ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
Iменем України

17.12.2002	N 2-15/2542-02

     Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складi: <...>

     за участю представникiв АТЗТ "СIВВА-ОIЛ" - Кобилецького В.В., Ципiна Д.Л.,

     розглянувши касацiйну скаргу Акцiонерного товариства закритого типу "СIВВА-ОIЛ" на постанову Вищого господарського суду України вiд 15 жовтня 2002 р. у справi за позовом АТЗТ "СIВВА-ОIЛ" до Державної податкової iнспекцiї у м. Сiмферополi про визнання недiйсним рiшення встановила:

     У сiчнi 2002 р. АТЗТ "СIВВА-ОIЛ" звернулось до суду з позовом про визнання недiйсними рiшення Державної податкової iнспекцiї у м. Сiмферополi N 2483-23-1-23436131/1684 вiд 14.12.2001 р. в частинi нарахування пенi за несвоєчасне повернення валютної виручки у розмiрi 2506745,21 грн. та рiшення N 2542-22-1-23436131/1720 вiд 18.12.2001 р.

     Позовнi вимоги обгрунтованi тим, що, оскiльки, припинення зобов'язань за зовнiшньоекономiчними договорами зарахуванням зустрiчних однорiдних вимог вiдповiдає чинному законодавству, рiшення ДПI у м. Сiмферополi є неправомiрними.

     ДПI у м. Сiмферополi проти позову заперечувало, стверджуючи, що ненадходження у встановленi строки на рахунок позивача виручки

     у iноземнiй валютi за наданi експортнi послуги є порушенням ст. 1 Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" , зарахування ж зустрiчних однорiдних вимог у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi суперечить валютному законодавству. Також, вiдповiдач посилається на порушення позивачем строкiв декларування валютних цiнностей за межами України.

     Рiшенням господарського суду АР Крим вiд 19.03 - 22.04.2002 р. позов задоволено частково. Визнано недiйсним рiшення ДПI у м. Сiмферополi N 2483-23-1-23436131/1684 вiд 14.12.2001 р. в частинi донарахування пенi за несвоєчасне повернення валютної виручки у сумi 245731,73 грн. та рiшення ДПI у м. Сiмферополi N 2542-22-1-23436131/1720 вiд 18.12.2001 р. в частинi застосування штрафних санкцiй у сумi 4709 грн. В iншiй частинi у позовi вiдмовлено з тих мотивiв, що вiдповiдальнiсть резидентiв за порушення строкiв, передбачених статтями 1, 2 Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", не залежить вiд обраного сторонами порядку проведення розрахункiв, а тому, застосування вiдповiдачем санкцiй до позивача у цiй частинi є правомiрним.

     Постановою Севастопольського апеляцiйного господарського суду вiд 15 - 17.07.2002 р. зазначене рiшення скасоване. У позовi вiдмовлено з тих пiдстав, що Законом України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" встановлено обов'язковiсть здiйснення розрахункiв по зовнiшньоекономiчним операцiям шляхом зарахування виручки резидентiв в iноземнiй валютi на їх валютнi рахунки.

     Постановою Вищого господарського суду України вiд 15 жовтня 2002 р. постанова апеляцiйної iнстанцiї залишена без змiн.

     28 листопада 2002 р. Верховним Судом України порушено провадження за касацiйною скаргою АТЗТ "СIВВА-ОIЛ", у якiй ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України вiд 15 жовтня 2002 р., постанови Севастопольського апеляцiйного господарського суду вiд 15 - 17.07.2002 р. та припинення провадження у справi. В обгрунтування скарги зроблено посилання на застосування Вищим господарським судом України положень Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", що суперечать Конституцiї України, порушення норм матерiального права.

     Касацiйна скарга пiдлягає частковому задоволенню з наступних пiдстав.

     Вiдповiдно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть" суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають право укладати будь-якi види зовнiшньоекономiчних договорiв, крiм тих, якi прямо та у виключнiй формi забороненi законами України.

     Вiдповiдно до абзацу 2 ч. 1 ст. 14 вищезазначеного закону, всi суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають право самостiйно визначати форму розрахункiв по зовнiшньоекономiчних операцiях з-помiж тих, що не суперечать законам України та вiдповiдають мiжнародним правилам.

