ЗАКОН УКРАЇНИ
Про мiжнародне приватне право
Iз змiнами i доповненнями, внесеними
Цивiльним процесуальним кодексом України
вiд 18 березня 2004 року N 1618-IV,
Законами України
вiд 21 сiчня 2010 року N 1837-VI,
вiд 19 травня 2011 року N 3390-VI,
вiд 22 грудня 2011 року N 4212-VI,
вiд 16 травня 2013 року N 245-VII,
вiд 24 листопада 2015 року N 817-VIII,
вiд 3 листопада 2016 року N 1724-VIII
(змiни, внесенi Законом України вiд 3 листопада 2016
року N 1724-VIIII,
вводяться в дiю з 3 сiчня 2017 року),
вiд 12 липня 2018 року N 2508-VIII,
вiд 3 жовтня 2019 року N 155-IX,
вiд 19 червня 2020 року N 738-IX,
вiд 13 липня 2021 року N 1630-IX,
вiд 15 липня 2021 року N 1667-IX
Цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових вiдносин, якi хоча б через один iз своїх елементiв пов'язанi з одним або кiлькома правопорядками, iншими, нiж український правопорядок.
Роздiл I. ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термiнiв
1. Для цiлей цього Закону термiни вживаються в такому значеннi:
1) приватноправовi вiдносини - вiдносини, якi ґрунтуються на засадах юридичної рiвностi, вiльному волевиявленнi, майновiй самостiйностi, суб'єктами яких є фiзичнi та юридичнi особи;
2) iноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправовi вiдносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в однiй або кiлькох з таких форм:
хоча б один учасник правовiдносин є громадянином України, який проживає за межами України, iноземцем, особою без громадянства або iноземною юридичною особою;
| (абзац другий пункту 2 частини першої статтi 1 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
об'єкт правовiдносин знаходиться на територiї iноземної держави;
юридичний факт, який створює, змiнює або припиняє правовiдносини, мав чи має мiсце на територiї iноземної держави;
| (абзац четвертий пункту 2 частини першої статтi 1 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
3) колiзiйна норма - норма, що визначає право якої держави пiдлягає застосуванню до правовiдносин з iноземним елементом;
| (пункт 3 частини першої статтi 1 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
4) вибiр права - право учасникiв правовiдносин визначити право якої держави пiдлягає застосуванню до правовiдносин з iноземним елементом;
5) автономiя волi - принцип, згiдно з яким учасники правовiдносин з iноземним елементом можуть здiйснити вибiр права, що пiдлягає застосовуванню до вiдповiдних правовiдносин;
6) правова квалiфiкацiя - визначення права, що пiдлягає застосуванню до правовiдносин з iноземним елементом;
7) зворотне вiдсилання - повторне вiдсилання колiзiйної норми права iноземної держави до правопорядку держави, колiзiйна норма якого вiдiслала до даного iноземного правопорядку;
8) вiдсилання до права третьої держави - вiдсилання колiзiйної норми права iноземної держави, визначеної вiдповiдно до цього Закону, до права третьої держави;
9) обхiд закону - застосування до правовiдносин з iноземним елементом права iншого, нiж право, передбачене вiдповiдним законодавством;
10) визнання рiшення iноземного суду - поширення законної сили рiшення iноземного суду на територiю України в порядку, встановленому законом;
11) мiжнародний договiр України - чинний мiжнародний договiр України, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України.
Стаття 2. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сферi приватноправових вiдносин з iноземним елементом:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальна правоздатнiсть i дiєздатнiсть iноземцiв, осiб без громадянства та iноземних юридичних осiб;
3) пiдсуднiсть судам України справ з iноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Українi рiшень iноземних судiв.
Стаття 3. Мiжнароднi договори України
1. Якщо мiжнародним договором України передбачено iншi правила, нiж встановленi цим Законом, застосовуються правила цього мiжнародного договору.
Стаття 4. Визначення права, що пiдлягає застосуванню до приватноправових вiдносин з iноземним елементом
1. Право, що пiдлягає застосуванню до приватноправових вiдносин з iноземним елементом, визначається згiдно з колiзiйними нормами та iншими положеннями колiзiйного права цього Закону, iнших законiв, мiжнародних договорiв України.
| (частина перша статтi 4 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
2. Якщо згiдно з частиною першою цiєї статтi неможливо визначити право, що пiдлягає застосуванню, застосовується право, яке має бiльш тiсний зв'язок iз приватноправовими вiдносинами.
3. Визначене згiдно з частиною першою цiєї статтi право, як виняток, не застосовується, якщо за всiма обставинами правовiдносини мають незначний зв'язок з визначеним правом i мають бiльш тiсний зв'язок з iншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здiйснили вибiр права вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.
4. Правила цього Закону про визначення права, що пiдлягає застосуванню судом, поширюються на iншi органи, якi мають повноваження вирiшувати питання про право, що пiдлягає застосуванню.
5. Визначення права, що пiдлягає застосуванню до приватноправових вiдносин на пiдставi колiзiйних норм, не здiйснюється, якщо мiжнародним договором України передбачено застосування до вiдповiдних вiдносин матерiально-правових норм.
Стаття 5. Автономiя волi
1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовiдносин можуть самостiйно здiйснювати вибiр права, що пiдлягає застосуванню до змiсту правових вiдносин.
2. Вибiр права згiдно з частиною першою цiєї статтi має бути явно вираженим або прямо випливати з дiй сторiн правочину, умов правочину чи обставин справи, якi розглядаються в їх сукупностi, якщо iнше не передбачено законом.
3. Вибiр права може бути здiйснений щодо правочину в цiлому або його окремої частини.
4. Вибiр права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.
5. Вибiр права або змiна ранiше обраного права можуть бути здiйсненi учасниками правовiдносин у будь-який час, зокрема, при вчиненнi правочину, на рiзних стадiях його виконання тощо. Вибiр права або змiна ранiше обраного права, якi зробленi пiсля вчинення правочину, мають зворотну дiю i є дiйсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:
1) бути пiдставою для визнання правочину недiйсним у зв'язку з недодержанням його форми;
2) обмежити чи порушити права, якi набули третi особи до моменту вибору права або змiни ранiше обраного права.
6. Вибiр права не здiйснюється, якщо вiдсутнiй iноземний елемент у правовiдносинах.
