ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Iз змiнами i доповненнями, внесеними
Законами України
вiд 4 лютого 2005 року N 2424-IV,
вiд 3 березня 2005 року N 2452-IV,
вiд 3 березня 2005 року N 2454-IV,
вiд 25 березня 2005 року N 2505-IV,
вiд 16 червня 2005 року N 2664-IV,
вiд 16 червня 2005 року N 2668-IV,
вiд 23 червня 2005 року N 2705-IV,
вiд 6 липня 2005 року N 2738-IV,
вiд 1 грудня 2005 року N 3164-IV,
вiд 15 грудня 2005 року N 3201-IV,
вiд 15 грудня 2005 року N 3202-IV,
вiд 15 грудня 2005 року N 3205-IV,
вiд 15 березня 2006 року N 3541-IV,
вiд 15 березня 2006 року N 3528-IV,
вiд 14 вересня 2006 року N 133-V,
вiд 1 грудня 2006 року N 424-V,
вiд 15 грудня 2006 року N 483-V,
вiд 9 сiчня 2007 року N 549-V,
вiд 17 вересня 2008 року N 514-VI,
вiд 18 вересня 2008 року N 523-VI,
вiд 31 жовтня 2008 року N 639-VI,
вiд 25 грудня 2008 року N 800-VI,
вiд 5 березня 2009 року N 1070-VI,
вiд 11 червня 2009 року N 1509-VI,
вiд 24 липня 2009 року N 1617-VI,
вiд 21 сiчня 2010 року N 1837-VI,
вiд 11 лютого 2010 року N 1873-VI,
вiд 1 червня 2010 року N 2289-VI,
вiд 6 липня 2010 року N 2435-VI,
вiд 9 вересня 2010 року N 2510-VI,
вiд 9 вересня 2010 року N 2522-VI,
вiд 7 жовтня 2010 року N 2592-VI,
вiд 2 грудня 2010 року N 2756-VI,
вiд 22 грудня 2010 року N 2850-VI,
вiд 21 квiтня 2011 року N 3262-VI,
вiд 21 квiтня 2011 року N 3263-VI,
вiд 21 квiтня 2011 року N 3269-VI,
вiд 12 травня 2011 року N 3322-VI,
вiд 19 травня 2011 року N 3384-VI,
вiд 16 червня 2011 року N 3531-VI,
вiд 5 липня 2011 року N 3569-VI,
вiд 7 липня 2011 року N 3610-VI,
вiд 8 липня 2011 року N 3686-VI,
вiд 8 вересня 2011 року N 3713-VI,
вiд 22 грудня 2011 року N 4212-VI,
вiд 22 грудня 2011 року N 4220-VI,
вiд 13 березня 2012 року N 4498-VI,
вiд 22 березня 2012 року N 4618-VI,
вiд 24 травня 2012 року N 4835-VI,
вiд 21 червня 2012 року N 5007-VI,
вiд 4 липня 2012 року N 5042-VI,
вiд 4 липня 2012 року N 5044-VI,
вiд 5 липня 2012 року N 5060-VI,
вiд 5 липня 2012 року N 5063-VI,
вiд 5 липня 2012 року N 5073-VI,
вiд 5 липня 2012 року N 5080-VI,
вiд 6 липня 2012 року N 5178-VI,
вiд 6 вересня 2012 року N 5203-VI,
вiд 6 вересня 2012 року N 5204-VI,
вiд 6 вересня 2012 року N 5213-VI,
вiд 2 жовтня 2012 року N 5405-VI,
вiд 16 жовтня 2012 року N 5463-VI,
вiд 6 листопада 2012 року N 5480-VI,
вiд 16 травня 2013 року N 245-VII,
вiд 4 липня 2013 року N 399-VII,
вiд 4 липня 2013 року N 406-VII,
вiд 10 жовтня 2013 року N 642-VII,
вiд 24 жовтня 2013 року N 663-VII,
вiд 10 квiтня 2014 року N 1197-VII,
вiд 15 квiтня 2014 року N 1206-VII,
вiд 13 травня 2014 року N 1255-VII,
вiд 13 травня 2014 року N 1258-VII,
вiд 5 червня 2014 року N 1315-VII,
вiд 17 червня 2014 року N 1508-VII,
вiд 1 липня 2014 року N 1555-VII,
вiд 22 липня 2014 року N 1602-VII,
вiд 14 жовтня 2014 року N 1700-VII
(змiни, внесенi Законом України вiд 14 жовтня 2014 року N 1700-VII,
вводяться в дiю з 26 квiтня 2015 року),
вiд 14 жовтня 2014 року N 1701-VII,
вiд 14 жовтня 2014 року N 1702-VII,
вiд 12 лютого 2015 року N 191-VIII
вiд 12 лютого 2015 року N 198-VIII,
вiд 2 березня 2015 року N 222-VIII,
вiд 7 квiтня 2015 року N 289-VIII,
вiд 9 квiтня 2015 року N 310-VIII,
вiд 16 липня 2015 року N 629-VIII,
вiд 25 грудня 2015 року N 922-VIII,
вiд 31 травня 2016 року N 1390-VIII,
вiд 2 червня 2016 року N 1405-VIII,
вiд 22 вересня 2016 року N 1540-VIII,
вiд 6 жовтня 2016 року N 1670-VIII,
вiд 23 березня 2017 року N 1982-VIII,
вiд 6 квiтня 2017 року N 2002-VIII,
вiд 13 квiтня 2017 року N 2019-VII,
вiд 16 листопада 2017 року N 2210-VIII,
вiд 21 грудня 2017 року N 2258-VIII,
вiд 18 сiчня 2018 року N 2269-VIII,
вiд 6 лютого 2018 року N 2275-VIII,
вiд 21 червня 2018 року N 2473-VIII,
вiд 5 липня 2018 року N 2491-VIII,
вiд 2 жовтня 2018 року N 2581-VIII,
Кодексом України з процедур банкрутства
вiд 18 жовтня 2018 року N 2597-VIII,
законами України
вiд 17 сiчня 2019 року N 2672-VIII,
вiд 12 вересня 2019 року N 79-IX,
вiд 20 вересня 2019 року N 123-IX,
вiд 3 жовтня 2019 року N 155-IX,
вiд 3 жовтня 2019 року N 157-IX,
вiд 31 жовтня 2019 року N 264-IX,
вiд 12 листопада 2019 року N 286-IX,
вiд 5 грудня 2019 року N 340-IX,
вiд 12 грудня 2019 року N 367-IX,
вiд 14 сiчня 2020 року N 440-IX,
вiд 30 березня 2020 року N 540-IX,
вiд 16 червня 2020 року N 691-IX

(У текстi Кодексу слова "статутний фонд" в усiх вiдмiнках i числах замiнено словами "статутний капiтал" у вiдповiдному вiдмiнку i числi згiдно iз Законом України вiд 22 грудня 2010 року N 2850-VI)

(У текстi Кодексу слова "народне господарство" в усiх вiдмiнках замiнено словом "економiка" у вiдповiдному вiдмiнку згiдно iз Законом України вiд 13 березня 2012 року N 4498-VI)

(У текстi Кодексу слова "орган державної податкової служби", "податковий орган" та "державний податковий орган" в усiх вiдмiнках i числах замiнено словами "орган доходiв i зборiв" у вiдповiдному вiдмiнку i числi згiдно iз Законом України вiд 4 липня 2013 року N 406-VII)

(У текстi Кодексу слова "державний стандарт" в усiх вiдмiнках та числах замiнено словами "нацiональний стандарт" у вiдповiдному вiдмiнку та числi згiдно iз Законом України вiд 22 липня 2014 року N 1602-VII)

(У текстi Кодексу слово "iнвалiд" у всiх вiдмiнках i числах замiнено словами "особа з iнвалiднiстю" у вiдповiдному вiдмiнку i числi згiдно iз Законом України вiд 2 жовтня 2018 року N 2581-VIII)

(У текстi Кодексу слова "цiлiсний майновий комплекс" у всiх вiдмiнках i числах замiнено словами "єдиний майновий комплекс" у вiдповiдному вiдмiнку i числi згiдно iз Законом України вiд 3 жовтня 2019 року N 157-IX)

     Господарський кодекс України встановлює вiдповiдно до Конституцiї України правовi основи господарської дiяльностi (господарювання), яка базується на рiзноманiтностi суб'єктiв господарювання рiзних форм власностi.

     Господарський кодекс України має на метi забезпечити зростання дiлової активностi суб'єктiв господарювання, розвиток пiдприємництва i на цiй основi пiдвищення ефективностi суспiльного виробництва, його соцiальну спрямованiсть вiдповiдно до вимог Конституцiї України, утвердити суспiльний господарський порядок в економiчнiй системi України, сприяти гармонiзацiї її з iншими економiчними системами.

Роздiл I
ОСНОВНI ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДIЯЛЬНОСТI

Глава 1
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Предмет регулювання

     1. Цей Кодекс визначає основнi засади господарювання в Українi i регулює господарськi вiдносини, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення господарської дiяльностi мiж суб'єктами господарювання, а також мiж цими суб'єктами та iншими учасниками вiдносин у сферi господарювання.

     Стаття 2. Учасники вiдносин у сферi господарювання

     1. Учасниками вiдносин у сферi господарювання є суб'єкти господарювання, споживачi, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю, а також громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб'єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них органiзацiйно-господарськi повноваження на основi вiдносин власностi.

     Стаття 3. Господарська дiяльнiсть та господарськi вiдносини

     1. Пiд господарською дiяльнiстю у цьому Кодексi розумiється дiяльнiсть суб'єктiв господарювання у сферi суспiльного виробництва, спрямована на виготовлення та реалiзацiю продукцiї, виконання робiт чи надання послуг вартiсного характеру, що мають цiнову визначенiсть.

     2. Господарська дiяльнiсть, що здiйснюється для досягнення економiчних i соцiальних результатiв та з метою одержання прибутку, є пiдприємництвом, а суб'єкти пiдприємництва - пiдприємцями. Господарська дiяльнiсть може здiйснюватись i без мети одержання прибутку (некомерцiйна господарська дiяльнiсть).

     3. Дiяльнiсть негосподарюючих суб'єктiв, спрямована на створення i пiдтримання необхiдних матерiально-технiчних умов їх функцiонування, що здiйснюється за участi або без участi суб'єктiв господарювання, є господарчим забезпеченням дiяльностi негосподарюючих суб'єктiв.

     4. Сферу господарських вiдносин становлять господарсько-виробничi, органiзацiйно-господарськi та внутрiшньогосподарськi вiдносини.

     5. Господарсько-виробничими є майновi та iншi вiдносини, що виникають мiж суб'єктами господарювання при безпосередньому здiйсненнi господарської дiяльностi.

     6. Пiд органiзацiйно-господарськими вiдносинами у цьому Кодексi розумiються вiдносини, що складаються мiж суб'єктами господарювання та суб'єктами органiзацiйно-господарських повноважень у процесi управлiння господарською дiяльнiстю.

     7. Внутрiшньогосподарськими є вiдносини, що складаються мiж структурними пiдроздiлами суб'єкта господарювання, та вiдносини суб'єкта господарювання з його структурними пiдроздiлами.

     Стаття 4. Розмежування вiдносин у сферi господарювання з iншими видами вiдносин

     1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

     майновi та особистi немайновi вiдносини, що регулюються Цивiльним кодексом України;

     земельнi, гiрничi, лiсовi та воднi вiдносини, вiдносини щодо використання й охорони рослинного i тваринного свiту, територiй та об'єктiв природно-заповiдного фонду, атмосферного повiтря;

     трудовi вiдносини;

     фiнансовi вiдносини за участi суб'єктiв господарювання, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв;

     адмiнiстративнi та iншi вiдносини управлiння за участi суб'єктiв господарювання, в яких орган державної влади або мiсцевого самоврядування не є суб'єктом, надiленим господарською компетенцiєю, i безпосередньо не здiйснює органiзацiйно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання;

     вiдносини за участю суб'єктiв господарювання, що виникають у процесi виконання вимог законодавства, яке регулює вiдносини у сферi запобiгання та протидiї легалiзацiї (вiдмиванню) доходiв, одержаних злочинним шляхом, фiнансуванню тероризму та фiнансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

     2. Особливостi регулювання майнових вiдносин суб'єктiв господарювання визначаються цим Кодексом.

     3. До господарських вiдносин, що виникають iз торговельного мореплавства i не врегульованi Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.10.2014р. N 1702-VII)

     Стаття 5. Конституцiйнi основи правопорядку у сферi господарювання

     1. Правовий господарський порядок в Українi формується на основi оптимального поєднання ринкового саморегулювання економiчних вiдносин суб'єктiв господарювання та державного регулювання макроекономiчних процесiв, виходячи з конституцiйної вимоги вiдповiдальностi держави перед людиною за свою дiяльнiсть та визначення України як суверенної i незалежної, демократичної, соцiальної, правової держави.

     2. Конституцiйнi основи правового господарського порядку в Українi становлять: право власностi Українського народу на землю, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони, що здiйснюється вiд iменi Українського народу органами державної влади i органами мiсцевого самоврядування в межах, визначених Конституцiєю України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власностi народу вiдповiдно до закону; забезпечення державою захисту прав усiх суб'єктiв права власностi i господарювання, соцiальної спрямованостi економiки, недопущення використання власностi на шкоду людинi i суспiльству; право кожного володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi; визнання усiх суб'єктiв права власностi рiвними перед законом, непорушностi права приватної власностi, недопущення протиправного позбавлення власностi; економiчна багатоманiтнiсть, право кожного на пiдприємницьку дiяльнiсть, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад i гарантiй пiдприємництва; забезпечення державою захисту конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiрного обмеження конкуренцiї та недобросовiсної конкуренцiї, визначення правил конкуренцiї та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологiчної безпеки та пiдтримання екологiчної рiвноваги на територiї України; забезпечення державою належних, безпечних i здорових умов працi, захист прав споживачiв; взаємовигiдне спiвробiтництво з iншими країнами; визнання i дiя в Українi принципу верховенства права.

     3. Суб'єкти господарювання та iншi учасники вiдносин у сферi господарювання здiйснюють свою дiяльнiсть у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

     Стаття 6. Загальнi принципи господарювання

     1. Загальними принципами господарювання в Українi є:

     забезпечення економiчної багатоманiтностi та рiвний захист державою усiх суб'єктiв господарювання;

     свобода пiдприємницької дiяльностi у межах, визначених законом;

     вiльний рух капiталiв, товарiв та послуг на територiї України;

     обмеження державного регулювання економiчних процесiв у зв'язку з необхiднiстю забезпечення соцiальної спрямованостi економiки, добросовiсної конкуренцiї у пiдприємництвi, екологiчного захисту населення, захисту прав споживачiв та безпеки суспiльства i держави;

     захист нацiонального товаровиробника;

     заборона незаконного втручання органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб у господарськi вiдносини.

     Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської дiяльностi

     1. Вiдносини у сферi господарювання регулюються Конституцiєю України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабiнету Мiнiстрiв України, нормативно-правовими актами iнших органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, а також iншими нормативними актами.

Глава 2
ОСНОВНI НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ I МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ

     Стаття 8. Участь держави, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування в господарськiй дiяльностi

     1. Держава, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

     2. Рiшення органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування з фiнансових питань, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв, а також з адмiнiстративних та iнших вiдносин управлiння, крiм органiзацiйно-господарських, в яких орган державної влади або орган мiсцевого самоврядування є суб'єктом, надiленим господарською компетенцiєю, приймаються вiд iменi цього органу i в межах його владних повноважень.

     3. Господарська компетенцiя органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування реалiзується вiд iменi вiдповiдної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування у господарськiй дiяльностi може здiйснюватися лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що визначенi Конституцiєю та законами України.

     Стаття 9. Форми реалiзацiї державою економiчної полiтики

     1. У сферi господарювання держава здiйснює довгострокову (стратегiчну) i поточну (тактичну) економiчну i соцiальну полiтику, спрямовану на реалiзацiю та оптимальне узгодження iнтересiв суб'єктiв господарювання i споживачiв, рiзних суспiльних верств i населення в цiлому.

     2. Економiчна стратегiя - обраний державою курс економiчної полiтики, розрахований на тривалу перспективу i спрямований на вирiшення крупномасштабних економiчних та соцiальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економiчної безпеки держави, збереження i примноження її економiчного потенцiалу i нацiонального багатства, пiдвищення народного добробуту. Економiчна стратегiя включає визначення прiоритетних цiлей економiки, засобiв та способiв їх реалiзацiї, виходячи зi змiсту об'єктивних процесiв i тенденцiй, що мають мiсце в нацiональному та свiтовому господарствi, та враховуючи законнi iнтереси суб'єктiв господарювання.

     3. Економiчна тактика - сукупнiсть найближчих цiлей, завдань, засобiв i способiв їх досягнення для реалiзацiї стратегiчного курсу економiчної полiтики в конкретних умовах, що складаються в поточному перiодi розвитку економiки.

     4. Правове закрiплення економiчної полiтики здiйснюється шляхом визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, у прогнозах i програмах економiчного i соцiального розвитку України та окремих її регiонiв, програмах дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, цiльових програмах економiчного, науково-технiчного i соцiального розвитку, а також вiдповiдних законодавчих актах.

     Стаття 10. Основнi напрями економiчної полiтики держави

     1. Основними напрямами економiчної полiтики, що визначаються державою, є:

     структурно-галузева полiтика, спрямована на здiйснення державою прогресивних змiн у структурi економiки, удосконалення мiжгалузевих та внутрiшньогалузевих пропорцiй, стимулювання розвитку галузей, якi визначають науково-технiчний прогрес, забезпечують конкурентоспроможнiсть вiтчизняної продукцiї та зростання рiвня життя населення. Складовими цiєї полiтики є промислова, аграрна, будiвельна та iншi сфери економiчної полiтики, щодо яких держава здiйснює вiдносно самостiйний комплекс заходiв стимулюючого впливу;

     iнвестицiйна полiтика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхiдних умов для залучення i концентрацiї коштiв на потреби розширеного вiдтворення основних засобiв виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як прiоритети структурно-галузевої полiтики, а також забезпечення ефективного i вiдповiдального використання цих коштiв та здiйснення контролю за ним;

     амортизацiйна полiтика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбiльш сприятливих та рiвноцiнних умов забезпечення процесу простого вiдтворення основних виробничих i невиробничих фондiв переважно на якiсно новiй технiко-технологiчнiй основi;

     полiтика iнституцiйних перетворень, спрямована на формування рацiональної багатоукладної економiчної системи шляхом трансформування вiдносин власностi, здiйснення роздержавлення економiки, приватизацiї та нацiоналiзацiї виробничих фондiв, забезпечення на власнiй основi розвитку рiзних форм власностi i господарювання, еквiвалентностi вiдносин обмiну мiж суб'єктами господарювання, державну пiдтримку i захист усiх форм ефективного господарювання та лiквiдацiю будь-яких протизаконних економiчних структур;

     цiнова полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин обмiну мiж суб'єктами ринку з метою забезпечення еквiвалентностi в процесi реалiзацiї нацiонального продукту, дотримання необхiдної паритетностi цiн мiж галузями та видами господарської дiяльностi, а також забезпечення стабiльностi оптових та роздрiбних цiн;

     антимонопольно-конкурентна полiтика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища дiяльностi суб'єктiв господарювання, забезпечення їх взаємодiї на умовах недопущення проявiв дискримiнацiї одних суб'єктiв iншими, насамперед у сферi монопольного цiноутворення та за рахунок зниження якостi продукцiї, послуг, сприяння зростанню ефективної соцiально орiєнтованої економiки;

     бюджетна полiтика, спрямована на оптимiзацiю та рацiоналiзацiю формування доходiв i використання державних фiнансових ресурсiв, пiдвищення ефективностi державних iнвестицiй у економiку, узгодження загальнодержавних i мiсцевих iнтересiв у сферi мiжбюджетних вiдносин, регулювання державного боргу та забезпечення соцiальної справедливостi при перерозподiлi нацiонального доходу;

     податкова полiтика, спрямована на забезпечення економiчно обгрунтованого податкового навантаження на суб'єктiв господарювання, стимулювання суспiльно необхiдної економiчної дiяльностi суб'єктiв, а також дотримання принципу соцiальної справедливостi та конституцiйних гарантiй прав громадян при оподаткуваннi їх доходiв;

     грошово-кредитна полiтика, спрямована на забезпечення економiки економiчно необхiдним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готiвкового обiгу, залучення коштiв суб'єктiв господарювання та населення до банкiвської системи, стимулювання використання кредитних ресурсiв на потреби функцiонування i розвитку економiки;

     валютна полiтика, спрямована на встановлення i пiдтримання паритетного курсу нацiональної валюти щодо iноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервiв та їх ефективне використання;

     зовнiшньоекономiчна полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин суб'єктiв господарювання з iноземними суб'єктами господарювання та захист нацiонального ринку i вiтчизняного товаровиробника.

     2. Держава здiйснює екологiчну полiтику, що забезпечує рацiональне використання та повноцiнне вiдтворення природних ресурсiв, створення безпечних умов життєдiяльностi населення.

     3. У соцiально-економiчнiй сферi держава здiйснює соцiальну полiтику захисту прав споживачiв, полiтику заробiтної плати i доходiв населення, полiтику зайнятостi, полiтику соцiального захисту та соцiального забезпечення.

     Стаття 11. Прогнозування та планування економiчного i соцiального розвитку

     1. Здiйснення державою економiчної стратегiї i тактики у сферi господарювання спрямовується на створення економiчних, органiзацiйних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй дiяльностi показники прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку.

     2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економiчного i соцiального розвитку України, система прогнозних i програмних документiв, вимоги до їх змiсту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку, повноваження та вiдповiдальнiсть органiв державної влади i органiв мiсцевого самоврядування у цих питаннях.

     3. Основними формами державного планування господарської дiяльностi є Державна програма економiчного та соцiального розвитку України, Державний бюджет України, а також iншi державнi програми з питань економiчного i соцiального розвитку, порядок розробки, завдання та реалiзацiя яких визначаються законом про державнi програми.

     4. Органи влади Автономної Республiки Крим, мiсцевi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування вiдповiдно до Конституцiї України розробляють i затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць та здiйснюють планування економiчного i соцiального розвитку цих одиниць.

     5. Суб'єктам господарювання, якi не враховують суспiльнi iнтереси, вiдображенi в програмних документах економiчного i соцiального розвитку, не можуть надаватися передбаченi законом пiльги та переваги у здiйсненнi господарської дiяльностi.

     Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської дiяльностi

     1. Держава для реалiзацiї економiчної полiтики, виконання цiльових економiчних та iнших програм i програм економiчного i соцiального розвитку застосовує рiзноманiтнi засоби i механiзми регулювання господарської дiяльностi.

     2. Основними засобами регулюючого впливу держави на дiяльнiсть суб'єктiв господарювання є:

     державне замовлення;

     лiцензування, патентування i квотування;

     технiчне регулювання;

     застосування нормативiв та лiмiтiв;

     регулювання цiн i тарифiв;

     надання iнвестицiйних, податкових та iнших пiльг;

     надання дотацiй, компенсацiй, цiльових iнновацiй та субсидiй.

     3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видiв засобiв державного регулювання господарської дiяльностi визначаються цим Кодексом, iншими законодавчими актами, а також програмами економiчного i соцiального розвитку. Встановлення та скасування пiльг i переваг у господарськiй дiяльностi окремих категорiй суб'єктiв господарювання здiйснюються вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.

     4. Обмеження щодо здiйснення пiдприємницької дiяльностi, а також перелiк видiв дiяльностi, в яких забороняється пiдприємництво, встановлюються Конституцiєю України та законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3205-IV, вiд 05.06.2014р. N 1315-VII)

     Стаття 13. Державне замовлення

     1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економiки шляхом формування на договiрнiй (контрактнiй) основi складу та обсягiв продукцiї (робiт, послуг), необхiдної для прiоритетних державних потреб, розмiщення державних контрактiв на поставку (закупiвлю) цiєї продукцiї (виконання робiт, надання послуг) серед суб'єктiв господарювання, незалежно вiд їх форми власностi.

     2. Державний контракт - це договiр, укладений державним замовником вiд iменi держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економiчнi та правовi зобов'язання сторiн i регулюються їх господарськi вiдносини.

     3. Поставки продукцiї для прiоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштiв Державного бюджету України та iнших джерел фiнансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.

     Абзац другий виключено.

     4. Частину четверту виключено.

     5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупiвлю) продукцiї, виконання робiт, надання послуг для задоволення прiоритетних державних потреб визначаються законом.

     6. Особливостi вiдносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупiвлею) для прiоритетних державних потреб сiльськогосподарської продукцiї, продовольства, озброєння та вiйськової технiки, а також iнших спецiально визначених (специфiчних) товарiв, регулюються вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3205-IV, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII)

     Стаття 14. Лiцензування, патентування та квотування у господарськiй дiяльностi

     1. Лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування є засобами державного регулювання у сферi господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної полiтики у цiй сферi та захист економiчних i соцiальних iнтересiв держави, суспiльства та окремих споживачiв.

     2. Правовi засади лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування визначаються виходячи з конституцiйного права кожного на здiйснення пiдприємницької дiяльностi, не забороненої законом, а також принципiв господарювання, встановлених у статтi 6 цього Кодексу.

     3. Вiдносини, пов'язанi з лiцензуванням видiв господарської дiяльностi, регулюються законом.

     4. У сферах, пов'язаних iз торгiвлею за грошовi кошти (готiвку, чеки, а рiвно з використанням iнших форм розрахункiв та платiжних карток на територiї України), обмiном готiвкових валютних цiнностей (у тому числi операцiї з готiвковими платiжними засобами, вираженими в iноземнiй валютi, та з платiжними картками), у сферi грального бiзнесу та побутових послуг, iнших сферах, визначених законом, може здiйснюватися патентування пiдприємницької дiяльностi суб'єктiв господарювання.

     Торговий патент - це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами пiдприємницької дiяльностi впродовж встановленого строку. Спецiальний торговий патент - це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування вiдповiдно до закону. Порядок патентування певних видiв пiдприємницької дiяльностi встановлюється законом.

     5. У необхiдних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обiгу певних товарiв i послуг. Порядок квотування виробництва та/або обiгу (включаючи експорт та iмпорт), а також розподiлу квот встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.03.2015р. N 222-VIII)

     Стаття 15. Технiчне регулювання у сферi господарювання

     1. У сферi господарювання застосовуються технiчнi регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики та технiчнi умови.

     2. Застосування стандартiв, кодексiв усталеної практики чи їх окремих положень є обов'язковим для:

     суб'єктiв господарювання, якщо обов'язковiсть застосування стандартiв чи кодексiв усталеної практики установлено нормативно-правовими актами;

     учасникiв угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукцiї, якщо в нiй (ньому) є посилання на певнi стандарти чи кодекси усталеної практики;

     виробника чи постачальника продукцiї, якщо вiн склав декларацiю про вiдповiднiсть продукцiї певним стандартам чи застосував позначення цих стандартiв у її маркуваннi.

     3. У разi виготовлення продукцiї на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено iншi вимоги, нiж тi, що встановлено технiчними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частинi вимог до процесу виготовлення продукцiї, її зберiгання та транспортування на територiї України.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 01.12.2005р. N 3164-IV, вiд 05.06.2014р. N 1315-VII)

     Стаття 16. Дотацiї та iншi засоби державної пiдтримки суб'єктiв господарювання

     1. Держава може надавати дотацiї суб'єктам господарювання: на пiдтримку виробництва життєво важливих продуктiв харчування, на виробництво життєво важливих лiкарських препаратiв та засобiв реабiлiтацiї осiб з iнвалiднiстю, на iмпортнi закупiвлi окремих товарiв, послуги транспорту, що забезпечують соцiально важливi перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичнiй соцiально-економiчнiй або екологiчнiй ситуацiї, з метою фiнансування капiтальних вкладень на рiвнi, необхiдному для пiдтримання їх дiяльностi, на цiлi технiчного розвитку, що дають значний економiчний ефект, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     2. Держава може здiйснювати компенсацiї або доплати сiльськогосподарським товаровиробникам за сiльськогосподарську продукцiю, що реалiзується ними державi.

     3. Пiдстави та порядок застосування засобiв державної пiдтримки суб'єктiв господарювання визначаються законом.

     Стаття 17. Податки в механiзмi державного регулювання господарської дiяльностi

     1. Система оподаткування в Українi, податки i збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економiчної доцiльностi, соцiальної справедливостi, поєднання iнтересiв суспiльства, держави, територiальних громад, суб'єктiв господарювання та громадян.

     2. З метою вирiшення найважливiших економiчних i соцiальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктiв господарювання, повиннi передбачати:

     оптимальне поєднання фiскальної та стимулюючої функцiй оподаткування;

     стабiльнiсть (незмiннiсть) протягом кiлькох рокiв загальних правил оподаткування;

     усунення подвiйного оподаткування;

     узгодженiсть з податковими системами iнших країн.

     3. Ставки податкiв мають нормативний характер i не можуть встановлюватись iндивiдуально для окремого суб'єкта господарювання.

     4. Система оподаткування в Українi повинна передбачати граничнi розмiри податкiв i зборiв, якi можуть справлятись з суб'єктiв господарювання. При цьому податки та iншi обов'язковi платежi, що вiдповiдно до закону включаються до цiни товарiв (робiт, послуг) або вiдносяться на їх собiвартiсть, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно вiд результатiв їх господарської дiяльностi.

     Стаття 18. Обмеження монополiзму та сприяння змагальностi у сферi господарювання

     1. Держава здiйснює антимонопольно-конкурентну полiтику та сприяє розвитковi змагальностi у сферi господарювання на основi загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України.

     2. Державна полiтика у сферi економiчної конкуренцiї, обмеження монополiзму в господарськiй дiяльностi та захисту суб'єктiв господарювання i споживачiв вiд недобросовiсної конкуренцiї здiйснюється уповноваженими органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування.

     3. Органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дiї, якi усувають конкуренцiю або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у пiдприємницькiй дiяльностi, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановленi винятки з цього правила з метою забезпечення нацiональної безпеки, оборони чи iнших загальносуспiльних iнтересiв.

     4. Правила конкуренцiї та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та iншими законами.

     Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською дiяльнiстю

     1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостiйно здiйснювати господарську дiяльнiсть, що не суперечить законодавству.

     2. Суб'єкти господарювання пiдлягають державнiй реєстрацiї вiдповiдно до цього Кодексу та закону.

     3. Держава здiйснює контроль i нагляд за господарською дiяльнiстю суб'єктiв господарювання у таких сферах:

     збереження та витрачання коштiв i матерiальних цiнностей суб'єктами господарських вiдносин - за станом i достовiрнiстю бухгалтерського облiку та звiтностi;

     фiнансових, кредитних вiдносин, валютного регулювання та податкових вiдносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою i розрахункової дисциплiни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисциплiни;

     цiн i цiноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цiн на продукцiю i послуги;

     монополiзму та конкуренцiї - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

     земельних вiдносин - за використанням i охороною земель; водних вiдносин i лiсового господарства - за використанням та охороною вод i лiсiв, вiдтворенням водних ресурсiв i лiсiв;

     виробництва i працi - за безпекою виробництва i працi, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологiчною, санiтарно-гiгiєнiчною безпекою; за дотриманням норм i правил, якими встановлено обов'язковi вимоги щодо умов здiйснення господарської дiяльностi;

     споживання - за якiстю i безпечнiстю продукцiї та послуг;

     зовнiшньоекономiчної дiяльностi - з питань технологiчної, економiчної, екологiчної та соцiальної безпеки.

     4. Органи державної влади i посадовi особи, уповноваженi здiйснювати державний контроль i державний нагляд за господарською дiяльнiстю, їх статус та загальнi умови i порядок здiйснення контролю i нагляду визначаються законами.

     5. Незаконне втручання та перешкоджання господарськiй дiяльностi суб'єктiв господарювання з боку органiв державної влади, їх посадових осiб при здiйсненнi ними державного контролю та нагляду забороняються.

     6. Органи державної влади i посадовi особи зобов'язанi здiйснювати iнспектування та перевiрки дiяльностi суб'єктiв господарювання неупереджено, об'єктивно i оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права i законнi iнтереси суб'єктiв господарювання.

     7. Суб'єкт господарювання має право на одержання iнформацiї про результати iнспектування i перевiрок його дiяльностi не пiзнiш як через тридцять днiв пiсля їх закiнчення, якщо iнше не передбачено законом. Дiї та рiшення державних органiв контролю та нагляду, а також їх посадових осiб, якi проводили iнспектування i перевiрку, можуть бути оскарженi суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

     8. Усi суб'єкти господарювання, вiдокремленi пiдроздiли юридичних осiб, видiленi на окремий баланс, зобов'язанi вести первинний (оперативний) облiк результатiв своєї роботи, складати та подавати вiдповiдно до вимог закону статистичну iнформацiю та iншi данi, визначенi законом, а також вести (крiм громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства, якi провадять господарську дiяльнiсть i зареєстрованi вiдповiдно до закону як пiдприємцi) бухгалтерський облiк та подавати фiнансову звiтнiсть згiдно iз законодавством.

     Забороняється вимагати вiд суб'єктiв господарювання, вiдокремлених пiдроздiлiв юридичних осiб, видiлених на окремий баланс, подання статистичної iнформацiї та iнших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 05.03.2009р. N 1070-VI, вiд 05.06.2014р. N 1315-VII)

     Стаття 20. Захист прав суб'єктiв господарювання та споживачiв

     1. Держава забезпечує захист прав i законних iнтересiв суб'єктiв господарювання та споживачiв.

     2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав i законних iнтересiв. Права та законнi iнтереси зазначених суб'єктiв захищаються шляхом:

     визнання наявностi або вiдсутностi прав;

     визнання повнiстю або частково недiйсними актiв органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, актiв iнших суб'єктiв, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законнi iнтереси суб'єкта господарювання або споживачiв; визнання недiйсними господарських угод з пiдстав, передбачених законом;

     вiдновлення становища, яке iснувало до порушення прав та законних iнтересiв суб'єктiв господарювання;

     припинення дiй, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

     присудження до виконання обов'язку в натурi;

     вiдшкодування збиткiв;

     застосування штрафних санкцiй;

     застосування оперативно-господарських санкцiй;

     застосування адмiнiстративно-господарських санкцiй;

     установлення, змiни i припинення господарських правовiдносин;

     iншими способами, передбаченими законом.

     3. Порядок захисту прав суб'єктiв господарювання та споживачiв визначається цим Кодексом, iншими законами.

     Стаття 21. Об'єднання пiдприємцiв

     1. З метою сприяння розвитку нацiональної економiки, її iнтеграцiї у свiтове господарство, а також створення сприятливих умов для пiдприємницької дiяльностi в Українi можуть створюватися торгово-промисловi палати як добровiльнi об'єднання пiдприємцiв та органiзацiй. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною органiзацiєю, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи.

     2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконаннi ними статутних завдань.

     3. Порядок утворення та дiяльностi торгово-промислових палат встановлюється законом.

     4. Суб'єкти господарювання - роботодавцi мають право на об'єднання в органiзацiї роботодавцiв для реалiзацiї та захисту своїх прав.

     5. Органiзацiї роботодавцiв є самоврядними статутними органiзацiями, що утворюються на засадах добровiльностi та рiвноправностi з метою представництва i захисту законних iнтересiв роботодавцiв. Органiзацiї роботодавцiв можуть об'єднуватися у спiлки та iншi статутнi об'єднання роботодавцiв.

     6. Порядок утворення та засади дiяльностi органiзацiй та об'єднань роботодавцiв визначаються законом.

     Стаття 22. Особливостi управлiння господарською дiяльнiстю у державному секторi економiки

     1. Держава здiйснює управлiння державним сектором економiки вiдповiдно до засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики.

     2. Суб'єктами господарювання державного сектора економiки є суб'єкти, що дiють на основi лише державної власностi, а також суб'єкти, державна частка у статутному капiталi яких перевищує п'ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує державi право вирiшального впливу на господарську дiяльнiсть цих суб'єктiв.

     3. Повноваження суб'єктiв управлiння у державному секторi економiки - Кабiнету Мiнiстрiв України, мiнiстерств, iнших органiв влади та органiзацiй щодо суб'єктiв господарювання визначаються законом.

     Зазначенi суб'єкти управлiння у державному секторi економiки можуть приймати рiшення, необхiднi для пiдготовки до реалiзацiї та здiйснення державно-приватного партнерства (концесiї), якi є обов'язковими до виконання пiдприємствами, установами, органiзацiями, що перебувають у сферi їх управлiння.

     4. Законом можуть бути визначенi види господарської дiяльностi, яку дозволяється здiйснювати виключно державним пiдприємствам, установам i органiзацiям.

     5. Держава реалiзує право державної власностi у державному секторi економiки через систему органiзацiйно-господарських повноважень вiдповiдних органiв управлiння щодо суб'єктiв господарювання, що належать до цього сектора i здiйснюють свою дiяльнiсть на основi права господарського вiдання або права оперативного управлiння.

     6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторi економiки визначається уповноваженими органами управлiння вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. Вiдносини органiв управлiння з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися на договiрних засадах.

     7. Держава застосовує до суб'єктiв господарювання у державному секторi економiки усi засоби державного регулювання господарської дiяльностi, передбаченi цим Кодексом, враховуючи особливостi правового статусу даних суб'єктiв.

     8. Законом встановлюються особливостi здiйснення антимонопольно-конкурентної полiтики та розвитку змагальностi у державному секторi економiки, якi повиннi враховуватися при формуваннi вiдповiдних державних програм.

     9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних пiдприємств з урахуванням вимог, зазначених у главi 23 цього Кодексу.

     10. Органам управлiння, якi здiйснюють органiзацiйно-господарськi повноваження стосовно суб'єктiв господарювання державного сектора економiки, забороняється делегувати iншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власнiстю i повноваження щодо управлiння дiяльнiстю суб'єктiв господарювання, за винятком делегування названих повноважень вiдповiдно до закону органам мiсцевого самоврядування та iнших випадкiв, передбачених цим Кодексом та iншими законами.

     11. Суб'єкт господарювання державного сектора економiки запроваджує антикорупцiйну програму у порядку, визначеному законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 14.10.2014р. N 1700-VII, вiд 03.10.2019р. N 155-IX)

     Стаття 23. Вiдносини суб'єктiв господарювання з органами мiсцевого самоврядування

     1. Органи мiсцевого самоврядування здiйснюють свої повноваження щодо суб'єктiв господарювання виключно в межах, визначених Конституцiєю України, законами про мiсцеве самоврядування та iншими законами, що передбачають особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi, iншими законами. Органи мiсцевого самоврядування можуть здiйснювати щодо суб'єктiв господарювання також окремi повноваження органiв виконавчої влади, наданi їм законом.

     2. Вiдносини органiв мiсцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися також на договiрних засадах.

     3. Правовi акти органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування, прийнятi в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усiма учасниками господарських вiдносин, якi розташованi або здiйснюють свою дiяльнiсть на вiдповiднiй територiї.

     4. Незаконне втручання органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування у господарську дiяльнiсть суб'єктiв господарювання забороняється. Не допускається видання правових актiв органiв мiсцевого самоврядування, якими встановлюються не передбаченi законом обмеження щодо обiгу окремих видiв товарiв (послуг) на територiї вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць.

     5. Органи та посадовi особи мiсцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недiйсними актiв пiдприємств, iнших суб'єктiв господарювання, якi обмежують права територiальних громад, повноваження органiв мiсцевого самоврядування.

     6. Органи, посадовi та службовi особи мiсцевого самоврядування несуть вiдповiдальнiсть за свою дiяльнiсть перед суб'єктами господарювання, пiдстави, види i порядок якої визначаються Конституцiєю України та законом.

     7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктiв господарювання та вiдшкодування завданої їм шкоди внаслiдок рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв, посадових або службових осiб мiсцевого самоврядування при здiйсненнi ними своїх повноважень вирiшуються в судовому порядку.

     Стаття 24. Особливостi управлiння господарською дiяльнiстю у комунальному секторi економiки

     1. Управлiння господарською дiяльнiстю у комунальному секторi економiки здiйснюється через систему органiзацiйно-господарських повноважень територiальних громад та органiв мiсцевого самоврядування щодо суб'єктiв господарювання, якi належать до комунального сектора економiки i здiйснюють свою дiяльнiсть на основi права господарського вiдання або права оперативного управлiння.

     2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторi економiки визначається уповноваженими органами управлiння вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. Вiдносини органiв управлiння мiж зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися на договiрних засадах.

     3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економiки є суб'єкти, що дiють на основi лише комунальної власностi, а також суб'єкти, у статутному капiталi яких частка комунальної власностi перевищує п'ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує органам мiсцевого самоврядування право вирiшального впливу на господарську дiяльнiсть цих суб'єктiв.

     4. Законом можуть бути встановленi особливостi здiйснення антимонопольно-конкурентної полiтики щодо комунального сектора економiки, а також додатковi вимоги та гарантiї права власностi Українського народу i права комунальної власностi при реалiзацiї процедури банкрутства щодо суб'єктiв господарювання комунального сектора економiки.

     5. Органи мiсцевого самоврядування несуть вiдповiдальнiсть за наслiдки дiяльностi суб'єктiв господарювання, що належать до комунального сектора економiки, на пiдставах, у межах i порядку, визначених законом.

     6. Суб'єкт господарювання комунального сектора економiки запроваджує антикорупцiйну програму у порядку, визначеному законом.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.10.2014р. N 1700-VII, який вводиться в дiю з 26.04.2015р.)

Глава 3
ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛIЗМУ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТIВ ГОСПОДАРЮВАННЯ I СПОЖИВАЧIВ ВIД НЕДОБРОСОВIСНОЇ КОНКУРЕНЦIЇ

     Стаття 25. Конкуренцiя у сферi господарювання

     1. Держава пiдтримує конкуренцiю як змагання мiж суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економiчних переваг, внаслiдок чого споживачi та суб'єкти господарювання отримують можливiсть вибору необхiдного товару i при цьому окремi суб'єкти господарювання не визначають умов реалiзацiї товару на ринку.

     2. Органам державної влади i органам мiсцевого самоврядування, що регулюють вiдносини у сферi господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дiї, що визначають привiлейоване становище суб'єктiв господарювання тiєї чи iншої форми власностi, або ставлять у нерiвне становище окремi категорiї суб'єктiв господарювання чи iншим способом порушують правила конкуренцiї. У разi порушення цiєї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такi акти в установленому законом порядку.

     3. Уповноваженi органи державної влади i органи мiсцевого самоврядування повиннi здiйснювати аналiз стану ринку i рiвня конкуренцiї на ньому i вживати передбачених законом заходiв щодо упорядкування конкуренцiї суб'єктiв господарювання.

     4. Держава забезпечує захист комерцiйної таємницi суб'єктiв господарювання вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв.

     Стаття 26. Державна допомога суб'єктам господарювання

     1. Правовi засади проведення монiторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здiйснення контролю за допустимiстю такої допомоги для конкуренцiї встановлюються законодавством про державну допомогу суб'єктам господарювання.

(У редакцiї Закону України вiд 01.07.2014р. N 1555-VII)

     Стаття 27. Обмеження монополiзму в економiцi

     1. Монопольним визнається домiнуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливiсть самостiйно або разом з iншими суб'єктами обмежувати конкуренцiю на ринку певного товару (робiт, послуг).

     2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмiр, встановлений законом.

     3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктiв господарювання на ринку товару за наявностi iнших умов, визначених законом.

     4. У разi суспiльної необхiдностi та з метою усунення негативного впливу на конкуренцiю органи державної влади здiйснюють стосовно iснуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання вiдповiдно до вимог законодавства та заходи демонополiзацiї економiки, передбаченi вiдповiдними державними програмами, за винятком природних монополiй.

     5. Органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дiї, спрямованi на економiчне посилення iснуючих суб'єктiв господарювання-монополiстiв та утворення без достатнiх пiдстав нових монопольних утворень, а також приймати рiшення про виключно централiзований розподiл товарiв.

     Стаття 28. Природнi монополiї

     1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є бiльш ефективним за умови вiдсутностi конкуренцiї внаслiдок технологiчних особливостей виробництва (у зв'язку з iстотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукцiї в мiру збiльшення обсягiв виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замiненi у споживаннi iншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить вiд змiни цiн на такi товари, нiж попит на iншi товари (послуги), - вважається природною монополiєю.

     2. Суб'єктами природної монополiї можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власностi (монопольнi утворення), якi виробляють (реалiзують) товари на ринку, що перебуває у станi природної монополiї.

     3. Законом про природнi монополiї визначаються сфери дiяльностi суб'єктiв природних монополiй, органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, iншi органи, якi регулюють дiяльнiсть зазначених суб'єктiв, а також iншi питання регулювання вiдносин, що виникають на товарних ринках України, якi перебувають у станi природної монополiї, та на сумiжних ринках за участi суб'єктiв природних монополiй.

     Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку

     1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:

     нав'язування таких умов договору, якi ставлять контрагентiв у нерiвне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрiбного контрагенту;

     обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарiв з обороту з метою створення або пiдтримки дефiциту на ринку чи встановлення монопольних цiн;

     iншi дiї, вчиненi з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктiв господарювання;

     встановлення монопольно високих або дискримiнацiйних цiн (тарифiв) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачiв або обмежує права окремих споживачiв;

     встановлення монопольно низьких цiн (тарифiв) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренцiї.

     Стаття 30. Неправомiрнi угоди мiж суб'єктами господарювання

     1. Неправомiрними угодами мiж суб'єктами господарювання визнаються угоди або погодженi дiї, спрямованi на:

     встановлення (пiдтримання) монопольних цiн (тарифiв), знижок, надбавок (доплат), нацiнок;

     розподiл ринкiв за територiальним принципом, обсягом реалiзацiї чи закупiвлi товарiв, їх асортиментом або за колом споживачiв чи за iншими ознаками - з метою їх монополiзацiї;

     усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавцiв, покупцiв, iнших суб'єктiв господарювання.

     Стаття 31. Дискримiнацiя суб'єктiв господарювання

     1. Дискримiнацiєю суб'єктiв господарювання органами влади у цьому Кодексi визнається:

     заборона створення нових пiдприємств чи iнших органiзацiйних форм господарювання в будь-якiй сферi господарської дiяльностi, а також встановлення обмежень на здiйснення окремих видiв господарської дiяльностi або виробництво певних видiв товарiв з метою обмеження конкуренцiї;

     примушування суб'єктiв господарювання до прiоритетного укладання договорiв, першочергової реалiзацiї товарiв певним споживачам або до вступу в господарськi органiзацiї та iншi об'єднання;

     прийняття рiшень про централiзований розподiл товарiв, який призводить до монопольного становища на ринку;

     встановлення заборони на реалiзацiю товарiв з одного регiону України в iнший;

     надання окремим пiдприємцям податкових та iнших пiльг, якi ставлять їх у привiлейоване становище щодо iнших суб'єктiв господарювання, що призводить до монополiзацiї ринку певного товару;

     обмеження прав суб'єктiв господарювання щодо придбання та реалiзацiї товарiв;

     встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктiв господарювання або груп пiдприємцiв.

     2. Дискримiнацiя суб'єктiв господарювання не допускається. Законом можуть бути встановленi винятки з положень цiєї статтi з метою забезпечення нацiональної безпеки, оборони, загальносуспiльних iнтересiв.

     Стаття 32. Недобросовiсна конкуренцiя

     1. Недобросовiсною конкуренцiєю визнаються будь-якi дiї у конкуренцiї, що суперечать правилам, торговим та iншим чесним звичаям у пiдприємницькiй дiяльностi.

     2. Недобросовiсною конкуренцiєю є неправомiрне використання дiлової репутацiї суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесi конкуренцiї та досягнення неправомiрних переваг у конкуренцiї, неправомiрне збирання, розголошення та використання комерцiйної таємницi, а також iншi дiї, що квалiфiкуються вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

     3. Недобросовiсна конкуренцiя тягне за собою юридичну вiдповiдальнiсть осiб, якщо їх дiї мають негативний вплив на конкуренцiю на територiї України, незалежно вiд того, де вчинено такi дiї.

     Стаття 33. Неправомiрне використання дiлової репутацiї суб'єкта господарювання

     1. Неправомiрним використанням дiлової репутацiї суб'єкта господарювання визнаються: неправомiрне використання чужих позначень, рекламних матерiалiв, упаковки; неправомiрне використання товару iншого виробника; копiювання зовнiшнього вигляду виробу iншого виробника; порiвняльна реклама, якщо в такiй рекламi порушено вимоги законодавства України про рекламу, про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї або таку рекламу можна квалiфiкувати як нечесну пiдприємницьку практику.

     2. Неправомiрним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого iменi, комерцiйного найменування, торговельної марки, iнших позначень, а також належних iншiй особi рекламних матерiалiв тощо, що може призвести до змiшування з дiяльнiстю iншого суб'єкта господарювання, який має прiоритет на їх використання.

     3. Використання у комерцiйному найменуваннi власного iменi громадянина є правомiрним, якщо до власного iменi додається будь-який вiдмiтний елемент, що виключає змiшування з дiяльнiстю iншого суб'єкта господарювання.

     4. Неправомiрним використанням товару iншого виробника є введення у господарський обiг пiд своїм позначенням товару iншого виробника шляхом змiн чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

     5. Копiюванням зовнiшнього вигляду виробу є вiдтворення зовнiшнього вигляду виробу iншого суб'єкта господарювання i введення його у господарський обiг без однозначного зазначення виробника копiї, що може призвести до змiшування з дiяльнiстю iншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомiрним копiювання зовнiшнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копiювання зумовлено виключно їх функцiональним застосуванням.

     6. Дiя частини п'ятої цiєї статтi не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права iнтелектуальної власностi.

     7. Порiвняльною є реклама, що мiстить порiвняння з iншими особами, товарами (дiяльнiстю) iншої особи, прямо чи опосередковано iдентифiкує конкурента або товари чи послуги, що пропонуються конкурентом. Не визнається неправомiрним порiвняння в рекламi у випадках, передбачених законодавством України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.11.2019р. N 286-IX)

     Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесi конкуренцiї

     1. Перешкодами у процесi конкуренцiї вважаються: дискредитацiя суб'єкта господарювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарiв (робiт, послуг), схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримiнацiї покупця (замовника), або до розiрвання договору з конкурентом, пiдкуп працiвника постачальника або покупця (замовника).

     2. Дискредитацiєю суб'єкта господарювання є поширення у будь-якiй формi неправдивих, неточних або неповних вiдомостей, пов'язаних з особою чи дiяльнiстю суб'єкта господарювання, якi завдали або могли завдати шкоди дiловiй репутацiї суб'єкта господарювання.

     3. Купiвлею-продажем товарiв, виконанням робiт, наданням послуг iз примусовим асортиментом є купiвля-продаж одних товарiв, виконання робiт, надання послуг за умови купiвлi-продажу iнших товарiв, виконання робiт, надання послуг, не потрiбних споживачу або контрагенту.

     4. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом iншої особи, безпосередньо або через посередника, до вiдмови вiд встановлення договiрних вiдносин iз цим суб'єктом господарювання.

     5. Схилянням постачальника до дискримiнацiї покупця є спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатнiх на це пiдстав.

     6. Схилянням суб'єкта господарювання до розiрвання договору з конкурентом iншого суб'єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивiв або в iнтересах третiх осiб спонукання суб'єкта господарювання - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договiрних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матерiальної винагороди, компенсацiї чи iнших переваг.

     7. Пiдкуп працiвника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матерiальних цiнностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працiвником постачальника службових обов'язкiв, що випливають з укладеного чи пов'язанi з укладенням мiж постачальником i покупцем договору поставки товарiв, виконання робiт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

     8. До працiвника постачальника прирiвнюється й iнша особа, яка згiдно з своїми повноваженнями приймає рiшення вiд iменi постачальника про поставку товару, виконання робiт, надання послуг, впливає на прийняття такого рiшення або якимось чином пов'язана з ним.

     9. Пiдкуп працiвника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матерiальних цiнностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працiвником покупця (замовника) службових обов'язкiв, що випливають з укладеного або пов'язанi з укладенням мiж постачальником i покупцем договору поставки товарiв, виконання робiт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

     10. До працiвника покупця (замовника) прирiвнюється й iнша особа, яка згiдно з своїми повноваженнями приймає рiшення вiд iменi покупця (замовника) про придбання товару, виконання робiт, надання послуг, впливає на прийняття такого рiшення або якимось чином пов'язана з ним.

     Стаття 35. Досягнення неправомiрних переваг у конкуренцiї

     1. Досягненням неправомiрних переваг у конкуренцiї є отримання певних переваг стосовно iншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке пiдтверджене рiшенням вiдповiдного органу державної влади.