     В основу правових висновкiв суду касацiйної та апеляцiйної iнстанцiй покладено доводи ДПI про те, що припинення зобов'язання зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги суперечить чинному законодавству України, зокрема, ст. 1 Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", у якiй говориться, що виручка резидентiв в iноземнiй валютi пiдлягає зарахуванню на їх валютнi рахунки в уповноважених банках у термiни виплати заборгованостей, зазначенi в контрактах, але не пiзнiше 90 календарних днiв з дати митного оформлення продукцiї, що експортується, а в разi експорту робiт (послуг) - з моменту пiдписання акта або iншого документа, що засвiдчує виконання робiт, надання послуг.

     Разом з тим, дана стаття не передбачає неприпустимiсть припинення зобов'язань за зовнiшньоекономiчними договорами шляхом зарахування зустрiчної однорiдної вимоги. Тобто, твердження суду про незаконнiсть зарахування зустрiчної однорiдної вимоги на пiдставi цiєї статтi є необгрунтованим.

     У цивiльно-правових вiдносинах допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрiчної однорiдної вимоги, вiдповiдно до ст. 217 Цивiльного Кодексу.

     Стаття 218 Кодексу мiстить положення про неприпустимiсть зарахування у випадках, передбачених даною нормою, та в iнших випадках, передбачених законом.

     Спецiальним законодавством, зокрема, Законом України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть", Законом України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" та Цивiльним кодексом не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги за зовнiшньоекономiчними договорами.

     Посилання судiв на неможливiсть застосування iнших форм розрахункiв у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi не грунтується на вимогах чинного законодавства.

     Так, Iнструкцiєю НБУ "Про порядок здiйснення контролю i отримання лiцензiй за експортними, iмпортними та лiзинговими операцiями" (п. 2.5), передбачено, що в разi змiни умов договору, що перебуває у банку на контролi, внаслiдок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцiєю резидента повнiстю здiйснюється шляхом поставки товару, пiсля отримання банком вiд резидента копiї документа, згiдно з яким внесенi змiни до цього договору, банк знiмає цю експортну операцiю з контролю.

     Тобто, дана норма дозволяє виконання зобов'язання за зовнiшньоекономiчними договорами не тiльки у грошовiй формi, а й iншим способом, зокрема, шляхом поставки товару.

     Як видно зi змiсту Закону України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi", предметом його регулювання є лише випадки застосування грошової форми розрахункiв у вiдносинах, що виникають мiж резидентами та нерезидентами у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi.

     Так, режим, строки здiйснення товарообмiнних (бартерних) операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi, вiдповiдальнiсть за порушення режиму та строкiв, повноваження i функцiї державних органiв пiд час здiйснення контролю за проведенням таких операцiй встановлює iнший закон - Закон України "Про регулювання товарообмiнних (бартерних) операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi" .

     На пiдставi вищезазначеного можна зробити висновок, що припинення дебiторської та кредиторської заборгованостi мiж резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрiчної однорiдної вимоги не суперечить чинному законодавству України.

     Таким чином, постанова Вищого господарського суду України та постанова апеляцiйного суду по справi, в яких зазначено, що вiдповiдальнiсть за Законом України "Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi" наступає незалежно вiд обраного сторонами порядку проведення розрахункiв, в тому числi i основаних на залiку взаємної заборгованостi резидента i нерезидента, винесенi з порушенням вимог чинного законодавства.

     Разом з тим, не можна погодитися й з висновком суду першої iнстанцiї стосовно розмiру неправомiрно нарахованих вiдповiдачем штрафних санкцiй за порушення строкiв декларування валютних цiнностей. Рiшення суду в цiй частинi не вiдповiдає вимогам закону, є необгрунтованим.

     Порушення вимог матерiального права, допущенi судом при розглядi справи, є пiдставою для скасування винесених судових рiшень та направлення справи на новий розгляд до суду першої iнстанцiї.

     При новому розглядi справи суду слiд врахувати наведене та вирiшити спiр з дотриманням вимог закону.

     Враховуючи наведене, керуючись статтями 111¹¹ - 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, судова палата постановила:

     Касацiйну скаргу АТЗТ "СIВВА-ОIЛ" задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України вiд 15 жовтня 2002 р., постанову Севастопольського апеляцiйного господарського суду вiд 15 - 17.07.2002 р. та рiшення господарського суду АР Крим вiд 19.03. - 22.04.2002 р. скасувати.

     Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої iнстанцiї.

     Постанова є остаточною i оскарженню не пiдлягає.