ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08.06.2007	N 5

Про деякi питання практики розгляду спорiв, пов'язаних з обiгом векселiв

     З метою забезпечення однакового застосування законодавства усiма судами загальної юрисдикцiї при розглядi справ, пов'язаних з обiгом векселiв, Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такi роз'яснення:

     1. Вiдносини, пов'язанi з обiгом векселiв в Українi, регулюються Конвенцiєю, якою запроваджено Унiфiкований закон про переказнi векселi та простi векселi (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцiєю про врегулювання деяких колiзiй законiв про переказнi векселi та простi векселi, Конвенцiєю про гербовий збiр стосовно переказних векселiв i простих векселiв (пiдписанi в Женевi 7 червня 1930 р.), а також законами України вiд 5 квiтня 2001 р. N 2374-III "Про обiг векселiв в Українi" (ст. 2 якого мiстить застереження стосовно дiї окремих положень Унiфiкованого закону на територiї України), вiд 23 лютого 2006 р. N 3480-IV "Про цiннi напери та фондовий ринок", вiд 6 липня 1999 р. N 826-ХIV "Про приєднання України до Женевської конвенцiї 1930 р., якою запроваджено Унiфiкований закон про переказнi векселi та простi векселi", вiд 6 липня 1999 р. N 827-ХIV "Про приєднання України до Женевської конвенцiї 1930 р. про врегулювання деяких колiзiй законiв про переказнi векселi та простi векселi", вiд 6 липня 1999 р. N 828-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенцiї 1930 р. про гербовий збiр стосовно переказних векселiв i простих векселiв".

     Необхiдно також врахувати, що вексельнi правочини (зокрема, щодо видачi, акцептування (в тому числi в порядку посередництва), iндосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тiльки нормами спецiального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивiльного законодавства про угоди та зобов'язання (статтi 202-211, 215-236, 509-609 Цивiльного кодексу України (далi - ЦК). Тому за вiдсутностi спецiальних норм у вексельному законодавствi до вексельних правочинiв застосовуються загальнi норми ЦК з урахуванням їх особливостей.

     2. Розглядаючи спори, пов'язанi з обiгом векселiв, суди мають перевiряти, чи вiдповiдає документ формальним вимогам, що дозволяють розглядати його як цiнний папiр (вексель).

     Вiдповiдно до ст. 194 ЦК цiнним папером є документ установленої форми з вiдповiдними реквiзитами, що посвiдчує грошове або iнше майнове право i визначає взаємовiдносини мiж особою, яка його розмiстила (видала), i власником та передбачає виконання зобов'язань згiдно з умовами його розмiщення, а також можливiсть передачi прав, що випливають з цього документа, iншим особам. Виходячи з цього визначення здiйснення або передача посвiдчених цiнним папером прав можливi тiльки за умови його пред'явлення.

     Статтею 5 Закону України "Про обiг векселiв в Українi" i ст. 14 Закону України вiд 23 лютого 2006 р. N 3480-IV "Про цiннi папери та фондовий ринок" визначено, що векселi (переказнi та простi) складаються у документарнiй формi на бланках з вiдповiдним ступенем захисту вiд пiдроблення, форма i порядок виготовлення яких затверджуються Державною комiсiєю з цiнних паперiв та фондового ринку за погодженням з Нацiональним банком України з урахуванням норм Унiфiкованого закону, i не можуть бути переведенi у бездокументарну форму (знерухомленi). Таким чином, норми вексельного законодавства не можна застосовувати до зобов'язань, оформлених на електронних i магнiтних носiях.

     3. Перелiк обов'язкових реквiзитiв для переказного векселя наведено у ст. 1, а простого - у ст. 75 Унiфiкованого закону про переказнi векселi та простi векселi (далi - Унiфiкований закон). Виходячи зi змiсту ч. 2 ст. 196 ЦК України i статей 2, 76 Унiфiкованого закону документ, який не мiстить обов'язкових реквiзитiв, перелiчених у вказаних статтях Унiфiкованого закону, не є цiнним папером (векселем), а може мати силу простої боргової розписки, за винятком випадкiв, прямо зазначених в абзацах 2-4 ст. 2, абзацах 2-4 ст. 76 Унiфiкованого закону. Вимога векселедержателя про виконання вексельного зобов'язання, пред'явлена на пiдставi документа, що не вiдповiдає формi та не мiстить обов'язкових реквiзитiв, пiдлягає вiдхиленню судом незалежно вiд пред'явлення позову про визнання векселя таким, що не має вексельної сили. Вiдхилення цiєї вимоги не є перешкодою для пред'явлення самостiйного позову на пiдставi загальних норм цивiльного законодавства, зокрема тих, що регулюють вiдносини за позикою. Проте не може бути вiдхилена вимога векселедержателя про виконання вексельного зобов'язання, пред'явлена на пiдставi векселя, який мiстить виправлення, пошкодження тощо, за умови збереження його обов'язкових реквiзитiв.

     4. При вирiшення питання про наявнiсть вексельних зобов'язань судам слiд звертати увагу на додержання вимог вексельного законодавства щодо пiдписiв зобов'язаних за векселем осiб.

     Згiдно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про обiг векселiв в Українi" вексель пiдписується вiд iменi юридичних осiб власноручно керiвником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Пiдписи скрiплюються печаткою.

