiн не знав i не мiг знати, є нiкчемною.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 781. Припинення договору найму

     1. Договiр найму припиняється у разi смертi фiзичної особи - наймача, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Договiр найму припиняється у разi лiквiдацiї юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

     Стаття 782. Право наймодавця вiдмовитися вiд договору найму

     1. Наймодавець має право вiдмовитися вiд договору найму i вимагати повернення речi, якщо наймач не вносить плату за найм речi протягом трьох мiсяцiв пiдряд.

     2. У разi вiдмови наймодавця вiд договору найму договiр є розiрваним з моменту одержання наймачем повiдомлення наймодавця про вiдмову вiд договору.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 783. Розiрвання договору найму на вимогу наймодавця

     1. Наймодавець має право вимагати розiрвання договору найму, якщо:

     1) наймач володiє та/або користується рiччю всупереч договору або призначенню речi;

     2) наймач без дозволу наймодавця передав рiч у володiння та/або користування iншiй особi;

     3) наймач своєю недбалою поведiнкою створює загрозу пошкодження речi;

     4) наймач не приступив до проведення капiтального ремонту речi, якщо обов'язок проведення капiтального ремонту був покладений на наймача.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 784. Розiрвання договору найму на вимогу наймача

     1. Наймач має право вимагати розiрвання договору найму, якщо:

     1) наймодавець передав рiч, якiсть якої не вiдповiдає умовам договору та призначенню речi;

     2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капiтального ремонту речi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 785. Обов'язки наймача у разi припинення договору найму

     1. У разi припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцевi рiч у станi, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у станi, який було обумовлено в договорi.

     2. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речi, наймодавець має право вимагати вiд наймача сплати неустойки у розмiрi подвiйної плати за найм речi за час прострочення.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 786. Позовна давнiсть, що застосовується до вимог, якi випливають iз договору найму

     1. До вимог про вiдшкодування збиткiв у зв'язку з пошкодженням речi, яка була передана наймачевi, а також до вимог про вiдшкодування витрат на полiпшення речi застосовується позовна давнiсть в один рiк.

     2. Перебiг позовної давностi щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речi наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

	(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)
	(строки, визначенi статтею 786, продовжуються на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Параграф 2. Прокат

     Стаття 787. Договiр прокату

     1. За договором прокату наймодавець, який здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому рiч наймачевi у володiння та користування за плату на певний строк.

     2. Договiр прокату є договором приєднання. Наймодавець може встановлювати типовi умови договору прокату. Типовi умови договору прокату не можуть порушувати прав наймачiв, встановлених законом.

     Умови договору прокату, якi погiршують становище наймача порiвняно з тим, що встановлено типовими умовами договору, є нiкчемними.

     3. Договiр прокату є публiчним договором.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 788. Предмет договору прокату

     1. Предметом договору прокату є рухома рiч, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб.

     2. Предмет договору прокату може використовуватися для виробничих потреб, якщо це встановлено договором.

     Стаття 789. Плата за прокат речi

     1. Плата за прокат речi встановлюється за тарифами наймодавця.

     Стаття 790. Право наймача на вiдмову вiд договору прокату

     1. Наймач має право вiдмовитися вiд договору прокату i повернути рiч наймодавцевi у будь-який час.

     2. Плата за прокат речi, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується вiдповiдно до тривалостi фактичного володiння та/або користування рiччю.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 791. Особливостi договору прокату

     1. Наймач не має права на укладення договору пiднайму.

     2. Наймач не має переважного права на купiвлю речi у разi її продажу наймодавцем.

     3. Капiтальний i поточний ремонт речi здiйснює наймодавець за свiй рахунок, якщо вiн не доведе, що пошкодження речi сталося з вини наймача.

     Параграф 3. Найм (оренда) земельної дiлянки

     Стаття 792. Договiр найму земельної дiлянки

     1. За договором найму (оренди) земельної дiлянки наймодавець зобов'язується передати наймачевi земельну дiлянку на встановлений договором строк у володiння та користування за плату.

     Земельна дiлянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будiвлями, спорудами, водоймами, якi знаходяться на нiй, або без них.

     2. Вiдносини щодо найму (оренди) земельної дiлянки регулюються законом.

     Параграф 4. Найм будiвлi або iншої капiтальної споруди

     Стаття 793. Форма договору найму будiвлi або iншої капiтальної споруди

     1. Договiр найму будiвлi або iншої капiтальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовiй формi.

     2. Договiр найму будiвлi або iншої капiтальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки i бiльше пiдлягає нотарiальному посвiдченню, крiм договору, предметом якого є майно державної або комунальної власностi, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню у разi, якщо вiн укладений за результатами електронного аукцiону строком бiльше нiж на п'ять рокiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 20.12.2006р. N 501-V, вiд 03.10.2019р. N 157-IX)

     Стаття 794. Державна реєстрацiя права користування нерухомим майном, яке виникає на пiдставi договору найму будiвлi або iншої капiтальної споруди

     1. Право користування нерухомим майном, яке виникає на пiдставi договору найму будiвлi або iншої капiтальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, пiдлягає державнiй реєстрацiї вiдповiдно до закону, крiм випадку, передбаченого частиною другою статтi 793 цього Кодексу, якщо договiр, укладений за результатами електронного аукцiону, предметом якого є майно державної або комунальної власностi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 20.12.2006р. N 501-V, вiд 11.02.2010р. N 1878-VI, вiд 03.10.2019р. N 157-IX)

     Стаття 795. Передання будiвлi або iншої капiтальної споруди у найм

     1. Передання наймачевi будiвлi або iншої капiтальної споруди (їх окремої частини) оформляється вiдповiдним документом (актом), який пiдписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо iнше не встановлено договором.

     2. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється вiдповiдним документом (актом), який пiдписується сторонами договору. З цього моменту договiр найму припиняється.

     Стаття 796. Надання наймачевi права користування земельною дiлянкою

     1. Одночасно з правом найму будiвлi або iншої капiтальної споруди (їх окремої частини) наймачевi надається право користування земельною дiлянкою, на якiй вони знаходяться, а також право користування земельною дiлянкою, яка прилягає до будiвлi або споруди, у розмiрi, необхiдному для досягнення мети найму.

     2. У договорi найму сторони можуть визначити розмiр земельної дiлянки, яка передається наймачевi. Якщо розмiр земельної дiлянки у договорi не визначений, наймачевi надається право користування усiєю земельною дiлянкою, якою володiв наймодавець.

     3. Якщо наймодавець не є власником земельної дiлянки, вважається, що власник земельної дiлянки погоджується на надання наймачевi права користування земельною дiлянкою, якщо iнше не встановлено договором наймодавця з власником земельної дiлянки.

     Стаття 797. Плата за користування

     1. Плата, яка справляється з наймача будiвлi або iншої капiтальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею i плати за користування земельною дiлянкою.

     Параграф 5. Найм (оренда) транспортного засобу

     Стаття 798. Предмет договору найму

     1. Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повiтрянi, морськi, рiчковi судна, а також наземнi самохiднi транспортнi засоби тощо.

     2. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що вiн передається у найм з екiпажем, який його обслуговує.

     3. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачевi комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

     Стаття 799. Форма договору найму транспортного засобу

     1. Договiр найму транспортного засобу укладається у письмовiй формi.

     2. Договiр найму транспортного засобу за участю фiзичної особи пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     Стаття 800. Дiяльнiсть наймача транспортного засобу

     1. Наймач самостiйно здiйснює використання транспортного засобу у своїй дiяльностi i має право без згоди наймодавця укладати вiд свого iменi договори перевезення, а також iншi договори вiдповiдно до призначення транспортного засобу.

     Стаття 801. Витрати, пов'язанi з використанням транспортного засобу

     1. Наймач зобов'язаний пiдтримувати транспортний засiб у належному технiчному станi.

     2. Витрати, пов'язанi з використанням транспортного засобу, в тому числi зi сплатою податкiв та iнших платежiв, несе наймач.

     Стаття 802. Страхування транспортного засобу

     1. Страхування транспортного засобу здiйснюється наймодавцем.

     2. Порядок страхування вiдповiдальностi наймача за шкоду, яка може бути завдана iншiй особi у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

     Стаття 803. Правовi наслiдки пошкодження транспортного засобу

     1. Наймач зобов'язаний вiдшкодувати збитки, завданi у зв'язку iз втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо вiн не доведе, що це сталося не з його вини.

     Стаття 804. Правовi наслiдки завдання шкоди iншiй особi у зв'язку з використанням транспортного засобу

     1. Наймач зобов'язаний вiдшкодувати шкоду, завдану iншiй особi у зв'язку з використанням транспортного засобу, вiдповiдно до глави 82 цього Кодексу.

     Стаття 805. Особливостi найму транспортного засобу з екiпажем, який його обслуговує

     1. Управлiння та технiчна експлуатацiя транспортного засобу, переданого у найм з екiпажем, провадяться його екiпажем. Екiпаж не припиняє трудових вiдносин з наймодавцем. Витрати на утримання екiпажу несе наймодавець.

     2. Екiпаж транспортного засобу зобов'язаний вiдмовитися вiд виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екiпажу, транспортного засобу, прав iнших осiб.

     3. Законом можуть встановлюватися також iншi особливостi договору найму транспортного засобу з екiпажем.

     Параграф 6. Лiзинг

     Стаття 806. Договiр лiзингу

     1. За договором лiзингу одна сторона (лiзингодавець) передає або зобов'язується передати другiй сторонi (лiзингоодержувачевi) у володiння та користування майно, що належить лiзингодавцю на правi власностi i було набуте ним без попередньої домовленостi iз лiзингоодержувачем (прямий лiзинг), або майно, спецiально придбане лiзингодавцем у продавця (постачальника) вiдповiдно до встановлених лiзингоодержувачем специфiкацiй та умов (непрямий лiзинг), на певний строк i за встановлену плату (лiзинговi платежi).

     2. До договору лiзингу застосовуються загальнi положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

     До вiдносин, пов'язаних з лiзингом, застосовуються загальнi положення про купiвлю-продаж та положення про договiр поставки, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Особливостi окремих видiв i форм лiзингу встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 807. Предмет договору лiзингу

     1. Предметом договору лiзингу може бути майно, визначене iндивiдуальними ознаками, яке вiдповiдає критерiям основних засобiв вiдповiдно до законодавства.

     2. Не можуть бути предметом договору лiзингу земельнi дiлянки та iншi природнi об'єкти, а також iншi речi, встановленi законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 808. Вiдповiдальнiсть продавця (постачальника) предмета договору лiзингу

     1. Якщо вiдповiдно до договору непрямого лiзингу вибiр продавця (постачальника) предмета договору лiзингу був здiйснений лiзингоодержувачем, продавець (постачальник) несе вiдповiдальнiсть перед лiзингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якостi, комплектностi, справностi предмета договору лiзингу, його доставки, замiни, безоплатного усунення недолiкiв, монтажу та запуску в експлуатацiю тощо. Якщо вибiр продавця (постачальника) предмета договору лiзингу був здiйснений лiзингодавцем, продавець (постачальник) та лiзингодавець несуть перед лiзингоодержувачем солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лiзингу.

     2. Ремонт i технiчне обслуговування предмета договору лiзингу здiйснюються продавцем (постачальником) на пiдставi договору мiж лiзингоодержувачем та продавцем (постачальником).

     Стаття 809. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лiзингу

     1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лiзингу несе лiзингоодержувач, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Якщо лiзингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лiзингу лiзингоодержувачу або лiзингоодержувач прострочив повернення предмета договору лiзингу лiзингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

     Стаття 809¹. Наслiдки визнання договору лiзингу недiйсним

     1. У разi визнання договору лiзингу недiйсним або вiднесення до нiкчемного лiзингоодержувач зобов'язаний негайно повернути лiзингодавцю предмет договору лiзингу у станi, в якому вiн був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у станi, який було обумовлено в договорi. При цьому лiзинговi платежi, сплаченi на момент визнання договору лiзингу недiйсним або вiднесення до нiкчемного, поверненню не пiдлягають.

     Суд, визнаючи договiр лiзингу недiйсним або встановлюючи його нiкчемнiсть, за заявою лiзингодавця накладає арешт на предмет такого договору.

     2. Якщо лiзингоодержувач користувався або продовжує користуватися предметом договору лiзингу до та/або пiсля дати визнання договору лiзингу недiйсним, лiзингоодержувач зобов'язаний вiдшкодувати лiзингодавцю суми лiзингових платежiв за весь вiдповiдний перiод користування.

(Доповнено статтею 8091 згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

Глава 59
НАЙМ (ОРЕНДА) ЖИТЛА

     Стаття 810. Договiр найму житла

     1. За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другiй сторонi (наймачевi) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

     2. Пiдстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власностi, встановлюються законом.

     3. До договору найму житла, крiм найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власностi, застосовуються положення цього Кодексу, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 810¹. Оренда житла з викупом

     1. Оренда житла з викупом є особливим видом найму (оренди) житла, що може передбачати вiдступлення орендодавцем права вимоги боргу iншiй особi - вигодонабувачу.

     2. За договором оренди житла з викупом одна сторона пiдприємство-орендодавець передає другiй сторонi - фiзичнiй особi (особi-орендарю) житло за плату на довготривалий (до 30 рокiв) строк, пiсля закiнчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежiв, житло переходить у власнiсть орендаря.

     3. Пiдприємство-орендодавець набуває право власностi на попередньо обране особою-орендарем житло з метою подальшої передачi такого житла у довгострокову оренду з викупом такiй особi та здiйснює розпорядження таким житлом до його повного викупу.

     4. Укладення та припинення договору оренди житла з викупом здiйснюються на умовах та у порядку, визначених законом.

     5. Iстотними умовами договору оренди житла з викупом є:

     1) найменування сторiн;

     2) характеристики житла, щодо якого встановлюються вiдносини оренди з викупом;

     3) строк, на який укладається договiр;

     4) розмiри, порядок формування, спосiб, форма i строки внесення орендних платежiв та умови їх перегляду;

     5) умови дострокового розiрвання договору;

     6) порядок повернення коштiв у разi дострокового розiрвання або припинення договору;

     7) права та зобов'язання сторiн;

     8) вiдповiдальнiсть сторiн;

     9) iншi умови, визначенi законом.

     6. До договору оренди житла з викупом застосовуються положення статей 811, 813 - 820, 823, частини другої статтi 825, статей 826, 1232¹ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених законом.

     7. Договiр оренди житла з викупом є документом, що свiдчить про перехiд права власностi на нерухоме майно вiд пiдприємства-орендодавця до особи-орендаря з вiдкладальними обставинами, визначеними законом.

(Доповнено статтею 8101 згiдно iз Законом України вiд 25.12.2008р. N 800-VI iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 29.06.2010р. N 2367-VI)

     Стаття 811. Форма договору найму житла

     1. Договiр найму житла укладається у письмовiй формi.

     2. Договiр оренди житла з викупом пiдлягає обов'язковому нотарiальному посвiдченню.

     3. Частину третю виключено.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 25.12.2008р. N 800-VI, вiд 04.07.2013р. N 402-VII)

     Стаття 812. Предмет договору найму житла

     1. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина.

     2. Помешкання має бути придатним для постiйного проживання у ньому.

     3. Наймач житла у багатоквартирному будинку має право користування майном, що обслуговує будинок.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 417-VIII)

     Стаття 813. Сторони у договорi найму житла

     1. Сторонами у договорi найму житла можуть бути фiзичнi та юридичнi особи.

     2. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фiзичних осiб.

     Стаття 814. Правонаступництво у разi змiни власника житла, переданого у найм

     1. У разi змiни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

     Стаття 815. Обов'язки наймача житла

     1. Наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та пiдтримувати його в належному станi.

     2. Наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцiю житла без згоди наймодавця.

     3. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов'язаний самостiйно вносити плату за комунальнi послуги, якщо iнше не встановлено договором найму.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 816. Наймач та особи, якi постiйно проживають разом з ним

     1. У договорi найму житла мають бути вказанi особи, якi проживатимуть разом iз наймачем. Цi особи набувають рiвних з наймачем прав та обов'язкiв щодо володiння та користування житлом.

     2. Наймач несе вiдповiдальнiсть перед наймодавцем за порушення умов договору особами, якi проживають разом з ним.

     3. Якщо наймачами житла є кiлька осiб, їхнi обов'язки за договором найму житла є солiдарними.

     4. Порядок володiння та користування житлом наймачем та особами, якi постiйно проживають разом з ним, визначається за домовленiстю мiж ними, а у разi спору - встановлюється за рiшенням суду.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 817. Право наймача та осiб, якi постiйно проживають разом з ним, на вселення iнших осiб у житло

     1. Наймач та особи, якi постiйно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло iнших осiб для постiйного проживання у ньому.

     2. Особи, якi вселилися у житло вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, набувають рiвних з iншими особами прав володiння та користування житлом, якщо iнше не було передбачено при їх вселеннi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 818. Тимчасовi мешканцi

     1. Наймач та особи, якi постiйно проживають разом з ним, за їхньою взаємною згодою та з попереднiм повiдомленням наймодавця можуть дозволити тимчасове проживання у помешканнi iншої особи (осiб) без стягнення плати за найм житла (тимчасових мешканцiв).

     2. Тимчасовi мешканцi не мають самостiйного права володiння та користування житлом.

     3. Тимчасовi мешканцi повиннi звiльнити житло пiсля спливу погодженого з ними строку проживання або не пiзнiше семи днiв вiд дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звiльнення помешкання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 819. Ремонт житла, переданого у найм

     1. Поточний ремонт житла, переданого у найм, зобов'язаний здiйснювати наймач, якщо iнше не встановлено договором.

     2. Капiтальний ремонт житла, переданого у найм, зобов'язаний здiйснювати наймодавець, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Переобладнання житлового будинку, в якому знаходиться житло, передане у найм, якщо таке переобладнання iстотно змiнить умови володiння та/або користування житлом, не допускається без згоди наймача.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 820. Плата за найм житла

     1. Розмiр плати за найм житла встановлюється у договорi найму житла.

     Якщо законом встановлений максимальний розмiр плати за найм житла, плата, встановлена у договорi, не може перевищувати цього розмiру.

     2. Одностороння змiна розмiру плати за найм житла не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла.

     Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомiсяця.

     4. Оренднi платежi за договором оренди житла з викупом - перiодичнi платежi, якi особа-орендар сплачує пiдприємству-орендодавцю вiдповiдно до умов договору оренди житла з викупом протягом усього строку дiї договору. Оренднi платежi включають платежi на викуп обраного особою-орендарем житла, винагороду (дохiд) орендодавця. Особа-орендар також зобов'язана компенсувати пiдприємству-орендодавцю витрати, визначенi законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 25.12.2008р. N 800-VI, у редакцiї Закону України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 821. Строк договору найму житла

     1. Договiр найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорi строк не встановлений, договiр вважається укладеним на п'ять рокiв.

     2. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм), не застосовуються положення частини першої статтi 816, положення статтi 818 та статей 822-824 цього Кодексу.

     Стаття 822. Переважнi права наймача житла

     1. У разi спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк.

     Не пiзнiше нiж за три мiсяцi до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачевi укласти договiр на таких самих або iнших умовах чи попередити наймача про вiдмову вiд укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звiльнив помешкання, договiр вважається укладеним на таких самих умовах i на такий самий строк.

     Якщо наймодавець вiдмовився вiд укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договiр найму житла з iншою особою, наймач має право вимагати переведення на нього прав наймача та (або) вiдшкодування збиткiв, завданих вiдмовою укласти з ним договiр на новий строк.

     2. У разi продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед iншими особами право на його придбання.

     Стаття 823. Договiр пiднайму житла

     1. За договором пiднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у володiння та користування пiднаймачевi. Пiднаймач не набуває самостiйного права володiння та самостiйного права користування житлом.

     2. Договiр пiднайму житла є оплатним. Розмiр плати за пiднайм житла встановлюється договором пiднайму.

     3. Строк договору пiднайму не може перевищувати строку договору найму житла.

     4. У разi дострокового припинення договору найму житла одночасно з ним припиняється договiр пiднайму.

     5. До договору пiднайму не застосовується положення про переважне право на укладення договору на новий строк.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 824. Замiна наймача у договорi найму житла

     1. На вимогу наймача та iнших осiб, якi постiйно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорi найму житла може бути замiнений однiєю з повнолiтнiх осiб, яка постiйно проживає разом з наймачем.

     2. У разi смертi наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усi iншi повнолiтнi особи, якi постiйно проживали з колишнiм наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кiлька iз цих осiб. У цьому разi договiр найму житла залишається чинним на попереднiх умовах.

     Стаття 825. Розiрвання договору найму житла

     1. Наймач житла має право за згодою iнших осiб, якi постiйно проживають разом з ним, у будь-який час вiдмовитися вiд договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три мiсяцi.

     Якщо наймач звiльнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати вiд нього плату за найм житла за три мiсяцi, якщо наймодавець доведе, що вiн не мiг укласти договiр найму житла на таких самих умовах з iншою особою.

     Наймач має право вiдмовитися вiд договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постiйного проживання у ньому.

     Дострокове розiрвання договору оренди житла з викупом до моменту набуття орендодавцем права на житло здiйснюється у порядку, визначеному законом. Договiр оренди житла з викупом може бути розiрвано у випадках, визначених законом.

     2. Договiр найму житла може бути розiрваний за рiшенням суду на вимогу наймодавця у разi:

     1) невнесення наймачем плати за найм житла за шiсть мiсяцiв, якщо договором не встановлений бiльш тривалий строк, а при короткостроковому наймi - понад два рази;

     2) руйнування або псування житла наймачем або iншими особами, за дiї яких вiн вiдповiдає.

     За рiшенням суду наймачевi може бути наданий строк не бiльше одного року для вiдновлення житла.

     Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рiшення про розiрвання договору найму житла. На прохання наймача суд може вiдстрочити виконання рiшення не бiльше нiж на один рiк.

     3. Договiр найму частини будинку, квартири, кiмнати (частини кiмнати) може бути розiрваний на вимогу наймодавця у разi необхiдностi використання житла для проживання самого наймодавця та членiв його сiм'ї.

     Наймодавець повинен попередити наймача про розiрвання договору не пiзнiше нiж за два мiсяцi.

     4. Якщо наймач житла або iншi особи, за дiї яких вiн вiдповiдає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та iнтереси сусiдiв, наймодавець може попередити наймача про необхiднiсть усунення цих порушень.

     Якщо наймач або iншi особи, за дiї яких вiн вiдповiдає, пiсля попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та iнтереси сусiдiв, наймодавець має право вимагати розiрвання договору найму житла.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 25.12.2008р. N 800-VI, вiд 04.02.2021р. N 1201-IX)

     Стаття 826. Правовi наслiдки розiрвання договору найму житла

     1. У разi розiрвання договору найму житла наймач та iншi особи, якi проживали у помешканнi, пiдлягають виселенню з житла на пiдставi рiшення суду, без надання їм iншого житла.

Глава 60
ПОЗИЧКА

     Стаття 827. Договiр позички

     1. За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другiй сторонi (користувачевi) рiч для користування протягом встановленого строку.

     2. Користування рiччю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає iз сутi вiдносин мiж ними.

     3. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

     Стаття 828. Форма договору позички

     1. Договiр позички речi побутового призначення мiж фiзичними особами може укладатися усно.

     2. Договiр позички мiж юридичними особами, а також мiж юридичною та фiзичною особою укладається у письмовiй формi.

     3. Договiр позички будiвлi, iншої капiтальної споруди (їх окремої частини) укладається у формi, яка визначена вiдповiдно до статтi 793 цього Кодексу.

     4. Договiр позички транспортного засобу (крiм наземних самохiдних транспортних засобiв), в якому хоча б однiєю стороною є фiзична особа, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 05.07.2011р. N 3565-VI)

     Стаття 829. Позичкодавець

     1. Позичкодавцем може бути фiзична або юридична особа.

     Особа, яка здiйснює управлiння майном, може бути позичкодавцем за згодою власника.

     2. Юридична особа, яка здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть, не може передавати речi у безоплатне користування особi, яка є її засновником, учасником, керiвником, членом її органу управлiння або контролю.

     Стаття 830. Правовi наслiдки невиконання обов'язку передати рiч у користування

     1. Якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати рiч у користування, друга сторона має право вимагати розiрвання договору позички та вiдшкодування завданих збиткiв.

     Стаття 831. Строк договору позички

     1. Якщо сторони не встановили строку користування рiччю, вiн визначається вiдповiдно до мети користування нею.

     Стаття 832. Право позичкодавця на вiдчуження речi

     1. Позичкодавець має право на вiдчуження речi, яка передана ним у користування. До набувача речi переходять права та обов'язки позичкодавця.

     2. Користувач не має переважного права перед iншими особами на купiвлю речi, переданої йому у користування.

     Стаття 833. Обов'язки користувача

     1. Користувач несе звичайнi витрати щодо пiдтримання належного стану речi, переданої йому в користування.

     2. Користувач зобов'язаний:

     1) користуватися рiччю за її призначенням або вiдповiдно до мети, визначеної у договорi;

     2) користуватися рiччю особисто, якщо iнше не встановлено договором;

     3) повернути рiч пiсля закiнчення строку договору в такому самому станi, в якому вона була на момент її передання.

     Стаття 834. Розiрвання договору позички

     1. Користувач має право повернути рiч, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо рiч потребує особливого догляду або зберiгання, користувач зобов'язаний повiдомити позичкодавця про вiдмову вiд договору (позички) не пiзнiш як за сiм днiв до повернення речi.

     2. Позичкодавець має право вимагати розiрвання договору i повернення речi у разi, якщо:

     1) у зв'язку з непередбаченими обставинами рiч стала потрiбною йому самому;

     2) користування рiччю не вiдповiдає її призначенню та умовами договору;

     3) рiч самочинно передана у користування iншiй особi;

     4) в результатi недбалого поводження з рiччю вона може бути знищена або пошкоджена.

     3. Особа, яка стала власником речi, переданої у користування, має право вимагати розiрвання договору, який укладено без визначення строку. Про розiрвання договору користувач має бути повiдомлений заздалегiдь, у строк, що вiдповiдає метi позички.

     Стаття 835. Припинення договору позички

     1. Договiр позички припиняється у разi смертi фiзичної особи або лiквiдацiї юридичної особи, якiй рiч було передано в користування, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 836. Правовi наслiдки неповернення речi пiсля закiнчення строку користування нею

     1. Якщо пiсля припинення договору користувач не повертає рiч, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також вiдшкодування завданих збиткiв.

Глава 61
ПIДРЯД

     Параграф 1. Загальнi положення про пiдряд

     Стаття 837. Договiр пiдряду

     1. За договором пiдряду одна сторона (пiдрядник) зобов'язується на свiй ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

     2. Договiр пiдряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речi або на виконання iншої роботи з переданням її результату замовниковi.

     3. Для виконання окремих видiв робiт, встановлених законом, пiдрядник (субпiдрядник) зобов'язаний одержати спецiальний дозвiл.

     4. До окремих видiв договорiв пiдряду, встановлених параграфами 2-4 цiєї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо iнше не встановлено положеннями цього Кодексу про цi види договорiв.

     Стаття 838. Генеральний пiдрядник i субпiдрядник

     1. Пiдрядник має право, якщо iнше не встановлено договором, залучити до виконання роботи iнших осiб (субпiдрядникiв), залишаючись вiдповiдальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разi пiдрядник виступає перед замовником як генеральний пiдрядник, а перед субпiдрядником - як замовник.

     2. Генеральний пiдрядник вiдповiдає перед субпiдрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язкiв за договором пiдряду, а перед замовником - за порушення субпiдрядником свого обов'язку.

     Замовник i субпiдрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язанi з порушенням договорiв, укладених кожним з них з генеральним пiдрядником, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 839. Виконання роботи з матерiалу пiдрядника та його засобами

     1. Пiдрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором пiдряду, iз свого матерiалу i своїми засобами, якщо iнше не встановлено договором.

     2. Пiдрядник вiдповiдає за неналежну якiсть наданих ним матерiалу i устаткування, а також за надання матерiалу або устаткування, обтяженого правами третiх осiб.

     Стаття 840. Виконання роботи з матерiалу замовника

     1. Якщо робота виконується частково або в повному обсязi з матерiалу замовника, пiдрядник вiдповiдає за неправильне використання цього матерiалу. Пiдрядник зобов'язаний надати замовниковi звiт про використання матерiалу та повернути його залишок.

     2. Якщо робота виконується з матерiалу замовника, у договорi пiдряду мають бути встановленi норми витрат матерiалу, строки повернення його залишку та основних вiдходiв, а також вiдповiдальнiсть пiдрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язкiв.

     3. Пiдрядник вiдповiдає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недолiками матерiалу, наданого замовником, якщо не доведе, що цi недолiки не могли бути ним виявленi при належному прийманнi матерiалу.

     Стаття 841. Обов'язок пiдрядника зберiгати надане йому майно

     1. Пiдрядник зобов'язаний вживати усiх заходiв щодо збереження майна, переданого йому замовником, та вiдповiдає за втрату або пошкодження цього майна.

     Стаття 842. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження матерiалу

     1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матерiалу до настання строку здачi пiдрядником визначеної договором пiдряду роботи несе сторона, яка надала матерiал, а пiсля настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 843. Цiна роботи

     1. У договорi пiдряду визначається цiна роботи або способи її визначення.

     2. Якщо у договорi пiдряду не встановлено цiну роботи або способи її визначення, цiна встановлюється за рiшенням суду на основi цiн, що звичайно застосовуються за аналогiчнi роботи з урахуванням необхiдних витрат, визначених сторонами.

     3. Цiна роботи у договорi пiдряду включає вiдшкодування витрат пiдрядника та плату за виконану ним роботу.

     Стаття 844. Кошторис

     1. Цiна у договорi пiдряду може бути визначена у кошторисi.

     Якщо робота виконується вiдповiдно до кошторису, складеного пiдрядником, кошторис набирає чинностi та стає частиною договору пiдряду з моменту пiдтвердження його замовником.

     2. Кошторис на виконання робiт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Змiни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторiн.

     У разi перевищення твердого кошторису усi пов'язанi з цим витрати несе пiдрядник, якщо iнше не встановлено законом.

     4. Якщо виникла необхiднiсть проведення додаткових робiт i у зв'язку з цим iстотного перевищення визначеного приблизного кошторису, пiдрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право вiдмовитися вiд договору пiдряду. У цьому разi пiдрядник може вимагати вiд замовника оплати виконаної частини роботи.

     Пiдрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхiднiсть перевищення приблизного кошторису, зобов'язаний виконати договiр пiдряду за цiною, встановленою договором.

     5. Пiдрядник не має права вимагати збiльшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разi, якщо на момент укладення договору пiдряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхiднi для цього витрати.

     У разi iстотного зростання пiсля укладення договору вартостi матерiалу, устаткування, якi мали бути наданi пiдрядником, а також вартостi послуг, що надавалися йому iншими особами, пiдрядник має право вимагати збiльшення кошторису. У разi вiдмови замовника вiд збiльшення кошторису пiдрядник має право вимагати розiрвання договору.

     Стаття 845. Ощадливiсть пiдрядника

     1. Пiдрядник має право на ощадливе ведення робiт за умови забезпечення належної їх якостi.

     2. Якщо фактичнi витрати пiдрядника виявилися меншими вiд тих, якi передбачалися при визначеннi цiни (кошторису), пiдрядник має право на оплату роботи за цiною, встановленою договором пiдряду, якщо замовник не доведе, що отримане пiдрядником заощадження зумовило погiршення якостi роботи.

     3. Сторони можуть домовитися про розподiл мiж ними заощадження, отриманого пiдрядником.

     Стаття 846. Строки виконання роботи

     1. Строки виконання роботи або її окремих етапiв встановлюються у договорi пiдряду.

     2. Якщо у договорi пiдряду не встановленi строки виконання роботи, пiдрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумнi строки, вiдповiдно до сутi зобов'язання, характеру та обсягiв роботи та звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 847. Обставини, про якi пiдрядник зобов'язаний попередити замовника

     1. Пiдрядник зобов'язаний своєчасно попередити замовника:

     1) про недоброякiснiсть або непридатнiсть матерiалу, одержаного вiд замовника;

     2) про те, що додержання вказiвок замовника загрожує якостi або придатностi результату роботи;

     3) про наявнiсть iнших обставин, що не залежать вiд пiдрядника, якi загрожують якостi або придатностi результату роботи.

     Стаття 848. Правовi наслiдки невиконання замовником вимог пiдрядника

     1. Якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку пiдрядника, у вiдповiдний строк не замiнить недоброякiсний або непридатний матерiал, не змiнить вказiвок про спосiб виконання роботи або не усуне iнших обставин, що загрожують якостi або придатностi результату роботи, пiдрядник має право вiдмовитися вiд договору пiдряду та право на вiдшкодування збиткiв.

     2. Якщо використання недоброякiсного або непридатного матерiалу чи додержання вказiвок замовника загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологiчних, санiтарних правил, правил безпеки людей та iнших вимог, пiдрядник зобов'язаний вiдмовитися вiд договору пiдряду, маючи право на вiдшкодування збиткiв.

     Стаття 849. Права замовника пiд час виконання роботи

     1. Замовник має право у будь-який час перевiрити хiд i якiсть роботи, не втручаючись у дiяльнiсть пiдрядника.

     2. Якщо пiдрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настiльки повiльно, що закiнчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право вiдмовитися вiд договору пiдряду та вимагати вiдшкодування збиткiв.

     3. Якщо пiд час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити пiдрядниковi строк для усунення недолiкiв, а в разi невиконання пiдрядником цiєї вимоги - вiдмовитися вiд договору пiдряду та вимагати вiдшкодування збиткiв або доручити виправлення роботи iншiй особi за рахунок пiдрядника.

     4. Замовник має право у будь-який час до закiнчення роботи вiдмовитися вiд договору пiдряду, виплативши пiдрядниковi плату за виконану частину роботи та вiдшкодувавши йому збитки, завданi розiрванням договору.

     Стаття 850. Сприяння замовника

     1. Замовник зобов'язаний сприяти пiдрядниковi у виконаннi роботи у випадках, в обсязi та в порядку, встановлених договором пiдряду.

     У разi невиконання замовником цього обов'язку пiдрядник має право вимагати вiдшкодування завданих збиткiв, включаючи додатковi витрати, викликанi простоєм, перенесенням строкiв виконання роботи, або пiдвищення цiни роботи.

     2. Якщо виконання роботи за договором пiдряду стало неможливим внаслiдок дiй або недогляду замовника, пiдрядник має право на сплату йому встановленої цiни з урахуванням плати за виконану частину роботи, за вирахуванням сум, якi пiдрядник одержав або мiг одержати у зв'язку з невиконанням замовником договору.

     Стаття 851. Невиконання замовником обов'язкiв за договором пiдряду

     1. Пiдрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матерiалу, устаткування або рiч, що пiдлягає переробцi, i цим створив неможливiсть виконання договору пiдрядником.

     Стаття 852. Права замовника у разi порушення пiдрядником договору пiдряду

     1. Якщо пiдрядник вiдступив вiд умов договору пiдряду, що погiршило роботу, або допустив iншi недолiки в роботi, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недолiкiв у розумний строк або виправити їх за свiй рахунок з правом на вiдшкодування своїх витрат на виправлення недолiкiв чи вiдповiдного зменшення плати за роботу, якщо iнше не встановлено договором.

     2. За наявностi у роботi iстотних вiдступiв вiд умов договору пiдряду або iнших iстотних недолiкiв замовник має право вимагати розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв.

     Стаття 853. Обов'язок замовника прийняти роботу, виконану пiдрядником

     1. Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану пiдрядником вiдповiдно до договору пiдряду, оглянути її i в разi виявлення допущених у роботi вiдступiв вiд умов договору або iнших недолiкiв негайно заявити про них пiдрядниковi.

     Якщо замовник не зробить такої заяви, вiн втрачає право у подальшому посилатися на цi вiдступи вiд умов договору або недолiки у виконанiй роботi.

     2. Замовник, який прийняв роботу без перевiрки, позбавляється права посилатися на недолiки роботи, якi могли бути встановленi при звичайному способi її прийняття (явнi недолiки).

     3. Якщо пiсля прийняття роботи замовник виявив вiдступи вiд умов договору пiдряду або iншi недолiки, якi не могли бути встановленi при звичайному способi її прийняття (прихованi недолiки), у тому числi такi, що були умисно прихованi пiдрядником, вiн зобов'язаний негайно повiдомити про це пiдрядника.

     4. У разi виникнення мiж замовником i пiдрядником спору з приводу недолiкiв виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе пiдрядник, крiм випадкiв, коли експертизою встановлена вiдсутнiсть порушень договору пiдряду або причинного зв'язку мiж дiями пiдрядника та виявленими недолiками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторiн, - обидвi сторони порiвну.

     5. Якщо замовник протягом одного мiсяця ухиляється вiд прийняття виконаної роботи, пiдрядник має право пiсля дворазового попередження продати результат роботи, а суму виторгу, з вирахуванням усiх належних пiдрядниковi платежiв, внести в депозит нотарiуса, нотарiальної контори на iм'я замовника, якщо iнше не встановлено договором.

     6. Якщо ухилення замовника вiд прийняття виконаної роботи спричинило змiну строку здачi роботи, вважається, що право власностi на виготовлену (перероблену) рiч перейшло до замовника у момент, коли мало вiдбутися її передання.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI)

     Стаття 854. Порядок оплати роботи

     1. Якщо договором пiдряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапiв, замовник зобов'язаний сплатити пiдрядниковi обумовлену цiну пiсля остаточної здачi роботи за умови, що роботу виконано належним чином i в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

     2. Пiдрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмiрi, встановлених договором.

     Стаття 855. Розрахунки мiж сторонами у разi випадкового знищення предмета договору пiдряду або неможливостi закiнчення роботи

     1. Якщо предмет договору пiдряду до здачi його замовниковi був випадково знищений або закiнчення роботи стало неможливим без вини сторiн, пiдрядник не має права вимагати плати за роботу.

     Пiдрядник має право на плату, якщо знищення предмета договору пiдряду або неможливiсть закiнчення роботи сталися через недолiки матерiалу, переданого замовником, чи внаслiдок його вказiвок про спосiб виконання роботи або якщо таке знищення чи неможливiсть закiнчення роботи сталися пiсля пропущення замовником строку прийняття виконаної роботи.

     Стаття 856. Право пiдрядника на притримування

     1. Якщо замовник не сплатив встановленої цiни роботи або iншої суми, належної пiдрядниковi у зв'язку з виконанням договору пiдряду, пiдрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матерiалу та iнше майно замовника, що є у пiдрядника.

     Стаття 857. Якiсть роботи

     1. Робота, виконана пiдрядником, має вiдповiдати умовам договору пiдряду, а в разi їх вiдсутностi або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи вiдповiдного характеру.

     2. Виконана робота має вiдповiдати якостi, визначенiй у договорi пiдряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовниковi.

     3. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання вiдповiдно до договору пiдряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

     Стаття 858. Вiдповiдальнiсть пiдрядника за неналежну якiсть роботи

     1. Якщо робота виконана пiдрядником з вiдступами вiд умов договору пiдряду, якi погiршили роботу, або з iншими недолiками, якi роблять її непридатною для використання вiдповiдно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо iнше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати вiд пiдрядника:

     1) безоплатного усунення недолiкiв у роботi в розумний строк;

     2) пропорцiйного зменшення цiни роботи;

     3) вiдшкодування своїх витрат на усунення недолiкiв, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

     2. Пiдрядник має право замiсть усунення недолiкiв роботи, за якi вiн вiдповiдає, безоплатно виконати роботу заново з вiдшкодуванням замовниковi збиткiв, завданих простроченням виконання. У цьому разi замовник зобов'язаний повернути ранiше передану йому роботу пiдрядниковi, якщо за характером роботи таке повернення можливе.

     3. Якщо вiдступи у роботi вiд умов договору пiдряду або iншi недолiки у роботi є iстотними та такими, що не можуть бути усуненi, або не були усуненi у встановлений замовником розумний строк, замовник має право вiдмовитися вiд договору та вимагати вiдшкодування збиткiв.

     4. Умова договору пiдряду про звiльнення пiдрядника вiд вiдповiдальностi за певнi недолiки роботи не звiльняє його вiд вiдповiдальностi за недолiки, якi виникли внаслiдок умисних дiй або бездiяльностi пiдрядника.

     5. Пiдрядник, який надав матерiал для виконання роботи, вiдповiдає за його якiсть вiдповiдно до положень про вiдповiдальнiсть продавця за товари неналежної якостi.

     Стаття 859. Гарантiя якостi роботи

     1. Якщо договором або законом передбачено надання пiдрядником замовниковi гарантiї якостi роботи, пiдрядник зобов'язаний передати замовниковi результат роботи, який має вiдповiдати вимогам статтi 857 цього Кодексу протягом усього гарантiйного строку.

