IМЕНЕМ УКРАЇНИ

РIШЕННЯ
КОНСТИТУЦIЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справi за конституцiйними поданнями Верховного Суду України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) окремих положень статтi 65 роздiлу I, пунктiв 61, 62, 63, 66 роздiлу II, пункту 3 роздiлу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" i 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) положень статтi 67 роздiлу I, пунктiв 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 роздiлу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України"
(справа щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України)

м. Київ
22 травня 2008 року
N 10-рп/2008

Справа N 1-28/2008

     Конституцiйний Суд України у складi суддiв:

     Стрижака Андрiя Андрiйовича - головуючого,

     Бринцева Василя Дмитровича,

     Головiна Анатолiя Сергiйовича,

     Джуня В'ячеслава Васильовича,

     Дiдкiвського Анатолiя Олександровича,

     Домбровського Iвана Петровича,

     Кампа Володимира Михайловича,

     Колоса Михайла Iвановича,

     Лилака Дмитра Дмитровича - доповiдача,

     Мачужак Ярослави Василiвни,

     Стецюка Петра Богдановича,

     Ткачука Павла Миколайовича,

     Шишкiна Вiктора Iвановича,

     за участю представникiв суб'єктiв права на конституцiйне подання Хавронюка Миколи Iвановича - заступника керiвника апарату Верховного Суду України - начальника правового управлiння, Лукаш Олени Леонiдiвни та Мiрошниченка Юрiя Романовича - народних депутатiв України; представника Ради суддiв України Гуменюка Василя Iвановича - заступника Голови Ради суддiв України, суддi Верховного Суду України; Постiйного представника Верховної Ради України у Конституцiйному Судi України Селiванова Анатолiя Олександровича; представникiв Кабiнету Мiнiстрiв України: Кондика Павла Михайловича - заступника Мiнiстра Кабiнету Мiнiстрiв України, Матвiйчука Володимира Макаровича - заступника Мiнiстра фiнансiв України,

     розглянув на пленарному засiданнi справу за конституцiйними поданнями Верховного Суду України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) окремих положень статтi 65 роздiлу I, пунктiв 61, 62, 63, 66 роздiлу II, пункту 3 роздiлу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" вiд 28 грудня 2007 року N 107-VI (Вiдомостi Верховної Ради України, 2008 р., NN 5 - 8, ст. 78) i 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) положень статтi 67 роздiлу I, пунктiв 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 роздiлу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України".

     Приводом для розгляду справи вiдповiдно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" є конституцiйнi подання Верховного Суду України i 101 народного депутата України.

     Пiдставою для розгляду справи згiдно зi статтями 71, 82 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" є наявнiсть спору щодо конституцiйностi зазначених положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України".

     Заслухавши суддю-доповiдача Лилака Д. Д., пояснення Хавронюка М. I., Гуменюка В. I., Лукаш О. Л., Мiрошниченка Ю. Р., Селiванова А. О., Кондика П. М., Матвiйчука В. М. та дослiдивши матерiали справи, Конституцiйний Суд України установив:

     1. Суб'єкт права на конституцiйне подання - Верховний Суд України - звернувся до Конституцiйного Суду України з клопотанням щодо перевiрки на вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть) окремих положень статтi 65 роздiлу I, пунктiв 61, 62, 63, 66 роздiлу II "Внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" (далi - роздiл II), пункту 3 роздiлу III "Прикiнцевi положення" (далi - роздiл III) Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" вiд 28 грудня 2007 року N 107-VI (далi - Закон) стосовно гарантiй незалежностi та правової захищеностi суддiв, а також гарантiй побутового забезпечення i рiвня соцiального захисту працiвникiв апарату судiв.

     Автор клопотання стверджує, що оспорюванi положення Закону прийнятi всупереч вимогам статей 22, 126 i 130 Конституцiї України, в результатi чого погiршено фiнансове забезпечення, знижено рiвень соцiального забезпечення суддiв, чим фактично позбавлено їх гарантiй незалежностi та правової захищеностi, встановлених статтями 8, 19, 22, 24, 41, 46, 130 Основного Закону України. На його думку, внесенi Законом змiни до окремих статей законiв України "Про статус суддiв", "Про судоустрiй України", "Про оплату працi", Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дiю Закону України "Про статус суддiв" призведуть до реального зменшення розмiру заробiтної плати суддiв, грошового утримання суддiв у вiдставцi, суттєвих диспропорцiй у матерiальному забезпеченнi суддiв судiв рiзних рiвнiв, суддiв i голiв судiв, у грошових доходах працюючих суддiв i суддiв у вiдставцi, звуження обсягу ранiше встановлених гарантiй i суттєвого ускладнення в отриманнi суддями житла. У конституцiйному поданнi також зазначається, що до чинникiв, якi реально знижують досягнутий рiвень гарантiй незалежностi суддiв, належить встановлення порядку, за яким призначення i виплата щомiсячного довiчного грошового утримання суддi у вiдставцi здiйснюється органами Пенсiйного фонду України.

     В конституцiйному поданнi наголошується, що передбаченi Законом змiни до Закону України "Про судоустрiй України" можуть призвести до неоднакової оплати працi працiвникiв апарату судiв у порiвняннi з вiдповiдними категорiями державних службовцiв апаратiв законодавчої та виконавчої влади, а вiдтак - до вiдтоку iз судiв високопрофесiйних працiвникiв та погiршення якостi правосуддя, порушення прав громадян. На думку Верховного Суду України, "такими змiнами порушуються вимоги статтi 130 Конституцiї України".

     Пiдсумовуючи наведенi аргументи, Верховний Суд України зазначив, що зниження досягнутого рiвня гарантiй незалежностi суддiв внаслiдок прийняття Закону може бути використано для впливу на судову владу.

     2. Суб'єкт права на конституцiйне подання - 101 народний депутат України - звернувся до Конституцiйного Суду України з клопотанням визнати такими, що не вiдповiдають Конституцiї України (є неконституцiйними), статтю 67 роздiлу I, пункти 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 роздiлу II Закону.

     Цими нормами Верховна Рада України зупинила на 2008 рiк дiю окремих положень дев'ятнадцяти законiв, кодексiв та iнших нормативно-правових актiв України, до дев'яносто одного акта внесла змiни i доповнення, а три - визнала такими, що втратили чиннiсть.

     Народнi депутати України просять визнати Закон неконституцiйним в оспорюваних частинах насамперед на тiй пiдставi, що, як вони вважають, виходячи зi змiсту статей 95 - 98 Конституцiї України та статтi 38 Бюджетного кодексу України (далi - Кодекс) Верховна Рада України не мала права при прийняттi закону про Державний бюджет України (далi - закон про Держбюджет) включати до нього положення про внесення змiн i доповнень до чинних законiв, зупиняти дiю окремих законiв або змiнювати визначене iншими законами України правове регулювання суспiльних вiдносин. На думку авторiв клопотання, вiдповiдно до статтi 95 Конституцiї України закон про Держбюджет повинен встановлювати тiльки доходи та видатки держави на загальносуспiльнi потреби, i лише цими питаннями обмежується предмет регулювання закону про Держбюджет.