     Стаття 36. Неправомiрне збирання, розголошення та використання вiдомостей, що є комерцiйною таємницею

     1. Вiдомостi, пов'язанi з виробництвом, технологiєю, управлiнням, фiнансовою та iншою дiяльнiстю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди iнтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнанi його комерцiйною таємницею. Склад i обсяг вiдомостей, що становлять комерцiйну таємницю, спосiб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання вiдповiдно до закону.

     2. Неправомiрним збиранням вiдомостей, що становлять комерцiйну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених вiдомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

     3. Розголошенням комерцiйної таємницi є ознайомлення iншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з вiдомостями, що вiдповiдно до закону становлять комерцiйну таємницю, особою, якiй цi вiдомостi були довiренi у встановленому порядку або стали вiдомi у зв'язку з виконанням службових обов'язкiв, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

     4. Схилянням до розголошення комерцiйної таємницi є спонукання особи, якiй були довiренi у встановленому порядку або стали вiдомi у зв'язку з виконанням службових обов'язкiв вiдомостi, що вiдповiдно до закону становлять комерцiйну таємницю, до розкриття цих вiдомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

     5. Неправомiрним використанням комерцiйної таємницi є впровадження у виробництво або врахування пiд час планування чи здiйснення пiдприємницької дiяльностi без дозволу уповноваженої на те особи неправомiрно здобутих вiдомостей, що становлять вiдповiдно до закону комерцiйну таємницю.

     6. За неправомiрне збирання, розголошення або використання вiдомостей, що є комерцiйною таємницею, виннi особи несуть вiдповiдальнiсть, встановлену законом.

     Стаття 37. Вiдповiдальнiсть за недобросовiсну конкуренцiю

     1. Вчинення дiй, визначених як недобросовiсна конкуренцiя, тягне за собою вiдповiдальнiсть суб'єкта господарювання згiдно з цим Кодексом або адмiнiстративну, цивiльну чи кримiнальну вiдповiдальнiсть винних осiб у випадках, передбачених законом.

     Стаття 38. Правила професiйної етики у конкуренцiї

     1. Суб'єкти господарювання за сприяння заiнтересованих органiзацiй можуть розробляти правила професiйної етики у конкуренцiї для вiдповiдних сфер господарської дiяльностi, а також для певних галузей економiки. Правила професiйної етики у конкуренцiї погоджуються з Антимонопольним комiтетом України.

     2. Правила професiйної етики у конкуренцiї можуть використовуватися при укладаннi договорiв, розробцi установчих та iнших документiв суб'єктiв господарювання.

     Стаття 39. Захист прав споживачiв

     1. Споживачi, якi перебувають на територiї України, пiд час придбання, замовлення або використання товарiв (робiт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:

     державний захист своїх прав;

     гарантований рiвень споживання;

     належну якiсть товарiв (робiт, послуг);

     безпеку товарiв (робiт, послуг);

     необхiдну, доступну та достовiрну iнформацiю про кiлькiсть, якiсть i асортимент товарiв (робiт, послуг);

     вiдшкодування збиткiв, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якостi, а також шкоди, заподiяної небезпечними для життя i здоров'я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом;

     звернення до суду та iнших уповноважених органiв влади за захистом порушених прав або законних iнтересiв.

     З метою захисту своїх прав та законних iнтересiв громадяни можуть об'єднуватися на добровiльнiй основi у громадськi органiзацiї споживачiв (об'єднання споживачiв).

     2. Держава забезпечує громадянам захист їх iнтересiв як споживачiв, надає можливiсть вiльного вибору товарiв (робiт, послуг), набуття знань i квалiфiкацiї, необхiдних для прийняття самостiйних рiшень пiд час придбання та використання товарiв (робiт, послуг) вiдповiдно до їх потреб, i гарантує придбання або одержання iншими законними способами товарiв (робiт, послуг) в обсягах, що забезпечують рiвень споживання, достатнiй для пiдтримання здоров'я i життєдiяльностi.

     3. Права споживачiв, механiзм реалiзацiї захисту цих прав та вiдносини мiж споживачами товарiв (робiт, послуг) i виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачiв та iншими законодавчими актами.

     4. Якщо чинним мiжнародним договором, згоду на обов'язковiсть якого надано Верховною Радою України, встановлено iншi правила, нiж тi, що є в законодавствi України про захист прав споживачiв, то застосовуються правила мiжнародного договору.

     Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

     1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист iнтересiв пiдприємцiв та споживачiв вiд його порушень здiйснюються Антимонопольним комiтетом України вiдповiдно до його повноважень, визначених законом.

     2. З метою запобiгання монопольному становищу окремих суб'єктiв господарювання на ринку створення, реорганiзацiя та лiквiдацiя суб'єктiв господарювання, придбання їх активiв, часток (акцiй, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань пiдприємств або перетворення органiв влади в зазначенi об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здiйснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комiтету України. Пiдстави для надання згоди на концентрацiю суб'єктiв господарювання визначаються законом.

     3. У разi якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комiтет України, має право прийняти рiшення про примусовий подiл монопольних утворень. Строк виконання такого рiшення не може бути меншим шести мiсяцiв.

     4. Примусовий подiл не застосовується у разi:

     неможливостi органiзацiйного або територiального вiдокремлення пiдприємств або структурних пiдроздiлiв;

     наявностi тiсного технологiчного зв'язку пiдприємств, структурних пiдроздiлiв, якщо частка внутрiшнього обороту в загальному обсязi валової продукцiї пiдприємства (об'єднання тощо) становить менше тридцяти вiдсоткiв.

     5. Реорганiзацiя монопольного утворення, що пiдлягає примусовому подiлу, здiйснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

     6. Антимонопольний комiтет України та його територiальнi вiддiлення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовiсну конкуренцiю та iншi справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбаченi законом.

     7. Рiшення Антимонопольного комiтету України та його територiальних вiддiлень можуть бути оскарженi до суду. Збитки, завданi незаконними рiшеннями Антимонопольного комiтету України або його територiальних вiддiлень, вiдшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заiнтересованих осiб у порядку, визначеному законом.

     Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство

     1. Законодавство, що регулює вiдносини, якi виникають у зв'язку з недобросовiсною конкуренцiєю, обмеженням та попередженням монополiзму у господарськiй дiяльностi, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комiтет України, iнших законодавчих актiв.

     2. Положення цiєї глави Кодексу не поширюються на вiдносини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та iншi учасники господарських вiдносин, якщо результат їх дiяльностi проявляється лише за межами України, якщо iнше не передбачено чинним мiжнародним договором, згоду на обов'язковiсть якого надано Верховною Радою України.

     3. Законом можуть бути визначенi особливостi регулювання вiдносин, пов'язаних з недобросовiсною конкуренцiєю та монополiзмом на фiнансових ринках i ринках цiнних паперiв.

Глава 4
ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦIЙНА ДIЯЛЬНIСТЬ (ПIДПРИЄМНИЦТВО)

     Стаття 42. Пiдприємництво як вид господарської дiяльностi

     1. Пiдприємництво - це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами господарювання (пiдприємцями) з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку.

     Стаття 43. Свобода пiдприємницької дiяльностi

     1. Пiдприємцi мають право без обмежень самостiйно здiйснювати будь-яку пiдприємницьку дiяльнiсть, яку не заборонено законом.

     2. Особливостi здiйснення окремих видiв пiдприємництва встановлюються законодавчими актами.

     3. Перелiк видiв господарської дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню, а також перелiк видiв дiяльностi, пiдприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

     4. Здiйснення пiдприємницької дiяльностi забороняється органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування.

     Пiдприємницька дiяльнiсть посадових i службових осiб органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статтi 64 Конституцiї України.

     Стаття 44. Принципи пiдприємницької дiяльностi

     1. Пiдприємництво здiйснюється на основi:

     вiльного вибору пiдприємцем видiв пiдприємницької дiяльностi;

     самостiйного формування пiдприємцем програми дiяльностi, вибору постачальникiв i споживачiв продукцiї, що виробляється, залучення матерiально-технiчних, фiнансових та iнших видiв ресурсiв, використання яких не обмежено законом, встановлення цiн на продукцiю та послуги вiдповiдно до закону;

     вiльного найму пiдприємцем працiвникiв;

     комерцiйного розрахунку та власного комерцiйного ризику;

     вiльного розпорядження прибутком, що залишається у пiдприємця пiсля сплати податкiв, зборiв та iнших платежiв, передбачених законом;

     самостiйного здiйснення пiдприємцем зовнiшньоекономiчної дiяльностi, використання пiдприємцем належної йому частки валютної виручки на свiй розсуд.

     Стаття 45. Органiзацiйнi форми пiдприємництва

     1. Пiдприємництво в Українi здiйснюється в будь-яких органiзацiйних формах, передбачених законом, на вибiр пiдприємця.

     2. Порядок створення, державної реєстрацiї, дiяльностi, реорганiзацiї та лiквiдацiї суб'єктiв пiдприємництва окремих органiзацiйних форм визначається цим Кодексом та iншими законами.

     3. Щодо громадян та юридичних осiб, для яких пiдприємницька дiяльнiсть не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх дiяльностi, яка за своїм характером є пiдприємницькою.

     Стаття 46. Право найму працiвникiв i соцiальнi гарантiї щодо використання їх працi

     1. Пiдприємцi мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх працi. При укладеннi трудового договору (контракту, угоди) пiдприємець зобов'язаний забезпечити належнi i безпечнi умови працi, оплату працi не нижчу вiд визначеної законом та її своєчасне одержання працiвниками, а також iншi соцiальнi гарантiї, включаючи соцiальне й медичне страхування та соцiальне забезпечення вiдповiдно до законодавства України.

     Стаття 47. Загальнi гарантiї прав пiдприємцiв

     1. Держава гарантує усiм пiдприємцям, незалежно вiд обраних ними органiзацiйних форм пiдприємницької дiяльностi, рiвнi права та рiвнi можливостi для залучення i використання матерiально-технiчних, фiнансових, трудових, iнформацiйних, природних та iнших ресурсiв.

     2. Забезпечення пiдприємця матерiально-технiчними та iншими ресурсами, що централiзовано розподiляються державою, здiйснюється з метою виконання пiдприємцем поставок, робiт чи послуг для прiоритетних державних потреб.

     3. Держава гарантує недоторканнiсть майна i забезпечує захист майнових прав пiдприємця. Вилучення державою або органами мiсцевого самоврядування у пiдприємця основних i оборотних фондiв, iншого майна допускається вiдповiдно до статтi 41 Конституцiї України на пiдставах i в порядку, передбачених законом.

     4. Збитки, завданi пiдприємцю внаслiдок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами мiсцевого самоврядування його майнових прав, вiдшкодовуються пiдприємцю вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.

     5. Пiдприємець або громадянин, який працює у пiдприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язкiв, з вiдшкодуванням пiдприємцю вiдповiдних збиткiв органом, який приймає таке рiшення. Спори про вiдшкодування збиткiв вирiшуються судом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2005р. N 3205-IV)

     Стаття 48. Державна пiдтримка пiдприємництва

     1. З метою створення сприятливих органiзацiйних та економiчних умов для розвитку пiдприємництва органи влади на умовах i в порядку, передбачених законом:

     надають пiдприємцям земельнi дiлянки, передають державне майно, необхiдне для здiйснення пiдприємницької дiяльностi;

     сприяють пiдприємцям в органiзацiї матерiально-технiчного забезпечення та iнформацiйного обслуговування їх дiяльностi, пiдготовцi кадрiв;

     здiйснюють первiсне облаштування неосвоєних територiй об'єктами виробничої i соцiальної iнфраструктури з продажем або передачею їх пiдприємцям у визначеному законом порядку;

     стимулюють модернiзацiю технологiї, iнновацiйну дiяльнiсть, освоєння пiдприємцями нових видiв продукцiї та послуг;

     подають пiдприємцям iншi види допомоги.

     2. Держава сприяє розвитку малого пiдприємництва, створює необхiднi умови для цього.

     Стаття 49. Вiдповiдальнiсть суб'єктiв пiдприємництва

     1. Пiдприємцi зобов'язанi не завдавати шкоди довкiллю, не порушувати права та законнi iнтереси громадян i їх об'єднань, iнших суб'єктiв господарювання, установ, органiзацiй, права мiсцевого самоврядування i держави.

     2. За завданi шкоду i збитки пiдприємець несе майнову та iншу встановлену законом вiдповiдальнiсть.

     Стаття 50. Дiяльнiсть iноземних пiдприємцiв в Українi

     1. Особливостi здiйснення пiдприємницької дiяльностi на територiї України, на її континентальному шельфi та у виключнiй (морськiй) економiчнiй зонi iноземними юридичними особами, громадянами визначаються цим Кодексом та iншими законами України.

     2. У разi якщо чинним мiжнародним договором, згоду на обов'язковiсть якого надано Верховною Радою України, встановлено iншi правила щодо пiдприємництва, нiж тi, що передбачено законодавством України, застосовуються правила мiжнародного договору. Правила мiжнародних договорiв України, чинних на момент прийняття Конституцiї України, застосовуються вiдповiдно до Конституцiї України в порядку, визначеному цими мiжнародними договорами.

     Стаття 51. Припинення пiдприємницької дiяльностi

     1. Пiдприємницька дiяльнiсть припиняється:

     з власної iнiцiативи пiдприємця;

     у разi закiнчення строку дiї лiцензiї;

     у разi припинення iснування пiдприємця;

     на пiдставi рiшення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та iншими законами.

     2. Порядок припинення дiяльностi пiдприємця встановлюється законом вiдповiдно до вимог цього Кодексу.

Глава 5
НЕКОМЕРЦIЙНА ГОСПОДАРСЬКА ДIЯЛЬНIСТЬ

     Стаття 52. Некомерцiйне господарювання

     1. Некомерцiйне господарювання - це самостiйна систематична господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економiчних, соцiальних та iнших результатiв без мети одержання прибутку.

     2. Некомерцiйна господарська дiяльнiсть здiйснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторiв економiки у галузях (видах дiяльностi), в яких вiдповiдно до статтi 12 цього Кодексу забороняється пiдприємництво, на основi рiшення вiдповiдного органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування. Некомерцiйна господарська дiяльнiсть може здiйснюватися також iншими суб'єктами господарювання, яким здiйснення господарської дiяльностi у формi пiдприємництва забороняється законом.

     3. Не можуть здiйснювати некомерцiйну господарську дiяльнiсть органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи.

     Стаття 53. Органiзацiйнi форми здiйснення некомерцiйної господарської дiяльностi

     1. Некомерцiйна господарська дiяльнiсть може здiйснюватися суб'єктами господарювання на основi права власностi або права оперативного управлiння в органiзацiйних формах, якi визначаються власником або вiдповiдним органом управлiння чи органом мiсцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та iншими законами.

     2. Порядок створення, державної реєстрацiї, дiяльностi, реорганiзацiї та лiквiдацiї суб'єктiв господарювання окремих органiзацiйних форм некомерцiйної господарської дiяльностi визначається цим Кодексом та iншими законами.

     3. У разi якщо господарська дiяльнiсть громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерцiйного господарювання, набуває характеру пiдприємницької дiяльностi, до неї застосовуються положення цього Кодексу та iнших законiв, якими регулюється пiдприємництво.

     Стаття 54. Регулювання некомерцiйної господарської дiяльностi

     1. На суб'єктiв господарювання, якi здiйснюють некомерцiйну господарську дiяльнiсть, поширюються загальнi вимоги щодо регулювання господарської дiяльностi з урахуванням особливостей її здiйснення рiзними суб'єктами господарювання, якi визначаються цим Кодексом та iншими законодавчими актами.

     2. При укладеннi трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здiйснює некомерцiйну господарську дiяльнiсть, зобов'язаний забезпечити належнi i безпечнi умови працi, її оплату не нижчу вiд визначеного законом мiнiмального розмiру, а також забезпечити iншi соцiальнi гарантiї, передбаченi законом.

Роздiл II
СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 6
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 55. Поняття суб'єкта господарювання

     1. Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських вiдносин, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть, реалiзуючи господарську компетенцiю (сукупнiсть господарських прав та обов'язкiв), мають вiдокремлене майно i несуть вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крiм випадкiв, передбачених законодавством.

     2. Суб'єктами господарювання є:

     1) господарськi органiзацiї - юридичнi особи, створенi вiдповiдно до Цивiльного кодексу України, державнi, комунальнi та iншi пiдприємства, створенi вiдповiдно до цього Кодексу, а також iншi юридичнi особи, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi в установленому законом порядку;

     2) громадяни України, iноземцi та особи без громадянства, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi вiдповiдно до закону як пiдприємцi.

     3) виключено

     3. Суб'єкти господарювання залежно вiд кiлькостi працюючих та доходiв вiд будь-якої дiяльностi за рiк можуть належати до суб'єктiв малого пiдприємництва, у тому числi до суб'єктiв мiкропiдприємництва, середнього або великого пiдприємництва.

     Суб'єктами мiкропiдприємництва є:

     фiзичнi особи, зареєстрованi в установленому законом порядку як фiзичнi особи - пiдприємцi, у яких середня кiлькiсть працiвникiв за звiтний перiод (календарний рiк) не перевищує 10 осiб та рiчний дохiд вiд будь-якої дiяльностi не перевищує суму, еквiвалентну 2 мiльйонам євро, визначену за середньорiчним курсом Нацiонального банку України;

     юридичнi особи - суб'єкти господарювання будь-якої органiзацiйно-правової форми та форми власностi, у яких середня кiлькiсть працiвникiв за звiтний перiод (календарний рiк) не перевищує 10 осiб та рiчний дохiд вiд будь-якої дiяльностi не перевищує суму, еквiвалентну 2 мiльйонам євро, визначену за середньорiчним курсом Нацiонального банку України.

     Суб'єктами малого пiдприємництва є:

     фiзичнi особи, зареєстрованi в установленому законом порядку як фiзичнi особи - пiдприємцi, у яких середня кiлькiсть працiвникiв за звiтний перiод (календарний рiк) не перевищує 50 осiб та рiчний дохiд вiд будь-якої дiяльностi не перевищує суму, еквiвалентну 10 мiльйонам євро, визначену за середньорiчним курсом Нацiонального банку України;

     юридичнi особи - суб'єкти господарювання будь-якої органiзацiйно-правової форми та форми власностi, у яких середня кiлькiсть працiвникiв за звiтний перiод (календарний рiк) не перевищує 50 осiб та рiчний дохiд вiд будь-якої дiяльностi не перевищує суму, еквiвалентну 10 мiльйонам євро, визначену за середньорiчним курсом Нацiонального банку України.

     Суб'єктами великого пiдприємництва є юридичнi особи - суб'єкти господарювання будь-якої органiзацiйно-правової форми та форми власностi, у яких середня кiлькiсть працiвникiв за звiтний перiод (календарний рiк) перевищує 250 осiб та рiчний дохiд вiд будь-якої дiяльностi перевищує суму, еквiвалентну 50 мiльйонам євро, визначену за середньорiчним курсом Нацiонального банку України.

     Iншi суб'єкти господарювання належать до суб'єктiв середнього пiдприємництва.

     4. Суб'єкти господарювання реалiзують свою господарську компетенцiю на основi права власностi, права господарського вiдання, права оперативного управлiння вiдповiдно до визначення цiєї компетенцiї у цьому Кодексi та iнших законах.

     5. Суб'єкти господарювання - господарськi органiзацiї, якi дiють на основi права власностi, права господарського вiдання чи оперативного управлiння, мають статус юридичної особи, що визначається цивiльним законодавством та цим Кодексом.

     6. Суб'єкти господарювання, зазначенi у пунктi першому частини другої цiєї статтi, мають право вiдкривати свої фiлiї, представництва, iншi вiдокремленi пiдроздiли без створення юридичної особи.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV, вiд 22.03.2012р. N 4618-VI)

     Стаття 551. Фiктивна дiяльнiсть суб'єкта господарювання

     1. Ознаки фiктивностi, що дають пiдстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення дiяльностi фiзичною особою - пiдприємцем, в тому числi визнання реєстрацiйних документiв недiйсними:

     зареєстровано (перереєстровано) на недiйснi (втраченi, загубленi) та пiдробленi документи;

     незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрацiї передбачено законодавством;

     зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрацiї фiзичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володiння чи управлiння пiдставним (неiснуючим), померлим, безвiсти зниклим особам або таким особам, що не мали намiру провадити фiнансово-господарську дiяльнiсть або реалiзовувати повноваження;

     зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фiнансово-господарську дiяльнiсть без вiдома та згоди його засновникiв та призначених у законному порядку керiвникiв.

(Доповнено статтею 551 згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI)

     Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання

     1. Суб'єкт господарювання - господарська органiзацiя, яка може бути утворена за рiшенням власника (власникiв) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спецiально передбачених законодавством, також за рiшенням iнших органiв, органiзацiй i фiзичних осiб шляхом заснування нової господарської органiзацiї, злиття, приєднання, видiлу, подiлу, перетворення дiючої (дiючих) господарської органiзацiї (господарських органiзацiй) з додержанням вимог законодавства.

     2. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового подiлу (видiлу) дiючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органiв вiдповiдно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

     3. Створення суб'єктiв господарювання здiйснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

     4. Суб'єкт господарювання може створюватися та дiяти на пiдставi модельного статуту, затвердженого Кабiнетом Мiнiстрiв України, що пiсля його прийняття учасниками стає установчим документом.

     5. Якщо суб'єкт господарювання створюється та дiє на пiдставi модельного статуту в рiшеннi про його створення, яке пiдписується усiма засновниками, зазначаються вiдомостi про його найменування, мету i предмет господарської дiяльностi, а також iнформацiя про провадження дiяльностi на основi модельного статуту.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 57. Установчi документи

     1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рiшення про його утворення або засновницький договiр, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

     2. В установчих документах повиннi бути зазначенi найменування суб'єкта господарювання, мета i предмет господарської дiяльностi, склад i компетенцiя його органiв управлiння, порядок прийняття ними рiшень, порядок формування майна, розподiлу прибуткiв та збиткiв, умови його реорганiзацiї та лiквiдацiї, якщо iнше не передбачено законом.

     3. У засновницькому договорi засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спiльної дiяльностi щодо його утворення, умови передачi йому свого майна, порядок розподiлу прибуткiв i збиткiв, управлiння дiяльнiстю суб'єкта господарювання та участi в ньому засновникiв, порядок вибуття та входження нових засновникiв, iншi умови дiяльностi суб'єкта господарювання, якi передбаченi законом, а також порядок його реорганiзацiї та лiквiдацiї вiдповiдно до закону.

     4. Статут суб'єкта господарювання повинен мiстити вiдомостi про його найменування, мету i предмет дiяльностi, розмiр i порядок утворення статутного капiталу та iнших фондiв, порядок розподiлу прибуткiв i збиткiв, про органи управлiння i контролю, їх компетенцiю, про умови реорганiзацiї та лiквiдацiї суб'єкта господарювання, а також iншi вiдомостi, пов'язанi з особливостями органiзацiйної форми суб'єкта господарювання, передбаченi законодавством. Статут може мiстити й iншi вiдомостi, що не суперечать законодавству.

     Положенням визначається господарська компетенцiя органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування чи iнших суб'єктiв у випадках, визначених законом.

     5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або iншими суб'єктами вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 03.03.2005р. N 2452-IV, вiд 22.12.2010р. N 2850-VI)

     Стаття 58. Державна реєстрацiя суб'єкта господарювання

     1. Суб'єкт господарювання пiдлягає державнiй реєстрацiї як юридична особа чи фiзична особа - пiдприємець у порядку, визначеному законом.

     2. Вiдкриття суб'єктом господарювання фiлiй (вiддiлень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрацiї.

     Вiдомостi про вiдокремленi пiдроздiли суб'єктiв господарювання залучаються до її реєстрацiйної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

(У редакцiї Закону України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 581. Печатки суб'єкта господарювання

     1. Суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй дiяльностi печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.

     2. Вiдбиток печатки не може бути обов'язковим реквiзитом будь-якого документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу мiсцевого самоврядування. Копiя документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу мiсцевого самоврядування, вважається засвiдченою у встановленому порядку, якщо на такiй копiї проставлено пiдпис уповноваженої особи такого суб'єкта господарювання або особистий пiдпис фiзичної особи - пiдприємця. Орган державної влади або орган мiсцевого самоврядування не вправi вимагати нотарiального засвiдчення вiрностi копiї документа у разi, якщо така вимога не встановлена законом.

     3. Наявнiсть або вiдсутнiсть вiдбитка печатки суб'єкта господарювання на документi не створює юридичних наслiдкiв.

     4. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здiйснюється без одержання будь-яких документiв дозвiльного характеру.

(Доповнено статтею 581 згiдно iз Законом України вiд 15.04.2014р. N 1206-VII, у редакцiї Закону України вiд 23.03.2017р. N 1982-VIII)

     Стаття 59. Припинення суб'єкта господарювання

     1. Припинення суб'єкта господарювання здiйснюється вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI, вiд 19.05.2011р. N 3384-VI, вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII, у редакцiї Закону України вiд 13.05.2014р. N 1258-VII)

     Стаття 60. Виключена.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV, вiд 02.12.2010р. N 2756-VI, вiд 10.10.2013р. N 642-VII, виключена згiдно iз Законом України вiд 13.05.2014р. N 1258-VII)

     Стаття 61. Виключена.

(У редакцiї Закону України вiд 19.05.2011р. N 3384-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 13.05.2014р. N 1258-VII)

Глава 7
ПIДПРИЄМСТВО

     Стаття 62. Пiдприємство як органiзацiйна форма господарювання

     1. Пiдприємство - самостiйний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом мiсцевого самоврядування, або iншими суб'єктами для задоволення суспiльних та особистих потреб шляхом систематичного здiйснення виробничої, науково-дослiдної, торговельної, iншої господарської дiяльностi в порядку, передбаченому цим Кодексом та iншими законами.

     2. Пiдприємства можуть створюватись як для здiйснення пiдприємництва, так i для некомерцiйної господарської дiяльностi.

     3. Пiдприємство, якщо законом не встановлено iнше, дiє на основi статуту або модельного статуту. Пiдприємства незалежно вiд форми власностi, органiзацiйно-правової форми, а також установчих документiв, на основi яких вони створенi та дiють, мають рiвнi права та обов'язки.

     4. Пiдприємство є юридичною особою, має вiдокремлене майно, самостiйний баланс, рахунки в установах банкiв та може мати печатки.

     5. Пiдприємство не має у своєму складi iнших юридичних осiб.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI, вiд 15.04.2014р. N 1206-VII)

     Стаття 63. Види та органiзацiйнi форми пiдприємств

     1. Залежно вiд форм власностi, передбачених законом, в Українi можуть дiяти пiдприємства таких видiв:

     приватне пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

     пiдприємство, що дiє на основi колективної власностi (пiдприємство колективної власностi);

     комунальне пiдприємство, що дiє на основi комунальної власностi територiальної громади;

     державне пiдприємство, що дiє на основi державної власностi;

     пiдприємство, засноване на змiшанiй формi власностi (на базi об'єднання майна рiзних форм власностi);

     спiльне комунальне пiдприємство, що дiє на договiрних засадах спiльного фiнансування (утримання) вiдповiдними територiальними громадами - суб'єктами спiвробiтництва.

     В Українi можуть дiяти також iншi види пiдприємств, передбаченi законом.

     2. У разi якщо в статутному капiталi пiдприємства iноземна iнвестицiя становить не менш як десять вiдсоткiв, воно визнається пiдприємством з iноземними iнвестицiями. Пiдприємство, в статутному капiталi якого iноземна iнвестицiя становить сто вiдсоткiв, вважається iноземним пiдприємством.

     3. Залежно вiд способу утворення (заснування) та формування статутного капiталу в Українi дiють пiдприємства унiтарнi та корпоративнi.

     4. Унiтарне пiдприємство створюється одним засновником, який видiляє необхiдне для того майно, формує вiдповiдно до закону статутний капiтал, не подiлений на частки (паї), затверджує статут, розподiляє доходи, безпосередньо або через керiвника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого пiдприємства у разi її утворення), керує пiдприємством i формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирiшує питання реорганiзацiї та лiквiдацiї пiдприємства. Унiтарними є пiдприємства державнi, комунальнi, пiдприємства, заснованi на власностi об'єднання громадян, релiгiйної органiзацiї або на приватнiй власностi засновника.

     5. Корпоративне пiдприємство утворюється, як правило, двома або бiльше засновниками за їх спiльним рiшенням (договором), дiє на основi об'єднання майна та/або пiдприємницької чи трудової дiяльностi засновникiв (учасникiв), їх спiльного управлiння справами, на основi корпоративних прав, у тому числi через органи, що ними створюються, участi засновникiв (учасникiв) у розподiлi доходiв та ризикiв пiдприємства. Корпоративними є кооперативнi пiдприємства, пiдприємства, що створюються у формi господарського товариства, а також iншi пiдприємства, в тому числi заснованi на приватнiй власностi двох або бiльше осiб.

     6. Особливостi правового статусу унiтарних i корпоративних пiдприємств встановлюються цим Кодексом, iншими законодавчими актами.

     7. Частину сьому виключено.

     8. У випадках iснування залежностi вiд iншого пiдприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, пiдприємство визнається дочiрнiм.

     9. Для пiдприємств певного виду та органiзацiйних форм законами можуть встановлюватися особливостi господарювання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.09.2008р. N 523-VI, вiд 22.03.2012р. N 4618-VI, вiд 17.06.2014р. N 1508-VII, вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII)

     Стаття 64. Органiзацiйна структура пiдприємства

     1. Пiдприємство може складатися з виробничих структурних пiдроздiлiв (виробництв, цехiв, вiддiлень, дiльниць, бригад, бюро, лабораторiй тощо), а також функцiональних структурних пiдроздiлiв апарату управлiння (управлiнь, вiддiлiв, бюро, служб тощо).

     2. Функцiї, права та обов'язки структурних пiдроздiлiв пiдприємства визначаються положеннями про них, якi затверджуються в порядку, визначеному статутом пiдприємства або iншими установчими документами.

     3. Пiдприємство самостiйно визначає свою органiзацiйну структуру, встановлює чисельнiсть працiвникiв i штатний розпис.

     4. Пiдприємство має право створювати фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, погоджуючи питання про розмiщення таких пiдроздiлiв пiдприємства з вiдповiдними органами мiсцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такi вiдокремленi пiдроздiли не мають статусу юридичної особи i дiють на основi положення про них, затвердженого пiдприємством. Пiдприємства можуть вiдкривати рахунки в установах банкiв через свої вiдокремленi пiдроздiли вiдповiдно до закону.

     5. Дiяльнiсть розташованих на територiї України вiдокремлених пiдроздiлiв пiдприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та iншими законами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 641. Кiнцевий вигодоодержувач пiдприємства

     1. Пiдприємства, крiм державних та комунальних пiдприємств, зобов'язанi встановлювати свого кiнцевого бенефiцiарного власника (контролера), регулярно оновлювати i зберiгати iнформацiю про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязi, передбачених законом.

     Термiн "кiнцевий бенефiцiарний власник (контролер)" розумiється у значеннi, що вживається в Законi України "Про запобiгання та протидiю легалiзацiї (вiдмиванню) доходiв, одержаних злочинним шляхом, фiнансуванню тероризму та фiнансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

(Доповнено статтею 641 згiдно iз Законом України вiд 14.10.2014р. N 1701-VII, iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 198-VIII)

     Стаття 65. Управлiння пiдприємством

     1. Управлiння пiдприємством здiйснюється вiдповiдно до його установчих документiв на основi поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна i участi в управлiннi трудового колективу.

     2. Власник здiйснює свої права щодо управлiння пiдприємством безпосередньо або через уповноваженi ним органи вiдповiдно до статуту пiдприємства чи iнших установчих документiв.

     3. Для керiвництва господарською дiяльнiстю пiдприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноваженi органи чи наглядова рада такого пiдприємства (у разi її утворення) призначає (обирає) керiвника пiдприємства, який є пiдзвiтним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовiй радi. Керiвник пiдприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разi її утворення), виконавчого органу та iнших органiв управлiння пiдприємства вiдповiдно до статуту є посадовими особами цього пiдприємства. Статутом пiдприємства посадовими особами можуть бути визнанi й iншi особи.

     4. У разi найму керiвника пiдприємства з ним укладається договiр (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки i вiдповiдальнiсть керiвника, умови його матерiального забезпечення, умови звiльнення його з посади, iншi умови найму за погодженням сторiн.

     5. Керiвник пiдприємства без доручення дiє вiд iменi пiдприємства, представляє його iнтереси в органах державної влади i органах мiсцевого самоврядування, iнших органiзацiях, у вiдносинах з юридичними особами та громадянами, формує адмiнiстрацiю пiдприємства i вирiшує питання дiяльностi пiдприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

     6. Керiвника пiдприємства може бути звiльнено з посади достроково на пiдставах, передбачених договором (контрактом) вiдповiдно до закону.

     7. На всiх пiдприємствах, якi використовують найману працю, мiж власником або уповноваженим ним органом i трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договiр, яким регулюються виробничi, трудовi та соцiальнi вiдносини трудового колективу з адмiнiстрацiєю пiдприємства. Вимоги до змiсту i порядок укладення колективних договорiв визначаються законодавством про колективнi договори.

     8. Трудовий колектив пiдприємства становлять усi громадяни, якi своєю працею беруть участь у його дiяльностi на основi трудового договору (контракту, угоди) або iнших форм, що регулюють трудовi вiдносини працiвника з пiдприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участi в управлiннi пiдприємством встановлюються статутом або iншими установчими документами вiдповiдно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремi види пiдприємств, закону про трудовi колективи.

     9. Рiшення з соцiально-економiчних питань, що стосуються дiяльностi пiдприємства, виробляються i приймаються його органами управлiння за участi трудового колективу i уповноважених ним органiв.

     10. Особливостi управлiння пiдприємствами окремих видiв (органiзацiйних форм пiдприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такi пiдприємства.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII)

     Стаття 66. Майно пiдприємства

     1. Майно пiдприємства становлять виробничi i невиробничi фонди, а також iншi цiнностi, вартiсть яких вiдображається в самостiйному балансi пiдприємства.

     2. Джерелами формування майна пiдприємства є:

     грошовi та матерiальнi внески засновникiв;

     доходи, одержанi вiд реалiзацiї продукцiї, послуг, iнших видiв господарської дiяльностi;

     доходи вiд цiнних паперiв;

     кредити банкiв та iнших кредиторiв;

     капiтальнi вкладення i дотацiї з бюджетiв;

     майно, придбане в iнших суб'єктiв господарювання, органiзацiй та громадян у встановленому законодавством порядку;

     iншi джерела, не забороненi законодавством України.

     3. Єдиний майновий комплекс пiдприємства визнається нерухомiстю i може бути об'єктом купiвлi-продажу та iнших угод, на умовах i в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими вiдповiдно до нього.

     4. Реалiзацiя майнових прав пiдприємства здiйснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, iншими законодавчими актами України.

     5. Володiння i користування природними ресурсами пiдприємство здiйснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пiльгових умовах.

     6. Пiдприємство випускає, реалiзує та придбаває цiннi папери вiдповiдно до законодавства України.

     7. Держава гарантує захист майнових прав пiдприємства. Вилучення державою у пiдприємства майна, що ним використовується, здiйснюється лише у випадках i порядку, передбачених законом.

     Стаття 67. Господарськi вiдносини пiдприємства з iншими пiдприємствами, органiзацiями, громадянами

     1. Вiдносини пiдприємства з iншими пiдприємствами, органiзацiями, громадянами в усiх сферах господарської дiяльностi здiйснюються на основi договорiв.

     2. Пiдприємства вiльнi у виборi предмета договору, визначеннi зобов'язань, iнших умов господарських взаємовiдносин, що не суперечать законодавству України.

     3. Пiдприємство має право реалiзовувати самостiйно всю продукцiю на територiї України i за її межами, якщо iнше не передбачено законом.

     4. Державнi пiдприємства, у тому числi господарськi товариства (крiм банкiв), у статутному фондi яких державi належить 50 та бiльше вiдсоткiв акцiй (часток, паїв), здiйснюють залучення внутрiшнiх довгострокових (бiльше одного року) та зовнiшнiх кредитiв (позик), надають гарантiї або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалiзує державну фiнансову полiтику, здiйснюють залучення внутрiшнiх короткострокових (до одного року) кредитiв (позик), надають гарантiї або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здiйснює функцiї управлiння державною власнiстю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3205-IV, вiд 08.07.2010р. N 2457-VI, вiд 16.10.2012р. N 5463-VI)

     Стаття 68. Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть пiдприємства

     1. Пiдприємство самостiйно здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, яка є частиною зовнiшньоекономiчної дiяльностi України i регулюється законами України, iншими прийнятими вiдповiдно до них нормативно-правовими актами.

     2. Порядок використання коштiв пiдприємства в iноземнiй валютi визначається цим Кодексом та iншими законами.

     3. Пiдприємство, яке здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, може вiдкривати за межами України свої представництва, фiлiї та виробничi пiдроздiли, утримання яких здiйснюється за кошти пiдприємства.

     Стаття 69. Соцiальна дiяльнiсть пiдприємства

     1. Питання щодо полiпшення умов працi, життя i здоров'я, гарантiї обов'язкового медичного страхування працiвникiв пiдприємства та їх сiмей, а також iншi питання соцiального розвитку вирiшуються трудовим колективом за участi власника або уповноваженого ним органу вiдповiдно до законодавства, установчих документiв пiдприємства, колективного договору.

     2. Пiдприємство забезпечує пiдготовку квалiфiкованих робiтникiв та спецiалiстiв, їх економiчне i професiйне навчання як у власних навчальних закладах, так i в iнших навчальних закладах за вiдповiдними угодами. Пiдприємство надає пiльги вiдповiдно до закону своїм працiвникам, якi навчаються без вiдриву вiд виробництва.

     3. Пенсiонери та особи з iнвалiднiстю, якi працювали до виходу на пенсiю на пiдприємствi, користуються нарiвнi з його працiвниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путiвками в оздоровчi та профiлактичнi заклади, iншими соцiальними послугами i пiльгами, що передбаченi статутом пiдприємства.

     4. Власник, органи управлiння пiдприємства зобов'язанi забезпечити для всiх працiвникiв пiдприємства належнi i безпечнi умови працi. Пiдприємство несе вiдповiдальнiсть в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатностi його працiвникiв.

     5. Пiдприємство зобов'язане забезпечити сприятливi умови працi жiнок та неповнолiтнiх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жiнок, якi мають малолiтнiх дiтей, вагiтних жiнок переводити на легшу роботу з нешкiдливими умовами працi, надавати їм iншi пiльги, передбаченi законом. Пiдприємство iз шкiдливими умовами працi створює окремi цехи, дiльницi для надання жiнкам, неповнолiтнiм та окремим категорiям працюючих бiльш легкої роботи.

     6. Пiдприємство самостiйно встановлює для своїх працiвникiв додатковi вiдпустки, скорочений робочий день та iншi пiльги, а також має право заохочувати працiвникiв iнших пiдприємств, установ, органiзацiй, якi його обслуговують.

     7. Пiдприємство має право забезпечувати додатковою пенсiєю, незалежно вiд розмiрiв державної пенсiї, працiвника, який став особою з iнвалiднiстю на даному пiдприємствi внаслiдок нещасного випадку або професiйного захворювання. У разi смертi працiвника пiдприємства при виконаннi ним службових обов'язкiв власник, пiдприємство добровiльно чи за рiшенням суду забезпечують сiм'ю працiвника допомогою вiдповiдно до закону.

     8. Пiдприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену вiдповiдно до закону кiлькiсть робочих мiсць для працевлаштування неповнолiтнiх, осiб з iнвалiднiстю, iнших категорiй громадян, якi потребують соцiального захисту. Вiдповiдальнiсть пiдприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

     Стаття 70. Об'єднання пiдприємств

     1. Пiдприємства мають право на добровiльних засадах об'єднувати свою господарську дiяльнiсть (виробничу, комерцiйну та iншi види дiяльностi) на умовах i в порядку, встановлених цим Кодексом та iншими законами.

     2. За рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України або органiв, до повноважень яких належить управлiння державними або комунальними пiдприємствами, можуть утворюватися об'єднання пiдприємств на умовах i в порядку, встановлених цим Кодексом та iншими законами.

     3. Види об'єднань пiдприємств, їх загальний статус, а також основнi вимоги щодо здiйснення ними господарської дiяльностi визначаються цим Кодексом, iншi питання їх дiяльностi регулюються законодавством України.

     Стаття 71. Облiк i звiтнiсть пiдприємства

     1. Облiк i звiтнiсть пiдприємства здiйснюються вiдповiдно до вимог статтi 19 цього Кодексу та iнших нормативно-правових актiв.

     2. Вiдомостi, не передбаченi законом, пiдприємство надає органам державної влади, органам мiсцевого самоврядування, iншим пiдприємствам, установам, органiзацiям на договiрнiй основi або в порядку, передбаченому установчими документами пiдприємства.

     Стаття 72. Законодавство про пiдприємства

     1. Пiдприємства в Українi здiйснюють свою дiяльнiсть вiдповiдно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо iнше щодо пiдприємств окремих видiв не передбачено цим Кодексом та iншими законами, прийнятими вiдповiдно до цього Кодексу.

     2. Якщо чинним мiжнародним договором України, згоду на обов'язковiсть якого надано Верховною Радою України, встановлено правила iншi, нiж тi, якi передбаченi законодавством про пiдприємства, то застосовуються правила мiжнародного договору.

Глава 8
ДЕРЖАВНI ТА КОМУНАЛЬНI УНIТАРНI ПIДПРИЄМСТВА

     Стаття 73. Поняття державного унiтарного пiдприємства

     1. Державне унiтарне пiдприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базi вiдокремленої частини державної власностi, як правило, без подiлу її на частки, i входить до сфери його управлiння.

     2. Орган державної влади, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, є представником власника i виконує його функцiї у межах, визначених цим Кодексом та iншими законодавчими актами.

     3. Майно державного унiтарного пiдприємства перебуває у державнiй власностi i закрiплюється за таким пiдприємством на правi господарського вiдання чи правi оперативного управлiння.

     4. Найменування державного унiтарного пiдприємства повинно мiстити слова "державне пiдприємство".

     5. Державне унiтарне пiдприємство не несе вiдповiдальностi за зобов'язаннями власника i органу влади, до сфери управлiння якого воно входить.

     6. Органами управлiння державного унiтарного пiдприємства є:

     керiвник пiдприємства, який призначається (обирається) суб'єктом управлiння об'єктами державної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством, або наглядовою радою такого пiдприємства (у разi її утворення) i є пiдзвiтним органу, який його призначив (обрав);

     наглядова рада пiдприємства (у разi її утворення), яка в межах компетенцiї, визначеної статутом пiдприємства та законом, контролює i регулює дiяльнiсть керiвника пiдприємства.

     Наглядова рада державного унiтарного пiдприємства утворюється за рiшенням суб'єкта управлiння об'єктами державної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством. Порядок утворення, органiзацiї дiяльностi та лiквiдацiї наглядової ради державного унiтарного пiдприємства (крiм пiдприємств оборонно-промислового комплексу) та її комiтетiв визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України та переглядається не рiдше нiж раз на п'ять рокiв. Порядок утворення, органiзацiї дiяльностi та лiквiдацiї наглядової ради державного унiтарного пiдприємства оборонно-промислового комплексу визначається вiдповiдно до Закону України "Про особливостi управлiння об'єктами державної власностi в оборонно-промисловому комплексi".

     Особливостi управлiння державним унiтарним пiдприємством визначаються Законом України "Про управлiння об'єктами державної власностi".

     Особливостi управлiння державним унiтарним пiдприємством оборонно-промислового комплексу визначаються Законом України "Про особливостi управлiння об'єктами державної власностi в оборонно-промисловому комплексi".

     7. Законом можуть бути визначенi особливостi статусу керiвника державного унiтарного пiдприємства, в тому числi встановлено пiдвищену вiдповiдальнiсть керiвника за результати роботи пiдприємства.

     8. Рiчна фiнансова звiтнiсть державного унiтарного пiдприємства може пiдлягати обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором. Критерiї вiднесення державних унiтарних пiдприємств до таких, фiнансова звiтнiсть яких пiдлягає обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором, визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України залежно вiд балансової вартостi активiв державних унiтарних пiдприємств.

     Державне унiтарне пiдприємство оприлюднює iнформацiю про свою дiяльнiсть, крiм випадкiв, встановлених законом, шляхом розмiщення її на власнiй веб-сторiнцi (веб-сайтi) або на офiцiйному веб-сайтi суб'єкта управлiння об'єктами державної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством, у строки та в порядку, визначенi Кабiнетом Мiнiстрiв України. Доступ до таких веб-сторiнок та веб-сайтiв є цiлодобовим i безоплатним.

     Обов'язковому оприлюдненню пiдлягає така iнформацiя:

     цiлi дiяльностi державного унiтарного пiдприємства та стан їх досягнення;

     квартальна, рiчна фiнансова звiтнiсть державного унiтарного пiдприємства за останнi три роки, включаючи (за наявностi) видатки на виконання некомерцiйних цiлей державної полiтики та джерела їх фiнансування;

     аудиторськi висновки щодо рiчної фiнансової звiтностi державного унiтарного пiдприємства за останнi три роки, якщо аудит проводився вiдповiдно до вимоги закону або за рiшенням наглядової ради державного унiтарного пiдприємства (у разi її утворення) або суб'єкта управлiння об'єктами державної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством;

     статут державного унiтарного пiдприємства у чиннiй редакцiї, а також у редакцiях, що дiяли ранiше;

     бiографiчна довiдка (включаючи професiйну характеристику) керiвника державного унiтарного пiдприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);

     бiографiчнi довiдки (включаючи професiйнi характеристики) членiв наглядової ради (у разi її утворення) державного унiтарного пiдприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах iнших суб'єктiв господарювання, а також зазначається, хто iз членiв наглядової ради державного унiтарного пiдприємства є незалежним;

     рiчнi звiти наглядової ради та керiвника державного унiтарного пiдприємства;

     структура, принципи формування i розмiр винагороди керiвника та членiв наглядової ради державного унiтарного пiдприємства, включаючи компенсацiйнi пакети i додатковi блага, якi вони отримують (або на отримання яких мають право) пiд час виконання посадових обов'язкiв, а також у зв'язку iз звiльненням (термiн "додаткове благо" вживається у значеннi, визначеному в Податковому кодексi України);

     рiшення суб'єкта управлiння об'єктами державної власностi щодо державного унiтарного пiдприємства;

     опис iстотних передбачуваних факторiв ризику, що можуть вплинути на операцiї та результати дiяльностi державного унiтарного пiдприємства, та заходи щодо управлiння такими ризиками;

     вiдомостi про договори, учасником яких є державне унiтарне пiдприємство, iнформацiя про якi пiдлягає оприлюдненню вiдповiдно до Закону України "Про вiдкритiсть використання публiчних коштiв";

     iнформацiя про операцiї та зобов'язання державного унiтарного пiдприємства з державним та/або мiсцевим бюджетом, державними та/або мiсцевими установами, пiдприємствами та органiзацiями, включаючи договiрнi зобов'язання державного унiтарного пiдприємства (фiнансовi та нефiнансовi), що виникають у результатi державно-приватного партнерства.

     Державне унiтарне пiдприємство оприлюднює рiчну фiнансову звiтнiсть разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився вiдповiдно до вимоги закону або за рiшенням наглядової ради державного унiтарного пiдприємства (у разi її утворення) або суб'єкта управлiння об'єктами державної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством до 30 квiтня року, що настає за звiтним перiодом.

     Вiдповiдальнiсть за оприлюднення та достовiрнiсть iнформацiї, визначеної цiєю статтею, несе керiвник державного унiтарного пiдприємства вiдповiдно до законiв України та умов укладеного з ним контракту.

     9. Державнi унiтарнi пiдприємства дiють як державнi комерцiйнi пiдприємства або казеннi пiдприємства.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII, вiд 21.12.2017р. N 2258-VIII)

     Стаття 731. Господарське зобов'язання державного унiтарного пiдприємства, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть

     1. Господарське зобов'язання державного унiтарного пiдприємства, предмет якого пiдпадає пiд ознаки, визначенi частиною третьою цiєї статтi, i яке укладається з особою, заiнтересованою у його вчиненнi, вiд iменi або за рахунок, або в iнтересах такої особи, є господарським зобов'язанням, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть.

     2. Особою, заiнтересованою у вчиненнi господарського зобов'язання, є:

     посадова особа органiв управлiння державного унiтарного пiдприємства;

     посадова особа органу, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство, якщо така особа є особою, вiдповiдальною за прийняття рiшення щодо надання згоди на вчинення таким державним унiтарним пiдприємством господарського договору;

     член сiм'ї посадової особи, зазначеної в абзацах другому i третьому цiєї частини, - чоловiк (дружина), особи, якi спiльно проживають, пов'язанi спiльним побутом, мають взаємнi права та обов'язки, батьки (усиновителi), опiкун (пiклувальник), брат, сестра, дiти та їхнi чоловiки (дружини);

     юридична особа, в якiй будь-яка з осiб, зазначених в абзацах другому - четвертому цiєї частини, є кiнцевим бенефiцiарним власником (контролером) або членом органу управлiння, органу, який здiйснює функцiї контролю та/або нагляду.

     Особи (разом або окремо), зазначенi в абзацах другому - п'ятому цiєї частини, мають вiдповiдати принаймнi однiй iз таких ознак:

     бути сторонами такого господарського зобов'язання або членами виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;

     отримувати винагороду за вчинення такого господарського зобов'язання вiд державного унiтарного пiдприємства (посадових осiб органiв управлiння державного унiтарного пiдприємства) або вiд особи, яка є стороною господарського зобов'язання;

     внаслiдок такого господарського зобов'язання набувати майно, будь-якi майновi права, вигоди або блага;

     брати участь у господарському зобов'язаннi як представники або посередники (крiм представництва державного унiтарного пiдприємства посадовими особами).

     3. Дiя цiєї статтi поширюється на господарськi зобов'язання державних унiтарних пiдприємств, предметом яких є:

     вiдчуження або придбання за одним договором або декiлькома пов'язаними договорами товарiв або iншого майна, балансова вартiсть якого перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання (крiм випадкiв отримання державним унiтарним пiдприємством у власнiсть товарiв або майна безоплатно або за одну гривню);

     передача або отримання в оренду, iнше платне користування товарiв або майна, балансова вартiсть яких перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання;

     передача державним унiтарним пiдприємством у безоплатне користування товарiв або iншого майна, балансова вартiсть якого перевищує 20 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання;

     виконання або замовлення робiт або надання послуг, ринкова вартiсть яких перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання (крiм випадкiв отримання державним унiтарним пiдприємством результатiв робiт або послуг безоплатно або за одну гривню);

     надання або отримання позики, iншого фiнансування на поворотнiй, безповоротнiй або частково поворотнiй основi на суму, що перевищує 50 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання (крiм випадкiв отримання державним унiтарним пiдприємством позики або iншого фiнансування безоплатно або за одну гривню);

     надання державним унiтарним пiдприємством застави, поручительства або iншого забезпечення виконання зобов'язань, розмiр яких перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання.

     Статутом державного унiтарного пiдприємства може бути встановлено нижче граничне значення вартостi майна, робiт або послуг чи суми коштiв, що є предметом господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть.

     4. Господарське зобов'язання iз заiнтересованiстю пiдлягає погодженню наглядовою радою державного унiтарного пiдприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управлiння якого вiдноситься державне унiтарне пiдприємство, в порядку, передбаченому цiєю статтею.

     Особа, яка є заiнтересованою у вчиненнi господарського зобов'язання, повинна протягом трьох робочих днiв з моменту виникнення у неї заiнтересованостi, але до вчинення господарського зобов'язання, подати на розгляд наглядової ради, а у випадках, передбачених частиною дев'ятою цiєї статтi, - органу, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство:

     проект господарського зобов'язання iз зазначенням вартостi одиницi товару або послуг, якщо вона передбачена господарським зобов'язанням, i загальної суми господарського зобов'язання, передбаченого частиною третьою цiєї статтi;

     iнформацiю з посиланням на конкретнi норми частини другої цiєї статтi iз зазначенням ознаки заiнтересованостi особи у вчиненнi господарського зобов'язання.

     5. Наглядова рада державного унiтарного пiдприємства протягом 10 робочих днiв з дня отримання iнформацiї, передбаченої частиною четвертою цiєї статтi, приймає одне з таких рiшень:

     про надання згоди на вчинення господарського зобов'язання;

     про вiдмову у вчиненнi вiдповiдного господарського зобов'язання;

     про передачу питання на розгляд органу, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство.

     6. Наглядова рада або орган, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство, з метою проведення оцiнки господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, на вiдповiднiсть його умов звичайним ринковим умовам може залучити суб'єкта оцiночної дiяльностi.

     7. Якщо заiнтересована у вчиненнi господарського зобов'язання особа є членом наглядової ради державного унiтарного пiдприємства, вона не має права голосу пiд час прийняття рiшення щодо надання згоди на вчинення такого господарського зобов'язання.