Стаття 6. Обсяг застосування права iноземної держави
1. Застосування права iноземної держави охоплює всi його норми, якi регулюють вiдповiднi правовiдносини.
2. Застосування норми права iноземної держави не може бути обмежене лише на тiй пiдставi, що ця норма належить до публiчного права.
Стаття 7. Правова квалiфiкацiя
1. При визначеннi права, що пiдлягає застосуванню, суд чи iнший орган керується тлумаченням норм i понять вiдповiдно до права України, якщо iнше не передбачено законом.
2. Якщо норми i поняття, що потребують правової квалiфiкацiї, не вiдомi праву України або вiдомi пiд iншою назвою або з iншим змiстом i не можуть бути визначенi шляхом тлумачення правом України, то при їх правовiй квалiфiкацiї також враховується право iноземної держави.
Стаття 8. Встановлення змiсту норм права iноземної держави
1. При застосуваннi права iноземної держави суд чи iнший орган встановлює змiст його норм згiдно з їх офiцiйним тлумаченням, практикою застосування i доктриною у вiдповiднiй iноземнiй державi.
2. З метою встановлення змiсту норм права iноземної держави суд чи iнший орган може звернутися в установленому законом порядку до Мiнiстерства юстицiї України чи iнших компетентних органiв та установ в Українi чи за кордоном або залучити експертiв.
3. Особи, якi беруть участь у справi, мають право подавати документи, що пiдтверджують змiст норм права iноземної держави, на якi вони посилаються в обґрунтуваннi своїх вимог або заперечень, iншим чином сприяти суду чи iншому органу у встановленнi змiсту цих норм.
4. Якщо змiст норм права iноземної держави в розумнi строки не встановлений, незважаючи на вжитi згiдно з цiєю статтею заходи, застосовується право України.
Стаття 9. Зворотне вiдсилання та вiдсилання до права третьої держави
1. Будь-яке вiдсилання до права iноземної держави має розглядатися як вiдсилання до норм матерiального права, яке регулює вiдповiднi правовiдносини, виключаючи застосування його колiзiйних норм, якщо iнше не встановлено законом.
2. У випадках, що стосуються особистого та сiмейного статусу фiзичної особи, зворотне вiдсилання до права України приймається.
Стаття 10. Наслiдки обходу закону
1. Правочин та iншi дiї учасникiв приватноправових вiдносин, спрямованi на пiдпорядкування цих вiдносин праву iншому, нiж те, що визначається згiдно iз цим Законом, в обхiд його положень, є нiкчемними. У цьому разi застосовується право, яке пiдлягає застосуванню вiдповiдно до норм цього Закону.
Стаття 11. Взаємнiсть
1. Суд чи iнший орган застосовує право iноземної держави незалежно вiд того, чи застосовується у вiдповiднiй iноземнiй державi до подiбних правовiдносин право України, крiм випадкiв, якщо застосування права iноземної держави на засадах взаємностi передбачене законом України або мiжнародним договором України.
2. Якщо застосування права iноземної держави залежить вiд взаємностi, вважається, що вона iснує, оскiльки не доведено iнше.
Стаття 12. Застереження про публiчний порядок
1. Норма права iноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслiдкiв, явно несумiсних з основами правопорядку (публiчним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбiльш тiсний зв'язок з правовiдносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.
| (частина перша статтi 12 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
2. Вiдмова в застосуваннi права iноземної держави не може ґрунтуватися лише на вiдмiнностi правової, полiтичної або економiчної системи вiдповiдної iноземної держави вiд правової, полiтичної або економiчної системи України.
Стаття 13. Визнання документiв, виданих органами iноземних держав
1. Документи, що виданi уповноваженими органами iноземних держав у встановленiй формi, визнаються дiйсними в Українi в разi їх легалiзацiї, якщо iнше не передбачено законом або мiжнародним договором України.
Стаття 14. Застосування iмперативних норм
1. Правила цього Закону не обмежують дiї iмперативних норм права України, що регулюють вiдповiднi вiдносини, незалежно вiд права, яке пiдлягає застосуванню.
2. Суд, незалежно вiд права, що пiдлягає застосуванню вiдповiдно до цього Закону, може застосовувати iмперативнi норми права iншої держави, якi мають тiсний зв'язок з вiдповiдними правовiдносинами, за винятком, встановленим частиною першою цiєї статтi. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслiдки їх застосування або незастосування.
Стаття 15. Застосування права держави з множиннiстю правових систем
1. У разi якщо пiдлягає застосуванню право держави, у якiй дiє кiлька територiальних або iнших правових систем, належна правова система визначається вiдповiдно до права цiєї держави. За вiдсутностi вiдповiдних правових норм застосовуються норми тiєї правової системи, яка має бiльш тiсний зв'язок iз правовiдносинами.
Роздiл II. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФIЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСIБ
Стаття 16. Особистий закон фiзичної особи
1. Особистим законом фiзичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
2. Якщо фiзична особа є громадянином двох або бiльше держав, її особистим законом вважається право тiєї з держав, з якою особа має найбiльш тiсний зв'язок, зокрема, має мiсце проживання або займається основною дiяльнiстю.
3. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якiй ця особа має мiсце проживання, а за його вiдсутностi - мiсце перебування.
4. Особистим законом бiженця вважається право держави, у якiй вiн має мiсце перебування.
5. При визначеннi особистого закону вiдповiдно до частин другої i третьої цiєї статтi вважається, що якщо недiєздатна особа змiнила мiсце свого проживання без згоди свого законного представника, то така змiна не спричиняє змiну особистого закону такої особи.
Стаття 17. Цивiльна правоздатнiсть фiзичної особи
1. Виникнення i припинення цивiльної правоздатностi фiзичної особи визначається її особистим законом.
2. Iноземцi та особи без громадянства мають цивiльну правоздатнiсть в Українi нарiвнi з громадянами України, крiм випадкiв, передбачених законом або мiжнародними договорами України.
Стаття 18. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи
1. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи визначається її особистим законом. Цивiльна дiєздатнiсть фiзичної особи щодо правочинiв та зобов'язань, що виникають внаслiдок завдання шкоди, може визначатися також правом держави мiсця вчинення правочинiв або виникнення зобов'язань у зв'язку iз завданням шкоди, якщо iнше не передбачено законом.