     Суб'єкт права на конституцiйне подання вбачає невiдповiднiсть оспорюваних положень Закону також статтям 1, 3, 6, 8, 16, 17, 19, 21, 22, 43, 46, 48, 49, 64, 92 Конституцiї України виходячи з того, що метою i особливiстю закону про Держбюджет є забезпечення належних умов для реалiзацiї положень iнших законiв України, якi передбачають фiнансовi зобов'язання держави перед громадянами, спрямованi на їх соцiальний захист, у тому числi надання пiльг, компенсацiй i гарантiй. Однак, на його думку, зазначенi положення Закону всупереч закрiпленим у Конституцiї України принципам соцiальної, правової держави та верховенства права скасували або змiнили обсяг прав i обов'язкiв, пiльг, компенсацiй i гарантiй, передбачених iншими законами України.

     3. Ухвалою Конституцiйного Суду України вiд 18 березня 2008 року N 18-уп/2008 конституцiйнi провадження у справах за конституцiйними поданнями Верховного Суду України i 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) окремих положень Закону об'єднано в одне конституцiйне провадження.

     4. Стосовно порушених у конституцiйних поданнях питань свої позицiї висловили Верховна Рада України та Кабiнет Мiнiстрiв України.

     5. Проведений Конституцiйним Судом України порiвняльно-правовий аналiз вiдповiдних норм Конституцiї України, оспорюваних положень Закону, iнших правових актiв та виходячи з правових позицiй Конституцiйного Суду України стосовно iнiцiйованих у конституцiйних поданнях питань дає пiдстави для таких висновкiв.

     5.1. У Конституцiї України Україну проголошено соцiальною i правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання бюджетних вiдносин закладено принцип справедливого i неупередженого розподiлу суспiльного багатства мiж громадянами i територiальними громадами (частина перша статтi 95). Держава вiдповiдальна перед людиною за свою законодавчу дiяльнiсть, зобов'язана утверджувати та забезпечувати права i свободи людини i громадянина. Закони та iншi нормативно-правовi акти мають прийматися на основi Конституцiї України i повиннi вiдповiдати їй (частина друга статтi 8).

     Правовi акти можуть бути визнанi неконституцiйними в разi їх невiдповiдностi Конституцiї України або якщо була порушена встановлена Конституцiєю України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинностi (частина перша статтi 152).

     5.2. Затвердження Державного бюджету України належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 4 частини першої статтi 85, частина перша статтi 96 Конституцiї України) i вiдбувається виключно у формi закону (пункт 1 частини другої статтi 92, частина друга статтi 95 Конституцiї України).

     Конституцiя України не визначає окремої процедури розгляду, ухвалення i набрання чинностi законом про Держбюджет, але встановлює деякi особливостi для його змiсту, що обумовлює також певнi вимоги для його розгляду, ухвалення i, вiдповiдно, набрання ним чинностi.

     Згiдно зi статтями 96, 116 Конституцiї України проект закону про Держбюджет розробляє i подає до Верховної Ради України Кабiнет Мiнiстрiв України разом iз доповiддю про хiд виконання Державного бюджету України поточного року, а його дiя в часi обмежується конкретним перiодом - з 1 сiчня по 31 грудня, а за особливих обставин - iншим перiодом.

     Зi змiсту частини другої статтi 95 та частини першої статтi 130 Конституцiї України вбачається, що закон про Держбюджет обов'язково повинен визначати будь-якi видатки на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, а також окремо визначати видатки на утримання судiв.

     Структура i, вiдповiдно, змiст закону про Держбюджет визначенi частиною другою статтi 38 Кодексу.

     5.3. У Рiшеннi вiд 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рiшень Конституцiйного Суду України) Конституцiйний Суд України зазначив, що "рiшення Конституцiйного Суду України мають пряму дiю i для набрання чинностi не потребують пiдтверджень з боку будь-яких органiв державної влади. Обов'язок виконання рiшення Конституцiйного Суду України є вимогою Конституцiї України (частина друга статтi 150)" (абзац третiй пункту 4 мотивувальної частини).

     Ухвалюючи Рiшення вiд 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соцiальнi гарантiї громадян), Конституцiйний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України на необхiднiсть додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституцiї України, статей 4, 27, частини другої статтi 38 Кодексу при пiдготовцi, прийняттi та введеннi в дiю закону про Держбюджет. Ця рекомендацiя ґрунтувалася на правових позицiях Суду, висловлених у зазначеному Рiшеннi, вiдповiдно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статтi 95 Конституцiї України щодо змiсту закону про Держбюджет; у сукупностi вказанi статтi Кодексу i Конституцiї України визначають вичерпний перелiк правовiдносин, якi повиннi регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тiльки доходiв та видаткiв держави на загальносуспiльнi потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змiнювати обсяг прав i обов'язкiв, пiльг, компенсацiй i гарантiй, передбачених iншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституцiйний Суд України дiйшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дiї iнших законiв України щодо надання пiльг, компенсацiй i гарантiй, внесення змiн до iнших законiв України, встановлення iншого (додаткового) правового регулювання вiдносин, нiж передбачено законами України, не вiдповiдає статтям 1, 3, частинi другiй статтi 6, частинi другiй статтi 8, частинi другiй статтi 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статтi 92, частинам першiй, другiй, третiй статтi 95 Конституцiї України" (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

     При прийняттi оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позицiям законодавець вийшов за межi правового регулювання бюджетних вiдносин: зупинив дiю окремих положень законiв (стаття 67 роздiлу I) i внiс до ряду законодавчих актiв змiни i доповнення та визнав деякi з них нечинними (роздiл II).

     5.4. Конституцiя України у статтi 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, якi мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фiнансовим документом держави. Через своє спецiальне призначення цей закон не повинен регулювати вiдносини в iнших сферах суспiльного життя.

     Конституцiя України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно iнших законiв.

     Таким чином, Конституцiйний Суд України дiйшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об'єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок - скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина.

     У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони.

     6. Пункт 19 роздiлу II Закону, оспорюваний народними депутатами України на вiдповiднiсть Конституцiї України, мiстить положення, якi, зокрема, встановлюють порядок i розмiри внесення до бюджету рентних платежiв за природний газ, нафту i газовий конденсат, за транзитне транспортування природного газу та транспортування нафти i нафтопродуктiв магiстральними нафтопроводами, транзитне транспортування амiаку; запроваджують базовi нормативи платежiв за користування надрами i нормативи збору за спецiальне водокористування; визначають розмiри ставок ввiзного (експортного) мита за експорт газу, природного газу в газоподiбному та скрапленому станi i скраплених газiв за умови, що бiльшi розмiри не встановленi мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України (пiдпункти 1 - 6).

     Зазначенi положення пункту 19 роздiлу II Закону не зупиняють дiї, не змiнюють i не скасовують якихось норм конкретних законодавчих актiв чи правових актiв в цiлому та стосуються процесу виконання Державного бюджету України на 2008 рiк в його дохiднiй частинi, а тому узгоджуються зi статтями 95 - 98 Конституцiї України та статтею 38 Кодексу i є конституцiйними.