     Якщо заiнтересована у вчиненнi господарського зобов'язання особа є особою, зазначеною в абзацi третьому частини другої цiєї статтi, вирiшення конфлiкту iнтересiв вiдбувається в порядку, передбаченому законодавством про запобiгання корупцiї.

     8. Рiшення про надання згоди на вчинення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, приймається бiльшiстю голосiв членiв наглядової ради, якi не є заiнтересованими у вчиненнi такого господарського зобов'язання.

     9. Рiшення про надання згоди на вчинення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, виноситься на розгляд органу, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство, якщо:

     на пiдприємствi не утворена наглядова рада;

     наглядова рада ухвалила рiшення про передачу питання на розгляд органу, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство, iз зазначенням мотивiв такого рiшення;

     бiльшiсть членiв наглядової ради є заiнтересованими у вчиненнi господарського зобов'язання;

     балансова вартiсть майна або послуг чи сума коштiв, що пiдлягають наданню, вiдчуженню, отриманню або передачi вiдповiдно до господарського зобов'язання, передбаченого частиною третьою цiєї статтi, перевищує 10 вiдсоткiв вартостi активiв, за даними останньої рiчної фiнансової звiтностi пiдприємства;

     предметом договору є нерухоме або iнше майно, якщо режим його оренди або вiдчуження регулюється спецiальним законодавством.

     10. Якщо наглядова рада або орган, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство, не прийняли жодного рiшення протягом 10 робочих днiв з дня отримання iнформацiї, передбаченої частиною четвертою цiєї статтi, господарське зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, вважається схваленим.

     У разi якщо з метою проведення оцiнки господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, на вiдповiднiсть його умов звичайним ринковим умовам залучається суб'єкт оцiночної дiяльностi, строк прийняття рiшення наглядовою радою або органом, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство, збiльшується на перiод часу, необхiдного для здiйснення оцiнки, але не бiльш як на 30 календарних днiв, якi обчислюються з дня отримання iнформацiї, передбаченої частиною четвертою цiєї статтi.

     11. Господарське зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами четвертою - десятою цiєї статтi, створює, змiнює, припиняє права та обов'язки його сторiн лише у разi подальшого схвалення такого господарського зобов'язання наглядовою радою державного унiтарного пiдприємства або органом, до сфери управлiння якого вiдноситься державне унiтарне пiдприємство. У разi неотримання подальшого схвалення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, таке зобов'язання може бути визнано судом недiйсним за позовом державного унiтарного пiдприємства або органу, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство.

     12. Подальше схвалення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, створює, змiнює, припиняє права та обов'язки державного унiтарного пiдприємства з дня вчинення такого господарського зобов'язання.

     13. Вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну державному унiтарному пiдприємству господарським зобов'язанням, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, вчиненим з порушенням вимог цiєї статтi, несе особа, заiнтересована у вчиненнi державним унiтарним пiдприємством такого господарського зобов'язання.

     14. Керiвник (виконавчий орган) державного унiтарного пiдприємства або особа, спецiально уповноважена керiвником (виконавчим органом) або установчими документами державного унiтарного пiдприємства, у разi порушення ними вимог, передбачених цiєю статтею, пiдлягають адмiнiстративнiй та дисциплiнарнiй вiдповiдальностi за неналежне виконання своїх посадових обов'язкiв, а також мають вiдшкодувати шкоду, заподiяну їхнiми дiями державному унiтарному пiдприємству.

(Доповнено статтею 731 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII)

     Стаття 732. Значнi господарськi зобов'язання державного унiтарного пiдприємства

     1. Значним господарським зобов'язанням державного унiтарного пiдприємства визнається господарське зобов'язання, що вчиняється державним унiтарним пiдприємством, якщо ринкова вартiсть майна, робiт, послуг, що є його предметом, становить 10 i бiльше вiдсоткiв вартостi активiв державного унiтарного пiдприємства, за даними останньої рiчної фiнансової звiтностi.

     Статутом державного унiтарного пiдприємства можуть бути визначенi додатковi критерiї для вiднесення господарського зобов'язання до значного господарського зобов'язання.

     Значне господарське зобов'язання пiдлягає погодженню наглядовою радою державного унiтарного пiдприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управлiння якого вiдноситься державне унiтарне пiдприємство, в порядку, передбаченому цiєю статтею.

     2. Рiшення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, якщо ринкова вартiсть майна, робiт або послуг, що є його предметом, становить вiд 10 до 25 вiдсоткiв вартостi активiв державного унiтарного пiдприємства, за даними останньої рiчної фiнансової звiтностi, приймається наглядовою радою (у разi її утворення) або органом, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство.

     3. Рiшення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, якщо ринкова вартiсть майна, робiт або послуг, що є його предметом, становить бiльше 25 вiдсоткiв вартостi активiв державного унiтарного пiдприємства, за даними останньої рiчної фiнансової звiтностi, приймається органом, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство.

     4. Забороняється дiлити предмет господарського зобов'язання з метою ухилення вiд передбаченого цiєю статтею порядку прийняття рiшень про вчинення значного господарського зобов'язання.

     5. Значне господарське зобов'язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою цiєї статтi, може бути визнане судом недiйсним за позовом державного унiтарного пiдприємства або органу, до сфери управлiння якого належить державне унiтарне пiдприємство.

     6. Рiшення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, має прийматися за правилами, встановленими цiєю статтею.

(Доповнено статтею 732 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII)

     Стаття 74. Державне комерцiйне пiдприємство

     1. Державне комерцiйне пiдприємство є суб'єктом пiдприємницької дiяльностi, дiє на основi статуту або модельного статуту i несе вiдповiдальнiсть за наслiдки своєї дiяльностi усiм належним йому на правi господарського вiдання майном згiдно з цим Кодексом та iншими законами, прийнятими вiдповiдно до цього Кодексу.

     2. Майно державного комерцiйного пiдприємства закрiплюється за ним на правi господарського вiдання.

     3. Статутний капiтал державного комерцiйного пiдприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управлiння якого воно належить. Розмiр статутного капiталу державного комерцiйного пiдприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.

     Статутний капiтал державного комерцiйного пiдприємства пiдлягає сплатi до закiнчення першого року з дня державної реєстрацiї такого пiдприємства.

     4. Частину четверту виключено.

     5. Держава та орган, до сфери управлiння якого входить державне комерцiйне пiдприємство, не несуть вiдповiдальностi за його зобов'язаннями, крiм випадкiв, передбачених цим Кодексом та iншими законами.

     6. Збитки, завданi державному комерцiйному пiдприємству внаслiдок виконання рiшень органiв державної влади чи органiв мiсцевого самоврядування, якi було визнано судом неконституцiйними або недiйсними, пiдлягають вiдшкодуванню зазначеними органами добровiльно або за рiшенням суду.

     7. Державне унiтарне комерцiйне пiдприємство може бути перетворене у державне акцiонерне товариство, 100 вiдсоткiв акцiй якого належать державi, у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 21.04.2011р. N 3262-VI, вiд 21.04.2011р. N 3263-VI, вiд 13.03.2012р. N 4498-VI)

     Стаття 75. Особливостi господарської дiяльностi державних комерцiйних пiдприємств

     1. Державне комерцiйне пiдприємство зобов'язане приймати та виконувати доведенi до нього в установленому законодавством порядку державнi замовлення, враховувати їх при формуваннi виробничої програми, визначеннi перспектив свого економiчного i соцiального розвитку та виборi контрагентiв, а також складати i виконувати рiчний та з поквартальною розбивкою фiнансовий план на кожен наступний рiк.

     Абзац другий виключено.

     Державне пiдприємство, його дочiрнi пiдприємства, а також пiдприємства, господарськi товариства, у статутному капiталi яких 50 i бiльше вiдсоткiв належить державному пiдприємству, об'єднання таких пiдприємств, у разi здiйснення ними закупiвель за умови, що вартiсть предмета закупiвлi дорiвнює або перевищує межi, визначенi частиною першою статтi 2 Закону України "Про публiчнi закупiвлi", оприлюднюють на веб-порталi Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про здiйснення державних закупiвель", звiт про укладення договору про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за кошти пiдприємств та iнформацiю про змiну його iстотних умов не пiзнiше нiж через сiм днiв з дня укладення договору про закупiвлю або внесення змiн до нього. У звiтi обов'язково зазначаються: найменування, кiлькiсть товару та мiсце його поставки, вид робiт i мiсце їх виконання або вид послуг i мiсце їх надання, iнформацiя про технiчнi та якiснi характеристики товарiв, робiт i послуг, найменування i мiсцезнаходження постачальника, виконавця робiт i надавача послуг, з яким укладено договiр, цiна за одиницю товару, робiт i послуг та сума, визначена в договорi, дата укладення договору, строк поставки товарiв, виконання робiт i надання послуг тощо.

     2. Основним плановим документом державного комерцiйного пiдприємства є фiнансовий план, вiдповiдно до якого пiдприємство отримує доходи i здiйснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштiв для виконання своїх функцiй протягом року вiдповiдно до установчих документiв.

     Фiнансовий план пiдлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому, якщо iнше не передбачено законом:

     пiдприємств, що є суб'єктами природних монополiй, та пiдприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мiльйонiв гривень, - Кабiнетом Мiнiстрiв України;

     iнших пiдприємств - органами, до сфери управлiння яких вони належать.

     Пiдприємства електроенергетики, лiцензована дiяльнiсть яких регулюється шляхом затвердження нацiональною комiсiєю, що здiйснює державне регулювання у сферi енергетики, складають фiнансовi плани з урахуванням затвердженої цiєю комiсiєю структури тарифiв на електричну та теплову енергiю. Фiнансовi плани таких пiдприємств пiдлягають затвердженню до 31 грудня року, що передує плановому.

     За несвоєчасне подання на розгляд, погодження або затвердження рiчного фiнансового плану та звiту про його виконання посадовi особи державного комерцiйного пiдприємства несуть адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, установлену законом.

     3. Органи, до сфери управлiння яких входять державнi комерцiйнi пiдприємства, надають центральному органу виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi економiчного розвитку, до 1 вересня року, що передує планованому, зведенi показники фiнансових планiв та фiнансовi плани у розрiзi окремих державних комерцiйних пiдприємств, якi входять до сфери їх управлiння.

     4. Форма та методичнi рекомендацiї по розробцi фiнансового плану затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi економiчного розвитку.

     5. Державне комерцiйне пiдприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно iншим юридичним особам чи громадянам, крiм випадкiв, передбачених законом. Вiдчужувати майновi об'єкти, що належать до основних фондiв, державне комерцiйне пiдприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управлiння якого воно належить, i лише на конкурентних засадах, якщо iнше не встановлено законом. Розпоряджатися в iнший спосiб майном, що належить до основних фондiв, державне комерцiйне пiдприємство має право лише у межах повноважень та у спосiб, що передбаченi цим Кодексом та iншими законами.

     Вiдчуження нерухомого майна, а також повiтряних i морських суден, суден внутрiшнього плавання та рухомого складу залiзничного транспорту здiйснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

     Фонд державного майна України виступає органiзатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     6. Кошти, одержанi вiд продажу майнових об'єктiв, що належать до основних фондiв державного комерцiйного пiдприємства, використовуються вiдповiдно до затвердженого фiнансового плану, якщо iнше не передбачено законом.

     Кошти, одержанi вiд продажу нерухомого майна, за вирахуванням балансової (залишкової) вартостi такого майна, якщо iнше не встановлено законом, зараховуються до загального фонду Державного бюджету України.

     7. Списання з балансу не повнiстю амортизованих основних фондiв, а також прискорена амортизацiя основних фондiв державного комерцiйного пiдприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управлiння якого входить дане пiдприємство.

     8. Державнi комерцiйнi пiдприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спецiальнi (цiльовi) фонди, призначенi для покриття витрат, пов'язаних з їх дiяльнiстю:

     амортизацiйний фонд;

     фонд розвитку виробництва;

     фонд споживання (оплати працi);

     резервний фонд;

     iншi фонди, передбаченi статутом пiдприємства.

     Порядок використання цих фондiв визначається вiдповiдно до затвердженого фiнансового плану.

     9. Розподiл прибутку (доходу) державних комерцiйних пiдприємств здiйснюється вiдповiдно до затвердженого фiнансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та iнших законiв.

     10. В фiнансовому планi затверджуються суми коштiв, якi направляються державi як власнику i зараховуються до Державного бюджету України.

     11. Органи, до сфери управлiння яких вiдносяться державнi комерцiйнi пiдприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабiнету Мiнiстрiв України iнформацiю про обсяги перерахування прибутку державних комерцiйних пiдприємств для їх врахування при формуваннi державного бюджету.

     12. У разi змiни керiвника державного комерцiйного пiдприємства обов'язковим є проведення ревiзiї фiнансово-господарської дiяльностi пiдприємства в порядку, передбаченому законом.

     13. Iншi особливостi господарської та соцiальної дiяльностi державних комерцiйних пiдприємств визначаються законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 25.03.2005р. N 2505-IV, вiд 16.06.2005р. N 2668-IV, вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 15.12.2005р. N 3205-IV, вiд 09.01.2007р. N 549-V, вiд 01.12.2006р. N 424-V, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 08.09.2011р. N 3713-VI, вiд 13.03.2012р. N 4498-VI, вiд 04.07.2012р. N 5044-VI, вiд 06.09.2012р. N 5213-VI, вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 10.04.2014р. N 1197-VII, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII)

     Стаття 76. Казенне пiдприємство

     1. Казеннi пiдприємства створюються у галузях економiки, в яких:

     законом дозволено здiйснення господарської дiяльностi лише державним пiдприємствам;

     основним (понад п'ятдесят вiдсоткiв) споживачем продукцiї (робiт, послуг) виступає держава;

     за умовами господарювання неможлива вiльна конкуренцiя товаровиробникiв чи споживачiв;

     переважаючим (понад п'ятдесят вiдсоткiв) є виробництво суспiльно необхiдної продукцiї (робiт, послуг), яке за своїми умовами i характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

     приватизацiю майнових комплексiв державних пiдприємств заборонено законом;

     здiйснюється медичне обслуговування населення.

     2. Казенне пiдприємство створюється за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України. У рiшеннi про створення казенного пiдприємства визначаються обсяг i характер основної дiяльностi пiдприємства, а також орган, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, що створюється. Реорганiзацiя i лiквiдацiя казенного пiдприємства проводяться вiдповiдно до вимог цього Кодексу за рiшенням органу, до компетенцiї якого належить створення даного пiдприємства.

     3. Майно казенного пiдприємства закрiплюється за ним на правi оперативного управлiння.

     4. Казенне пiдприємство є юридичною особою, має вiдповiднi рахунки в установах державного банку, печатку iз своїм найменуванням.

     5. Орган, до сфери управлiння якого входить казенне пiдприємство, затверджує статут пiдприємства, призначає його керiвника, дає дозвiл на здiйснення казенним пiдприємством господарської дiяльностi, визначає види продукцiї (робiт, послуг), на виробництво та реалiзацiю якої поширюється зазначений дозвiл.

     6. Найменування казенного пiдприємства повинно мiстити слова "казенне пiдприємство".

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI, вiд 06.04.2017р. N 2002-VIII, який вводиться в дiю з 06.11.2017р.)

     Стаття 77. Особливостi господарської дiяльностi казенних пiдприємств

     1. Казенне пiдприємство здiйснює господарську дiяльнiсть вiдповiдно до виробничих завдань органу, до сфери управлiння якого воно входить.

     2. Казенне пiдприємство самостiйно органiзовує виробництво продукцiї (робiт, послуг) i реалiзує її за цiнами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України, якщо iнше не передбачено законом.

     Абзац другий виключено.

     Казенне комерцiйне пiдприємство, його дочiрнi пiдприємства, а також пiдприємства, господарськi товариства, у статутному капiталi яких 50 i бiльше вiдсоткiв належить казенному комерцiйному пiдприємству, у разi здiйснення ними закупiвель та за умови, що вартiсть предмета закупiвлi дорiвнює або перевищує межi, визначенi частиною першою статтi 2 Закону України "Про публiчнi закупiвлi", оприлюднюють на веб-порталi Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про здiйснення державних закупiвель", звiт про укладення договору про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за кошти пiдприємств та iнформацiю про змiну його iстотних умов не пiзнiше нiж через сiм днiв з дня укладення договору про закупiвлю або внесення змiн до нього. У звiтi обов'язково зазначаються: найменування, кiлькiсть товару та мiсце його поставки, вид робiт i мiсце їх виконання або вид послуг i мiсце їх надання, iнформацiя про технiчнi та якiснi характеристики товарiв, робiт i послуг, найменування i мiсцезнаходження постачальника, виконавця робiт i надавача послуг, з яким укладено договiр, цiна за одиницю товару, робiт i послуг та сума, визначена в договорi, дата укладення договору, строк поставки товарiв, виконання робiт i надання послуг тощо.

     3. Орган, до сфери управлiння якого входить казенне пiдприємство, здiйснює контроль за використанням та збереженням належного пiдприємству майна, i має право вилучити у казенного пiдприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

     4. Казенне пiдприємство не має права вiдчужувати або iншим способом розпоряджатися закрiпленим за ним майном, що належить до основних фондiв, без попередньої згоди органу, до сфери управлiння якого воно входить.

     Вiдчуження нерухомого майна, а також повiтряних i морських суден, суден внутрiшнього плавання та рухомого складу залiзничного транспорту здiйснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

     Фонд державного майна України виступає органiзатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     5. Джерелами формування майна казенного пiдприємства є:

     державне майно, передане пiдприємству вiдповiдно до рiшення про його створення;

     кошти та iнше майно, одержанi вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) пiдприємства;

     цiльовi кошти, видiленi з Державного бюджету України;

     кредити банкiв;

     частина доходiв пiдприємства, одержаних ним за результатами господарської дiяльностi, передбачена статутом;

     iншi джерела, не забороненi законом.

     6. Казенне пiдприємство одержує кредити для виконання статутних завдань пiд гарантiю органу, до сфери управлiння якого входить пiдприємство.

     7. Казенне пiдприємство вiдповiдає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженнi. У разi недостатностi зазначених коштiв держава, в особi органу, до сфери управлiння якого входить пiдприємство, несе повну субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями казенного пiдприємства.

     8. Порядок розподiлу та використання прибутку (доходу) казенного пiдприємства визначається фiнансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому статтею 75 цього Кодексу для державних комерцiйних пiдприємств.

     9. Iншi особливостi господарської та соцiальної дiяльностi казенних пiдприємств визначаються цим Кодексом, законом про державнi пiдприємства та iншими законодавчими актами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами України вiд 25.03.2005р. N 2505-IV, вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 16.06.2005р. N 2668-IV, вiд 09.01.2007р. N 549-V, вiд 01.12.2006р. N 424-V, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 08.09.2011р. N 3713-VI, вiд 04.07.2012р. N 5044-VI, вiд 10.04.2014р. N 1197-VII, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII)

     Стаття 78. Комунальнi унiтарнi пiдприємства

     1. Комунальне унiтарне пiдприємство утворюється компетентним органом мiсцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базi вiдокремленої частини комунальної власностi i входить до сфери його управлiння.

     2. Орган, до сфери управлiння якого входить комунальне унiтарне пiдприємство, є представником власника - вiдповiдної територiальної громади i виконує його функцiї у межах, визначених цим Кодексом та iншими законодавчими актами.

     3. Майно комунального унiтарного пiдприємства перебуває у комунальнiй власностi i закрiплюється за таким пiдприємством на правi господарського вiдання (комунальне комерцiйне пiдприємство) або на правi оперативного управлiння (комунальне некомерцiйне пiдприємство).

     4. Статутний капiтал комунального унiтарного пiдприємства утворюється органом, до сфери управлiння якого воно належить. Розмiр статутного капiталу комунального унiтарного пiдприємства визначається вiдповiдною мiсцевою радою.

     Статутний капiтал комунального унiтарного пiдприємства пiдлягає сплатi до закiнчення першого року з дня державної реєстрацiї такого пiдприємства.

     5. Найменування комунального унiтарного пiдприємства повинно мiстити слова "комунальне пiдприємство" та вказiвку на орган мiсцевого самоврядування, до сфери управлiння якого входить дане пiдприємство.

     6. Комунальне унiтарне пiдприємство не несе вiдповiдальностi за зобов'язаннями власника та органу мiсцевого самоврядування, до сфери управлiння якого воно входить.

     7. Органами управлiння комунального унiтарного пiдприємства є:

     керiвник пiдприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управлiння якого належить пiдприємство, або наглядовою радою цього пiдприємства (у разi її утворення) i є пiдзвiтним органу, який його призначив (обрав);

     наглядова рада пiдприємства (у разi її утворення), яка в межах компетенцiї, визначеної статутом пiдприємства та законом, контролює i спрямовує дiяльнiсть керiвника пiдприємства.

     Наглядова рада комунального унiтарного пiдприємства утворюється за рiшенням органу, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство. Критерiї, вiдповiдно до яких утворення наглядової ради комунального унiтарного пiдприємства є обов'язковим, а також порядок утворення, органiзацiї дiяльностi та лiквiдацiї наглядової ради та її комiтетiв, порядок призначення членiв наглядової ради затверджуються рiшенням вiдповiдної мiсцевої ради.

     8. Рiчна фiнансова звiтнiсть комунального унiтарного пiдприємства може пiдлягати обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором в порядку, передбаченому рiшенням вiдповiдної мiсцевої ради. Критерiї вiдбору незалежного аудитора та критерiї вiднесення комунальних унiтарних пiдприємств до таких, фiнансова звiтнiсть яких пiдлягає обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором, встановлюються рiшенням вiдповiдної мiсцевої ради.

     Комунальне унiтарне пiдприємство оприлюднює iнформацiю про свою дiяльнiсть, крiм випадкiв, установлених законом, шляхом розмiщення її на власнiй веб-сторiнцi (веб-сайтi) або на офiцiйному веб-сайтi суб'єкта управлiння об'єктами комунальної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством, у строки та в порядку, визначенi рiшенням вiдповiдної мiсцевої ради. Доступ до таких веб-сторiнок та веб-сайтiв є цiлодобовим i безоплатним.

     Обов'язковому оприлюдненню пiдлягає така iнформацiя:

     цiлi дiяльностi комунального унiтарного пiдприємства;

     квартальна, рiчна фiнансова звiтнiсть комунального унiтарного пiдприємства за останнi три роки, включаючи (за наявностi) видатки на виконання некомерцiйних цiлей державної полiтики та джерела їх фiнансування;

     аудиторськi висновки щодо рiчної фiнансової звiтностi комунального унiтарного пiдприємства за останнi три роки, якщо аудит проводився вiдповiдно до вимоги закону або за рiшенням наглядової ради комунального унiтарного пiдприємства (у разi її утворення) або суб'єкта управлiння об'єктами комунальної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством;

     статут комунального унiтарного пiдприємства у чиннiй редакцiї, а також у редакцiях, що дiяли ранiше;

     бiографiчна довiдка (включаючи професiйну характеристику) керiвника комунального унiтарного пiдприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);

     бiографiчнi довiдки (включаючи професiйнi характеристики) членiв наглядової ради (у разi її утворення) комунального унiтарного пiдприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах iнших суб'єктiв господарювання, а також зазначається, хто iз членiв наглядової ради комунального унiтарного пiдприємства є незалежним;

     рiчнi звiти керiвника та наглядової ради (у разi її утворення) комунального унiтарного пiдприємства;

     структура, принципи формування i розмiр винагороди керiвника та членiв наглядової ради комунального унiтарного пiдприємства, включаючи компенсацiйнi пакети i додатковi блага, якi вони отримують (або на отримання яких мають право) пiд час виконання посадових обов'язкiв, а також у зв'язку iз звiльненням;

     рiшення суб'єкта управлiння об'єктами комунальної власностi щодо комунального унiтарного пiдприємства;

     опис iстотних передбачуваних факторiв ризику, що можуть вплинути на операцiї та результати дiяльностi комунального унiтарного пiдприємства, та заходи щодо управлiння такими ризиками;

     вiдомостi про договори, учасником яких є комунальне унiтарне пiдприємство, iнформацiя про якi пiдлягає оприлюдненню вiдповiдно до Закону України "Про вiдкритiсть використання публiчних коштiв";

     iнформацiя про операцiї та зобов'язання комунального унiтарного пiдприємства з державним та/або мiсцевим бюджетом, державними та/або мiсцевими установами, пiдприємствами та органiзацiями, включаючи договiрнi зобов'язання комунального унiтарного пiдприємства (фiнансовi та нефiнансовi), що виникають у результатi державно-приватного партнерства.

     Комунальне унiтарне пiдприємство оприлюднює рiчну фiнансову звiтнiсть разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився вiдповiдно до вимоги закону або за рiшенням наглядової ради комунального унiтарного пiдприємства (у разi її утворення) або суб'єкта управлiння об'єктами комунальної власностi, що здiйснює функцiї з управлiння пiдприємством до 30 квiтня року, що настає за звiтним перiодом.

     Вiдповiдальнiсть за оприлюднення та достовiрнiсть iнформацiї, визначеної цiєю статтею, несе керiвник комунального унiтарного пiдприємства вiдповiдно до законiв України та умов укладеного з ним контракту.

     9. Збитки, завданi комунальному унiтарному пiдприємству внаслiдок виконання рiшень органiв державної влади чи органiв мiсцевого самоврядування, пiдлягають вiдшкодуванню зазначеними органами добровiльно або за рiшенням суду.

     10. Особливостi господарської дiяльностi комунальних унiтарних пiдприємств визначаються вiдповiдно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо дiяльностi державних комерцiйних або казенних пiдприємств, а також iнших вимог, передбачених законом.

     Абзац другий виключено.

     Комунальне унiтарне пiдприємство, його дочiрнi пiдприємства, а також пiдприємства, господарськi товариства, у статутному капiталi яких 50 i бiльше вiдсоткiв належить комунальному пiдприємству, у разi здiйснення ними закупiвель та за умови, що вартiсть предмета закупiвлi дорiвнює або перевищує межi, визначенi частиною першою статтi 2 Закону України "Про публiчнi закупiвлi", оприлюднюють на веб-порталi Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про здiйснення державних закупiвель", звiт про укладення договору про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за кошти пiдприємств та iнформацiю про змiну його iстотних умов не пiзнiше нiж через сiм днiв з дня укладення договору про закупiвлю або внесення змiн до нього. У звiтi обов'язково зазначаються: найменування, кiлькiсть товару та мiсце його поставки, вид робiт i мiсце їх виконання або вид послуг i мiсце їх надання, iнформацiя про технiчнi та якiснi характеристики товарiв, робiт i послуг, найменування i мiсцезнаходження постачальника, виконавця робiт i надавача послуг, з яким укладено договiр, цiна за одиницю товару, робiт i послуг та сума, визначена в договорi, дата укладення договору, строк поставки товарiв, виконання робiт i надання послуг тощо.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 01.12.2006р. N 424-V, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 21.04.2011р. N 3263-VI, вiд 04.07.2012р. N 5044-VI, вiд 10.04.2014р. N 1197-VII, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII, вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII)

     Стаття 781. Господарське зобов'язання комунального унiтарного пiдприємства, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть

     1. Господарське зобов'язання комунального унiтарного пiдприємства, предмет якого пiдпадає пiд ознаки, визначенi частиною третьою цiєї статтi, i яке укладається з особою, заiнтересованою у його вчиненнi, вiд iменi або за рахунок або в iнтересах такої особи, є господарським зобов'язанням, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть.

     2. Особою, заiнтересованою у вчиненнi господарського зобов'язання, є:

     посадова особа органiв управлiння комунального унiтарного пiдприємства;

     посадова особа органу, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство, якщо така особа є особою, вiдповiдальною за прийняття рiшення щодо надання згоди на вчинення таким комунальним унiтарним пiдприємством господарського договору;

     член сiм'ї посадової особи, зазначеної в абзацах другому i третьому цiєї частини, - чоловiк (дружина), особи, якi спiльно проживають, пов'язанi спiльним побутом, мають взаємнi права та обов'язки, батьки (усиновителi), опiкун (пiклувальник), брат, сестра, дiти та їхнi чоловiки (дружини);

     юридична особа, в якiй будь-яка з осiб, зазначених в абзацах другому - четвертому цiєї частини, є кiнцевим бенефiцiарним власником (контролером) або членом органу управлiння.

     Особи (разом або окремо), зазначенi в абзацах другому - п'ятому цiєї частини, мають вiдповiдати принаймнi однiй iз таких ознак:

     бути сторонами такого господарського зобов'язання або членами виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;

     отримувати винагороду за вчинення такого господарського зобов'язання вiд комунального унiтарного пiдприємства (посадових осiб органiв управлiння комунального унiтарного пiдприємства) або вiд особи, яка є стороною господарського зобов'язання;

     внаслiдок такого господарського зобов'язання набувати майно, будь-якi майновi права, вигоди або блага;

     брати участь у господарському зобов'язаннi як представники або посередники (крiм представництва комунального унiтарного пiдприємства посадовими особами).

     3. Дiя цiєї статтi поширюється на господарськi зобов'язання комунальних унiтарних пiдприємств, предметом яких є:

     вiдчуження або придбання за одним договором або декiлькома пов'язаними договорами товарiв або iншого майна, балансова вартiсть якого перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання (крiм випадкiв отримання комунальним унiтарним пiдприємством у власнiсть товарiв або майна безоплатно або за одну гривню);

     передача або отримання в оренду, iнше платне користування товарiв або майна, балансова вартiсть яких перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання;

     передача комунальним унiтарним пiдприємством у безоплатне користування третiм особам товарiв або iншого майна, балансова вартiсть якого перевищує 20 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання;

     виконання або замовлення робiт або надання послуг, ринкова вартiсть яких перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання (крiм випадкiв отримання комунальним унiтарним пiдприємством результатiв робiт або послуг безоплатно або за одну гривню);

     надання або отримання позики, iншого фiнансування на поворотнiй основi на суму, що перевищує 50 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання (крiм випадкiв отримання комунальним унiтарним пiдприємством позики або iншого фiнансування безоплатно або за одну гривню);

     надання комунальним унiтарним пiдприємством застави, поручительства або iншого забезпечення виконання зобов'язань, розмiр яких перевищує 100 мiнiмальних заробiтних плат виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня року, в якому вчиняється вiдповiдне господарське зобов'язання.

     Статутом комунального унiтарного пiдприємства може бути встановлено нижче граничне значення щодо вартостi майна, робiт або послуг чи суми коштiв, що є предметом господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть.

     4. Особа, яка є заiнтересованою у вчиненнi господарського зобов'язання, повинна протягом трьох робочих днiв з моменту виникнення у неї заiнтересованостi, але до вчинення господарського зобов'язання, подати на розгляд наглядової ради, а у випадках, передбачених частиною дев'ятою цiєї статтi, - органу, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство:

     проект господарського зобов'язання iз зазначенням вартостi одиницi товару або послуг, якщо вона передбачена господарським зобов'язанням, i загальної суми господарського зобов'язання, передбаченого частиною третьою цiєї статтi;

     iнформацiю з посиланням на конкретнi норми частини другої цiєї статтi iз зазначенням ознаки заiнтересованостi особи у вчиненнi господарського зобов'язання.

     5. Наглядова рада комунального унiтарного пiдприємства протягом 10 робочих днiв з дня отримання iнформацiї, передбаченої частиною четвертою цiєї статтi, приймає одне з таких рiшень:

     про надання згоди на вчинення вiдповiдного господарського зобов'язання;

     про вiдмову у вчиненнi вiдповiдного господарського зобов'язання;

     про передачу питання на розгляд органу, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство.

     6. Наглядова рада або орган, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство, з метою проведення оцiнки господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, на вiдповiднiсть його умов звичайним ринковим умовам може залучити суб'єкта оцiночної дiяльностi.

     7. Якщо заiнтересована у вчиненнi господарського зобов'язання особа є членом наглядової ради комунального унiтарного пiдприємства, вона не має права голосу пiд час прийняття рiшення щодо надання згоди на вчинення такого господарського зобов'язання.

     Якщо заiнтересована у вчиненнi господарського зобов'язання особа є особою, зазначеною в абзацi третьому частини другої цiєї статтi, вирiшення конфлiкту iнтересiв вiдбувається в порядку, передбаченому законодавством про запобiгання корупцiї.

     8. Рiшення про надання згоди на вчинення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, приймається бiльшiстю голосiв членiв наглядової ради, якi не є заiнтересованими у вчиненнi такого господарського зобов'язання.

     9. Рiшення про надання згоди на вчинення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, виноситься на розгляд органу, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство, якщо:

     на пiдприємствi не утворена наглядова рада;

     наглядова рада ухвалила рiшення про передачу питання на розгляд органу, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство, iз зазначенням мотивiв такого рiшення;

     бiльшiсть членiв наглядової ради є заiнтересованими у вчиненнi господарського зобов'язання;

     балансова вартiсть майна або послуг чи сума коштiв, що пiдлягають наданню, вiдчуженню, отриманню або передачi вiдповiдно до господарського зобов'язання, передбаченого частиною третьою цiєї статтi, перевищує 10 вiдсоткiв вартостi активiв, за даними останньої рiчної фiнансової звiтностi пiдприємства;

     предметом договору є нерухоме або iнше майно, якщо режим його оренди або вiдчуження регулюється спецiальним законодавством.

     10. Якщо наглядова рада або орган, до сфери управлiння якого належить пiдприємство комунальної власностi, не прийняли жодного рiшення протягом 10 робочих днiв з дня отримання iнформацiї, передбаченої частиною четвертою цiєї статтi, господарське зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, вважається схваленим.

     У разi якщо з метою проведення оцiнки господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, на вiдповiднiсть його умов звичайним ринковим умовам залучається суб'єкт оцiночної дiяльностi, строк прийняття рiшення наглядовою радою або органом, до сфери управлiння якого належить комунальне унiтарне пiдприємство, збiльшується на перiод часу, необхiдного для здiйснення оцiнки, але не бiльш як на 30 календарних днiв, якi обчислюються з дня отримання iнформацiї, передбаченої частиною четвертою цiєї статтi.

     11. Господарське зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, вчинене з порушенням порядку прийняття рiшення про надання згоди на його вчинення, створює, змiнює, припиняє права та обов'язки його сторiн лише у разi подальшого схвалення такого господарського зобов'язання у порядку, встановленому для прийняття рiшення про надання згоди на його вчинення. У разi неотримання подальшого схвалення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, у порядку, встановленому для прийняття рiшення про надання згоди на його вчинення, таке зобов'язання визнається судом недiйсним за позовом комунального унiтарного пiдприємства або органу, до сфери управлiння якого належить пiдприємство комунальної власностi.

     12. Подальше схвалення господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, в порядку, встановленому для прийняття рiшення про надання згоди на його вчинення, створює, змiнює, припиняє права та обов'язки комунального унiтарного пiдприємства з дня вчинення такого господарського зобов'язання.

     13. Вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну комунальному унiтарному пiдприємству господарським зобов'язанням, щодо вчинення якого є заiнтересованiсть, вчиненим з порушенням вимог цiєї статтi, несе особа, заiнтересована у вчиненнi комунальним унiтарним пiдприємством такого господарського зобов'язання.

     14. Керiвник (виконавчий орган) комунального унiтарного пiдприємства або особа, спецiально уповноважена керiвником (виконавчим органом) або установчими документами комунального унiтарного пiдприємства, у разi порушення ними вимог, передбачених цiєю статтею, пiдлягають адмiнiстративнiй, дисциплiнарнiй вiдповiдальностi за неналежне виконання своїх посадових обов'язкiв, а також мають вiдшкодувати шкоду, заподiяну їхнiми дiями комунальному унiтарному пiдприємству.

(Доповнено статтею 781 згiдно iз Законом України вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII)

Глава 9
ГОСПОДАРСЬКI ТОВАРИСТВА

     Стаття 79. Створення та дiяльнiсть господарських товариств

     1. Порядок створення та порядок дiяльностi окремих видiв господарських товариств регулюються законом.

     2. Господарське товариство, державна частка у статутному капiталi якого перевищує 50 вiдсоткiв, його дочiрнi пiдприємства, а також пiдприємства, господарськi товариства, у статутному капiталi яких 50 i бiльше вiдсоткiв належить господарському товариству, державна частка у статутному капiталi якого перевищує 50 вiдсоткiв, у разi здiйснення ними закупiвель та за умови, що вартiсть предмета закупiвлi дорiвнює або перевищує межi, визначенi частиною першою статтi 2 Закону України "Про публiчнi закупiвлi", оприлюднюють на веб-порталi Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про публiчнi закупiвлi", звiт про укладення договору про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за кошти пiдприємств та iнформацiю про змiну його iстотних умов не пiзнiше нiж через сiм днiв з дня укладення договору про закупiвлю або внесення змiн до нього. У звiтi обов'язково зазначаються: найменування, кiлькiсть товару та мiсце його поставки, вид робiт i мiсце їх виконання або вид послуг i мiсце їх надання, iнформацiя про технiчнi та якiснi характеристики товарiв, робiт i послуг, найменування i мiсцезнаходження постачальника, виконавця робiт i надавача послуг, з яким укладено договiр, цiна за одиницю товару, робiт i послуг та сума, визначена в договорi, дата укладення договору, строк поставки товарiв, виконання робiт i надання послуг тощо.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.06.2005р. N 2664-IV, вiд 15.12.2005р. N 3205-IV, вiд 01.12.2006р. N 424-V, вiд 01.06.2010р. N 2289-VI, вiд 04.07.2012р. N 5044-VI, вiд 10.04.2014р. N 1197-VII, вiд 25.12.2015р. N 922-VIII, у редакцiї Закону України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 80. Види господарських товариств

     1. До господарських товариств належать: акцiонернi товариства, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, товариства з додатковою вiдповiдальнiстю, повнi товариства, командитнi товариства.

     2. Акцiонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капiтал, подiлений на визначену кiлькiсть акцiй однакової номiнальної вартостi, i несе вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями тiльки майном товариства, а акцiонери несуть ризик збиткiв, пов'язаних iз дiяльнiстю товариства, в межах вартостi належних їм акцiй, крiм випадкiв, визначених законом.

     3. Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю є господарське товариство, що має статутний капiтал, подiлений на частки, розмiр яких визначається установчими документами, i несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями тiльки своїм майном. Учасники товариства, якi повнiстю сплатили свої вклади, несуть ризик збиткiв, пов'язаних з дiяльнiстю товариства, у межах своїх вкладiв.

     4. Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю є господарське товариство, статутний капiтал якого подiлений на частки визначених установчими документами розмiрiв i яке несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разi його недостатностi учасники цього товариства несуть додаткову солiдарну вiдповiдальнiсть у визначеному установчими документами однаково кратному розмiрi до вкладу кожного з учасникiв.

     5. Повним товариством є господарське товариство, всi учасники якого вiдповiдно до укладеного мiж ними договору здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть вiд iменi товариства i несуть додаткову солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями товариства усiм своїм майном.

     6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декiлька учасникiв здiйснюють вiд iменi товариства пiдприємницьку дiяльнiсть i несуть за його зобов'язаннями додаткову солiдарну вiдповiдальнiсть усiм своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повнi учасники), а iншi учасники присутнi в дiяльностi товариства лише своїми вкладами (вкладники).

     7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстрованi як суб'єкти пiдприємництва.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.07.2015р. N 629-VIII)

     Стаття 81. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI)

     Стаття 82. Установчi документи господарського товариства

     1. Установчим документом повного товариства i командитного товариства є засновницький договiр. Установчим документом акцiонерного товариства, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю i товариства з додатковою вiдповiдальнiстю є статут.

     2. Установчi документи господарського товариства повиннi мiстити вiдомостi про вид товариства, предмет i цiлi його дiяльностi, склад засновникiв та учасникiв, склад i компетенцiю органiв товариства та порядок прийняття ними рiшень, включаючи перелiк питань, з яких необхiдна одностайнiсть або квалiфiкована бiльшiсть голосiв, iншi вiдомостi, передбаченi статтею 57 цього Кодексу.

     3. Статут акцiонерного товариства, крiм зазначених у частинi другiй цiєї статтi вiдомостей, повинен мiстити також вiдомостi про види акцiй, що випускаються, їх номiнальну вартiсть, спiввiдношення акцiй рiзних видiв, кiлькiсть акцiй, що купуються засновниками, наслiдки невиконання зобов'язань по викупу акцiй.

     4. Статут товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, крiм вiдомостей, зазначених у частинi другiй цiєї статтi, повинен мiстити вiдомостi про розмiр часток кожного з учасникiв, розмiр, склад та порядок внесення ними вкладiв.

     Статутом може бути встановлено порядок визначення розмiру часток учасникiв залежно вiд змiни вартостi майна, внесеного як вклад, та додаткових внескiв учасникiв.

     5. Засновницький договiр повного товариства i командитного товариства, крiм вiдомостей, зазначених у частинi другiй цiєї статтi, повиннi визначати розмiр частки кожного з учасникiв, форму їх участi у справах товариства, розмiр, склад i порядок внесення ними вкладiв. Стосовно вкладникiв командитного товариства в засновницькому договорi вказуються тiльки сукупний розмiр їх часток у майнi товариства та розмiр, склад i порядок внесення ними вкладiв.

     6. Найменування господарського товариства повинно мiстити зазначення виду товариства, для повних товариств i командитних товариств - прiзвища (найменування) учасникiв товариства, якi несуть додаткову вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями товариства усiм своїм майном, а також iншi необхiднi вiдомостi. Найменування господарського товариства не може вказувати на належнiсть товариства до органiв державної влади чи органiв мiсцевого самоврядування.

     7. До установчих документiв можуть бути включенi також вiдомостi щодо iнших умов дiяльностi господарського товариства, якi не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк дiяльностi господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

     8. Установчi документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комiтетом України.

     9. Порушення встановлених цiєю статтею вимог щодо змiсту установчих документiв господарського товариства є пiдставою для вiдмови у його державнiй реєстрацiї.

     10. Господарське товариство може створюватися та дiяти на пiдставi модельного статуту в порядку, визначеному законом.

     Якщо господарське товариство створюється та дiє на пiдставi модельного статуту в рiшеннi про його створення, яке пiдписується усiма засновниками, зазначаються вiдомостi про вид товариства, його найменування, мiсцезнаходження, предмет i цiлi дiяльностi, склад засновникiв та учасникiв, розмiр статутного (складеного) капiталу, розмiр часток кожного з учасникiв, порядок внесення ними вкладiв, а також iнформацiя про провадження дiяльностi на основi модельного статуту.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3262-VI)

     Стаття 83. Державна реєстрацiя господарського товариства

     1. Державна реєстрацiя господарського товариства здiйснюється вiдповiдно до закону.

     2. Особливостi реєстрацiї господарських товариств, якi здiйснюють банкiвську i страхову дiяльнiсть, а також професiйну дiяльнiсть на ринку цiнних паперiв, визначаються цим Кодексом та вiдповiдними законами.

     3. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрацiї.

     4. Змiни, якi сталися в установчих документах господарського товариства i якi вносяться до державного реєстру, пiдлягають державнiй реєстрацiї за тими ж правилами, що встановленi для державної реєстрацiї товариства.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 84. Наслiдки укладення угод до реєстрацiї господарського товариства

     1. Господарське товариство може вiдкривати рахунки у банках, а також укладати договори та iншi угоди лише пiсля його державної реєстрацiї. Угоди, укладенi засновниками товариства до дня його реєстрацiї, визнаються такими, що укладенi з товариством, тiльки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами.

     2. Угоди, укладенi засновниками до дня реєстрацiї товариства i в подальшому не схваленi товариством, тягнуть за собою правовi наслiдки лише для осiб, якi уклали цi угоди.

     Стаття 85. Власнiсть господарського товариства

     1. Господарське товариство є власником:

     майна, переданого йому у власнiсть засновниками i учасниками як внески;

     продукцiї, виробленої в результатi господарської дiяльностi товариства;

     доходiв, одержаних вiд господарської дiяльностi товариства;

     iншого майна, набутого товариством на пiдставах, не заборонених законом.

     Стаття 86. Обмеження на формування статутного (складеного) капiталу господарського товариства

     1. Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капiталу товариства бюджетнi кошти, майно державних (комунальних) пiдприємств, яке вiдповiдно до закону (рiшення органу мiсцевого самоврядування) не пiдлягає приватизацiї, та майно, що перебуває в оперативному управлiннi бюджетних установ, якщо iнше не передбачено законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 31.10.2008р. N 639-VI, вiд 11.02.2010р. N 1873-VI, вiд 08.07.2010р. N 2457-VI, вiд 02.12.2010р. N 2756-VI, вiд 04.07.2013р. N 406-VII, у редакцiї Закону України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 87. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, вiд 22.12.2010р. N 2850-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 88. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.09.2008р. N 514-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 89. Управлiння господарським товариством

     1. Управлiння дiяльнiстю господарського товариства здiйснюють його органи та посадовi особи, склад i порядок обрання (призначення) яких визначається залежно вiд виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

     Особливостi управлiння господарським товариством, у статутному капiталi якого є корпоративнi права держави, визначаються законами України.

     2. Посадовi особи вiдповiдають за збитки, завданi ними господарському товариству. Вiдшкодування збиткiв, завданих посадовою особою господарському товариству її дiями (бездiяльнiстю), здiйснюється у разi, якщо такi збитки були завданi:

     дiями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

     дiями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або iншої процедури прийняття рiшень щодо вчинення подiбних дiй, встановленої установчими документами товариства;

     дiями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або iншої процедури прийняття рiшень щодо вчинення вiдповiдних дiй, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рiшень посадова особа товариства подала недостовiрну iнформацiю;

     бездiяльнiстю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певнi дiї вiдповiдно до покладених на неї обов'язкiв;

     iншими винними дiями посадової особи.

     3. Господарське товариство, у статутному капiталi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток, паїв) прямо чи опосередковано належить державi, зобов'язане на кожний наступний рiк складати i виконувати рiчний фiнансовий план вiдповiдно до статтi 75 цього Кодексу.

     Фiнансовi плани оператора газотранспортної системи та оператора системи передачi, а також господарського товариства, яке володiє корпоративними правами в операторi газотранспортної системи, не пiдлягають затвердженню вiдповiдно до статтi 75 цього Кодексу.

     Фiнансовi плани оператора газотранспортної системи та/або оператора газосховищ, оператора системи передачi, а також господарського товариства, яке володiє корпоративними правами в операторi газотранспортної системи, розробляються в порядку, визначеному їхнiми установчими документами, та затверджуються суб'єктами управлiння об'єктами державної власностi, що використовуються у процесi провадження дiяльностi з транспортування та/або зберiгання природного газу, передачi електричної енергiї.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 25.03.2005р. N 2505-IV, вiд 13.05.2014р. N 1255-VII, вiд 12.02.2015р. N 191-VIII, вiд 07.04.2015р. N 289-VIII, вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII, вiд 31.10.2019р. N 264-IX)

     Стаття 90. Облiк i звiтнiсть господарського товариства

     1. Облiк i звiтнiсть господарських товариств здiйснюються вiдповiдно до вимог статтi 19 цього Кодексу та iнших нормативно-правових актiв.

     2. Перевiрки фiнансової дiяльностi товариства здiйснюються податковими органами, iншими органами державної влади у межах визначених законом повноважень, ревiзiйною комiсiєю (ревiзором) господарського товариства та/або аудиторами.

     3. Достовiрнiсть та повнота рiчного балансу i звiтностi господарського товариства у випадках, визначених законом, повиннi бути пiдтвердженi аудитором (аудиторською органiзацiєю).

     Рiчна фiнансова звiтнiсть (у тому числi консолiдована) господарського товариства, у статутному капiталi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток) належать державi, може пiдлягати обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором. Критерiї вiднесення господарських товариств до таких, фiнансова звiтнiсть яких пiдлягає обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором, визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України залежно вiд балансової вартостi активiв господарських товариств.

     Рiчна фiнансова звiтнiсть (у тому числi консолiдована) господарського товариства, у статутному капiталi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток) належать територiальнiй громадi, може пiдлягати обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором у порядку, визначеному вiдповiдною мiсцевою радою. Критерiї вiднесення господарських товариств до таких, фiнансова звiтнiсть яких пiдлягає обов'язковiй перевiрцi незалежним аудитором, визначаються вiдповiдною мiсцевою радою.

     Господарське товариство, у статутному капiталi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток) належать державi, а також господарське товариство, 50 i бiльше вiдсоткiв акцiй (часток) якого належать господарському товариству, частка держави в якому становить 100 вiдсоткiв, оприлюднюють iнформацiю про свою дiяльнiсть, крiм випадкiв, установлених законом, шляхом розмiщення її на власнiй веб-сторiнцi (веб-сайтi) або на офiцiйному веб-сайтi суб'єкта управлiння, який здiйснює функцiї з управлiння корпоративними правами держави в ньому, у строки та в порядку, визначенi Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Господарське товариство, у статутному капiталi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток) належать територiальнiй громадi, а також господарське товариство, 50 i бiльше вiдсоткiв акцiй (часток) якого належать господарському товариству, частка територiальної громади в якому становить 100 вiдсоткiв, оприлюднюють iнформацiю про свою дiяльнiсть, крiм випадкiв, установлених законом, шляхом розмiщення її на власнiй веб-сторiнцi (веб-сайтi) або на офiцiйному веб-сайтi суб'єкта управлiння, який здiйснює функцiї з управлiння його корпоративними правами, у строки та в порядку, визначених вiдповiдною мiсцевою радою.

     Доступ до веб-сторiнок та веб-сайтiв, зазначених у цiй статтi, є цiлодобовим i безоплатним.

     Обов'язковому оприлюдненню вiдповiдно до абзацiв четвертого i п'ятого цiєї частини пiдлягає така iнформацiя:

     цiлi дiяльностi господарського товариства та стан їх досягнення;

     квартальна та рiчна фiнансова звiтнiсть (у тому числi консолiдована) господарського товариства за останнi три роки, включаючи (за наявностi) видатки на виконання некомерцiйних цiлей державної полiтики та джерел їх фiнансування;

     аудиторськi висновки щодо рiчної фiнансової звiтностi (у тому числi консолiдованої) господарського товариства за останнi три роки, якщо аудит проводився вiдповiдно до вимоги закону або за рiшенням наглядової ради господарського товариства чи суб'єкта управлiння, який здiйснює функцiї з управлiння корпоративними правами держави або територiальної громади в такому господарському товариствi;

     статут господарського товариства у чиннiй редакцiї, а також у редакцiях, що дiяли ранiше;

     структура власностi господарського товариства;

     бiографiчнi довiдки (включаючи професiйнi характеристики) голови та членiв виконавчого органу господарського товариства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);

     бiографiчнi довiдки (включаючи професiйнi характеристики) членiв наглядової ради (у разi її утворення) господарського товариства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах iнших суб'єктiв господарювання, а також зазначається, хто iз членiв наглядової ради є незалежним;

     рiчнi звiти наглядової ради та виконавчого органу господарського товариства;

     структура, принципи формування i розмiр винагороди голови та членiв виконавчого органу та членiв наглядової ради господарського товариства, включаючи компенсацiйнi пакети i додатковi блага, якi вони отримують (або на отримання яких мають право) пiд час виконання посадових обов'язкiв, а також у зв'язку iз звiльненням;

     рiшення загальних зборiв господарського товариства;

     опис iстотних передбачуваних факторiв ризику, що можуть вплинути на операцiї та результати дiяльностi господарського товариства, та заходи щодо управлiння такими ризиками;

     вiдомостi про договори, учасником яких є господарське товариство, iнформацiя про якi пiдлягає оприлюдненню вiдповiдно до Закону України "Про вiдкритiсть використання публiчних коштiв";

     iнформацiя про операцiї та зобов'язання господарського товариства з державним та/або мiсцевим бюджетом, державними та/або мiсцевими установами, пiдприємствами та органiзацiями, включаючи договiрнi зобов'язання господарського пiдприємства (фiнансовi та нефiнансовi), що виникають у результатi державно-приватного партнерства.

     Господарське товариство, у статутному капiталi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток) належать державi або територiальнiй громадi, а також господарське товариство, 50 i бiльше вiдсоткiв акцiй (часток) якого належать господарському товариству, частка держави або територiальної громади в якому становить 100 вiдсоткiв, оприлюднює рiчну фiнансову звiтнiсть (у тому числi консолiдовану) разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит є обов'язковим вiдповiдно до закону або проводиться за рiшенням наглядової ради такого господарського товариства чи суб'єкта управлiння, який здiйснює функцiї з управлiння корпоративними правами держави в такому господарському товариствi до 30 квiтня року, що настає за звiтним перiодом.