     Вказаною нормою Закону встановлено, що при видачi векселiв вiд iменi фiзичних осiб пiдпис повинен мiстити паспортнi данi та iдентифiкацiйний номер фiзичної особи. Цi данi є обов'язковими реквiзитами пiдпису фiзичної особи, i без їх зазначення її не можна вважати векселедавцем (трасантом).

     Виняток становлять пiдписи фiзичних осiб, якi через свої релiгiйнi чи iншi переконання вiдмовилися вiд прийняття iдентифiкацiйного номера та офiцiйно повiдомили про це вiдповiднi державнi органи. У паспортi таких фiзичних осiб повинна бути вiдмiтка органу внутрiшнiх справ про наявнiсть у них права на здiйснення платежiв без iдентифiкацiйного номера, передбачена Порядком унесення вiдмiтки до паспорта громадянина України щодо iдентифiкацiйного номера фiзичної особи-платника податкiв та iнших обов'язкових платежiв (затверджений наказом Державної податкової адмiнiстрацiї України, Мiнiстерства внутрiшнiх справ України вiд 19 жовтня 2004 р. N 602/1226; зареєстровано у Мiнiстерствi юстицiї України 20 жовтня 2004 р. за N 1345/9944).

     За вiдсутностi зазначених реквiзитiв пiдпису юридичної або фiзичної особи останнiй теж слiд вважати вiдсутнiм, а сам вексель - таким, що виданий з дефектом форми i не має вексельної сили (ст. 2 Унiфiкованого закону).

     5. Вiдповiдно до абзацу 1 ст. 11 Унiфiкованого закону будь-який переказний вексель, у тому числi виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом iндосаменту. Вчинений на векселi, що не має обмежень на його передачу за iндосаментом, або на приєднаному до нього аркушi (алонжi) напис про передачу прав на вексель iншiй особi повинен розглядатися як iндосамент, якщо з його змiсту не випливає, що особа, яка вчинила такий напис, має намiр передати права в загальноцивiльному порядку (у порядку вiдступлення права вимоги).

     Усi положення про iндосамент поширюються i на простий вексель.

     6. При переходi прав за векселем у складi спадкової маси, у складi майна пiдприємства, проданого як єдиний майновий комплекс, при переходi прав до iншої юридичної особи у разi реорганiзацiї юридичної особи - векселедержателя, при примусовому продажi векселя з публiчних торгiв векселедержатель, що заявляє вимоги за векселем, отриманим у такий спосiб, повинен надати вiдповiднi докази переходу цих прав. У зазначених випадках вiдсутнiсть на векселi напису у формi iндосаменту про перехiд прав не є пiдставою для вiдмови в задоволеннi вимоги векселедержателя за умови надання ним доказiв того, що цей документ перейшов до нього на законних пiдставах.

     7. Згiдно зi статтями 16, 77 Унiфiкованого закону особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному рядi iндосаментiв, навiть якщо останнiй iз них є бланковим. При цьому закресленi iндосаменти вважаються ненаписаними.

     З огляду на викладене суди пiд час розгляду вимог осiб, у яких знаходиться вексель, мають перевiряти, чи є позивач останнiм набувачем прав за векселем по безперервному ряду iндосаментiв. Ряд вексельних iндосаментiв має бути послiдовним, тобто кожний попереднiй iндосат є наступним iндосантом. Мiсце розташування передавальних написiв на векселi або на приєднаному до нього аркушi (алонжi) i дати їх вчинення (якщо вони є) при визначеннi безперервностi iндосаментiв до уваги не беруться.

     За наявностi на векселi в рядi послiдовних iндосаментiв одного або кiлькох закреслених iндосаментiв законним векселедержателем є особа, на iм'я якої вчинено останнiй перед закресленим iндосамент. Як законний векселедержатель така особа має право iндосувати вексель у загальному порядку, при цьому закреслений iндосамент до уваги не береться.

     Якщо останнiй iндосамент є бланковим або на пред'явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всi права за векселем, у тому числi право вимоги платежу за ним.

     Абзацом 1 ст. 16 Унiфiкованого закону передбачено, що в разi коли за бланковим iндосаментом iде iнший, особа, яка пiдписала останнiй, вважається такою, що придбала вексель за бланковим iндосаментом.

     Вiдповiдно до абзацу 2 ст. 13 Унiфiкованого закону бланковий iндосамент є чинним лише у випадку, коли вiн написаний на зворотi переказного векселя або на приєднаному до нього аркушi (алонжi).

     Законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявнiсть i дiйснiсть своїх прав за векселем, вони вважаються наявними та дiйсними. Доведення протилежного - обов'язок особи, якiй пред'явлено вимогу за векселем.

     8. За наявностi на переказному або простому векселi пiдписiв осiб, не здатних брати зобов'язання за векселем, або пiдроблених пiдписiв, або пiдписiв вигаданих осiб, або пiдписiв, що з будь-яких iнших пiдстав не можуть зобов'язувати тих осiб, якi поставили їх на векселi чи вiд iменi яких вiн був пiдписаний, то згiдно зi статтями 7, 77 Унiфiкованого закону зобов'язання iнших осiб, якi поставили свої пiдписи на ньому, є юридично дiйсними. Отже, пiдписи iндосантiв, що не можуть зобов'язувати тих осiб, вiд iменi яких вони поставленi, не переривають ряду iндосаментiв.