2. Пiдстави та правовi наслiдки визнання фiзичної особи недiєздатною або обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи регулюються особистим законом цiєї особи.
Стаття 19. Право фiзичної особи на здiйснення пiдприємницької дiяльностi
1. Право фiзичної особи на здiйснення пiдприємницької дiяльностi визначається правом держави, у якiй фiзична особа зареєстрована як пiдприємець. За вiдсутностi в державi вимог щодо обов'язкової реєстрацiї застосовується право держави основного мiсця здiйснення пiдприємницької дiяльностi.
Стаття 20. Визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою або оголошення її померлою
1. Пiдстави та правовi наслiдки визнання фiзичної особи безвiсно вiдсутньою або оголошення її померлою регулюються останнiм з вiдомих особистих законiв цiєї особи.
Стаття 21. Iм'я фiзичної особи
1. Права фiзичної особи на iм'я, його використання та захист визначаються її особистим законом, якщо iнше не встановлено законом.
Стаття 22. Особистi немайновi права
1. До особистих немайнових прав застосовується право держави, у якiй мала мiсце дiя чи iнша обставина, що стала пiдставою для вимоги про захист таких прав, якщо iнше не передбачено законом.
Стаття 23. Реєстрацiя актiв цивiльного стану громадян України поза межами України
1. Реєстрацiя актiв цивiльного стану громадян України, якi проживають поза межами України, може здiйснюватися в консульськiй установi або дипломатичному представництвi України. При цьому застосовується право України.
Стаття 24. Опiка та пiклування
1. Встановлення i скасування опiки та пiклування над малолiтнiми, неповнолiтнiми, недiєздатними особами, особами, цивiльна дiєздатнiсть яких обмежена, регулюються особистим законом пiдопiчного.
2. Обов'язок опiкуна (пiклувальника) прийняти опiкунство (пiклування) визначається особистим законом особи, яка призначається опiкуном (пiклувальником).
3. Вiдносини мiж опiкуном (пiклувальником) та особою, яка перебуває пiд опiкою (пiклуванням), визначаються правом держави, орган якої призначив опiкуна (пiклувальника). Якщо особа, яка перебуває пiд опiкою (пiклуванням), проживає в Українi, застосовується право України, якщо воно є бiльш сприятливим для цiєї особи.
4. Опiка (пiклування), встановлена над громадянами України, якi проживають за межами України, визнається дiйсною в Українi, якщо проти встановлення опiки (пiклування) або проти її визнання немає законних заперечень вiдповiдної консульської установи або дипломатичного представництва України.
5. Щодо особи, яка не є громадянином України i перебуває в Українi, або її майна, що знаходиться на територiї України, у разi потреби в iнтересах опiки чи пiклування можуть бути вжитi заходи для захисту прав та охорони майна вiдповiдно до права України. Про це невiдкладно сповiщається дипломатичне представництво або консульська установа держави, громадянином якої є вiдповiдна особа.
Стаття 25. Особистий закон юридичної особи
1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави мiсцезнаходження юридичної особи.
2. Для цiлей цього Закону мiсцезнаходженням юридичної особи є держава, у якiй юридична особа зареєстрована або iншим чином створена згiдно з правом цiєї держави.
3. За вiдсутностi таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якiй знаходиться виконавчий орган управлiння юридичної особи.
Стаття 26. Цивiльна правоздатнiсть та дiєздатнiсть юридичної особи
1. Цивiльна правоздатнiсть та дiєздатнiсть юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
Стаття 27. Особистий закон iноземної органiзацiї, яка не є юридичною особою вiдповiдно до права iноземної держави
1. Особистим законом iноземної органiзацiї, яка не є юридичною особою вiдповiдно до права держави, у якiй така органiзацiя створена, вважається право цiєї держави. Якщо така органiзацiя дiє на територiї України, до її дiяльностi застосовується законодавство України, яке регулює дiяльнiсть юридичних осiб, якщо iнше не випливає з вимог законодавства чи сутi правовiдносин.
Стаття 28. Обмеження повноважень органу або представника юридичної особи
1. Юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення правочину, яке не вiдоме праву держави, у якiй iнша сторона має мiсце перебування або знаходження, крiм випадкiв, коли iнша сторона знала або за всiма обставинами не могла не знати про такi обмеження.
Стаття 29. Нацiональний режим дiяльностi iноземних юридичних осiб в Українi
1. Пiдприємницька та iнша дiяльнiсть iноземних юридичних осiб в Українi регулюється законодавством України щодо юридичних осiб України, якщо iнше не встановлено законом.
Стаття 30. Участь держави та юридичних осiб публiчного права у приватноправових вiдносинах з iноземним елементом
1. До приватноправових вiдносин з iноземним елементом за участю держави та юридичних осiб публiчного права застосовуються правила цього Закону на загальних пiдставах, якщо iнше не передбачено законом.
Роздiл III. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО ПРАВОЧИНIВ, ДОВIРЕНОСТI, ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТI
Стаття 31. Форма правочину
1. Якщо iнше не передбачено законом, форма правочину має вiдповiдати вимогам права, яке застосовується до змiсту правочину, але достатньо дотримання вимог права мiсця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в рiзних державах, - права мiсця проживання або мiсцезнаходження сторони, яка зробила пропозицiю, якщо iнше не встановлено договором.
| (частина перша статтi 31 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.11.2016р. N 1724-VIII, який вводиться дiю з 03.01.2017р.) |
2. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається вiдповiдно до права держави, у якiй знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на територiї України, - права України.
3. Зовнiшньоекономiчний договiр, якщо хоча б однiєю стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формi, передбаченiй законом, незалежно вiд мiсця його укладення, якщо iнше не встановлено мiжнародним договором України. Правовi наслiдки недодержання вимоги щодо письмової форми зовнiшньоекономiчного договору визначаються правом, що застосовується до змiсту правочину.
| (частина третя статтi 31 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами України вiд 03.11.2016р. N 1724-VIII, який вводиться дiю з 03.01.2017р., вiд 19.06.2020р. N 738-IX) |
Стаття 32. Змiст правочину
1. Змiст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо iнше не передбачено законом.