     Вiдповiдальнiсть за оприлюднення та достовiрнiсть iнформацiї, визначеної цiєю статтею, несе голова виконавчого органу господарського товариства, у статутному капiталi якого бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток) належать державi або територiальнiй громадi, а також господарського товариства, 50 i бiльше вiдсоткiв акцiй (часток) якого належать господарському товариству, частка держави або територiальної громади в якому становить 100 вiдсоткiв, вiдповiдно до законiв України та умов укладеного з ним контракту.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.06.2016р. N 1405-VIII, вiд 21.12.2017р. N 2258-VIII, вiд 14.01.2020р. N 440-IX)

     Стаття 91. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 10.10.2013р. N 642-VII, виключена згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 92. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

Глава 10
ПIДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТI

     Стаття 93. Поняття пiдприємства колективної власностi

     1. Пiдприємством колективної власностi визнається корпоративне або унiтарне пiдприємство, що дiє на основi колективної власностi засновника (засновникiв).

     2. Пiдприємствами колективної власностi є виробничi кооперативи, пiдприємства споживчої кооперацiї, пiдприємства громадських та релiгiйних органiзацiй, iншi пiдприємства, передбаченi законом.

     Стаття 94. Господарська дiяльнiсть кооперативiв

     1. Кооперативи як добровiльнi об'єднання громадян з метою спiльного вирiшення ними економiчних, соцiально-побутових та iнших питань можуть створюватися у рiзних галузях (виробничi, споживчi, житловi тощо). Дiяльнiсть рiзних видiв кооперативiв регулюється законом.

     2. Господарська дiяльнiсть кооперативiв повинна здiйснюватися вiдповiдно до вимог цього Кодексу, iнших законодавчих актiв.

     З метою здiйснення господарської дiяльностi на засадах пiдприємництва громадяни можуть утворювати виробничi кооперативи (кооперативнi пiдприємства).

     Стаття 95. Виробничий кооператив

     1. Виробничим кооперативом визнається добровiльне об'єднання громадян на засадах членства з метою спiльної виробничої або iншої господарської дiяльностi, що базується на їх особистiй трудовiй участi та об'єднаннi майнових пайових внескiв, участi в управлiннi пiдприємством та розподiлi доходу мiж членами кооперативу вiдповiдно до їх участi у його дiяльностi.

     2. Виробничi кооперативи можуть здiйснювати виробничу, переробну, заготiвельно-збутову, постачальницьку, сервiсну i будь-яку iншу пiдприємницьку дiяльнiсть, не заборонену законом.

     3. Виробничий кооператив є юридичною особою i дiє на основi статуту.

     4. Найменування виробничого кооперативу повинно мiстити слова "виробничий кооператив" або "кооперативне пiдприємство".

     Стаття 96. Принципи дiяльностi виробничого кооперативу

     1. Виробничi кооперативи створюються та здiйснюють свою дiяльнiсть за такими принципами:

     добровiльнiсть членства громадян у кооперативi та вiльний вихiд з нього;

     особиста трудова участь членiв кооперативу у дiяльностi пiдприємства;

     вiдкритiсть i доступнiсть членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його дiяльностi на умовах, встановлених статутом кооперативу;

     демократичний характер управлiння кооперативом, рiвнi права членiв кооперативу при прийняттi рiшень;

     розподiл доходу мiж членами кооперативу вiдповiдно до їх трудової та майнової участi в дiяльностi кооперативу;

     контроль членiв кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.

     Стаття 97. Загальнi умови створення виробничого кооперативу

     1. Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни, iноземцi та особи без громадянства. Чисельнiсть членiв виробничого кооперативу не може бути меншою, нiж три особи.

     2. Рiшення про створення виробничого кооперативу приймається його установчими зборами.

     3. Виробничий кооператив вважається створеним i набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрацiї вiдповiдно до вимог цього Кодексу.

     Стаття 98. Членство у виробничому кооперативi

     1. Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, якi досягли 16-рiчного вiку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, беруть майнову та трудову участь у дiяльностi кооперативу.

     2. Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативiв, а також членами кооперативiв iнших типiв (споживчих, житлових тощо).

     3. Вступ до виробничого кооперативу здiйснюється на пiдставi письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом виробничого кооперативу. Рiшення правлiння (голови) кооперативу про прийняття у члени кооперативу пiдлягає затвердженню загальними зборами. Порядок прийняття такого рiшення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

     4. Членство у виробничому кооперативi припиняється у разi:

     добровiльного виходу з кооперативу;

     припинення трудової участi в дiяльностi кооперативу;

     виключення з кооперативу у випадках i в порядку, визначених статутом;

     незатвердження загальними зборами членiв кооперативу рiшення правлiння (голови) про прийняття до кооперативу;

     смертi члена кооперативу.

     5. Порядок i майновi наслiдки припинення членства у виробничому кооперативi визначаються цим Кодексом та статутом кооперативу.

     6. Виключення з виробничого кооперативу (звiльнення члена кооперативу з кооперативного пiдприємства) може бути оскаржено до суду.

     Стаття 99. Права та обов'язки членiв виробничого кооперативу

     1. Основними правами членiв виробничого кооперативу є:

     участь в управлiннi кооперативом, право голосу на загальних зборах членiв кооперативу, право обирати i бути обраним в органи управлiння кооперативом;

     користування послугами кооперативу;

     одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай;

     одержання достовiрної та повної iнформацiї про фiнансово-господарську дiяльнiсть кооперативу;

     одержання паю у разi виходу з кооперативу в порядку i строки, визначенi його статутом.

     2. Основними обов'язками членiв виробничого кооперативу є дотримання статуту та виконання рiшень органiв управлiння кооперативу.

     3. Статутом виробничого кооперативу можуть передбачатися також iншi права та обов'язки членiв кооперативу.

     Стаття 100. Майно виробничого кооперативу

     1. Майно виробничого кооперативу становить колективну власнiсть кооперативу. Виробничий кооператив є власником будiвель, споруд, майнових внескiв його членiв, виготовленої ним продукцiї, доходiв, одержаних вiд її реалiзацiї та iншої дiяльностi, передбаченої статутом кооперативу, iншого майна, придбаного на пiдставах, не заборонених законом.

     2. Члени кооперативу можуть передавати як пайовий внесок право користування належною їм земельною дiлянкою у порядку, визначеному земельним законодавством. За земельну дiлянку, передану виробничому кооперативу в користування, з кооперативу може справлятися плата у розмiрах, визначених загальними зборами членiв кооперативу.

     3. Для здiйснення господарської та iншої дiяльностi виробничий кооператив за рахунок власного майна формує вiдповiднi фонди.

     4. Майно виробничого кооперативу вiдповiдно до його статуту подiляється на пайовий i неподiльний фонди. Неподiльний фонд утворюється за рахунок вступних внескiв i майна кооперативу (за винятком землi). Пайовi внески членiв кооперативу до нього не включаються. Порядок формування i розмiри неподiльного фонду встановлюються статутом.

     5. Розмiри пайових внескiв до кооперативу встановлюються в рiвних частинах та/або пропорцiйно очiкуванiй участi члена кооперативу в його господарськiй дiяльностi.

     6. Фiнансовi ресурси виробничого кооперативу формуються за рахунок доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг), пайових та iнших внескiв членiв кооперативу, кредитiв та iнших надходжень, не заборонених законодавством.

     Стаття 101. Управлiння виробничим кооперативом

     1. Управлiння виробничим кооперативом здiйснюється на основi самоврядування, гласностi, участi його членiв у вирiшеннi питань дiяльностi кооперативу.

     2. Вищим органом управлiння виробничого кооперативу є загальнi збори членiв кооперативу. До органiв управлiння кооперативу належать правлiння (голова) кооперативу та ревiзiйна комiсiя (ревiзор) кооперативу.

     3. Статутом виробничого кооперативу може бути передбачено спостережну раду кооперативу. Члени ревiзiйної комiсiї (ревiзор) кооперативу не можуть бути членами його правлiння (головою кооперативу) чи спостережної ради.

     Стаття 102. Загальнi збори членiв виробничого кооперативу

     1. Загальнi збори:

     вносять змiни до статуту кооперативу;

     обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу, членiв правлiння кооперативу, членiв ревiзiйної комiсiї (ревiзора), членiв спостережної ради кооперативу;

     затверджують напрями розвитку кооперативу;

     заслуховують звiти органiв управлiння кооперативу про їх дiяльнiсть;

     визначають види i розмiри фондiв кооперативу, порядок їх формування та використання;

     затверджують правила внутрiшнього розпорядку кооперативного пiдприємства, рiчний звiт i баланс кооперативу, порядок формування i розподiлу доходу кооперативу, рiшення правлiння (голови) кооперативу про прийняття нових членiв;

     вирiшують питання про входження кооперативного пiдприємства до об'єднань пiдприємств (кооперативiв), участь кооперативу у заснуваннi iнших суб'єктiв господарювання;

     приймають рiшення про реорганiзацiю або лiквiдацiю кооперативу.

     2. Загальнi збори мають право приймати будь-якi iншi рiшення, пов'язанi зi статутною дiяльнiстю виробничого кооперативу.

     3. Загальнi збори членiв кооперативу проводяться щорiчно пiсля закiнчення фiнансового року. Вони можуть скликатися також у будь-який час за рiшенням правлiння (голови) кооперативу чи з iнiцiативи не менш як третини членiв кооперативу, якщо iнше не передбачено статутом.

     4. Загальнi збори правомочнi приймати рiшення, якщо на них присутнi бiльше половини членiв виробничого кооперативу. Рiшення з питань, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, приймаються бiльшiстю голосiв загальної кiлькостi членiв кооперативу.

     Стаття 103. Правлiння виробничого кооперативу

     1. Правлiння виробничого кооперативу створюється у кооперативi, до складу якого входить не менше десяти членiв.

     2. Правлiння кооперативу:

     розробляє i вносить на затвердження загальних зборiв напрями розвитку кооперативу;

     скликає загальнi збори членiв кооперативу i контролює виконання прийнятих ними рiшень;

     вносить на затвердження загальних зборiв рiшення про прийняття до кооперативу нових членiв та припинення членства;

     забезпечує збереження майна кооперативу;

     органiзовує проведення незалежних аудиторських перевiрок дiяльностi кооперативу;

     вирiшує питання навчання членiв кооперативу, спiвробiтництва з вiтчизняними та iноземними органiзацiями;

     делегує виконавчому директору кооперативу право на прийняття вiдповiдних рiшень з питань компетенцiї правлiння, якщо це передбачено статутом кооперативу;

     вирiшує iншi питання дiяльностi кооперативу.

     3. Правлiння очолює голова кооперативу, який обирається загальними зборами членiв виробничого кооперативу. Функцiї голови кооперативу i порядок його вiдкликання визначаються статутом кооперативу.

     4. Члени правлiння можуть обирати зi свого складу заступника голови та секретаря правлiння вiдповiдно до статуту кооперативу.

     5. Члени правлiння кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статутi кооперативу може бути передбачено винагороду за роботу членiв правлiння.

     6. Перiодичнiсть проведення засiдань правлiння кооперативу визначається статутом кооперативу. Рiшення приймається бiльшiстю голосiв за наявностi на засiданнi не менше двох третин членiв правлiння кооперативу.

     7. У разi якщо до складу виробничого кооперативу входить менше десяти членiв, функцiї та повноваження правлiння здiйснюють загальнi збори та голова кооперативу вiдповiдно до статуту.

     Стаття 104. Виконавчий директор виробничого кооперативу

     1. Правлiння виробничого кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управлiння дiяльнiстю пiдприємства. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.

     2. Виконавчий директор здiйснює свою дiяльнiсть на умовах контракту, який укладає з ним правлiння кооперативу, та виконує функцiї вiдповiдно до статуту.

     3. Виконавчий директор несе вiдповiдальнiсть за свою дiяльнiсть перед кооперативом.

     4. У разi вiдсутностi у виробничому кооперативi посади виконавчого директора роботою кооперативного пiдприємства керує голова кооперативу.

     Стаття 105. Спостережна рада виробничого кооперативу

     1. У разi якщо кiлькiсть членiв виробничого кооперативу становить бiльш як п'ятдесят осiб, у кооперативi може утворюватися спостережна рада для контролю за дiяльнiстю виконавчого директора кооперативного пiдприємства.

     2. Спостережна рада обирається загальними зборами з числа членiв кооперативу у складi трьох - п'яти осiб. Член спостережної ради не може бути членом правлiння чи ревiзiйної комiсiї.

     3. Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок дiяльностi спостережної ради встановлюються статутом кооперативу.

     Стаття 106. Ревiзiйна комiсiя (ревiзор) виробничого кооперативу

     1. З метою контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю виробничого кооперативу обирається ревiзiйна комiсiя, а в кооперативi, до складу якого входить менше десяти членiв, - ревiзор.

     2. Ревiзiйна комiсiя (ревiзор) обирається загальними зборами

     з числа членiв кооперативу вiдповiдно до його статуту. Членами ревiзiйної комiсiї (ревiзором) не можуть бути члени правлiння чи спостережної ради виробничого кооперативу.

     3. Ревiзiйна комiсiя (ревiзор) пiдзвiтна загальним зборам членiв виробничого кооперативу.

     Стаття 107. Господарська дiяльнiсть виробничого кооперативу

     1. Виробничий кооператив вiдповiдно до його статуту самостiйно визначає основнi напрями господарської дiяльностi, здiйснює її планування та органiзацiю.

     2. Виробничий кооператив реалiзує свою продукцiю, надає послуги за цiнами i тарифами, якi встановлюються ним самостiйно або на договiрнiй основi, а у випадках, передбачених законодавством, - за державними цiнами i тарифами.

     3. Вiдносини виробничого кооперативу з iншими пiдприємствами, установами, органiзацiями та громадянами в усiх сферах господарської дiяльностi встановлюються на основi договорiв.

     4. Доход виробничого кооперативу формується з надходжень вiд господарської дiяльностi пiсля покриття матерiальних та прирiвняних до них витрат i витрат на оплату працi найманого персоналу. Доход спрямовується на сплату податкiв та iнших обов'язкових платежiв, на погашення кредитiв, покриття збиткiв, проведення вiдрахувань у фонди кооперативу, кооперативнi виплати, виплату часток доходу на паї тощо.

     5. Кооперативнi виплати - частина доходу виробничого кооперативу, що розподiляється мiж членами кооперативу з урахуванням їх трудової та iншої участi в дiяльностi кооперативу. Нарахування i виплата часток доходу на паї здiйснюються за пiдсумками фiнансового року з доходу, що залишається у розпорядженнi кооперативу з урахуванням необхiдностi формування його фондiв. За рiшенням загальних зборiв членiв кооперативу виплата часток доходу на паї може здiйснюватися у грошовiй формi, товарами, цiнними паперами тощо.

     6. Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу вiдповiдно до закону.

     7. Виробничий кооператив самостiйно здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть вiдповiдно до закону. Порядок використання коштiв кооперативу в iноземнiй валютi встановлюється законом та статутом кооперативу.

     8. Майновi вiдносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разi припинення членства в кооперативi та щодо переходу паю регулюються цивiльним законодавством.

     Стаття 108. Майнова вiдповiдальнiсть виробничого кооперативу

     1. Виробничий кооператив вiдповiдає за своїми зобов'язаннями усiм належним йому майном. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов'язаннями кооперативу субсидiарну (додаткову) вiдповiдальнiсть своїм майном у розмiрi, не меншому їх пайового внеску, якщо бiльший розмiр вiдповiдальностi не передбачено законом або статутом кооперативу. Виробничий кооператив не несе вiдповiдальностi за зобов'язаннями членiв кооперативу.

     2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно i майновi права за рiшенням загальних зборiв членiв кооперативу, якщо iнший порядок не встановлено законом.

     Стаття 109. Припинення виробничого кооперативу

     1. Виробничий кооператив за рiшенням загальних зборiв членiв кооперативу може бути реорганiзований у пiдприємства iнших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу вiдповiдно до вимог цього Кодексу.

     2. Виробничий кооператив лiквiдується в загальному порядку лiквiдацiї суб'єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого:

     лiквiдацiя виробничого кооперативу здiйснюється лiквiдацiйною комiсiєю, призначеною загальними зборами членiв кооперативу, а у разi його лiквiдацiї за рiшенням суду - лiквiдацiйною комiсiєю, сформованою вiдповiдно до цього рiшення;

     розпорядження землею виробничого кооперативу, що лiквiдується, здiйснюється в порядку i на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося пiсля розрахункiв з бюджетом та кредиторами, розподiляється мiж членами виробничого кооперативу пропорцiйно вартостi їх паю.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 110. Iншi питання дiяльностi виробничого кооперативу

     1. Iншi питання дiяльностi виробничого кооперативу регулюються цим Кодексом, iншими законами.

     Стаття 111. Споживча кооперацiя. Пiдприємства споживчої кооперацiї

     1. Споживча кооперацiя в Українi - система самоврядних органiзацiй громадян (споживчих товариств, їх спiлок, об'єднань), а також пiдприємств та установ цих органiзацiй, яка є самостiйною органiзацiйною формою кооперативного руху.

     2. Первинною ланкою споживчої кооперацiї є споживче товариство - самоврядна органiзацiя громадян, якi на основi добровiльностi членства, майнової участi та взаємодопомоги об'єднуються для спiльної господарської дiяльностi з метою колективного органiзованого забезпечення своїх економiчних i соцiальних iнтересiв. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майнi.

     3. Споживче товариство є юридичною особою i дiє на основi статуту.

     4. Споживчi товариства можуть на добровiльних засадах об'єднуватися в спiлки, iншi форми об'єднання, передбаченi законом, єдину спiлку споживчих товариств України та мають право вiльного виходу з них.

     5. Власнiсть споживчої кооперацiї складається з власностi споживчих товариств, спiлок (об'єднань) та їх спiльної власностi i є однiєю з форм колективної власностi. Володiння, користування та розпорядження власнiстю споживчої кооперацiї здiйснюють її органи вiдповiдно до установчих документiв товариств, спiлок (об'єднань).

     Об'єкти права власностi споживчої кооперацiї можуть перебувати у спiльнiй власностi споживчих товариств, спiлок (об'єднань). Їх частка у власностi визначається договором.

     6. Правовi засади органiзацiї та дiяльностi споживчої кооперацiї визначаються законом.

     7. Споживчi товариства, їх спiлки (об'єднання) можуть утворювати для здiйснення своїх статутних цiлей пiдприємства, установи та iншi суб'єкти господарювання вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв.

     8. Пiдприємствами споживчої кооперацiї визнаються унiтарнi або корпоративнi пiдприємства, утворенi споживчим товариством (товариствами) або спiлкою (об'єднанням) споживчих товариств вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законодавчих актiв з метою здiйснення статутних цiлей цих товариств, спiлок (об'єднань).

     Стаття 112. Пiдприємства об'єднань громадян, релiгiйних органiзацiй

     1. Пiдприємством об'єднання громадян, релiгiйної органiзацiї є унiтарне пiдприємство, засноване на власностi об'єднання громадян (громадської органiзацiї, полiтичної партiї) або власностi релiгiйної органiзацiї для здiйснення господарської дiяльностi з метою виконання їх статутних завдань.

     2. Право власностi об'єднань громадян реалiзують їх вищi статутнi органи управлiння в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власностi релiгiйних органiзацiй реалiзується їх органами управлiння вiдповiдно до закону.

     3. Засновником пiдприємства об'єднання громадян є вiдповiдне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спiлка) громадських органiзацiй у разi, якщо його статутом передбачено право заснування пiдприємств. Полiтичним партiям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати пiдприємства, за винятком засобiв масової iнформацiї, пiдприємств, що здiйснюють продаж суспiльно-полiтичної лiтератури, iнших пропагандистсько-агiтацiйних матерiалiв, виробiв з власною символiкою, проведення виставок, лекцiй, фестивалiв та iнших суспiльно-полiтичних заходiв.

     4. Релiгiйнi органiзацiї мають право засновувати видавничi, полiграфiчнi, виробничi, реставрацiйно-будiвельнi, сiльськогосподарськi та iншi пiдприємства, необхiднi для забезпечення дiяльностi цих органiзацiй.

     5. Пiдприємство об'єднання громадян, релiгiйної органiзацiї дiє на основi статуту i є юридичною особою, здiйснюючи свою дiяльнiсть на правi оперативного управлiння або господарського вiдання вiдповiдно до вимог цього Кодексу.

     6. Обмеження щодо створення та дiяльностi окремих видiв пiдприємств об'єднання громадян, релiгiйної органiзацiї встановлюються законами.

Глава 11
ПРИВАТНI ПIДПРИЄМСТВА. IНШI ВИДИ ПIДПРИЄМСТВ

     Стаття 113. Приватнi пiдприємства

     1. Приватним пiдприємством визнається пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi одного або кiлькох громадян, iноземцiв, осiб без громадянства та його (їх) працi чи з використанням найманої працi. Приватним є також пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi суб'єкта господарювання - юридичної особи.

     2. Порядок органiзацiї та дiяльностi приватних пiдприємств визначається цим Кодексом та iншими законами.

     3. Учасник приватного пiдприємства може встановити вимогу нотарiального посвiдчення правочину, предметом якого є частка такого учасника у статутному капiталi вiдповiдного пiдприємства, та скасувати таку вимогу, вiдомостi про що вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осiб, фiзичних осiб - пiдприємцiв та громадських формувань у порядку, визначеному законом. Така вимога учасника, а також скасування учасником цiєї вимоги є одностороннiм правочином та пiдлягає нотарiальному посвiдченню.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 05.12.2019р. N 340-IX)

     Стаття 114. Фермерське господарство

     1. Фермерське господарство є формою пiдприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалiзацiї товарної сiльськогосподарської продукцiї.

     2. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, якi працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

     3. Вiдносини, пов'язанi iз створенням та дiяльнiстю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, iншими законами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.03.2005р. N 2454-IV)

     Стаття 115. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3269-VI)

     Стаття 116. Пiдприємство з iноземними iнвестицiями

     1. Пiдприємство, створене вiдповiдно до вимог цього Кодексу, в статутному фондi якого не менш як десять вiдсоткiв становить iноземна iнвестицiя, визнається пiдприємством з iноземними iнвестицiями. Пiдприємство набуває статусу пiдприємства з iноземними iнвестицiями з дня зарахування iноземної iнвестицiї на його баланс.

     2. Iноземною iнвестицiєю є цiнностi, що вкладаються iноземними iнвесторами в об'єкти iнвестицiйної дiяльностi вiдповiдно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соцiального ефекту.

     3. Iноземнi iнвестицiї можуть вкладатися в об'єкти, iнвестування в якi не заборонено законами України.

     4. Пiдприємства з iноземними iнвестицiями мають право бути засновниками дочiрнiх пiдприємств, створювати фiлiї i представництва на територiї України i за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства вiдповiдних держав.

     5. Законом можуть бути визначенi галузi господарювання та/або територiї, в яких встановлюється загальний розмiр участi iноземного iнвестора, а також територiї, на яких дiяльнiсть пiдприємств з iноземними iнвестицiями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення нацiональної безпеки.

     6. Правовий статус i порядок дiяльностi пiдприємств з iноземними iнвестицiями визначаються цим Кодексом, законом про режим iноземного iнвестування в Українi, iншими законодавчими актами.

     Стаття 117. Iноземне пiдприємство

     1. Iноземним пiдприємством є унiтарне або корпоративне пiдприємство, створене за законодавством України, що дiє виключно на основi власностi iноземцiв або iноземних юридичних осiб, або дiюче пiдприємство, придбане повнiстю у власнiсть цих осiб.

     2. Iноземнi пiдприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегiчне значення для безпеки держави.

     3. Дiяльнiсть фiлiй, представництв та iнших вiдокремлених пiдроздiлiв пiдприємств, утворених за законодавством iнших держав, здiйснюється на територiї України вiдповiдно до законодавства України.

     4. Умови i порядок створення, вимоги до органiзацiї та дiяльностi iноземних пiдприємств визначаються цим Кодексом, законом про режим iноземного iнвестування, iншими законами.

Глава 12
ОБ'ЄДНАННЯ ПIДПРИЄМСТВ

     Стаття 118. Поняття об'єднання пiдприємств

     1. Об'єднанням пiдприємств є господарська органiзацiя, утворена у складi двох або бiльше пiдприємств з метою координацiї їх виробничої, наукової та iншої дiяльностi для вирiшення спiльних економiчних та соцiальних завдань.

     2. Об'єднання пiдприємств утворюються пiдприємствами на добровiльних засадах або за рiшенням органiв, якi вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв мають право утворювати об'єднання пiдприємств. В об'єднання пiдприємств можуть входити пiдприємства, утворенi за законодавством iнших держав, а пiдприємства України можуть входити в об'єднання пiдприємств, утворенi на територiї iнших держав.

     3. Об'єднання пiдприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасовi об'єднання.

     4. Об'єднання пiдприємств є юридичною особою.

     5. Державна реєстрацiя об'єднання пiдприємств здiйснюється вiдповiдно до статтi 58 цього Кодексу.

     Стаття 119. Види об'єднань пiдприємств

     1. Залежно вiд порядку заснування об'єднання пiдприємств можуть утворюватися як господарськi об'єднання або як державнi чи комунальнi господарськi об'єднання.

     2. Господарське об'єднання - об'єднання пiдприємств, утворене за iнiцiативою пiдприємств, незалежно вiд їх виду, якi на добровiльних засадах об'єднали свою господарську дiяльнiсть.

     3. Господарськi об'єднання дiють на основi установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

     4. Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання пiдприємств, утворене державними (комунальними) пiдприємствами за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України або, у визначених законом випадках, рiшенням мiнiстерств (iнших органiв, до сфери управлiння яких входять пiдприємства, що утворюють об'єднання), або рiшенням компетентних органiв мiсцевого самоврядування.

     5. Державне (комунальне) господарське об'єднання дiє на основi рiшення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рiшення про утворення об'єднання.

     6. Положення цiєї глави застосовуються також до об'єднань iнших суб'єктiв господарювання - юридичних осiб або об'єднань пiдприємств за участi таких осiб, якщо iнше не передбачено цим Кодексом та iншими законами.

     Стаття 120. Органiзацiйно-правовi форми об'єднань пiдприємств

     1. Господарськi об'єднання утворюються як асоцiацiї, корпорацiї, консорцiуми, концерни, iншi об'єднання пiдприємств, передбаченi законом.

     2. Асоцiацiя - договiрне об'єднання, створене з метою постiйної координацiї господарської дiяльностi пiдприємств, що об'єдналися, шляхом централiзацiї однiєї або кiлькох виробничих та управлiнських функцiй, розвитку спецiалiзацiї i кооперацiї виробництва, органiзацiї спiльних виробництв на основi об'єднання учасниками фiнансових та матерiальних ресурсiв для задоволення переважно господарських потреб учасникiв асоцiацiї. У статутi асоцiацiї повинно бути зазначено, що вона є господарською асоцiацiєю. Асоцiацiя не має права втручатися у господарську дiяльнiсть пiдприємств - учасникiв асоцiацiї. За рiшенням учасникiв асоцiацiя може бути уповноважена представляти їх iнтереси у вiдносинах з органами влади, iншими пiдприємствами та органiзацiями.

     3. Корпорацiєю визнається договiрне об'єднання, створене на основi поєднання виробничих, наукових i комерцiйних iнтересiв пiдприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централiзованого регулювання дiяльностi кожного з учасникiв органам управлiння корпорацiї.

     4. Консорцiум - тимчасове статутне об'єднання пiдприємств для досягнення його учасниками певної спiльної господарської мети (реалiзацiї цiльових програм, науково-технiчних, будiвельних проектiв тощо). Консорцiум використовує кошти, якими його надiляють учасники, централiзованi ресурси, видiленi на фiнансування вiдповiдної програми, а також кошти, що надходять з iнших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разi досягнення мети його створення консорцiум припиняє свою дiяльнiсть.

     5. Концерном визнається статутне об'єднання пiдприємств, а також iнших органiзацiй, на основi їх фiнансової залежностi вiд одного або групи учасникiв об'єднання, з централiзацiєю функцiй науково-технiчного i виробничого розвитку, iнвестицiйної, фiнансової, зовнiшньоекономiчної та iншої дiяльностi. Учасники концерну надiляють його частиною своїх повноважень, у тому числi правом представляти їх iнтереси у вiдносинах з органами влади, iншими пiдприємствами та органiзацiями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками iншого концерну.

     6. Державнi i комунальнi господарськi об'єднання утворюються переважно у формi корпорацiї або концерну, незалежно вiд найменування об'єднання (комбiнат, трест тощо).

     Стаття 121. Статус пiдприємства - учасника об'єднання пiдприємств

     1. Пiдприємства - учасники об'єднання пiдприємств зберiгають статус юридичної особи незалежно вiд органiзацiйно-правової форми об'єднання, i на них поширюються положення цього Кодексу та iнших законiв щодо регулювання дiяльностi пiдприємств.

     2. Пiдприємство - учасник господарського об'єднання має право:

     добровiльно вийти з об'єднання на умовах i в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

     бути членом iнших об'єднань пiдприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено iнше;

     одержувати вiд господарського об'єднання в установленому порядку iнформацiю, пов'язану з iнтересами пiдприємства;

     одержувати частину прибутку вiд дiяльностi господарського об'єднання вiдповiдно до його статуту. Пiдприємство може мати також iншi права, передбаченi засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання вiдповiдно до законодавства.

     3. Пiдприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровiльних засадах свою дiяльнiсть з iншими суб'єктами господарювання та приймати рiшення про своє припинення.

     4. Рiшення про утворення об'єднання пiдприємств (установчий договiр) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комiтетом України в порядку, встановленому законодавством.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 122. Управлiння об'єднанням пiдприємств

     1. Господарськi об'єднання мають вищi органи управлiння (загальнi збори учасникiв) та утворюють виконавчi органи, передбаченi статутом господарського об'єднання.

     2. Вищий орган господарського об'єднання:

     затверджує статут господарського об'єднання та вносить змiни до нього;

     вирiшує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасникiв та виключення учасникiв з його складу;

     утворює виконавчий орган господарського об'єднання вiдповiдно до його статуту чи договору;

     вирiшує фiнансовi та iншi питання вiдповiдно до установчих документiв господарського об'єднання.

     3. Виконавчий орган господарського об'єднання (колегiальний чи одноособовий) вирiшує питання поточної дiяльностi, якi вiдповiдно до статуту або договору вiднесенi до його компетенцiї.

     4. Управлiння державним (комунальним) господарським об'єднанням здiйснюють правлiння об'єднання i генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звiльняється з посади органом, що прийняв рiшення про утворення об'єднання. Склад правлiння визначається статутом об'єднання. Порядок управлiння державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання вiдповiдно до закону.

     Законом може бути передбачений iнший порядок управлiння державним (комунальним) господарським об'єднанням в оборонно-промисловому комплексi.

     5. Здiйснення управлiння поточною дiяльнiстю об'єднання пiдприємств може бути доручено адмiнiстрацiї одного з пiдприємств (головного пiдприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами вiдповiдного об'єднання.

     6. Спори, що виникають мiж учасниками об'єднання, вирiшуються в порядку, передбаченому статутом об'єднання, або в судовому порядку вiдповiдно до закону.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.06.2011 року N 3531-VI)

     Стаття 123. Майновi вiдносини в об'єднаннi пiдприємств

     1. Учасники об'єднання пiдприємств можуть вносити на умовах i в порядку, передбачених його установчими документами, майновi внески (вступнi, членськi, цiльовi тощо).

     2. Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське вiдання або в оперативне управлiння на основi установчого договору чи рiшення про утворення об'єднання. Вартiсть майна об'єднання вiдображається у його балансi.

     3. Господарське об'єднання має право утворювати за рiшенням його вищого органу управлiння унiтарнi пiдприємства, фiлiї, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворенi господарським об'єднанням пiдприємства дiють вiдповiдно до положень цього Кодексу, iнших законiв та статуту пiдприємства, затвердженого об'єднанням.

     4. Об'єднання пiдприємств не вiдповiдає за зобов'язаннями його учасникiв, а пiдприємства-учасники не вiдповiдають за зобов'язаннями об'єднання, якщо iнше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

     Стаття 124. Вихiд учасника з об'єднання. Припинення об'єднання пiдприємств

     1. Пiдприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу iз збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорiв з iншими суб'єктами господарювання.

     2. Вихiд пiдприємства iз складу державного (комунального) господарського об'єднання здiйснюється за рiшенням органу, що прийняв рiшення про утворення об'єднання.

     3. Припинення об'єднання пiдприємств вiдбувається в результатi його реорганiзацiї в iнше об'єднання або лiквiдацiї.

     4. Реорганiзацiя господарського об'єднання здiйснюється за рiшенням пiдприємств-учасникiв, а реорганiзацiя державного (комунального) господарського об'єднання - за рiшенням органу, що прийняв рiшення про утворення об'єднання.

     5. Лiквiдацiя господарського об'єднання провадиться за рiшенням пiдприємств-учасникiв, а лiквiдацiя державного (комунального) об'єднання - за рiшенням органу, що прийняв рiшення про утворення об'єднання. Лiквiдацiя об'єднання пiдприємств здiйснюється в порядку, встановленому цим Кодексом щодо лiквiдацiї пiдприємства. Майно, що залишилося пiсля лiквiдацiї об'єднання, розподiляється мiж учасниками згiдно зi статутом об'єднання пiдприємств чи договором.

     Стаття 125. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 09.09.2010р. N 2522-VI)

     Стаття 126. Асоцiйованi пiдприємства. Холдинговi компанiї

     1. Асоцiйованi пiдприємства (господарськi органiзацiї) - це група суб'єктiв господарювання - юридичних осiб, пов'язаних мiж собою вiдносинами економiчної та/або органiзацiйної залежностi у формi участi в статутному капiталi та/або управлiннi. Залежнiсть мiж асоцiйованими пiдприємствами може бути простою i вирiшальною.

     2. Проста залежнiсть мiж асоцiйованими пiдприємствами виникає у разi якщо одне з них має можливiсть блокувати прийняття рiшень iншим (залежним) пiдприємством, якi повиннi прийматися вiдповiдно до закону та/або установчих документiв цього пiдприємства квалiфiкованою бiльшiстю голосiв.

     3. Вирiшальна залежнiсть мiж асоцiйованими пiдприємствами виникає у разi якщо мiж пiдприємствами встановлюються вiдносини контролю-пiдпорядкування за рахунок переважної участi контролюючого пiдприємства в статутному капiталi та/або загальних зборах чи iнших органах управлiння iншого (дочiрнього) пiдприємства, зокрема володiння контрольним пакетом акцiй. Вiдносини вирiшальної залежностi можуть встановлюватися за умови отримання згоди вiдповiдних органiв Антимонопольного комiтету України.

     4. Про наявнiсть простої та вирiшальної залежностi має бути зазначено у вiдомостях державної реєстрацiї залежного (дочiрнього) пiдприємства та опублiковано вiдповiдно до закону.

     5. Холдингова компанiя - публiчне акцiонерне товариство, яке володiє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцiй (часток, паїв) двох або бiльше корпоративних пiдприємств (крiм пакетiв акцiй, що перебувають у державнiй власностi).

     6. Якщо корпоративне пiдприємство через дiї або бездiяльнiсть холдингової компанiї виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанiя несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями корпоративного пiдприємства.

     7. Загальнi засади функцiонування холдингових компанiй в Українi, в тому числi Державної керуючої холдингової компанiї, а також особливостi їх утворення, дiяльностi та лiквiдацiї регулюються Законом України "Про холдинговi компанiї в Українi" та iншими нормативно-правовими актами.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV, вiд 15.03.2006р. N 3528-IV, вiд 24.07.2009р. N 1617-VI, вiд 13.03.2012р. N 4498-VI)

     Стаття 127. Iншi форми об'єднання iнтересiв пiдприємств

     1. Законом можуть визначатися й iншi форми об'єднання iнтересiв пiдприємств (союзи, спiлки, асоцiацiї пiдприємцiв тощо), не передбаченi у статтi 120 цього Кодексу.

Глава 13
ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ОСОБЛИВОСТI СТАТУСУ IНШИХ СУБ'ЄКТIВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

     Стаття 128. Громадянин у сферi господарювання

     1. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разi здiйснення ним пiдприємницької дiяльностi за умови державної реєстрацiї його як пiдприємця без статусу юридичної особи вiдповiдно до статтi 58 цього Кодексу.

     2. Громадянин-пiдприємець вiдповiдає за своїми зобов'язаннями усiм своїм майном, на яке вiдповiдно до закону може бути звернено стягнення.

     3. Громадянин може здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть:

     безпосередньо як пiдприємець або через приватне пiдприємство, що ним створюється;

     iз залученням або без залучення найманої працi;

     самостiйно або спiльно з iншими особами.

     4. Громадянин здiйснює управлiння заснованим ним приватним пiдприємством безпосередньо або через керiвника, який наймається за контрактом. У разi здiйснення пiдприємницької дiяльностi спiльно з iншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки вiдповiдно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права i обов'язки, визначенi укладеним за його участi договором про спiльну дiяльнiсть без створення юридичної особи.

     5. Громадянин-пiдприємець здiйснює свою дiяльнiсть на засадах свободи пiдприємництва та вiдповiдно до принципiв, передбачених у статтi 44 цього Кодексу.

     6. Громадянин-пiдприємець зобов'язаний:

     у передбачених законом випадках i порядку одержати лiцензiю на здiйснення певних видiв господарської дiяльностi;

     повiдомляти органи державної реєстрацiї про змiну його адреси, зазначеної в реєстрацiйних документах, предмета дiяльностi, iнших суттєвих умов своєї пiдприємницької дiяльностi, що пiдлягають вiдображенню у реєстрацiйних документах;

     додержуватися прав i законних iнтересiв споживачiв, забезпечувати належну якiсть товарiв (робiт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифiкацiї продукцiї, встановлених законодавством;

     не допускати недобросовiсної конкуренцiї, iнших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

     вести облiк результатiв своєї пiдприємницької дiяльностi вiдповiдно до вимог законодавства;

     своєчасно надавати податковим органам декларацiю про майновий стан i доходи (податкову декларацiю), iншi необхiднi вiдомостi для нарахування податкiв та iнших обов'язкових платежiв; сплачувати податки та iншi обов'язковi платежi в порядку i в розмiрах, встановлених законом.

     7. Громадянин-пiдприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 i 49 цього Кодексу, а також iншими законодавчими актами, i несе майнову та iншу встановлену законом вiдповiдальнiсть за завданi ним шкоду i збитки.

     Громадянин-пiдприємець може бути визнаний судом банкрутом вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI, вiд 14.01.2020р. N 440-IX)

     Стаття 129. Особливостi статусу iноземних суб'єктiв господарювання

     1. Iноземцi та особи без громадянства при здiйсненнi господарської дiяльностi в Українi користуються такими самими правами i мають такi самi обов'язки, як i громадяни України, якщо iнше не передбачено цим Кодексом, iншими законами.

     2. Iноземнi юридичнi особи при здiйсненнi господарської дiяльностi в Українi мають такий самий статус, як i юридичнi особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, iншими законами, а також мiжнародними договорами, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України.

     Стаття 130. Кредитнi спiлки у сферi господарювання

     1. Громадяни, якi постiйно проживають на територiї України, можуть об'єднуватися у кредитнi спiлки.

     2. Кредитною спiлкою є неприбуткова органiзацiя, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровiльного об'єднання грошових внескiв з метою задоволення потреб її членiв у взаємному кредитуваннi та наданнi iнших фiнансових послуг. Кредитна спiлка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрацiї.

     3. Кредитна спiлка дiє на основi статуту, який затверджується загальними зборами членiв кредитної спiлки.

     4. Майно кредитної спiлки є її власнiстю i складається з фондiв кредитної спiлки, коштiв доходу та iншого майна.

     5. Кредитна спiлка не може бути засновником або учасником суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi.

     6. Статус, порядок органiзацiї та здiйснення господарської дiяльностi кредитної спiлки визначаються цим Кодексом, законом про кредитнi спiлки та iншими законами.

     Стаття 131. Особливостi статусу благодiйних та iнших неприбуткових органiзацiй у сферi господарювання

     1. Юридичнi особи, незалежно вiд форм власностi, а також повнолiтнi громадяни можуть утворювати благодiйнi органiзацiї (благодiйнi фонди, благодiйнi товариства, благодiйнi установи тощо).

     2. Частину другу виключено.

     3. Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, а також державнi та комунальнi пiдприємства, установи, органiзацiї, що повнiстю або частково фiнансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодiйної органiзацiї.

     4. Благодiйна органiзацiя дiє на основi установчих документiв, що затверджуються вищим органом управлiння благодiйної органiзацiї, i є юридичною особою.

     5. Благодiйна органiзацiя має право здiйснювати неприбуткову господарську дiяльнiсть, спрямовану на виконання її цiлей, визначених установчими документами. Здiйснення благодiйними органiзацiями дiяльностi у виглядi надання певних послуг (виконання робiт), що пiдлягають обов'язковiй сертифiкацiї або лiцензуванню, допускається пiсля такої сертифiкацiї або лiцензування в установленому законом порядку.

     6. Додатковi вимоги щодо створення, державної реєстрацiї, здiйснення господарської дiяльностi та iнших питань дiяльностi благодiйних органiзацiй встановлюються цим Кодексом, Законом України "Про благодiйну дiяльнiсть та благодiйнi органiзацiї", iншими законами.

     7. Особливостi статусу iнших юридичних осiб, що здiйснюють неприбуткову господарську дiяльнiсть, визначаються вiдповiдними законами, якими регулюється порядок дiяльностi цих суб'єктiв.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 05.07.2012р. N 5073-VI)

     Стаття 132. Виключена

(згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

Роздiл III
МАЙНОВА ОСНОВА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 14
МАЙНО СУБ'ЄКТIВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

     Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктiв господарювання

     1. Основу правового режиму майна суб'єктiв господарювання, на якiй базується їх господарська дiяльнiсть, становлять право власностi та iншi речовi права - право господарського вiдання, право оперативного управлiння.

     Господарська дiяльнiсть може здiйснюватися також на основi iнших речових прав (права володiння, права користування тощо), передбачених Цивiльним кодексом України.

     2. Майно суб'єктiв господарювання може бути закрiплено на iншому правi вiдповiдно до умов договору з власником майна.

     3. Виключена

     4. Держава забезпечує рiвний захист майнових прав усiх суб'єктiв господарювання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 134. Право власностi - основне речове право у сферi господарювання

     1. Суб'єкт господарювання, який здiйснює господарську дiяльнiсть на основi права власностi, на свiй розсуд, одноосiбно або спiльно з iншими суб'єктами володiє, користується i розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числi має право надати майно iншим суб'єктам для використання його на правi власностi, правi господарського вiдання чи правi оперативного управлiння, або на основi iнших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

     2. Майно, що використовується у господарськiй дiяльностi, може перебувати у спiльнiй власностi двох або бiльше власникiв.

     3. Правовий режим власностi та правовi форми реалiзацiї права власностi у сферi господарювання визначаються цим Кодексом i законом.

     Стаття 135. Органiзацiйно-установчi повноваження власника

     1. Власник майна має право одноосiбно або спiльно з iншими власниками на основi належного йому (їм) майна засновувати господарськi органiзацiї або здiйснювати господарську дiяльнiсть в iнших органiзацiйно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свiй розсуд визначаючи мету i предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад i компетенцiю його органiв управлiння, порядок використання майна, iншi питання управлiння дiяльнiстю суб'єкта господарювання, а також приймати рiшення про припинення заснованих ним суб'єктiв господарювання вiдповiдно до законодавства.

     2. Власник має право особисто або через уповноваженi ним органи з метою здiйснення пiдприємницької дiяльностi засновувати господарськi органiзацiї, закрiплюючи за ними належне йому майно на правi власностi, правi господарського вiдання, а для здiйснення некомерцiйної господарської дiяльностi - на правi оперативного управлiння, визначати мету та предмет дiяльностi таких органiзацiй, склад i компетенцiю їх органiв управлiння, порядок прийняття ними рiшень, склад i порядок використання майна, визначати iншi умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської органiзацiї, а також здiйснювати безпосередньо або через уповноваженi ним органи у межах, встановлених законом, iншi управлiнськi повноваження щодо заснованої органiзацiї та припиняти її дiяльнiсть вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.

     3. Власник має право здiйснювати органiзацiйно-установчi повноваження також на основi належних йому корпоративних прав вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.

     4. Державнi та комунальнi пiдприємства можуть бути об'єднанi за рiшенням власника (уповноваженого ним органу) у державнi (комунальнi) господарськi об'єднання, передбаченi цим Кодексом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 136. Право господарського вiдання

     1. Право господарського вiдання є речовим правом суб'єкта пiдприємництва, який володiє, користується i розпоряджається майном, закрiпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочностi розпорядження щодо окремих видiв майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та iншими законами.

     2. Власник майна, закрiпленого на правi господарського вiдання за суб'єктом пiдприємництва, здiйснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську дiяльнiсть пiдприємства.

     3. У випадках, визначених Законом України "Про трубопровiдний транспорт", з метою створення оператора газотранспортної системи держава через уповноважених суб'єктiв управлiння об'єктами державної власностi на пiдставi договору може передавати суб'єкту господарювання об'єкти державної власностi на правi господарського вiдання без права їх вiдчуження.

     4. Щодо захисту права господарського вiдання застосовуються положення закону, встановленi для захисту права власностi. Суб'єкт пiдприємництва, який здiйснює господарську дiяльнiсть на основi права господарського вiдання, має право на захист своїх майнових прав також вiд власника.

     5. Суб'єкт господарювання, якому з метою створення оператора системи передачi або оператора газотранспортної системи на правi господарського вiдання переданi об'єкти державної власностi, повинен бути повнiстю незалежним у прийняттi рiшень щодо їх використання, експлуатацiї, обслуговування, планування, розвитку та фiнансування вiдповiдно до законiв України "Про ринок природного газу", "Про ринок електричної енергiї".

     6. Уповноважений суб'єкт управлiння об'єктами державної власностi, що використовуються у процесi провадження дiяльностi з транспортування та/або зберiгання природного газу, а також суб'єкт управлiння системи передачi електричної енергiї, не може вiдмовити у фiнансуваннi вiдповiдно оператором системи передачi або оператором газотранспортної системи, або iншою заiнтересованою особою iнвестицiй, погоджених Нацiональною комiсiєю, що здiйснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. При погодженнi таких iнвестицiй Нацiональна комiсiя, що здiйснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, керується, зокрема, необхiднiстю забезпечення безпеки постачання природного газу.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 31.10.2019р. N 264-IX)

     Стаття 137. Право оперативного управлiння

     1. Правом оперативного управлiння у цьому Кодексi визнається речове право суб'єкта господарювання, який володiє, користується i розпоряджається майном, закрiпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здiйснення некомерцiйної господарської дiяльностi, у межах, встановлених цим Кодексом та iншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

     2. Власник майна, закрiпленого на правi оперативного упралiння за суб'єктом господарювання, здiйснює контроль за використанням i збереженням переданого в оперативне управлiння майна безпосередньо або через уповноважений ним орган i має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

     3. Право оперативного управлiння захищається законом вiдповiдно до положень, встановлених для захисту права власностi.

     Стаття 138. Виключена

(згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 139. Майно у сферi господарювання

     1. Майном у цьому Кодексi визнається сукупнiсть речей та iнших цiнностей (включаючи нематерiальнi активи), якi мають вартiсне визначення, виробляються чи використовуються у дiяльностi суб'єктiв господарювання та вiдображаються в їх балансi або враховуються в iнших передбачених законом формах облiку майна цих суб'єктiв.

     2. Залежно вiд економiчної форми, якої набуває майно у процесi здiйснення господарської дiяльностi, майновi цiнностi належать до основних фондiв, оборотних засобiв, коштiв, товарiв.

     3. Основними фондами виробничого i невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, iнструмент, виробничий iнвентар i приладдя, господарський iнвентар та iнше майно тривалого використання, що вiднесено законодавством до основних фондiв.

     4. Оборотними засобами є сировина, паливо, матерiали, малоцiннi предмети та предмети, що швидко зношуються, iнше майно виробничого i невиробничого призначення, що вiднесено законодавством до оборотних засобiв.

     5. Коштами у складi майна суб'єктiв господарювання є грошi у нацiональнiй та iноземнiй валютi, призначенi для здiйснення товарних вiдносин цих суб'єктiв з iншими суб'єктами, а також фiнансових вiдносин вiдповiдно до законодавства.

     6. Товарами у складi майна суб'єктiв господарювання визнаються вироблена продукцiя (товарнi запаси), виконанi роботи та послуги.

     7. Особливим видом майна суб'єктiв господарювання є цiннi папери.

     Стаття 140. Джерела формування майна суб'єктiв господарювання

     1. Джерелами формування майна суб'єктiв господарювання є:

     грошовi та матерiальнi внески засновникiв;

     доходи вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг);

     доходи вiд цiнних паперiв;

     капiтальнi вкладення i дотацiї з бюджетiв;

     надходження вiд продажу (здачi в оренду) майнових об'єктiв (комплексiв), що належать їм, придбання майна iнших суб'єктiв;

     кредити банкiв та iнших кредиторiв;

     безоплатнi та благодiйнi внески, пожертвування органiзацiй i громадян;

     iншi джерела, не забороненi законом.

     2. Правовий режим майна суб'єктiв господарювання встановлюється цим Кодексом та iншими законами з урахуванням зазначених у статтi 139 цього Кодексу видiв майна.

     Стаття 141. Особливостi правового режиму державного майна у сферi господарювання

     1. До державного майна у сферi господарювання належать єдинi майновi комплекси державних пiдприємств або їх структурних пiдроздiлiв, нерухоме майно, iнше окреме iндивiдуально визначене майно державних пiдприємств, акцiї (частки, паї) держави у майнi суб'єктiв господарювання рiзних форм власностi, а також майно, закрiплене за державними установами i органiзацiями з метою здiйснення необхiдної господарської дiяльностi, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам i органiзацiям або в оренду для використання його у господарськiй дiяльностi. Держава через уповноваженi органи державної влади здiйснює права власника також щодо об'єктiв права власностi Українського народу, зазначених у частинi першiй статтi 148 цього Кодексу.

     2. Управлiння об'єктами державної власностi вiдповiдно до закону здiйснюють Кабiнет Мiнiстрiв України i, за його уповноваженням, центральнi та мiсцевi органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управлiння державним майном здiйснюють також iншi суб'єкти.

     3. Кабiнет Мiнiстрiв України встановлює перелiк державного майна, яке безоплатно передається у власнiсть вiдповiдних територiальних громад (комунальну власнiсть). Передача об'єктiв господарського призначення з державної у комунальну власнiсть здiйснюється в порядку, встановленому законом.

     4. Не можуть бути об'єктами передачi з державної у комунальну власнiсть пiдприємства, що здiйснюють дiяльнiсть, яку дозволяється здiйснювати виключно державним пiдприємствам, установам i органiзацiям.

     5. Види майна, що може перебувати виключно у державнiй власностi, вiдчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додатковi обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондiв державних пiдприємств, установ i органiзацiй, визначаються законом.

     6. Вiдчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондiв, здiйснюється у порядку, що встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондiв, здiйснюється лише на конкурентних засадах.

     7. Не може бути вкладом у спiльну дiяльнiсть майно, яке належить до основних фондiв пiдприємств державної власностi, що не пiдлягають приватизацiї.

     8. Об'єкти державної власностi, що використовуються у процесi провадження дiяльностi з передачi електричної енергiї i транспортування та/або зберiгання природного газу, на пiдставi рiшення Кабiнету Мiнiстрiв України та вiдповiдного договору закрiплюються на правi господарського вiдання за суб'єктами господарювання, 100 вiдсоткiв корпоративних прав у статутному капiталi яких належать державi, чи суб'єктом господарювання, 100 вiдсоткiв корпоративних прав у статутному капiталi якого належать державi або виключно з метою вiдокремлення дiяльностi з транспортування природного газу суб'єктом господарювання, 100 вiдсоткiв у статутному капiталi якого належать зазначеним у цiй частинi цiєї статтi суб'єктам.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 09.01.2007р. N 549-V, вiд 12.05.2011р. N 3322-VI, вiд 08.07.2011р. N 3686-VI, вiд 31.10.2019р. N 264-IX)

     Стаття 142. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання

     1. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фiнансових результатiв його господарської дiяльностi, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний перiод на суму валових витрат та суму амортизацiйних вiдрахувань.

     2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктiв господарювання визначається законодавством. Для цiлей оподаткування законом може встановлюватися спецiальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

     3. Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган вiдповiдно до законодавства та установчих документiв. Порядок використання прибутку державних пiдприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких бiльше 50 вiдсоткiв акцiй (часток, паїв) належить державi, здiйснюється вiдповiдно до статтi 75 цього Кодексу.

     4. Держава може впливати на вибiр суб'єктами господарювання напрямiв та обсягiв використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податковi пiльги та господарськi санкцiї вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 25.03.2005р. N 2505-IV)

     Стаття 143. Цiннi папери у складi майна суб'єктiв господарювання

     1. Суб'єкт господарювання має право випускати власнi цiннi папери, реалiзовувати їх громадянам i юридичним особам, а також придбавати цiннi папери iнших суб'єктiв. Види цiнних паперiв, умови i порядок їх випуску, реалiзацiї та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та iншими законами.