     2. Гарантiя якостi роботи поширюється на все, що становить результат роботи, якщо iнше не встановлено договором пiдряду.

     Стаття 860. Порядок обчислення гарантiйного строку

     1. Перебiг гарантiйного строку починається з моменту, коли виконана робота була прийнята або мала бути прийнята замовником, якщо iнше не встановлено договором пiдряду.

     2. До обчислення гарантiйного строку за договором пiдряду застосовуються положення статтi 676 цього Кодексу, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 861. Обов'язок пiдрядника передати iнформацiю замовниковi

     1. Пiдрядник зобов'язаний передати замовниковi разом з результатом роботи iнформацiю щодо експлуатацiї або iншого використання предмета договору пiдряду, якщо це передбачено договором або якщо без такої iнформацiї використання результату роботи для цiлей, визначених договором, є неможливим.

     Стаття 862. Конфiденцiйнiсть одержаної сторонами iнформацiї

     1. Якщо сторона у договорi пiдряду внаслiдок виконання договору одержала вiд другої сторони iнформацiю про новi рiшення i технiчнi знання, у тому числi й такi, що не захищаються законом, а також вiдомостi, що можуть розглядатися як комерцiйна таємниця, вона не має права повiдомляти їх iншим особам без згоди другої сторони.

     Стаття 863. Позовна давнiсть, що застосовується до вимог щодо неналежної якостi роботи

     1. До вимог щодо неналежної якостi роботи, виконаної за договором пiдряду, застосовується позовна давнiсть в один рiк, а щодо будiвель i споруд - три роки вiд дня прийняття роботи замовником.

     Стаття 864. Початок перебiгу позовної давностi в окремих випадках

     1. Якщо договором пiдряду або законом встановлений гарантiйний строк i заява з приводу недолiкiв роботи зроблена у межах гарантiйного строку, перебiг позовної давностi починається вiд дня заявлення про недолiки.

     2. Якщо вiдповiдно до договору пiдряду роботу було прийнято замовником частинами, перебiг позовної давностi починається вiд дня прийняття роботи в цiлому.

     Параграф 2. Побутовий пiдряд

     Стаття 865. Договiр побутового пiдряду

     1. За договором побутового пiдряду пiдрядник, який здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть, зобов'язується виконати за завданням фiзичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та iнших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

     2. Договiр побутового пiдряду є публiчним договором.

     3. До вiдносин за договором побутового пiдряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачiв.

     Стаття 866. Форма договору побутового пiдряду

     1. Договiр побутового пiдряду вважається укладеним у належнiй формi, якщо пiдрядник видав замовниковi квитанцiю або iнший документ, що пiдтверджує укладення договору.

     Вiдсутнiсть у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свiдкiв для пiдтвердження факту укладення договору або його умов.

     Стаття 867. Гарантiї прав замовника

     1. Пiдрядник не має права нав'язувати замовниковi включення до договору побутового пiдряду додаткових оплатних робiт або послуг. У разi порушення цiєї вимоги замовник має право вiдмовитися вiд оплати вiдповiдних робiт або послуг.

     2. Замовник має право у будь-який час до здачi йому роботи вiдмовитися вiд договору побутового пiдряду, сплативши пiдрядниковi частину встановленої цiни роботи пропорцiйно роботi, фактично виконанiй до повiдомлення про вiдмову вiд договору, та вiдшкодувавши йому витрати, здiйсненi до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять до частини цiни роботи, яка пiдлягає сплатi. Умови договору, що позбавляють замовника цього права, є нiкчемними.

     Стаття 868. Надання замовниковi iнформацiї про роботу

     1. Пiдрядник зобов'язаний до укладення договору побутового пiдряду надати замовниковi необхiдну та достовiрну iнформацiю про запропонованi роботи, їх види та особливостi, про цiну та форму оплати роботи, а також повiдомити замовниковi на його прохання iншi вiдомостi, що стосуються договору. Пiдрядник зобов'язаний назвати замовниковi конкретну особу, яка буде виконувати роботу, якщо за характером роботи це має значення.

     Стаття 869. Публiчна пропозицiя роботи

     1. До реклами та iнших пропозицiй щодо роботи, яка виконується за договором побутового пiдряду, застосовуються положення статтi 641 цього Кодексу.

     2. При здачi робiт замовниковi пiдрядник зобов'язаний повiдомити його про вимоги, яких необхiдно додержувати для ефективного та безпечного використання виготовленої або переробленої речi або iншої виконаної роботи, а також про можливi для замовника або iнших осiб наслiдки недодержання вiдповiдних вимог.

     3. Замовник має право вимагати розiрвання договору побутового пiдряду та вiдшкодування збиткiв, якщо внаслiдок неповноти або недостовiрностi iнформацiї, отриманої вiд пiдрядника, був укладений договiр на виконання робiт, якi не мають тих властивостей, якi мав на увазi замовник.

     Стаття 870. Виконання роботи за договором побутового пiдряду з матерiалу пiдрядника

     1. За договором побутового пiдряду пiдрядник виконує роботу зi свого матерiалу, а за бажанням замовника - з його матерiалу.

     2. Якщо робота виконується з матерiалу пiдрядника, вартiсть матерiалу оплачується замовником частково або в повному обсязi, за погодженням сторiн, з остаточним розрахунком при одержаннi замовником виконаної пiдрядником роботи. У випадках, передбачених договором, матерiал може бути наданий пiдрядником у кредит (iз розстроченням платежу). Подальша змiна цiни наданого в кредит матерiалу не призводить до перерахунку, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 871. Виконання роботи за договором побутового пiдряду з матерiалу замовника

     1. Якщо робота виконується з матерiалу замовника, у квитанцiї або iншому документi, що видається пiдрядником при укладеннi договору побутового пiдряду, вказуються точне найменування матерiалу, його кiлькiсть i оцiнка, здiйснена за погодженням сторiн.

     Стаття 872. Права замовника у разi iстотного порушення пiдрядником договору побутового пiдряду

     1. Якщо пiдрядником були допущенi iстотнi вiдступи вiд умов договору побутового пiдряду або iншi iстотнi недолiки в роботi, виконанiй iз матерiалу замовника, вiн має право вимагати за своїм вибором:

     1) виготовлення iншої речi з однорiдного матерiалу такої самої якостi;

     2) розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв.

     2. У разi виявлення iнших вiдступiв вiд умов договору або iнших недолiкiв у роботi замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення цих недолiкiв у розумний строк або вiдшкодування його витрат на усунення недолiкiв чи вiдповiдного зменшення плати.

     3. Вимога про безоплатне усунення недолiкiв роботи, виконаної за договором побутового пiдряду, якi можуть становити небезпеку для життя або здоров'я замовника та iнших осiб, може бути пред'явлена замовником або його правонаступником протягом десяти рокiв з моменту прийняття роботи, якщо у встановленому законом порядку не передбаченi бiльш тривалi строки (строки служби). Така вимога може бути пред'явлена незалежно вiд того, коли виявлено цi недолiки, у тому числi й при виявленнi їх пiсля закiнчення гарантiйного строку.

     У разi невиконання пiдрядником цiєї вимоги замовник має право протягом цього ж строку вимагати повернення частини цiни, сплаченої за роботу, або вiдшкодування його витрат на усунення недолiкiв.

     Стаття 873. Розмiр плати за договором побутового пiдряду

     1. Вартiсть робiт, виконаних за договором побутового пiдряду, визначається за погодженням сторiн, якщо iнше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цiнниками), тарифами тощо.

     2. Робота оплачується замовником пiсля її остаточного передання пiдрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладеннi договору побутового пiдряду шляхом видачi авансу або у повному обсязi.

     Стаття 874. Правовi наслiдки нез'явлення замовника за одержанням роботи

     1. У разi нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи або iншого ухилення замовника вiд її прийняття пiдрядник має право, письмово попередивши замовника, зi спливом двох мiсяцiв вiд дня такого попередження продати предмет договору побутового пiдряду за розумну цiну, а суму виторгу, з вирахуванням усiх належних пiдрядниковi платежiв, внести у депозит нотарiуса, нотарiальної контори на iм'я замовника.

     2. Пiдрядник має право у випадках, визначених частиною першою цiєї статтi, замiсть продажу предмета договору побутового пiдряду притримати його або вимагати вiдшкодування.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI)

     Параграф 3. Будiвельний пiдряд

     Стаття 875. Договiр будiвельного пiдряду

     1. За договором будiвельного пiдряду пiдрядник зобов'язується збудувати i здати у встановлений строк об'єкт або виконати iншi будiвельнi роботи вiдповiдно до проектно-кошторисної документацiї, а замовник зобов'язується надати пiдрядниковi будiвельний майданчик (фронт робiт), передати затверджену проектно-кошторисну документацiю, якщо цей обов'язок не покладається на пiдрядника, прийняти об'єкт або закiнченi будiвельнi роботи та оплатити їх.

     2. Договiр будiвельного пiдряду укладається на проведення нового будiвництва, капiтального ремонту, реконструкцiї (технiчного переоснащення) пiдприємств, будiвель (зокрема житлових будинкiв), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та iнших робiт, нерозривно пов'язаних з мiсцезнаходженням об'єкта.

     3. До договору будiвельного пiдряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 876. Право власностi на об'єкт будiвництва

     1. Власником об'єкта будiвництва або результату iнших будiвельних робiт є замовник, якщо iнше не передбачено законом або договором.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV, вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 877. Проектно-кошторисна документацiя

     1. Пiдрядник зобов'язаний здiйснювати будiвництво та пов'язанi з ним будiвельнi роботи вiдповiдно до проектної документацiї, що визначає обсяг i змiст робiт та iншi вимоги, якi ставляться до робiт та до кошторису, що визначає цiну робiт.

     Пiдрядник зобов'язаний виконати усi роботи, визначенi у проектнiй документацiї та в кошторисi (проектно-кошториснiй документацiї), якщо iнше не встановлено договором будiвельного пiдряду.

     2. Договором будiвельного пiдряду мають бути визначенi склад i змiст проектно-кошторисної документацiї, а також має бути визначено, яка iз сторiн i в який строк зобов'язана надати вiдповiдну документацiю.

     3. Пiдрядник, який виявив у ходi будiвництва не врахованi проектною документацiєю роботи i необхiднiсть у зв'язку з цим проведення додаткових робiт i збiльшення кошторису, зобов'язаний повiдомити про це замовника.

     У разi неодержання вiд замовника в розумний строк вiдповiдi на своє повiдомлення пiдрядник зобов'язаний зупинити вiдповiднi роботи з вiднесенням збиткiв, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звiльняється вiд вiдшкодування цих збиткiв, якщо доведе, що у проведеннi додаткових робiт немає необхiдностi.

     4. Якщо пiдрядник не виконав обов'язку, встановленого частиною третьою цiєї статтi, вiн позбавляється права вимагати вiд замовника плату за виконанi додатковi роботи i права на вiдшкодування завданих цим збиткiв, якщо не доведе, що його негайнi дiї були необхiдними в iнтересах замовника, зокрема у зв'язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об'єкта будiвництва.

     Стаття 878. Внесення змiн до проектно-кошторисної документацiї

     1. Замовник має право вносити змiни до проектно-кошторисної документацiї до початку робiт або пiд час їх виконання за умови, що додатковi роботи, викликанi такими змiнами, за вартiстю не перевищують десяти вiдсоткiв визначеної у кошторисi цiни i не змiнюють характеру робiт, визначених договором.

     2. Внесення до проектно-кошторисної документацiї змiн, що потребують додаткових робiт, вартiсть яких перевищує десять вiдсоткiв визначеної у кошторисi цiни, допускається лише за згодою пiдрядника. У цьому разi пiдрядник має право вiдмовитися вiд договору та вимагати вiдшкодування збиткiв.

     Стаття 879. Забезпечення будiвництва та оплата робiт

     1. Матерiально-технiчне забезпечення будiвництва покладається на пiдрядника, якщо iнше не встановлено договором будiвельного пiдряду.

     Договором на замовника може бути покладений обов'язок сприяти пiдрядниковi у забезпеченнi будiвництва водопостачанням, електроенергiєю тощо, а також у наданнi iнших послуг.

     2. Пiдрядник, який зобов'язаний здiйснювати матерiально-технiчне забезпечення будiвництва, несе ризик неможливостi використання наданого ним матерiалу (деталей, конструкцiй) або устаткування без погiршення якостi робiт.

     3. У разi неможливостi використання матерiалу (деталей, конструкцiй) або устаткування, наданого замовником, без погiршення якостi виконуваних робiт пiдрядник має право вiдмовитися вiд договору та вимагати вiд замовника сплати цiни робiт пропорцiйно їх виконанiй частинi, а також вiдшкодування збиткiв, не покритих цiєю сумою.

     4. Оплата робiт провадиться пiсля прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робiт), якщо iнший порядок розрахункiв не встановлений за погодженням сторiн.

     5. У разi руйнування або пошкодження об'єкта будiвництва внаслiдок непереборної сили до спливу встановленого договором будiвельного пiдряду строку здачi об'єкта, а також у разi неможливостi завершити будiвництво (будiвельнi роботи) з iнших причин, що не залежать вiд замовника, пiдрядник не має права вимагати вiд замовника плату за роботу або оплату витрат, якщо iнше не встановлено договором.

     6. У разi необхiдностi консервацiї будiвництва з незалежних вiд сторiн обставин замовник зобов'язаний оплатити пiдрядниковi виконанi до консервацiї роботи та вiдшкодувати йому витрати, пов'язанi з консервацiєю.

     Стаття 880. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта

     1. Вiднесення ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта будiвництва на замовника або пiдрядника до його прийняття замовником встановлюється вiдповiдно до вимог закону, крiм випадкiв, коли це сталося внаслiдок обставин, що залежали вiд замовника.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV)

     Стаття 881. Страхування об'єкта будiвництва

     1. Страхування об'єкта будiвництва або комплексу робiт здiйснюється пiдрядником або замовником вiдповiдно до законодавства.

     Сторона, на яку покладається обов'язок щодо страхування, має надати другiй сторонi в порядку, встановленому договором, докази укладення нею договору страхування, включаючи вiдомостi про страхувальника, розмiр страхової суми та застрахованi ризики.

     2. Недолiки робiт або використовуваного для робiт матерiалу, допущенi з вини пiдрядника (або субпiдрядника), мають бути усуненi пiдрядником за його рахунок.

     3. Замовник має право з метою здiйснення контролю та нагляду за будiвництвом i прийняття вiд свого iменi вiдповiдних рiшень укласти договiр про надання такого виду послуг iз спецiалiзованою органiзацiєю або спецiалiстом. У цьому разi в договорi будiвельного пiдряду визначаються функцiї та повноваження такого спецiалiста.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV)

     Стаття 882. Передання та прийняття робiт

     1. Замовник, який одержав повiдомлення пiдрядника про готовнiсть до передання робiт, виконаних за договором будiвельного пiдряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робiт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.

     2. Замовник органiзовує та здiйснює прийняття робiт за свiй рахунок, якщо iнше не встановлено договором. У прийняттi робiт мають брати участь представники органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або iншими нормативно-правовими актами.

     3. Замовник, який попередньо прийняв окремi етапи робiт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини пiдрядника, у тому числi й у випадках, коли договором будiвельного пiдряду передбачено виконання робiт на ризик пiдрядника.

     4. Передання робiт пiдрядником i прийняття їх замовником оформляється актом, пiдписаним обома сторонами. У разi вiдмови однiєї iз сторiн вiд пiдписання акта про це вказується в актi i вiн пiдписується другою стороною.

     Акт, пiдписаний однiєю стороною, може бути визнаний судом недiйсним лише у разi, якщо мотиви вiдмови другої сторони вiд пiдписання акта визнанi судом обґрунтованими.

     5. Прийняття робiт може здiйснюватися пiсля попереднього випробування, якщо це передбачено договором будiвельного пiдряду або випливає з характеру робiт. У цьому випадку прийняття робiт може здiйснюватися лише у разi позитивного результату попереднього випробування.

     6. Замовник має право вiдмовитися вiд прийняття робiт у разi виявлення недолiкiв, якi виключають можливiсть використання об'єкта для вказаної в договорi мети та не можуть бути усуненi пiдрядником, замовником або третьою особою.

     Стаття 883. Вiдповiдальнiсть пiдрядника

     1. Пiдрядник вiдповiдає за недолiки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовниковi та за iншi порушення договору (за недосягнення проектної потужностi, iнших запроектованих показникiв тощо), якщо не доведе, що цi порушення сталися не з його вини.

     2. За невиконання або неналежне виконання обов'язкiв за договором будiвельного пiдряду пiдрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та вiдшкодовує збитки в повному обсязi.

     3. Суми неустойки (пенi), сплаченi пiдрядником за порушення строкiв виконання окремих робiт, повертаються пiдрядниковi у разi закiнчення всiх робiт до встановленого договором граничного термiну.

     Стаття 884. Гарантiї якостi у договорi будiвельного пiдряду

     1. Пiдрядник гарантує досягнення об'єктом будiвництва визначених у проектно-кошториснiй документацiї показникiв i можливiсть експлуатацiї об'єкта вiдповiдно до договору протягом гарантiйного строку, якщо iнше не встановлено договором будiвельного пiдряду. Гарантiйний строк становить десять рокiв вiд дня прийняття об'єкта замовником, якщо бiльший гарантiйний строк не встановлений договором або законом.

     2. Пiдрядник вiдповiдає за дефекти, виявленi у межах гарантiйного строку, якщо вiн не доведе, що вони сталися внаслiдок: природного зносу об'єкта або його частин; неправильної його експлуатацiї або неправильностi iнструкцiй щодо його експлуатацiї, розроблених самим замовником або залученими ним iншими особами; неналежного ремонту об'єкта, який здiйснено самим замовником або залученими ним третiми особами.

     3. Гарантiйний строк продовжується на час, протягом якого об'єкт не мiг експлуатуватися внаслiдок недолiкiв, за якi вiдповiдає пiдрядник.

     4. У разi виявлення протягом гарантiйного строку недолiкiв замовник повинен заявити про них пiдрядниковi в розумний строк пiсля їх виявлення.

     5. Договором будiвельного пiдряду може бути встановлено право замовника сплатити передбачену договором частину цiни робiт, визначеної у кошторисi, пiсля закiнчення гарантiйного строку.

     Стаття 885. Усунення недолiкiв за рахунок замовника

     1. Договором будiвельного пiдряду може бути передбачений обов'язок пiдрядника усувати на вимогу замовника та за його рахунок недолiки, за якi пiдрядник не вiдповiдає.

     Пiдрядник має право вiдмовитися вiд виконання цього обов'язку, якщо усунення недолiкiв не пов'язане безпосередньо з предметом договору або не може бути здiйснене пiдрядником з незалежних вiд нього причин.

     Стаття 886. Вiдповiдальнiсть замовника

     1. У разi невиконання або неналежного виконання замовником обов'язкiв за договором будiвельного пiдряду вiн сплачує пiдрядниковi неустойку, встановлену договором або законом, та вiдшкодовує збитки у повному обсязi, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

     Параграф 4. Пiдряд на проектнi та пошуковi роботи

     Стаття 887. Договiр пiдряду на проведення проектних та пошукових робiт

     1. За договором пiдряду на проведення проектних та пошукових робiт пiдрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або iншу технiчну документацiю та (або) виконати пошуковi роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

     2. До договору пiдряду на проведення проектних i пошукових робiт застосовуються положення цього Кодексу, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 888. Вихiднi данi для проведення проектних та пошукових робiт

     1. За договором пiдряду на проведення проектних та пошукових робiт замовник зобов'язаний передати пiдрядниковi завдання на проектування, а також iншi вихiднi данi, необхiднi для складання проектно-кошторисної документацiї. Завдання на проектування може бути пiдготовлене за дорученням замовника пiдрядником. У цьому разi завдання стає обов'язковим для сторiн з моменту його затвердження замовником.

     2. Пiдрядник зобов'язаний додержувати вимог, що мiстяться у завданнi та iнших вихiдних даних для проектування та виконання пошукових робiт, i має право вiдступити вiд них лише за згодою замовника.

     Стаття 889. Обов'язки замовника

     1. Замовник зобов'язаний, якщо iнше не встановлено договором пiдряду на проведення проектних та пошукових робiт:

     1) сплатити пiдрядниковi встановлену цiну пiсля завершення усiх робiт чи сплатити її частинами пiсля завершення окремих етапiв робiт або в iншому порядку, встановленому договором або законом;

     2) використовувати проектно-кошторисну документацiю, одержану вiд пiдрядника, лише для цiлей, встановлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацiю iншим особам i не розголошувати данi, що мiстяться у нiй, без згоди пiдрядника;

     3) надавати послуги пiдрядниковi у виконаннi проектних та пошукових робiт в обсязi та на умовах, встановлених договором;

     4) брати участь разом з пiдрядником у погодженнi готової проектно-кошторисної документацiї з уповноваженими органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування;

     5) вiдшкодувати пiдрядниковi додатковi витрати, пов'язанi iз змiною вихiдних даних для проведення проектних та пошукових робiт внаслiдок обставин, що не залежать вiд пiдрядника;

     6) залучити пiдрядника до участi у справi за позовом, пред'явленим до замовника iншою особою у зв'язку з недолiками складеної проектної документацiї або виконаних пошукових робiт.

     Стаття 890. Обов'язки пiдрядника

     1. Пiдрядник зобов'язаний:

     1) виконувати роботи вiдповiдно до вихiдних даних для проведення проектування та згiдно з договором;

     2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацiю iз замовником, а в разi необхiдностi - також з уповноваженими органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування;

     3) передати замовниковi готову проектно-кошторисну документацiю та результати пошукових робiт;

     4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацiю iншим особам;

     5) гарантувати замовниковi вiдсутнiсть у iнших осiб права перешкодити або обмежити виконання робiт на основi пiдготовленої за договором проектно-кошторисної документацiї.

     Стаття 891. Вiдповiдальнiсть пiдрядника за недолiки документацiї та робiт

     1. Пiдрядник вiдповiдає за недолiки проектно-кошторисної документацiї та пошукових робiт, включаючи недолiки, виявленi згодом у ходi будiвництва, а також у процесi експлуатацiї об'єкта, створеного на основi виконаної проектно-кошторисної документацiї i результатiв пошукових робiт.

     2. У разi виявлення недолiкiв у проектно-кошториснiй документацiї або в пошукових роботах пiдрядник на вимогу замовника зобов'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацiю або здiйснити необхiднi додатковi пошуковi роботи, а також вiдшкодувати завданi збитки, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Глава 62
ВИКОНАННЯ НАУКОВО-ДОСЛIДНИХ АБО ДОСЛIДНО-КОНСТРУКТОРСЬКИХ ТА ТЕХНОЛОГIЧНИХ РОБIТ

     Стаття 892. Договiр на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт

     1. За договором на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт пiдрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника науковi дослiдження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацiю на нього, нову технологiю тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

     Договiр може охоплювати весь цикл проведення наукових дослiджень, розроблення та виготовлення зразкiв або його окремi етапи.

     Стаття 893. Виконання робiт

     1. Виконавець зобов'язаний провести науковi дослiдження особисто, якщо iнше не встановлено договором на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт.

     Виконавець має право залучати до виконання науково-дослiдних робiт iнших осiб лише за згодою замовника.

     Виконавець має право залучати iнших осiб (субвиконавцiв) до виконання дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 894. Передання, прийняття та оплата робiт

     1. Виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повнiстю завершенi науково-дослiднi або дослiдно-конструкторськi та технологiчнi роботи. Договором можуть бути передбаченi прийняття та оплата окремих етапiв робiт або iнший спосiб оплати.

     2. Плата за виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських робiт та технологiчних робiт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно вiд фактично одержаних результатiв порiвняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало вiд замовника, а можливiсть такого зменшення та його межi були передбаченi домовленiстю сторiн.

     Стаття 895. Конфiденцiйнiсть вiдомостей про договiр

     1. Виконавець i замовник зобов'язанi забезпечити конфiденцiйнiсть вiдомостей щодо предмета договору на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт, ходу його виконання та одержаних результатiв, якщо iнше не встановлено договором. Обсяг вiдомостей, що належать до конфiденцiйних, встановлюється договором.

     Стаття 896. Права сторiн на результати робiт

     1. Замовник за договором на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт має право використовувати переданi йому результати робiт у межах i на умовах, встановлених договором.

     2. Виконавець має право використати одержаний ним результат робiт також для себе, якщо iнше не встановлено договором.

     Договором може бути передбачено право виконавця передавати результати робiт iншим особам.

     Стаття 897. Обов'язки виконавця

     1. Виконавець за договором на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт зобов'язаний:

     1) виконати роботи вiдповiдно до погодженої iз замовником програми (технiко-економiчних показникiв) або тематики i передати замовниковi результат у строк, встановлений договором;

     2) додержувати вимог, пов'язаних з охороною прав iнтелектуальної власностi;

     3) утримуватися вiд публiкацiї без згоди замовника науково-технiчних результатiв, одержаних при виконаннi робiт;

     4) вживати заходiв для захисту одержаних при виконаннi робiт результатiв, що пiдлягають правовiй охоронi, та iнформувати про це замовника;

     5) своїми силами та за свiй рахунок усувати допущенi з його вини недолiки у технiчнiй документацiї, якi можуть спричинити вiдступи вiд технiко-економiчних показникiв, передбачених у технiчному завданнi замовника або в договорi;

     6) негайно iнформувати замовника про виявлену неможливiсть одержати очiкуванi результати або недоцiльнiсть продовжувати роботу.

     Стаття 898. Обов'язки замовника

     1. Замовник за договором на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт зобов'язаний:

     1) видати виконавцевi технiчне завдання та погодити з ним програму (технiко-економiчнi показники) або тематику робiт;

     2) передати виконавцевi необхiдну для виконання робiт iнформацiю;

     3) прийняти виконанi роботи та оплатити їх.

     Стаття 899. Наслiдки неможливостi досягнення результату

     1. Якщо у ходi науково-дослiдних робiт виявляється неможливiсть досягнення результату внаслiдок обставин, що не залежать вiд виконавця, замовник зобов'язаний оплатити роботи, проведенi до виявлення неможливостi отримати передбаченi договором результати, але не вище вiдповiдної частини цiни робiт, визначеної договором.

     2. Якщо у ходi виконання дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт виявляється неможливiсть досягнення результату внаслiдок обставин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов'язаний вiдшкодувати витрати виконавця.

     Стаття 900. Вiдповiдальнiсть виконавця за порушення договору

     1. Виконавець вiдповiдає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослiдних або дослiдно-конструкторських та технологiчних робiт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

     2. Виконавець зобов'язаний вiдшкодувати замовнику реальнi збитки у межах цiни робiт, в яких виявлено недолiки, якщо договором встановлено, що вони пiдлягають вiдшкодуванню в межах загальної цiни робiт за договором.

     Упущена вигода пiдлягає вiдшкодуванню у випадках, встановлених законом.

Глава 63
ПОСЛУГИ. ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 901. Договiр про надання послуг

     1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесi вчинення певної дiї або здiйснення певної дiяльностi, а замовник зобов'язується оплатити виконавцевi зазначену послугу, якщо iнше не встановлено договором.

     2. Положення цiєї глави можуть застосовуватися до всiх договорiв про надання послуг, якщо це не суперечить сутi зобов'язання.

     Стаття 902. Виконання договору про надання послуг

     1. Виконавець повинен надати послугу особисто.

     2. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на iншу особу, залишаючись вiдповiдальним в повному обсязi перед замовником за порушення договору.

     Стаття 903. Плата за договором про надання послуг

     1. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмiрi, у строки та в порядку, що встановленi договором.

     2. У разi неможливостi виконати договiр про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцевi розумну плату. Якщо неможливiсть виконати договiр виникла з вини замовника, вiн зобов'язаний виплатити виконавцевi плату в повному обсязi, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 904. Вiдшкодування виконавцевi фактичних витрат за договором про безоплатне надання послуг

     1. За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний вiдшкодувати виконавцевi усi фактичнi витрати, необхiднi для виконання договору.

     2. Положення частини першої цiєї статтi застосовуються також у випадках, коли неможливiсть виконати договiр про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або внаслiдок непереборної сили.

     Стаття 905. Строк договору про надання послуг

     1. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленiстю сторiн, якщо iнше не встановлено законом або iншими нормативно-правовими актами.

     Стаття 906. Вiдповiдальнiсть виконавця за порушення договору про надання послуг

     1. Збитки, завданi замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, пiдлягають вiдшкодуванню виконавцем, у разi наявностi його вини, у повному обсязi, якщо iнше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договiр про надання послуг за плату при здiйсненнi ним пiдприємницької дiяльностi, вiдповiдає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслiдок непереборної сили, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Збитки, завданi невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, пiдлягають вiдшкодуванню виконавцем у розмiрi, що не перевищує двох неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, якщо iнший розмiр вiдповiдальностi виконавця не встановлений договором.

     Стаття 907. Розiрвання договору про надання послуг

     1. Договiр про надання послуг може бути розiрваний, у тому числi шляхом односторонньої вiдмови вiд договору, в порядку та на пiдставах, встановлених цим Кодексом, iншим законом або за домовленiстю сторiн.

     Порядок i наслiдки розiрвання договору про надання послуг визначаються домовленiстю сторiн або законом.

Глава 64
ПЕРЕВЕЗЕННЯ

     Стаття 908. Загальнi положення про перевезення

     1. Перевезення вантажу, пасажирiв, багажу, пошти здiйснюється за договором перевезення.

     2. Загальнi умови перевезення визначаються цим Кодексом, iншими законами, транспортними кодексами (статутами), iншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються вiдповiдно до них.

     Умови перевезення вантажу, пасажирiв i багажу окремими видами транспорту, а також вiдповiдальнiсть сторiн щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо iнше не встановлено цим Кодексом, iншими законами, транспортними кодексами (статутами), iншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються вiдповiдно до них.

     Стаття 909. Договiр перевезення вантажу

     1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевiзник) зобов'язується доставити довiрений їй другою стороною (вiдправником) вантаж до пункту призначення та видати його особi, яка має право на одержання вантажу (одержувачевi), а вiдправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

     2. Договiр перевезення вантажу укладається у письмовiй формi.

     3. Укладення договору перевезення вантажу пiдтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або iншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

     4. Законом можуть бути передбаченi особливостi укладення та виконання договору перевезення вантажу.

     Стаття 910. Договiр перевезення пасажира та багажу

     1. За договором перевезення пасажира одна сторона (перевiзник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разi здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особi, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разi здавання багажу - також за його провезення.

     2. Укладення договору перевезення пасажира та багажу пiдтверджується видачею вiдповiдно квитка та багажної квитанцiї, форми яких встановлюються вiдповiдно до транспортних кодексiв (статутiв).

     Стаття 911. Права пасажира

     1. Пасажир має право:

     1) одержати мiсце у транспортному засобi згiдно з придбаним квитком;

     2) провозити з собою безоплатно одну дитину вiком до шести рокiв без права зайняття нею окремого мiсця;

     3) купувати для дiтей вiком вiд шести до чотирнадцяти рокiв дитячi квитки за пiльговою цiною;

     4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

     5) зробити не бiльше однiєї зупинки в дорозi з подовженням строку чинностi проїзних документiв (квитка) не бiльше нiж на десять дiб, а в разi хвороби - на весь час хвороби;

     6) вiдмовитися вiд поїздки, повернути квиток i одержати назад повну або часткову вартiсть квитка - залежно вiд строку здавання квитка згiдно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

     7) отримувати повну та своєчасну iнформацiю про час та мiсце вiдправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документi (квитку) маршрутом.

     2. Пасажир може мати також iншi права, встановленi цим Кодексом, iншими законами, транспортними кодексами (статутами), iншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються вiдповiдно до них.

     Стаття 912. Договiр чартеру (фрахтування)

     1. За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтiвник) зобов'язується надати другiй сторонi (фрахтувальниковi) за плату всю або частину мiсткостi в одному чи кiлькох транспортних засобах на один або кiлька рейсiв для перевезення вантажу, пасажирiв, багажу, пошти або з iншою метою, якщо це не суперечить закону та iншим нормативно-правовим актам.

     2. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

     Стаття 913. Мультимодальнi перевезення

     1. Перевезення вантажу, багажу, пошти здiйснюються кiлькома видами транспорту з використанням документа мультимодального перевезення.

     2. Перевезення пасажирiв може здiйснюватися кiлькома видами транспорту за єдиним транспортним документом або за документом мультимодального перевезення. Вiдносини органiзацiй, пiдприємств транспорту, що здiйснюють мультимодальнi перевезення, визначаються за домовленiстю мiж ними.

     3. Вiдносини органiзацiй, пiдприємств транспорту, що здiйснюють мультимодальнi перевезення, перевезення пасажирiв, визначаються Законом України "Про мультимодальнi перевезення" та iншими актами цивiльного законодавства.

(У редакцiї Закону України вiд 17.11.2021р. N 1887-IX)

     Стаття 914. Довгостроковий договiр

     1. Перевiзник i власник (володiлець) вантажу в разi необхiдностi здiйснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договiр.

     2. За довгостроковим договором перевiзник зобов'язується у встановленi строки приймати, а власник (володiлець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязi. У довгостроковому договорi перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та iншi умови надання транспортних засобiв i передання вантажу для перевезення, порядок розрахункiв, а також iншi умови перевезення.

     Стаття 915. Перевезення транспортом загального користування

     1. Перевезення, що здiйснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо iз закону, iнших нормативно-правових актiв або лiцензiї, виданої цiй органiзацiї, випливає, що вона має здiйснювати перевезення вантажу, пасажирiв, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи.

     2. Договiр перевезення транспортом загального користування є публiчним договором.

     Стаття 916. Провiзна плата

     1. За перевезення вантажу, пасажирiв, багажу, пошти стягується провiзна плата у розмiрi, що визначається за домовленiстю сторiн, якщо iнше не встановлено законом або iншими нормативно-правовими актами. Якщо розмiр провiзної плати не визначений, стягується розумна плата.

     2. Плата за перевезення вантажу, пасажирiв, багажу, пошти, що здiйснюється транспортом загального користування, визначається за домовленiстю сторiн, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

     Пiльговi умови перевезення вантажу, пасажирiв, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися органiзацiєю, пiдприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок вiдповiдного бюджету у випадках, встановлених законом та iншими нормативно-правовими актами.

     3. Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника (володiльця) вантажу i не передбаченi тарифами, оплачуються додатково за домовленiстю сторiн.

     4. Перевiзник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провiзної плати та iнших платежiв, якщо iнше не встановлено законом, iншими нормативно-правовими актами або не випливає iз сутi зобов'язання.

     Стаття 917. Надання транспортних засобiв i пред'явлення вантажу до перевезення

     1. Перевiзник зобов'язаний надати транспортнi засоби пiд завантаження у строк, встановлений договором.

     Вiдправник вантажу має право вiдмовитися вiд наданого транспортного засобу, якщо вiн є непридатним для перевезення цього вантажу.

     2. Вiдправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який пiдлягає перевезенню, в належнiй тарi та (або) упаковцi; вантаж має бути також замаркований вiдповiдно до встановлених вимог.

     3. Перевiзник має право вiдмовитися вiд прийняття вантажу, що поданий у тарi та (або) упаковцi, якi не вiдповiдають встановленим вимогам, а також у разi вiдсутностi або неналежного маркування вантажу.

     Стаття 918. Завантаження та вивантаження вантажу

     1. Завантаження (вивантаження) вантажу здiйснюється органiзацiєю, пiдприємством транспорту або вiдправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, iз додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), iншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються вiдповiдно до них.

     2. Завантаження (вивантаження) вантажу, що здiйснюється вiдправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки, встановленi договором, якщо такi строки не встановленi транспортними кодексами (статутами), iншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються вiдповiдно до них.

     Стаття 919. Строк доставки вантажу, пасажира, багажу, пошти

     1. Перевiзник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо iнший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), iншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються вiдповiдно до них, а в разi вiдсутностi таких строкiв - у розумний строк.

     2. Вантаж, не виданий одержувачевi на його вимогу протягом тридцяти днiв пiсля спливу строку його доставки, якщо бiльш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим.

     Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув пiсля спливу зазначених вище строкiв, i повернути суму, виплачену йому перевiзником за втрату вантажу, якщо iнше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

     Стаття 920. Вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, що випливають iз договору перевезення

     1. У разi порушення зобов'язань, що випливають iз договору перевезення, сторони несуть вiдповiдальнiсть, встановлену за домовленiстю сторiн, якщо iнше не встановлено цим Кодексом, iншими законами, транспортними кодексами (статутами).

     Стаття 921. Вiдповiдальнiсть перевiзника за ненадання транспортного засобу i вiдповiдальнiсть вiдправника за невикористання наданого транспортного засобу

     1. Перевiзник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а вiдправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з iнших причин несуть вiдповiдальнiсть, встановлену договором, якщо iнше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

     2. Перевiзник i вiдправник вантажу звiльняються вiд вiдповiдальностi, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разi припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках i порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

     Стаття 922. Вiдповiдальнiсть перевiзника за затримку вiдправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення

     1. За затримку у вiдправленнi транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запiзнення у прибуттi такого транспортного засобу до пункту призначення перевiзник сплачує пасажировi штраф у розмiрi, встановленому за домовленiстю сторiн, транспортними кодексами (статутами), якщо перевiзник не доведе, що цi порушення сталися внаслiдок непереборної сили, усунення несправностi транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирiв, або iнших обставин, що не залежали вiд перевiзника.

     2. У разi вiдмови пасажира вiд перевезення з причини затримки вiдправлення транспортного засобу перевiзник зобов'язаний повернути пасажиру провiзну плату.

     3. Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не вiдбулася внаслiдок запiзнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевiзник зобов'язаний вiдшкодувати пасажировi завданi збитки.

     Стаття 923. Вiдповiдальнiсть перевiзника за прострочення доставки вантажу

     1. У разi прострочення доставки вантажу перевiзник зобов'язаний вiдшкодувати другiй сторонi збитки, завданi порушенням строку перевезення, якщо iншi форми вiдповiдальностi не встановленi договором, транспортними кодексами (статутами).

     Стаття 924. Вiдповiдальнiсть перевiзника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти

     1. Перевiзник вiдповiдає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачi одержувачевi, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслiдок обставин, яким перевiзник не мiг запобiгти та усунення яких вiд нього не залежало.

     2. Перевiзник вiдповiдає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмiрi фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

     3. Гранична межа вiдповiдальностi оператора мультимодальних перевезень визначається Законом України "Про мультимодальнi перевезення".

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.11.2021р. N 1887-IX)

     Стаття 925. Пред'явлення претензiй i позовiв, що випливають iз договору перевезення

     1. До пред'явлення перевiзниковi позову, що випливає iз договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензiї у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

     2. Позов до перевiзника може бути пред'явлений вiдправником вантажу або його одержувачем у разi повної або часткової вiдмови перевiзника задовольнити претензiю або неодержання вiд перевiзника вiдповiдi у мiсячний строк.

     3. До вимог, що випливають iз договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давнiсть в один рiк з моменту, що визначається вiдповiдно до транспортних кодексiв (статутiв).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.06.2005р. N 2705-IV)

     Стаття 926. Позови щодо перевезення у закордонному сполученнi

     1. Позовна давнiсть, порядок пред'явлення позовiв у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученнi, встановлюються мiжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

     Стаття 927. Страхування вантажiв, пасажирiв i багажу

     1. Страхування вантажiв, пасажирiв i багажу проводиться вiдповiдно до закону.

     Стаття 928. Вiдповiдальнiсть перевiзника за шкоду, завдану калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира

     1. Вiдповiдальнiсть перевiзника за шкоду, завдану калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира, визначається вiдповiдно до глави 82 цього Кодексу, якщо договором або законом не встановлена вiдповiдальнiсть перевiзника без вини.

Глава 65
ТРАНСПОРТНЕ ЕКСПЕДИРУВАННЯ

     Стаття 929. Договiр транспортного експедирування

     1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату i за рахунок другої сторони (клiєнта) виконати або органiзувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

     Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора органiзувати перевезення вантажу транспортом i за маршрутом, вибраним експедитором або клiєнтом, зобов'язання експедитора укласти вiд свого iменi або вiд iменi клiєнта договiр перевезення вантажу, забезпечити вiдправку i одержання вантажу, а також iншi зобов'язання, пов'язанi з перевезенням.

     Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхiдних для доставки вантажу (перевiрка кiлькостi та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборiв i витрат, покладених на клiєнта, зберiгання вантажу до його одержання у пунктi призначення, одержання необхiдних для експорту та iмпорту документiв, виконання митних формальностей тощо).

     2. Положення цiєї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевiзником.