2. У разi вiдсутностi вибору права до змiсту правочину застосовується право, яке має найбiльш тiсний зв'язок iз правочином.
3. Якщо iнше не передбачено або не випливає з умов, сутi правочину або сукупностi обставин справи, то правочин бiльш тiсно пов'язаний з правом держави, у якiй сторона, що повинна здiйснити виконання, яке має вирiшальне значення для змiсту правочину, має своє мiсце проживання або мiсцезнаходження.
Стаття 33. Сфера дiї права, що застосовується до правочину
1. Дiйснiсть правочину, його тлумачення та правовi наслiдки недiйсностi правочину визначаються правом, що застосовується до змiсту правочину.
Стаття 34. Право, що застосовується до довiреностi
1. Порядок видачi, строк дiї, припинення та правовi наслiдки припинення довiреностi визначаються правом держави, у якiй видана довiренiсть.
Стаття 35. Позовна давнiсть
1. Позовна давнiсть визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язкiв учасникiв вiдповiдних вiдносин.
2. Вимоги, на якi позовна давнiсть не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один iз учасникiв вiдповiдних вiдносин є громадянином України або юридичною особою України.
Роздiл IV. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО ПРАВ IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI
Стаття 36. Право iнтелектуальної власностi
1. До правочинiв, предметом яких є право iнтелектуальної власностi, застосовується право, що визначається згiдно з вiдповiдними правилами цього Закону.
Стаття 37. Захист прав iнтелектуальної власностi
1. До правовiдносин у сферi захисту прав iнтелектуальної власностi застосовується право держави, у якiй вимагається захист цих прав.
Роздiл V. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО ДОГОВIРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
| (назва роздiлу VI iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
Стаття 38. Загальнi положення про право, що застосовується до права власностi та iнших речових прав
1. Право власностi та iншi речовi права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якiй це майно знаходиться, якщо iнше не передбачено законом.
2. Належнiсть майна до нерухомих або рухомих речей, а також iнша класифiкацiя майна визначаються правом держави, у якiй це майно знаходиться.
3. Мiсцезнаходженням цiнних паперiв, що iснують в електроннiй формi, вважається держава мiсцезнаходження професiйного учасника ринкiв капiталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогiчну дiяльнiсть у такiй державi.
| (статтю 38 доповнено частиною третьою згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX) |
4. Майновi права на грошовi кошти, що знаходяться на банкiвському рахунку, вважаються такими, що знаходяться в державi мiсцезнаходження вiдповiдного банку або особи, яка здiйснює аналогiчну дiяльнiсть в iншiй державi.
| (статтю 38 доповнено частиною четвертою згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX) |
Стаття 39. Виникнення та припинення права власностi та iнших речових прав
1. Виникнення та припинення права власностi та iнших речових прав визначається правом держави, у якiй вiдповiдне майно перебувало в момент, коли мала мiсце дiя або iнша обставина, яка стала пiдставою для виникнення або припинення права власностi та iнших речових прав, якщо iнше не передбачено законом або мiжнародним договором України.
2. Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власностi та iнших речових прав, що є предметом правочину, визначається вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, якщо iнше не встановлено за згодою сторiн. Вибiр права сторонами правочину не зачiпає прав третiх осiб.
3. Виникнення права власностi внаслiдок набувальної давностi визначається правом держави, у якiй майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давностi.
Стаття 40. Право власностi та iншi речовi права, вiдомостi про якi пiдлягають внесенню до державних реєстрiв
1. Право власностi та iншi речовi права, вiдомостi про якi пiдлягають внесенню до державних реєстрiв, визначаються правом держави, у якiй це майно зареєстровано.
Стаття 41. Право власностi та iншi речовi права на рухоме майно, що перебуває в дорозi
1. Право власностi та iншi речовi права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозi, визначаються правом держави, з якої це майно вiдправлене, якщо iнше не встановлено за згодою сторiн.
Стаття 42. Захист права власностi та iнших речових прав
1. Захист права власностi та iнших речових прав здiйснюється на вибiр заявника вiдповiдно до права держави, у якiй майно знаходиться, або вiдповiдно до права держави суду.
2. Захист права власностi та iнших речових прав на нерухоме майно здiйснюється вiдповiдно до права держави, у якiй це майно знаходиться.
3. Захист права власностi та iнших речових прав, якi пiдлягають державнiй реєстрацiї в Українi, здiйснюється вiдповiдно до права України.
Роздiл VI. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО ДОГОВIРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
| (назва роздiлу VI iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
Стаття 43. Вибiр права за згодою сторiн договору
1. Сторони договору згiдно iз статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крiм випадкiв, коли вибiр права прямо заборонено законами України.
Стаття 44. Право, що застосовується до договору за вiдсутностi згоди сторiн про вибiр права
1. У разi вiдсутностi згоди сторiн договору про вибiр права, що пiдлягає застосуванню до цього договору, застосовується право вiдповiдно до частин другої i третьої статтi 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здiйснити виконання, яке має вирiшальне значення для змiсту договору, є:
1) продавець - за договором купiвлi-продажу;
2) дарувальник - за договором дарування;
3) одержувач ренти - за договором ренти;
4) вiдчужувач - за договором довiчного утримання (догляду);
5) наймодавець - за договорами найму (оренди);
6) позикодавець - за договором позички;
7) пiдрядник - за договором пiдряду;
8) виконавець - за договорами про надання послуг;
9) перевiзник - за договором перевезення;
10) експедитор - за договором транспортного експедирування;
11) зберiгач - за договором зберiгання;
12) страховик - за договором страхування;
13) повiрений - за договором доручення;
14) комiсiонер - за договором комiсiї;
15) управитель - за договором управлiння майном;
16) позикодавець - за договором позики;
17) кредитодавець - за кредитним договором;
18) банк - за договором банкiвського вкладу (депозиту), за договором банкiвського рахунку;
19) фактор - за договором факторингу;
20) лiцензiар - за лiцензiйним договором;
21) правоволодiлець - за договором комерцiйної концесiї;
22) заставодавець - за договором застави;
23) поручитель - за договором поруки.