     Стаття 144. Пiдстави виникнення майнових прав та обов'язкiв суб'єкта господарювання

     1. Майновi права та майновi обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:

     з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

     з актiв органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб у випадках, передбачених законом;

     внаслiдок створення та придбання майна з пiдстав, не заборонених законом;

     внаслiдок заподiяння шкоди iншiй особi, придбання або збереження майна за рахунок iншої особи без достатнiх пiдстав;

     внаслiдок порушення вимог закону при здiйсненнi господарської дiяльностi;

     з iнших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язкiв суб'єктiв господарювання.

     2. Право на майно, що пiдлягає державнiй реєстрацiї, виникає

     з дня реєстрацiї цього майна або вiдповiдних прав на нього, якщо iнше не встановлено законом.

     Стаття 145. Майновий стан та облiк майна суб'єкта господарювання

     1. Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупнiстю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що вiдображається у бухгалтерському облiку його господарської дiяльностi вiдповiдно до вимог закону.

     2. Змiна правового режиму майна суб'єкта господарювання здiйснюється за рiшенням власника (власникiв) майна у спосiб, передбачений цим Кодексом та прийнятими вiдповiдно до нього iншими законами, крiм випадкiв, якщо така змiна забороняється законом.

     3. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державнiй (комунальнiй) власностi, може бути змiнений шляхом приватизацiї майна державного (комунального) пiдприємства вiдповiдно до закону.

     4. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державнiй (комунальнiй) власностi, може бути змiнений шляхом здачi єдиного майнового комплексу пiдприємства або майнового комплексу його структурного пiдроздiлу в оренду.

     5. Законом можуть бути визначенi також iншi пiдстави змiни правового режиму майна суб'єкта господарювання.

     6. Суб'єкти господарювання зобов'язанi на основi даних бухгалтерського облiку складати фiнансову звiтнiсть за формами, передбаченими законодавством, проводити iнвентаризацiю належного їм майна для забезпечення достовiрностi даних бухгалтерського облiку та звiтностi, надавати фiнансову звiтнiсть вiдповiдно до вимог закону та їх установчих документiв.

     Стаття 146. Приватизацiя державних та комунальних пiдприємств

     1. Майно єдиного майнового комплексу державного (комунального) пiдприємства або його окремих пiдроздiлiв, що є єдиними майновими комплексами i видiляються в самостiйнi пiдприємства, а також об'єкти незавершеного будiвництва та акцiї (частини, паї), що належать державi у майнi iнших суб'єктiв господарювання, можуть бути вiдчуженi на користь громадян чи недержавних юридичних осiб i приватизованi цими особами вiдповiдно до закону.

     2. Приватизацiя державних (комунальних) пiдприємств здiйснюється в порядку, встановленому законом.

     3. Приватизацiя державних (комунальних) пiдприємств чи їх майна здiйснюється шляхом:

     купiвлi-продажу об'єктiв приватизацiї на аукцiонi;

     викупу об'єктiв приватизацiї.

     4. Кожний громадянин України, крiм випадкiв, встановлених законом, має право на придбання державного майна в процесi приватизацiї в порядку, встановленому законом.

     5. Загальнi умови та порядок здiйснення приватизацiї державних (комунальних) пiдприємств або їх майна визначаються законом.

     6. В окремих галузях економiки законом можуть бути визначенi особливостi приватизацiї майна державних пiдприємств.

     7. У процесi приватизацiї державного (комунального) пiдприємства права працiвникiв пiдприємства, що приватизується, гарантуються законом.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 18.01.2018р. N 2269-VIII, вiд 03.10.2019р. N 157-IX)

     Стаття 147. Гарантiї та захист майнових прав суб'єктiв господарювання

     1. Майновi права суб'єктiв господарювання захищаються законом.

     2. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не iнакше як у випадках, на пiдставах i в порядку, передбачених законом.

     3. Збитки, завданi суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами мiсцевого самоврядування, вiдшкодовуються йому вiдповiдно до закону.

     4. Право власностi та iншi майновi права суб'єкта господарювання захищаються у спосiб, зазначений у статтi 20 цього Кодексу.

Глава 15
ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСIВ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ

     Стаття 148. Особливостi правового режиму використання природних ресурсiв у сферi господарювання

     1. Вiдповiдно до Конституцiї України земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, що знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об'єктами права власностi Українського народу. Вiд iменi народу права власника здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, визначених Конституцiєю України.

     2. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власностi Українського народу вiдповiдно до закону.

     3. Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави. Право власностi на землю гарантується. Це право набувається i реалiзується громадянами, юридичними особами та державою вiдповiдно до Земельного кодексу України та iнших законiв.

     4. Правовий режим використання окремих видiв природних ресурсiв (землi, вод, лiсiв, надр, атмосферного повiтря, тваринного свiту) встановлюється законами.

     5. Природнi ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власнiсть лише у випадках та порядку, передбачених законом.

     Стаття 149. Використання природних ресурсiв суб'єктами господарювання

     1. Суб'єкти господарювання використовують у господарськiй дiяльностi природнi ресурси в порядку спецiального або загального природокористування вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.

     2. Кабiнет Мiнiстрiв України забезпечує державний облiк природних ресурсiв, що належать до державної власностi, перебувають в управлiннi Автономної Республiки Крим та належать до комунальної власностi i можуть використовуватися у господарськiй дiяльностi.

     Стаття 150. Використання природних ресурсiв на правi власностi

     1. Суб'єктам господарювання може передаватися у власнiсть земля iз закритими водоймами, дiлянками лiсiв, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в нiй, у тому числi громадянам для ведення фермерського господарства, а також сiльськогосподарським пiдприємствам - для господарської дiяльностi.

     2. Порядок надання землi у власнiсть визначається виключно законом з урахуванням необхiдностi визначення гарантiй ефективного використання землi суб'єктами господарювання, запобiгання її безгосподарному використанню та псуванню.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 03.03.2005р. N 2454-IV)

     Стаття 151. Використання природних ресурсiв на правi користування

     1. Суб'єктам господарювання для здiйснення господарської дiяльностi надаються в користування на пiдставi спецiальних дозволiв (рiшень) уповноважених державою органiв земля та iншi природнi ресурси (в тому числi за плату або на iнших умовах).

     2. Порядок надання у користування природних ресурсiв громадянам i юридичним особам для здiйснення господарської дiяльностi встановлюється земельним, водним, лiсовим та iншим спецiальним законодавством.

     Стаття 152. Права суб'єктiв господарювання щодо використання природних ресурсiв

     1. Суб'єкт господарювання, здiйснюючи господарську дiяльнiсть, має право:

     експлуатувати кориснi властивостi наданих йому природних ресурсiв;

     використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку кориснi копалини мiсцевого значення, воднi об'єкти, лiсовi ресурси, що знаходяться на наданiй йому земельнiй дiлянцi;

     одержувати доходи вiд результатiв господарської дiяльностi, пов'язаної з використанням природних ресурсiв;

     одержувати пiльговi короткостроковi та довгостроковi кредити для реалiзацiї заходiв щодо ефективного використання, вiдтворення та охорони природних ресурсiв, а також користуватися податковими пiльгами при здiйсненнi зазначених заходiв;

     вимагати компенсацiї шкоди, завданої належним йому природним ресурсам iншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здiйсненнi господарської дiяльностi, пов'язаної з використанням природних ресурсiв.

     Стаття 153. Обов'язки суб'єктiв господарювання щодо використання природних ресурсiв

     1. Суб'єкт господарювання, здiйснюючи господарську дiяльнiсть, зобов'язаний:

     використовувати природнi ресурси вiдповiдно до цiльового призначення, визначеного при їх наданнi (придбаннi) для використання у господарськiй дiяльностi;

     ефективно i економно використовувати природнi ресурси на основi застосування новiтнiх технологiй у виробничiй дiяльностi;

     здiйснювати заходи щодо своєчасного вiдтворення i запобiгання псуванню, забрудненню, засмiченню та виснаженню природних ресурсiв, не допускати зниження їх якостi у процесi господарювання;

     своєчасно вносити вiдповiдну плату за використання природних ресурсiв;

     здiйснювати господарську дiяльнiсть без порушення прав iнших власникiв та користувачiв природних ресурсiв;

     вiдшкодовувати збитки, завданi ним власникам або первинним користувачам природних ресурсiв.

     2. Законом можуть бути визначенi й iншi обов'язки суб'єкта господарювання щодо використання природних ресурсiв у господарськiй дiяльностi.

Глава 16
ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКIЙ ДIЯЛЬНОСТI ПРАВ IНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТI

     Стаття 154. Регулювання вiдносин щодо використання у господарськiй дiяльностi прав iнтелектуальної власностi

     1. Вiдносини, пов'язанi з використанням у господарськiй дiяльностi та охороною прав iнтелектуальної власностi, регулюються цим Кодексом та iншими законами.

     2. До вiдносин, пов'язаних з використанням у господарськiй дiяльностi прав iнтелектуальної власностi, застосовуються положення Цивiльного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та iншими законами.

     Стаття 155. Об'єкти прав iнтелектуальної власностi

     1. Об'єктами прав iнтелектуальної власностi у сферi господарювання визнаються:

     винаходи та кориснi моделi;

     промисловi зразки;

     сорти рослин та породи тварин;

     торговельнi марки (знаки для товарiв i послуг);

     комерцiйне (фiрмове) найменування;

     географiчне зазначення;

     комерцiйна таємниця;

     комп'ютернi програми;

     iншi об'єкти, передбаченi законом.

     2. Загальнi умови захисту прав iнтелектуальної власностi на об'єкти, зазначенi у цiй статтi, визначаються Цивiльним кодексом України.

     Стаття 156. Правомочностi щодо використання винаходу, корисної моделi та промислового зразка

     1. Право iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок вiдповiдно до законодавства України засвiдчується патентом.

     2. Вiдносини суб'єкта господарювання, що є роботодавцем для винахiдника (винахiдникiв) або автора (авторiв) об'єктiв, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, щодо прав на одержання патенту i права використання зазначених об'єктiв iнтелектуальної власностi регулюються Цивiльним кодексом України та iншими законами.

     3. Використанням винаходу, корисної моделi чи промислового зразка у сферi господарювання є:

     виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерцiйний) обiг, застосування, ввезення чи зберiгання з зазначеною метою продукту, що охороняється вiдповiдно до закону;

     застосування способу, що охороняється вiдповiдно до закону, або пропонування його для застосування в Українi за умов, передбачених Цивiльним кодексом України;

     пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерцiйний) обiг, застосування, ввезення чи зберiгання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється вiдповiдно до закону.

     4. Суб'єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделi чи промислового зразка за умов, передбачених Цивiльним кодексом України.

     5. Володiлець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделi чи промислового зразка як вклад у статутний фонд пiдприємства.

     6. Правила цiєї статтi застосовуються також до регулювання вiдносин, що виникають у зв'язку з реалiзацiєю у сферi господарювання прав на сорти рослин та породи тварин.

     Стаття 157. Правомочностi щодо використання торговельної марки

     1. Право iнтелектуальної власностi на торговельну марку засвiдчується свiдоцтвом у випадках i порядку, передбачених законом.

     2. Використанням торговельної марки у сферi господарювання визнається застосування її на товарах та при наданнi послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковцi товарiв, у рекламi, друкованих виданнях, на вивiсках, пiд час показу експонатiв на виставках i ярмарках, що проводяться в Українi, у проспектах, рахунках, на бланках та в iншiй документацiї, пов'язанiй з впровадженням зазначених товарiв i послуг у господарський (комерцiйний) обiг.

     3. Свiдоцтво надає право його володiльцевi забороняти iншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадкiв правомiрного використання торговельної марки без його дозволу.

     4. Суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Українi.

     5. Суб'єкти права на торговельну марку, якi здiйснюють посередницьку дiяльнiсть, можуть на пiдставi договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замiсть його торговельної марки.

     6. Право iнтелектуальної власностi на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання.

     7. У разi банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оцiнюється разом з iншим майном цього суб'єкта.

     Стаття 158. Правомочностi щодо використання торговельної марки, право на яку належить кiльком особам

     1. Торговельна марка, право на яку належить кiльком особам, - це марка, що вiдрiзняє товари i послуги учасникiв об'єднання пiдприємств (торговельна марка об'єднання, спiльна торговельна марка) вiд однорiдних товарiв i послуг iнших суб'єктiв господарювання, або використовується спiльно кiлькома суб'єктами в iнших випадках, передбачених законом.

     2. Реєстрацiя торговельної марки, право на яку належить кiльком особам, здiйснюється в порядку, встановленому законом.

     Стаття 159. Правомочностi суб'єктiв господарювання щодо комерцiйного найменування

     1. Суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-пiдприємець може мати комерцiйне найменування.

     Громадянин-пiдприємець має право заявити як комерцiйне найменування своє прiзвище або iм'я.

     2. Вiдомостi про комерцiйне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрiв, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерцiйне найменування якого було включено до реєстру ранiше, має прiоритетне право захисту перед будь-яким iншим суб'єктом, тотожне комерцiйне найменування якого включено до реєстру пiзнiше.

     3. Правовiй охоронi пiдлягає як повне, так i скорочене комерцiйне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обiгу.

     4. У разi якщо комерцiйне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здiйснюється правова охорона i комерцiйного найменування, i торговельної марки.

     5. Особа, яка використовує чуже комерцiйне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання i вiдшкодувати завданi збитки.

     Стаття 160. Правомочностi щодо використання географiчного зазначення

     1. Право на використання географiчного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, якi виробляють товари (надають послуги), щодо яких здiйснено державну реєстрацiю вiдповiдного географiчного зазначення.

     2. Умови використання географiчного зазначення у сферi господарювання визначаються законом.

     3. Частину третю виключено.

     4. Умови надання правової охорони географiчного зазначення визначаються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 20.09.2019р. N 123-IX)

     Стаття 161. Використання назви країни походження товару

     1. Вироби iноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вiтчизняного виробництва чи їх упаковка, призначенi для експорту, повиннi мiстити iнформацiю про країну їх походження.

     2. Iнформацiя про країну походження має знаходитися у доступному мiсцi виробу (упаковки) та нанесена у спосiб, що вiдповiдає встановленим вимогам.

     3. Забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) "Виготовлено в Українi" або аналогiчного за змiстом щодо товарiв, якi мають iноземне походження.

     4. Уповноваженi органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог вiдповiдно до закону.

     Стаття 162. Правомочностi суб'єктiв господарювання щодо комерцiйної таємницi

     1. Суб'єкт господарювання, що є володiльцем технiчної, органiзацiйної або iншої комерцiйної iнформацiї, має право на захист вiд незаконного використання цiєї iнформацiї третiми особами, за умов, що ця iнформацiя має комерцiйну цiннiсть у зв'язку з тим, що вона невiдома третiм особам i до неї немає вiльного доступу iнших осiб на законних пiдставах, а володiлець iнформацiї вживає належних заходiв до охорони її конфiденцiйностi.

     2. Строк правової охорони комерцiйної таємницi обмежується часом дiї сукупностi зазначених у частинi першiй цiєї статтi умов.

     3. Особа, яка протиправно використовує комерцiйну iнформацiю, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана вiдшкодувати завданi йому такими дiями збитки вiдповiдно до закону. Особа, яка самостiйно i добросовiсно одержала iнформацiю, що є комерцiйною таємницею, має право використовувати цю iнформацiю на свiй розсуд.

     4. До вiдносин, пов'язаних з комерцiйною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України та iнших законiв.

Глава 17
ЦIННI ПАПЕРИ У ГОСПОДАРСЬКIЙ ДIЯЛЬНОСТI

     Стаття 163. Цiннi папери та їх види

     1. Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенцiї та вiдповiдно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалiзовувати цiннi папери, а також придбавати цiннi папери iнших суб'єктiв господарювання.

     Цiнним папером є документ установленої форми з вiдповiдними реквiзитами, що посвiдчує грошове або iнше майнове право, визначає взаємовiдносини емiтента цiнного папера (особи, яка видала цiнний папiр) i особи, яка має права на цiнний папiр, та передбачає виконання зобов'язань за таким цiнним папером, а також можливiсть передачi прав на цiнний папiр та прав за цiнним папером iншим особам.

     2. В Українi можуть випускатися i перебувати в обiгу пайовi, борговi та iншi цiннi папери. У сферi господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такi види цiнних паперiв: акцiї, акцiї корпоративного iнвестицiйного фонду, облiгацiї внутрiшнiх та зовнiшнiх державних позик, облiгацiї мiсцевих позик, облiгацiї пiдприємств, казначейськi зобов'язання, ощаднi (депозитнi) сертифiкати, векселi, сертифiкати фондiв операцiй з нерухомiстю (сертифiкати ФОН), iншi види цiнних паперiв, передбаченi цим Кодексом та iншими законами.

     3. Частину третю виключено.

     4. Правовий режим цiнних паперiв визначається цим Кодексом та iншими законами.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV, вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 05.07.2012р. N 5080-VI, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 12.09.2019р. N 79-IX)

     Стаття 164. Умови i порядок випуску цiнних паперiв суб'єктами господарювання

     1. Суб'єкт господарювання - юридична особа у випадках i порядку, передбачених законом, має право випускати вiд свого iменi акцiї та облiгацiї пiдприємства i реалiзовувати їх громадянам та юридичним особам.

     2. Право на випуск акцiй та облiгацiй пiдприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрацiї цього випуску у вiдповiдному органi державної влади.

     3. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцiй та облiгацiй пiдприємства для покриття збиткiв, пов'язаних з його господарською дiяльнiстю.

     4. Суб'єкти господарювання, виключною дiяльнiстю яких є дiяльнiсть з управлiння активами iнститутiв спiльного iнвестування, мають право випускати iнвестицiйнi сертифiкати.

     5. Установи банкiв, що приймають на депонування кошти вiд юридичних осiб та громадян, видають їм письмовi свiдоцтва, якi посвiдчують право вкладникiв на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту i вiдсоткiв по ньому (ощаднi (депозитнi) сертифiкати).

     6. Фiнансовi установи, якi створили фонд операцiй з нерухомiстю та здiйснюють залучення коштiв фiзичних та юридичних осiб в управлiння з метою фiнансування будiвництва житла, мають право випускати сертифiкати фонду операцiй з нерухомiстю.

     7. Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обiг векселi - борговi цiннi папери, якi посвiдчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третiй особi сплатити пiсля настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

     8. Цiннi папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних пiдприємствах, що входять до сфери управлiння центрального органу виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi органiзацiї та контролю за виготовленням бланкiв цiнних паперiв, документiв суворої звiтностi, та охороняються.

     9. Частину дев'яту виключено.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3201-IV, вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI, вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 04.07.2013р. N 399-VII, вiд 06.10.2016р. N 1670-VIII)

     Стаття 165. Придбання цiнних паперiв суб'єктами господарювання

     1. Суб'єкти господарювання можуть придбавати акцiї та iншi цiннi папери, зазначенi у цьому Кодексi, за рахунок коштiв, що надходять у їх розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Цiннi папери оплачуються суб'єктами господарювання у гривнях, а у випадках, передбачених законом та умовами їх випуску в обiг, - в iноземнiй валютi. Незалежно вiд виду валюти, якою проведено оплату цiнних паперiв, їх вартiсть виражається у гривнях.

     3. Операцiї купiвлi-продажу цiнних паперiв здiйснюють їх емiтенти, власники, а також торговцi цiнними паперами - посередники у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв. Види та порядок здiйснення зазначеної дiяльностi визначаються цим Кодексом та iншими законами.

     Стаття 166. Державне регулювання ринку цiнних паперiв

     1. З метою реалiзацiї єдиної державної полiтики у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв, створення умов для ефективної мобiлiзацiї та розмiщення суб'єктами господарювання фiнансових ресурсiв з урахуванням iнтересiв суспiльства та захисту прав учасникiв фондового ринку здiйснюється державне регулювання ринку цiнних паперiв.

     2. Державне регулювання ринку цiнних паперiв здiйснює Нацiональна комiсiя з цiнних паперiв та фондового ринку, статус, порядок органiзацiї та дiяльностi якої визначаються законом.

     3. Iншi органи державної влади здiйснюють контроль за дiяльнiстю учасникiв ринку цiнних паперiв у межах повноважень, визначених законом.

     4. Форми державного регулювання ринку цiнних паперiв, порядок здiйснення професiйної дiяльностi на ринку цiнних паперiв суб'єктами господарювання та вiдповiдальнiсть цих суб'єктiв за порушення правил зазначеної дiяльностi визначаються цим Кодексом та прийнятими вiдповiдно до нього iншими законодавчими актами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 07.07.2011р. N 3610-VI)

Глава 18
КОРПОРАТИВНI ПРАВА ТА КОРПОРАТИВНI ВIДНОСИНИ

(назва глави iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2006р. N 483-V)

     Стаття 167. Змiст корпоративних прав та корпоративних вiдносин

     1. Корпоративнi права - це права особи, частка якої визначається у статутному фондi (майнi) господарської органiзацiї, що включають правомочностi на участь цiєї особи в управлiннi господарською органiзацiєю, отримання певної частки прибутку (дивiдендiв) даної органiзацiї та активiв у разi лiквiдацiї останньої вiдповiдно до закону, а також iншi правомочностi, передбаченi законом та статутними документами.

     2. Володiння корпоративними правами не вважається пiдприємництвом. Законом можуть бути встановленi обмеження певним особам щодо володiння корпоративними правами та/або їх здiйснення.

     3. Пiд корпоративними вiдносинами маються на увазi вiдносини, що виникають, змiнюються та припиняються щодо корпоративних прав.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2006р. N 483-V)

     Стаття 168. Виключена.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.06.2011 року N 3531-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 13.03.2012р. N 4498-VI)

     Стаття 169. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 13.03.2012р. N 4498-VI)

     Стаття 170. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 13.03.2012р. N 4498-VI)

     Стаття 171. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 07.10.2010р. N 2592-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 13.03.2012р. N 4498-VI)

     Стаття 172. Законодавство про корпоративнi права держави

     1. Вiдносини, пов'язанi з управлiнням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управлiння об'єктами державної власностi", iншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими вiдповiдно до них.

(У редакцiї Закону України вiд 13.03.2012р. N 4498-VI)

Роздiл IV
ГОСПОДАРСЬКI ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 19
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКI ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

     Стаття 173. Господарське зобов'язання

     1. Господарським визнається зобов'язання, що виникає мiж суб'єктом господарювання та iншим учасником (учасниками) вiдносин у сферi господарювання з пiдстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числi боржник) зобов'язаний вчинити певну дiю господарського чи управлiнсько-господарського характеру на користь iншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити грошi, надати iнформацiю тощо), або утриматися вiд певних дiй, а iнший суб'єкт (управнена сторона, у тому числi кредитор) має право вимагати вiд зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

     2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарськi зобов'язання та органiзацiйно-господарськi зобов'язання.

     3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити змiст господарського зобов'язання в процесi його виконання, якщо законом не встановлено iнше.

     Стаття 174. Пiдстави виникнення господарських зобов'язань

     1. Господарськi зобов'язання можуть виникати:

     безпосередньо iз закону або iншого нормативно-правового акта, що регулює господарську дiяльнiсть;

     з акту управлiння господарською дiяльнiстю;

     з господарського договору та iнших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, якi йому не суперечать;

     внаслiдок заподiяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок iншої особи без достатнiх на те пiдстав;

     у результатi створення об'єктiв iнтелектуальної власностi та iнших дiй суб'єктiв, а також внаслiдок подiй, з якими закон пов'язує настання правових наслiдкiв у сферi господарювання.

     Стаття 175. Майново-господарськi зобов'язання

     1. Майново-господарськими визнаються цивiльно-правовi зобов'язання, що виникають мiж учасниками господарських вiдносин при здiйсненнi господарської дiяльностi, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дiю на користь другої сторони або утриматися вiд певної дiї, а управнена сторона має право вимагати вiд зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

     Майновi зобов'язання, якi виникають мiж учасниками господарських вiдносин, регулюються Цивiльним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

     2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначенi у статтi 55 цього Кодексу, негосподарюючi суб'єкти - юридичнi особи, а також органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає мiж суб'єктами господарювання або мiж суб'єктами господарювання i негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є вiдповiдно боржник i кредитор.

     3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають мiж суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими i регулюються iншими актами законодавства.

     4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та iншими законами, можуть добровiльно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь iнших учасникiв господарських вiдносин (благодiйництво тощо). Такi зобов'язання не є пiдставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

     Стаття 176. Органiзацiйно-господарськi зобов'язання

     1. Органiзацiйно-господарськими визнаються господарськi зобов'язання, що виникають у процесi управлiння господарською дiяльнiстю мiж суб'єктом господарювання та суб'єктом органiзацiйно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здiйснити на користь другої сторони певну управлiнсько-господарську (органiзацiйну) дiю або утриматися вiд певної дiї, а управнена сторона має право вимагати вiд зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

     2. Органiзацiйно-господарськi зобов'язання можуть виникати:

     мiж суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом мiсцевого самоврядування, надiленим господарською компетенцiєю щодо цього суб'єкта;

     мiж суб'єктами господарювання, якi разом органiзовують об'єднання пiдприємств чи господарське товариство, та органами управлiння цих об'єднань чи товариств;

     мiж суб'єктами господарювання, у разi якщо один з них є щодо iншого дочiрнiм пiдприємством;

     в iнших випадках, передбачених цим Кодексом, iншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

     3. Органiзацiйно-господарськi зобов'язання суб'єктiв можуть виникати з договору та набувати форми договору.

     4. Суб'єкти господарювання мають право разом здiйснювати господарську дiяльнiсть для досягнення спiльної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спiльну дiяльнiсть. У разi якщо учасники договору про спiльну дiяльнiсть доручають керiвництво спiльною дiяльнiстю одному з учасникiв, на нього може бути покладено обов'язок ведення спiльних справ. Такий учасник здiйснює органiзацiйно-управлiнськi повноваження на пiдставi доручення, пiдписаного iншими учасниками.

     Стаття 177. Соцiально-комунальнi зобов'язання суб'єктiв господарювання

     1. Суб'єкти господарювання зобов'язанi за рiшенням мiсцевої ради за рахунок своїх коштiв вiдповiдно до закону створювати спецiальнi робочi мiсця для осiб з обмеженою працездатнiстю та органiзовувати їх професiйну пiдготовку.

     2. Суб'єкти господарювання вiдповiдно до частини четвертої статтi 175 цього Кодексу можуть, незалежно вiд статутної мети своєї дiяльностi, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирiшеннi питань соцiального розвитку населених пунктiв їх мiсцезнаходження, у будiвництвi й утриманнi соцiально-культурних об'єктiв та об'єктiв комунального господарства i побутового обслуговування, подавати iншу господарську допомогу з метою розв'язання мiсцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуваннi вiдповiдних фондiв мiсцевих рад, якщо iнше не встановлено законом, та у виконаннi робiт щодо комплексного економiчного i соцiального розвитку територiй.

     Стаття 178. Публiчнi зобов'язання суб'єктiв господарювання

     1. Суб'єкт господарювання, який вiдповiдно до закону та своїх установчих документiв зобов'язаний здiйснювати виконання робiт, надання послуг або продаж товарiв кожному, хто до нього звертається на законних пiдставах, не має права вiдмовити у виконаннi робiт, наданнi послуг, продажу товару за наявностi у нього такої можливостi або надавати перевагу одному споживачевi перед iншими, крiм випадкiв, передбачених законодавством.

     2. Суб'єкт господарювання, який безпiдставно ухиляється вiд виконання публiчного зобов'язання, повинен вiдшкодувати другiй сторонi завданi цим збитки в порядку, визначеному законом.

     3. Кабiнет Мiнiстрiв України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язковi для сторiн публiчного зобов'язання, в тому числi щодо встановлення або регулювання цiн. Умови зобов'язання, що не вiдповiдають цим правилам або встановленим цiнам, є недiйсними.

Глава 20
ГОСПОДАРСЬКI ДОГОВОРИ

     Стаття 179. Загальнi умови укладання договорiв, що породжують господарськi зобов'язання

     1. Майново-господарськi зобов'язання, якi виникають мiж суб'єктами господарювання або мiж суб'єктами господарювання i негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на пiдставi господарських договорiв, є господарсько-договiрними зобов'язаннями.

     2. Кабiнет Мiнiстрiв України, уповноваженi ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орiєнтовнi умови господарських договорiв (примiрнi договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типовi договори.

     3. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторiн, якщо вiн заснований на державному замовленнi, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або iснує пряма вказiвка закону щодо обов'язковостi укладення договору для певних категорiй суб'єктiв господарювання чи органiв державної влади або органiв мiсцевого самоврядування.

     4. При укладеннi господарських договорiв сторони можуть визначати змiст договору на основi:

     вiльного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свiй розсуд будь-якi умови договору, що не суперечать законодавству;

     примiрного договору, рекомендованого органом управлiння суб'єктам господарювання для використання при укладеннi ними договорiв, коли сторони мають право за взаємною згодою змiнювати окремi умови, передбаченi примiрним договором, або доповнювати його змiст;

     типового договору, затвердженого Кабiнетом Мiнiстрiв України, чи у випадках, передбачених законом, iншим органом державної влади, коли сторони не можуть вiдступати вiд змiсту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

     договору приєднання, запропонованого однiєю стороною для iнших можливих суб'єктiв, коли цi суб'єкти у разi вступу в договiр не мають права наполягати на змiнi його змiсту.

     5. Змiст договору, що укладається на пiдставi державного замовлення, повинен вiдповiдати цьому замовленню.

     6. Суб'єкти господарювання, якi забезпечують споживачiв, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, електроенергiєю, зв'язком, послугами залiзничного та iнших видiв транспорту, а у випадках, передбачених законом, також iншi суб'єкти зобов'язанi укладати договори з усiма споживачами їхньої продукцiї (послуг). Законодавством можуть бути передбаченi обов'язковi умови таких договорiв.

     Абзац другий виключено.

     Абзац третiй виключено.

     7. Господарськi договори укладаються за правилами, встановленими Цивiльним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, iншими нормативно-правовими актами щодо окремих видiв договорiв.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 25.12.2008р. N 800-VI, вiд 07.10.2010р. N 2592-VI, змiни, внесенi Законом України вiд 07.10.2010р. N 2592-VI, втратили чиннiсть у зв'язку з втратою чинностi Законом України вiд 07.10.2010р. N 2592-VI згiдно iз Законом України вiд 23.02.2014р. N 763-VII, вiд 22.12.2011р. N 4220-VI, вiд 09.04.2015р. N 310-VIII)

     Стаття 180. Iстотнi умови господарського договору

     1. Змiст господарського договору становлять умови договору, визначенi угодою його сторiн, спрямованою на встановлення, змiну або припинення господарських зобов'язань, як погодженi сторонами, так i тi, що приймаються ними як обов'язковi умови договору вiдповiдно до законодавства.

     2. Господарський договiр вважається укладеним, якщо мiж сторонами у передбачених законом порядку та формi досягнуто згоди щодо усiх його iстотних умов. Iстотними є умови, визнанi такими за законом чи необхiднi для договорiв даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однiєї iз сторiн повинна бути досягнута згода.

     3. При укладеннi господарського договору сторони зобов'язанi у будь-якому разi погодити предмет, цiну та строк дiї договору.

     4. Умови про предмет у господарському договорi повиннi визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кiлькiсть продукцiї (робiт, послуг), а також вимоги до їх якостi. Вимоги щодо якостi предмета договору визначаються вiдповiдно до обов'язкових для сторiн нормативних документiв, зазначених у статтi 15 цього Кодексу, а у разi їх вiдсутностi - в договiрному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист iнтересiв кiнцевих споживачiв товарiв i послуг.

     5. Цiна у господарському договорi визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, iншими законами, актами Кабiнету Мiнiстрiв України. За згодою сторiн у господарському договорi може бути передбачено доплати до встановленої цiни за продукцiю (роботи, послуги) вищої якостi або виконання робiт у скороченi строки порiвняно з нормативними.

     6. У разi визнання погодженої сторонами в договорi цiни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати вiд сторiн змiни умови договору щодо цiни.

     7. Строком дiї господарського договору є час, впродовж якого iснують господарськi зобов'язання сторiн, що виникли на основi цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторiн до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено iнше. Закiнчення строку дiї господарського договору не звiльняє сторони вiд вiдповiдальностi за його порушення, що мало мiсце пiд час дiї договору.

     Стаття 181. Загальний порядок укладання господарських договорiв

     1. Господарський договiр за загальним правилом викладається у формi єдиного документа, пiдписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорiв у спрощений спосiб, тобто шляхом обмiну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом пiдтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спецiальнi вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорiв.

     2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторiн. У разi якщо проект договору викладено як єдиний документ, вiн надається другiй сторонi у двох примiрниках.

     3. Сторона, яка одержала проект договору, у разi згоди з його умовами оформляє договiр вiдповiдно до вимог частини першої цiєї статтi i повертає один примiрник договору другiй сторонi або надсилає вiдповiдь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк пiсля одержання договору.

     4. За наявностi заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбiжностей, про що робиться застереження у договорi, та у двадцятиденний строк надсилає другiй сторонi два примiрники протоколу розбiжностей разом з пiдписаним договором.

     5. Сторона, яка одержала протокол розбiжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днiв розглянути його, в цей же строк вжити заходiв для врегулювання розбiжностей з другою стороною та включити до договору всi прийнятi пропозицiї, а тi розбiжностi, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

     6. У разi досягнення сторонами згоди щодо всiх або окремих умов, зазначених у протоколi розбiжностей, така згода повинна бути пiдтверджена у письмовiй формi (протоколом узгодження розбiжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

     7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбiжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленнi або такого, укладення якого є обов'язковим для сторiн на пiдставi закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополiстом на певному ринку товарiв (робiт, послуг), яка одержала протокол розбiжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбiжностi, що залишилися неврегульованими, то пропозицiї другої сторони вважаються прийнятими.

     8. У разi якщо сторони не досягли згоди з усiх iстотних умов господарського договору, такий договiр вважається неукладеним (таким, що не вiдбувся). Якщо одна iз сторiн здiйснила фактичнi дiї щодо його виконання, правовi наслiдки таких дiй визначаються нормами Цивiльного кодексу України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.04.2014р. N 1206-VII)

     Стаття 182. Особливостi укладання попереднiх договорiв

     1. За попереднiм договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пiзнiше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договiр на умовах, передбачених попереднiм договором.

     2. Попереднiй договiр повинен мiстити умови, що дозволяють визначити предмет, а також iншi iстотнi умови основного договору. До укладення попереднiх договорiв не застосовується загальний порядок укладення господарських договорiв.

     3. У разi якщо сторона, яка уклала попереднiй договiр, одержавши проект договору вiд iншої сторони, ухиляється вiд укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

     4. Зобов'язання укласти основний договiр, передбачене попереднiм договором, припиняється, якщо до закiнчення строку, в який сторони мають укласти основний договiр, одна iз сторiн не надiшле проект такого договору другiй сторонi.

     5. Вiдносини щодо укладення попереднiх договорiв регулюються Цивiльним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

     6. Угода сторiн про намiри (протокол про намiри тощо) не визнається попереднiм договором i не породжує юридичних наслiдкiв.

     Стаття 183. Особливостi укладання господарських договорiв за державним замовленням

     1. Договори за державним замовленням укладаються мiж визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноваженi вiд iменi держави укладати договори (державнi контракти), в яких визначаються господарськi зобов'язання сторiн та регулюються вiдносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

     2. Держава в особi Кабiнету Мiнiстрiв України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовникiв.

     3. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здiйснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом пiдписання сторонами єдиного документа.

     4. Ухилення вiд укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства i тягне за собою вiдповiдальнiсть, передбачену цим Кодексом та iншими законами. Спори, пов'язанi з укладенням договору за державним замовленням, в тому числi при ухиленнi вiд укладення договору однiєї або обох сторiн, вирiшуються в судовому порядку.

     5. Виконавець державного замовлення звiльняється вiд обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разi визнання в судовому порядку державного замовлення недiйсним.

     Стаття 184. Особливостi укладання господарських договорiв на основi вiльного волевиявлення сторiн, примiрних i типових договорiв

     1. При укладеннi господарського договору на основi вiльного волевиявлення сторiн проект договору може бути розроблений за iнiцiативою будь-якої iз сторiн у строки, погодженi самими сторонами.

     2. Укладення договору на основi вiльного волевиявлення сторiн може вiдбуватися у спрощений спосiб або у формi єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорiв, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

     3. Укладення господарських договорiв на основi примiрних i типових договорiв повинно здiйснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не iнакше як шляхом викладення договору у виглядi єдиного документа, оформленого згiдно з вимогами статтi 181 цього Кодексу та вiдповiдно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примiрного або типового договору.

     Стаття 185. Особливостi укладання господарських договорiв на бiржах, ярмарках та публiчних торгах

     1. До укладення господарських договорiв на бiржах, оптових ярмарках, публiчних торгах застосовуються загальнi правила укладення договорiв на основi вiльного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актiв, якими регулюється дiяльнiсть вiдповiдних бiрж, ярмаркiв та публiчних торгiв.

     Стаття 186. Укладання органiзацiйно-господарських договорiв

     1. Договiрне оформлення органiзацiйно-господарських зобов'язань може здiйснюватися учасниками господарських вiдносин як на основi вiльного волевиявлення сторiн, так i на основi примiрних договорiв, якщо укладання таких договорiв передбачено вiдповiдними нормативно-правовими актами. Спрощений спосiб укладання органiзацiйно-господарських договорiв не допускається.

     Стаття 187. Укладання господарських договорiв за рiшенням суду

     1. Спори, що виникають при укладаннi господарських договорiв за державним замовленням, або договорiв, укладення яких є обов'язковим на пiдставi закону та в iнших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Iншi переддоговiрнi спори можуть бути предметом розгляду суду у разi якщо це передбачено угодою сторiн або якщо сторони зобов'язанi укласти певний господарський договiр на пiдставi укладеного мiж ними попереднього договору.

     2. День набрання чинностi рiшенням суду, яким вирiшено питання щодо переддоговiрного спору, вважається днем укладення вiдповiдного господарського договору, якщо рiшенням суду не визначено iнше.

     Стаття 188. Порядок змiни та розiрвання господарських договорiв

     1. Змiна та розiрвання господарських договорiв в односторонньому порядку не допускаються, якщо iнше не передбачено законом або договором.

     2. Сторона договору, яка вважає за необхiдне змiнити або розiрвати договiр, повинна надiслати пропозицiї про це другiй сторонi за договором.

     3. Сторона договору, яка одержала пропозицiю про змiну чи розiрвання договору, у двадцятиденний строк пiсля одержання пропозицiї повiдомляє другу сторону про результати її розгляду.

     4. У разi якщо сторони не досягли згоди щодо змiни (розiрвання) договору або у разi неодержання вiдповiдi у встановлений строк з урахуванням часу поштового обiгу, заiнтересована сторона має право передати спiр на вирiшення суду.

     5. Якщо судовим рiшенням договiр змiнено або розiрвано, договiр вважається змiненим або розiрваним з дня набрання чинностi даним рiшенням, якщо iншого строку набрання чинностi не встановлено за рiшенням суду.

Глава 21
ЦIНИ I ЦIНОУТВОРЕННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ

     Стаття 189. Цiна у господарських зобов'язаннях

     1. Цiна в цьому Кодексi є вираженим у грошовiй формi еквiвалентом одиницi товару (продукцiї, робiт, послуг, матерiально-технiчних ресурсiв, майнових та немайнових прав), що пiдлягає продажу (реалiзацiї), який повинен застосовуватися як тариф, розмiр плати, ставки або збору, крiм ставок i зборiв, що використовуються в системi оподаткування.

     2. Цiна є iстотною умовою господарського договору. Цiна зазначається в договорi у гривнях. Цiни у зовнiшньоекономiчних договорах (контрактах) можуть визначатися в iноземнiй валютi за згодою сторiн.

     3. Суб'єкти господарювання використовують у своїй дiяльностi вiльнi та державнi регульованi цiни.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.06.2012р. N 5007-VI)

     Стаття 190. Вiльнi цiни

     1. Вiльнi цiни визначаються на всi види продукцiї (робiт, послуг), за винятком тих, на якi встановлено державнi регульованi цiни.

     2. Вiльнi цiни визначаються суб'єктами господарювання самостiйно за згодою сторiн, а у внутрiшньогосподарських вiдносинах - також за рiшенням суб'єкта господарювання.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.06.2012р. N 5007-VI)

     Стаття 191. Державнi регульованi цiни

     1. Державнi регульованi цiни запроваджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України, органами виконавчої влади, державними колегiальними органами та органами мiсцевого самоврядування вiдповiдно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

     2. Державне регулювання цiн здiйснюється згiдно iз Законом України "Про цiни i цiноутворення".

     3. Державнi регульованi цiни встановлюються на бланки документiв, у тому числi суворого облiку, якi використовуються органами виконавчої влади, iншими державними органами для оформлення результатiв надання адмiнiстративних послуг (крiм власних бланкiв цих органiв), вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами i доповненнями, згiдно iз законами України вiд 21.06.2012р. N 5007-VI, вiд 06.09.2012р. N 5203-VI, вiд 22.09.2016р. N 1540-VIII)

     Стаття 192. Законодавство про цiни i цiноутворення

     1. Полiтика цiноутворення, порядок встановлення та застосування цiн, повноваження органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цiн, а також контролю за цiнами i цiноутворенням визначаються законом про цiни i цiноутворення, iншими законодавчими актами.

Глава 22
ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ. ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

     Стаття 193. Загальнi умови виконання господарських зобов'язань

     1. Суб'єкти господарювання та iншi учасники господарських вiдносин повиннi виконувати господарськi зобов'язання належним чином вiдповiдно до закону, iнших правових актiв, договору, а за вiдсутностi конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - вiдповiдно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

     До виконання господарських договорiв застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

     2. Кожна сторона повинна вжити усiх заходiв, необхiдних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи iнтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського iнтересу. Порушення зобов'язань є пiдставою для застосування господарських санкцiй, передбачених цим Кодексом, iншими законами або договором.

     3. Застосування господарських санкцiй до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звiльняє цього суб'єкта вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi, крiм випадкiв, коли iнше передбачено законом або договором, або управнена сторона вiдмовилася вiд прийняття виконання зобов'язання.

     4. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо iнше не передбачено законом, iншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає iз змiсту зобов'язання.

     5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо iнше не передбачено законом, iншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає iз змiсту зобов'язання.

     6. Зобов'язана сторона має право вiдмовитися вiд виконання зобов'язання у разi неналежного виконання другою стороною обов'язкiв, що є необхiдною умовою виконання.

     7. Не допускаються одностороння вiдмова вiд виконання зобов'язань, крiм випадкiв, передбачених законом, а також вiдмова вiд виконання або вiдстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за iншим договором не було виконано належним чином.

     8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвiдчення виконання зобов'язання повнiстю або його частини.

     Стаття 194. Виконання господарського зобов'язання третьою особою

     1. Виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цiлому або в частинi на третю особу, що не є стороною в зобов'язаннi. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднiм виконавцем, якщо iз закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

     2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звiльняє сторони вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi, крiм випадкiв, передбачених частиною третьою статтi 193 цього Кодексу.

     Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських зобов'язаннях

     1. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо iнше не передбачено законом, може передати другiй сторонi, за її згодою, належнi йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна вiд третьої особи з метою вирiшення певних питань щодо управлiння майном або делегувати права для здiйснення господарсько-управлiнських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.

     2. Акт передачi прав вважається чинним з дня одержання повiдомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлiнських повноважень iншому суб'єкту - з дня офiцiйного опублiкування цього акта.

     3. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результатi такої передачi (делегування) додатковi повноваження, вирiшувати вiдповiдне до цих повноважень коло господарських питань та нести вiдповiдальнiсть за наслiдки рiшень, що ним приймаються.

     Стаття 196. Виконання господарських зобов'язань, у яких беруть участь кiлька управнених або кiлька зобов'язаних суб'єктiв

     1. У разi якщо в господарському зобов'язаннi беруть участь кiлька управнених або кiлька зобов'язаних суб'єктiв, кожний з управнених суб'єктiв має право вимагати виконання, а кожний iз зобов'язаних суб'єктiв повинен виконати зобов'язання вiдповiдно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

     2. У разi якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солiдарно. При солiдарному виконаннi господарських зобов'язань застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України, якщо iнше не передбачено законом.

     Стаття 197. Мiсце виконання господарського зобов'язання

     1. Господарське зобов'язання пiдлягає виконанню за мiсцем, визначеним законом, господарським договором, або мiсцем, яке визначено змiстом зобов'язання.

     2. У разi якщо мiсце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:

     за зобов'язаннями, змiстом яких є передача прав на будiвлю або земельну дiлянку, iншого нерухомого майна - за мiсцезнаходженням будiвлi чи земельної дiлянки, iншого нерухомого майна;

     за грошовими зобов'язаннями - за мiсцезнаходженням (мiсцем проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим мiсцезнаходженням (мiсцем проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повiдомила про нього зобов'язану сторону;

     за iншими зобов'язаннями - за мiсцезнаходженням (мiсцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо iнше не передбачено законом.

     3. У разi вiдсутностi управненої сторони, ухилення її вiд прийняття виконання або iншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належнi з неї грошi або передати за зобов'язанням цiннi папери до депозиту нотарiальної контори або приватного нотарiуса, якi повiдомляють про це управнену сторону. Внесення грошей (цiнних паперiв) до депозиту нотарiальної контори або приватного нотарiуса вважається виконанням зобов'язання.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 03.03.2005р. N 2452-IV, вiд 06.07.2010р. N 2435-VI)

     Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань

     1. Платежi за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських вiдносинах, здiйснюються у безготiвковiй формi або готiвкою через установи банкiв, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Грошовi зобов'язання учасникiв господарських вiдносин повиннi бути вираженi i пiдлягають оплатi у гривнях. Грошовi зобов'язання можуть бути вираженi в iноземнiй валютi лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки мiж собою в iноземнiй валютi вiдповiдно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в iноземнiй валютi, здiйснюється вiдповiдно до закону.

     3. Вiдсотки за грошовими зобов'язаннями учасникiв господарських вiдносин застосовуються у випадках, розмiрах та порядку, визначених законом або договором.

     Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

     1. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та вiдповiдальностi учасникiв господарських вiдносин, передбаченими цим Кодексом та iншими законами. За погодженням сторiн можуть застосовуватися передбаченi законом або такi, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, якi звичайно застосовуються у господарському (дiловому) обiгу.

     До вiдносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасникiв господарських вiдносин застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України.

     2. Зобов'язання суб'єктiв господарювання, якi належать до державного сектора економiки, можуть бути забезпеченi державною гарантiєю у випадках та у спосiб, передбачених законом.

     Стаття 200. Банкiвська гарантiя забезпечення виконання господарських зобов'язань

     1. Гарантiя є специфiчним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового пiдтвердження (гарантiйного листа) банком, iншою кредитною установою, страховою органiзацiєю (банкiвська гарантiя) про задоволення вимог управненої сторони у розмiрi повної грошової суми, зазначеної у письмовому пiдтвердженнi, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть iншi умови, передбаченi у вiдповiдному пiдтвердженнi.

     2. Зобов'язання за банкiвською гарантiєю виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

     3. Гарант має право висунути управненiй сторонi лише тi претензiї, висунення яких допускається гарантiйним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, якi вона могла б висунути управненiй сторонi, якщо її договiр з гарантом не мiстить зобов'язання гаранта внести до гарантiйного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

     4. До вiдносин банкiвської гарантiї в частинi, не врегульованiй цим Кодексом, застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України.

     Стаття 201. Загальногосподарськi (публiчнi) гарантiї виконання зобов'язань

     1. З метою нейтралiзацiї несприятливих наслiдкiв вiд кримiнальних правопорушень у сферi господарської дiяльностi законом може бути передбачено обов'язок комерцiйних банкiв, страховикiв, акцiонерних товариств та iнших суб'єктiв господарювання, якi залучають кошти або цiннi папери громадян i юридичних осiб, передавати частину своїх коштiв для формування єдиного страхового фонду публiчної застави.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.05.2013р. N 245-VII)

     Стаття 202. Загальнi умови припинення господарських зобов'язань

     1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги або страхового зобов'язання; у разi поєднання управненої та зобов'язаної сторiн в однiй особi; за згодою сторiн; через неможливiсть виконання та в iнших випадках, передбачених цим Кодексом або iншими законами.

     2. Господарське зобов'язання припиняється також у разi його розiрвання або визнання недiйсним за рiшенням суду.

     3. До вiдносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

     Стаття 203. Припинення господарського зобов'язання виконанням або зарахуванням

     1. Господарське зобов'язання, всi умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

     2. У разi якщо зобов'язана сторона належним чином виконала одне з двох або кiлькох зобов'язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов'язання), господарське зобов'язання припиняється виконанням.

     3. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрiчної однорiдної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однiєї сторони.

     4. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо iнше не випливає з закону або змiсту основного чи страхового зобов'язання.

     5. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давностi i строк цей минув, а також в iнших випадках, передбачених законом.

     Стаття 204. Припинення господарського зобов'язання за згодою сторiн чи у разi поєднання його сторiн в однiй особi

     1. Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторiн, зокрема угодою про замiну одного зобов'язання iншим мiж тими самими сторонами, якщо така замiна не суперечить обов'язковому акту, на пiдставi якого виникло попереднє зобов'язання.

     2. Господарське зобов'язання припиняється у разi поєднання управненої та зобов'язаної сторiн в однiй особi. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

     Стаття 205. Припинення господарського зобов'язання у разi неможливостi виконання

     1. Господарське зобов'язання припиняється неможливiстю виконання у разi виникнення обставин, за якi жодна з його сторiн не вiдповiдає, якщо iнше не передбачено законом.

     2. У разi неможливостi виконання зобов'язання повнiстю або частково зобов'язана сторона з метою запобiгання невигiдним для сторiн майновим та iншим наслiдкам повинна негайно повiдомити про це управнену сторону, яка має вжити необхiдних заходiв щодо зменшення зазначених наслiдкiв. Таке повiдомлення не звiльняє зобов'язану сторону вiд вiдповiдальностi за невиконання зобов'язання вiдповiдно до вимог закону.

     3. Господарське зобов'язання припиняється неможливiстю виконання у разi лiквiдацiї суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

     4. У разi неспроможностi суб'єкта господарювання через недостатнiсть його майна задовольнити вимоги кредиторiв вiн може бути оголошений за рiшенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслiдки оголошення суб'єктiв господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та iншими законами. Лiквiдацiя суб'єкта господарювання - банкрута є пiдставою припинення зобов'язань за його участi.

     Стаття 206. Розiрвання господарського зобов'язання

     1. Господарське зобов'язання може бути розiрвано сторонами вiдповiдно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

     2. Державний контракт пiдлягає розiрванню у разi змiни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дiї контракту, з моменту, коли про це стало вiдомо сторонам зобов'язання. Наслiдки розiрвання державного контракту для його сторiн визначаються вiдповiдно до закону.

     Стаття 207. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 06.02.2018р. N 2275-VIII)

     Стаття 208. Наслiдки визнання господарського зобов'язання недiйсним

     1. Якщо господарське зобов'язання визнано недiйсним як таке, що вчинено з метою, яка завiдомо суперечить iнтересам держави i суспiльства, то за наявностi намiру в обох сторiн - у разi виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рiшенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разi виконання зобов'язання однiєю стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першiй сторонi на вiдшкодування одержаного. У разi наявностi намiру лише у однiєї iз сторiн усе одержане нею повинно бути повернено другiй сторонi, а одержане останньою або належне їй на вiдшкодування виконаного стягується за рiшенням суду в доход держави.

     2. У разi визнання недiйсним зобов'язання з iнших пiдстав кожна iз сторiн зобов'язана повернути другiй сторонi все одержане за зобов'язанням, а за неможливостi повернути одержане в натурi - вiдшкодувати його вартiсть грошима, якщо iншi наслiдки недiйсностi зобов'язання не передбаченi законом.

Глава 23
ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПIДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ

     Стаття 209. Неспроможнiсть суб'єкта пiдприємництва

     1. У разi нездатностi суб'єкта пiдприємництва пiсля настання встановленого строку виконати свої грошовi зобов'язання перед iншими особами, територiальною громадою або державою iнакше як через вiдновлення його платоспроможностi цей суб'єкт (боржник) вiдповiдно до частини четвертої статтi 205 цього Кодексу визнається неспроможним.

     2. Нездатнiсть боржника вiдновити свою платоспроможнiсть та задовольнити визнанi судом вимоги кредиторiв iнакше як через застосування визначеної судом лiквiдацiйної процедури вважається банкрутством.

     3. Суб'єктом банкрутства (далi - банкрутом) може бути лише суб'єкт пiдприємницької дiяльностi. Не можуть бути визнанi банкрутом казеннi пiдприємства.