     3. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленiстю сторiн, якщо iнше на встановлено законом, iншими нормативно-правовими актами.

     Стаття 930. Форма договору транспортного експедирування

     1. Договiр транспортного експедирування укладається у письмовiй формi.

     2. Клiєнт повинен видати експедиторовi довiренiсть, якщо вона є необхiдною для виконання його обов'язкiв.

     Стаття 931. Плата за договором транспортного експедирування

     1. Розмiр плати експедиторовi встановлюється договором транспортного експедирування, якщо iнше не встановлено законом. Якщо розмiр плати не встановлений, клiєнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

     Стаття 932. Виконання договору транспортного експедирування

     1. Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язкiв iнших осiб.

     2. У разi залучення експедитором до виконання своїх обов'язкiв за договором транспортного експедирування iнших осiб експедитор вiдповiдає перед клiєнтом за порушення договору.

     Стаття 933. Документи та iнша iнформацiя, що надаються експедиторовi

     1. Клiєнт зобов'язаний надати експедиторовi документи та iншу iнформацiю про властивостi вантажу, умови його перевезення, а також iнформацiю, необхiдну для виконання експедитором обов'язкiв, встановлених договором.

     2. Експедитор повинен повiдомити клiєнта про виявленi недолiки одержаної iнформацiї, а в разi її неповноти - вимагати у клiєнта необхiдну додаткову iнформацiю.

     3. У разi ненадання клiєнтом документiв та необхiдної iнформацiї експедитор має право вiдкласти виконання своїх обов'язкiв за договором транспортного експедирування до надання документiв та iнформацiї в повному обсязi.

     4. Клiєнт вiдповiдає за збитки, завданi експедиторовi у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання документiв та iнформацiї, визначених частиною першою цiєї статтi.

     Стаття 934. Вiдповiдальнiсть експедитора за договором транспортного експедирування

     1. За порушення обов'язкiв за договором транспортного експедирування експедитор вiдповiдає перед клiєнтом вiдповiдно до глави 51 цього Кодексу.

     Стаття 935. Вiдмова вiд договору транспортного експедирування

     1. Клiєнт або експедитор має право вiдмовитися вiд договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку вiдмову, зобов'язана вiдшкодувати другiй сторонi збитки, завданi їй у зв'язку iз розiрванням договору.

Глава 66
ЗБЕРIГАННЯ

     Параграф 1. Загальнi положення про зберiгання

     Стаття 936. Договiр зберiгання

     1. За договором зберiгання одна сторона (зберiгач) зобов'язується зберiгати рiч, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), i повернути її поклажодавцевi у схоронностi.

     2. Договором зберiгання, в якому зберiгачем є особа, що здiйснює зберiгання на засадах пiдприємницької дiяльностi (професiйний зберiгач), може бути встановлений обов'язок зберiгача зберiгати рiч, яка буде передана зберiгачевi в майбутньому.

     3. Договiр зберiгання є публiчним, якщо зберiгання речей здiйснюється суб'єктом пiдприємницької дiяльностi на складах (у камерах, примiщеннях) загального користування.

     Стаття 937. Форма договору зберiгання

     1. Договiр зберiгання укладається у письмовiй формi у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

     Договiр зберiгання, за яким зберiгач зобов'язується прийняти рiч на зберiгання в майбутньому, має бути укладений у письмовiй формi, незалежно вiд вартостi речi, яка буде передана на зберiгання.

     Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речi на зберiгання посвiдчене розпискою, квитанцiєю або iншим документом, пiдписаним зберiгачем.

     2. Прийняття речi на зберiгання при пожежi, повенi, раптовому захворюваннi або за iнших надзвичайних обставин може пiдтверджуватися свiдченням свiдкiв.

     3. Прийняття речi на зберiгання може пiдтверджуватися видачею поклажодавцевi номерного жетона, iншого знака, що посвiдчує прийняття речi на зберiгання, якщо це встановлено законом, iншими актами цивiльного законодавства або є звичним для цього виду зберiгання.

     Стаття 938. Строк зберiгання

     1. Зберiгач зобов'язаний зберiгати рiч протягом строку, встановленого у договорi зберiгання.

     2. Якщо строк зберiгання у договорi зберiгання не встановлений i не може бути визначений виходячи з його умов, зберiгач зобов'язаний зберiгати рiч до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

     3. Якщо строк зберiгання речi визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберiгач має право зi спливом звичайного за цих обставин строку зберiгання вимагати вiд поклажодавця забрати цю рiч в розумний строк.

     Стаття 939. Правовi наслiдки вiдмови поклажодавця вiд передання речi на зберiгання

     1. Зберiгач, який зобов'язався прийняти в майбутньому рiч на зберiгання, не має права вимагати її передання на зберiгання.

     2. Поклажодавець, який не передав рiч на зберiгання, зобов'язаний вiдшкодувати зберiгачевi збитки, завданi йому у зв'язку з тим, що зберiгання не вiдбулося, якщо вiн в розумний строк не попередив зберiгача про вiдмову вiд договору зберiгання.

     Стаття 940. Обов'язок прийняти рiч на зберiгання

     1. Професiйний зберiгач, який зберiгає речi на складах (у камерах, примiщеннях) загального користування, не має права вiдмовитися вiд укладення договору зберiгання за наявностi у нього такої можливостi.

     2. Зберiгач звiльняється вiд обов'язку прийняти рiч на зберiгання, якщо у зв'язку з обставинами, якi мають iстотне значення, вiн не може забезпечити її схоронностi.

     Якщо рiч мала бути передана на зберiгання в майбутньому, зберiгач звiльняється вiд обов'язку прийняти рiч на зберiгання, якщо у зв'язку з обставинами, якi мають iстотне значення, вiн не може забезпечити її схоронностi.

     Стаття 941. Зберiгання речей, визначених родовими ознаками

     1. За згодою поклажодавця зберiгач має право змiшати речi одного роду та однiєї якостi, якi переданi на зберiгання.

     Стаття 942. Обов'язок зберiгача щодо забезпечення схоронностi речi

     1. Зберiгач зобов'язаний вживати усiх заходiв, встановлених договором, законом, iншими актами цивiльного законодавства, для забезпечення схоронностi речi.

     2. Якщо зберiгання здiйснюється безоплатно, зберiгач зобов'язаний пiклуватися про рiч, як про свою власну.

     Стаття 943. Виконання договору зберiгання

     1. Зберiгач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберiгання особисто.

     2. Зберiгач має право передати рiч на зберiгання iншiй особi у разi, якщо вiн вимушений це зробити в iнтересах поклажодавця i не має можливостi отримати його згоду.

     Про передання речi на зберiгання iншiй особi зберiгач зобов'язаний своєчасно повiдомити поклажодавця.

     3. У разi передання зберiгачем речi на зберiгання iншiй особi умови договору зберiгання є чинними i первiсний зберiгач вiдповiдає за дiї особи, якiй вiн передав рiч на зберiгання.

     Стаття 944. Користування рiччю, переданою на зберiгання

     1. Зберiгач не має права без згоди поклажодавця користуватися рiччю, переданою йому на зберiгання, а також передавати її у користування iншiй особi.

     Стаття 945. Змiна умов зберiгання

     1. Зберiгач зобов'язаний негайно повiдомити поклажодавця про необхiднiсть змiни умов зберiгання речi i отримати його вiдповiдь.

     У разi небезпеки втрати, нестачi або пошкодження речi зберiгач зобов'язаний змiнити спосiб, мiсце та iншi умови її зберiгання, не чекаючи вiдповiдi поклажодавця.

     2. Якщо рiч пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи iншi обставини, що не дають змоги забезпечити її схороннiсть, а вжиття заходiв з боку поклажодавця очiкувати неможливо, зберiгач має право продати рiч або її частину.

     Якщо зазначенi обставини виникли з причин, за якi зберiгач не вiдповiдає, вiн має право вiдшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної вiд продажу речi. Наявнiсть зазначених обставин доводиться зберiгачем.

     Стаття 946. Плата за зберiгання

     1. Плата за зберiгання та строки її внесення встановлюються договором зберiгання.

     2. Якщо зберiгання припинилося достроково через обставини, за якi зберiгач не вiдповiдає, вiн має право на пропорцiйну частину плати.

     3. Якщо поклажодавець пiсля закiнчення строку договору зберiгання не забрав рiч, вiн зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберiгання.

     4. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберiгання речi.

     Стаття 947. Вiдшкодування витрат на зберiгання

     1. Витрати зберiгача на зберiгання речi можуть бути включенi до плати за зберiгання.

     2. Витрати, якi сторони не могли передбачити при укладеннi договору зберiгання (надзвичайнi витрати), вiдшкодовуються понад плату, яка належить зберiгачевi.

     3. При безоплатному зберiганнi поклажодавець зобов'язаний вiдшкодувати зберiгачевi здiйсненi ним витрати на зберiгання речi, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Стаття 948. Обов'язок поклажодавця забрати рiч пiсля закiнчення строку зберiгання

     1. Поклажодавець зобов'язаний забрати рiч вiд зберiгача пiсля закiнчення строку зберiгання.

     Стаття 949. Обов'язок зберiгача повернути рiч

     1. Зберiгач зобов'язаний повернути поклажодавцевi рiч, яка була передана на зберiгання, або вiдповiдну кiлькiсть речей такого самого роду та такої самої якостi.

     2. Рiч має бути повернена поклажодавцю в такому станi, в якому вона була прийнята на зберiгання, з урахуванням змiни її природних властивостей.

     Зберiгач зобов'язаний передати плоди та доходи, якi були ним одержанi вiд речi.

     3. Тотожнiсть речi, яка була прийнята на зберiгання, i речi, яка була повернута поклажодавцевi, може пiдтверджуватися свiдченням свiдкiв.

     Стаття 950. Вiдповiдальнiсть зберiгача за втрату (нестачу) або пошкодження речi

     1. За втрату (нестачу) або пошкодження речi, прийнятої на зберiгання, зберiгач вiдповiдає на загальних пiдставах.

     2. Професiйний зберiгач вiдповiдає за втрату (нестачу) або пошкодження речi, якщо не доведе, що це сталося внаслiдок непереборної сили, або через такi властивостi речi, про якi зберiгач, приймаючи її на зберiгання, не знав i не мiг знати, або внаслiдок умислу чи грубої необережностi поклажодавця.

     3. Зберiгач вiдповiдає за втрату (нестачу) або пошкодження речi пiсля закiнчення строку зберiгання лише за наявностi його умислу або грубої необережностi.

     Стаття 951. Вiдшкодування збиткiв, завданих поклажодавцевi

     1. Збитки, завданi поклажодавцевi втратою (нестачею) або пошкодженням речi, вiдшкодовуються зберiгачем:

     1) у разi втрати (нестачi) речi - у розмiрi її вартостi;

     2) у разi пошкодження речi - у розмiрi суми, на яку знизилася її вартiсть.

     2. Якщо внаслiдок пошкодження речi її якiсть змiнилася настiльки, що вона не може бути використана за первiсним призначенням, поклажодавець має право вiдмовитися вiд цiєї речi i вимагати вiд зберiгача вiдшкодування її вартостi.

     Стаття 952. Вiдшкодування збиткiв, завданих зберiгачевi

     1. Поклажодавець зобов'язаний вiдшкодувати зберiгачевi збитки, завданi властивостями речi, переданої на зберiгання, якщо зберiгач, приймаючи її на зберiгання, не знав i не мiг знати про цi властивостi.

     Стаття 953. Повернення речi на вимогу поклажодавця

     1. Зберiгач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути рiч, навiть якщо строк її зберiгання не закiнчився.

     Стаття 954. Зберiгання за законом

     1. Положення цiєї глави застосовуються до зберiгання, яке здiйснюється на пiдставi закону, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 955. Застосування загальних положень про зберiгання до окремих його видiв

     1. Положення параграфу 1 цiєї глави застосовуються до окремих видiв зберiгання, якщо iнше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремi види зберiгання або законом.

     Параграф 2. Зберiгання на товарному складi

     Стаття 956. Поняття товарного складу

     1. Товарним складом є органiзацiя, яка зберiгає товар та надає послуги, пов'язанi зi зберiганням, на засадах пiдприємницької дiяльностi.

     2. Товарний склад є складом загального користування, якщо вiдповiдно до закону, iнших нормативно-правових актiв або дозволу (лiцензiї) вiн зобов'язаний приймати на зберiгання товари вiд будь-якої особи.

     Стаття 957. Договiр складського зберiгання

     1. За договором складського зберiгання товарний склад зобов'язується за плату зберiгати товар, переданий йому поклажодавцем, i повернути цей товар у схоронностi.

     2. Договiр складського зберiгання, укладений складом загального користування, є публiчним договором.

     3. Договiр складського зберiгання укладається у письмовiй формi. Письмова форма договору складського зберiгання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвiдчене складським документом.

     Стаття 958. Зберiгання речей, визначених родовими ознаками, з правом розпоряджання ними

     1. Якщо товарний склад має право розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками, до вiдносин сторiн застосовуються положення про договiр позики, а час та мiсце повернення товарiв визначаються загальними положеннями про зберiгання.

     Стаття 959. Огляд товару

     1. Товарний склад зобов'язаний за свiй рахунок оглянути товар при прийняттi його на зберiгання для визначення його кiлькостi та зовнiшнього стану.

     2. Товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцевi можливiсть оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберiгання, а якщо предметом зберiгання є речi, визначенi родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходiв, необхiдних для забезпечення його схоронностi.

     3. Товарний склад або поклажодавець при поверненнi товару має право вимагати його огляду та перевiрки якостi. Витрати, пов'язанi з оглядом речей, несе сторона, яка вимагала огляду та перевiрки.

     Якщо при поверненнi товару вiн не був спiльно оглянутий або перевiрений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовiй формi одночасно з його одержанням, а щодо нестачi та пошкодження, якi не могли бути виявленi при звичайному способi прийняття товару, - протягом трьох днiв пiсля його одержання. У разi вiдсутностi заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар вiдповiдно до умов договору.

     Стаття 960. Змiна умов зберiгання та стан товару

     1. Якщо для забезпечення схоронностi товару потрiбна негайна змiна умов його зберiгання, товарний склад зобов'язаний самостiйно вжити вiдповiдних невiдкладних заходiв та повiдомити про них поклажодавця.

     2. У разi виявлення пошкоджень товару склад зобов'язаний негайно скласти акт i того ж дня повiдомити про це поклажодавця.

     Стаття 961. Складськi документи

     1. Товарний склад на пiдтвердження прийняття товару видає один iз таких складських документiв:

     складську квитанцiю;

     просте складське свiдоцтво;

     подвiйне складське свiдоцтво.

     2. Товар, прийнятий на зберiгання за простим або подвiйним складським свiдоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберiгання товару на пiдставi застави цього свiдоцтва.

     Стаття 962. Подвiйне складське свiдоцтво

     1. Подвiйне складське свiдоцтво складається з двох частин складського свiдоцтва та заставного свiдоцтва (варанта), якi можуть бути вiдокремленi одне вiд одного.

     2. У кожнiй з двох частин подвiйного складського свiдоцтва мають бути однаково зазначенi:

     1) найменування та мiсцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберiгання;

     2) номер свiдоцтва за реєстром товарного складу;

     3) найменування юридичної особи або iм'я фiзичної особи, вiд якої прийнято товар на зберiгання, її мiсцезнаходження або мiсце проживання;

     4) найменування i кiлькiсть прийнятого на зберiгання товару - число одиниць та (або) товарних мiсць та (або) мiра (вага, об'єм) товару;

     5) строк, на який прийнято товар на зберiгання, або вказiвка на те, що товар прийнято на зберiгання до запитання;

     6) розмiр плати за зберiгання або тарифи, на пiдставi яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

     7) дата видачi свiдоцтва.

     Кожна з двох частин подвiйного складського свiдоцтва повинна також мiстити iдентичнi пiдписи уповноваженої особи товарного складу.

     3. Документ, що не вiдповiдає вимогам цiєї статтi, не є подвiйним складським свiдоцтвом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.04.2014р. N 1206-VII)

     Стаття 963. Права володiльця складського та заставного свiдоцтва

     1. Володiлець складського та заставного свiдоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберiгається на товарному складi.

     2. Володiлець лише складського свiдоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зi складу до погашення кредиту, виданого за заставним свiдоцтвом.

     3. Володiлець лише заставного свiдоцтва має право застави на товар на суму вiдповiдно до суми кредиту та процентiв за користування ним. У разi застави товару вiдмiтка про це робиться на складському свiдоцтвi.

     Стаття 964. Передання складського та заставного свiдоцтва

     1. Складське та заставне свiдоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами.

     Стаття 965. Просте складське свiдоцтво

     1. Просте складське свiдоцтво видається на пред'явника.

     2. Просте складське свiдоцтво має мiстити вiдомостi, встановленi пунктами 1, 2, 4, 7 та абзацом дев'ятим частини другої статтi 962 цього Кодексу, а також вказiвку на те, що воно видане на пред'явника.

     3. Документ, що не вiдповiдає вимогам цiєї статтi, не є простим складським свiдоцтвом.

     Стаття 966. Видача товару за подвiйним складським свiдоцтвом

     1. Товарний склад видає товари володiльцевi складського та заставного свiдоцтва (подвiйного складського свiдоцтва) лише в обмiн на обидва свiдоцтва разом.

     2. Володiльцевi складського свiдоцтва, який не має заставного свiдоцтва, але сплатив суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмiн на складське свiдоцтво та за умови надання разом з ним квитанцiї про сплату всiєї суми боргу за заставним свiдоцтвом.

     Товарний склад, що видав товар володiльцевi складського свiдоцтва, який не має заставного свiдоцтва та не сплатив суму боргу за ним, вiдповiдає перед володiльцем заставного свiдоцтва за платiж усiєї суми, забезпеченої за ним.

     3. Володiлець складського та заставного свiдоцтва має право вимагати видачi товару частинами. При цьому в обмiн на первiснi свiдоцтва йому видаються новi свiдоцтва на товар, що залишився на складi.

     Параграф 3. Спецiальнi види зберiгання

     Стаття 967. Зберiгання речi у ломбардi

     1. Договiр зберiгання речi, прийнятої ломбардом вiд фiзичної особи, оформляється видачею iменної квитанцiї.

     2. Цiна речi визначається за домовленiстю сторiн.

     3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свiй рахунок речi, прийнятi на зберiгання, виходячи з повної суми їх оцiнки.

     Стаття 968. Продаж речi, яку поклажодавець не забрав з ломбарду

     1. Рiч, яку поклажодавець не забрав iз ломбарду пiсля спливу трьох мiсяцiв вiд дня закiнчення строку договору зберiгання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом.

     2. Iз суми виторгу, одержаної вiд продажу речi, вираховуються плата за зберiгання та iншi платежi, якi належить зробити ломбардовi. Залишок суми виторгу повертається поклажодавцевi.

     Стаття 969. Зберiгання цiнностей у банку

     1. Банк може прийняти на зберiгання документи, цiннi папери, дорогоцiннi метали, камiння, iншi коштовностi та цiнностi.

     2. Частину другу виключено.

     3. Укладення договору зберiгання цiнностей у банку засвiдчується видачею банком поклажодавцевi iменного документа, пред'явлення якого є пiдставою для повернення цiнностей поклажодавцевi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 970. Договiр про надання iндивiдуального банкiвського сейфа, що охороняється банком

     1. Банк може передати поклажодавцевi iндивiдуальний банкiвський сейф (його частину або спецiальне примiщення) для зберiгання у ньому цiнностей та роботи з ними.

     2. Банк видає поклажодавцевi ключ вiд сейфа, картку, що iдентифiкує поклажодавця, iнший знак або документ, що посвiдчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цiнностей.

     3. Банк приймає вiд поклажодавця цiнностi, контролює їх помiщення у сейф та одержання їх iз сейфа.

     Стаття 971. Договiр про надання iндивiдуального банкiвського сейфа, що не охороняється банком

     1. До договору про надання особi банкiвського сейфа без вiдповiдальностi банку за вмiст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

     Стаття 972. Зберiгання речей у камерах схову органiзацiй, пiдприємств транспорту

     1. Камери схову загального користування, що перебувають у вiданнi органiзацiй, пiдприємств транспорту, зобов'язанi приймати на зберiгання речi пасажирiв та iнших осiб незалежно вiд наявностi у них проїзних документiв.

     2. На пiдтвердження прийняття речi на зберiгання до камери схову (крiм автоматичних камер) поклажодавцевi видається квитанцiя або номерний жетон.

     3. Збитки, завданi поклажодавцевi внаслiдок втрати, нестачi або пошкодження речi, зданої до камери схову, вiдшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх вiдшкодування у розмiрi суми оцiнки речi, здiйсненої при переданнi її на зберiгання.

     4. Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберiгати рiч, встановлюється правилами, що видаються вiдповiдно до транспортних кодексiв (статутiв), або за домовленiстю сторiн. Якщо сторона не забрала рiч у встановленi строки, камера схову зобов'язана зберiгати її протягом трьох мiсяцiв. Зi спливом цього строку рiч може бути продана у порядку, встановленому законом.

     5. У разi втрати квитанцiї або номерного жетона рiч, здана до камери схову, видається поклажодавцевi пiсля надання доказiв належностi йому цiєї речi.

     6. До договору про зберiгання речi в автоматичних камерах схову застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

     Стаття 973. Зберiгання речей у гардеробi органiзацiї

     1. Якщо рiч здана у гардероб органiзацiї, зберiгачем є ця органiзацiя.

     Зберiгач речi, зданої до гардеробу, незалежно вiд того, чи здiйснюється зберiгання за плату чи безоплатно, зобов'язаний вжити усiх необхiдних заходiв щодо забезпечення схоронностi речi.

     2. Положення цiєї статтi застосовуються у разi зберiгання верхнього одягу, головних уборiв у мiсцях, спецiально вiдведених для цього, в закладах охорони здоров'я та iнших закладах.

     Стаття 974. Зберiгання речей пасажира пiд час його перевезення

     1. Перевiзник зобов'язаний забезпечити схороннiсть валiзи (сумки), особистих речей пасажира (крiм дорогоцiнностей та грошей), якi пасажир перевозить у вiдведеному мiсцi.

     Стаття 975. Зберiгання речей у готелi

     1. Готель вiдповiдає за схороннiсть речей, внесених до готелю особою, яка проживає у ньому. Рiч вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працiвникам готелю або знаходиться у вiдведеному для особи примiщеннi.

     2. Готель вiдповiдає за втрату грошей, iнших цiнностей (цiнних паперiв, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо переданi готелю на зберiгання.

     3. У разi втрати чи пошкодження речi особа зобов'язана негайно повiдомити про це готель.

     Якщо до закiнчення строку проживання особа не пред'явила свої вимоги до готелю, вважається, що її речi не були втраченi чи пошкодженi.

     4. Положення цiєї статтi застосовуються до зберiгання речей фiзичних осiб у гуртожитках, мотелях, будинках вiдпочинку, пансiонатах, санаторiях та iнших органiзацiях, у примiщеннях яких особа тимчасово проживає.

     Стаття 976. Зберiгання речей, що є предметом спору

     1. Двi або бiльше осiб, мiж якими виник спiр про право на рiч, можуть передати цю рiч третiй особi, яка бере на себе обов'язок пiсля вирiшення спору повернути рiч особi, визначенiй за рiшенням суду або за погодженням усiх осiб, мiж якими є спiр.

     2. Рiч, яка є предметом спору, може бути передана на зберiгання за рiшенням суду.

     Зберiгачем у цьому разi може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленiстю сторiн, мiж якими є спiр. Рiч передається на зберiгання iншiй особi за її згодою, якщо iнше не встановлено законом. Зберiгач має право на плату за рахунок сторiн, мiж якими є спiр.

     Стаття 977. Зберiгання автотранспортних засобiв

     1. Якщо зберiгання автотранспортних засобiв здiйснюється суб'єктом пiдприємницької дiяльностi, такий договiр є публiчним.

     2. За договором зберiгання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спецiальних стоянках зберiгач зобов'язується не допускати проникнення в них стороннiх осiб i видати транспортний засiб за першою вимогою поклажодавця.

     Договiр зберiгання транспортного засобу поширюється також на вiдносини мiж гаражно-будiвельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо iнше не встановлено законом або статутом кооперативу.

     Прийняття автотранспортного засобу на зберiгання посвiдчується квитанцiєю (номером, жетоном).

     Стаття 978. Договiр охорони

     1. За договором охорони охоронець, який є суб'єктом пiдприємницької дiяльностi, зобов'язується забезпечити недоторканнiсть особи чи майна, якi охороняються. Володiлець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язанi виконувати передбаченi договором правила особистої та майнової безпеки i щомiсячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Глава 67
СТРАХУВАННЯ

     Стаття 979. Договiр страхування

     1. Договiр страхування укладається вiдповiдно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", iнших законодавчих актiв.

     2. Законом може бути встановлено обов'язок фiзичної або юридичної особи укласти договiр страхування (обов'язкове страхування).

     3. Вимоги щодо укладення договорiв страхування за окремими класами страхування / категорiями страхових ризикiв для врегулювання правовiдносин, за якими вимагається обов'язкова наявнiсть договору, можуть бути визначенi законодавством.

(У редакцiї Закону України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 980. Предмет договору страхування

     1. Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

     Об'єктом страхування можуть бути:

     життя, здоров'я, працездатнiсть та/або пенсiйне забезпечення;

     майно на правi володiння, користування i розпорядження та/або можливi збитки чи витрати;

     вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду особi або її майну.

(У редакцiї Закону України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 981. Форма договору страхування

     1. Договiр страхування укладається в письмовiй формi з дотриманням вимог до письмової форми правочину, встановлених цим Кодексом.

     Факт укладення договору страхування може посвiдчуватися страховим полiсом (сертифiкатом).

     2. У разi недодержання письмової форми договору страхування такий договiр є нiкчемним.

(У редакцiї Закону України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 982. Iстотнi умови договору страхування

     1. Iстотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмiр грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разi настання страхового випадку (страхова сума), розмiр страхового платежу i строки його сплати, строк договору та iншi умови, визначенi актами цивiльного законодавства.

     Стаття 983. Момент набрання чинностi договором страхування

     1. Договiр страхування набирає чинностi з моменту, передбаченого договором страхування або законодавством.

     2. Дiя договору страхування не поширюється на подiї, що мають ознаки страхового випадку, якi настали до набрання чинностi договором страхування (крiм випадку застосування ретроактивної дати).

(У редакцiї Закону України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 984. Сторони у договорi страхування

     1. Страховиком є юридична особа, яка спецiально створена для здiйснення страхової дiяльностi та одержала у встановленому порядку лiцензiю на здiйснення страхової дiяльностi.

     Вимоги, яким повиннi вiдповiдати страховики, порядок лiцензування їх дiяльностi та здiйснення державного нагляду за страховою дiяльнiстю встановлюються законом.

     2. Страхувальником може бути фiзична або юридична особа.

     Стаття 985. Укладення договору страхування на користь третьої особи

     1. Страхувальник має право укласти iз страховиком договiр страхування на користь третьої особи.

     Особливостi укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

(У редакцiї Закону України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 986. Спiвстрахування

     1. Об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування кiлькома страховиками (спiвстрахування) з визначенням прав та обов'язкiв кожного iз страховикiв.

     2. За погодженням мiж спiвстраховиками i страхувальником один iз спiвстраховикiв може представляти всiх iнших спiвстраховикiв у вiдносинах iз страхувальником, залишаючись вiдповiдальним перед ним у розмiрах своєї частки.

     3. Вимоги, передбаченi для укладення договору страхування, поширюються на укладення договору спiвстрахування.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 987. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 988. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.06.2010р. N 2328-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 989. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 990. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 991. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.06.2020р. N 720-IX, виключена згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 992. Вiдповiдальнiсть страховика

     1. У разi несплати страховиком страхувальниковi або iншiй особi страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмiрi, встановленому договором або законом.

     Стаття 993. Перехiд до страховика прав страхувальника щодо особи, вiдповiдальної за завданi збитки

     1. До страховика, який здiйснив страхову виплату (вiдшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або iнша особа, що одержала страхову виплату (вiдшкодування), має до особи, вiдповiдальної за завданi збитки.

(У редакцiї Закону України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 994. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 995. Наслiдки припинення юридичної особи - страхувальника

     1. Якщо юридична особа - страхувальник припиняється i встановлюються її правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступникiв.

     Стаття 996. Наслiдки визнання страхувальника - фiзичної особи недiєздатною або обмеження її цивiльної дiєздатностi

     1. Права та обов'язки страхувальника - фiзичної особи, яка визнана судом недiєздатною, здiйснюються її опiкуном з моменту визнання особи недiєздатною.

     Договiр страхування, за яким застрахована вiдповiдальнiсть фiзичної особи, яка визнана судом недiєздатною, припиняється з моменту визнання особи недiєздатною.

     2. Страхувальник - фiзична особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена судом, здiйснює свої права та обов'язки страхувальника лише за згодою пiклувальника.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 997. Припинення договору страхування

     1. Договiр страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

     2. Частину другу виключено.

     3. Частину третю виключено.

     4. Частину четверту виключено.

     5. Частину п'яту виключено.

     6. Частину шосту виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 998. Недiйснiсть договору страхування

     1. Договiр страхування є нiкчемним або визнається недiйсним у випадках, встановлених законом.

     2. Наслiдки недiйсностi договору страхування визначаються вiдповiдно до положень про недiйснiсть правочинiв, встановлених цим Кодексом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 999. Обов'язкове страхування

     1. Законом може бути встановлений обов'язок фiзичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або вiдповiдальностi перед iншими особами за свiй рахунок чи за рахунок заiнтересованої особи (обов'язкове страхування).

     2. До вiдносин, що випливають iз обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо iнше не встановлено актами цивiльного законодавства.

Глава 68
ДОРУЧЕННЯ

     Стаття 1000. Договiр доручення

     1. За договором доручення одна сторона (повiрений) зобов'язується вчинити вiд iменi та за рахунок другої сторони (довiрителя) певнi юридичнi дiї. Правочин, вчинений повiреним, створює, змiнює, припиняє цивiльнi права та обов'язки довiрителя.

     2. Договором доручення може бути встановлено виключне право повiреного на вчинення вiд iменi та за рахунок довiрителя всiх або частини юридичних дiй, передбачених договором. У договорi можуть бути встановленi строк дiї такого доручення та (або) територiя, у межах якої є чинним виключне право повiреного.

     Стаття 1001. Строк договору доручення

     1. Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повiрений має право дiяти вiд iменi довiрителя.

     Стаття 1002. Право повiреного на плату

     1. Повiрений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     2. Якщо в договорi доручення не визначено розмiру плати повiреному або порядок її виплати, вона виплачується пiсля виконання доручення вiдповiдно до звичайних цiн на такi послуги.

     Стаття 1003. Змiст доручення

     1. У договорi доручення або у виданiй на пiдставi договору довiреностi мають бути чiтко визначенi юридичнi дiї, якi належить вчинити повiреному. Дiї, якi належить вчинити повiреному, мають бути правомiрними, конкретними та здiйсненними.

     Стаття 1004. Виконання доручення

     1. Повiрений зобов'язаний вчиняти дiї вiдповiдно до змiсту даного йому доручення. Повiрений може вiдступити вiд змiсту доручення, якщо цього вимагають iнтереси довiрителя i повiрений не мiг попередньо запитати довiрителя або не одержав у розумний строк вiдповiдi на свiй запит. У цьому разi повiрений повинен повiдомити довiрителя про допущенi вiдступи вiд змiсту доручення як тiльки це стане можливим.

     2. Повiреному, який дiє як комерцiйний представник (стаття 243 цього Кодексу), довiрителем може бути надано право вiдступати в iнтересах довiрителя вiд змiсту доручення без попереднього запиту про це. Комерцiйний представник повинен в розумний строк повiдомити довiрителя про допущенi вiдступи вiд його доручення, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 1005. Особисте виконання договору доручення

     1. Повiрений повинен виконати дане йому доручення особисто.

     Повiрений має право передати виконання доручення iншiй особi (замiсниковi), якщо це передбачено договором або якщо повiрений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони iнтересiв довiрителя. Повiрений, який передав виконання доручення замiсниковi, повинен негайно повiдомити про це довiрителя. У цьому разi повiрений вiдповiдає лише за вибiр замiсника.

     2. Довiритель має право у будь-який час вiдхилити замiсника, якого обрав повiрений.

     3. Якщо замiсник повiреного був указаний у договорi доручення, повiрений не вiдповiдає за вибiр замiсника та за вчиненi ним дiї.

     4. Якщо договором доручення не передбачена можливiсть вчинення дiй замiсником повiреного або така можливiсть передбачена, але замiсник у договорi не вказаний, повiрений вiдповiдає за вибiр замiсника.

     Стаття 1006. Обов'язки повiреного

     1. Повiрений зобов'язаний:

     1) повiдомляти довiрителевi на його вимогу всi вiдомостi про хiд виконання його доручення;

     2) пiсля виконання доручення або в разi припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довiрителевi довiренiсть, строк якої не закiнчився, i надати звiт про виконання доручення та виправднi документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

     3) негайно передати довiрителевi все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

     Стаття 1007. Обов'язки довiрителя

     1. Довiритель зобов'язаний видати повiреному довiренiсть на вчинення юридичних дiй, передбачених договором доручення.

     2. Довiритель зобов'язаний, якщо iнше не встановлено договором:

     1) забезпечити повiреного засобами, необхiдними для виконання доручення;

     2) вiдшкодувати повiреному витрати, пов'язанi з виконанням доручення.

     3. Довiритель зобов'язаний негайно прийняти вiд повiреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.

     4. Довiритель зобов'язаний виплатити повiреному плату, якщо вона йому належить.

     Стаття 1008. Припинення договору доручення

     1. Договiр доручення припиняється на загальних пiдставах припинення договору, а також у разi:

     1) вiдмови довiрителя або повiреного вiд договору;

     2) визнання довiрителя або повiреного недiєздатним, обмеження його цивiльної дiєздатностi або визнання безвiсно вiдсутнiм;

     3) смертi довiрителя або повiреного.

     2. Довiритель або повiрений мають право вiдмовитися вiд договору доручення у будь-який час. Вiдмова вiд права на вiдмову вiд договору доручення є нiкчемною.

     3. Якщо повiрений дiє як пiдприємець, сторона, яка вiдмовляється вiд договору, має повiдомити другу сторону про вiдмову вiд договору не пiзнiш як за один мiсяць до його припинення, якщо тривалiший строк не встановлений договором.

     У разi припинення юридичної особи, яка є комерцiйним представником, довiритель має право вiдмовитися вiд договору доручення без попереднього повiдомлення про це повiреному.

     Стаття 1009. Наслiдки припинення договору доручення

     1. Якщо договiр доручення припинений до того, як доручення було повнiстю виконане повiреним, довiритель повинен вiдшкодувати повiреному витрати, пов'язанi з виконанням доручення, а якщо повiреному належить плата - також виплатити йому плату пропорцiйно виконанiй ним роботi. Це положення не застосовується до виконання повiреним доручення пiсля того, як вiн довiдався або мiг довiдатися про припинення договору доручення.

     2. Вiдмова довiрителя вiд договору доручення не є пiдставою для вiдшкодування збиткiв, завданих повiреному припиненням договору, крiм випадку припинення договору, за яким повiрений дiяв як комерцiйний представник.

     3. Вiдмова повiреного вiд договору доручення не є пiдставою для вiдшкодування збиткiв, завданих довiрителевi припиненням договору, крiм випадку вiдмови повiреного вiд договору за таких умов, коли довiритель позбавлений можливостi iнакше забезпечити свої iнтереси, а також вiдмови вiд договору, за яким повiрений дiяв як комерцiйний представник.

     Стаття 1010. Обов'язки спадкоємця повiреного та лiквiдатора юридичної особи - повiреного

     1. У разi смертi повiреного його спадкоємцi повиннi повiдомити довiрителя про припинення договору доручення та вжити заходiв, необхiдних для охорони майна довiрителя, зокрема зберегти його речi, документи та передати їх довiрителевi.

     2. У разi лiквiдацiї юридичної особи - повiреного лiквiдатор повинен повiдомити довiрителя про припинення договору доручення та вжити заходiв, необхiдних для охорони майна довiрителя, зберегти його речi, документи та передати довiрителевi.

Глава 69
КОМIСIЯ

     Стаття 1011. Договiр комiсiї

     1. За договором комiсiї одна сторона (комiсiонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комiтента) за плату вчинити один або кiлька правочинiв вiд свого iменi, але за рахунок комiтента.

     Стаття 1012. Умови договору комiсiї

     1. Договiр комiсiї може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення територiї його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарiв, якi є предметом комiсiї.

     2. Комiтент може бути зобов'язаний утримуватися вiд укладення договору комiсiї з iншими особами.

     3. Iстотними умовами договору комiсiї, за якими комiсiонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його цiну.

     Стаття 1013. Комiсiйна плата

     1. Комiтент повинен виплатити комiсiонеровi плату в розмiрi та порядку, встановлених у договорi комiсiї.

     2. Якщо комiсiонер поручився за виконання правочину третьою особою, вiн має право на додаткову плату.

     3. Якщо договором комiсiї розмiр плати не визначений, вона виплачується пiсля виконання договору комiсiї виходячи iз звичайних цiн за такi послуги.

     4. Якщо договiр комiсiї не був виконаний з причин, якi залежали вiд комiтента, комiсiонер має право на комiсiйну плату на загальних пiдставах.

     5. У разi розiрвання або односторонньої вiдмови вiд договору комiсiї комiсiонер має право на плату за фактично вчиненi дiї.

     Стаття 1014. Виконання договору комiсiї

     1. Комiсiонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбiльш вигiдних для комiтента, i вiдповiдно до його вказiвок. Якщо у договорi комiсiї таких вказiвок немає, комiсiонер зобов'язаний вчиняти правочини вiдповiдно до звичаїв дiлового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

     2. Якщо комiсiонер вчинив правочин на умовах бiльш вигiдних, нiж тi, що були визначенi комiтентом, додарвово одержана вигода належить комiтентовi.

     Стаття 1015. Субкомiсiя

     1. За згодою комiтента комiсiонер має право укласти договiр субкомiсiї з третьою особою (субкомiсiонером), залишаючись вiдповiдальним за дiї субкомiсiонера перед комiтентом.

     За договором субкомiсiї комiсiонер набуває щодо субкомiсiонера права та обов'язки комiтента.

     2. У виняткових випадках, якщо цього вимагають iнтереси комiтента, комiсiонер має право укласти договiр субкомiсiї без згоди комiтента.

     3. Комiтент не має права без згоди комiсiонера вступати у вiдносини з субкомiсiонером.

     Стаття 1016. Виконання договору, укладеного комiсiонером з третьою особою

     1. Комiтент зобов'язаний забезпечити комiсiонера усiм необхiдним для виконання обов'язку перед третьою особою.

     2. За договором, укладеним з третьою особою, комiсiонер набуває права навiть тодi, коли комiтент був названий у договорi або прийняв вiд третьої особи виконання договору.

     3. Комiсiонер не вiдповiдає перед комiтентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комiтента, крiм випадкiв, коли комiсiонер був необачним при виборi цiєї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

     4. У разi порушення третьою особою договору, укладеного з нею комiсiонером, комiсiонер зобов'язаний негайно повiдомити про це комiтента, зiбрати та забезпечити необхiднi докази. Комiтент має право вимагати вiд комiсiонера вiдступлення права вимоги до цiєї особи.

     Стаття 1017. Вiдступ вiд вказiвок комiтента

     1. Комiсiонер має право вiдступити вiд вказiвок комiтента, якщо цього вимагають iнтереси комiтента i комiсiонер не мiг попередньо запитати комiтента або не одержав у розумний строк вiдповiдi на свiй запит. У цьому разi комiсiонер повинен повiдомити комiтента про допущенi вiдступи вiд його вказiвок як тiльки це стане можливим.

     2. Комiсiонеровi, який є пiдприємцем, може бути надано право вiдступати вiд вказiвок комiтента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повiдомленням комiтента про допущенi вiдступи.

     3. Комiсiонер, який продав майно за нижчою цiною, повинен заплатити рiзницю комiтентовi, якщо комiсiонер не доведе, що вiн не мав можливостi продати майно за погодженою цiною, а його продаж за нижчою цiною попередив бiльшi збитки.

     Якщо для вiдступу вiд вказiвок комiтента потрiбний був попереднiй запит, комiсiонер має також довести, що вiн не мiг попередньо запитати комiтента або одержати в розумний строк вiдповiдi на свiй запит.

     4. Якщо комiсiонер купив майно за вищою цiною, нiж була погоджена, комiтент має право не прийняти його, заявивши про це комiсiонеровi в розумний строк пiсля отримання вiд нього повiдомлення про цю купiвлю.