     Проте пiдпунктом 7 пункту 19 цього роздiлу Закону призупинено для всiх суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi у разi ввезення (пересилання) ними на територiї спецiальних (вiльних) економiчних зон i територiй прiоритетного розвитку пiдакцизних товарiв та товарiв 1 - 24 груп згiдно з УКТ ЗЕД застосування пiльг по сплатi ввiзного мита та податку на додану вартiсть, у зв'язку з чим зазначене положення не узгоджується iз висловленими Конституцiйним Судом України у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соцiальнi гарантiї громадян) правовими позицiями i, вiдповiдно, з конституцiйними вимогами щодо предметного регулювання закону про Держбюджет, а отже, є неконституцiйним.

     7. Конституцiйний Суд України також виходить з того, що зупинення на 2008 рiк оспорюваними положеннями Закону дiї окремих норм правових актiв (стаття 67 роздiлу I Закону), внесення до деяких законодавчих актiв змiн i доповнень та визнання законiв такими, що втратили чиннiсть (роздiл II Закону), призвело до фактичного скасування чи звуження змiсту i обсягу iснуючих прав i свобод людини i громадянина.

     7.1. Однiєю з конституцiйних гарантiй прав i свобод людини i громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статтi 22 Конституцiї України) чи звуження їх змiсту та обсягу при прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв (частина третя статтi 22 Конституцiї України).

     Вiдповiдно до частини першої статтi 126 Конституцiї України Конституцiя i закони України повиннi гарантувати незалежнiсть i недоторканнiсть суддiв. До таких конституцiйних гарантiй вiднесено обов'язок держави забезпечувати фiнансування та належнi умови для функцiонування судiв i дiяльностi суддiв. Здiйснення державою фiнансування судiв має вiдбуватися тiльки через Державний бюджет України шляхом окремого визначення в ньому видаткiв на утримання судiв (частина перша статтi 130 Конституцiї України). Отже, закон про Держбюджет безпосередньо стосується прав i свобод суддiв та працiвникiв апарату судiв.

     Тлумачення словосполучення "звуження змiсту та обсягу прав i свобод людини i громадянина", що мiститься в частинi третiй статтi 22 Конституцiї України, Конституцiйний Суд України дав у Рiшеннi вiд 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (справа про постiйне користування земельними дiлянками), згiдно з яким "конституцiйнi права i свободи гарантуються i не можуть бути скасованi (частина друга), при прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод (частина третя). Скасування конституцiйних прав i свобод - це їх офiцiйна (юридична або фактична) лiквiдацiя. Звуження змiсту та обсягу прав i свобод є їх обмеженням. У традицiйному розумiннi дiяльностi визначальними поняття змiсту прав людини є умови i засоби, якi становлять можливостi людини, необхiднi для задоволення потреб її iснування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнiсна властивiсть, виражена кiлькiсними показниками можливостей людини, якi вiдображенi вiдповiдними правами, що не є однорiдними i загальними". При цьому Конституцiйний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згiдно з яким сутнiсть змiсту основного права в жодному разi не може бути порушена" (абзац четвертий пiдпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

     Отже, визнання Законом правових актiв такими, що втратили чиннiсть, зупинення їх дiї, внесення до них змiн i доповнень стосовно закрiплених в них прав i свобод людини i громадянина Конституцiйний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав i свобод.

     7.2. Неконституцiйнiсть положення пiдпункту "а" пiдпункту 2 пункту 61 роздiлу II Закону, згiдно з яким у частинi другiй статтi 44 Закону України "Про статус суддiв" слова "у вiдсотковому вiдношеннi до посадового окладу Голови Верховного Суду України i не можуть бути меншими вiд 50 вiдсоткiв його окладу. Посадовий оклад суддi не може бути меншим вiд 80 вiдсоткiв посадового окладу голови суду, в якому працює суддя" замiнено словами "Кабiнетом Мiнiстрiв України", Верховний Суд України обґрунтовує тим, що запропонована змiна порядку оплати працi суддiв знизила досягнутий рiвень гарантiй їх незалежностi, а запровадження нового порядку може бути використано для впливу на судову владу i призведе до диспропорцiї у матерiальному забезпеченнi судiв рiзних рiвнiв, а також суддiв i голiв судiв.

     Вiдповiдно до пункту 14 частини першої статтi 92 Конституцiї України статус суддiв визначається виключно законами України. Матерiальне та соцiально-побутове забезпечення, в тому числi i заробiтна плата суддiв, є елементами статусу суддi (статтi 42 - 45 Закону України "Про статус суддiв"). Збереження iснуючого статусу суддi, недопущення його скасування або звуження його змiсту та обсягу є однiєю з основоположних гарантiй незалежностi суддi. Саме на реалiзацiю i утвердження гарантiй незалежностi суддiв у зазначеному аспектi Закон України "Про статус суддiв" запровадив особливий порядок в оплатi працi голiв судiв i суддiв, який не допускав суттєвої рiзницi мiж їх посадовими окладами: посадовий оклад суддi не може бути меншим нiж 80 вiдсоткiв вiд посадового окладу голови суду, в якому працює суддя (частина друга статтi 44). Цей порядок є своєрiдним механiзмом, що стримує i не допускає значних диспропорцiй в оплатi працi суддiв i голiв судiв, тобто закон гарантував суддi право на зазначений розмiр посадового окладу.

     Оспорювана норма Закону позбавила на 2008 рiк суддiв цього права i вiдповiдно - частини гарантiй їх незалежностi.

     Отже, положення пiдпункту "а" пiдпункту 2 пункту 61 роздiлу II Закону не вiдповiдає частинам другiй, третiй статтi 22, частинi першiй статтi 126 Конституцiї України.

     Крiм того, запровадження зазначеною нормою пункту 61 роздiлу II Закону порядку, згiдно з яким розмiри посадових окладiв суддiв встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України, суперечить пункту 14 статтi 92 Конституцiї України, вiдповiдно до якого статус суддiв визначається виключно законами України. Кабiнет Мiнiстрiв України є вищим органом у системi органiв виконавчої влади (частина перша статтi 113 Конституцiї України) i в межах своєї компетенцiї має право видавати постанови i розпорядження (частина перша статтi 117 Конституцiї України).

     7.3. Верховний Суд України ставить пiд сумнiв конституцiйнiсть положень пiдпунктiв "б", "г" i "ґ" пiдпункту 2 пункту 61 роздiлу II Закону, якими: змiнено порядок нарахування суддям щомiсячної надбавки за вислугу рокiв (замiсть її визначення у вiдсотках до загальної суми щомiсячного заробiтку з урахуванням доплати за квалiфiкацiйнi класи (частина четверта статтi 44 Закону України "Про статус суддiв") передбачено її обчислення у тих самих вiдсотках, але вiд посадового окладу суддi) та доповнено частини восьму i дев'яту статтi 44 Закону України "Про статус суддiв" (безплатне користування на територiї України всiма видами транспорту та 50-вiдсоткова знижка плати за займане суддями та членами їх сiмей житло, комунальнi послуги поставлено в залежнiсть вiд наявностi права на податкову соцiальну пiльгу).