     4. Щодо банкрутства державних комерцiйних пiдприємств законом передбачаються додатковi вимоги та гарантiї права власностi Українського народу.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржникiв

     1. Кредиторами неплатоспроможних боржникiв є юридичнi або фiзичнi особи, а також податковi органи та iншi державнi органи, якi мають пiдтвердженi у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

     2. У разi якщо до одного боржника мають грошовi вимоги одночасно два або бiльше кредиторiв, вони утворюють збори (комiтет) кредиторiв вiдповiдно до вимог закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 22.12.2011р. N 4212-VI, вiд 14.01.2020р. N 440-IX)

     Стаття 211. Заходи щодо запобiгання банкрутству суб'єктiв пiдприємництва

     1. Засновники (учасники) суб'єкта пiдприємництва, власник майна, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю, у межах своїх повноважень зобов'язанi вживати своєчасних заходiв щодо запобiгання його банкрутству.

     2. Власники майна державного (комунального) або приватного пiдприємства, засновники (учасники) суб'єкта пiдприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та iншi особи в межах заходiв щодо запобiгання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фiнансову допомогу в розмiрi, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв), та вiдновлення платоспроможностi цього суб'єкта (досудова санацiя).

     3. Подання фiнансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе вiдповiднi зобов'язання перед особами, якi подали допомогу, в порядку, встановленому законом.

     4. Досудова санацiя державних пiдприємств здiйснюється за рахунок бюджетних коштiв, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санацiї державних пiдприємств за рахунок iнших джерел фiнансування погоджуються з органом, надiленим господарською компетенцiєю щодо боржника, у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Стаття 212. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника

     1. У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такi процедури:

     розпорядження майном боржника;

     абзац третiй виключено;

     санацiя (вiдновлення платоспроможностi) боржника;

     лiквiдацiя банкрута.

     2. Санацiя боржника або лiквiдацiя банкрута здiйснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

     3. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справi про банкрутство реорганiзацiя юридичної особи - боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника в статутний капiтал допускаються лише у випадках та порядку, передбачених законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно з Кодексом України з процедур банкрутства вiд 18.10.2018р. N 2597-VIII)

     Стаття 213. Майновi активи неплатоспроможного боржника

     1. З метою врегулювання заборгованостi неплатоспроможного боржника у процедурах, зазначених у статтi 212 цього Кодексу, використовуються майновi активи, якi належать йому на пiдставi речових та зобов'язальних прав, а також права iнтелектуальної власностi.

     2. До складу лiквiдацiйної маси включаються також майновi активи осiб, якi вiдповiдають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника вiдповiдно до закону або установчих документiв боржника.

     Стаття 214. Державна полiтика з питань банкрутства

     1. Державну полiтику щодо запобiгання банкрутству, забезпечення умов реалiзацiї процедур вiдновлення платоспроможностi суб'єкта пiдприємництва або визнання його банкрутом щодо державних пiдприємств та пiдприємств, у статутному капiталi яких частка державної власностi перевищує двадцять п'ять вiдсоткiв, а також суб'єктiв пiдприємництва iнших форм власностi у випадках, передбачених законом, здiйснює центральний орган виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi банкрутства.

     2. Центральний орган виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi банкрутства, сприяє створенню органiзацiйних, економiчних та iнших умов, необхiдних для реалiзацiї процедур вiдновлення платоспроможностi суб'єктiв пiдприємництва - боржникiв або визнання їх банкрутами. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi банкрутства, визначаються законом.

     3. Процедури щодо неплатоспроможних боржникiв, передбаченi цим Кодексом, не застосовуються до казенних пiдприємств. До державних пiдприємств, якi вiдповiдно до закону не пiдлягають приватизацiї, вказанi процедури застосовуються в частинi санацiї чи лiквiдацiї лише пiсля виключення їх у встановленому порядку з перелiку об'єктiв, що не пiдлягають приватизацiї.

     4. У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних пiдприємств.

     5. Щодо окремих категорiй суб'єктiв пiдприємництва законом можуть бути визначенi особливостi регулювання вiдносин, пов'язаних з банкрутством.

     6. Вiдносини, пов'язанi з банкрутством, учасниками яких є iноземнi кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням вiдповiдних положень мiжнародних договорiв, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.10.2012р. N 5463-VI)

     Стаття 215. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про банкрутство

     1. У випадках, передбачених законом, суб'єкт пiдприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також iншi особи несуть юридичну вiдповiдальнiсть за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фiктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

     2. Фiктивним банкрутством визнається завiдомо неправдива заява суб'єкта пiдприємництва до суду про нездатнiсть виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фiктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможнiсть боржника, суд вiдмовляє боржниковi у задоволеннi заяви про визнання банкрутом i застосовує санкцiї, передбаченi законом.

     3. Умисним банкрутством визнається стiйка неплатоспроможнiсть суб'єкта пiдприємництва, викликана цiлеспрямованими дiями власника майна або посадової особи суб'єкта пiдприємництва, якщо це завдало iстотної матерiальної шкоди iнтересам держави, суспiльства або iнтересам кредиторiв, що охороняються законом.

     4. Приховування банкрутства, фiктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомiрнi дiї у процедурах неплатоспроможностi, пов'язанi з розпорядженням майном боржника, що завдали iстотної шкоди iнтересам кредиторiв та держави, тягнуть за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть винних осiб вiдповiдно до закону.

Роздiл V
ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 24
ЗАГАЛЬНI ЗАСАДИ ВIДПОВIДАЛЬНОСТI УЧАСНИКIВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВIДНОСИН

     Стаття 216. Господарсько-правова вiдповiдальнiсть учасникiв господарських вiдносин

     1. Учасники господарських вiдносин несуть господарсько-правову вiдповiдальнiсть за правопорушення у сферi господарювання шляхом застосування до правопорушникiв господарських санкцiй на пiдставах i в порядку, передбачених цим Кодексом, iншими законами та договором.

     2. Застосування господарських санкцiй повинно гарантувати захист прав i законних iнтересiв громадян, органiзацiй та держави, в тому числi вiдшкодування збиткiв учасникам господарських вiдносин, завданих внаслiдок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сферi господарювання.

     3. Господарсько-правова вiдповiдальнiсть базується на принципах, згiдно з якими:

     потерпiла сторона має право на вiдшкодування збиткiв незалежно вiд того, чи є застереження про це в договорi; передбачена законом вiдповiдальнiсть виробника (продавця) за недоброякiснiсть продукцiї застосовується також незалежно вiд того, чи є застереження про це в договорi;

     сплата штрафних санкцiй за порушення зобов'язання, а також вiдшкодування збиткiв не звiльняють правопорушника без згоди другої сторони вiд виконання прийнятих зобов'язань у натурi;

     у господарському договорi неприпустимi застереження щодо виключення або обмеження вiдповiдальностi виробника (продавця) продукцiї.

     Стаття 217. Господарськi санкцiї як правовий засiб вiдповiдальностi у сферi господарювання

     1. Господарськими санкцiями визнаються заходи впливу на правопорушника у сферi господарювання, в результатi застосування яких для нього настають несприятливi економiчнi та/або правовi наслiдки.

     2. У сферi господарювання застосовуються такi види господарських санкцiй: вiдшкодування збиткiв; штрафнi санкцiї; оперативно-господарськi санкцiї.

     3. Крiм зазначених у частинi другiй цiєї статтi господарських санкцiй, до суб'єктiв господарювання за порушення ними правил здiйснення господарської дiяльностi застосовуються адмiнiстративно-господарськi санкцiї.

     4. Господарськi санкцiї застосовуються у встановленому законом порядку за iнiцiативою учасникiв господарських вiдносин, а адмiнiстративно-господарськi санкцiї - уповноваженими органами державної влади або органами мiсцевого самоврядування.

     Стаття 218. Пiдстави господарсько-правової вiдповiдальностi

     1. Пiдставою господарсько-правової вiдповiдальностi учасника господарських вiдносин є вчинене ним правопорушення у сферi господарювання.

     2. Учасник господарських вiдносин вiдповiдає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здiйснення господарської дiяльностi, якщо не доведе, що ним вжито усiх залежних вiд нього заходiв для недопущення господарського правопорушення. У разi якщо iнше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову вiдповiдальнiсть, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслiдок дiї непереборної сили, тобто надзвичайних i невiдворотних обставин за даних умов здiйснення господарської дiяльностi. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, вiдсутнiсть на ринку потрiбних для виконання зобов'язання товарiв, вiдсутнiсть у боржника необхiдних коштiв.

     Стаття 219. Межi господарсько-правової вiдповiдальностi. Зменшення розмiру та звiльнення вiд вiдповiдальностi

     1. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здiйснення господарської дiяльностi правопорушник вiдповiдає належним йому на правi власностi або закрiпленим за ним на правi господарського вiдання чи оперативного управлiння майном, якщо iнше не передбачено цим Кодексом та iншими законами.

     2. Засновники суб'єкта господарювання не вiдповiдають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крiм випадкiв, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.

     3. Якщо правопорушенню сприяли неправомiрнi дiї (бездiяльнiсть) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмiр вiдповiдальностi або звiльнити вiдповiдача вiд вiдповiдальностi.

     4. Сторони зобов'язання можуть передбачити певнi обставини, якi через надзвичайний характер цих обставин є пiдставою для звiльнення їх вiд господарської вiдповiдальностi у випадку порушення зобов'язання через данi обставини, а також порядок засвiдчення факту виникнення таких обставин.

     Стаття 220. Прострочення боржника

     1. Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, вiдповiдає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завданi простроченням, i за неможливiсть виконання, що випадково виникла пiсля прострочення.

     2. Якщо внаслiдок прострочення боржника виконання втратило iнтерес для кредитора, вiн має право вiдмовитися вiд прийняття виконання i вимагати вiдшкодування збиткiв.

     3. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслiдок прострочення кредитора.

     Стаття 221. Прострочення кредитора

     1. Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо вiн вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дiй, що передбаченi законом, iншими правовими актами, або випливають iз змiсту зобов'язання, до вчинення яких боржник не мiг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

     2. Прострочення кредитора дає боржниковi право на вiдшкодування завданих простроченням збиткiв, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережнiсть його самого або тих осiб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Пiсля закiнчення прострочення кредитора боржник вiдповiдає за виконання на загальних пiдставах.

     3. У разi якщо кредитор не виконав дiй, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, за погодженням сторiн допускається вiдстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

     Стаття 222. Досудовий порядок реалiзацiї господарсько-правової вiдповiдальностi

     1. Учасники господарських вiдносин, що порушили майновi права або законнi iнтереси iнших суб'єктiв, зобов'язанi поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензiї чи звернення до суду.

     2. У разi необхiдностi вiдшкодування збиткiв або застосування iнших санкцiй суб'єкт господарювання чи iнша юридична особа - учасник господарських вiдносин, чиї права або законнi iнтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або iнтересiв має право звернутися до нього з письмовою претензiєю, якщо iнше не встановлено законом.

     3. У претензiї зазначаються:

     повне найменування i поштовi реквiзити заявника претензiї та особи (осiб), якiй претензiя пред'являється;

     дата пред'явлення i номер претензiї;

     обставини, на пiдставi яких пред'явлено претензiю;

     докази, що пiдтверджують цi обставини;

     вимоги заявника з посиланням на нормативнi акти;

     сума претензiї та її розрахунок, якщо претензiя пiдлягає грошовiй оцiнцi;

     платiжнi реквiзити заявника претензiї;

     перелiк документiв, що додаються до претензiї.

     4. Документи, що пiдтверджують вимоги заявника, додаються в оригiналах чи належним чином засвiдчених копiях. Документи, якi є у другої сторони, можуть не додаватися до претензiї.

     5. Претензiя пiдписується повноважною особою заявника претензiї або його представником та надсилається адресатовi рекомендованим або цiнним листом або вручається адресатовi пiд розписку.

     6. Претензiя розглядається в мiсячний строк з дня її одержання, якщо iнший строк не встановлено цим Кодексом або iншими законодавчими актами. Обгрунтованi вимоги заявника одержувач претензiї зобов'язаний задовольнити.

     7. При розглядi претензiї сторони у разi необхiдностi повиннi звiрити розрахунки, провести експертизу або вчинити iншi дiї для забезпечення досудового врегулювання спору.

     8. Про результати розгляду претензiї заявник має бути повiдомлений письмово. Вiдповiдь на претензiю пiдписується повноважною особою або представником одержувача претензiї та надсилається заявниковi рекомендованим або цiнним листом або вручається йому пiд розписку.

     9. Частину дев'яту виключено

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.06.2005р. N 2705-IV)

     Стаття 223. Строки реалiзацiї господарсько-правової вiдповiдальностi

     1. При реалiзацiї в судовому порядку вiдповiдальностi за правопорушення у сферi господарювання застосовуються загальний та скороченi строки позовної давностi, передбаченi Цивiльним кодексом України, якщо iншi строки не встановлено цим Кодексом.

     2. Строки застосування адмiнiстративно-господарських санкцiй $. суб'єктiв господарювання встановлюються цим Кодексом.

Глава 25
ВIДШКОДУВАННЯ ЗБИТКIВ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ

     Стаття 224. Вiдшкодування збиткiв

     1. Учасник господарських вiдносин, який порушив господарське зобов'язання або установленi вимоги щодо здiйснення господарської дiяльностi, повинен вiдшкодувати завданi цим збитки суб'єкту, права або законнi iнтереси якого порушено.

     2. Пiд збитками розумiються витрати, зробленi управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержанi нею доходи, якi управнена сторона одержала б у разi належного виконання зобов'язання або додержання правил здiйснення господарської дiяльностi другою стороною.

     Стаття 225. Склад та розмiр вiдшкодування збиткiв

     1. До складу збиткiв, що пiдлягають вiдшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

     вартiсть втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена вiдповiдно до вимог законодавства;

     додатковi витрати (штрафнi санкцiї, сплаченi iншим суб'єктам, вартiсть додаткових робiт, додатково витрачених матерiалiв тощо), понесенi стороною, яка зазнала збиткiв внаслiдок порушення зобов'язання другою стороною;

     неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збиткiв, мала право розраховувати у разi належного виконання зобов'язання другою стороною;

     матерiальна компенсацiя моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

     2. Законом щодо окремих видiв господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену вiдповiдальнiсть за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

     3. При визначеннi розмiру збиткiв, якщо iнше не передбачено законом або договором, враховуються цiни, що iснували за мiсцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровiльному порядку вимоги сторони, яка зазнала збиткiв, а у разi якщо вимогу не задоволено у добровiльному порядку, - на день подання до суду вiдповiдного позову про стягнення збиткiв.

     4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про вiдшкодування збиткiв, беручи до уваги цiни на день винесення рiшення суду.

     5. Частину п'яту виключено.

     6. Частину шосту виключено.

     7. Частину сьому виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 07.04.2015р. N 289-VIII)

     Стаття 226. Умови i порядок вiдшкодування збиткiв

     1. Учасник господарських вiдносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхiдних заходiв щодо запобiгання збиткам у господарськiй сферi iнших учасникiв господарських вiдносин або щодо зменшення їх розмiру, а у разi якщо збиткiв завдано iншим суб'єктам, - зобов'язаний вiдшкодувати на вимогу цих суб'єктiв збитки у добровiльному порядку в повному обсязi, якщо законом або договором сторiн не передбачено вiдшкодування збиткiв в iншому обсязi.

     2. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настаннi строку виконання, повинна невiдкладно повiдомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходiв щодо запобiгання збиткам та вимагати вiдповiдного зменшення розмiру збиткiв.

     3. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на вiдшкодування збиткiв у разi якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання i могла запобiгти виникненню збиткiв своїми дiями, але не зробила цього, крiм випадкiв, якщо законом або договором не передбачено iнше.

     4. Не пiдлягають вiдшкодуванню збитки, завданi правомiрною вiдмовою зобов'язаної сторони вiд подальшого виконання зобов'язання.

     5. У разi невиконання зобов'язання про передачу їй iндивiдуально визначеної речi (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати вiдiбрання цiєї речi (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати вiдшкодування останньою збиткiв.

     6. У разi невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостiйно або доручити її виконання (надання послуги) третiм особам, якщо iнше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих невиконанням зобов'язання.

     7. Вiдшкодування збиткiв, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звiльняє зобов'язану сторону вiд виконання зобов'язання в натурi, крiм випадкiв, зазначених у частинi третiй статтi 193 цього Кодексу.

     Стаття 227. Солiдарне вiдшкодування збиткiв

     1. У разi заподiяння збиткiв одночасно кiлькома учасниками господарських вiдносин кожний з них зобов'язаний вiдшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збиткiв, вiдповiдно до вимог статтi 196 цього Кодексу.

     Стаття 228. Регреснi вимоги щодо вiдшкодування збиткiв

     1. Учасник господарських вiдносин, який вiдшкодував збитки, має право стягнути збитки з третiх осiб у порядку регресу. Державнi (комунальнi) пiдприємства за наявностi пiдстав зобов'язанi вжити заходiв щодо стягнення в порядку регресу збиткiв з iнших суб'єктiв господарювання або стягнути збитки з винних працiвникiв пiдприємства вiдповiдно до вимог законодавства про працю.

     Стаття 229. Вiдшкодування збиткiв у разi порушення грошових зобов'язань

     1. Учасник господарських вiдносин у разi порушення ним грошового зобов'язання не звiльняється вiд вiдповiдальностi через неможливiсть виконання i зобов'язаний вiдшкодувати збитки, завданi невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафнi санкцiї вiдповiдно до вимог, встановлених цим Кодексом та iншими законами.

     2. Обчислення розмiру збиткiв здiйснюється у валютi, в якiй провадилися або повиннi бути проведенi розрахунки мiж сторонами, якщо iнше не встановлено законом.

     3. У разi висунення вимог щодо вiдшкодування збиткiв в iноземнiй валютi кредитором повинен бути зазначений грошовий еквiвалент суми збиткiв у гривнях за офiцiйним курсом Нацiонального банку України на день висунення вимог.

Глава 26
ШТРАФНI ТА ОПЕРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКI САНКЦIЇ

     Стаття 230. Штрафнi санкцiї

     1. Штрафними санкцiями у цьому Кодексi визнаються господарськi санкцiї у виглядi грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських вiдносин зобов'язаний сплатити у разi порушення ним правил здiйснення господарської дiяльностi, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

     2. Суб'єктами права застосування штрафних санкцiй є учасники вiдносин у сферi господарювання, зазначенi у статтi 2 цього Кодексу.

     Стаття 231. Розмiр штрафних санкцiй

     1. Законом щодо окремих видiв зобов'язань може бути визначений розмiр штрафних санкцiй, змiна якого за погодженням сторiн не допускається.

     2. У разi якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економiки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фiнансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафнi санкцiї застосовуються, якщо iнше не передбачено законом чи договором, у таких розмiрах:

     за порушення умов зобов'язання щодо якостi (комплектностi) товарiв (робiт, послуг) стягується штраф у розмiрi двадцяти вiдсоткiв вартостi неякiсних (некомплектних) товарiв (робiт, послуг);

     за порушення строкiв виконання зобов'язання стягується пеня у розмiрi 0,1 вiдсотка вартостi товарiв (робiт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днiв додатково стягується штраф у розмiрi семи вiдсоткiв вказаної вартостi.

     3. Законом може бути визначений розмiр штрафних санкцiй також за iншi порушення окремих видiв господарських зобов'язань, зазначених у частинi другiй цiєї статтi.

     4. У разi якщо розмiр штрафних санкцiй законом не визначено, санкцiї застосовуються в розмiрi, передбаченому договором. При цьому розмiр санкцiй може бути встановлено договором у вiдсотковому вiдношеннi до суми невиконаної частини зобов'язання або у певнiй, визначенiй грошовiй сумi, або у вiдсотковому вiдношеннi до суми зобов'язання незалежно вiд ступеня його виконання, або у кратному розмiрi до вартостi товарiв (робiт, послуг).

     5. У разi недосягнення згоди мiж сторонами щодо встановлення та розмiру штрафних санкцiй за порушення зобов'язання спiр може бути вирiшений в судовому порядку за заявою заiнтересованої сторони вiдповiдно до вимог цього Кодексу.

     6. Штрафнi санкцiї за порушення грошових зобов'язань встановлюються у вiдсотках, розмiр яких визначається облiковою ставкою Нацiонального банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо iнший розмiр вiдсоткiв не передбачено законом або договором.

     7. Розмiр штрафних санкцiй, що застосовуються у внутрiшньогосподарських вiдносинах за порушення зобов'язань, визначається вiдповiдним суб'єктом господарювання - господарською органiзацiєю.

     Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцiй

     1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафнi санкцiї, то збитки вiдшкодовуються в частинi, не покритiй цими санкцiями.

     2. Законом або договором можуть бути передбаченi випадки, коли:

     допускається стягнення тiльки штрафних санкцiй;

     збитки можуть бути стягнутi у повнiй сумi понад штрафнi санкцiї;

     за вибором кредитора можуть бути стягнутi або збитки, або штрафнi санкцiї.

     3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцiй за господарське правопорушення може заявити учасник господарських вiдносин, права чи законнi iнтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, надiлений господарською компетенцiєю.

     4. Вiдсотки за неправомiрне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштiв кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування вiдсоткiв iнший строк.

     5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити вiдсотки за час прострочення кредитора.

     6. Нарахування штрафних санкцiй за прострочення виконання зобов'язання, якщо iнше не встановлено законом або договором, припиняється через шiсть мiсяцiв вiд дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

     7. У випадках, передбачених законом, штрафнi санкцiї за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

     Стаття 233. Зменшення розмiру штрафних санкцiй

     1. У разi якщо належнi до сплати штрафнi санкцiї надмiрно великi порiвняно iз збитками кредитора, суд має право зменшити розмiр санкцiй. При цьому повинно бути взято до уваги: ступiнь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторiн, якi беруть участь у зобов'язаннi; не лише майновi, але й iншi iнтереси сторiн, що заслуговують на увагу.

     2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збиткiв iншим учасникам господарських вiдносин, суд може з урахуванням iнтересiв боржника зменшити розмiр належних до сплати штрафних санкцiй.

     Стаття 234. Обов'язок боржника, який сплатив штрафнi санкцiї, виконати зобов'язання в натурi

     1. Сплата штрафних санкцiй за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звiльняє боржника вiд виконання зобов'язання в натурi, крiм випадкiв, передбачених у частинi третiй статтi 193 цього Кодексу.

     Стаття 235. Оперативно-господарськi санкцiї

     1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктiв господарювання та iнших учасникiв господарських вiдносин можуть застосовуватися оперативно-господарськi санкцiї - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

     2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосованi лише тi оперативно-господарськi санкцiї, застосування яких передбачено договором.

     3. Оперативно-господарськi санкцiї застосовуються незалежно вiд вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

     Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцiй

     1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видiв оперативно-господарських санкцiй:

     1) одностороння вiдмова вiд виконання свого зобов'язання управненою стороною, iз звiльненням її вiд вiдповiдальностi за це - у разi порушення зобов'язання другою стороною;

     вiдмова вiд оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

     вiдстрочення вiдвантаження продукцiї чи виконання робiт внаслiдок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачi банкiвських позичок тощо;

     2) вiдмова управненої сторони зобов'язання вiд прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштiв, сплачених за неякiсну продукцiю, тощо);

     3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантiй належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: змiна порядку оплати продукцiї (робiт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукцiї (робiт, послуг) або на оплату пiсля перевiрки їх якостi тощо;

     4) вiдмова вiд встановлення на майбутнє господарських вiдносин iз стороною, яка порушує зобов'язання.

     2. Перелiк оперативно-господарських санкцiй, встановлений у частинi першiй цiєї статтi, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорi також iншi оперативно-господарськi санкцiї.

     Стаття 237. Пiдстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцiй

     1. Пiдставою для застосування оперативно-господарських санкцiй є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарськi санкцiї застосовуються стороною, яка потерпiла вiд правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензiї порушнику зобов'язання.

     2. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцiй визначається договором. У разi незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкцiї заiнтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкцiї та вiдшкодування збиткiв, завданих її застосуванням.

     3. Оперативно-господарськi санкцiї можуть застосовуватися одночасно з вiдшкодуванням збиткiв та стягненням штрафних санкцiй.

Глава 27
АДМIНIСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКI САНКЦIЇ

     Стаття 238. Застосування адмiнiстративно-господарських санкцiй до суб'єктiв господарювання

     1. За порушення встановлених законодавчими актами правил здiйснення господарської дiяльностi до суб'єктiв господарювання можуть бути застосованi уповноваженими органами державної влади або органами мiсцевого самоврядування адмiнiстративно-господарськi санкцiї, тобто заходи органiзацiйно-правового або майнового характеру, спрямованi на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та лiквiдацiю його наслiдкiв.

     2. Види адмiнiстративно-господарських санкцiй, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, iншими законодавчими актами. Адмiнiстративно-господарськi санкцiї можуть бути встановленi виключно законами.

     Стаття 239. Види адмiнiстративно-господарських санкцiй

     1. Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування вiдповiдно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктiв господарювання такi адмiнiстративно-господарськi санкцiї:

     вилучення прибутку (доходу);

     адмiнiстративно-господарський штраф;

     стягнення зборiв (обов'язкових платежiв);

     абзац п'ятий виключено;

     застосування антидемпiнгових заходiв;

     припинення експортно-iмпортних операцiй;

     застосування iндивiдуального режиму лiцензування на умовах та в порядку, визначених законом;

     зупинення дiї лiцензiї (патенту) на здiйснення суб'єктом господарювання певних видiв господарської дiяльностi;

     анулювання лiцензiї (патенту) на здiйснення суб'єктом господарювання окремих видiв господарської дiяльностi;

     обмеження або зупинення дiяльностi суб'єкта господарювання;

     лiквiдацiя суб'єкта господарювання;

     iншi адмiнiстративно-господарськi санкцiї, встановленi цим Кодексом та iншими законами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.03.2006р. N 3541-IV, вiд 10.10.2013р. N 642-VII, вiд 02.03.2015р. N 222-VIII)

     Стаття 240. Безоплатне вилучення прибутку (доходу)

     1. Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслiдок порушення встановлених законодавством правил здiйснення господарської дiяльностi, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, пiдлягають вилученню в доход вiдповiдного бюджету в порядку, встановленому законом.

     Крiм того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках i порядку, передбачених законом, штраф, але не бiльш як у двократному розмiрi вилученої суми, а у разi повторного порушення протягом року пiсля застосування цiєї санкцiї - у трикратному розмiрi вилученої суми.

     2. Перелiк порушень, за якi до суб'єкта господарювання застосовуються санкцiї, передбаченi цiєю статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

     Стаття 241. Штраф як адмiнiстративно-господарська санкцiя

     1. Адмiнiстративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до вiдповiдного бюджету у разi порушення ним встановлених правил здiйснення господарської дiяльностi.

     2. Перелiк порушень, за якi з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмiр i порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податковi та iншi вiдносини, в яких допущено правопорушення.

     3. Адмiнiстративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з iншими адмiнiстративно-господарськими санкцiями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.

     Стаття 242. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 02.12.2010 року N 2756-VI)

     Стаття 243. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 15.03.2006р. N 3541-IV)

     Стаття 244. Застосування антидемпiнгових заходiв

     1. У разi здiйснення окремими учасниками господарських вiдносин зовнiшньоекономiчної дiяльностi, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здiйснення демпiнгового iмпорту, субсидованого iмпорту, а також iнших дiй, якi визначаються законом як недобросовiсна конкуренцiя, що завдало шкоди економiцi України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасникiв вiдносин можуть бути застосованi антидемпiнговi, компенсацiйнi або спецiальнi заходи вiдповiдно до закону.

     2. Порядок визначення розмiру шкоди (загрози шкоди) економiцi України та застосування заходiв, зазначених у цiй статтi, встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону.

     Стаття 245. Припинення експортно-iмпортних операцiй. Застосування iндивiдуального режиму лiцензування

     1. У випадках недобросовiсної конкуренцiї, розмiщення валютних цiнностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в iнших випадках, якщо дiї учасникiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi завдають шкоди економiцi України, експортно-iмпортнi операцiї таких суб'єктiв господарювання припиняються на умовах i в порядку, передбачених законом.

     2. За порушення суб'єктами господарювання правил здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi щодо антимонопольних заходiв, заборони недобросовiсної конкуренцiї та iнших правил, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, якими встановлюються певнi обмеження чи заборони у здiйсненнi зовнiшньоекономiчної дiяльностi, до таких суб'єктiв може застосовуватися iндивiдуальний режим лiцензування. Порядок i строки застосування iндивiдуального режиму лiцензування встановлюються законом.

     Стаття 246. Обмеження та зупинення дiяльностi суб'єкта господарювання

     1. Здiйснення будь-якої господарської дiяльностi, що загрожує життю i здоров'ю людей або становить пiдвищену небезпеку для довкiлля, забороняється.

     2. У разi здiйснення господарської дiяльностi з порушенням екологiчних вимог дiяльнiсть суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабiнетом Мiнiстрiв України, Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, а також iншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.

     3. Пiдстави i порядок обмеження та зупинення дiяльностi суб'єктiв господарювання, а також повноваження уповноважених органiв приймати вiдповiднi рiшення встановлюються законом.

     4. Виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 22.07.2014р. N 1602-VII)

     Стаття 247. Лiквiдацiя суб'єкта господарювання, дiяльнiсть якого суперечить закону чи його установчим документам

     1. У випадках, встановлених законом, до суб'єкта господарювання може бути застосовано адмiнiстративно-господарську санкцiю у виглядi його лiквiдацiї за рiшенням суду.

(У редакцiї Закону України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 248. Державна реєстрацiя лiквiдацiї суб'єкта господарювання

     1. У разi лiквiдацiї суб'єкта господарювання до Єдиного державного реєстру юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв вноситься вiдповiдний запис.

(У редакцiї Закону України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 249. Гарантiї прав суб'єктiв господарювання у разi неправомiрного застосування до них адмiнiстративно-господарських санкцiй

     1. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рiшення будь-якого органу державної влади або органу мiсцевого самоврядування щодо застосування до нього адмiнiстративно-господарських санкцiй.

     2. У разi прийняття органом державної влади або органом мiсцевого самоврядування акта, що не вiдповiдає законодавству, i порушує права чи законнi iнтереси суб'єкта господарювання, останнiй вiдповiдно до статтi 20 цього Кодексу має право звернутися до суду iз заявою про визнання такого акта недiйсним.

     3. Збитки, завданi суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомiрним застосуванням до нього адмiнiстративно-господарських санкцiй, пiдлягають вiдшкодуванню в порядку, встановленому цим Кодексом та iншими законами.

     Стаття 250. Строки застосування адмiнiстративно-господарських санкцiй

     1. Адмiнiстративно-господарськi санкцiї можуть бути застосованi до суб'єкта господарювання протягом шести мiсяцiв з дня виявлення порушення, але не пiзнiш як через один рiк з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здiйснення господарської дiяльностi, крiм випадкiв, передбачених законом.

     2. Дiя цiєї статтi не поширюється на штрафнi санкцiї, розмiр i порядок стягнення яких визначенi Податковим кодексом України, законами України "Про валюту i валютнi операцiї", "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" та iншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на податковi та митнi органи.

     3. Дiя цiєї статтi не поширюється на адмiнiстративно-господарськi санкцiї, передбаченi законами України "Про державний ринковий нагляд i контроль нехарчової продукцiї" та "Про загальну безпечнiсть нехарчової продукцiї".

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 02.12.2010р. N 2756-VI, вiд 04.07.2013р. N 406-VII, вiд 16.07.2015р. N 629-VIII, вiд 21.06.2018р. N 2473-VIII, вiд 12.12.2019р. N 367-IX, вiд 14.01.2020р. N 440-IX)

Глава 28
ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ СУБ'ЄКТIВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

     Стаття 251. Накладання штрафiв за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

     1. Антимонопольний комiтет України накладає штрафи на суб'єктiв господарювання - юридичних осiб за:

     вчинення дiй, передбачених статтями 29, 30 i 32 цього Кодексу, ухилення вiд виконання або несвоєчасне виконання рiшень Антимонопольного комiтету України чи його територiальних вiддiлень про припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, вiдновлення первинного стану або змiну угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству;

     створення, реорганiзацiю (злиття, приєднання), лiквiдацiю суб'єктiв господарювання, вступ одного або декiлькох суб'єктiв господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким iншим способом у власнiсть, одержання в управлiння (користування) часток (акцiй, паїв) та активiв (майна) у виглядi єдиних майнових комплексiв пiдприємств чи їх структурних пiдроздiлiв, а також в оренду єдиних майнових комплексiв пiдприємств чи їх структурних пiдроздiлiв без згоди на це Антимонопольного комiтету України чи його органiв у випадках, якщо законом передбачено необхiднiсть одержання такої згоди;

     неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом iнформацiї, або подання завiдомо недостовiрної iнформацiї Антимонопольному комiтету України, його територiальним вiддiленням.

     2. Вчинення дiй, визначених цим Кодексом як недобросовiсна конкуренцiя, юридичними особами, що не є суб'єктами господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комiтетом України або його територiальними вiддiленнями штрафу в розмiрi, передбаченому законом.

     Стаття 252. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть громадян-пiдприємцiв та посадових осiб

     1. Посадовi особи органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй, а також громадяни, зареєстрованi як пiдприємцi, несуть адмiнiстративну вiдповiдальнiсть згiдно iз законом за:

     вчинення дiй, передбачених статтями 29-32 цього Кодексу;

     неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом iнформацiї, або подання завiдомо недостовiрної iнформацiї Антимонопольному комiтету України, його територiальним вiддiленням;

     ухилення вiд виконання чи несвоєчасне виконання рiшень Антимонопольного комiтету України, його територiальних вiддiлень.

     2. Вчинення дiй, визначених цим Кодексом як недобросовiсна конкуренцiя, громадянами-пiдприємцями, а також вчинення в iнтересах третiх осiб зазначених дiй громадянами, якi не є пiдприємцями, тягне за собою адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, передбачену законом.

     3. Штрафи за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства стягуються в судовому порядку.

     Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу)

     1. Прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами пiдприємницької дiяльностi в результатi порушення статей 29, 30 i 32 цього Кодексу, стягується за рiшенням суду до Державного бюджету України.

     Стаття 254. Вилучення товарiв з неправомiрно використаним позначенням та копiй виробiв iншого суб'єкта господарювання

     1. У разi встановлення факту неправомiрного використання чужих позначень, рекламних матерiалiв, упаковки або факту копiювання виробiв, передбачених статтею 33 цього Кодексу, заiнтересованi особи можуть звернутися до Антимонопольного комiтету України, його територiальних вiддiлень iз заявою про вилучення в судовому порядку товарiв з неправомiрно використаним позначенням або копiй виробiв iншого суб'єкта господарювання як у виробника, так i у продавця.

     2. Вилучення товарiв iз неправомiрно використаним позначенням та копiй виробiв iншого суб'єкта господарювання застосовується у разi якщо можливiсть змiшування з дiяльнiстю iншого суб'єкта господарювання не може бути усунена iншим шляхом.

     3. Порядок використання вилучених товарiв визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Стаття 255. Вiдшкодування збиткiв

     1. Збитки, заподiянi зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими дiями, дискримiнацiєю суб'єктiв господарювання органами державної влади, органами мiсцевого самоврядування, а також збитки, заподiянi внаслiдок вчинення дiй, визначених цим Кодексом як недобросовiсна конкуренцiя, пiдлягають вiдшкодуванню за позовами заiнтересованих осiб у порядку, встановленому законом.

     Стаття 256. Спростування неправдивих, неточних або неповних вiдомостей

     1. У разi встановлення факту дискредитацiї суб'єкта господарювання Антимонопольний комiтет України, його територiальнi вiддiлення мають право прийняти рiшення про спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних вiдомостей у строк i спосiб, що визначенi законодавством або цим рiшенням.

     Стаття 257. Процесуальнi засади розгляду Антимонопольним комiтетом України та його територiальними вiддiленнями справ про недобросовiсну конкуренцiю

     1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комiтетом України, його територiальними вiддiленнями у порядку, встановленому законом.

Роздiл VI
ОСОБЛИВОСТI ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 29
ГАЛУЗI ТА ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДIЯЛЬНОСТI

     Стаття 258. Загальнi умови, що визначають особливостi регулювання господарських вiдносин

     1. Особливостi правового регулювання господарських вiдносин визначаються залежно вiд сфери суспiльного виробництва, в якiй складаються цi вiдносини, особливостей галузi господарювання, виду господарської дiяльностi, економiчної форми результату господарської дiяльностi, простору, на якому складаються господарськi вiдносини (внутрiшньому чи зовнiшньому ринку), особливостей суб'єктiв, мiж якими виникають господарськi вiдносини.

     2. Правове регулювання господарських вiдносин здiйснюється з урахуванням суспiльного розподiлу працi, що склався, та об'єктивно iснуючих галузей економiки.

     3. Особливостi правового регулювання зовнiшньоекономiчних вiдносин визначаються роздiлом VII цього Кодексу.

     Стаття 259. Види господарської дiяльностi та їх класифiкацiя

     1. Вид господарської дiяльностi має мiсце у разi об'єднання ресурсiв (устаткування, технологiчних засобiв, сировини та матерiалiв, робочої сили) для створення виробництва певної продукцiї або надання послуг. Окремий вид дiяльностi може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесiв, кожний з яких входить до вiдповiдної категорiї класифiкацiї.

     2. У правовому регулюваннi господарської дiяльностi та у здiйсненнi державного управлiння економiкою мають враховуватися особливостi здiйснення суб'єктами господарювання окремих видiв цiєї дiяльностi.

     3. Для вiднесення суб'єкта господарювання до вiдповiдної категорiї облiку визначаються основнi, другоряднi та допомiжнi види господарської дiяльностi.

     4. З метою забезпечення системи державного управлiння економiкою облiково-статистичною iнформацiєю, яка задовольняє потреби учасникiв господарських вiдносин в об'єктивних даних про стан i тенденцiї соцiально-економiчного розвитку, господарськi та фiнансовi взаємозв'язки на мiждержавному, державному, регiональному i галузевому рiвнях, а також впровадження мiжнародних стандартiв у галузi облiку i звiтностi та переходу на мiжнародну систему облiку i статистики Кабiнет Мiнiстрiв України затверджує заходи щодо розвитку нацiональної статистики України i нацiональної системи класифiкацiї.

     5. Складовою частиною нацiональної системи класифiкацiї є нацiональнi класифiкатори. Нацiональнi класифiкатори та процедури їх розроблення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi економiчного розвитку.

     6. Частину шосту виключено.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами України вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 05.06.2014р. N 1315-VII)

     Стаття 260. Галузi економiки та їх класифiкацiя

     1. Сукупнiсть усiх виробничих одиниць, якi здiйснюють переважно однаковi або подiбнi види виробничої дiяльностi, складає галузь.

     2. Загальна класифiкацiя галузей економiки є складовою частиною єдиної системи класифiкацiї i кодування технiко-економiчної i статистичної iнформацiї, яка використовується суб'єктами господарювання та iншими учасниками господарських вiдносин, а також органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування в процесi управлiння господарською дiяльнiстю.

     3. Вимоги до класифiкацiї галузей економiки встановлюються законом.

     Стаття 261. Галузi сфери матерiального виробництва

     1. До сфери матерiального виробництва належать галузi, якi визначаються видами дiяльностi, що створюють, вiдновлюють або знаходять матерiальнi блага (продукцiю, енергiю, природнi ресурси), а також продовжують виробництво у сферi обiгу (реалiзацiї) шляхом перемiщення, зберiгання, сортування, пакування продукцiї чи iнших видiв дiяльностi.

     2. Усi iншi види дiяльностi у своїй сукупностi становлять сферу нематерiального виробництва (невиробничу сферу).

     Стаття 262. Продукцiя виробничо-технiчного призначення i вироби народного споживання

     1. У галузях матерiального виробництва здiйснюється виробництво матерiальних благ, призначених як для використання у сферi виробництва в якостi засобiв виробництва (продукцiя виробничо-технiчного призначення), так i для використання у сферi особистого споживання (вироби народного споживання).

     2. У разi якщо продукти виробництва можуть використовуватися як у виробництвi, так i для особистого споживання, економiчна форма таких продуктiв визначається залежно вiд цiльового призначення певного продукту виробництва.

     3. Обiг продукцiї виробничо-технiчного призначення i обiг виробiв народного споживання у сферi господарювання регулюються цим Кодексом та iншими нормативно-правовими актами, прийнятими вiдповiдно до нього, а в частинi, не врегульованiй цими актами, застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України.

     4. Особливостi правового регулювання господарської дiяльностi, пов'язаної з реалiзацiєю продукцiї виробничо-технiчного призначення i виробiв народного споживання, встановлюються цим Кодексом та iншими нормативно-правовими актами, що йому не суперечать.

Глава 30
ОСОБЛИВОСТI ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДIЯЛЬНОСТI

     Стаття 263. Господарсько-торговельна дiяльнiсть

     1. Господарсько-торговельною є дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами господарювання у сферi товарного обiгу, спрямована на реалiзацiю продукцiї виробничо-технiчного призначення i виробiв народного споживання, а також допомiжна дiяльнiсть, яка забезпечує їх реалiзацiю шляхом надання вiдповiдних послуг.

     2. Залежно вiд ринку (внутрiшнього чи зовнiшнього), в межах якого здiйснюється товарний обiг, господарсько-торговельна дiяльнiсть виступає як внутрiшня торгiвля або зовнiшня торгiвля.

     3. Господарсько-торговельна дiяльнiсть може здiйснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матерiально-технiчне постачання i збут; енергопостачання; заготiвля; оптова торгiвля; роздрiбна торгiвля i громадське харчування; продаж i передача в оренду засобiв виробництва; комерцiйне посередництво у здiйсненнi торговельної дiяльностi та iнша допомiжна дiяльнiсть по забезпеченню реалiзацiї товарiв (послуг) у сферi обiгу.

     4. Господарсько-торговельна дiяльнiсть опосередковується господарськими договорами поставки, контрактацiї сiльськогосподарської продукцiї, енергопостачання, купiвлi-продажу, оренди, мiни (бартеру), лiзингу та iншими договорами.

     Параграф 1. Поставка

     Стаття 264. Матерiально-технiчне постачання та збут

     1. Матерiально-технiчне постачання та збут продукцiї виробничо-технiчного призначення i виробiв народного споживання як власного виробництва, так i придбаних у iнших суб'єктiв господарювання, здiйснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основi договорiв купiвлi-продажу.

     2. Законодавством можуть бути передбаченi особливостi поставки окремих видiв продукцiї виробничо-технiчного призначення або виробiв народного споживання, а також особливий порядок здiйснення поставки продукцiї для прiоритетних державних потреб.

     3. Основнi вимоги щодо укладення та виконання договорiв поставки встановлюються цим Кодексом, iншими законодавчими актами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2005р. N 3205-IV)

     Стаття 265. Договiр поставки

     1. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовленi строки (строк) другiй сторонi - покупцевi товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) i сплатити за нього певну грошову суму.

     2. Договiр поставки укладається на розсуд сторiн або вiдповiдно до державного замовлення.

     3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначенi у пунктах 1, 2 частини другої статтi 55 цього Кодексу.

     4. Сторони для визначення умов договорiв поставки мають право використовувати вiдомi мiжнароднi звичаї, рекомендацiї, правила мiжнародних органiв та органiзацiй, якщо це не заборонено прямо або у виключнiй формi цим Кодексом чи законами України.

     5. Поставка товарiв без укладення договору поставки може здiйснюватися лише у випадках i порядку, передбачених законом.

     6. Реалiзацiя суб'єктами господарювання товарiв негосподарюючим суб'єктам здiйснюється за правилами про договори купiвлi-продажу. До вiдносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України про договiр купiвлi-продажу.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 05.07.2012р. N 5060-VI)

     Стаття 266. Предмет, кiлькiсть i асортимент поставки

     1. Предметом поставки є визначенi родовими ознаками продукцiя, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технiчних умовах, документацiї до зразкiв (еталонiв), прейскурантах чи товарознавчих довiдниках. Предметом поставки можуть бути також продукцiя, вироби, визначенi iндивiдуальними ознаками.

     2. Загальна кiлькiсть товарiв, що пiдлягають поставцi, їх часткове спiввiдношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, пiдгрупами, видами, марками, типами, розмiрами визначаються специфiкацiєю за згодою сторiн, якщо iнше не передбачено законом.

     Стаття 267. Строки i порядок поставки

     1. Договiр поставки може бути укладений на один рiк, на строк бiльше одного року (довгостроковий договiр) або на iнший строк, визначений угодою сторiн. Якщо в договорi строк його дiї не визначений, вiн вважається укладеним на один рiк.

     2. Строки поставки встановлюються сторонами в договорi з урахуванням необхiдностi ритмiчного та безперебiйного постачання товарiв споживачам, якщо iнше не передбачено законодавством.

     3. Якщо в довгостроковому договорi кiлькiсть поставки визначено лише на рiк або менший строк, у договорi повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строкiв поставки на наступнi перiоди до закiнчення строку дiї договору. Якщо такий порядок не передбачений, договiр вважається укладеним на один рiк.

     4. У разi якщо сторонами передбачено поставку товарiв окремими партiями, строком (перiодом) поставки продукцiї виробничо-технiчного призначення є, як правило, квартал, а виробiв народного споживання, як правило, - мiсяць. Сторони можуть погодити в договорi також графiк поставки (мiсяць, декада, доба тощо).

     5. У договорi поставки за згодою сторiн може бути передбачений порядок вiдвантаження товарiв будь-яким видом транспорту, а також вибiрка товарiв покупцем.

     6. Договором може бути передбачено вiдвантаження товарiв вантажовiдправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарiв вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарiв платником, що не є покупцем.

     7. Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кiлькостi товарiв.

     Стаття 268. Якiсть товарiв, що поставляються

     1. Якiсть товарiв, що поставляються, повинна вiдповiдати стандартам, технiчним умовам, iншiй технiчнiй документацiї, яка встановлює вимоги до їх якостi, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорi бiльш високi вимоги до якостi товарiв.

     2. Номери та iндекси стандартiв, технiчних умов або iншої документацiї про якiсть товарiв зазначаються в договорi. Якщо вказану документацiю не опублiковано у загальнодоступних виданнях, її копiї повиннi додаватися постачальником до примiрника договору покупця на його вимогу.

     3. У разi вiдсутностi в договорi умов щодо якостi товарiв остання визначається вiдповiдно до мети договору або до звичайного рiвня якостi для предмета договору чи загальних критерiїв якостi.

     4. Постачальник повинен засвiдчити якiсть товарiв, що поставляються, належним товаросупровiдним документом, який надсилається разом з товаром, якщо iнше не передбачено в договорi.

     5. У разi поставки товарiв бiльш низької якостi, нiж вимагається стандартом, технiчними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право вiдмовитися вiд прийняття i оплати товарiв, а якщо товари уже оплаченi покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

     6. У разi якщо недолiки поставлених товарiв можуть бути усуненi без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати вiд постачальника усунення недолiкiв у мiсцезнаходженнi товарiв або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

     7. Якщо поставленi товари вiдповiдають стандартам або технiчним умовам, але виявляться бiльш низького сорту, нiж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за цiною, встановленою для товарiв вiдповiдного сорту, або вiдмовитися вiд прийняття i оплати поставлених товарiв.

     8. У разi якщо покупець (одержувач) вiдмовився вiд прийняття товарiв, якi не вiдповiдають за якiстю стандартам, технiчним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарiв, якi швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повiдомлення покупця (одержувача) про вiдмову вiд товарiв. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалiзувати їх на мiсцi або повернути виробниковi. Товари, що швидко псуються, пiдлягають в усiх випадках реалiзацiї на мiсцi.

     Стаття 269. Гарантiї якостi товарiв. Претензiї у зв'язку з недолiками поставлених товарiв

     1. Строки i порядок встановлення покупцем недолiкiв поставлених йому товарiв, якi не могли бути виявленi при звичайному їх прийманнi, i пред'явлення постачальниковi претензiй у зв'язку з недолiками поставлених товарiв визначаються законодавством вiдповiдно до цього Кодексу.

     2. Стандартами, технiчними умовами або договором щодо товарiв, призначених для тривалого користування чи зберiгання, можуть передбачатися бiльш тривалi строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недолiкiв (гарантiйнi строки). Сторони можуть погодити в договорi гарантiйнi строки бiльш тривалi порiвняно з передбаченими стандартами або технiчними умовами.

     3. Гарантiйний строк експлуатацiї обчислюється вiд дня введення виробу в експлуатацiю, але не пiзнiше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробiв народного споживання, якi реалiзуються через роздрiбну торгiвлю, - з дня роздрiбного продажу речi, якщо iнше не передбачено стандартами, технiчними умовами або договором.

     4. Гарантiйний строк придатностi та зберiгання товарiв обчислюється вiд дня виготовлення товару.

     5. Постачальник (виробник) гарантує якiсть товарiв у цiлому. Гарантiйний строк на комплектуючi вироби i складовi частини вважається рiвним гарантiйному строку на основний вирiб, якщо iнше не передбачено договором або стандартами (технiчними умовами) на основний вирiб.

     6. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свiй рахунок усунути дефекти виробу, виявленi протягом гарантiйного строку, або замiнити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслiдок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатацiї або зберiгання виробу. У разi усунення дефектiв у виробi, на який встановлено гарантiйний строк експлуатацiї, цей строк продовжується на час, протягом якого вiн не використовувався через дефект, а при замiнi виробу гарантiйний строк обчислюється заново вiд дня замiни.

     7. У разi поставки товарiв неналежної якостi покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмiрi, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо iнший розмiр не передбачено законом або договором.

     8. Позови, що випливають з поставки товарiв неналежної якостi, можуть бути пред'явленi протягом шести мiсяцiв з дня встановлення покупцем у належному порядку недолiкiв поставлених йому товарiв.

     Стаття 270. Комплектнiсть товарiв, що поставляються

     1. Товари повиннi поставлятися комплектно вiдповiдно до вимог стандартiв, технiчних умов або прейскурантiв. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрiбних покупцевi виробiв (частин), що входять до комплекту.

     2. Якщо комплектнiсть не визначено стандартами, технiчними умовами або прейскурантами, вона в необхiдних випадках може визначатися договором.

     3. У разi поставки некомплектних виробiв постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк пiсля одержання вимоги або замiнити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено iнший строк. Надалi до укомплектування виробу або його замiни покупець (одержувач) має право вiдмовитися вiд його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разi якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує вирiб або не замiнить його комплектним, покупець має право вiдмовитися вiд товару.

     4. Прийняття покупцем некомплектних виробiв не звiльняє постачальника (виробника) вiд вiдповiдальностi.

     Стаття 271. Положення про поставки i Особливi умови поставок

     1. Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв затверджує Положення про поставки продукцiї виробничо-технiчного призначення та поставки виробiв народного споживання, а також Особливi умови поставки окремих видiв товарiв.

     Параграф 2. Контрактацiя сiльськогосподарської продукцiї

     Стаття 272. Договiр контрактацiї сiльськогосподарської продукцiї

     1. Державна закупка сiльськогосподарської продукцiї здiйснюється за договорами контрактацiї, якi укладаються на основi державних замовлень на поставку державi сiльськогосподарської продукцiї.

     2. За договором контрактацiї виробник сiльськогосподарської продукцiї (далi - виробник) зобов'язується передати заготiвельному (закупiвельному) або переробному пiдприємству чи органiзацiї (далi - контрактанту) вироблену ним продукцiю у строки, кiлькостi, асортиментi, що передбаченi договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробниковi у виробництвi зазначеної продукцiї, прийняти i оплатити її.

     3. У договорах контрактацiї повиннi передбачатися:

     види продукцiї (асортимент), номер нацiонального стандарту або технiчних умов, гранично допустимий вмiст у продукцiї шкiдливих речовин;

     кiлькiсть продукцiї, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

     цiна за одиницю, загальна сума договору, порядок i умови доставки, строки здавання-приймання продукцiї;

     обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в органiзацiї виробництва сiльськогосподарської продукцiї та її транспортування на приймальнi пункти i пiдприємства;

     взаємна майнова вiдповiдальнiсть сторiн у разi невиконання ними умов договору;

     iншi умови, передбаченi Типовим договором контрактацiї сiльськогосподарської продукцiї, затвердженим у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Стаття 273. Особливостi виконання договорiв контрактацiї

     1. Виробник повинен не пiзнiш як за п'ятнадцять днiв до початку заготiвлi продукцiї повiдомити контрактанта про кiлькiсть i строки здачi сiльськогосподарської продукцiї, що пропонується до продажу, та погодити календарний графiк її здачi.

     2. Контрактант зобов'язаний прийняти вiд виробника всю пред'явлену ним продукцiю на умовах, передбачених у договорi. Нестандартну продукцiю, яка швидко псується, придатну для використання у свiжому або переробленому виглядi, та стандартну продукцiю, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбаченi договором, контрактант приймає за цiнами i на умовах, що погодженi сторонами.

     3. У договорi контрактацiї можуть передбачатися обсяги сiльськогосподарської продукцiї, приймання якої контрактант здiйснює безпосередньо у виробника, та продукцiї, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним пiдприємствам. Решта продукцiї приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адмiнiстративного району за мiсцезнаходженням виробника.