2. Однак правом, з яким договiр найбiльш тiсно пов'язаний, вважається:
1) щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якiй це майно знаходиться, а якщо таке майно пiдлягає реєстрацiї, - право держави, де здiйснена реєстрацiя;
2) щодо договорiв про спiльну дiяльнiсть або виконання робiт - право держави, у якiй провадиться така дiяльнiсть або створюються передбаченi договором результати;
3) щодо договору, укладеного на аукцiонi, за конкурсом або на органiзованому ринку, - право держави, у якiй проводяться аукцiон, конкурс або зареєстрований оператор органiзованого ринку капiталу;
| (пункт 3 частини другої статтi 44 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX) |
4) щодо договорiв про обслуговування рахунка у цiнних паперах - право держави мiсцезнаходження вiдповiдного професiйного учасника ринкiв капiталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогiчну дiяльнiсть.
| (частину другу статтi 44 доповнено пiдпунктом 4 згiдно iз Законом України вiд 19.06.2020р. N 738-IX) |
Стаття 45. Право, що застосовується до договору споживання
1. До договорiв споживання належать договори щодо придбання товарiв та одержання послуг особою (споживачем) не для цiлей пiдприємницької дiяльностi.
2. Вибiр права сторонами договорiв споживання не може обмежити захист прав споживача, який надається йому iмперативними нормами права держави, у якiй є його мiсце проживання, перебування або мiсцезнаходження, якщо:
1) укладенню договору передувала оферта або реклама в цiй державi та споживач здiйснив усе необхiдне для укладення договору в цiй державi; або
2) замовлення вiд споживача було прийняте в цiй державi; або
3) споживач з iнiцiативи iншої сторони здiйснив подорож за кордон з метою укладення договору щодо придбання товарiв.
3. У разi вiдсутностi вибору права сторонами щодо договору споживання, у тому числi щодо його форми, застосовується право держави, у якiй споживач має мiсце проживання або мiсцезнаходження.
4. Положення частин другої i третьої цiєї статтi не застосовуються до договорiв перевезення, надання послуг, якщо мiсцем укладення та виконання таких договорiв є держава, iнша нiж держава мiсця проживання або мiсцезнаходження споживача (крiм договору у сферi туризму, який передбачає комбiноване перевезення та розмiщення).
Стаття 46. Право, що застосовується до договорiв щодо юридичної особи з iноземною участю
| (назва статтi 46 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX) |
1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з iноземною участю, застосовується право держави, у якiй буде створена юридична особа.
2. Сторони договору, за яким учасники (засновники, акцiонери, члени) юридичної особи з iноземною участю зобов'язуються реалiзовувати свої права та повноваження щодо такої юридичної особи певним чином або утримуватися вiд їх реалiзацiї (корпоративний договiр), можуть обрати право, що застосовується до такого корпоративного договору.
| (статтю 46 доповнено частиною другою згiдно iз Законом України вiд 15.07.2021р. N 1667-IX) |
Стаття 47. Сфера дiї права, що застосовується до договору
1. Право, що застосовується до договору згiдно з положеннями цього роздiлу, охоплює:
1) дiйснiсть договору;
2) тлумачення договору;
3) права та обов'язки сторiн;
4) виконання договору;
5) наслiдки невиконання або неналежного виконання договору;
6) припинення договору;
7) наслiдки недiйсностi договору;
8) вiдступлення права вимоги та переведення боргу згiдно з договором.
2. Якщо при визначеннi способiв та порядку виконання договору, а також заходiв, якi мають бути вжитi в разi невиконання або неналежного виконання договору, неможливе застосування права, зазначеного в частинi першiй цiєї статтi, може бути застосоване право держави, у якiй здiйснюється виконання договору.
3. Право, що застосовується до форми договору, визначається вiдповiдно до статтi 31 цього Закону.
Роздiл VII. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО НЕДОГОВIРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
| (назва роздiлу VII iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
Стаття 48. Право, що застосовується до недоговiрних зобов'язань
1. До зобов'язань, що виникають з дiї однiєї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якiй мала мiсце така дiя.
Стаття 49. Право, що застосовується до зобов'язань про вiдшкодування шкоди
1. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслiдок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якiй мала мiсце дiя або iнша обставина, що стала пiдставою для вимоги про вiдшкодування шкоди.
2. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслiдок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають мiсце проживання або мiсцезнаходження в однiй державi, визначаються правом цiєї держави.
3. Право iноземної держави не застосовується в Українi, якщо дiя чи iнша обставина, що стала пiдставою для вимоги про вiдшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.
4. Сторони зобов'язання, що виникло внаслiдок завдання шкоди, у будь-який час пiсля його виникнення можуть обрати право держави суду.
Стаття 50. Право, що застосовується до вiдшкодування шкоди, завданої внаслiдок недолiкiв товарiв, робiт (послуг)
1. До вимоги про вiдшкодування шкоди на вибiр потерпiлого застосовується:
1) право держави, у якiй знаходиться мiсце проживання, мiсцезнаходження або основне мiсце дiяльностi потерпiлого;
| (пункт 1 частини першої статтi 50 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI) |
2) право держави, у якiй знаходиться мiсце проживання або мiсцезнаходження виготовлювача товару або виконавця роботи (послуги);
| (пункт 2 частини першої статтi 50 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI) |
3) право держави, в якiй потерпiлий придбав товар або в якiй для нього була виконана робота (надана послуга).
| (пункт 3 частини першої статтi 50 у редакцiї Закону України вiд 19.05.2011р. N 3390-VI) |
Стаття 51. Право, що застосовується до набуття, збереження майна без достатньої правової пiдстави
1. До зобов'язань, що виникли внаслiдок набуття, збереження майна без достатнiх правових пiдстав, застосовується право держави, у якiй такi дiї мали мiсце.
Сторони зобов'язання у будь-який час пiсля його виникнення можуть домовитися про застосування до нього права держави суду.
Роздiл VIII. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО ТРУДОВИХ ВIДНОСИН
Стаття 52. Право, що застосовується до трудових вiдносин
1. До трудових вiдносин застосовується право держави, у якiй виконується робота, якщо iнше не передбачено законом або мiжнародним договором України.
Стаття 53. Трудовi вiдносини громадян України, якi працюють за кордоном
1. Трудовi вiдносини громадян України, якi працюють за кордоном, регулюються правом України в разi, якщо:
1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
2) громадяни України уклали з роботодавцями - фiзичними або юридичними особами України трудовi договори про виконання роботи за кордоном, у тому числi в їх вiдокремлених пiдроздiлах, якщо це не суперечить законодавству держави, на територiї якої виконується робота;
3) це передбачено законом або мiжнародним договором України.