     Правочини, на пiдставi яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнанi судом недiйсними у випадках, передбачених статтями 215-236 ЦК, iз застосуванням мiж сторонами загальних правових наслiдкiв недiйсностi правочинiв. Визнання судом зазначених правочинiв недiйсними не спричиняє недiйснiсть векселя як цiнного папера та не перериває iндосаментний ряд.

     9. Вiдповiдно до статей 8, 77 Унiфiкованого закону кожний, хто поставив свiй пiдпис на простому або переказному векселi як представник особи, вiд iменi якої вiн не був уповноважений дiяти, сам зобов'язаний за векселем i, якщо заплатить, матиме тi самi права, що й особа, за яку вiн мав намiр дiяти. Таке ж правило застосовується до представника, який перевищив свої повноваження.

     З огляду на це особа, яка отримала вексель вiд представника, що не мав достатнiх повноважень на видачу (передачу) векселя, не може вимагати виконання зобов'язань за векселем вiд особи, котра видала (передала) вексель. Однак вона вправi вимагати здiйснення платежу за векселем вiд такого представника, що поставив свiй пiдпис на векселi, в обсязi i за умов, зазначених у векселi, виходячи з того, що його видано (передано) особисто цим представником. У разi перевищення повноважень представником особи, вiд iменi якої вексель пiдписано, тобто прийняття ним зобов'язання за векселем вiд iменi iншої особи на суму, що перевищує ту, в межах якої вiн мав право дiяти, зобов'язання переноситься на представника не в повному обсязi, а лише в межах перевищення.

     При розглядi справ такої категорiї судам слiд також враховувати, що у разi схвалення в подальшому особою видачi (передачi) векселя представником без повноважень або з їх перевищенням, вiдповiдальнiсть за векселем на пiдставi ч. 2 ст. 241 ЦК несе ця особа, якщо iнше не випливає iз самого векселя.

     10. Статтею 20 Унiфiкованого закону передбачено, що iндосамент, вчинений пiсля настання строку платежу, має тi самi наслiдки, що й iндосамент, вчинений до настання цього строку Однак iндосамент, вчинений пiсля здiйснення протесту в неплатежi або пiсля закiнчення строку, встановленого для опротестування, має наслiдки звичайної процесiї. Якщо протилежне не буде доведено, недатований iндосамент вважається вчиненим на векселi до закiнчення строку, встановленого для здiйснення протесту.

     Таким чином, вексель може бути переданий шляхом вчинення iменного або бланкового iндосаменту i пiсля здiйснення протесту в неплатежi або пiсля закiнчення строку, встановленого для здiйснення протесту (якщо вексель не був опротестований). Особи, якi iндосували вексель пiсля здiйснення його протесту в неплатежi та (або) пiсля закiнчення строку для здiйснення протесту, не несуть вiдповiдальностi перед набувачем векселя за виконання зобов'язання за векселем, але вiдповiдають за дiйснiсть переданої вимоги (ст. 519 ЦК). Iншi зобов'язанi за векселем особи мають право вiдповiдно до ст. 518 ЦК висувати проти вимог векселедержателя тi заперечення, що вони мали проти особи (осiб), що iндосувала (iндосували) вексель пiсля його опротестування або пiсля закiнчення строку для здiйснення протесту.

     11. Якщо векселедавець помiстив у переказному векселi слова "не за наказом" або будь-яке iнше рiвнозначне застереження, то такий документ може бути переданий лише з дотриманням форми i з наслiдками звичайної цесiї (абзац 2 ст. 11 Унiфiкованого закону).

     Вiдповiдно до ст. 77 Унiфiкованого закону цi правила застосовуються i щодо простого векселя.

     Застереженнями, що включаються у вексель з метою заборони передачi його шляхом iндосаменту, є, зокрема: "платити тiльки такiй-то особi", "платити такому-то, але не за його наказом", "без права iндосування", "передача в загальноцивiльному порядку".

     За наявностi таких застережень вексель слiд розглядати як iменний цiнний папiр, права за яким передаються в порядку i з наслiдками, встановленими для вiдступлення права вимоги - цесiї (ч. 4 ст. 197, статтi 512-519 ЦК).

     Вiдступлення права вимоги за векселем має бути оформлене письмово окремим документом (документами), складеним (складеними) цесiонарiєм та цедентом вiдповiдно до вимог ст. 207 ЦК.

     У цьому документi слiд iндивiдуалiзувати вексель, вiдступлення права за яким є предметом угоди про вiдступлення права вимоги. У разi вiдсутностi такої iндивiдуалiзацiї правочин про вiдступлення права вимоги не вважається таким, оскiльки не мiстить умов стосовно того, яка вимога i на пiдставi якого векселя передається.

     Особа, яка обґрунтовує належнiсть їй права вимоги правочином про вiдступлення цього права, укладеним нею i (або) будь-ким iз її попередникiв, повинна надати письмовi докази укладання такого правочину, якщо його не оформлено на векселi чи на додатковому аркушi (алонжi). Вчинення напису про вiдступлення вiд права вимоги на векселi або на додатковому аркушi (алонжi) не є пiдставою для вiдмови в позовi.