     4. Забезпечення виробникiв тарою та необхiдними матерiалами для пакування продукцiї здiйснюється у кiлькостi, порядку та строки, передбаченi договором.

     5. Iншi особливостi виконання договорiв контрактацiї встановлюються Положенням про контрактацiю сiльськогосподарської продукцiї, яке затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Стаття 274. Вiдповiдальнiсть за договором контрактацiї

     1. За нездачу сiльськогосподарської продукцiї у строки, передбаченi договором контрактацiї, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмiрi, встановленому договором, якщо iнший розмiр не передбачений законом.

     2. За невиконання зобов'язання щодо приймання сiльськогосподарської продукцiї безпосередньо у виробника, а також у разi вiдмови вiд приймання продукцiї, пред'явленої виробником у строки i в порядку, що погодженi сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмiрi п'яти вiдсоткiв вартостi неприйнятої продукцiї, враховуючи надбавки i знижки, а також вiдшкодовує завданi виробниковi збитки, а щодо продукцiї, яка швидко псується, - повну її вартiсть.

     3. У разi якщо продукцiю не було своєчасно пiдготовлено до здавання-приймання i про це не було попереджено контрактанта, виробник вiдшкодовує контрактанту завданi цим збитки.

     4. У договорi контрактацiї можуть бути передбаченi також iншi санкцiї за невиконання або неналежне виконання зобов'язань вiдповiдно до вимог цього Кодексу.

     Параграф 3. Енергопостачання

     Стаття 275. Договiр енергопостачання

     1. За договором енергопостачання енергопостачальне пiдприємство (енергопостачальник) вiдпускає електричну енергiю, пару, гарячу i перегрiту воду (далi - енергiю) споживачевi (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергiю та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацiю енергетичного обладнання, що ним використовується.

     Окремим видом договору енергопостачання є договiр постачання електричної енергiї споживачу. Особливостi постачання електричної енергiї споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергiї споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергiї".

     2. Вiдпуск енергiї без оформлення договору енергопостачання не допускається.

     3. Предметом договору енергопостачання є окремi види енергiї з найменуванням, передбаченим у нацiональних стандартах або технiчних умовах.

     4. Частину четверту виключено

     5. Енергопостачальнi пiдприємства iнших, крiм державної i комунальної, форм власностi можуть брати участь у забезпеченнi енергiєю будь-яких споживачiв, у тому числi через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених вiдповiдними договорами.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 24.10.2013р. N 663-VII, вiд 13.04.2017р. N 2019-VIII)

     Стаття 276. Кiлькiсть i якiсть енергiї. Строки, цiни та порядок розрахункiв за договором енергопостачання

     1. Загальна кiлькiсть енергiї, що вiдпускається, визначається за погодженням сторiн. У разi якщо енергiя видiляється в рахунок замовлення на прiоритетнi державнi потреби (лiмiту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей лiмiт без його згоди.

     2. Пропозицiї абонента щодо кiлькостi та видiв енергiї, строкiв її вiдпуску є прiоритетними за наявностi виробничих можливостей у енергопостачальника.

     3. Показники якостi енергiї узгоджуються сторонами на пiдставi нацiональних стандартiв або технiчних умов шляхом погодження перелiку (величини) показникiв, пiдтримання яких є обов'язком для сторiн договору.

     4. Строки постачання енергiї встановлюються сторонами у договорi виходячи, як правило, з необхiдностi забезпечення її ритмiчного та безперебiйного надходження абоненту. Основним облiковим перiодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягiв протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергiї протягом доби за годинами, а також час i тривалiсть максимальних та мiнiмальних навантажень.

     5. Кiлькiсть енергiї, недоодержаної у попереднi перiоди з вини енергопостачальника, пiдлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергiю не вибрано абонентом або недоодержано ним для обiгрiвання у зв'язку зi сприятливими погодними умовами, поповнення недоодержаної енергiї здiйснюється за погодженням сторiн.

     6. Розрахунки за договорами енергопостачання здiйснюються на пiдставi цiн (тарифiв), встановлених/визначених вiдповiдно до вимог закону.

     7. Оплата енергiї, що вiдпускається, здiйснюється вiдповiдно до умов договору. Договiр може передбачати попередню оплату, плановi платежi з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартiсть прийнятих ресурсiв.

     8. У разi якщо абонент має власне енергоджерело i вiдпускає енергiю в мережi енергопостачальника, допускаються розрахунки за сальдо взаємно одержаної енергiї.

     9. Особливостi визначення кiлькостi (обсягiв), якостi, строкiв, цiни та порядку розрахункiв за договором постачання електричної енергiї споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергiї".

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3205-IV, вiд 05.07.2011р. N 3569-VI, вiд 24.10.2013р. N 663-VII, вiд 13.04.2017р. N 2019-VIII)

     Стаття 277. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 24.10.2013р. N 663-VII, виключена згiдно iз Законом України вiд 13.04.2017р. N 2019-VIII)

     Параграф 4. Бiржова торгiвля

     Стаття 278. Торговельно-бiржова дiяльнiсть

     1. Здiйснення торговельно-бiржової дiяльностi має на метi органiзацiю та регулювання торгiвлi шляхом надання послуг суб'єктам господарювання у здiйсненнi ними торговельних операцiй спецiально утвореною господарською органiзацiєю - товарною бiржею.

     2. Правовi умови створення та дiяльностi товарних бiрж, а також основнi правила здiйснення торговельно-бiржової дiяльностi визначаються цим Кодексом, прийнятими вiдповiдно до нього законами та iншими нормативно-правовими актами.

     3. Правовi умови органiзацiї та здiйснення купiвлi-продажу електричної енергiї встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергiї".

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 24.10.2013р. N 663-VII, вiд 13.04.2017р. N 2019-VIII)

     Стаття 279. Товарна бiржа

     1. Товарна бiржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладеннi бiржових угод, виявленнi попиту i пропозицiй на товари, товарних цiн, вивчає, упорядковує товарообiг i сприяє пов'язаним з ним торговельним операцiям.

     2. Товарна бiржа є юридичною особою, дiє на засадах самоврядування i господарської самостiйностi, має вiдокремлене майно, самостiйний баланс, рахунки в установах банку та може мати печатки.

     3. Товарна бiржа створюється на основi добровiльного об'єднання заiнтересованих суб'єктiв господарювання. Засновниками i членами товарної бiржi не можуть бути органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, а також державнi i комунальнi пiдприємства, установи та органiзацiї, що повнiстю або частково утримуються за рахунок Державного бюджету України або мiсцевих бюджетiв.

     4. Заснування товарної бiржi здiйснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок її створення, склад засновникiв, їх обов'язки, розмiр i строки сплати пайових, вступних та перiодичних внескiв. Засновники сплачують пайовий внесок.

     5. Товарна бiржа дiє на пiдставi статуту, який затверджується засновниками бiржi.

     6. Державна реєстрацiя товарної бiржi провадиться вiдповiдно до вимог статтi 58 цього Кодексу.

     7. Товарна бiржа не займається комерцiйним посередництвом i не має на метi одержання прибутку.

     8. Товарна бiржа здiйснює свою дiяльнiсть за принципами рiвноправностi учасникiв бiржових торгiв, публiчного проведення бiржових торгiв, застосування вiльних (ринкових) цiн.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.04.2014р. N 1206-VII)

     Стаття 280. Права та обов'язки товарної бiржi

     1. Товарна бiржа має право:

     встановлювати вiдповiдно до законодавства власнi обов'язковi для всiх учасникiв торгiв правила бiржової торгiвлi та бiржового арбiтражу;

     встановлювати вступнi та перiодичнi внески для членiв бiржi, розмiр плати за послуги, що надаються бiржею;

     встановлювати i стягувати вiдповiдно до статуту бiржi плату за реєстрацiю угод на бiржi, а також санкцiї за порушення статуту бiржi та бiржових правил;

     створювати пiдроздiли бiржi та затверджувати положення про них;

     засновувати арбiтражнi комiсiї для вирiшення спорiв у торговельних угодах;

     розробляти з урахуванням нацiональних стандартiв власнi стандарти i типовi контракти;

     укладати угоди з iншими бiржами, мати своїх представникiв на бiржах, у тому числi розташованих за межами України;

     видавати бiржовi бюлетенi, довiдники та iншi iнформацiйнi i рекламнi видання;

     вирiшувати iншi питання, передбаченi законом.

     2. Товарна бiржа зобов'язана:

     створювати умови для проведення бiржової торгiвлi;

     регулювати бiржовi операцiї;

     регулювати цiни на товари, що допускаються до обiгу на бiржi;

     надавати членам i вiдвiдувачам бiржi органiзацiйнi, iнформацiйнi та iншi послуги;

     забезпечувати збiр, обробку i розповсюдження iнформацiї, що стосується кон'юнктури ринку.

     Стаття 281. Правила бiржової торгiвлi. Бiржовi торги

     1. Правила бiржової торгiвлi розробляються вiдповiдно до законодавства i є основним документом, що регламентує порядок здiйснення бiржових операцiй, ведення бiржової торгiвлi та розв'язання спорiв з цих питань.

     2. Правила бiржової торгiвлi затверджуються загальними зборами членiв товарної бiржi або органом, ними уповноваженим.

     3. Бiржовими торгами є торги, що публiчно i гласно проводяться в торговельних залах бiржi за участi членiв бiржi по товарах, допущених до реалiзацiї на бiржi в порядку, встановленому правилами бiржової торгiвлi.

     4. Бiржовi операцiї дозволяється здiйснювати тiльки членам бiржi або брокерам - громадянам, зареєстрованим на бiржi вiдповiдно до її статуту для виконання доручень членiв бiржi, яких вони представляють, щодо здiйснення бiржових операцiй.

     Стаття 282. Припинення товарної бiржi

     1. Припинення товарної бiржi вiдбувається за рiшенням загальних зборiв членiв бiржi, а також за рiшенням суду у випадках, передбачених законом.

     Параграф 5. Оренда майна та лiзинг

     Стаття 283. Оренда майна у сферi господарювання

     1. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другiй сторонi (орендаревi) за плату на певний строк у користування майно для здiйснення господарської дiяльностi.

     2. У користування за договором оренди передається iндивiдуально визначене майно виробничо-технiчного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесi використання своєї споживчої якостi (неспоживна рiч).

     3. Об'єктом оренди можуть бути:

     державнi та комунальнi пiдприємства або їх структурнi пiдроздiли як єдинi майновi комплекси, тобто господарськi об'єкти iз завершеним циклом виробництва продукцiї (робiт, послуг), вiдокремленою земельною дiлянкою, на якiй розмiщений об'єкт, та автономними iнженерними комунiкацiями i системою енергопостачання;

     нерухоме майно (будiвлi, споруди, примiщення);

     iнше окреме iндивiдуально визначене майно виробничо-технiчного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

     4. Оренда структурних пiдроздiлiв державних та комунальних пiдприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цiлiснiсть, технологiчну єднiсть даного пiдприємства.

     5. Законом може бути встановлено перелiк державних та комунальних пiдприємств, єдинi майновi комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

     6. До вiдносин оренди застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

     Стаття 284. Умови договору оренди

     1. Iстотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад i вартiсть майна з урахуванням її iндексацiї); строк, на який укладається договiр оренди; орендна плата з урахуванням її iндексацiї; порядок використання амортизацiйних вiдрахувань; вiдновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

     2. Оцiнка об'єкта оренди здiйснюється за вiдновною вартiстю, крiм об'єктiв оренди державної та комунальної власностi, оцiнка яких здiйснюється за методикою, затвердженою Кабiнетом Мiнiстрiв України. Умови договору оренди зберiгають свою силу на весь строк дiї договору, а також у разi якщо пiсля його укладення законодавством встановлено правила, що погiршують становище орендаря.

     3. Реорганiзацiя орендодавця не є пiдставою для змiни умов або розiрвання договору оренди.

     4. Строк договору оренди визначається за погодженням сторiн. У разi вiдсутностi заяви однiєї iз сторiн про припинення або змiну умов договору оренди протягом одного мiсяця пiсля закiнчення строку дiї договору вiн вважається продовженим на такий самий строк i на тих самих умовах, якi були передбаченi договором.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3269-VI)

     Стаття 285. Основнi права та обов'язки орендаря

     1. Орендар має переважне право перед iншими суб'єктами господарювання на продовження строку дiї договору оренди.

     2. Орендар може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цiльовим призначенням вiдповiдно до профiлю виробничої дiяльностi пiдприємства, майно якого передано в оренду.

     3. Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно вiдповiдно до умов договору, запобiгаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно i в повному обсязi сплачувати орендну плату.

     4. Орендар вiдшкодовує орендодавцю вартiсть орендованого майна у разi вiдчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

     Стаття 286. Орендна плата

     1. Орендна плата - це фiксований платiж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно вiд наслiдкiв своєї господарської дiяльностi. Розмiр орендної плати може бути змiнений за погодженням сторiн, а також в iнших випадках, передбачених законодавством.

     2. Орендар має право вимагати зменшення розмiру орендної плати, якщо через обставини, за якi вiн не вiдповiдає, змiнилися передбаченi договором умови господарювання або iстотно погiршився стан об'єкта оренди.

     3. Орендна плата встановлюється у грошовiй формi. Залежно вiд специфiки виробничої дiяльностi орендаря орендна плата за згодою сторiн може встановлюватися в натуральнiй або грошово-натуральнiй формi.

     4. Строки внесення орендної плати визначаються в договорi.

     Стаття 287. Оренда державного та комунального майна

     1. Орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

     1) Фонд державного майна України, його регiональнi вiддiлення - щодо єдиних майнових комплексiв пiдприємств, їх структурних пiдроздiлiв та нерухомого майна, яке є державною власнiстю, а також iншого майна у випадках, передбачених законом;

     2) органи, уповноваженi Верховною Радою Автономної Республiки Крим або мiсцевими радами управляти майном, - вiдповiдно щодо майна, яке належить Автономнiй Республiцi Крим або є у комунальнiй власностi;

     3) державнi (комунальнi) пiдприємства, установи та органiзацiї - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрiв на одне пiдприємство, установу, органiзацiю, та iншого окремого iндивiдуально визначеного майна, якщо iнше не передбачено законом;

     4) державне пiдприємство iз забезпечення функцiонування дипломатичних представництв та консульських установ iноземних держав, представництв мiжнародних мiжурядових органiзацiй в Українi Державного управлiння справами - щодо нерухомого майна та iншого окремого iндивiдуально визначеного майна цього пiдприємства.

     2. Органiзацiйнi та майновi вiдносини, пов'язанi з передачею в оренду єдиних майнових комплексiв державного сектора економiки, а також єдиних майнових комплексiв, що є комунальною власнiстю, регулюються законодавством вiдповiдно до цього Кодексу.

     3. Мета i предмет господарської дiяльностi, визначенi в установчих документах суб'єкта господарювання, який здiйснює господарську дiяльнiсть на базi орендованого майна, не можуть суперечити умовам договору оренди.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України вiд 21.04.2011р. N 3269-VI, вiд 05.07.2012р. N 5063-VI, вiд 06.09.2012р. N 5213-VI)

     Стаття 288. Суборенда державного та комунального майна

     1. Орендар має право передати окремi об'єкти оренди в суборенду, якщо iнше не передбачено законом або договором оренди.

     2. Передача в суборенду єдиних майнових комплексiв не допускається.

     Стаття 289. Викуп (приватизацiя) об'єкта оренди

     1. Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

     2. Частину другу виключено.

     3. Орендар має право у будь-який час вiдмовитися вiд здiйснення передбаченого в договорi права на викуп об'єкта оренди.

     4. Приватизацiя єдиних майнових комплексiв нерухомого та iншого окремого iндивiдуально визначеного майна, зданих в оренду, здiйснюється у випадках i порядку, передбачених законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.04.2011р. N 3269-VI)

     Стаття 290. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 11.06.2009р. N 1509-VI)

     Стаття 291. Припинення договору оренди

     1. Одностороння вiдмова вiд договору оренди не допускається.

     2. Договiр оренди припиняється у разi:

     закiнчення строку, на який його було укладено;

     викупу (приватизацiї) об'єкта оренди;

     лiквiдацiї суб'єкта господарювання-орендаря;

     загибелi (знищення) об'єкта оренди.

     3. Договiр оренди може бути розiрваний за згодою сторiн. На вимогу однiєї iз сторiн договiр оренди може бути достроково розiрваний з пiдстав, передбачених Цивiльним кодексом України для розiрвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

     4. Правовi наслiдки припинення договору оренди визначаються вiдповiдно до умов регулювання договору найму Цивiльним кодексом України.

     Стаття 292. Лiзинг у сферi господарювання

     1. Лiзинг - це господарська дiяльнiсть, спрямована на iнвестування власних чи залучених фiнансових коштiв, яка полягає в наданнi за договором лiзингу однiєю стороною (лiзингодавцем) у виключне користування другiй сторонi (лiзингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лiзингодавцю або набувається ним у власнiсть (господарське вiдання) за дорученням чи погодженням лiзингоодержувача у вiдповiдного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лiзингоодержувачем перiодичних лiзингових платежiв.

     2. Залежно вiд особливостей здiйснення лiзингових операцiй лiзинг може бути двох видiв - фiнансовий чи оперативний. За формою здiйснення лiзинг може бути зворотним, пайовим, мiжнародним тощо.

     3. Об'єктом лiзингу може бути нерухоме i рухоме майно, призначене для використання як основнi фонди, не заборонене законом до вiльного обiгу на ринку i щодо якого немає обмежень про передачу його в лiзинг.

     4. Майно, зазначене в частинi першiй цiєї статтi, яке є державною (комунальною) власнiстю, може бути об'єктом лiзингу тiльки за погодженням з органом, що здiйснює управлiння цим майном, вiдповiдно до закону.

     5. Не можуть бути об'єктами лiзингу земельнi дiлянки, iншi природнi об'єкти, а також єдинi майновi комплекси державних (комунальних) пiдприємств та їх структурних пiдроздiлiв.

     6. Перехiд права власностi на об'єкт лiзингу до iншої особи не є пiдставою для розiрвання договору лiзингу.

     7. Правове регулювання лiзингу здiйснюється вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.

     Параграф 6. Iншi види господарсько-торговельної дiяльностi

     Стаття 293. Мiна (бартер) у сферi господарювання

     1. За договором мiни (бартеру) кожна iз сторiн зобов'язується передати другiй сторонi у власнiсть, повне господарське вiдання чи оперативне управлiння певний товар в обмiн на iнший товар.

     2. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмiн, i покупцем товару, який вона одержує взамiн.

     3. За погодженням сторiн можлива грошова доплата за товар бiльшої вартостi, що обмiнюється на товар меншої вартостi, якщо це не суперечить законодавству.

     4. Не може бути об'єктом мiни (бартеру) майно, вiднесене законодавством до основних фондiв, яке належить до державної або комунальної власностi, у разi якщо друга сторона договору мiни (бартеру) не є вiдповiдно державним чи комунальним пiдприємством. Законодавством можуть бути встановленi також iншi особливостi здiйснення бартерних (товарообмiнних) операцiй, пов'язаних з придбанням i використанням окремих видiв майна, а також здiйснення таких операцiй в окремих галузях господарювання.

     5. До договору мiни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купiвлi-продажу, поставки, контрактацiї, елементи яких мiстяться в договорi мiни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству i вiдповiдає сутi вiдносин сторiн.

     Стаття 294. Зберiгання у товарному складi

     1. Товарним складом визнається органiзацiя, що здiйснює зберiгання товарiв та надає пов'язанi iз зберiганням послуги на засадах пiдприємницької дiяльностi.

     2. Товарний склад є складом загального користування у разi якщо iз закону, iнших правових актiв або виданого суб'єкту господарювання дозволу (лiцензiї) випливає, що вiн зобов'язаний приймати на зберiгання товари вiд будь-якого товароволодiльця.

     3. Зберiгання у товарному складi здiйснюється за договором складського зберiгання.

     4. До регулювання вiдносин, що випливають iз зберiгання товарiв за договором складського зберiгання, застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України.

Глава 31
КОМЕРЦIЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО (АГЕНТСЬКI ВIДНОСИНИ) У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ

     Стаття 295. Агентська дiяльнiсть

     1. Комерцiйне посередництво (агентська дiяльнiсть) є пiдприємницькою дiяльнiстю, що полягає в наданнi комерцiйним агентом послуг суб'єктам господарювання при здiйсненнi ними господарської дiяльностi шляхом посередництва вiд iменi, в iнтересах, пiд контролем i за рахунок суб'єкта, якого вiн представляє.

     2. Комерцiйним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорi, здiйснює комерцiйне посередництво.

     3. Не є комерцiйними агентами пiдприємцi, що дiють хоча i в чужих iнтересах, але вiд власного iменi.

     4. Комерцiйний агент не може укладати угоди вiд iменi того, кого вiн представляє, стосовно себе особисто.

     5. Законом можуть бути встановленi обмеження або заборона здiйснення комерцiйного посередництва в окремих галузях господарювання.

     Стаття 296. Пiдстави виникнення агентських вiдносин

     1. Агентськi вiдносини виникають у разi:

     надання суб'єктом господарювання на пiдставi договору повноважень комерцiйному агентовi на вчинення вiдповiдних дiй;

     схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерцiйний агент, угоди, укладеної в iнтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

     Стаття 297. Предмет агентського договору

     1. За агентським договором одна сторона (комерцiйний агент) зобов'язується надати послуги другiй сторонi (суб'єкту, якого представляє агент) в укладеннi угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) вiд iменi цього суб'єкта i за його рахунок.

     2. Агентський договiр повинен визначати сферу, характер i порядок виконання комерцiйним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторiн, умови i розмiр винагороди комерцiйному агентовi, строк дiї договору, санкцiї у разi порушення сторонами умов договору, iншi необхiднi умови, визначенi сторонами.

     3. Договором повинна бути передбачена умова щодо територiї, в межах якої комерцiйний агент здiйснює дiяльнiсть, визначену угодою сторiн. У разi якщо територiю дiї агента в договорi не визначено, вважається, що агент дiє в межах територiї України.

     4. Агентський договiр укладається в письмовiй формi. У договорi має бути визначено форму пiдтвердження повноважень (представництва) комерцiйного агента.

     Стаття 298. Схвалення угоди, укладеної комерцiйним агентом повноваження на її укладення або з перевищенням повноважень

     1. Комерцiйний агент повiдомляє суб'єкта, якого вiн представляє, про кожний випадок його посередництва в укладеннi угод та про кожну укладену ним в iнтересах цього суб'єкта угоду.

     2. Угода, укладена вiд iменi суб'єкта, якого представляє комерцiйний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо вiн не вiдхилить перед третьою особою дiї комерцiйного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дiйсною з дня її укладення.

     Стаття 299. Немонопольнi i монопольнi агентськi вiдносини

     1. Суб'єкт, якого представляє комерцiйний агент, має право довiрити комерцiйне посередництво також iншим суб'єктам, повiдомивши про це агента, а агент має право здiйснювати комерцiйне посередництво також для iнших суб'єктiв господарювання, якщо iнтереси суб'єктiв, яких представляє комерцiйний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирiшення яких запрошений цей агент.

     2. У разi монопольних агентських вiдносин комерцiйний агент, що представляє суб'єкта господарювання, не має права здiйснювати комерцiйне посередництво для iнших суб'єктiв у межах, передбачених агентським договором.

     Стаття 300. Передача прав комерцiйного агента

     1. Комерцiйний агент повинен особисто виконати дiї, на якi вiн уповноважений суб'єктом, якого вiн представляє.

     2. Якщо агентським договором не передбачено iнше, комерцiйний агент не може передавати на свiй розсуд iншим особам прав, якими вiн володiє в iнтересах того, кого вiн представляє.

     Стаття 301. Взаєморозрахунки в агентських вiдносинах

     1. Вiдповiдно до агентського договору комерцiйний агент одержує агентську винагороду за посередницькi операцiї, що здiйсненi ним в iнтересах суб'єкта, якого вiн представляє, у розмiрi, передбаченому договором.

     2. Агентська винагорода виплачується комерцiйному агенту пiсля оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо iнше не передбачено договором сторiн.

     3. Сторони можуть передбачити в договорi, що комерцiйному агенту сплачується додаткова винагорода у разi, якщо вiн бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в iнтересах суб'єкта, якого вiн представляє.

     4. Суб'єкт, якого представляє комерцiйний агент, розраховує винагороду, на яку має право комерцiйний агент, вiдповiдно до розмiрiв i строкiв, передбачених договором сторiн.

     5. Комерцiйний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всiх угод, за якi йому належить агентська винагорода.

     6. Умови виплати винагороди комерцiйному агенту за угоди, укладенi пiсля закiнчення договiрних вiдносин, а також iншi умови, що стосуються розрахункiв сторiн, визначаються договором.

     Стаття 302. Обов'язки щодо нерозголошення конфiденцiйної iнформацiї в агентських вiдносинах

     1. Комерцiйний агент не має права передавати конфiденцiйну iнформацiю, одержану вiд суб'єкта, якого вiн представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у власних iнтересах чи в iнтересах iнших осiб всупереч iнтересам суб'єкта, якого вiн представляє, як при здiйсненнi комерцiйним агентом своєї дiяльностi в iнтересах зазначеного суб'єкта, так i пiсля припинення агентських вiдносин з ним.

     2. Сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист конфiденцiйної iнформацiї суб'єкта, якого представляє комерцiйний агент (договiр про нерозголошення).

     3. Комерцiйний агент несе вiдповiдальнiсть за розголошення конфiденцiйної iнформацiї вiдповiдно до закону та договору.

     Стаття 303. Вiдповiдальнiсть за порушення агентського договору

     1. Комерцiйний агент несе вiдповiдальнiсть у повному обсязi за шкоду, заподiяну суб'єкту, якого вiн представляє, внаслiдок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язкiв, якщо iнше не передбачено агентським договором.

     2. Якщо iнше не передбачено договором, комерцiйний агент не гарантує суб'єкту, якого вiн представляє, виконання третiми особами зобов'язань за угодами, укладеними за його посередництва.

     3. У разi порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерцiйний агент, останнiй має право на одержання винагороди у розмiрах, передбачених агентським договором, а також на вiдшкодування збиткiв, понесених ним внаслiдок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною.

     Стаття 304. Припинення агентського договору

     1. Агентський договiр припиняється за угодою сторiн, а також у разi: вiдкликання повноважень комерцiйного агента суб'єктом, якого вiн представляє, або вiдмови комерцiйного агента вiд подальшого здiйснення комерцiйного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дiї; вибуття однiєї iз сторiн договору внаслiдок її припинення або смертi; виникнення iнших обставин, що припиняють повноваження комерцiйного агента або суб'єкта, якого вiн представляє.

     2. У разi вiдкликання повноважень комерцiйного агента суб'єкт, якого представляє комерцiйний агент, повинен сповiстити його про припинення договору не менш як за один мiсяць, якщо бiльш тривалий строк не передбачений договором.

     3. У разi усунення (закiнчення) обставин, що призвели до припинення повноважень комерцiйного агента, цi повноваження за згодою сторiн можуть бути поновленi.

     Стаття 305. Законодавство про комерцiйне посередництво у сферi господарювання

     1. Вiдносини, що виникають при здiйсненнi комерцiйного посередництва (агентської дiяльностi) у сферi господарювання, регулюються цим Кодексом, iншими прийнятими вiдповiдно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливостi комерцiйного посередництва в окремих галузях господарювання.

     2. У частинi, не врегульованiй нормативно-правовими актами, зазначеними у цiй статтi, до агентських вiдносин можуть застосовуватися вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України, якими регулюються вiдносини доручення.

Глава 32
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖIВ

     Стаття 306. Перевезення вантажiв як вид господарської дiяльностi

     1. Перевезенням вантажiв у цьому Кодексi визнається господарська дiяльнiсть, пов'язана з перемiщенням продукцiї виробничо-технiчного призначення та виробiв народного споживання залiзницями, автомобiльними дорогами, водними та повiтряними шляхами, а також транспортування продукцiї трубопроводами.

     2. Суб'єктами вiдносин перевезення вантажiв є перевiзники, вантажовiдправники та вантажоодержувачi.

     3. Перевезення вантажiв здiйснюють вантажний залiзничний транспорт, автомобiльний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрiшнiй флот, авiацiйний вантажний транспорт, трубопровiдний транспорт, космiчний транспорт, iншi види транспорту.

     4. Допомiжним видом дiяльностi, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедицiя.

     5. Загальнi умови перевезення вантажiв, а також особливi умови перевезення окремих видiв вантажiв (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радiоактивних та iнших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом i виданими вiдповiдно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та iншими нормативно-правовими актами.

     6. Вiдносини, пов'язанi з перевезенням пасажирiв та багажу, регулюються Цивiльним кодексом України та iншими нормативноправовими актами.

     Стаття 307. Договiр перевезення вантажу

     1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевiзник) зобов'язується доставити ввiрений їй другою стороною (вантажовiдправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженiй на одержання вантажу особi (вантажоодержувачу), а вантажовiдправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

     2. Договiр перевезення вантажу укладається в письмовiй формi. Укладення договору перевезення вантажу пiдтверджується складенням перевiзного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) вiдповiдно до вимог законодавства. Перевiзники зобов'язанi забезпечувати вантажовiдправникiв бланками перевiзних документiв згiдно з правилами здiйснення вiдповiдних перевезень.

     3. Вантажовiдправник i перевiзник у разi необхiдностi здiйснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажiв можуть укласти довгостроковий договiр, за яким перевiзник зобов'язується у встановленi строки приймати, а вантажовiдправник - подавати до перевезення вантажi у погодженому сторонами обсязi.

     4. Залежно вiд виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажiв, укладаються такi довгостроковi договори: довгостроковий - на залiзничному i морському транспортi, навiгацiйний - на рiчковому транспортi (внутрiшньому флотi), спецiальний - на повiтряному транспортi, рiчний - на автомобiльному транспортi. Порядок укладення довгострокових договорiв встановлюється вiдповiдними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

     5. Умови перевезення вантажiв окремими видами транспорту, а також вiдповiдальнiсть суб'єктiв господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та iншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорi також iншi умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову вiдповiдальнiсть за неналежне виконання договiрних зобов'язань.

     Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення

     1. Вантаж до перевезення приймається перевiзниками залежно вiд виду транспорту та вантажу в мiсцях загального або незагального користування.

     2. Вiдповiдальнiсть перевiзника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

     3. Вантажовiдправник зобов'язаний пiдготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхiдностi забезпечення транспортабельностi та збереження його в процесi перевезення i має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

     4. У разi якщо для здiйснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спецiальнi документи (посвiдчення), якi пiдтверджують якiсть та iншi властивостi вантажу, що перевозиться, вантажовiдправник зобов'язаний передати такi документи перевiзниковi разом з вантажем.

     5. Про прийняття вантажу до перевезення перевiзник видає вантажовiдправнику в пунктi вiдправлення документ, оформлений належним чином.

     Стаття 309. Змiна умов перевезення

     1. Вантажовiдправник має право в порядку, встановленому транспортними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його вiдправлення, замiнити вказаного в перевiзному документi одержувача вантажу (до його видачi адресату), розпорядитися вантажем у разi неприйняття його одержувачем чи неможливостi видачi вантажу одержувачу.

     2. У разi переривання або припинення перевезення вантажiв з незалежних вiд перевiзника обставин перевiзник зобов'язаний повiдомити вантажовiдправника i одержати вiд нього вiдповiдне розпорядження щодо вантажу.

     Стаття 310. Одержання вантажу в пунктi призначення

     1. Перевiзник зобов'язаний повiдомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу.

     2. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Вiн має право вiдмовитися вiд прийняття пошкодженого або зiпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслiдок змiни якостi виключається можливiсть повного або часткового використання його за первiсним призначенням.

     3. Вiдповiдальнiсть перевiзника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачi одержувачу в пунктi призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або вiдмовився його прийняти, перевiзник має право залишити вантаж у себе на зберiгання за рахунок i на ризик вантажовiдправника, письмово повiдомивши його про це.

     4. Вантаж, не одержаний протягом мiсяця пiсля повiдомлення перевiзником одержувача, вважається невитребуваним i реалiзується в установленому законодавством порядку.

     Стаття 311. Плата за перевезення вантажiв

     1. Плата за перевезення вантажiв та виконання iнших робiт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цiнами, встановленими вiдповiдно до законодавства.

     Стаття 312. Договiр перевезення вантажу в прямому змiшаному сполученнi

     1. За договором перевезення вантажу в прямому змiшаному сполученнi перевезення здiйснюється вiд вантажовiдправника до вантажоодержувача двома або бiльше перевiзниками рiзних видiв транспорту за єдиним перевiзним документом.

     2. До договорiв перевезення вантажу у прямому змiшаному сполученнi застосовуються правила статтi 307 цього Кодексу, якщо iнше не передбачено транспортними кодексами чи статутами.

     3. Вiдносини перевiзникiв пiд час перевезення вантажу у прямому змiшаному сполученнi та умови роботи перевалочних пунктiв регулюються вузловими угодами. Порядок укладення вузлових угод встановлюється транспортними кодексами та статутами.

     Стаття 313. Вiдповiдальнiсть перевiзника за прострочення доставки вантажу

     1. Перевiзник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажiв у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорi.

     2. Перевiзник звiльняється вiд вiдповiдальностi за прострочення в доставцi вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

     3. Розмiр штрафiв, що стягуються з перевiзникiв за прострочення в доставцi вантажу, визначається вiдповiдно до закону.

     4. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звiльняє перевiзника вiд вiдповiдальностi за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслiдок прострочення.

     Стаття 314. Вiдповiдальнiсть перевiзника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу

     1. Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

     2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбаченi випадки, коли доведення вини перевiзника у втратi, нестачi або пошкодженнi вантажу покладається на одержувача або вiдправника.

     3. За шкоду, заподiяну при перевезеннi вантажу, перевiзник вiдповiдає:

     у разi втрати або нестачi вантажу - в розмiрi вартостi вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

     у разi пошкодження вантажу - в розмiрi суми, на яку зменшилася його вартiсть;

     у разi втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цiнностi, - у розмiрi оголошеної цiнностi, якщо не буде доведено, що вона є нижчою вiд дiйсної вартостi вантажу.

     4. Якщо внаслiдок пошкодження вантажу його якiсть змiнилася настiльки, що вiн не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право вiд нього вiдмовитися i вимагати вiдшкодування за його втрату.

     5. У разi якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевiзник сплатив вiдповiдне вiдшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (вiдправник) має право вимагати видачi йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу вiдшкодування.

     Стаття 315. Порядок вирiшення спорiв щодо перевезень

     1. До пред'явлення перевiзниковi позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензiї.

     2. Претензiї можуть пред'являтися протягом шести мiсяцiв, а претензiї щодо сплати штрафiв i премiй - протягом сорока п'яти днiв.

     3. Перевiзник розглядає заявлену претензiю i повiдомляє заявника про задоволення чи вiдхилення її протягом трьох мiсяцiв, а щодо претензiї з перевезення у прямому змiшаному сполученнi - протягом шести мiсяцiв. Претензiї щодо сплати штрафу або премiї розглядаються протягом сорока п'яти днiв.

     4. Якщо претензiю вiдхилено або вiдповiдь на неї не одержано в строк, зазначений у частинi третiй цiєї статтi, заявник має право звернутися до суду протягом шести мiсяцiв з дня одержання вiдповiдi або закiнчення строку, встановленого для вiдповiдi.

     5. Для пред'явлення перевiзником до вантажовiдправникiв та вантажоодержувачiв позовiв, що випливають з перевезення, встановлюється шестимiсячний строк.

     6. Щодо спорiв, пов'язаних з мiждержавними перевезеннями вантажiв, порядок пред'явлення позовiв та строки позовної давностi встановлюються транспортними кодексами чи статутами або мiжнародними договорами, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.06.2005р. N 2705-IV)

     Стаття 316. Договiр транспортного експедирування

     1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату i за рахунок другої сторони (клiєнта) виконати або органiзувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

     Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора органiзувати перевезення вантажу транспортом i за маршрутом, вибраним експедитором або клiєнтом, укладати вiд свого iменi або вiд iменi клiєнта договiр перевезення вантажу, забезпечувати вiдправку i одержання вантажу, а також виконання iнших зобов'язань, пов'язаних iз перевезенням.

     Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхiдних для доставки вантажу (перевiрка кiлькостi та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборiв i витрат, покладених на клiєнта, зберiгання вантажу до його одержання у пунктi призначення, одержання необхiдних для експорту та iмпорту документiв, виконання митних формальностей тощо).

     2. Плата за договором транспортного експедирування здiйснюється за цiнами, що визначаються вiдповiдно до глави 21 цього Кодексу.

Глава 33
КАПIТАЛЬНЕ БУДIВНИЦТВО

     Стаття 317. Пiдряднi вiдносини у капiтальному будiвництвi

     1. Будiвництво об'єктiв виробничого та iншого призначення, пiдготовка будiвельних дiлянок, роботи з обладнання будiвель, роботи з завершення будiвництва, прикладнi та експериментальнi дослiдження i розробки тощо, якi виконуються суб'єктами господарювання для iнших суб'єктiв або на їх замовлення, здiйснюються на умовах пiдряду.

     2. Для здiйснення робiт, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, можуть укладатися договори пiдряду: на капiтальне будiвництво (в тому числi субпiдряду); на виконання проектних i дослiджувальних робiт; на виконання геологiчних, геодезичних та iнших робiт, необхiдних для капiтального будiвництва; iншi договори. Загальнi умови договорiв пiдряду визначаються вiдповiдно до положень Цивiльного кодексу України про договiр пiдряду, якщо iнше не передбачено цим Кодексом.

     3. Господарськi вiдносини у сферi матерiально-технiчного забезпечення капiтального будiвництва регулюються вiдповiдними договорами пiдряду, якщо iнше не передбачено законодавством або договором сторiн. За згодою сторiн будiвельнi поставки можуть здiйснюватися на основi договорiв поставки.

     Стаття 318. Договiр пiдряду на капiтальне будiвництво

     1. За договором пiдряду на капiтальне будiвництво одна сторона (пiдрядник) зобов'язується своїми силами i засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати i здати замовниковi у встановлений строк визначений договором об'єкт вiдповiдно до проектно-кошторисної документацiї або виконати зумовленi договором будiвельнi та iншi роботи, а замовник зобов'язується передати пiдряднику затверджену проектно-кошторисну документацiю, надати йому будiвельний майданчик, прийняти закiнченi будiвництвом об'єкти i оплатити їх.

     2. Договiр пiдряду вiдповiдно до цiєї статтi укладається на будiвництво, розширення, реконструкцiю та перепрофiлювання об'єктiв; будiвництво об'єктiв з покладенням повнiстю або частково на пiдрядника виконання робiт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та iнших робiт; виконання окремих комплексiв будiвельних, монтажних, спецiальних, проектно-конструкторських та iнших робiт, пов'язаних з будiвництвом об'єктiв.

     3. Забезпечення будiвництва матерiалами, технологiчним, енергетичним, електротехнiчним та iншим устаткуванням покладається на пiдрядника, якщо iнше не передбачено законодавством або договором.

     4. Змiст договору пiдряду на капiтальне будiвництво, що укладається на пiдставi державного замовлення, має вiдповiдати цьому замовленню.

     5. Договiр пiдряду на капiтальне будiвництво повинен передбачати: найменування сторiн; мiсце i дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги i види робiт, передбачених проектом); строки початку i завершення будiвництва, виконання робiт; права i обов'язки сторiн; вартiсть i порядок фiнансування будiвництва об'єкта (робiт); порядок матерiально-технiчного, проектного та iншого забезпечення будiвництва; режим контролю якостi робiт i матерiалiв замовником; порядок прийняття об'єкта (робiт); порядок розрахункiв за виконанi роботи, умови про дефекти i гарантiйнi строки; страхування ризикiв, фiнансовi гарантiї; вiдповiдальнiсть сторiн (вiдшкодування збиткiв); урегулювання спорiв, пiдстави та умови змiни i розiрвання договору.

     Стаття 319. Генеральний пiдрядник i субпiдрядник

     1. Договiр пiдряду на капiтальне будiвництво може укладати замовник з одним пiдрядником або з двома i бiльше пiдрядниками.

     2. Пiдрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третiх осiб субпiдрядникiв, на умовах укладених з ними субпiдрядних договорiв, вiдповiдаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку пiдрядник виступає перед замовником як генеральний пiдрядник, а перед субпiдрядниками - як замовник.

     3. Договiр пiдряду на виконання робiт з монтажу устаткування замовник може укладати з генеральним пiдрядником або з постачальником устаткування. За згодою генерального пiдрядника договори на виконання монтажних та iнших спецiальних робiт можуть укладатися замовником з вiдповiдними спецiалiзованими пiдприємствами.

     Стаття 320. Права замовника

     1. Замовник має право, не втручаючись у господарську дiяльнiсть пiдрядника, здiйснювати контроль i технiчний нагляд за вiдповiднiстю обсягу, вартостi i якостi виконаних робiт проектам i кошторисам. Вiн має право перевiряти хiд i якiсть будiвельних i монтажних робiт, а також якiсть матерiалiв, що використовуються.

     2. У разi якщо пiдрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настiльки повiльно, що закiнчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв.

     3. Пiдрядник має право не братися за роботу, а розпочату роботу зупинити у разi порушення замовником своїх зобов'язань за договором, внаслiдок якого початок або продовження робiт пiдрядником виявляються неможливими чи значно ускладненими.

     4. Недолiки виконання робiт чи матерiалiв, що використовуються для робiт, допущенi з вини пiдрядника або субпiдрядника, повиннi бути усуненi пiдрядником за свiй рахунок.

     Стаття 321. Розрахунки за договором пiдряду на капiтальне будiвництво

     1. У договорi пiдряду на капiтальне будiвництво сторони визначають вартiсть робiт (цiну договору) або спосiб її визначення.

     2. Вартiсть робiт за договором пiдряду (компенсацiя витрат пiдрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням приблизного або твердого кошторису. Кошторис вважається твердим, якщо договором не передбачено iнше. Змiни до твердого кошторису можуть бути внесенi лише за погодженням сторiн.

     3. У разi виникнення потреби значно перевищити приблизний кошторис пiдрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Якщо пiдрядник не попередив замовника про перевищення кошторису, вiн зобов'язаний виконати роботу, не вимагаючи вiдшкодування понесених додаткових витрат.

     4. Пiдрядник не має права вимагати збiльшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення. У разi iстотного зростання пiсля укладення договору вартостi матерiалiв та устаткування, якi мали бути наданi пiдрядником, а також послуг, що надавалися йому третiми особами, пiдрядник має право вимагати збiльшення встановленої вартостi робiт, а у разi вiдмови замовника - розiрвання договору в установленому порядку.

     5. Якщо договором не передбачено попередньої оплати виконаної роботи або окремих її етапiв, замовник зобов'язаний сплатити пiдряднику зумовлену договором цiну пiсля остаточної здачi об'єкта будiвництва, за умови, що робота виконана належним чином i в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

     6. Пiдрядник має право вимагати виплати йому авансу, якщо така виплата та розмiр авансу передбаченi договором.

     7. У разi необхiдностi консервацiї будiвництва з незалежних вiд сторiн обставин замовник зобов'язаний оплатити пiдряднику виконанi до консервацiї роботи та вiдшкодувати йому пов'язанi з консервацiєю витрати.

     Стаття 322. Вiдповiдальнiсть за порушення договору пiдряду на капiтальне будiвництво

     1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором пiдряду на капiтальне будiвництво винна сторона сплачує штрафнi санкцiї, а також вiдшкодовує другiй сторонi збитки (зробленi другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержанi доходи) в сумi, не покритiй штрафними санкцiями, якщо iнший порядок не встановлено законом.

     2. Недолiки, виявленi при прийняттi робiт (об'єкта), пiдрядник зобов'язаний усунути за свiй рахунок у строки, погодженi з замовником. У разi порушення строкiв усунення недолiкiв пiдрядник несе вiдповiдальнiсть, передбачену договором.

     3. Позовна давнiсть для вимог, що випливають з неналежної якостi робiт за договором пiдряду на капiтальне будiвництво, визначається з дня прийняття роботи замовником i становить:

     один рiк - щодо недолiкiв некапiтальних конструкцiй, а у разi якщо недолiки не могли бути виявленi за звичайного способу прийняття роботи, - два роки;

     три роки - щодо недолiкiв капiтальних конструкцiй, а у разi якщо недолiки не могли бути виявленi за звичайного способу прийняття роботи, - десять рокiв;

     тридцять рокiв - щодо вiдшкодування збиткiв, завданих замовниковi протиправними дiями пiдрядника, якi призвели до руйнувань чи аварiй.

     4. У разi якщо договором пiдряду або законодавством передбачено надання гарантiї якостi роботи i недолiки виявлено в межах гарантiйного строку, перебiг строку позовної давностi починається з дня виявлення недолiкiв.

     Стаття 323. Умови укладання та виконання договорiв пiдряду в капiтальному будiвництвi

     1. Договори пiдряду (субпiдряду) на капiтальне будiвництво укладаються i виконуються на загальних умовах укладання та виконання договорiв пiдряду в капiтальному будiвництвi, затверджених Кабiнетом Мiнiстрiв України, вiдповiдно до закону.

     2. Договори пiдряду на капiтальне будiвництво за участi iноземних суб'єктiв господарювання укладаються i виконуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, мiждержавними угодами, а також особливими умовами укладання та виконання договорiв пiдряду в капiтальному будiвництвi, затвердженими в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

     Стаття 324. Договiр пiдряду на проведення проектних i дослiджувальних робiт

     1. За договором пiдряду на проведення проектних i дослiджувальних робiт пiдрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацiю або виконати обумовленi договором проектнi роботи, а також виконати дослiджувальнi роботи, а замовник зобов'язується прийняти i оплатити їх.

     2. До вiдносин, що виникають у процесi виконання проектних та дослiджувальних робiт, можуть застосовуватися положення статтi 318 цього Кодексу.

     3. Пiдрядник несе вiдповiдальнiсть за недолiки проекту, в тому числi виявленi в процесi його реалiзацiї та експлуатацiї побудованого за даним проектом об'єкта.

     4. У разi виявлення недолiкiв проекту пiдрядник зобов'язаний безоплатно переробити проект, а також вiдшкодувати замовнику збитки, спричиненi недолiками проекту.

     5. Позов про вiдшкодування замовнику збиткiв, спричинених недолiками проекту, може бути заявлено протягом десяти рокiв, а якщо збитки замовнику завдано протиправними дiями пiдрядника, якi призвели до руйнувань, аварiй, обрушень, - протягом тридцяти рокiв з дня прийняття побудованого об'єкта.

Глава 34
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ IННОВАЦIЙНОЇ ДIЯЛЬНОСТI

     Стаття 325. Iнновацiйна дiяльнiсть

     1. Iнновацiйною дiяльнiстю у сферi господарювання є дiяльнiсть учасникiв господарських вiдносин, що здiйснюється на основi реалiзацiї iнвестицiй з метою виконання довгострокових науково-технiчних програм з тривалими строками окупностi витрат i впровадження нових науково-технiчних досягнень у виробництво та iншi сфери суспiльного життя.

     Стаття 326. Iнвестування iнновацiйної дiяльностi

     1. Iнвестицiями у сферi господарювання визнаються довгостроковi вкладення рiзних видiв майна, iнтелектуальних цiнностей та майнових прав в об'єкти господарської дiяльностi з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення iншого соцiального ефекту.

     2. Формами iнвестування iнновацiйної дiяльностi є:

     державне (комунальне) iнвестування, що здiйснюється органами державної влади або органами мiсцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштiв та iнших коштiв вiдповiдно до закону;

     комерцiйне iнвестування, що здiйснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштiв з метою розвитку бази пiдприємництва;

     соцiальне iнвестування, що здiйснюється в об'єкти соцiальної сфери та iнших невиробничих сфер;

     iноземне iнвестування, що здiйснюється iноземними юридичними особами або iноземцями, а також iншими державами;

     спiльне iнвестування, що здiйснюється суб'єктами України разом з iноземними юридичними особами чи iноземцями.

     3. Загальнi умови реалiзацiї iнвестицiй в Українi визначаються законом.

     Стаття 327. Види iнновацiйної дiяльностi

     1. Iнновацiйна дiяльнiсть передбачає iнвестування наукових дослiджень i розробок, спрямованих на здiйснення якiсних змiн у станi продуктивних сил i прогресивних мiжгалузевих структурних зрушень, розробки i впровадження нових видiв продукцiї i технологiй.

     2. Iнновацiйна дiяльнiсть здiйснюється за такими напрямами:

     проведення наукових дослiджень i розробок, спрямованих на створення об'єктiв iнтелектуальної власностi, науково-технiчної продукцiї;

     розробка, освоєння, випуск i розповсюдження принципово нових видiв технiки i технологiї;

     розробка i впровадження нових ресурсозберiгаючих технологiй, призначених для полiпшення соцiального i екологiчного становища;

     технiчне переозброєння, реконструкцiя, розширення, будiвництво нових пiдприємств, що здiйснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукцiї або впровадження нової технологiї.

     3. Iнвестування вiдтворення основних фондiв i приросту матерiально-виробничих запасiв здiйснюється як капiтальнi вкладення.

     Стаття 328. Державне регулювання iнновацiйної дiяльностi

     1. Держава регулює iнновацiйну дiяльнiсть шляхом:

     визначення iнновацiйної дiяльностi як необхiдної складової iнвестицiйної та структурно-галузевої полiтики; формування i забезпечення реалiзацiї iнновацiйних програм та цiльових проектiв;

     створення економiчних, правових та органiзацiйних умов для забезпечення державного регулювання iнновацiйної дiяльностi;

     створення та сприяння розвитковi iнфраструктури iнновацiйної дiяльностi.

     2. Держава здiйснює контроль за iнновацiйною дiяльнiстю суб'єктiв господарювання та iнших учасникiв господарських вiдносин, її вiдповiднiстю вимогам законодавства i державним iнновацiйним програмам. Законом можуть бути передбаченi галузi або об'єкти iнновацiйної дiяльностi, в яких обмежується чи забороняється використання iноземних iнвестицiй.

     Стаття 329. Державнi гарантiї iнновацiйної дiяльностi

     1. Держава гарантує суб'єктам iнновацiйної дiяльностi:

     пiдтримку iнновацiйних програм i проектiв, спрямованих на реалiзацiю економiчної та соцiальної полiтики держави;

     пiдтримку створення та розвитку суб'єктiв iнфраструктури iнновацiйної дiяльностi;

     охорону та захист прав iнтелектуальної власностi, захист вiд недобросовiсної конкуренцiї у сферi iнновацiйної дiяльностi;

     вiльний доступ до iнформацiї про прiоритети державної економiчної та соцiальної полiтики, про iнновацiйнi потреби та результати науково-технiчної дiяльностi, крiм випадкiв, передбачених законом;

     пiдтримку щодо пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв у сферi здiйснення iнновацiйної дiяльностi.

     Стаття 330. Державна експертиза iнновацiйних проектiв

     1. Iнновацiйнi проекти, що iнвестуються за рахунок Державного бюджету України або мiсцевих бюджетiв, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи мiсцевого самоврядування, пiдлягають обов'язковiй державнiй експертизi вiдповiдно до законодавства. Iнновацiйнi проекти, що iнвестуються за рахунок iнших джерел, пiдлягають обов'язковiй державнiй експертизi з питань додержання екологiчних, мiстобудiвних та санiтарно-гiгiєнiчних вимог.

     2. У разi необхiдностi експертиза окремих iнновацiйних проектiв, що мають важливе народногосподарське значення, може здiйснюватися за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України.

     Стаття 331. Договiр на створення i передачу науково-технiчної продукцiї

     1. За договором на створення i передачу науково-технiчної продукцiї одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовленi завданням другої сторони (замовника) науково-дослiднi та дослiдно-конструкторськi роботи (далi - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконанi роботи (продукцiю) i оплатити їх.

     2. Предметом договору на передачу науково-технiчної продукцiї може бути модифiкована науково-технiчна продукцiя.

     3. Науково-технiчною продукцiєю є завершенi науково-дослiднi, проектнi, конструкторськi, технологiчнi роботи та послуги, створення дослiдних зразкiв або партiй виробiв, необхiдних для проведення НДДКР згiдно з вимогами, погодженими iз замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослiдними, конструкторськими, проектно-конструкторськими i технологiчними установами, органiзацiями, а також науково-дослiдними i конструкторськими пiдроздiлами пiдприємств, установ i органiзацiй тощо).

     4. Договiр може укладатися на виконання усього комплексу робiт вiд дослiдження до впровадження у виробництво науково-технiчної продукцiї, а також на її подальше технiчне супроводження (обслуговування).