     Якщо комiтент не надiшле комiсiонеровi повiдомлення про вiдмову вiд купленого для нього майна, воно вважається прийнятим комiтентом.

     5. Якщо комiсiонер при купiвлi майна заплатив рiзницю у цiнi, комiтент не має права вiдмовитися вiд прийняття виконання договору.

     Стаття 1018. Право власностi комiтента

     1. Майно, придбане комiсiонером за рахунок комiтента, є власнiстю комiтента.

     Стаття 1019. Право комiсiонера на притримання речi

     1. Комiсiонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комiсiї притримати рiч, яка має бути передана комiтентовi.

     2. У разi оголошення комiтента банкрутом комiсiонер вважається заставодержателем притриманої ним речi.

     Стаття 1020. Право комiсiонера на вiдрахування з грошових коштiв, що належать комiтентовi

     1. Комiсiонер має право вiдраховувати належнi йому за договором суми з усiх грошових коштiв, що надiйшли до нього для комiтента, якщо iншi кредитори комiтента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог iз грошових коштiв, що належать комiтентовi.

     Стаття 1021. Обов'язок комiсiонера зберiгати майно комiтента

     1. Комiсiонер вiдповiдає перед комiтентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комiтента.

     2. Якщо при прийняттi комiсiонером майна, що надiйшло вiд комiтента, або майна, що надiйшло для комiтента, будуть виявленi недостача або пошкодження, а також у разi завдання шкоди майну комiтента комiсiонер повинен негайно повiдомити про це комiтента i вжити заходiв щодо охорони його прав та iнтересiв.

     3. Комiсiонер, який не застрахував майно комiтента, вiдповiдає за втрату, недостачу, пошкодження майна комiтента, якщо вiн був зобов'язаний застрахувати майно за рахунок комiтента вiдповiдно до договору або звичаїв дiлового обороту.

     Стаття 1022. Звiт комiсiонера

     1. Пiсля вчинення правочину за дорученням комiтента комiсiонер повинен надати комiтентовi звiт i передати йому все одержане за договором комiсiї.

     2. Комiтент, який має заперечення щодо звiту комiсiонера, повинен повiдомити його про це протягом тридцяти днiв вiд дня отримання звiту. Якщо такi заперечення не надiйдуть, звiт вважається прийнятим.

     Стаття 1023. Прийняття комiтентом виконання за договором комiсiї

     1. Комiтент зобов'язаний:

     1) прийняти вiд комiсiонера все належно виконане за договором комiсiї;

     2) оглянути майно, придбане для нього комiсiонером, i негайно повiдомити комiсiонера про виявленi у цьому майнi недолiки.

     Стаття 1024. Право комiсiонера на вiдшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору комiсiї

     1. Комiсiонер має право на вiдшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язкiв за договором комiсiї, зокрема у випадку, якщо вiн або субкомiсiонер вжив усiх заходiв щодо вчинення правочину, але не мiг його вчинити за обставин, якi вiд нього не залежали.

     Стаття 1025. Право комiтента на вiдмову вiд договору комiсiї

     1. Комiтент має право вiдмовитися вiд договору комiсiї.

     2. Якщо договiр комiсiї укладено без визначення строку, комiтент повинен повiдомити комiсiонера про вiдмову вiд договору не пiзнiше нiж за тридцять днiв.

     3. У разi вiдмови комiтента вiд договору комiсiї вiн повинен

     у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комiсiонера. У разi невиконання комiтентом цього обов'язку комiсiонер має право передати це майно на зберiгання за рахунок комiтента або продати майно за найвигiднiшою для комiтента цiною.

     4. У разi вiдмови комiтента вiд договору комiсiї комiсiонер має право на вiдшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору.

     Стаття 1026. Право комiсiонера на вiдмову вiд договору комiсiї

     1. Комiсiонер має право вiдмовитися вiд договору комiсiї лише тодi, коли строк не встановлений договором. Комiсiонер повинен повiдомити комiтента про вiдмову вiд договору не пiзнiше нiж за тридцять днiв.

     Комiсiонер, який вiдмовився вiд договору комiсiї, повинен вжити заходiв, необхiдних для збереження майна комiтента.

     2. У разi вiдмови комiсiонера вiд договору комiсiї комiтент повинен розпорядитися своїм майном, яке є у комiсiонера, протягом п'ятнадцяти днiв вiд дня отримання повiдомлення про вiдмову комiсiонера вiд договору. У разi невиконання комiтентом цього обов'язку комiсiонер має право передати це майно на зберiгання за рахунок комiтента або продати майно за найвигiднiшою для комiтента цiною.

     Стаття 1027. Наслiдки смертi фiзичної особи або припинення юридичної особи - комiсiонера

     1. У разi смертi фiзичної особи або лiквiдацiї юридичної особи - комiсiонера договiр комiсiї припиняється.

     2. Якщо юридична особа - комiсiонер припиняється i встановлюються її правонаступники, права та обов'язки комiсiонера переходять до правонаступникiв, якщо протягом строку, встановленого для заявлення кредиторами своїх вимог, комiтент не повiдомить про вiдмову вiд договору.

     Стаття 1028. Особливостi окремих видiв комiсiї

     1. Законом можуть бути встановленi особливостi договору комiсiї щодо окремих видiв майна.

Глава 70
УПРАВЛIННЯ МАЙНОМ

     Стаття 1029. Договiр управлiння майном

     1. За договором управлiння майном одна сторона (установник управлiння) передає другiй сторонi (управителевi) на певний строк майно в управлiння, а друга сторона зобов'язується за плату здiйснювати вiд свого iменi управлiння цим майном в iнтересах установника управлiння або вказаної ним особи (вигодонабувача).

     2. Договiр управлiння майном може засвiдчувати виникнення в управителя права довiрчої власностi на отримане в управлiння майно.

     Довiрча власнiсть на отримане в управлiння нерухоме майно, об'єкт незавершеного будiвництва, майбутнiй об'єкт нерухомостi виникає з моменту її державної реєстрацiї у Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно.

     Законом чи договором управлiння майном можуть бути передбаченi обмеження права довiрчої власностi управителя.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2003р. N 980-IV, вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 1030. Предмет договору управлiння майном

     1. Предметом договору управлiння майном можуть бути пiдприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома рiч, цiннi папери, майновi права, крiм майнових прав iнтелектуальної власностi, та iнше майно.

     2. Не можуть бути предметом договору управлiння майном грошовi кошти, крiм випадкiв, коли право здiйснювати управлiння грошовими коштами прямо встановлено законом.

     3. Майно, передане в управлiння, має бути вiдокремлене вiд iншого майна установника управлiння та вiд майна управителя.

     Майно, передане в управлiння, має облiковуватися в управителя на окремому балансi, i щодо нього ведеться окремий облiк.

     Розрахунки, пов'язанi з управлiнням майном, здiйснюються на окремому банкiвському рахунку.

     4. Майно, набуте управителем у результатi управлiння майном, включається до складу отриманого в управлiння майна.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2003р. N 980-IV, вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 1031. Форма договору управлiння майном

     1. Договiр управлiння майном укладається в письмовiй формi.

     2. Договiр управлiння нерухомим майном, об'єктом незавершеного будiвництва, майбутнiм об'єктом нерухомостi пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 11.02.2010р. N 1878-VI, вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 1032. Установник управлiння

     1. Установником управлiння є власник майна.

     2. Якщо власником майна є фiзична особа, мiсце перебування якої невiдоме або її визнано безвiсно вiдсутньою, установником управлiння є орган опiки та пiклування.

     3. Якщо власником майна є малолiтня особа або фiзична особа, яка визнана недiєздатною, установником управлiння може бути опiкун або орган опiки та пiклування.

     4. Якщо власником майна є неповнолiтня особа, установником управлiння є ця особа за дозволом батькiв (усиновлювачiв) або пiклувальника.

     5. Якщо власником майна є особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, установником управлiння є її пiклувальник.

     6. У випадках, встановлених законом, установником управлiння може бути Нацiональне агентство України з питань виявлення, розшуку та управлiння активами, одержаними вiд корупцiйних та iнших злочинiв.

     7. У разi переходу права власностi на майно, що є предметом договору управлiння, вiд установника управлiння до iншої особи договiр управлiння не припиняється, крiм випадкiв, коли право власностi на майно переходить внаслiдок звернення на нього стягнення.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.02.2016р. N 1021-VIII)

     Стаття 1033. Управитель

     1. Управителем може бути суб'єкт пiдприємницької дiяльностi.

     2. Управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республiки Крим або орган мiсцевого самоврядування, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Вигодонабувач не може бути управителем.

     4. Управитель дiє без довiреностi.

     5. Управитель, якщо це визначено договором про управлiння майном, є довiрчим власником цього майна, яким вiн володiє, користується i розпоряджається вiдповiдно до закону та договору управлiння майном. Договiр про управлiння майном не тягне за собою переходу права власностi до управителя на майно, передане в управлiння.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законами України вiд 19.06.2003р. N 980-IV, вiд 15.12.2005р. N 3201-IV)

     Стаття 1034. Особа, яка набуває вигоди вiд майна, що передане в управлiння

     1. Вигоди вiд майна, що передане в управлiння, належать установниковi управлiння.

     2. Установник управлiння може вказати в договорi особу, яка має право набувати вигоди вiд майна, переданого в управлiння (вигодонабувача).

     Стаття 1035. Iстотнi умови договору управлiння майном

     1. Iстотними умовами договору управлiння майном є:

     1) перелiк майна, що передається в управлiння;

     2) розмiр i форма плати за управлiння майном.

     Стаття 1036. Строк договору управлiння майном

     1. Строк управлiння майном встановлюється у договорi управлiння майном.

     Якщо сторони не визначили строку договору управлiння майном, вiн вважається укладеним на п'ять рокiв.

     2. У разi вiдсутностi заяви однiєї iз сторiн про припинення або змiну договору управлiння майном пiсля закiнчення його строку договiр вважається продовженим на такий самий строк i на таких самих умовах.

     Стаття 1037. Права та обов'язки управителя

     1. Управитель управляє майном вiдповiдно до умов договору. Управитель може вiдчужувати майно, передане в управлiння, укладати щодо нього договiр застави лише за згодою установника управлiння.

     2. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управлiння, вiдповiдно до статтi 396 цього Кодексу.

     Стаття 1038. Здiйснення управлiння майном

     1. Управитель управляє майном особисто, крiм випадкiв, встановлених статтею 1041 цього Кодексу.

     2. Управитель, вчиняючи фактичнi та юридичнi дiї, пов'язанi з управлiнням майном, зобов'язаний повiдомляти осiб, з якими вiн вчиняє правочини, про те, що вiн є управителем, а не власником майна.

     3. У правочинах щодо майна, переданого в управлiння, якi вчиняються у письмовiй формi, вказується про те, що вони вчиненi управителем. У разi вiдсутностi такої вказiвки управитель зобов'язується перед третiми особами особисто.

     Стаття 1039. Передання в управлiння майна, що є предметом договору застави

     1. Майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управлiння.

     2. Установник управлiння зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управлiння, є предметом договору застави.

     Якщо установник управлiння не попередив управителя i сам управитель не знав i не мiг знати про те, що майно, яке передане в управлiння, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розiрвання договору та виплати належної йому за договором плати вiдповiдно до строку управлiння цим майном.

     Стаття 1040. Звернення стягнення на майно, передане в управлiння, за вимогою кредитора установника управлiння

     1. Звернення стягнення на майно, передане в управлiння, за вимогою кредитора установника управлiння не допускається, крiм випадку визнання установника управлiння банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. У разi визнання установника управлiння банкрутом договiр управлiння цим майном припиняється i воно включається до лiквiдацiйної маси.

     Стаття 1041. Передання права управлiння майном iншiй особi

     1. Управитель може доручити iншiй особi (замiсниковi) вчинити вiд його iменi дiї, необхiднi для управлiння майном, якщо це передбачено договором управлiння майном або цього вимагають iнтереси установника управлiння або вигодонабувача у разi неможливостi отримати в розумний строк вiдповiднi вказiвки установника управлiння. Управитель вiдповiдає за дiї обраного ним замiсника, як за свої власнi.

     Стаття 1042. Право управителя на плату

     1. Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на вiдшкодування необхiдних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлiнням майном.

     2. Управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним вiдповiдно до нього договором, має право вiдраховувати належнi йому вiдповiдно до частини першої цiєї статтi грошовi суми безпосередньо з доходiв вiд використання майна, переданого в управлiння.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.12.2008р. N 692-VI)

     Стаття 1043. Вiдповiдальнiсть управителя

     1. Управитель, який не виявив при управлiннi майном належної турботливостi про iнтереси установника управлiння або вигодонабувача, зобов'язаний вiдшкодувати установниковi управлiння завданi збитки, а вигодонабувачевi - упущену вигоду.

     Управитель вiдповiдає за завданi збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслiдок непереборної сили, винних дiй установника управлiння або вигодонабувача.

     2. Управитель несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за боргами, що виникли у зв'язку iз здiйсненням ним управлiння, якщо вартостi майна, переданого в управлiння, недостатньо для задоволення вимог кредиторiв.

     3. Субсидiарна вiдповiдальнiсть управителя, встановлена частиною другою цiєї статтi, настає також у разi вчинення правочинiв з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що третi особи, якi беруть участь у правочинi, доведуть, що вони не знали i не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разi установник управлiння може вимагати вiд управителя вiдшкодування завданих ним збиткiв.

     Стаття 1044. Припинення договору управлiння майном

     1. Договiр управлiння майном припиняється у разi:

     1) загибелi майна, переданого в управлiння;

     2) припинення договору за заявою однiєї iз сторiн у зв'язку iз закiнченням його строку;

     3) смертi фiзичної особи - вигодонабувача або лiквiдацiї юридичної особи - вигодонабувача, якщо iнше не встановлено договором;

     4) вiдмови вигодонабувача вiд одержання вигоди за договором;

     5) визнання управителя недiєздатним, безвiсно вiдсутнiм, обмеження його цивiльної дiєздатностi або смертi;

     6) вiдмови управителя або установника управлiння вiд договору управлiння майном у зв'язку з неможливiстю управителя здiйснювати управлiння майном;

     7) вiдмови установника управлiння вiд договору з iншої, нiж указана в пунктi 6 цiєї частини, причини за умови виплати управителевi плати, передбаченої договором;

     8) визнання фiзичної особи - установника управлiння банкрутом;

     9) повного завершення виконання сторонами договору управлiння майном;

     10) дострокового припинення управлiння майном, якщо це передбачено цим договором, або за рiшенням суду.

     2. У разi вiдмови однiєї сторони вiд договору управлiння майном вона повинна повiдомити другу сторону про це за три мiсяцi до припинення договору, якщо договором не встановлений iнший строк.

     3. У разi припинення договору управлiння майном майно, що було передане в управлiння, або майно, набуте вiд такого управлiння, передається установниковi управлiння у порядку, визначеному договором.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 19.06.2003р. N 980-IV, вiд 18.12.2008р. N 692-VI)

     Стаття 1045. Особливостi управлiння цiнними паперами

     1. Особливостi управлiння цiнними паперами встановлюються законом.

Глава 71
ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКIВСЬКИЙ ВКЛАД

     Параграф 1. Позика

     Стаття 1046. Договiр позики

     1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власнiсть другiй сторонi (позичальниковi) грошовi кошти або iншi речi, визначенi родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцевi таку ж суму грошових коштiв (суму позики) або таку ж кiлькiсть речей того ж роду та такої ж якостi.

     Договiр позики є укладеним з моменту передання грошей або iнших речей, визначених родовими ознаками.

     Стаття 1047. Форма договору позики

     1. Договiр позики укладається у письмовiй формi, якщо його сума не менш як у десять разiв перевищує встановлений законом розмiр неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно вiд суми.

     2. На пiдтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або iнший документ, який посвiдчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кiлькостi речей.

     Стаття 1048. Проценти за договором позики

     1. Позикодавець має право на одержання вiд позичальника процентiв вiд суми позики, якщо iнше не встановлено договором або законом. Розмiр i порядок одержання процентiв встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмiр процентiв, їх розмiр визначається на рiвнi облiкової ставки Нацiонального банку України.

     У разi вiдсутностi iншої домовленостi сторiн проценти виплачуються щомiсяця до дня повернення позики.

     2. Договiр позики вважається безпроцентним, якщо:

     1) вiн укладений мiж фiзичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розмiру неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, i не пов'язаний iз здiйсненням пiдприємницької дiяльностi хоча б однiєю iз сторiн;

     2) позичальниковi переданi речi, визначенi родовими ознаками.

     Стаття 1049. Обов'язок позичальника повернути позику

     1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцевi позику (грошовi кошти у такiй самiй сумi або речi, визначенi родовими ознаками, у такiй самiй кiлькостi, такого самого роду та такої самої якостi, що були переданi йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановленi договором.

     Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днiв вiд дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо iнше не встановлено договором.

     2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцевi речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банкiвський рахунок.

     Стаття 1050. Наслiдки порушення договору позичальником

     1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, вiн зобов'язаний сплатити грошову суму вiдповiдно до статтi 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речi, визначенi родовими ознаками, вiн зобов'язаний сплатити неустойку вiдповiдно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується вiд дня, коли речi мали бути повернутi, до дня їх фактичного повернення позикодавцевi, незалежно вiд сплати процентiв, належних йому вiдповiдно до статтi 1048 цього Кодексу.

     2. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разi прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентiв, належних йому вiдповiдно до статтi 1048 цього Кодексу.

     Стаття 1051. Оспорювання договору позики

     1. Позичальник має право оспорити договiр позики на тiй пiдставi, що грошовi кошти або речi насправдi не були одержанi ним вiд позикодавця або були одержанi у меншiй кiлькостi, нiж встановлено договором.

     Якщо договiр позики має бути укладений у письмовiй формi, рiшення суду не може ґрунтуватися на свiдченнях свiдкiв для пiдтвердження того, що грошi або речi насправдi не були одержанi позичальником вiд позикодавця або були одержанi у меншiй кiлькостi, нiж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадкiв, коли договiр був укладений пiд впливом обману, насильства, зловмисної домовленостi представника позичальника з позикодавцем або пiд впливом тяжкої обставини.

     Стаття 1052. Забезпечення виконання зобов'язання позичальником

     1. У разi невиконання позичальником обов'язкiв, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разi втрати забезпечення виконання зобов'язання або погiршення його умов за обставин, за якi позикодавець не несе вiдповiдальностi, позикодавець має право вимагати вiд позичальника дострокового повернення позики та сплати процентiв, належних йому вiдповiдно до статтi 1048 цього Кодексу, якщо iнше не встановлено договором.

     Стаття 1053. Новацiя боргу у позикове зобов'язання

     1. За домовленiстю сторiн борг, що виник iз договорiв купiвлi-продажу, найму майна або з iншої пiдстави, може бути замiнений позиковим зобов'язанням.

     2. Замiна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацiю i здiйснюється у формi, встановленiй для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

     Параграф 2. Кредит

     Стаття 1054. Кредитний договiр

     1. За кредитним договором банк або iнша фiнансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошовi кошти (кредит) позичальниковi у розмiрi та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

     2. До вiдносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цiєї глави, якщо iнше не встановлено цим параграфом i не випливає iз сутi кредитного договору.

     3. Особливостi регулювання вiдносин за договором про надання споживчого кредиту встановленi законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI)

     Стаття 1055. Форма кредитного договору

     1. Кредитний договiр укладається у письмовiй формi.

     2. Кредитний договiр, укладений з недодержанням письмової форми, є нiкчемним.

     Стаття 1056. Вiдмова вiд надання або одержання кредиту

     1. Кредитодавець має право вiдмовитися вiд надання позичальниковi передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязi у разi порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявностi iнших обставин, якi явно свiдчать про те, що наданий позичальниковi кредит своєчасно не буде повернений.

     2. Позичальник має право вiдмовитися вiд одержання кредиту частково або в повному обсязi, повiдомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. У разi порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цiльового використання кредиту кредитодавець має право також вiдмовитися вiд подальшого кредитування позичальника за договором.

     Стаття 1056¹. Проценти за кредитним договором

     1. Процентна ставка за кредитом може бути фiксованою або змiнюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

     2. Розмiр процентiв, тип процентної ставки (фiксована або змiнювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорi залежно вiд кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту i пропозицiй, якi склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розмiру облiкової ставки та iнших факторiв на дату укладення договору.

     3. Фiксована процентна ставка є незмiнною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмiр фiксованої процентної ставки не може бути збiльшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змiнювати розмiр фiксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нiкчемною.

     4. Якщо iнше не встановлено законом, у разi застосування змiнюваної процентної ставки кредитодавець самостiйно, з визначеною у кредитному договорi перiодичнiстю, має право збiльшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку вiдповiдно до умов i в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повiдомити позичальника, а в разi збiльшення процентної ставки - поручителя та iнших зобов'язаних за договором осiб про змiну процентної ставки протягом 15 календарних днiв, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка.

     У разi незгоди позичальника iз збiльшенням процентної ставки позичальник зобов'язаний погасити заборгованiсть за договором у повному обсязi протягом 30 календарних днiв з дня отримання повiдомлення про збiльшення процентної ставки. З дня погашення заборгованостi за кредитним договором у повному обсязi зобов'язання сторiн за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованостi, але не бiльше 30 календарних днiв з дати отримання повiдомлення про збiльшення процентної ставки, застосовується попереднiй розмiр процентної ставки.

     У кредитному договорi встановлюється порядок розрахунку змiнюваної процентної ставки iз застосуванням погодженого сторонами iндексу. Порядок розрахунку змiнюваної процентної ставки повинен забезпечувати точне визначення розмiру процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дiї кредитного договору. Кредитодавець не має права змiнювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змiнюваної процентної ставки без згоди позичальника.

     5. Iндекс, що використовується у формулi визначення змiнюваної процентної ставки, повинен вiдповiдати таким вимогам:

     1) поточне значення iндексу повинно перiодично, але не рiдше одного разу на мiсяць, публiкуватися в медiа або оприлюднюватися через iншi загальнодоступнi регулярнi джерела iнформацiї. Кредитний договiр повинен мiстити посилання на джерело iнформацiї про вiдповiдний iндекс;

     2) iндекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних iндикаторах фiнансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартiсть кредитних ресурсiв;

     3) значення iндексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною дiловою репутацiєю на ринку фiнансових послуг.

     6. У разi застосування змiнюваної процентної ставки у кредитному договорi визначається максимальний розмiр процентної ставки, що може бути застосований.

     7. Особливостi застосування змiнюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

(Доповнено статтею 10561 згiдно iз Законом України вiд 12.12.2008р. N 661-VI, iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 21.01.2010р. N 1822-VI, вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 15.11.2016р. N 1734-VIII, вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 1057. Комерцiйний кредит

     1. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власнiсть другiй сторонi грошових коштiв або речей, якi визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, вiдстрочення або розстрочення оплати товарiв, робiт або послуг (комерцiйний кредит), якщо iнше не встановлено законом.

     2. До комерцiйного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо iнше не встановлено положеннями про договiр, з якого виникло вiдповiдне зобов'язання, i не суперечить сутi такого зобов'язання.

     Стаття 1057¹. Правовi наслiдки недiйсностi кредитного договору

     1. У разi визнання недiйсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслiдки недiйсностi правочину, передбаченi частиною першою статтi 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

     2. Визнаючи недiйсним кредитний договiр, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.

     3. Арешт на майно пiдлягає зняттю, якщо протягом 30 днiв з дня набрання законної сили рiшенням суду про визнання недiйсним кредитного договору кошти у розмiрi, визначеному судом, будуть повернутi кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.

     4. Арешт на майно, накладений вiдповiдно до частини другої цiєї статтi, пiдлягає зняттю пiсля виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмiрi, визначеному судом.

     5. Визнаючи недiйсним договiр застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт пiдлягає зняттю пiсля виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разi визнання кредитного договору недiйсним - пiсля виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмiрi, визначеному судом вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

(Доповнено статтею 10571 згiдно iз Законом України вiд 02.10.2012р. N 5405-VI)

     Параграф 3. Банкiвський вклад

     Стаття 1058. Договiр банкiвського вкладу

     1. За договором банкiвського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла вiд другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надiйшла, зобов'язується виплачувати вкладниковi таку суму та проценти на неї або дохiд в iншiй формi на умовах та в порядку, встановлених договором.

     2. Договiр банкiвського вкладу, в якому вкладником є фiзична особа, є публiчним договором (стаття 633 цього Кодексу).

     3. До вiдносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договiр банкiвського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо iнше не встановлено цiєю главою або не випливає iз сутi договору банкiвського вкладу.

     4. Положення цього параграфа, крiм частини третьої цiєї статтi, абзацу другого частини першої статтi 1059, частини другої статтi 1060, статей 1063 - 1065 цього Кодексу, застосовуються до вiдносин, що виникають пiд час здiйснення кредитною спiлкою дiяльностi щодо залучення коштiв та банкiвських металiв, що пiдлягають поверненню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.07.2023р. N 3254-IX)

     Стаття 1059. Форма договору банкiвського вкладу

     1. Договiр банкiвського вкладу укладається у письмовiй формi.

     Письмова форма договору банкiвського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми пiдтверджено договором банкiвського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифiката чи iншого документа, що вiдповiдає вимогам, встановленим законом, iншими нормативно-правовими актами у сферi банкiвської дiяльностi (банкiвськими правилами) та звичаями дiлового обороту.

     2. У разi недодержання письмової форми договору банкiвського вкладу цей договiр є нiкчемним.

     Стаття 1060. Види банкiвських вкладiв

     1. Договiр банкiвського вкладу укладається на умовах видачi вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зi спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

     Договором може бути передбачено внесення грошової суми на iнших умовах її повернення.

     2. За договором банкiвського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

     Умова договору банкiвського вкладу на вимогу про вiдмову вiд права на одержання вкладу на першу вимогу є нiкчемною.

     3. За договором банкiвського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нарахованi проценти за цим вкладом iз спливом строку, визначеного у договорi банкiвського вкладу.

     Повернення вкладниковi банкiвського строкового вкладу та нарахованих процентiв за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання iнших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банкiвського строкового вкладу.

     4. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зi спливом строку, встановленого договором банкiвського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на iнших умовах повернення, пiсля настання визначених договором обставин договiр вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо iнше не встановлено договором.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 424-VIII)

     Стаття 1061. Проценти на банкiвський вклад

     1. Банк виплачує вкладниковi проценти на суму вкладу в розмiрi, встановленому договором банкiвського вкладу.

     Якщо договором не встановлений розмiр процентiв, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмiрi облiкової ставки Нацiонального банку України.

     2. Банк має право змiнити розмiр процентiв, якi виплачуються на вклади на вимогу, якщо iнше не встановлено договором.

     У разi зменшення банком розмiру процентiв на вклади на вимогу новий розмiр процентiв застосовується до вкладiв, внесених до повiдомлення вкладникiв про зменшення процентiв, зi спливом одного мiсяця з моменту вiдповiдного повiдомлення, якщо iнше не встановлено договором.

     3. Встановлений договором розмiр процентiв на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разi настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо iнше не встановлено законом.

     4. Умова договору щодо права банку змiнювати розмiр процентiв на строковий вклад в односторонньому порядку є нiкчемною.

     5. Проценти на банкiвський вклад нараховуються вiд дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладниковi або списанню з рахунка вкладника з iнших пiдстав.

     6. Проценти на банкiвський вклад виплачуються вкладниковi на його вимогу зi спливом кожного кварталу окремо вiд суми вкладу, а невитребуванi у цей строк проценти збiльшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо iнше не встановлено договором банкiвського вкладу.

     У разi повернення вкладу виплачуються усi нарахованi до цього моменту проценти.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.12.2008р. N 661-VI)

     Стаття 1062. Внесення грошових коштiв на рахунок вкладника iншою особою

     1. На рахунок за банкiвським вкладом зараховуються грошовi кошти, якi надiйшли до банку на iм'я вкладника вiд iншої особи, якщо договором банкiвського вкладу не передбачено iнше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштiв вiд iншої особи, надавши їй необхiднi данi про рахунок за вкладом.

     2. Кошти, помилково зарахованi на рахунок вкладника, пiдлягають поверненню вiдповiдно до статтi 388 цього Кодексу.

     Стаття 1063. Договiр банкiвського вкладу на користь третьої особи

     1. Фiзична або юридична особа може укласти договiр банкiвського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею iншим способом намiру скористатися такими правами.

     До набуття особою, на користь якої зроблений банкiвський вклад, прав вкладника цi права належать особi, яка зробила вклад.

     Визначення iменi фiзичної особи (стаття 28 цього Кодексу) або найменування юридичної особи (стаття 90 цього Кодексу), на користь якої зроблений вклад, є iстотною умовою договору банкiвського вкладу.

     2. Якщо особа, на користь якої зроблено вклад, вiдмовилася вiд нього, особа, яка уклала договiр банкiвського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє iм'я.

     Стаття 1064. Ощадна книжка

     1. Укладення договору банкiвського вкладу з фiзичною особою i внесення грошових коштiв на її рахунок за вкладом пiдтверджуються ощадною книжкою.

     В ощаднiй книжцi вказуються найменування i мiсцезнаходження банку (його фiлiї), номер рахунка за вкладом, а також усi грошовi суми, зарахованi на рахунок та списанi з рахунка, а також залишок грошових коштiв на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк.

     2. Вiдомостi про вклад, вказанi в ощаднiй книжцi, є пiдставою для розрахункiв за вкладом мiж банком i вкладником.

     3. Видача банкiвського вкладу, виплата процентiв за ним i виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштiв з рахунка за вкладом iншим особам здiйснюються банком у разi пред'явлення ощадної книжки.

     Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

     Стаття 1065. Ощадний (депозитний) сертифiкат

     1. Ощадний (депозитний) сертифiкат пiдтверджує суму вкладу, внесеного у банк, i права вкладника (володiльця сертифiката) на одержання зi спливом встановленого строку суми вкладу та процентiв, встановлених сертифiкатом, у банку, який його видав.

     2. Частину другу виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.05.2015р. N 424-VIII)

Глава 72
БАНКIВСЬКИЙ РАХУНОК

     Параграф 1. Загальнi положення про банкiвський рахунок

(Доповнено назвою параграфа згiдно iз Законом України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII)

     Стаття 1066. Договiр банкiвського рахунка

     1. За договором банкiвського рахунка банк зобов'язується приймати i зараховувати на рахунок, вiдкритий клiєнтовi (володiльцевi рахунка), грошовi кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клiєнта про перерахування i видачу вiдповiдних сум з рахунка та проведення iнших операцiй за рахунком.

     2. Банк має право використовувати грошовi кошти на рахунку клiєнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

     3. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштiв клiєнта та встановлювати iншi обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбаченi законом, договором мiж банком i клiєнтом або умовами обтяження, предметом якого є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку.

     4. Положення цiєї глави застосовуються до кореспондентських рахункiв та iнших рахункiв банкiв, якщо iнше не встановлено законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII, вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Стаття 1067. Укладення договору банкiвського рахунка

     1. Договiр банкiвського рахунку укладається в письмовiй формi для вiдкриття клiєнтовi або визначенiй ним особi рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.

     2. Банк зобов'язаний укласти договiр банкiвського рахунка з клiєнтом, який звернувся з пропозицiєю вiдкрити рахунок на оголошених банком умовах, що вiдповiдають закону та банкiвським правилам.

     Банк не має права вiдмовити у вiдкриттi рахунка, вчинення вiдповiдних операцiй за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому лiцензiєю, крiм випадкiв, коли банк не має можливостi прийняти на банкiвське обслуговування або якщо така вiдмова допускається законом або банкiвськими правилами.

     У разi необґрунтованого ухилення банку вiд укладення договору банкiвського рахунка клiєнт має право на захист вiдповiдно до цього Кодексу.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Стаття 1068. Операцiї за рахунком, що виконуються банком

     1. Банк зобов'язаний вчиняти для клiєнта операцiї, якi передбаченi для рахункiв даного виду законом, банкiвськими правилами та звичаями дiлового обороту, якщо iнше не встановлено договором банкiвського рахунка.

     2. Банк зобов'язаний зарахувати грошовi кошти, що надiйшли на рахунок клiєнта, в день надходження до банку вiдповiдної платiжної iнструкцiї, якщо iнший строк не встановлений договором банкiвського рахунку або законом.

     3. Банк зобов'язаний за розпорядженням клiєнта видати або перерахувати з його рахунку грошовi кошти в день надходження до банку вiдповiдної платiжної iнструкцiї, якщо iнший строк не передбачений договором банкiвського рахунку або законом.

     4. Клiєнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцiй за рахунком клiєнта, якщо це встановлено договором.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Стаття 1069. Кредитування рахунка

     1. Якщо вiдповiдно до договору банкiвського рахунка банк здiйснює платежi з рахунка клiєнта, незважаючи на вiдсутнiсть на ньому грошових коштiв (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клiєнтовi кредит на вiдповiдну суму вiд дня здiйснення цього платежу.

     2. Права та обов'язки сторiн, пов'язанi з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 i 2 глави 71 цього Кодексу), якщо iнше не встановлено договором або законом.

     3. Розмiр плати за використання клiєнтом коштiв банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвiйну облiкову ставку Нацiонального банку України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.09.2012р. N 5284-VI)

     Стаття 1070. Проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку

     1. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клiєнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо iнше не встановлено договором банкiвського рахунка або законом.

     Сума процентiв зараховується на рахунок клiєнта у строки, встановленi договором, а якщо такi строки не встановленi договором, - зi спливом кожного кварталу.

     2. Проценти, передбаченi частиною першою цiєї статтi, сплачуються банком у розмiрi, встановленому договором, а якщо вiдповiднi умови не встановленi договором, - у розмiрi, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

     Стаття 1071. Пiдстави списання грошових коштiв з рахунка

     1. Банк може списати грошовi кошти з рахунка клiєнта на пiдставi його розпорядження.

     2. Грошовi кошти можуть бути списанi з рахунка клiєнта без його розпорядження на пiдставi рiшення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором мiж банком i клiєнтом або умовами обтяження, предметом якого є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.11.2010р. N 2677-VI, вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII)

     Стаття 1072. Черговiсть списання грошових коштiв з рахунка

     1. Банк виконує платiжнi iнструкцiї вiдповiдно до черговостi їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштiв на рахунку клiєнта, якщо iнше не встановлено договором мiж банком i клiєнтом.

     2. У разi одночасного надходження до банку кiлькох платiжних iнструкцiй, на пiдставi яких здiйснюється списання грошових коштiв, банк списує кошти з рахунку клiєнта у такiй черговостi:

     1) у першу чергу списуються грошовi кошти на пiдставi рiшення суду для задоволення вимог про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення алiментiв;

     2) у другу чергу списуються грошовi кошти на пiдставi рiшення суду для розрахункiв щодо виплати вихiдної допомоги та оплати працi особам, якi працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

     3) у третю чергу списуються грошовi кошти на пiдставi iнших рiшень суду;

     4) у четверту чергу списуються грошовi кошти за платiжними iнструкцiями, що передбачають платежi до бюджету;

     5) у п'яту чергу списуються грошовi кошти за iншими платiжними iнструкцiями в порядку їх послiдовного надходження.

     У разi одночасного надходження до банку платiжної iнструкцiї, наданої вiдповiдно до умов обтяження, предметом якого є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку, та iншої платiжної iнструкцiї, на пiдставi якої здiйснюється списання грошових коштiв, банк списує кошти з рахунку клiєнта позачергово за платiжною iнструкцiєю, наданою вiдповiдно до умов такого обтяження. У разi одночасного надходження до банку кiлькох платiжних iнструкцiй, наданих вiдповiдно до умов обтяжень, предметом яких є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку, банк списує кошти з рахунку клiєнта за такими платiжними iнструкцiями згiдно з прiоритетом вiдповiдних обтяжень.

     3. У разi вiдсутностi (недостатностi) грошових коштiв на рахунку клiєнта банк не веде облiк платiжних iнструкцiй, якщо iнше не встановлено договором мiж банком i клiєнтом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII, у редакцiї Закону України вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Стаття 1073. Правовi наслiдки неналежного виконання банком операцiй за рахунком клiєнта

     1. У разi несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштiв, що надiйшли клiєнтовi, їх безпiдставного списання банком з рахунка клiєнта або порушення банком розпорядження клiєнта про перерахування грошових коштiв з його рахунка банк повинен негайно пiсля виявлення порушення зарахувати вiдповiдну суму на рахунок клiєнта або належного отримувача, сплатити проценти та вiдшкодувати завданi збитки, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 1074. Обмеження права розпоряджання рахунком

     1. Обмеження прав клiєнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крiм випадкiв обмеження права розпоряджання рахунком за рiшенням суду або в iнших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разi зупинення фiнансових операцiй, якi можуть бути пов'язанi з легалiзацiєю (вiдмиванням) доходiв, одержаних злочинним шляхом, або фiнансуванням тероризму та фiнансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активiв, що пов'язанi з тероризмом та його фiнансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фiнансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

     2. Клiєнт не має права без письмової згоди обтяжувача надавати банку розпорядження, а банк не має права їх виконувати, якщо в результатi розмiр грошових коштiв на рахунку буде меншим за розмiр, визначений згiдно з умовами обтяження, предметом якого є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на вiдповiдному банкiвському рахунку.

     3. Пiсля отримання банком письмового повiдомлення обтяжувача про наявнiсть пiдстав для звернення стягнення на предмет обтяження, яким є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку, клiєнт за вiдповiдним договором банкiвського рахунка не вправi без письмової згоди обтяжувача надавати банку розпорядження, а банк не вправi їх виконувати, якщо в результатi розмiр грошових коштiв на рахунку буде меншим за розмiр забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача. Банк не перевiряє наявнiсть пiдстав, зазначених в отриманому ним вiд обтяжувача повiдомленнi.

     4. Якщо на момент отримання банком розпорядження клiєнта банк був письмово повiдомлений клiєнтом про iснування обтяження, банк, який порушив вимоги частин другої i третьої цiєї статтi, вiдповiдає перед обтяжувачем у розмiрi грошових коштiв, списаних ним з рахунка на виконання розпорядження клiєнта.

     5. Згода обтяжувача, передбачена частинами другою i третьою цiєї статтi, може бути виражена у загальнiй формi та/або мiстити умови, за яких така згода вважається наданою. Така згода може бути включена до умов договору, яким встановлюється обтяження майнових прав на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.05.2010р. N 2258-VI, вiд 04.11.2010р. N 2677-VI, вiд 14.10.2014р. N 1702-VII, вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII, вiд 06.12.2019р. N 361-IX)

     Стаття 1075. Розiрвання договору банкiвського рахунка

     1. Договiр банкiвського рахунка розривається за заявою клiєнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клiєнта розривати договiр банкiвського рахунка чи вчиняти iншi дiї, що мають наслiдком припинення договору, у разi якщо грошовi кошти, що знаходяться на вiдповiдному рахунку, замороженi вiдповiдно до Закону України "Про запобiгання та протидiю легалiзацiї (вiдмиванню) доходiв, одержаних злочинним шляхом, фiнансуванню тероризму та фiнансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Клiєнт не має права без згоди обтяжувача за домовленiстю з банком чи односторонньо, у тому числi шляхом односторонньої вiдмови вiд виконання зобов'язання, розривати договiр банкiвського рахунка чи вчиняти iншi дiї, що мають наслiдком припинення договору, у разi якщо майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на вiдповiдному рахунку, є предметом обтяження, якщо iнше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчиненi з порушенням цiєї вимоги, є нiкчемними.

     Згода обтяжувача може бути виражена у загальнiй формi та/або мiстити умови, за яких така згода вважається наданою. Така згода може бути включена до умов договору, яким встановлюється обтяження майнових прав на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку.

     2. Банк має право вимагати розiрвання договору банкiвського рахунка:

     1) якщо сума грошових коштiв, що зберiгаються на рахунку клiєнта, залишилася меншою вiд мiнiмального розмiру, передбаченого банкiвськими правилами або договором, якщо така сума не буде вiдновлена протягом мiсяця вiд дня попередження банком про це;

     2) у разi вiдсутностi операцiй за цим рахунком протягом року, якщо iнше не встановлено договором;

     3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює вiдносини у сферi запобiгання та протидiї легалiзацiї (вiдмиванню) доходiв, одержаних злочинним шляхом, фiнансуванню тероризму та фiнансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

     4) в iнших випадках, встановлених договором або законом.

     3. Залишок грошових коштiв на рахунку видається клiєнтовi або за його вказiвкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на iнший рахунок в строки i в порядку, встановленi банкiвськими правилами.