     Конституцiйний Суд України виходить з того, що запроваджений в оспорюванiй частинi Закону порядок обчислення щомiсячної надбавки за вислугу рокiв суддiв призвiв до зменшення її суми, оскiльки посадовий оклад є лише частиною щомiсячного заробiтку суддi. Вiдповiдно наслiдком такого зменшення є зменшення його заробiтної плати i зниження iснуючих гарантiй незалежностi суддiв. Щодо надання суддям за рахунок держави матерiального i соцiального захисту (заробiтна плата, пенсiя, щомiсячне довiчне грошове утримання тощо) як гарантiї забезпечення їх незалежностi Конституцiйний Суд України сформував правову позицiю, викладену у Рiшеннi вiд 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рiвень пенсiї i щомiсячного довiчного грошового утримання) (абзац третiй пункту 7 мотивувальної частини).

     Отже, положення пiдпунктiв "б", "г" i "ґ" пiдпункту 2 пункту 61 роздiлу II Закону суперечать частинi третiй статтi 22, частинi першiй статтi 126 Конституцiї України.

     7.4. У пiдпунктi "в" пiдпункту 2 пункту 61 роздiлу II Закону викладено в новiй редакцiї абзац перший частини сьомої статтi 44 Закону України "Про статус суддiв", вiдповiдно до якої змiнено порядок надання суддям Конституцiйного Суду України, Верховного Суду України, вищих спецiалiзованих судiв, апеляцiйних та мiсцевих судiв житла. До зазначених змiн суддi забезпечувалися благоустроєним житлом - окремою квартирою чи будинком, а згiдно з новим порядком вони можуть бути забезпеченi, крiм окремої квартири або будинку, службовим житлом за мiсцем знаходження суду. Проте зазначенi змiни не передбачають механiзму надання житла. Якщо ранiше суддiв Конституцiйного Суду України, Верховного Суду України, вищих спецiалiзованих судiв житлом зобов'язаний був забезпечити Кабiнет Мiнiстрiв України, а суддiв iнших судiв - вiдповiднi мiсцевi органи державної виконавчої влади за мiсцем знаходження суду, то Законом зазначенi положення вилученi.

     Суб'єкт права на конституцiйне подання обґрунтовано вважає, що такi змiни до Закону України "Про статус суддiв" унеможливили отримання суддями житла, а тому обмежили (звузили) ранiше iснуючi їх можливостi для реалiзацiї цього права (абзац четвертий пiдпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рiшення вiд 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005).

     Це дає пiдстави для висновку про неконституцiйнiсть положення пiдпункту "в" пiдпункту 2 пункту 61 роздiлу II Закону.

     7.5. Верховний Суд України оспорює положення пiдпункту 1 пункту 61 роздiлу II Закону, в якому йдеться про виключення в абзацi першому частини четвертої статтi 43 Закону України "Про статус суддiв" слiв "без обмеження граничного розмiру щомiсячного довiчного грошового утримання" i встановлено максимальний розмiр зазначеного грошового утримання - десять тисяч гривень, i вважає, що таке обмеження знижує досягнутий рiвень гарантiй незалежностi суддiв через можливе зменшення суми щомiсячного довiчного грошового утримання суддiв.

     Вирiшуючи питання щодо конституцiйностi аналогiчного положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рiк" (стаття 97) та ухвалюючи Рiшення вiд 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 (справа про гарантiї незалежностi суддiв), Конституцiйний Суд України виходив з того, що частиною четвертою статтi 43 Закону України "Про статус суддiв" граничний розмiр щомiсячного довiчного грошового утримання суддi не обмежувався, а тому встановлення максимального розмiру такого утримання звузило обсяг iснуючого права i водночас знизило досягнутий рiвень гарантiй суддiвської незалежностi (абзац шостий пiдпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

     Отже, оспорюванi положення пiдпункту 1 пункту 61 роздiлу II Закону прийнятi Верховною Радою України всупереч вимогам частини третьої статтi 22 Конституцiї України щодо недопустимостi звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод при прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв, а тому не вiдповiдають їй (є неконституцiйними).

     7.6. Верховний Суд України вважає неконституцiйним положення пункту 62 роздiлу II Закону, яким у частинi другiй статтi 123 Закону України "Про судоустрiй України" виключенi слова "i не можуть бути меншими, нiж у вiдповiдних категорiй державних службовцiв апаратiв законодавчої та виконавчої влади", а у другому реченнi частини другої статтi 130 цього Закону виключенi слова "оплати працi". До внесення зазначених змiн до названого Закону працiвники апарату судiв та працiвники державної судової адмiнiстрацiї (далi - працiвники судiв) як державнi службовцi мали право на не менший розмiр заробiтної плати, побутового забезпечення i соцiального захисту, нiж у вiдповiдних категорiй державних службовцiв апаратiв законодавчої та виконавчої влади, за умовами оплати працi вони були прирiвнянi до вiдповiдних категорiй службовцiв апарату вищого, центральних або мiсцевих органiв виконавчої влади.

     Оспорюваними змiнами працiвникiв судiв позбавлено зазначених прав i гарантiй.

     Вирiшуючи питання щодо неконституцiйностi положення пункту 62 роздiлу II Закону, Конституцiйний Суд України враховує, що дiю частини другої статтi 123 i частини другої статтi 130 Закону України "Про судоустрiй України" також було зупинено на 2007 рiк Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рiк", але Рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 цей Закон щодо зупинення дiї зазначених норм визнано неконституцiйним на тiй пiдставi, що це призвело до зниження у 2007 роцi рiвня забезпечення працiвникiв судiв (абзац третiй пiдпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини).

     На 2008 рiк Закон вказанi положення Закону України "Про судоустрiй України" виключив i, вiдповiдно, позбавив працiвникiв судiв ранiше встановлених прав, що суперечить положенням статтi 22 Конституцiї України.

     Отже, положення пункту 62 роздiлу II Закону не вiдповiдає Конституцiї України.

     7.7. В абзацi третьому (речення друге, третє) пункту 1 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дiю Закону України "Про статус суддiв" передбачалося, що в разi змiни заробiтної плати суддiв розмiр щомiсячного довiчного грошового утримання суддi у вiдставцi обчислюється виходячи з нового розмiру заробiтної плати суддi, який працює на вiдповiднiй посадi, а виплачується - в судi за останнiм мiсцем роботи або за їх вибором у судi за мiсцем їх проживання.

     Пунктом 63 роздiлу II Закону iз зазначеної Постанови Верховної Ради України виключено абзац третiй пункту 1, а пiдпунктом 1 пункту 61 роздiлу II Закону встановлено, що призначення i виплата щомiсячного довiчного грошового утримання суддi у вiдставцi здiйснюється органами Пенсiйного фонду України за рахунок коштiв державного бюджету. Згiдно з пунктом 3 роздiлу III Закону, який також є предметом конституцiйного подання Верховного Суду України, зазначений пiдпункт 1 пункту 61 роздiлу II Закону поширено на щомiсячне довiчне грошове утримання, призначене суддям у вiдставцi до прийняття цього Закону.