     12. Згiдно зi ст. 18 Унiфiкованого закону, якщо iндосамент мiстить застереження "валюта до отримання", "на iнкасо", "за дорученням" або будь-яке iнше, в якому йдеться про просте доручення, держатель векселя може здiйснювати всi права, що випливають iз переказного векселя, але iндосувати його вiн може тiльки в порядку передоручення.

     Виходячи з цього, особа, яка отримала вексель на пiдставi передорученого iндосаменту, вправi висунути вимогу про платiж, отримати платiж, вчинити протест у випадку неплатежу.

     Однак слiд враховувати, що особа, яка отримала вексель з iндосаментом, наданим у порядку передоручення, вправi звернутися до суду з вимогою про примусове стягнення за векселем лише за наявностi спецiального доручення iндосанта, що надає йому право на здiйснення таких процесуальних дiй вiд його iменi.

     13. Статтею 15 Унiфiкованого закону визначено, що iндосант вiдповiдає за акцепт i за платiж, якщо не обумовлено протилежне.

     При вирiшеннi спорiв судам слiд враховувати, що у випадку включення до iндосаменту застереження "без обороту на мене" чи будь-якого iншого, наслiдком якого може бути звiльнення iндосанта вiд вiдповiдальностi за платiж за векселем, передбаченої вказаною нормою Унiфiкованого закону, iндосант вiдповiдає лише за дiйснiсть переданої за векселем вимоги. Таке застереження означає, що при неакцептi або неплатежi до такого iндосанта не можуть бути пред'явленi вимоги, передбаченi статтями 43-49 Унiфiкованого закону, тобто зазначена особа звiльняється вiд вiдповiдальностi за невиконання зобов'язань за векселем.

     14. Вiдповiдно до абзацу 2 ст. 16 Унiфiкованого закону, якщо особа втратила переказний вексель у силу будь-якої подiї, а держатель векселя обґрунтував своє право на нього згiдно з порядком, зазначеним в абзацi першому цiєї статтi, вiн не зобов'язаний повертати такий вексель, за винятком випадку, коли набув його недобросовiсно або при його придбаннi допустив грубу необережнiсть.

     Однак особа, що була власником векселя i втратила його в силу будь-якої подiї або обставини, що мали мiсце поза її волею, вправi заявити позовнi вимоги про повернення векселя за загальними правилами, передбаченими ЦК.

     Набувач утраченого векселя вважається недобросовiсним, якщо вiн на момент придбання векселя знав про те, що вiн вибув iз володiння власника або особи, уповноваженої власником розпоряджатися векселем, поза їх волею. Груба необережнiсть набувача має мiсце в тому разi, коли вiн з огляду на сформованi умови обiгу повинен був знати про факт вибуття векселя з володiння зазначених осiб поза їх волею (зокрема, якщо вексель був придбаний пiсля опублiкування власником у друкованому засобi масової iнформацiї оголошення про втрату або крадiжку векселя, про яке набувач векселя за обставинами справи не мiг не знати).

     Недобросовiснiсть i грубу необережнiсть набувача доводить особа, яка пред'явила вимогу про вилучення векселя.

     15. У разi пред'явлення законним векселедержателем вимоги про оплату векселя зобов'язана за ним особа не має права вiдмовитися вiд виконання з посиланням на вiдсутнiсть або недiйснiсть зобов'язання, крiм випадкiв, передбачених ст. 17 Унiфiкованого закону.

     Згiдно iз цiєю статтею особи, до яких пред'явлено позов за переказним векселем, не можуть протиставляти вимогам держателя заперечення, що ґрунтуються на їхнiх особистих вiдносинах iз трасантом або з попереднiми держателями, якщо держатель при придбаннi векселя не дiяв свiдомо на шкоду боржнику. На свої особистi вiдносини з iншими особами, у тому числi з попереднiми векселедержателями, боржник вправi посилатися лише в тому разi, коли векселедержателями при придбаннi векселя дiяв свiдомо на шкоду боржниковi, тобто якщо вiн знав про вiдсутнiсть законних пiдстав для видачi (передачi) векселя до або пiд час його придбання.

     Наявнiсть обставин, що свiдчать про недобросовiснiсть власника векселя, доводиться особою, до якої пред'явлено позов. Зобов'язана за векселем особа звiльняється вiд платежу, якщо доведе, що кредитор, який пред'явив вимоги, знав або повинен був знати в момент придбання векселя про недiйснiсть чи вiдсутнiсть зобов'язання, що було пiдставою для видачi (передачi) векселя, або отримав вексель унаслiдок обману, крадiжки чи брав у них участь.

     16. Простий або акцептований переказний вексель строком платежу "за пред'явленням" пiдлягає оплатi в день його належного пред'явлення до платежу.

     Держатель такого векселя повинен пред'явити його до платежу протягом одного р. вiд дати складення, якщо векселедавець не скоротив або не встановив бiльш тривалий строк. Зазначенi строки можуть бути скороченi iндосантами (ст. 34 Унiфiкованого закону).

     Строк для пред'явлення вiдраховується з дати складання векселя. Якщо у векселi строком "за пред'явленням" вказано, що вiн не може бути пред'явлений до платежу ранiше визначеної дати, строк для його пред'явлення до платежу вiдраховується з цiєї дати.