     4. Банк може вiдмовитися вiд договору банкiвського рахунка та закрити рахунок клiєнта у разi:

     вiдсутностi операцiй за рахунком клiєнта протягом трьох рокiв пiдряд та вiдсутностi залишку грошових коштiв на цьому рахунку;

     наявностi пiдстав, передбачених Законом України "Про запобiгання та протидiю легалiзацiї (вiдмиванню) доходiв, одержаних злочинним шляхом, фiнансуванню тероризму та фiнансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштiв на рахунку клiєнта повертається клiєнту;

     наявностi пiдстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштiв на рахунку клiєнта повертається клiєнту.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 14.10.2014р. N 1702-VII, вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII, вiд 06.12.2019р. N 361-IX, вiд 20.03.2023р. N 2970-IX)

     Стаття 1075¹. Внесення змiн до договору банкiвського рахунка, майновi права на кошти на якому є предметом обтяження

     1. Будь-якi змiни до договору банкiвського рахунка, майновi права на кошти на якому є предметом обтяження (крiм змiн, зазначених у частинi другiй цiєї статтi), вносяться виключно за умови надання попередньої письмової згоди на такi змiни обтяжувачем.

     Згода обтяжувача може бути виражена у загальнiй формi та/або мiстити умови, за яких така згода вважається наданою. Така згода може бути включена до умов договору, яким встановлюється обтяження майнових прав на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку.

     2. Змiни до договору банкiвського рахунка, майновi права на кошти на якому є предметом обтяження, можуть вноситися без згоди обтяжувача, якщо такi змiни не обмежують права обтяжувача, що виникають на пiдставi обтяження. У разi виникнення спору обов'язок щодо доведення того, що вiдповiднi змiни до договору такого банкiвського рахунка не обмежують права обтяжувача, покладається на клiєнта.

     3. У разi порушення вимог цiєї статтi клiєнт зобов'язаний вiдшкодувати обтяжувачу збитки, завданi таким порушенням. Якщо на момент внесення вiдповiдних змiн банк був письмово повiдомлений клiєнтом про iснування обтяження, предметом якого є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на вiдповiдному рахунку, обов'язок щодо вiдшкодування збиткiв банк та клiєнт несуть солiдарно.

(Доповнено статтею 10751 згiдно iз Законом України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII)

     Стаття 1076. Банкiвська таємниця

     1. Банк гарантує таємницю банкiвського рахунка, операцiй за рахунком i вiдомостей про клiєнта.

     Вiдомостi про операцiї та рахунки можуть бути наданi тiльки самим клiєнтам або їхнiм представникам. Iншим особам, у тому числi органам державної влади, їхнiм посадовим i службовим особам, такi вiдомостi можуть бути наданi виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки i банкiвську дiяльнiсть.

     2. У разi розголошення банком вiдомостей, що становлять банкiвську таємницю, клiєнт має право вимагати вiд банку вiдшкодування завданих збиткiв та моральної шкоди.

     3. Банк зобов'язаний за письмовою вимогою обтяжувача за обтяженням, предметом якого є майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку, надавати йому iнформацiю про залишок коштiв на вiдповiдному рахунку, операцiї за ним, обтяження, стосовно яких до банку надiйшли повiдомлення та/або якi взятi банком на облiк, iншi обмеження права розпоряджання рахунком у строк, за який така iнформацiя надається клiєнту, якщо право обтяжувача на отримання вiдповiдної iнформацiї передбачене правочином, на пiдставi якого виникає таке обтяження.

(Доповнено статтею 10751 згiдно iз Законом України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII)

     Параграф 2. Рахунок умовного зберiгання (ескроу)

     Стаття 1076¹. Договiр рахунка умовного зберiгання (ескроу)

     1. За договором рахунка умовного зберiгання (ескроу) банк зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок умовного зберiгання (ескроу), вiдкритий клiєнту (володiльцю рахунка), грошовi кошти, отриманi вiд володiльця рахунка та/або вiд третiх осiб, та перераховувати такi кошти особi (особам), вказанiй володiльцем рахунка (бенефiцiару або бенефiцiарам), а в разi надання бенефiцiаром письмової вказiвки банку - особi (особам), вказанiй бенефiцiаром, якщо це передбачено вiдповiдним договором, або повернути такi кошти володiльцю рахунка за настання пiдстав, передбачених договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     2. Якщо iнше не передбачено договором рахунка умовного зберiгання (ескроу), банк має право використовувати грошовi кошти на рахунку умовного зберiгання (ескроу), гарантуючи вчасне перерахування таких коштiв бенефiцiару (бенефiцiарам), а в разi надання бенефiцiаром письмової вказiвки банку - особi (особам), вказанiй бенефiцiаром, якщо це передбачено вiдповiдним договором, або повернення таких коштiв володiльцю рахунка згiдно з умовами договору рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     3. До вiдносин сторiн у зв'язку з вiдкриттям, обслуговуванням та закриттям рахунка умовного зберiгання (ескроу) застосовуються положення параграфа 1 цiєї глави, якщо iнше не встановлено цим параграфом та не випливає iз змiсту правовiдносин мiж банком, володiльцем рахунка та бенефiцiаром.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 1076². Операцiї за рахунком умовного зберiгання (ескроу)

     1. За рахунком умовного зберiгання (ескроу) виконуються виключно операцiї iз зарахування банком отриманих вiд володiльця рахунка та/або вiд третiх осiб грошових коштiв, якi за настання пiдстав, визначених договором рахунка умовного зберiгання (ескроу), призначенi для перерахування бенефiцiару (у разi надання бенефiцiаром письмової вказiвки банку - вказанiй ним особi, якщо це передбачено вiдповiдним договором), а також операцiї з перерахування таких коштiв бенефiцiару (у разi надання бенефiцiаром письмової вказiвки банку - вказанiй ним особi, якщо це передбачено вiдповiдним договором) або повернення їх володiльцю рахунка вiдповiдно до умов договору рахунка умовного зберiгання (ескроу). У випадках, встановлених статтею 1076⁶ цього Кодексу, за рахунком умовного зберiгання (ескроу) також виконуються операцiї, пов'язанi iз зверненням стягнення на майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), або на права вимоги володiльця рахунка чи бенефiцiара до банку на пiдставi договору рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     2. Зарахування грошових коштiв на рахунок умовного зберiгання (ескроу) здiйснюється одноразово або перiодично в порядку, встановленому договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     3. За настання пiдстав, передбачених договором рахунка умовного зберiгання (ескроу), банк зобов'язаний у встановлений договором строк (за його вiдсутностi - протягом п'яти робочих днiв з дня настання вiдповiдних пiдстав) перерахувати суму, що знаходиться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), бенефiцiару (у разi надання бенефiцiаром письмової вказiвки банку - вказанiй ним особi, якщо це передбачено вiдповiдним договором). Договiр рахунка умовного зберiгання (ескроу) може передбачати перерахування бенефiцiару або вказанiй ним особi суми, що знаходиться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), частинами залежно вiд настання зазначених у договорi пiдстав.

     4. Договiр рахунка умовного зберiгання (ескроу) може передбачати пiдстави, за настання яких вся сума, що знаходиться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), або її частина пiдлягає поверненню володiльцю рахунка.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 1076³. Перевiрка пiдстав для перерахування коштiв з рахунка умовного зберiгання (ескроу)

     1. У разi якщо договiр рахунка умовного зберiгання (ескроу) передбачає надання банку документiв, що пiдтверджують настання пiдстав для перерахування бенефiцiару або вказанiй ним особi грошових коштiв, що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), або повернення таких коштiв володiльцю рахунка, банк перевiряє такi документи на вiдповiднiсть умовам договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) виключно за зовнiшнiми ознаками, якщо iнше не передбачено законом або договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     2. Якщо банк вважає, що наданi документи не вiдповiдають умовам договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) за зовнiшнiми ознаками або iншим вимогам, встановленим договором рахунка умовного зберiгання (ескроу), банк зобов'язаний вiдмовити вiдповiднiй особi у перерахуваннi грошових коштiв з наданням письмового повiдомлення iз зазначенням причин вiдмови протягом п'яти робочих днiв з дня отримання документiв для перерахування коштiв, що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), якщо iнше не передбачено договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     3. Договором рахунка умовного зберiгання (ескроу) на банк може бути покладений обов'язок щодо перевiрки настання пiдстав для перерахування коштiв бенефiцiару або вказанiй ним особi або для повернення коштiв володiльцю рахунка.

     4. Договором рахунка умовного зберiгання (ескроу) обов'язок щодо перевiрки настання пiдстав для перерахування коштiв бенефiцiару (у разi надання бенефiцiаром письмової вказiвки банку - вказанiй ним особi) або повернення коштiв володiльцю рахунка може бути покладено на будь-яку третю особу, про що зазначається у договорi. Договором встановлюються порядок, обставини та умови надання банку такою третьою особою iнформацiї про настання умов для перерахування коштiв.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)

     Стаття 1076⁴. Обмеження щодо розпоряджання коштами на рахунку умовного зберiгання (ескроу)

     1. Якщо iнше не передбачено договором рахунка умовного зберiгання (ескроу), нi володiлець рахунка, нi бенефiцiар не мають права розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу).

     2. У разi якщо договором рахунка умовного зберiгання (ескроу) передбачена можливiсть розпоряджання грошовими коштами на рахунку володiльцем рахунка або бенефiцiаром, сторони договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) можуть встановити у договорi обмеження щодо такого розпоряджання.

     Стаття 1076⁵. Винагорода банку за договором рахунка умовного зберiгання (ескроу)

     1. Договором рахунка умовного зберiгання (ескроу) може передбачатися винагорода банку за послуги, пов'язанi з обслуговуванням рахунка та здiйсненням операцiй за ним.

     2. Винагорода банку не утримується з грошових коштiв, що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), якщо iнше не передбачено договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     Стаття 1076⁶. Статус грошових коштiв на рахунку умовного зберiгання (ескроу)

     1. Звернення стягнення та (або) накладення арешту на грошовi кошти, що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), за зобов'язаннями банку, в якому вiдкрито рахунок (в тому числi у разi його лiквiдацiї), не допускається, крiм суми грошових коштiв на рахунку, яку банк має право утримати як винагороду станом на дату звернення стягнення або накладення арешту згiдно з договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     2. Звернення стягнення та/або накладення арешту на грошовi кошти, що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), за зобов'язаннями володiльця рахунка або бенефiцiара (у тому числi у разi їх лiквiдацiї) не допускається. При цьому допускається звернення стягнення та/або накладення арешту на право вимоги володiльця рахунка або бенефiцiара до банку на пiдставi договору рахунка умовного зберiгання (ескроу), у тому числi на право вимоги виплати грошових коштiв (або їх частини), що знаходяться на рахунку умовного зберiгання (ескроу), за настання пiдстав, встановлених договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     Стаття 1076⁷. Внесення змiн до договору рахунка умовного зберiгання (ескроу)

     1. Будь-якi змiни до договору рахунка умовного зберiгання (ескроу), крiм зазначених у частинi другiй цiєї статтi, вносяться виключно за умови надання письмової згоди на такi змiни бенефiцiаром незалежно вiд того, чи є бенефiцiар стороною договору рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     2. Якщо бенефiцiар не є стороною договору рахунка умовного зберiгання (ескроу), без його згоди до такого договору вносяться змiни, якi не обмежують права бенефiцiара, що виникають на пiдставi договору рахунка умовного зберiгання (ескроу). У разi виникнення спору обов'язок доведення того, що вiдповiднi змiни до договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) не обмежують права бенефiцiара, покладається на банк.

     3. Правочини щодо внесення змiн до договору рахунка умовного зберiгання (ескроу), вчиненi з порушенням вимог цiєї статтi, є нiкчемними.

     Стаття 1076⁸. Припинення договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) та закриття рахунка умовного зберiгання (ескроу)

     1. Договiр рахунка умовного зберiгання (ескроу) припиняється пiсля закiнчення строку (настання термiну припинення) договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) або за настання iнших обставин, встановлених договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     2. Договiр рахунка умовного зберiгання (ескроу) припиняється у разi лiквiдацiї банку, в якому вiдкрито рахунок умовного зберiгання (ескроу).

     3. Розiрвання договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) допускається у будь-який час за заявою володiльця рахунка та виключно за умови отримання письмової згоди бенефiцiара на розiрвання договору. Договiр вважається розiрваним з моменту отримання банком останнього з таких документiв: заяви володiльця рахунка та письмової згоди бенефiцiара на розiрвання договору, а якщо заява володiльця рахунка та письмова згода бенефiцiара мiстяться в одному документi, - з моменту отримання банком такого документа.

     4. У разi припинення або розiрвання договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) банк закриває рахунок умовного зберiгання (ескроу), а грошовi кошти, що знаходяться на рахунку, повертає володiльцевi рахунка, а за настання на момент припинення або розiрвання договору пiдстав, зазначених у договорi рахунка умовного зберiгання (ескроу), такi кошти (або їх частина, якщо це передбачено договором) перераховуються бенефiцiару або вказанiй ним особi, у разi якщо такий бенефiцiар надав вiдповiдну письмову вказiвку банку.

     У разi розiрвання договору рахунка умовного зберiгання (ескроу) за заявою володiльця рахунка та письмовою згодою бенефiцiара володiлець рахунка та бенефiцiар можуть спiльно зазначити у вiдповiднiй заявi та письмовiй згодi, що грошовi кошти (або їх частина) перераховуються володiльцю рахунка та/або бенефiцiару (у разi надання бенефiцiаром письмової вказiвки банку - вказанiй ним особi) чи вказанiй ним особi незалежно вiд настання пiдстав, встановлених договором рахунка умовного зберiгання (ескроу).

     5. Положення статтi 1075 цього Кодексу не застосовуються до договору рахунка умовного зберiгання (ескроу).

	(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX)
	(Доповнено параграфом 2 згiдно iз Законом України вiд 23.03.2017р. N 1983-VIII)

     Параграф 3. Платiжний рахунок

     Стаття 1076⁹. Договiр платiжного рахунку

     1. За договором платiжного рахунку небанкiвський надавач платiжних послуг зобов'язується зараховувати на платiжний рахунок, вiдкритий користувачу платiжних послуг, кошти, що йому надходять, здiйснювати з рахунку видачу готiвкових коштiв та виконувати iншi платiжнi операцiї, якi має право здiйснювати небанкiвський надавач платiжних послуг згiдно з отриманою ним лiцензiєю на надання платiжних послуг.

     2. Небанкiвський надавач платiжних послуг не має права використовувати платiжнi рахунки для залучення вкладiв (депозитiв) або надання фiнансової послуги iз залучення коштiв iз зобов'язанням щодо подальшого їх повернення.

     Небанкiвський надавач платiжних послуг не має права нараховувати проценти на залишок коштiв на платiжному рахунку користувача.

     Абзац третiй виключено.

     3. До вiдносин сторiн у зв'язку з вiдкриттям, обслуговуванням та закриттям платiжного рахунку застосовуються положення параграфа 1 цiєї глави, якщо iнше не встановлено цим параграфом та не випливає iз змiсту правовiдносин мiж небанкiвським надавачем платiжних послуг та користувачем платiжних послуг.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.01.2023р. N 2888-IX)

     Стаття 1076¹⁰. Операцiї за платiжним рахунком, що виконуються небанкiвським надавачем платiжних послуг

     1. Небанкiвський надавач платiжних послуг зобов'язаний виконувати для користувача платiжних послуг платiжнi операцiї, передбаченi для платiжних рахункiв законодавством України та нормативно-правовими актами Нацiонального банку України.

     2. Небанкiвський надавач платiжних послуг зобов'язаний зарахувати кошти, що надiйшли на рахунок користувача платiжних послуг, у день надходження до небанкiвського надавача платiжних послуг вiдповiдної платiжної iнструкцiї, якщо iнший строк не встановлений договором платiжного рахунку або законодавством України.

     3. Небанкiвський надавач платiжних послуг зобов'язаний за розпорядженням користувача платiжних послуг видати або перерахувати з платiжного рахунку кошти в день надходження до небанкiвського надавача платiжних послуг вiдповiдної платiжної iнструкцiї, якщо iнший строк не передбачений договором платiжного рахунку або законодавством України.

     4. Користувач платiжних послуг зобов'язаний сплатити плату за виконання небанкiвським надавачем платiжних послуг операцiй за платiжним рахунком користувача платiжних послуг, якщо це встановлено договором.

(Доповнено параграфом 3 згiдно iз Законом України вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

Глава 73
ФАКТОРИНГ

     Стаття 1077. Поняття договору факторингу

     1. За договором факторингу (фiнансування пiд вiдступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошовi кошти в розпорядження другої сторони (клiєнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосiб), а клiєнт вiдступає або зобов'язується вiдступити факторовi своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

     Клiєнт може вiдступити факторовi свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клiєнта перед фактором.

     2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клiєнтовi послуг, пов'язаних iз грошовою вимогою, право якої вiн вiдступає.

(Iз доповненнями, внесеними Законом України вiд 09.09.2010 року N 2510-VI)

     Стаття 1078. Предмет договору факторингу

     1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

     2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подiєю, воно вважається переданим з моменту настання цiєї подiї.

     У цих випадках додаткове оформлення вiдступлення права грошової вимоги не вимагається.

     Стаття 1079. Сторони у договорi факторингу

     1. Сторонами у договорi факторингу є фактор i клiєнт.

     2. Клiєнтом у договорi факторингу може бути фiзична або юридична особа, яка є суб'єктом пiдприємницької дiяльностi.

     3. Фактором може бути банк або iнша фiнансова установа, яка вiдповiдно до закону має право здiйснювати факторинговi операцiї.

(Iз змiнами, внесеними Законом України вiд 09.09.2010 року N 2510-VI)

     Стаття 1080. Недiйснiсть заборони вiдступлення права грошової вимоги

     1. Договiр факторингу є дiйсним незалежно вiд наявностi домовленостi мiж клiєнтом та боржником про заборону вiдступлення права грошової вимоги або його обмеження.

     У цьому разi клiєнт не звiльняється вiд зобов'язань або вiдповiдальностi перед боржником у зв'язку iз порушенням клiєнтом умови про заборону або обмеження вiдступлення права грошової вимоги.

     Стаття 1081. Вiдповiдальнiсть клiєнта перед фактором

     1. Клiєнт вiдповiдає перед фактором за дiйснiсть грошової вимоги, право якої вiдступається, якщо iнше не встановлено договором факторингу.

     2. Грошова вимога, право якої вiдступається, є дiйсною, якщо клiєнт має право вiдступити право грошової вимоги i в момент вiдступлення цiєї вимоги йому не були вiдомi обставини, внаслiдок яких боржник має право не виконувати вимогу.

     3. Клiєнт не вiдповiдає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої вiдступається i яка пред'явлена до виконання фактором, якщо iнше не встановлено договором факторингу.

     Стаття 1082. Виконання боржником грошової вимоги факторовi

     1. Боржник зобов'язаний здiйснити платiж факторовi за умови, що вiн одержав вiд клiєнта або фактора письмове повiдомлення про вiдступлення права грошової вимоги факторовi i в цьому повiдомленнi визначена грошова вимога, яка пiдлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здiйснений платiж.

     2. Боржник має право вимагати вiд фактора надання йому в розумний строк доказiв того, що вiдступлення права грошової вимоги факторовi справдi мало мiсце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здiйснити платiж клiєнтовi на виконання свого обов'язку перед ним.

     3. Виконання боржником грошової вимоги факторовi вiдповiдно до цiєї статтi звiльняє боржника вiд його обов'язку перед клiєнтом.

     Стаття 1083. Наступне вiдступлення права грошової вимоги

     1. Наступне вiдступлення фактором права грошової вимоги третiй особi не допускається, якщо iнше не встановлено договором факторингу.

     2. Якщо договором факторингу допускається наступне вiдступлення права грошової вимоги, воно здiйснюється вiдповiдно до положень цiєї глави.

     Стаття 1084. Права фактора

     1. Якщо вiдповiдно до умов договору факторингу фiнансування клiєнта здiйснюється шляхом купiвлi у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всi суми, якi вiн одержить вiд боржника на виконання вимоги, а клiєнт не вiдповiдає перед фактором, якщо одержанi ним суми є меншими вiд суми, сплаченої фактором клiєнтовi.

     2. Якщо вiдступлення права грошової вимоги факторовi здiйснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клiєнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клiєнтовi звiт i передати суму, що перевищує суму боргу клiєнта, який забезпечений вiдступленням права грошової вимоги, якщо iнше не встановлено договором факторингу.

     Якщо сума, одержана фактором вiд боржника, виявилася меншою вiд суми боргу клiєнта перед фактором, який забезпечений вiдступленням права вимоги, клiєнт зобов'язаний сплатити факторовi залишок боргу.

     Стаття 1085. Зустрiчнi вимоги боржника

     1. Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здiйснити платiж, боржник має право пред'явити до залiку свої грошовi вимоги, що ґрунтуються на договорi боржника з клiєнтом, якi виникли у боржника до моменту, коли вiн одержав повiдомлення про вiдступлення права грошової вимоги факторовi.

     2. Боржник не може пред'явити факторовi вимоги до клiєнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження вiдступлення права грошової вимоги.

     Стаття 1086. Захист прав боржника

     1. У разi порушення клiєнтом своїх обов'язкiв за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати вiд фактора повернення сум, уже сплачених йому за вiдступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати цi суми безпосередньо вiд клiєнта.

     2. Боржник, який має право одержати безпосередньо вiд клiєнта суми, сплаченi факторовi за вiдступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клiєнтовi грошовi кошти, пов'язанi з вiдступленням права грошової вимоги, або перадав клiєнтовi грошовi кошти, знаючи про порушення клiєнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з вiдступленням права грошової вимоги.

Глава 74
РОЗРАХУНКИ

     Параграф 1. Загальнi положення про розрахунки

     Стаття 1087. Форми розрахункiв

     1. Розрахунки за участю фiзичних осiб, не пов'язанi iз здiйсненням ними пiдприємницької дiяльностi, можуть провадитися у готiвковiй або безготiвковiй формi.

     2. Розрахунки мiж юридичними особами, а також розрахунки за участю фiзичних осiб, пов'язанi iз здiйсненням ними пiдприємницької дiяльностi, провадяться в безготiвковiй формi. Розрахунки мiж цими особами можуть провадитися також готiвкою, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Граничнi суми розрахункiв готiвкою для фiзичних та юридичних осiб, а також для фiзичних осiб - пiдприємцiв вiдповiдно до цiєї статтi встановлюються Нацiональним банком України.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.05.2010р. N 2258-VI, вiд 18.09.2012р. N 5284-VI, вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Стаття 1088. Види безготiвкових розрахункiв

     1. Пiд час здiйснення безготiвкових розрахункiв допускається застосування платiжних iнструкцiй, передбачених законодавством України, банкiвськими правилами та звичаями дiлового обороту.

     2. Сторони у договорi мають право обрати будь-який вид безготiвкових розрахункiв на свiй розсуд.

     3. Безготiвковi розрахунки провадяться через банки, небанкiвських надавачiв платiжних послуг, в яких вiдкрито вiдповiднi рахунки, якщо iнше не випливає iз закону та не обумовлено видом безготiвкових розрахункiв.

     4. Порядок здiйснення безготiвкових розрахункiв регулюється цим Кодексом, законом та банкiвськими правилами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Параграф 2. Виключено.

(згiдно iз Законом України вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Параграф 3. Розрахунки за акредитивом

     Стаття 1093. Акредитив

     1. У разi розрахункiв за акредитивом банк (банк-емiтент) за дорученням клiєнта (платника) - заявника акредитива i вiдповiдно до його вказiвок або вiд свого iменi зобов'язується провести платiж на умовах, визначених акредитивом, або доручає iншому (виконуючому) банку здiйснити цей платiж на користь одержувача грошових коштiв або визначеної ним особи - бенефiцiара.

     2. У разi вiдкриття покритого акредитива при його вiдкриттi бронюються грошовi кошти платника на окремому рахунку в банку-емiтентi або виконуючому банку.

     У разi вiдкриття непокритого акредитива банк-емiтент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовiй вiдсутностi коштiв на рахунку платника за рахунок банкiвського кредиту.

     Стаття 1094. Вiдкличний акредитив

     1. Вiдкличний акредитив може бути змiнений або анульований банком-емiтентом у будь-який час без попереднього повiдомлення одержувача грошових коштiв. Вiдкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емiтента перед одержувачем грошових коштiв.

     2. Виконуючий банк повинен здiйснити платiж або iншi операцiї за вiдкличним акредитивом, якщо до моменту їх здiйснення ним не одержано повiдомлення про змiну умов або анулювання акредитива.

     Стаття 1095. Безвiдкличний акредитив

     1. Безвiдкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змiненi лише за згодою на це одержувача грошових коштiв.

     2. На прохання банку-емiтента виконуючий банк може пiдтвердити безвiдкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емiтента зобов'язання провести платiж вiдповiдно до умов акредитива.

     Безвiдкличний акредитив, пiдтверджений виконуючим банком, не може бути змiнений або анульований без згоди виконуючого банку.

     Стаття 1096. Виконання акредитива

     1. Для виконання акредитива одержувач грошових коштiв подає до виконуючого банку документи, якi передбаченi умовами акредитива, що пiдтверджують виконання всiх умов акредитива.

     У разi порушення хоча б однiєї з цих умов виконання акредитива не провадиться.

     2. Якщо виконуючий банк вiдмовляє у прийняттi документiв, якi за зовнiшнiми ознаками не вiдповiдають умовам акредитива, вiн повинен негайно повiдомити про це одержувача грошових коштiв i банк-емiтент iз визначенням причин вiдмови.

     3. Якщо банк-емiтент, одержавши прийнятi виконуючим банком документи, вважає, що вони не вiдповiдають за зовнiшнiми ознаками умовам акредитива, вiн має право вiдмовитися вiд їх прийняття i вимагати вiд виконуючого банку суму, сплачену одержувачевi грошових коштiв з порушенням умов акредитива.

     Стаття 1097. Вiдповiдальнiсть банку, що виконує акредитив

     1. У разi необґрунтованої вiдмови у виплатi або неправильної виплати грошових коштiв за акредитивом внаслiдок порушення виконуючим банком умов акредитива виконуючий банк несе вiдповiдальнiсть перед банком-емiтентом.

     У разi порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або пiдтвердженого ним безвiдкличного акредитива вiдповiдальнiсть перед платником може бути за рiшенням суду покладена на виконуючий банк.

     Стаття 1098. Закриття акредитива

     1. Акредитив закривається у разi:

     1) спливу строку дiї акредитива;

     2) вiдмови одержувача грошових коштiв вiд використання акредитива до спливу строку його дiї, якщо це передбачено умовами акредитива;

     3) повного або часткового вiдкликання акредитива платником, якщо таке вiдкликання передбачене умовами акредитива.

     Про закриття акредитива виконуючий банк повiдомляє банк-емiтент.

     2. Виконуючий банк одночасно iз закриттям акредитива негайно повертає банку-емiтентовi невикористану суму покритого акредитива. Банк-емiтент повинен зарахувати поверненi суми на рахунок платника.

     Параграф 4. Виключено.

(згiдно iз Законом України вiд 30.06.2021р. N 1591-IX)

     Параграф 5. Розрахунки iз застосуванням розрахункових чекiв

     Стаття 1102. Загальнi положення про розрахунки iз застосуванням розрахункових чекiв

     1. Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що мiстить нiчим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачевi (чекодержателю).

     2. Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошовi кошти на рахунку, якими вiн може розпоряджатися.

     3. Вiдкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

     4. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого вiн виданий.

     5. Порядок та умови використання чекiв встановлюються цим Кодексом, законом та банкiвськими правилами.

     6. Чек має мiстити всi реквiзити, передбаченi банкiвськими правилами. Чек, в якому вiдсутнiй будь-який iз реквiзитiв або до якого внесенi виправлення, є недiйсним.

     7. Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом i банкiвськими правилами.

     Стаття 1103. Оплата чека

     1. Чек оплачується за рахунок грошових коштiв чекодавця.

     Порядок та умови бронювання грошових коштiв на рахунку для розрахункiв iз застосуванням чекiв встановлюються банкiвськими правилами.

     2. Чек пiдлягає оплатi платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встановлений банкiвськими правилами.

     3. Платник за чеком повинен пересвiдчитися усiма можливими способами у справжностi чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.

     4. Збитки, завданi у зв'язку з оплатою пiдробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця - залежно вiд того, з чиєї вини вони були завданi.

     Стаття 1104. Iнкасування чека

     1. Подання чека до банку чекодержателя на iнкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу.

     Оплата чека провадиться у порядку, встановленому статтею 1100 цього Кодексу.

     2. Зарахування коштiв за iнкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться пiсля одержання платежу вiд платника, якщо iнше не передбачено договором мiж чекодержателем i банком.

     Стаття 1105. Повiдомлення про несплату чека

     1. Чекодержатель повинен повiдомити чекодавця про неплатiж протягом двох робочих днiв, наступних за днем вчинення протесту або рiвнозначного акта.

     2. Особа, що не надiслала повiдомлення у зазначений строк, не втрачає своїх прав. Вона вiдшкодовує збитки, якi можуть статися внаслiдок неповiдомлення про несплату чека. Розмiр вiдшкодовуваних збиткiв не може перевищувати суми чека.

     Стаття 1106. Наслiдки несплати чека

     1. У разi вiдмови платника в оплатi чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду. Чекодержатель має право вимагати крiм оплати суми чека вiдшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентiв.

     2. До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давнiсть в один рiк.

Глава 75
РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

     Стаття 1107. Види договорiв щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi

     1. Розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi здiйснюється на пiдставi таких правочинiв:

     1) лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     2) лiцензiйний договiр;

     3) договiр про створення за замовленням i використання об'єкта права iнтелектуальної власностi;

     4) договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi;

     5) iнший правочин щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi.

     2. Правочин щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi укладається у письмовiй (електроннiй) формi, за винятком випадкiв, визначених законом.

     У разi недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi такий договiр є нiкчемним.

     Законом можуть бути встановленi випадки, в яких договiр щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi може укладатись усно.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 1108. Лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi

     1. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права iнтелектуальної власностi (лiцензiар), може надати iншiй особi (лiцензiату) дозвiл на використання цього об'єкта в певнiй обмеженiй сферi (лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi).

     Лiцензiат не має права використовувати об'єкт права iнтелектуальної власностi в iншiй сферi, нiж визначено лiцензiєю на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi.

     2. Лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною лiцензiйного договору.

     3. Лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi може бути виключною, одиничною, невиключною, а також iншого виду, що не суперечить закону.

     Виключна лiцензiя видається лише одному лiцензiату i виключає можливiсть використання лiцензiаром об'єкта права iнтелектуальної власностi у сферi, що обмежена цiєю лiцензiєю, та видачi ним iншим особам лiцензiй на використання цього об'єкта у зазначенiй сферi.

     Одинична лiцензiя видається лише одному лiцензiату i виключає можливiсть видачi лiцензiаром iншим особам лiцензiй на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi у сферi, що обмежена цiєю лiцензiєю, але не виключає можливостi використання лiцензiаром цього об'єкта у зазначенiй сферi.

     Невиключна лiцензiя не виключає можливостi використання лiцензiаром об'єкта права iнтелектуальної власностi у сферi, що обмежена цiєю лiцензiєю, та видачi ним iншим особам лiцензiй на використання цього об'єкта у зазначенiй сферi.

     4. За згодою лiцензiара, наданою у письмовiй формi, лiцензiат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi iншiй особi (сублiцензiю).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 1109. Лiцензiйний договiр

     1. За лiцензiйним договором одна сторона (лiцензiар) надає другiй сторонi (лiцензiату) дозвiл на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi визначеним способом (способами) протягом певного строку на певнiй територiї, а лiцензiат зобов'язується вносити плату за використання об'єкта, якщо iнше не встановлено договором.

     2. У випадках, передбачених лiцензiйним договором, може бути укладений сублiцензiйний договiр, за яким лiцензiат надає iншiй особi (сублiцензiату) сублiцензiю на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi. У цьому разi вiдповiдальнiсть перед лiцензiаром за дiї сублiцензiата несе лiцензiат, якщо iнше не встановлено лiцензiйним договором.

     3. У лiцензiйному договорi визначаються вид лiцензiї, сфера використання об'єкта права iнтелектуальної власностi (конкретнi права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територiя та строк, на якi надаються права, тощо), розмiр, порядок i строки виплати плати за використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, а також iншi умови, якi сторони вважають за доцiльне включити у договiр.

     4. Вважається, що за лiцензiйним договором надається невиключна лiцензiя, якщо iнше не встановлено лiцензiйним договором.

     5. Предметом лiцензiйного договору не можуть бути права на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, якi на момент укладення договору не були чинними.

     6. Права на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi та способи його використання, якi не визначенi у лiцензiйному договорi, вважаються такими, що не наданi лiцензiату.

     7. У разi вiдсутностi в лiцензiйному договорi умови про територiю, на яку поширюються наданi права на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, дiя лiцензiї поширюється на територiю України.

     8. Якщо в лiцензiйному видавничому договорi або iнше вiдтворення твору винагорода визначається у виглядi фiксованої грошової суми, то в договорi має бути встановлений максимальний тираж твору.

     9. Умови лiцензiйного договору, якi суперечать положенням цього Кодексу, є нiкчемними.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 1110. Строк лiцензiйного договору

     1. Лiцензiйний договiр укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пiзнiше спливу строку чинностi виключного майнового права на визначений у договорi об'єкт права iнтелектуальної власностi.

     2. Лiцензiар може вiдмовитися вiд лiцензiйного договору у разi порушення лiцензiатом встановленого договором термiну початку використання об'єкта права iнтелектуальної власностi. Лiцензiар або лiцензiат можуть вiдмовитися вiд лiцензiйного договору у разi порушення другою стороною iнших умов договору.

     3. У разi вiдсутностi у лiцензiйному договорi умови про строк договору вiн вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинностi виключного майнового права на визначений у договорi об'єкт права iнтелектуальної власностi, але не бiльше нiж на п'ять рокiв. Якщо за шiсть мiсяцiв до спливу зазначеного п'ятирiчного строку жодна iз сторiн не повiдомить письмово другу сторону про вiдмову вiд договору, договiр вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна iз сторiн може в будь-який час вiдмовитися вiд договору, письмово повiдомивши про це другу сторону за шiсть мiсяцiв до розiрвання договору, якщо бiльший строк для повiдомлення не встановлений за домовленiстю сторiн.

     Стаття 1111. Типовий лiцензiйний договiр

     1. Уповноваженi вiдомства або творчi спiлки можуть затверджувати типовi лiцензiйнi договори.

     2. Лiцензiйний договiр може мiстити умови, не передбаченi типовим лiцензiйним договором. Умови лiцензiйного договору, укладеного з творцем об'єкта права iнтелектуальної власностi, що погiршують його становище порiвняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нiкчемними i замiнюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

     Стаття 1112. Договiр про створення за замовленням i використання об'єкта права iнтелектуальної власностi

     1. За договором про створення за замовленням i використання об'єкта права iнтелектуальної власностi одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

     2. Договiр про створення за замовленням i використання об'єкта права iнтелектуальної власностi повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

     3. Оригiнал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власнiсть замовника. При цьому майновi права iнтелектуальної власностi на такий твiр залишаються за його автором, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     4. Умови договору про створення за замовленням i використання об'єкта права iнтелектуальної власностi, що обмежують право творця цього об'єкта на створення iнших об'єктiв, є нiкчемними.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX)

     Стаття 1113. Договiр про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi

     1. За договором про передання майнових прав iнтелектуальної власностi одна сторона (особа, що є суб'єктом майнових прав на об'єкт права iнтелектуальної власностi) передає другiй сторонi частково або у повному складi цi права вiдповiдно до закону та на визначених договором умовах.

     Предметом договору про передання майнових прав не можуть бути об'єкти i майновi права, яких не iснувало на момент укладання договору.

     2. Умови договору про передання майнових прав iнтелектуальної власностi на iнший строк, нiж визначено законом, або що погiршують становище творця вiдповiдного об'єкта або його спадкоємцiв порiвняно iз становищем, передбаченим цим Кодексом та iншим законом, чи обмежують право творця на створення iнших об'єктiв, є нiкчемними.

     3. Укладення договору про передання майнових прав iнтелектуальної власностi не впливає на лiцензiйнi договори, якi було укладено ранiше.

     4. Майновi права iнтелектуальної власностi переходять до набувача за договором про передання майнових прав iнтелектуальної власностi з моменту його укладення, якщо iнше не встановлено договором або законом.

     Майновi права iнтелектуальної власностi, набуття яких вiдповiдно до положень цього Кодексу чи iншого закону пов'язується iз їх державною реєстрацiєю, переходять до набувача за договором про передання майнових прав iнтелектуальної власностi з моменту такої державної реєстрацiї.

(У редакцiї Закону України вiд 01.12.2022р. N 2811-IX)

     Стаття 1114. Державна реєстрацiя договорiв щодо розпоряджання майновими правами iнтелектуальної власностi

     1. Лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi та договори, визначенi статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не пiдлягають обов'язковiй державнiй реєстрацiї.

     Їх державна реєстрацiя здiйснюється на вимогу лiцензiара або лiцензiата у порядку, встановленому законом.

     Вiдсутнiсть державної реєстрацiї не впливає на чиннiсть прав, наданих за лiцензiєю або iншим договором, та iнших прав на вiдповiдний об'єкт права iнтелектуальної власностi, зокрема на право лiцензiата на звернення до суду за захистом свого права.

     2. Факт передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, якi вiдповiдно до цього Кодексу або iншого закону є чинними пiсля їх державної реєстрацiї, пiдлягає державнiй реєстрацiї.

Глава 76
КОМЕРЦIЙНА КОНЦЕСIЯ

     Стаття 1115. Договiр комерцiйної концесiї

     1. За договором комерцiйної концесiї одна сторона (правоволодiлець) зобов'язується надати другiй сторонi (користувачевi) за плату право користування вiдповiдно до її вимог комплексом належних цiй сторонi прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

     Вiдносини, пов'язанi з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та iншим законом.

     Стаття 1116. Предмет договору комерцiйної концесiї

     1. Предметом договору комерцiйної концесiї є право на використання об'єктiв права iнтелектуальної власностi (торговельних марок, промислових зразкiв, винаходiв, творiв, комерцiйних таємниць тощо), комерцiйного досвiду та дiлової репутацiї.

     2. Договором комерцiйної концесiї може бути передбачено використання предмета договору iз зазначенням або без зазначення територiї використання щодо певної сфери цивiльного обороту.

     Стаття 1117. Сторони в договорi комерцiйної концесiї

     1. Сторонами в договорi комерцiйної концесiї можуть бути фiзична та юридична особи, якi є суб'єктами пiдприємницької дiяльностi.

     Стаття 1118. Форма договору комерцiйної концесiї

     1. Договiр комерцiйної концесiї укладається у письмовiй формi. У разi недодержання письмової форми договору концесiї такий договiр є нiкчемним.

     2. Частину другу виключено.

     3. Частину третю виключено.

     4. Частину четверту виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 191-VIII)

     Стаття 1119. Договiр комерцiйної субконцесiї

     1. У випадках, передбачених договором комерцiйної концесiї, користувач може укласти договiр комерцiйної субконцесiї, за яким вiн надає iншiй особi (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодiльцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених iз правоволодiльцем або визначених договором комерцiйної концесiї.

     2. До договору комерцiйної субконцесiї застосовуються положення про договiр комерцiйної концесiї, встановленi цим Кодексом або iншим законом, якщо iнше не випливає з особливостей субконцесiї.

     3. Користувач та субкористувач вiдповiдають перед правоволодiльцем за завдану йому шкоду солiдарно.

     4. Визнання недiйсним договору комерцiйної концесiї має наслiдком недiйснiсть договору комерцiйної субконцесiї.

     Стаття 1120. Обов'язки правоволодiльця

     1. Правоволодiлець зобов'язаний передати користувачевi технiчну та комерцiйну документацiю i надати iншу iнформацiю, необхiдну для здiйснення прав, наданих йому за договором комерцiйної концесiї, а також проiнформувати користувача та його працiвникiв з питань, пов'язаних iз здiйсненням цих прав.

     2. Правоволодiлець зобов'язаний, якщо iнше не встановлено договором комерцiйної концесiї:

     1) виключено;

     2) надавати користувачевi постiйне технiчне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчаннi та пiдвищеннi квалiфiкацiї працiвникiв;

     3) контролювати якiсть товарiв (робiт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на пiдставi договору комерцiйної концесiї.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 191-VIII)

     Стаття 1121. Обов'язки користувача

     1. З урахуванням характеру та особливостей дiяльностi, що здiйснюється користувачем за договором комерцiйної концесiї, користувач зобов'язаний:

     1) використовувати торговельну марку та iншi позначення правоволодiльця визначеним у договорi способом;

     2) забезпечити вiдповiднiсть якостi товарiв (робiт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) вiдповiдно до договору комерцiйної концесiї, якостi аналогiчних товарiв (робiт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодiльцем;

     3) дотримуватися iнструкцiй та вказiвок правоволодiльця, спрямованих на забезпечення вiдповiдностi характеру, способiв та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодiльцем;

     4) надавати покупцям (замовникам) додатковi послуги, на якi вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодiльця;

     5) iнформувати покупцiв (замовникiв) найбiльш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та iнших позначень правоволодiльця за договором комерцiйної концесiї;

     6) не розголошувати секрети виробництва правоволодiльця, iншу одержану вiд нього конфiденцiйну iнформацiю.