     Верховний Суд України вважає, що змiна порядку призначення i виплати щомiсячного довiчного грошового утримання суддям знизила досягнутий рiвень гарантiй їх незалежностi i може призвести до суттєвої диспропорцiї у грошовому забезпеченнi працюючих суддiв i суддiв у вiдставцi.

     Виключення Законом абзацу третього пункту 1 зазначеної Постанови Верховної Ради України i встановлення, що розмiр щомiсячного довiчного грошового утримання суддi у вiдставцi переглядається в разi змiни заробiтної плати працюючого суддi, виходячи з її нового розмiру, означає скасування на 2008 рiк iснуючого порядку призначення i виплати щомiсячного довiчного грошового утримання суддям i звужує змiст i обсяг права суддi, яке вiн мав, та обмежує його конституцiйнi гарантiї незалежностi. Тому в цiй частинi положення пункту 63 роздiлу II Закону не узгоджується зi статтею 22, частиною першою статтi 126 Конституцiї України.

     Змiна iснуючого порядку виплати щомiсячного довiчного грошового утримання суперечить Конституцiї України, оскiльки видатки на утримання суддiв, якi передбаченi у Державному бюджетi України, вiдповiдно до частини другої статтi 95 та частини першої статтi 130 Конституцiї України повиннi передбачати i фiнансування щомiсячного довiчного грошового утримання суддiв у вiдставцi, що безпосередньо стосується реалiзацiї положення частини першої статтi 130 Конституцiї України щодо забезпечення державою фiнансування судiв та створення належних умов для їх функцiонування. Такi правовi позицiї висловлював Конституцiйний Суд України у рiшеннях вiд 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (абзац восьмий пункту 7 мотивувальної частини) i вiд 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 (абзаци четвертий, п'ятий, шостий пiдпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

     У зв'язку з цим неконституцiйним є також оспорюване автором клопотання положення пункту 3 роздiлу III Закону, яким встановлено, що щомiсячне довiчне грошове утримання, призначене суддям у вiдставцi до прийняття цього Закону, виплачується у порядку, передбаченому пiдпунктом 1 пункту 61 роздiлу II Закону.

     8. Верховний Суд України вважає неконституцiйними положення статтi 65 роздiлу I Закону в частинi, що стосується професiйних суддiв i працiвникiв судiв щодо утримання їх чисельностi лише в межах фонду заробiтної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштiв, а також щодо витрат на їх безоплатне або пiльгове матерiальне i побутове забезпечення, що здiйснюється за рахунок i в межах бюджетних асигнувань на утримання цих бюджетних установ.

     Проте, всупереч вимогам пункту 4 частини другої статтi 39 Закону України "Про Конституцiйний Суд України", у конституцiйному поданнi не зазначено, яким саме нормам Конституцiї України не вiдповiдають оспорюванi положення статтi 65 роздiлу I Закону, i не наведено правового аналiзу їх неконституцiйностi, що вiдповiдно до пункту 2 статтi 45 Закону України "Про Конституцiйний Суд України", § 51 Регламенту Конституцiйного Суду України є пiдставою для припинення провадження у справi в цiй частинi конституцiйного подання.

     9. В роздiлi II Закону народнi депутати України просять визнати неконституцiйними положення:

     - пункту 1, який набрав чинностi з 1 сiчня 2008 року та дiяв до 16 травня 2008 року (абзац другий пункту 2 роздiлу III Закону), до моменту набуттям Україною членства у Свiтовiй органiзацiї торгiвлi (Закон України "Про ратифiкацiю Протоколу про вступ України до Свiтової органiзацiї торгiвлi" вiд 10 квiтня 2008 року N 250-VI, пункт 8 Протоколу про вступ України до Свiтової органiзацiї торгiвлi вiд 5 лютого 2008 року);

     - пункту 9, який вiдповiдно до постанови Кабiнету Мiнiстрiв України "Про запровадження марок акцизного збору нового зразка для алкогольних напоїв" вiд 12 березня 2008 року N 179 набирає чинностi з 1 липня 2008 року (пiсля набрання чинностi порядком запровадження марок акцизного збору нового зразка, затвердженим Кабiнетом Мiнiстрiв України з урахуванням абзацу четвертого частини четвертої статтi 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва i обiгу спирту етилового, коньячного i плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробiв") (абзац третiй пункту 2 роздiлу III Закону);

     - пiдпункту 7 пункту 35, який набирає чинностi з 1 жовтня 2008 року (абзац четвертий пункту 2 роздiлу III Закону).

     Враховуючи, що юрисдикцiя Конституцiйного Суду України поширюється лише на чиннi правовi акти (їх окремi частини), питання щодо конституцiйностi пунктiв 1, 9, пiдпункту 7 пункту 35 роздiлу II Закону непiдвiдомче Конституцiйному Суду України, а тому провадження у цiй частинi конституцiйного подання пiдлягає припиненню на пiдставi пункту 3 статтi 45 Закону України "Про Конституцiйний Суд України".

     На пiдставi викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституцiї України, статтями 45, 51, 61, 63, 65, 73, 74 Закону України "Про Конституцiйний Суд України", § 51 Регламенту Конституцiйного Суду України, Конституцiйний Суд України вирiшив:

     1. Визнати такими, що вiдповiдають Конституцiї України (є конституцiйними), положення пiдпунктiв 1 - 6 пункту 19 роздiлу II "Внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" вiд 28 грудня 2007 року N 107-VI.

     2. Визнати такими, що не вiдповiдають Конституцiї України (є неконституцiйними), положення статтi 67 роздiлу I, пунктiв 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, пiдпункту 7 пункту 19, пунктiв 20 - 22, 24 - 34, пiдпунктiв 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктiв 36 - 100 роздiлу II "Внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" та пункту 3 роздiлу III "Прикiнцевi положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України".

     3. Припинити конституцiйне провадження за конституцiйним поданням Верховного Суду України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) статтi 65 роздiлу I Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" на пiдставi пункту 2 статтi 45 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" невiдповiднiсть конституцiйного подання вимогам, передбаченим Конституцiєю України, Законом України "Про Конституцiйний Суд України".

     4. Припинити конституцiйне провадження за конституцiйним поданням 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) пунктiв 1, 9, пiдпункту 7 пункту 35 роздiлу II "Внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" на пiдставi пункту 3 статтi 45 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" - непiдвiдомчiсть Конституцiйному Суду України питань, порушених у конституцiйному поданнi.

     5. Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України", визнанi неконституцiйними, втрачають чиннiсть з дня ухвалення Конституцiйним Судом України цього Рiшення.

     6. Рiшення Конституцiйного Суду України у цiй справi має преюдицiальне значення для судiв загальної юрисдикцiї при розглядi ними позовiв у зв'язку з правовiдносинами, якi виникли внаслiдок дiї положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України", визнаних неконституцiйними.

     7. Рiшення Конституцiйного Суду України є обов'язковим до виконання на територiї України, остаточним i не може бути оскаржене.