     5. У разi якщо науково-технiчна продукцiя є результатом iнiцiативних робiт, договiр укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

     6. Договори на створення i передачу науково-технiчної продукцiї для прiоритетних державних потреб та за участi iноземних суб'єктiв господарювання укладаються i виконуються в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 15.12.2005р. N 3205-IV)

     Стаття 332. Законодавство про iнновацiйну дiяльнiсть

     1. Вiдносини, що виникають у процесi здiйснення iнновацiйної дiяльностi, регулюються цим Кодексом та iншими законодавчими актами. До вказаних вiдносин у частинi, не врегульованiй цим Кодексом, застосовуються вiдповiднi положення Цивiльного кодексу України.

Глава 35
ОСОБЛИВОСТI ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФIНАНСОВОЇ ДIЯЛЬНОСТI

     Параграф 1. Фiнанси i банкiвська дiяльнiсть

     Стаття 333. Фiнансова дiяльнiсть суб'єктiв господарювання

     1. Фiнанси суб'єктiв господарювання є самостiйною ланкою нацiональної фiнансово-кредитної системи з iндивiдуальним кругообiгом коштiв, що забезпечує покриття витрат виробництва продукцiї (робiт, послуг) i одержання прибутку.

     2. Фiнансова дiяльнiсть суб'єктiв господарювання включає грошове та iнше фiнансове посередництво, страхування, а також допомiжну дiяльнiсть у сферi фiнансiв i страхування.

     3. Фiнансовим посередництвом є дiяльнiсть, пов'язана з отриманням та перерозподiлом фiнансових коштiв, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Фiнансове посередництво здiйснюється установами банкiв та iншими фiнансово-кредитними органiзацiями.

     4. Страхуванням у сферi господарювання є дiяльнiсть, спрямована на покриття довготермiнових та короткотермiнових ризикiв суб'єктiв господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фiнансову систему або без такого використання.

     5. Допомiжною дiяльнiстю у сферi фiнансiв та страхування є недержавне управлiння фiнансовими ринками, бiржовi операцiї з фондовими цiнностями, iншi види дiяльностi (посередництво у кредитуваннi, фiнансовi консультацiї, дiяльнiсть, пов'язана з iноземною валютою, страхуванням вантажiв, оцiнювання страхового ризику та збиткiв, iншi види допомiжної дiяльностi).

     Стаття 334. Правовий статус банкiв

     1. Банкiвська система України складається з Нацiонального банку України та iнших банкiв, а також фiлiй iноземних банкiв, що створенi i дiють на територiї України вiдповiдно до закону.

     2. Банки - це фiнансовi установи, функцiями яких є залучення у вклади грошових коштiв громадян i юридичних осiб та розмiщення зазначених коштiв вiд свого iменi, на власних умовах i на власний ризик, вiдкриття та ведення банкiвських рахункiв громадян та юридичних осiб.

     3. Банки є юридичними особами. Банки можуть функцiонувати як унiверсальнi або як спецiалiзованi - ощаднi, iнвестицiйнi, iпотечнi, розрахунковi (клiринговi).

     4. Посадовим особам органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування забороняється участь в органах управлiння банкiв, якщо iнше не передбачено законом.

     5. Банки не вiдповiдають за зобов'язаннями держави, а держава не вiдповiдає за зобов'язаннями банкiв, крiм випадкiв, передбачених законом, та випадкiв, коли держава вiдповiдно до закону бере на себе таку вiдповiдальнiсть.

     6. Банки у своїй дiяльностi керуються цим Кодексом, законом про банки i банкiвську дiяльнiсть, iншими законодавчими актами.

     7. Суб'єкт господарювання не має права у своїй назвi використовувати слово "банк" без реєстрацiї цього суб'єкта як банку в Нацiональному банку України, крiм випадкiв, передбачених законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 16.11.2006р. N 358-V)

     Стаття 335. Нацiональний банк України. Рада Нацiонального банку України

     1. Нацiональний банк України - центральний банк держави, основною функцiєю якого є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України - гривнi.

     2. Правовий статус Нацiонального банку України визначається законом про Нацiональний банк України.

     3. Розробку основних засад грошово-кредитної полiтики та контроль за її виконанням здiйснює Рада Нацiонального банку України. Правовий статус Ради Нацiонального банку України визначається законом.

     Стаття 336. Органiзацiйно-правовi форми банкiв

     1. Банки створюються у формi акцiонерного товариства або кооперативного банку.

     2. Учасниками банку можуть бути учасники цивiльних вiдносин. Держава Україна може бути учасником банку в особi Кабiнету Мiнiстрiв України або уповноважених ним органiв. Учасниками банку не можуть бути юридичнi особи, в яких банк має iстотну участь, громадськi об'єднання, полiтичнi партiї, релiгiйнi та благодiйнi органiзацiї.

     3. Забороняється використовувати для формування статутного капiталу банку бюджетнi кошти, якщо такi кошти мають iнше цiльове призначення, кошти, одержанi в кредит та пiд заставу, а також збiльшувати статутний капiтал банку для покриття збиткiв.

     4. Банки мають право створювати банкiвськi об'єднання, види яких визначаються законом. Банк може бути учасником лише одного банкiвського об'єднання.

     5. Умови та порядок створення, державної реєстрацiї, лiцензування дiяльностi та реорганiзацiї банкiв, вимоги щодо статуту, формування статутного капiталу та iнших фондiв, а також здiйснення функцiй банкiв встановлюються законом про банки i банкiвську дiяльнiсть. Законодавство про господарськi товариства та про кооперацiю поширюється на банки в частинi, що не суперечить цьому Кодексу та зазначеному закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 14.09.2006р. N 133-V, вiд 24.07.2009р. N 1617-VI, вiд 09.09.2010р. N 2522-VI, вiд 22.12.2010р. N 2850-VI, вiд 16.11.2017р. N 2210-VIII)

     Стаття 337. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 05.07.2018р. N 2491-VIII)

     Стаття 338. Кооперативнi банки

     1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами господарювання, а також iншими особами за принципом територiальностi на засадах добровiльного членства та об'єднання пайових внескiв для спiльної грошово-кредитної дiяльностi. Вiдповiдно до закону можуть створюватися мiсцевi та центральний кооперативнi банки.

     2. Статутний фонд кооперативного банку подiляється на паї.

     3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно вiд його участi (паю) у статутному фондi банку має право одного голосу.

     Стаття 339. Банкiвськi операцiї

     1. Фiнансове посередництво здiйснюється банками у формi банкiвських операцiй. Основними видами банкiвських операцiй є депозитнi, розрахунковi, кредитнi, факторинговi та лiзинговi операцiї.

     2. Перелiк банкiвських операцiй визначається законом про банки i банкiвську дiяльнiсть.

     3. Банкiвськi операцiї провадяться в порядку, встановленому Нацiональним банком України.

     Стаття 340. Депозитнi операцiї банкiв

     1. Депозитнi операцiї банкiв полягають у залученнi коштiв у вклади та розмiщення ощадних (депозитних) сертифiкатiв.

     2. Депозити утворюються за рахунок коштiв у готiвковiй або у безготiвковiй формi, у гривнях або в iноземнiй валютi, що розмiщенi юридичними особами чи громадянами (клiєнтами) на їх рахунках у банку на договiрних засадах на певний строк зберiгання або без зазначення такого строку i пiдлягають виплатi вкладнику вiдповiдно до законодавства та умов договору. Договiр банкiвського вкладу (депозиту) укладається у письмовiй формi.

     Стаття 341. Розрахунковi операцiї банкiв

     1. Розрахунковi операцiї банкiв спрямованi на забезпечення взаємних розрахункiв мiж учасниками господарських вiдносин, а також iнших розрахункiв у фiнансовiй сферi.

     2. Для здiйснення розрахункiв суб'єкти господарювання зберiгають грошовi кошти в установах банкiв на вiдповiдних рахунках.

     3. Безготiвковi розрахунки можуть здiйснюватися у формi платiжних доручень, платiжних вимог, вимог-доручень, векселiв, чекiв, банкiвських платiжних карток та iнших дебетових i кредитових платiжних iнструментiв, що застосовуються у мiжнароднiй банкiвськiй практицi.

     4. При безготiвкових розрахунках усi платежi провадяться через установи банкiв шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом залiку взаємних зобов'язань i грошових претензiй. Платежi здiйснюються у межах наявних коштiв на рахунку платника. У разi потреби банк може надати платниковi кредит для здiйснення розрахункiв.

     5. Установи банкiв забезпечують розрахунки вiдповiдно до законодавства та вимог клiєнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договiр повинен мiстити реквiзити сторiн, умови вiдкриття i закриття рахункiв, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторiн та вiдповiдальнiсть за їх невиконання, а також умови припинення договору.

     Стаття 342. Банкiвськi рахунки

     1. Рахунки юридичної особи, що є клiєнтом банку, вiдкриваються в установах банкiв за мiсцем її реєстрацiї чи в будь-якому банку на територiї України за згодою сторiн. Порядок вiдкриття рахункiв в установах банкiв за межами України встановлюється законом.

     2. Суб'єктам господарювання, якi мають самостiйний баланс, рахунки вiдкриваються для розрахункiв за продукцiю, виконанi роботи, наданi послуги, для виплати заробiтної плати, сплати податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв), а також iнших розрахункiв, пов'язаних з фiнансовим забезпеченням їх дiяльностi.

     3. Суб'єкт пiдприємництва має право вiдкривати рахунки для зберiгання грошових коштiв, здiйснення всiх видiв операцiй у будь-яких банках України та iнших держав за своїм вибором i за згодою цих банкiв у порядку, встановленому Нацiональним банком України.

     4. Юридичнi особи та громадяни-пiдприємцi вiдкривають рахунки для зберiгання грошових коштiв i здiйснення всiх видiв банкiвських операцiй у будь-яких банках України за своїм вибором i за згодою цих банкiв у порядку, встановленому Нацiональним банком України.

     5. Суб'єктам господарювання, яким видiляються кошти для цiльового використання з Державного бюджету України або мiсцевих бюджетiв, вiдкриваються рахунки вiдповiдно до закону.

     6. Порядок вiдкриття рахункiв в установах банкiв, форми розрахункiв та порядок їх здiйснення визначаються законом про банки i банкiвську дiяльнiсть, iншими законами, а також нормативно-правовими актами Нацiонального банку України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 343. Вiдповiдальнiсть за порушення строкiв розрахункiв

     1. Платники i одержувачi коштiв здiйснюють контроль за своєчасним проведенням розрахункiв та розглядають претензiї, що виникли, без участi установ банку.

     2. Платник грошових коштiв сплачує на користь одержувача цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн, але не може перевищувати подвiйної облiкової ставки Нацiонального банку України, що дiяла у перiод, за який сплачується пеня.

     3. У разi затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клiєнта банки сплачують на користь одержувачiв грошових коштiв пеню у розмiрi, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцiй, а за вiдсутностi угоди про розмiр пенi - в розмiрi, встановленому законом.

     4. Платник зобов'язаний самостiйно нараховувати пеню на прострочену суму платежу i давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштiв.

     Стаття 344. Мiжнароднi розрахунковi операцiї

     1. Мiжнароднi розрахунковi операцiї провадяться за грошовими вимогами i зобов'язаннями, що виникають при здiйсненнi зовнiшньоекономiчної дiяльностi мiж державами, суб'єктами господарювання, iншими юридичними особами та громадянами, якi перебувають на територiї рiзних країн.

     2. Суб'єктами мiжнародних розрахункiв є експортери, iмпортери i банки, якi вступають у вiдносини, пов'язанi з рухом товаророзпорядчих документiв та операцiйним оформленням платежiв.

     3. Мiжнароднi розрахунки регулюються нормами мiжнародного права, банкiвськими звичаями i правилами, умовами зовнiшньоекономiчних контрактiв, валютним законодавством країн - учасниць розрахункiв.

     4. Загальнi умови розрахункових вiдносин з iноземними державами визначаються мiжнародними договорами. Порядок розрахункiв i ведення банкiвських рахункiв встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

     5. Мiжнароднi розрахунки здiйснюються через установи банкiв, мiж якими є кореспондентськi вiдносини (банки, що мають домовленiсть про проведення платежiв та розрахункiв за взаємним дорученням).

     6. Для здiйснення мiжнародних розрахункiв використовуються комерцiйнi документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страховi документи (страховий полiс, сертифiкат), документ про право власностi та iншi комерцiйнi документи. Фiнансовими документами, що використовуються для здiйснення мiжнародних розрахункiв, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та iншi документи, що використовуються для одержання платежу.

     Стаття 345. Кредитнi операцiї банкiв

     1. Кредитнi операцiї полягають у розмiщеннi банками вiд свого iменi, на власних умовах та на власний ризик залучених коштiв юридичних осiб (позичальникiв) та громадян. Кредитними визнаються банкiвськi операцiї, визначенi як такi законом про банки i банкiвську дiяльнiсть.

     2. Кредитнi вiдносини здiйснюються на пiдставi кредитного договору, що укладається мiж кредитором i позичальником у письмовiй формi. У кредитному договорi передбачаються мета, сума i строк кредиту, умови i порядок його видачi та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, вiдсотковi ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо видачi та погашення кредиту.

     3. Правовi наслiдки недiйсностi кредитного договору, а також недiйсностi договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, визначаються Цивiльним кодексом України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.10.2012р. N 5405-VI)

     Стаття 346. Кредитування суб'єктiв господарювання

     1. Для одержання банкiвського кредиту позичальник надає банковi такi документи:

     клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички i строк користування нею;

     технiко-економiчне обгрунтування кредитного заходу та розрахунок економiчного ефекту вiд його реалiзацiї;

     iншi необхiднi документи.

     2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальниковi за наявностi гарантiї платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства iншого банку, пiд заставу належного позичальниковi майна, пiд iншi гарантiї, прийнятi у банкiвськiй практицi. З цiєю метою банк має право попередньо вивчити стан господарської дiяльностi позичальника, його платоспроможнiсть та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

     3. Кредити надаються банком пiд вiдсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою вiд вiдсоткової ставки за кредитами, якi бере сам банк, i вiдсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвiдсоткових кредитiв забороняється, крiм випадкiв, передбачених законом.

     Стаття 347. Форми та види банкiвського кредиту

     1. У сферi господарювання можуть використовуватися банкiвський, комерцiйний, лiзинговий, iпотечний та iншi форми кредиту.

     2. Кредити, якi надаються банками, розрiзняються за:

     строками користування (короткостроковi - до одного року, середньостроковi - до трьох рокiв, довгостроковi - понад три роки);

     способом забезпечення;

     ступенем ризику;

     методами надання;

     строками погашення;

     iншими умовами надання, користування або погашення.

     Стаття 348. Контроль банку за використанням кредиту

     1. Банк здiйснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цiльовим використанням, своєчасним i повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

     2. У разi якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту вiдповiдно до договору.

     Стаття 349. Кредитнi ресурси

     1. Банки здiйснюють кредитнi операцiї в межах кредитних ресурсiв, якi вони утворюють у процесi своєї дiяльностi. Вони можуть позичати один в одного на договiрних засадах ресурси, залучати та розмiщувати кошти у формi депозитiв, вкладiв i здiйснювати взаємнi операцiї, передбаченi їх статутами.

     2. У разi недостатностi коштiв для здiйснення кредитних операцiй i виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Нацiонального банку України. Кредитнi ресурси Нацiонального банку України становлять кошти статутного капiталу та iнших фондiв, iншi кошти, що використовуються як кредитнi ресурси вiдповiдно до закону.

     3. Загальнi умови використання кредитних ресурсiв визначаються цим Кодексом та iншими законами.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 22.12.2010р. N 2850-VI)

     Стаття 350. Факторинговi операцiї

     1. Банк має право укласти договiр факторингу (фiнансування пiд вiдступлення права грошової вимоги), за яким вiн передає або зобов'язується передати грошовi кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона вiдступає або зобов'язується вiдступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

     2. Загальнi умови та порядок здiйснення факторингових операцiй визначаються Цивiльним кодексом України, цим Кодексом, iншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Нацiонального банку України.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами України вiд 09.09.2010р. N 2510-VI, вiд 07.07.2011р. N 3610-VI, вiд 12.09.2019р. N 79-IX)

     Стаття 351. Лiзинговi операцiї банкiв

     1. Банки мають право придбавати за власнi кошти засоби виробництва для передачi їх у лiзинг з дотриманням вимог, встановлених у статтi 292 цього Кодексу.

     2. Загальнi умови та порядок здiйснення лiзингових операцiй визначаються законом про банки i банкiвську дiяльнiсть, iншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Нацiонального банку України.

     Параграф 2. Страхування

     Стаття 352. Страхування у сферi господарювання

     1. Страхування - це дiяльнiсть спецiально уповноважених державних органiзацiй та суб'єктiв господарювання (страховикiв), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових iнтересiв у разi настання визначених законом чи договором страхування подiй (страхових випадкiв), за рахунок грошових фондiв, якi формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежiв.

     2. Страхування може здiйснюватися на основi договору мiж страхувальником i страховиком (добровiльне страхування) або на основi закону (обов'язкове страхування).

     3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових iнтересiв можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку i на умовах, визначених законодавством.

     Стаття 353. Суб'єкти страхової дiяльностi у сферi господарювання

     1. Суб'єкти господарювання - страховики здiйснюють страхову дiяльнiсть за умови одержання лiцензiї на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, якi визначенi в лiцензiї.

     2. Предметом безпосередньої дiяльностi страховика може бути лише страхування, перестраховування та фiнансова дiяльнiсть, пов'язана з формуванням, розмiщенням страхових резервiв та управлiнням ними. Допускається здiйснення вказаних видiв дiяльностi у виглядi надання послуг для iнших страховикiв за договорами про спiльну дiяльнiсть.

     3. Страхувальниками у цьому Кодексi визначаються учасники господарських вiдносин, якi уклали договори страхування iз страховиками або є страхувальниками вiдповiдно до закону.

     Стаття 354. Договiр страхування

     1. За договором страхування страховик зобов'язується у разi настання страхового випадку здiйснити страхову виплату страхувальнику або iншiй особi, визначенiй страхувальником у договорi страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страховi платежi у визначенi строки та виконувати iншi умови договору.

     2. Нацiональний банк України має право вiдповiдно до закону встановлювати додатковi вимоги до договорiв страхування.

     3. При укладеннi договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довiдку про його фiнансовий стан, пiдтверджену аудитором (аудиторською органiзацiєю).

     4. Укладення договору страхування може посвiдчуватися страховим свiдоцтвом (полiсом, сертифiкатом), що є формою договору страхування.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, вiд 12.09.2019р. N 79-IX)

     Стаття 355. Законодавство про страхування у сферi господарювання

     1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальнi умови здiйснення страхування, вимоги до договорiв страхування та порядок здiйснення державного нагляду за страховою дiяльнiстю визначаються Цивiльним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, iншими законодавчими актами.

     Параграф 3. Посередництво у здiйсненнi операцiй з цiнними паперами. Фондова бiржа

     Стаття 356. Посередництво, пов'язане з випуском та обiгом цiнних паперiв

     1. Посередницькою дiяльнiстю у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв є пiдприємницька дiяльнiсть суб'єктiв господарювання (далi - торговцi цiнними паперами), для яких операцiї з цiнними паперами становлять виключний вид їх дiяльностi або яким така дiяльнiсть дозволена законом.

     2. Частину другу виключено.

     3. Законом можуть передбачатися також iншi види посередницької дiяльностi з цiнними паперами (дiяльнiсть з управлiння цiнними паперами тощо).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV)

     Стаття 357. Лiцензування посередницької дiяльностi у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв

     1. Здiйснення посередницької дiяльностi у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв допускається на основi лiцензiї, що видається в порядку, встановленому законодавством.

     2. Суб'єкти виключної посередницької дiяльностi у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв можуть здiйснювати окремi види дiяльностi, пов'язанi з обiгом цiнних паперiв (надання консультацiй власникам цiнних паперiв тощо).

     Стаття 358. Умови, за яких не допускається здiйснення посередницької дiяльностi у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв

     1. Лiцензiю на здiйснення будь-якого виду посередницької дiяльностi у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв не може одержати торговець цiнними паперами, який безпосередньо або побiчно володiє майном iншого торговця цiнними паперами, вартiсть якого перевищує розмiр, встановлений законом.

     2. Торговець цiнними паперами, який має лiцензiю на здiйснення будь-якого виду посередницької дiяльностi у сферi випуску та обiгу цiнних паперiв, не може безпосередньо або побiчно володiти майном iншого торговця цiнними паперами, вартiсть якого перевищує розмiр, встановлений законом.

     3. Торговець цiнними паперами не може здiйснювати торгiвлю:

     цiнними паперами власного випуску;

     акцiями того емiтента, у якого вiн безпосередньо або побiчно володiє майном у розмiрi понад п'ять вiдсоткiв статутного фонду.

     Стаття 359. Укладання угод щодо цiнних паперiв

     1. У разi прийняття доручення на купiвлю або продаж цiнних паперiв торговець цiнними паперами зобов'язаний надавати особi, за дорученням i за рахунок якої вiн дiє, iнформацiю про курс цiнних паперiв.

     2. Частину другу виключено.

     3. Спецiальнi вимоги до укладення угод щодо цiнних паперiв встановлюються законом.

     4. Особливостi ведення бухгалтерського облiку, операцiй з цiнними паперами визначаються вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.07.2012р. N 5042-VI)

     Стаття 360. Фондова бiржа

     1. Для забезпечення функцiонування ринку цiнних паперiв утворюється фондова бiржа. Порядок утворення та провадження дiяльностi фондової бiржi визначається законом.

     2. Фондова бiржа створюється засновниками - торговцями цiнними паперами в порядку, встановленому законом.

     3. Частину третю виключено.

     4. Фондова бiржа набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрацiї вiдповiдно до закону.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 23.02.2006р. N 3480-IV, вiд 04.07.2012р. N 5042-VI, вiд 06.07.2012р. N 5178-VI)

     Стаття 361. Особливi умови припинення фондової бiржi

     1. Для забезпечення функцiонування ринку цiнних паперiв утворюється фондова бiржа. Порядок утворення та провадження дiяльностi фондової бiржi визначається законом.

     2. Фондова бiржа створюється засновниками - торговцями цiнними паперами в порядку, встановленому законом.

     3. Частину третю виключено.

     4. Фондова бiржа набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрацiї вiдповiдно до закону.

(У редакцiї Закону України вiд 10.10.2013р. N 642-VII)

     Стаття 362. Аудиторська дiяльнiсть

     1. Аудиторська дiяльнiсть - це незалежна професiйна дiяльнiсть аудиторiв та суб'єктiв аудиторської дiяльностi, зареєстрованих у Реєстрi аудиторiв та суб'єктiв аудиторської дiяльностi, з надання аудиторських послуг.

     2. Аудиторська дiяльнiсть регулюється цим Кодексом, законом про аудиторську дiяльнiсть та iншими прийнятими вiдповiдно до них нормативно-правовими актами.

(У редакцiї Закону України вiд 21.12.2017р. N 2258-VIII)

     Стаття 363. Аудит фiнансової звiтностi та державний фiнансовий аудит

     1. Аудит фiнансової звiтностi - це аудиторська послуга з перевiрки даних бухгалтерського облiку i показникiв фiнансової звiтностi та консолiдованої фiнансової звiтностi юридичної особи або представництва iноземного суб'єкта господарювання, або iншого суб'єкта, який подає фiнансову звiтнiсть, з метою висловлення незалежної думки аудитора про її вiдповiднiсть в усiх суттєвих аспектах вимогам нацiональних положень (стандартiв) бухгалтерського облiку, мiжнародних стандартiв фiнансової звiтностi або iншим вимогам.

     2. Аудит фiнансової звiтностi здiйснюється суб'єктами аудиторської дiяльностi, зареєстрованими у Реєстрi аудиторiв та суб'єктiв аудиторської дiяльностi.

     3. Державний фiнансовий аудит є рiзновидом державного фiнансового контролю i полягає у здiйсненнi перевiрки та аналiзу фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштiв i майна, iнших активiв держави, правильностi ведення бухгалтерського облiку i достовiрностi фiнансової звiтностi, функцiонування системи внутрiшнього контролю.

     4. Державний фiнансовий аудит здiйснюється Рахунковою палатою та органами державного фiнансового контролю вiдповiдно до закону.

     5. Аудит фiнансової звiтностi та державний фiнансовий аудит можуть проводитися за iнiцiативою суб'єктiв господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз законами України вiд 15.12.2005р. N 3202-IV, вiд 16.10.2012р. N 5463-VI, у редакцiї Закону України вiд 21.12.2017р. N 2258-VIII)

     Стаття 364. Аудитор i суб'єкти аудиторської дiяльностi

     1. Аудитор - це фiзична особа, яка пiдтвердила квалiфiкацiйну придатнiсть до провадження аудиторської дiяльностi, має вiдповiдний практичний досвiд та внесена до Реєстру аудиторiв та суб'єктiв аудиторської дiяльностi.

     2. Суб'єкт аудиторської дiяльностi - це аудиторська фiрма або аудитор, який провадить аудиторську дiяльнiсть як фiзична особа - пiдприємець або провадить незалежну професiйну дiяльнiсть, що набув права на провадження аудиторської дiяльностi на пiдставах та в порядку, передбачених законодавством, та внесений до Реєстру аудиторiв та суб'єктiв аудиторської дiяльностi.

     3. Умови та порядок здiйснення аудиторської дiяльностi, права та обов'язки аудиторiв та суб'єктiв аудиторської дiяльностi визначаються законом, iншими нормативно-правовими актами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.07.2005р. N 2738-IV, у редакцiї Закону України вiд 21.12.2017р. N 2258-VIII)

     Стаття 365. Виключена.

(згiдно iз Законом України вiд 21.12.2017р. N 2258-VIII)

     Параграф 5. Страхування

     Стаття 3651. Лотерейна дiяльнiсть в Українi

     1. В Українi дiє державна монополiя на органiзацiю i проведення лотерей.

     2. Проведення в Українi будь-яких iнших лотерей, крiм державних, заборонено.

     3. Вiдносини у сферi лотерейної дiяльностi регулюються цим Кодексом та Законом України "Про державнi лотереї в Українi".

(Доповнено параграфом 5 згiдно iз Законом України вiд 06.09.2012р. N 5204-VI)

Глава 36
ВИКОРИСТАННЯ У ПIДПРИЄМНИЦЬКIЙ ДIЯЛЬНОСТI ПРАВ IНШИХ СУБ'ЄКТIВ ГОСПОДАРЮВАННЯ (КОМЕРЦIЙНА КОНЦЕСIЯ)

     Стаття 366. Договiр комерцiйної концесiї

     1. За договором комерцiйної концесiї одна сторона (правоволодiлець) зобов'язується надати другiй сторонi (користувачевi) на строк або без визначення строку право використання в пiдприємницькiй дiяльностi користувача комплексу прав, належних правоволодiльцевi, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодiльцевi обумовлену договором винагороду.

     2. Договiр комерцiйної концесiї передбачає використання комплексу наданих користувачевi прав, дiлової репутацiї i комерцiйного досвiду правоволодiльця в певному обсязi, iз зазначенням або без зазначення територiї використання щодо певної сфери пiдприємницької дiяльностi.

     Стаття 367. Форма договору комерцiйної концесiї

     1. Договiр комерцiйної концесiї повинен бути укладений у письмовiй формi у виглядi єдиного документа. Недодержання цiєї вимоги тягне за собою недiйснiсть договору.

     2. Частину другу виключено.

     3. Частину третю виключено.

     4. Iншi вимоги щодо укладання договору комерцiйної концесiї встановлюються законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 191-VIII)

     Стаття 368. Комерцiйна субконцесiя

     1. Договором комерцiйної концесiї може бути передбачено право користувача дозволяти iншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерцiйної субконцесiї, погоджених ним iз правоволодiльцем або визначених у договорi комерцiйної концесiї.

     2. Якщо договiр комерцiйної концесiї визнано недiйсним, недiйснi також укладенi на його основi договори комерцiйної субконцесiї.

     Стаття 369. Винагорода за договором комерцiйної концесiї

     1. Винагорода за договором комерцiйної концесiї може виплачуватися користувачем правоволодiльцевi у формi разових або перiодичних платежiв або в iншiй формi, передбаченiй договором.

     Стаття 370. Обов'язки правоволодiльця

     1. Правоволодiлець зобов'язаний:

     передати користувачевi технiчну та комерцiйну документацiю i надати iншу iнформацiю, необхiдну користувачевi для здiйснення прав, наданих йому за договором комерцiйної концесiї, а також проiнструктувати користувача i його працiвникiв з питань, пов'язаних iз здiйсненням цих прав;

     видати користувачевi передбаченi договором лiцензiї (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку.

     2. Якщо договором комерцiйної концесiї не передбачено iнше, правоволодiлець зобов'язаний:

     абзац другий виключено;

     надавати користувачевi постiйне технiчне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчаннi та пiдвищеннi квалiфiкацiї працiвникiв;

     контролювати якiсть товарiв (робiт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на пiдставi договору комерцiйної концесiї.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 191-VIII)

     Стаття 371. Обов'язки користувача

     1. З урахуванням характеру та особливостей дiяльностi, що здiйснюється користувачем за договором комерцiйної концесiї, користувач зобов'язаний:

     використовувати при здiйсненнi передбаченої договором дiяльностi торговельну марку та iншi позначення правоволодiльця визначеним у договорi способом;

     забезпечити вiдповiднiсть якостi товарiв, що виробляються ним на основi договору, виконаних робiт, послуг, що надаються, якостi таких самих товарiв (робiт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволодiльцем;

     дотримуватися iнструкцiй i вказiвок правоволодiльця, спрямованих на забезпечення вiдповiдностi характеру, способiв та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодiльцем;

     надавати покупцям (замовникам) додатковi послуги, на якi вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодiльця;

     iнформувати покупцiв (замовникiв) найбiльш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та iнших позначень правоволодiльця за договором комерцiйної концесiї;

     не розголошувати секрети виробництва правоволодiльця та iншу одержану вiд нього конфiденцiйну iнформацiю;

     сплатити правоволодiльцевi обумовлену договором винагороду.

     Стаття 372. Обмеження прав сторiн за договором комерцiйної концесiї

     1. Договором комерцiйної концесiї можуть бути передбаченi обмеження прав сторiн за цим договором, зокрема:

     обов'язок правоволодiльця не надавати iншим особам аналогiчнi комплекси прав для їх використання на закрiпленiй за користувачем територiї або утримуватися вiд власної аналогiчної дiяльностi на цiй територiї;

     обов'язок користувача не допускати його конкуренцiї з правоволодiльцем на територiї, на яку поширюється чиннiсть договору комерцiйної концесiї стосовно пiдприємницької дiяльностi, що здiйснюється користувачем з використанням належних правоволодiльцевi прав;

     вiдмова користувача вiд одержання за договором комерцiйної концесiї аналогiчних прав у конкурентiв (потенцiйних конкурентiв) правоволодiльця;

     обов'язок користувача погоджувати з правоволодiльцем мiсце розташування виробничих примiщень, що мають використовуватися при здiйсненнi наданих за договором прав, а також їх внутрiшнє i зовнiшнє оформлення.

     2. Обмежувальнi умови можуть бути визнанi недiйсними, якщо цi умови суперечать законодавству.

     Стаття 373. Вiдповiдальнiсть правоволодiльця за вимогами, що заявляються до користувача

     1. Правоволодiлець несе субсидiарну вiдповiдальнiсть за вимогами, що заявляються до користувача комерцiйної концесiї у разi невiдповiдностi якостi товарiв (робiт, послуг), якi продаються (виконуються, надаються) користувачем.

     2. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукцiї (товарiв) правоволодiльця, останнiй вiдповiдає солiдарно з користувачем.

     Стаття 374. Змiна та розiрвання договору комерцiйної концесiї

     1. Договiр комерцiйної концесiї може бути змiнений вiдповiдно до положень, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

     2. Частину другу виключено.

     3. Кожна iз сторiн договору комерцiйної концесiї, укладеного без зазначеного строку, має право у будь-який час вiдмовитися вiд договору, повiдомивши про це другу сторону за шiсть мiсяцiв, якщо договором не передбачений бiльш тривалий строк.

     4. Частину четверту виключено.

     5. При оголошеннi правоволодiльця або користувача неплатоспроможним (банкрутом) договiр комерцiйної концесiї припиняється.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 12.02.2015р. N 191-VIII)

     Стаття 375. Наслiдки змiни торговельної марки чи iншого позначення правоволодiльця

     1. У разi змiни торговельної марки чи iншого позначення правоволодiльця, права на використання яких входять у комплекс прав за договором комерцiйної концесiї, цей договiр зберiгає чиннiсть щодо нових позначень правоволодiльця, якщо користувач не вимагає розiрвання договору.

     2. У разi продовження чинностi договору комерцiйної концесiї користувач має право вимагати вiдповiдного зменшення належної правоволодiльцевi винагороди.

     3. Якщо в перiод дiї договору комерцiйної концесiї припинилося право, користування яким надано за цим договором, договiр продовжує свою чиннiсть, крiм положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач, якщо iнше не передбачено договором, має право вимагати вiдповiдного зменшення належної правоволодiльцевi винагороди.

     Стаття 376. Правове регулювання комерцiйної концесiї

     1. Вiдносини, пов'язанi з використанням у пiдприємницькiй дiяльностi прав iнших суб'єктiв господарювання, регулюються цим Кодексом та iншими законами.

Роздiл VII
ЗОВНIШНЬОЕКОНОМIЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ

Глава 37
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 377. Поняття зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Зовнiшньоекономiчною дiяльнiстю суб'єктiв господарювання є господарська дiяльнiсть, яка в процесi її здiйснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частинi першiй статтi 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

     2. Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть провадиться на принципах свободи її суб'єктiв добровiльно вступати у зовнiшньоекономiчнi вiдносини, здiйснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рiвностi перед законом усiх суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi.

     3. Загальнi умови та порядок здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi суб'єктами господарювання визначаються цим Кодексом, законом про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть та iншими нормативно-правовими актами.

     4. До зовнiшньоекономiчної дiяльностi також вiдноситься дiяльнiсть державних замовникiв з державного оборонного замовлення у випадках, визначених законом України.

(Iз доповненнями, внесеними згiдно iз Законом України вiд 17.01.2019р. N 2672-VIII)

     Стаття 378. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi є:

     суб'єкти господарювання, зазначенi в пунктах 1, 2 частини другої статтi 55 цього Кодексу;

     абзац третiй виключено;

     державнi замовники з державного оборонного замовлення.

     2. У зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi можуть брати участь також зовнiшньоекономiчнi органiзацiї, що мають статус юридичної особи, утворенi в Українi вiдповiдно до закону органами державної влади або органами мiсцевого самоврядування.

     3. Держава гарантує однаковий захист усiх суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi.

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними згiдно iз законами України 04.02.2005р. N 2424-IV, вiд 17.01.2019р. N 2672-VIII)

     Стаття 379. Види зовнiшньоекономiчної дiяльностi та зовнiшньоекономiчнi операцiї

     1. Усi суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають право на здiйснення будь-яких видiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi i зовнiшньоекономiчних операцiй, якщо iнше не встановлено законом.

     2. Види зовнiшньоекономiчної дiяльностi, перелiк зовнiшньоекономiчних операцiй, що здiйснюються на територiї України, умови та порядок їх здiйснення суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi, а також перелiк товарiв (робiт, послуг), заборонених для експорту та iмпорту, визначаються законом.

     Стаття 380. Державне регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Державне регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi спрямовується на захист економiчних iнтересiв України, прав i законних iнтересiв суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi, створення рiвних умов для розвитку усiх видiв пiдприємництва у сферi зовнiшньоекономiчних вiдносин та використання суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi доходiв та iнвестицiй, заохочення конкуренцiї i обмеження монополiзму суб'єктiв господарювання у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi.

     2. Органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну дiяльнiсть суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi, крiм випадкiв, передбачених законом.

     3. Перелiк та повноваження органiв державної влади, що здiйснюють регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються цим Кодексом, законом про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, iншими законами.

     Стаття 381. Лiцензування i квотування зовнiшньоекономiчних операцiй

     1. Кабiнет Мiнiстрiв України може встановлювати перелiк товарiв (робiт, послуг), експорт та iмпорт яких здiйснюються суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi лише за наявностi лiцензiї.

     2. Порядок лiцензування експортно-iмпортних операцiй та види лiцензiй визначаються законом.

     3. Режим квотування зовнiшньоекономiчних операцiй запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними мiжнародними договорами України, та здiйснюється шляхом обмеження загальної кiлькостi та/або сумарної митної вартостi товарiв, яка може бути ввезена (вивезена) за певний перiод. Порядок квотування зазначених операцiй та види квот визначаються законом.

     4. Iнформацiя щодо введення режиму лiцензування або квотування публiкується в офiцiйних виданнях у порядку, встановленому законом.

     Стаття 382. Зовнiшньоекономiчнi договори (контракти)

     1. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають право укладати будь-якi зовнiшньоекономiчнi договори (контракти), крiм тих, укладення яких заборонено законодавством України.

     2. Форма i порядок укладення зовнiшньоекономiчного договору (контракту), права та обов'язки його сторiн регулюються Законом України "Про мiжнародне приватне право" та iншими законами.

     3. Зовнiшньоекономiчний договiр (контракт) може бути визнаний недiйсним у судовому порядку, якщо вiн не вiдповiдає вимогам законiв України або чинним мiжнародним договорам, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України.

     4. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання i розiрвання окремих видiв зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв).

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 21.01.2010р. N 1837-VI)

     Стаття 383. Державна реєстрацiя зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв)

     1. Кабiнет Мiнiстрiв України з метою забезпечення вiдповiдностi зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацiю.

     2. Види зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв), що пiдлягають державнiй реєстрацiї, а також порядок її здiйснення визначаються законом про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть та iншими нормативно-правовими актами, прийнятими вiдповiдно до нього.

     3. Виконання зобов'язань, що випливають iз зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв), не зареєстрованих в установленому законом порядку, тягне застосування до суб'єктiв господарювання, якi порушили цю вимогу, адмiнiстративно-господарських санкцiй, передбачених законом.

     Стаття 384. Митне регулювання при здiйсненнi зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Держава здiйснює митне регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi.

     2. Митне регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi здiйснюється вiдповiдно до Митного кодексу України, закону про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, iнших законiв, Єдиного митного тарифу та чинних мiжнародних договорiв, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України.

     3. Митний контроль на територiї спецiальних (вiльних) економiчних зон регулюється окремими законами та чинними мiжнародними договорами, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України, що встановлюють спецiальний правовий режим зазначених зон вiдповiдно до роздiлу VIII цього Кодексу.

     Стаття 385. Принципи оподаткування при здiйсненнi зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Оподаткування суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi має здiйснюватися за такими принципами:

     встановлення рiвня оподаткування виходячи з необхiдностi досягнення та пiдтримання самоокупностi суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi та забезпечення бездефiцитностi платiжного балансу України;

     гарантування стабiльностi видiв i розмiру податкiв, встановлення податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв), а також статусу iноземних валют на територiї України виключно законом;

     рiвностi суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi при встановленнi ставок податкiв;

     заохочення експорту продукцiї вiтчизняного виробництва.

     2. Податковi пiльги надаються виключно вiдповiдно до закону, як правило, суб'єктам зовнiшньоекономiчної дiяльностi, якi стабiльно експортують наукову, наукоємну продукцiю, експорт яких перевищує iмпорт за фiнансовий рiк i обсяг експорту яких становить не менше п'яти вiдсоткiв вiд обсягу реалiзованих за фiнансовий рiк товарiв.

     3. Ставки податкiв встановлюються та скасовуються вiдповiдно до законiв про оподаткування.

     Стаття 386. Валютнi рахунки суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають право вiдкривати будь-якi не забороненi законом валютнi рахунки в банкiвських установах, розташованих на територiї iнших держав.

     2. Порядок вiдкриття валютних рахункiв у банкiвських установах на територiї iнших держав регулюється законодавством вiдповiдної держави. У разi вiдкриття валютного рахунку в банкiвськiй установi за межами України суб'єкт зовнiшньоекономiчної дiяльностi зобов'язаний повiдомити про це Нацiональний банк України не пiзнiш як у триденний строк. Порушення цiєї вимоги тягне адмiнiстративно-господарську вiдповiдальнiсть у порядку, встановленому законом.

     3. Вiдкриття валютного рахунку в установi банку за межами України суб'єктом зовнiшньоекономiчної дiяльностi, у статутному капiталi якого є частка державного майна, здiйснюється за погодженням з Фондом державного майна України.

     4. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi зобов'язанi надавати вiдомостi про використання своїх валютних рахункiв податковим органам у порядку, встановленому законодавством.

     5. Порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi встановлюється законом.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.01.2020р. N 440-IX)

     Стаття 387. Валютна виручка вiд зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi пiсля сплати передбачених законом податкiв та зборiв (обов'язкових платежiв) самостiйно розпоряджаються валютною виручкою вiд проведених ними операцiй, крiм випадкiв запровадження Нацiональним банком України вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в iноземнiй валютi.

(У редакцiї Закону України вiд 06.11.2012р. N 5480-VI)

     Стаття 388. Одержання суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi кредитiв в iноземних фiнансових установах

     1. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi можуть одержувати в iноземних фiнансових установах валютнi кредити на договiрнiй основi. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.

     2. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi, у статутному фондi яких є частка державного майна, можуть укладати кредитнi договори з iноземними фiнансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України.

     3. Види майна, що не може бути предметом застави у разi одержання валютного кредиту в iноземнiй фiнансовiй установi, визначаються законом.

     Стаття 389. Захист державою прав та законних iнтересiв суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi

     1. Держава здiйснює захист прав та законних iнтересiв суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi за межами України згiдно з нормами мiжнародного права. Такий захист здiйснюється через дипломатичнi та консульськi установи, державнi торговельнi представництва, якi представляють iнтереси України, а також в iнший спосiб, визначений законом.

     2. Держава вживає необхiдних заходiв у вiдповiдь на дискримiнацiйнi та/або недружнi дiї з боку iнших держав, митних союзiв або економiчних угруповань, якi обмежують права та законнi iнтереси суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi України.

     3. Законом може бути передбачено спецiальнi заходи щодо захисту нацiонального товаровиробника вiд демпiнгового iмпорту та спецiальнi заходи щодо iмпорту, який завдає або може завдати iстотної шкоди нацiональним товаровиробникам, а також визначено перелiк видiв товарiв i послуг, експорт, iмпорт та транзит яких через територiю України забороняється.

     4. У випадках недобросовiсної конкуренцiї до суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi або їх iноземних контрагентiв застосовуються санкцiї вiдповiдно до закону про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть та iнших законiв.

Глава 38
IНОЗЕМНI IНВЕСТИЦIЇ

     Стаття 390. Iноземнi iнвестори

     1. Iноземними iнвесторами визнаються такi суб'єкти, що здiйснюють iнвестицiйну дiяльнiсть на територiї України:

     юридичнi особи, утворенi за законодавством iншим, нiж законодавство України;

     iноземцi та особи без громадянства, якi не мають постiйного мiсця проживання на територiї України;

     мiжнароднi урядовi та неурядовi органiзацiї;

     iншi держави;

     iншi iноземнi суб'єкти iнвестицiйної дiяльностi, визначенi законом.

     Стаття 391. Види iноземних iнвестицiй

     1. Iноземнi iнвестори мають право здiйснювати iнвестицiї на територiї України у виглядi iноземної валюти, що визнається конвертованою Нацiональним банком України, будь-якого рухомого i нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; iнших цiнностей (майна), якi вiдповiдно до закону визнаються iноземними iнвестицiями.

     2. Заборона або обмеження будь-яких видiв iноземних iнвестицiй може здiйснюватися виключно законом.

     Стаття 392. Форми здiйснення iноземних iнвестицiй

     1. Iноземнi iнвестори мають право здiйснювати всi види iнвестицiй, зазначенi у статтi 391 цього Кодексу, в таких формах:

     участь у господарських органiзацiях, що створюються разом з вiтчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в дiючих господарських органiзацiях;

     створення iноземних пiдприємств на територiї України, фiлiй або iнших структурних пiдроздiлiв iноземних юридичних осiб або придбання у власнiсть дiючих пiдприємств;

     придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцiй чи iнших цiнних паперiв;

     придбання самостiйно або за участi громадян чи вiтчизняних юридичних осiб прав користування землею та використання природних ресурсiв на територiї України;

     господарська дiяльнiсть на основi угод про розподiл продукцiї;

     придбання iнших майнових прав;

     в iнших формах, не заборонених законом.

     2. Заборона або обмеження будь-яких форм здiйснення iноземних iнвестицiй може провадитися лише законом.

     3. Вiдносини, що виникають у зв'язку з придбанням iноземним iнвестором майнових прав на землю та iншi природнi ресурси в Українi, регулюються вiдповiдно земельним та iншим законодавством України.

     Стаття 393. Оцiнка iноземних iнвестицiй

     1. Оцiнка iноземних iнвестицiй, включаючи внески до статутного фонду пiдприємства з iноземними iнвестицiями, здiйснюється в iноземнiй конвертованiй валютi та у гривнях, за згодою сторiн, на основi цiн мiжнародних ринкiв або ринку України. При цьому перерахунок сум в iноземнiй валютi у гривнi провадиться за курсом, встановленим Нацiональним банком України.

     Стаття 394. Правовий режим iноземних iнвестицiй

     1. На територiї України щодо iноземних iнвестицiй встановлюється нацiональний режим iнвестицiйної дiяльностi, за винятками, передбаченими цим Кодексом, iншими законами i чинними мiжнародними договорами, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України.

     2. Вiдносини щодо оподаткування iноземних iнвесторiв та пiдприємств з iноземними iнвестицiями регулюються податковим законодавством України.

     3. У державних програмах залучення iноземних iнвестицiй в прiоритетнi галузi економiки та соцiальну сферу може бути передбачено встановлення додаткових пiльг для суб'єктiв господарювання, що здiйснюють дiяльнiсть у цих сферах.

     4. Законом може бути обмежено або заборонено дiяльнiсть iноземних iнвесторiв та пiдприємств з iноземними iнвестицiями в окремих галузях економiки або в межах окремих територiй України виходячи з iнтересiв нацiональної безпеки України.

     Стаття 395. Виключена.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 24.05.2012р. N 4835-VI, виключена згiдно iз Законом України вiд 31.05.2016р. N 1390-VIII)

     Стаття 396. Дiяльнiсть суб'єктiв господарювання з iноземними iнвестицiями в Українi

     1. На територiї України можуть створюватися i дiяти суб'єкти господарювання з iноземними iнвестицiями, якi здiйснюють свою дiяльнiсть у формах пiдприємства з iноземними iнвестицiями (стаття 116 цього Кодексу), iноземного пiдприємства (стаття 117 цього Кодексу), iнших формах, не заборонених законом.

     2. Порядок утворення пiдприємств з iноземними iнвестицiями та iноземних пiдприємств регулюється цим Кодексом, iншими законами, прийнятими вiдповiдно до нього. Особливостi створення банкiвських, страхових та iнших фiнансових установ за участi iноземного iнвестора визначаються вiдповiдними законами.

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 04.02.2005р. N 2424-IV)

     Стаття 397. Гарантiї здiйснення iноземних iнвестицiй

     1. З метою забезпечення стабiльностi правового режиму iноземного iнвестування встановлюються такi гарантiї для iноземних iнвесторiв:

     застосування державних гарантiй захисту iноземних iнвестицiй у разi змiни законодавства про iноземнi iнвестицiї;

     гарантiї щодо примусового вилучення, а також вiд незаконних дiй органiв влади та їх посадових осiб;

     компенсацiя i вiдшкодування збиткiв iноземним iнвесторам;

     гарантiї у разi припинення iнвестицiйної дiяльностi;

     гарантiї переказу прибуткiв та використання доходiв вiд iноземних iнвестицiй;

     iншi гарантiї здiйснення iнвестицiйної дiяльностi.

     2. У разi змiни законодавства про режим iноземного iнвестування на вимогу iноземного iнвестора у випадках i в порядку, визначених законом, застосовуються державнi гарантiї, якi визначаються законодавством, що дiяло на момент вкладення iнвестицiй.

     3. Iноземнi iнвестицiї в Українi не пiдлягають нацiоналiзацiї.

     4. Органи державної влади та їх посадовi особи не мають права реквiзувати iноземнi iнвестицiї, крiм випадкiв здiйснення рятувальних заходiв у разi стихiйного лиха, аварiй, епiдемiй, епiзоотiй. Зазначена реквiзицiя може бути здiйснена лише на пiдставi рiшення органiв, уповноважених на це Кабiнетом Мiнiстрiв України, i в порядку, встановленому законом.

     5. Iноземнi iнвестори мають право вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих їм незаконними дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади або органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб. Збитки iноземних iнвесторiв повиннi бути вiдшкодованi за поточними ринковими цiнами або на основi обгрунтованих оцiнок, пiдтверджених незалежним аудитором (аудиторською органiзацiєю).

     6. Компенсацiя, яка виплачується iноземному iнвестору в порядку вiдшкодування збиткiв, повинна бути адекватною, ефективною та визначеною на момент виконання рiшення про вiдшкодування збиткiв. Сума компенсацiї за цим рiшенням має бути негайно виплачена у валютi, в якiй були здiйсненi iнвестицiї, чи в iншiй прийнятнiй для iноземного iнвестора валютi вiдповiдно до валютного законодавства. Законом може бути передбачено нарахування вiдсоткiв на суму компенсацiї.

     7. Компенсацiя збиткiв iноземним iнвесторам здiйснюється в порядку, встановленому законом.

     Стаття 398. Гарантiї переказу та використання доходiв вiд iноземних iнвестицiй

     1. Iноземним iнвесторам пiсля сплати ними податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв) гарантується безперешкодний негайний переказ за кордон їхнiх доходiв, прибуткiв та iнших коштiв в iноземнiй валютi, одержаних на законних пiдставах вiд здiйснення iнвестицiй.

     2. Порядок переказу за кордон зазначених коштiв встановлюється Нацiональним банком України. Доход iноземного iнвестора або iншi кошти, одержанi в Українi у гривнях або iноземнiй валютi вiд здiйснення iнвестицiй, можуть реiнвестуватися в Українi в порядку, встановленому законодавством.

     Стаття 399. Гарантiї iноземним iнвесторам у разi припинення iнвестицiйної дiяльностi

     1. У разi припинення iнвестицiйної дiяльностi на територiї України iноземний iнвестор має право на повернення своїх iнвестицiй не пiзнiше шести мiсяцiв пiсля припинення цiєї дiяльностi, а також доходiв за цими iнвестицiями у грошовiй або товарнiй формi, якщо iнше не встановлено законом або угодою сторiн.

     Стаття 400. Законодавство про iноземнi iнвестицiї

     1. Вiдносини, пов'язанi з iноземними iнвестицiями в Українi, регулюються цим Кодексом, законом про режим iноземного iнвестування, iншими законодавчими актами та чинними мiжнародними договорами, згоду на обов'язковiсть яких надано Верховною Радою України. У разi якщо мiжнародним договором встановлено iншi правила, нiж тi, що передбачено законодавством України про iноземнi iнвестицiї, застосовуються правила мiжнародного договору.

Роздiл VIII
СПЕЦIАЛЬНI РЕЖИМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 39
СПЕЦIАЛЬНI (ВIЛЬНI) ЕКОНОМIЧНI ЗОНИ

     Стаття 401. Визначення спецiальної (вiльної) економiчної зони

     1. Спецiальною (вiльною) економiчною зоною вважається частина територiї України, на якiй встановлено спецiальний правовий режим господарської дiяльностi, особливий порядок застосування та дiї законодавства України. На територiї спецiальної (вiльної) економiчної зони можуть запроваджуватися пiльговi митнi, податковi, валютно-фiнансовi та iншi умови пiдприємництва вiтчизняних та iноземних iнвесторiв.

     2. Спецiальнi (вiльнi) економiчнi зони створюються з метою залучення iнвестицiй та ефективного їх використання, активiзацiї спiльно з iноземними iнвесторами пiдприємницької дiяльностi з метою збiльшення експорту товарiв, поставок на внутрiшнiй ринок високоякiсної продукцiї i послуг, впровадження нових технологiй, розвитку iнфраструктури ринку, полiпшення використання природних, матерiальних i трудових ресурсiв, прискорення соцiально-економiчного розвитку України.

     Стаття 402. Територiя i статус спецiальної (вiльної) економiчноїзони

     1. Територiя i статус спецiальної (вiльної) економiчної зони, в тому числi строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спецiальної (вiльної) економiчної зони.

     Стаття 403. Типи спецiальних (вiльних) економiчних зон

     1. На територiї України можуть створюватися спецiальнi (вiльнi) економiчнi зони рiзних функцiональних типiв: вiльнi митнi зони i порти, експортнi, транзитнi зони, митнi склади, технологiчнi парки, технополiси, комплекснi виробничi зони, туристично-рекреацiйнi, страховi, банкiвськi тощо. Окремi економiчнi зони можуть поєднувати в собi функцiї, властивi рiзним типам спецiальних (вiльних) економiчних зон, зазначених