     Стаття 1122. Особливi умови договору комерцiйної концесiї

     1. В договорi комерцiйної концесiї можуть бути передбаченi особливi умови, зокрема:

     1) обов'язок правоволодiльця не надавати iншим особам аналогiчнi комплекси прав для їх використання на закрiпленiй за користувачем територiї або утримуватися вiд власної аналогiчної дiяльностi на цiй територiї;

     2) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодiльцем на територiї, на яку поширюється чиннiсть договору, щодо пiдприємницької дiяльностi, яку здiйснює користувач з використанням наданих правоволодiльцем прав;

     3) обов'язок користувача не одержувати аналогiчнi права вiд конкурентiв (потенцiйних конкурентiв) правоволодiльця;

     4) обов'язок користувача погоджувати з правоволодiльцем мiсце розташування примiщень для продажу товарiв (виконання робiт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрiшнє i зовнiшнє оформлення.

     2. Умова договору, вiдповiдно до якої правоволодiлець має право визначати цiну товару (робiт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цiєї цiни, є нiкчемною.

     3. Умова договору, вiдповiдно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певнiй категорiї покупцiв (замовникiв) або виключно покупцям (замовникам), якi мають мiсцезнаходження (мiсце проживання) на територiї, визначенiй у договорi.

     Стаття 1123. Вiдповiдальнiсть правоволодiльця за вимогами, що пред'являються до користувача

     1. Правоволодiлець несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невiдповiднiстю якостi товарiв (робiт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем.

     За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукцiї (товарiв) правоволодiльця, правоволодiлець вiдповiдає солiдарно з користувачем.

     Стаття 1124. Право користувача на укладення договору комерцiйної концесiї на новий строк

     1. Користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерцiйної концесiї на новий строк на тих же умовах.

     2. Законом можуть бути встановленi умови, за яких правоволодiлець може вiдмовитися вiд укладення договору концесiї на новий строк.

     Стаття 1125. Змiна договору комерцiйної концесiї

     1. Договiр комерцiйної концесiї може бути змiнений вiдповiдно до положень глави 53 цього Кодексу.

     Абзац другий виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 191-VIII)

     Стаття 1126. Припинення договору комерцiйної концесiї

     1. Кожна iз сторiн у договорi комерцiйної концесiї, строк якого не встановлений, має право у будь-який час вiдмовитися вiд договору, повiдомивши про це другу сторону не менш як за шiсть мiсяцiв, якщо бiльш тривалий строк не встановлений договором.

     2. Частину другу виключено.

     3. Договiр комерцiйної концесiї припиняється у разi:

     1) припинення права правоволодiльця на торговельну марку чи iнше позначення, визначене в договорi, без його замiни аналогiчним правом;

     2) оголошення правоволодiльця або користувача неплатоспроможним (банкрутом).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 191-VIII)

     Стаття 1127. Збереження чинностi договору комерцiйної концесiї у разi змiни сторiн

     1. Перехiд виключного права на об'єкт права iнтелектуальної власностi, визначений у договорi комерцiйної концесiї, вiд правоволодiльця до iншої особи не є пiдставою для змiни або розiрвання договору комерцiйної концесiї.

     2. У разi смертi правоволодiльця його права та обов'язки за договором комерцiйної концесiї переходять до спадкоємця за умови, що вiн зареєстрований або протягом шести мiсяцiв вiд дня вiдкриття спадщини зареєструється як суб'єкт пiдприємницької дiяльностi або передасть свої права i обов'язки особi, яка має право займатися пiдприємницькою дiяльнiстю.

     Здiйснення прав i виконання обов'язкiв особи, яка померла, до переходу їх вiдповiдно до цiєї частини до спадкоємця чи iншої особи здiйснюється особою, яка управляє спадщиною i призначається вiдповiдно до статтi 1285 цього Кодексу.

     Стаття 1128. Наслiдки змiни торговельної марки чи iншого позначення правоволодiльця

     1. У разi змiни торговельної марки чи iншого позначення правоволодiльця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачевi за договором комерцiйної концесiї, цей договiр зберiгає чиннiсть щодо нового позначення правоволодiльця, якщо користувач не вимагає розiрвання договору i вiдшкодування збиткiв.

     У разi продовження чинностi договору користувач має право вимагати вiдповiдного зменшення належної правоволодiльцевi плати.

     Стаття 1129. Наслiдки припинення права, користування яким надано за договором комерцiйної концесiї

     1. Якщо в перiод дiї договору комерцiйної концесiї припинилося право, користування яким надано за цим договором, дiя договору не припиняється, крiм тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати вiдповiдного зменшення належної правоволодiльцевi плати, якщо iнше не встановлено договором.

     У разi припинення права правоволодiльця на торговельну марку чи iнше позначення настають наслiдки, передбаченi частиною третьою статтi 1126 чи статтею 1128 цього Кодексу.

Глава 77
СПIЛЬНА ДIЯЛЬНIСТЬ

     Параграф 1. Загальнi положення про спiльну дiяльнiсть

     Стаття 1130. Договiр про спiльну дiяльнiсть

     1. За договором про спiльну дiяльнiсть сторони (учасники) зобов'язуються спiльно дiяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законовi.

     2. Спiльна дiяльнiсть може здiйснюватися на основi об'єднання вкладiв учасникiв (просте товариство) або без об'єднання вкладiв учасникiв.

     Стаття 1131. Форма та умови договору про спiльну дiяльнiсть

     1. Договiр про спiльну дiяльнiсть укладається у письмовiй формi.

     2. Умови договору про спiльну дiяльнiсть, у тому числi координацiя спiльних дiй учасникiв або ведення їхнiх спiльних справ, правовий статус видiленого для спiльної дiяльностi майна, покриття витрат та збиткiв учасникiв, їх участь у результатах спiльних дiй та iншi умови визначаються за домовленiстю сторiн, якщо iнше не встановлено законом про окремi види спiльної дiяльностi.

     Параграф 2. Просте товариство

     Стаття 1132. Договiр простого товариства

     1. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спiльно дiяти з метою одержання прибутку або досягнення iншої мети.

     Стаття 1133. Вклади учасникiв

     1. Вкладом учасника вважається все те, що вiн вносить у спiльну дiяльнiсть (спiльне майно), в тому числi грошовi кошти, iнше майно, професiйнi та iншi знання, навички та вмiння, а також дiлова репутацiя та дiловi зв'язки.

     2. Вклади учасникiв вважаються рiвними за вартiстю, якщо iнше не випливає iз договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцiнка вкладу учасника провадиться за погодженням мiж учасниками.

     Стаття 1134. Спiльне майно учасникiв

     1. Внесене учасниками майно, яким вони володiли на правi власностi, а також вироблена у результатi спiльної дiяльностi продукцiя та одержанi вiд такої дiяльностi плоди i доходи є спiльною частковою власнiстю учасникiв, якщо iнше не встановлено договором простого товариства або законом.

     Внесене учасниками майно, яким вони володiли на пiдставах iнших, нiж право власностi, використовується в iнтересах усiх учасникiв i є їхнiм спiльним майном.

     2. Ведення бухгалтерського облiку спiльного майна учасникiв може бути доручено ними одному з учасникiв.

     3. Користування спiльним майном учасникiв здiйснюється за їх спiльною згодою, а в разi недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рiшенням суду.

     4. Обов'язки учасникiв щодо утримання спiльного майна та порядок вiдшкодування витрат, пов'язаних iз виконанням цих обов'язкiв, встановлюються договором простого товариства.

     Стаття 1135. Ведення спiльних справ учасникiв

     1. Пiд час ведення спiльних справ кожний учасник має право дiяти вiд iменi всiх учасникiв, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здiйснюється окремими учасниками або спiльно всiма учасниками договору простого товариства.

     У разi спiльного ведення справ для вчинення кожного правочину потрiбна згода всiх учасникiв.

     2. У вiдносинах iз третiми особами повноваження учасника вчиняти правочини вiд iменi всiх учасникiв посвiдчується довiренiстю, виданою йому iншими учасниками, або договором простого товариства.

     3. У вiдносинах iз третiми особами учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спiльних справ учасникiв, крiм випадкiв, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявнiсть таких обмежень.

     4. Учасник, який вчинив вiд iменi всiх учасникiв правочин, щодо якого його право на ведення спiльних справ учасникiв було обмежене, або вчинив в iнтересах усiх учасникiв правочин вiд свого iменi, може вимагати вiдшкодування здiйснених ним за свiй рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхiдним в iнтересах усiх учасникiв. Учасники, яким внаслiдок таких правочинiв було завдано збиткiв, мають право вимагати їх вiдшкодування.

     5. Рiшення щодо спiльних справ учасникiв приймаються учасниками за спiльною згодою, якщо iнше не встановлено договором простого товариства.

     Стаття 1136. Право учасника на iнформацiю

     1. Кожний учасник договору простого товариства має право ознайомлюватися з усiма документами щодо ведення спiльних справ учасникiв. Вiдмова вiд цього права або його обмеження, в тому числi за погодженням учасникiв, є нiкчемною.

     Стаття 1137. Спiльнi витрати та збитки учасникiв

     1. Порядок вiдшкодування витрат i збиткiв, пов'язаних iз спiльною дiяльнiстю учасникiв, визначається за домовленiстю мiж ними. У разi вiдсутностi такої домовленостi кожний учасник несе витрати та збитки пропорцiйно вартостi його вкладу у спiльне майно.

     Умова, за якою учасник повнiстю звiльняється вiд участi у вiдшкодуваннi спiльних витрат або збиткiв, є нiкчемною.

     Стаття 1138. Вiдповiдальнiсть учасникiв за спiльними зобов'язаннями

     1. Якщо договiр простого товариства не пов'язаний iз здiйсненням його учасниками пiдприємницької дiяльностi, кожний учасник вiдповiдає за спiльними договiрними зобов'язаннями усiм своїм майном пропорцiйно вартостi його вкладу у спiльне майно. За спiльними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники вiдповiдають солiдарно.

     2. Якщо договiр простого товариства пов'язаний iз здiйсненням його учасниками пiдприємницької дiяльностi, учасники вiдповiдають солiдарно за всiма спiльними зобов'язаннями незалежно вiд пiдстав їх виникнення.

     Стаття 1139. Розподiл прибутку

     1. Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результатi їх спiльної дiяльностi, розподiляється пропорцiйно вартостi вкладiв учасникiв у спiльне майно, якщо iнше не встановлено договором простого товариства або iншою домовленiстю учасникiв.

     Умова про позбавлення або вiдмову учасника вiд права на частину прибутку є нiкчемною.

     Стаття 1140. Видiл частки учасника на вимогу його кредитора

     1. Кредитор учасника договору простого товариства має право пред'явити вимогу про видiл частки учасника у спiльному майнi вiдповiдно до положень цього Кодексу.

     Стаття 1141. Припинення договору простого товариства

     1. Договiр простого товариства припиняється у разi:

     1) визнання учасника недiєздатним, безвiсно вiдсутнiм, обмеження його цивiльної дiєздатностi, якщо домовленiстю мiж учасниками не передбачено збереження договору щодо iнших учасникiв;

     2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленiстю мiж учасниками не передбачено збереження договору щодо iнших учасникiв;

     3) смертi фiзичної особи - учасника або лiквiдацiї юридичної особи - учасника договору простого товариства, якщо домовленiстю мiж учасниками не передбачено збереження договору щодо iнших учасникiв або замiщення учасника, який помер (лiквiдованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

     4) вiдмови учасника вiд подальшої участi у договорi простого товариства або розiрвання договору на вимогу одного з учасникiв, якщо домовленiстю мiж учасниками не передбачено збереження договору щодо iнших учасникiв;

     5) спливу строку договору простого товариства;

     6) видiлу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленiстю мiж учасниками не передбачено збереження договору щодо iнших учасникiв;

     7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

     2. У разi припинення договору простого товариства речi, переданi у спiльне володiння та (або) користування учасникiв, повертаються учасникам, якi їх надали, без винагороди, якщо iнше не передбачено домовленiстю сторiн.

     Подiл майна, що є у спiльнiй власностi учасникiв, i спiльних прав вимоги, якi виникли у них, здiйснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

     Учасник, який внiс у спiльну власнiсть рiч, визначену iндивiдуальними ознаками, має право у разi припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цiєї речi за умови додержання iнтересiв iнших учасникiв i кредиторiв.

     3. З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за невиконаними спiльними зобов'язаннями щодо третiх осiб.

     Стаття 1142. Вiдмова учасника вiд подальшої участi в договорi простого товариства та розiрвання договору

     1. Учасник може зробити заяву про вiдмову вiд подальшої участi у безстроковому договорi простого товариства не пiзнiш як за три мiсяцi до виходу з договору.

     Умова про обмеження права на вiдмову вiд безстрокового договору простого товариства є нiкчемною.

     2. Учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, у якому досягнення мети визначено як скасувальна умова, має право вимагати розiрвання договору у вiдносинах з iншими учасниками через поважну причину з вiдшкодуванням iншим учасникам реальних збиткiв, завданих розiрванням договору.

     Стаття 1143. Вiдповiдальнiсть учасника, щодо якого договiр простого товариства припинений

     1. Якщо договiр простого товариства не був припинений за заявою учасника про вiдмову вiд подальшої у ньому участi або у разi розiрвання договору на вимогу одного з учасникiв, учасник, участь якого в договорi припинилася, вiдповiдає перед третiми особами за спiльними зобов'язаннями, якi виникли в перiод його участi в договорi простого товариства як учасника договору.

Пiдроздiл 2
НЕДОГОВIРНI ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 78
ПУБЛIЧНА ОБIЦЯНКА ВИНАГОРОДИ

     Параграф 1. Публiчна обiцянка винагороди без оголошення конкурсу

     Стаття 1144. Право на публiчну обiцянку винагороди без оголошення конкурсу

     1. Особа має право публiчно пообiцяти винагороду (нагороду) за передання їй вiдповiдного результату (передання iнформацiї, знайдення речi, знайдення фiзичної особи тощо).

     2. Обiцянка винагороди є публiчною, якщо вона сповiщена у медiа або iншим чином невизначеному колу осiб.

     3. У сповiщеннi публiчної обiцянки винагороди мають бути визначенi завдання, строк та мiсце його виконання, форма та розмiр винагороди.

     Стаття 1145. Змiст завдання

     1. У разi публiчної обiцянки винагороди завдання, яке належить виконати, може стосуватися разової дiї або необмеженої кiлькостi дiй одного виду, якi можуть вчинятися рiзними особами.

     Стаття 1146. Строк (термiн) виконання завдання

     1. У разi публiчної обiцянки винагороди для виконання завдання може бути встановлений строк (термiн). Якщо строк (термiн) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу вiдповiдно до змiсту завдання.

     Стаття 1147. Змiна умов публiчної обiцянки винагороди

     1. Особа, яка публiчно обiцяла винагороду, має право змiнити завдання та умови надання винагороди.

     2. Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих їй у зв'язку iз змiною завдання.

     3. Якщо у зв'язку зi змiною умов надання винагороди виконання завдання втратило iнтерес для особи, яка приступила до його виконання до змiни умов, ця особа має право на вiдшкодування понесених нею витрат.

     Стаття 1148. Правовi наслiдки виконання завдання

     1. У разi виконання завдання i передання його результату особа, яка публiчно обiцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її.

     2. Якщо завдання стосується разової дiї, винагорода виплачується особi, яка виконала завдання першою.

     Якщо таке завдання було виконано кiлькома особами одночасно, винагорода розподiляється мiж ними порiвну.

     Стаття 1149. Припинення зобов'язання у зв'язку з публiчною обiцянкою винагороди

     1. Зобов'язання у зв'язку з публiчною обiцянкою винагороди припиняється у разi:

     1) закiнчення строку для передання результату;

     2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

     2. Особа, яка публiчно обiцяла винагороду, має право публiчно оголосити про припинення завдання.

     У цьому разi особа, яка понесла реальнi витрати на пiдготовку до виконання завдання, має право на їх вiдшкодування.

     Параграф 2. Публiчна обiцянка нагороди за результатами конкурсу

     Стаття 1150. Право на оголошення конкурсу

     1. Конкурс (змагання) має право оголосити фiзична або юридична особа (засновник конкурсу).

     2. Конкурс оголошується публiчно через медiа. Оголошення про конкурс може бути зроблено iншим чином.

     3. Засновник конкурсу має право запросити до участi в ньому персональних учасникiв (закритий конкурс).

     Стаття 1151. Умови конкурсу

     1. Засновник конкурсу повiдомляє про його умови одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому.

     2. Предметом конкурсу може бути результат iнтелектуальної, творчої дiяльностi, вчинення певної дiї, виконання роботи тощо.

     3. За результатами конкурсу видається нагорода (премiя). Кiлькiсть призових мiсць, вид нагороди (сума премiї) за кожне призове мiсце тощо визначаються в умовах конкурсу.

     Умовами конкурсу може бути обумовлено надання переможцевi лише морального заохочення.

     4. Умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творiв на конкурс чи виконання певної дiї.

     5. Предмет конкурсу, нагорода (премiя), яка має бути виплачена переможцевi, є iстотними умовами оголошення конкурсу.

     Стаття 1152. Змiна умов конкурсу

     1. Засновник конкурсу має право змiнити його умови до початку конкурсу. Змiна умов конкурсу пiсля його початку не допускається. Про змiну умов конкурсу має бути оголошено в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс.

     2. Якщо у зв'язку зi змiною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила iнтерес або стала неможливою, ця особа має право на вiдшкодування засновником витрат, якi були понесенi нею для пiдготовки до участi в конкурсi.

     Стаття 1153. Вiдмова вiд проведення конкурсу

     1. Засновник конкурсу має право вiдмовитися вiд його проведення, якщо проведення конкурсу стало неможливим за обставин, якi вiд нього не залежать.

     У разi вiдмови засновника вiд проведення конкурсу з iнших пiдстав учасник конкурсу має право на вiдшкодування витрат, якi були ним понесенi для пiдготовки до участi у конкурсi.

     Стаття 1154. Переможець конкурсу

     1. Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату.

     2. Переможець конкурсу визначається в порядку, встановленому засновником конкурсу. Результати конкурсу оголошуються в тому ж порядку, в якому його було оголошено.

     3. Результати конкурсу можуть бути оскарженi заiнтересованою особою до суду.

     Стаття 1155. Особливостi оцiнювання результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi, якi поданi на конкурс

     1. За наслiдками оцiнювання результатiв iнтелектуальної, творчої дiяльностi, якi поданi на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комiсiя, журi) може прийняти рiшення про:

     1) присудження усiх призових мiсць та нагород (премiй), якi були визначенi умовами конкурсу;

     2) присудження окремих призових мiсць, якщо їх було встановлено декiлька, та нагород (премiй);

     3) вiдмову у присудженнi призових мiсць, якщо жодна iз робiт, поданих на конкурс, не вiдповiдає його вимогам;

     4) присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премiї).

     Стаття 1156. Права переможця конкурсу

     1. Переможець конкурсу має право вимагати вiд його засновника виконання свого зобов'язання у строки, встановленi умовами конкурсу.

     2. Якщо предметом конкурсу був результат iнтелектуальної, творчої дiяльностi, засновник конкурсу має право подальшого їх використання лише за згодою переможця конкурсу.

     3. Засновник конкурсу має переважне право перед iншими особами на укладення з переможцем конкурсу договору про використання предмета конкурсу.

     Стаття 1157. Повернення учаснику конкурсу речi, поданої на конкурс

     1. Подання учасником конкурсу речi на конкурс не припиняє його право власностi на цю рiч.

     Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику рiч, подану на конкурс, є нiкчемною.

     2. Засновник конкурсу може залишити у себе рiч, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу протягом мiсяця вiд дня оголошення його результатiв не пред'явив вимогу про повернення йому речi, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володiння нею.

     Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речi, поданої на конкурс.

     3. Якщо рiч, подана на конкурс, не була подарована засновниковi конкурсу або куплена ним, вiн може набути право власностi на неї вiдповiдно до статтi 344 цього Кодексу (набувальна давнiсть).

Глава 79
ВЧИНЕННЯ ДIЙ В МАЙНОВИХ IНТЕРЕСАХ IНШОЇ ОСОБИ БЕЗ ЇЇ ДОРУЧЕННЯ

     Стаття 1158. Право на вчинення дiй в майнових iнтересах iншої особи без її доручення

     1. Якщо майновим iнтересам iншої особи загрожує небезпека настання невигiдних для неї майнових наслiдкiв, особа має право без доручення вчинити дiї, спрямованi на їх попередження, усунення або зменшення.

     2. Особа, яка вчинила дiї в майнових iнтересах iншої особи без її доручення, зобов'язана при першiй нагодi повiдомити її про свої дiї. Якщо цi дiї будуть схваленi iншою особою, надалi до вiдносин сторiн застосовуються положення про вiдповiдний договiр.

     3. Якщо особа, яка розпочала дiї в майнових iнтересах iншої особи без її доручення, не має можливостi повiдомити про свої дiї цю особу, вона зобов'язана вжити усiх залежних вiд неї заходiв щодо попередження, усунення або зменшення невигiдних майнових наслiдкiв для iншої особи. Особа, яка вчиняє дiї в майнових iнтересах iншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всi обов'язки, пов'язанi iз вчиненням цих дiй, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинiв.

     Стаття 1159. Надання звiту про вчинення дiй в майнових iнтересах iншої особи без її доручення

     1. Особа, яка вчинила дiї в iнтересах iншої особи без її доручення, зобов'язана негайно пiсля закiнчення цих дiй надати особi, в майнових iнтересах якої були вчиненi дiї, звiт про цi дiї i передати їй усе, що при цьому було одержано.

     Стаття 1160. Вiдшкодування витрат, понесених особою у зв'язку iз вчиненням нею дiй в майнових iнтересах iншої особи без її доручення

     1. Особа, яка вчинила дiї в майнових iнтересах iншої особи без її доручення, має право вимагати вiд цiєї особи вiдшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправданi обставинами, за яких були вчиненi дiї.

     2. Якщо особа, яка вчинила дiї в майнових iнтересах iншої особи без її доручення, при першiй нагодi не повiдомила цю особу про свої дiї, вона не має права вимагати вiдшкодування зроблених витрат.

Глава 80
РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ, МАЙНА ФIЗИЧНОЇ АБО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 1161. Зобов'язання, що виникають внаслiдок рятування здоров'я та життя фiзичної особи

     1. Шкода, завдана особi, яка без вiдповiдних повноважень рятувала здоров'я та життя фiзичної особи вiд реальної загрози для неї, вiдшкодовується державою у повному обсязi.

     Стаття 1162. Зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна iншої особи

     1. Шкода, завдана калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю фiзичної особи, яка без вiдповiдних повноважень рятувала вiд реальної загрози майно iншої особи, яке має iстотну цiннiсть, вiдшкодовується державою в повному обсязi.

     2. Шкода, завдана майну особи, яка без вiдповiдних повноважень рятувала вiд реальної загрози майно iншої особи, яке має iстотну цiннiсть, вiдшкодовується власником (володiльцем) цього майна з урахуванням його матерiального становища.

     Шкода вiдшкодовується з урахуванням майнового становища власника (володiльця) майна, якому завдана шкода.

     Розмiр вiдшкодування шкоди не може перевищувати вартостi майна, яке рятувалося.

Глава 81
СТВОРЕННЯ ЗАГРОЗИ ЖИТТЮ, ЗДОРОВ'Ю, МАЙНУ ФIЗИЧНОЇ ОСОБИ АБО МАЙНУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

     Стаття 1163. Усунення загрози життю, здоров'ю, майну фiзичної особи або майну юридичної особи

     1. Фiзична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення вiд того, хто її створює.

     Стаття 1164. Наслiдки неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фiзичної особи або майну юридичної особи

     1. У разi неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фiзичної особи або майну юридичної особи заiнтересована особа має право вимагати:

     1) вжиття невiдкладних заходiв щодо усунення загрози;

     2) вiдшкодування завданої шкоди;

     3) заборони дiяльностi, яка створює загрозу.

     Стаття 1165. Вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фiзичної особи або майну юридичної особи

     1. Шкода, завдана внаслiдок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фiзичної особи або майну юридичної особи, вiдшкодовується вiдповiдно до цього Кодексу.

Глава 82
ВIДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

     Параграф 1. Загальнi положення про вiдшкодування шкоди

     Стаття 1166. Загальнi пiдстави вiдповiдальностi за завдану майнову шкоду

     1. Майнова шкода, завдана неправомiрними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю особистим немайновим правам фiзичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фiзичної або юридичної особи, вiдшкодовується в повному обсязi особою, яка її завдала.

     2. Особа, яка завдала шкоди, звiльняється вiд її вiдшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

     3. Шкода, завдана калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю фiзичної особи внаслiдок непереборної сили, вiдшкодовується у випадках, встановлених законом.

     4. Шкода, завдана правомiрними дiями, вiдшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та iншим законом.

     Стаття 1167. Пiдстави вiдповiдальностi за завдану моральну шкоду

     1. Моральна шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi неправомiрними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю, вiдшкодовується особою, яка її завдала, за наявностi її вини, крiм випадкiв, встановлених частиною другою цiєї статтi.

     2. Моральна шкода вiдшкодовується незалежно вiд вини органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим, органу мiсцевого самоврядування, фiзичної або юридичної особи, яка її завдала:

     1) якщо шкоди завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю фiзичної особи внаслiдок дiї джерела пiдвищеної небезпеки;

     2) якщо шкоди завдано фiзичнiй особi внаслiдок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконного застосування запобiжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi арешту або виправних робiт;

     3) в iнших випадках, встановлених законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.04.2012р. N 4652-VI)

     Стаття 1168. Вiдшкодування моральної шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю фiзичної особи

     1. Моральна шкода, завдана калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, може бути вiдшкодована одноразово або шляхом здiйснення щомiсячних платежiв.

     2. Моральна шкода, завдана смертю фiзичної особи, вiдшкодовується її чоловiковi (дружинi), батькам (усиновлювачам), дiтям (усиновленим), а також особам, якi проживали з нею однiєю сiм'єю.

     Стаття 1169. Вiдшкодування шкоди, завданої особою у разi здiйснення нею права на самозахист

     1. Шкода, завдана особою при здiйсненнi нею права на самозахист вiд протиправних посягань, у тому числi у станi необхiдної оборони, якщо при цьому не були перевищенi її межi, не вiдшкодовується.

     2. Якщо у разi здiйснення особою права на самозахист вона завдала шкоди iншiй особi, ця шкода має бути вiдшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, якi не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства, вона вiдшкодовується особою, яка вчинила протиправну дiю.

     Стаття 1170. Вiдшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власностi на певне майно

     1. У разi прийняття закону, що припиняє право власностi на певне майно, шкода, завдана власниковi такого майна, вiдшкодовується державою у повному обсязi.

     Стаття 1171. Вiдшкодування шкоди, завданої у станi крайньої необхiдностi

     1. Шкода, завдана особi у зв'язку iз вчиненням дiй, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивiльним правам чи iнтересам iншої фiзичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути iншими засобами (крайня необхiднiсть), вiдшкодовується особою, яка її завдала.

     Особа, яка вiдшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в iнтересах якої вона дiяла.

     2. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у станi крайньої необхiдностi, суд може покласти обов'язок її вiдшкодування на особу, в iнтересах якої дiяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них вiдшкодувати шкоду в певнiй частцi або звiльнити їх вiд вiдшкодування шкоди частково або в повному обсязi.

     Стаття 1172. Вiдшкодування юридичною або фiзичною особою шкоди, завданої їхнiм працiвником чи iншою особою

     1. Юридична або фiзична особа вiдшкодовує шкоду, завдану їхнiм працiвником пiд час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язкiв.

     2. Замовник вiдшкодовує шкоду, завдану iншiй особi пiдрядником, якщо вiн дiяв за завданням замовника.

     3. Пiдприємницькi товариства, кооперативи вiдшкодовують шкоду, завдану їхнiм учасником (членом) пiд час здiйснення ним пiдприємницької або iншої дiяльностi вiд iменi товариства чи кооперативу.

     Стаття 1173. Вiдшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування

     1. Шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi незаконними рiшеннями, дiєю чи бездiяльнiстю органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування при здiйсненнi ними своїх повноважень, вiдшкодовується державою, Автономною Республiкою Крим або органом мiсцевого самоврядування незалежно вiд вини цих органiв.

     2. Особливостi вiдшкодування шкоди, завданої у результатi виведення неплатоспроможного банку з ринку / лiквiдацiї банку на пiдставi протиправних (незаконних) iндивiдуальних актiв Нацiонального банку України, Фонду гарантування вкладiв фiзичних осiб, Мiнiстерства фiнансiв України, Нацiональної комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку, рiшень Кабiнету Мiнiстрiв України особам, якi на дату прийняття таких iндивiдуальних актiв або рiшень, вiдповiдно, мали статус учасникiв такого банку, встановлюються Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" та Законом України "Про систему гарантування вкладiв фiзичних осiб".

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.05.2020р. N 590-IX)

     Стаття 1174. Вiдшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування

     1. Шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування при здiйсненнi нею своїх повноважень, вiдшкодовується державою, Автономною Республiкою Крим або органом мiсцевого самоврядування незалежно вiд вини цiєї особи.

     Стаття 1175. Вiдшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування у сферi нормотворчої дiяльностi

     1. Шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi в результатi прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiсцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним i скасований, вiдшкодовується державою, Автономною Республiкою Крим або органом мiсцевого самоврядування незалежно вiд вини посадових i службових осiб цих органiв.

     Стаття 1176. Вiдшкодування шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органу, що здiйснює оперативно-розшукову дiяльнiсть, досудове розслiдування, прокуратури або суду

     1. Шкода, завдана фiзичнiй особi внаслiдок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконного застосування запобiжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi арешту чи виправних робiт, вiдшкодовується державою у повному обсязi незалежно вiд вини посадових i службових осiб органу, що здiйснює оперативно-розшукову дiяльнiсть, досудове розслiдування, прокуратури або суду.

     2. Право на вiдшкодування шкоди, завданої фiзичнiй особi незаконними дiями органу, що здiйснює оперативно-розшукову дiяльнiсть, досудове розслiдування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

     3. Якщо кримiнальне провадження закрито на пiдставi закону про амнiстiю або акта про помилування, право на вiдшкодування шкоди не виникає.

     4. Фiзична особа, яка у процесi досудового розслiдування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню iстини i цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконному застосуванню запобiжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адмiнiстративного стягнення у виглядi арешту чи виправних робiт, не має права на вiдшкодування шкоди.

     5. Шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi внаслiдок постановлення судом незаконного рiшення в цивiльнiй справi, вiдшкодовується державою в повному обсязi в разi встановлення в дiях суддi (суддiв), якi вплинули на постановлення незаконного рiшення, складу кримiнального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

     6. Шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi внаслiдок iншої незаконної дiї або бездiяльностi чи незаконного рiшення органу, що здiйснює оперативно-розшукову дiяльнiсть, органу досудового розслiдування, прокуратури або суду, вiдшкодовується на загальних пiдставах.

     7. Порядок вiдшкодування шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органу, що здiйснює оперативно-розшукову дiяльнiсть, органу досудового розслiдування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 01.12.2005р. N 3165-IV, вiд 13.04.2012р. N 4652-VI, вiд 17.06.2020р. N 720-IX)

     Стаття 1177. Вiдшкодування (компенсацiя) шкоди фiзичнiй особi, яка потерпiла вiд кримiнального правопорушення

     1. Шкода, завдана фiзичнiй особi, яка потерпiла вiд кримiнального правопорушення, вiдшкодовується вiдповiдно до закону.

     2. Шкода, завдана потерпiлому внаслiдок кримiнального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

(У редакцiї Закону України вiд 16.05.2013р. N 245-VII)

     Стаття 1178. Вiдшкодування шкоди, завданої малолiтньою особою

     1. Шкода, завдана малолiтньою особою (яка не досягла чотирнадцяти рокiв), вiдшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опiкуном чи iншою фiзичною особою, яка на правових пiдставах здiйснює виховання малолiтньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслiдком несумлiнного здiйснення або ухилення ними вiд здiйснення виховання та нагляду за малолiтньою особою.

     2. Якщо малолiтня особа завдала шкоди пiд час перебування пiд наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи iншого закладу, що зобов'язаний здiйснювати нагляд за нею, а також пiд наглядом особи, яка здiйснює нагляд за малолiтньою особою на пiдставi договору, цi заклади та особа зобов'язанi вiдшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

     3. Якщо малолiтня особа перебувала в закладi, який за законом здiйснює щодо неї функцiї опiкуна, цей заклад зобов'язаний вiдшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

     4. Якщо малолiтня особа завдала шкоди як з вини батькiв (усиновлювачiв) або опiкуна, так i з вини закладiв або особи, що зобов'язанi здiйснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачi), опiкун, такi заклади та особа зобов'язанi вiдшкодувати шкоду у частцi, яка визначена за домовленiстю мiж ними або за рiшенням суду.

     5. Обов'язок осiб, визначених частиною першою цiєї статтi, вiдшкодувати шкоду, завдану малолiтньою особою, не припиняється у разi досягнення нею повнолiття. Пiсля досягнення повнолiття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязi вiдшкодувати шкоду, завдану нею у вiцi до чотирнадцяти рокiв життю або здоров'ю потерпiлого, якщо вона має достатнi для цього кошти, а особи, якi визначенi частиною першою цiєї статтi, є неплатоспроможними або померли.

     Стаття 1179. Вiдшкодування шкоди, завданої неповнолiтньою особою

     1. Неповнолiтня особа (у вiцi вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв) вiдповiдає за завдану нею шкоду самостiйно на загальних пiдставах.

     2. У разi вiдсутностi у неповнолiтньої особи майна, достатнього для вiдшкодування завданої нею шкоди, ця шкода вiдшкодовується в частцi, якої не вистачає, або в повному обсязi її батьками (усиновлювачами) або пiклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолiтня особа перебувала у закладi, який за законом здiйснює щодо неї функцiї пiклувальника, цей заклад зобов'язаний вiдшкодувати шкоду в частцi, якої не вистачає, або в повному обсязi, якщо вiн не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

     3. Обов'язок батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника, закладу, який за законом здiйснює щодо неповнолiтньої особи функцiї пiклувальника, вiдшкодувати шкоду припиняється пiсля досягнення особою, яка завдала шкоди, повнолiття або коли вона до досягнення повнолiття стане власником майна, достатнього для вiдшкодування шкоди.

     Стаття 1180. Вiдшкодування шкоди, завданої неповнолiтньою особою пiсля набуття нею повної цивiльної дiєздатностi

     1. Шкода, завдана неповнолiтньою особою пiсля набуття нею повної цивiльної дiєздатностi, вiдшкодовується цiєю особою самостiйно на загальних пiдставах.

     2. У разi вiдсутностi у неповнолiтньої особи, яка набула повної цивiльної дiєздатностi, майна, достатнього для вiдшкодування завданої нею шкоди, ця шкода вiдшкодовується в частцi, якої не вистачає, або в повному обсязi її батьками (усиновлювачами) або пiклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивiльної дiєздатностi i не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осiб вiдшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повнолiття.

     Стаття 1181. Вiдшкодування шкоди, завданої кiлькома малолiтнiми особами

     1. Шкода, завдана спiльними дiями кiлькох малолiтнiх осiб, вiдшкодовується їхнiми батьками (усиновлювачами), опiкунами в частцi, яка визначається за домовленiстю мiж ними або за рiшенням суду.

     2. Якщо в момент завдання шкоди кiлькома малолiтнiми особами одна з них перебувала в закладi, який за законом здiйснює щодо неї функцiї опiкуна, цей заклад вiдшкодовує завдану шкоду у частцi, яка визначається за рiшенням суду.

     Стаття 1182. Вiдшкодування шкоди, завданої кiлькома неповнолiтнiми особами

     1. Шкода, завдана спiльними дiями кiлькох неповнолiтнiх осiб, вiдшкодовується ними у частцi, яка визначається за домовленiстю мiж ними або за рiшенням суду.

     2. Якщо в момент завдання шкоди кiлькома неповнолiтнiми особами одна з них перебувала в закладi, який за законом здiйснює щодо неї функцiї пiклувальника, цей заклад вiдшкодовує завдану шкоду у частцi, яка визначається за рiшенням суду.

     Стаття 1183. Вiдшкодування шкоди батьками, позбавленими батькiвських прав

     1. Батьки зобов'язанi вiдшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавленi батькiвських прав, протягом трьох рокiв пiсля позбавлення їх батькiвських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслiдком невиконання ними своїх батькiвських обов'язкiв.

     Стаття 1184. Вiдшкодування шкоди, завданої недiєздатною фiзичною особою

     1. Шкода, завдана недiєздатною фiзичною особою, вiдшкодовується опiкуном або закладом, який зобов'язаний здiйснювати нагляд за нею, якщо вiн не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осiб вiдшкодувати шкоду, завдану недiєздатною фiзичною особою, не припиняється в разi поновлення її цивiльної дiєздатностi.

     2. Якщо опiкун недiєздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього вiдсутнє майно, достатнє для вiдшкодування шкоди, а сама недiєздатна особа має таке майно, суд може постановити рiшення про вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпiлого, частково або в повному обсязi за рахунок майна цiєї недiєздатної особи.

     Стаття 1185. Вiдшкодування шкоди, завданої фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена

     1. Шкода, завдана фiзичною особою, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, вiдшкодовується нею на загальних пiдставах.

     Стаття 1186. Вiдшкодування шкоди, завданої фiзичною особою, яка не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними

     1. Шкода, завдана фiзичною особою, яка в момент її завдання не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними, не вiдшкодовується. З урахуванням матерiального становища потерпiлого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рiшення про вiдшкодування нею цiєї шкоди частково або в повному обсязi.

     Якщо фiзична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними в результатi вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобiв, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, вiдшкодовується на загальних пiдставах.

     2. Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвiдомлювала значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психiчним розладом або недоумством, суд може постановити рiшення про вiдшкодування цiєї шкоди її чоловiком (дружиною), батьками, повнолiтнiми дiтьми, якщо вони проживали разом з цiєю особою, знали про її психiчний розлад або недоумство, але не вжили заходiв щодо запобiгання шкодi.

     Стаття 1187. Вiдшкодування шкоди, завданої джерелом пiдвищеної небезпеки

     1. Джерелом пiдвищеної небезпеки є дiяльнiсть, пов'язана з використанням, зберiганням або утриманням транспортних засобiв, механiзмiв та обладнання, використанням, зберiганням хiмiчних, радiоактивних, вибухо- i вогненебезпечних та iнших речовин, утриманням диких звiрiв, службових собак та собак бiйцiвських порiд тощо, що створює пiдвищену небезпеку для особи, яка цю дiяльнiсть здiйснює, та iнших осiб.

     2. Шкода, завдана джерелом пiдвищеної небезпеки, вiдшкодовується особою, яка на вiдповiднiй правовiй пiдставi (право власностi, iнше речове право, договiр пiдряду, оренди тощо) володiє транспортним засобом, механiзмом, iншим об'єктом, використання, зберiгання або утримання якого створює пiдвищену небезпеку.

     3. Особа, яка неправомiрно заволодiла транспортним засобом, механiзмом, iншим об'єктом, завдала шкоди дiяльнiстю щодо його використання, зберiгання або утримання, зобов'язана вiдшкодувати її на загальних пiдставах.

     4. Якщо неправомiрному заволодiнню iншою особою транспортним засобом, механiзмом, iншим об'єктом сприяла недбалiсть її власника (володiльця), шкода, завдана дiяльнiстю щодо його використання, зберiгання або утримання, вiдшкодовується ними спiльно, у частцi, яка визначається за рiшенням суду з урахуванням обставин, що мають iстотне значення.

     5. Особа, яка здiйснює дiяльнiсть, що є джерелом пiдвищеної небезпеки, вiдповiдає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслiдок непереборної сили або умислу потерпiлого.

     Стаття 1188. Вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок взаємодiї кiлькох джерел пiдвищеної небезпеки

     1. Шкода, завдана внаслiдок взаємодiї кiлькох джерел пiдвищеної небезпеки, вiдшкодовується на загальних пiдставах, а саме:

     1) шкода, завдана однiй особi з вини iншої особи, вiдшкодовується винною особою;

     2) за наявностi вини лише особи, якiй завдано шкоди, вона їй не вiдшкодовується;

     3) за наявностi вини всiх осiб, дiяльнiстю яких було завдано шкоди, розмiр вiдшкодування визначається у вiдповiднiй частцi залежно вiд обставин, що мають iстотне значення.