     Рiшення Конституцiйного Суду України пiдлягає опублiкуванню у "Вiснику Конституцiйного Суду України" та в iнших офiцiйних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦIЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

суддi Конституцiйного Суду України Шишкiна В. I. стосовно Рiшення Конституцiйного Суду України у справi за конституцiйними поданнями Верховного Суду України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) окремих положень статтi 65 роздiлу I, пунктiв 61, 62, 63, 66 роздiлу II, пункту 3 роздiлу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" i 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) положень статтi 67 роздiлу I, пунктiв 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 роздiлу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України"
(справа щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України)

     Рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 22 травня 2008 року (далi - Рiшення) визнано неконституцiйними окремi положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" вiд 28 грудня 2007 року N 107-VI (Вiдомостi Верховної Ради України, 2008 р., NN 5 - 8, ст. 78) (далi - Закон).

     Стосовно цього Рiшення висловлюю таку думку.

     1. Конституцiйний Суд України Ухвалою вiд 18 березня 2008 року N 18-уп/2008 об'єднав в одне провадження у справi конституцiйнi подання Верховного Суду України i 101 народного депутата України, розглянувши вимоги авторiв клопотань у наближенiй мотивацiйнiй сукупностi. Саме об'єднання конституцiйних проваджень вiдповiдно до статтi 58 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" можливе, якщо це стосується того самого питання i передбачає єднiсть, як предметну у спiрних правовiдносинах, так i правового обґрунтування (мотивацiю) вiдповiдних вимог. Щодо справи, яка розглядається, то предмет спору один, але аргументацiя, яку суб'єкти конституцiйних подань застосували для обґрунтування своїх позицiй, має вiдмiнностi.

     2. Верховний Суд України порушив питання про перевiрку на вiдповiднiсть Конституцiї України окремих положень Закону, якi стосуються обмеження матерiального забезпечення носiїв судової влади (суддiв судiв загальної юрисдикцiї) i працiвникiв апарату цих судiв, спираючись в основному на положення статей 126, 130 Конституцiї України, а також на положення її статтi 22. Мотивацiйне посилання на статтю 22 Конституцiї України в цьому поданнi є сумнiвним, оскiльки положення цiєї статтi i супутнiх їй конституцiйних статей стосується прав людини, а не гарантiй забезпечення незалежної поведiнки спецiальної категорiї службовцiв при виконаннi ними своїх повноважень. Проте ця доктринальна похибка не викривляє основну правову мотивацiю конституцiйного подання Верховного Суду України, яка ґрунтується на принципi, закладеному у статтi 126 Конституцiї України, за яким матерiальне забезпечення суддi є одним iз основних i найважливiших елементiв забезпечення незалежного статусу носiя судової влади у здiйсненнi ним конституцiйних службових повноважень. Наведене обґрунтування є достатнiм для визнання положень Закону, в яких iдеться про зменшення матерiального забезпечення суддiв i працiвникiв апарату судiв, такими, що суперечать принципам Конституцiї України.

     3. Щодо конституцiйного подання 101 народного депутата України варто зазначити, що аргументацiя побудована на однiй з правових позицiй, яку Конституцiйний Суд України виклав у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справi про Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рiк" (справа про соцiальнi гарантiї) - про особливий статус закону про Державний бюджет України (далi - закон про Держбюджет), що випливає з положень статей 95, 97 Конституцiї України (далi - Рiшення N 6-рп/2007). Таке дозоване використання правової позицiї Конституцiйного Суду України є помилковим.

     У Рiшеннi N 6-рп/2007 i в попереднiх рiшеннях при розглядi питань щодо конституцiйностi окремих положень закону про Держбюджет Конституцiйний Суд України закладав висхiдний принцип - рiвень соцiальної забезпеченостi, який ранiше був встановлений для громадян України, не може бути обмеженим. Саме тому в Рiшеннi N 6-рп/2007 Конституцiйний Суд України зробив особливий наголос на положеннях Основного Закону держави, що стосуються гарантiй соцiальних прав людини, яку в Українi визнано найвищою соцiальною цiннiстю суспiльства (пiдпункти 3.1, 3.2 пункту 3, абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини).

     У цьому контекстi посилання на особливий статус закону про Держбюджет мало допомiжне, а не основне значення. Головна теза Рiшення N 6-рп/2007 полягає в тому, що законом про Держбюджет не може бути зупинено дiю законiв, внесено до них змiни чи доповнення, змiнено регулювання правових вiдносин за умов, що цими дiями скасовується або звужується змiст та обсяг iснуючих прав i свобод людини.

     Якщо ж вказанi положення закону про Держбюджет не скасовують i не звужують прав i свобод людини i громадянина, то iз Рiшення N 6-рп/2007 не можна зробити висновок про беззаперечнi пiдстави для визнання таких положень неконституцiйними.

     Це, мабуть, розумiли i народнi депутати України, оскiльки передбачливо не порушили у своєму конституцiйному поданнi питання про визнання неконституцiйними положень пунктiв 5 i 23 роздiлу II Закону, оскiльки зазначенi положення не звужують, а навпаки, розширюють соцiальнi гарантiї прав громадян України. Навiть цим пiдтверджується наявнiсть логiчної пастки для Рiшення у частинi звернення 101 народного депутата України. Якщо додержуватися лише припису Конституцiйного Суду України про формальне дотримання архiтектонiки закону про Держбюджет, то на пiдставi частини третьої статтi 61 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" належить визнати неконституцiйним увесь роздiл II Закону, а не його окремi положення, але це потягне за собою визнання неконституцiйними пунктiв 5, 23 роздiлу II Закону, що буде ущемленням соцiальних гарантiй людини.

     Посилаючись формально на Рiшення N 6-рп/2007, народнi депутати України у своєму конституцiйному поданнi не дотрималися основної вимоги пункту 4 частини другої статтi 39, частини першої статтi 71 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" - не обґрунтували невiдповiднiсть Закону положенням Конституцiї України у тiй частинi, яка була предметом їхнього конституцiйного подання, тому вiдповiдно до вказаних норм мають мiсце пiдстави для припинення провадження в цiй частинi об'єднаної справи на пiдставi пункту 2 статтi 45 Закону України "Про Конституцiйний Суд України".

Суддя
Конституцiйного Суду України
 
В. I. ШИШКIН

 


ОКРЕМА ДУМКА

суддi Конституцiйного Суду України Кампа В. М. стосовно Рiшення Конституцiйного Суду України у справi за конституцiйними поданнями Верховного Суду України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) окремих положень статтi 65 роздiлу I, пунктiв 61, 62, 63, 66 роздiлу II, пункту 3 роздiлу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" i 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) положень статтi 67 роздiлу I, пунктiв 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 роздiлу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України"
(справа щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України)

     У Рiшеннi вiд 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 (далi - Рiшення) Конституцiйний Суд України визнав окремi оспорюванi в конституцiйних поданнях положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" такими, що не вiдповiдають Конституцiї України. Не заперечуючи в цiлому правовий i справедливий характер Рiшення, слiд зазначити, що Конституцiйний Суд України, обмежившись формально-юридичним розглядом порушених у ньому питань (хоча без такого пiдходу їх вирiшення є неможливим), залишив поза увагою деякi принциповi засади державного забезпечення соцiальних прав громадян. У зв'язку з цим на пiдставi статтi 64 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" вважаю за доцiльне висловити окрему думку стосовно Рiшення.