Стаття 54. Особливостi регулювання трудових вiдносин iноземцiв та осiб без громадянства, якi працюють в Українi
1. Трудовi вiдносини iноземцiв та осiб без громадянства, якi працюють в Українi, не регулюються правом України в разi, якщо:
1) iноземцi та особи без громадянства працюють у складi дипломатичних представництв iноземних держав або представництв мiжнародних органiзацiй в Українi, якщо iнше не передбачено мiжнародним договором України;
2) iноземцi та особи без громадянства за межами України уклали з iноземними роботодавцями - фiзичними чи юридичними особами трудовi договори про виконання роботи в Українi, якщо iнше не передбачено договорами чи мiжнародним договором України.
Роздiл IX. КОЛIЗIЙНI НОРМИ СIМЕЙНОГО ПРАВА
Стаття 55. Право на шлюб
1. Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осiб, якi подали заяву про укладення шлюбу. У разi укладення шлюбу в Українi застосовуються вимоги Сiмейного кодексу України щодо пiдстав недiйсностi шлюбу.
Стаття 56. Форма i порядок укладення шлюбу в Українi
1. Форма i порядок укладення шлюбу в Українi мiж громадянином України та iноземцем або особою без громадянства, а також мiж iноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
Стаття 57. Укладення шлюбу в консульськiй установi або дипломатичному представництвi
1. Шлюб мiж громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульськiй установi або дипломатичному представництвi України згiдно з правом України.
2. Укладення шлюбу мiж iноземцями в консульськiй установi або дипломатичному представництвi вiдповiдних держав в Українi регулюється правом акредитуючої держави.
Стаття 58. Дiйснiсть шлюбу, укладеного за межами України
1. Шлюб мiж громадянами України, шлюб мiж громадянином України та iноземцем, шлюб мiж громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України вiдповiдно до права iноземної держави, є дiйсним в Українi за умови додержання щодо громадянина України вимог Сiмейного кодексу України ( 2947-14 ) щодо пiдстав недiйсностi шлюбу.
2. Шлюб мiж iноземцями, шлюб мiж iноземцем та особою без громадянства, шлюб мiж особами без громадянства, що укладенi вiдповiдно до права iноземної держави, є дiйсними в Українi.
Стаття 59. Шлюбний договiр
1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, вiдповiдно до частини першої статтi 61 цього Закону.
Стаття 60. Правовi наслiдки шлюбу
1. Правовi наслiдки шлюбу визначаються спiльним особистим законом подружжя, а за його вiдсутностi - правом держави, у якiй подружжя мало останнє спiльне мiсце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має мiсце проживання у цiй державi, а за вiдсутностi такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбiльш тiсний зв'язок iншим чином.
2. Подружжя, яке не має спiльного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслiдкiв шлюбу, якщо подружжя не має спiльного мiсця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збiгається з правом держави їхнього спiльного мiсця проживання.
3. Вибiр права згiдно з частиною другою цiєї статтi обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статтi 16 цього Закону. Угода про вибiр права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спiльним.
Стаття 61. Майновi вiдносини подружжя
1. Подружжя може обрати для регулювання майнових наслiдкiв шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якiй один з них має звичайне мiсце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якiй це майно знаходиться.
2. Право, вибране згiдно з частиною першою цiєї статтi, припиняє застосовуватися або змiнюється за згодою сторiн у разi змiни особистого закону або звичайного мiсця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного мiсця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових вiдносин з моменту укладення шлюбу, якщо iнше письмово не встановлено подружжям.
3. У разi вiдсутностi вибору права подружжям майновi наслiдки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслiдкiв шлюбу.
Стаття 62. Форма вибору права для правових наслiдкiв шлюбу
1. Вибiр права, передбачений частиною другою статтi 60 та статтею 61 цього Закону, має бути здiйснений у письмовiй формi або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторiн про вибiр права, що укладена в Українi, має бути нотарiально посвiдчена.
Стаття 63. Припинення шлюбу
1. Припинення шлюбу та правовi наслiдки припинення шлюбу визначаються правом, яке дiє на цей час щодо правових наслiдкiв шлюбу.
Стаття 64. Визнання шлюбу недiйсним
1. Недiйснiсть шлюбу, укладеного в Українi або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося вiдповiдно до статей 55 i 57 цього Закону.
Стаття 65. Встановлення та оскарження батькiвства
1. Встановлення та оскарження батькiвства визначається особистим законом дитини на момент її народження.
Стаття 66. Права та обов'язки батькiв i дiтей
1. Права та обов'язки батькiв i дiтей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тiсний зв'язок iз вiдповiдними вiдносинами i якщо воно є бiльш сприятливим для дитини.
Стаття 67. Зобов'язання щодо утримання
1. Зобов'язання щодо утримання, якi виникають iз сiмейних вiдносин, крiм випадкiв, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якiй має мiсце проживання особа, яка має право на утримання.
2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згiдно з правом, визначеним у частинi першiй цiєї статтi, застосовується право їхнього спiльного особистого закону.
3. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згiдно з правом, визначеним частинами першою i другою цiєї статтi, застосовується право держави, у якiй особа, яка зобов'язана надати утримання, має мiсце проживання.
Стаття 68. Утримання родичiв та iнших членiв сiм'ї
1. Вимога про утримання родичiв та iнших членiв сiм'ї (крiм батькiв та дiтей) не може бути задоволена, якщо вiдповiдно до права мiсця проживання особи, яка зобов'язана надати утримання, такого зобов'язання про утримання не iснує.
Стаття 69. Усиновлення
1. Усиновлення та його скасування регулюються особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача. Якщо усиновлювач - подружжя, яке не має спiльного особистого закону, то застосовується право, що визначає правовi наслiдки шлюбу.
2. Здатнiсть особи бути усиновлювачем визначається вiдповiдно до її особистого закону.
3. Правовi наслiдки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
4. Нагляд та облiк дiтей, усиновлених вiдповiдно до положень цiєї статтi, здiйснюються вiдповiдно до особистого закону дитини.