     У разi непред'явлення до платежу переказного векселя в установленi строки його держатель втрачає права за ним стосовно iндосантiв, векселедавця, а також iнших зобов'язаних за векселем осiб, за винятком акцептанта, а при непред'явленнi до платежу простого векселя - за винятком векселедавця (статтi 53, 78, Унiфiкованого закону ). Такi самi наслiдки настають, якщо вексель зi строком платежу на визначений день або у визначений строк вiд дати складання чи пред'явлення не пред'явлено до платежу в день, коли вiн мав бути оплачений, або протягом двох наступних робочих днiв (статтi 38, 53, 78 Унiфiкованого закону).

     17. Вiдповiдно до статей 43, 77 Унiфiкованого закону держатель може використати своє право регресу проти iндосантiв, трасанта та iнших зобов'язаних осiб при настаннi строку платежу, якщо останнiй не був здiйснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала мiсце повна або часткова вiдмова здiйснити акцепт; у разi банкрутства трасата (незалежно вiд того, здiйснив вiн акцепт чи нi), або у разi припинення ним платежiв, навiть якщо ця обставина не була встановлена судовим рiшенням, або у разi безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разi банкрутства трасанта за векселем, що не пiдлягає акцепту. Вказанi норми закрiплюють право векселедержателя на дострокову реалiзацiю права вимоги за векселем за рахунок солiдарно зобов'язаних осiб у разi, якщо до настання строку платежу вiдбудуться визначенi Унiфiкованим законом подiї, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником.

     Оскiльки в українському законодавствi немає норм, що дозволяли б визнати платника неплатоспроможним без установлення такого факту судом, а в п. 4 ст. 2 Закону України "Про обiг векселiв в Українi" прямо передбачено, що використання векселедержателем права на регрес можливе за умови банкрутства боржника, то неплатоспроможнiсть платника за векселем або векселедавця, що є юридичними особами чи фiзичними особами - пiдприємцями, встановлюється господарським судом у процесi порушення справи про банкрутство або визнання платника банкрутом у порядку, передбаченому Законом України вiд 14 травня 1992 р. N 2343-XII (у редакцiї Закону вiд 30 червня 1999 р. N 784-XIV "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом". Вiдповiдно до п. 4 ст. 2 Закону України "Про обiг векселiв в Українi" порушення провадження у справi про банкрутство або визнання боржника банкрутом є достатнiм для виникнення у векселедержателя права регресу до настання термiну платежу, незалежно вiд того, чи акцептував трасат вексель. Якщо ж вексель не пiдлягає акцепту, право регресу виникає у векселедержателя лише в разi визнання трасанта банкрутом (порушення справи про банкрутство в цьому випадку недостатньо).

     18. За вексельним законодавством виникають зобов'язання як прямих боржникiв, так i боржникiв у порядку регресу.

     Прямi боржники - це векселедавець простого векселя та акцептант переказного векселя. Вимоги до зазначених осiб, а також до авалiстiв за них (за їх наявностi) можуть бути пред'явленi як у строк платежу, так i протягом усього строку вексельної давностi незалежно вiд наявностi протесту. При цьому пiдставою для заявлення вимог до прямих боржникiв є сам вексель, що знаходиться у кредитора.

     Усi iншi особи, якi поставили свiй пiдпис на векселi, є учасниками регресних вексельних зобов'язань. Це означає, що право регресу до зазначених осiб виникає у держателя векселя тiльки за наявностi протесту в неплатежi або iншому порушеннi, допущеному при обiгу векселя прямими боржниками. Без такого протесту регреснi боржники не зобов'язанi за векселем, крiм випадкiв, коли iнше передбачено в цьому документi або прямо встановлено Унiфiкованим законом (абзац 5 ст. 44, ст. 46, абзац 4 ст. 54).

     У зв'язку з викладеним при настаннi строку платежу за векселем вимога про його сплату може бути заявлена тiльки до прямого боржника, а не до боржника, зобов'язаного в порядку регресу.

     19. Вiдповiдно до абзацу 1 ст. 70 Унiфiкованого закону позовнi вимоги до акцептанта, якi випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, якi обчислюються вiд дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так i щодо позовних вимог, пред'явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, iндосантами, авалiстами та iншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслiдок виконання ними вексельного зобов'язання.

     Аналогiчно суди повиннi вирiшувати спори за участю векселедавця простого векселя (ст. 78 Унiфiкованого закону).

     Перебiг трирiчного строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселi.

     Встановленi ст. 70 Унiфiкованого закону строки для пред'явлення позовних вимог за векселем є присiчними, вони не можуть бути змiненi за угодою сторiн i не пiдлягають зупиненню або вiдновленню. Суд застосовує цi строки незалежно вiд заяви сторони. Пiсля їх закiнчення припиняється дiя матерiального права вимоги платежу вiд зобов'язаних за векселем осiб.

     20. Вексель має пред'являтися до платежу у визначеному в ньому мiсцi, а якщо останнє не було прямо визначено, - за мiсцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за мiсцем складання простого векселя (статтi 2, 76 Унiфiкованого закону).

     Вексельнi зобов'язання прямих боржникiв - векселедавця простого та акцептанта переказного векселя - можуть бути виконанi належним чином тiльки за умови його пред'явлення до платежу у визначеному шляхом зазначення населеного пункту або конкретної адреси мiсцi.