     Конституцiйний Суд України у рядi рiшень (вiд 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004; вiд 24 березня 2005 року N 2-рп/2005; вiд 20 червня 2007 року N 5-рп/2007) сформулював правовi позицiї стосовно такого елементу права й справедливостi, як принцип пропорцiйностi. У контекстi зазначених рiшень йшлося, передусiм, про необхiднiсть додержання цього принципу при запровадженнi певних обумовлених вiдповiдною законодавчою метою обмежень прав громадян. На нашу думку, принцип пропорцiйностi у правовiй державi має зумовлювати дiї її, зокрема, законодавчого органу у сферi соцiального захисту громадян. Тому законодавець при прийняттi законiв стосовно забезпечення соцiально-економiчних прав людини i громадянина повинен додержуватися принципу пропорцiйностi мiж соцiальним захистом громадян та фiнансовими можливостями держави, мiж iнтересами кожної особи та держави.

     Однак пiд час розгляду справи, у якiй було прийнято Рiшення, Конституцiйний Суд України не врахував вимоги принципу пропорцiйностi i тому не змiг визначити свої правовi позицiї з цього питання.

     Принцип збалансованостi iнтересiв людини з iнтересами суспiльства сформульовано, зокрема, у практицi Європейського суду з прав людини. Так, у справi "Сорiнґ проти Сполученого Королiвства" ("Soering v. United Kingdom") в рiшеннi вiд 7 липня 1989 року Суд зазначив, що Конвенцiя про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року "спрямована на пошук справедливого спiввiдношення мiж потребами, пов'язаними з iнтересами суспiльства загалом, i вимогами захисту основних прав людини". У справi "Рiс проти Сполученого Королiвства" ("Rees v. United Kingdom") у рiшеннi вiд 17 жовтня 1986 року цим Судом було зазначено, що, з'ясовуючи, чи iснує позитивне зобов'язання держави стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений мiж iнтересами всього суспiльства й iнтересами окремої людини".

     Як вiдомо, реалiзацiя соцiальних прав передбачає "позитивнi" дiї держави, а отже, залежить вiд її фiнансового стану. Це дiстало вiдображення у Загальнiй декларацiї прав людини 1948 року, згiдно з якою кожна людина як член суспiльства має право на соцiальне забезпечення, здiйснення необхiдних для пiдтримання її гiдностi, вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави (статтi 22), а також у Мiжнародному пактi про економiчнi, соцiальнi i культурнi права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечувати здiйснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсiв (стаття 2).

     Не всi соцiальнi права в Конституцiї України визначенi iз зазначенням конкретних обов'язкiв держави щодо їх забезпечення. Безпосередньому забезпеченню i судовому захисту пiдлягають лише тi конституцiйно чи законодавчо закрiпленi соцiальнi права, стосовно яких Конституцiєю України або чинним законодавством передбачено конкретнi позитивнi дiї держави (наприклад, право кожного, хто працює, на вiдпочинок, передбачене статтею 45 Конституцiї України). Визначенi ж у цiлому соцiальнi права реалiзуються за наявностi у держави вiдповiдних економiчних ресурсiв (наприклад, право кожного на житло, передбачене частиною першою статтi 47 Конституцiї України).

     Окремий рiзновид соцiальних прав становлять так званi професiйнi права - соцiальнi права категорiй осiб, об'єднаних за ознакою здiйснення ними певних видiв дiяльностi. До таких категорiй належать суддi, вiйськовослужбовцi, працiвники правоохоронних органiв тощо. Соцiальнi права цих категорiй осiб є складовою їхнього статусу, сприяють виконанню ними своїх функцiй, а отже, беззаперечно пiдлягають державному забезпеченню та судовому захисту. Тому Конституцiйний Суд України у своєму Рiшеннi цiлком справедливо визнав неконституцiйними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України", що обмежували соцiальний захист суддiв та працiвникiв судiв.

     У результатi нехтування державою принципом пропорцiйностi при законодавчому забезпеченнi соцiальних прав громадян має мiсце нерацiональне використання бюджетних коштiв у соцiальнiй сферi. Така практика не узгоджується з конституцiйною iдеологiєю бюджетних вiдносин, зокрема видаткiв на соцiальний захист громадян, закладеною в принципах справедливого i неупередженого розподiлу суспiльного багатства мiж громадянами та збалансованостi бюджету України (стаття 95 Конституцiї України).

     Отже, формально-юридичний пiдхiд до аналiзу та оцiнки конституцiйностi закону про Державний бюджет України на 2008 рiк, який переважає у Рiшеннi, не є оптимальним, оскiльки цей пiдхiд лише частково вирiшує проблему захисту соцiальних прав громадян. З iншого боку, такий пiдхiд не заохочує владу до збалансування соцiального захисту громадян та фiнансових можливостей держави. Тiльки так влада може спрямовувати свою полiтику на проведення соцiальних реформ, зокрема, здiйснити перехiд до адресної допомоги з урахуванням реального соцiально-економiчного стану громадян, до грошових компенсацiй (замiсть соцiальних пiльг) тощо. Адже за формально-юридичного пiдходу Конституцiйного Суду України до питань оцiнки конституцiйностi закону про Державний бюджет України радикальна соцiальна реформа, особливо з урахуванням демографiчної кризи у країнi, ще довго може не вiдбутися.

     Розглядаючи питання про конституцiйнiсть закону про Державний бюджет України в частинi соцiального захисту громадян, Конституцiйний Суд України насамперед повинен брати до уваги додержання принципу пропорцiйностi. Суб'єкти права на конституцiйне подання завжди будуть невдоволенi рiвнем соцiального захисту громадян у цьому законi, але їх вимоги Суд повинен спiввiдносити iз законодавчо визначеними фiнансовими можливостями держави. Тодi Конституцiйний Суд України зможе забезпечити неухильне додержання законодавцем положень Конституцiї України, а суспiльству гарантувати соцiальний захист громадян в межах фiнансових можливостей держави.

Суддя Конституцiйного Суду України В. М. КАМПО

 

ОКРЕМА ДУМКА

суддi Конституцiйного Суду України Ткачука П. М. стосовно Рiшення Конституцiйного Суду України у справi за конституцiйними поданнями Верховного Суду України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) окремих положень статтi 65 роздiлу I, пунктiв 61, 62, 63, 66 роздiлу II, пункту 3 роздiлу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" i 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) положень статтi 67 роздiлу I, пунктiв 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 роздiлу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України"
(справа щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України)

     На пiдставi статтi 64 Закону України "Про Конституцiйний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно зазначеного Рiшення Конституцiйного Суду України (далi - Рiшення).