Роздiл X. КОЛIЗIЙНI НОРМИ ЩОДО СПАДКУВАННЯ
Стаття 70. Спадковi вiдносини
1. З урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадковi вiдносини регулюються правом держави, у якiй спадкодавець мав останнє мiсце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповiтi право держави, громадянином якої вiн був. Вибiр права спадкодавцем буде недiйсним, якщо пiсля складання заповiту його громадянство змiнилося.
Стаття 71. Спадкування нерухомого майна i майна, що пiдлягає державнiй реєстрацiї
1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на територiї якої знаходиться це майно, а майна, яке пiдлягає державнiй реєстрацiї в Українi, - правом України.
Стаття 72. Здатнiсть осiб на складання i скасування заповiту. Форма заповiту i акта його скасування
1. Здатнiсть особи на складання i скасування заповiту, а також форма заповiту i акта його скасування визначаються правом держави, у якiй спадкодавець мав постiйне мiсце проживання в момент складання акта або в момент смертi. Заповiт або акт його скасування не можуть бути визнанi недiйсними внаслiдок недодержання форми, якщо остання вiдповiдає вимогам права мiсця складання заповiту або права громадянства, або права звичайного мiсця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смертi, а також права держави, у якiй знаходиться нерухоме майно.
Роздiл XI. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ IНОЗЕМНИХ ОСIБ
Стаття 73. Участь у процесi iноземних осiб
1. Iноземцi, особи без громадянства, iноземнi юридичнi особи, iноземнi держави (їх органи та посадовi особи) та мiжнароднi органiзацiї (далi - iноземнi особи) мають право звертатися до судiв України для захисту своїх прав, свобод чи iнтересiв.
2. Мiжнародними договорами України та законами України можуть бути встановленi особливостi участi у процесi дипломатичних агентiв, персоналу мiжнародних органiзацiй та iнших осiб.
Стаття 74. Процесуальна правоздатнiсть i дiєздатнiсть iноземних осiб в Українi
1. Процесуальна правоздатнiсть i дiєздатнiсть iноземних осiб в Українi визначаються вiдповiдно до права України.
2. На вимогу суду, який розглядає справу, iноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статтi 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктностi юридичної особи (сертифiкат реєстрацiї, витяг з торгового реєстру тощо).
Роздiл XII. ПIДСУДНIСТЬ ТА ВИКОНАННЯ IНОЗЕМНИХ СУДОВИХ ДОРУЧЕНЬ
Стаття 75. Загальнi правила пiдсудностi судам України справ з iноземним елементом
1. Пiдсуднiсть судам України справ з iноземним елементом визначається на момент вiдкриття провадження у справi, незважаючи на те, що в ходi провадження у справi пiдстави для такої пiдсудностi вiдпали або змiнилися, крiм випадкiв, передбачених у статтi 76 цього Закону.
2. Суд вiдмовляє у вiдкриттi провадження у справi, якщо у судi чи iншому юрисдикцiйному органi iноземної держави є справа iз спору мiж тими самими сторонами, про той самий предмет i з тих самих пiдстав.
Стаття 76. Пiдстави визначення пiдсудностi справ судам України
1. Суди можуть приймати до свого провадження i розглядати будь-якi справи з iноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою пiдсуднiсть справи з iноземним елементом судам України, крiм випадкiв, передбачених у статтi 77 цього Закону;
2) якщо на територiї України вiдповiдач у справi має мiсце проживання або мiсцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться фiлiя або представництво iноземної юридичної особи - вiдповiдача;
3) у справах про вiдшкодування шкоди, якщо її було завдано на територiї України;
4) якщо у справi про сплату алiментiв або про встановлення батькiвства позивач має мiсце проживання в Українi;
5) якщо у справi про вiдшкодування шкоди позивач - фiзична особа має мiсце проживання в Українi або юридична особа - вiдповiдач - мiсцезнаходження в Українi;
6) якщо у справi про спадщину спадкодавець у момент смертi був громадянином України або мав в Українi останнє мiсце проживання;
7) дiя або подiя, що стала пiдставою для подання позову, мала мiсце на територiї України;
8) якщо у справi про визнання безвiсно вiдсутнiм або оголошення померлим особа мала останнє вiдоме мiсце проживання на територiї України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дiєздатностi громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном дiє як дипломатичний агент або з iнших пiдстав має iмунiтет вiд мiсцевої юрисдикцiї, вiдповiдно до мiжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) якщо у справi про банкрутство боржник має мiсце основних iнтересiв або основної пiдприємницької дiяльностi на територiї України;
| (частину першу статтi 76 доповнено новим пунктом 11 згiдно iз Законом України вiд 22.12.2011р. N 4212-VI, у зв'язку з цим пункт 11 вважати пунктом 12) |
12) в iнших випадках, визначених законом України та мiжнародним договором України.
Стаття 77. Виключна пiдсуднiсть
1. Пiдсуднiсть судам України є виключною у таких справах з iноземним елементом:
| (абзац перший частини першої статтi 77 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спiр, знаходиться на територiї України, крiм справ, що стосуються укладення, змiни, розiрвання та виконання договорiв, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесiйних договорiв, згiдно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесiї, а спiр не стосується виникнення, припинення та реєстрацiї речових прав на такий об'єкт;
| (пункт 1 частини першої статтi 77 у редакцiї Законiв України вiд 24.11.2015р. N 817-VIII, вiд 03.10.2019р. N 155-IX) |
2) якщо у справi, яка стосується правовiдносин мiж дiтьми та батьками, обидвi сторони мають мiсце проживання в Українi;
3) якщо у справi про спадщину спадкодавець - громадянин України i мав в нiй мiсце проживання;
4) якщо спiр пов'язаний з оформленням права iнтелектуальної власностi, яке потребує реєстрацiї чи видачi свiдоцтва (патенту) в Українi;
5) якщо спiр пов'язаний з реєстрацiєю або лiквiдацiєю на територiї України iноземних юридичних осiб, фiзичних осiб - пiдприємцiв;
6) якщо спiр стосується дiйсностi записiв у державному реєстрi, кадастрi України;
7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений вiдповiдно до законодавства України;
8) якщо справа стосується випуску або знищення цiнних паперiв, оформлених в Українi;
9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здiйснено або здiйснюється на територiї України;
10) в iнших випадках, визначених законами України.