     Вимога про платiж, пред'явлена не в мiсцi, визначеному у векселi за викладеними вище правилами, не є пред'явленою належними чином. Отже, протест у неплатежi, вчинений без вказiвки про пред'явлення векселя до платежу у визначеному в ньому мiсцi, не може вважатися належним доказом вiдсутностi платежу i бути пiдставою для задоволення регресних вексельних вимог.

     Прямий боржник за векселем зобов'язаний довести обґрунтованiсть своїх заперечень стосовно того, що векселедержатель не пред'явив йому оригiнал векселя або не надав можливостi перевiрити наявнiсть у встановленому мiсцi та у визначений строк у особи, що пред'явила вимогу, оригiналу векселя i прав власностi на зазначений цiнний папiр. Векселедержатель може спростувати цi заперечення шляхом надання будь-яких не заборонених законом доказiв (статтi 57-59 Цивiльного процесуального кодексу України (далi - ЦПК), статтi 32, 34 Господарського процесуального кодексу України (далi - ГПК), у тому числi актiв нотарiуса про протест векселя чи про посвiдчення факту його пред'явлення до платежу, а також документiв, виданих боржником.

     Кредитор, який не спростував заперечення прямого боржника про вiдсутнiсть належного пред'явлення векселя до платежу, вважається таким, що прострочив. До такого кредитора застосовуються наслiдки, передбаченi ст. 613 ЦК.

     Якщо кредитор вiдмовиться видати розписку про одержання виконання зобов'язання або повернути борговий документ (вексель) чи зробити в розписцi вiдмiтку про неможливiсть його повернення, боржник має право затримати виконання. У цьому разi настає прострочення кредитора (ч. 4 ст. 545 ЦК).

     21. Статтею 39 Унiфiкованого закону передбачено, що при повнiй оплатi переказного векселя платник може вимагати, щоб вексель був вручений йому векселедержателем з вiдмiткою на ньому про сплачену суму або надання розписки в одержаннi платежу. Як випливає зi змiсту ст. 78 Унiфiкованого закону, це правило застосовується i до простого векселя.

     При розглядi спорiв, пов'язаних з невиконанням вексельних зобов'язань, суди мають керуватися ч. 3 ст. 545 ЦК, згiдно з якою наявнiсть боргового документа (векселя) у боржника пiдтверджує виконання ним свого зобов'язання за векселем, поки не буде доведено iнше. Обов'язок доказування факту неотримання платежу в цьому випадку лежить на кредиторовi за векселем.

     22. Зобов'язання сплатити за векселем припиняється виконанням, тобто сплатою зобов'язаною особою суми вексельного боргу (ст. 599 ЦК). Разом з тим, зобов'язання, яке випливає з векселя, може бути припинене з iнших пiдстав, передбачених гл. 50 ЦК, зокрема шляхом передання вiдступного за згодою мiж вексельними кредитором i боржником (ст. 600 ЦК), зарахування зустрiчної грошової вимоги (статтi 601-603 ЦК). Такi способи припинення вексельного зобов'язання породжують тi самi наслiдки, що й оплата за векселем.

     Розглядаючи спори, пов'язанi iз припиненням цивiльних зобов'язань шляхом зарахуванням зустрiчних однорiдних вимог за векселями, суди мають враховувати нижчезазначене.

     Вимоги, що витiкають з векселя, є грошовими. Отже, для їх зарахування необхiдно, щоб зобов'язання, якi при цьому припиняються, також були грошовими, тобто щоб зустрiчна вексельна та основна цивiльна вимоги мали предметну однорiднiсть.

     Сторона, що iнiцiює зарахування, повинна довести наявнiсть у неї права вимоги за векселями. Вирiшуючи питання про проведення залiку, треба з'ясувати, чи надано при направленнi вiдповiдної заяви докази наявностi зустрiчних вексельних вимог.

     23. На пiдставi п. 2 абзацу 1 ст. 48 Унiфiкованого закону векселедержатель може вимагати вiд особи, до якої пред'явив позов, сплати вiдсоткiв, нарахованих на вексельну суму. Нарахування здiйснюється з дня, наступного за тим, який визначено для здiйснення платежу, i припиняється в день, коли векселедержатель фактично отримав платiж вiд особи, до якої пред'явив позов, чи вiд iншої зобов'язаної за векселем особи, незалежно вiд того, чи було ранiше ухвалено судове рiшення про стягнення цих сум. Аналогiчно слiд вирiшувати такi спори за вимогами особи, яка прийняла переказний вексель та здiйснила платiж за ним (п. 2 ст. 49 Унiфiкованого закону), за винятком того, що в цьому разi нараховування вiдсоткiв починається з дня здiйснення платежу.

     Вiдповiдно до ст. 2 Закону "Про обiг векселiв в Українi" передбаченi статтями 48, 49 Унiфiкованого закону вiдсотки на суму векселiв, як виданих, так i тих, що пiдлягають оплатi на територiї України, нараховуються виходячи з розмiру облiкової ставки Нацiонального банку України на день подання позову та вiд дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову вiдповiдно.