     2. Якщо внаслiдок взаємодiї джерел пiдвищеної небезпеки було завдано шкоди iншим особам, особи, якi спiльно завдали шкоди, зобов'язанi її вiдшкодувати незалежно вiд їхньої вини.

     Стаття 1189. Вiдшкодування ядерної шкоди

     1. Особливостi вiдшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

     Стаття 1190. Вiдшкодування шкоди, завданої спiльно кiлькома особами

     1. Особи, спiльними дiями або бездiяльнiстю яких було завдано шкоди, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед потерпiлим.

     2. За заявою потерпiлого суд може визначити вiдповiдальнiсть осiб, якi спiльно завдали шкоди, у частцi вiдповiдно до ступеня їхньої вини.

     Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

     1. Особа, яка вiдшкодувала шкоду, завдану iншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмiрi виплаченого вiдшкодування, якщо iнший розмiр не встановлений законом.

     2. Держава, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади, юридичнi особи мають право зворотної вимоги до фiзичної особи, винної у вчиненнi кримiнального правопорушення, у розмiрi коштiв, витрачених на лiкування особи, яка потерпiла вiд цього кримiнального правопорушення.

     3. Держава, вiдшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здiйснює оперативно-розшукову дiяльнiсть, досудове розслiдування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цiєї особи тiльки у разi встановлення в її дiях складу кримiнального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

     4. Держава, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади, вiдшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслiдок незаконно прийнятих рiшень, дiй чи бездiяльностi вiдповiдно органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмiрi виплаченого вiдшкодування (крiм вiдшкодування виплат, пов'язаних iз трудовими вiдносинами та вiдшкодуванням моральної шкоди).

     5. Батьки (усиновлювачi), опiкун або пiклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язанi здiйснювати нагляд за малолiтньою або неповнолiтньою особою, якi вiдшкодували шкоду, завдану малолiтньою або неповнолiтньою особою чи фiзичною особою, яка визнана недiєздатною, не мають права зворотної вимоги до цiєї особи.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 08.07.2010р. N 2457-VI, вiд 16.05.2013р. N 245-VII, вiд 17.06.2020р. N 720-IX)

     Стаття 1192. Способи вiдшкодування шкоди, завданої майну потерпiлого

     1. Якщо iнше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпiлого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, вiдшкодувати її в натурi (передати рiч того ж роду i такої ж якостi, полагодити пошкоджену рiч тощо) або вiдшкодувати завданi збитки у повному обсязi.

     Розмiр збиткiв, що пiдлягають вiдшкодуванню потерпiлому, визначається вiдповiдно до реальної вартостi втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робiт, необхiдних для вiдновлення пошкодженої речi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.05.2020р. N 590-IX)

     Стаття 1193. Урахування вини потерпiлого i матерiального становища фiзичної особи, яка завдала шкоди

     1. Шкода, завдана потерпiлому внаслiдок його умислу, не вiдшкодовується.

     2. Якщо груба необережнiсть потерпiлого сприяла виникненню або збiльшенню шкоди, то залежно вiд ступеня вини потерпiлого (а в разi вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно вiд ступеня її вини) розмiр вiдшкодування зменшується, якщо iнше не встановлено законом.

     3. Вина потерпiлого не враховується у разi вiдшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статтi 1195 цього Кодексу, у разi вiдшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разi вiдшкодування витрат на поховання.

     4. Суд може зменшити розмiр вiдшкодування шкоди, завданої фiзичною особою, залежно вiд її матерiального становища, крiм випадкiв, коли шкоди завдано вчиненням кримiнального правопорушення.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.06.2020р. N 720-IX)

     Стаття 1194. Вiдшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивiльну вiдповiдальнiсть

     1. Особа, яка застрахувала свою вiдповiдальнiсть, у разi недостатностi страхової виплати (вiдшкодування) для повного вiдшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпiлому рiзницю мiж фактичним розмiром шкоди i страховою виплатою (вiдшкодуванням).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Параграф 2. Вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю

     Стаття 1195. Вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я

     1. Фiзична або юридична особа, яка завдала шкоди калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я фiзичнiй особi, зобов'язана вiдшкодувати потерпiлому заробiток (дохiд), втрачений ним внаслiдок втрати чи зменшення професiйної або загальної працездатностi, а також вiдшкодувати додатковi витрати, викликанi необхiднiстю посиленого харчування, санаторно-курортного лiкування, придбання лiкiв, протезування, стороннього догляду тощо.

     2. У разi калiцтва або iншого ушкодження здоров'я фiзичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмiр вiдшкодування визначається виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати.

     3. Шкода, завдана фiзичнiй особi калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, вiдшкодовується без урахування пенсiї, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсiї, яку вона одержувала до цього, а також iнших доходiв.

     4. Договором або законом може бути збiльшений обсяг i розмiр вiдшкодування шкоди, завданої потерпiлому калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я.

     Стаття 1196. Вiдшкодування шкоди, завданої фiзичнiй особi пiд час виконання нею договiрних зобов'язань

     1. Шкода, завдана калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю фiзичної особи пiд час виконання нею договiрних зобов'язань (договiр перевезення тощо), пiдлягає вiдшкодуванню на пiдставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.

     Стаття 1197. Визначення заробiтку (доходу), втраченого внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я фiзичної особи, яка працювала за трудовим договором

     1. Розмiр втраченого фiзичною особою внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я заробiтку (доходу), що пiдлягає вiдшкодуванню, визначається у вiдсотках вiд середнього мiсячного заробiтку (доходу), який потерпiлий мав до калiцтва або iншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпiлим професiйної працездатностi, а за її вiдсутностi - загальної працездатностi.

     Середньомiсячний заробiток (дохiд) обчислюється за бажанням потерпiлого за дванадцять або за три останнi календарнi мiсяцi роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втратi працездатностi внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомiсячний заробiток (дохiд) потерпiлого є меншим вiд п'ятикратного розмiру мiнiмальної заробiтної плати, розмiр втраченого заробiтку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розмiру мiнiмальної заробiтної плати.

     2. Для визначення розмiру вiдшкодування у разi професiйного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпiлого середньомiсячний заробiток (дохiд) за дванадцять або за три останнi календарнi мiсяцi перед припиненням роботи, що було викликано калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я.

     3. До втраченого заробiтку (доходу) включаються всi види оплати працi за трудовим договором за мiсцем основної роботи i за сумiсництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.

     До втраченого заробiтку (доходу) не включаються одноразовi виплати, компенсацiя за невикористану вiдпустку, вихiдна допомога, допомога по вагiтностi та пологах тощо.

     Якщо потерпiлий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомiсячний заробiток (дохiд) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробiтку до звiльнення або звичайного розмiру заробiтної плати працiвника його квалiфiкацiї у цiй мiсцевостi.

     4. Якщо заробiток (дохiд) потерпiлого до його калiцтва чи iншого ушкодження здоров'я змiнився, що полiпшило його матерiальне становище (пiдвищення заробiтної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу пiсля закiнчення освiти), при визначеннi середньомiсячного заробiтку (доходу) враховується лише заробiток (дохiд), який вiн одержав або мав одержати пiсля вiдповiдної змiни.

     Стаття 1198. Визначення доходу, втраченого внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я фiзичної особи-пiдприємця

     1. Розмiр доходу фiзичної особи - пiдприємця, втраченого фiзичною особою внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я, що пiдлягає вiдшкодуванню, визначається з її рiчного доходу, одержаного в попередньому господарському роцi, подiленого на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохiд менш як дванадцять мiсяцiв, розмiр її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за вiдповiдну кiлькiсть мiсяцiв.

     2. Розмiр доходу вiд пiдприємницької дiяльностi, втраченого фiзичною особою - пiдприємцем внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я, визначається на пiдставi даних податкового органу.

     3. Розмiр доходу, втраченого фiзичною особою - пiдприємцем внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розмiру доходу, який потерпiлий мав до калiцтва або iншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податкiв.

     4. Розмiр доходу, втраченого фiзичною особою, яка самостiйно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою дiяльнiстю, та iншими), визначається у порядку, встановленому частинами першою - третьою цiєї статтi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.01.2020р. N 440-IX)

     Стаття 1199. Вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я малолiтньої або неповнолiтньої особи

     1. У разi калiцтва або iншого ушкодження здоров'я малолiтньої особи фiзична або юридична особа, яка завдала цiєї шкоди, зобов'язана вiдшкодувати витрати на її лiкування, протезування, постiйний догляд, посилене харчування тощо.

     Пiсля досягнення потерпiлим чотирнадцяти рокiв (учнем - вiсiмнадцяти рокiв) юридична або фiзична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана вiдшкодувати потерпiлому також шкоду, пов'язану iз втратою або зменшенням його працездатностi, виходячи з розмiру встановленої законом мiнiмальної заробiтної плати.

     2. Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолiтня особа мала заробiток, шкода має бути вiдшкодована їй виходячи з розмiру її заробiтку, але не нижче встановленого законом розмiру мiнiмальної заробiтної плати.

     3. Пiсля початку трудової дiяльностi вiдповiдно до одержаної квалiфiкацiї потерпiлий має право вимагати збiльшення розмiру вiдшкодування шкоди, пов'язаної iз зменшенням його професiйної працездатностi внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я, виходячи з розмiру заробiтної плати працiвникiв його квалiфiкацiї, але не нижче встановленого законом розмiру мiнiмальної заробiтної плати.

     4. Якщо потерпiлий не має професiйної квалiфiкацiї i пiсля досягнення повнолiття продовжує залишатися непрацездатним внаслiдок калiцтва або iншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повнолiття, вiн має право вимагати вiдшкодування шкоди в обсязi не нижче встановленого законом розмiру мiнiмальної заробiтної плати.

     Стаття 1200. Вiдшкодування шкоди, завданої смертю потерпiлого

     1. У разi смертi потерпiлого право на вiдшкодування шкоди мають непрацездатнi особи, якi були на його утриманнi або мали на день його смертi право на одержання вiд нього утримання, а також дитина потерпiлого, народжена пiсля його смертi.

     Шкода вiдшкодовується:

     1) дитинi - до досягнення нею вiсiмнадцяти рокiв (учню, студенту - до закiнчення навчання, але не бiльш як до досягнення ним двадцяти трьох рокiв);

     2) чоловiковi, дружинi, батькам (усиновлювачам), якi досягли пенсiйного вiку, встановленого законом, - довiчно;

     3) особам з iнвалiднiстю - на строк їх iнвалiдностi;

     4) одному з батькiв (усиновлювачiв) або другому з подружжя чи iншому членовi сiм'ї незалежно вiд вiку i працездатностi, якщо вони не працюють i здiйснюють догляд за: дiтьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти рокiв;

     5) iншим непрацездатним особам, якi були на утриманнi потерпiлого, - протягом п'яти рокiв пiсля його смертi.

     2. Особам, визначеним у пунктах 1 - 5 частини першої цiєї статтi, шкода вiдшкодовується у розмiрi середньомiсячного заробiтку (доходу) потерпiлого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осiб, якi перебували на його утриманнi, але не мають права на вiдшкодування шкоди. До складу доходiв потерпiлого також включаються пенсiя, суми, що належали йому за договором довiчного утримання (догляду), та iншi аналогiчнi виплати, якi вiн одержував.

     3. Особам, якi втратили годувальника, шкода вiдшкодовується в повному обсязi без урахування пенсiї, призначеної їм внаслiдок втрати годувальника, та iнших доходiв.

     4. Розмiр вiдшкодування, обчислений для кожного з осiб, якi мають право на вiдшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не пiдлягає подальшому перерахунковi, крiм таких випадкiв: народження дитини, зачатої за життя i народженої пiсля смертi годувальника; призначення (припинення) виплати вiдшкодування особам, що здiйснюють догляд за дiтьми, братами, сестрами, внуками померлого.

     Розмiр вiдшкодування може бути збiльшений законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.10.2018р. N 2581-VIII)

     Стаття 1201. Вiдшкодування витрат на поховання

     1. Особа, яка завдала шкоди смертю потерпiлого, зобов'язана вiдшкодувати особi, яка зробила необхiднi витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, цi витрати.

     Допомога на поховання, одержана фiзичною особою, яка зробила цi витрати, до суми вiдшкодування шкоди не зараховується.

     Стаття 1202. Порядок вiдшкодування шкоди

     1. Вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпiлого, здiйснюється щомiсячними платежами.

     За наявностi обставин, якi мають iстотне значення, та з урахуванням матерiального становища фiзичної особи, яка завдала шкоди, сума вiдшкодування може бути виплачена одноразово, але не бiльш як за три роки наперед.

     2. Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статтi 1195 цього Кодексу, може бути здiйснене наперед у межах строкiв, встановлених на основi висновку вiдповiдної лiкарської експертизи, а також у разi необхiдностi попередньої оплати послуг i майна (придбання путiвки, оплата проїзду, оплата спецiальних транспортних засобiв тощо).

     Стаття 1203. Збiльшення розмiру вiдшкодування шкоди на вимогу потерпiлого у разi змiни стану його працездатностi

     1. Потерпiлий має право на збiльшення розмiру вiдшкодування шкоди, якщо його працездатнiсть знизилася порiвняно з тiєю, яка була у нього на момент вирiшення питання про вiдшкодування шкоди.

     Стаття 1204. Зменшення розмiру вiдшкодування шкоди на вимогу особи, яка завдала шкоди

     1. Особа, на яку покладено обов'язок вiдшкодувати шкоду, завдану калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я потерпiлого, має право вимагати зменшення розмiру вiдшкодування шкоди, якщо працездатнiсть потерпiлого зросла порiвняно з тiєю, яка була в нього на момент вирiшення питання про вiдшкодування шкоди.

     Стаття 1205. Вiдшкодування шкоди у разi припинення юридичної особи, зобов'язаної вiдшкодувати шкоду

     1. У разi припинення юридичної особи, зобов'язаної вiдшкодувати шкоду, завдану калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, i встановлення її правонаступникiв виплата щомiсячних платежiв покладається на її правонаступникiв.

     У цьому разi вимоги про збiльшення розмiру вiдшкодування шкоди пред'являються до її правонаступникiв.

     2. У разi лiквiдацiї юридичної особи платежi, належнi потерпiлому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капiталiзованi для виплати їх потерпiлому або цим особам у порядку, встановленому законом або iншим нормативно-правовим актом.

     У разi вiдсутностi в юридичної особи, що лiквiдується, коштiв для капiталiзацiї платежiв, якi пiдлягають сплатi, обов'язок щодо їх капiталiзацiї покладається на лiквiдацiйну комiсiю на пiдставi рiшення суду за позовом потерпiлого.

     Стаття 1206. Вiдшкодування витрат на лiкування особи, яка потерпiла вiд кримiнального правопорушення

     1. Особа, яка вчинила кримiнальне правопорушення, зобов'язана вiдшкодувати витрати закладовi охорони здоров'я на лiкування потерпiлого вiд цього кримiнального правопорушення, крiм випадку завдання шкоди при перевищеннi меж необхiдної оборони або у станi сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслiдок насильства або тяжкої образи з боку потерпiлого.

     2. Якщо кримiнальне правопорушення вчинено малолiтньою або неповнолiтньою особою, витрати на лiкування потерпiлого вiдшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 i 1179 цього Кодексу.

     3. Якщо лiкування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державнiй власностi, у власностi Автономної Республiки Крим або територiальної громади, спiльнiй власностi територiальних громад, кошти на вiдшкодування витрат на лiкування зараховуються до вiдповiдного бюджету, за рахунок якого таке лiкування фiнансувалося. Якщо лiкування проводилося закладом охорони здоров'я, який за вiдповiднi наданi медичнi послуги отримує кошти згiдно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантiй, такi кошти зараховуються до Державного бюджету України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.06.2020р. N 720-IX, вiд 01.07.2022р. N 2347-IX)

     Стаття 1207. Обов'язок держави вiдшкодувати шкоду, завдану калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслiдок кримiнального правопорушення

     1. Шкода, завдана калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслiдок кримiнального правопорушення, вiдшкодовується потерпiлому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримiнальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною.

     2. Умови та порядок вiдшкодування державою шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.06.2020р. N 720-IX)

     Стаття 1208. Збiльшення розмiру вiдшкодування шкоди у зв'язку з пiдвищенням вартостi життя i збiльшенням розмiру мiнiмальної заробiтної плати

     1. За заявою потерпiлого у разi пiдвищення вартостi життя розмiр вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, пiдлягає iндексацiї на пiдставi рiшення суду.

     2. За заявою потерпiлого у разi збiльшення розмiру мiнiмальної заробiтної плати розмiр вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, пiдлягає вiдповiдному збiльшенню на пiдставi рiшення суду.

     Параграф 3. Вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товарiв, робiт (послуг)

     Стаття 1209. Пiдстави вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товарiв, робiт (послуг)

     1. Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робiт (послуг) зобов'язаний вiдшкодувати шкоду, завдану фiзичнiй або юридичнiй особi внаслiдок конструктивних, технологiчних, рецептурних та iнших недолiкiв товару, робiт (послуг), а також недостовiрної або недостатньої iнформацiї про них.

     Вiдшкодування шкоди не залежить вiд вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робiт (послуг), а також вiд того, чи перебував потерпiлий з ними у договiрних вiдносинах.

     2. Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робiт (послуг) звiльняються вiд вiдшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслiдок непереборної сили або порушення потерпiлим правил користування або зберiгання товару, результатiв робiт (послуг).

     3. Пiдстави для вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товару, що є рухомим майном, у тому числi такого, що є складовою частиною iншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергiю, встановлюються законом.

(У редакцiї Закону України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI)

     Стаття 1210. Особи, зобов'язанi вiдшкодовувати шкоду, завдану внаслiдок недолiкiв товарiв, робiт (послуг)

     1. Шкода, завдана внаслiдок недолiкiв товару, що є нерухомим майном, пiдлягає вiдшкодуванню виготовлювачем товару.

     Шкода, завдана внаслiдок недолiкiв товару, що є рухомим майном, у тому числi таким, що є складовою частиною iншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергiю, пiдлягає вiдшкодуванню виготовлювачем товару або iншою особою, визначеною вiдповiдно до закону.

     2. Шкода, завдана внаслiдок недолiкiв робiт (послуг), пiдлягає вiдшкодуванню їх виконавцем.

     3. Шкода, завдана внаслiдок ненадання повної чи достовiрної iнформацiї щодо властивостей i правил користування товаром, що є нерухомим майном, пiдлягає вiдшкодуванню вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI)

     Стаття 1211. Строки вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товарiв, робiт (послуг)

     1. Шкода, завдана внаслiдок недолiкiв товару, що є нерухомим майном, робiт (послуг), пiдлягає вiдшкодуванню, якщо її завдано протягом встановленого строку служби (строку придатностi) товару, результатiв робiт (послуг), а якщо вiн не встановлений, - протягом десяти рокiв з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).

     2. Шкода, завдана внаслiдок недолiкiв товару, що є нерухомим майном, робiт (послуг), пiдлягає вiдшкодуванню також, якщо:

     1) на порушення вимог закону не встановлено строк служби (строк придатностi) товару, результатiв робiт (послуг);

     2) особу не було попереджено про необхiднi дiї пiсля закiнчення строку служби (строку придатностi) i про можливi наслiдки в разi невиконання цих дiй.

     3. Строк вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товару, що є рухомим майном, у тому числi таким, що є складовою частиною iншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергiю, встановлюється законом.

(У редакцiї Закону України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI)

     Стаття 1211¹. Особливостi вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товару, що є рухомим майном

     1. Особливостi вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товару, що є рухомим майном, у тому числi таким, що є складовою частиною iншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергiю, встановлюються законом.

Доповнено статтею 12111 згiдно iз Законом України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI)

Глава 83
НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПIДСТАВИ

     Стаття 1212. Загальнi положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової пiдстави

     1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок iншої особи (потерпiлого) без достатньої правової пiдстави (безпiдставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпiлому це майно. Особа зобов'язана повернути майно i тодi, коли пiдстава, на якiй воно було набуте, згодом вiдпала.

     2. Положення цiєї глави застосовуються незалежно вiд того, чи безпiдставне набуття або збереження майна було результатом поведiнки набувача майна, потерпiлого, iнших осiб чи наслiдком подiї.

     3. Положення цiєї глави застосовуються також до вимог про:

     1) повернення виконаного за недiйсним правочином;

     2) витребування майна власником iз чужого незаконного володiння;

     3) повернення виконаного однiєю iз сторiн у зобов'язаннi;

     4) вiдшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок iншої особи.

     Стаття 1213. Повернення в натурi безпiдставно набутого майна

     1. Набувач зобов'язаний повернути потерпiлому безпiдставно набуте майно в натурi.

     2. У разi неможливостi повернути в натурi потерпiлому безпiдставно набуте майно вiдшкодовується його вартiсть, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

     Стаття 1214. Вiдшкодування доходiв вiд безпiдставно набутого майна i витрат на його утримання

     1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової пiдстави, зобов'язана вiдшкодувати всi доходи, якi вона одержала або могла одержати вiд цього майна з часу, коли ця особа дiзналася або могла дiзнатися про володiння цим майном без достатньої правової пiдстави. З цього часу вона вiдповiдає також за допущене нею погiршення майна.

     Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової пiдстави, має право вимагати вiдшкодування зроблених нею необхiдних витрат на майно вiд часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

     2. У разi безпiдставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

     Стаття 1215. Безпiдставно набуте майно, що не пiдлягає поверненню

     1. Не пiдлягає поверненню безпiдставно набутi:

     1) заробiтна плата i платежi, що прирiвнюються до неї, пенсiї, допомоги, стипендiї, вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, алiменти та iншi грошовi суми, наданi фiзичнiй особi як засiб до iснування, якщо їх виплата проведена фiзичною або юридичною особою добровiльно, за вiдсутностi рахункової помилки з її боку i недобросовiсностi з боку набувача;

     2) iнше майно, якщо це встановлено законом.

КНИГА ШОСТА
СПАДКОВЕ ПРАВО

Глава 84
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ

     Стаття 1216. Поняття спадкування

     1. Спадкуванням є перехiд прав та обов'язкiв (спадщини) вiд фiзичної особи, яка померла (спадкодавця), до iнших осiб (спадкоємцiв).

     Стаття 1217. Види спадкування

     1. Спадкування здiйснюється за заповiтом або за законом.

     Стаття 1218. Склад спадщини

     1. До складу спадщини входять усi права та обов'язки, що належали спадкодавцевi на момент вiдкриття спадщини i не припинилися внаслiдок його смертi.

     Стаття 1219. Права та обов'язки особи, якi не входять до складу спадщини

     1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язанi з особою спадкодавця, зокрема:

     1) особистi немайновi права;

     2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо iнше не встановлено законом або їх установчими документами;

     3) право на вiдшкодування шкоди, завданої калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я;

     4) права на алiменти, пенсiю, допомогу або iншi виплати, встановленi законом;

     5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбаченi статтею 608 цього Кодексу.

     Стаття 1220. Вiдкриття спадщини

     1. Спадщина вiдкривається внаслiдок смертi особи або оголошення її померлою.

     2. Часом вiдкриття спадщини є день смертi особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статтi 46 цього Кодексу).

     3. Якщо протягом однiєї доби померли особи, якi могли б спадкувати одна пiсля одної, спадщина вiдкривається одночасно i окремо щодо кожної з них.

     4. Якщо кiлька осiб, якi могли б спадкувати одна пiсля одної, померли пiд час спiльної для них небезпеки (стихiйного лиха, аварiї, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина вiдкривається одночасно i окремо щодо кожної з цих осiб.

     Стаття 1221. Мiсце вiдкриття спадщини

     1. Мiсцем вiдкриття спадщини є мiсце подання першої заяви, що свiдчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємцiв, виконавцiв заповiту, осiб, заiнтересованих в охоронi такого майна, або вимоги кредиторiв.

     2. На пiдставi отриманої першої заяви нотарiус заводить спадкову справу, яка пiдлягає державнiй реєстрацiї у Спадковому реєстрi в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 189-VIII, у редакцiї Закону України вiд 23.02.2023р. N 2923-IX)

     Стаття 1222. Спадкоємцi

     1. Спадкоємцями за заповiтом i за законом можуть бути фiзичнi особи, якi є живими на час вiдкриття спадщини, а також особи, якi були зачатi за життя спадкодавця i народженi живими пiсля вiдкриття спадщини.

     2. Спадкоємцями за заповiтом можуть бути юридичнi особи та iншi учасники цивiльних вiдносин (стаття 2 цього Кодексу).

     Стаття 1223. Право на спадкування

     1. Право на спадкування мають особи, визначенi у заповiтi.

     2. У разi вiдсутностi заповiту, визнання його недiйсним, неприйняття спадщини або вiдмови вiд її прийняття спадкоємцями за заповiтом, а також у разi неохоплення заповiтом усiєї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначенi у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

     3. Право на спадкування виникає у день вiдкриття спадщини.

     Стаття 1224. Усунення вiд права на спадкування

     1. Не мають права на спадкування особи, якi умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємцiв або вчинили замах на їхнє життя.

     Положення абзацу першого цiєї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповiтом.

     2. Не мають права на спадкування особи, якi умисно перешкоджали спадкодавцевi скласти заповiт, внести до нього змiни або скасувати заповiт i цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в iнших осiб або сприяли збiльшенню їхньої частки у спадщинi.

     3. Не мають права на спадкування за законом батьки пiсля дитини, щодо якої вони були позбавленi батькiвських прав i їхнi права не були поновленi на час вiдкриття спадщини.

     Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачi) та повнолiтнi дiти (усиновленi), а також iншi особи, якi ухилялися вiд виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

     4. Не мають права на спадкування за законом одна пiсля одної особи, шлюб мiж якими є недiйсним або визнаний таким за рiшенням суду.

     Якщо шлюб визнаний недiйсним пiсля смертi одного з подружжя, то за другим iз подружжя, який його пережив i не знав та не мiг знати про перешкоди до реєстрацiї шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майнi, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

     5. За рiшенням суду особа може бути усунена вiд права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася вiд надання допомоги спадкодавцевi, який через похилий вiк, тяжку хворобу або калiцтво був у безпорадному станi.

     6. Положення цiєї статтi поширюються на всiх спадкоємцiв, у тому числi й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщинi, а також на осiб, на користь яких зроблено заповiдальний вiдказ.

     Стаття 1225. Спадкування права на земельну дiлянку

     1. Право власностi на земельну дiлянку переходить до спадкоємцiв на загальних пiдставах, iз збереженням її цiльового призначення.

     2. До спадкоємцiв житлового будинку, iнших будiвель та споруд, об'єкта незавершеного будiвництва, щодо якого зареєстровано право власностi/спецiальне майнове право, переходить право власностi або право користування земельною дiлянкою, на якiй вони розмiщенi.

     3. До спадкоємцiв житлового будинку, iнших будiвель та споруд, об'єкта незавершеного будiвництва, щодо якого зареєстровано право власностi/спецiальне майнове право, переходить право власностi або право користування земельною дiлянкою, яка необхiдна для їх обслуговування, якщо iнший її розмiр не визначений заповiтом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX)

     Стаття 1226. Спадкування частки у правi спiльної сумiсної власностi

     1. Частка у правi спiльної сумiсної власностi спадкується на загальних пiдставах.

     2. Суб'єкт права спiльної сумiсної власностi має право заповiдати свою частку у правi спiльної сумiсної власностi до її визначення та видiлу в натурi.

     Стаття 1227. Право на одержання сум заробiтної плати, пенсiї, стипендiї, алiментiв, iнших соцiальних виплат, якi належали спадкодавцевi

     1. Суми заробiтної плати, пенсiї, стипендiї, алiментiв, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатнiстю, вiдшкодувань у зв'язку з калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, iнших соцiальних виплат, якi належали спадкодавцевi, але не були ним одержанi за життя, передаються членам його сiм'ї, а у разi їх вiдсутностi - входять до складу спадщини.

     Стаття 1228. Спадкування права на вклад у банку (фiнансовiй установi)

     1. Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фiнансовiй установi) на випадок своєї смертi, склавши заповiт або зробивши вiдповiдне розпорядження банку (фiнансовiй установi).

     2. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно вiд способу розпорядження ним.

     3. Заповiт, складений пiсля того, як було зроблене розпорядження банку (фiнансовiй установi), повнiстю або частково скасовує його, якщо у заповiтi змiнено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповiт стосується усього майна спадкодавця.

     Стаття 1229. Спадкування права на одержання страхових виплат (вiдшкодування)

     1. Страховi виплати (вiдшкодування) спадкуються на загальних пiдставах.

     2. Якщо страхувальник у договорi страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разi його смертi, це право не входить до складу спадщини.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 18.11.2021р. N 1909-IX)

     Стаття 1230. Спадкування права на вiдшкодування збиткiв, моральної шкоди, сплату неустойки, отримання компенсацiї

     1. До спадкоємця переходить право на вiдшкодування збиткiв, завданих спадкодавцевi у договiрних зобов'язаннях, або право на вiдшкодування збиткiв, що належало спадкодавцевi вiдповiдно до закону.

     2. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пенi) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договiрних обов'язкiв, яка була присуджена судом спадкодавцевi за його життя.

     3. До спадкоємця переходить право на вiдшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцевi за його життя.

     4. До спадкоємця переходить право на отримання компенсацiї, яку вiдповiдно до закону мiг би отримати спадкодавець за його життя.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.02.2023р. N 2923-IX)

     Стаття 1231. Спадкування обов'язку вiдшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем

     1. До спадкоємця переходить обов'язок вiдшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

     2. До спадкоємця переходить обов'язок вiдшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зi спадкодавця за його життя.

     3. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторовi iз спадкодавця за життя спадкодавця.

     4. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, вiдшкодовується спадкоємцями у межах вартостi рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

     5. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмiр неустойки (штрафу, пенi), розмiр вiдшкодування майнової шкоди (збиткiв) та моральної шкоди, якщо вони є непомiрно великими порiвняно з вартiстю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

     Стаття 1232. Обов'язок спадкоємцiв вiдшкодувати витрати на утримання, догляд, лiкування та поховання спадкодавця

     1. Спадкоємцi зобов'язанi вiдшкодувати розумнi витрати, якi були зробленi одним iз них або iншою особою на утримання, догляд, лiкування та поховання спадкодавця.

     2. Витрати на утримання, догляд, лiкування спадкодавця можуть бути стягненi не бiльш як за три роки до його смертi.

     Стаття 1232¹. Спадкування прав та обов'язкiв за договором оренди житла з викупом, договором купiвлi-продажу неподiльного об'єкта незавершеного будiвництва / майбутнього об'єкта нерухомостi (перший продаж), договором про участь у фондi фiнансування будiвництва

     1. До спадкоємцiв переходять усi права та обов'язки за договором оренди житла з викупом, договором купiвлi-продажу неподiльного об'єкта незавершеного будiвництва / майбутнього об'єкта нерухомостi (перший продаж), договором про участь у фондi фiнансування будiвництва, якi мав спадкодавець.

     2. Вiдмова спадкоємцiв вiд договору оренди житла з викупом, договору купiвлi-продажу неподiльного об'єкта незавершеного будiвництва / майбутнього об'єкта нерухомостi (перший продаж), договору про участь у фондi фiнансування будiвництва здiйснюється у порядку, встановленому статтею 1273 цього Кодексу.

     3. Дострокове припинення договору оренди житла з викупом, договору купiвлi-продажу неподiльного об'єкта незавершеного будiвництва / майбутнього об'єкта нерухомостi (перший продаж), договору про участь у фондi фiнансування будiвництва за iнiцiативою спадкоємцiв здiйснюється у порядку, визначеному законом.

     4. Спадкування прав та обов'язкiв за договором купiвлi-продажу неподiльного об'єкта незавершеного будiвництва / майбутнього об'єкта нерухомостi (перший продаж), договору про участь у фондi фiнансування будiвництва є пiдставою для державної реєстрацiї за спадкоємцем спецiального майнового права на неподiльний об'єкт незавершеного будiвництва / майбутнiй об'єкт нерухомостi та/або обтяження речових прав на такий об'єкт.

     5. Положення цiєї статтi поширюються також на договори щодо iнвестування та/або фiнансування будiвництва об'єктiв нерухомого майна, право на виконання будiвельних робiт стосовно яких отримано до набрання чинностi Законом України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, якi будуть спорудженi в майбутньому".

(Доповнено статтею 12321 згiдно iз Законом України вiд 25.12.2008р. N 800-VI, iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законами України вiд 15.08.2022р. N 2518-IX, вiд 23.02.2023р. N 2923-IX)

Глава 85
СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВIТОМ

     Стаття 1233. Поняття заповiту

     1. Заповiтом є особисте розпорядження фiзичної особи на випадок своєї смертi.

     Стаття 1234. Право на заповiт

     1. Право на заповiт має фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю.

     2. Право на заповiт здiйснюється особисто. Вчинення заповiту через представника не допускається.

     Стаття 1235. Право заповiдача на призначення спадкоємцiв

     1. Заповiдач може призначити своїми спадкоємцями одну або кiлька фiзичних осiб, незалежно вiд наявностi у нього з цими особами сiмейних, родинних вiдносин, а також iнших учасникiв цивiльних вiдносин.

     2. Заповiдач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємцiв за законом. У цьому разi ця особа не може одержати право на спадкування.

     3. Заповiдач не може позбавити права на спадкування осiб, якi мають право на обов'язкову частку у спадщинi. Чиннiсть заповiту щодо осiб, якi мають право на обов'язкову частку у спадщинi, встановлюється на час вiдкриття спадщини.

     4. У разi смертi особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смертi заповiдача, позбавлення її права на спадкування втрачає чиннiсть. Дiти (внуки) цiєї особи мають право на спадкування на загальних пiдставах.

     Стаття 1236. Право заповiдача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповiтом

     1. Заповiдач має право охопити заповiтом права та обов'язки, якi йому належать на момент складення заповiту, а також тi права та обов'язки, якi можуть йому належати у майбутньому.

     2. Заповiдач має право скласти заповiт щодо усiєї спадщини або її частини.

     3. Якщо заповiдач розподiлив мiж спадкоємцями у заповiтi лише свої права, до спадкоємцiв, яких вiн призначив, переходить та частина його обов'язкiв, що є пропорцiйною до одержаних ними прав.

     4. Чиннiсть заповiту щодо складу спадщини встановлюється на момент вiдкриття спадщини.

     Стаття 1237. Право заповiдача на заповiдальний вiдказ

     1. Заповiдач має право зробити у заповiтi заповiдальний вiдказ.

     2. Вiдказоодержувачами можуть бути особи, якi входять, а також тi, якi не входять до числа спадкоємцiв за законом.

     Стаття 1238. Предмет заповiдального вiдказу

     1. Предметом заповiдального вiдказу може бути передання вiдказоодержувачевi у власнiсть або за iншим речовим правом майнового права або речi, що входить або не входить до складу спадщини.

     2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або iнше рухоме або нерухоме майно, заповiдач має право покласти обов'язок надати iншiй особi право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або iншим рухомим або нерухомим майном зберiгає чиннiсть у разi наступної змiни їх власника.

     Право користування житловим будинком, квартирою або iншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповiдальним вiдказом, є таким, що не вiдчужується, не передається та не переходить до спадкоємцiв вiдказоодержувача.

     Право користування житловим будинком, квартирою або iншою будiвлею, надане вiдказоодержувачевi, не є пiдставою для проживання у них членiв його сiм'ї, якщо у заповiтi не зазначено iнше.

     3. Спадкоємець, на якого заповiдачем покладено заповiдальний вiдказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартостi майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргiв спадкодавця, що припадають на це майно.

     4. Вiдказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу вiдкриття спадщини.

     Стаття 1239. Втрата чинностi заповiдальним вiдказом

     1. Заповiдальний вiдказ втрачає чиннiсть у разi смертi вiдказоодержувача, що сталася до вiдкриття спадщини.

     Стаття 1240. Право заповiдача на покладення на спадкоємця iнших обов'язкiв

     1. Заповiдач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дiй немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення мiсця i форми здiйснення ритуалу поховання.

     2. Заповiдач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дiй, спрямованих на досягнення суспiльно корисної мети.

     Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщинi

     1. Малолiтнi, неповнолiтнi, повнолiтнi непрацездатнi дiти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдiвець) та непрацездатнi батьки спадкують, незалежно вiд змiсту заповiту, половину частки, яка належала б кожному з них у разi спадкування за законом (обов'язкова частка).

     Розмiр обов'язкової частки у спадщинi може бути зменшений судом з урахуванням вiдносин мiж цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також iнших обставин, якi мають iстотне значення.

     2. До обов'язкової частки у спадщинi зараховується вартiсть речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартiсть заповiдального вiдказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартiсть iнших речей та майнових прав, якi перейшли до неї як до спадкоємця.

     3. Будь-якi обмеження та обтяження, встановленi у заповiтi для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщинi, дiйснi лише щодо тiєї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.11.2004р. N 2146-IV)

     Стаття 1242. Заповiт з умовою

     1. Заповiдач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповiтi, наявнiстю певної умови, як пов'язаної, так i не пов'язаної з її поведiнкою (наявнiсть iнших спадкоємцiв, проживання у певному мiсцi, народження дитини, здобуття освiти тощо).

     Умова, визначена у заповiтi, має iснувати на час вiдкриття спадщини.

     2. Умова, визначена у заповiтi, є нiкчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспiльства.

     3. Особа, призначена у заповiтi, не має права вимагати визнання умови недiйсною на тiй пiдставi, що вона не знала про неї, або якщо настання умови вiд неї не залежало.

     Стаття 1243. Заповiт подружжя

     1. Подружжя має право скласти спiльний заповiт щодо майна, яке належить йому на правi спiльної сумiсної власностi.

     2. У разi складення спiльного заповiту частка у правi спiльної сумiсної власностi пiсля смертi одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разi смертi останнього право на спадкування мають особи, визначенi подружжям у заповiтi.

     3. За життя дружини та чоловiка кожен з них має право вiдмовитися вiд спiльного заповiту. Така вiдмова пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

     4. У разi смертi одного з подружжя нотарiус накладає заборону вiдчуження майна, зазначеного у заповiтi подружжя.

     Стаття 1244. Пiдпризначення спадкоємця

     1. Заповiдач має право призначити iншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповiтi, помре до вiдкриття спадщини, не прийме її або вiдмовиться вiд її прийняття чи буде усунений вiд права на спадкування, а також у разi вiдсутностi умов, визначених у заповiтi (стаття 1242 цього Кодексу).

     2. Пiдпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, визначена у статтi 1222 цього Кодексу.

     Стаття 1245. Спадкування частини спадщини, що не охоплена заповiтом

     1. Частина спадщини, що не охоплена заповiтом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних пiдставах. До числа цих спадкоємцiв входять також спадкоємцi за законом, яким iнша частина спадщини була передана за заповiтом.

     Стаття 1246. Встановлення сервiтуту у заповiтi

     1. Спадкодавець має право встановити у заповiтi сервiтут щодо земельної дiлянки, iнших природних ресурсiв або iншого нерухомого майна для задоволення потреб iнших осiб.

     Стаття 1247. Загальнi вимоги до форми заповiту

     1. Заповiт складається у письмовiй формi, iз зазначенням мiсця та часу його складення.

     2. Заповiт має бути особисто пiдписаний заповiдачем.

     Якщо особа не може особисто пiдписати заповiт, вiн пiдписується вiдповiдно до частини четвертої статтi 207 цього Кодексу.

     3. Заповiт має бути посвiдчений нотарiусом або iншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

     4. Заповiти, посвiдченi особами, зазначеними у частинi третiй цiєї статтi, пiдлягають державнiй реєстрацiї у Спадковому реєстрi в порядку, затвердженому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.09.2010р. N 2527-VI)

     Стаття 1248. Посвiдчення заповiту нотарiусом

     1. Нотарiус посвiдчує заповiт, який написаний заповiдачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технiчних засобiв.

     2. Нотарiус може на прохання особи записати заповiт з її слiв власноручно або за допомогою загальноприйнятих технiчних засобiв.

     У цьому разi заповiт має бути вголос прочитаний заповiдачем i пiдписаний ним.

     Якщо заповiдач через фiзичнi вади не може сам прочитати заповiт, посвiдчення заповiту має вiдбуватися при свiдках (стаття 1253 цього Кодексу).

     Стаття 1249. Посвiдчення нотарiусом секретних заповiтiв

     1. Секретним є заповiт, який посвiдчується нотарiусом без ознайомлення з його змiстом.

     2. Особа, яка склала секретний заповiт, подає його в заклеєному конвертi нотарiусовi. На конвертi має бути пiдпис заповiдача.