     1. Закон про Державний бюджет України регулює вiдносини у сферi формування та використання фiнансових ресурсiв, затверджує повноваження органiв державної влади здiйснювати виконання бюджету. За своєю суттю вiн є спецiальним законом, оскiльки регламентує специфiчну сферу суспiльних вiдносин. Виключно ним визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, їх розмiр i цiльове спрямування. Дiя закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здiйснюються звiти i контроль за його виконанням. Особливiстю цього закону є i те, що при здiйсненнi бюджетного процесу нормативно-правовi акти застосовуються лише в частинi, в якiй вони не суперечать його положенням.

     Приймаючи Рiшення, слiд було також враховувати те, що закони, якi впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетiв, повиннi бути офiцiйно оприлюдненi до 15 серпня року, що передує плановому (частина третя статтi 27 Бюджетного кодексу України); змiни i доповнення до законiв України про оподаткування стосовно надання пiльг, змiни податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв), механiзму їх сплати мають вноситися до них не пiзнiше, нiж за шiсть мiсяцiв до початку нового бюджетного року (частини восьма, дев'ята статтi 1 Закону України "Про систему оподаткування").

     Зазначене, а також положення частини другої статтi 38 Бюджетного кодексу України щодо предметiв правового регулювання дають пiдстави вважати, що законом про Державний бюджет України, в силу його специфiки, безпосередньо не можна змiнювати iншi закони, припиняти їх дiю чи скасовувати їх.

     2. Взявши за критерiй оцiнки на конституцiйнiсть правову позицiю Конституцiйного Суду України щодо недопустимостi законом про Державний бюджет України здiйснювати внесення змiн до чинних законiв України, зупиняти дiю окремих законiв України та/або будь-яким чином змiнювати визначене iншими законами України правове регулювання суспiльних вiдносин, Конституцiйний Суд України у пунктi 6 Рiшення детально не дослiдив положення пункту 19 роздiлу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" (далi - Закон) i, зокрема, чи були ранiше врегульованi у законодавчому порядку розмiри i механiзм внесення до бюджету перелiчених в ньому платежiв (пiдпункти 1 - 6), тобто не з'ясував, чи є теперiшнiй перелiк i розмiри платежiв результатом змiн iнших законiв, чи цi положення є, власне, органiчною частиною оспорюваного Закону. З'ясування цих обставин дало б можливiсть у повному обсязi об'єктивно оцiнити на конституцiйнiсть положення всього пункту 19 роздiлу II Закону.

     3. Мотивуючи неконституцiйнiсть положень Закону щодо. обмеження матерiального забезпечення суддiв i працiвникiв судiв, Конституцiйний Суд України посилається на положення статтi 22 Конституцiї України, в якiй наголошується на недопустимостi звуження змiсту i обсягу iснуючих прав i свобод при прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних. Але тут iдеться не про права людини, а про правовий статус посадових (службових) осiб, який визначається наданими їм повноваженнями та гарантiями їх здiйснення. Тому пiдставою для визнання неконституцiйними цих положень Закону треба вважати правову позицiю Конституцiйного Суду України, вироблену ним шляхом тлумачення статтi 126 Конституцiї України i положень Закону України "Про судоустрiй України", щодо того, що однiєю з основних гарантiй незалежностi суддiв є їх належне матерiальне, побутове та соцiальне забезпечення, а його зменшення є фактичним зниженням рiвня незалежностi суддiв, що суперечить зазначенiй статтi Конституцiї України.

     4. Конституцiйний Суд України у Рiшеннi мав би чiткiше визначитись щодо такої важливої складової незалежностi суддiв, як їх житлове забезпечення. У пiдпунктi 7.1 пункту 7 мотивувальної частини Рiшення Суд цiлком слушно зауважує, що передбачений статтею 130 Конституцiї України порядок, коли утримання судiв здiйснюється шляхом визначення у Державному бюджетi України окремого видатку, є важливою конституцiйною гарантiєю забезпечення правового статусу суддiв.

     Водночас у пiдпунктi 7.4 пункту 7 мотивувальної частини Рiшення Конституцiйний Суд України дiйшов висновку, що виключення iз Закону України "Про статус суддiв" положення, що житлом суддiв вищих судiв забезпечує Кабiнет Мiнiстрiв України, а суддiв iнших судiв - мiсцевi органи виконавчої влади, обмежило "ранiше iснуючi їх можливостi для реалiзацiї цього права", тобто призвело до звуження змiсту i обсягу iснуючих прав i свобод. Оскiльки предметом конституцiйного подання є саме Закон, то слiд було з'ясувати, чи передбачаються в ньому витрати на житло для суддiв в роздiлi, в якому йдеться про утримання судiв, чи закон про Державний бюджет України ранiше передбачав окремий порядок (механiзм) фiнансування щодо забезпечення суддiв житлом. Тодi скасування такого порядку можна було б визнавати неконституцiйним з пiдстав недопущення зменшення рiвня незалежностi суддiв, а не з пiдстав, визначених статтею 22 Конституцiї України. Водночас, за будь-яких обставин, пiдставою неконституцiйностi тут є недопустимiсть законом про Державний бюджет України вносити змiни до Закону України "Про статус суддiв".

     5. Стосовно висновку Суду, що виключення iз Закону України "Про судоустрiй України" положення про те, що розмiр заробiтної плати працiвникiв апарату судiв та працiвникiв державної судової адмiнiстрацiї, їх побутове забезпечення i рiвень соцiального захисту не можуть бути меншими, нiж у вiдповiдних категорiй державних службовцiв апаратiв законодавчої та виконавчої влади, є таким, що призводить до звуження змiсту i обсягу прав працiвникiв апарату судiв, то i вiн потребує уточнення.

     Працiвники апарату судiв є тiєю категорiєю працiвникiв, якi мають пряме вiдношення до здiйснення правосуддя. Тому для забезпечення принципiв самостiйностi судiв, незалежностi суддiв та в цiлому незалежного та неупередженого правосуддя вони також повиннi мати певний рiвень захисту. Такий рiвень визначив Закон України "Про судоустрiй України" (статтi 123, 130), прирiвнявши їх у матерiальному, побутовому та соцiальному забезпеченнi до вiдповiдних категорiй державних службовцiв апаратiв законодавчої i виконавчої влади, вказавши, що такий рiвень не може бути меншим, що є ознакою порядку фiнансування судiв. Отже, виключення Законом цього положення i настання невизначеностi щодо рiвня матерiального, побутового забезпечення та соцiального захисту працiвникiв апарату судiв суперечить принаймнi двом правовим позицiям Конституцiйного Суду України, що виробленi ним в рiшеннях вiд 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 та вiд 18 червня 2007 року N 4-рп/2007, зокрема щодо недопустимостi законом про Державний бюджет України вносити змiни та зупиняти дiю чинних законiв України, встановлювати додаткове правове регулювання вiдносин, що є предметом iнших законiв, а також щодо того, що особливий порядок фiнансування судiв i дiяльностi суддiв є однiєю з конституцiйних гарантiй їх незалежностi i спрямований на забезпечення належних умов для здiйснення незалежного правосуддя.

Суддя Конституцiйного Суду України П. ТКАЧУК
Copyright © 2021 НТФ «Інтес»
Всі права захищені.