     24. Крiм вексельної суми з вiдсотками i вiдсоткiв, зазначених у ст. 48 Унiфiкованого закону, векселедержатель має право вимагати вiдшкодування йому витрат, пов'язаних з опротестуванням векселя, пересиланням повiдомлення, а також iнших витрат (п. 3 абзацу 1 зазначеної статтi).

     До таких витрат належать: витрати з опротестування векселя (державне мито, оплата послуг нотарiуса); витрати на вiдправлення повiдомлення (рекомендованого або цiнного листа для опротестування векселя); судовi та iншi прямi витрати кредитора, якi вiн понiс внаслiдок невиконання вексельного зобов'язання i зв'язок яких зi стягненням заборгованостi за векселем можна встановити та довести.

     Оскiльки пред'явлення векселя до платежу є необхiдною умовою одержання належного за ним платежу, то будь-якi пов'язанi з цим витрати (представницькi, на вiдрядження, банкiвська винагорода за iнкасацiю тощо) слiд визнавати такими, що стосуються звичайної господарської дiяльностi векселедержателя. Вони не можуть бути стягненi на пiдставi статтi 48 Унiфiкованого закону, згiдно з якою можна стягнути тiльки витрати, що спричиненi порушеннями, допущеними при вексельному обiгу. Понесенi кредитором витрати мають бути документально пiдтвердженi.

     Наявнiсть збиткiв, їх розмiр, а також причинний зв'язок мiж ними та порушенням вексельного зобов'язання пiдлягають доказуванню стягувачем. При цьому укладання договору про використання коштiв, якi будуть отриманi як оплата векселя, не є доказом причинного зв'язку мiж неотриманням вексельних сум i збитками у виглядi упущеної вигоди.

     25. Витрати на опротестування векселя повинна нести особа, до якої векселедержатель пред'являє позов (п. 3 абзацу 1 ст. 48 Унiфiкованого закону. Однак у випадках, коли векселедержатель вчиняє протест на векселi, який мiстить застереження векселедавця "без протесту", "обiг без витрат" чи iнше подiбне застереження, що виключає необхiднiсть вчинення протесту, то пов'язанi з цим витрати несе сам векселедержатель. Якщо таке застереження вчинено iндосантом або авалiстом, то витрати на опротестування можуть бути стягнутi з усiх осiб, якi поставили свої пiдписи на векселi (абзац 3 ст. 46 Унiфiкованого закону).

     26. При розглядi спорiв мiж особою, що передала вексель шляхом вчинення iндосамента iз застереженням "валюта в забезпечення", "валюта в заставу" або будь-якого iншим застереженням, що передбачає заставу (ст. 19 Унiфiкованого закону ), та особою, якiй було передано цей вексель, суд повинен враховувати характер угоди, на пiдставi якої було здiйснено передачу. Це може бути передбачений цивiльним законодавством договiр застави або iнша забезпечувальна угода, в тому числi така, що не передбачена законом, але не суперечить йому (ч. 1 ст. 11, ст. 546 ЦК).

     Якщо вексель передано в заставу згiдно з вимогами цивiльного законодавства без вчинення iндосаменту на iм'я заставодержателя, то останнiй може реалiзувати свої права за таким векселем у загальному порядку, встановленому статтями 590, 591 ЦК.

     У випадках, коли мiж сторонами в порядку, передбаченому параграфом 6 гл. 49 ЦК та Законом України вiд 2 жовтня 1992 р. N 2654-XII "Про заставу", укладено договiр застави векселя, однак цей документ передано заставодержателю не за заставним, а за звичайним iменним або бланковим iндосаментом, вiдносини мiж заставодержателем i заставонадавачем регулюються загальними нормами ЦК про заставу та названим Законом. Разом з тим, у вiдносинах iз третiми особами заставодержатель виступає як законний векселедержатель (статтi 16, 17 Унiфiкованого закону).

     27. З огляду на характер вексельного зобов'язання судам слiд виходити з того, що включенi у текст векселя умови про забезпечення виконання зобов'язань за ним заставою, порукою, гарантiєю або неустойкою вважаються ненаписаними i не породжують будь-яких правових наслiдкiв.

     Крiм того, необхiдно мати на увазi, що закон допускає можливiсть укладення в простiй письмовiй формi позавексельних правочинiв про заставу, неустойку, гарантiю чи поруку (ст. 547 ЦК), що забезпечують виконання певним боржником за векселем свого зобов'язання перед певним вексельним кредитором.

     28. При розглядi спорiв, пов'язаних iз виконанням зобов'язань за авалем (вексельною порукою), слiд враховувати, що зазначенi вiдносини регулюються нормами Унiфiкованого закону, якi вiдрiзняються вiд норм про поруку (статтi 553-559 ЦК i про гарантiї (статтi 560-569 цього Кодексу). Якщо судом буде встановлено, що забезпечене авалем зобов'язання за векселем є недiйсним через дефект форми (ст. 31 Унiфiкованого закону), то зобов'язання авалiста також визнається недiйсним. У цьому разi до авалiста не може бути пред'явлено вимогу в порядку, передбаченому нормами цивiльного законодавства, як до поручителя чи гаранта.