Стаття 78. Компетенцiя iнших органiв України
1. Компетенцiя iнших органiв України щодо розгляду справ з iноземним елементом визначається законами України з урахуванням статей 75-77 цього Закону.
Стаття 79. Судовий iмунiтет
1. Пред'явлення позову до iноземної держави, залучення iноземної держави до участi у справi як вiдповiдача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить iноземнiй державi та знаходиться на територiї України, застосування щодо такого майна iнших засобiв забезпечення позову i звернення стягнення на таке майно можуть бути допущенi лише за згодою компетентних органiв вiдповiдної держави, якщо iнше не передбачено мiжнародним договором України або законом України.
2. Акредитованi в Українi дипломатичнi представники iноземних держав та iншi особи, зазначенi у вiдповiдних законах України i мiжнародних договорах України, пiдлягають юрисдикцiї судiв України лише в межах, що визначаються принципами та нормами мiжнародного права або мiжнародними договорами України.
| (частина друга статтi 79 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
3. Мiжнароднi органiзацiї пiдлягають юрисдикцiї судiв України у межах, визначених мiжнародними договорами України або законами України.
| (частина третя статтi 79 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
4. У тих випадках, коли в порушення норм мiжнародного права Українi, її майну або представникам в iноземнiй державi не забезпечується такий же судовий iмунiтет, який згiдно з частинами першою та другою цiєї статтi забезпечується iноземним державам, їх майну та представникам в Українi, Кабiнетом Мiнiстрiв України може бути вжито до цiєї держави, її майна вiдповiдних заходiв, дозволених мiжнародним правом, якщо тiльки заходiв дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслiдкiв зазначеного порушення норм мiжнародного права.
Стаття 80. Судовi доручення
1. У разi якщо при розглядi справи з iноземним елементом у суду виникне необхiднiсть у врученнi документiв або отриманнi доказiв, у проведеннi окремих процесуальних дiй за кордоном, суд може направити вiдповiдне доручення компетентному органу iноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або мiжнародним договором України.
| (частина перша статтi 80 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI) |
2. Доручення судiв України про вручення документiв громадянам України, якi постiйно проживають за кордоном, або отримання вiд них доказiв на територiї iноземної держави можуть бути виконанi консульською посадовою особою України вiдповiдно до мiжнародних договорiв України або в iншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування.
Роздiл XIII. ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РIШЕНЬ IНОЗЕМНИХ СУДIВ
Стаття 81. Рiшення iноземних судiв, якi можуть бути визнанi та виконанi в Українi
1. В Українi можуть бути визнанi та виконанi рiшення iноземних судiв у справах, що виникають з цивiльних, трудових, сiмейних та господарських правовiдносин, вироки iноземних судiв у кримiнальних провадженнях у частинi, що стосується вiдшкодування шкоди та заподiяних збиткiв, а також рiшення iноземних арбiтражiв та iнших органiв iноземних держав, до компетенцiї яких належить розгляд цивiльних i господарських справ, що набрали законної сили, крiм випадкiв, передбачених частиною другою цiєї статтi.
| (частина перша статтi 81 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами України вiд 16.05.2013р. N 245-VII, вiд 12.07.2018р. N 2508-VIII) |
2. В Українi не можуть бути визнанi та виконанi рiшення iноземних судiв у справах щодо стягнення заборгованостi з пiдприємства оборонно-промислового комплексу на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з iноземними iнвестицiями чи iноземного пiдприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
| (статтю 81 доповнено частиною другою згiдно iз Законом України вiд 12.07.2018р. N 2508-VIII, частина друга статтi 81 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 13.07.2021р. N 1630-IX) |
Стаття 82. Порядок визнання i виконання рiшень iноземних судiв
1. Визнання та виконання рiшень, визначених у статтi 81 цього Закону, здiйснюється у порядку, встановленому законом України.
Роздiл XIV. ПРИКIНЦЕВI ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинностi з 1 вересня 2005 року.
Пiдпункт 3 пункту 2 роздiлу XIV "Прикiнцевi положення" набирає чинностi з дня набрання чинностi Цивiльним процесуальним кодексом України.
2. Внести змiни до таких законодавчих актiв України:
1) пiдпункт 1 пункту 2 роздiлу XIV втратив чиннiсть з 1 вересня 2005 року
| (у зв'язку з втратою чинностi Цивiльного процесуального кодексу України вiд 18.07.63 р. згiдно з Цивiльним процесуальним кодексом України вiд 18.03.2004р. N 1618-IV) |
2) у роздiлi VI Сiмейного кодексу України (Вiдомостi Верховної Ради України, 2002 р., N 21-22, ст. 135):
назву роздiлу викласти в такiй редакцiї:
"Особливостi усиновлення за участю iноземцiв та осiб без громадянства";
статтi 275-281, 288-292 виключити;
3) у Цивiльному процесуальному кодексi України (Вiдомостi Верховної Ради України, 2004 р., NN 40-42, ст. 492):
у частинi першiй статтi 2 слова "та цього Кодексу" замiнити словами "цього Кодексу та Закону України "Про мiжнародне приватне право";
статтi 9, 411, 412 виключити;
4) частини шосту-п'ятнадцяту статтi 6 Закону України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть" (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 29, ст. 377; Вiдомостi Верховної Ради України, 1993 р., N 5, ст. 33; 1994 р., N 20, ст. 120; 1999 р., N 51, ст. 447) виключити;
5) роздiл VIII Закону України "Про заставу" (Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., N 47, ст. 642; 2004 р., N 11, ст. 140) виключити.
3. Кабiнету Мiнiстрiв України:
у тримiсячний термiн з дня набрання чинностi цим Законом подати до Верховної Ради України пропозицiї щодо приведення законодавчих актiв України у вiдповiднiсть iз цим Законом;
привести свої нормативно-правовi акти у вiдповiднiсть iз цим Законом;
забезпечити приведення мiнiстерствами, iншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актiв у вiдповiднiсть iз цим Законом.
| Президент України | В.ЮЩЕНКО |
м. Київ
23 червня 2005 року
N 2709-IV
 | Copyright © 2024 НТФ «Интес» Все права сохранены. |