     Нотарiус ставить на конвертi свiй посвiдчувальний напис, скрiплює печаткою i в присутностi заповiдача помiщає його в iнший конверт та опечатує.

     Стаття 1250. Оголошення нотарiусом секретного заповiту

     1. Одержавши iнформацiю про вiдкриття спадщини, нотарiус призначає день оголошення змiсту заповiту. Про день оголошення заповiту вiн повiдомляє членiв сiм'ї та родичiв спадкодавця, якщо їхнє мiсце проживання йому вiдоме, або робить про це повiдомлення в друкованих медiа.

     2. У присутностi заiнтересованих осiб та двох свiдкiв нотарiус вiдкриває конверт, у якому зберiгався заповiт, та оголошує його змiст.

     3. Про оголошення заповiту складається протокол, який пiдписують нотарiус та свiдки. У протоколi записується весь змiст заповiту.

     Стаття 1251. Посвiдчення заповiту посадовою особою органу мiсцевого самоврядування

     1. Якщо у населеному пунктi немає нотарiуса, заповiт, крiм секретного, може бути посвiдчений уповноваженою на це посадовою особою вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI)

     Стаття 1252. Посвiдчення заповiту iншою посадовою, службовою особою

     1. Заповiт особи, яка перебуває на лiкуваннi у лiкарнi, госпiталi, iншому стацiонарному закладi охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осiб похилого вiку та осiб з iнвалiднiстю, може бути посвiдчений головним лiкарем, його заступником з медичної частини або черговим лiкарем цiєї лiкарнi, госпiталю, iншого стацiонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпiталю, директором або головним лiкарем будинку для осiб похилого вiку та осiб з iнвалiднiстю.

     2. Заповiт особи, яка перебуває пiд час плавання на морському, рiчковому суднi, що ходить пiд прапором України, може бути посвiдчений капiтаном цього судна.

     3. Заповiт особи, яка перебуває у пошуковiй або iншiй експедицiї, може бути посвiдчений начальником цiєї експедицiї.

     4. Заповiт вiйськовослужбовця, а в пунктах дислокацiї вiйськових частин, з'єднань, установ, вiйськово-навчальних закладiв, де немає нотарiуса чи органу, що вчиняє нотарiальнi дiї, також заповiт працiвника, члена його сiм'ї i члена сiм'ї вiйськовослужбовця може бути посвiдчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

     5. Заповiт особи, яка тримається в установi виконання покарань, може бути посвiдчений начальником такої установи.

     6. Заповiт особи, яка тримається у слiдчому iзоляторi, може бути посвiдчений начальником слiдчого iзолятора.

     7. Заповiти осiб, зазначених у частинах першiй - шостiй цiєї статтi, посвiдчуються при свiдках.

     8. До заповiтiв, посвiдчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статтi 1247 цього Кодексу.

     9. Заповiти, посвiдченi посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першiй - шостiй цiєї статтi, прирiвнюються до заповiтiв, посвiдчених нотарiусами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 14.04.2009р. N 1254-VI, вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 02.10.2018р. N 2581-VIII)

     Стаття 1253. Посвiдчення заповiту при свiдках

     1. На бажання заповiдача його заповiт може бути посвiдчений при свiдках.

     2. У випадках, встановлених абзацом третiм частини другої статтi 1248 i статтею 1252 цього Кодексу, присутнiсть не менш як двох свiдкiв при посвiдченнi заповiту є обов'язковою.

     3. Свiдками можуть бути лише особи з повною цивiльною дiєздатнiстю.

     4. Свiдками не можуть бути:

     1) нотарiус або iнша посадова, службова особа, яка посвiдчує заповiт;

     2) спадкоємцi за заповiтом;

     3) члени сiм'ї та близькi родичi спадкоємцiв за заповiтом;

     4) особи, якi не можуть прочитати або пiдписати заповiт.

     5. Свiдки, при яких посвiдчено заповiт, зачитують його вголос та ставлять свої пiдписи на ньому.

     6. У текст заповiту заносяться вiдомостi про особу свiдкiв.

     Стаття 1254. Право заповiдача на скасування та змiну заповiту

     1. Заповiдач має право у будь-який час скасувати заповiт.

     2. Заповiдач має право у будь-який час скласти новий заповiт. Заповiт, який було складено пiзнiше, скасовує попереднiй заповiт повнiстю або у тiй частинi, в якiй вiн йому суперечить.

     3. Кожний новий заповiт скасовує попереднiй i не вiдновлює заповiту, який заповiдач склав перед ним.

     4. Якщо новий заповiт, складений заповiдачем, був визнаний недiйсним, чиннiсть попереднього заповiту не вiдновлюється, крiм випадкiв, встановлених статтями 225 i 231 цього Кодексу.

     5. Заповiдач має право у будь-який час внести до заповiту змiни.

     6. Скасування заповiту, внесення до нього змiн провадяться заповiдачем особисто.

     7. Скасування заповiту, внесення до нього змiн провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвiдчення заповiту i пiдлягають державнiй реєстрацiї у Спадковому реєстрi в порядку, затвердженому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.09.2010р. N 2527-VI)

     Стаття 1255. Таємниця заповiту

     1. Нотарiус, iнша посадова, службова особа, яка посвiдчує заповiт, свiдки, а також фiзична особа, яка пiдписує заповiт замiсть заповiдача, не мають права до вiдкриття спадщини розголошувати вiдомостi щодо факту складення заповiту, його змiсту, скасування або змiни заповiту.

     Стаття 1256. Тлумачення заповiту

     1. Тлумачення заповiту може бути здiйснене пiсля вiдкриття спадщини самими спадкоємцями.

     2. У разi спору мiж спадкоємцями тлумачення заповiту здiйснюється судом вiдповiдно до статтi 213 цього Кодексу.

     Стаття 1257. Недiйснiсть заповiту

     1. Заповiт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповiт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвiдчення, є нiкчемним.

     2. За позовом заiнтересованої особи суд визнає заповiт недiйсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповiдача не було вiльним i не вiдповiдало його волi.

     3. Недiйснiсть окремого розпорядження, що мiститься у заповiтi, не має наслiдком недiйсностi iншої його частини.

     4. У разi недiйсностi заповiту спадкоємець, який за цим заповiтом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних пiдставах.

Глава 86
СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ

     Стаття 1258. Черговiсть спадкування за законом

     1. Спадкоємцi за законом одержують право на спадкування почергово.

     2. Кожна наступна черга спадкоємцiв за законом одержує право на спадкування у разi вiдсутностi спадкоємцiв попередньої черги, усунення їх вiд права на спадкування, неприйняття ними спадщини або вiдмови вiд її прийняття, крiм випадкiв, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

     Стаття 1259. Змiна черговостi одержання права на спадкування

     1. Черговiсть одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змiнена нотарiально посвiдченим договором заiнтересованих спадкоємцiв, укладеним пiсля вiдкриття спадщини. Цей договiр не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участi, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщинi.

     2. Фiзична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рiшенням суду одержати право на спадкування разом iз спадкоємцями тiєї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опiкувалася, матерiально забезпечувала, надавала iншу допомогу спадкодавцевi, який через похилий вiк, тяжку хворобу або калiцтво був у безпорадному станi.

     Стаття 1260. Спадкування усиновленими та усиновлювачами

     1. У разi спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач i його родичi - з другого, прирiвнюються до родичiв за походженням.

     2. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом пiсля смертi батькiв усиновленого, iнших його родичiв за походженням по висхiднiй лiнiї.

     Батьки усиновленого та iншi його родичi за походженням по висхiднiй лiнiї не спадкують за законом пiсля смертi усиновленого та його нащадкiв.

     3. Якщо за рiшенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок мiж усиновленим та його бабою, дiдом, братом та сестрою за походженням, то у разi смертi його баби, дiда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разi смертi його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги.

     У разi смертi усиновленого його баба, дiд, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних пiдставах.

     Стаття 1261. Перша черга спадкоємцiв за законом

     1. У першу чергу право на спадкування за законом мають дiти спадкодавця, у тому числi зачатi за життя спадкодавця та народженi пiсля його смертi, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

     Стаття 1262. Друга черга спадкоємцiв за законом

     1. У другу чергу право на спадкування за законом мають рiднi брати та сестри спадкодавця, його баба та дiд як з боку батька, так i з боку матерi.

     Стаття 1263. Третя черга спадкоємцiв за законом

     1. У третю чергу право на спадкування за законом мають рiднi дядько та тiтка спадкодавця.

     Стаття 1264. Четверта черга спадкоємцiв за законом

     1. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, якi проживали зi спадкодавцем однiєю сiм'єю не менш як п'ять рокiв до часу вiдкриття спадщини.

     Стаття 1265. П'ята черга спадкоємцiв за законом

     1. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають iншi родичi спадкодавця до шостого ступеня спорiднення включно, причому родичi ближчого ступеня спорiднення усувають вiд права спадкування родичiв подальшого ступеня спорiднення.

     Ступiнь спорiднення визначається за числом народжень, що вiддаляють родича вiд спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

     2. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманцi спадкодавця, якi не були членами його сiм'ї.

     Утриманцем вважається неповнолiтня або непрацездатна особа, яка не була членом сiм'ї спадкодавця, але не менш як п'ять рокiв одержувала вiд нього матерiальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобiв до iснування.

     Стаття 1266. Спадкування за правом представлення

     1. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнiм матерi, батьковi, бабi, дiдовi, якби вони були живими на час вiдкриття спадщини.

     2. Прабаба, прадiд спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнiм дiтям (бабi, дiдовi спадкодавця), якби вони були живими на час вiдкриття спадщини.

     3. Племiнники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнiм матерi, батьковi (сестрi, братовi спадкодавця), якби вони були живими на час вiдкриття спадщини.

     4. Двоюрiднi брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнiм матерi, батьковi (тiтцi, дядьковi спадкодавця), якби вони були живими на час вiдкриття спадщини.

     5. Якщо спадкування за правом представлення здiйснюється кiлькома особами, частка їхнього померлого родича дiлиться мiж ними порiвну.

     6. При спадкуваннi по прямiй низхiднiй лiнiї право представлення дiє без обмеження ступеня спорiднення.

     Стаття 1267. Розмiр частки у спадщинi спадкоємцiв за законом

     1. Частки у спадщинi кожного iз спадкоємцiв за законом є рiвними.

     2. Спадкоємцi за усною угодою мiж собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змiнити розмiр частки у спадщинi когось iз них.

     3. Спадкоємцi за письмовою угодою мiж собою, посвiдченою нотарiусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобiв, можуть змiнити розмiр частки у спадщинi когось iз них.

Глава 87
ЗДIЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

     Стаття 1268. Прийняття спадщини

     1. Спадкоємець за заповiтом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

     2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи iз застереженням.

     3. Спадкоємець, який постiйно проживав разом iз спадкодавцем на час вiдкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, вiн не заявив про вiдмову вiд неї.

     4. Малолiтня, неповнолiтня, недiєздатна особа, а також особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крiм випадкiв, встановлених частинами другою - четвертою статтi 1273 цього Кодексу.

     5. Незалежно вiд часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцевi з часу вiдкриття спадщини.

     Стаття 1269. Подання заяви про прийняття спадщини

     1. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час вiдкриття спадщини не проживав постiйно iз спадкодавцем, має подати нотарiусу або в сiльських населених пунктах - уповноваженiй на це посадовiй особi вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

     2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

     3. Особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батькiв або пiклувальника.

     4. Заяву про прийняття спадщини вiд iменi малолiтньої, недiєздатної особи подають її батьки (усиновлювачi), опiкун.

     5. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може вiдкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 20.10.2014р. N 1709-VII)

     Стаття 1270. Строки для прийняття спадщини

     1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шiсть мiсяцiв, який починається з часу вiдкриття спадщини.

     2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить вiд неприйняття спадщини або вiдмови вiд її прийняття iншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три мiсяцi з моменту неприйняття iншими спадкоємцями спадщини або вiдмови вiд її прийняття.

     Якщо строк, що залишився, менший як три мiсяцi, вiн продовжується до трьох мiсяцiв.

     Стаття 1271. Прийняття заповiдального вiдказу

     1. Якщо протягом шести мiсяцiв з часу вiдкриття спадщини вiдказоодержувач не вiдмовився вiд заповiдального вiдказу, вважається, що вiн його прийняв.

     Стаття 1272. Наслiдки пропущення строку для прийняття спадщини

     1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, вiн вважається таким, що не прийняв її.

     2. За письмовою згодою спадкоємцiв, якi прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотарiусу або в сiльських населених пунктах - уповноваженiй на це посадовiй особi вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування за мiсцем вiдкриття спадщини.

     3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатнiй для подання ним заяви про прийняття спадщини.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 20.10.2014р. N 1709-VII)

     Стаття 1273. Право на вiдмову вiд прийняття спадщини

     1. Спадкоємець за заповiтом або за законом може вiдмовитися вiд прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про вiдмову вiд прийняття спадщини подається нотарiусу або в сiльських населених пунктах - уповноваженiй на це посадовiй особi вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування за мiсцем вiдкриття спадщини.

     2. Фiзична особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, може вiдмовитися вiд прийняття спадщини за згодою пiклувальника i органу опiки та пiклування.

     3. Неповнолiтня особа вiком вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв може вiдмовитися вiд прийняття спадщини за згодою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника i органу опiки та пiклування.

     4. Батьки (усиновлювачi), опiкун можуть вiдмовитися вiд прийняття спадщини, належної малолiтнiй, недiєздатнiй особi, лише з дозволу органу опiки та пiклування.

     5. Вiдмова вiд прийняття спадщини є безумовною i беззастережною.

     6. Вiдмова вiд прийняття спадщини може бути вiдкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 06.07.2010р. N 2435-VI, вiд 20.10.2014р. N 1709-VII)

     Стаття 1274. Право на вiдмову вiд прийняття спадщини на користь iншої особи

     1. Спадкоємець за заповiтом має право вiдмовитися вiд прийняття спадщини на користь iншого спадкоємця за заповiтом.

     2. Спадкоємець за законом має право вiдмовитися вiд прийняття спадщини на користь будь-кого iз спадкоємцiв за законом незалежно вiд черги.

     3. Спадкоємець має право вiдмовитися вiд частки у спадщинi спадкоємця, який вiдмовився вiд спадщини на його користь.

     4. Якщо заповiдач пiдпризначив спадкоємця, особа, на iм'я якої складений заповiт, може вiдмовитися вiд спадщини лише на користь особи, яка є пiдпризначеним спадкоємцем.

     5. Вiдмова вiд прийняття спадщини може бути визнана судом недiйсною з пiдстав, встановлених статтями 225, 229-231 i 233 цього Кодексу.

     Стаття 1275. Правовi наслiдки вiдмови вiд прийняття спадщини

     1. Якщо вiд прийняття спадщини вiдмовився один iз спадкоємцiв за заповiтом, частка у спадщинi, яку вiн мав право прийняти, переходить до iнших спадкоємцiв за заповiтом i розподiляється мiж ними порiвну.

     2. Якщо вiд прийняття спадщини вiдмовився один iз спадкоємцiв за законом з тiєї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщинi, яку вiн мав право прийняти, переходить до iнших спадкоємцiв за законом тiєї ж черги i розподiляється мiж ними порiвну.

     3. Положення цiєї статтi не застосовуються, якщо спадкоємець вiдмовився вiд прийняття спадщини на користь iншого спадкоємця, а також коли заповiдач пiдпризначив iншого спадкоємця.

     4. Якщо на спадкоємця за заповiтом, який вiдмовився вiд прийняття спадщини, було покладено заповiдальний вiдказ, обов'язок за заповiдальним вiдказом переходить до iнших спадкоємцiв за заповiтом, якi прийняли спадщину, i розподiляється мiж ними порiвну.

     5. Вiдмова спадкоємця за заповiтом вiд прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

     Стаття 1276. Перехiд права на прийняття спадщини

     1. Якщо спадкоємець за заповiтом або за законом помер пiсля вiдкриття спадщини i не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крiм права на прийняття обов'язкової частки у спадщинi, переходить до його спадкоємцiв (спадкова трансмiсiя).

     Право на прийняття спадщини у цьому випадку здiйснюється на загальних пiдставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три мiсяцi, вiн подовжується до трьох мiсяцiв.

     Стаття 1277. Вiдумерлiсть спадщини

     1. У разi вiдсутностi спадкоємцiв за заповiтом i за законом, усунення їх вiд права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також вiдмови вiд її прийняття орган мiсцевого самоврядування за мiсцезнаходженням нерухомого майна, а за вiдсутностi нерухомого майна - мiсцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини вiдумерлою.

     У разi якщо на об'єктi нерухомого майна на момент вiдкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власнiсть територiальної громади, якiй передано нерухоме майно.

     Заява про визнання спадщини вiдумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельнi дiлянки сiльськогосподарського призначення - власниками або користувачами сумiжних земельних дiлянок. У такому разi суд залучає до розгляду справи органи мiсцевого самоврядування за мiсцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

     Особи, якi мають право або зобов'язанi подати заяву про визнання спадщини вiдумерлою, мають право на одержання iз Спадкового реєстру iнформацiї про заведену спадкову справу та видане свiдоцтво про право на спадщину.

     2. Заява про визнання спадщини вiдумерлою подається пiсля спливу одного року з часу вiдкриття спадщини.

     3. Спадщина, визнана судом вiдумерлою, переходить у власнiсть територiальної громади за мiсцезнаходженням нерухомого майна, а за вiдсутностi нерухомого майна - мiсцезнаходженням основної частини рухомого майна.

     4. Територiальна громада, яка стала власником вiдумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторiв спадкодавця, що заявленi вiдповiдно до статтi 1231 цього Кодексу. Якщо власниками вiдумерлого майна стали декiлька територiальних громад, вимоги кредиторiв спадкодавця задовольняються територiальними громадами пропорцiйно до вартостi вiдумерлого майна, набутого у власнiсть кожною з них.

     5. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її вiдумерлою вiдповiдно до статтi 1283 цього Кодексу.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.09.2011р. N 3795-VI, вiд 20.09.2016р. N 1533-VIII, вiд 23.02.2023р. N 2923-IX)

     Стаття 1278. Подiл спадщини мiж спадкоємцями

     1. Частки кожного спадкоємця у спадщинi є рiвними, якщо спадкодавець у заповiтi сам не розподiлив спадщину мiж ними.

     2. Кожен iз спадкоємцiв має право на видiл його частки в натурi.

     Стаття 1279. Переважне право окремих спадкоємцiв на видiл їм спадкового майна в натурi

     1. Спадкоємцi, якi протягом не менш як одного року до часу вiдкриття спадщини проживали разом iз спадкодавцем однiєю сiм'єю, мають переважне право перед iншими спадкоємцями на видiл їм у натурi предметiв звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмiрi частки у спадщинi, яка їм належить.

     2. Спадкоємцi, якi разом iз спадкодавцем були спiввласниками майна, мають переважне право перед iншими спадкоємцями на видiл їм у натурi цього майна, у межах їхньої частки у спадщинi, якщо це не порушує iнтересiв iнших спадкоємцiв, що мають iстотне значення.

     Стаття 1280. Перерозподiл спадщини

     1. Якщо пiсля спливу строку для прийняття спадщини i пiсля розподiлу її мiж спадкоємцями спадщину прийняли iншi спадкоємцi (частини друга i третя статтi 1272 цього Кодексу), вона пiдлягає перерозподiлу мiж ними.

     Такi спадкоємцi мають право вимагати передання їм у натурi частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсацiї.

     2. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як вiдумерле до територiальної громади i збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурi. У разi його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацiю.

     Стаття 1281. Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємцiв

     1. Спадкоємцi зобов'язанi повiдомити кредитора спадкодавця про вiдкриття спадщини, якщо їм вiдомо про його борги та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третiх осiб.

     2. Кредиторовi спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пiзнiше шести мiсяцiв з дня одержання спадкоємцем свiдоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно вiд настання строку вимоги.

     3. Якщо кредитор спадкодавця не знав i не мiг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свiдоцтва про право на спадщину, вiн має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести мiсяцiв з дня, коли вiн дiзнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свiдоцтва про право на спадщину.

     4. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємцiв, що прийняли спадщину, у строки, встановленi частинами другою i третьою цiєї статтi, позбавляється права вимоги.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 1282. Обов'язок спадкоємцiв задовольнити вимоги кредитора

     1. Спадкоємцi зобов'язанi задовольнити вимоги кредитора повнiстю, але в межах вартостi майна, одержаного у спадщину. Кожен iз спадкоємцiв зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмiрi, який вiдповiдає його частцi у спадщинi.

     2. Вимоги кредитора спадкоємцi зобов'язанi задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленiстю мiж спадкоємцями та кредитором iнше не встановлено.

     У разi вiдмови вiд одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурi.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 1283. Охорона спадкового майна

     1. Охорона спадкового майна здiйснюється в iнтересах спадкоємцiв, вiдказоодержувачiв та кредиторiв спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рiшенням суду про визнання спадщини вiдумерлою.

     2. Нотарiус або в сiльських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування за мiсцем вiдкриття спадщини за заявою спадкоємцiв або за повiдомленням пiдприємств, установ, органiзацiй, громадян, або на пiдставi рiшення суду про оголошення фiзичної особи померлою чи за своєю власною iнiцiативою вживає заходiв до охорони спадкового майна.

     3. Охорона спадкового майна триває до закiнчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рiшенням суду про визнання спадщини вiдумерлою.

     Особи або органи, що вживають заходiв з охорони спадкового майна, мають право укладати договори з третiми особами, спрямованi на забезпечення охорони спадкового майна.

     4. Витрати на охорону спадкового майна вiдшкодовуються спадкоємцями вiдповiдно до їхньої частки у спадщинi, а у разi визнання спадщини вiдумерлою - органом мiсцевого самоврядування, який вiд iменi територiальної громади здiйснює право власностi щодо спадщини, яку визнано вiдумерлою.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 20.10.2014р. N 1709-VII, вiд 20.09.2016р. N 1533-VIII)

     Стаття 1284. Охорона спадкового майна виконавцем заповiту

     1. Якщо спадкування здiйснюється не лише за заповiтом, а й за законом, виконавець заповiту, якого призначив спадкодавець, вживає заходiв щодо охорони всiєї спадщини.

     2. Спадкоємцi за законом мають право призначити iншу особу, яка вживатиме заходiв щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом.

     Стаття 1285. Управлiння спадщиною

     1. Якщо у складi спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення iнших фактичних чи юридичних дiй для пiдтримання його в належному станi, нотарiус, а в населених пунктах, де немає нотарiуса, - вiдповiдний орган мiсцевого самоврядування, у разi вiдсутностi спадкоємцiв або виконавця заповiту укладають договiр на управлiння спадщиною з iншою особою.

     У разi вiдсутностi спадкоємцiв або виконавця заповiту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна дiлянка, є сiльська, селищна, мiська рада за мiсцезнаходженням такої земельної дiлянки.

     2. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхiдних дiй, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємцiв або до прийняття спадщини.

     3. Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.09.2016р. N 1533-VIII)

Глава 88
ВИКОНАННЯ ЗАПОВIТУ

     Стаття 1286. Право заповiдача на призначення виконавця заповiту

     1. Заповiдач може доручити виконання заповiту фiзичнiй особi з повною цивiльною дiєздатнiстю або юридичнiй особi (виконавцевi заповiту).

     2. Якщо заповiт складено на користь кiлькох осiб, виконання заповiту може бути доручено будь-кому з них.

     3. Якщо заповiт складено на користь однiєї особи, виконання заповiту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповiтом.

     Стаття 1287. Призначення виконавця заповiту за iнiцiативою спадкоємцiв

     1. Спадкоємцi мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповiту, призначеного заповiдачем, вiд виконання ним своїх повноважень, якщо вiн не може забезпечити виконання волi заповiдача.

     2. Якщо заповiдач не призначив виконавця заповiту або якщо особа, яка була ним призначена, вiдмовилася вiд виконання заповiту або була усунена вiд виконання заповiту, спадкоємцi мають право обрати виконавця з числа спадкоємцiв або призначити виконавцем заповiту iншу особу.

     3. Якщо спадкоємцi не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповiту, вiн на вимогу одного iз них може бути призначений судом.

     Стаття 1288. Призначення виконавця заповiту нотарiусом

     1. Виконавець заповiту може бути призначений нотарiусом або в сiльських населених пунктах - уповноваженою на це посадовою особою вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування за мiсцем вiдкриття спадщини, якщо заповiдач не призначив виконавця заповiту або якщо виконавець заповiту вiдмовився вiд виконання заповiту чи був усунений вiд його виконання i якщо цього потребують iнтереси спадкоємцiв.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.10.2014р. N 1709-VII)

     Стаття 1289. Згода особи на призначення її виконавцем заповiту

     1. Особа може бути призначена виконавцем заповiту лише за її згодою.

     2. Згода особи бути виконавцем заповiту може бути виражена на текстi самого заповiту або додана до нього.

     3. Особа може подати до нотарiуса за мiсцем вiдкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповiту пiсля вiдкриття спадщини.

     Стаття 1290. Пiдстави вiдшкодування шкоди, з

     1. Виконавець заповiту зобов'язаний:

     1) вжити заходiв щодо охорони спадкового майна;

     2) вжити заходiв щодо повiдомлення спадкоємцiв, вiдказоодержувачiв, кредиторiв про вiдкриття спадщини;

     3) вимагати вiд боржникiв спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

     4) управляти спадщиною;

     5) забезпечити одержання кожним iз спадкоємцiв частки спадщини, яка визначена у заповiтi;

     6) забезпечити одержання частки у спадщинi особами, якi мають право на обов'язкову частку у спадщинi.

     2. Виконавець заповiту зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дiй, до яких вони були зобов'язанi заповiтом.

     3. Повноваження виконавця заповiту посвiдчуються документом, який видається нотарiусом за мiсцем вiдкриття спадщини.

     Стаття 1291. Право виконавця заповiту на плату за виконання своїх повноважень

     1. Заповiдач має право визначити у заповiтi те майно (в натурi або у грошах), яке виконавець заповiту має право одержати зi складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень.

     2. Якщо розмiр плати не визначений заповiдачем, вiн може бути визначений за домовленiстю виконавця заповiту та спадкоємцiв, а в разi спору - судом.

     3. Виконавець заповiту має право вимагати вiд спадкоємцiв вiдшкодування тих витрат, якi були ним зробленi для охорони спадщини, управлiння нею та виконання заповiту.

     Стаття 1292. Контроль за виконанням заповiту

     1. Спадкоємцi мають право контролювати дiї виконавця заповiту.

     2. Якщо спадкоємцями є малолiтнi, неповнолiтнi, недiєздатнi особи або особи, цивiльна дiєздатнiсть яких обмежена, контроль за виконанням заповiту здiйснюють батьки (усиновлювачi), опiкуни, пiклувальники, а також орган опiки та пiклування.

     3. За вимогою осiб, визначених частинами першою i другою цiєї статтi, виконавець заповiту повинен звiтувати про дiї, якi були ним вчиненi щодо виконання заповiту.

     4. Пiсля виконання заповiту виконавець заповiту подає спадкоємцям або їхнiм законним представникам звiт про виконання своїх повноважень.

     Стаття 1293. Право на оскарження дiй виконавця заповiту

     1. Спадкоємцi, їхнi законнi представники, а також орган опiки та пiклування мають право оскаржити до суду дiї виконавця заповiту, якщо вони не вiдповiдають цьому Кодексу, iншим законам, порушують iнтереси спадкоємцiв.

     2. До вимог про визнання неправомiрними дiй виконавця заповiту застосовується позовна давнiсть в один рiк.

(строки, визначенi статтею 1293, продовжуються на строк дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану вiдповiдно до пункту 19 роздiлу "Прикiнцевi та перехiднi положення" цього Кодексу, враховуючи змiни, внесенi Законом України вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)

     Стаття 1294. Строк чинностi повноважень виконавця заповiту

     1. Повноваження виконавця заповiту тривають до повного здiйснення волi спадкодавця, яка виражена у заповiтi.

     2. Чиннiсть повноважень виконавця заповiту припиняється нотарiусом за мiсцем вiдкриття спадщини за погодженням iз спадкоємцями та вiдказоодержувачами.

     3. Пiсля припинення повноважень виконавець заповiту повинен повернути нотарiусовi документ, який був йому виданий (частина третя статтi 1290 цього Кодексу).

     4. У разi неповернення виконавцем заповiту документа, який засвiдчував його повноваження, спадкоємцi мають право витребувати документ, а також вимагати вiдшкодування завданих їм збиткiв.

     Стаття 1295. Право виконавця заповiту на вiдмову вiд здiйснення своїх повноважень

     1. Виконавець заповiту, незалежно вiд того, ким його було призначено, має право вiдмовитися вiд здiйснення своїх повноважень.

     2. Виконавець заповiту зобов'язаний негайно повiдомити спадкоємцiв, а також iнших осiб, щодо яких вiн повинен був вчинити певнi дiї, про вiдмову вiд здiйснення своїх повноважень.

     3. Виконавець заповiту не може вiдмовитися вiд здiйснення своїх повноважень у разi необхiдностi вчинення невiдкладних дiй, зволiкання з якими загрожує завданням збиткiв спадкоємцям.

     4. Виконавець заповiту вiдповiдає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завданi у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених у частинах другiй та третiй цiєї статтi.

Глава 89
ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА СПАДЩИНУ

     Стаття 1296. Право спадкоємця на одержання свiдоцтва про право на спадщину

     1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свiдоцтво про право на спадщину.

     2. Якщо спадщину прийняло кiлька спадкоємцiв, свiдоцтво про право на спадщину видається кожному з них iз визначенням iменi та часток у спадщинi iнших спадкоємцiв.

     3. Вiдсутнiсть свiдоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

     Стаття 1297. Обов'язок спадкоємця звернутися за свiдоцтвом про право на спадщину

     1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складi якої є майно та/або майновi права, якi обтяженi, та/або нерухоме майно та iнше майно, щодо якого здiйснюється державна реєстрацiя, зобов'язаний звернутися до нотарiуса або в сiльських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування за видачею йому свiдоцтва про право на спадщину на таке майно.

     2. Якщо спадщину прийняло кiлька спадкоємцiв, свiдоцтво про право на спадщину видається на iм'я кожного з них, iз зазначенням iменi та частки у спадщинi iнших спадкоємцiв.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 20.10.2014р. N 1709-VII, вiд 03.07.2018р. N 2478-VIII)

     Стаття 1298. Строк видачi свiдоцтва про право на спадщину

     1. Свiдоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям пiсля закiнчення шести мiсяцiв з часу вiдкриття спадщини.

     2. Якщо заповiт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свiдоцтва про право на спадщину i розподiл спадщини мiж усiма спадкоємцями може вiдбутися лише пiсля народження дитини.

     Положення абзацу першого цiєї частини застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої пiсля його смертi, у разi спадкування за законом.

     3. До закiнчення строку на прийняття спадщини нотарiус може видати спадкоємцевi дозвiл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фiнансовiй установi), якщо це викликано обставинами, якi мають iстотне значення.

     Стаття 1299. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 04.07.2013р. N 402-VII)

     Стаття 1300. Внесення змiн до свiдоцтва про право на спадщину

     1. За згодою всiх спадкоємцiв, якi прийняли спадщину, нотарiус або в сiльських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування за мiсцем вiдкриття спадщини може внести змiни до свiдоцтва про право на спадщину.

     2. На вимогу одного iз спадкоємцiв за рiшенням суду можуть бути внесенi змiни до свiдоцтва про право на спадщину.

     3. У випадках, встановлених частинами першою i другою цiєї статтi, нотарiус видає спадкоємцям новi свiдоцтва про право на спадщину.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.10.2014р. N 1709-VII)

     Стаття 1301. Визнання недiйсним свiдоцтва про право на спадщину

     1. Свiдоцтво про право на спадщину визнається недiйсним за рiшенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якiй воно видане, не мала права на спадкування, а також в iнших випадках, встановлених законом.

Глава 90
СПАДКОВИЙ ДОГОВIР

     Стаття 1302. Поняття спадкового договору

     1. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (вiдчужувача) i в разi його смертi набуває право власностi на майно вiдчужувача.

     Стаття 1303. Сторони у спадковому договорi

     1. Вiдчужувачем у спадковому договорi може бути подружжя, один iз подружжя або iнша особа.

     2. Набувачем у спадковому договорi може бути фiзична або юридична особа.

     Стаття 1304. Форма спадкового договору

     1. Спадковий договiр укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню, а також державнiй реєстрацiї у Спадковому реєстрi в порядку, затвердженому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.09.2010р. N 2527-VI)

     Стаття 1305. Обов'язки набувача у спадковому договорi

     1. Набувач у спадковому договорi може бути зобов'язаний вчинити певну дiю майнового або немайнового характеру до вiдкриття спадщини або пiсля її вiдкриття.

     Стаття 1306. Особливостi спадкового договору з участю подружжя

     1. Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на правi спiльної сумiсної власностi, а також майно, яке є особистою власнiстю будь-кого з подружжя.

     2. Спадковим договором може бути встановлено, що в разi смертi одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разi смертi другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

     Стаття 1307. Забезпечення виконання спадкового договору

     1. На майно, визначене у спадковому договорi, нотарiус, який посвiдчив цей договiр, накладає заборону вiдчуження.

     2. Заповiт, який вiдчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорi, є нiкчемним.

     3. Вiдчужувач має право призначити особу, яка буде здiйснювати контроль за виконанням спадкового договору пiсля його смертi.

     У разi вiдсутностi такої особи контроль за виконанням спадкового договору здiйснює нотарiус за мiсцем вiдкриття спадщини.

     Стаття 1308. Розiрвання спадкового договору

     1. Спадковий договiр може бути розiрвано судом на вимогу вiдчужувача у разi невиконання набувачем його розпоряджень.

     2. Спадковий договiр може бути розiрвано судом на вимогу набувача у разi неможливостi виконання ним розпоряджень вiдчужувача.

ПРИКIНЦЕВI ТА ПЕРЕХIДНI ПОЛОЖЕННЯ

     1. Цей Кодекс набирає чинностi з 1 сiчня 2004 року.

     2. Визнати такими, що втратили чиннiсть з 1 сiчня 2004 року:

     Цивiльний кодекс Української РСР вiд 18 липня 1963 року, iз змiнами, внесеними до нього;

     Закон Української РСР "Про затвердження Цивiльного кодексу Української РСР" (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1963 р., N 30, ст. 463);

     статтi 2 - 7, 12, 13, 16 Указу Президiї Верховної Ради Української РСР вiд 9 грудня 1963 року "Про порядок введення в дiю Цивiльного i Цивiльного процесуального кодексiв Української РСР" (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1963 р., N 51, ст. 731; 1985 р., N 23, ст. 542; Вiдомостi Верховної Ради України, 1993 р., N 3, ст. 15).

     3. Кабiнету Мiнiстрiв України до 1 квiтня 2003 року пiдготувати та подати на розгляд Верховної Ради України:

     перелiк законодавчих актiв (їх окремих положень), якi мають бути визнанi такими, що втратили чиннiсть, та перелiк законодавчих актiв, до яких слiд внести змiни, у зв'язку з набранням чинностi цим Кодексом;

     проект закону про мiжнародне приватне право та проекти iнших законiв, необхiднiсть прийняття яких випливає iз цього Кодексу.

     4. Цивiльний кодекс України застосовується до цивiльних вiдносин, що виникли пiсля набрання ним чинностi.

     Щодо цивiльних вiдносин, якi виникли до набрання чинностi Цивiльним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав i обов'язкiв, що виникли або продовжують iснувати пiсля набрання ним чинностi.

     5. Правила книги шостої Цивiльного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка вiдкрилася, але не була прийнята нiким iз спадкоємцiв до набрання чинностi цим Кодексом.

     Правила статтi 1277 Цивiльного кодексу України про вiдумерле майно застосовуються також до спадщини, вiд дня вiдкриття якої до набрання чинностi цим Кодексом спливло не менше одного року.

     6. Правила Цивiльного кодексу України про позовну давнiсть застосовуються до позовiв, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що дiяло ранiше, не сплив до набрання чинностi цим Кодексом.

     7. До позовiв про визнання заперечуваного правочину недiйсним i про застосування наслiдкiв недiйсностi нiкчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 сiчня 2004 року, застосовується позовна давнiсть, встановлена для вiдповiдних позовiв законодавством, що дiяло ранiше.

     8. Правила статтi 344 Цивiльного кодексу України про набувальну давнiсть поширюються також на випадки, коли володiння майном почалося за три роки до набрання чинностi цим Кодексом.

     9. До договорiв, що були укладенi до 1 сiчня 2004 року i продовжують дiяти пiсля набрання чинностi Цивiльним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо пiдстав, порядку i наслiдкiв змiни або розiрвання договорiв окремих видiв незалежно вiд дати їх укладення.

     10. Правила Цивiльного кодексу України про вiдповiдальнiсть за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли вiдповiднi порушення були допущенi пiсля набрання чинностi цим Кодексом, крiм випадкiв, коли в договорах, укладених до 1 сiчня 2004 року, була встановлена iнша вiдповiдальнiсть за такi порушення.

     11. Судовi провадження у справах про припинення права власностi на пiдставах, що не встановленi Цивiльним кодексом України або iншим законом, пiдлягають припиненню.

     Ухваленi, але не виконанi судовi рiшення у таких справах примусовому виконанню не пiдлягають.

     12. Пiд час дiї карантину, встановленого Кабiнетом Мiнiстрiв України з метою запобiгання поширенню коронавiрусної хвороби (COVID-19), строки, визначенi статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дiї такого карантину.

     13. В перiод здiйснення в Українi заходiв щодо запобiгання виникненню, поширенню i розповсюдженню епiдемiй, пандемiй коронавiрусної хвороби (COVID-19), забороняється пiдвищення процентної ставки за кредитним договором.

     14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України "Про запобiгання поширенню на територiї України гострої респiраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавiрусом SARS-CoV-2" вiд 11 березня 2020 року N 211 (iз наступними змiнами i доповненнями), i до його вiдмiни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) пiдлягає зменшенню за вимогою наймача, який здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в пiдприємницькiй дiяльностi наймача в повному обсязi через запровадженi обмеження та (або) заборони.

     У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмiр плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорцiйно до орендованої площi) обсяг витрат, якi наймодавець здiйснив або повинен буде здiйснити за вiдповiдний перiод для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної дiлянки, i сплати вартостi комунальних послуг.

     Зазначенi витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за вiдповiдний перiод пропорцiйно площi нерухомого майна, яку вiн наймає вiдповiдно до договору, якщо договором не передбачений обов'язок наймача самостiйно сплатити цi витрати повнiстю або частково.

     Ця норма не поширюється на суб'єктiв господарювання, якi впродовж дiї карантину фактично здiйснювали дiяльнiсть з використанням цього майна в своїй господарськiй дiяльностi в повному обсязi, а також на договори найму майна, яке належить територiальнiй громадi.

     15. У разi прострочення позичальником у перiод дiї карантину, встановленого Кабiнетом Мiнiстрiв України на всiй територiї України з метою запобiгання поширенню на територiї України коронавiрусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк пiсля дня завершення дiї такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, вiдповiдно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або iншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звiльняється вiд обов'язкiв сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

     16. Пiд час здiйснення приєднання Державної iпотечної установи до приватного акцiонерного товариства "Українська фiнансова житлова компанiя" положення частин другої i третьої статтi 104 цього Кодексу не застосовуються.

     17. Положення частини другої статтi 107, абзацу другого частини четвертої статтi 153, частини першої статтi 523, частини третьої статтi 559 цього Кодексу застосовуються до цивiльних вiдносин, що виникають у процесi здiйснення заходiв з перетворення Державного концерну "Укроборонпром" в акцiонерне товариство, державних унiтарних пiдприємств, у тому числi казенних пiдприємств, якi входять до складу Державного концерну "Укроборонпром", - у господарськi товариства, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про особливостi реформування пiдприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власностi".

     18. У перiод дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк пiсля його припинення або скасування у разi прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, вiдповiдно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або iншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звiльняється вiд вiдповiдальностi, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також вiд обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пенi) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та iншi платежi, сплата яких передбачена вiдповiдними договорами, нарахованi включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, пiдлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

     19. У перiод дiї в Українi воєнного, надзвичайного стану строки, визначенi статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дiї.

	(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 30.03.2020р. N 540-IX, вiд 13.04.2020р. N 553-IX, вiд 16.06.2020р. N 691-IX, вiд 16.06.2020р. N 692-IX, вiд 29.04.2021р. N 1434-IX, вiд 13.07.2021р. N 1630-IX, вiд 15.03.2022р. N 2120-IX)
Президент України	Л.КУЧМА

м. Київ
16 сiчня 2003 року
N 435-IV