     Згiдно зi ст. 32 Унiфiкованого закону авалiст вiдповiдає в тому самому обсязi i на тих самих пiдставах, що й особа, зобов'язання якої вiн забезпечив авалем. Внаслiдок цього авалiст, що надав аваль за векселедавця простого векселя або за акцептанта переказного, несе вiдповiдальнiсть перед векселедержателем незалежно вiд опротестування векселя в неплатежi. Крiм власних заперечень, вiн має право висувати проти вимоги векселедержателя тi заперечення, що могли бути висунутi особою, зобов'язання якої забезпеченi авалем (у тому числi стосовно строку та мiсця пред'явлення векселя). Зобов'язання авалiста припиняються, якщо особа, за яку вiн надав вексельну поруку, здiйснила платiж за векселем.

     29. У випадках, коли правочином передбачено, що одна сторона передає товари, виконує роботи чи надає послуги, а iнша з метою розрахунку видає (передає) або акцептує вексель на узгоджених сторонами умовах, зобов'язання з оплати цих товарiв, робiт чи послуг вважаються виконаними при виконаннi таких дiй iз векселем.

     Якщо одна сторона передала товари, виконала роботи або надала послуги, а iнша сторона не видала (не передала) чи не акцептувала вексель на узгоджених ними умовах, сторона, яка виконала зобов'язання за правочином, має право звернутися з вимогою про оплату.

     У разi якщо пiсля видачi (передачi) чи акцепту векселя з'ясується, що внаслiдок невиконання або неналежного виконання стороною зобов'язання з передачi товарiв, виконання робiт чи надання послуг у неї не було права вимоги за договором, iнша сторона, яка видала (передала) чи акцептувала вексель, має право звернутися з позовом про його повернення як безпiдставно набутого майна (ст. 1212 ЦК).

     За змiстом ст. 198 ЦК суд має право задовольнити вимогу про стягнення оплати за товари, роботи чи послуги в грошовiй формi, якщо дiйде висновку, що зустрiчнi зобов'язання за виданим чи переданим у рахунок оплати за договором векселем не виконано (зокрема, якщо вiн має дефект форми).

     30. Позов за векселем може бути пред'явлено за мiсцем знаходження (мiсцем проживання) одного з вiдповiдачiв. Право вибору в даному випадку належить позивачевi згiдно з ч. 1 ст. 113 ЦПК, ч. 3 ст. 15 ГПК.

     Частиною 8 ст. 110 ЦПК передбачено можливiсть пред'явлення позову, що випливає з договору, за вказаним у цьому документi мiсцем його виконання. З урахуванням того, що зобов'язання за векселем пiдлягає виконанню в обумовленому в ньому мiсцi (мiсце платежу), що може не збiгатися з мiсцем знаходження або проживання зобов'язаної (зобов'язаних) за векселем особи (осiб), позов про стягнення вексельного боргу може бути пред'явлено як у судi, визначеному вiдповiдно до загальних правил пiдсудностi, так i в судi за мiсцем платежу за векселем.

     31. При розглядi позову особи, що сплатила вексельний борг, до iнших зобов'язаних за векселем осiб слiд враховувати, що до регресної вимоги за векселем правила, встановленi ч. 2 ст. 543 та ч. 2 ст. 544 ЦК, не застосовуються. Статтею 49 Унiфiкованого закону передбачено, що особа, яка сплатила суму, пред'явлену їй векселедержателем, має право стягнути її з iнших зобов'язаних перед нею осiб (зазначених ранiше неї у безперервному рядi iндосаментiв, їх авалiстiв, а також векселедавця та акцептанта за переказним векселем). При цьому Унiфiкований закон не покладає на особу, яка оплатила вексель, обов'язку доводити правомiрнiсть сплати зазначеної суми. Вона зобов'язана лише надати докази самого факту сплати.

     32. Унiфiкованим законом установлено, що вiдмову в акцептi або платежi має бути пiдтверджено засвiдченим автентичним документом - протестом у неакцептi або неплатежi (абзац 1 ст. 44), яким може бути засвiдчено вiдмову датувати акцепт (ст. 25), вручити примiрник, надiсланий для акцепту (ст. 66), повернути оригiнал векселя (ст. 68), зробити датовану вiдмiтку на простому векселi (ст. 78) та ряд iнших юридично значимих для вексельного обiгу обставин.

     Позивачами за такими позовами слiд вважати осiб, стосовно яких було вчинено певнi дiї: у разi вiдмови у платежi - векселедавця простого векселя або акцептанта переказного; у разi вiдмови в акцептi - платника за переказним векселем, iнших зобов'язаних за цим документом осiб (iндосантiв, авалiстiв тощо), права щодо яких визначаються на пiдставi вчиненого протесту, а також фiзичних i юридичних осiб, на вимогу яких був або мав бути вчинений протест.

     У передбачених законодавством України випадках справу може бути порушено iз зазначених пiдстав i за позовом (заявою) прокурора в порядку, встановленому процесуальним законодавством.

     33. У разi коли пiд час розгляду заяви про видачу виконавчого документа чи наказу на виконання судового рiшення, постановленого на пiдставi вчиненого нотарiусом протесту векселя в неплатежi чи неакцептi, буде встановлено, що у зв'язку з цими дiями нотарiуса подано позов до суду, суддя вiдмовляє у видачi виконавчого документа чи наказу до набрання законної сили рiшенням суду, постановленим по сутi позовної заяви.

Голова Верховного Суду України	В.В.Онопенко
Секретар Пленуму Верховного Суду України	Ю.Л.Сенiн